Змива повiльно бiль образи
Холодний дощ, що б'ється у вiкно.
Є "я" i "ти". "Ми" зникли. I немає "разом".
Але менi, повiр, вже все одно.
Вдивляюся в туман i бачу тiнi,
Вони смiються, за собою кличуть, 
Та не скорюся їм, тепер я сильна,
Та й бути привидом менi не личить.
Ось вийшло сонечко i посмiхнулось,
Передає менi привiт вiд тебе,
Благаєш, щоб до тебе повернулась,
Але ж... Ти ангел, а я щойно впала з неба.