Рось Анна. Книга 7 Велика мандрiвка, або Канiкули почалися

ПЕС БАРБОС ЙДЕ ПО СЛIДУ

Велика мандрiвка, або Канiкули почалися

Зiрочка

Вечорiло. Свiжий вiтерець колихав блакитнi дзвiночки i синi волошки. У травi спiвали цвiркуни - цр-цр, цр-цр. На небi загорялись першi зiрки.

Малюки сидiли на галявинi i слухали розповiдi Мишка про те, як йому приснилося, що вiн був повiтряним акробатом, як його запросив в гостi сам Дiд Мороз i як Мишко на оленячiй упряжцi подорожував по зоряному небу до Великої Ведмедицi.

Малюки слухали розповiдь Мишка, затамувавши подих.

- А ведмедиця схожа на твою маму? - запитав єнотик.

- Нi, вона бiла, як снiг, - вiдповiв Мишко. - А ще на нiй сяють сiм яскравих зiрок!

- Сiм!? - здивувався їжачок.

- Тобi сам Дiд Мороз дав оленiв для поїздки? - поцiкавився Зая.

- Нi, вiн їм доручив вiдвезти мене до Великої Ведмедицi, бо вiн дуже добрий, - посмiхнувся Мишко.

- А чому ведмедиця не взяла у тебе частування для мами? - пропищав мишеня, який гостював у єнотика.

- Тому що мамам потрiбнi не подарунки, а наша любов, - задумливо вiдповiв Мишко.

Всi одразу згадали своїх мам: зайчата - маму-зайчиху, їжачки - свою маму їжачиху, Совуша згадала свою дорогу маму, єнотик - свою, мишеня - мишку-маму, а Мишко - маму-ведмедицю, зiрку цирку, неповторну Зiзi. Тiльки Умка нiкого не згадав. У нього не було мами, вiн загубився зовсiм маленьким. Проте зараз Умка був щасливий, у нього з'явилося стiльки друзiв! А Мишка вiн взагалi любив i навiть Мишкову маму вiн став вважати своєю.

- Ой, зiрочка полетiла! - крикнула Йоїчка.

Всi пiдняли очi до неба.

- I я побачив! - скрикнув Зая.

- А чому зiрки падають? - запитав мишеня.

- Зiрки падають, щоб ми загадували бажання, - вiдповiв єнотик. - Я загадав поплавати в морi!

- А я не встиг загадати, - засмутився мишеня. - Значить, у мене не буде нiякого бажання?

- Це не зiрка впала, це метеорит, - сказала розумна Совуша. - Вони весь час падають. Загадуй, скiльки хочеш бажань.

Малюки стали спостерiгати за зiрками.

- Ой, ще одна зiрочка! - сказав їжачок. - Я теж загадав бажання.

- I я загадав! - запищав мишеня.

- Яке? - запитав єнотик.

- Я загадав погостювати у тебе довше, - посмiхнувся мишеня.

- Гостюй скiльки хочеш, - запевнив його єнотик, - хоч все лiто!

- Все лiто!? - зрадiв мишеня. - Дякую, Єношо!

- А он Велика Ведмедиця, - сказав Мишко, дивлячись в небо.

- Де? Де? - сполошилися малюки, очiкуючи побачити велику бiлу ведмедицю.

- Он вона, раз, два, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм. Сiм зiрочок. Це Велика Ведмедиця. Вона далеко. Звiдси лише зiрки видно, - сказав Мишко.

- А вона нас бачить? - запитав Зая.

- Звичайно, бачить, - запевнив Мишко, - їй зверху все видно. Через неї можна передавати всiм привiти.

- А давайте передамо привiт Лло, вiн, напевно, нудьгує без нас, - припустив Йойо.

- Вiн обiцяв прийти в гостi влiтку, - сказала Йоїчка. - Ведмедице! Нехай Лло приходить!

- Ведмедице! - кричали дiти.

- Тяв-тяв! - пiдтримав їх Умка.

- Скоро буде найкоротша нiч i найдовший день, - сказала Совуша.

- Ура! - зрадiв зайченя. - Це означає, що ми будемо довго-довго грати, до самої ночi?

- Цiкаво, а ми встигнемо виспатися, якщо нiч буде коротка? - задумався Мишко.

- Я люблю довгi днi, - сказав Йойо, - можна весь вечiр сидiти на галявинi i все ще свiтло.

- Але все одно вночi треба вiдпочивати, - позiхнув Мишко.

- По-моєму хтось захотiв спати, - сказала Совуша.

- Зая! Єношо! Йоїчка! Йойо! - почули малюки.

- Нас мами звуть, - сказала Йоїчка. - Пора розходитися.

- Завтра побачимось знову! - сказав Йойо. - Солодких снiв, Мишко. Може тобi ще щось цiкаве присниться i ти нам розкажеш.

- На добранiч, - позiхнув Мишко i вони з Умкою пiшли додому.

Зустрiч в лiсi

Вранцi мама-лось i лосеня щипали траву бiля школи. Хоч настали канiкули, але за шкiльним парком все одно треба було доглядати. Пройшли травневi дощi i трава потягнулася вгору. Роботи в парку було багато.

- Щось ти зажурився, Лло, - сказала мама-лось.

- Шкода, дiтлахи не приїжджають, без них нудно, - зiтхнув малий. - Вони мене запрошували на лiсову галявину.

- Якщо ти хочеш погостювати у друзiв, то я можу тебе вiдвести до них, - пообiцяла мама.

- Правда! - зрадiв лосеня i пiдстрибнув. - Тодi пiдемо зараз, - попросив вiн.

- Добре, - сказала мама, - траву я завтра встигну пощипати, пiдемо.

Лло задоволений пiшов за мамою. Йому було так радiсно, ??що вiн навiть придумав маленьку пiсеньку i весь час її наспiвував:

Як добре йти iз мамою до друзiв,

Ми будемо купатися i грати!

Ще бiгати, стрибати i спiвати!

I рiзнi книжки будемо читати!

У лiсi лосеня почув гул трактора.

- А що вiн робить? - запитав лосенятко.

- Оре роздiловi смуги, щоб вогонь в разi пожежi не перекинувся на iншi кущi та дерева, - вiдповiла мама.

- А це корисна справа? - запитав лосеня.

- Дуже корисна, - вiдповiла мама.

Коли трактор наблизився до них, то мама-лось i лосеня дуже здивувалися, побачивши, як з вiкна висовується вовк. Лосиця нiколи не бачила вовка-тракториста.

- Обережно! - крикнув Дзига.

- Скажiть, а до лiсової галявини ще далеко? - запитала лосиця.

- Iдiть прямо по дорозi, вона приведе вас прямiсiнько на лiсову галявину, - вiдповiв Дзига i поїхав далi.

- Мама, це вовк? - запитав з побоюванням Лло.

- Вовк, - мама повела плечима, - але якийсь неправильний вовк.

- А чому неправильний? - здивувався лосеня.

- Всi вовки малюкiв ловлять, а цей на тракториста вивчився, - вiдповiла мама-лось.

- Може, це якраз правильний вовк, - вирiшив лосеня. - Я коли виросту, теж буду приносити користь. Я буду розчищати лiс вiд хмизу, щоб вiн не заважав бродити i не засмiчував лiс.

- Ти у мене молодець, малюк. Це дуже хороша мрiя, - посмiхнулася мама. - Тiльки пiдрости спочатку.

Лло знову заспiвав улюблену пiсеньку:

Як добре йти iз мамою до друзiв,

Ми будемо купатися i грати!

Ще бiгати, стрибати i спiвати!

I рiзнi книжки будемо читати!

План

Малюки-першокласники сидiли в тiнi пiд великою сосною i розмовляли. Вiрнiше, вони були вже не першокласники, вони перейшли до другого класу!

- Спочатку ми пiдемо на пасiку до Михайла Потаповича. Ви ж нiколи не бачили вулики, - сказав ведмедик.

- Якi вулики? - запитав Зая.

- Це будиночки, де живуть бджоли, - пояснила Совуша.

- Я думав, що вони живуть на деревах, - дивувався зайченя.

- На деревах живуть дикi бджоли, а це домашнi. Для них будує вулики господар, а бджоли знаходять цей будиночок i прилiтають в ньому жити, - пояснила Совуша.

- А звiдти ми пiдемо до рiчки. Так хочеться скупатися, - мрiйливо прикрив очi єнотик.

- А по рiчцi, менi говорив тато, можна доплисти до моря! - згадав їжачок.

- Треба скласти план, - сказала Совуша i стала записувати на паперi. - Один - пасiка, два - рiчка i Оленячий острiв, три - море. А хто нас буде супроводжувати? Адже дiти не повиннi подорожувати самi, без дорослих, - зауважила розумна сова.

Малюки задумалися.

- Нас буде супроводжувати сторожовий пес Умка, - скрикнув Зая.

- Тяв-тяв, - зрадiв Умка.

ПОВНА ВЕРСIЯ КНИГ НА ЯКАБУ

https://www.yakaboo.ua/ua/author/view/Anna_Ros_

В СЕРIЮ ВХОДЯТЬ КНИГИ:

Книга 1 Смiливий їжачок, або Дуже дороге слово "нi"

Книга 2 Вiрний друг, або Пес Барбос спiшить на допомогу

Книга 3 Веселий цирк, або Ближнiй бiй

Книга 4 Засiдка, або Невгамовна бабуся Розi

Книга 5 Раз Дiд Мороз, два Дiд Мороз

Книга 6 Перший улов, або Кiт Матрос йде на справу

Книга 7 Велика мандрiвка, або Канiкули почалися

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 10/09/2020, изменен: 10/12/2022. 10k. Статистика. Рассказ: Сказки Українські казки серії ПЕС БАРБОС ЙДЕ ПО СЛІДУ Иллюстрации/приложения: 3 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Перед вами сьома i остання книга з серiї "Пес Барбос йде по слiду". Лiтнi канiкули - чудовий час для екскурсiй i подорожей. Нашi маленькi лiсовi друзi теж цiкаво проводять час. Хочете дiзнатися, якi п'ять пригод нарахувала Совуша, чому падають зiрки, у кого з'явилося iм'я, хто перший зауважує, коли клює риба, чи буває смiшна рибалка, хто керував прогулянковим катером? Тодi вiдкриваємо книгу, читаємо i розглядаємо яскравi iлюстрацiї. Герої казок чекають зустрiчi зi своїми читачами.

Рось Анна : другие произведения.

Книга 7 Велика мандрiвка, або Канiкули почалися