Рось Анна. Щоденник маленької Лiзи. Частина 1

Щоденник маленької Лiзи розповiдає про те, як одна дiвчинка пiзнавала мир, якi невигаданi iсторiї з нею траплятися, про що вона роздумувала та що переживала, як вона пiзнавала, що таке добро та зло, правда та кривда, любов та неприязнь. Як маленьким дiтям розiбратися в морi почуттiв i вчинкiв, як обрати правильний шлях.

Читайте дiтям книги i вони стануть розумнiшими та мудрiшими.

Книга для молодшого(частина 1) та середньго шкiльного вiку (частина 2).

Ця книга БЕЗКОШТОВНА i не може нiким використовуватися для продажу. Усi права належать Ганнi Рось.

Лiза ходила до дитячого садка. Ну, хто з нас у дитинствi не ходив до дитячого садка? Поки мама та тато на роботi, а бабуся та дiдусь теж на роботi чи живуть далеко, малюки проводили час у дитячих садках.

Тут i нагодують, i книжку почитають, i спати пiд час тихої години покладуть, i на дитячому майданчику погуляють.

Дiти готували концерт для своїх мам. Вони вчили вiршики, спiвали пiснi та вивчали танцi.

Лiза на святковому концертi мала танцювати з iншими дiвчатками танець перших весняних квiтiв. Нi, не бiлих пролiскiв, не яскравої примули i не гордого нарциса. Танець жовтих крокусiв - такий сюрприз готували мамам.

Коли пригрiвало весняне сонечко, маленькi крокуси випускали свої бутони, схожi на келихи. Крокуси бувають рiзних кольорiв - бiлi, бузковi, фiолетовi та навiть жовтi! Жовтi крокуси розкривають свої сонячнi бутончики, нiби кажуть весняному сонечку: 'Здрастуй!'

Хоча мами шили самi жовтi сукнi донькам, але танцю вони все ж таки не бачили, значить, сюрприз вдасться!

- Як тобi пошити спiдницю, щоб вона стояла бокальчиком? - думала мама. - Iдея! Я, здається, придумала! - сказала вона i почала кроїти сукню.

Недовго думаючи, мама викроїла верхню кофтинку та шiсть пелюсток крокусу для спiдницi. А для кожної пелюстки крокусу, вона ще викроїла пелюстку з тонкого поролону.

Коли мама пошила сукню, з'єднавши всi пелюстки поролону та тканини, вона була чудова! Спiдниця прямо була схожа на перевернуту квiтку крокусу! Пелюстки витончено згиналися, утворюючи келишок.

Весь вечiр Лiза не знiмала сукню. Вона кружляла в нiй маленькою кiмнаткою, де вони жили з батьками. Мама радiла щастю доньки.

Як не хотiлося Лiзi знiмати сукню на нiч i вдягати пiжаму.

'Швидше б ранок! - думала Лiза, засинаючи. - Вранцi я одягну сукню в дитячому садку, i ми танцюватимемо мамам!'

Лiза, як i iншi дiвчинки, одягла свою ошатну сукню перед ранком.

- Тобi, що мама не могла пошити нормальну сукню!? - крикнула вихователька. - Ходiмо зi мною до завiдувачки! - вона смикнула Лiзу за руку.

- Лiдiє Сергiївно, що робитимемо? Ось, помилуйтеся. Навiть сукню пошити не можуть, - вихователька виставила Лiзу вперед.

Лiза стояла у своїй ошатнiй чудовiй сукнi i не розумiла, що вiд неї хочуть дорослi, чому їм не подобається її сукня.

- Чи може обiрвати поролон? - запитала вихователька. - Чи заборонити їй танцювати?

Завiдувачка подивилася на розгублену дiвчинку. Адже Лiза почувала себе просто принцесою квiтiв у цiй сукнi, а зла чаклунка, тобто вихователька, хотiла зачарувати її, зробити нерухомою та заборонити танцювати.

Завiдувачка пiдiйшла до Лiзи, погладила по головi i сказала:

Пiд час танцю Лiза кружляла у своїй сукнi, а спiдничка надувалась дзвiночком!

Дiвчинка була просто щасливою! Десь у глибинi душi вона розумiла, що її сукня зовсiм особлива, адже в iнших дiвчаток спiдницi пом'ялися, обвисли i абсолютно не надувались келихом.

Коли дiвчата станцювали свiй танець, мами плескали їм.

Лiза взяла спiдничку пальцями правої та лiвої руки, розвела її в сторони та вклонилася.

I нехай її посварила вихователька, але вона знала, що її сукня була найпрекраснiшою! Вона була справжньою сукнею весняної квiтки.

Лiза була маленькою. Iншi дiвчатка i хлопчики виросли, витяглися, а Лiза була такою ж малою. Тому її часто ображали у дитячому садку, то iграшку заберуть, то вдарять, то штовхнуть.

Лiза намагалася запам'ятати урок, але вона була маленькою дiвчинкою, яка не досягла i шести рокiв, i її як i ранiше ображали.

Якось Лiза грала в пiску з хазяйською онучкою, Оленою. Олена була ровесницею Лiзи, але на пiвголови вища за неї i поводилася жваво, як онучка бабусi Фролiвни, господинi приземкуватої хатинки, де квартирували батьки Лiзи.

Мала вирiшила нарештi постояти за себе. Вона взяла в руку порожню пляшечку вiд парфумiв, що валялася тут, у пiску, i вдарила у вiдповiдь Олену по лобi.

"А-а-а!" - закричала Олена i побiгла скаржитися мамi та бабусi.

Через кiлька будинкiв жила бабуся Лiзи, Явдоха, i дiвчинка вирiшила пiти туди погуляти.

У душi Лiза була задоволена, що вона, нарештi, дала здачу, але вiдчувала, що її лаятимуть.

А ще було неспокiйно, що Оленка внучка господинi, а це загрожує неприємностями.

Хоч i добре було у бабусi Явдохи, але треба було повертатись додому. Маленька Лiза з побоюванням дивилася на всi боки, прямуючи до хати, де вони винаймали житло.

Тiтка торкнулася руки Лiзи, захопила шматок нiжної дитячої шкiри i вщипнула маля мiцними довгими нiгтями.

Лiза не закричала, не заплакала. Їй було дуже боляче.

Коли зла тiтка вiдпустила її руку, шкiра там не те, що почервонiла, вона посинiла.

Лiза увiйшла у двiр i попрямувала до хати. Вдома вона показала синець мамi i розповiла, що її вщипнула тiтка за те, що вона дала здачi.

Мама нiчого не сказала i не пiшла лаятись з донькою господинi, вона тiльки погладила Лiзу по головi.

Синяк ще довго болiв, але в результатi вiн розсмоктався.

А Лiза зрозумiла, що за себе треба вмiти постояти, адже чим менше вiдповiдаєш на удари та ляпанцi, тим бiльше тебе б'ють.

Навiть якщо ти найменша дiвчинка у групi та у дворi, треба боротися.

Пiсля того, як мати Олени вщипнула її, Лiза ще зрозумiла, що дорослi бувають поганими i мстивими, що не всiм можна довiряти i чекати справедливостi.

На щастя Лiзи, їм недовго залишалося жити у цiй приземкуватiй хатцi, бо скоро їм обiцяли дати нову простору квартиру у новому районi.

До переїзду залишалося небагато, але ще дещо трапилося з маленькою Лiзою. Про це далi.

Якось узимку Лiза гостювала у бабусi Явдохи. На вулицi була сльота, холодно, а вдома сухо та тепло.

Лiза грала своїми улюбленими iграшками - пiрамiдкою з рiзнокольоровими кiльцями, якi Лiзи складала у рiзнiй послiдовностi, та фiгурками на магнiтиках, що прилипали до чорної залiзної прямокутної поверхнi.

- Лiзо, посидь вдома, я схожу за хлiбом, - сказала бабуся. - Нiкуди не ходи, я скоро прийду, - наказала вона, одягаючись i закриваючи за собою дверi.

Лiза грала iграшками, на магнiтнiй поверхнi вона складала з фiгурок рiзнi картинки. На двох фiгурках були намальованi кумеднi мордочки, вона приставляла цим фiгуркам кофтинку - квадратик, трикутничок - спiдничку, палички - ручки-нiжки.

Погравши iграшками, Лiза дивилася зшиту пiдбiрку журналiв зi смiшними картинками, а бабуся все не поверталася.

Вона одяглася, взула валяночки з калошами i вийшла надвiр.

Лiза обiйшла сарай, лiтню кухню i, проходячи бiля гаража, послизнулася.

Вона впала. У неї вiдразу дуже заболiв лiкоть правої руки. Лiза насилу встала i пiшла до хати.

Бабуся невдовзi прийшла, а через деякий час прийшли батьки з роботи. Вони одягли Лiзу i повели в травматичний пункт. Звiдти вона повернулася з гiпсом на руцi.

Лiза звикала тримати лiвою рукою ложку, щоб їсти кашу. Лiвою рукою брала склянку i пила молоко, щоб рости.

Гiпс був надовго, тому мама, знаючи, що Лiза любить розмальовувати картинки, купила їй нову розмальовку, фарби та пензлики.

Мама поклала все на великий табурет, набрала води в склянку i приставила маленький стiлець, на який сiла Лiза.

- Мамо, як же я малюватиму? У мене ж гiпс? - запитала донька.

- Малюй лiвою рукою, глянь, якi фарби гарнi, - вiдповiла мама.

Лiза взяла пензлик у лiву руку i занурила його у воду. Вона набрала фарбу i почала акуратно обводити вiзерунок. Було дуже незручно.

- А в мене - жовтий, - сказала Лiза i занурила пензлик у жовту фарбу.

Вона намалювала сонце, голiвку соняшника, грудку синицi.

- Дякую, що ви менi купили розмальовку, - сказала Лiза.

- Ого, скiльки ще. Гаразд, старатимуся, - Лiза набрала зеленої фарби i стала старанно розмальовувати листя соняшника.

Лiза пам'ятала деякi свої сукнi, кофточки та спiднички все життя.

Вона пам'ятала блiдо-жовту сукню iз застiбкою ззаду, бiлим комiрцем та двома кишеньками попереду з нiжною вишивкою. Вона дуже любила цю сукню.

Ще Лiза любила двi спiднички. Вони були вовнянi, одна червона, iнша синя. Але вони були не однокольоровi, вони були яскравими рiзнокольоровими смужками, жовтими, зеленими, фiолетовими. Ще спiднички були плiсованi - у дрiбну складочку.

Лiза iз задоволенням одягала цi спiднички в садок, то одну, то iншу. Усi заздрили Лiзi. Спiднички були дуже гарнi та нагадували солодкий смугастий мармелад.

- Лiзо, - одного разу сказала мама, - ми з татом поїдемо у вiдрядження, а ти кiлька днiв походиш у цiлодобову групу.

- Лiзонько, але це ненадовго, ми приїдемо, i одразу тебе заберемо, - умовляла мама. - Давай одягнемо твою улюблену спiдничку. Ти червону хочеш чи синю?

- От i розумниця. А ми привеземо тобi подарунок iз вiдрядження. Що ти хочеш?

Усiх дiтей забрали iз садка. Лiза сидiла на килимi та розглядала смужки на своїй спiдничцi.

- Ну, що, Лiзуню, пiдемо до нiчної групи, - покликала її вихователька.

У нiчнiй групi їй було дуже самотньо. Тут були й iншi незнайомi дiти.

- Бачиш, ти не одна, - сказала вихователька, - в iнших дiтей батьки теж працюють. Iди, подивися, якi тут iграшки.

- Я не хочу, - сказала мала i сiла на маленький стiльчик.

Вона вкрила колiна своєю спiдницею i знову розглядала яскравi смужки. Спiдничка нагадувала про батькiв.

Вона не грала iграшками, як iншi дiти. Звичайно, iграшок у нiчнiй групi було багато, цiла полиця, але Лiзi вони були не потрiбнi, вона тiльки чекала хвилини, коли її заберуть iз садка.

Вона все сидiла i сидiла, сумувала i розглядала смужечки на плiсованiй спiдничцi.

Коли тато прийшов забрати її до садку, радостi Лiзи не було кiнця.

Тут погляд Лiзи впав на стiл. Там сидiв коричневий плюшевий ведмедик.

- Нi, зрадiла, що ви приїхали. А ви бiльше не поїдете? - Лiза дивилася благаюче.

Вона кинулася обiймати батькiв, навiть забувши про ведмежатка.

А ведмежа лежав на столi i думав: 'Ну, скоро вже зi мною почнуть грати? Дiвчинко, давай грати!'

У робочому селищi люди будували житло самостiйно. Наставало лiто, розпочиналися будiвельнi роботи. Хтось добудовував лiтню кухню, у когось син одружився i для молодої родини добудовували нову кiмнату.

То тут, то бiля будинкiв вивантажували купи пiску для будiвництва. Малята, побачивши нову купу пiску, облiплювали її з усiх бокiв.

Хтось будував замки, щось лiпив пiсочнi пасочки, хтось їздив iграшковим самоскидом.

Лiза iз подружками любили збирати кольоровi камiнцi. Це маленькi спеченi частинки кварцового пiску, що сяють на сонечку.

Подружки Лiзи збирали їх, як дорогоцiннi камiнчики, а потiм довго милувалися їхнiм сяйвом або обмiнювалися одна з одною.

Якось дiвчатка бiля гiрки пiску вишукували камiнцi, як раптом вони почули здалеку:

Вона задихалася вiд страху, ноги вiдмовлялися бiгти, кололо в боцi i серце вискакувало з грудей.

З останнiх сил дiвчинка забiгла у двiр бабусi та зачинила хвiртку.

Їй здавалося, що баби-Глини ось-ось наженуть її, схоплять i назавжди вiднесуть у своє пiдземелля.

Лiза вибiгла з хвiртки, що вела до городiв, i почала ховатися серед соняшникiв, прислухаючись, чи не кричать де: 'Баби, глина!'

- Вони дiтей хапають, - сказала Лiза, - забирають у пiдземелля. Вони на вулицi кричали - баби-Глини.

- Доню, це люди глину продають, звуть, щоб глину купували, пiчки та стiни штукатурити.

- Нi, не варто так боятися. Звичайно, з чужими нiкуди ходити не можна i довiряти чужим не можна, але баби-Глини теж боятися не слiд.

- Тату, а в мене вiд страху мало серце не вискочило, - зiзналася донька.

- Дiвчатка розповiдали. Тату, я так боялася баби-Глини, - зiзналася Лiза.

'Я нiколи не лякатиму дiтей бабою-Глиною i взагалi не лякатиму їх, а тiльки навчатиму, що є добро i зло', - вирiшила Лiза i пiшла грати ляльками.

Коли Лiзi виповнилося шiсть рокiв, у неї почалося нове життя. Вони з батьками отримали нову двокiмнатну квартиру у п'ятиповерховому будинку! Радостi їх не було кiнця.

У них була власна ванна кiмната, туалет, кухня, балкон.

Лiзi залишався ще цiлий рiк до школи i тому вона пiшла до нового дитячого садка.

Коли Лiза лягла i вкрилася ковдрою, вона побачила, що поруч на лiжечку лежить Iнночка.

- Повернулися на бочок i заплющили очi, - суворо сказала вихователька.

Коли вихователька вийшла зi спальної кiмнати, Iнночка повернулася i показала Лiзi пiр'ячко.

- Давай я тебе полоскочу, а потiм ти мене, - запропонувала подружка.

- Я її з подушки дiстала. Вона кололася. Поклади руку, - сказала сусiдка.

Лiза поклала руку, i Iнночка почала водити пiр'ячком по її руцi.

Лiзi сподобалося. Вона вже почала дрiмати, як Iнночка сказала:

Лiза взяла бiлу пiр'їнку i стала водити по руцi Iнночки. Полоскотавши її, мала запитала:

Лiза продовжувала її лоскотати, доки не втомилася рука.

Дiвчаткам довелося прикинутися сплячими i, нарештi, вони справдi заснули.

Наступного дня Iнночка знову простягла пiр'їнку сусiдцi Лiзi.

- Добре, - Лiза взяла пiр'їнку i провела єю по руцi Iнночки.

Щоразу пiд час тихої години дiвчинки лоскотали одна одну пiр'ячком. То був їхнiй маленький секрет.

Першого вересня у школi була урочиста лiнiйка. Лiза в бiлому нагладженому фартуху, з бiлим бантом на головi та букетом квiтiв у руках, стояла на лiнiйцi.

Вона була майже на голову нижче за iнших дiтей. Тож Лiзу посадили на другу парту.

Вчилася Лiза старанно, вона акуратно виводила лiтери та цифри, добре рахувала та любила читати книжки. Знаючи це, батьки дарували їй на днi народження книги.

Особливо Лiза любила двi книги - казки Андерсена 'Дикi лебедi' та збiрку казок Пушкiна. Книги були великi та з яскравими iлюстрацiями. Спочатку Лiзi читали казки батьки, а коли вона почала читати сама, то весь час перечитувала улюбленi казки та розглядала iлюстрацiї.

Лiза приносила зi школи однi п'ятiрки i мала славу вiдмiнницi i старанної дiвчинки.

У першому класi її прийняли в жовтенята - час був такий, всiх приймали в жовтенята i малюки носили на грудях маленький значок - зiрочку.

Лiза сидiла в ряду бiля шаф i вчителька часто просила її подати щось iз шафи - то крейду, то книгу, то зошити.

Ще в шафi стояла маленька баночка з усякою всячиною - скрiпкою, старою сухою гумкою, кнопкою, гудзиком, стрижнем, половинкою олiвця та iншими дрiбничками.

Але був серед цiєї всячини один предмет, який особливо привертав увагу Лiзи - це був значок, зiрка жовтенят, але старовинна, зовсiм не така, якi носили всi школярi.

Лiзi значок сподобався. Вона розумiла, що це не цiнна рiч, що в баночцi лежать речi, якi завдяки щасливому випадку не потрапили у вiдро для смiття.

Попросити собi значок у вчительки Лiза посоромилася. I ось одного дня вона без дозволу взяла цей значок.

Вона принесла його додому i потай розглядала його. Лiза розумiла, що взяти без дозволу - це злодiйство.

Вона нiколи не брала нiчого чужого, навiть iграшок. Тепер вона взяла значок. Значить, вона злодiйка? Вiд цього їй було нiяково. Вона не хотiла бути злодiйкою та не хотiла брати чужого.

I хоча значок їй подобався, вона вирiшила повернути значок на мiсце i бiльше нiколи, нiколи не брати чужого.

Сказано - зроблено. Лiза поклала значок у баночку так само непомiтно, як i взяла.

Через кiлька днiв вона знову подивилася на значок i здивувалася - вiн уже не привертав так її увагу, як ранiше, нiби говорячи: 'Ну, вiзьми мене собi, вiзьми!'

Цей урок Лiза запам'ятала на все життя. Хоч вона була першокласниця, але зрозумiла, що таке крадiжка i пообiцяла собi бiльше так нiколи не чинити, бо це дуже соромно. Ось так.

Взимку у мами захворiла бабуся, а отже Лiзина прабабуся Феодора.

Маминi батьки та бабуся Феодора жили у Бiлорусi. На поїзд квиткiв у касi не було найближчими днями, тож мама була вимушена летiти лiтаком. Лiзу вона вирiшила взяти iз собою.

Лiза вперше летiла лiтаком. Це справдi був новенький лiтак марки ТУ-134, вiн був величезним та красивим.

Лiза з мамою пiднялися трапом, i опинилися в салонi просторого лайнера. Лiза зовсiм не боялася летiти. Мабуть, вона ще була надто мала, щоб боятися, чи нiхто не встиг її залякати.

Вона запам'ятала, що в салонi стюардеса пригощала її маленькими смоктальними цукерками прямокутної форми, льодяники були особливi, дуже смачнi.

Коли лiтак приземлився в аеропорту, i мама з Лiзою спустилися трапом, почалася хуртовина. Маленькi колючi снiжинки летiли прямо в обличчя i щипали щоки, але поряд була мама i Лiза нiчого не боялася.

Погостювавши у рiдних, Лiза з мамою вирушили додому. Мама поспiшала на роботу, тому вони теж летiли лiтаком. Але квиткiв на ТУ-134 не було i мама купила квитки на лiтак АН.

Мiсця дiсталися в самому кiнцi салону, де сильно було чути гул двигунiв, у Лiзи почали болiти вуха.

Стюардеса радила їй вiдкривати рота, щоб тиск на вуха був меншим, але це не допомагало. Лiза ледве дочекалася кiнця польоту.

Вiд другого перельоту у неї склалося негативне враження.

Вуха болiли так, що довелося пiсля повернення вiдвiдати вушного лiкаря.

Цiлий рiк пiсля польоту Лiза погано чула. Звук двигуна вплинув на її вушнi перетинки.

Якось Лiзi купили нову зимову шапочку. Вона була хутряна - м'яка та тепла.

Лiза одягла її на голову i попрямувала подивитись у дзеркало.

- А в тебе ж вуха закритi шапкою, - усмiхнувся тато. - Отже, вiдсьогоднi ти добре чуєш. Слух повернувся.

Радiсна вона побiгла до дзеркала помилуватися своєю чудовою новою шапочкою.

Лiза закiнчила перший клас круглою вiдмiнницею. Вона й не думала собi, як це отримати четвiрку, не кажучи про трiйки чи двiйки.

- Вивчила, завдання написала, арифметику порахувала, - вiдповiла Лiза.

- Читати байку 'Лебiдь, рак та щука', я вже прочитала. Можна я пiду, погуляю?

Наступного дня Лiзу викликали на уроцi розповiдати байку.

Їй i на думку не спало, що байки треба вчити напам'ять.

Сувора вчителька поставила всiм двiйки в щоденники i сказала, що всi залишаться пiсля уроку вчити байку.

Лiза дуже переживала за двiйку у щоденнику. Отримати вiдмiнницi двiйку - це неприйнятно.

Що робити, Лiза з iншими учнями залишилася пiсля урокiв вчити байку - 'Одного разу Лебiдь, Рак та Щука везти з поклажею вiз узялися i разом троє у нього впряглися'.

Додому Лiза принесла у щоденнику п'ятiрку за байку. Але за двiйку теж довелося порозумiтися з батьками.

Що ж, на помилках навчаються. Виявляється байка - теж вiршований твiр, який вивчають напам'ять.

У дворi Лiза мала багато подружок. Так вийшло, що всi вони були одного року народження i одночасно пiшли до першого класу - Таня, двi Люби, Люда, а ще сусiдський хлопчик Саша Конюхов.

Тiльки сусiдка Наташа була старша за решту дiвчаток на три роки.

Лiза найбiльше дружила з Любою Руднєвою. Спальня Лiзи була над спальнею Люби. 'Тук-тук', - стукали дiвчата одна однiй по батареї, мовляв, приходь у гостi.

Вони гуляли ляльками в дочки-матерi, iнодi у 'школу' i були двома молодими вчительками, якi вчили учнiв писати, рахувати, а ще ставили їм вiдмiтки за знання. Учнями, звичайно, були ляльки та всiлякi звiрятка.

Дiвчатка дружили добре i нiколи не сварилися. А ось мама Люби не злюбила Лiзу. Чи за те, що Лiза була вiдмiнницею, а Люба вчилася слабенько, чи за щось ще.

Одного разу Лiза постукала у дверi Люби. Дверi вiдчинила її мати.

- З'явилося красне сонечко, - непривiтно сказала мама Люби.

Лiза дивилася на неї здивовано. Чому красне сонечко?

- Все уроки вона вчить, - продовжувала тiтка. - Чого ж ти ранiше не приходила грати?

- Я й кажу, як красне сонечко приходиш, коли тобi заманеться.

Так, вона багато просиджувала бiля вiкна за своїм письмовим столом, вирiшуючи задачi, роблячи вправи, читаючи книжки.

Як же без цього? Адже головний обов'язок дiтей - навчатись.

Тодi Лiза зрозумiла, що дорослi бувають несправедливими, а часом просто нерозумними.

Якось Лiза знов зайшла за Любою, щоб пiти погуляти. Було перше квiтня.

- Лiзо, твоєму батьковi прийшла повiстка у вiйськкомат? - запитала Любина мати.

- Нам прийшли двi повiстки, i батьковi, i синовi, - сказала тiтка. - Ти не знаєш - вiйна почалася.

- Ха-ха, перше квiтня, нiкому не вiрю, - засмiялася Любина мати.

У той рiк Лiза зрозумiла, що дорослi бувають не лише злими, а й безрозумними, нi, недоумкуватими.

Лiза назавжди зрозумiла, що є речi, якими не жартують. Це вiйна, пожежа, смерть, здоров'я близьких.

Лiзi достатньо було подорослiшати менше, нiж до десяти рокiв, щоб зрозумiти це. Дивно, як дорослi люди можуть не розумiти таких елементарних речей.

Лiза зрозумiла головне - нiчому не можна вiрити, не можна вiрити тому, що кажуть чужi, не можна бути довiрливою.

У другому класi розпочалося вивчення української мови. Папа виписав Лiзi журнал "Барвiнок", щоб вона розвивала українську мову. До цього Лiзi поштою щомiсяця приходив лише журнал 'Веселi картинки'.

Ранiше усi виписували газети, журнали поштою. Причому газети надходили майже щодня. Люди все це перечитували. Адже у них не було iнтернету))

Якось тато поставив Лiзi завдання - прочитати одну казку у Барвiнку.

Лiза казку сумлiнно читала, але коли ввечерi тато прийшов з роботи, вона зовсiм не змогла переказати її.

- Тату, але я не розумiю, як це овочi та квiти можуть розмовляти мiж собою, як вони можуть кудись ходити. Ти менi краще з газети доручи читати статтю, а я перекажу.

Папа взяв дитячу газету 'Пiонерська правда' i наказав доньцi прочитати невелику статтю.

Через десять хвилин Лiза прийшла переказати оповiдання:

- Дiти зiбралися у великiй концертнiй залi, - жваво почала вона. - За кiлька хвилин на сценi з'явився космонавт. Малята заплескали в долонi.

А тато з того часу перестав задавати доньцi позакласне читання. Вiн зрозумiв, що вона добре читає українською.

Справдi, як це квiти можуть розмовляти та ходити? Хiба що у улюбленiй казцi Лiзи 'Квiти маленької Iди' Ганса Християна Андерсена.

Якось навеснi була сильна гроза. Хмари згустилися над мiстом, виблискували блискавки.

Лiза почула телефонний дзвiнок. На той час уже провели телефони всiм охочим.

- Лiзо, виходь на вулицю, - почула вона голос хлопчика Сашка з їхнього пiд'їзду.

- А ми в пiд'їздi постоїмо, я грози боюсь, - вiдповiв Сашко.

Через п'ять хвилин Лiза, Люба та Сашко вже стояли у пiд'їздi.

- Але ж ми в будинку, глянь, якi товстi стiни, - заспокоювали його дiвчатка.

- Добре, на мою думку, гроза стихає, - сказала Лiза. - Ти iншим разом не бiйся, закрий кватирки i не вмикай електрику. Просто сиди, грай машинками на диванi.

'Напевно, вiн прикидався, - вирiшила Лiза. - Просто захотiв поговорити з дiвчатками'.

Вона не повiрила, що вдома можна боятися грози. Адже дiм - наша фортеця))

Продовження книги в Частинi 2 ( для середнього шкiльного вiку)

Рось Анна
Щоденник маленької Лiзи. Частина 1

Ганна Рось

Щоденник маленької Лiзи

Частина 1 для молодшого шкiльного вiку

Продовження книги в Частинi 2 ( для середнього шкiльного вiку)

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ganna.ros@gmail.com) Размещен: 30/03/2025, изменен: 22/02/2026. 46k. Статистика. Сборник рассказов: Детская Издано на украинском для детей Иллюстрации/приложения: 25 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Тепер книжка в двох частинах - окремо для молодшого шкiльного вiку та середнього. Обирайте, яку частину читати. Запрошую. А послухати iсторiї можна на телеграм-каналi казок Ганни Рось за посиланням https://t.me/kazkyGannyRos Чекаю на вас!

Рось Анна Щоденник маленької Лiзи. Частина 1

Ганна Рось

Щоденник маленької Лiзи

Частина 1 для молодшого шкiльного вiку

Продовження книги в Частинi 2 ( для середнього шкiльного вiку)

Рось Анна
Щоденник маленької Лiзи. Частина 1