Аннотация: Казка з малюнками для дiтлахiв 6-10 рокiв
Що написано на обличчi
(казка для дiтей 6-10 рокiв)
Батьки Оленки були археологами i цього лiта вони їхали на розкопки стародавнього поселення. Оленку вони з собою взяти не могли i тому вiдвезли її до бабусi в село на все лiто.
- Вчи лiтери, донечко, i пробуй читати - сказала їй мама на прощання, - слухайся бабусю.
Восени Оленцi йти в перший клас, а вона ще не всi букви вивчила. Бабуся у Оленки була вчителька. Бувало, влiтку кличе Оленку:
- Онучко, йди букви повчити!
- Бабусю, скоро прийду, - вiдповiдає Оленка, а сама з подружками грає.
Бабуся знову:
- Оленко, йди, почитаємо!
- Бабусю, ми тiльки грати в хованки почали, - каже Оленка.
Нiяк не знайде вона час повчитися, то з подружками на рiчку йдуть, то в м'яч грають, то в пiску замки будують, то на гойдалках катаються.
*
Так i лiто пройшло непомiтно.
Тридцятого серпня тато i мама на машинi приїхали за Оленкою забирати її в мiсто.
- Як ти виросла, доню, - мама радiсно обiймала Оленку, - i щiчки рожевi!
- Сiльськi продукти i свiже повiтря явно пiшли на користь, - зауважив папа, цiлуючи Оленку в щiчку.
- А читати навчилася? - запитала мама.
Дiвчинка опустила очi. Бабуся каже:
- Її не посадити за уроки, за iграми нiколи.
- М-да, - багатозначно сказав тато.
*
Наступного дня мама з Оленкою вирушили до магазину, купили шкiльну форму, бiлу ошатну блузку i новi черевички, тому що колишнi вже були малi. Портфель був куплений ще навеснi з усiм шкiльним приладдям.
*
I ось настало перше вересня. Папа пiшов на роботу, а мама з ошатною Оленкою вирушили до школи.
На шкiльнiй лiнiйцi дiти познайомилися зi своєю вчителькою. Коли закiнчилося урочисте вiдкриття нового навчального року та пролунав перший дзвiнок, дiти всiм класом пiшли до класної кiмнати. Оленка сiла на першiй партi бiля дверей разом з дiвчинкою Тамарою.
Зоя Петрiвна, так звали вчительку, зачитувала прiзвища дiтей i вони вставали з мiсця, вiдповiдаючи:
- Я.
Коли Мишко Вовчик встав з-за парти, щоб привiтатися з вчителькою, у нього впала дерев'яна лiнiйка, вiн пiдняв лiнiйку, а у нього випали олiвцi. Дiти весело засмiялися.
- А тепер, дiти, ми перевiримо, як ви знаєте букви, - сказала Зоя Петрiвна.
Вона показала бiлий аркуш паперу, на якому була велика буква.
- Яка це буква?
- А- а, - закричали хором дiти.
Оленка теж знала цю букву.
- А ця? - вчителька показала iншу букву, - хто вiдповiсть?
Мишко пiдняв руку.
- Кажи, Мишко, - сказала Зоя Петрiвна.
- Це "Т", - вiдповiв Мишко.
- Молодець, - похвалила вчителька.
Оленка цю букву ще не вивчила, їй було соромно. А Тамара трохи сховалася пiд парту.
- А це яка буква? - вчителька показала iншу букву.
- "М", - закричали дiти.
- А це? - запитала Зоя Петрiвна.
- "З", - вiдповiв Iванко.
- Дiти, а де наша Тамарочка? - запитала вчителька.
- Вона сховалася пiд парту, - вiдповiв Женя i дiти дружно засмiялися.
- Тамарочко, йди сюди, - запросила її вчителька.
- Дiти, не треба соромитися, якщо будь-якi лiтери ви не знаєте, - продовжувала Зоя Петрiвна, - ми прийшли, щоб вчитися. Все вивчимо, навчимося читати, писати, рахувати. А Тамарочка буде у нас сьогоднi чергова. Пiсля першого уроку ви пiдете додому, а Тамарочка перевiрить, щоб ви не забули свої портфелi. А завтра буде чергувати Оленка.
*
Продзвенiв дзвiнок, дiти вирушили по домiвках.
Мама зустрiчала Оленку бiля школи.
- Як справи в школi? Сподобалося? - запитала мама.
- Сьогоднi чергувала Тамара, а мене призначили черговою на завтра. А Тамара лiтери не знає, вона пiд парту ховалася, - вiдповiла Оленка.
- А ти хiба всi букви знаєш? - запитала мама.
- Нi, мамо, а давай повчимо лiтери.
- Давай.
Звичайно, Оленцi було соромно не знати букви. Кожного дня пiсля школи, коли дiти йшли гуляти на вулицю, вона пiсля обiду сiдала займатися.
*
Пройшов мiсяць. Якось на уроцi Зоя Петрiвна запитала:
- Оленко, розкажи, якi ти бачиш лiтери.
- М, И, Р, - сказала Оленка, - мир!
- Молодець! - похвалила Зоя Петрiвна. - Сьогоднi отримуєш п'ятiрку.
Оленка летiла додому, як на крилах. Вона вiдкрила дверi i з порога закричала:
- П'ятiрка! П'ятiрка!
- Розумниця моя, - зрадiла мама i обняла доньку, - бачиш, займалася старанно i ось тобi нагорода за працю.
- Мамо, давай ще займатися, - запропонувала Оленка.
- Нi, дорогенька, ти вiдпочинь, пообiдай, а потiм i справi час, - вiдповiла мама.
- Справi час, потiсi годинку, - вiдбарабанили Оленка.
Увечерi тато прийшов з роботи i побачив, що донька сидить за пiдручниками.
- Папа, я п'ятiрку отримала! - похвалилася Оленка.
- Раз так, в недiлю пiдемо в цирк, - пообiцяв тато.
*
У наступнi днi Оленка ще отримала двi п'ятiрки. У недiлю, сидячи на виставi в цирку, Оленка iз задоволенням думала, як добре старанно вчитися, i батьки радiють, i хвалять, але головне - самiй дуже приємно.
Дiвчинка дивилася веселу виставу, на швидких конячок, на повiтряних акробатiв, на спритних клоунiв, що жонглювали м'ячиками
А в перервi веселий клоун ходив по холу з коробкою i кричав:
- Сюрприз для старанних дiточок! Що у мене в коробцi? - запитав клоун Оленку.
- Морозиво! - вiдповiла Оленка, прочитавши назву на коробцi.
- Правильно, отримай, - клоун простягнув їй морозиво.
- Звiдки клоун дiзнався, що я старалася i отримала п'ятiрки в школi? - запитала вона у тата.
- Так у тебе на обличчi написано! - вiдповiв тато.
- А коли я букв не знала, теж було написано? - запитала Оленка.
- Звичайно, - сказав тато, - а тепер написано - Оленка вмiє читати. Ти ж прочитала напис на коробцi - "Морозиво".
*
Оленка їла солодке прохолодне морозиво i сказала татовi:
- Як добре, що у мене на обличчi написано, що я вмiю читати.
- А ще у тебе на обличчi написано, що ти любиш морозиво, - посмiявся тато.
