Початок свiту.

Колись давно с початку свiту
Щастя не було нiде
Не було добра i смiху
Нiхто не знав, як це радiти.
Люди знали тiльки горе
Не було в душах спокою.
Люди плакали, кричали
I страждали вiд печалi.
Кожне серце було зле
Непривiтне i черстве
Кам"яне лихе i дике
Воно не знало, як це: любити.
Та нiхто не переймався
Бо не знали слова: щастя.
I так подивися на них
Нещасних, диких... не живих
I дивуєшся собi:
Невже колись ми так жили?
Невже завжди страждали?
Невже серед усiх людей
Завжди лютує лихо й горе
Нещастя, холод, страх i морок?
Невже немає i зернини
Початку, зародку, надiї...
Ти придивляєшся... i бачиш
Серед людей, якi страждали
Кричали, плакали й тiкали...
Стоїть дитя...
Спокiйне,тихе...
Неначе навiть не з цього свiту.
Стоїть i дивиться на свiт
Озерами очей своїх.
I як поглянеш у тi очi...
Ти бачиш небо...й навiть хочеш...
Щоб люди плакати перестали 
I всi щасливими враз стали.
Тут дитя всмiхнулось нiжно
I сталось далi дивовижне...