Уривок з книги Марiї Пригари "Козак Голота", яку дядько Федось, блаженний київський козак Федiр Тетянич подарував своїм рiдним у далеких 1960х рр. Один з епiзодiв, який привертає увагу - опис того як з малого козаченяти, дитинство якого припало на лихолiття вiйни вирiс справжнiй козак, воїн Небесного Владики i Його Вiчного Вiйська, достойний своїх дiдiв-прадiдiв, Федiр Безрiдний. Уривок цiкавий тим, що тут вбачається певна паралель з життєвим шляхом самого Федора Тетянича, а також простими словами i образами пояснюється метода, за допомогою якої забезпечувалась тяглiсть козацько-християнської свiтоглядної традицiї на Поднiпров'ї. Воiстину козацькому роду нема переводу, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне. Господи, помилуй!:
"Хтозна, що з ним сталося б,- турки спалили все село до пня, не лишили й душi живої,- але їхали днiв за три бiля згарища запорожцi, побачили бiлоголове хлоп"я, що спало в теплому попелi, зiбгавшись, мов котеня, i забрали його з собою.
Хоч як допитувались - воно тiлько й знало, що звати його Хведорком. Отож i прозвано знайду на Сiчi Хведором Безрiдним.
Недурно кажуть: "Козаковi Сiч - мати, а Великий Луг - батько". Ледве пiдрiс, став Хведорко джурою, доглядав сотникового коня, чистив зброю; згодом добув огира в бою й сам став козакувати, а оце рiк тому обрали його сiчовики на курiнного отамана, не зважили й на молодий вiк, такої слави зажив козак у походах."
"Здоров, хлопче! - мовив кошовий, глянувши з-пiд сивих брiв.- А ти ж чий будеш?
А це, батьку, iз Стеблiївського куреня хлопець, курiнного Хведора Безрiдного джура! - похопився молодий козак з обв"язаною головою, котрий їхав зразу ж за кошовим на гнiдому татарському конi- бахматi.
Он як! А чого ж це ти, хлопче, в червоний жупан убрався та й козакуєш? Може, вбив свого отамана, забрав i коня, й зброю?
Нi, батьку, не вбивав я свого отамана! Його турки вбили...
I розказав усе, як було.
Полетiла звiстка з уст до уст. I змовкла пiсня, похилилися чубатi голови.
Пiвсотнi запорожцiв помчало в плавнi слiдом за Яремою.
Шаблями яму копали, приполами землю носили й насипали над Днiпром високу могилу. А зверху козацьку короговку поставили, щоб далеко було видко.