Колись i Шiкельгрубер приходив на реваншистському пiднесеннi, на амбiцiях занедбаної та розвиненої нацiї здобути кращу долю та покласти край депресiї. Свiтова спiльнота розглядала коричневих гiрчичникiв як опiр "червонiй чумi". I то попри перехiд самої Америки--експортера як депресiї, так i веймарської розпусти--до напiвчервоного шляху. Нацiя божевiльна може довго вважати себе вiльною, навiть не вiдчуваючи болю...
Колаборацiонiстам галицаїв--росiйськомовним та англомовним, агресивно-асертивним та мовчазно-аквiесним--має бути соромно. А от чи стане...Сумлiння невiддiльне вiд розумового зусилля. Бездарi креативнiй та гнидi офiснiй може не пекти її нiкчемнiсть, доки почувається значущою, беручи участь у гучнiй руїнi. Вiдгорнувшись вiд iстини, втрачає й творче начало. Тодi вихiд один--заперечувати останнє, гнати генiй та Бога, нарiкати свiтло пiтьмою. I корити гiднi та мислячi душi пiд гнiт недорозвинутої чернi, гiршої вiд тих таки нiкчем.
Нi, мабуть, таки не стане їм соромно. Герой нацiї їм Роксоляна, але не Леся Українка.