Аннотация: ДЕВ'ЯТА КАЗКА про те, що треба бути активними, працьовитими та дбайливими, щоб не заїли журба та печаль.
Повертався якось Прохор iз базару, Капiтолiну iз собою вiз.
Дорогою їм зустрiлися двi жiнки.
- Пiдвези, - просять, - нас до села.
- Чого не пiдвезти, можна пiдвезти, - вiдповiв Прохор, - сiдайте, Капiтолiно, посунь бiдон.
- Ходять тут, ходять, - невдоволено пробурчала Капiтолiна i посунулася на другий край воза.
- Чиї ви будете? - спитав дiд. - Навiщо в село наше завiтали.
- Ми пiснярки, - вiдповiла та, що була худiша, - ходимо з сестрою, у хор наш народ збираємо. Мене звуть Журба, а сестру мою Печаль.
- Дивнi у вас iмена. А чого зараз ходите? Нинi роботи в полi та городi безлiч, люди напрацюються вдень, кому спiвати захочеться, коли очi злипаються вiд втоми, - мiркував Прохор.
- Пiсня i в роботi допомагає, - заперечила друга сестра на iм'я Печаль. - Можна пшеницю жати та спiвати. Заспiвайте з нами, - запропонувала вона i вони iз сестрою затягли свою пiсню.
Йдуть по дорозi двi сестри,
Одну Журбою нарекли,
А другу нарекли Печаль,
Шкода сестер, так жаль, так жаль.
А їх дорога далека,
I доля у сестер тяжка,
I горе дiлять на обох,
Чом вiдвернувся вiд них Бог?
- Чудна у вас пiсня, наче на двi ноти, - здивувався Прохор.
- Що бачу, то спiваю, - пожартувала Капiтолiна i продовжила спiвати замiсть сестер, - дiдуся добрий нас пiдвiз, посiли ми на новий вiз, свою печаль спiвати вам, за пiсню дайте грошi нам.
- Ми нiчого не просили, - почервонiла сестра на iм'я Журба. - Ми краще заспiваємо вам ще.
Вони знову затягли:
Йдуть по дорозi двi сестри,
Наразi як сумуєш ти -
Iди за нами та спiвай,
Своїй журбi ти волю дай!
- Як це журбi волю дай! - обурився Прохор. - Журбi та смутку волю давати не можна, неправильно це!
Несподiвано неподалiк млина конячка Марта зупинилася.
- Но! - крикнув Прохор, але конячка не послухалася.
- Навiть тварина не хоче слухати вашi пiснi, - сказала Капiтолiна.
- Но! - Прохор ударив вiжками конячку, але та не ворухнулася.
Журба та Печаль злiзли з воза. Конячка вiдразу ж рушила з мiсця.
- Чого їм на млинi сумувати, - вiдповiла Печаль, - коли в них стiльки добра! Гаразд, пiдемо, може, погодують.
Мельничиха Параскєва в цей час стирала бiлизну.
- Здрастуйте, - привiталася Журба. - Можна вам заспiвати?
- Нiколи менi спiвати, тiточки, роботи багато, - вiдповiла Параскєва i пiшла в дiм.
Невдовзi вона винесла пакетик борошна.
- А не можна хлiба чи пампушки? - запитала Печаль.
Параскева винесла їм хлiба. Журба та Печаль взяли хлiб, а муку залишили.
"Не хочуть пекти хлiб, хочуть готовий, - подумала мельничиха. - Звичайно, борошно треба замiсити, почекати, поки тiсто пiдiйде, потiм спекти, щоб хлiб не пiдгорiв. Працю треба докласти, щоб хлiб з'їсти", - вона почала розвiшувати бiлизну на мотузку.
*
Пiшли Журба та Печаль у село. Шлях неблизький. Роздiлили вони хлiб навпiл, з'їли. Бачать - молодиця у полi косить та пiсню спiває.
Зрадiли Журба i Печаль - нарештi зустрiли вони молодицю, що спiває, значить i з ними пiсню затягне, а там, дивишся, у хату пустить жити.
- Доброго дня, молодице, добре спiваєш, - похвалила Журба.
- Добридень, чого ж не спiвати, - усмiхнулася Василина i, махнувши косою, пожала снiп трави.
- Давай ми тебе своєї пiснi навчимо, - запропонувала Печаль, - спiватимеш з нами.
- Коси!? А де ми їх вiзьмемо? - здивувалася Журба.
- У мене в травi припасенi, можу дати, - Василина уважно подивилася на непроханих гостей.
- Нi, нi, не треба, боїмося порiзатися, давно не косили, - обдурила Печаль, бо вони з сестрою нiколи не косили i взагалi не любили працювати, а лише спiвали.
- Ну, якщо косити не хочете, то й пiсня менi ваша не потрiбна, - хитро подивилася Василина i крикнула, - осторонься! А то косою шибну!
Журба i Печаль кинулися тiкати геть.
Коли вони зупинилися, Журба каже сестрi:
- Коси, каже, косу дам. Ще чого!
- Ага, хай сама косить, - погрозила Василинi Печаль здалеку.
А Василина, знай собi, косить i пiснi спiває:
"Встану рано-раненько, покошу травицю я, а травиця шовкова пiд косою стелиться, пiд косою стелиться i в стiжок проситься. Встану рано-раненько, подою корiвку я, доброю травицею нагодую досхочу, нагодую досхочу, а трава накоситься".
*
Нарештi добралися Журба та Печаль до села. Бачать - колодязь, а там молодиця воду набирає.
- Дай попити, молодице, - попросила Печаль.
Катруся поставила вiдра, зачерпнула кiвшиком води з вiдра i дала напитися жiнкам.
- Давай ми тобi заспiваємо за твою доброту, - запропонувала Журба.
- Нiколи менi спiвати, тiточки, вдома справ багато, - засмiялася Катруся, взяла вiдра i пiшла додому.
*
Пiшли Журба та Печаль далi селом. Бачать - господиня поросят годує. А поросята рожевi, товстенькi, життєрадiснi, хрюкають, корм хапають та хвостиками крутять.
- Багато живуть, - шепнула сестрi друга сестра.
- Може м'ясом пригостять, - так само тихо вiдповiла Печаль i вони зайшли на подвiр'я.
- Доброго дня, господиню, - кажуть, - можна заспiвати тобi?
Кинулася Анфiса поросят збирати, а Журба i Печаль швидше за паркан i далi пiшли.
*
Iдуть вони по селу, дивляться - хата справна, на подвiр'ї корiвка, а поруч на великому пнi сидить молодиця, корову доїть, уже бiльше половини вiдра надоїла.
- Молочко, мабуть, смачне, парне, - облизнулася Журба.
- Може, почастує, - з надiєю вiдповiла Печаль, - самим, певно, не випити вiдро.
Увiйшли Журба та Печаль у двiр.
- Доброго дня, молодице, - кажуть, - можна заспiвати тобi?
Явдоха подивилася на непроханих гостей.
- Ми пiснярки, пiснi спiваємо, людей у хор збираємо, - вiдповiла Печаль.
Явдоха продовжила доїти свою Зорьку, а сестри затягли:
- Йдуть по дорозi двi сестри, одну Журбою нарекли, а другу нарекли Печаль...
Не встигли сестри доспiвати куплет, як корова несподiвано замукала голосно-голосно:
- Му! Му! - та ще й копитом вдарила так, що ледве вiдро з молоком не перекинула.
- Ой! - злякалася Явдоха. - Iдiть, пiснярки. Вiд ваших пiсень i на корову журбу нагнали, не дай Боже, ще доїтися перестане.
Вiдступили назад сестри, а тут уже Нюра, збиральниця новин, поруч.
- Здрастуйте, - каже, - у якiй справi до нас у село завiтали?
- Ми пiснi спiваємо, хористок шукаємо, я - Печаль, а це моя сестра Журба, - вiдповiла Печаль.
- Пiснi спiваєте? Журба та Печаль? Це вам до Проньки, вона все сумує. Ходiмо, я вас до неї проведу, тiльки треба, щоб її мати, Глафiра, вас не побачила. Iдiть за мною, - покликала Нюра.
*
Глафiра з донькою поралися на городi, виривали бур'яни, поливали овочi.
- Проню, вода закiнчилася, - сказала мати, - сходи за водою. Та капусту на борщ вiднеси до хати.
- Добре, мамо, - вiдповiла Проня i взяла порожнє вiдро.
- Тс! - Нюра приклала палець до губ. - Ходiмо до хати, - покликала вона Журбу та Печаль. - Там i зустрiнемо Проньку.
*
- Пронечко, красуне, - сказала тiтка Нюра, зустрiвши дiвчину бiля хати. - А до тебе гостi.
- Здрастуйте, - здивувалася Проня. - Ви до мене?
- До тебе, до тебе, соловейко, - пiдластилася Журба. - Ти ж найкраще в селi спiваєш.
- Не знаю, - здивувалася дiвчина.
- Заспiвай з нами, - запропонувала Печаль.
Вони почали навчати дiвчину своїй пiснi. Почувши протяжну пiсню, Проня тут же забула, що на городi на неї чекає мати, щоб поливати рослини.
- Журбоооою нарекли, - тягнула ноту Проня.
*
- Куди ж подiлася Проня? - розгнiвалася Глафiра, працюючи на городi. - Треба йти самiй.
Вона взяла порожнє вiдро i пiшла до хати, де стояла цiла дiжка дощової води.
Яке ж було здивування Глафiри, коли вона побачила дочку, яка спiвала в оточеннi двох незнайомих жiнок!
- Пiснi спiваєте? Замiсть матерi допомогти! - кричала Глафiра. - Яка журба! Яка печаль! Нумо, йдiть звiдси, поки я рогача не взяла!
Журба та Печаль кинулися тiкати з двору. А сусiдка Нюра тихенько спостерiгала за рогом.
Глафiра та Проня набрали повнi вiдра води з бочки та збиралися йти на город. Тут до них пiдiйшла Нюра:
- Кажуть, ходять селом Журба та Печаль, пiснi спiвають. У Анфiси всi поросята вiд пiсень по двору розбiглися, щойно зiбрала їх. А у Явдохи корова вiдмовилася давати молоко. Як вони тепер без молока будуть?
- Нiколи нам, Нюро, твої байки слухати, город поливати треба. А журбу та печаль я погнала з двору, щоб дорогу забули. Нiколи нам сумувати i журитися, у нас господарство, - суворо сказала Глафiра.
- Так-то, так-то, - пiдтакнула сусiдка i поспiшила до криницi передати новини.
*
А Журба та Печаль добiгли майже до лiсу, де стояла хата баби Грунi. За хатою мирно паслася коза, а поряд її сторожив пес Дозор.
- Сестро, давай зайдемо до хати, - покликала Печаль, - може тут дадуть хлiба та води.
Пес Дозор пiдвiвся i попрямував до кози Маняшки.
- Пiшли звiдси швидше, - покликала Журба. - Пес сердитий дiм стереже, того й дивись - кинеться.
- Так пити хочеться, - поскаржилася Печаль.
- Давай, рухай ногами, - рвонулася вперед її сестра.
Пес суворо подивився їй услiд i вмостився бiля кози, а та мирно щипала траву, нi про що не турбуючись, адже поряд був її друг Дозор, на якого можна покластися.
Печалi нiчого не залишалося, як пiти за своєю сестрою.
*
Дорогою до колодязя Нюра побачила двох сусiдок - Пелагею та Матрону, яка прийшла купити трохи меду, щоб полiкувати горло сину Степашцi.
- Звичайно, дам меду, - сказала Пелагея сусiдцi. - Нехай одужує Степаша. А де вiн застудився?
- У рiчцi купався, а вода вже холодна, - переживала Матрона.
- Поп'є ромашку з медом i все як рукою знiме, - запевнила її Пелагея.
- Сусiдки! Що я вам скажу! - пiдбiгла до них Нюра.
- Знову сорока новини на хвостi принесла? - запитала Пелагея.
- Слухайте, баби, - не вгамувалася Нюра. - По селу Журба та Печаль ходять, усiм пiснi спiвають та у свiй хор звуть. Так ось, Глафiра побилась з ними, вони з Пронькою спiвали. А Глафiра, взяла рогача i давай їх бити, насилу вони вирвалися та втекли.
- Ой, батюшки, - злякалася Матрона. - Треба додому поспiшати, як би вони до нас не прийшли, Пилипа не засмутили, дiтей не зачепили.
- Знайшла комусь вiрити, - посмiхнулася Пелагея.
- Чиста правда! - перехрестилася Нюра.
- А ще Явдоха їх побила. Вони ж її корiвку заговорили, не дає тепер Зорька молока! Анi грама!
А що ж Янiна? Вона, звичайно, чекала на своїх старших сестер, жила надiєю, що вони якось повернуться до батькiвського дому. Янiна часто сидiла бiля вiконця i виглядала, чи не йдуть сестри. Але вони все не приходили.
*
Якось у вiконце Янiни постукали. Вона визирнула i побачила сестер.
- Олесю! Оляно! - вигукнула Янiна. - Йдiть у хату!
Того вечора у вiконцi довго горiло свiтло. Сестри розповiдали про свої поневiряння та прикрощi. А потiм згадали, як у лiсi вони зустрiли гармонiста. Вони весело засмiялися i кинулися танцювати. А з вiконця долинала весела пiсня:
