Ця книга БЕЗКОШТОВНА i не може нiким використовуватися для продажу. (С) Усi права належать Ганнi Рось.

  Iлюстрацiї автора. Авторська обкладинка в обробцi ШI вiд ChatGPT4

Частина 2 (для середнього шкiльного вiку)

  

  Сусiдка Наташа часто била дiвчаток. Раз за разом - шльоп.

   

  Лiза дуже болiсно сприймала цi ляпанцi. Адже вона пам'ятала, як її маленьку часто кривдили. Але дiвчатка нiяк Наташi не вiдповiдали, боялися старшу подругу.

   

  Якось Наташа шльопнула i Лiзу.

  - Не бий мене, - грiзно сказала Лiза.

  - А то що? - з викликом вiдповiла Наташа.

  - А то я тобi теж дам, - обурилася Лiза.

  - Тiльки спробуй, отримаєш у мене, - погрожувала Наталка.

  - Не думай, що битимеш мене, як Любу, як Таню, - твердо сказала Лiза, ставши навпроти Наташi.

   

  Подружки насторожилися i оточили дiвчат, якi сперечалися.

  Вони думали - Наталка майже на голову вища за Лiзу i старше на три роки, напевно вона переможе в цьому поєдинку, навiщо Лiза з нею зв'язалася? Перемовчала б, як ми. Що вона бореться за права людини?

  - Ой, вона менi погрожує, чи менi почулося? - Наташа замахнулася на Лiзу.

   

  Мiж дiвчатами почалася бiйка.

   

  Наталцi було зручнiше бити малу, адже вона була вища за Лiзу i руки у неї були довшими. Але Лiза i не думала здаватися, вона кулаками норовила потрапити до носа Наташi.

  

  Наташа не чекала такої вiдсiчi маленької дiвчинки та вiдступила.

   

  Бiйка завершилася. У дiвчат на обличчi була кров вiд подряпин.

  - Ще хочеш? - першої почала Лiза.

  - Годi з тебе, - вiдповiла Наташа.

   

  Всi дiвчата були приголомшенi i дивилися на своїх подруг.

   

  - Якщо ще будеш чiпати мене - отримаєш у нiс, - грiзно сказала Лiза.

  - Подивимося, - пообiцяла Наташа.

   

  Як не вiдчувала Наталя свою перевагу, але їй довелося прийняти ту думку, що у Лiзи безстрашне серце, що вона не терпiтиме принижень i побоїв.

   

  Як би там не було, Наташа бiльше нiколи пальцем не чiпала Лiзу, але шльопала iнших подруг.

  Лiза спостерiгала за дiвчатками, що вони не дають вiдсiчi i дозволяють себе бити i дивувалася.

   

  А Наташа Лiзу поважала за те, що вона така безбоязна.

  

  Якось Лiза поверталася зi школи зi своєю подружкою.

  Стежка до будинку була не асфальтована, i дiвчата чистили забруднене взуття бiля бордюру.

   

  Повз проходив вiдомий хулiган. Вiн був рокiв на чотири-п'ять старшим за дiвчаток. Всi його прозивали Рудим за його вогняно-рудий чуб i ластовиння на обличчi.

  - Що ви тут стали, дурнi, ноги чистите, проходити заважаєте, - сердито сказав хулiган.

  - Не чiпай нас, йди повз - вiдповiла Лiза, спокiйно продовжуючи чистити взуття.

   

  Хулiган пiшов уперед. Ймовiрно, думка, що якiсь малi не звернули на нього жодної уваги, не злякалися, не розплакалися, не давала йому спокою. Вiн вiдiйшов метрiв на вiсiм, узяв камiнь у руку i замахнувся.

   

  Камiнь потрапив Лiзi у око. Вiко миттєво опухло. Лiза схопилася за око. Подружка злякалася. Дiвчата швидше побiгли додому до Лiзи.

   

  Бiля пiд'їзду на лавцi сидiла бабуся Наташi.

  - Здрастуйте, - привiталася Лiза, заплющуючи долонькою око.

  Бабуся дiвчаток не впiзнала.

  *

  - Мамо, - дзвонила Лiза по телефону, - приїдь, менi Рудий каменем в око потрапив.

  Мама зблiдла. Вона вiдпросилася з роботи i помчала додому.

  

  Побачивши Лiзу та її розпухле око, мама жахнулася. Вона швидко зiбрала доньку, i вони побiгли до лiкарнi.

  *

  Лiкар уважно розглядала око дiвчинки.

  - Ще два мiлiметри, i ваша дiвчинка не мала б ока, - сказала тiтка-лiкар.

   

  Мама дуже переживала.

  - То вона бачитиме? - запитала вона з хвилюванням.

  - Можливо, зiр упаде, - вiдповiла лiкарка. - Звiсно, така травма матиме свої наслiдки.

  - Доню, - плакала мама.

  *

  Увечерi око побачив тато.

  - Лiзо, розкажи, як все було? Ви самi зачепили цього хулiгана?

  - Тату, ми його не чiпали, я йому сказала - не чiпай нас, йди повз.

   

  Лiза докладно розповiла, як було дiло.

   

  Наступного дня мати Лiзи написала заяву в мiлiцiю.

  *

  Далi був суд, мамi хулiгана присудили штраф. Його мама казала, що хлопчик добрий, що на нього намовляють.

   

  Може, якби його мама по-iншому виховувала сина, не вигороджувала б його, вiн би не потрапив через кiлька рокiв у в'язницю, але це вже зовсiм iнша iсторiя.

  *

   А ця iсторiя закiнчилася тим, що Лiзi довго лiкували око, капали краплями, потiм вона одягала окуляри на уроках, щоб бачити, що написано на шкiльнiй дошцi.

   

  Згодом Лiзi довелося читати в окулярах, але це її не лякало, адже окуляри їй личили.

  Головне - око цiле!

   

  

  У другому класi у Лiзи народилася сестра.

  Спочатку маму поклали взимку до лiкарнi. А потiм, прийшовши одного разу зi школи, Лiза побачила маленьке лiжечко i загорнуту в ковдру маленьку дiвчинку.

   

  - Це твоя сестра Сонечка, - сказала мама.

  Сонечку Лiза одразу полюбила. Вона гралася з нею брязкальцями, доглядала, поки мама готувала їсти або прала.

   

  Соня теж любила старшу сестру i весь час хотiла з нею грати.

  *

  Сестричка Сонечка пiдросла. Мама влаштувала її у ясла.

   

  Лiза часто забирала сестру з ясел ранiше, одразу пiсля сну, щоб Сонечка менше застуджувалася i менше хворiла.

   

  Iдучи в ясла, Лiза уважно переходила дорогу на свiтлофорi.

  Вона несла сестрi чисту сукню, щоб вести Сонечку додому охайною та ошатною.

  *

  Якось Лiза забрала малу з ясел i привела додому. Дiвчата стояли в пiд'їздi i Лiза дiставала ключ вiд вхiдних дверей. Вiн завжди висiв у неї на шиї.

  

  У цей час сходами спускалася тiтка Дiна з четвертого поверху.

  - Ой, яка маленька дiвчинка, - почала вона щипати Сонечку.

  - Не чiпайте її! - заступилася Лiза. - Не думайте, якщо Соня маленька, її можна щипати!

  - Я не боляче, - заперечила сусiдка.

  - Нi, не треба! - твердо казала старша сестра. - Нiколи не чiпайте її!

   

  Як би там не було, але сусiдка бiльше нiколи не щипала Сонечку.

  *

  Якось мама однокласницi Лiзи, яка працювала медсестрою в яслах, побачила Лiзу у вiкно.

  Вона вийшла назустрiч дiвчинцi.

  - Доброго дня, Лiзо, - сказала вона. - Що ти сьогоднi отримала за диктант?

  - П'ятiрку, - запросто вiдповiла Лiза.

  - А моя Свiтланка що?

  - Четвiрку, - вiдповiла Лiза.

   

  Лiзi вивели сестру iз групи. Вона її переодягла i повела додому.

  *

  Наступного разу мама однокласницi Свiтлани знову запитала, що отримала Лiза з контрольної роботи.

  - П'ятiрку, - вiдповiла Лiза.

  - А моя Свiтланка?

  - Трiйку, - Лiзi стало соромно.

   

  Тут Лiза раптом зрозумiла, що вона зробила погано, розповiвши, що отримала однокласниця.

   

  'Чому вона запитує мене? - подумала Лiза. - Адже пiсля роботи Свiтлана сама розповiсть мамi про свої оцiнки'.

  

  Медсестра, мама Свєти, почала буквально переслiдувати Лiзу.

  - А що отримала Свiтланка за вiрш? А що Свєтi поставили за диктант? А що у Свiтланки з контрольної?

   

  Лiза почала ховатися вiд мами Свiтлани, намагалася промайнути непомiтно в групу за сестрою.

   

  А коли раптом тiтка її заставала, то вона вiдповiла:

  - Не знаю, я не пам'ятаю, нам не роздавали зошити.

   

  Маленька Лiза розумiла, що тiтка вчить її доносити на її однокласницю.

   

  Донощики стежать за iншими людьми i доповiдають все старшим. Лiза зрозумiла, що з донощикiв виростають поганi люди.

   

  Дивно, що доросла тiтонька цього не розумiла i наполегливо переслiдувала маленьку дiвчинку.

   

  Коли Сонечка пiдросла i її перевели з ясел до iншого дитячого садка, Лiза зiтхнула з полегшенням.

  Тепер не треба ховатися вiд настирливої медсестри i обманювати, що вона не знає, яку оцiнку отримала однокласниця.

   

  Ось так, змалку, Лiза пiзнавала ази життя i дiзнавалася, що таке добре, а що таке погано.

  

  Сонечка часто хворiла, коли ходила в ясла.

  Якось Лiза прийшла зi школи, а у Сонi температура. Мама дала їй лiки.

  - Няня, - Соня простягла руки до Лiзи.

  - Мамо, вона хоче до мене, - зрадiла Лiза.

  - Ну, вiзьми, - погодилася мама.

  - Я тiльки помию руки, - Лiза побiгла у ванну.

   

  Пiвдня Соня не злазила з рук старшої сестри.

  Лiза навiть не могла спокiйно поїсти пiсля школи. Соня нiкого не визнавала, лише сестру. Так вони разом їли, разом грали iграшками i разом заснули ввечерi в лiжку.

   

  Лiза зрозумiла, як вона любить маленьку Соню i як Сонечка любить її.

  *

  Якось восени на татовiй роботi органiзували поїздку до лiсу за грибами.

  Соня була ще маленька i до того ж знову захворiла, мама залишилася з нею, а тато з Лiзою вирушили до лiсової поїздки.

  

  У лiсi було чудово, вони з татом гуляли лiсом i милувалися високими соснами, дихали свiжим лiсовим повiтрям, збирали маслюкiв, яких було багато пiсля дощу.

  Лiза була в теплих шкарпетках та гумових чоботях, мокра лiсова пiдстилка була їй не страшна.

   

  А потiм вони з татом їли маминi пирiжки, якi вона їм спекла в дорогу.

  Поверталися вони вже пiзно ввечерi, стомленi, але дуже задоволенi.

  *

  - А де Соня? - насамперед запитала Лiза, увiйшовши в квартиру.

  Вона пошукала сестру, але її нiде не було.

   

  Тато iз запитанням дивився на маму.

  - Вона у лiкарнi, - сказала мама. - У неї отит - запалення середнього вуха. Тому вона весь час хворiла, а лiкарка прогавила, не перевiряла вуха дитинi. У неї пiвсклянки гною викачали з вуха.

   

  Лiзi було дуже шкода молодшої сестри. Вдома без неї було нудно i безлюдно.

  Нiхто не брав без дозволу Лiзини акварельнi фарби, нiхто не брав її ляльок, подарованих на восьме березня.

  *

  Минув час. Сонечка видужала i повернулася додому.

   

  На неї чекав сюрприз - Лiза приготувала їй пензлики, фарби, альбом для малювання.

  - Сiдай, помалюй, - запропонувала Лiза сестричцi. - А хочеш - пограй ляльками.

  - Нi, на ручки, няня, - попросилася Сонечка.

  

  Лiза взяла її на руки та мiцно поцiлувала.

  

  Якось Лiза та Сонечка були вдвох вдома.

  - Коли мама з роботи прийде? - запитала Сонечка.

  - Скоро вже, пограй трохи iграшками, - вiдповiла старша сестра.

   

  Лiза пiдiйшла до вiкна, визирнула з-за фiранки. 'Так, швидше б прийшли батьки, скоро подружки вийдуть гуляти, - подумала Лiза, - менi Соню треба передати батькам. Може, й мене на вулицю випустять'.

   

  Батьки все не йшли.

  Лiза визирнула вдруге. Знову нiкого, тiльки повз вiкна проходили троє хлопцiв, рокiв на чотири старшi за Лiзу. Вони побачили Лiзу у вiкнi i пильно дивилися на неї.

  - Що дивитеся, - сказали Лiза у зачинене вiкно.

   

  I тут сталося неймовiрне! Цi троє хулiганiв кинулися в пiд'їзд i побiгли вгору сходами.

  Вбiгши на Лiзин поверх, вони зупинилися.

   

  - Соня, хулiгани у пiд'їзд побiгли, сидимо тихо, як мишки. Дверi не вiдчиняємо, - Лiза попередила сестру i пiшла дивитися в вiчко на дверi.

  - Добре, - сказала перелякана Соня.

   

  Хулiгани стали перед дверима.

  - У яку квартиру? Цю чи цю? - запитав один, сумнiваючись, в яку квартиру подзвонити.

  Вони вирiшили подзвонити до квартири праворуч.

  

  - Хто там? - пролунав тонкий голос сусiдки.

  - Вiдкрийте, будь ласка, - сказали хулiгани.

  - Хто ви такi? - здивувалася сусiдка, стоячи за дверима. - Чого я вам маю вiдкривати?

  - Вiдкрийте, ви нас щойно у вiкно бачили, - вiдповiли їй.

   

  Ситуацiя з одного боку була кумедною.

  Сусiдка, повна жiночка, вчителька музики з тоненьким голоском, випитувала, хто до неї рветься у дверi.

   

  А з iншого боку, Лiзi було страшно. Чого вони рвонули до пiд'їзду? На що вони розраховували? Що їх впустять у квартиру?

   

  Лiза злякалася за Сонечку, адже Лiза була дiвчинка вiдповiдальна i вiдповiдала за сестру, а також вона боялася, що Сонечку злякають.

  

  Лiза тихенько спостерiгала у дверне вiчко.

  У пiд'їздi стояли троє хулiганiв, один був кремезним, другий високий, а третiй спритний блондин.

   

  - Нiкого я не бачила, - продовжувала сусiдка.

  - Ну, ми мимо проходили, ви у вiкно дивилися, - пояснювали хулiгани.

  - Нiкуди я не дивилася, я на кухнi їсти варила. Iдiть своєю дорогою, - прогнала їх сусiдка, так i не вiдчинивши дверi.

   

  До Лiзи у дверi вони дзвонити не стали.

   

  Вона через фiранку спостерiгала, як цi троє вийшли з пiд'їзду i пiшли далi. Вона зiтхнула з полегшенням.

   

  Лiза зрозумiла, що якщо повз вiкна йдуть чужi, особливо хлопцi, краще взагалi не виглядати у вiкно. I дверi нiкому не можна вiдчиняти, не у всiх людей добрi намiри. I взагалi нормальнi люди без запрошення не ходять у гостi.

   

  'Незабаром батьки прийдуть з роботи, треба їм обов'язково розповiсти про цих хулiганiв. Ех, був би татко вдома, вiн би з ними швидко розiбрався', - зiтхнула Лiза.

   

  - Менi вже можна не прикидатися мишкою? - запитала Сонечка.

  - Звичайно, - засмiялася Лiза. - Ой, мама та тато йдуть, побiгли зустрiчати!

   

  Соня кинула iграшки та кинулася до дверей.

  

  У четвертому класi Лiза навчалася у першу змiну. Соня в садку, батьки на роботi.

  Лiза поверталася зi школи, вiдпочивала, обiдала, робила домашнi завдання, читала.

   

  Якось задзвонив телефон.

  Вона зняла слухавку:

  - Алло.

  - Привiт, Лiзо, - вона почула голос хлопця.

  - Хто це? Я не впiзнаю, - здивувалася Лiза.

  - Ми тут компанiєю зiбралися, приходь до нас, - вiдповiв хлопець.

  Лiза почула голоси молодi, були там i голоси дiвчат.

   

  - Я вас не знаю. Не маю часу, прощавай, - вiдповiла Лiза i поклала слухавку.

   

  Вона не зрозумiла, хто це дзвонив, що за гамiрна компанiя. 'Може, телефоном помилилися', - припустила Лiза.

   

  На її подив дзвiнки почали повторюватися. Якийсь хлопець морочив їй голову, а вона не могла зрозумiти, чи не розiгрують її однокласники.

   

  Телефонний знайомий поводився не дуже пристойно, iнколи вiн використовував слiвця, якi у сiм'ї Лiзи не вживалися. I хоча вона завжди поспiшала завершити розмову, вiн дзвонив знову i знову.

   

  Вона розповiла про все батькам.

  Папа сходив на телефонну станцiю, щоб дiзнатися з якої квартири йдуть дзвiнки, де збирається неблагополучна компанiя. Але там вiдповiли, що дзвiнок iз телефона-автомата, розташованого бiля магазину.

  *

  Якось увечерi батьки були вдома. Знову пролунав телефонний дзвiнок.

   

  Лiза зняла слухавку.

  - Вiн? - запитав тато.

  Лiза ствердно кивнула. Папа сказав:

  - Потримай його на телефонi, поговори з ним.

   

  Тато накинув вiтровку i побiг до магазину.

  

  У телефоннiй будцi стояв хлопець i балакав. Татко почув уривки фраз, рiзко вiдчинив дверцята кабiнки i вирвав трубку у хлопця.

   

  - Лiзо, - покликав тато по телефону.

  - Так, тату, - озвалася вона.

  - Все, клади слухавку.

  *

  Тато схопив хлопця в оберемок. Той чинив опiр, кричав, що покличе друзiв.

  Тато був безстрашний i невблаганний. Вiн затяг цього хлопця до них у квартиру.

   

  Лiза вперше побачила цього телефонного хулiгана. Вона його нiколи ранiше не бачила.

   

  Хлопець був щiльної статури, вiдгодований.

  - Що, потрапив до тещi на млинцi? - запитала мама. - Я вже викликала мiлiцiю.

  - Що тобi вiд неї треба? Говори, - суворо запитав тато, звертаючись до гостя. - Лiзо, ти його знаєш?

  - Нi, - вiдповiла дочка.

  

  - Ми просто дзвонили поговорити, - виправдовувався хлопець.

  - Ти подивися на себе, вiсiмдесят кiлограмiв i на неї. Що тобi треба вiд дитини? - гнiвалася мама.

   

  Хлопець обм'як. Коли вiн хулiганив i куражився, вiн був герой, але потрапивши в реальну ситуацiю, де на силу знайшлася бiльша сила, вiн одразу зник, злякався.

   

  Лiза не знала, чим закiнчилася справа в мiлiцiї. Просто телефоннi хулiгани iз цiєї компанiї її бiльше не турбували.

  *

  Це зараз у всiх мобiльнi телефони, щоб бути на зв'язку.

  Наразi формуються правила спiлкування - не вiдповiдати на дзвiнки з незнайомих номерiв, одразу скидати дзвiнки вiд незнайомих людей та не розмовляти з ними, блокувати їх телефони.

   

  А в тi роки такої культури не було, дiти часто виявлялися беззахисними проти зловмисникiв.

  Звичайно, тут потрiбна була допомога батькiв, адже вони нашi першi друзi та захисники.

  

  Лiза любила спiвати мамi, коли та лiпила пельменi, пекла млинцi, варила борщi або пекла її улюбленi булочки у формi троянд.

   

  Лiза сидiла на стiльцi, спiвала всi популярнi пiснi та спостерiгала за вмiлими маминими руками.

  *

  Колись Лiзi у маминому журналi попався рецепт печива зi збитим бiлком. Але ласощi швидше нагадували тiстечка, нiж печиво.

   

  Лiза замiсила тiсто за рецептом, розкотала його в ковбаску та порiзала на маленькi кружечки.

  Вона сама включила духовку i спекла рум'яне печиво.

  Збивши бiлки з яєць, Лiза поклала бiлок на кожну печенюшку, а зверху прикрасила вишенькою з маминого варення.

  *

  Увечерi батьки прийшли iз роботи. Вони дуже здивувалися, побачивши гору тiстечок.

  - Ти сама напекла? - запитала мама. - Ось молодець!

  - Смачно! - спробував тато. - Господинечка.

   

  Сонечцi теж сподобалися тiстечка.

  - Соню, вишня з кiсточкою, - нагадувала Лiза сестрi.

  *

  Лiзi було приємно пригощати всiх такими ласощами. Не раз вона ще пекла свої улюбленi тiстечка та пригощала всiх.

   

  Батьки приходили з роботи, а на холодильнику таця, заставлена тiстечками з бiлками та вишеньками або з варенням, над яким зверху стояла горка з бiлкiв.

  I одразу ставало у домi тепло, святково, всi пригощалися, хвалили Лiзу, а їй було приємно, що всiм смачно.

  

  Свята Лiза любила.

  Уся родина збиралася за круглим столом, мама пригощала чимось смачненьким. А Лiза їй завжди допомагала накривати на стiл, розставляти тарiлки та фужери, розкладати виделки.

  А пiсля свята Лiза допомагала прибирати зi столу та мити посуд.

   

  Якось пiсля дня народження мама помила салатницi i поставила їх на холодильник сохнути. Салатницi стояли одна в однiй, були серед них i двi кришталевi.

   

  Наступного дня Лiза прийшла зi школи, пообiдала та пiшла трохи вiдпочити. "Ой, забула компоту випити", - подумала вона i попрямувала до кухнi.

   

  Не встигла Лiза вийти iз зали, як почула гучний кришталевий дзвiн iз кухнi. Вона оторопiла вiд несподiванки i поспiшила подивитися, що сталося.

   

  Коли вона увiйшла на кухню, то побачила на пiдлозi безлiч дрiбних кришталевих уламкiв. Двi маминi кришталевi салатницi та одна скляна розбилися вщент. "Що ж я скажу батькам?!" - злякалася Лiза.

  

  Але робити нема чого, вона взяла вiник, совок i стала старанно змiтати уламки у вiдро.

  *

  Увечерi батьки прийшли iз роботи.

  - Чого ти засмучена, Лiзо? - запитав тато.

  - Салатницi розбилися, - зiтхнула дочка.

  - Як? Самi? - здивувалася мама, не знайшовши їх на холодильнику.

  - Самi, - вiдповiла Лiза. - Я була в залi i почула гучний кришталевий дзвiн. Приходжу - тут дрiбнi уламки. Я поприбирала все.

   

  Мама зазирнула у вiдро для смiття i побачила залишки вiд її салатниць.

  - Гаразд, зiзнайся, що ти випадково розбила. Ми тебе не лаятимемо, - сказала мама.

  - Мамо, я їх не чiпала, вони стояли вгорi i вибухнули.

  - Добре, Лiзо, йди, гуляй, - сказав тато. - Може, вони розлетiлися вiд напруги скла, добре, що Лiза не поранилася, - пояснив вiн мамi.

  - Не треба було одна в одну ставити, - жалкувала мама.

  - Нiчого, я тобi новi салатницi подарую, - пiдбадьорив її тато, - ти так смачно готуєш.

  Мама посмiхнулася.

  *

  А Лiза зрозумiла, що з кришталем треба поводитися дуже обережно. "Ось виросту i теж куплю мамi салатницi", - подумала вона.

  

  Коли Лiза виходила на вулицю, їй хотiлося погратися з подружками, але маленька Сонечка часто ув'язувалася за старшою сестрою.

  - Мамо, ну забери її, ми хочемо пограти у бадмiнтон iз дiвчатками, - скаржилася Лiза.

   

  - Соня, йди сюди, - кликала мама, але малеча все одно бiгла за дiвчатками, де була старша сестра.

  *

  Якось Соня ганялася за сестрою. Лiза за дерево - Соня за дерево, Лiза на лавочку - Соня на лавочку, Лiза на карусель - Соня на карусель.

   

  Лiза забiгла до пiд'їзду i зачинила дверi. Соня вперлася об скло, щоб вiдчинити дверi.

  Раптом скло лопнуло, у Сонi з руки ринула кров.

   

  - Мамо! - закричала Лiза, затискаючи руку Сонi.

   

  Прибiгла мама, схопила Соню, i вони всi разом побiгли до лiкарнi.

   

  Лiкар обробив рану i перевiрив судини та сухожилля.

  - Сухожилля не пошкоджено, - оголосив вiн, - судини цiлi. Обiйшлося легким переляком. Стежте за дiтьми, матусю.

   

  Лiкар зашив рану i зробив перев'язку.

  *

  Пiсля цього випадку Лiза зрозумiла, що з маленькими треба грати обережно.

   

  А Соня зрозумiла, що не можна спиратися на скло, це дуже небезпечно.

  *

  Рана у Сонi згодом загоїлася, але на нiжнiй шкiрi у зап'ястя залишився шрам.

  Вiн увесь час нагадував Лiзi, що малюкiв треба жалiти i оберiгати, навiть якщо вони пустують.

  

   У школi Лiза була завжди дiвчинкою з примiрною поведiнкою, тихою, слухняною та доброзичливою.

  Єдиним випадком, коли її можна було покарати за поведiнку - це коли у четвертому класi вона побила Пашку, за те, що вiн не давав їй проходу i весь час дражнив.

  Це буває, коли хлопчаки вперше закохуються у дiвчаток.

   

  Лiза спочатку не звертала уваги на Пашку, потiм вiн став їй набридати, зрештою, Лiза його зловила та побила. Пашка сидiв на останнiй партi i плакав. Лiзi було дуже його шкода, але що зроблено, те зроблено. Сам винен, чого чiплявся.

   

  Але Лiза зрозумiла, що не можна бити слабших. А Пашка був слабший. Вiн був худенький i зовсiм не вмiв битися. Ех, Пашка-Пашка.

  Але закоханiсть Пашки вмить зникла. Бiльше вiн Лiзу не дражнив i не чiпав взагалi.

  *

  Якось на уроцi української лiтератури до вчительки прийшла мати якогось учня.

  - Дiти, сидiть тихо, читайте, - суворо сказала Ганна Iванiвна. - Я хвилинку поговорю з мамою.

   

  Але хто ж у класi сидить тихо, коли нема вчительки? Звiсно, хтось у когось кинув папiрець, хтось вiдповiв, хтось смiявся, хтось штовхався, комусь дiсталося лiнiйкою.

  

  - Я все чую, - зазирнула Ганна Iванiвна. - Заспокойтесь.

  Хлопцi притихли.

  *

  Розмова вчительки з мамою затягнулася.

  За п'ять хвилин у класi знову було гамiрно. Коли увiйшла Ганна Iванiвна, то сказала:

  - Усi здаємо щоденники. По поведiнцi два.

   

  Лiза неохоче здала щоденник. Це було несправедливо. Вона сидiла тихо, а вимагати, щоб хлопчики не пустували без вчителя, то було непедагогiчно. Це дiти, вони непосиди, у них грає енергiя.

  *

  - Що ти сьогоднi отримала? - увечерi спитав тато.

  - П'ятiрку з географiї та двiйку по поведiнцi.

  - По поведiнцi? - разом здивувалися батьки. - Неси щоденник.

   

  Лiза вiдкрила щоденник, де на мiсцi уроку української мови було написано: 'Поведiнка 2' та пiдпис.

   

  - Це було непедагогiчно, - почала Лiза. - Вчителька вийшла з класу, хлопчаки шумiли.

  - Непедагогiчно, багато ти розумiєш, - сказала мама.

   

  А тато нiчого не сказав. Вiн усе зрозумiв. Дiти були без нагляду, наданi самi собi.

  *

  Потiм у всiх учнiв у класi з'явилися у щоденниках бiлi трикутнички. Туди вкладалися листки щоденника, щоби не було видно попереднiх оцiнок, це така маленька хитрiсть.

   

  Лiзини п'ятiрки були прихованi трикутником, але й несправедлива двiйка теж.

   

  У життi бувають несправедливостi. Треба вмiти їх пережити, виявити стiйкiсть та терпiння. Потрiбно бути сильними i самим намагатися бути справедливими.

  Завжди.

  

  У п'ятому класi Лiза несподiвано почала рости. Може, тому, що любила молоко i часто його пила.

  До дванадцяти рокiв вона майже виросла i стала високою. Нi, вона не була найвищою в класi, але десь п'ята-шоста по зросту серед двадцяти дiвчат. Крiм того, у неї намiчалася струнка фiгура з тонкою талiєю.

   

  Її вже нiхто не ображав, як малу, а як до вiдмiнницi ставилися з повагою. Крiм того, Лiза добре зналася на математицi, ходила до математичного гуртка i вирiшувала завдання краще i швидше за хлопчикiв.

   

  А ще вона не скупилася, а давала списувати домашнi завдання i на контрольних, а бувало, i вирiшувала чужi завдання.

   

  Лiза, як i ранiше, багато часу просиджувала за уроками, а завдань задавали багато. Вона давно не звертала уваги, що її назвуть зубрилкою через те, що вона добре вчиться, чи червоним сонечком, що мало буває на вулицi.

   

  "Пiсля школи я пiду вчитися в iнститут", - Лiза знала це з дитинства.

  А для цього треба було старатись, добре вчитися.

   

  Лiза навiть не образилася, коли не її, а її шкiльну подружку Люсю Холодову послали до пiонерського табору Артек на березi Чорного моря.

   

  Лiза все розумiла. I знала, що в їхнiй школi багато дiтей, гiдних поїздки до Артеку, i не вона перша на черзi. А Люся до Артека потрапила не випадково - у неї мама на м'ясокомбiнатi працювала.

  *

  До дванадцяти рокiв Лiза була хоч i не дорослою, але цiлком розважливою дiвчинкою.

  Вона багато розумiла, де добро, де зло. Розумiла, що треба вмiти постояти за себе, захищати молодших, а якщо треба, пiти проти сильнiшого супротивника.

   

  Вона розумiла, що не можна терпiти глузувань i знущань. I що не все вирiшується кулаками. Iнодi можна поранити словом чи вбити зневагою.

  *

  Колись у пiонерському таборi пiонервожатий написав на фотографiї загону побажання Лiзi.

  Там було написано: 'Залишайся такою, якою ти є'.

   

  

  Лiза завжди зберiгала цю фотографiю. Вона завжди прагнула залишатися такою, якою вона була з дитинства - чистою, душевною, доброю, спiвчуваючою, вiдповiдальною, сильною духом i справедливою.

  

Початок в Частинi 1 (для молодшого шкiльного вiку)