Аннотация: на згадку про чудового письменника Юрка Покальчука
- Пристрасть, шалена пристрасть, ось що я люблю найбiльше. А ще - гумор. Так i iсную собi, може тому так довго живу, мабуть навiть занадто багато рокiв.
Вiн почухав потилицю, пiдняв келих, в якому ще залишилось вино, i, пильно подивившись на мене, почав розповiдати.
Дуже я любив його розповiдi. В них завжди були змiшанi любов, гумор та якiсь дивовижнi пригоди. Розiбрати, де дiд Юрко жартував, а що i насправдi трапилось у його бурхливому життi, було майже неможливо.
Менi залишало лише пiдливати йому вина до келиху та час вiд часу говорити, що я уважно слухаю, i все це неймовiрно цiкаво.
- Ти знаєш, розпочав вiн, я живу тут вже купу рокiв, рокiв напевно з сорок, а може й бiльше. Мене в цьому мiстечку знає кожен. Одружений я нiколи не був, але жiнок та дiвчат полюбляю страшенно. Дякуючи цьому жити менi не нудно.
Того року я жив з Надiйкою, вже навiть не пам"ятаю, де я з нею познайомився, але саме вона затрималась в мене найдовше. Я теж любив її неймовiрно, лiжко в нас було величезне, i вона дуже полюбляла жартiвливо вiд мене втiкати, стоячи рачки, вона, як маленька тваринка, пересувалась по лiжку, та я її завжди ловив, потiм ми кохались, i це тривало цiлими ночами.
Вiн знов пiдняв келих, подивився на колiр вина на свiт, отже я побачив його око, велике, уважне, оточене зморшками, скрiзь скло, сьорбнув невеличкий ковток i задумався.
- Я був занурений в роботу, все щось хотiв намалювати бездоганне, справжнє, i зазвичай не дуже слiдкував за бiлизною, тому полюбляв темнi простирадла, на них не було помiтно все те, що виливалось з мене, потрапляло її у середину, знов виливалось, таке iнше. А Надiйка, навпаки, були дуже охайна, тому поволi привчила мене до бiлих простирадл, та постiйно наводила лад в безладi моєї майстернi, вона, як на мiй погляд, витрачала на це забагато часу. Та ще й годувати мене було потрiбно, а тому з часом вона якось вiддалилась вiд мене, поринула в господарство. Ну, а я, що ж тут приховувати, любив жiнок та дiвчат до нестями. Тому почав нудьгувати, та кожного разу, коли Надiйка йшла до крамницi, приводив до себе iнших жiнок а iнодi, коли особливо пощастить, i молоденьких дiвчат.
Того пам"ятного дня все було як завжди, тобто я добряче виспався, поїв, Надiйка пiшла на базар по їжу. Я не мав хисту до роботи i до не схочу хотiлось покохатися з якоюсь молодичкою, просто нестерпно. Виглянув в провулок i побачив її. Що тобi сказати, Юрко заплющив очi i посмiхнувся, це було щось. Руде, вогненно руде волосся, коротенька спiдничка. Я почав залицятися до неї. Нарештi запросив до кiмнати. Ну, а далi все пiшло як по маслу. О, ця дiвчинка була просто чудова, з одного боку нiбито невеличка, геть юна, а з другого боку, вона хотiла кохатися, непевно, ще бiльше нiж я. Я швидко роздягнув її, коли, нарештi, мiй стрижень опинився в її пiхвi, мене нiбито струмом вдарило. Тодi все було байдуже, я хотiв тiльки бути з нею, з цим маленьким курчам, яке так спрагло та самовiддано кохалося. Облiк часу не iснував, о, до яких тiльки витiвок я не вдавався...
Юрко прикрив очi долонею, нiби хотiв на неї побачити тi приємнi малюнки, потiм почесав в себе в бородi, допив вино.
- Дiвчинка ледве вспiла вислизнути з квартири, коли Надiйка з повними торбинами їжi з"явилась на порозi. Вона осудливо зирнула на мене та незадоволено гукнула "Чого ти ще у лiжку, вже день на дворi". Але, вочевидь, не замiтивши нiчого пiдозрiлого, почала поратися по господарству.
А я ще з годину лежав собi у лiжку, окутий спогадами про цю чудове дiвча, в якої я навiть не запитав iм"я.
Наступного дня Надiйка прала, постягувала всю бiлизну з нашого подружнього лiжка та засунула до пральної машини.
А потiм вона увiрвалась в майстерню та кинулась до мене, як пантера, тримаючи в руках якусь ганчiрку, та тицяючи її менi в обличчя. Звичайно це була не просто ганчiрка, то були трусики отiєї дiвчини, вона їх поспiхом скинула того дня та забула, коли швидко зникла. Трусики були якогось бордового клiру та звичайно пустили фарбу, коли їх засунули до пральної машини разом з бiлими простирадлами.
З того, часу як я чимось не догоджував Надiйцi, вона стелила тi самi простирадла з плямами брудного коричневого кольору. Як докiр.