Рось Анна. Нотатки cтомленого cерця

ГАННА РОСЬ

НОТАТКИ СТОМЛЕНОГО СЕРЦЯ

***

Сьогоднi, нiби, як учора,

Все навкруги: трава, земля,

Верба, нахилена додолу,

Та щось не так, не та i я.

Блакитне небо надi мною,

Високо ластiвки летять,

Але щось серце непокоїть

I очi болiсно блищать.

На заходi дощ кругом ходить,

На сходi сонечко палить,

Немає втiхи вiд природи,

Бо в грудях серденько щемить.

30.08.2006

***

Тортури, грати, автомати...

Страшнi слова,

А все було...

I тих ночей не спала мати,

Кругом горiло i гуло.

Й менi болiло за країну,

I я молилася вночi,

Аби iще хтось не загинув

I без причастя не спочив.

Ой, очi, очi молодiї,

Як вам хотiлося любить!

Та вiн в огнi боїв загинув,

I як без нього в свiтi жить?

Немов страшенная примара

Над Україною пройшла.

За що така велика кара

Нам Богом послана була?

Чом юнаки вмирать готовi

I матiр вiд болю нiма?

Мабуть, тому, що без Голгофи

Нам Воскресiння геть нема.

04.04.2014

***

Де ж ти забарився,

Мiй любимий, мiй коханий,

Не прийшов, лiкуєш рани?

Ти за Батькiвщину бився.

Де ж ти забарився?

А вона iще не знала,

Тiльки серцем вiдчувала,

Що бiда iде.

I молилася й страждала,

А вона iще не знала,

Що вiн не прийде.

Де ж ти забарився?

Сину мiй, тебе чекала,

Тобi їсти готувала.

Чи у друга зупинився?

Де ж ти забарився?

А вона iще не знала,

Тiльки серцем вiдчувала,

Що бiда iде.

I молилася й страждала,

А вона iще не знала,

Що вiн не прийде.

Де ж ти забарився?

Батьку наш, тебе чекали,

Все у вiкна виглядали,

Ти з а нашу долю бився,

Де ж ти забарився?

А вони iще не знали,

Тiльки серцем вiдчували,

Що бiда iде.

I молилися й страждали,

А вони iще не знали,

Що вiн не прийде.

10.04.2014

***

Я не знаю, твоя де душа,

Чи до раю вона полетiла,

При життi менi так насолила,

Я не знаю, чи в раї вона.

За життя люди часто встигають

Нагрiшити собi на бiду,

Як згрiшу, то собi присягаю,

Що молити до Бога пiду.

Бог простить, бо вiн завжди прощає,

Як до нього звертаємось ми,

Свою милiсть Вiн нам посилає

За спокутi в молитвi грiхи.

5.12.2019

***

Душа просилася до раю, ти не пускала.

Її тримала у долонях, та не стискала,

Його з тривогою вмовляла: "Живи, коханий,

Сама тобi я залiкую кривавi рани".

Душа просилася до бою, вночi кричала,

Ти шепотiла: "Я з тобою, - та пригортала, -

На мене завжди розраховуй, тебе прикрию,

I вiд бiди, i вiд нещастя собою вкрию".

Душа просилася до Бога. Та що я можу?

Тобi я рани залiкую, чи допоможе?

А хто тобi загоїть рани душевнi в серцi,

Не йди, прошу тебе, вiд мене! Закрию дверцi!

Душа просилася до раю, ти не пускала.

Її тримала у долонях, та не стискала,

Побудь зi мною, душе моя, тебе благаю,

Як вирiшиш ти полетiти, то вiдпускаю.

23.12.2019

Духмяний хлiб

Старанно вимiсила тiсто,

пекти поставила хлiби.

Духмяний запах по квартирi,

то хлiб домашнiй у печi.

Як спiкся хлiб, то остудила,

одрiзала. О, смакота!

Згадала маму, як в недiлю

нам пироги свої пекла.

Згадала руки працьовитi,

її турботу, ласку, ще

рушник, її руками зшитий,

i теплий вив'язаний светр.

Iще згадала я сорочку

i вишитий там макiв цвiт,

i нiжнi голубi волошки,

i жовтi квiти веснянi.

О, мамо, мамо, за тобою

сумую я на самотi.

Прикрию очi - перед мною

в старiй квартирi стiл мiцний,

мука, пельменi i долонi

усi запиленi в муцi,

турботливий твiй добрий погляд

i очi карiї твої.

А я тобi пiснi спiваю,

сиджу тут, поруч, каву п'ю,

i булочки у формi рози

я на тарiлочку кладу.

А ти розкатуєш знов тiсто

i давиш стопочкою круг,

i м'ясо з луком накладаєш,

за парою слiдкую рук.

Мене повчаєш: Вчися, доню,

як замiж вийдеш, то умiй.

Я на твої слова смiюся,

бо смiшно дуже - замiж? Нi!

Iще в четвертiм класi вчуся,

така щаслива i мала,

хоча я старша, бо у мене

iще молодша є сестра.

Ой, мамо, мамо, де ти? Як ти?

Тебе вже два роки нема,

але все згадую, молюся

за тата i за тебе я.

Одрiжу хлiб, духмяно пахне,

свiчу церковну запалю,

хай за вiкном гуляє вiтер,

а я за вас молю, молю.

Мої ви рiднi, де ви? Як ви?

Чи мiж зiрок вдалечинi?

А може тут ви, зовсiм поруч,

вдихаєте духмяний хлiб?

Настала нiч, усi заснули,

ми вiршi пишемо з котом.

У домi тихо, пахне хлiбом,

дитинством, щастям, молоком.

28.03.2020

То все було у iншому життi

Один мiй пращур родом iз Полтавщини,

З-пiд Гадяча, багатi де мiсця,

Де яловець росте, у лузi - орхiдеї

I гладiолусiв яскравi стебельця.

Латаття бiле стрiнеш на болотi,

В гаях дуби шепочуть вiковi,

Там звiр в лiсах гуляє на привiллi,

Гнiздо сховав вiвчарик у травi.

Там в полi прадiд пестував пшеницю,

Збирав з братами щедрi врожаї,

Вiн Богу дякував за щастя i за долю

I низько вiн вклонявся до землi.

Мiй iнший пращур родом з Запорiжжя,

Де брав початок запорiзький рiд

Славетних козакiв i сiчового братства,

Де жив свобiдний, вольовий нарiд.

I мого роду козаки гуляли,

Кулiш варили i коней пасли,

А бiй, то шашку наголо й рубали -

Геть ворогiв вiд рiдної землi.

Мiй прадiд був козак, i браття, i дiди їх,

Всi боронили землю. В мирний час

Пшеницю й жито сiяли та жали,

А ворог йде - по конях й шаблi враз.

Але так сталося, що врем'я було люте,

Забрали поле, реманент, а з ним

Корiв, коней, свиней, качок i сiно...

Стояв спустiлий та холодний дiм.

Нема що сiяти, нема куди садити,

Немає щастя на своїй землi,

То треба йти, дiтей прогодувати,

Їх на Донбас вели шляхи-путi.

А на Донбасi люду... Тяжка праця.

I тягне дрiт мозолиста рука,

Працюють хлопцi в шахтах, пiд землею

Вагони, пил, вугiлля та руда.

Тут хлiб такий важкий i незбагненний,

Тут всi однаковi, живе братерство тут,

Як вийдуть iз забою - сонцю радi,

Така дорога їхня - звичний труд.

Втомилися, заснули пiсля змiни,

Їм сняться конi, вiльнiї луги,

Жнива, пшениця, поле, паляниця,

Пекла що мати з першої муки.

Їм сниться сад квiтучий, їхня хата,

На стiнах вишитi яскравi рушники,

В садку стежинка, дерев'яна хвiртка,

I той мiсток скрипучий у рiки.

Ще сниться дiвчина iз чистими очима,

Тремтить бузок духмяний у руцi.

Та сняться дiд i баба, i щасливi -

То все було у iншому життi.

21.11.2020

Яловець або ялiвець - рiд вiчнозелених деревних рослин родини кипарисових

Латаття - водяна лiлiя

Вiвчарик - рiд горобцеподiбних птахiв

Реманент - сукупнiсть предметiв, необхiдних для якої-небудь галузi дiяльностi; iнвентар

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 05/01/2021, изменен: 10/05/2021. 11k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия БЕЗКОШТОВНО ЗБІРКИ української лірики Иллюстрации/приложения: 1 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: До збiрки вiршiв стомленого серця увiйшли вiршi - Сьогоднi,нiби,як учора;Тортури, грати, автомати; Де ж ти забарився; Я не знаю твоя де душа; Душа просилася до раю; Духмяний хлiб; То все було у iншому життi.

Рось Анна : другие произведения.

Нотатки cтомленого cерця

НОТАТКИ СТОМЛЕНОГО СЕРЦЯ