Ти - мiй солодкий бiль,
Мог потагмне бажання,
¦диний герой мо§х мрiй,
Мог найпалкiше кохання.
Твiй погляд для мене все:
I сонце, i мiсяць, i зорi.
Мене кудись, нiби, несе
У цьому безмежнiм просторi.
Можливо, тобi здагться,
Що я божевiльна. Можливо.
Та серце прискорено б'гться
З тих пiр, як тебе я зустрiла.
Я бiльше не знаю, як жити,
Здагться, я знову кохаю.
Але я боюся любити...
Боюся - i знову втiкаю.
Втiкаю вiд тебе, вiд себе,
Вiд болю i вiд страждання.
Я хочу лиш вiдповiдь знати:
"Для чого здалось те кохання?".
Але я не можу забути
Ту посмiшку i той погляд,
Так хочеться знову вiдчути
Твiй теплий i лагiдний дотик.
А раптом ти мене скривдиш
I знову я буду страждати?
Нiкому я бiльше не вiрю,
Не можу я ризикувати.
А раптом я помиляюсь
I буду страждати ще бiльше?
Я вирiшила - я залишаюсь!
Тому що не буде вже гiрше...