Дощ, сльози, депресiя... Оце все давно й - що головне - закономiрно вважаєтся синонiмами осенi. Чому так? Це доволi складно пояснити чи, може, навпаки - надто просто?
Дощ - це погано? Хто вам сказав? Подивiться навколо - вся природа радiє дощу. Ви - її частина, то що вам заважає сяяти разом з нею? Сльози - це ваш особистий дощ. Депресiя? Якщо сумно, так i скажiть. Не потрiбно таких гучних та незрозумiлих слiв. Депресiя - це коли дихати не хочеться. Вам хiба не хочеться? От бачите!
Знаєте мiй синонiм до осенi? Осiнь - це елегiя. Хоча, насправдi, я не зовсiм пам'ятаю, що це таке. Iнодi так буває: ти зненацька пригадуєш якесь слово - можливо, чув його ранiше; можливо, воно тобi просто наснилося (i таке буває); можливо, ти його вигадав сам, навiть не пiдозрюючи, що це вiдкриття вже зробив хтось iнший, дивишся в словник i розумiєш, що це саме те, що ти давно шукав.
Так от для мене, елегiя, як i осiнь - це щось сумне, але в цьому "щось" завжди вiдчувається присутнiсть надiї - можливо, слiпої та уявної, але, все таки, надiї...