Рось Анна. Просто Маня. Iсторiї про друзiв наших менших

2025

Цей примiрник книги 2025 року БЕЗКОШТОВНИЙ i не може нiким використовуватись для продажу.

(C)Усi права належать Ганнi Рось.

Iлюстрацiї автора.

В електронних книгарнях можна зустрiти платну версiю 2019 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Ганна Рось

Просто Маня. Iсторiї про друзiв наших менших

Найда

Почалася ця iсторiя, коли мої батьки купили новий будинок. До цього ми жили у двокiмнатнiй квартир п'ятиповерхiвки, тато, мама, я i бабуся. Так, ще й кiшка Селя. Папа завжди хотiв свiй будинок. I ось вiн у нас з'явився.

А що, менi будинок сподобався, у мене навiть з'явилася своя кiмната i у бабусi теж. Правда, Селя пiдселилася у кiмнату бабусi, але бабуся Валя не ображалася, говорила - так веселiше. Ображався я на Селю. Чому вона не вибрала мене? Звичайно, бабуся її годує, ось вона i прижилася у неї, щоб вранцi вiдразу на кухню водити.

Зате, наївшись, скорiше бiгла до мене та намагалася якось розбудити. Я вставав, вмивався, снiдав, чистив зуби, i ми з Селею виходили на подвiр'я. Тут було привiлля! Ми з нею бiгали, ховалися один вiд одного за сараєм, за стосом дров. Iнодi Селя забиралася на яблуню i виглядала мене, а я, користуючись моментом, сiдав покататися на гойдалках. Лiто! Канiкули! Добре

Якось раз, у вихiдний, ми з татом та мамою зiбралися поїхати на озеро купатися. Папа вигнав машину за ворота.

- Олено, - сказав тато мамi, - там ганчiрка якась валяється за парканом бiля куща, прибери її.

Мама вийшла за ворота, нахилилася, взяла ганчiрку в руки, а в нiй виявилося маленьке вмираюче щеня.

Я з цiкавiстю розглядав цуценя. Мама занесла його на подвiр'я. Малюк був зовсiм крихiтний, не мiг стояти на ногах, його очi ще не вiдкрилися.

- Бабусю, - покликав я, - йди дивитися цуценя!

- Може йому молочка? Або водички? - запитала мама.

Бабуся вже несла блюдце з молоком, але, побачивши цуценя, сказала:

- Так вiн ще занадто маленький, щоб з блюдця пити.

Селя теж прибiгла подивитися на найду. Вона стрибнула на лавку i здивовано розглядала незваного гостя. Селя, звичайно, була незадоволена, що когось збиралися поїти її молоком з її ж блюдця. Вона змахнула хвостом i, образившись, зiстрибнула з лавки.

- Хлопчик чи дiвчинка? - запитав тато.

- Здається, дiвчинка, - припустила мама, - пiду за пiпеткою, будемо її годувати, а що робити?

- Схоже на цуценя вiвчарки, але ясно, дворняжка, тому й викинули. Вiвчарку б не пiдкинули, - повiв вусами тато.

- А як ми її назвемо? Вона така манюня, - сказав я.

- А хто тобi сказав, що ми її залишимо, так нам всiх собак з вулицi будуть пiдкидати, - вiдрiзав тато.

- Але не викинеш же ти за ворота безпорадну iстоту, - осудливо сказала мама, набираючи в пiпетку молока.

- Їсть, значить, буде жити, - зауважила бабуся, дивлячись, як собака жадiбно смокче молоко з пiпетки.

- Ну, раз вона так мало їсть, нехай залишається, - погодився тато.

- Давайте назвемо її Манюня, - запропонував я.

- Ага, виросте, як кiнь, i буде Манюня, - засмiялася мама. - Нi, вона Маня. Просто Маня.

- Гаразд, - зрадiв я. - Маня, так Маня.

Ось так в один сонячний ранок я став господарем собаки. Я, звичайно, давно мрiяв про собаку, i ось вона сама знайшлася, навiть не довелося у батькiв випрошувати. А раптом з неї ще справжня вiвчарка виросте! Буде будинок вартувати. Загалом, я був дуже задоволений. Тiльки Селя ображалася.

Годувальниця

Прижилася у нас Маня. Тiльки мамi довелося нелегко. Всi турботи про собаку лягли на маминi плечi. Вона наполегливо годувала малечу, протирала їй очi, вушка, витирала за нею калюжi.

Правда, була у мами одна помiчниця - собака Лiнда. Це собака татового друга. У неї близько двох мiсяцiв тому народилися цуценята. Лiнда була хорошою матiр'ю, вигодовувала своїх трьох цуценят, доглядала за ними i виховувала.

Так вийшло, що коли у нас з'явилася Маня, двох цуценят Лiнди вже вiддали новим господарям. Молоко у Лiнди було, одному цуценятi з надлишком. Ось i запропонував дядько Володя привести Лiнду спробувати погодувати Маню, щоб у нашої малої iмунiтет був мiцнiше. Папа iз задоволенням погодився.

Коли до нас привели Лiнду, вона обнюхала Маню, лизнула її та прилягла поруч. Маня, зачувши молоко, уткнулася Лiндi в живiт. Знайшовши сосок, вона стала жадiбно смоктати молоко.

Коли Маня наситилася, вона вляглася вiдпочити пiд бiк Лiндi. А та, як справжня мати, лежала нерухомо, поки малятко спало.

Коли за Лiндою прийшов дядько Володя, бабуся простягнула йому пакуночок.

- Що це? - здивувався дядько Володя.

- Частування для Лiнди, - посмiхнулася бабуся. - Для годувальницi.

- Ну, раз тут такi пригощання дають, чекайте завтра в гост , - пожартував дядько Володя.

Подарунок з бантиком

А Маня непомiтно пiдростала. Спочатку незграбно встала на ноги, потiм почала бiгати, невпопад переставляючи мiцнi лапи i смiшно виляючи хвостом.

Спала Маня спочатку в невеликiй коробцi. Мама, змiнюючи пелюшки в коробцi, часто повторювала:

- Собака твоя, а воджуся я.

- Пiдросте, я буду за нею доглядати, - одного разу пообiцяв я.

- Подивимося, подивимося, - примружив око тато. - Пам'ятай, синку, собака - не iграшка. Завiв собаку або будь-яку тваринку - це одна на все її життя, на вулицю викидати не можна.

- Я свою собаку нiзащо не викину, - вiдповiв я, гладячи Маню по спинi.

- Вчи її, щоб iм'я знала, Маня, Маня, - погладив її тато.

А наша Маня навiть дуже симпатична. Шерсть у неї темна, шоколадного кольору. Над бровами у неї маленькi симетричнi коричнево-палевi цяточки. Такого ж кольору щоки, шия i лапи. А ще у Манi на грудях пляма, що нагадує бант. Мама так i казала, що Маня - подарунок з бантиком.

Новий дiм

Селя спочатку сердилася на Маню i не визнавала її, але незабаром вони потоваришували i вже разом носилися по будинку або у дворi. Навiть частенько Селя не приходила ночувати у м'яке крiсло в бабусинiй кiмнатi, а залишалася спати з Манею в передпокої, де тато визначив нове мiсце малятку. 'Мiсце, мiсце', - вчив я Маню, щоб вона запам'ятала, де спати.

Недалеко вiд пiдстилки Манi зазвичай стояли маминi капцi. Якось мама пiшла в магазин, а я дивлюся - Маня гризе новi тапочки. 'Не можна!' - закричав я i забрав тапок. Я знайшов м'яку iграшку - маленького ослика з помаранчевою гривою, дав собацi, погладив її i сказав: 'Можна'. Маня все зрозумiла i стала грати яскравою забавкою.

Собацi було вже бiльше мiсяця, коли тато посадив її у велику будку у дворi, що залишилася вiд попереднього пса.

- Ось твiй новий будинок, обживай, - сказав тато, постеливши в будку стару ковдру. - Будеш будинок вартувати, кашу вiдпрацьовувати.

Будка була погризена, але Манi сподобалася, вона її обнюхала i, сiвши на ковдру, задоволено гавкнула.

- Гав, гав!

Вiдразу прибiгла Селя. Запах чужої собаки в будцi їй не подобався, вона змахнула невдоволено хвостом i пiшла.

- Гав, гав! - покликала її Маня, але Селя побiгла в сад, нiби запрошуючи Маню пограти.

Лiто все-таки, чого в будцi сидiти.

Кiт Базиль

Сусiдський кiт Базиль частенько навiдувався до нас у гостi. Вiн бачив, як Селя i Маня грають у дворi. Йому теж хотiлося побiгати з м'ячиком, але тут стояло спокусливе блюдце зi свiжими курячими шкурочками.

- Мяу, - тихо сказав Базиль i непомiтно пiдiбрався до тарiлки.

Не минуло й двох хвилин, як всi шкурочки були успiшно проковтнутi котом.

Манi ще хотiлося пограти з Селею, але, ймовiрно, вона згадала про їжу, залишену бабусею на блюдечку. Яке ж було здивування маленької Манi, коли вона побачила порожнє блюдечко i нахабного кота, що облизував вуса.

- Тяв! Тяв! - ображено гукнула Маня.

Вона наблизилася до кота, виляючи хвостом, мовляв, чого не подiлився?

А сусiдський кiт, який був в два рази бiльше Манi, кiлька разiв, як боксер, змахнув на неї своєю лапою i, гордий, пролiз через штахетник в свiй палiсадник.

Ще не один раз Базиль крав їжу у Манi i задирав її, ховаючись в своєму палiсаднику. Потiм ситий i задоволений вiн укладався на ганку i бурчав на сонечку. Напевно, думав, що Маня завжди буде такою малою.

На рибалку

А Маня пiдросла. Вона носилася по саду, обстежуючи кожен куточок, гавкала на чужих котiв, що заглядали в гостi до Селi. Кличку свою Маня вже знала i ми стали привчати її першим командам - 'До мене' i 'Гуляй'. Собака дуже любила, коли я їй казав: 'До мене'. Вона знала, що далi ми пiдемо з нею грати у дворi, бiгати за моїм футбольним м'ячем або шукати, де сховалася Селя.

Манi було близько трьох мiсяцiв, коли тато вирiшив взяти її з нами на ставок трохи порибалити. Ближче до вечора ми взяли вудки, вiдро для риби, термос з чаєм, бутерброди, якi приготувала нам мама.

- Може ще одне вiдро дати? - смiялася мама. - А то в одне вiдро улов не помiститься.

- Не глузуй, - вiдповiв тато, - ось побачиш, скiльки риби ми тобi наловимо. Маня, пiдемо.

Ми вийшли за ворота i попрямували в балку. Маня крутилася поруч й вихляла хвостом. Ми вже перейшли дорогу, коли на нiй раптом замаячила легкова машина. А коли вона наблизилася, Маня гавкнула i кинулася до неї.

- Маня, до мене! - пронизливо закричав тато.

Водiй рiзко загальмував. Маня лежала перед машиною i важко дихала.

- Швидше в лiкарню! - сказав водiй, вiдчуваючи свою провину.

Мама вже бiгла до нас. Вона чула, як кричав тато, кличучи Маню.

Папа пiдняв нашу малу, ми усi сiли в машину до дядька i вiн вiдвiз нас у ветеринарну лiкарню. Сльози текли у мене по щоках. Дуже було шкода Маню.

Лiкар обстежив собаку i сказав:

- Кiстки цiлi, переломiв немає. Є забiй, я випишу лiки. Що ж ви, господарi, собачку без повiдка водите? Собака обов'язково повинна бути на повiдку.

Папа винувато опустив голову. Йому теж дуже було шкода Маню. Ми з мамою шмигали носами.

Додому нас привiз той же водiй. Вiн виявився доброю i свiдомою людиною.

Маню ми довго виходжували. Селя не вiдходила вiд подруги, спала всi ночi поруч з нею, терлася об неї шерстю i навiть лизала вухо. У будинку було тихо, нiхто не носився, не гавкав.

- Нехай краще шкодять, - сказала бабуся Валя, - нiж така тиша. Що тобi зварити, Маня, щоб порадувати тебе? Кашу з тушонкою хочеш?

Маня повела носом.

- Здається справа на поправку, - усмiхнувся татко. - Синку, забув! Я ж купив Манi подарунок!

Папа дiстав з сумки новенький шкiряний поводок i нашийник.

- Маня, це тобi! - сказала мама. - М'який.

- I мiцний, - сказав тато. - Тепер за ворота тiльки на повiдку. Видужуй, Маня скорiше, а то Селя хоче, щоб ми їй рибки наловили.

- Мяу, - сказала Селя i облизнулася.

- Що, рибку знаєш? - засмiялася мама.

- Гав! - вiдгукнулася Маня.

- Хто гавкав? Ось каша, - прийшла бабуся.

Маня встала i пiдiйшла до тарiлки. Селя прилаштувалася поруч.

- Ну, слава Богу, - сказала мама, - здається, оклигала. Їсть, значить, видужає.

Бридке каченя

Маня все-таки поправилася. Вона, як i ранiше, носилася по саду, грала з Селею. Якось раз я намагався забрати у Манi iграшку, так вона мене почала кусати, не боляче, але тато сказав, що собака повинна знати, хто головнiший. Татко взяв голову Манi за загривок i притиснув її до землi, кажучи команду 'Фу'. Я теж так робив, коли Маня починала гарчати або дряпати мене пiд час гри.

До п'яти мiсяцiв Маня знала новi команди - 'Сидiти', 'Лежати' i 'Стояти'. Ми почали водити її на собачий полiгон. Якщо чесно - найкращим тренером була мама. Татко вiчно пропадав на роботi, а маму Маня з перших днiв сприймала, як господаря i вiддано дивилася в очi, старанно виконуючи всi команди.

Найголовнiше - близь п'яти мiсяцiв у Манi стали стирчати вуха. Папа смiявся, що вуха у неї вiд справжньої вiвчарки, а в iншому вона - бридке каченя.

Застряг

Восени Маня пiдросла i змiцнiла. Вона вже була бiльше Селi i навiть Базиля. Коти набирали жирок на зиму, розпушились, як кульки.

Маня i Селя любили пiсля iгор в саду прийти до кухонного вiкна i випросити у бабусi щось смачненьке. Селя становила лапки на стiну i пильно дивилася у вiкно. А Маня, нагостривши вуха, теж не зводила очей з вiкна.

- Ох, i обормоти, - сказала бабуся i викинула їм на дощечку курячi лапки.

Маня i Селя радiсно накинулися на частування. Звiдки не вiзьмись, з'явився Базиль, намагаючись схопити одну лапку. Йому все-таки вдалося вкрасти курячу нiжку. Маня церемонитися з ним не стала. Вона просто взяла його за шкiрку i вiднесла до паркану. Коли Маня вiдпустила його, кiт зрозумiв, пора ховатися в палiсаднику. Вiн хапнув Маню лапою i швидко тiкати. Але ось невдача - застряг мiж штахетинами i став голосити:

- Мяу! Мяу!

- Вiдгодувався на хазяйських харчах, - смiялася бабуся, - ореш, як недотепа.

Папi довелося рятувати невдачливого гостя i пересаджувати його через паркан. Я кинув коту курячу лапку, яку вiн хотiв поцупити.

Напевно, кiт все-таки зрозумiв, що Маня сильнiше його. Бiльше вiн її не чiпав. А ми весь час смiялися, згадуючи цей кумедний випадок.

Незваний гiсть

Коли прийшла зима Маня не могла зрозумiти, чому холодно, що це таке бiле. Хоча вона перший раз в життi побачила снiг, але швидко втямила, що снiг - це весело, що можна повалятися в снiгу i потертися шерстю. Селя взимку не любила виходити на вулицю, вона все частiше пристроювалася до кого-небудь пiд бочок погрiтися, якщо Манi не було вдома.

Зима пролетiла швидко, а навеснi пiд час весняних канiкул тато вирiшив вивезти нас в лiс.

У квiтнi в лiсi краса! Природа ожила пiсля зимової сплячки. Пiднялася, напившись талих вод, i зазеленiла трава, зацвiли першi веснянi квiточки.

Нам з Манею було привiлля! Ми бiгали уздовж рiчки, навколо сосен i пухнастих ялин. Маня поводилася, як справжнiй сторожовий пес, прислухалася до шелесту i уважно вдивлялася в далечiнь. Будь-якої хвилини вона була готова встати на мiй захист. Ось така вiрна Маня.

Приїхавши увечерi втомленi, ми полягали спати. А вранцi Маня чомусь стала млява, вiдмовилася вiд їжi, почала рвати.

- Погуляли, - сказав тато, - збирайтеся, поїхали до ветеринара.

У лiкарнi ветеринар виявив у Манi незваного гостя - клiща, що напився кровi.

- Кепськi справи, може не вижити, - сказав лiкар, - залишайте її у нас, поставимо крапельницi. Або приспати?

У мене полилися сльози.

- Нiзащо! Ми будемо боротися до останнього! - рiшуче заявила мама. - Ставте крапельницю, ми її заберемо додому. Говорiть, як лiкувати, що купувати.

Вдома Манi стало ще гiрше, вона не могла ходити, у неї була температура. Ветеринар приїжджав до нас додому. Обколов собаку лiками i сказав, якщо нiч переживе, то буде жити.

У мене очi весь час були на мокрому мiсцi. Так говорила бабуся. Втiм, очi на мокрому мiсцi були у всiєї родини, навiть, як менi здавалося, у Селi.

Рано вранцi, прокинувшись, я побiг перевiрити, що з Манею.

- Буде жити, - посмiхався тато, - ген дворняжки допомiг перемогти хворобу.

- Ось коли цей ген стався у нагодi, - мама гладила Маню по головi. - Одна радiсть, що Матвiйку не вкусив клiщ. Треба добре закривати тiло вiд клiщiв i перевiряти одяг пiсля прогулянок.

- I шерсть Манi, - додав тато, - а то не перевiрили ретельно, ось Маня i з'їла наш лiтнiй вiдпочинок. Так, собака.

Маня повела вухом.

- О, вухами ворушить. Молодець. Треба їй купити хороший засiб проти клiщiв, - сказала мама.

- Так, це дешевше, нiж лiкування, - пiдтримав татко.

- Видужуй швидше, Маня, - попросив я.

Селя стрибнула до мене на руки. У переживаннях про Маню ми зовсiм забули про кiшку.

- Селя, мила, - погладив я кiшку. - Рибки хочеш?

- Мяу, - Селя зiскочила на пiдлогу.

- Пiдемо, пригощу тебе, - покликала її бабуся, i Селя слухняно попленталася на кухню. - Зараз i Манi яловичої печiнки нарiжемо, треба ж одужувати.

I Маня все-таки одужала. Уже через мiсяць вони з кiшкою грали в саду. Весна все-таки. Скоро лiто, канiкули! Ось нам з Манею буде роздолля!

Рятiвник

Червень видався спекотним. Коли тато приходив з роботи, ми вирушали на ставок поплавати в приємнiй прохолоднiй водi. Маня вже знала, куди ми збираємося. Вона сiдала бiля ворiт i чекала, коли мама одягне їй поводок, i ми вирушимо на пляж. Бабуся i Селя залишалися вдома. Селя взагалi не любила купатися, але вона ретельно чистила шерсть язиком.

Наша Маня страшенно любить купатися. Згодом вона звикла спокiйно плавати поруч з нами, а спочатку просто не давала плисти, починала нас рятувати, лiзла прямо на голову у водi. Було дуже смiшно, але в той же час не можна було запливати глибоко, оскiльки, коли Маня починала рятувати нас, треба було термiново ставати на дно.

Поступово ми, звичайно, вiдучили Маню так рятувати людей. Але одного разу вона дiйсно врятувала хлопчика, який зайшов по шию у воду i сильно злякався. Маня пiдпливла до хлопчиська, вiн взявся за нашийник, i собака погребла до берегу.

З тих пiр Маню усi знали на пляжi, як собаку-рятувальника. Я дуже пишався своєю пiдопiчною.

Але це ще не все, що вмiла Маня. Одного разу вона примудрилася стрибнути з мiстка у водойму та пiшла пiд воду з головою. Через кiлька секунд вона виринула, тримаючи в зубах старий черевик.

Ми, звичайно, смiялися. А Манi так сподобалося пiрнати, що вона норовила щоразу пiрнути слiдом за татом. Я вирiшив подивитися, як Маня плаває пiд водою.

Якось тато купив менi маску для пiдводного плавання. Я набрав повiтря i пiрнув пiд воду. Маня в цей час зiстрибнула з мiстка, попливла до мене i ми зустрiлися з нею нiс до носа. Собака здивувалася i, виринувши, стала гавкати, поки я не вилiз iз води.

- Давайте їсти, водолази, - покликала мама.

Маня вiдразу зрозумiла, про що мова, обтрусилася вiд води, забризкала мене так, що менi довелося знову сполоснутися у водоймi.

Все закiнчилося дружньою вечерею. Ох, i смачнi у бабусi пирiжки з картоплею i курячi крильця. Смакота! Маня пiдтверджує:

- Гав! Гав!

Гiсть на порозi

В серединi лiта до нас в гостi приїхав мiй старший брат. Я був дуже радий, оскiльки скучив за Лукою. Брат привiз менi у подарунок новий конструктор, i, поки мама i бабуся готували смачне частування, ми розглядали деталi конструктора. Манею менi займатися було нiколи. Втiм, у Манi теж було важливе заняття. Брат привiз свого пса-таксу Рiча.

Вони познайомилися з Манею ще в минулому роцi, але Маня тодi була маленькою. А тепер Рiч i Маня удвох носилися по саду, по городу, по дому. Бабусинi вовнянi дорiжки були зсунутi. Папа не витримав такого неподобства i закрив друзiв в комiрчинi.

Сидять вони в коморi, раптом дивлюся, Маня просунула лапу пiд дверi i шкребе. Дверi трохи вiдчинилися, Рiч їх тягне, зачепивши зубами куточок обшивки дверей. I Маня допомагає.

Ми з Лукою спостерiгали за друзями. Вони тихенько вибралися з комори, вийшли у двiр i через кiлька хвилин з вулицi вже доносився веселий гавкiт.

- Втекли, бандити? - здивувався тато.

- Вони працюють в парi, - смiявся брат.

Пiсля обiду Рiч не доїв кiсточку i закопав її в городi, 'на чорний день', так би мовити.

Маня не розгубилася. Знайшла кiсточку i стягнула її. Коли Рiч виявив пропажу, то пiвдня ганявся за Манею. Тiльки лише коли бабуся дала йому нову кiстку, вiн заспокоївся i помирився з подружкою.

Увечерi, втомленi, вони вляглися разом спати.

А Селя не ображалася, вона теж любила Рiча.

А коли Лука їхав додому, то забрав Рiча i Селю, тому що це була його кiшка. Менi було сумно, Манi теж.

Але все-таки ми з Манею вирiшили не сумувати, адже ми з нею є одне в одного, а ще - мама, тато, бабуся. А до Рiча i Селi ми поїдемо в гостi наступного лiта, обов'язково поїдемо.

Вiдважна Ромi

Довго без кiшки ми не жили. Сусiди подарували нам молоду кiшку Ромi. Маня вiдразу прийняла її. Звичайно, такої любовi, як з Селею у них не було. Ромi була кiшка серйозна, зайнята. Вона постiйно ходила на полювання i приносила в зубах мишей. Бабуся дуже хвалила Ромi i всякого разу пригощала її чимось смачненьким пiсля вдалого полювання.

Одного разу бабуся замкнула Ромi в курнику, бо мама побачила там великого нахабного щура, який виглядав з-за кутка i хотiв вкрасти куряче яйце.

- Чи впорається Ромi, - переживала мама, - вона ще така молода i дрiбна.

- Будемо сподiватися, що впорається, он, як спритно мишей ловить, - вiдповiла бабуся.

З курника лунав шум та вереск. Коли ми вiдчинили дверi, звiдти вискочила Ромi з величезним щуром в зубах. Це була повна перемога! Мама i бабуся стали хвалити кiшку, а тато пообiцяв купити їй курячих крилець.

- Що їй чекати винагороди, пiдемо, нагодую тебе, наша рятiвниця, - покликала бабуся, i кiшка швидко побiгла на кухню.

- Мамо, а це добре, що вона ловить мишей i щурiв? - запитав я. - Мишок шкода.

- Синку, це дуже добре, - вiдповiла мама, - адже мишi та щури - рознощики хвороб. З давнiх-давен кiшки оберiгали житло людини вiд гризунiв. А Ромi молодець, вiдважна, не побоялася великого щура.

Нашу Ромi полюбили всi сусiди, тому що вона передавила щурiв по всiй окрузi.

Ось така героїчна кiшка.

Куди уходить сонце

Як тато i обiцяв, наступного лiта ми поїхали до Луки в гостi.

Маня одразу впiзнала Селю, Рiча. Радостi не було меж! Будинок брата стояв бiля рiчки, поруч була галявина i гайок. Маня та Рiч гралися вдосталь, ганялися за моїм м'ячем, купалися в рiчцi.

Нам з татом теж було роздолля. Увечерi я, тато i брат вiдправлялися на рибалку. Маня незмiнно нас супроводжувала, а Рiч залишався вартувати будинок, маму i Селю.

На березi ми закидали вудки i спостерiгали, коли ж почне клювати риба. Маня теж сидiла тихо i стежила за поплавком. Коли хтось iз нас витягав з рiчки плотву, чехоня або навiть ляща, Маня радiсно стрибала навколо, гавкала, явно схвалюючи наш улов.

Потiм Маня знову сiдала на березi, вдивлялася в гладь води i спостерiгала за сонцем, яке, здавалося, сiдало прямо у воду.

Я збоку спостерiгав за Манею, яка вона красива, горда, вiддана. I, хай це не чистопородна вiвчарка, але для мене це найкращий та чуйний друг.

Додому ми поверталися вже наприкiнцi лiта. Сумно було їхати. Рiч тужив, ми з Манею теж. Адже Рiч дуже доброзичливий пес.

- Приїжджайте наступного лiта, - запрошувала мама Луку.

- Приїдемо, так, Рiч, - сказав брат.

Рiч тiльки махнув хвостом.

Знов сюрприз

Коли ми пiд'їхали до нашого дому, Маня, вискочивши з машини, побiгла обстежити територiю.

- А вас тут чекає сюрприз, - сказала бабуся, обiймаючи мене.

- Який? - здивувався я.

- А он глянь, Рижик та Чижик.

У дворi з'явилися два допитливих кошеня.

- Звiдки вони взялися? - засмiялася мама.

- О, новi нахлiбники, - пожартував тато.

- Ромi привела, - сказала бабуся.

- Щось кошеня пiдозрiло рудий, - зауважив папа, - а татко, мабуть, Базиль.

- О, Базиль їх любить, поки Манi не було, вiн тут бавив кошенят, - засмiялася бабуся.

Я пiдiйшов i погладив малих. Примчала Маня i полiзла носом обнюхувати нових членiв сiм'ї. Кошенята нащетинилися.

- Не бiйтеся, Маня не образить, - гладив я малюкiв. - Маня розумна.

З'явилася Ромi. В зубах у неї була миша.

Ми погладили Ромi, пригостили її ласощами. Кiшка взяла мишу i попрямувала навчати кошенят, як слiд поводитися з мишами.

- А де сплять кошенята? - запитав я у бабусi.

- У моєму крiслi, де i Селя спала.

- Мамо, як ти думаєш, Рижик та Чижик подружаться з Манею? - запитав я.

- Звiсно, неодмiнно подружаться, - запевнила вона. - Заходь, Базиль, не бiйся, - запросила мама, помiтивши гостя.

Сусiдський кiт пробрався через дiрку в штахетнику i поглядав на кошенят. Маня дружньо виляла хвостом. Напевно, вона думала: 'Я вдома, як добре'. А Базиль, здається, думав: 'Цiкаво, що бабуся Валя приготує сьогоднi на обiд для Манi? Може, реберця? Вони такi апетитнi!'

- Малюки, їсти, - покликала, нарештi, бабуся.

Всiєю юрбою Маня i коти помчали до своїх тарiлок. Базиль неспiшно пiшов слiдом за ними.

- Iди, iди, татусю, може i тобi щось перепаде, - пiдбадьорював тато. - Матвiйко, неси подарунок бабусi, - сказав вiн менi.

Я пiшов до машини i дiстав великого солоного ляща.

- Ось так сюрприз! - зрадiла бабуся.

- Почекай, бабусю, - сказав я. - Там ще повне вiдро риби!

- Цiлий тиждень у котiв свято буде, - смiялася бабуся.

- А у Манi? - запитала мама.

- А для Манi у мене припасенi курячi лапки, - сказала бабуся.

Кошенята i мама Ромi дружньо їли кашу. I тiльки Маня i Базиль повели вухами. Вже хто-то, а вони знали толк в апетитних курячих лапках.

Пiсля їжi Базиль за звичкою хотiв втекти до свого палiсаднику. Дорогу йому перегородила Маня. Вона пильно подивилася на нього, мовляв, а хто кошенят няньчити буде, татусенько? Базиль нiби зрозумiв i неквапливо пiшов до кошенят, а мама Ромi вирушила на полювання.

Небачений звiр

Через годину ми вже накривали на стiл. Мене посадили вартувати смажену рибу, щоб нiхто ненароком не вкрав прямо зi столу смачне частування. Риба так пахла, що вся весела компанiя крутилася поруч, раз у раз, поглядаючи на мене. Кiт Базиль потерся об мої ноги.

Папа рiзав салат зi свiжих помiдорiв i огiркiв та смiявся:

- Мало своїх, ще й сусiдських котiв годуй.

Незабаром вся родина зiбралася за столом.

- Ой, яка смачна риба, - пiдхвалювала бабуся. - Як ви там, у Луки вiдпочивали?

- Наша Маня накупалася вдосталь! I ми також! - хвалився я.

- Ти краще розкажи, як Маня вперше побачила коня, - смiявся тато.

- Так, сидiли ми якось на крутому березi, Маня вiддалiк бiгала. А тут вершник з'явився, - розповiдала мама, - а Маня ранiше коней нiколи не бачила. Так вона вуха притиснула, стала приземкувата, i геть вiд коня до нас.

- А кiнь за нею, - додав я.

- Ага, Маня, не довго думаючи, за секунду злетiла на курган, кiнь за нею, а вона стриб, i за нами сховалася, - смiявся тато, - ось така охорона!

- Такої вiдданої собаки ми нiколи не бачили. I переляканої теж, так, Маня, - мама подивилася на улюбленицю. - Ми потiм довго згадували цей випадок i смiялися.

Маня слухала i, здавалося, все розумiла. Вона потупила очi.

- I все одно Маня найкраща, а ще вона - рибалка, так, Маня, - сказав тато.

- Гав! - вiдгукнулася собака.

- Улюблениця, просто Маня, - я витер руки i погладив її.

Вона, як завжди, вiддано дивилася в очi.

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ganna.ros@gmail.com) Размещен: 27/12/2025, изменен: 06/02/2026. 34k. Статистика. Сборник рассказов: Детская Издано на украинском для детей Иллюстрации/приложения: 17 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Це нове видання знайомої багатьом книги "Просто Маня", виданої ранiше видавництвом "Андронум". Тепер я надаю вам нову повну iлюстровану редакцiю книги ЗОВСIМ БЕЗКОШТОВНО! Кожна дитина мрiє про чотирилапого друга. Чи є у вас домашнiй улюбленець, чи ви тiльки збираєтеся його придбати, думаю, що iсторiї про друзiв наших менших вас зацiкавлять. Тим бiльше, що ця книга про реальну собаку.