Сьогоднi згадую свого прадiда, дiда Якова, Якова Павловича Бублика (04.10.1905-01.04.1999), уродженця i жителя села Капустинцi Пирятинського повiту Полтавської губернiї (нинi село Капустинцi Яготинського району Київської областi), чудову i святу людину, народного вчителя вiд Бога, з яким мене звело життя в ранньому дитинствi. Дiд Якiв для мене - чудовий зразок справжнього українського красного козака, трудового i бойового (тут бойового - в смислi завзятого воїна Христового, людини Триєдиного Небесного Владики, Бога-Христа, Красного Сонця Правди i Його Вiчного Вiйська). Дiд Якiв пережив двi вiйни, голодомор i репресiї 1930х, багато чого бачив i чув на своєму вiку, поховав багатьох рiдних i близьких, але разом з тим запам'ятався багатьом як життєлюб, правдолюб i людинолюб, щира, весела i радiсна людина, шутяка (жартiвник). Хоч i пережив двi вiйни, голодомор i репресiї, але нiкого не вбив i не покалiчив, хоч i не був на фронтi i не займав високих посад, але своєю щоденною працею, вихованням пiдростаючого поколiння мабуть зробив для суспiльства i країни не менше чим багато з тих хто був на фронтi чи займав високi посади. Вважаю знаковим те. що шутяка дiд Якiв пiшов до Бога i своїх дiдiв-прадiдiв саме 1-го квiтня, коли вiдмiчаємо день гумору, смiху i радостi, адже згадуючи дiда Якова мимоволi посмiхаюсь, забуваю про проблеми i негаразди i у мене покращується настрiй. Як казав дiд Якiв однiй родичцi у 1990х, коли люди переживали розвал СРСР: "не переживай онучко, я двi вiйни пережив, голодовку пережив... якось воно буде... ". Царство небесне, добра i вiчна пам'ять простому українському красному козаку дiду Якову, трудовому i бойовому, нащадку козакiв-християн Київської Русi-України з дiда-прадiда, людей Бога-Христа i Його Вiчного Вiйська, якi вiками проживали у степах Поднiпров'я, всiм його рiдним, друзям, спiвробiтникам, землякам i благодiйникам. Козацькому роду нема переводу, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне! Мати Божа, дiду Якове i всi святi, молiть Бога за нас грiшних! Господи, помилуй!