Харіс Джоан : другие произведения.

Розділ 3

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  Розділ третій.
  Четвер, 13 лютого.
  Слава богу, все скінчилося. Відвідини зморюють мене до краю. Звичайно, я не маю на увазі тебе, мій отче, щотижневий візит до тебе для мене розкіш, я би сказав - майже єдина розкіш. Сподіваюсь, тобі подобаються квіти. Вигляд у них не дуже, але пахнуть вони чудово. Я поставлю їх тут, біля твого стільця, де ти їх зможеш бачити. Звідси чудовий краєвид - поля, Танна, а вдалині виблискує Гаронна. І, здається, що ми зовсім одні. О ні, я не скаржуся. Зовсім ні. Але ти повинен знати, як важко все переносити одній людині. Їх дріб"язкові турботи, їх незадоволення, їх дурість, їх тисячі банальних проблем... У вівторок був карнавал. Вони танцювали і репетували, як справжні дикуни. Наймолодший син Луї Перена, Клод, вистрелив у мене з водяного пістолета, і що міг сказати його батько, крім того, що Клод - ще маленький і хотів лише трохи погратися? Все, чого я хочу - це направляти їх, мій отче, вберегти їх від гріха. Але ж вони противляться мені на кожному кроці, як діти, що відмовляються від здорової їжі, продовжуючи їсти те, від чого їм стає зле. Я знаю, що ти розумієш. П"ятдесят років ти тримав все це на власних плечах. Ти заслужив їхню любов. Невже часи так змінилися? Тут мене бояться, поважають, але щоб любити - то ні. Їх обличчя злі, обурені. Вчора вони пішли із служби з попелом на своїх лобах і виглядом винуватого полегшення. Пішли до своїх таємних втіх, свого приватного зла. Як же вони не розуміють? Господь все бачить. Я все бачу. Поль-Марі Мускат б"є свою жінку. Він платить за десять Avés кожного тижня на сповіді і йде геть, щоб знову взятися за своє. Його жінка краде. Минулого тижня вона пішла на базар і вкрала біжутерію з торгової палатки. Гійом Дюплессі хоче знати, чи у тварин є душа, і плаче, коли я кажу йому, що ні. Шарлотта Едуард думає, що в її чоловіка є коханка - я знаю, що в нього їх аж троє, але таємниця сповіді змушує мене мовчати. Які ж вони діти! Їх поведінка зводить мене з розуму. Але я не можу показувати свою слабкість. Вівці - це не податливі, приємні створіння пасторальної ідилії. Кожен селянин вам це скаже. Вони хитрі, часом підступні і патологічно дурні. У м"якосердого пастуха стадо може стати некерованим і бунтівним. Але я не можу дозволити собі бути м"якосердим. Ось чому, раз у тиждень, я дозволяю собі цю єдину втіху. На твоїх губах така ж міцна печать, mon père, як і у сповідальні. Але ти завжди готовий мене вислухати, а серце в тебе добре. На годину я можу відкласти свій тягар. Я можу бути слабким.
  В селі з"явилася нова мешканка. Віанн Роше - вдова, як я розумію - з малою дитиною. Ти пам"ятаєш булочну старого Блеро? Чотири роки, як він помер, і з тих пір його дім перетворився на пустку. Вона взяла його в оренду і сподівається знову відкрити до кінця тижня. Не думаю, що це довго триватиме. У нас вже є булочна Пуату через сквер, а, крім того, вона ніколи не стане частиною місцевої громади. Досить приємна жінка, але в неї немає нічого спільного з нами. Не пройде й двох місяців і вона повернеться до міста, де їй і місце. Смішно, але я так і не дізнався, звідки вона сюди приїхала. З Парижа, мабуть, а може навіть з-за кордону. В неї абсолютно чиста вимова, навіть занадто чиста для француженки, з рубленими голосними півночі, хоча її очі натякають на італійське або португальське походження, а її шкіра. . . Втім, я її майже не бачив. Вона працювала в пекарні і вчора, і сьогодні. На вікні висить шматок оранжевого пластику. Час від часу, вона чи її мала донька-дикунка вибігають на вулицю, щоб вилити відро брудної води в жолоб, або ж поговорити з кимось із робітників. У неї талант наймати помічників. Хоча я й запропонував їй допомогу, та все ж сумнівався, чи хтось із сельчан захоче їй допомогти. Та все ж сьогодні вранці я побачив Клермона, який ніс купу деревини, потім Порсо з його драбинами. Пуату послав трохи меблів, я бачив, як він ніс крісло через площу, весь час озираючись, ніби боявся, що його помітять Навіть той скандальний Нарсис, який навідріз відмовився виконувати земляні роботи біля церкви минулого листопада, пішов із своїм інструментом упорядкувати її сад. Сьогодні вранці біля восьми сорока до її крамниці прибула машина доставки. Дюплессі, який вигулював свою собаку у звичний час, проходив в той момент повз, і вона покликала його допомогти розвантажувати. Я бачив, що своїм проханням вона застала його зненацька - на мить я був навіть переконаний, що він відмовить. Потім вона ще щось сказала - я не почув, що саме, - і дзвінко розсміялася. Вона, взагалі, багато сміється і дуже комічно жестикулює. Знову ж таки, міська риса, мені здається. Ми звикли, що люди навколо більш стримані, але я сподіваюся, що у неї гарні наміри.
  Фіолетова косинка була пов"язана циганським вузлом навколо її голови, але більшість волосся випало з-під неї і було в мазках білої фарби. Вона, здавалося, не переймалася цим. Дюплессі не міг пізніше пригадати, що вона йому сказала, але сказав зашаріло, що доставка була незначною - якихось кілька ящиків, маленьких, але важких, і кілька відкритих кліток з кухонним причандаллям. Він не питав, що було в ящиках, але сумнівався, що такі незначні запаси - що б там не було - сильно допоможуть у пекарні.
  Не думай, мій отче, що я провів свій день у спостереженні за пекарнею. Просто вона стоїть прямо навпроти мого будинку, того, що був твоїм, мій отче, до всього цього. Протягом останніх двох днів там стукали молотками, фарбували, білили і вишкрібали, так що навіть я зацікавився. Мені не терпиться подивитися на результат. І я не одинокий у своєму бажанні - я підслухав, як мадам Клермонт пліткувала з приятельками біля будинку Пуату, розповідаючи про роботу свого чоловіка; вони якраз обговорювали червоні жалюзі, коли помітили мене і перейшли на хитре перешіптування. Ніби мені було до того якесь діло. Новоприбула, звичайно, підкинула хворосту у вогонь пліткарства, якщо не сказати більше. Я помітив, що помаранчева вітрина так і притягує погляди. Вона виглядає, як величезна цукерка, що чекає, коли ж її розгорнуть; як шматочок карнавалу. Щось хвилююче є і в цій яскравості, і в тому, як пластик виблискує на сонці; я буду щасливий, коли робота закінчиться і це місце знову стане пекарнею.
  На мене промовисто подивляється медсестра. Вона думає, що я тебе втомлюю. Як ти їх витримуєш, з їхніми громоподібними голосами та командирськими замашками? А тепер нам час відпочивати. Її зверхній тон дратує. Вона бажає добра, не сердься на них, вони знають, що роблять - кажуть мені твої очі. А от я не добрий. Я приходжу сюди для власної розради, не для твоєї втіхи. І все ж я хочу вірити, що мої візити приносять тобі задоволення, привносячи трішечки живого в твоє пусте та безбарвне існування. Телевізор - одна година на день, перевертання - п"ять разів на день і годування через трубку. Про тебе говорять, як про неживий предмет - він нас чує, він розуміє? - твоя думка нікого не цікавить. . . Бути ізольованим від усього, але все ж відчувати, думати. Це правда пекла, позбавлена фальшивих барв середньовічних вистав. А я сподіваюсь, що ти навчиш мене спілкуватися з людьми. Дай мене надію.
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"