Рось Анна. Ти моя сестра

Галя сидiла в кiмнатi та малювала. Несподiвано пролунав телефонний дзвiнок.

- Хто це? - запитала Оленка.

- Вiка, - усмiхнулася Галя, прочитавши iм'я контакту у мобiльному телефонi. - Алло, - вiдповiла вона.

- Привiт, Галю, - пролунав голос Вiки. - Чому не приходиш?

- Ми тут з Оленою вдвох, дiвчатка роз'їхалися, - вiдповiла Галя.

- Ти менi дуже потрiбна, - сказала Вiка. - Без тебе мене не пустять до клубу потанцювати. Набридло сидiти вдома, приходь сьогоднi, сходимо разом у клуб.

- А нас пустять?

- Пустять, ми ж удень.

- Ну, не знаю, Оленка сама, - роздумувала Галя.

- Не хвилюйся, - вiдповiла Оленка, почувши розмову, - я пiду до Iри та Лариси з двiстi четвертої, вони у себе.

- Добре, Вiко, я скоро зберуся, - погодилася Галя. - А хто попередить Iрину Петрiвну?

- Мама домовиться. Я зараз пiд'їду на конi та заберу тебе, - сказала Вiка.

- Добре, я збираюся, - Галя натиснула кнопку припинення розмови. - Ти точно не образишся? - запитала вона Олену.

- Звiсно, ??нi, - спокiйно вiдповiла подруга. - Не переживай за мене. Ми з Сергiєм та Вовою завтра пiдемо на збирання нектаринiв.

- У тепличне господарство? - запитала Галя.

- Так.

- Може це твоя доля.

Олена мовчки зiтхнула i подивилася на малюнок Галi, на зображення моря, на свiтловолосу жiнку.

- Ти гостюй, скiльки треба, про мене не турбуйся, - сказала Оленка.

- Не сумуй, бувай, - попрощалася Галя.

Вiку довго чекати не довелося. Вона вже була у парку з Аркадiєю.

- Привiт, Аркадiє, - Галя погладила лошицю.

- Ой, дiвчата вчора були в клубi, кажуть, там новий солiст Анрi, так класно спiває, - почала розповiдь Вiка.

- Якi дiвчата? - запитала Галя.

- Я з ними навчалася в одному класi - Алiса та Єва.

- А чого ти з ними не пiдеш у клуб? - здивувалася Галя.

- Так, у них своя компанiя, я не хочу з Мiланою в одну компанiю.

- А хто ця Мiлана?

- Вона на рiк старша i менi вона не подобається. Ходiмо зараз, я тобi знайду щось одягнути, пiдфарбуємося, - продовжувала Вiка.

- А це обов'язково? - запитала Галя.

- А як же, - засмiялася Вiка. - Ти що, вперше йдеш у клуб?

- Вперше, - Галя знизала плечима.

- Нiчого, сьогоднi все дiзнаєшся, там класно, весело.

Вдома Вiка перерила свiй гардероб.

- Я одягну бриджi з кофтиною, а тобi цi шорти-спiдниця, одягай, - командувала Вiка.

Галя примiряла вбрання:

- Я в них смiшна, - засмiялася вона.

- Просто ти не звикла, я тобi їх дарую i цей топ.

- Нi, топ не треба, краще цю футболку.

- Добре. Ось, пiдфарбуй тiнi на повiках i губи цим блиском для губ, - Вiка подала косметику.

- Це губна помада? - здивувалася Галя.

- Так, це сучаснi помади. Я тобi дарую.

- Дякую, - невпевнено сказала Галя, не знаючи, чи потрiбна їй губна помада взагалi.

- Бабусю, ми готовi, - крикнула Вiка, взуваючись.

Вiра Андрiївна вийшла iз кухнi.

- Ой, красунi, - сплеснула вона руками. - Тiльки ви недовго, бо мама хвилюватиметься.

- Бабусю, ми тiльки потанцюємо трохи, - запевнила Вiка.

У клубi було дуже незвично. Вiн працював до восьмої вечора для тих, кому до вiсiмнадцяти рокiв, потiм всi покидали клуб i туди заходили потанцювати парубки та старшi дiвчата.

Галя з подивом розглядала оформлення клубу, розмальованi яскравi стiни, вiдблиски вiд свiтломузики, барну стiйку з коктейлями та морозивом, непомiтно роздивлялася ошатну публiку.

- Привiт, Вiко! - крикнула здалеку Алiса. - Потанцюємо?

Вiка махнула їй долонею та посмiхнулася. Єва, подруга Алiси, теж махнула у вiдповiдь рукою.

Заграла музика, молодь почала танцювати. Вiка танцювала дуже красиво, рухи її були вигостреними, чiткими, ритмiчними. У Галi так зовсiм не виходило танцювати. Вона подивилася на всi боки. Молодь танцювала по-рiзному, кожен у своєму стилi. Галя перестала наслiдувати Вiцi i стала просто ритмiчно рухатися на мiсцi.

- Молодець! - похвалила Вiка, перегукуючи музику.

Галя усмiхнулася. Вiд напруження пiсля танцю їй стало жарко.

- Зараз замовимо морозиво, охолонемо, - посмiхнулася Вiка. - Ти не напружуйся, танцюй вiльно.

- А де ти навчилася танцювати? - запитала Галя.

- Ходила колись у танцювальну студiю, - вiдповiла подруга.

Знову заграла музика. Дiвчата пiшли танцювати. На сцену вийшов солiст i заспiвав у ритмi блюзу.

- Твої очi - два озера в ночi, в них глибина i синь , я заблукаю в них, готовий я дивитися в твої очi, шепочучи тобi слова кохання, та я боюся признатися їм, та я боюся почути "нi", почути "нi" у вiдповiдь.

З перших нот Вiка дивилася на Анрi, як заворожена. Вiн уразив її тембром свого голосу. Зовнi вiн теж був дуже симпатичним, високим, струнким. Вiцi здалося, що в нього така сама гарна душа, як i його голос.

Вiка та Галя танцювали поруч, i солiст, здавалося, не зводив очей з Вiки.

Пiсня закiнчилася, всi аплодували Анрi, вiн вклонився i пiшов за кулiси.

У холi Анрi побачив свого друга:

- Глюк, йди сюди.

Хлопець пiдiйшов:

- Що треба?

- Як справи сьогоднi? Беруть?

- Не погано. Постiйна публiка бере. Вечiр обiцяє бути спекотним.

- А що це за новенька танцювала бiля сцени, бачив? - поцiкавився Анрi.

- З хвостом? Це Вiка. У неї батьки забезпеченi, вона за кордоном живе з батьком. У них кiнь класний. Кажуть, Лiсовик iз напарником хотiли його вкрасти, але не вдалося. У неї бабця влучно стрiляє.

- Значить батьки забезпеченi? Може, пригостиш дiвчинку коктейлем, - запропонував Анрi.

- Тобi простiше, вона з тебе очей не зводила, - вiдповiв Глюк i простяг Анрi пакетик iз порошком.

- Гаразд, давай, - вiдповiв солiст, беручи наркотик.

Вiка та Галя пiдiйшли до столика.

- Зараз замовимо морозиво, - сказала Вiка. - Ой, правда, вiн класний, а голос який! - захоплювалася дiвчина.

- По-моєму, вiн йде до нас, - вiдповiла Галя, - не повертайся.

- Привiт, дiвчата, - привiтався солiст, обнявши Вiку за талiю, - перший раз у нашому клубi?

- Привiт, - вiдповiла Вiка. - Пiсля ремонту перший. А ти Анрi?

- Вiн самий. А вас як звати, красунi?

- Я Вiка, а це Галя, моя подруга - вiдповiла дiвчина. - Класний сiнгл. Давно очолюєш групу?

- Це мiй гурт. Ми виступали у "Три конi", тут виступаємо другий мiсяць. Дiвчата, а можна я пригощу вас коктейлем? Шеф, - покликав вiн хлопця-офiцiанта. - Три пiвденнi ночi.

- Зараз принесу, - охоче вiдповiв хлопчина.

Незабаром вiн з'явився з тацею, на якiй стояли три коктейлi.

- Сподiваюся, безалкогольний, - крикнула Вiка офiцiантовi.

- До восьми тiльки безалкогольнi, - вiдповiв вiн i пiшов.

В цей час свiтло у клубi згасло i замигали вогнi прожекторiв. Заграла музика. Нi Вiка, анi Галя не помiтили, що у цей момент у склянку Вiки посипався наркотичний порошок.

Анрi подав склянку Вiцi.

- За знайомство, - сказав вiн.

Дiвчата спробували коктейль. Галi вiн здався смачним. Їй хотiлося пити i вона охоче потягувала його iз трубочки.

- Дивний якийсь, солодкий, - скривилася Вiка. Випивши половину, вона вiдставила келих.

- Пий, - сказав Анрi.

- Годi, - пересмикнулася Вiка. - Галю, хочеш мiй коктейль? - запитала вона.

- Я напилася, - вiдповiла подруга.

- Пiшли танцювати, - покликав Анрi, бачачи, що нiхто з дiвчат не хоче допивати коктейль.

Анрi трохи потанцював iз дiвчатами i пiшов за кулiси. Незабаром вiн з'явився на сценi i почав спiвати ритмiчну пiсню.

- Ти сказала, що сьогоднi разом пiдемо в кiно, я купив квитки та квiти, тiльки ти сказала: "О, ти купи менi поп-корну, шоколаду та конфет, iще треба для бульдога два хот-доги та бiлет".

Танцююча молодь почала смiятися i пiдспiвувати: "Для бульдога два хот-доги та бiлет". Вiка теж танцювала. Несподiвано вона почала сильно стрибати в танцi i смiятися.

Анрi заспiвав останнiй куплет:

- Ти сказала, що сьогоднi разом пiдемо в спортзал, я купив квитки та м'язи собi трохи пiдкачав, я озув новi кросiвки, ще тобi купив конфет, та забув я - для бульдога два хот-доги та бiлет".

На цей момент Вiка так розвеселилася, що нiяк не могла зупинитися. Вона смiялася, стрибала, мотала волоссям у рiзнi боки.

- Вiка, зупинись, - кричала Галя, але Вiка її нiби не чула.

Галя дiстала телефон та зателефонувала батьковi Вiки:

- Дядю Олеже, ми в клубi, заберiть нас.

- Зараз буду, - коротко вiдповiв вiн.

Закiнчивши спiвати, Анрi пiдiйшов до Вiки i шепнув на вухо:

- Ходiмо, мала.

Вiн узяв її за руку i почав вести за кулiси. Галя вiдчула недобре.

- Пусти її! - закричала вона.

Галя помiтила, що осторонь стояли подружки Вiки Алiса та Єва i посмiювалися разом iз Мiланою. Їм i на думку не спало заступитися за подругу.

Але Анрi нiби не чув Галю, а продовжував вести Вiку кудись коридором. Галя вчепилася в подругу i не вiдпускала її, i тут вона вiдчула удар в обличчя. Незважаючи на бiль, Галя мiцно тримала Вiку.

- Ану, пiшла, - грубо вiдштовхував її Анрi.

Його було не впiзнати. З м'якого ввiчливого хлопця вiн перетворився на грубого, нахабного, злобного.

- Ми разом прийшли, разом i пiдемо, - кричала Галя, хапаючись за подругу.

Галя не знала, чим би закiнчилася справа, якби не пiдбiг батько Вiки.

- Ану, вiдпусти дiвчаток, - попередив вiн.

- Пiшов ти, - сказав Анрi.

Дядько Олег ударив хлопця пiд дихало. Той похитнувся, хапаючи повiтря. На допомогу йому бiг хлопець Глюк.

- Зараз i тобi пiддам, - грiзно сказав отець Вiки.

Глюк вплутуватися в бiйку не наважився. Вiн пiдтримав пiд руку свого поваленого друга.

- Скажи охоронi, - прошепотiв Анрi Глюку.

Дядько Олег почув це i попередив:

- Не грайте з вогнем, хлопцi, якщо не хочете великих неприємностей.

Хлопцi залишилися стояти на мiсцi, а дядько Олег iз донькою та Галею спокiйно вийшли з клубу та поїхали додому на таксi.

Вдома на них уже чекали мама та бабуся.

- Ой, боже! - скрикнула бабуся, побачивши внучку та Галю.

Вiку сильно нудило. Її одразу повели до туалету рвати та пити багато води.

- Що ви пили? - запитала Нiна Сергiївна.

- Тiльки безалкогольний коктейль, так сказав бармен, - вiдповiла Галя.

- Наркотик? - Нiна Сергiївна звернулася до чоловiка.

- Схоже, - вiдповiв вiн.

- Що будемо робити? Викликати полiцiю, заявити на клуб? - вирiшувала Нiна Сергiївна.

- Та всi вони знають, напевно, самi покривають цей клуб. Якщо таке дiється вдень, то що там дiється ввечерi, - вiдповiв дядько Олег.

- Мамо, не треба полiцiї, - просила Вiка. - Менi краще.

- Ви подивiться, який синець у Галi пiд оком, - сказала бабуся. - Хто це тебе?

- Це солiст, вiн тягнув Вiку, я її не пускала, вiн мене вдарив, - вiдповiла дiвчинка.

- Нi, треба викликати полiцiю, - розсердилася бабуся, - i потанцювати молодi не можна, крiзь бандити.

- Бабусю, не треба полiцiю, - знову просила Вiка.

- Бiльше в клуб нi ногою! - суворо сказав тато.

- Ти уявляєш, що з тобою могло статися, Вiко? Я попереджала тебе, що це не мiсце для порядних дiвчаток. А ти - ми лише потанцюємо. Бачиш, чим обернулося? Наркоманський притон, - сердилася мати Вiки. - Бракувало ще, щоб тебе ще на наркотики пiдсадили. Бiльше не заїкайся про клуб.

- Добре, мамо, - обняла її Вiка.

- Галю тепер не можна вiдпускати в дитбудинок, он який синець пiд оком, добре око цiле. Не болить? Чи треба до лiкаря? - запитала Нiна Сергiївна. - Що я скажу Iринi Петрiвнi?

- Не болить, не треба до лiкарнi, - вiдповiла Галя.

- Гаразд, завтра вирiшимо, - сказала Нiна Сергiївна.

- Нехай Галочка у нас поживе, - пiдказала бабуся.

- Iдiть у твою кiмнату, - звернулася мама до Вiки, - вiдпочивайте. Ми з бабусею вечерю приготуємо. Спасибi тобi, Галочко, що не покинула Вiку i не побоялася. Зараз я тобi мазь вiд синцiв принесу. А в лiкарню все ж таки треба навiдатися.

Дiвчата пiшли до кiмнати Вiки.

Вiка обiйняла Галю:

- Спасибi тобi. Не знаю, куди вiн мене тягнув. Ось тобi й солодкоголосий Анрi. А я закохалася, як дурна, а вiн таким негiдником виявився.

- Не засмучуйся, Вiко, на помилках навчаються. А твої подружки смiялися, коли вiн тебе потягнув.

- Вони менi не подруги, зрадницi, - з образою говорила Вiка. - Може, вони спецiально хвалили цей клуб, знають, мабуть, що там наркотики.

- Тобi дуже погано?

- Погано, гiрше не вигадаєш. Не так нудить, як перед батьками соромно, перед бабусею.

- Вони свої, вибачать. Тим бiльше, ти нi в чому не винна. Коли ж тобi пiдсипали наркотик?

- Напевно, у коктейль. Виходить, що це зробив Анрi? - з очей Вiка закапали сльози.

- Не засмучуйся, Вiко. Виходить, не можна бути довiрливою з незнайомими людьми, нас навчають у дитбудинку менше довiряти незнайомим.

- Я побачила гарну картинку, високого, симпатичного хлопця, а виходить, що всерединi у нього труха. Адже ми неповнолiтнi. Нащо я йому?

- Щоб збувати наркотики, - задумливо вiдповiла Галя.

- Дякую тобi, що не покинула мене, - Вiка обiйняла Галю. - Тепер ти моя сестра, найближча подруга.

- Сестра? - здивувалася Галя. - У мене нiколи не було сестри. Менi приємно. Я тебе нiколи не зраджу, обiцяю.

- Я скажу батькам, щоб вони удочерили тебе, будьмо сестрами, - сказала Вiка.

- Говорять, простiше оформити опiку, - усмiхнулася Галя. - Я вас усiх полюбила. Менi дуже хочеться мати таку родину.

До кiмнати зайшла мама:

- Галочко, намаж пiд оком маззю. Зараз будемо вечеряти. Спускайтеся вниз.

- Добре, мамо, - посмiхнулася Вiка.

Наступного дня Оленка, Вова та Сергiйко прийшли до саду пiдсобного господарства. Оленка зняла босонiжки:

- Яка м'яка трава, - усмiхнулася вона.

- Хлопцi, бачите нектарини, їжте, не соромтеся, - запрошувала їхня Майя Тимофiївна.

- А чого їх називають нектаринами? - запитав Сергiйко, зриваючи фрукт. - У них усерединi нектар?

Майя Тимофiївна засмiялася:

- Коли вони стиглi, то солодкi, як нектар. Взагалi, це вид персика, тiльки у персика шкiрка оксамитова, а у нектарину вона гладка, як у сливи. Коли наїстеся, складатимете в цi ящики, тiльки не кидайте фрукти, щоб вони не побилися i добре зберiгалися. Цi ящики поїдуть прямо до вас до дитбудинку, вашим друзям на частування. Все зрозумiло, хлопцi?

- Зрозумiло, - хлопчаки жували соковитi нектарини.

- Я простежу, щоб нектарини не торкалися верхньої скриньки, - сказала Оленка.

- Молодець, ти вiрно помiтила, - похвалила Майя Тимофiївна, - треба, щоб фрукти не пом'ялися. А переспiлi фрукти краще їжте одразу, їх у ящик складати не треба. Впораєтеся?

- Упораємося, - пообiцяли пiдлiтки.

- Ящики зараз пiдвезе Лев Кирилович, - повiдомила Майя Тимофiївна. - Обiдати будете в мене, запрошую всiх у гостi, мiй будинок неподалiк. А поки що збирайте. Оленка за старшу.

- Добре, - вiдповiла дiвчина. - Все зберемо, не хвилюйтеся, все буде гаразд.

- Не забувайте, фрукти для ваших друзiв, - нагадала Майя Тимофiївна та пiшла займатися тепличним господарством.

За пiвдня Лев Кирилович вантажив ящики з нектаринами у свою машину.

- Молодцi, добре постаралися, - хвалив вiн.

- Ми ще можемо допомогти, - зголосився Сергiй.

- Ще? - усмiхнулася Майя Тимофiївна. - Сподобалося? А помiдори ви любите?

- Любимо! - вiдповiли хлопцi.

- Що ж, запрошую вас завтра на збирання помiдорiв. Доведеться вас оформляти, як робiтникiв господарства, - засмiялася вона. - А тепер усi запрошуються на обiд! Василь Артемович уже чекає на нас.

- А хто це? - поцiкавився Вова.

- Це мiй чоловiк. Усi за мною! Тут йти недалеко.

Василь Артемович зрадiв, побачивши гостей. Вiн був немолодий, сивий з такими ж сивими вусами. "Це не вiн на малюнку", - перше, що подумала Оленка.

- Я вам стiл у саду накрив, - сказав господар. - Давайте знайомитися. Я дядько Василь.

- Вова, Сергiй, - хлопцi по-чоловiчому подали руки.

- Олена, - скромно представилася дiвчина.

- Оленко, допоможи менi, - покликала Майя Тимофiївна. - Розстав тарiлки та склянки.

- Добре, - Олена зрадiла можливостi допомогти.

Майя Тимофiївна та Василь Артемович були хлiбосольними господарями. Вони намагалися нагодувати гостей смачною домашньою їжею. Тут була молода картопля, котлети, салат з помiдорiв та огiркiв, оладки з варенням та компот.

- Ой, вилки та ложечки забула, - схаменулась Майя Тимофiївна.

- Я збiгаю, - сказала дiвчина.

- Оленко, вони у висувнiй шухлядi столу, - пiдказала господиня.

- Зараз принесу, - вiдповiла дiвчина, прямуючи до кухнi.

- Дякуємо, - сказали хлопцi, наївшись.

Тут пiд'їхала машина директора Лева Кириловича.

- Ну що, пообiдали, помiчники? - спитав вiн. - Сiдайте в машину, вiдвезу вас додому.

- А завтра ви нас заберете? - -апитав по-дiловому Сергiй.

- Завтра? - здивувався Лев Кирилович.

- Хлопцi хочуть збирати помiдори, - пояснила Майя Тимофiївна.

- О, якi у нас помiчники, - усмiхнувся Лев Кирилович. - Якщо Iрина Петрiвна дозволить, то я iз задоволенням. Помiчники нам потрiбнi.

Пiдлiтки попрощалися та поїхали.

- Гарнi хлопцi, - закрутив вуса Василь Артемович.

- А Оленка? - запитала Майя Тимофiївна.

- А дiвчинка диво, - похвалив чоловiк.

- Може, вдочеримо її? - несмiливо запитала Майя Тимофiївна.

- Доньку хочеш? - усмiхнувся Василь Артемович. - А як же Федько?

- Хочу, - помахала головою дружина. - Дуже хочу. А що Федя, вiн дорослий, має свою сiм'ю.

- Майєчко, - чоловiк обiйняв її за плечi. - Ну, якщо хочеш, поговори з Iриною Петрiвною. Менi теж Оленка сподобалася, буде нам радiсть на старiсть.

- Спасибi тобi! - зрадiла Майя Тимофiївна i змахнула сльозу.

Маша з братами гостювала у тiтки Лiди та дядька Богдана. Машi тут було зручно. Вона бачила, що братам, Мiшутцi та Валерцi, подобалося тут жити, їх любили i навiть трохи балували. Хлопчаки ганяли у футбол, грали у пiсочницi новими машинками, якi їм подарували прийомнi батьки. Тiтка Лiда та дядько Богдан уже оформили документи та чекали на остаточне рiшення щодо усиновлення.

- Тiтко Лiдо, а можна я ходитиму до школи при дитбудинку? Я так звикла до своїх дiвчат, - спитала якось Маша.

- Але ж тобi доведеться їздити на автобусi п'ять зупинок, а тут поряд з будинком нова школа, з басейном та комп'ютерним класом, - вiдповiла тiтка Лiда. - Хiба тобi не хочеться познайомитись iз новими друзями, вiдвiдувати басейн? Навчитися на комп'ютерi.

- Комп'ютери нам торiк подарували спонсори, - задумалася Маша. - Менi на морi дуже сподобалося плавати, в басейн я, звичайно, хотiла б ходити.

- До першого вересня час ще є, - усмiхнулася тiтка Лiда. - Звичайно, краще вирiшити ранiше, раптом мiсць у школi не виявиться. Але все одно до рiшення комiсiї з усиновлення ми не робитимемо жодних дiй. Тож думай.

- Ось i я, - сказав дядько Богдан, зайшовши у двiр iз сумками. - Хлопчаки, збирайтеся! Там приїхав пересувний цирк, неподалiк магазину встановили намет. У них i верблюд є, i дресированi собачки, i клоун. О п'ятiй годинi вистава.

Маленький Мишко i Валера iз захопленням дивилися на дядька Богдана.

- Клоун! - запитав Валера. - Ура! Цирк!

- Ура! Цирк! - повторив за братом Мишко. - Ходiмо дивитися собачок!

- От би покататися на верблюдi! На конi ми вже каталися, - замрiявся Валера.

- Спочатку пообiдаємо, а потiм у цирк, - сказала тiтка Лiда. - Машо, пiдемо на стiл накривати.

- Обiдатимемо в саду? - запитала дiвчинка.

- Звичайно, в саду, лiто ж, - засмiялася господиня. - Хлопчики, складайте iграшки та мити руки!

Галя вже два тижнi гостювала у Вiки. За цей час вони добряче потоваришували, разом читали книги, ходили в кiно, разом каталися на Аркадiї. Вiка продовжувала займатися навчанням Галi верховiй їздi, розповiдала, як поводитися з дiтьми, особливо хворими, навчала, як їх пiдтримувати.

- Ти молодець, - похвалила Вiка, - Аркадiя тебе слухається. Мама планує з твоєю допомогою продовжити заняття з дiтьми.

- Я iз задоволенням їй допоможу, - усмiхнулася Галя.

- Тобi доведеться жити у нас, мама закiнчує оформляти документи щодо опiкунства, - повiдомила Вiка.

- Я так рада! Ви моя сiм'я! Яке щастя, що я тодi впала в яму, i твоя Аркадiя знайшла мене! - радiла Галя.

- Тiльки ось менi з татом скоро їхати, - засумувала Вiка. - Я до тебе так звикла!

- Так, - зiтхнула Галя.

- Але ти не сумуй, я обов'язково приїду на канiкули. I телефони у нас є, будемо телефонувати.

Галя махнула головою.

- Ти пiдеш у мою школу вчитися? - запитала Вiка.

- Нi, тут мiй дитбудинок недалеко, скоро всi дiвчата з'їдуться, я вчитимуся з ними. Щоправда, Машу з братами усиновлять, мабуть, Маша навчатиметься в iншiй школi. Я рада за неї. Головне, що її iз братами не розлучили. Мишко i Валерка такi милi! Треба тебе познайомити з моїми подругами Надiйкою, Наташею, Мариною.

- Давай коли вони повернуться пiсля канiкул, покатаємо їх на Аркадiї, - запропонувала Вiка.

- Давай! Спасибi тобi! Яка ти хороша, сестро, - радiсно сказала Галя.

- Пр, - скомандувала Вiка i дала Аркадiї шматочок цукру, коли та зупинилася.

Цього разу Галя проводила Вiку в аеропорту разом iз Нiною Сергiївною. Вiка та Галя трималися за руки. Їм було шкода розлучатися. Мама та тато поглядали на дiвчаток i посмiхалися. Їм було приємно, що дiвчатка потоваришували.

- Закiнчується реєстрацiя на рейс 322, закiнчується реєстрацiя на рейс 322, - оголосили в аеропорту.

Мама обняла Вiку:

- Дзвони частiше, доню, - поцiлувала вона дочку в щоку.

- Буду, мамо. Бувай, Галю, - попрощалася Вiка.

- Бувай.

Вiка з батьком взяли валiзу та рюкзак i пiшли на посадку.

- Щасливого польоту, зателефонуйте, як приземлитесь, - крикнула Нiна Сергiївна.

Вiка послала їй повiтряний поцiлунок, дядько Олег лише махнув рукою.

На очах Галi виступили сльози.

- Ну, що ти, ластiвко моя, - обняла Галю Нiна Сергiївна. - Скоро Вiка прилетить на канiкули. А на нас з тобою чекають великi справи. Менi дозволили знову вiдкрити центр реабiлiтацiї дiтей.

- Правда! - зрадiла Галя.

- Тiльки дивись, я розраховую на твою допомогу, - усмiхнулася Нiна Сергiївна.

- Звiсно, - сказала Галя. - А у нас у дитбудинку є Микита. Чи можна йому допомогти?

- Обов'язково допоможемо, люба моя, - запевнила Нiна Сергiївна.

- Ви така гарна! - Галя обiйняла жiнку.

- Все буде добре, - Нiна Сергiївна гладила дiвчинку по волоссю. - Все буде добре.

НА ПОЧАТОК ЗБIРКИ

МАЛЮНОК З МОГО ДИТИНСТВА

КНИГА, ЩО НАДIХНУЛА НА СТВОРЕННЯ СЕРIЇ

Рось Анна : другие произведения.

Ти моя сестра

МАЛЮНОК З МОГО ДИТИНСТВА

ЛАСТIВКА МОЯ

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 18/02/2022, изменен: 04/12/2022. 27k. Статистика. Рассказ: Детская БЕЗКОШТОВНО серія для підлітків ЛАСТІВКА МОЯ Иллюстрации/приложения: 14 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: БЕЗКОШТОВНО. ДЛЯ ПIДЛIТКIВ книга 5 iз серiї ЛАСТIВКА МОЯ. Юнi дiвчата йдуть потанцювати в клуб i тут трапляється найнесподiванiше. Це заключна книга iз серiї ЛАСТIВКА МОЯ. Але на цьому iсторiя героїв не закiнчується. Чекайте на новi книги про життя пiдлiткiв.