Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була.
Яка бiда мене, яка чума косила! -
а сила знову розцвiла.
Щоб жить - нi в кого права не питаюсь.
Щоб жить - я всi кайдани розiрву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтонiє! Мене ти пожирала,
як вiшала моїх дочок, синiв
i як залiзо, хлiб та вугiль крала...
О, як твiй дух осатанiв!
Ти думала - тобою весь з'їдаюсь -
та, подавившись, падаєш в траву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була.
Яка бiда мене, яка чума косила! -
а сила знову розцвiла.
Сини мої, червонi українцi,
я буду вас за подвиг прославлять, -
iдiть батькам на допомогу й жiнцi,
дiтей спiшiте визволять!
На українських нивах, на росiйських,
на бiлоруських - я прошу, молю! -
вбивайте ворогiв, злодюг злодiйських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я - я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Iз ран - нове життя заколоситься,
що з нього свiт весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! -
Ну як же не сiять -
I я сiяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлiв скликаю, кличу, зву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакитi,
добробут в нас пiднiметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житi,
заводи загудуть...
I я життям багатим розсвiтаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була.
Яка бiда мене, яка чума косила! -
а сила знову розцвiла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобi ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я утверждаюсь
Павло Тичина
------------------------------------------------------------------------------------------
Крылья
А правда, земли крылатым не надо.
У них есть небо, оно и свято.
У них нет поля, но воля лучше.
У них нет пара, зато есть тучи.
И в этом, наверно, есть правда своя...
А ты, человек, что есть у тебя?
Живёшь на земле и сам не летаешь.
А крылья имеешь, летать ты мечтаешь!
Они, эти крылья, без пуха и перьев.
Из чести они, из добра и доверья.
Они для кого-то - из верной любви,
А, может, - из вечных стремлений они.
Они для кого-то - из честной работы
И для бескорыстной о ком-то заботы.
Они для кого-то - из песни, надежды,
Из чудных стихов, что волнуют как прежде.
И разве ты, мой человек, не летаешь?
Ведь крылья в полёте свои обретаешь!
Лина Костенко (перевод Владислава Бусова)
---------------------------------------------
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землi нема", то буде небо.
Нема" поля, то буде воля.
Нема" пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землi. Сама не лiта".
А крила ма". А крила ма"!
Вони, тi крила, не з пуху-пiр'я,
А з правди, чесноти i довiр'я.
У кого - з вiрностi у коханнi.
У кого - з вiчного поривання.
У кого - з щиростi до роботи.
У кого - з щедростi на турботи.
У кого - з пiснi, або з надiї,
Або з поезiї, або з мрiї.
Людина нiбито не лiта"...
А крила ма". А крила ма"!
Лiна Костенко