Аннотация: 27 сiчня 2008 року у аеропортi мiста Торонта, що на Канадi, зiбралися широкi кола української громади.
Пiсня про Рушник Нацiональної Єдностi
27 сiчня 2008 року у аеропортi мiста Торонта, що на Канадi, зiбралися широкi кола української громади.
Прийшов голова Об'єднання українцiв Канади Michael Cheremyshyn. I панi irka Stovbur-Moore з Конгресу канадiйських українок. А ще й поважний пан Jaroslaw Szczedryckij-Pawczuk - голова Клюбу професiйоналiстiв та бiзнесовцiв. Та де там! Приїхав навiть видатний полiтолог з українських студiй на унiверситетi - доктор-iнжинер Taras Bauer.
А ще й пан Петро Пляченко, засновник Української Карибської фундацiї, разом iз дружиною, панi Галею. А з ними - подруга сiм'ї, Гульнара Рахмонова, засновниця Всесвiтнього комiтету волжських татарiв (дехто зi старших людей такого не розумiв - як ото чужинку сюди запустили; але ж мовчали, бо мали дуже знану пошану до пана Петра).
Що особливо закликає радiти, так що посеред присутнiми була наша молодь. Oryska Chub, Ganka Dantsch та Igor Soloveyko - ватажки Української молодiжної фундацiї.
Та й новоприбулi теж були. Ось Oleksandr Lip'okhin та Volodymyr Halyavskyy, що приїхали рiк тому. А тодi вивчили у громадi українську i приймають активну участь у дiяльностi нашої общини.
I Tetyana Vovchenko, що завiдує гуртком українського танцю - це та, яка з Полтавщини. I мова в неї гарна - як у Наталки-Полтавки.
А хто то бiжить? Та то ж львiв'янин Andrei Chkriabatchouk, що ще за Союза - аж у 1990 - приїхав на лiто до троюрiдного вуйка, та й зiстався. То вiн який розпочав органiзацiю нацiонального життя серед новоприбулих.
Усi-усi нашi українцi, що мешкали у Торонтi та околицях, прибули до аеропорту Пiрсон.
Бо саме сьогоднi, 27 сiчня, о 5 годинi вечору мав надбути до Канади Рушник Нацiональної Єдностi.
Посольство України в Канадi попередило: " незалежно вiд навичок вишивання, кожен бажаючий може долучитися до акцiї та зробити кiлька символiчних стiбкiв на загальнонацiональному полотнi "
Ось чому українцi зi всiляких куткiв мiста так спiшили на урочистiсть!
Раптом усi розмови змовкли. Багажне вiддiлення у лiтацi вiдкрилося i шестеро ветеранiв Нацiональної дивiзiї "Галичина" у повнiй бойовiй формi знесли по трапу величезну скриню.
Посол України у Канадi дiстав з кишенi величезний золотий ключик у формi правдивої козацької булави, вiдкрив замок, вiдсунув важку кришку i...
Тиша стала гробовою. Старшi панi попадали у обморок. Iншi суворо насупили брови. Посол схопився за серце.
У скринi було порожньо. Рушник зник!
Всiм було зрозумiло, що це трагедiя. "Що ж тепер буде з нашою Україною? - думали усi. - Чи будуть тепер разом Схiд та Захiд? Адже без цього рушника не мати Українi нацiональної єдностi!"
***
Аґент ФСБ Юрiй Горiн спостерiгав за цiєю сценою з даху аеропорту. "Ха-ха! - радiсно шепотiв вiн. - Ха-ха! Теперь вашей Хахляндii кришка! Распадьотєсь на удельниє княжества i на калєнях прiпалзьотє в Крємль!". Вiн знов дiстав з кишенi шифровку з центру, яка пiдтверджувала: якщо операцiя закiнчиться вдало, Великий Путiн присвоїть Горiну звання Героя Росiї.
I шпигун радiсно стискав у руках рюкзак "Ярмак" з вкраденим в українцiв Рушником Нацiональної Єдностi.
"Ха-ха!" - повторював вiн. Це ж для нього не просто завдання. Це ще й помста. В нього з бандерiвцями свiй рахунок. Багато рокiв тому, на Кубi, вони його надурили. Втекли з-пiд носа. Але тепер...
"Ета вам за Севастополь!" - радiсно реготав Горiн, стискаючи рюкзак з Рушником.
***
Митко Полум'яний, курiнних Харкiвського крайового вiддiлення Нацiонального Альянсу, пiдбiг до лiтака, вихопив з кишенi лупу i схилився над скринею.
- Спiзнився... - роздалося понад вухом.
- Дзвiнко, це ти? - спитав Митко. Але вiн вже знав вiдповiдь.
- Я вже двi хвилини, як на мiсцi злочину, - сказала Дзвiнка. - Дивися, що я знайшла.
Вона показала здуту повiтряну кульку. На скоклюженiй гумцi проступав портрет Путiна.
- Значить, - здогадався Митко, - Рушник Нацiональної Єдностi викрали московськi шпигуни! Генiально, Дзвiночко! Не дурна ж ти головна розвiдниця СБУ! Але що ж нам тепер робити?
- Шукати, - пояснила Дзвiнка.
Вони подивилися навколо. На пiдстриженiй травi летовища ясно вiдбився слiд кiрзових чоботiв.
- Вперед! - водночас закричали друзi.
***
Горiн зрозумiв, що справи поганi. У бiнокль вiн чiтко бачив Дзвiнку Донцову - внучату племiнницю знаменитого нацiоналiста i провiдну українську шпигунку - i якогось незнайомого парубка, що бiгли до його схованки.
Горiн схопився за рацiю.
- Посольство Россiйской Фєдєрацii? - схвильовано сказав вiн. - Мнє главного начальнiка ГРУ по Канадє! Срочна!
Вiн перевiв дух.
- Таварiщ палковнiк, ето я! Да, захватiл Рушнiк... Нахажусь на крише аеропорта. Срочно нєобходiма подмога!
- Нє тушуйся, - вiдповiв голос. - Сєйчас будєт. Висилаю тєбє в помощь таварiща капiтана госбєзапаснастi Свєтлану Нiколаєвну Молотову.
Радiо захрипiло i замовкло.
Горiн дiстав товариш маузер i приготувався до миротворчої операцiї.
У небi зашумiв гелiкоптер. З кабiни звiсився великий росiйський прапор. На лобовому шклi майорiв напис: "НАШИ!!!" (то був пароль).
- Ех, пранєсло! - радiсно зiтхнув Горiн.
Гелiкоптер сiв на дах.
- Бистрєє, - пролунав жiночий голос.
Товариш Молотова була молода i гарна у параднiй унiформi ГРУ.
Горiн закинув на борт Рушник i влiз самий. Вчасно!
Бо як раз у той самий момент на дах вибiгли Дзвiнка та Митко.
Дзвiнка Донцова закрила руками обличчя. "Невже заплаче?" - здивувався Митко. Але розвiдниця не плакала, а думала.
- Iдея! - радiсно закричала вона. - Нам треба вiдшукати червону калину!
- Навiщо? - не зрозумiв Митко.
- А ми ж тую червону калину пiднiмемо, - пояснила Дзвiнка. - Тодi Україна розвеселиться, i ми визволимо з московських кайдан Рушник Нацiональної Єдностi.
- Але ж Рушник не є у кайданах... - зауважив Митко.
- Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волi, - вiдрiзала Дзвiнка.
- Але де ж ми знайдемо червону калину у Канадi?
- Ось, - Дзвiнка дiстала з кишенi якусь книжицю.
На обкладинцi було надруковано: "Український Народнiй Календар на Канадчинi - Ukrainian National Calendar in Canada".
- Ось дивись, Митко, що тут пишуть: "Найзнанiший калиновий форест у мiстi Торонтi ся локує на iндiянськiй резервацiї бiля Мовнт Гендзом". Ходiмо!
***
Бiля входу до резервацiї сидiли iндiянцi. Вони лили сльози.
- Що сталося? - спитали нашi українцi. - Хто вас образив?
Вождь вийшов наперед.
- Їх було двоє, - сказав вiн крiзь сльози. - Бiлий мисливець та його сквау. Вони вирубили усi нашi священнi калини, а потiм ще й вiдiбрали в нас золоту виделку! Натомiсть, роздали оце...
- Пашпорти Росiйської Федерацiї! - здивувався Митко. - Але навiщо?!
- Видко, плянують примусити канадiйцiв до миру... - здогадалася Дзвiнка.
- Але ж це протиречить мiжнародному праву!!! - обурився Митко.
До українцiв пiдбiг молодий парубок.
- На вас кличе пан шаман! - гукнув вiн.
Шаман був старий i мудрий. Бiле пiр'я прикрашало сиве волосся.
- Я ся назваю Орест Романiв, - сказав вiн. - Мiй прадiд був етнiчний український iммiгрант, який ся одружив з етнiчною iндiянкою... Його за це виключили з Української Громади - не гiдно, кажуть, нашому українцевi такей-то робити! Не мусить хлоп си кохати з чужинкою!
- Оце вони вже перестаралися, - зауважив Митко. - Адже навiть таке авторитетне джерело нацiональної iнформацiї, як вебсайт Органiзацiї Ураїнських Нацiоналiстiв зовсiм не заперечує рiвних прав для лояльних не-українцiв, а тiльки забороняє накладати з ними укупi! .
- ...Але попри те, прадiд виховав дiдуся у дусi глибокого українського патрiотизму i щирої любвi до Батькiвщини. А дiдусь-тата, а татусь - мене. Козацькому роду нема переводу!
- То вiн дуже мудро зробив, - вихвалила Дзвiнка Донцова.
- Тож вiдкрию я вам, блiдообличнi друзi, дiдiвський заповiт: У ТОРОНТI Є ЩЕ ОДНА ЧЕРВОНА КАЛИНА! То її прадiд насаджував, тому вона не є вiдомою широким колам української канадiйської громадскостi.
- Де вона, де?! - закричали українцi.
- Ось вам мапа... Але будьте обережнi: на тiй околицi ся тепер селять прибульцi з Московщини!
- Дякуємо, вуйко шамане! - сказали розвiдники.
Вони простилися з iндiянцями.
- А що ж нам робити iз дарунком чужинцiв? - спитали тi, вказуючи на купу московинських пашпортiв.
- То є злиї речi, - пояснив Митко, - Бiлi люди не мусили вам таке давати. Зарийте їх у рiдну землю, разом з томагавками вiйни.
- А найголовнiше, нiколи не кохайтеся з москальками та москалями! - порадила Донцова.
***
Горiн та Свєтлана просувалися помiж хмарочесами Торонта.
- Харашо! - казав Горiн. - I Рушнiк пахiтiлi, i калiни вирубiлi, i даже паспорта раздалi.
- Таварiщ Путiн будєт даволєн! - пiдхопила Свєтлана. - Можна уже готовiться к мiротворчєской аперацii по прiнуждєнiю к паряку i паслушанiю. Скора так називаємая Украiна паспадьотся на частi, нам уже нiкто нє памєшаєт!
- А вєдь распадьотся, как пiть дать! - пiдтримав Горiн. - Вєдь бєз етага рушнiка єй не удєржаться!
З-за рогу вийшли троє. На них були потертi джинси, футболки i кєпкi.
- Кандратьєв? - перепитали гебiсти. - Канечно, чiталi! I пра "Пратiвную Амєрiку" чiталi. Любiмиє кнiгi!
- А ви давно iз Рашкi? - спитали пейпербої.
- Iз Рассii-то? Да толька что...
- Ух ти! - зрадiли тi. - Ну, братiшкi, ми вам сейчас расталкуєм, как тут жiть! Сваi сваiх всегда паддєржат.
- Первим дєлам купiтє карту мєтро, - сказав один. - Всєго за 30 долларов прадам!
- А єщо с работай паможем, - сказав iнший. - Тут рядам русская фабрiка, там людi нужни на чорную. Зарплата - 2 доллара в час. Палавiну - мнє за наводку!
- А єслi квартiра нужна, - почав був третiй.
Але Горiн перервав:
- Ми нє на ПМЖ. Ми виполняєм сєкрєтноє заданiє таварiща Путiна. Скажiтє, далєко лi до пасольства Рассiйскай Фєдєрацii?
- Ета в 20 кiламетрах, - сказали пейпербої. - Ви находiтєсь в русскаязичнам районє Норс Йорк. Чтоби папасть в пасольство РФ, слєдуєт абагнуть Калiна-Парк, сєсть на сабвей i...
- Как ви сказалi? Калiна-Парк? - занепокоїлася Свєтлана.
- Он самий. Вона, за паваротам. Там посєрєдiнє растьот дєрєво с краснимi ягадамi: па-канадальскi - The Kalina.
- Бєжим! - закричав Горiн. - Нужна срубiть паслєднюю калiну, пока да нєйо нє дабралiсь хахли!
- Ей, а карта? А фабрiка? А квартiра? - закричали пейпербої. - Как же ви без нас?
- Послє пагаварiм, - сказали гебiсти, не перестаючи бiгти.
***
Дзвiнка Донцова та Митко Полум'яний наблизилися до останньої калини Торонта.
- Усе гаразд, - казав Митко. - Зараз ми її пiдiймемо, Україну розвеселимо i нашi вороженьки згинуть, як роса на сонцi.
- I тодi ми повернемо українкам та українцям Рушник нашої Нацiональної Єдностi! - радiсно докiнчила Дзвiнка.
- Как би нє так! - пролунав жорстокий голос.
Юрiй Горiн вийшов з-за куща. Вiн тримав у руцi бензопилу "Дружба".
- А ми вашу-то калiну i спiлiм! - зареготала Свєтлана Молотова i вийшла з-поза iншого куща.
- Нi!!! Нi!!! Тiльки не це!!! - закричали українцi.
- Ага, iспугалiсь? - зрадiли гебiсти.
Дзвiнка озирнулася i зрадiла: прямо напроти калини росла бiла береза.
- Я собi думаю, - почала мiркувати Дзвiнка, - Що перемога має належати справжньому чоловiковi. Тобто такому, що вмiє задовольнити жiнку...
- Прадалжай, - зацiкавлено сказала Свєтлана.
- То хай нашi чоловiки зроблять нам кунiлiнгус! - пояснила Дзвiнка. - Та з нас, що кiнчить першою, отримає Рушник...
Свєтлана iз сумнiвом подивилася на Горiна: чи впорається? Мабуть, нi. Де вже йому... "Нєєт! - подумала вона. - Нєєєтушкi. I апєрацию правалiм, i удавольствiя нiкакова. Таварiщ Путiн нє адобрiт!"
- Ааааааахххххх, - простогнав Митко, випускаючи з себе потiк бiлої козацької сперми.
Свєтлана безнадiйно подивилася на Горiна. "Ну же, ну! - подумала вона. - Тєперь iлi нiкагда!"
Але тому було ще далеко.
Що й казати! Сказалася слабка тактична виучка спiвробiтникiв росiйських спецслужб, їхня технiчна вiдсталiсть на теренах сексуялiзацiї. Натомiсть, українськi патрiоти, вихованi на заповiдi Пророка "Кохайтеся, чорнобривi!", легко впоралися iз поставленою задачею.
Усвiдомивши це, Свєтлана зло стиснула зуби.
- Аааааа! .....-муха! ..... мать! - закричав Горiн, миттєво переводячи це оповiдання у категорiю СучУкрЛiт i надаючи йому шанси на публiкацiю .
- Ну, вiддавайте наш Рушничок! - сказав Митко.
- Ха-ха-ха! - зло зареготав Горiн. - I нє падумаєм! Наколка - друг чєкiста!
- Ми ваш рушнiк на частi парвьом i в зємлю закопаєм! - пiдхопила Свєтлана. - А бєз нєго нє вiдать вам больше єдiнай Украiнскай Нацii!
- Рано радiєте! - попередила Дзвiнка Донцова.
Мiцним ударом ноги вона вибила з рук Горiна бензопилу "Дружба" i закинула у кущi. Поки чекiст шукав iнструмент, українцi пiдбiгли до червоної калини i пiдняли її.
Прогримiв грiм i розпалися московськi кайдани. З них вилетiв Рушник Нацiональної Єдностi Українського Народу i лiг до Дзвiнчиного кошика.
З-за хмари вийшло сонце. Гебiсти почали зникати, як роса. Їхнi тiла розчинялися у повiтрi.
- Ааааа, пожалєйтє нас, ми больше нє будєм!!! - закричали Горiн та Свєтлана.
Зникання зупинилося. Чекiсти знов матерiалiзувалися.
- Спасiба вам, людi добриє, - сказали вони.
- То ж повертайтеся у свою Московщину i передайте свому Путiну та всiм його прислужникам наш козацький ультиматум. Хай i не думає бiльш роззявати рота на наш український Рушник та не вирубує червонi калини за вiкном!
- Пєрєдадiм! - щиро пообiцяли гебiсти i побiгли у бiк московської амбасади.
Розвеселилася Україна. Розвеселилася українсько-канадiйська дiяспора. Завдяки Рушниковi Нацiональної Єдностi Схiд та Захiд стали разом, стало нас багато i нiкому вже нас не подолати! Запанували ми у своїй сторонцi...