Народилася я у груднi. Кажуть, у цей час зазвичай народжуються сильнi духом та бойовi люди. Я ж вирiшила не показувати цi якостi одразу, а спочатку виспатися, бо хто знає, коли знову зможу поспати у цьому свiтi, де у мене так багато справ.
Отже, народилася я о четвертiй годинi, по обiдi. Сповiщати весь свiт про своє народження я не стала, бо ще загрузять по повнiй програмi з першого, так би мовити трудового дня, а хитро лежала тихесенько та не сiпалася.
Свої права я знала змалечку. Головнi з них: добре поспати та ситно поїсти. За них я вiдчайдушно боролася, оголошуючи усю хату нелюдським криком при першiй ж спробi їх порушення.
Уже в дитсадочку я проявила першi задатки лiдера. Коли треба було йти додому, я першою одягалася та вибiгала поперед усiєї ватаги дiтвори з територiї садочка. Правда, потiм батькам доводилося нести мене на руках, бо йти я чи то не могла, чи то не хотiла, але це вже неважливо.
Доросле життя почалося раптово, о 6.30 Першого вересня, коли мама прийшла i сказала, що я чогось маю йти до якоїсь школи i там бозна-чому навчатися. Довелось вставати, брати до рук букет та ранець i йти в науку. Спочатку було важко, але я розумiла, що то вже доросле життя i свiдома терпiла усi зауваження невдоволених учителiв. Наприклад:
Їм чомусь не подобалися побитi шибки. А менi подобалися : ставало свiтлiше та свiжiше, про що я й сказала своєму керiвництву, тобто директору. Думаю, вiн мене не зрозумiв. Це й не дивно - талановитих людей завжди не розумiють.
Але я боролася i доборолася до 11 класу. Отже, можна сказати я вже старий, досвiдчений вояка i майже виграла цю вiйну.