Солодченко Ирина : другие произведения.

Перекручена реальнiсть

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Здесь все было словно перекрученная реальность Изученного мира, - одновременно страшная, смешная и нелепая... Станiслав Соловйов, "Grunedaal" В других форматах - ищите по электронным библиотекам. "Перекручена реальнiсть" - это роман и о судебной системе в Украине, и о таком страшном преступлении как убийство и отношении к нему в обществе. Это книга о перекрученной реальности Истинного мира, о современной тележурналистике, о пистателях и художниках. Вот и все, что автор выдавила из себя в качестве предисловия и аннотации.

Iрина Солодченко

 

 

 

Перекручена реальнiсть

 

Усi персонажi та подi§ у романi - вигаданi, i будь-яка  подiбнiсть до живих або померлих персонажiв або до  теперiшнiх чи минулих подiй є винятково та  цiлком випадковою

 

 

 

Здесь все было словно перекрученная реальность

Изученного мира, - одновременно страшная, смешная и нелепая...

 

Станiслав Соловйов, "Grunedaal"

 

 

 

 

Частина перша. Незримi ваги

 

           

 

            1

 

            Одного спекотного травневого  дня  на початку  ХХI сторiччя до залу засiдань  районного суду великого мiста впевненою ходою увiйшла жiнка середнього зросту рокiв сорока восьми-п'ятдесяти.  Одягнена в чорну мантiю, з пiд яко§ кокетливо визирали елегантнi червонi туфлi, жiнка пройшла до жовтого обдряпаного столу, який стояв у глибинi кiмнати, повернулася, огледiла зал, поклала на стiл важкi томи  i промовила  напрочуд низьким та спiвучим голосом: "Прошу всiх сiдати". Вiдкинувши з чола пасмо каштанового виткого волосся, вона  зажадала аби прочинили вiкно. Конво§р, червонопикий  i  на диво аж нiяк не спiтнiлий дядько виконав §§ прохання i обережно присiв на хиткий стiлець поруч з клiткою. Важко  зiтхнувши, жiнка пiрнула у своє крiсло i знову огледiла зал. На   лавах  примостилися п'ятеро учасникiв засiдання, якi  дивилися на не§ напруженими та сумними очима.  Пiдсудний, чорнявий, гнучкий, фiзично розвинутий хлопець з очами-буравчиками на смаглявому обличчi, нервово бiгав по клiтцi. В його ходi навiть по такiй мiзернiй площинi вiдчувався крок вiйськового: плечi рiвнi, а пiдборiддя - геть пiднесене вгору.

            Суддя Ольга Дорош, так звали цю жiнку, вiдкрила товстий том кримiнально§ справи. Сьогоднi - звичайне судове засiдання в справi Забарова за частиною першою статтi 115 "Умисне вбивство"... Звичайне - та не звичайне.  Вбивства суддi доручили розглядати нещодавно. Та про це учасники засiдання, якi наразi не зводили з не§ очей, не здогадувалися. А всюдисущi адвокати знали та помовчували... Проте суддя вела справу досить впевнено. Пiсля формальних процедур вже почали допитувати свiдка Лисенка, коли раптом дверi розчинилися,  й до зали влетiла груба, яскраво нафарбована дiвчина з довгим вибiленим  волоссям. З-пiд §§ куцого джинсового  сарафану  вилискували товстi литки.  За дiвчиною  ледве протиснувся оператор, приосадкуватий  парубок у шкiряних штанях та кiнокамерою на плечах.  

            - Пробачте, що так запiзно... Алла Жинсовська,  21 канал, - рiшуче вiдрекомендувалася  дiвиця та кинула операторовi. - Дмитре, постiй тут...

            Голос в не§ був занадто верескливим для такого дебелого тiла i через це разив слух. Допоки збитi з пантелику конвойнi дивилися на суддю, метикуючи чи не з §§ дозволу в залi буде провадитися зйомка, новоприбула  притулила мiкрофона до рота. Звикла до всього  на свiтi, суддя  на мить розгубилася. Вона навiть трохи почервонiла вiд тако§ нахабностi, та потiм пiдвелася, i мiцно схопившись за спинку свого просидженого за 10 рокiв суддiвства крiсла,  аж занадто чiтко вимовила:

            - З яко§ рацi§? Я не надавала дозволу провадити зйомки. Прошу вас негайно залишити зал засiдань!

            Конвой нарештi оговтався й зiскочив з мiсць. Журналiстка, розумiючи, що зараз §§ виведуть,  звернулася до суддi:

            - Вибачте, в мене не було часу отримати дозвiл...

            - Я нiчого не маю проти вашо§ присутностi на судовому процесi як глядача... I для цього не потрiбно мати нiякого дозволу. Засiдання -  вiдкрите, й будь-який громадянин має право тут сидiти. Але я - проти зйомки в залi суду! Прошу оператора залишити зал.

            Дiвчина напевно була готова й до  такого розгортання подiй. Вона прожогом повернулася обличчям до камери й почала сво§м пронизливим голосом квапливо наговорювати текст:

            - Суддя забороняє нам знiмати судове засiдання! Ось така в Укра§нi свобода  слова!  21 канал мав намiр зробити репортаж про нашумiле, за бiлого дня, вбивство  у спальному районi мiста...

            Останнi слова Алла Жинсовська вимовляла вже в коридорi, куди §§ вiдтiснив конвой. Суддя провела всiх §х поглядом, знову всiлася i спокiйно продовжила допит свiдка. Лише червонi плями на щоках виказували §§ хвилювання.

Згодом, коли всi вже й забули про iнцидент, а плями зiйшли з обличчя суддi, журналiстка  знову з"явилася у дверях залу засiдань. Вона скромно присiла скраєчку на  останню лаву, та просидiвши там хвилин з двадцять  тихенько пiдвелася i непомiтною вислизнула геть.

            ... На вулицi на не§ чекав вiдданий оператор.

            - Посидимо тут, - видихнула  Алла. - Там така задуха, що я ледве витримала. Не знаю, як вона там в мантi§ сидить...Цей вбивця - колишнiй мiлiцiонер, i напевно його будуть вiдмазувати...Шеф наказав стежити за процесом.  Ти встиг його зняти?

            -  Нi... Клiтка була далеко в кутку, незручно...  Так, майнув  десь на задньому планi.

            - Добре...Тодi я зараз наговорю стендап, а потiм пiду до суддi...

            Висмаливши сигарету, Алла виструнчилась на фонi будiвлi районного суду i взяла до рук мiкрофона... Бiльшiсть перехожих бiгло по сво§х невiдкладних   справах,  не звертаючи на телевiзiйникiв жодно§ уваги. Та й будiвля не вабила стороннього погляду. У кожному укра§нському мiстi є така непоказна споруда: порохнявi вiкна, свинцевi стiни... Людський потiк пливе й оком не затримується. Може тiльки хтось пильний помiтить iржаву, давно не фарбовану гойдалку у дворi,  старий заґратований фургон коло паркану... Зупиниться та й побiжить далi у сво§х справах, зiтхнувши  з полегшенням, що не має до цiє§ будiвлi жодного стосунку.

            Алла швиденько наговорила стендап, а потiм знов побiгла до суду. Прослизнувши попри конвой, який  зацiкавлено провiв §§ поглядом, обережно присiла  на лаву  бiля кабiнету суддi Дорош  i дочекалася, коли  iз залу засiдання почали виходити. Виждавши секунд двадцять, вона рiшуче увiйшла до кабiнету та наштовхнулася на секретаря, сувору сухорляву високу дiвчину рокiв двадцяти п'яти, яка запропонувала настирливiй вiдвiдувачцi  зачекати у коридорi. Нарештi   секретар покликала Аллу... В   дверях вона трохи пригальмувала, а потiм  пiдкреслено  чемно запитала:

            - А я маю право довiдатися, скiльки часу триватиме цей процес? У мене є редакцiйне завдання його висвiтлювати.

            I Алла витягла зi своє§  брунатно§ шкiряно§ сумки якийсь папiрець.

            - Не знаю... - стримано вiдповiла суддя, - там дуже багато питань, в яких потрiбно ретельно розбиратися... Може до пiвроку, а може й рiк...  Приходьте на наступне засiдання, сидiть, слухайте... Вам цього нiхто не може заборонити.

            - Ольго...

            - Володимирiвна...Там було написано на дверях...

            - Ольго Володимирiвна...  I що менi робити?  Менi потрiбна картинка процесу... Менi потрiбно зняти очi пiдсудного великим планом, коли прокурор його заганяє в кут сво§ми пiдступними питаннями ... Менi потрiбна сенсацiя! Розумiєте?

            - Немає  тут нiяко§ сенсацi§, Алло. Це дуже заплутана справа... Чому ви вирiшили висвiтлювати саме §§? Що в нiй особливого?

            Дiвчина знизала плечима.

            - Я ж казала...Редакцiйне завдання...

            - Завдання-не завдання,  мене це не стосується, - вимовила суддя. - Ви маєте право бути присутньою на судовому засiданнi, i нiхто не може позбавити вас цього права, бо засiдання - вiдкрите...

            ... Оператора вона знайшла  у найближчiй кав"ярнi. Замовивши i собi фiлiжанку  кави з лiкером, Алла проiнформувала  колегу про подальшi дi§.

            - Так... Чекаємо до кiнця дня...  Знайдемо укриття у дворi... Там пiд деревом я вже придивилася зручне мiстечко... Звiдтiля знiмемо, як цього Забарова  вантажитимуть до тюремно§ машини.

            Так i зробили. Сiли на напiвзруйновану заiржавiлу гойдалку i почали чекати.

...Повз них все ще бiгли люди у сво§х щоденних справах... Ввечерi, вже вдома, декотрi з них вмикнули телевiзора, вмостилися з комфортом бiля екрану  i побачили свiженький репортаж Алли Жинсовсько§... Потiм перемикнули - а там передача "Час суддi". Так ось що дiється за тими сiрими мурами! Простора кiмната... Прокурор, адвокати... Яке  захоплююче дiйство! А ось i пiдсудний.... В домашньому кремовому светрi. Красень та й годi... Не визнає, звичайно, що зґвалтував  шляхетну красуню. Та прокурор - молодця! Таки загнав негiдника в кут сво§ми каверзними питаннями.  Суддя сидить - анi пари з вуст: уважно слухає пiкiрування адвокатiв  з прокурором. А тут ще й тещу пiдсудного пiдвезли в якостi свiдка. Та розповiдає, що пiдсудний i до не§ намагався залицятися, тож вiд такого нахаби усього можна очiкувати. Адвокат виголошує промову у стилi Плєвако.  Нарештi мерзотник-пiдсудний дiстане своє. Катюзi  по заслузi!... Обиватель  позiхає й лiзе у своє лiжко, яке дякувати Боговi, зовсiм не схоже на нари. Тепленьке i затишне, як i пристало чеснiй та поряднiй людини.

            "А цiкаво та прокурор притисла пiдсудного, - щось i помислив чесний та  порядний громадянин перед тим, як впасти у короткочасне забуття. "А адвокатка схожа на дiвицю, яку бачив сьогоднi бiля колишнього дитячого садка... Така сама вгодована...".

           

 

            2         

 

            Журналiстка пiшла, а в головi засiло дурне слово "сенсацiя". Навiть дорогою додому суддя згадувала спритну телевiзiйницю... I треба ж... Алла Жинсовська... Мабуть  псевдонiм... А насправдi якась Маня Булкiна.  Вдома  розкрила тлумачний словник. "Сенсацiя - сильне, приголомшливе враження, яке справляє на громадськiсть певна подiя, якесь повiдомлення."  А "враження - це вiдбиток, залишений у свiдомостi, у душi чимось пережитим, сприйнятим".  I який вiдбиток у душi та свiдомостi телеглядача залишить повiдомлення про вбивство на автостоянцi? I вона  уявила собi як §§ сусiд,  пересiчний водiй маршрутного таксi Вiтя, сидить перед телевiзором i пережовує першi, другi й третi страви, що йому пiдкладає на тарелю дружина-домогосподарка. Та невже на Вiтю, якого нiчого в свiтi не турбує, окрiм власно§ персони та оцiє§ тарелi,  справить приголомшливе враження, що  якийсь там Забаров когось вбив на околицi мiста? Нi.  Вiтiна дрiбна душиця зазнає   хвилюючого враження лише тодi, коли йому дружина десерт вчасно не подасть.

            Та то таке... Ця Алла (а бiльш за все Маня) сказала, що задля сенсацi§ §й конче необхiдно зняти очi  пiдсудного... Невже це примусить Вiтю на деякий час забути про свою тарелю?  Нiсенiтниця якась...

            Приготувавши на вечерю пельменi з супермаркету, суддя Дорош пiшла вечеряти в зал до телевiзора. Щойно  поклала першого пельменя до рота, як зателенькав мобiльний. То  дочка нагадала, що завтра вони §дуть на цвинтар поминати померлу минулого року бабусю... Домовилися, що донька зi сво§м дворiчним сином Славком за§дуть за нею десь о десятiй ранку.  Леся вже все напорала i наказала матерi нiчого з собою не брати...  Поклавши  телефон на канапу,  суддя зробила спробу взяти до рота другого пельменя та раптом почула  з телевiзору знайомий рiзкувато-зависокий голос.

            -   Репортаж мав бути з залу суду, де розглядається справа  про вбивство  середодня у спальному районi мiста. Однак суддя Дорош забороняє пресi бути присутнiми на судовому засiданнi й висвiтлювати це резонансне вбивство. Ось яка в Укра§нi свобода слова! Ми вважаємо, що дорошi  та §м подiбнi  настiльки цинiчно виявляють неповагу до закону й прав громадян,  що не мають права носити суддiвськi мантi§! Нi в чому не винного хлопця вбито колишнiм мiлiцiонером, який останнього часу нiде не працював.  Мiлiцiонер - вбивця...Що може бути жахливiше? Подейкують, йому довелося пiти з внутрiшнiх органiв  через корупцiю.  Також є версiя  про кримiнальнi розбiрки. Ми будемо стежити за подiями...

            Далi суддя нiчого не чула... Вона знов схопила мобiльного. Iгор напевно вже дома, та то нiчого: в його телефонi вона введена пiд кодовим iм'ям "Кузьмич"... Але вiн §§ скинув... Хвилин за десять таки перетелефонував.

            - Алло!.. Iгорю, ти ще не спиш? 

            - Нi... Сиджу у дворi...Так добре... Прохолодно й затишно...Щось трапилося?

            Iгор жив у приватному будинку за мiстом i мав змогу повноцiнно вiдпочивати на свiжому повiтрi.

            - Ти дивився телевiзор?

            - Нi... з банi тiльки-но вийшов... А що?

            - Сьогоднi до мене увiрвалася на засiдання журналiстка з кiнокамерою, шукала в справi Забарова яко§сь сенсацi§...Я, звичайно, зажадала аби кiнокамеру винесли iз залу суду, а вона... Уявляєш, сказала в репортажi, що  "дорошi  та §м подiбнi не мають права носити суддiвськi мантi§"... Що менi робити? Притягти до вiдповiдальностi  за образу?

            - От мерзотниця... Притягай, звичайно...

            - Та коли менi цим займатися? У мене по три-чотири справи на день!...

            - Не хвилюйся.... З якого вона каналу?

            - З 21-го здається...

            - Докладу всiх зусиль, щоб залагодити... Та не хвилюйся ти, заради Бога!... Ти що, плачеш?

            - Та як тут не хвилюватися? Публiчна образа суддi! Вона шукала в справi Забарова  яко§сь сенсацi§!... Уявляєш?

            - Яко§ ще сенсацi§?

            -  А може вона має рацiю? Вбивство людини... Хiба то не сенсацiя?

            - Взагалi-то сенсацiя.... Та, на жаль, не в цьому свiтi... Тi самi газетярi й телевiзiйники затягали це слово, бо намагаються  видати за сенсацiю будь-що...

            -  Почекай, тут у мене тлумачний словник пiд рукою.. "Скандал - це подiя, голосна сварка, що порушують порядок". Тепер зрозумiло... Вбивство - це подiя, тобто скандал... Але журналiсти  ганяються за сенсацiєю!  Вважають, що салогуб на кшталт  мого  сусiди Вiтi обожнює сенсацi§. А щоб витягти скандалу  сенсацiю потрiбно, виявляється, показати великим планом очi "скандалiста"!

            - Так, мила моя... Це тiльки ми з тобою знаємо, що судовий процес  провадить приголомшливе враження лише на прямих учасникiв цiє§ подi§...

            - Iгорю, а якщо великим планом показати очi скандалiста, - потроху заспокоюючись промовила суддя, - то може це й буде сенсацiєю  хоча б для частини населення? Може хоч когось цi очi схвилюють? Може я дарма  не дозволила §й знiмати?  А з другого боку, що вона хотiла побачити в тих очах? Скiльки я в них не заглядаю, та бачу лише страх за самих себе...

            - Лягай спати... Я все владнаю... Вона вибачиться...

            Суддя   поклала мобiльного телефона на стiл i пiшла викидати захололi пельменi у смiтницю...

           

            3

 

            ...Ольга Володимирiвна йшла на роботу як i звичайно  пiшки. Дорогою згадувала сьогоднiшнi справи. Перше засiдання - наркоман, що нiбито вирiзав телефонний кабель. Напевно доведеться  повернути справу на дослiдування. Явно опера навiсили на хлопця...  Потiм два  хулiганства й  знову Забаров...  Справа дiйсно заплутана.  "От посидiла б на засiданнях та послухала", - продовжувала  суддя подумки сперечатися з журналiсткою. -   Для тебе вбивство - це роздмухана сенсацiя, а  суддя подiбний до лiкаря, який не може звикнути до смертi сво§х пацiєнтiв. Навiть дiтлахи, що колись грались у моєму залi засiдань, знають, що переважна бiльшiсть убивств  трапляється  на побутовому ґрунтi.  I це теж...I це теж? А адвокати? Класика: зазвичай намагаються переквалiфiкувати на ненавмисне, необережне вбивство... Така вже §х робота... А якщо вбивство  квалiфiковане, силуються витягти на просте. Для  простого шукають пом'якшувальнi обставини....

            Дiставшись роботи суддя  наказала помiчниковi нi з ким §§ не з'єднувати й нiкого не впускати. Вона буде готуватися до слухань.

            Отже, допит свiдка Лисенка, вiтчима Забарова,  нiчого не висвiтлив. Лисенко намагається змалювати самозахист. Пiдсудний якось пiдсвiдомо назвав вiтчима Мiшанею.... Що в них за стосунки? Кволий Лисенко набагато старший за Забарова. А той його так поблажливо:  Мiшаня... Далi...Частина перша статтi 115 - це умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподiяння смертi iншiй людинi, яке тягне за собою вiд семи до п'ятнадцяти рокiв.  А умисел Забарова полягає в тому, що вiн  усвiдомлював суспiльно небезпечний характер свого дiяння i  передбачав його суспiльно небезпечнi наслiдки.  Якого характеру є умисел Забарова: прямий чи непрямий? Прямим вважається умисел, якщо особа бажала настання  небезпечних наслiдкiв. Та нi... Не схоже... По всьому Забаров не бажав смертi того хлопця... Тож напевно умисел був непрямим, тобто Забаров хоча й не бажав, але свiдомо припускав настання смертi.   Вiн не бажав смертi хлопця... Звiсно не бажав...  Але свiдомо припускав §§ настання. Свiдомо... Тому що притомна  людина розумiє, якi наслiдки може мати розмахування зарядженим пiстолетом.

            Про квалiфiкацiю тут не ведеться,  i прокуро𠧧 не зажадає. А що може зм'якшити провину Забарова? Якi привiле§ дає йому Кримiнальний Кодекс? Стаття 116 "Умисне вбивство, вчинене в станi сильного душевного хвилювання", стаття 118 "Умисне вбивство при перевищеннi меж необхiдно§ оборони або в разi перевищення заходiв, необхiдних для затримання злочинця", стаття 119 "Вбивство через необережнiсть".  Ось i увесь арсенал адвокатiв... Чи знаходився   Забаров у станi сильного душевного хвилювання? Можливо... Чи перевищив межi необхiдно§ оборони? Навряд чи... Таким, що обороняється, його допоки важко назвати. Хоча, подальший розгляд покаже.... А щодо необережностi, то §§  два види:  злочинна самовпевненiсть та  злочинна недбалiсть. Якщо в дiях Забарова i була  необережнiсть, то у виглядi  злочинно§ самовпевненостi... Забаров передбачав можливiсть настання суспiльно небезпечних наслiдкiв сво§х дiй, але мiг легковажно розраховувати на §х вiдвернення.  Словом, то справа адвокатiв  вiдпрацьовувати свiй "пом"якшувальний" хлiб. На сьогоднi слiдчий визначив  вбивство умисним, але без квалiфiкуючих ознак, передбачених частиною  2 статтi 115, а також без ознак, передбачених статтями 116-118, зокрема вбивства в обопiльнiй сварцi чи бiйцi або з помсти, ревнощiв, iнших мотивiв, викликаних особистими стосунками винного з потерпiлим.

            I ось §§ завдання - продертися крiзь накопичення фактiв, свiдчень, аргументiв, лжесвiдчень, натиску й об'єктивно§ реальностi з метою встановлення iстини. 

            А що за особистiсть цей Забаров? Колишнiй спецназiвець...  Зi зброєю на "ти". З цього й будемо виходити...

            Потихеньку вiдчинилися дверi, й  до кабiнету боязко зазирнула секретар Марина.

            - Там якийсь письменник проситься на судове засiдання...

            - Який ще до бiса письменник?

            - Не знаю. Каже, що письменник.

            - Вони що? Змовилися? Що ж... Нехай заходить.

            У дверi протиснувся чоловiк середнiх рокiв. Охайно та добротно вдягнений:  сiрi, сумлiнно випрасуванi штани, блискучi шкiрянi туфлi, бiла сорочка... Напевно, дружина пiклується про зовнiшнiй вигляд свого благовiрного...  Сам - тiлистий, засмаглий, чисто виголений... Його можливо було б назвати навiть iмпозантним,  якщо б не смiшнi, трохи вiдстовбурченi вуха. Напевно в Туреччинi засмагав.... З родиною. Все - як у людей...

            - Здрастуйте, здрастуйте... - привiтався письменник, начебто знав суддю тисячу рокiв.

            - Сiдайте, будь ласка...

            - Дозвольте вiдрекомендуватися. Вiдомий письменник Андре Цоколько. Не читали? Пишу детективчики, трилери...

            - Вибачте, я такого не читаю принципово.

            - А я, вибачте, таке пописую...  "Засмажений пес", "Кривавий хлопчик".  Знаєте, детективи та трилери - найзатребуванiшi лiтературнi жанри, - розглагольствував  лiтератор, розкинувшись у крiслi й поклавши ногу на колiно на американський манер. -  Люди полюбляють гострi сюжети.  Особливо жахи з вбивствами.  Ось можу запропонувати мiй останнiй твiр -  "Живцем розрiзаний".

            I Цоколько витяг з своє§ блакитно§ теки  книжку з марудною обкладинкою, на якiй простягся перерiзаний навпiл небiжчик.  Суддя  розвела руками...

            - Пробачте, не маю часу...

            Трохи скривджений лiтератор похапцем запхнув свою книжку до теки...

            - Та то я так... Просто щоб ви знали, хто я... Якщо можна - посиджу на вашому засiданнi... Знаю, що сьогоднi вбивство... А я тут якраз збираю матер"яльчик...

            - Хм... Матер"яльчик... Хiба що матер"яльчик... Будь ласка, то - ваше право бути присутнiм на судовому засiданнi як глядач...

            - А можна диктофончиком скористатися?

            -  Будь ласка...

            - А то менi в Заводському районi заборонили...

            - То - право суддi. Я не забороняю, але прошу попереджати.

            "Детективчик, матер"яльчик, диктофончик... подумала Ольга Володимирiвна проводжаючи письменника поглядом. - Як каже §§ зять-лiкар:  зменшувальнi суфiкси - перша ознака шизофренi§.  Як це вiн ще не сказав "Заводський райончик"?

 

            4

 

            - Встати, суд iде!

            Такi банальнi, заяложенi екраном та книжками, слова. I такi врочистi.... Напевно,  цей детективник так i почне свого романа.  I вигадає, що в не§ дерев"яний клепач i великий зал, наповнений глядачами, якi час од часу йойкають, охкають  та ахкають. А позаду  - дверi до нарадчо§ кiмнати.  До бiса непотрiбнi думки... Починаємо...

            I суддя Дорош звично втулилася в своє старе крiсло.

            Сьогоднi допит свiдка  Тетяни  Кириченко.    Невисока тендiтна  дiвчина переступає з ноги на ногу.

            - Ким працюєте?

            - Бухгалтером у торговому комплексi "Карамель".  

            - Суд вам пояснює, що ви викликанi для допиту як свiдок по кримiнальнiй справi за обвинуваченням Миколи Забарова в навмисному вбивствi й носiннi збро§. Суд вам роз'ясняє, що у вiдповiдностi зi статтею 63 Конституцi§ Укра§ни й ст. 69 прим ви маєте право давати свiдчення рiдною мовою, тiєю мовою, якою вiльно володiєте, користуватися послугами перекладача, заявляти суду вiдвiд, знати по якiй справi ви викликаєтеся, користуватися замiтками, документами в тому випадку, якщо вашi показання стосуються яких-небудь розрахункiв, якi важко тримати в пам'ятi. Ви можете вiдмовитися вiд дачi показань по вiдношенню до себе, членiв родини й близьких родичiв, ви має право на забезпечення заходiв безпеки. Вам вашi права зрозумiлi?

            - Так.

            - Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi свiдчень, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

            - Так, зрозумiло.

            - Скажiть, будь ласка, чи знайомий вам пiдсудний i якщо так, то  з якого часу ви його знаєте?

            - Перший раз я його побачила на мiсцi подi§.

            - Чи є у вас пiдстави обмовляти пiдсудного, говорити про нього неправду?

            - Немає.

            -Чи знали ви потерпiлого?

      - Я його знала, як охоронця з автостоянки. Ми декiлька разiв просто розмовляли.

            - Про що?

            - Нi про що...Так ,про життя...

            - Чи є у вас пiдстави говорити про нього неправду?

            - Немає.

            - Чи знайомi вам iншi учасники подi§?

            - Нi, окрiм Дениса я там нiкого не знала.

            Секретар суду звично писала протокол. А автор "Кривавого хлопчика" сидiв на останнiй  лавi i з перебiльшеною зацiкавленiстю переводив очi з пiдсудного на потерпiлу.

            - Скажiть, будь ласка, в день убивства потерпiлого... Чому ви опинилися на околицi мiста?

            - Денис  мене попросив допомогти йому влаштуватись у наш торговельний комплекс менеджером. Бо вiн познайомився з дiвчиною, а та .... Ну.... З добропорядно§  родини... Денисовi соромно було зiзнатися, що вiн охоронець... Cтоянка - на околицi, машин мало й  зарплата в нього була невелика. А тут ще й послуги автостоянок подорожчали, й зараз багато хто лишає сво§ автiвки у дворах багатоповерхiвок, пiд вiкнами. Я живу поруч з тiєю автостоянкою... Коли я при§хала, то  сказала, що маю пропозицiю щодо роботи...

            - Зачекайте, секретар не встигає... Далi...

            - Але я нiяк не могла з ним поговорити, бо менi увесь час  дзвонили по мобiльному.

            - Хто ще  був на стоянцi, коли ви при§хали?

            - Лисенко...  Вiн стояв бiля своє§ машини, в кутку, у   паркана.

            - Чи говорив вам потерпiлий Прокопчик про якийсь конфлiкт?

            - Нi... Вiн тiльки сказав, що цей дядько завжди намагається зробити з автостоянки мiсце для ремонту своє§ автiвки i наражається на неприємностi.

- Чи здалося вам, що хтось з них був у станi алкогольного сп'янiння?

- Нi.

- Що робив Лисенко, коли ви при§хали?

- Вiн  длубався в багажнику.

- Чи  не мав вiн намiру §хати або йти?

- Нi, вiн спокiйно робив сво§ справи.

- Чи являв Прокопчик загрозу для здоров'я Лисенка?

- Нi... Я лише почула, як Лисенко сказав, що зараз хтось при§де i всiх тут уриє. Та Денис менi сказав  не звертати уваги.

- Що вiдбувалося потiм?

- При§хав пiдсудний зi сво§м дружком,  таким собi лисим здорованем на Мiцубiшi.   Денис якраз вийшов годувати собак, а вони раптом всi троє пiдiйшли,  Лисенко штовхнув його й почав лаяти. Я хотiла пiти, але менi хтось знову зателефонував i я вiдволiклася...

- Що у цей час робив пiдсудний?

- Вiн запропонував спокiйно  розiбратися.... Потiм Денис вiдiпхнув Лисенка, i той упав.

- А що робив лисий здоровань...  Кулик?

- Вiн  не втручався...

- Що було в руках Прокопчика, адже вiн годував собак? Ложка, нiж, миска?

- Виделка, - прошепотiв адвокат пiдсудного Куреник.

Дивно, але посмiхнулися навiть потерпiла з пiдсудним...

 - Скляна банка з-пiд кашi.

- Вiн мiг нацькувати на пiдсудного собак?

- Не знаю...  Собаки швидко по§ли й пiшли кудись... Я не звертала на §х уваги.

- А банку де подiв?

- Банку поставив поруч iз мисками... Потiм Забаров i Прокопчик   вийшли вдвох за паркан, хвилин п'ять вони там розмовляли, та я не чула про що, а потiм пролунав пострiл i знову почалися суперечки.  Я ...

- Почекайте, секретар не встигає... Далi.

-  За п'ять хвилин голомозий....

- Кулик, - пiдказала суддя.

 - Кулик сказав менi: "Ти б краще йшла  звiдси, тут чоловiчi розмови". I тут  iз-за паркану з"явився  Денис.  Обличчя його було червоного кольору. Я закричала ...

- Чи чули ви суперечки за парканом? Про що вони говорили?

- Я не чула.

- Що вам заважало чути?

- Паркан, напевно. Я далеко стояла...

- Паркан ... Добре...Куди пiшов Забаров?         

-   Я почула другий пострiл...  Тут менi в очах потемнiло...

- Все це вiдбувалося мовчки, чи вони i далi сперечались?

- Мовчки.

З вiкна долинули сигнали автiвок. Була п"ятниця, i весiльний кортеж з сусiдньо§ багатоповерхiвки весело прокотив повз вiкна районного суду. В залi стояла задушлива атмосфера,  але зачинити вiкно не було нiяко§ можливостi, бо кондицiонеру в залi засiдань, певна рiч, не було. Ольга мимохiдь зирнула на письменника i зазначила, що його перебiльшену зацiкавленiсть як лизень злизав.  Тепер вiн  дивився на учасникiв процесу з таким виглядом, начебто просидiв тут вже рокiв з 10 i мрiє,  коли все це закiнчиться. "Чортiв писака...", - подумала суддя й запитала свiдка:

- Хто мiг бачити перший пострiл?

- Не знаю..  Я почула пострiл i  втратила свiдомiсть... Я подумала, що Забаров зараз прибере мене, як свiдка.   Менi навiть здалося, що вiн цiлився в мене. До тями й прийшла вже в сторожцi...Вiд шоку я три днi не могла вимовити анi слова.  Згодом дiзналася, що Денис помер у лiкарнi.

- У прокурора є питання? 

- Так, Ваша честь... Скажiть, свiдок, Прокопчик захищався?

- При менi нi... Там, за парканом, може, i захищався...

- Чи можна зробити висновок, що захищався Забаров? Що йому загрожувала небезпека?

- Нi.

-   Прокопчик  мiг щось взяти в руки, аби напасти на Забарова?

- Не думаю...

- В руках у Прокопчика нiчого не було, коли вiн вибiг з-за паркану?

- Нi.

- Бiльше питань нема.

- У захисту є питання?

- Так, Ваша честь. Скажiть, свiдок, що iз себе уявляє бетонний паркан? Яко§ вiн товщини, висоти?

- Питання знiмається.  Свiдок, не вiдповiдайте. У матерiалах справи є фотографi§ й креслення.

- Ви бачили пiдсудного через перешкоду?

- Знiмається питання. Не бачила, це питання  з'ясовувалося.

- Скажiть, яку роботу ви пропонували потерпiлому?

- Питання знiмається, як таке, що не має вiдношення до справи про вбивство.

- Але Ваша честь!

- Прошу задавати питання по сутi.

- Добре, яка того  дня була видимiсть?

- Починало сутенiти...

- А коли провадилося вiдтворення подi§,  видимiсть була такою самою?

- Так, приблизно такою.

- По-вашому подiя була вiдтворена в повному обсязi? Яким було розташування всiх учасникiв?

- Так, все було так, як i тодi...

- У матерiалах справи є данi про чоловiка, який прийшов на стоянку, а потiм швидко звiдти пiшов. Ви його бачили?

- Так, це був високий чоловiк рокiв сорока. Вiн залiз до яко§сь автiвки, щось з не§ взяв й хотiв швидко пiти.

- Як вiн поводився?

- Квапливо.  Подивився, що вiдбувається й хотiв пiти...

- Як реагували на нього iншi учасники подi§?

- Лисенко пiдiйшов до нього й став щось розповiдати. Той чоловiк щось йому вiдповiв i пiшов.

- Пiдсудний, з ваших слiв, запропонував розiбратися. Коли вiн це запропонував?

- Одразу як при§хав  пiдсудний запитав: "Що тут у вас ско§лось?". Денис сказав менi зачекати трохи i пiшов  з Забаровим за паркан...Менi було дуже страшно...

Засiдання тривало вже бiльше години... За вiкном люди пливли по розплавленому асфальту,  весiльна машина ще трохи посигналила та по§хала, напевно, до рагсу. У дворi багатоповерхiвки весело грались дiти,  а в залi суду  сидiла купка людей i намагалася зрозумiти, що насправдi вiдбувалося рiк тому. I нiкому в свiтi не було до цього справи... Журналiстка прибiгла й втекла вигадувати сенсацiю. А що дiється в головi у письменника? Адже  йому, задля розкрутки його нового твору, треба нарити нестандартнi сюжетнi лiнi§. Йому треба створити книжку, яка принесе славу та грошi, за якi можна буде годувати родину, по§хати на курорт, сплатити  навчання онукiв...

Рiк тому вiдбувся збiг обставин, якого могло й не бути. Але вiн стався... То була закономiрнiсть? Або випадковiсть? Хто  це аналiзуватиме?

 Суддя Дорош сьогоднi без мантi§. Вона вдягнена у звичайну свiтлу сукню  з вузькими бретелями й тепер видно, що вона дуже симпатична та приємна жiнка. Сукня простого покрою, з неглибоким декольте.  Зараз суддя зосереджена й трохи насупила брови, що трохи спотворило §§ милi та жiночi риси обличчя. Жiночi... А чи жiноча то справа - бути  суддею,  чи жiноча  справа - длубатися в убивствах та  шахрайствах,  питання вже риторичнi. Так, не жiночi... Та  жахливо не лише це. Суддя, прокурор, адвокат потерпiло§ -   жiнки в той час, коли учасники подi§ -   всi чоловiки. I так майже на кожному процесi. Можна навiть зробити певний висновок, що чоловiки творять казна що, а жiнки §х судять. Це - нормально? Нi, ненормально.    I так день за днем, день за днем.... I вважається, що це - цiкава робота. Одна суддя в iнтерв'ю поважнiй газетi так i сказала: в мене цiкава робота, щодня - нова справа (перекладаємо: новий злочин), iншi люди. Тобто кожен наступний злочин викликає у суддi певне зацiкавлення.  Сперечатися нема чого:  робота з людьми   завжди вабить.  Адже немає замкнутого колективу, коли втомлюєшся вiд набридлих облич. А в суддi  кожного дня -  свiжi  обличчя.  Суспiльство народжує злочинцiв, тобто "цiкавих" людей, i поставляє §х до  суду...  А вулицями сновигають простi, непоказнi, законослухнянi люди.  От би письменника туди, у народ... Та що вiн там нариє? Нуднi iсторi§ на кшталт "робота-домiвка-робота"?

-   ... Пiдсудний, маєте питання?

-  Маю.  У який момент  ви втратили свiдомiсть?

 - Пiсля другого пострiлу.

- Все, питань немає...

- У судовому засiданнi оголошується перерва.

 

 

           

            5

 

Щось Iгор давно не телефонував... Напевно, дуже заклопотаний. Що ж...У суддi апеляцiйного суду теж небагато вiльного часу... Iгор -  колишнiй однокурсник суддi Дорош.  "У нього була iсторiя", i на цiй пiдставi §х стосунки тривали дотепер. У студентськi роки вони зустрiчалися, кохалися та не одружилися. Пiсля  закiнчення iнституту  Iгор, який  при§хав до мiста iз глухо§ закутини,   розподiлився юрисконсультом до однiє§ шарашкiно§ контори.  Начальничком там працював татусь його майбутньо§ дружини. Татко  запримiтив  великонадiйного юриста, увiв його до себе в дiм та одружив на сво§й доньцi.  Ще за радянських часiв тато зробив молодятам квартиру, придбав машину i дав зятевi поштовх у майбутнє. Тому сьогоднiшнiм станом речей Iгор був багато в чому  зобов'язаний тестевi. Дружину свою вiн споконвiчно не любив, але кидати §§ нiколи не збирався, бо §х  Гiменеєвi  пута  трималися на такiй от "економiцi". Поступово Iгор втягся в цю родину й став §§ повноправною часткою. Усе в його життi було  мiцно та якiсно: i дача, i машина, i будинок i єдина донька вчиться у Лондонi.  Життя, як-то кажуть,  вдалося. Але iнодi чоловiк вiдвiдував колишню однокурсницю  й перетворювався на того самого  студента, якого вона знала ще за iнститутських часiв. У не§ вдома вiн нiбито  знiмав свою шкiру. Не те, щоб чужу для нього шкiру, але i §§ треба було час од часу скидати, iнакше вiн  би давно збожеволiв або вкрай розпився. Дружина Iгоря  все життя пропрацювала бiблiотекарем на заводi, куди §§ ще тато примостив. Це була проста i чиста  робота, але не для жiнки успiшного юриста. Ходила вона туди, як через пень колоду тягла... Втiм Iгор усiм репрезентував дружину  завiдувачкою бiблiотеки.  Ольга Володимирiвна  розумiла, що в тiй бiблiотецi може з десяток книжок на однiй поличцi, та знаку не подавала.

Ззовнi Iгор  виглядав як солiдний дядько, бо цього вимагала професiя та  становище у родинi. Вiн важив за 100 кiлограм та хизувався сво§м черевцем, причому пiшов на здобуття ваги цiлком свiдомо А колись же, худий та довготелесий, грав за студентську баскетбольну команду...  Сама  Ольга Володимирiвна  теж виглядала трохи старшою за сво§ роки: на жаль постiйнi розумовi вправи та зосередженiсть жiнку не омолоджують. Втiм, коли вони були разом, то поводили себе начебто  лишилися двадцятип"ятирiчними. "У нас є iсторiя, - казала Ольга сво§й  подрузi дитинства Валi та сестрi Катi". А заводити у §§ вiцi новi романи  було не пiд силу. Та й нi з ким. Не з пiдсудними ж... I не з конвоєм... Тож Ольга Володимирiвна    не могла вiдмовитися вiд Iгоря  при всiх його недолiках. Без нього в §§ життi  утворилася б порожнеча. А порожнечi вона боялася...  Тому на питання про особисте життя гордо вiдповiдала,  що в не§ "хтось є". З iншого боку Iгор був однiє§ з нею професi§. З ним  можна було подiлитися сво§ми проблемами i  це не називалося "вантажем". Нормальний  чоловiк ненавидить розмовляти з коханкою про справи, бо приходить до не§ по§сти, покохатися та вiдпочити. Та тут  iнший випадок. Ольга нi за вiком, нi за статусом   вже не годилася на роль коханки... Вона була радше  другою жiнкою... Законна  дружина Iгоря -  вся у господарствi, i перечитувала, мабуть, вже по сто двадцять п"ятому  колу сво§ заводськi книжки, а Ольга... Для душi, товариш i брат...

Коли вона втомлена  дiсталася домiвки,  то пiшла не на кухню, а до зали... В головi  танком кружляли  обличчя пiдсудних, вона згадувала уривки судових засiдань, промови адвокатiв та прокурорiв. Припинив цей хоровод дзвiнок  Iгоря.

            - Я до тебе на весь вечiр, якщо не виженеш. Моя ви§хала вчора до Лондону, доньку провiдати. 

            "Моя" - це дружина.  "Яким ти був холопом, таким i лишився", - подумала Ольга а вголос сказала.

            - Заради бога... Можеш навiть i пожити.

            - Пожити не можна... Сусiдки-подружки мають бачити, що я десь поруч...

            Iгор при§хав веселий, привiз §§ улюблене новосвiтське шампанське брют.

            - Їстоньки вмираю! - почав з порогу. -Є щось по§сти?

            Їстоньки було нема чого. Ольга Володимирiвна  дiстала з холодильника вчорашнiй борщ  i сумовито його понюхала.

            - Борщ будеш?

            - Твiй?

            - А чий же?

            - Нi.. Твiй не буду.

            Iгор теж сумовито зазирнув  у каструлю й побачив там  буру рiдину.

            - Хоч голову мий, як моя бабуся казали... Олю, ну як це в тебе виходить? Чудово  готуєш.. Обожнюю тво§ голубцi, печеню, салати!... А борщ варити не навчилася... Навiть шумiвки не маєш.... А як можна зварити борщ без шумiвки?

            - А навiщо вона?

            - Як це навiщо? Шумовиння збирати! Мила моя, колись я навчу тебе варити борщ.  Зiзнайся, що ти як завжди вкинула у воду  пiсний шматок м'яса, а коли вода закипiла, то бульйон злила, а натомiсть налила святу воду i поновила  урочисте варiння того жалюгiдного пiсного шматка мняса?

            - А як  менi ще позбутися   шумовиння? - обурилася Ольга Володимирiвна.

            - Шумiвкою!  I морквину натерла.... Це тобi що? Суп? I нiчим не заправила...  Хай Бог милує...

            - Не подобається - не §ж...

            Iгор прожогом вискочив до супермаркету i незабаром повернувся iз салатами, шматочком буженини й очищеним коропом. Ольга Володимирiвна засмажила коропа, накрила на стiл, подлубалася трохи виделкою... Iгор, навпаки,  наминав покректуючи, а потiм запитав:

            - Як розгортаються подi§  з  тво§м Забаровим?

            - Та хiба вiн в мене один? Вчора почала  банду судити...

            -  Нехай не один... Журналiсти бiльше не дошкуляють? Перед тобою вибачились?

            Ольга Володимирiвна встала з-за столу й прилягла на диванi. Помiзкувавши, вона кинула:

            - Та чорт з ними... Мене мучить iнше. Ось дивись...  В Укра§нi тривалiсть часу, який минув з моменту заподiяння ушкоджень до настання смертi потерпiлого, не має нiякого значення для квалiфiкацi§ злочину як умисного вбивства.  У Кримiнальному Кодексi  наразi вiдсутнє таке поняття  як "передумисне вбивство"  ... 

            - В принципi немає... Але  серед квалiфiкованих до  навмисного можна вiднести вбивство з корисливих мотивiв. Зрозумiло, що коли вбивство здiйснюється з мотивiв, спрямованих ... ну на отримання грошей або майна, або з намiром, наприклад, позбутися сплати боргу чи  алiментiв, то таке вбивство  майже  завжди буде запланованим. У мене  нещодавно один  кар'єрист пiдсипав отрути колезi за обiдом, щоб посiсти його бiльш високооплачувану посаду. Ще  можуть бути  запланованими  вбивства  на замовлення  та за попередньою змовою групою осiб.

            - Згодна, що з корисливих мотивiв здiйснюються бiльшiсть запланованих вбивств. Але життя таке рiзноманiтне...  Менi особисто було б набагато простiше, якби передумисне вбивство було видiлено в окрему категорiю. Наприклад, сусiд вбиває сусiда за те, що той дрилем з ранку до ночi  заважає йому жити. Убивця  ретельно спланував це вбивство, але в нас воно пiде як просте, за частиною  першою статтi 115...

             - А ти що, за той дриль хочеш йому довiчне впаяти? Ти хочеш сказати, що будь-яке вбивство iз заздалегiдь обмiркованим намiром бiльш небезпечне для суспiльства, нiж убивство, виконане з раптово виниклим намiром?

             - Так...Менi шкода, що укра§нське законодавство не розрiзняє вид намiру.  В  Росiйськiй iмперi§ колись дiяло Укладення про кримiнальнi та виправнi покарання 1845-1885 р. I   згiдно з цим Укладенням  вбивство iз прямим намiром, роздiлялося на а) убивство з заздалегiдь обмiркованим намiром, б) без обмiркованого заздалегiдь намiру й в) у запальностi та роздратуваннi.  Тож навмисне вбивство визнавалося законодавцем бiльш небезпечним для суспiльства, нiж убивство з раптово виниклим намiром... I каралося воно суворiше. Але в 1903 роцi Росiйська iмперiя вiдмовилася вiд диференцiацi§ вбивств за часом формування намiру...

            - I слушно зробило...Тому що судова практика пiдтвердила: вбивство iз заздалегiдь обмiркованим намiром не завжди свiдчить про його пiдвищену небезпеку, так само як прямий намiр не завжди є небезпечнiшим нiж непрямий. Тодi, в 1903 роцi на перше мiсце поставили  просте вбивство, а потiм - квалiфiкованi. I це  нормально... Пiсля цього вже повиннi йти норми про привiлейованi види вбивства й, нарештi, про заподiяння смертi за необережнiстю. У радянський перiод ця система зламалася, але зараз все вiдновлено.

            Iгор §в рибу руками й дивився в телевiзор. Риб'ячий жир стiкав по його руцi, але вiн на це не зважав. Вiн i слухав, i говорив, i дивився телевiзор одночасно. Ольгу це чомусь роздратувало. Вона встала i вимкнула телевiзор.

            -  Слухай мене! На  заходi зберiгається саме  диференцiацiя вбивств за часом формування намiру!  От як у  Норвегi§ - просто й зрозумiло. Там  вбивства чiтко подiляються на три категорi§. Перша категорiя - це заплановане вбивство  першого ступеня, виконане з намiром вiдiбрати життя людиною, яка повнiстю перебуває у своєму розумi й усвiдомлює, що вона робить. Якщо людина  заздалегiдь запланувала акт  убивства, то §§ можуть кинути у в"язницю на  21 рiк..  А якщо вбивство було виконане з особливою жорстокiстю або суддя вiдчуває, що пiдсудний  може знов когось порiшити, то може i додати.  Друга категорiя - навмисне вбивство другого ступеня,   коли людина мала намiр вiдiбрати життя i при цьому була сповна розуму й усвiдомлювала, що вона робить, але при цьому  не планувала таке дiйство заздалегiдь. В теорi§  це називається - "з раптово виниклим намiром". Таке вбивство вiдбувається в станi вибуху почуттiв, сильного щиросердечного хвилювання,  приступу гнiву. Покарання - вiд 6 до 12 рокiв.  I третя категорiя - убивство в результатi зневаги (недбалостi) або ненавмисне. Таке вбивство вiдбувається в результатi злочинно§ недбалостi або неуважностi. Наприклад, безтурботний водiй збив жiнку. Не хотiв збивати, але збив. Або в бiйцi кулаком когось тюкнув, просто з бажання пристрахати, а той раз -  i помер. Розумiєш? Раптово виниклий намiр - вiн чимось обумовлений. I обумовлений зазвичай пристрастями, неуважнiстю...

            -  Та не у всiх захiдних кра§нах так, як ти кажеш...   Наше законодавство засноване на романському, i у Францi§  теж стрижневий вид убивства - простий, а похiднi - тяжкi, тобто квалiфiкованi. Це в англiйському правi - навпаки. А ти  просто душею тяжiєш до англiйського  права...

            Iгор розлив шампанське... Вiн сидiв у своєму домашньому лiтньому халатi, який Ольга  йому подарувала на день народження, i почувався  затишно. У себе вдома вiн не мiг так розшморгнутися, бо  i  дотепер прогинався  пiд тестем, який його вивiв у люди. А тут вiн такий як є... I Ользi стало страшно...Як так можна жити? Як можна навiть вдома бути застебнутим на усi ґудзики?

            - Олю, -  чоловiк розхристався i почухав сво§ волохатi зiпрiлi груди, - ти ж знаєш, що англiйське кримiнальне право базується на конструкцi§ тяжкого вбивства, яке є провiдним видом цього злочину. Iншi види позбавлення життя розглядаються як похiднi вiд першого. Особливiсть тяжкого вбивства в  англiйському правi - наявнiсть "зломислення" - malice aforethought. Тому наявнiсть передумислу вiдiграє там вирiшальну роль.  Основний  вид убивства - murder. Навiть не знаю  як його перекласти. Вiд цього  murder мабуть утворилося  росiйське слово "замордовать".  Я читав багато вiтчизняно§ лiтератури з цього приводу, але мало хто пише, що основою зломислення  є mens rea, що з латинсько§ перекладається  як "винуватий розум".  А основа кримiналу укладається в латинське прислiв'я Actus non facit reum nisi mens sit rea, тобто  "Одна лише дiя не робить людину винною, якщо тiльки стан §§ душi також не винна". Вслухайся в це прислiв'я... Вслухалася?  Отож бо...

            - "Одна лише дiя не робить людину винною, якщо тiльки стан §§ духу також не винний", - повiльно повторила Ольга Володимирiвна. - Простiше кажучи, намiр вчинити злочин у повному розумi - провiдна складова навмисностi.

            - Так...I англiйське право  розробило цiлi тести, щоб зрозумiти, як дiяв пiдсудний i у якому вiн був гуморi.  Коли людина планує щось робити або не робити, то результат §§  поводження можна оцiнити за шкалою: вiд "неминучого" через "ймовiрне" до "можливого" i нарештi до "неймовiрного". Чим ближче за шкалою до "неминучого", тим бiльш пiдсудний передбачав i бажав злочину.  Олю, - похвалився  чоловiк  задоволено, - ти ж знаєш що я був в Америцi, i там нам розповiдали про цю спецiальну шкалу, яка визначає квалiфiкуючi ознаки злочину й покарання за нього. Але в приватнiй бесiдi суддi казали менi, що вони не користуються цiєю шкалою, а покладаються лише на свiй досвiд.  Бо всi цi теорi§, тести й шкали не замiнять людський розум суддi, який зважує кожний крок пiдсудного на сво§х незримих вагах.  Тобi закон дає право     вирiшувати  судовi справи  вiдповiдно  до  твого  внутрiшнього  переконання. До речi, щоб квалiфiкувати твого сусiда iз дрилем у тебе є така паличка-рятiвничка, як вбивство з хулiганських мотивiв.  Умисне вбивство з хулiганських мотивiв має мiсце у випадку, якщо воно характеризується  виразною неповагою до суспiльства, зневагою до правил спiвжиття та норм моралi, без мотиву чи за незначним мотивом, як приводу для вбивства. А у випадку з дрилем  є саме  незначний мотив.... Упаяєш  йому довiчне! Ха-ха-ха!!!

            - Так, але якщо там був лише  дриль. А якщо там ще  були ревнощi, помста чи iншi мотиви, що виникли на ґрунтi особистих вiдносин, хоча при цьому й було порушено громадський порядок, то не можна квалiфiкувати таке вбивство, як вчинене з хулiганських мотивiв. А може в сусiдiв ще  були й особистi стосунки? Ревнощi чи ще щось?

            - А по менi однаково, коли виник  намiр...

            - Та нi...Подумай, Iгорю, є ж рiзниця...  Дивися. Намiр вважається  заздалегiдь обмiркованим, якщо є якийсь промiжок часу пiсля його виникнення. Злочинець обмiрковує деталi: де, яким чином i чим вбити, а також як сховати слiди злочину. Якщо я бачу цi деталi, то вважаю вбивство навмисним, тобто запланованим. I так, напевно, робить будь-який суддя, тобто вiн однаково аналiзує, чи є намiр обмiркованим, чи виник раптово. Хiба ти так не аналiзуєш?

            - Гаразд...- пiдхопився Iгор i забiгав по кiмнатi.  - Ось твiй Забаров кiлька рокiв тинявся вулицями  з пiстолетом у кишенi. I тепер вiн проходить по простому вбивству. Але ж вiн кiлька рокiв становив небезпеку для суспiльства, тому що в будь-який момент був налаштований вбити людину, яка скривдила його або його близьких. Вiн був налаштований на  це як пiдготовлений спецназiвець. Адже його вимуштровували дiяти автоматично,  навчили стрiляти без попереджувального пострiлу...

            - Забаров  зробив попереджувальний пострiл...

            - Це йому в плюс... Але вiн iшов до того свого фатального дня  з того моменту, коли  придбав пiстолета. Вiн  був готовий до цього як професiонал. До цього були всi передумови.  I  найголовнiше  - було mens rea.  Так, вiн заздалегiдь не обмiрковував свiй злочин, але вiн його припускав, i його рiшення вбити Прокопчика виникло не раптово. В момент придбання пiстолета Забаров  усвiдомлював, що  може нако§ти.  Чому його потрiбно карати менш суворо, нiж того, який  заздалегiдь все обмiркував?  Забаров  свiдомо припускав настання наслiдкiв свого поводження, тобто по сутi вiн вчинив навмисне вбивство. 

            - Ну ти загнув...

            - Чому нi? Проявом заздалегiдь обмiркованого намiру  є виготовлення знарядь i засобiв злочину, навмисне створення умов для здiйснення злочину, а також виявлення намiру. Пiдшукування знарядь - у наявностi... У момент знищення перетинки або, швидше за все, вiн вже купив пiстолета без перетинки.  Тепер вивчимо  конкретну життєву  ситуацiю й особистiсть Забарова. Якщо вiн прогнозував, що застосує зброю на ураження, то це  виключає раптово виниклий намiр. Адже ми не знаємо подробиць його бiографi§, тож вважаю, що вiн не раз застосовував свого пiстолета i вмiє з ним поводитися. Який тут раптово виниклий  намiр?  Просто цього разу вiн убив, а до цього може все закiнчувалося пораненнями або невеличким переляком... Ми ж не знаємо!...

            - Та нi, тут мова про iнше. Для навмисного вбивства має бути мотивацiя, а Забаров ймовiрно бачив цього Прокопчика перший раз в життi. Якi вiн мав мотиви  ще за пiвгодини до пострiлу?

            - Я трохи перебiльшив, щоб довести тобi, що незалежно вiд того планувала людина  чи не планувала, вбивство лишається вбивством...I наш романський кримiнальний кодекс  менi бiльш зрозумiлий... I простiший, я б додав...

            Iгор солодко потягся й пiдвiвся зi стiльця.

            - Утомився...Пiду спати.

            I попрямував просто до спальнi. А Ольга ще пiвгодини мила посуд, прибирала зi столу, прислухаючись до хрипкого  сопiння свого так би мовити "полумужа".

           

            6

 

            Через тиждень ранком Ольга Володимирiвна прийшла на роботу у чудовому настро§. Тiльки-но секретарка нагадала, що на 11.00 справа Забарова, як у дверi зазирнула Алла Жинсовська, за якою сунувся §§ незмiнний оператор у дiрчатих рукавичках.

            - Дозволите? .

            - Так, проходьте... Але без кiнокамери.

            - Я саме прийшла попросити вашого дозволу на зйомку. Ось офiцiйний лист, пiдписаний головним редактором нашого каналу.

            - Залиште лист у секретаря. Поки  що нiякого дозволу я не даю.

            - Але чому?

            - Без "чому". 

            -  Тодi я прошу у вас iнтерв'ю, адже суддя  є публiчною особою й ви зобов'язанi iнформувати суспiльство  про проблеми суддiвства...

            - Iнтерв'ю про проблеми в судовiй системi я б залюбки вам  надала, якби не ваш репортаж, просякнутий зневагою до суду. За законом  поширення iнформацi§ усно, письмово або в iнший спосiб з метою завдати шкоди авторитету або вплинути  на  неупередженiсть  суду  забороняється. Вам це зрозумiло?

            Та Алла  Жинсовська  навiть не збентежилася... Хоч кiл на головi теши... Стовбичила у дверях, демонструючи усiм сво§м виглядом, що вона нiчого не порушувала. Виникла пауза...  Ольга Володимирiвна допомогла настирливицi:

            - Прошу мене вибачити, але менi треба готуватися до засiдання.  

            Журналiстка крутнулася на високих пiдборах й нарештi вийшла, кинувши через плече: "Я залишу лист у секретаря". За мить  суддя Дорош  вже забула про §§ iснування.

            ... Сiдаєте, будь ласка... Сьогоднi ми завершуємо допит свiдка Кириченко....  Свiдок Кулик, вийдiть, будь ласка, до коридору, ми вас потiм допитаємо...  Свiдок Кириченко, пiднiмайтеся.  Адвокат Щеглова, у вас ще є питання до свiдка Кириченко? 

            - На даний момент немає... Я б хотiла, щоб пiсля допиту свiдка Кулика...

            - У вас є питання до свiдка Кириченко?

            - Немає.

            - Сiдайте. Захисник, є питання?

            - Так. Який у вас зiр?

            - Стовiдсотковий.

            - У пiдсудного є питання? Потерпiла! Вимкнiть мобiльного телефона! 

            - Є... Скажiть, коли потерпiлий вибiг з-за паркану, у якому станi вiн був?

            - Схвильований...

            - Вiн вам щось сказав?

            - Нi.

            - Все, у мене питань бiльше немає.

            - Дякую. Запросiть  свiдка Банасевича.

            - Здрастуйте. Назвiть сво§ прiзвище, iм'я та по батьковi, де живете, коли народилися й де працюєте? 

            - Банасевич Iлля Вiкторович, народився 15 вересня 1964 року, проживаю  на вулицi Ленiнградськiй, 15/95, працюю в Каменському вiддiлку мiлiцi§  старшим iнспектором дозвiльно§ системи.

            - Iлля Вiкторовичу, суд вам роз'яснює, що ви викликанi в судове засiдання для допиту як свiдок в кримiнальнiй справi за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивствi й незаконному носiннi вогнепально§ збро§. Суд вам роз'яснює, що у вiдповiдностi з 63 Конституцi§ Укра§ни й ст. 69 прим Кримiнально-процесуального Кодексу Укра§ни ви маєте право давати показання рiдною мовою, тою мовою, якою ви вiльно володiєте, користуватися послугами перекладачiв i заявляти вiдвiд, знати по якiй справi ви викликаєтеся й допитуєтеся, користуватися замiтками, документами в тому випадку, якщо вашi показання стосуються яких-небудь розрахункiв, якi важко тримати в пам'ятi. Ви можете вiдмовитися вiд дачi показань у вiдношеннi себе, членiв родини й близьких родичiв, одержувати вiдшкодування коштiв на ваш виклик у судове засiдання й при наявностi вiдповiдних на те пiдстав ви має право на забезпечення заходiв безпеки. Вам вашi права зрозумiлi?

- Так.

- Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

- Зрозумiло.

- Зрозумiло...Скажiть, будь ласка, чи знаєте ви пiдсудного i якщо так, то з якого часу й у яких стосунках ви перебуваєте?

- Наскiльки я пам'ятаю, вiн був власником збро§ й стояв мене на облiку. Бiльше нiяких вiдносин у мене з ним  немає.

- Чи є у вас пiдстава обмовляти пiдсудного, тобто говорити про нього неправду?

- Нi.

- Розкажiть, будь ласка, про порядок видачi дозволу на носiння збро§.

- Людина звертається в дозвiльну систему iз заявою на зберiгання й носiння збро§, пiсля чого збираються вiдповiднi документи: медичнi довiдки вiд психiатра, довiдка про те, що вона не є судимою,  пiд слiдством тощо. Якщо обмежень немає,  людинi видається дозвiл.

- Забарову  видали вогнепальну зброю?

- Вогнепальна зброя населенню не видається, тож йому поза всяким сумнiвом видали не вогнепальну зброю.

-  При видачi зброю оглядали?

- Так, при видачi я оглядав його зброю.

- I що ви можете про не§ сказати?

- Головна вимога до газово§ й шумово§ збро§ - наявнiсть перетинки у стволi.  Без наявностi перетинки вiн би дозволу не отримав.

- Ця перетинка - деталь, яка знiмається?

- Так, вона вкручується. Всi цi спецзасоби завозилися з Нiмеччини й Польщi з гладкими дулами,  а вже в Укра§нi в них вправляють перетинки.

- Без перетинки така зброя вважається вогнепальною?

-   Важко сказати, Ваша честь. Установити чим є той чи iнший  спецзасiб може тiльки експерт. Також вiдiграє величезну роль, чим пiстолет заряджений. А я - не експерт.

- При видачi дозволу на носiння збро§ ви роз'яснюєте, як користуватися зброєю, правила безпеки?

- Звичайно, знайомимо з правилами, i людина за це розписується.

- Чи ви доводите, з яко§ вiдстанi можна стрiляти?

- Всi спецзасоби здобуваються з метою самозахисту... Якщо людина використає §х з метою нападу, то вона мусить нести за це вiдповiдальнiсть.

- Пiсля видачi збро§ чи перевiряєте ви §§ на наявнiсть перетинки, слiдiв вiд його неправомiрного використання?

- Раз у три роки провадиться перереєстрацiя збро§. Потрiбно знову надати необхiднi документи. Як мiнiмум раз на рiк дiльничний iнспектор перевiряє умови зберiгання збро§.

- У прокурора є питання?

Прокурор - висока яскрава жiнка рокiв сорока. Струнка, гарна, доглянута, з пухкими губами. На головi - бучна стрижка, закрiплена лаком.  Блакитна сукня облягає струнку фiгуру. Нiяка спека §й не страшна, вiд не§ пашить не потом, а дорогими парфумами.

- Так, Ваша честь. Скажiть, будь ласка, якими боєприпасами заряджаються спецзасоби?

- До  газово§ збро§ -  шумовi й газовi набо§...А на травматичнi набо§ мають право лише суддi й працiвники судiв, працiвники правоохоронних органiв i прокуратури, §хнi близькi родичi, особи, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi i яким загрожують. Також журналiсти i особи, якi беруть участь в охоронi громадського порядку. Ми попереджаємо всiх власникiв, що  §м не дозволяється використовувати травматичнi набо§.

- А металева шайба? Чи легко вона  знiмається? Чи можна §§ видаляти?

- Шайба  знiмається легко. Але §§ можна видаляти тiльки при чищеннi збро§.

- Питань немає.

- У потерпiло§ є питання?

- Немає.

- Представник  потерпiло§... Адвокат Щеглова...

- Скажiть, що дає вiдсутнiсть  перетинки  при пострiлi?

-  Перетинка зменшує швидкiсть.

- Питань немає.

- Адвокат пiдсудного...

- Чим  зовнi вiдрiзняються мiж собою газовi шумовi й гумовi кулi?

- Майже нiчим. Маркування зверху пластмаси може бути яким завгодно. Мається на увазi, що маркування мусить бути певних кольорiв. Та справа в тому, що маркування - не вiтчизняне. В Укра§нi  є лише один завод набо§в, але вiтчизнянi набо§ дуже  неякiснi ...

- Чи можна перевiрити, як людина сприйняла iнструктування, що запам'ятала?

- Нi, звичайно...  Справа в тому, що газовi пiстолети не зовсiм ефективнi, при пострiлi половина газу розпорошується. I, може бути, щось дiстанеться твоєму опонентовi. Тому за  Законом про зброю у першому читаннi, всi громадяни, якi досягли 18 рокiв, мають право на травматичнi спецзасоби. Та поки що цей закон не набув чинностi.

- Чи можна на вигляд визначити який набiй - гумовий або з дробом?

- Вiзуально нi.

- Все, питань немає.

- Пiдсудний, маєте питання?

- Так, маю. Чи можна травмувати аби вбити людину гумовою кулею?

- Ви знаєте.... Можна втопитися навiть у ложцi супу...Я знаю випадки, коли вбивали слiпим патроном. За гумову кулю таких випадкiв не знаю, бо вона - зупиняючо§ дi§.

- Питань немає.

- Добре... Тобто нами встановлено, що пiдсудному Забарову видали пiстолет, при реєстрацi§ якого  вiн був ознайомлений з порядком зберiгання збро§. При перереєстрацi§ збро§ порушення конструкцi§ не встановлено.

- Пiдсудний, ви згоднi?

- Згодний.

- Свiдок Банасевич, дякуємо. А суд переходить до допиту свiдка Кулика.  Ваше прiзвище, iм'я по батьковi.

- Кулик Анатолiй Анатолiйович.

- Коли ви народилися?

- 15 листопада 1972 року.

- Де працюєте?

- Охоронцем у торговельно-разважальному комплексi "Гуантанамеро".

- Де проживаєте?

- Вулиця Єсенiна, будинок 2.

- Суд вам роз'ясняє, що ви викликанi в судове засiдання для допиту як свiдок по кримiнальнiй справi за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивствi й незаконному носiннi вогнепально§ збро§. Суд вам роз'ясняє, що у вiдповiдностi з 63 Конституцi§ Укра§ни й ст. 69 прим Кримiнально-процесуального Кодексу Укра§ни ви маєте право давати показання рiдною мовою, на тiй мовi, якому ви вiльно володiєте, користуватися послугами перекладача й заявляти вiдвiд, знати по якiй справi ви викликаєтеся й допитуєтеся, користуватися замiтками, документами в тому випадку, якщо вашi показання стосуються яких-небудь розрахункiв, якi важко тримати в пам'ятi. Ви можете вiдмовитися вiд дачi показань у вiдношеннi себе, членiв родини й близьких родичiв, одержувати вiдшкодування коштiв на ваш виклик у судове засiдання й при наявностi вiдповiдних на те пiдстав ви має право на забезпечення заходiв безпеки. Вам вашi права зрозумiлi?

- Так.

- Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

- Зрозумiло. ...

- Чи знайомий вам пiдсудний, якщо так, то з якого часу й у яких вiдносинах ви перебуваєте?

- Ми познайомилися три роки тому, коли  я прийшов на роботу в експедиторську фiрму, а Микола там працював  менеджером.

- Чи є у вас пiдстави його обмовляти, говорити про нього неправду?

- Нi, ми завжди були в добрих стосунках.

- Чи знали ви потерпiлого Прокопчика?

- Нi, не знав.

- Чи є у вас пiдстави його обмовляти, говорити про нього неправду?

- Немає.

- Чи знаєте свiдка Кириченко?

- Нi.

- Чи є у вас пiдстави §§ обмовляти, говорити про не§ неправду?

- Немає.

- Ще одним свiдком був чоловiк, який був присутнiм на початку й наприкiнцi подi§... Ви знаєте, хто це був?

- Нi.

- У яких вiдносинах ви перебуваєте з вiтчимом пiдсудного Лисенко? Чи були ви з ним знайомi?

- Так, знайомий, ми з Миколою приятелювали, i коли його мати виходила замiж, я допомагав органiзовувати... Ну не весiлля, а невелике сiмейне свято. Ми були з Лисенком в добрих стосунках.

- Розповiдайте, як i чому ви опинилися на автостоянцi того дня , i що ви там бачили?

- Того вечора ми сидiли з Миколою у  мене вдома. Вiн був останнiм часом безробiтний, i через те знаходився у пригнiченому станi. Ми сидiли, розмовляли. Аж тут  йому зателефонували... Микола поговорив по телефону i сказав, що треба пiд'§хати в одне мiсце. Запропонував менi по§хати з ним. Я погодився.

- Як поводився Забаров дорогою?

- Вiн не виявляв жодних ознак занепокоєння. Бiля восьмо§ вечора ми при§хали на стоянку. Там ми побачили його вiтчима Лисенка, який стояв бiля своє§ машини.  Ми зупинилися за воротами. Я залишився в автомобiлi, а Забаров пiдiйшов до вiтчима й вони про щось поговорили.  У цей час  Прокопчик з дiвчиною стояли  бiля сторожки й розмовляли.

- У якому станi був пiдсудний пiсля розмови з Лисенком?

- Спокiйний.

- А вiтчим?

- Схвильований...

- Що робила у цей час Кириченко?

- Нiчого, вона майже увесь час розмовляла по телефону. Потiм Забаров запропонував Прокопчику вiдiйти, i вони пiшли за паркан. Я вийшов з машини i бачив як вони зайшли за паркан, i потерпiлий там одразу накинувся на  Забарова.

- Як накинувся?

- З кулаками... Я не знаю як сказати точнiше... Тодi Забаров витягнув пiстолета...

- Звiдки витягнув?

- З штанiв... I вистрiлив у повiтря.

- Хто, крiм вас, це бачив?

- Нiхто...

- Яка була видимiсть?

- Сутiнки...

- Що робив Лисенко у цей час?

- Вiн повернувся до свого автомобiля й здається, рився в багажнику.

- Чи знаєте ви, що змусило Забарова зробити пострiл? Адвокат Куренок, не  пiдказуйте... 

- Я не пiдказую...

- Не знаю...

- Потерпiлий або його товаришi являли загрозу життю Забарова або його здоров'ю в момент пострiлу?

- Так... У Прокопчика в руках був уламок скла вiд банки...

- Яко§ ще банки?

- Я бачив, що вiн щось нiс з лiво§ сторони, коли вони йшли за паркан... Потiм виявилося, що це розбита банка з гострими краями.

- Що вiн бреше, яка банка?

- Потерпiла, попрошу вас заспоко§тися.

- Добре.

- Прокопчик щось говорив?

- Щось на кшталт "Тобi не жити"...

- Пiсля першого пострiлу?

- Так...

- Це була реальна погроза або так.. аби пристрахати?

- Не знаю, може, й аби пристрахати...

- Далi...

- Потерпiлий замахнувся уламком скла на Забарова, але тому вдалося ухилитися.

- Коли потерпiлий встиг розбити банку? Ви чули дзенькiт розбитого скла?

- Не можу сказати... Здається вже за парканом я чув дзенькiт скла...I тодi Забаров вистрiлив вдруге.

- За парканом?

- Так,  за парканом...

- Другий пострiл був прицiльним або випадковим?

- Думаю, випадковим.

- Хто, крiм вас, бачив другий пострiл?

- Нiхто.

- Ви впевненi  в  наявностi уламка скла в руках потерпiлого?

- Так... Пiсля цього потерпiлий кинувся до себе в сторожку.

- А банку куди дiв?

- Я §§ бiльше не бачив.

- У якому виглядi  бiг потерпiлий?

- У нормальному.

- Як вiн мiг бiгти в нормальному виглядi, якщо в нього вистрiлили? Чи була на ньому кров, чи вiн щось кричав?

- Нi...Потiм я по мобiльнику викликав швидку i вiднiс знепритомнiлу Кириченко до сторожки... I ми по§хали.

- Хто ми?

-  Ми з Забаровим. А Лисенко залишився з потерпiлим чекати швидку.

- У прокурора є питання?

- Так. У попереднiх показаннях слiдчому ви говорили, що разом пiдiйшли до Лисенка й що той вам розповiв, що його нiзащо побив цей охоронець за те, що вiн хотiв вiдремонтувати на стоянцi свiй автомобiль. Як ви це поясните?

- Я був схвильований i мiг тодi наплутати...

- А зараз?

- Отямився й згадав.

- Потерпiла, у вас є питання? Вам погано?

- Зараз...Тiльки таблетку вип'ю...  Так, у мене є питання...

- Вiдчинiть  вiкно.... Тут дiйсно задуха... Потерпiла, вам краще?

- Так, дякую...

- Добре, зробимо перерву на п'ятнадцять хвилин.

Перерва... Потерпiла -  сестра Прокопчика,  дiвчина рокiв тридцяти п"яти. Вона кiлька хвилин сидить на першому ряду, близько до клiтки i намагається не дивитися у бiк  пiдсудного. Нарештi, нерви §§ не витримують i вона виходить iз залу.  Коренаста, вдягнена просто... Видно, що заробляє на життя фiзичною працею.  Письменник, який зазвичай  сидiв на заднiй лавi, скористався перервою i зник.... Хвилин за п'ятнадцять суддя повернулася й засiдання продовжилося.

- Прошу всiх сiсти...Продовжуємо судове засiдання. Потерпiла, ставте сво§ питання...

- Ви бачили того чоловiка, що заходив на стоянку?

- Нi, я нiякого чоловiка не бачив. Я стояв бiля ворiт, але там є ще вхiд з iншо§ сторони. Можливо, вiн заходив звiдти.

- Чому ви не надали допомогу, коли довiдалися, що потерпiлий поранений?

- Я надав допомогу тим, що викликав швидку. Я не лiкар i не мiг надати якусь iншу допомогу...

- Ви залишили  Кириченко у непритомному станi? 

- Так...Я §§ поклав на топчан в наказав Лисенковi за нею приглядати.

- Куди ви по§хали пiсля того, як викликали швидку?

- Ми по§хали у центр мiста, там я вийшов з машини Забарова й пiшов додому.

- Вам Забаров щось говорив дорогою?

- Казав, що вiтчим уплутав його в цю iсторiю, що тiльки заради матерi вiн туди по§хав i молив Бога, щоб той хлопець вижив.

- Вiн дзвонив Лисенковi, щоб довiдатися стан здоров'я Прокопчика?

- Коли я виходив з машини йому хтось подзвонив, але я не зрозумiв хто.

- Чи говорив  Забаров щось своєму вiтчимовi Лисенку перед тим як по§хати?

- Так, вiн сказав: "Вирядиш його до лiкарнi, а потiм iди пiд три чорти, щоб я тебе нiколи в життi не бачив".

- Коли й вiд кого  ви довiдалися, що потерпiлий помер?

- Мене сповiстив про це сам Забаров. Вiн зателефонував вранцi i сказав, що той хлопець помер. Вiн був дуже пригнiчений. Вiн сказав, що не розумiє, як це сталося, що вiн дiйсно шкодує... Я йому порадив iти в мiлiцiю. Вiн сказав, вже збирається...

- Усе.  У мене питань немає.

- Адвокат Щеглова, у вас є питання?

- Так.  Чи був Лисенко в станi алкогольного сп'янiння?

- Не знаю ...

- Ви нi з ким не спiлкувалися? Просто стояли осторонь i спостерiгали?

- Так, я просто стояв бiля ворiт й нi з ким не спiлкувався.

Через вiдкрите вiкно доносився шум вечiрнього мiста. Перехожi квапилися додому пiсля закiнчення трудового дня, дiти гралися бiля старо§ гойдалки...

- У пiдсудного є питання до свiдка?

- Нi, Ваша честь...

- Пiдсудний, ви пiдтверджуєте показання свiдка або ви з чимсь не згоднi?

- Згодний.

- Запросите свiдка Кириченко. Скажiть, свiдок, ви бачили, як потерпiлий нiс за паркан скляну банку?

- Нi, банка залишилася коло миски з собачою §жею.

- Банку потiм не знайшли. Уламкiв скла теж. Ви наполягаєте на тому, що банка залишалася цiлою, коли ви по§хали?

- Так, я наполягаю на цьому.

- Коли ви отямилися, що ви побачили?

- Мене привели до тями лiкарi з швидко§. Вони хотiли i мене забрати, але я §м сказала, що зi мною все гаразд i  пiшла додому.

- Чому ви не зателефонували в мiлiцiю, щоб повiдомити про те, що сталося?

- Менi було страшно...

- Як ви пояснюєте розбiжностi в ваших показаннях та свiдка Кулика?

- Нiяк. Я розповiдаю те, що бачила... Менi було дуже страшно... Але я все пам"ятаю...

- На сьогоднi все. У судовому засiданнi оголошується перерва.

Вийшли о сьомiй вечора... Судове засiдання тривало три години поспiль.

 

            7

 

            Суддя Дорош ще з дитинства знала ким буде. З цим мабуть i вродилася.  Нi юрисконсультом, нiким iншим - тiльки суддею. Вона нiколи не сидiла на iншому стiльцi й не розумiла, як це можна бути прокурором, а тим бiльш адвокатом. Властиво, про адвокатуру й мови не було. Захищати клiєнта за грошi? Нi... Це було не для не§.  Грошi - то певнi зобов'язання. Це - залежнiсть.  А Ольга  народилась з геном свободи у кровi.

            Росла вона не в дуже забезпеченiй родинi. Першi джинси   купила тiльки на першому курсi iнституту. Молодша вiд не§ на п"ять рокiв сестра Катя була тодi школяркою, i частенько зранку першою вдягала iндiйськi джинси i бiгцем бiгла до школи, бо джинси (та ще норкова шапка) у радянськi часи були показником  становища у суспiльствi. I це при тому, що §х тато працював на цукерковiй фабрицi заступником директора з виробництва... Але батьки розлучилися коли сестри були ще малими, i тато пiсля цього не раз одружувався i мав крiм них ще  п'ятеро дiтей. I хоча  вiн  допомагав сво§й першiй родинi, та i його можливостi були не безмежними. До того ж,  у мами було хворе серце i вона мiсяцями лежала в лiкарнях...

            Вчилася Ольга Дорош непогано, проте закiнчила школу iз трьома трiйками. До  двох трiйок була причетна класна керiвниця Марiя  Аронiвна. Ще з п'ятого класу ця радянська "Снiжана Денисiвна" чекала, коли Дорош  почне носити §й цукерки. Та так i не дочекалася... Аж ось нарештi  в §хньому класi  трапився невеличкий конфлiкт.  Французьку мову викладала молода вчителька Лариса теж Аронiвна. Дуже гарною вчителькою була Лариса Аронiвна, чудово викладала французьку, яку Ольга дуже любила, та  порядку в класi тримати не вмiла. Одного разу  двiєчник  i син вiйськового Боря, спитав §§: "А правда, що революцiю зробили євре§?". Клас  завмер, а  вчителька почервонiла й почала виправдуватися... А Боря спокiйно перелiчив iмена: Каганович, Троцький, Якiв Свердлов... Зараз цими дискусiями нiкого не здивуєш, а  при совєтах навiть слово "єврей"  не рекомендувалося вимовляти вголос... I тут чорт смикнув Олю тихесенько спитати: "А хiба цi прiзвища не єврейськi?".

            "Француженка"  з плачем вибiгла iз класу й побiгла просто до Марi§ Аронiвни, яка швидко змiркувала, як отримати жаданi цукерки. Олину маму викликали до школи.... Коли та повернулася, то спитала старшу доньку, навiщо §й потрiбно було пiднiмати єврейське питання? Дiвчина  була шокована... Хiба це вона пiднiмала єврейське питання? Питання пiдняв Боря, а §§ реплiка, як §й здалося, потонула в суперечцi Борi з вчителькою. Виявилося, мамi довелося вмовляти Марiю Аронiвну, що в §хнiй родинi антисемiтизму нiколи не було, що §хня братова -  єврейка, яку Оля дуже любить. Тодi Марiя Аронiвна сказала, що якщо про цю суперечку зiзнаються там, угорi, то §м буде непереливки...А врятують ситуацiю... регулярнi поставки шоколадних цукерок вiд §хнього тата.  Особливо тi,  смачнi трюфеля,  якими ласують тiльки обком з мiськкомом. Мама тодi вiдповiла вчительцi, що вона не знає, чи колишнiй чоловiк схоче виконати це прохання... А Олю, зiтхнувши, попередила, що вiдтепер §й буде важко вчитися, бо вони обоє знають: батько цим нiколи займатися не буде. Цiкаво, що  двiєчник Боря  нi сном нi духом не знав про виклики до школи з цього приводу.

            Так "молитвами" своє§ класно§  Оля закiнчила школу iз двома трiйками з росiйсько§ мови та лiтератури, яку викладала сама Марiя Аронiвна, царство §й небесне. Третя трiйка була  з  iсторi§. Взагалi Оля любила iсторiю та  ненавидiла вчительку.  Ця iсторичка, худюща кiстлява особа, читала свiй предмет наче накручений механiзм. Особливо огидно було §§ слухати в десятому класi, коли Червона армiя пiшла туди, Червона армiя пiшла сюди, а там був такий-то з"§зд партi§. Iсторичка  була ще i трохи глухувата, i по школi про не§ ходила така байка. Питається вона в учня: "Хто був присутнiй на другому з"§здi партi§?". Той вiдповiдає: "Роза Люксембург". - "А ще?".- "Роза Люксембург". "А ще?"- "Роза Люксембург". - "А от Рози Люксембург там якраз i не було...".

            З характеристикою, яку §й  написала Марiя Аронiвна, Олю  i до в'язницi не прийняли б, а не те, що в суддi. Дотепер зберiгала вона в домашньому архiвi  цей документ...   Тож пiсля школи вона в юридичний, природно, не потрапила, i довелося спочатку йти  до  ПТУ, щоб виправити собi успiшнiсть та характеристику.  ПТУ вона закiнчила  з червоним дипломом, одержала вiдмiнну  характеристику й лише тодi вступила  до юридичного iнституту.  Чогось вона вважала, що на старших курсах мала бути спецiалiзацiя  на адвокатiв, на прокурорiв... Проте виявилося, що всi випускники отримували  однаковий диплом юриста. Згодом  Ольга довiдалася, що §§ сподiвання iнту§тивно ґрунтувалися на здоровому глуздi. Таки є кра§ни де юридична освiта сконцентрована на ролi суддi. Наприклад, нiмецький юрист здає 2 державних екзамени: перший пiдтверджує унiверситетську освiту, а другий  - досвiд суддi, який починає працювати в юридичних установах. У ФРН унiверситетська освiта з  самого початку орiєнтована на "справедливого"  суддю, який буде потiм домiнувати  в судочинствi.

            А  Оля Дорош жила в Радянському Союзi i щоб вивчитися на суддю мала один шлях - пiти пiсля iнституту у секретарi суду. Так вона й зробила...

            I такий вона мала важкий шлях до суддiвства, що завжди питала себе: чи потрiбно було, щоб ця стезя була такою тернистою? I сама собi з болем у серцi вiдповiдала: "Нi...". Якось §й довелося на конференцi§ в Києвi познайомитися з  угорським колегою. Цей угорець досить пристойно розмовляв росiйською i розповiв §й, що  в Угорщинi iснує поняття "суддiвсько§ кар'єри". Це означає що  випускники вишiв одразу обирають роботу в судi як свою майбутню кар'єру. Спочатку  займають найнижчу посаду (щось на зразок "писаря"), згодом працюють секретарями, а вже тодi - суддею.

            Тож  питання кар"єри суддi завжди §§ хвилювало. Вона бачила  як колеги швидко змiнюють свiй статус. Сьогоднi вiн адвокат, а завтра вже i мантiю суддiвську начепив. Просто вакханалiя якась!   Колись один адвокат жалiвся §й на негласне розпорядження - не брати адвокатiв в суддi. I наводив приклад, що в кра§нах загального права суддiв беруть тiльки з адвокатiв. Ольга Володимирiвна тодi вже ретельно вивчила це болюче для не§ питання i присадила свого спiврозмовника. Вона вiдповiла, що в кра§нах романо-германського типу нечасто  призначають адвокатiв на посаду суддi. Бо психологiя суддiв вiдмiнна вiд адвокатсько§: унiверситетська пiдготовка  надає захiдним суддям  можливiсть бiльш широкого пiдходу до юридичних проблем, i §хнє бачення права виходить за рамки конкретних справ i ширше за спектром свiтогляду.  Коли той адвокат почав жалiтися на нестачу в  Укра§нi грамотних юристiв, довелося роз"яснити хлопцю, що  випускники юридичних факультетiв японських унiверситетiв, наприклад, вимушенi здавати екзамени спецiальнiй комiсi§ мiнiстерства юстицi§. I лише пiсля такого екзамену, яке витримують   лише 2-3%,  вони  зараховуються на 2-х рiчнi курси пiдготовки працiвникiв юстицi§ при Верховному Судi, де у програму входять теоретичнi заняття, практика в судах (8 мiсяцiв), прокуратурi та адвокатурi (по 4 мiсяцi). Пiсля закiнчення курсiв та здачi екзаменiв претенденти на посаду суддi, адвоката чи прокурора отримують призначення. При цьому корпорацi§ професiйних юристiв свiдомо обмежують збiльшення корпусу юристiв у Японi§. У кра§нi з населенням бiльш нiж 120 млн. людей - приблизно 2000 суддiв, 2100 прокурорiв i 12000 адвокатiв. Через курси пiдготовки працiвникiв юстицi§ щорiчно проходить не бiльше 500 осiб. А в нас юристiв штампують усi кому не лiньки... Аби грошi платили за навчання...

            В особистому життi Ольги теж не все було гаразд. У тридцятирiчному вiцi народила доньку... Батьком дитини був престарiлий (чого правди ховати) суддя Лукашевич, у якого вона тодi працювала помiчником. Пiсля цього Ользi  довелося перейти до iншого суду. Лукашевич  i допомiг §й з перемiщенням та  й матерiально трохи пiдтримував. Втiм доньку бачив три рази за своє життя. Вiн помер, коли Лесi виповнилося вiсiм рочкiв. Якраз у той час Ольга Володимирiвна склала квалiфiкацiйний iспит  комiсi§ суддiв загальних судiв. Комiсiя  надiслала до територiального управлiння свiй висновок i §§ включили до кадрового резерву.   Вiд рекомендацi§ квалiфiкацiйною комiсiєю на вакантну посаду до призначення минув рiк. До того ж в Укра§нi часто-густо  в суддiвську мантiю треба "iнвестувати". I Оля знала цi розцiнки...   Щоб стати районним суддею §й запропонували заплатити  20 тисяч. Допомiг Iгор... Вони випадково зустрiлися у супермаркетi, i дiзнавшись про §§ поневiряння, чоловiк надав §й свою рекомендацiю та допомiг з працевлаштуванням. Таким чином  в 40 рокiв Ольга Володимирiвна  стала суддею. З того часу  парочка вiдновила сво§ стосунки: повечеряли разом, згадали минуле, iнститут i само з себе все закрутилося наново. Iгор став §§ матерiальною та моральною пiдтримкою, адже зарплати в суддiв тодi ще були мiзернi.

            З такою "суддiвською кар"єрою" Ольга Володимирiвна з перших справ судила  так впевнено, начебто сидiла в цьому крiслi все життя. Бо в секретарях i помiчниках набралася стiльки досвiду, що нiякий перехiдний перiод §й не знадобився.

            Але чого грiха та§ти... Суддя Дорош не була святою.  Iнодi i  вона брала так званi хабарi...  З Iгорем вона  нiколи на цю тему  не розмовляла. Та судячи з його рiвня життя на зарплатню вiн не жив... Проте  колись кинув мiж iншим: "Бери з обох сторiн i суди як годиться". А були такi перiоди в життi, коли грошi були конче необхiднi. То мати хворiла, то сестра Катя в черговий раз шукала роботу, то доньку треба було припорядити, аби не ходила як старчиха. Тож доводилося "спiвпрацювати" з адвокатами з обох сторiн. А судила як годиться. Нiхто б не пiдкопався. Потiм зрозумiла, що то таки  - чудовий  вихiд. I так би може й втяглася б, та по-перше, викрили суддю з §хнього суду  i коли розбирали цей випадок, то один з колег на не§ ТАК подивився, начебто вона була наступною. А по-друге, почувалася наче у сливах... Не для не§ все це... I вона закаялася. Бо втямила: те, що сходить з рук iншим, нiколи не зiйде §й самiй. Згодом зарплати суддям пiдвищили i зараз 1000 доларiв §§ майже влаштовували.  Та й зi старих часiв в §§ арсеналi лишилися двiйко  перевiрених адвокат...

Доволi швидко Ольга Володимирiвна   досягла репутацi§ ретельного суддi. Ї§  стали поважати. Для пiдсудних потрапити до суддi Дорош  було за щастя, якщо можна так висловитися в цьому випадку. Бо тодi i на адвокатiв можна не витрачатися. Тому що суддя Дорош  була для пiдсудних i обвинувачем, i захисником.  Родичiв без анiяко§ юридично§ освiти на захистi  цiлком вистачало. Тричi винний знав, що справа розбереться по кiсточках, i що заробив, то заробив... Тож коли пiдсудний мав проблеми з захистом,  вона  забирала адвокатiв просто  з коридорiв,  де вони товклися в очiкуваннi судового засiдання. А потiм тi оборонцi ще й  пишалися сво§ми благодiйними вчинками: "Зачекайте, я тут задарма захищав одного бешкетника... Суддя Дорош попросила..".

            Таким чином проробивши в судовiй системi вже близько тридцяти рокiв суддя Дорош погодилася, коли прочитала у газетi, що 40 вiдсоткiв укра§нських суддiв нижче за всяку критику, а решта з останнiх сил намагаються втримати судову владу Укра§ни в правовому полi. Вона сподiвалася, що належить до цiє§ решти.    А щодо перших... Часто судовий  корпус  комплектується вихiдцями iз правоохоронних органiв...  Взяти §§ колегу - суддю Цаплiєнко:  не спромiгшись стати адвокатом або влаштуватися до бiзнес-структури, вiн пiшов працювати туди, де з задоволенням чекають  всiх випускникiв юрфаку i де постiйна текучiсть кадрiв - у мiлiцiю. Там йому пощастило потрапити  до слiдчого пiдроздiлу... Досягши 30-лiтнього вiку, Цаплiєнко вирiшив стати суддею i почав  втiлювати в сво§й роботi те погане, чому його навчили у мiлiцi§. А навчився вiн  "зашивати справи", перепiдписувати  протоколи тощо. Та й то, в них ще був не найгiрший суд.  Лише один раз вона впала  в неласку до голови суду i той  намагався  причепитися до не§ за написання вирокiв поза суду. I це при тому, що майже всi укра§нськi суддi пишуть вироки на дачах чи вдома без нагляду засiдателiв i сторiн!  А чому? А тому, що вони не мають можливостi дотримуватися конституцiйного принципу - таємницi дорадчо§ кiмнати... Хiба  в суддi Дорош  була нарадча кiмната? Нi, звичайно... I притягти  суддю до дисциплiнарно§ вiдповiдальностi можна десять разiв на день. I за винесення вироку поза нарадчо§ кiмнати, i за порушення процесуальних термiнiв... А хiба можна за тиждень у робочому кабiнетi десять томiв справи вивчити?  Звiсно, не можна. Тiльки якщо взяти §х додому...

            Та в §хньому судi  ще нiчого... Працювати можна... А от у Заводському районi, так там - просто якесь товариство закритого типу. Там один суддя - син начальника мiськвiддiлу мiлiцi§, другий - син вiдомого в мiстi банкiра, третiй - жовторотий син голови суду Шевченкiвського району, а у четвертого жiнка - нотарiус, яка таке там крутила з нерухомiстю, що справа набула розголосу...

 

            8

             

            Двадцять перший канал колись  належав олiгарховi, котрий тепер вже  мало втручався в журналiстськi справи - дав кiлька прiзвищ сво§х товаришiв,  до яких не можна було в'язнути, а про мiську владу сказав так: чiпайте та не заривайтесь. Потiм олiгарх поступився своєю часткою головному редакторовi Петрову та його заму Крищенковi, лишивши собi десь 30% акцiй.  Петров мав на каналi  свою авторську програму  "Петрiвська затока", яку вiн репрезентував  як "проникливi розмови на злободеннi проблеми". Насправдi розмови були нудними, а проблеми нiкого не пекли. Зазвичай головний редактор саджав себе помiж двох гостей i щось бубонiв про комунальне господарство та автоперевiзникiв.  У якостi гостей на "Петровськiй затоцi" переважно товклися його друзяки з владних структур -  череватi  булькатi дядьки, у порiвняннi з котрими  сорокарiчний сухорлявий Петров почувався  бiльш-менш впевнено. Iнодi траплялися й стороннi, та з ними головний редактор ставав суворим и намагався ставити §м "гострi" питання на кшталт: чому в мiстi нема гарячо§ води або чому не вивозять смiття?  З часом Петров змiнив формат своє§ передачi: суворий правдоруб та правдопошуковець з iмiджем завжди заклопотаного проблемами городян,  вимогливо опитував сво§х гостей, сидячi   на умовнiй вуличнiй лавi пiд лiхтарями...  Аж ось пiд час чергових виборiв  на злощасну лаву вмостився сам олiгарх... I всi побачили iншого Петрова... Пiдлабузницьки  кривлячи рота вiн  заглядав хазя§ну в очi, начисто забувши про свiй суворий iмiдж. Неначе  розпластавшись та по-дурному пiдхихикуючи, вiн спочатку намагався вставити у монолог хоч слово, а потiм кинув цю iдею i завмер у позi нашорошеного ховрашка...  Згодом таки наважився i бовкнув таке, що олiгарх прикрикнув на головного редактора просто в прямому ефiрi i продовжив розповiдати  якусь дурницю про поводження свого полiтичного  опонента у театрi: коли всi плакали, вiн заходився од смiху, а коли всi реготали - щось старанно занотовував у блокнот. "Що взяти з людини, яка не переймається драматургiєю визнаного класика!" - спитав олiгарх, здiйнявши по-театральному  руки догори.

            З часом вiн остаточно  втратив iнтерес до провiнцiйного каналу, бо купив §х аж три загальнонацiонального масштабу. Петров та його заступник Крищенко скористалися цiєю нагодою та викупили контрольний пакет акцiй 21 каналу, створивши для цього  кiпрську компанiю. Вiдсоткiв десять ще  щось лишилося i державi, та цього вже нiхто не пам"ятав.

            Зараз  Петров знаходився у своєму  суворому iмiджi. Вiн викликав до себе молоду журналiстку Аллу Жинсовську i вимогливо та терпляче §§ повчав:

            -  В тво§х репортажах  - задовгi стендапи. Я розумiю, що ти  хочеш, щоб твоє обличчя пiзнавали, але є межа. Я ж казав - 20-30 секунд i не бiльше.

Дiвчина  сидiла перед шефом похнюпившись... Вона тiльки вчилася працювати репортером i намагалась уловлювати всi зауваження шефа. Головний  редактор начебто схаменувшись, вийшов на мить з образу i трохи пом"якшив голос. У Алли чоловiк - вiдомий в мiстi бiзнесмен. Не раз з ним пиячили, i нема чого з ним сваритися.

- До речi, вiзьмемо  твiй репортаж iз залу суду... Треба було будь-що протискатися!..Адже ти - репортер. А репортер - його в одне вiкно виганяють, а вiн в iнше залiзає.
            -
Та як я залiзу до суду? Там усюди грати! 

- Через вiкно!

- Та мене суддя i так нахвалялася  притягти за зневагу до суду! ...

- Нiчого... Суди  телебаченню не завадять...Останнє слово за нами, та й хазя§н нещодавно зауважував, що на нашому каналi бракує  гостроти...

Подивившись на зажурену Аллу, вiн  зовсiм розтав.

- Нiчого, навчишся... Я тебе навчу... Ось дивись... Ти зробила стендап на тлi будинку суду. А треба було - усерединi, бiля  залу засiдань, якщо вже не спромоглася туди вдертися... Треба було продемонструвати, що кореспондент перебуває на мiсцi, де вiдбувається подiя, яку ти освiтлюєш. Потiм  коли того зека виводили, потрiбно було пiдсумувати викладенi ранiше факти або розповiсти про перспективи розвитку дано§ подi§. Зрозумiла?

- Там нiде було розвернутися з камерою, - закопилила  губу репортажниця. -  Такi вузькi коридори... То ж колишнiй дитячий садок, i взагалi для малечi призначений...

- А з вiкна? Я чудово знаю той дитячий садок, жив колись у будинку навпроти. Там з вiкна у парадному є чудова перспектива...I ще... В  репортажах показуй того, з ким маєш  iнтерв"ю, а не себе, улюблену...

... У дверях розчервонiла Алла  зiштовхнулася  з  Вадимом Крищенко, який чемно вiдскочив у сторону.

- Завдав греця? - спитав Крищенко головного.

- Та що з нею поробиш? Звикла з котами на канапi лежати. Ї§ вже не переробиш...

- З собачатами, а не з котами.

- Один чорт...

I дiйсно, зовсiм нещодавно  Алла Жинсовська вела суто рекламну передачу "Гламурнi вершки"  на iншому  каналi, лежачи пiд софiтами зi сво§м кудлатим собачам.

- Серж, а може зовсiм скасувати стендапи? - запропонував Крищенко. - Ти ж бачиш, нашi журналiстки - не найсексапiльнiшi у свiтi. Мордотичуть в екранi без нiяко§ естетики... В  нас жоден репортаж не йде без стендапу, а навiщо вони потрiбнi?... Та й за правилами стендап має тривати  10-20 секунд, а наша Проскурнячка хвилини з три тарабанить свiй текст, начебто вона  на радiо працює. А зовнiшнiй вигляд? Платимо дiвчаткам небагато. Взимку та сама Проскурнячка в такiй вилисiлiй шубi ходить, що просто сором!

- Хiба я повинен §х вдягати?

- А хто ж?... Домовся з  бутiком! Ми §м рекламу - а вони нам одяг для ведучих. Зараз всi так роблять. А то цей стендапний реалiзм вже задер. То ведуча  на верблюдовi текст читає, то з дитячо§ гiрки спускається. До чого це? I завше тягнуть ковдру на себе... Ти бачив iнтерв"ю з оперною примадонною?  Примадонна три секунди на екранi блимнула, а Алла... I що за манеру має  - увесь час кивати?

- Та казав вже... Вадиме,  то все дурницi у порiвняннi з тим, що на нас чекає...Сiдай та  бери аркуш паперу. Шеф прагне подивитися передачу про його дiяльнiсть як благодiйника... Вiн нам тут цифiрки написав, скiльки витрачає на благодiйництво... Треба донести цю iнфу до народу.

- А  вiн не написав, скiльки витрачає на  нерухомiсть на Середземномор'§?

- Ш-ш-ш-ш-ш...

            I Петров показав на стiни. Крищенко притишився  i втупився в папiрець, який йому простягнув головний редактор.

- До речi, - запитав Петров колегу пошепки, - ти казав, що у тебе в Києвi  знайомий суддя.  Можеш в нього запитати, що робити, коли тележурналiстку видалили з залу суду та ще й за образу хочуть притягнути.

- Зараз спробуємо.

            Пiсля привiтань i викладення сутi справи Крищенко вмикнув на мобiльному гучномовець i хрипливий чоловiчий голос промовив.

             - Я можу прокоментувати це в такий спосiб. Суддя, який видаляє журналiстiв iз залу суду,  грубо порушує присягу, Конституцiю i закон. Є конституцiйний принцип гласностi судового засiдання, i якщо цей принцип порушується - суддя має нести за це вiдповiдальнiсть. Iнша справа, коли планується фото- або телезйомка. У  цьому випадку потрiбен дозвiл суддi на §§ проведення. Але я хочу пiдкреслити, що журналiст може використати диктофон або записувати весь судовий процес вiд руки. А от фотографувати суддю можна тiльки з дозволу самого суддi, а прокурора - з дозволу прокурора й суду. Пiдсудних можна фотографувати тiльки з дозволу суду.

            Крищенко подякував своєму знайомому за консультацiю i вимкнувши телефона вигукнув:

            - А це тобi казав не аби хто, а член Вищо§ квалiфiкацiйно§ комiсi§ суддiв Укра§ни!

            - Що ж... В нашому мiстi не всi знають думку члена Вищо§ квалiфiкацiйно§ комiсi§ суддiв Укра§ни, - вiдповiв головний редактор 21 каналу...

 

 

            9

 

            ... Коли Ольга Володимирiвна побачила в коридорi суду директора цукерково§ фабрики Каретникова, в очах у не§ стемнiло, а серце закалаталося...Що вiн тут робить iз кiнокамерами? Вони тут що, дiйсно всi змовилися?  Доручила секретарю довiдатися, що там i до чого. Та невдовзi повернулася i  повiдала, що Каретников тут через рейдерський захват на цукеркову фабрику. Справу розглядає суддя Паламарчук, яка дозволила провадити зйомку в залi судових засiдань.

            ...Цей Каретников завдав §§  татовi багато прикростей. На початку приватизацi§ вiн скупив у  робiтникiв §х пай за  копiйки й таким чином заволодiв 90% акцiй. Тато йому сво§ акцi§ не продав, проте й дивiдендiв нiколи не отримував. А був таки  не останньою людиною на фабрицi... До того ж, тато був сумлiнним та квалiфiкованим працiвником, i Каретников знав, що його заступник бiльше переймався своєю роботою, нiж збагаченням на "лiвих"  цукерках.

            Ранiш Каретников  займав на цукерковiй  фабрицi посаду головного iнженера, а директором  була доволi порядна людина з кумедним прiзвищем Качка. Та на своє горе мав  той Качка банальну слабкiсть - секретарку у ролi коханки. I от Качка замiсть того, щоб повести коханку на квартиру чи в готель - попхався до не§ просто додому. Можливо, секретарка сама запросила Каретникова до себе через те, що §й набридло протирати столи своєю дупою. Хто вже те перевiрить? Та Каретникiв це дiло просiк. I  органiзував ви§зне засiдання  парткому на квартирi у дамочки. I навiть не на квартирi, бо бiдолашна жила у сiмейному гуртожитку i своєю дупою напевно намагалася здобути собi щонайменше двокiмнатне помешкання.  I от директор цукерково§ фабрики, солiдна людина, суне  зрання у сiмейний гуртожиток.  Прийшов, щойно розперезався, аж тут - стукiт у дверi. Почувши голоси директор стрибнув без штанiв з третього поверху, а там на нього вже чекали члени ви§зного парткому.  Скандал був страшенний... Качку з директорiв поперли й вигадали для нього посаду помiчника заступника директора з виробництва. Батько тодi не знав, що з ним робити... Зрозумiло, про справжнє виконання обов'язкiв не йшлося... Колишнiй директор Качка, наче сновида, сидiв навпроти тата  вдягнений у пальто та норкову шапчину i дивився на якусь крапку на пiдлозi.

            Згодом  Качку  поклали до психiатрично§ клiнiки, а за мiсяць нещасний кинувся пiд електричку. А директором фабрики призначили головного iнженера Каретникова.  

            Коли тато пiшов на пенсiю, директор про нього забув... Навiть на похорон не прийшов i допомоги нiяко§ не видiлив.  Слушно одреагував на це Катрусин чоловiк: "Люди, якi не в темi чи не в схемi забуваються швидко...".

            Цей Каретников  - страшний пристосованець. За радянських часiв вiн був партiйцем i  писав якiсь дурнi книжки. Брехав у численних iнтерв"ю, що встає о шостiй ранку i пише як пiдiрваний... А насправдi  за нього строчили мiсцевi письмаки, яких поселили на базу вiдпочинку i забезпечили   триразовим харчуванням, коньяками  та всiлякими благами. Аби лише писали, що потрiбно. На початку дев"яностих Каретников виступив з викриттям колишнього радянського ладу i випустив чергову книжечку,  де в жiнок найкращими  iменами  були Онисiя та Агрипина, а чоловiчими - Кузьма, Федот та  Ярема. Цiкаво, що  мешкали цi Агрипини та Кузьми не на тайгових хуторах, а в  укра§нському мегаполiсi. Потiм Каретникова потягнуло на тварин i йому злiпили  роман про вовкiв та ведмедiв - якусь нiсенiтницю про те, як зграя  вовкiв бiгає степами Укра§ни, а на цьому тлi розгортається кохання єгеря Макара до мiсько§ штучки  Євлампi§. Потiм ще якiсь безглуздя, де Iоанн Хреститель сперечається   чи не з Троцьким... I от нова iдея:  створення студi§ "Цукерка Продакшн" i  екранiзацiя  творiв члена Спiлки письменникiв Каретникова. Ось куди пiшли татовi дивiденди!    Каретников  встигав бути депутатом Верховно§ ради, перебiгав з партi§ до партi§ i  купував собi нагороди на Ялтинському фестивалi. З приходом "помаранчевих" вiн  знову в струмку з романом про Богдана Хмельницького...

            Помiчник зайшла до кабiнету й повiдомила, що до не§ проситься якийсь дiдок... Це був сам Каретникiв. Побачивши на дверях знайоме прiзвище старий вирiшив поцiкавитися,  чи не та сама це Дорош? Сто§ть такий миршавий, сивий, проте  крiпкий - всiх переживе. "Так, та сама..." - "А тато як?" -  "Тато помер десять рокiв тому".  Мов i не було нiчого вiн заходився розповiдати, як  пам'ятає Олечку ще  маленькою дiвчинкою i навiть качав §§ на сво§й нозi... На щастя, суддi зателефонували.  То був головний редактор з 21 каналу Петров.

            - Дозвольте прийти!

            - Дозвольте довiдатися мету вiзиту!

            - Ви не допустили нашу журналiстку до залу засiдань i тим самим порушили  статтю 9   Конституцi§ "Гласнiсть судового процесу".

            - Неправда ваша...   Стаття, на яку ви посилаєтесь передбачає, що  розгляд   справ   у   судах  вiдбувається  вiдкрито,  крiм  випадкiв,  передбачених процесуальним законом.  Учасники  судового  розгляду та iншi особи, присутнi на вiдкритому судовому засiданнi,  мають право робити письмовi нотатки.  А проведення в  залi  судового  засiдання  фото-  i  кiнозйомки,  теле-,  вiдео-,  звукозапису  з  застосуванням  стацiонарно§  апаратури,   а   також   транслювання  судового   засiдання  допускаються  з  дозволу  суду,  у  порядку,  встановленому процесуальним законом. Мушу вам нагадати, що то - загальна мiжнародна практика. I ви самi не раз бачили по телебаченню, що на Заходi у залi засiдань сидять художники i малюють портрети.  По-друге,  журналiст дiйсно має право критикувати некоректну поведiнку суддi, але ваша журналiстка Джинсовська, чи як §§ там, без дозволу намагалася увiрватися до залу засiдань з апаратурою i провести вiдеозапис. Потiм вона у своєму репортажi принизила мою честь i гiднiсть, як представника судово§ гiлки влади, i я маю  право §§ притягти до вiдповiдальностi. Тому я прошу вас поводитися в межах закону... Приходьте й сидiть на засiданнях як глядачi, або як преса, робiть нотатки, навiть записуйте на диктофон...  Але -  нiяких кiнокамер у залi суду у справi Забарова я не дозволю. Бо судове засiдання - це не шоу...

/// Менi це нагадує стару притчу з букваря як посперечалися сонце й вiтер, хто з них сильнiший. Побачили вони подорожнього i домовилися, що переможе той, хто змусить чоловiка зняти плащ. Першим спробував вiтер, але чим дужче вiн вiяв, тим щiльнiше подорожнiй кутався в плащ. Потiм почало грiти сонце. I  мандрiвник сам зняв плаща.  Так i в нас. Примусом нiмцi не спромоглися вивезти  чорнозем, а тепер ми його самi вiддаємо. Нiвечимо своє останнє багатство - землю...

                До села дiсталися опiвднi.  Коло хвiртки §х зустрiла  тiтка Вiра - худенька рухлива жiночка  рокiв сiмдесяти, запнена  у квiтчасту хусточку.  Пiсля того, як вона  продемонструвала охайне господарство,  Iгор сповiстив §§, що вони тут до завтрашнього вечора. Зайшли до будинку... Двi чистенькi кiмнатки пахтiли глиною i свiжим побiлом. Руда кiшка вибiгла iз глибини кiмнати й шугнулася у дверi. А за нею навздогiн -  чорний кiт.

Ольга iз задоволення походила босонiж по споришу, який густо встеляв увесь двiр. Потiм  пiшла до курей i замилувалася... Особливо §й сподобалася одна чорнушка, яка довго роздивлялася незнайомку,  схиливши голову скоса. Коли вона сипнула кукурудзу, то чорнушка  не кинулася з усiма §сти, а з гiднiстю вишукувала упалi зерна окремо вiд загально§ юрби.

- Навiть кури мають свiй характер,  що вже про людей казати, - сказала вона Iгоревi, коли повернулася з курятника.

А той щойно вийшов з душу i порадив §й зробити те саме. Душова стояла бiля сараю, духмянiла мокрими дошками як в дитинствi у бабусi. Коли з рушником через плече Ольга переступила порiг лiтньо§ кухнi,  §§ коханий вже там щось куховарив.

-  Борщу зараз наваримо, - пояснив вiн весело. - Сiльського, запашного... Ох! Вже i слина тече... До речi,  мимоволi обмiрковував нашу бесiду про намiр вбивства i дiйшов висновку, що заздалегiдь обмiркований  намiр не дає пiдстави збiльшувати вiдповiдальнiсть. Iнодi навпаки, та обставина, що людина не довго надумуючи здiйснила свiй намiр свiдчить проти не§.  Тобi ж легше, що ти не ламаєш над цим голову.  Так... У бiльшостi кра§н заздалегiдь продумане вбивство карається бiльш суворо. Але уяви  ситуацiю: ревнивець вирiшив майже одразу, коли дiзнався про зраду своє§ дружини,  здiйснити свiй намiр i покарати коханця. Причина одна -  сприятливi обставини, яких потiм можуть i не трапитись. Вiн подумав так:  "Ага, зараз є нагода, уб'ю - й кiнцi у воду. А то чекай потiм  слушного випадку". I все. У тво§й Норвегi§ йому б дали рокiв шiсть, а ти впариш вiд семи до п'ятнадцяти.

- Є ще дивна кра§на  Португалiя, - задумливо сказала Ольга, придивляючись до цвiло§ iкони в кутку. - Там нiкого не страчують i навiть  довiчно не ув"язнюють. Граничний строк - 25 рокiв. А засудженим до п'яти рокiв  або дають випробувальний термiн, або вiдтермiновують вирок.  Дивна кра§на Португалiя...  Донька  моя §§ обожнює.  Так хоче туди по§хати, та грошей нiяк не назбираємо. Я не наскладаю, а  мiй зять-лiкар лише Єгипет i потягне.

Iгор промовчав... Вiн був у доброму гуморi i втiшався собою... Цiлком очевидьки сперечатись вiн бажання не мав так само як навчати  уму-розуму... Тож швидко припоручив §й чистити картоплю:

- Зараз   навчу тебе варити борщ. Бо готуєш ти чудово, а борщ - мишам на снiданок... Хоч голову мий...

- Не знаю, всi його хвалять. 

- Тi хвалять, хто кращого не §в. Дивись, як це робиться. Беремо свинячу грудинку: тут i кiсточка й жирне м'ясце  - те, що треба. Кладемо у каструлю з водою... Бачиш: вода  скипає,  i утворюється шумовиння.... Ми його  старанно збираємо шумiвкою... Поки м'ясо  кипить,  кришимо стиглi м'ятi помiдори в невеличку каструльку й ставимо на вогонь. Помiдори тепличнi, та якi  є у червнi... Тепер чистою ганчiрочкою витираємо каструлю усерединi, де шумовиння прикипiло до каструлi. Бачиш брудну обвiдку? Зняли...Тепер рiжемо буряк.  Зараз на борщ беруть бiлий та рожевий буряк, бо лейби... Варити довго не хочуть. А мати моя брала тiльки червоний буряк i варила його, допоки вiн не виварювався. Тож буряк рiжемо навпiл i нарiзаємо пластинами, а потiм - навскiс тонкою локшиною. Картоплю беремо таких сортiв, якi добре розварюються, i кидаємо у воду,  коли буряк вже виварився. Якщо картопля тверда, то треба §§ ложкою  розiм"яти  об стiнку каструлi... Так... Солимо. Помiдори нашi виварились... Так ми §х - на друшляк, а друшляк  у миску. Нехай стiкають...  Тепер рiжемо капусту навпiл, ставимо половинку капусти качаном догори й тоненько  кришимо по колу аж поки не дiйдемо до качана. Нiколи не бачив, щоб хтось  правильно рiзав капусту...  Рiжуть абияк.  А треба тiльки так, як я оце показав. А ти поки бiжи до сусiдки i попроси солодкого перцю, а  на нашому городi нарви кропу.

- Чому це я проситиму у сусiдки?

- Ти не в мiстi! Тут все простiше, а в сусiда теплиця, а там є перчина. Червоно§ проси!- крикнув вiн навздогiн.

...Хвилин п"ять вона тупцювалася  бiля паркану у роздумах, яким чином  викликати сусiдку. I таки вирiшила  пiти  до §§ хвiртки через вулицю. Вийшла кругленька жiночка  з приємним обличчям. Не знаючи як себе презентувати Ольга подумки вичортувала Iгоря i пояснила жiночцi, що вона сусiдка злiва i варить борщ. А без червоно§ перчини аж нiяк. Та сусiдка не здивувалася i за мить   винесла двi великi перчини -  зелену i червону. Опiсля  вказала на хвiртку у парканi, якою Ольга вийшла просто на свiй город. "Свiй"....  Щойно назбирала   зеленого пахучого кропу, як  загавкав собака i вона побачила тiтку Вiру, яка про щось перебалакала з Iгорем i пiшла. Гарну  ничку винайшов собi §§ любчик... Нiчого не скажеш... Вiд мiста недалеко... А потiм новий будиночок прикупить, щоб сусiди не розповiдали дружинi, хто тут до нього на§здив.

Коли увiйшла до кухнi, Iгор вже жмакав у друшляку помiдори сво§ми сильними волохатими руками.

- Так...Дивись далi. Капуста вже у каструлi. Тепер руками вичавлюємо томатний сiк через друшляк i виливаємо його в каструлю... Покипiло  трохи й кидаємо нарiзаний солодкий перець. Тепер найголовнiше  - заправка! Шматочок старого сала перемiшуємо з  дрiбно нарiзаною цибулею  й секатором перетворюємо цю сумiш у кашу. Без  цiє§  заправки  борщ - нiщо. Старе сало надає  укра§нському борщу дух! Кидаємо заправку, трохи покипiло,  трусимо кроп i знiмаємо з вогню.. I лише тодi сиплемо  дрiбно нарiзаний часник.  Зверни увагу, нiякою моркви...  Все, борщ готовий. Тепер йому треба настоятися...  За пiвгодини можна §сти.

Загавкав рябко.... Тепер  привезли газовi балони. Тiльки-то Iгор розплатився, як в нього задзвонив мобiльний. Чоловiк  вийшов за двiр i довго з кимось розмовляв. А коли повернувся, то повiдомив, що ввечерi матимуть  гостювальникiв: начальника РВВС iз сусiднього обласного центру  з другом-бiзнесменом.

-  Їдуть з Криму до столицi, - поясняв Iгор, миючи руки пiд краном. - От чортяки!  Впилися  як свинi, усiлися до автiвки i один каже водiєвi §хати до Ялти, а другий - до  Києва. I  миттєво поснули. Водiй ви§хав за мiсто, думав, думав, що йому робити i вирiшив §хати до Ялти. Зараз вони вже тверезi як огiрочки.  Їдуть  додому вже без водiя i  до нас  за§дуть по дорозi. Так... Борщ у нас є, зараз ще зганяю у лавку.

Увечерi,  дiйсно, з"явилися  на джипi два вiзiтери: начальник РВВС Швайко - кривоногий невисокий i  непропорцiйно пузатий дядько та його  друг Анатолiй -  сухорлявий, середнього росту, трохи сивий i з залисинами. Вони теж привезли з собою чимало на§дкiв,   i Ольга заходилася все нарiзати та подавати на стiл. Поки все наладнали, почало сутенiти... Виставили  у дворi пiд старою грушею стiл, на якому  поруч з сiльським пахучим борщем  сусiдила мiська суха ковбаса, сир та iнший джентльменський набiр. Щойно пiдняли чарки як у хвiртцi з"явився  кремезний чолов"яга. Виявилося, то сусiда-фермер, який засаджував   город i чоловiк тiє§ пухнасто§ усмiшливо§ жiночки, що  дала перчини...  Iгор всадовив фермера за стiл i  налив  йому коньяку. Той не пручався... Хильнувши з пiвстакана, селянин крекнув i розповiв, як тиждень тому  хтось намагався влiзти в будинок, та добре що собака загавкав i вiн вийшов та кишнув  злодi§в.

 

-  А як вашi справи? - запитав Iгор сусiду. - Їхав сюди - серце кров'ю обкипало, як на рапс дивився...

-  А що робити?  При§здили голландцi, дають 350 євро за тонну. Все наразi йде  на експорт. Мита ж немає, а нам дають живi грошi. При§здять фахiвцi, консультують як вирощувати... Усiляка тобi пiдтримка, аби саджав. Цi голландцi цiлий мiсяць тут жили...

- Та вiн же землю висмоктує!

- А голландцi кажуть,  навпаки - збагачує...

-  А пшеницю тут ще сiють?

- Пшеницю вже нiхто не сiє...Я тобi бiльше скажу, Ленiдович... Вже половина землi у наших краях  iноземцям спродана.

-  Так зебля ж не продається!

- На пiдставних  поки по оформлювали у довгострокову оренду. Тепер у Києвi оброблять  депутатiв, i  наступного року, кажуть, землю почнуть продавати.

Сусiда пiшов...  А Ольга   почула себе  трохи  незатишно в суто чоловiчому оточеннi. I  лише з однiє§ причини: начальник РВВС  лаявся, i Iгоревi доводилося  його час од часу присаджувати, щоб той притримував язика. Швайко  вибачався, та за мить  забувався знову. Пив вiн  не по-дитячому, заливаючи собi коньяк просто у горло одним ковтком. Його друг-бiзнесмен поводився сумирно, анi пари з вуст. Це вiн скомандував §хати до Ялти та тепер   пив лише воду, хоча його i вмовляли пропустити чарчину й нiкого не боятися через те,  що вiн §де iз самим Швайком, якого знають у радiусi мiнiмум п"яти  областей. Та Анатолiю було досить триденно§ пиятики, вiд яко§ вiн ледве одiйшов. Вiн  наминав борща i все просив добавки. Раптом розмова повернула у другий бiк - про росiйського небожа Швайка, який служив у вiйськах спецназу. Спохмурнiвши  Швайко  оповiстив, що той  вже у  Чечнi. Поки що все нормально, та вiн майже впевнений, що добром це не закiнчиться,  якщо навiть хлопець   i повернеться додому. Востаннє, коли  бачився з ним, то вже помiтив вiдхилення у  психiцi.

- А як вiн потрапив до спецназу? Добровольцем? - запитала на§вно Оля.           

-  Ви що? Туди добровольцiв не беруть... Хiба що  дуже хтось благає, та потiм такi однаково вiдсiюються. До спецназу лише вiдбирають. I племiнника  мого вiдiбрали...Щось таке побачили у хлопцевi...

-  Менi буває смiшно слухати, як в судах захист будується на тому, що колишнiй вiйськовий  не знав, якого пiстолета купив та яку кулю туди вклав, - посмiхнувся  Iгор.

- Не знав яку кулю вклав, - скривився Швайко, оголюючи червонi ясна й жовтi зуби. - Безглуздя якесь... Зараз  спецназом називають рiзнi армiйськi пiдроздiли з посиленою фiзичною пiдготовкою, i кожний качок себе  вважає спецназiвцем.  А у справжньому спецназi  йдеться про руйнування й цiлковите знищення особистостi,  тобто людину перетворюють у вибуховий заряд, наповнений ненавистю й лютiстю.  От мiй племяш саме у такому загонi й опинився, як я здогадуюсь...  Сестра моя  ще того не розумiє... А я так тямлю, що не дочекається вона онукiв вiд свого єдинака...

- А мiй син сказав: "Папа, я - пацифист и это неизлечимо".  Довелося вiдмазувати вiд армi§, - вставиви сво§ п'ять копiйок i Анатолiй, запиваючи тривну вечерю колодязною водою.

- Молодець, - схвалила  Ольга, а потiм подумала:  що вона бовкнула? Молодець, що тато-бiзнесмен  вiдмазав синулю вiд армi§?  I виправилася:

- Молодець, що пацифiст...

- Який молодець, бля? - втрутився Швайко. -  Зараз армiя - рiк. Чого не служити?  Олечко, я вам, бля, розповiм, щоб ви зрозумiли хто такi спецназiвцi. У спецiальних пiдроздiлах вiйськового вiдомства вчать убивати... А  соцiальною адаптацiєю   пiсля §х звiльнення Мiноборони не займається. Проте   вбивати  вчать якiсно й  безкоштовно, бля.

- Ну, убивати вчать не лише спецназiвцiв, а взагалi всiх вiйськових, - заперечив Анатолiй. Ользi здалося, що вiн хоче §й сподобатися своєю ерудицiєю.

- Так, головна наука вiйськових - вбивати, - вiв далi пiдпитий Швайко. - Тобто, як фiзично усунути живу людину. А в спецназi, бля, ця наука досягає досконалостi. I задля  цього у якостi мiшенi §м ставлять фiгуру людини. Потiм  iнструктори клеять фотографiю чоловiка на  гарбузи та кавуни, залитi червоною фарбою... Це для того, щоб бiйцi звикали спокiйно дивитися на те, як голова супротивника розлiтається, бля,  кривавими жмутами...

- Прийомiв дуже багато,  всiх не переказати... - додав Iгор, бажаючи перевести розмову на iншу тему, бо переконати начальника РВВС хоч три хвилини не лаятися був неспроможний.  Та Швайко не звертав  на нього жодно§ уваги i вiв своє, дивлячись  єдинiй в §х компанi§ жiнцi просто в очi.

- Вiдмiнна риса спецназiвця - нiякого попереджувального пострiлу. Бо попереджувальний пострiл - то для мирного життя. От вiзьмемо нас, бля, ментiв... Я, мусор поганий, мушу дотримувати правових норм. Погано чи гарно - то вже iнше питання. Мушу дотримуватись!  А ось мiй племяш... - тут Швайко  засмутився i розлив коньяк по чарках. - Пропоную випити за тих, хто вже ТАМ! 

Пропустили мовчки, не чаркуясь, i Швайко доволi сумбурно продовжив.

 - Так от... Небiж мiй.... Вiн попереджувальний пострiл не зробить... Бо психологiя спецназiвця докорiнно вiдрiзняється вiд психологi§ розвiдника, оперативного працiвника чи мiлiцiонера... Армiйський стрiлець, бля,  самостiйно приймає рiшення, кого знищити i  не чекає дозволу на пострiл. Пострiл -  один, а схибити  вiн не  має права.   А в  снайперiв взагалi  девiз "Один пострiл - одна цiль".  То цивiльному страшно вбивати, а в армi§  тiльки цьому i вчать. В училищах, в академiях... I не в абстрактному сенсi слова, а натурально. Як у педагогiчному iнститутi вчать дiтей вчити, у медичному - лiкувати, а  у вiйськовому - вбивати.

 Iгор  плеснув Ользi  трохи  вина i винувато на не§ подивився, начебто вибачався.  А Швайко  тiльки похитав важкою головою i знову вп'явся  §й в очi. 

- Хочете послухати, шановна, яка мета у вiйськ спецiального призначення?   Так слухайте: дезорганiзацiя  керiвництва,  диверсi§,  напад на особливо важливi об'єкти, застосування в тилу супротивника збро§ масово§ поразки, деморалiзацiя вiйськ i населення. Спецназiвцi  вчаться усувати ключовi фiгури держав: мiнiстрiв, прем'єрiв, головнокомандуючого, президента, командуючих вiйськовими округами та  §хнiх  заступникiв. А  методи §х роботи  - пiдкуп, шантаж, психологiчний тиск... Ви як собi §х  уявляєте? Озброєнi до зубiв бiгають у камуфляжi по  лiсах i ночують просто неба? Аж нiяк... Живуть, бля, в готелях, вдягненi у джинси i пересуваються  на iномарках пiд виглядом  туристичних груп, спортсменiв,  бiзнесменiв та комiвояжерiв. Вони знають мiсцевi звича§, володiють прийомами рукопашного бою, майже всiх видiв боротьби з використанням   предметiв, що колють та рiжуть.   Їх фiзичнi й моральнi навантаження балансують на межi можливостей людського органiзму. I тут  одного здоров'я замало... Тут  необхiдна психологiчна пiдготовка: доведення бойових якостей до автоматизму... Бо спецназiвець мусить будь-що залишитися живим.

Iгор палив, поставивши лiктi на стiл i слухав. Аж ось наважився перервати монолог свого сп'янiлого товариша.

- Ти  простiше кажи. Спецназiвця вчать  не боятися кровi й бути здатним вбивати  супротивника в тiсних примiщеннях, коли дивишся  людинi просто в очi. I вбивають  вони   переважно   невинних людей, бо кожний солдат спецназу мусить неодмiнно  виконати свою задачу.

- Так, - пiдтвердив Швайко. - А як §х вчать? Кидають у воду - i пливи. Не виплив - що ж...  Так сталося... Вчать  нiчому не дивуватися й нiчого не боятися.  Перша зустрiч мого племяша з кров'ю була такою... Пробачте, Олю, якби ви не були суддею,  я б вам цього не розповiдав... А ви, як я розумiю, всього набачились... I ви мусите знати... Так от... Його  примушували плазувати в кровi i рiзати вагiтних кiшок тупим лезом... Словом, не для жiночих все це вух, навiть, якщо це вуха суддi...

- Такий вечiр... - почала Ольга (а вечiр i справдi був чудовий: тихий, теплий. На заходi небосхил перетворився в червону тоненьку смужку). - Десь у iнших людей починається свiтанок, а тут - нiч, i зорi  виблискують.

- А менi цiкаво...  - з протягом сказав Анатолiй. - Що твiй племiнник ще розповiдав?

- Мало вiн розповiдав.... Та я й так  знаю... Входить до кiмнати, а йому  на шию змiю. Вранцi  суне ногу в чобiт, а там -  сiрий пацюк. Суботнього вечора, коли, здавалося б, пiсля важкого тижня можна й перепочити,  кидають до маленько§ тюремно§ камери, а там - злий собака. В  руках  завжди зброя... А звикнувши до збро§, вони i в цивiльному життi не можуть вiд не§ вiдмовитися. А технiка виживання? Якось взимку викинули §х втрьох на парашутi у тайгу. Нi карти, нi компасу. Лише   калаш з один патроном, бля. I що таким молодцям у цивiльному життi   робити?

-  Солдат спецназу - це просто ходяча зброя, - пiдсумувала  Ольга..

- Так, - не зупинявся Швайко. -  Ходяча зброя...  I щоб виконати завдання вiн силою  витягне з будь-кого  необхiдну iнформацiю. Силою!!! Уявляєте? 

-  Я читав одну книгу, - вступив до розмови Анатолiй, - i вона мене вразила. - Якийсь Мiллер написав. Називається "Командос: Формування, пiдготовка, видатнi операцi§ спецпiдроздiлiв". 

-  Читав  i я цю книжечку, - додав Iгор.  - Тiльки цей Мiллер насправдi колишнiй росiйський спецназiвець.

- Може й так... Так от Мiллер   наводить цитату  якогось чи то  Стайнера, чи то Свайнера... не пам'ятаю. Цей Стайнер-Свайнер написав "Пiдручник дилера смертi". I вiн пише, що в  США   професiйних убивць використовують  i армiя, i мафiя... Спецпiдроздiл  флоту "тюленi" дає заробiток платним вбивцям, а сили спецпризначення мають сво§ власнi елiтнi "команди вбивць", куди беруть  надзвичайно витривалих професiоналiв, якi дiють методами командос - особливо пiдготовлених до сутичок вояк. Це - майстри холодно§ й вогнепально§ збро§, єдиноборств, i водночас освiченi й добре вихованi люди... Стайнер прямо пише, що всi уряди навчають вбивць. Особливо вербувальники придивляються до пристрасних мисливцiв, чи§ риси та iнтелект  якоюсь мiрою збiгаються iз психофiзичними характеристиками професiйних убивць. Перспективними кандидатами є й тi, хто зi своє§ iнiцiативи займаються рiзними видами контактних єдиноборств, карате, бiйкою, ножем i таке iнше.

- А я читав iншу книгу...- почав Iгор, та Швайко його перепинив.

- Вийдемо...  Я сюди, бля,  не для того §хав, щоб лiтературнi бесiди вести.

I вони вийшли за хвiртку.  А Ольга заходилася прибрати зi стола та готувати каву. Щоб не мовчати вона спитала Анатолiя:

- А ви чим займаєтеся?

- Купи-продай... Нiчого цiкавого. Вася - мiй шкiльний товариш, тож ми з ним трошки погуляли...

- Який Вася? А...Швайко...

- Так... Вирiшили трохи вiдiрватися та  опинилися в Ялтi... Вашiй роботi не позаздриш... Увесь час iз злочинцями, вбивцями...

- Авжеж...  Та я вже звикла...

- Я десь вичитав цiкавий  факт. Якщо не заперечуєте,  я продовжу тему. Виявилось, що пiд час вiйни бiльшiсть солдат у бою не стрiляють через внутрiшнiй опiр. I тепер  солдат в армi§  спецiально навчають переборювати цей внутрiшнiй опiр... Уявляєте якими методами?  А потiм цi душi виходять у цивiльне життя  й застосовують там всi навички...

- А телебачення? - пiдхопила Ольга. - А лiтература? А комп'ютернi iгри? Скрiзь  насильство. А як це страшно в реальностi. Як страшно й боляче бачити очi батька, якого  такий от навчений державою "командос" позбавив дитини.  А за гратами вони нiякi не геро§... Белькочуть  щось про те, як нi сном, нi духом не вiдають, яким чином  iз шумового пiстолета зникла перетинка...  Таж в цивiлiзованих кра§нах такi люди все життя   пiд доглядом уряду, а в нас, навчившись стрiляти,  хлопцi беззастережно намагаються використати отриманi знання  в охоронi, бандах, мафiях... 

- Так, я згодний: навченi стрiляти люди -  небезпечнi для суспiльства. Але не треба забувати, що саме суспiльство зробило §х такими й нiчого не зробило для §х повернення до  нормального життя. I потiм громада розплачується за це. Хiба не так?

- Та так...

Коли Iгор iз Швайком повернулися на столi вже стояла кава з тiстечками. Зiтхнувши,  Швайко шумно сьорбнув з чашки i подивився навкруги:

- Яка краса...I навiщо люди вигадали науково-технiчний прогрес? Як ви там казали, Ольго Володимирiвно,  "десь у iнших людей починається свiтанок, а тут - нiч, i зорi  виблискують"?

I раптом заспiвав низьким потужним голосом:

 

-         Ой, дiвчино, по гриби ходила,

      В зеленому, гаю заблудила 

      В зеленому, гаю заблудила!

      Приблудила до зеленого дуба:

      Оце отут  я, ночувати буду

      Оце отут  я, ночувати буду!

 

                На §§ очi навернулися сльози... Це була мамина улюблена пiсня. Колись  вона  зi своєю сестрою  чудово спiвала  §§  у два голоси...  Ольга вже теплiше поглянула на Швайка i пiдхопила:

 

                - Я  ж думала, що дуб зелененький,

            Коли бачу - козак молоденький

            Коли бачу - козак молоденький.

 

Всi спiвали, крiм Анатолiя, який навiть не пiдмугичував. 

- Це я був одного разу на Львiвщинi, - став розповiдати Швайко.  -  Їздили до родичiв дружини. Сiли от так увечерi пiд грушею, випили, те-се... Аж ось хазя§  переморгнулися та як затягли "Огней так много золотых на улицах Саратова". Я охренiв, бля. Не дав §м i доспiвати. Кажу: це я сюди пхався за 1000 кiлометрiв, щоб кацапськi пiснi спiвати? А вони: ми думали,  вам приємно буде. А я ж наполовину кацап, бля, в Iркутську народився i до восьмого класу в школу там ходив, поки ми  на Укра§ну не пере§хали. I мати  моя  так гарно укра§нськi пiснi  спiвала. Тож  як гримнув - "Ой, дiвчина по гриби ходила...", вони ледве з стiльцiв не  поперекидалися, бля.

-А цю знаєте? - спитав Iгор. I сам собi вiдповiв. - Цю пiсню нiхто не знає. Я народився на березi Днiпра.... I там  з дiдiв-прадiдiв §§ спiвають:

                - Баламуте, вийди з хати,

            Хочу тебе покохати,

            Покохати та й забути,

            Всi ж ви хлопцi   - баламути.

Цю пiсню дiйсно нiхто не знав.

- Найстрашнiше, що з нами вони i пiдуть, - пiдвiв пiдсумок Iгор... - Ми цi пiснi ще вiд батькiв чули, а нашi дiти  §х  зовсiм не знають. Моє рiдне село скоро перетвориться у  "заповiдник". А там  така природа! Глибокi балки, яри, степ широкий, кручi... А деiнде  збереглися навiть залишки гранiтних скель i верхiвки кам'янистих островiв. Та якийсь депутат вже накинув око на цi землi, зробить вхiд по 50 гривнi, понаставляє шашличникiв-чебуречникiв,  i - кiнець природi... Пiд кожним кущем валятимуться пляшки, обгортки та  iнше лайно. 

            ... Гостi ви§хали о другiй годинi ночi. Провiвши §х, Iгор знову пiшов у душову, а Ольга вирiшила ще трохи подихати свiжим повiтрям. Наприкiнцi городу  вона натрапила на невеличке болото. Кумкали жаби, цвiрiнчали та шипiли цвiркуни... Була дивна тиша, мир та спокiй... Сидячi на вогкiй травi вона згадала Анатолiя. Перед тим, як по§хати вiн взяв номе𠧧 мобiльного. Сказав, що хоче проконсультуватися з одного питання. Ох вже цi консультацi§...

За пiвгодини до не§ наблизилась бiла фiгура. Iгор присiв поруч...

- Надивляйся на природу, бо у мiстi такого не побачиш. Всi кудись квапляться, поспiшають. А куди поспiшати? До смертi своє§ - ось куди.

 - Та так...Коли квапишся - швидше летить час, тобто саме життя.

 - Нiколи нiчого не треба чекати i щось квапити - воно саме прийде. I наше життя от так промайнуло... Не помiтили, як попереду -  старiсть.

Помовчав i мiцнiше пригорнув Ольгу до себе.

- Олько, Олько... Знаю про що  ти думаєш... Якби ми тодi одружилися, то не мали б сьогоднi такого чудового вечора... Набридли б одне одному до чортикiв, i я б наразi сидiв з iншою. А ти б менi у§лась як хрiн.

Посмiхнувшись, Ольга подумала: "Ще все попереду...". А вголос у§дливо сказала:

 - Але ж я так i не довiдалася, як це - бути дружиною. Хоча б рiк в замiжжi побути, от тодi б i вирiшила, що краще: бути обридлою, але законною дружиною i працювати десь  в бiблiотецi на пiв-ставки або мати раз на життя романтичний  вечiр пiд мiсяцем.

 - Я тобi одразу  вiдповiм: краще цей єдиний  вечiр пiд мiсяцем.

 - Та звичайно... Роки самiтностi - за один вечiр пiд мiсяцем...

 - Та яке в тебе самотнiсть? Ти просто не знаєш, що таке самотнiсть i Бога тим гнiвиш. У тебе навiть кота немає. А самотнiсть - це купа котiв, якi заступають все iнше. Самотнiсть - це коли живуть не сво§м життям, а особистим життям котiв та собак. "Моя  Мася загуляла й не знає кого обрати: Васька або Кузьму. Гуляє моя кицечка з обома, а тi §§ ревнують". Мiй двоюрiдний брат пiшов колись жити до однiє§ жiнки. I  мiсяця  не витримав... Каже, кожну нiч по йому коти лазили - драбинкою у кватирку, потiм на стiл,  зi стола  на диван, де вiн спав. I добре б сво§ коти, а то - iз усього села... I лiзуть, i лiзуть... I лiзуть, i лiзуть... I всi - до цiє§ Масi.  Якось його терпець увiрвався: "Вижени §х! Прийми ту драбинку!". А жiночка: "Ти що? Вони змерзнуть!". А на вулицi - жовтень мiсяць... "Та най хазя§ за сво§х котiв  турбуються!" - не витримав брат. А вона: "Хазя§ цих котiв - остання сволота: не пускають §х ночувати до хати, а змушують у клунi мишей ловити". З мiсяць вiн потерпiв цi нiчнi котячi розборки  за Масю з переходом у котячий клубок, а тодi i каже: "Або я, або коти". I жiночка обрала котiв...

- Так i вона не самотня. Має котiв й навiть є з чого обирати. Бачиш, дядька вигнала, а котiв залишила...

 

3

 

 

            ... Суддя знов упiрнула у своє  крiсло... Пiд час довгих засiдань так зручно зануритися у протертий дерматин. Порушення, звичайно... В кiно суддi сидять прямо, голову тримають високо. Та висиджувати годинами з пiднятим пiдборiддям непросто: болить хребет, ниють м"язи ши§..  Що ж...Мантiя та  крiсло з високою спинкою мусять навiвати  повагу до суду. Та яке благоговiння може викликати ця брудна стеля в патьоках та стертий лiнолеум? На тлi цiє§ убогостi поваги можна  досягти лише справедливим суддiвством. А для винесення  правдивого рiшення (щоб з ним погодилися обидвi сторони)  потрiбен  ретельний розгляд справи.

            Нема чого казати: поганi  умови працi впливають i на незалежнiсть суддiв, яка за законом  має бути забезпеченою   шляхом створення    необхiдних    органiзацiйно-технiчних   та iнформацiйних   умов,   матерiальним i  соцiальним забезпеченням. Матерiальна незалежнiсть суддi - запорука його незалежностi. Але в тому є i зворотнiй бiк медалi. Вiзьмемо, наприклад, суд Заводського району. Євроремонт, до суддi не проб'єшся, бо секретарки (справжнi секретарки, а не секретарi суду) пильно охороняють сво§х начальникiв.  Диктофон там забороненi, а атмосфера у коридорах - напруженiша нiж деiнде. На дверях  охорона  записує прiзвище, iм'я по батьковi кожного, хто переступає порiг i мету вiзиту. А апеляцiйний суд захлинається вiд скарг  на   суддiв Заводського району.  При тому §хнiй голова  отримав звання "почесного суддi" вiд самого Ющенка...  А в нас, подумала  суддя Дорош,  голова  iз владою  на "ви", нi з ким особисто не лигається, тому i стiни цi  обдертi,  а квартир майже не надають... Отака-то цiна вiдносно§ незалежностi вiд  влади.

Щодо нарадчо§ кiмнати...  Зроду-вiку суддя Дорош §§ не мала, хоча за  законом  вона  має примикати безпосередньо до залу судових засiдань з боку процесуально§ зони i мати окремий вхiд iз залу, розташований так, щоб пiд час пересування суддя не контактував з публiкою. При нарадчiй кiмнатi мусить бути навiть  санвузол, щоб суддi (Боже збав!)  не стикалися з учасниками процесу. Також у примiщеннi суду повиннi бути кiмната для свiдкiв, кiмната для учасникiв процесу (адвокатiв i прокурорiв), хол для публiки... За кордоном палаци правосуддя -   то монументальнi будiвлi, якi видно здалеку. А в Укра§нi не в кожного суддi є Iнтернет. А що то за суддя без законодавчо§ бази? 

Та тут  треба дякувати, що хоч перуки й рукавички не змушують носити...          

- Прошу всiх сiдати..  Сьогоднi ми допитуємо експерта з психологiчно§ експертизи.  Назвiть, будь ласка,  сво§ прiзвище, iм'я та по батьковi, де живете, коли народилися й де працюєте? 

            - Кравцова Майя Пилипiвна, народилася 25 липня 1958 року, проживаю  на вулицi Червонiй, 18/1, працюю психологом, старшим судовим експертом.

- Скiльки рокiв працюєте експертом?

- Двадцять п'ять  рокiв.

- Майя Пилипiвна, суд вам роз'яснює, що ви викликанi в судове засiдання  як експерт по кримiнальнiй справi за обвинуваченням Забарова Юрiя Олександровича в навмисному вбивствi й незаконному носiннi вогнепально§ збро§. Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

- Зрозумiло.

- Адвокат Куреник, прошу вас, ставте питання.

- Скiльки часу  ви дослiджували пiдсудного?

- Два тижнi.

- Чи дотриманий  строк проведення експертизи?

- Так...   Ми провадили комплексну психолого-психiатричну експертизу. Коли до нас надходить дослiджуваний,  ми ще не знаємо висновкiв психiатрiв. Сумiжнi питання ми вирiшуємо спiльно, робимо висновки, якi   додаються до висновку.

- Якi методики ви застосовували у сво§й роботi?

- Тi, якi вважали  за потрiбне. Регламентованих  методик не iснує. 

- Особливостi    поведiнки   пiдекспертного  в  проблемних  ситуацiях стосуються компетенцi§ психолога чи психiатра?

- Зважаючи на предмет чого. Все залежить вiд конкретно§ людини й конкретних обставин. Пiд час спецiально§ бесiди розглядаються питання чи   не був пiдекспертний  у тимчасовому  хворобливому розладi пiд час i напередоднi конфлiкту, а також  в якому емоцiйному станi вiн перебував.

- Що мається на увазi пiд "спецiальною бесiдою"?

- Це коли крiм загальних тем, дослiдження анамнезу розглядається конкретна ситуацiя, конкретнi обставини, у яких перебував даний пiддослiдний.

- Чому  не врахованi  позитивнi характеристики пiдекспертного? Тобто, що вiн  - лагiдний син, турботливий батько, надiйний товариш, який не залишить у бiдi й на якого можна покластися. У справi є свiдчення  друга  Забарова, який розповiв, що Забаров §здив в iнше мiсто для того, щоб купити лiки для його важкохворо§ дочки й вiдмовився взяти за це грошi. Це враховувалося при експертизi?

            - Всi вiдомостi, якi характеризують пiдекспертного  в минулому, врахованi. В актi перерахованi всi позитивнi якостi. Забаров  за  характером спокiйний, урiвноважений, чуйний, завжди готовий стати у помiч, має iншi позитивнi якостi.

            - Чому у звiтi вiдсутня iнформацiя про iндивiдуальнi характеристики пiдекспертного  з урахуванням ретроспективи?

            - Аналiз ретроспективно§ частини у висновку присутнiй. Пiдекспертний при§хав на прохання вiтчима до мiсця подi§ i вирiшив втрутитись у конфлiкт. Вiдзначає, що хоча й був схвильований, але не настiльки, щоб дiяти несвiдомо й безконтрольно. Ситуацiю контролював, розумiв, що може виникнути бiйка, дiяв вiдповiдно до ситуацi§. Коли  ж обставини загострилися, i потерпiлий почав поводитися зухвало, вiн витяг пiстолета. Стрiляти не збирався, та й мотиву не було, хотiв розрядити ситуацiю й знову перейти до переговорiв. Зробив попереджувальний пострiл у повiтря, сподiваючись, що це заспоко§ть присутнiх. Однак потерпiлий кинувся на нього з якимось гострим предметом. Пiсля пострiлу з метою самозахисту наказав товаришу викликати швидку.  Про те, що трапилося, шкодує. Вважає, що його дi§ не були навмисними, i вiн дiяв з метою самозахисту.

-  Якi конкретнi тестовi методики ви використовували, коли робили висновок про вiдсутнiсть у пiдекспертного  контрастних особливостей, проявiв характеру?

- Проби на пам'ять i увагу, таблицi Шульца, субтести з методики Векслера й таке iнше.  Ми вiдповiдали на питання слiдчого  "Чи перебував Забаров  у станi сильного душевного хвилювання пiд час скоєння злочину?".

- Чи  можете ви надати суду  таблицi й тести, якi заповненi рукою пiдсудного?

- Зазвичай вони не зберiгаються... Треба подивитися... Iнструкцiя цього не вимагає.

- Скiльки часу ви витратили  на експертизу?

-  Достатнiй строк.

- Забаров перебував у вашiй установi два тижнi.  Цього було досить?

- Так. Досить.

- У пiдсудного є питання?

- Так. В мене коментар щодо психологiчних тестiв. Прошу внести до протоколу, що з мого погляду нiяких тестiв зi мною не провадилися й навряд чи експерт зможе пiдтвердити iнше. Зi мною експерт-психолог розмовляла один раз протягом п'яти  хвилин. Ось i все дослiдження.

- З вами працювали в достатньому обсязi...

- Бiльше питань немає.

-  Суд має питання. Ви стверджуєте, що застосовували  методики, графiки i таке iнше. А пiдсудний твердить, що нiяких таблиць вiн не заповнював. Суд у вас запитує: чи ви провадили тестування?

- Так. I в достатньому обсязi, щоб зробити вiдповiднi висновки.

- Скажiть суду, чи має пiдсудний  iндивiдуальнi психологiчнi особливостi, якi  б iстотно вплинули на його свiдомiсть i дiяльнiсть?

-  Я не можу вiдповiсти на це питання...

- Адвокат Куреник,  є питання?

-  Шановний суд, захист наполягає на тому, щоб експерт надав усi графiки, таблицi i iншi матерiали, якi заповнював пiдсудний при проведеннi дослiдження. 

- Експерт Кравцова, дякую, можете бути вiльнi.

- Ваша честь у захисту є клопотання щодо  КСППЕ за участю експерта-психолога Кравцово§. З експертного висновку незрозумiло, якими методиками користувалася експерт. Також незрозумiло, скiльки часу провадилася психологiчна експертиза. Експерт стверджує, що заповнювалися якiсь таблицi й тести,  у чому захист сумнiвається.  Тому захист висуває клопотання про направлення  вимоги до бюро судово§ експертизи надати графiки, таблицi й iнших iнструментальних матерiалiв, якi використалися при проведеннi дослiдження й були заповненi пiдсудним.

               - Якi думки учасникiв процесу?...  Проти лише потерпiла.... Суд вважає за необхiдне задовольнити клопотання й викликати завiдувача вiддiленням судово-психiатричних експертиз для пояснень. На сьогоднi все. У судовому засiданнi оголошується перерва. 

Суддя вийшла iз залу засiдань. "Адвокат потерпiло§ знову не поставила жодного питання...".

Зайшла  до свого кабiнету i дiстала iз книжково§ шафи  "Патопсихологiчну  дiагностику". Там прочитала, що шкала Векслера використовується для оцiнки пам'ятi i  складається з 7 субтестiв. Дослiдження провадиться в один прийом i реєструється на спецiальному бланку...

Подзвонив начальник районного РВВС.

- Ольго Володимирiвно.... Я з приводу виправдувального вироку...Недобре...Тут наш  слiдчий  мало не пiд слiдством...

- Недобре? Кому недобре?

 

4

 

 

Настали спекотнi днi... В мантi§ вже  не всидиш... Ольга Володимирiвна ледве дочекалася кiнця робочого дня. Щойно секретар пiшла додому,   зателефонувала сестрi: серце  млiло за рiдною душею...

I  що за людина ця Катерина? У §§ вiцi люди в начальники вибиваються... З §§-то розумом! А Катря  така непостiйна.... У керiвники i не тягнеться... Якби   зарекомендувала  себе, як серйозний працiвник, який прагне  кар'єри, то мiнiстром була б. Так нi... I навiть  §§ зовнiшнiй вигляд не вiдповiдає iмiджу  дами... Джинси зi светрами - найулюбленiший одяг...

- Катруся,  як там з роботою?

-  Бiда та й годi, - защебетала сестра напрочуд весело. -  Сьогоднi §хала через все мiсто в якусь "Мазаницю" лише для того, щоб заповнити дурну анкету на п'ять аркушiв. А ще зажадали рекомендацi§ з останнього мiсця роботи. Хто менi надасть тi рекомендацi§? Ота стерво, вiд яко§ я втекла?  Я §м сказала, що то неможливо. Вони i вчепилися: хiба ви погано розiйшлися? Як цим дуриндам довести, що  якщо я за власним бажанням пiшла з роботи, то це не означає, що  я - погана?  Адже я  тихо пiшла... Мене вижили, i я  не чiплялась за мiсце... Пiшла собi та й годi... Та це нiкому не потрiбно. Очi  в них якiсь склянi. Боже, що то за структура - успiшна компанiя?...Кого вони набирають? Що то за люди? I чи люди? Я хочу у маленьку дружню фiрму.... А тут замiсть до побачення -  "ми вам пертелефонуемо...". I брешуть. Завжди брешуть:  нiколи не передзвонюють...

- Та не бiгай ти по тих великих компанiях! Не втрачай надiю, напиши резюме, розмiсти  його в Iнтернетi...

-  Так i зроблю...

Пiсля роботи  Ольга неквапно пiшла додому. Вечiрнє мiсто  тихше за денне... Людей -  небагато, бо майже всi мешканцi роз"§халися по сво§м спальним масивам. Не поспiшаючи зайшла до магазинчику i навiть купила собi там нову кофтинку. Коли вже ввiйшла у пiд'§зд,   бiля лiфту побачила  бороданя незрозумiлого вiку: чи то хлопець, чи то чоловiк.... М'ятi джинси, картата сорочка на випуск, русяве волосся до плечей. Незнайомець вийшов разом з нею на п'ятому  поверху i  звернув праворуч. I тут вона згадала, що це, мабуть,  нарештi в'§хав новий мешканець замiсть  iнженера, якого поза очi називали  Птеродактилем через його схожiсть з древнiм птахом. 

Щойно повечеряла, як у дверi постукала  сусiдка з квартири навпроти Рита. Базiкало страшне ця Рита.... За радянськi часи  працювала в сферi торгiвлi, а тепер переквалiфiкувалася у мерчендайзера. Рита   вивернула  купу новин. Син §§ перейшов на нову роботу: ранiше розповсюджував пшоно, а тепер - гречку. Сашко Марковський одружився,  а в Суханкiних народилася онука. Тiна з сьомого поверху, ефектна блондинка за шiстдесят, яка завжди якось дивно вдягалася (наприклад : пiд рожевi на високих пiдборах боти - ядуче зелену куртку, або в страшну спеку - чорний костюм з капелюхом у виглядi таблетки з вуалькою)   вийшла черговий раз замiж. А багатi§ Голобiни емiгрували до США.

-  Ти краще скажи, хто  замiсть Iхтiозавра в'§хав?- втомлено спитала Ольга.

- Якого iхтiозавра? - сусiдчини очi полiзли  на лоба.

- Чи як його там?

- А!!! Птеродактиля?

- Так, Птеродактиля...

 - А!!! А ти ще не знаєш? Художник!

 - Художник?

 - Так, художник... Та тiльки невдаха.

 - Невдаха? Чому невдаха? Бородань... Розхристаний такий...

 - Мiй Котя його знає.

Ритин брат,  сорокап'ятирiчний "колобок" Костянтин, теж був бороданем i теж - художником. Але успiшним... Котя вважався зразковим сiм'янином, i увесь час тiльки й торохтiв про свою дитину: то його донька, восьмирiчна Мася, те, то його Мася - це...  Як Мася прокинулася вранцi i далi цiлiсiнький день в подробицях, до того моменту, як вона пiшла у лiжко.  А враховуючи, що Масiн день (як звали дiвчинку насправдi, Ольга все забувала спитати) був розписаний по хвилинах (танцi, мови, акробатика i то ще не все), говорити Котi було про що. Переслухати його було неможливо.  Колись Рита  запросила сусiдку на свiй день свого народження, i там  був Котя, який нiкому не давав рота розкрити, навiть сво§й сестрi, яку вiн перебазiкав. Чомусь Оля думала, що i малює Котя лише свою Масю. Втiм, нi... Виявилось, що  головнi персонажi його картин - "мамi" й "папi", якi  емiгрували до Нiмеччини i жили там у притулку для людей похилого вiку. Зрозумiло, що нiмецький притулок не порiвняти з укра§нським:  медичне обслуговування, сервiс i таке iнше. Котя  §здив до батькiв по два рази на рiк i привозив звiдтiля  безлiч ескiзiв та картин. Тодi ж вiн i продемонстрував своє полотно, яке пiднiс сестрi у подарунок:  коротко стрижена сива худа бабця на тлi акуратного двоповерхового будиночку. Кругом  зеленiли такi самi коротко стриженi  свiжовимитi охайнi газони (Ольга тодi ще згадала свою бабусю, яка до кiнця  днiв кожного ранку розчiсувала своє довге чорне волосся  i закручувала косу кругом голови).  Навколо  "мамi" з"юрмилася  купка однаковiсiньких стандартно стрижених i  сивих кощавих бабусь. Одна в одну. Якби одна з них не видалася трохи вперед, то важко було б розпiзнати, хто з цих бабусь "мамi". А Котя супроводжував  розглядання картини "жахами" про нещаснi  долi бабць з нiмецького притулку - у кожно§ своя трагедiя i кожну можна окремо вимальовувати. Ольга тодi мало не засмiялась... Що б то була за серiя з десяти однакових картин i з приписом на зворотi про долi бабусь... А вголос не в жарт запитала:  а чому Костянтин не малює мешканцiв наших, укра§нських притулкiв?  Адже тут бiльш обтяжуюча картина... I в наших бабусь теж страшнi долi. На що Котя миттєво вiдреагував: "Навiщо менi чуже горе? ..". Таким от  "художником" був Котя.

А цей новий сусiда  дуже вiдрiзнявся вiд  Котi. Недбало  одягнений, у старих джинсах, якi  висiли на ньому як на кiлку. Проте неохайним вiн був  не богемно, а по-справжньому. На вигляд рокiв 40-42, проте погляд  - чiпкий... Обмiряв §§ в лiфтi очима з голови до нiг й миттю все зацiнував. 

            ...- Розлучився з дружиною, квартиру продали, - теревенила  Рита, - i йому ця двушка дiсталася.  Батько ще живий, а мати померла.  Могла б тобi його запропонувати, та  вiн ненадiйний, тобi - не пара... Одного часу запиячив, а зараз чи закодувався, чи сам кинув... Бiдна дружина  з ним настраждалася. Сама вона в банку працює... З ранку до ночi ... Тягла сiм"ю на собi, бо якi в такого художника можуть бути заробiтки? Котя мiй  з галерейниками спiвпрацює, i його картини  за кордон вивозять... Живопис на заходi зараз дуже затребуваний. Котя  намалював портрет самого банкiра Глауберова!... I той йому одвалив за це непогану суму.

            "А баби з нiмецького притулку -  для душi?"- мало не запитала Ольга та вчасно оговталася.             А Рита заливалася... "А цей живописом не захоплюється. Написав якiсь дурнi картини: "Жертва кредиту", "Прохач у олiхарха". I змалював самого Глауберова... Уявляєш? Сто§ть якийсь  iнтелiгентик i просить у Глауберова грошей. Або як тобi його картина "На дозвiллi"?  Бiзнесмен сидить у ресторанi, §сть курку руками, а навпроти нього дiвчина засоромилась. I  не карикатура якась... Не абстракцiонiзм! Справжня картина, з усiма свiтлотiнями й за правилами образотворчого мистецтва.  З таким малюванням далеко не за§деш.... Сьогоднi  все залежить вiд рейтингу. Без рейтингу - i не сунься нiкуди. А рейтинг створюють тi  самi галерейники, якими цей дурник нехтує...

- Рито, я нiчого не розумiю в образотворчому мистецтвi, але виходить так: хоч ти Леонардо да Вiнчi, але якщо не спаруєшся з галерейником, то нiхто про тво§ картини не дiзнається? Та це ж нiсенiтниця...

- Так i є. А цей Назар...

-         Його  звуть Назаром? Яке незвичне iм"я...

-         Так... Назар Калениченко...

-         Так просто? Наче iз сiльсько§ драми ХIХ сторiччя.

 

5

            Вранцi не було сили  збиратися на роботу. Не розумiла чому... Дуже втомилася останнiми днями, кортiло у вiдпустку. А тут ще наснилися кошмари... I дощ на вулицi. Ще не все... Зателефонувала донька - занедужав маленький.

            Ледве зiбралася i навiть губи забула пофарбувати. Майже виповзла  до лiфту i мимоволi подивилась на сусiдськi дверi...  За ними була глуха тиша. На третьому в лiфт  пiдсiла сусiдка. Ця величезна тiтка завжди ставала до пасажирiв задом i дивилася угору. Чому вгору - незрозумiло... Ольга завжди цьому дивувалася, а сьогоднi втямила. Iнакше вона тикатиме носом у дверi... 

            Робочий день  тягся як нiколи повiльно. Судових  засiдань не  було, тож бiльшу частину дня  писала рiшення й вивчала новi справи.  Пiсля обiду зателефонував голова суду,  докорив виправдувальним вироком i перейшов до головного.   Ольга Володимирiвна зачудувалася. Невже це все? Так, змiнилися часи...Що ж, тодi потроху, у  кричущих випадках будемо виправдовувати.  А голова наказав мчатися  до апеляцiйного  на семiнар. Сам  вiн §де у вiдрядження, тож треба там за нього посидiти.

                Їхати довелося маршруткою... Автiвку давно прибрав до рук зять, а с зятя - що взяти?... Вмостилася зручненько, гадала спокiйно подумати про своє... Та не вдалося...Поруч сiв гостроносий  чолов"яга, який не мiг мовчати. Спочатку вiн зателефонував якiйсь Оксанi, довго §й розказував, як вiн працює, що йому затримують зарплату та вiн не обурюється, бо й начальству зараз непереливки, а в них таки реорганiзацiя. Потiм прохрипiв, що на ньому все тримається i кинути роботу вiн не може, а вчора був у вiдгулi i вiдсипався, а потiм приготував собi смажено§ картоплi на салi i по§хав до сестри на день народження. Всi пасажири слухали цi нiсенiтницi...Потiм гостроносий повiдомив Оксану, що тепер день вдасться, бо вiн поговорив з лагiдною, чудовою людиною... Пасажири зiтхнули... Та ненадовго...Наступний дзвiнок був до Наталки, якiй вiн  переповiв все спочатку: про те як працює, як затримують зарплату та вiн не обурюється, бо й начальству непереливки, а в них - реорганiзацiя... На щастя, добазiкало це торохкало вже на вулицi.

            ...Семiнар був присвячений психологiчним експертизам.  Ольга Володимирiвна  трохи спiзнилася, тому сiла позаду поруч iз вусатим симпатичним чоловiчком, який спочатку  занадто  уважно слухав лектора, та за годину  вже нервово совався на сидiннi. Глянувши на Ольгу  вiн начебто вирiшував: заговорити чи нi. Та  сидiла мовчки. Вирiшила не йти на допомогу: най виявляє iнiцiативу, бо цi чоловiки вже зовсiм забули, що то таке. А сусiда ще трохи пововтузився i зашепотiв:

            - А я, чесно кажучи,  мало розумiю цi психологiчнi експертизи. Я вважаю так: пiдсудний може бути осудним чи неосудним. Якщо вiн визнаний осудним, то моє завдання, як суддi,  розiбрати його вчинки, його мотиви i його емоцiйний стан у момент здiйснення злочину. Зараз адвокати все частiше наполягають на комплекснiй судовiй психолого-психiатричнiй експертизi, або як §§ ще називають КСППЕ.  Втiм рiвень наших психологiв надзвичайно низький...     

            -  Цiлком з вами згодна, - пiдтримала суддя Дорош спiврозмовника.

            - Ще Рахунов говорив, що вивчення особистостi обвинувачуваного й свiдкiв становить пряму й невiд'ємну функцiю суду, а  судово-психологiчна експертиза навiть небезпечна через те, що "применшує роль внутрiшнього переконання суддiв". Як з ним не погодитися? А його тодi заплювали!   Психологiчну експертизу треба провадити  тiльки у складних випадках, коли виникає якийсь  сумнiв щодо достовiрностi свiдчень.

- Так. Я й сама, без психологiв  спроможна дати оцiнку свiдченням.

            - I Конi про це говорив...Його ствердження пройшли перевiрку часом.  Вiн був переконаний, що запровадження в кримiнальному процесi психологiчно§ експертизи для встановлення достовiрностi свiдчень може пiдiрвати засади судочинства, тому що, по-перше, §хнi показання, пройшовши через психологiчну редакцiю та цензуру експерта, втратять свою безпосереднiсть; а по-друге, недовiра до можливостi свiдка адекватно сприймати обставини справи поставить пiд сумнiв особливостi уваги, пам"ятi суддiв та присяжних, яким доводиться запам'ятовувати бiльший обсяг iнформацi§.

Тут на них шикнув хлопець iз акуратною стрижкою, який сидiв поруч iз блокнотом у руках i ретельно занотовував лектора. Далi слухали мовчки... На перервi сусiда репрезентував себе як Тарас Возничук i запросив Ольгу на фiлiжанку кави. 

У кав'ярнi пан Тарас хитро на не§ подивився i вигукнув:

-  Чув про вас досить схвальнi вiдгуки!

- Дякую. I я чула ваше прiзвище, та, чесно кажучи, не пам'ятаю з якого приводу. Здається, з гарного.

            Чоловiк  порснув, погладив сво§ вуса й швидко почав говорити, наче побоюючись, що його перепинять.

- Знаєте, для мене питання  психологiчно§  експертизи є дуже наболiлим. Я завжди сперечаюся з цього приводу з колегами i менi приємно, що ви подiляєте мою точку зору. Давайте спробуємо розiбратися... Що таке психологiчна експертиза? Я  взяв з собою на семiнар навiть  вiдповiдну Iнструкцiю. I тут написано, що психологiчна  експертиза   встановлює   особливостi  психiчно§  дiяльностi  та  такi  §х прояви в поведiнцi особи,  якi мають юридичне значення та викликають певнi правовi наслiдки.  Психологiчна  експертиза   також   може   бути   часткою комплексного  експертного  дослiдження,  якщо  в  слiдства чи суду  виникають   питання,   вирiшення   яких   потребує    синтезування  спецiальних  знань  з рiзних галузей науки. Тобто  слiдчий вирiшує комплексно дослiдити  пiдсудного, якщо вiн бачить, що якiсь iндивiдуальнi риси характеру вимусили того натиснути на курок.   I головними завданнями психологiчно§ експертизи є визначення  у пiдекспертно§ особи  iндивiдуально-психологiчних  особливостей,  рис  характеру,  провiдних якостей  особистостi;  мотивотвiрних чинникiв  психiчного життя i поведiнки;  емоцiйних реакцiй та станiв;  закономiрностей перебiгу психiчних процесiв,  рiвня §хнього розвитку та iндивiдуальних §§ властивостей. А такими  iндивiдуально-психологiчними особливостями,  що суттєво впливають на характер злочину можуть бути  пiдвищена   агресивнiсть,  пiдкоренiсть,   жорстокiсть,   нерiшучiсть,   етичнi   орiєнтацi§, соцiальнi установки, мотивацiйна сфера... Також психологи повиннi  визначити чи перебувала    пiдекспертна   особа   на   момент   скоєння протиправних дiй в емоцiйному  станi, як то: сильний  страх, пригнiченiсть,   розгубленiсть,  вiдчай,  емоцiйний  стрес,  фрустрацiя тощо,  що суттєво вплинуло на §§ свiдомiсть i поведiнку?     Чи перебувала   пiдекспертна   особа   в   станi   вираженого емоцiйного  збудження  або  емоцiйного   напруження,   що   можуть  розглядатися  як  психологiчна  пiдстава  стану сильного душевного  хвилювання? Чи перебувала    пiдекспертна   особа   на   момент   скоєння  протиправних дiй у станi фiзiологiчного  афекту  як  психологiчно§  пiдстави сильного душевного хвилювання?

                - Все перелiчене - пряма дорога до статтi 116 "Умисне вбивство, вчинене в станi сильного душевного хвилювання". Таке хвилювання якраз i виникає раптово, внаслiдок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжко§ образи з боку потерпiлого.     - Що i слiд довести... Тобто психолог  вирiшує пiд яку статтю пiдпадає пiдсудний! Так ми  переберемо мiру... З нашою корупцiєю неважко  пiдкупити психологiв...

            - Гадаю ви трохи перебiльшуєте.. Згадайте постанову  Пленуму Верховного Суду   Укра§ни    "Про судову експертизу в кримiнальних i цивiльних справах". Там сказано, що при дослiдженнi висновку експерта суди повиннi виходити  з  того, що   висновок експерта не має наперед встановлено§ сили та переваги над  iншими   джерелами   доказiв,   пiдлягає  перевiрцi  й  оцiнцi  за внутрiшнiм переконанням суду,  яке має ґрунтуватися на всебiчному, повному й об'єктивному розглядi всiх обставин справи у сукупностi.

                -  Так! Але ж ви бачите, що  КСППЕ наразi використовують десь у  15-20 процентiв злочинiв! 

            - Пане Тарасе, особисто я бачу проблему в тому, що  в Укра§нi бракує методик з КСППЕ, проте є багато  суперечливих питань. Найчастiше  психолог консультує психiатрiв, i тодi  експертиза є просто судово-психiатричною. А експертиза може бути комплексною лише у випадку, коли психолог має вiдповiсти на питання: чи має    пiдекспертна    особа    iндивiдуально-психологiчнi особливостi?  Я наразi розглядаю справу, де експерт виступила радше як консультант, бо на цi питання вона не вiдповiла. Процитувала свiдчення пiдекспертного та й годi... Втiм акт КСПП   пiдписаний спiльно усiма членами комiсi§ - психiатрами та психологами.  Але  в такому разi не можна визначити якi дослiдження i в якому обсязi провiв кожний експерт, якi факти вiн довiв i яких висновкiв дiйшов. Кожен експерт пiдписує ту частину висновку, яка мiстить опис здiйснених ним дослiджень i несе за не§ вiдповiдальнiсть.

               - Так, так.. Згоден! - розпалився пан Тарас i навiть трохи почервонiв. - Що означає комплексна експертиза? Два типи спецiалiстiв  доходять спiльного висновку, а спiльний висновок - то  спiльна вiдповiдальнiсть. Та притягти до вiдповiдальностi психолога окремо вам не вдасться. Наразi така плутанина з цими КСППЕ...  Шишков вважав, що питання про здатнiсть особи до усвiдомлено-вольово§ поведiнки є неправомiрним, якщо воно адресоване одночасно до психiатра та психолога. Поставлене у такому абстрактному, недиференцiйованому виглядi, без зазначення можливо§ причини зниження або втрати тако§ здатностi як-то хворобливi розлади, нехворобливi вiдхилення, питання стає безпредметним. Експерти, що зобов"язанi залишатися у межах своє§ компетенцi§, тобто в рамках психiатрi§ або психологi§, нездатнi дати на нього вiдповiдь "взагалi", безвiдносно до конкретного стану психiчного здоров"я пiдекспертного.

               - Але ж ви бачите, що останнього часу  КСППЕ використовують для дiагностики стана  афекту аби пом"якшити покарання.

               - В нас нема такого поняття як афект, як ви знаєте.. В нас є "стан сильного душевного хвилювання", яке  ширше за сво§м змiстом вiд поняття фiзiологiчного афекту, оскiльки фiзiологiчний афект характеризує лише медичний (психологiчний) критерiй  сильного душевного хвилювання i не враховує юридичного.. Сильне душевне хвилювання, яке раптово виникло внаслiдок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжко§ образи, - це стан здорово§ людини, який супроводжується змiною вольово§ та iнтелектуально§ сфер, внаслiдок чого значною мiрою знижується §§ здатнiсть усвiдомлювати сво§ дi§ або керувати ними. Тому  комплексна, разом iз психологами, експертиза може бути корисною для уточнення дiагнозу у випадках iз нечiткими психiчними аномалiями, якi не виключають осудностi, при афективних реакцiях, аномалiях поведiнки в момент правопорушення в особливо складних, екстремальних ситуацiях, у станi тяжко§ втоми.

               Пан Тарас замовк i заказав ще кави. А Ольга раптово вiдчула шалену  втому i цiлковиту нездатнiсть вести  таку напружену iнтелектуальну розмову. Дощ за вiкном навiвав радше  сон.... Та пан Тарас не зважав анi на дощ, анi на пiвсонний стан своє§ спiврозмовницi.

               -  Через що закрутили веремiю...Серед злочинцiв, особливо вбивць,     30% мають психiчнi аномалi§ в рамках осудностi.  Тому психолог мiг би бути нам з вами корисний, якби встановив,  що   сприяло   виникненню й розвитку таких  рис  характеру,  як  дратiвливiсть,    агресивнiсть, жорстокiсть i, що привело  пiдсудного до  зниження  вольових    процесiв, пiдвищенню  сугестивностi,  ослабленню  стримуючих  контрольних    механiзмiв. Хоча...

-  Ось вам i "хоча" ... - з проволоком вiдгукнулася Ольга. -  Суддя - це природний психолог, i якщо це не так, то йому краще зайнятися чимось iншим. Я  завжди наскрiзь бачу, що вплинуло на розвиток рис  характеру мо§х пiдсудних i бачу  це без усiляких методик. Але я i не педагог... Виправити пiдсудного не можу, перевиховувати не хочу. Моє завдання - установити мiру його покарання.

- Згоден!  Якщо пiдсудний народився в неблагополучному районi й вирiс у злочинному  середовищi, тодi все зрозумiло. Але експертиза стала  б нам у нагодi у випадку несподiванки вчинкiв, появи невластивих ранiше форм поводження, жорстокостi, яка не вiдповiдає приводу, а також наявностi конфлiктно§ ситуацi§ перед правопорушенням.

Перерва  закiнчилася, i пiд холодною зливою вони бiгцем  повернулися до актового залу. Там суддя Возничук принишкнув i вже не коментував лектора. Пiсля отримання sms-ки  вiн попрощався i пiшов у сво§х справах. А  лекцiя здалася Ользi Володимирiвнi досить цiкавою, бо лектор саме розповiдав про фiзiологiчний афект.  Доповiдач вiдзначив, що фiзiологiчний афект не супроводжується  втратою самоконтролю. У випадку, якщо факт здiйснення злочину в станi фiзiологiчного афекту доведений, кримiнальна вiдповiдальнiсть наступає, але такi злочини визнаються менш небезпечними. "Та так  можна кожне вбивство, яке виникло в суперечках i бiйках, звести до фiзiологiчного афекту й, вiдповiдно,  до статтi 116", - подумала Ольга Володимирiвна.

А лектор продовжував:

-  Коченов поняття "фiзiологiчний афект" i "сильне душевне хвилювання"   змалював у виглядi двох кiл, якi перекриваються. Область перетинання кiл - це зона "сильного душевного  хвилювання". Однак не завжди фiзiологiчний афект є пiдставою для квалiфiкацi§ дiянь, як такi, що скоєнi у станi сильного душевного хвилювання. Наприклад, якщо обвинувачуваний сам зiнiцiював конфлiктну ситуацiю, яка викликала вiдповiднi дi§ потерпiлого, i це у свою чергу, обумовило афект в обвинувачуваного. Разом з тим iснує ряд психiчних станiв, здатних iстотно дезорганiзувати свiдомiсть i психiчну дiяльнiсть людини, якi за певних умов можуть розглядатися як сильне душевне хвилювання у психологiчному сенсi цього поняття. До них належать психiчна напруженiсть (стрес), фрустрацiя, розгубленiсть та iншi. Однак це можливо тiльки у випадках, коли: по-перше, iснує гостра  ситуацiя, яка травмує психiку; по-друге, дi§ потерпiлого зачiпають особисто-важливi для обвинувачуваного цiнностi; по-третє, незважаючи на специфiчнi динамiку й утримування, стрес або фрустрацiя викликають у дослiджуванiй ситуацi§ дезорганiзацiю психiчно§ дiяльностi настiльки значну, що порiвняно iз впливом афекту у вищiй крапцi його розвитку; i, нарештi, по-четверте, поводження людини в дослiджуванiй ситуацi§ є для не§ нетиповим, парадоксальним, суперечним основним iндивiдуально-психологiчним особливостям пiдекспертного...

На цих словах  Ольга Володимирiвна схилила голову й понеслася думками десь далеко вiд фрустрацiй та дезорганiзацiй....  Чомусь вона згадала свого сусiда-художника. Цiкаво, як йому вдається зводити кiнцi з кiнцями? От вона все життя на держзабезпеченнi, має путiвки, лiкарнянi, оплачувану вiдпустку... Сподiвається на пристойну пенсiю. Суддя Дорош не думає про завтрашнiй день. Цi днi, на жаль або на щастя, прописанi  наперед. А як це так:  жити  непостiйними заробiтками, i при тому не знатися з галерейниками? А раптом занедужає? А сiм"я? Сiм"ю вiн просто  кинув... I не хлопчик вже...  Втiм  поводиться як хлопчисько. Як так можна? З якого тiста його вилiплено?

Вiд цих думок Ольга Володимирiвна навiть трохи закуняла. А коли   отямилася,  лекцiя вже закiнчилася. Вона по§хала додому з якимось непевним сподiванням зустрiти у лiфтi свого нового сусiду. Але нiхто не зустрiвся... Тодi вона зайшла до Рити, начебто за сiллю, й зробила незграбну спробу  завести  розмову про нового сусiду...  На щастя Рита переймалася сво§ми проблемами i нiчого не помiтила...Виявилося, що папi дихає на ладан, i Котя вже ви§хав до Нiмеччини. "Малювати папi на смертнiй постелi?" - ледве не зiрвалося  з язика. I  знову вiдчула себе до бiса виснаженою. Що §й до  того художника? Хiба не має сво§х проблем? А прийшовши додому негайно зателефонувала доньцi, аби  довiдатися про здоров'я онука. Температура, слава Богу, впала, дитина спить. Леся  сама була напiвсонна, тож  довго §§ не розпитувала.

Ольга  вийшла на кухню, зробила собi бутерброд i за хвилину виплюнула на стiл пiв зуба. Цього ще не вистачало! Треба негайно вiдвiдати  стоматолога. Та якого?  Аллочка у вiдпустцi.... До речi, чудова людина, та, як i сестра Катя - непристосована до цього життя. Колись пiшла iз престижно§ клiнiки за неспроможнiсть виконувати план i  вмовляти пацiєнтiв на дуже дорогi процедури. Тепер вона працювала у приватному кабiнетi своє§ далеко§ родички... Коли Алла кинулася оформляти пенсiю, та виявилося, що в престижнiй клiнiцi §й платили "по-чорному", а в кабiнетi вона взагалi не була оформлена. В пенсiйному фондi §§ справу гальмували, нариваючись на хабар...

Треба шукати iншого лiкаря, бо без зубу - аж нiяк, а Алла, до того ж, протезуванням   не займається. I вона перетелефонувала  доктору Єгорову, якого §й колись порадила подруга Валя.

6

            Суддя апеляцiйного суду Iгор Леонiдович Картуз попросив секретаря Марiйку зробити йому кави й повернувся до сво§х справ. Марiйка була дiвчиною охайною i кмiтливою. Родом   з передмiстя, вона  щоб якось закрiпитися у великому мiстi, дуже намагалася сподобатися своєму керiвниковi. Хоча личком була i безбарвна (а по щиростi  - зовсiм нiяка), та за собою  дуже стежила. I стежила  перебiльшено, як провiнцiалка. Мала власну перукарку, манiкюрницю, косметолога i часто з притиском пiдкреслювала: "Сьогоднi в мене манiкюрниця...". Але виглядало  це не дуже  природно.  Хрещениця Iгоря Леонiдовича (до речi теж Марiйка) теж регулярно вiдвiдувала перукарню та манiкюрницю, але без усiлякого пафосу. Висока свiтловолоса, з довгими волоссям, Марiйка мала натуральнi природнi нiгтi, а одягалася просто, зi смаком i завжди по модi - начебто вона народилася в цьому одязi. Натомiсть  секретар Марiйка вибiлила  волосся у стилi  радянсько§  буфетницi i наростила довгi  рiзнобарвнi манiкюри, якими клацала по клавiатурi, тримаючи пальцi боком. Нещодавно  жалiлася, що нiготь в маршрутцi загубила i лазила пiд сидiннями аби його знайти. Увесь Марiйчин  вигляд виказував, що вона  додає безлiч зусиль, щоб виглядати карколомно... Та  всi §§ силкування пальцi знали...  Вона часто скаржилася на маленьку зарплату, хоча на думку Iгоря отримувала  достатньо для §§ мозочкiв. Проте  фiгурка в Марiйки була таки - цимус. Дiвчина не проти була  зближення §х вiдносин, та Iгор Леонiдович  далi чергових комплiментiв поки що не просувався. I хоча гра вже почалася, вiн спочатку хотiв поближче придивитися до дiвчинки. 

            Тiльки-но  прочитав кiлька сторiнок справи, як зателефонувала дружина з Лондону. Просила пiслязавтра зустрiти §х в аеропорту: донька §де додому на канiкули. Гаразд, зустрiне.... Потiм подумав трохи та  зателефонував  Ользi.

               

- Як справи?  Тут мо§ прикочують...

- То заходь сьогоднi... Попрощаємося.

            I саме в цю хвилину впливла Марiйка  з кавою на маленькiй тацi.... Тон суддi прийняв офiцiйний характер.

            - Так,  звичайно... Добре, сьогоднi, так сьогоднi...

            Проводжаючи   поглядом свою секретарку, вiн вiдзначив, що та  виляє стегнами, як вулична дiвка. Нiякого виховання... Та якщо взятися, то може щось i вийде...

            - Iгорю, я тут була у вас в судi на семiнарi...- продовжила Ольга, не здогадуючись про споглядання  свого спiврозмовника.

            - Так, я знав про семiнар, та був дуже заклопотаний...

            - Хотiла в тебе запитати,  як там на заходi iз психологiчними експертизами? Ти ж там стажувався...Вони залучають психологiв?

            Дверi за Марiйкою лишилися напiввiдчиненими,  i суддя  Картуз напiвсвiдомо пiдвищив голос.

            -  Там є судовi психiатри й судовi психологи. Судова психiатрiя  йде  у двох напрямках:  виявлення здатностi  особи стати перед судом, по-§хньому  Competency to Stand trial  та дослiдження психiчного стану обвинуваченого пiд час злочину, тобто Mental State at the Time of the Offence.  Психологи надають свою думку про психiчний стан iз приводу того,  чи був пiдсудний здатний розумiти, що вiн ко§ть пiд час здiйснення злочину... Зверни увагу  - тiльки думку i не бiльше. Для цього є три правила. Перше  правило M'Naghten. Воно  виправдує пiдсудного, який завдяки дефекту розуму,  а по-нашому  - вавцi в головi або вiдхилень у психiцi, не розумiє природу сво§х дiй або якщо й розумiє, то не знає, що так робити не можна.  Друге правило - Durham rule - виправдує пiдсудного, чиє поводження є продуктом психiчного розладу. А третє правило - ALI test -  виправдовує пiдсудного, який через психiчний розлад не може оцiнити кримiнальнiсть свого поводження або зiставити своє поводження з вимогами закону. 

Тут вiн   подивився на годинника i приглушеним голосом сказав: 

- Пробач... Увечерi заскочу i поговоримо.  Час iти...

Похапцем допив каву i схопив теку. Бiля дверей, мимохiдь угледiв у дзеркалi скуйовджене волосся... Поки зачiсувався, критично оглядав себе. Схуднути не завадило б,  вигляд  якийсь апоплектичний... Живiт ще бiльш вирiс....  Спортом мабуть треба зайнятися -  у волейбол пограти... Давно вже не грав, хлопцi не докличуться. Все  нiколи... Та що вже... I так зiйде. Дiвчата i такого люблять - лише клiпни... I вiн скоса подивився на Марiйку, яка сидiла за сво§м комп"ютером  неначе аршин   проковтнула... I гучно стукала по клавiатурi  вигнутими пальцями.

Увечерi таки заскочив до Ольги, щоб востаннє провести спокiйний вечiр. Щось всерединi пiдказувало, що розлука буде тривалою. Скiльки разiв давав  собi слово припинити цi вiдносини, та давню прихильнiсть не так просто  обiрвати. Ольга  була  майже  другою жiнкою, але жiнкою тямучою i не докучливою.  Iгор розлiгся на диванi в своєму улюбленому лiтньому халатi з газетою i думав: як гарно пiсля робочого дня так полежати... Без напруги... Вдома не мав умов для вiдпочинку. Всi вiд нього чогось вимагали: "Дай! Зроби! Допоможи! По§дь! Забери! Привези! Вiдвези!". А Оля нiколи нiчого не вимагала i не просила.... Притому, йому лестило, що вона - суддя високо§ репутацi§,  але нiхто не знав, що ця всiма шановна суддя таки частенько радиться з ним...

Пiсля смачно§ вечерi Iгор знову вмостився на диванi i почав  пояснювати  стан справ з психологiчними експертизами на заходi.

- ...там судовий психолог просто вивчає здатнiсть свiдчити у судi та переформульовує психологiчнi данi й термiни на юридичну мову. Наприклад, судовий психолог нерiдко оцiнює стан душi пiдсудного, його психiчний стан пiд час здiйснення злочину. Рiзницю вiдчуваєш? Психiчний стан i стан душi, тобто state of mind. Судовий психолог  оцiнює пом'якшувальнi обставини, майбутнi ризики й те, наскiльки можна довiряти свiдкам. Також вiн виявляє випадки симуляцi§ й обману суду. Пiдсудний може прикидатися  божевiльним або перебiльшувати  ступiнь симптомiв. Судовий психолог завжди має на увазi таке поводження. У ситуацiях, коли пiдсудний визнаний осудним, але мали мiсце спiр, лайка й таке iнше, вони намагаються знайти пом'якшувальнi обставини. I тодi без експертизи судового психолога не обiйтися. Вiн дослiджує близьку й далеку рiдню пiдсудного,  iсторiю хвороби його i  родичiв, фiзичне насильство вдома, душевнi травми й кримiнальне насильство. Також судовий психолог оцiнює небезпеку пiдсудного в планi наскiльки вiн схильний до злочинiв, чи стане вiн рецидивiстом чи виправиться i таке iнше. Зазвичай вони дають сво§ оцiнки й експертизи  просто в залi суду або у в'язницях.   Судовий  психолог там працює на обвинувачення, а не на захист. Через це  йому доводиться витягати iнформацiю з дослiджуваного.

- Витягати... Моя Кравцова нiчого витягати не збиралась... Словом,  психолог  для суддi може бути лише помiчником i не бiльше... Збирає iнформацiю i працює на обвинувачення... Цiкаво...

- Природно, що на обвинувачення. А ще психологiчнi експертизи  широко застосовуються при такому поняттi як "обмежена осуднiсть". Колись я по  ВВС чув у новинах про такий випадок. Якийсь Джон Хоган по§хав у вiдпустку до Грецi§ зi своєю дружиною, шестирiчним сином i дворiчною донькою. Там подружжя посварилося, i Джон викинув  сина через балкон. Хлопчик помер, а Хогана засудили. Втiм пiсля суду  вiн потрапив не до в'язницi, а до психiатрично§ клiнiки. Тому що  суддя вирiшив, що пiдсудний був нездатний вбити свого сина, i його вiдповiдальнiсть є diminished, тобто обмеженою через його стан душi, тобто через той самий state of mind. Дружина Хогана сказала на те, що §§ син загинув "нiзащо". Автор  того репортажу тодi ще поставив питання: хiба наявнiсть психологiчних проблем достатньо для того, щоб пробачити вбивство? Хоган пояснив своє поводження так: "Я не пам'ятаю того, що трапилося. Я намагався, але я не можу".   I свiдчень психолога виявилося досить, щоб переконати суд в тому, що Хоган був нездатним на вбивство через свiй mental state. Тобто -  фiзично вiн викидав дитину через балкон, але mentally його там не було, як сказав його захисник.

-  От до чого доводить захоплення психологiєю... I суддя пiддався цьому... Сподiваюся,  я до такого не доживу. А як ти ставишся до цiє§ "обмежено§ осудностi"?

- Я? Звiсно, негативно...   Це потенцiйна defense by excuse, за допомогою яко§ пiдсуднi стверджують, що хоча вони й порушили закон, натомiсть вони не можуть нести карну вiдповiдальнiсть, бо §х розумовi здатностi  - зниженi або   ослабленi.  Деякi штати в США навiть використовують таке поняття, як "непереборний порив". Вперше цей "непереборний порив"  було введено в Шотландi§ для зменшення покарання "частково божевiльному". Ще в  XIX столiттi, суди присяжних виносили  вирок "винний" з рекомендацiями - помилувати або пом'якшити покарання через якiсь обставини. Потiм вирiшили, що деякi види розумових недолiкiв можуть пом'якшити покарання.  Наприклад, надзвичайно низький iнтелект... В Англi§ в 1982 роцi судили хлопця 22 рокiв з розвитком дев'ятирiчно§ дитини. Вiн  вбив гомосексуалiста, який його домагався. I судили цього хлопця як дев'ятирiчну дитину, яка не може вiдповiдати за сво§ вчинки. До речi, Калiфорнiя була першим штатом США, який прийняв diminished capacity defense ще в 1949 роцi. Але зараз там  захист по  diminished capacity скасований, бо не може бути  нiякого захисту через обмеженi розумовi здатностi, обмежено§ вiдповiдальностi або непереборного iмпульсу.

            -  Збожеволiти можна... Я знаю одне. У реалi дуже важко знайти причину сильного душевного  хвилювання. Основною умовою, яка провокує його виникнення, є наявнiсть конкретно§ ситуацi§. I це моє завдання - розiбратися в ситуацi§. А встановлення мотивацi§ вчинкiв iз застосуванням судово-психологiчно§ експертизи є непевним.  I я - проти залучення психологiв в цьому питаннi, тому що мотив - одна iз ознак суб'єктивно§ сторони злочину, належить до сфери правово§ науки i не може бути предметом дослiдження експерта-психолога. Конi мав рацiю, коли  передбачав до чого дiйде, якщо психологи почнуть впливати на суддiв. I справа Хогана - тому пiдтвердження. Ти знаєш, моя сестра ходила влаштовуватися на роботу, а там у вiддiлi персоналу сидить от така психолог...

            Але тут в Iгоря задзвонив мобiльний. Вiн вийшов поговорити на балкон, а потiм вбiг, схопив папку, та зупинився, ляснув себе по чолi i  пiшов у спальню перевдягатися:

            - Пробач, мила, потрiбно термiново §хати. Потiм дослухаю про твою сестру...

            Зачиняючи дверi, вона подумала: "А чому  не запитати Iгоря про роботу для Катi. Вiн  має великi зв"язки, може  у судах є вакансiя  бухгалтера...". Та коли згадала Катрусю в джинсах i  вираз обличчя Iгоря, який вислуховує це прохання,  роздумалася...

 

 

7

            Нiна Короєдова (сестра потерпiлого у справi Забарова) жила  зi сво§м чоловiком Iваном та сином у слобiдцi,  над балкою. Будинок, де вони мешкали,  залишився Нiнi вiд батькiв, якi померли один за одним десять рокiв тому.  Денис був  на дев"ять рокiв  молодший за сестру, тож вона  оформила над ним опiкунство. Та виховувати брата було дуже важко. Дiвчина працювала на поштi, зарплату мала невелику, а слобiдка - це страшний район.... В кожному будинку - або наркоман, або п'яниця. Хлопцi, якi тут народжувалися,  одразу  потрапляли  в атмосферу пиятики, хулiганства, бiйок та сварок. Одиницям пощастило стати нормальною людиною...

            I такi  райони є майже в кожному мiстi.   Народився там - i ти потенцiйний злочинець або жертва.  Ще в дитячому садку дiти вивчають жаргон, а в школi  долучаються до наркотикiв чи алкоголю. Як правило, мiлiцiя неспроможна налагодити порядок у такому районi, незалежно вiд того, де вiн розташований  - у Сполучених  Штатах,  Укра§нi або  Кита§.  Єдиний превентивний захiд  - це зачистки.

            Пiдсуднi часто характеризують себе таким чином:  "Я - з неблагополучно§ родини". В цiй фразi  - претензiя суспiльству. Не упоралася громада, дозволила цiй дитинi народитися серед наркоманiв та кримiнальникiв,  а тепер карає §§ за свою ж хибу та необачнiсть... Найлегше запроторити хлопця до в'язницi..  А у чому вiн винний? Лише у тому, що   не там народився... А чи був у цiє§ дитини шанс жити iншим життям?.

             Денис теж не уник сумно§ долi... Як сестра не намагалася вiдгородити його вiд поганого впливу, та вiн зв'язався iз слобiдським хулiганом Калiциним, який ввiв його у компанiєю шибеникiв. Ватажком там був знаменитий Вовка Куйбiда... З того часу  Дениса наче пiдмiнили: додому майже не з"являвся, вчився погано.  Зiтхнула Нiна лише тодi, коли брата взяли до армi§. Та й то сама приклала до цього руку:   зателефонувала у вiйськкомат, коли брат був вдома i його взяли вранцi тепленьким.  Допоки вiн служив,  Куйбiду запроторили до в'язницi, а Калiцина штрикнули ножем  у п"янiй бiйцi.

            Коли Денис повернувся з армi§, Нiна  вже вийшла замiж. Стали жити всi разом у батькiвськiй хатi над балкою.... Хлопець  пiшов працювати вантажником до найближчого  магазину, i все начебто залагодилось. Згодом  вiн перейшов у охоронцi, а потiм чомусь  занудьгував i почав пиячити разом iз §§ чоловiком.  А як обидва напивалися, то  доходило i до бiйок. Одного разу  Нiна  прийшла з роботи, i побачивши жахливу картину,   сiла в кутку й гiрко заплакала. П'яний обiстяний чоловiк  розтягся горiлиць на пiдлозi, а брат спав на канапi. Навколо Iвана розпливлася мокра калюжа, а по його неголеному обличчю з вiдкритим ротом повзала муха. Нiякого просвiту в життi...

Уся в сльозах,  дiвчина схопила синочка, який сидiв на стiльчиковi бiля дверей i байдуже дивився на тата. Вона мiцно притулила його до себе й заголосила ще дужче. Що з нього виросте?   Як пiдросте, то й  його затягне ця клята слобiдка, як затягла вона §§ брата...

... Нiна  сидiла на кухнi i чистила картоплю на вечерю.  Грюкнула дверi i увiйшов чоловiк.  За запахом вона вiдчула, що той був напiдпитку... Взутим Iван пройшовся по щойно вимитiй пiдлозi до вiтальнi, щось там довго шарудiв i вийшов вже без черевикiв. Потiм сiв бiля вiкна i  спитав:

- Знову вешталась по судах?  Ще й адвоката найняла...I так грошей катма!

Нiна зчепила зуби.

- Не тво§ грошi ...

 - Що вже туди ходити? Не повернеш твого братика, та... Тiльки лихо вiд нього було.

- Яке тобi вiд нього було лихо? Що вiн тобi поганого зробив? 

- На похорон скiльки витратилися... Вони думають платити за це? Ти став питання руба: або вони заплатять або...

Що "або" Iван, мабуть, i сам не знав. Нiна мовчки чистила картоплю, а чоловiк посидiв i вийшов надвiр.

Дiвчина  стерла сльозу i почала  згадувати... Яка вона була щаслива, коли Денис пiшов працювати охоронцем у банк. Вiн припорядився,  з"явилися новi знайомi i головне -  кинув пити. З того часу вiн почав цуратися Iвана, i той  його зненавидiв. "Що вiн з себе вдає? - кричав чоловiк, коли нахлистувався. - Вважає, що вiн щось iнше?" Та Денис не звертав на це жодно§ уваги. Вiн подiлився з сестрою, що  закохався в дiвчину, яка працювала у тому  самому банку де i вiн. I так закохався, що засоромився свого життя i своє§ роботи, на який вiн сидiв цiлими днями i нiчого не робив. Кинув  якось: "То робота для старого дiда".  I  замислився: як би  знайти iншу  роботу? Пiшов тимчасово  на ту кляту автостоянку, а дiвчинi сво§й сказав, що влаштувався  менеджером на фiрму. Гадав за  деякий час дiйсно стати менеджером... Намiри  Дениса були настiльки серйозними, що подеколи  вiн заводив розмову про те, що будинок доведеться дiлити на двi частини i робити окремий вхiд. Нiна радо погодилася... Згодом так i зробили:  двi невеличкi кiмнатки  зайняла Нiна iз своє§ сiм'єю, а Денисовi дiсталася  одна велика кiмната. Вiн   збирався прибудувати ще кухоньку, а бiльшу кiмнату подiлити на двi частини. Та встиг лише дверi закласти й ґанок спорудити...

Думки Нiни перервав  синок. Малий забiг до хати iз скривленим вiд плачу обличчям,  кинувся до матерi i заховався в пеленi.

- Мама, - схлипував вiн, - ця сюка мене вдарила!.

- Синочок, та  хiба ж можна таке говорити? Де ти таких слiв набрався?

- А всi так кажуть: i тато, й  Колька каже...

- Ти не слухай того Кольку...

I тут хлопчик  пiдняв  своє нiжне дитяче личко i ... плюнув... На не§ плюнув...На матiр!

- Що ти робиш? - скрикнула Нiна i дала синовi стусана.

-  Дура! Мамка - дура! - вибiг з хати, а вже з вулицi крикнув. - Сюка!

Нiна пiднялася з стiльця, наче у маревi. Все  попливло перед очима i щоб не впасти вона схопилася за одвiрки... Що робити? Як жити далi? Пере§хати до iншого району? Неможливо...Тут хату дешево продаси, а купити дорожче вона не зможе...А може? I правда... Скiльки §й заплатять тi Забарови за моральний збиток? В позовi  вона вказала  50 тисяч, бо так порадив адвокат...Може якщо §х докласти, то можна буде придбати двокiмнатну квартиру у пристойному районi? I хлопчик §§ пiде до нормально§ школи, в не в цей розсадник?

Вона ледве доповзла до спальнi. I там зi схованки, про яку чоловiк не знав,  витягла останнi три тисячi гривень, якi  зберiгала на чорний день. Поки се та те треба заплатити адвокатовi... 400  гривень за годину... Жах.... Потiм  повернулася до кухнi, поставила на вогонь   картоплю i увiмкнула телевiзора. Вiд мiських новин Нiна майже не зомлiла: почали вирубувати парк, де вона в дитинствi на гойдалках каталася... А на його мiсцi побудують  торгово-розважальний центр...А ще у планах - знесення автовокзалу та оперного театру. I теж заради розважального центру! Просто якась вакханалiя ...

 Вона подерев'янiла, сидячи на диванi...Як страшно жити у цiй кра§нi...I чи кра§на це? Кра§на для кого? I раптом  згадала, що   одна подруга  запрошувала  §§ по§хати  на заробiтки до Iталi§... Нiна  уявила собi цю сонячну кра§ну... Вона, Нiна Короєдова - i в Iталi§? Вона, Нiна зi слобiдки, i Iталiя? Хiба то можливо? А чому б нi? Роботи вона не бо§ться... Треба буде доглядати за старими бабами, але для цього потрiбно зiбрати 1000 євро, щоб вiддати §х посередниковi... Якщо §й присудять за брата навiть тридцять тисяч гривень, то з цих грошей вона i заплатить...  I по§де  у зовсiм нове життя!  Знесилена дiвчина згадала iсторi§, якi розказувала §§ подруга. Часто укра§нськi дiвчата виходять замiж за iталiйцiв... Старих iталiйцiв, звичайно. А вона ще молода, працьовита i з себе нiчого.... Це тут вона - нiхто... Порожнє мiсце... А там... Нiна заплющила очi i побачила себе у залитiй сонцем кра§нi. Вона сидить на ганку двоповерхового будинку, а в альтанцi, обплетенiй виноградними лозами, грається §§ десятирiчний син.  З вiкна виглядає §§   другий чоловiк,  iталiєць. Старий, та не дiд. То в нас чоловiки - в сорок як дiди. А той... ЇЇ... Худенький, жвавенький, чорнявенький... Посмiхається, бо радий, що має молоду дружину, охайну та чепуруху... Де вiн таку знайде в Iталi§? Там жiнки так виструнчили сво§х чоловiкiв, що вони i не писнуть. Якось   у маршрутцi чула розповiдь одного хлопця, який жив там два роки i скучав за нашими дiвчатами, бо iталiйки йому здались схожими на трансвеститiв... Там вона буде за красуню!  Можна  залишити все,  вiддати сина поки що до  iнтернату, а потiм... Коли абияк улаштується, забере його до себе... Як кажуть, безвихiдних ситуацiй не буває...Завтра i зателефонує тiй  подрузi... Бач як... Не було б щастя, так нещастя допомогло... Боже, що вона верзе?  Вона  будуватиме своє щастя на смертi  брата?

Який жах - цей глухий кут... I Нiна згадала, як вже намагалася змiнити долю.   Всi подружки повискакували замiж, а вона до двадцяти п"яти  в дiвках сидiла... Життя без просвiтку! Дуже нервувала iз того приводу... I раптом зустрiвся  Iван. Познайомилися  в парку на святкуваннi Дня незалежностi. Хлопець  виявився розлученим i впевнив §§, що дружина наставляла йому роги. Повiрила... Адже ззовнi Iван був вельми гарний, усi  подружки тодi §й позаздрили. I ось - фiнал... Морально вiд нього - жодно§  пiдтримки.. Навпаки, вiдчувши якiсь проблеми чоловiк обожнював  §х колупати, розколупувати, шпортати, аж допоки не доведе §§ до розпачу.  Денис називав його енергетичним вампiром...  Якось п"яний Iван просидiв бiля §§ лiжка до п'ято§ ранку, i рот його не затулявся...  Все говорив, говорив, говорив... Когось ображав, §§ ображав, лаявся... Проклинав §§ померлих родичiв, i все таке порожнє, брудне, жахливе... От так iз вогню  потрапила в полум'я...  А тепер ще й син... Що з нього виросте?  Братиме приклад з батька... Чим все це закiнчиться? Чоловiка з цiє§ хати нiкуди не виженеш. Вiн вчепився  в Нiну, як клiщ i  не вiдпустить вiд себе, аж допоки не виссе з не§ всю кров.

"Хотiла змiнити долю, а потрапила у пастку", - згадала вона слова з якогось фiльму i знову заревiла. 

 

 

 

8

 Адвокат пiдсудного  Куреник -  колишнiй слiдчий, а адвокат потерпiло§  Щеглова - колишнiй прокурор.  I це - не випадковiсть. Прокурори,  слiдчi й оперативнi працiвники йдуть у хлiбну професiю пiсля засвоєння методiв роботи карально§ системи. До того ж кориснi знайомства додають таким перекидькам значно§ ваги. Та каральний  менталiтет змiнити неможливо. Колишнi опери й слiдчi плутаються в статтях  законiв, номерах iнструкцiй, адже вони звикли до сво§х "тлумачень". Сидить такий колишнiй  на судовому засiданнi i  кисне, адже звик вирiшувати питання  бiльш, нiж займатися крутiйством. Такому адвокатовi  не досягти мети за допомогою юридичних комбiнацiй... Адже яка основа  дiяльностi адвоката? Гнучкiсть, красномовство, вмiння оперувати законами. А  яке красномовство в оперативного працiвника? Звiдки воно вiзьметься?

Про моральнi принципи i згадувати незручно...Нiкого не дивує, що ще вчора такi захисники зi шкiри геть лiзли, аби "злодiй сидiв у в'язницi", а сьогоднi    намагаються цих злодi§в вiдвести вiд вiдповiдальностi, використовуючи сво§ знання й досвiд.  Чи можна при цьому не поступаючись совiстю бути повноважними представниками й захисниками порушникiв законiв?  Чи припустиме таке? Якщо для цих людей моральнi принципи нiчого не вартi, то хiба вони здатнi бути адвокатами? Щоб було зрозумiлiше, про що йдеться, нехай читач уявить   мента Ларiна в iпостасi адвоката.  Або ще краще - Жеглова. Ось Жеглов iде собi у краватцi, з портфельчиком, приходить  на судове засiдання i починає захищати бандита.   Важко  таке уявити, чи не так? Не те, що важко, а неможливо! Неможливо уявити собi кiно, у якому  Жеглов переквалiфiкувався у адвокати! А чому? Через те, що споконвiчно в людей, як в бджiл та мурах, є своє призначення. I як робоча бджола нiколи не стане маткою, так i Жеглову  нiколи не стати адвокатом.

               А звiдси -  корупцiя.  Ще будучи  в.о. мiнiстра юстицi§ Сергiй Головатий говорив, що адвокати є активними посередниками при дачi хабарiв суддям. "20% опитаних людей вважають, що у вартiсть адвокатських послуг входить дача хабара суддi", - вiдвiв резюме пан Головатий, коли ще був при пам"ятi.   Проте цивiлiзований свiт знає iншу систему, де випускник юридичного вишу стає спочатку адвокатом, а потiм займає найскладнiший пост суддi, бо  набагато важче навчитися захищати людей, нiж §х обвинувачувати. 

 

               Адвокат - єдиний з учасникiв судового процесу, чия праця оплачується за усiма законами комерцi§. В США гонорар за послуги адвокатiв  встановлюється за згодою сторiн у межах встановлених федеральним статутом адвокатських тарифiв. Основнi юридичнi професi§ у правових системах загального права - це суддя та адвокат. Через те американська юридична освiта зорiєнтована на використання права в iнтересах захисту клiєнта. Суддi Верховного суду призначаються iз числа баристерiв, якщо вони мають не менше 10 рокiв стажу на цiй посадi. Щоб розпочати адвокатську дiяльнiсть необхiдно пройти тривалий шлях. Особа пiсля здобуття середньо§ освiти вiдвiдує унiверситетський коледж, в якому вона перебуває три або чотири роки. Потiм три роки правничо§ школи, яких в Америцi iснує близько двохсот. Наступним етапом є насичений курс i екзамен, який провадиться пiд контролем суду i є серйозним випробуванням, бо лише незначна кiлькiсть  студентiв його витримує.  Проте на сьогоднi у половини штатiв наявнiсть унiверситетського диплома для заняття адвокатською дiяльнiстю не є обов"язковою. Адвокатська дiяльнiсть розглядається у США переважно як звичайний бiзнес. Урядовий контроль за дiяльнiстю адвокатiв фактично вiдсутнiй, немає i вiдомств (крiм судiв), якi б мали до них якесь вiдношення.

                    Щодо прокурора, то в Укра§нi вiн призначається державою. Прокурор бере участь в судовому розглядi  кримiнальних  справ залежно вiд  характеру  i  ступеня  суспiльно§  небезпеки  дiяння. Пiдтримуючи  державне  обвинувачення,  прокурор  дослiджує докази, подає суду сво§ мiркування щодо  застосування кримiнального закону  та  мiри  покарання  пiдсудному.  При  цьому вiн керується вимогами закону i об'єктивною оцiнкою  зiбраних  по справi доказiв.      У  разi, коли при розглядi справи прокурор дiйде висновку, що  данi  судового слiдства не пiдтверджують обвинувачення пiдсудного,  вiн зобов'язаний вiдмовитись вiд обвинувачення.      Пiд  час  судового  розгляду  до закiнчення судового слiдства  прокурор  має право  змiнити пред'явлене обвинувачення. 

            У захiдних кра§нах прокуратура не має такого  самостiйного значення, як в Укра§нi. Наприклад, в Нiмеччинi  органи прокуратури дiють при судах. Генеральному федеральному прокуроровi пiдпорядковуються федеральнi прокурори. А всi разом  вони пiдпорядковуються мiнiстровi юстицi§. Прокуратура Францi§ теж перебуває пiд керiвництвом мiнiстра юстицi§. При кожному апеляцiйному судi є генеральний прокурор зi сво§ми помiчниками, який пiдтримує обвинувачення в загальному судi та судi присяжних. Прокурори офiцiйно беруть участь у цивiльному процесi в судах будь-яко§ iнстанцi§. Функцi§ генпрокурора в Касацiйному судi обмеженi лише його виступами в цьому судi.  Посадовi особи прокуратури подiбнi до суддiвського корпусу: тi й iншi iменуються магiстратами, отримують однакову пiдготовку i пiд час кар"єри переходять вiдповiдно з прокурорiв у суддi та навпаки. Прокуратура в Японi§ також входить у систему мiнiстерства юстицi§. В Англi§ органи прокуратури зовсiм вiдсутнi, а в США вони  входять до складу судово§ системи.

           

9

 

До зруйнованого зуба було огидно доторкатися язиком. Здавалося,   навiть пiдсуднi почали зневажливо  поглядати, начебто помiчали у суддi вiдсутнiсть кутового зуба. Далi тягнути було нiкуди, i  Ольга  зранку по§хала   до доктора Єгорова. Той виявився дантистом старо§ формацi§ i запропонував корiнь  термiново видаляти i ставити мiст. Та навiщо мiст? Дарма вiдпросилася з роботи... Потiм ще два днi  мацала  язиком уламки зуба, а   увечерi завiтала до престижно§ клiнiки "Дентина". Там дiвчинка  на нехитре запитання, скiльки коштуватиме лiкування одного зуба схопила зошита.

-  Записую вас на огляд. Коли  зможете прийти?

-  Та не треба огляду... Скажiть приблизно вашi цiни. Скiльки коштує вилiкувати зуб i поставити на нього коронку.

- Ми так не можемо. Записуйтесь на огляд.

- А огляд платний?

- П"ятдесят гривень.

... Зятя напружувати не хотiлось... Назавтра §§ колега  порекомендувала доктора Топова. Має власний,  обладнаний за останнiм словом технiки кабiнет, дуже  сумлiнний i не дере зайвих грошей. Ольга клюнула на цього Топова, i той  бадьоро призначив  час на завтра i запитав, звiдки вона про нього знає. Ольга здивувалася. Звичайно  гарнi лiкарi на завтра не призначають, бо до них не проштовхнутися. Та  обирати було нi з чого.

... Доктор Топов, в'юнкий чолов"яга середнiх рокiв, приймав у приватному кабiнетi  пiд назвою "Бiлi iкла".  Вiн швидко запропонував поставити штифт, залити  його фотополiмером i поставити коронку.

- Скiльки коштує вся ця робота?

- Десь 600 гривень.

Ольга зiтхнула...600 гривень за одного зуба з пластмаси... Та  незчулася, як стоматолог вже почав знiмати стару пломбу й зачищати канали.

- Два канали, - захитав вiн головою.

Потiм трохи посвердлив i задоволено вигукнув:

-  Все, закривайте рота.

- Що все?  Обидва канали вже вилiкували?

- Так...

- Як це "так"? Звичайно канал лiкують у два-три прийоми. Може зробимо знiмок?

- Там у вас паста, до верхiвки все одно не дiстатися... Зараз поставимо штифт.

- А раптом непролiкований канал запалиться?

- Та нi. Все буде гаразд.

            Подiтися було нiкуди.... Топов негайно поставив штифта i покликав медсестру. Пишна  дiвиця з трохи скривленим носом байдуже записувала: такий-то зуб є, такого-то нема, такi-то - пломбованi.

            - Так...  - захитав невдоволено головою. - Тут потрiбен мiст. А сьогоднi з вас 360 гривень.

            -  За що?

            - Огляд - 20  гривень, зняття старо§ пломби - 50 гривень, лiкування каналiв  - по 120 гривень,  пломбування  каналу....

            - Ви що? За кожний рух берете  грошi? Чому за огляд окрема плата?

               

- Але я ж оглянув вашого рота!

- А зняття старо§ пломби? За те, що сковирнули стару пломбу  - п'ятдесят гривень?  А лiкування? Адже ви не вилiкували канал... Ви ж самi казали, що до кiнця його не пройшли?

            - Але ж я просвердлив його до половини й запломбував...I тому взяв з вас половину вартостi...

            Сперечатися було даремно. Ольга таки пiшла до лабораторi§ i зробила знiмок. Так i є... Не бреше... Запломбував точнiсiнько пiвканалу i нi мiлiметра бiльше. Iти знову до Топова i щось йому доводити не мала нi часу, нi бажання... Було  огидно дивитися в його склянi очi. За годину - засiдання суду, i треба поспiшати... Дорогою все згадувала: де вона вже чула про  цi склянi очi? Ах так...Дiвчатка-психологинi  з вiддiлiв персоналу.... Катя казала, що всi вони мають склянi очi.

Прибiгла на роботу  й прожогом - до залу засiдань. Сьогоднi знову наркоман. Дня без наркоманiв не обходиться.  I всi - за зберiгання. Хоч би когось привели за приготування наркотичних речовин!

... Пiвгодини йшло засiдання, а серце суддi непрофесiйно розривалося. Їй було  шкода   цього  нещасного батька єдиного сина, якому  навiть прокурор просить мiнiмум. Батько ковтає пiгулки й ясно як божий день - не задля того, щоб розчулити суддю.  Старий єврей... Сидить трудяга з мозолявими руками i  розповiдає, який син рiс гарним хлопчиком - матерi допомога. Та коли виповнилося шiстнадцять  потрапив в аварiю, а з лiкарнi вже вийшов наркоманом. Горе родини.... Дала рiк за зберiгання. Та чи врятує це хлопця? Жодно§ гарантi§, що не опиниться тут знову... 

 

10

 

На День незалежностi  вона прокинулася на свiтанку. Прокрутила у головi можливi справи  i зараз же подумки §х вiдклала... В такий прозорий сонячний день - i щось робити? А як ще провести свята?  Iгор ви§хав з родиною на дачу до тестя...  Кортiло провiдати онука, за яким дуже скучила, та донька зi своєю сiм"єю  по§хала  до свекрухи на день народження. "Цiкаво, - розмiрковувала Ольга, лежачи у лiжку i дивлячись на бiлу як крейда стелю. - У Лесi я була одна мама, а от в онука - не я одна бабуся. Є й iнша, крiм мене,   яка його теж чомусь  любить...". Згадала  сестру... I за  нею скучила...Хотiлося б зустрiтися, поговорити, як з подружкою... Подiлитися потаємним... А може запросити §х до себе? Най при§дуть з чоловiком та й розкажуть, як там справи з §§ працевлаштуванням. Взяла з нiчного столика телефона й набрала Катин номер. Та приголомшила новиною...

- Iду працювати до  супермаркета, - весело защебетала сестра, як i не було нiчого.  - Поруч з домом... Менеджер з персоналу, слава Богу, не дурне дiвчисько, а  нормальна жiнка мо§х рокiв. Глянула, що на попереднiй роботi в мене зарплата була 3000 гривень, зiтхнула й питає: "Що це ви кинули таку роботу? Напевно, грошi не на втiху  були?". "Та так", - кажу. "Не хвилюйтеся, - заспоко§ла, - в нас вам буде добре...".  I от я, зiрка всiх облiкiв i обрахункiв, iду у супермаркет бухгалтеркою. Не знаю, чим все це закiнчиться... З радянських часiв  боюся торгiвлi, але на се нема ради. У моєму вiцi влаштуватися  на роботу без протекцi§ i без рекомендацiй нереально. А тепер почнеться... Пересортиця, нестачi....Я побоююся, Олю... А чоловiк лає... Дурна, каже... З твоєю головою  могла б мiнiстром бути, а ти на пересортицю сунешся. А якщо я - тiльки фахiвець, а по трупах ходити не вмiю? Поводитися на цих спiвбесiдах теж не вмiю!   Най  що буде!  Най  буде пересортиця, уцiнка...

- Ну i добре... Хоч з роботою питання вирiшилось... Що ви робите на свята?

- На турбазу з друзями  §демо. А ти? Хочеш з нами?

- Нi, нi... Я дуже втомилася останнiм часом... Вiдпочину...

Поклала слухавку i зрозумiла, що i з сестрою  вона свята не перебуде ... Встала з лiжка, вмилася i заходилася ладнати снiданок, коли раптом - дзвiнок у дверi. В еру мобiльних та iнших телефонiв без попередження  приходять  тiльки чужi. Рита звичайно стукає... Хто б це?

...У дверях стояв сусiд знизу  Ара Гаспарян - батько галасливо§ багатодiтно§ вiрменсько§ родини. Колись у Ольги капав кран, а з сусiдiв вдома нiкого не виявилося. Тодi вона спустилася до Гаспарянiв  i запитала: "Нарiне, чоловiк вдома?  Нехай  вiн менi кран пiдтягне". "Що ви? - розвела  руками Нарине. - Нашi чоловiки можуть тiльки оце робити й грошi заробляти... А руками - нiчогiсiнько". I вона показала рукою на малий малим менше чорнооких дiточок, якi облiпили §§ наче мухи мед. 

Тепер Ара Гаспарян  фiгурував перед нею власною персоною.

- Щось зi стелi капає... - невдоволено забурмотiв.

Разом вони полiзли пiд ванну i знайшли течу.  Та з Гаспаряна  слюсар був дiйсно нiкудишнiй.  А Ритин  чоловiк утiк на риболовлю. Постукали до художника.

... Той вийшов в тiй самiй картатiй сорочцi й потертих джинсах... Поплутане  волосся звисало до плечей... Трохи зiгнувшись, наче в нього болiв живiт, хлопець дивився  на ранкових гостей такими очима, начебто вони були гумано§дами.  Виникла  недоречна пауза... Гаспарян, мабуть, подумав, що то такий слюсар як i вiн сам, а Ольга  скористалася нагодою роздивитися сусiду: "Є такий сорт - нiколи мужиками не стануть. Довiчнi хлопчики".  Коли нарештi з певним сумнiвом вони виклали свою проблему, художник спокiйно  пройшов до §§ ванно§ кiмнати i на диво узявся все залагодити. Поки вiн перекривав воду i  вiдкручував старий кран, Гаспарян побiг до магазину шукати нового, а  Ользi дуже влучно подзвонив знайомий адвокат з привiтаннями,   i вона довгенько з ним розмовляла. Нарештi прибiг Гаспарян iз новим краном, втiм додому одразу не пiшов. Вiн стовбичив поруч, подавав  ганчiрки, деталi й все щось радив, аж допоки його не покликала дружина.  Коли художник вилiз з-пiд ванно§, в його очах  Ольга побачила  вже не байдужiсть, а певну цiкавiсть.  Вона знiяковiло подякувала  i запевнила сусiду, що тепер вона у боргу перед ним. Той промимрив щось незрозумiле i пiшов додому.

Увечерi впоравшись з домашнiми справами,  Ольга вискочила до магазину за сiллю, а бiля  пiд'§зду   наштовхнулася на  художника, який читав   оголошення.

- Все гаразд? Не тече?- спитав вiн, стоячи до не§ спиною i  не повертаючи голови.

- Так, дякую... Я перед вами в боргу, - чомусь бовкнула.

Тут хлопець круто повернувся  i посмiхнувся до не§ якоюсь блаженною посмiшкою, яка  геть не вiдповiдала глибинi його пронизливих зелених очей.

- Дуже добре... А то в мене  двадцятирiчний портвейн у барi, а товариш не з'явився ... Жiнка  не вiдпустила... То може погодитесь випити   келих?

Ольга здивовано звела очi.... Розпивати вино в §§ вiцi i статусi з напiвзнайомим?  Правда, не з вулицi людина, а сусiда... До того ж вiдомий  Ритиному чоловiковi...  Та все ж...

- Нi... Вибачайте...Я якось iнакше уявляла  свiй борг. Я можу...заплатити вам...грошi...

- Ну дивiться...

Вони разом зайшли до лiфта, i художник натиснув кнопку... За мить спитав:

-  А що  робите на святах?

- Та так...По господарству...

- То можете вiдробите свiй кран тим, що по§дете  зi мною  до Полтави?  На екскурсiю... Я запрошую.... Ви були колись у Полтавi?

- Нi...Але...

-... А ввечерi - додому. Чого вдома сидiти?

"Чому б нi?" - майнуло в головi. На хвильку  завагалась, а потiм прийшла до тями... Нiсенiтниця якась... Вона, суддя Дорош, зi хтозна ким по§де до Полтави... На чому? Може ще на звичайному автобусi? А може Ритин брат погано знає цього чоловiка? Щось у ньому було вiд §§ пiдсудних... Невловиме таке.... Так i свербiло запитати: "I де ви чалились?". Боже,  який пiдсудний? Iдiотка запрофесiйована!

- А хто ви?- зробила вигляд, нiбито нiчого про нього не знає.

- Я? Маляр...А!... До речi, Назаром кличуть.

- Маляр? Тобто  художник? Доведiть... Тобто... Покажiть сво§ картини... А я - Ольга, - молола хоч би що...

Назар  засмiявся, а  вона опустила очi додолу, як дiвчисько. Потiм таки опанувала себе  i холодно та зверхньо вiдрiзала:

- Вибачте, але... Не маю вiльного часу.

- Ваша ласка...

... Вдома навiть вуха горiли вiд хвилювання. "Треба було поводитися якось iнакше", - думала вона, бiгаючи по кiмнатах.  Суддя...Так що вона й по життю суддя? По життю вона... жiнка! Та й що §й такого запропонували? Дитячу екскурсiю до Полтави? Денну. Дурна, от дурна... Сумовито оглянула стiни свого самотнього житла... Iгор там з родиною вiдпочиває, дочка iз сiм"єю  покотила до чоловiково§ рiднi, сестра  з друзями на турбазi, а вона тут - одним-одна...

О дев'ятiй годинi вечора - пронизливий дзвiнок у дверi... Серце заколотилося... Спочатку вирiшила:  не вiдчиню. Та вiдчинила... А то Рита повернулася з гостей - i прямо до не§.  Сусiдка  як завжди трохи потеревенила та пiшла, а Ольга знов вмостилася перед телевiзором, але щось §й не дивилося...  Неуважно пробiгла очами кримiнальнi справи i почала писати рiшення... Та нiчого не робилося... Тодi вона схопила смiття й побiгла його виносити, сподiваючись когось зустрiти. Та не зустрiла....  Довго совала ключем у отворi, але нiхто за цей час не вийшов....

Тодi вона  увiйшла додому й заплакала. Їй так було шкода себе... Ось вона, поважна суддя. Але така нещаслива.... Що §й з того суддiвства, якщо вона сидить тут самотня i не знає куди себе подiти?...Бiгає, як дiвчинка.... I згадала маминi слова: "Нема в тебе долi, доню..." .

 О десятiй вечора таки знову вийшла iз квартири без нiяко§ причини... Пiдiйшла  до лiфту,  зогледiлася i  ...  побачила Назара. Той   стояв на верхнiй площадцi  i  палив.

- Щось сталося?- спитав  просто.

- Здалося, хтось кричить, - белькнула перше, що прийшло на розум.

- Це - кiшка, - вiдповiв,  очевидячки  теж перше, що спливло на розум.

Нiяко§ кiшки й натяку не було. Стояла глуха тиша... Назар   затягся й запитав:

- Не зважилися?...  А то доведеться одному §хати...

- Хiба не маєте  друзiв чи знайомих?

- Без лiку...I друзi, i знайомi. Та ви спробуйте когось витягти з сiмейного кола заради подорожi  до Полтави. I подивитесь, що з того вийде... Вашi всi друзi теж мабуть з шашликами десь сидять, природу забруднюють... Так? Всi  звикли на автiвках подорожувати.... А що таке автiвка для мандрiвника? Зайвий тягар.... Паркуватися, заправлятися... До того ж людей з автiки  не видно. Їдуть, як зашитi. Кондицiонера включать i -  наче в скринi. Ось i доводиться iнодi мандрувати самому.... Та й друзi - майже  всi сiмейнi, як годиться... Хто §х вiдпустить?

- Гаразд... - начебто через силу погодилася Ольга. - Вмовили. О котрiй?

- О шостiй ранку виходимо на трасу й ловимо маршрутне таксi, яке буде §хати у тому напряму.

... Вона  забiгла  додому i заходилася збиратися.... А о пiв на одинадцяту зателефонував  Iгор i почав у черговий раз скаржитися на своє приймацьке життя. Сидить  вiн наразi у колi родини, а тесть вже задовбав сво§ми спогадами "як колись було". Вiн був напiдпитку i мiг у такому станi базiкати годинами... Ольга вiдповiла якомога сонним голосом, що  вже майже спить i таким чином вiдв'язалася вiд нього.

Назавтра рiвно  о шостiй  ранку вона вийшла з пiд"§зду i побачила  Назара,  вдягненого у тi ж такi старi вiд життя  джинси i сiру футболку. На його спинi висiв  такий самий  вигорiлий наплiчник. Вiн критично обдивився свою супутницю та нiчого не сказав, тiльки невдоволено подивився  на §§ туфлi i сумочку через плече... Вийшли на трасу й зловили маршрутку до Полтави.  Ольга заплатила за себе сама, пам"ятаючи розповiдь Рити про некомерцiйнiсть свого сусiди. Та Назар й не поривався оплачувати §§ квитка. I слава Богу.... При§хали - i прямо до Дому-музею Панаса Мирного. Дорогою Назар пояснив, що давно хотiв там побувати, бо  дуже шанує цього письменника.

- За що? -  здивувалася Ольга. - Я пам'ятаю в школi тiльки назву одного його роману. "Хiба ревуть воли..." здається.

- Хiба  що здається... Вiн написав принаймнi двi генiальнi речi: "Хiба ревуть волi як ясла повнi" та "Повiя".

Ольга раптом пошкодувала про цю свою авантюру... Якийсь дивний цей Назар... На ботана не схожий, але таких вона  не зустрiчала навiть на лавi пiдсудних... Нарештi, пiдiйшли до огорожi, вiдчинили хвiртку й потрапили у двiр. Там нiкого не було...

- Може, сьогоднi вихiдний?- запитала у розпачi.

- Та нi...Я дзвонив, сказали, що працюють.

Двiр був доглянутий, тiльки пiд лавою  стояли три порожнi пляшки з-пiд пива... Вони  пройшли повз будинок у розкiшний сад, i  Назар увесь час качав головою... Нiкого i нiде... Знов повернулися до будинку, аж тут iз-за рогу вийшов кудлатий заспаний дядько.

- На екскурсiю? Зараз покличу.

Пiд час екскурсi§  Ольга оглядала стародавнє начиння цього житла   i  уявляла, як тут колись жила родина...Незвичайна родина, адже глава §§ -  письменник. У вiтальнi  стояло старовинне пiанiно,  обiднiй стiл... Усе зберiгалося тут з любов'ю,  i то був якийсь iнший свiт... Зовсiм iнший. Свiт не бiзнесу, не грошей, не злочинцiв, а чогось свiтлого i справжнього.

Екскурсовод монотонно розповiдала про життя, яке колись вирувало у цих стiнах. Три сини, жiнка-нiмкеня, повiк хвора... А працював Панас Мирний, як i §§ сестра Катя, бухгалтером. Ненавидiв свою професiю та мусив утримувати родину...

Потiм по§хали до музею Котляревского, але то була зовсiм iнша iсторiя. Комерцiя тхнула  вiд самих ворiт. Там товклися якiсь нареченi  з гостями напiдпитку... Виявилось, що задля  залучення туристiв, вигадали, що Котляревський опiкувався молодятами.

Потiм, взагалi - новина...  Котляревский тут нiколи й не жив! Просто побудували сiльську хатку   "пiд Котляревського". Вийшли звiдти пригнобленi... Схотiлося знову до Панаса Мирного, до його садочка, до справжньо§ хатки, де дух письменника досi ширяє над тим благословенним куточком...

Зненацька Назар запропонував: "По§демо до Опiшнi!".

- Але вже п'ята година вечора!

- Там заночуємо, а вранцi подивимося музей гончарного мистецтва.

- Де заночуємо?

- У мене в колегi§ є знайомi...

Ольга заколивалася, та хлопець i не наполягав... Щойно всiлися бiля пам"ятника галушкам трохи оговтатися, як зателефонувала  донька.  Вона вiдiйшла осторонь й впевнила §§,  що просто вийшла до магазину за хлiбом, а взагалi - все гаразд. Навiщо так сказала? А як щось трапиться, не будуть i знати, де шукати суддю Дорош. Поки Назар  з'ясовував у перехожого, як дiстатися Опiшнi, вона вирiшила зателефонувати подрузi Валi i розповiсти коротенько про сво§ пригоди. В принципi, культурна програма, нiчого такого, але краще, щоб хтось про це знав. Потiм  пiдiйшла до свого супутника i весело вигукнула:

- По§хали!

Дорогою до Опiшнi  на звичайному сiльському автобусi Ольга вслухувалась у цiкавий полтавський говiр i  уявляла просте  життя селян з §х проблемами. Дiйсно, в автiвцi таким не проберешся. Їй-то що...А ось Назар - художник i вiн напевно мусить  бачити людей, перейматися  §хнiм життям...

А в Опiшнi на §х чатував дощ... Трохи посидiли на автобуснiй станцi§, сподiваючись перечекати, та  дощ все перiщив i не думав спинятися на догоду мандрiвникам.

- При§хали у свинячий голос, - засмiявся Назар i запропонував тим часом щось перекусити.

 Купили у магазинчику  свiжо§ пухнасто§ паляницi i  з'§ли §§, запиваючи кефiром. Потiм пiшли до колегi§.

- Скрiзь - гарнi люди й усi  мо§ знайомi, - засмiявся Назар, коли сторож з магазину побутово§ технiки дав §м целофанову обгортку, якою впаковують коробки з пiд холодильникiв. Накрившись тим целофаном, вони попрямували до колегi§. Коли прийшли, вже лише  мрячило. Тепер Ольга почувала себе чудово поруч з цим дивакуватим чоловiком i значно впевненiше.  "З ним не пропадеш", - чомусь подумала.

А знайомо§ Назара в колегi§ не знайшли... По§хала у вiдпустку...

- Де переночувати? - перепитала почтива тiточка у коридорi. - Ми якраз готуємося до з'§зду гончарiв, тож вiльних лiжок не маємо. А згоднi зупинитися на квартирi?

- Так, звiсно.

Боже, думала Ольга. Хто б побачив суддю Дорош у цьому селi, то подумав би, що вона з глузду з'§хала.  Тiтки Марi§,  до яко§ §х привели, радо погодилася прийняти мандрiвникiв на нiч. В квартирi було чисто i охайно... Господиня запропонувала диван  у кiмнатi, та Назар угледiв  гамак в саду i сказав, що обожнює спати на свiжому повiтрi. Довго в хатi не затримались, а пiшли гуляти селом. Через мокрий яр вийшли до клуба, а там - концерт з нагоди Дня незалежностi. I тут Ользi знову стало незатишно, бо Назар чомусь поводився так, начебто при§хав сюди сам:  пiдходив до селян, заводив з ними розмови, питав про якiсь дурницi на кшталт - як врожай, чи вродила картопля i таке iнше. Потiм, не звертаючи на не§ жодно§ уваги, пiшов до школярiв, познайомився, представився журналiстом i поцiкавився, як §м живеться, що то за концерт... I навiть не дивився, чи  сунеться за ним його супутниця.  Ольга прокляла своє рiшення §хати сюди... У такiй дурнiй ситуацi§ вона ще не була нiколи в життi... Що робити? Iди шукати тiтку, забирати сво§ речi, та - гайда додому? На чому? Просто пастка якась! Як  звiдси вибратися? Вона ж не просто приблуда якась. Вона - поважна суддя Дорош!   I як вона погодилася на цю авантюру? Чи в не§ памороки забилися? Чи приворожив §§ цей невдаха?

Нарештi почало темнiти... I вони пiшли шукати свiй тимчасовий притулок. Знову потрiбно  було перейти через мокрий яр...  Ольга ковзалась на слизькiй травi, а Назар подавав §й руку, проте було враження, що вiн §§ не бачить. Коли вилiзли з яру на гору, вiн присiв на звалене дерево, кивнув §й сiсти поруч,  витяг з наплiчника планшет i заходився малювати ескiзи облич. Ольга мовчки  вдивлялася в останнi променi сонця,  яке вже геть зайшло за небокрай. Десь заспiвав соловейко....У серпнi?

- А ви десь працюєте? - запитала спересердя.

- Дрiбним службовцем на пiв-ставки...

- Дрiбним службовцем? Як це? Хiба ви не художник?

- Приходжу на роботу, вiдсиджую сво§ чотири години й одразу про цю роботу забуваю.

- Хiба так можна?

- Можна.

- А як називається ваша посада?

- Адмiнiстратор.

- Адмiнiстратор? - у  Ольги полiзли очi на лоба.

- Так. Мiй друг - директор цiє§ фiрми, ось вiн мене й тримає на пiв-ставки. А з iншого мiсця мене б давно викинули пiд зад колiном.

- То ви - ледар?

- Чому ледар? Маю широке коло iнтересiв, - говорив i одночасно малював голови якихось жiночок у хусточках. - Я пишу картини, багато читаю... Але цим на життя не заробиш. Хiба всi повиннi робити кар'єру? Я не хочу нiяко§ кар'єри. Я хочу просто жити... Через те менi близький Панас Мирний. Справжнi творчi люди зовсiм не захищенi... Але так було завжди на Землi. Ви ж чули, що Панас Мирний працював  бухгалтером, щоб годувати родину. А ви уявляєте, як то цiлий день бозна чим займатися, коли в головi складаються зовсiм iншi сюжети? I вдома не вiдпочинеш... А троє дiтей! А родину годувати! А жiнка завжди хвора й зi сво§ми проблемами! А лiкувати §§ треба, а дiтей виводити у свiт, а дати §м пристойну освiту!...

- Та що ви на ту бiдну  дружину в"§лися? Завдяки §й i музей зберiгся... Якби вона не була нiмкенею, то була би наразi його домiвка щось на кшталт "музею Котляревського". Поназбирали б по селах якесь манаття, видали б за музей Мирного  й наживалися б на тих, що беруть шлюб.  Хоча то - просто музей народного побуту.

-  Вам цього не зрозумiти. Даруйте, але Панасу Мирному  вiд цього не легше... Його музей потрiбний нащадкам, тобто  менi особисто... А Мирний може, якщо б не тягався на ту кляту роботу, ще  який шедевр нам залишив.

- Кому це "нам"?

- Ви маєте рацiю... Менi...I ще купцi людей. Тим, хто живе пiсля нього,  i §м легше вiд того, що була в Укра§нi людина, яка вмiла писати справжнi романи.

- Не розумiю вас...

- Як би пояснити... От  ви довго йшли до того, щоб стати суддею?.

- Так...

- I мрiєте, що вас помiтять, i ви станете суддею Верховного суду?

- Чесно кажучи, так...

- А ось уявiть собi iншого письменника - Бориса Грiнченко. Людина народилася десь на Донеччинi, i батьки говорили суто росiйською. А сам став укра§нським письменником! Потiм ще жалiвся... Напишеш ту укра§нську книжку, казав, та ще й мусиш §§ випускати за свiй кошт. I так  майже усi творчi  люди, якi не мають вiдношення до комерцi§....  I я...

Назар показав §й профiль одного дядька, з яким вiн розмовляв у сiльському клубi, i пояснив.

- Сво§ми картинами я грошей не зароблю, бо вони позбавленi нальоту комерцi§.  Колись  художники малювали на побутовi теми, i зараз то  - шедеври. Наприклад, вiзьмемо знайому вам зi школи картину  "Бурлаки на Волзi". Якiсь бурлаки на далекiй Волзi в царськi часи... I це - шедевр, бо художник малював те, що бачив! А я написав картину - "Прохач в олiгарха". Сто§ть похнюплений iнтелiгент   i просить грошей у олiгарха, який на сво§х тiньових оборудках нагромадив величезнi статки. Неважливо, на що просить той  iнтелiгентик. Може, щоб зберегти музейнi цiнностi, якi плавають у пiдвалах вiд розiрвано§ труби. А може книжечку хоче свою видати, щоб залишити нащадкам роман про  наше з вами життя... Ви ж знаєте, що цi олiгархи та мiльйонери -  страшнi  "меценати"! Та за чи§ грошi меценати? За грошi народу, який вони обiбрали до нитки! Цi "меценати" запрошують на свята захiдних пiдтоптаних зiрок, платять §м скажене бабло, а на цьому пiаряться й репрезентують себе меценатами.  А укра§нська культура - у моторошному станi. Нiхто в не§ не вкладає... I от я змушений сидiти довбаним адмiнiстратором, щоб мати можливiсть писати картини, якi може оцiнять тiльки пiсля моє§ смертi кiлька людей, як невелика купка  може оцiнити творчiсть Панаса Мирного. I я цiлком це усвiдомлюю... До речi, щоб намалювати  iнтелiгентну особу я в нашому мiстi нiкого не знайшов для моделi. Спочатку шукав на вулицях та швидко зрозумiв, що то марна праця. Пiшов в iнститути...  Там трохи краще, та менi було потрiбне обличчя iнтелiгента з дiда-прадiда, а не вiд сохи...  Довелося до Львова §хати. Там таких - навалом.

Ольга нiмувала...  А Назар  глянув на не§ i одвернувся. Їй стало соромно. "Напевно думає, що сипле перла перед свинями... Та що йому вiдповiсти? Я геть нiчого  не тямлю у його життi. Кинув родину... Нi слова про дiтей. Хто §х годує i виводить в люди?".

...Вранцi вони пройшли повз колегiю, де почали  з'§жджатися учасники з'§зду гончарiв. В музе§ §м не сподобалося... Особливо  витвори  сучасного мистецтва просто неба, якi  нiц не зачiпали у душi. Наприкiнцi екскурсi§ §м  вручили по глинянiй  свистку, i - гайда  додому.

... З порогу Ольга  кинулася до крiсла й  довго сидiла, приходячи до тями... Як чудово провела свята!  I так зненацька.... I так незвично...

Пiсля ванни  перевдягнулася в домашнє й зателефонувала Катрi.

-  А ти знаєш, що письменник Панас Мирний усе життя працював бухгалтером?

- Та ти що? Колега?

- Так, Катю...I вiн ненавидiв свою професiю, яка, проте, надавала йому можливiсть годувати родину... А сво§ романи писав по ночах... Часто хатня робiтниця бачила, як усю нiч в його кабiнетi горiла свiчка... А ранком вiн iшов на осоружну роботу. Катю, а ти давно перечитувала цей роман? Кажуть, що  Мирний витончено  описав там психологiю злочинця, i  що Достоєвський зi сво§м Розкольниковим просто вiдпочиває...

- Хто каже?

- В Iнтернетi прочитала...

- Ти що? Провела собi Iнтернет? I з яких це вальтiв ти зацiкавилася укра§нською лiтературою?

- Та нi, - знiяковiла Ольга. - Це я в Рити була й там... Зайшла розмова з друзями §§ брата, художниками...

Поклавши слухавку вона полiзла до книжково§ шафи,  довго там рилася, поки нарештi не витягла з  дальнього кутка сiру книжку, на котрiй великими лiтерами було написано:

ПАНАС МИРНИЙ

"ХIБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНI"

 

Частина третя. Зброя та закон

                1

 

                Зброя - це знаряддя вбивства. Першi види збро§ -  дрюки, списи, рогатини та гострi цiпки - людина виготовляла з дерева та кiсток. Потiм  навчилися робити з каменю сокири, вiстря копiй, ножi, шкребки й багато чого iншого. Щоб одержати сокиру або спис кам'яний наконечник вставляли в заздалегiдь приготовлене ратище i закрiплювали його за допомогою шкiряних ремiнцiв. В запалi суперечки або бiйки такими дрюками, сокирами й ножами  захищалися та нападали на  ворога.

            Вогнепальна зброя пiддала жару людським вiдносинам... Приготувати порох дуже просто: треба  змiшати селiтру iз сiркою та товченим деревним вугiллям. Тиск газiв, якi видiляються при  згоряннi пороху у замкнутому просторi, росте доти, допоки не спричинить вибух. Вперше порох застосували у Кита§ в VII столiттi, коли вiзантiйцi користувалися сполукою на основi нафти й селiтри. В XI столiттi знаряддя для стрiлянини порохом з'явилися i в арабiв, а до Європи вогнепальна зброя потрапила саме з Аравiйського пiвострова. Першi рушничнi стволи, у яких був запальний отвiр i свинцевi кулi, з'явилися в Iспанi§ й називалися вони "карабом". В XIV столiттi чернець Бертольд Шварц (пам"ятаєте гуртожиток студентiв-хiмiкiв iменi монаха Бертольда Шварца?) написав книгу "Про користь пороху".

            Рання ручна вогнепальна зброя являла собою гранований залiзний ствол довжиною близько 40 см, який висвердлювався всерединi. Бiля магазину робили отвiр для запалу, з боку дула засипали порох, утрамбовували забивачем i вставляли снаряд (камiнь, обгорнений ганчiркою). В запальний отвiр встромляли тлiючу паличку, а ствол прив'язували до цiпка. Таку зброю у бою звичайно не перезаряджали,  бо  на це знадобилося б  багато часу. У серединi XV столiття  з'явилася кругла свинцева куля, а наприкiнцi  - ґнотовий замок, який вимагав постiйного тлiння джгута, який перед пострiлом затискали губками курка. Щоб вистрiлити, потрiбно було пiдняти кришечку полицi, i курок iз  ґнотом опускався до запалу за допомогою пружини. Така зброя називалася аркебузою й мала дальнiсть прицiльного вогню в 20 - 25 метрiв. Наприкiнцi  XVII столiття поширився кремiнний замок, а потiм вигадали мушкети й нарештi, - знайомi нам гвинтiвки, якi дали змогу  стрiляти на великi вiдстанi. Нарiзна зброя в багато разiв збiльшила дальнiсть польоту кулi й точнiсть пострiлу. Саме гвинтiвка визначила появу в майбутньому снайперських пiдроздiлiв.

            Пiсля  винаходу в XVIII столiттi бездимного пороху й капсульного запальника, а в XIX - унiтарного патрона й автоматично§ подачi боєприпасiв,  люди отримали  пiстолети та револьвери. Пiстолет зручний тим, що вiн невеликий за розмiром. Його можна сховати до кишенi, а у потрiбний момент витягти...  Пiстолет набагато зручнiший за ножа. Адже ножем можна вразити супротивника лише на близькiй вiдстанi, i щоб його жбурнути потрiбен  простiр для  розмаху.  А пiстолет -  зручнiше i не вигадаєш.  Щоб виростити людину потрiбно багато сил i енергi§... Не тiльки §й самiй, а i §§ батькам, учителям та  рожичам.  А вмерти... Витяг з кишенi пiстоля, зняв його з запобiжника, звiв курок... Потiм  пострiл в потрiбному напрямку i - нема людини.. Немає чийогось сина, брата, батька, чоловiка... Або чиє§сь дочки, матерi, сестри, дружини...Чи думає про це  той, хто наразi цiлиться? Нi...  Не думає. Вiн думає про те, що його скривдили, що хтось його дратує, що дехто не чує його команд, слiв, умовлянь. А якби не було цiє§ маленько§  штукенцi§? Що тодi? Кулаками б доводив сво§ погляди на життя?  Морди одне одному набили б i  розiйшлися... А назавтра iсторiя здалася б зовсiм в iншому свiтлi. Не такою жахливою, не такою гострою.... Так, скривдили... Так, вилаяли... Знiмай побо§ - iди до суду, чи якось по-iншому  виладновуй справу... А може б назавтра зустрiлися сперечальники  i просто посмiялися: "От дурнi! I за що це ми  билися?". 

            Важко давати поради, але вбивство - це крайнiй i найчастiше неприпустимий засiб вирiшення проблеми. Адже iз цього моменту людина стає вбивцею... Спочатку то - шок: "Я - убивця?". Прокидається зранку  в сподiваннi, що все то йому наснилося. А потiм, коли виявляється, що вiд  факту не забiжиш - спокiйне розумiння: "Так... Я - вбивця". I  свiт вiд того не перекинувся догори ногами ... Та як жити далi? I тут два шляхи: перший - "аби почати...", другий - щире каяття й довiчнi муки. Та в кожному випадку - клопоту повна голова... Суди, адвокати, ґрати, життя переходить в iнший вимiр... Всi iншi проблеми  - не такi вже й важливi... На думцi одне: як вивернутися iз цiє§ жахливо§ ситуацi§?

            ...I от суддя питає  у батька, якого вбили нiзащо на зупинцi трамваю:  "Яку мiру покарання ви вважаєте справедливою?". А батько розводить руки: "Скiльки б ви йому не дали, вiн рано чи пiзно вийде з в'язницi й  буде жити далi. А мого сина вже не повернеш...".  Ось вам  цiна того, що ходять укра§нськими вулицями гарячi голови, якi просто зняли перетинку з газового пiстолета...

Дотепер не вирiшено, чи можна  дозволити населенню носити вогнепальну зброю? Рiзнi  кра§ни по-рiзному ставляться до цього питання, та обговорюючи вiдповiдний закон в Укра§нi варто замислитися:  навiщо властиво людинi зброя?  Адже §§ купують  не для того щоб у шафi зберiгати... Пересiчнi громадяни можуть i посперечатися на цю тему, а ось слiдчi, мiлiцiонери, суддi, якi надивились всього за свого життя,  -  майже одностайнi у сво§й думцi: нiякого вiльного продажу збро§.

В Укра§нi проект Закону про зброю валяється десь в курних верховнорадiвських  шафах. Депутатам-мiльйонерам нiколи займатися законотворчiстю: вони  граються в вибори, вираховують як дорожче запродатися, як вгадати, яка партiя переможе, щоб вчасно перекинутися...  Одне добре: допоки населенню заборонено вiльно купувати зброю. 

Втiм, якщо проставити собi за мету, то i зараз можна придбати собi пiстолета на чорному ринку. Але то вже усвiдомлений крок людини, яка  умисно йде на правопорушення. Покупцевi  потрiбно  вжити певних заходiв: довiдатися,  де продається пiстолет i на яких умовах, вступити iз продавцем в  контакт, провести нелегальнi переговори й таке iнше.  Потiм цю зброю потрiбно ховати вiд дiтей i близьких, щоб нiхто про не§ не довiдався. Тобто, нелегальна купiвля збро§ -  свiдоме правопорушення, й на такий крок треба зважитися. Через це хоча б пересiчнi укра§нцi не гуляють вулицями з маленьким та дуже небезпечним апаратиком у кишенi.

 

 

            2

            За пiвгодини почнеться чергове судове засiдання у справi Забарова... Адвокати  з обох сторiн ведуть жваву розмову на очах  учасникiв процесу, бо в судi вiдсутня спецiальна кiмната, де вони б мали можливiсть приготуватися до слухань або навiть погомонiти без зайвих очей. Тож адвокати  весело обговорюють сво§ поточнi дiловi та сiмейнi справи у той час, як сестра  потерпiлого та матiр пiдсудного напружено сидять на протилежних лавах вузького коридору, намагаючись не зустрiчатися очами... Їм боляче дивитися на задоволених життям сво§х захисникiв, якi  наразi весело обговорюють весiлля сина Куреника. Сестра   потерпiлого та матiр пiдсудного розумiють, що навiть за великi суми, якi  вони платять сво§м оборонникам, для них вони  - просто черговi клiєнти.  Ось Щеглова радiсно виймає з сумочки фотографi§ свого онука i показує §х колезi...  А чому  не втiшатися? В них, на щастя,  все добре. Їхнi дiти живi й здоровi, одружуються, десь вчаться... Затим Щеглова розповiдає колезi, як §§ син вступав до  юридичного, бо таки вирiшив пiти стопами батькiв (чоловiк Щеглово§ - теж юрист, та ще й районний прокурор). А брат  Нiни Короєдово§  вже нiколи нiде не буде  вчитися... Проте Щеглова й Нiнi  демонструє свiтлини онука. Дiвчина  журливо посмiхається, а в головi iнше:  коли  вона вже отримає моральну компенсацiю, щоб сплатити послуги адвоката Щеглово§?  

            Нарештi, Нiна  не витримує... Вона  встає з лави й виходить до коридору... Там вона  дивиться у вiкно аж поки §§ не кличуть. Засiдання починається...

            - У судове засiдання викликаний експерт по балiстицi Минтус. Назвiть, будь ласка,  сво§ прiзвище, iм'я та по батьковi, де живете, коли народилися й де працюєте? 

            - Минтус Олександр  Дмитрович, народився 5 серпня 1965 року, проживаю  на вулицi Вишневiй 25, працюю експертом-кримiналiстом  у райвiддiлку мiлiцi§.

- Стаж експертно§ роботи?

- П'ятнадцять  рокiв.

- Олександр Дмитрович, суд вам роз'яснює, що ви викликанi у судове засiдання для допиту, як експерт по кримiнальнiй справi за обвинуваченням Забарова Миколи  Олександровича в навмисному вбивствi й незаконному носiннi вогнепально§ збро§. Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

- Зрозумiло.

- Захист, прошу задавати питання...Адвокат Куреник...

- Чи пiдтверджуєте ви результати  експертизи збро§?

- Так, пiдтверджую. Пiстолет Забарова  був визнаним вогнепальною зброєю...

- Якого калiбру i якi патрони застосовуються в конструкцi§ даного пiстолета?

- 9 мiлiметрiв по гiльзi газовими,  шумовими, дробовими патронами... А також патронами, зарядженими еластичною гумовою кулею, так званими травматичними й патронами кулясто§ форми зi свинцевого сплаву вiдповiдно до каналу ствола...

- Яка безпечна вiдстань припустима при пальбi з даного пiстолета залежно вiд типу патронiв?

- Якщо стрiляти...

- Почекайте, секретар не встигає...

- Мовчу...

- ... Вiдповiдайте.

- З газового й шумовими - 2-3 метра, з еластичною гумовою кулею - вiд п'яти метрiв, дрiб або свинцева куля  - 1 метр вiд дулового зрiзу.

- А максимальна вiдстань?

-  Питання не розглядалося...... Пояснюю... Треба  взяти соснову дошку iз щiльнiстю 0,45 кг на сантиметр кубiчний, що  прирiвнюється до щiльностi м'язiв i костей людського тiла. Якщо куля пробиває дошку товщиною 20-25 см, то дулова енергiя цих снарядiв - достатня для поразки живо§ сили... Якщо пробиває дошку з вiдстанi одного метра, то ми визнаємо зброю вогнепальною, а патрон - боєприпасом. Тобто, про максимальну вiдстань питання не ставилася.

- Чи вносилися змiни в конструкцiю даного пiстолета?

- Вносилися.... Була вiдсутня перетинка у стволi, що призначена для створення надлишкового тиску в каналi ствола при стрiлянинi газовими холостими патронами... Це необхiдно для роботи автоматики пiстолета. Тобто, частина порохових газiв, якi не встигають вийти зi ствола, тиснуть на гiльзу.

- Питання суду: чи дозволяє вiдсутнiсть перетинки  робити пострiли газовими й холостими патронами?

-  Дозволяє... За умови одиночного заряджання.

-  Адвокат Куреник, далi.

-  Скажiть, будь ласка, ця перетинка, вона  є невiд'ємною частиною даного пiстолета чи   §§ можна викрутити, легко зняти?

- Як правило, це - незнiмна частина конструкцi§, передбачена заводом-виготовлювачем. Вона буває у виглядi металевих круглих штирiв, розташованих впоперек перетину каналу ствола, якi монтуються на стадi§ виготовлення рамки зi стволом. Через те, що ствол - сталевий, перетинка встановлюється в рамку до монтажу. Якщо в конструкцiю пiстолета вносилися змiни, якi не впливають на його якiснi характеристики, то такi змiни не є змiнами, якi дозволяють визнати зброю вогнепальною... Ведеться про видалення перетинок механiчним шляхом, замiсть яких з боку дулового зрiзу вкручуються металевi втулки з меншим прохiдним отвором, що дозволяє створити надлишковий тиск. Це - замiна однiє§ перетинки iншою, але за умови, якщо ця нова перетинка є незнiмною, тобто §§ треба, наприклад, запресувати гарячим методом.

- Скажiть, будь ласка, чи можна вiзуально визначити, до якого виду вiдноситься та чи iнша куля? Тобто §§ вмiст?

- Без розбирання - аж нiяк, бо на нашому ринку багато несертифiковано§ продукцi§. За маркуванням деякi патрони значаться холостими, шумовими, але споряджаються свинцевою кулею пiд пластмасовою заглушкою. Втiм такий патрон важчий. I досвiдчений стрiлець може визначити, що це не холостий, а заряджений патрон.

- Чи вивчали ви паспорт дано§ збро§ при його дослiдженнi?

- Нi, бо вiн  i не потрiбний. На об'єктивнiсть висновкiв його наявнiсть або вiдсутнiсть не впливає.

- Питань нема.

- У прокурора є питання?

- Нема.

- Адвокат потерпiло§?

- Скажiть, чи дозволяє наявнiсть втулки з розсiкачем  робити пострiл травматичними кулями?

- Нi, це може призвести до руйнування конструкцi§ пiстолета.

- Бiльше нема питань.

- У суду є питання. По слiдах на одязi ви визначили, що пострiл здiйснено на вiдстанi приблизно 40-80 см i бiльше. А точнiше?

- До одного-двох метрiв...  Пояснюю. У балiстицi є три поняття. Пострiл впритул, коли дуловий зрiз збро§ торкається перешкоди,  i тодi на перешкодi залишається штанцмарка, яка дозволяє робити висновок про калiбр збро§. Дуже близький пострiл - 5-10 см - у короткоствольнiй збро§, коли на перешкодi є додатковi слiди дуже близького пострiлу: слiди термiчного впливу, тобто опiк, оплавлення кра§в ушкоджень, явно вираженi слiди порохово§ кiптяви й наявнiсть згорiлих, частково згорiлих i незгорiлих порошинок, i бiльше вираженi слiди металiзацi§, тобто  коли снаряд проходить стволом, вiн захоплює з собою часточки металу. Близький пострiл - це приблизно 30-40 см. Близький пострiл характеризується вiдсутнiстю  слiдiв термiчного й  аеродинамiчного  впливу. Порошинки ще присутнi, але розкид §х бiльший. Також можуть бути слiди пружини, змащення... А бiльше - це пострiл з далеко§ вiдстанi.

            - Так що все-таки означає  40-80 см i бiльше?

            - Це означає, що при дослiдженнi пiд мiкроскопом на одязi  було дуже мало незгорiлих i частково згорiлих порошинок. Але цi порошинки могли бути загубленi при транспортуваннi....  Експериментальна стрiльба показала вiдстань 0,5 метра, але через те,  що ми не в змозi точно повторити пострiл, то дається такий розкид i зроблений iмовiрнiший  висновок.

                - Бiльше питань немає.

            - Дякуємо за участь.

           

3

                     ...Ольга сидiла в крiслi у стоматолога й дивилася у вiкно.... Поки доктор Топов готував  iнструменти, вона поринула у сво§ думки.  Вже вересень, кортить у вiдпустку, але   ранiше листопада нiяк не вийде. Та може це на краще.  Профспiлки  запропонували   путiвку до вiйськового  санаторiю у Партенiтi. Що ж, листопад - теж добре... Холодне море, жовтогарячий лiс, прiле листя i найголовнiше - мало людей.... Вiдпочине   вiд натовпу, поблукає спустiлими парками, надивиться на прибережнi хвилi.... Помiркує  про своє життя, зрештою. А помiркувати є про що ... Iгор останнього часу геть вiддалився... Давно вже не телефонував, не при§здив... Час подбати про своє майбутнє... Та як? Попереду - старiсть... Невже вона залишиться одна? З вiддаленням Iгоря в §§ життi  створилася порожнеча, яко§ вона так лякалася... Останнього разу вiн телефонував мiсяць тому,  сказав, що дуже заклопотаний i не має часу довго розмовляти. Проте  до не§ дiйшли чутки про секретарку, з якою вiн начебто злигався. Та що поробиш? ... Конкурувати з секретаркою §й  несила.  Рано чи пiзно це мусило статися...  У сво§х думках  навiть не одразу почула телефонний дзвiнок... Доктор  Топов все ще колупався у шафi, i Ольга пiднялася з стоматологiчного крiсла i спiтнiлими руками витягла телефон iз сумки.  А Iгор без пiдготовки приголомшив новиною: застрелився прокурор Iллiчiвського району. Як застрелився? Начебто гвинтiвка впала додолу i вистрiлила в саме серце. Вона  гiрко посмiхнулася... Ось вона тут ретельно длубається у справi Забарова, а хто буде длубатися у справi з вбивством прокурора? Начебто застрелився... А може застрелили?         

            Доктор Топов нарештi наблизився до своє§ клiєнтки,  всадовив §§ у крiсло i   у черговий раз обдивився §§ рота. Потiм задоволена  вмикнув бормашину i почав свердлити  спiднього зуба.

            - Що ви робите?- видихнула Ольга, вiдсторонюючи руку стоматолога вiд себе. - За спiднiй ми не домовлялися!

            - Треба обов'язково його переробити, бо верхнiй зуб  битиме об спiднiй, - нiби нiчого й не сталося процiдив Топов...

            - А скiльки це коштує?

            - Пломба -120 гривень, зняття старо§ пломби - 50 гривень....

            - Але чому ви мене не попередили? - обурилася Ольга. -  Адже у вас тут кожен рух не менш сотнi коштує!

            Доктор Топов дивився на не§ сво§ми скляними очима... Анiтрохи не збентежившись, вiн таки швидко досвердлив спiднього  зуба, запломбував його  i  прожогом зняв вiдбитки... За все це довелося сплатити  360 гривень... I тут Ользi спало на думку, що це - половина пенсi§ §§ покiйно§ матерi. Подумки  вона заприсяглася бiльше нiколи не переступати порiг цього кабiнету й мала лише одне бажання - чимскорiш звiдси тiкати.  Краще було б не комизитися, а просити у зятя  телефон iншого лiкаря.

            - Зробiть менi  тимчасову пластмасову коронку, - намагалася  схитрувати. - Згодом зробимо постiйну. Подивимося як поведеться зуб... А раптом вiн запалиться? Так навiщо менi витрачатися на постiйну коронку?

            Та стоматолога Топов не одурити. Вiн цi фокуси  знає.... Пiде клiєнтка з  тридцятигривневою  коронкою - й лови вiтра в поле. А металева коштує 300 гривень.  Є рiзниця? Отож бо...

            - Нi... Не поставлю я вам пластмасову коронку, - вiдповiв Топов жорстко, начебто  це було питання життя i смертi.

            I почав пояснювати, що пластмасова довго не витримає, що це - порожня витрата грошей, i що треба одразу ставити надiйну коронку, а найкраще - металокерамiчну  за 1000 гривень. Ольга прокляла ту хвилину, коли §й порадили цього "дохтуря".

            - Добре,- нарештi погодилася, зцiпивши зуби.

            Коли  вийшла з кабiнету, то мала таке почуття, наче  у лайно влiзла... Що робити? Може, поскаржитися керiвництву цiє§ клiнiки? Вона трохи поблукала коридорами, почитала розклеєнi на стiнах оголошення, поприслухалася до розмов пацiєнтiв, намагаючись або вловити прiзвище гарного лiкаря або знайти кабiнет директора клiнiки... Раптом вона побачила Топова, який  вийшов зi свого кабiнету i  попрямував коридором, а потiм в'юнко  звернув праворуч. Ольга iнту§тивно пiшла за ним   i встигла помiтити, як стоматолог  сходами  пiднiмався на другий поверх... На другому поверсi Топов звернув наприкiнцi коридору лiворуч... Знову посунула слiдом,  та той коридор виявився порожнiм.... Аж ось вона зупинилася  перед  табличкою "Актовий зал". Заглянувши в напiввiдчиненi дверi, побачила яскраво освiтлену сцену. Там йшли збори... Сама не розумiючи навiщо §й все це потрiбно, Оля  потихесеньку зайшла до зали й сiла скраєчку. Коли очi звикли до темряви,  побачила, що, дякувати  Боговi, половина людей у залi була не в бiлих халатах i на не§ нiхто не звернув увагу. На сценi виголошував промову,  як можна було здогадатися з його риторики, сам директор клiнiки, якого вона так шукала. То  був миршавий, середнiх лiт чолов"яга у бездоганному темно-синьому костюмi з червоною краваткою. Говорив керiвник  про пiдсумки роботи, про плиннiсть кадрiв i таке iнше, про що завжди говорять на зборах... Ольга вже хотiла собi йти, коли доповiдач  почав шпетити сво§х пiдлеглих на всю губу. Аж нiяк не соромлячись i не обираючи слiв, вiн звернувся до стоматологiв-терапевтiв i сказав §м, що ортопеди теж хочуть §сти... I якщо вони, терапевти,  лiкуватимуть  сво§х пацiєнтiв i зберiгатимуть §м всi зуби, то ортопеди покладуть сво§ зуби на полицю. Тут вiн розреготався вiд власно§ дотепностi. В залi  теж  почулися смiшки...

            - Заробив сам - дай заробити iншому, - металевим густим голосом, який не личив його кволiй статурi, говорив директор. - З теперiшнього часу ми будемо рахувати, скiльки вiнирiв буде вставлено за мiсяць кожним з вас... З початку наступного мiсяця то буде показником вашо§ роботи. Так само, як i кiлькiсть видертих зубiв i вставлених iмплантатiв. На пiдставi цього  нараховуватиметься зарплата. Побачили  вiдсутнiсть зуба або направили клiєнта на видирання  - наполягайте на iмплантацi§.  Зрозумiло? Питання є?

            З залу пролунало якесь питання, проте Ольга його не дочула... А директоровi очевидячки воно сподобалось. Вiн  з розумiнням  захитав  голiвкою  i весело пирснув...

            -  Канали?  Комусь не подобається, що канал не по всiй довжинi пломбуємо? Я  тисячу разiв казав... Ви - просто новенький... Зрозумiло, що  в нас бракує необхiдного обладнання... Час на кожного пацiєнта - обмежений. Кому не подобається - надсилайте клiєнтiв до доктора Iвушкiна... Вiн §м за 1000 гривень на спецiальному обладнаннi обробить канал i по товщинi й по ширинi. 

            Ольга запанiкувала.... Вона втямила, що опинилася на заборонених зборах якихось шахра§в...  Ватяними  ногами, допоки не вмикнули свiтло, вона немов ящiрка вислизнула до коридору, благаючи Бога, щоб  нiкого не зустрiти, а тим бiльше - доктора Топова.

            Додому вона дiсталася швидко i з мiського телебачення довiдалася,  що стосовно смертi прокурора порушено кримiнальну справу за статтею "Необережне поводження зi зброєю". Кореспонденти пожалiлась, що мають купу питань, на якi влада   вiдповiдi не надає.

            Несподiвано хтось постукав у дверi. Рита? Але то був Назар власною персоною. Зайшов просто так... Разом подивилися новини про смерть прокурора i хлопець запитав, чи має вона чимось з ним подiлитися, про що телевiзiйники не знають. Ольга сказала, що сама ще нiчого не знає. Тодi Назар  розреготався.

            - Як iнодi доля кумедно поводиться!  Зранку поважна людина йде на роботу... Як звичайно, вона має купу таємниць, про якi городяни не здогадуються. А опiвднi ця поважна людина - мертва! I тут збiгаються телевiзiйники, громада i всi питають одне одного: "А чому це, коли саме гаряча робота, районний прокурор о десятiй ранку опинився в приватному ресторанi та ще й з рушницею в руках? Ах! Виявляється, йому  просто  подарували  рушницю i вiн пiшов §§ вистрiляти.  А що то за подарунок такий - рушниця? Щось я не чув, щоб зброю можна було  подарувати у якостi сюрпризу. Далi... Подейкують, що статки у прокурора оцiнюються майже в мiльярд доларiв, дiти вчаться за кордоном, а жiнка не вилазить з Європи. Все вилiзло назовнi... Все, що приховував, про що здогадувалися, та всi помовчували.

            Ольга не вiдповiдала... Вона згадала одного суддю апеляцiйного суду, в якого донька вчиться в Лондонi, а жiнка в промiжках мiж бiблiотекарською дiяльнiстю теж  не вилазить з Європи. Та всього цього вона художниковi не розповiсть, звичайно...

            ...А вночi §й снився жахливий сон... Вона сидить на таємних зборах, де обговорюється страшний злочин. Вона побоюється, що зараз ввiмкнуть свiтло i всi побачать, що вона - не з §х кодла....  Вона розумiє, що стала випадковим свiдком чогось страхiтного,  i  як законослухняна громадянка, вона мусить донести... I от  яскраве свiтло нагло розлилося по залу!... I вона побачила багато людей у бiлих халатах, якi  чомусь дуже нервували. Аж ось  вони загомонiли, все бiльше збуджуючись. I тут ввели попiд руки доктора Топова. Той йшов наче слiпий, тицяючись об крiсла. Нарештi вiн зупинився й скрикнув: "Пiднiмiть менi повiки!" Миршавий директор  особисто  пiдняв його повiки, i тодi Топов подивився просто на Ольгу  сво§ми скляними очами  й хрипко вигукнув: "Ось вона!". И тут в руках у бiлих примар десь взялися  звичайнi слюсарськi обценьки.... Зграя в бiлих халатах поволi  оточила §§, клацаючи тими обценьками...

            ... Ольга прокинулася зiпрiлою i з серцем, яке шалено калатало... При цьому вона  цокотiла зубами, одночасно радiючи, що є  чим цокотiти...

 

               

                4

                Сашко  Минтус спiзнювався на роботу.... Маршрутка, у яку вiн  ледве влiз, рухалася повiльно, бо попереду §х котив якийсь Бандерлог, злий на увесь свiт за те, що його завжди випереджали  колеги по маршруту... Про це водiй щиросердно  оповiстив  пасажирiв, якi нарiкали, що вони сунуться як черепахи. Згодом всi схопилася за телефони... Лише Сашко сидiв мовчки, бо попереджати когось про запiзнення не було жодного сенсу.....

            Нарештi вiн дiстався робочого мiсця, перебрався в однострiй з написом на спинi  "ЕКСПЕРТ" i сiв за стiл. Кабiнет його був невеликим й по-чоловiчому недоглянутим. Нi квiточок тобi, нi серветок... Нiчого такого, що б надавало затишку... Чоловiк прибрав з очей склянку з недопитим  вчора чаєм, зiтхнув i почав набирати на старенькому комп"ютерi результати вчорашньо§ експертизи... Його заповзяту працю перепинила мелодiя. Втiм стара Nokia була суцiльним мотлохом й посеред розмови, як  зазвичай, розрядилася. Кинувши телефон на стiл,  експерт  витяг зi столу чистий аркуш паперу й вивiв на ньому дрiбним, кордубатим, суто чоловiчим почерком:        

                                                                                              Начальниковi РВВС

 експерта-кримiналiста Минтуса

Олександра Дмитровича

Заява

            Прошу звiльнити мене за власним бажанням

                                   Дата  Пiдпис                                   

Раптом дверi вiдчинилися i до кабiнету зайшов опер Ткаченко - невисокий хлопець мiцно§ статури. Побачивши аркуш з заявою, вiн сумно зiтхнув:

- Не передумав?

            - Нi... На 2000 гривень  вже жити не можу, а там -  4500 чистими. Рiзницю вiдчуваєш? 

            - Вiдчуваю.

            -  I так  затримався... Був  найстаршим тут... Вiдтепер ти будеш.

            I Сашко  заходився  виймати iз шафи книжки за намальованими на обкладинках   зброєю, кулями i таким iншим. Опер сiв на його мiсце i з сумом дивився на товариша.

            - Нi... Цю вам залишу, - витер  рукавом пил  з велико§ новенько§ блискучо§ рiзнокольорово§ книжки. - Це - атлас збро§, спонсор купував....

            - Який  спонсор?

            - Та проходив по справi один бiзнесменчик.... Затримали його за якусь дрiбницю, хлопцi його накрутили, а той: що хочете,  а я не винуватий. А ми кажемо: купи таку-то книжку на ринку - 200 гривень коштує i йди додому. Потрiбно ж якось  крутитись.. Держава ж нас майже не фiнансує!  А мужик той грошовитим був. Йому цi двiстi гривень, як тобi п'ятак. Зрадiв, аж до стелi пiдстрибнув... За годину його дружина принесла цю книжку i на додачу ящик  коньяку... Той  i пiшов втiшений... I  ми залишилися тут не менш втiшенi. Так... А це - моя. За сво§ купив. Забираю...

            Ткаченко скоро пiшов, а Сашко сiв на своє мiсце й подивився у вiкно. В його очах був сум... Шкода було йти з мiлiцi§... Адже любив  свою роботу... Та треба утримувати родину, виплачувати борг за комунальнi послуги, а дружину  покласти до лiкарнi... На операцiю лiкарi просять 15 тисяч гривень, а де §х взяти? Та й  РВВС наразi наповнений жовторотиками зi школи мiлiцi§ або юрфаку. Почував  себе  останнього часу, наче динозавр...  Вiн взяв свою заяву i попрямував до начальства. У коридорi вiн угледiв дебелу дiвчину з мiкрофоном й хлопця-оператора з кiнокамерою i остовпiв... Що сталося? Хто §х пропустив? А груба дiвиця з головою схожою на кубик, впевнено вiдчинила дверi сво§ми з добрий кавун грудьми й зайшла до кабiнету слiдчих. За нею протиснувся  оператор....

            Коли Сашко йшов вiд начальства з пiдписаною заявою вiн зупинився перед кiмнатою, де зникла преса, й  у  щiлинку побачив  слiдчого Замотайла, який  давав iнтерв'ю просто на робочому мiсцi. Перехопивши опера Кутика, який бiг повз нього, вiн  спитав:

            - Що це таке? Хто це такi?

            - По справi Забарова начебто.

            - А що такого в тiй справi? - здивувався Сашко. - Нехай у суд iдуть, там зараз слухання, я того тижня сам там свiдчив.

            - Кажуть, суддя §х поперла разом з кiнокамерою.

            - Слушно зробила...

            У щiлинку вiн почув, як дiвиця ставила питання рiзким, зависоким для §§ статури голосом:

            - Вбивство посеред бiло§ днини.... Чому без обтяжуючих обставин?  Ми ведемо власне розслiдування, i багато свiдкiв стверджують, що Забаров знаходився у станi алкогольного сп"янiння. Що ви можете розповiсти про це громадськостi?

            - По-перше, - гудiв роздратований Замотайло, - якщо маєте свiдкiв, то ведiть §х до суду. Саме зараз йде судовий розгляд. А громадськостi я скажу наступне: не плодiть вбивць, то i  мiлiцi§ не буде чим займатися. 

            - Подейкують, що Забаров - психопат, що вiн  розмахував  пiстолетом з  будь-якого приводу, - пронизливим  голосом наполягала журналiстка, напираючи на Замотайла сво§ми кавунами.

            - Це - справа судово§ психiатрично§ експертизи. Вiд себе скажу, що менi вiн психопатом не здався. I взагалi слiдство провадила прокуратура, i я не розумiю, чому ви прийшли до мене. Я тiльки вiдкрив справу...

            - Прокуратура вiдмовляється давати коментарi. Це - закрита органiзацiя й ми з ними  ще розберемося.

            - Бо коментарiв немає.

            - Що ви хочете сказати громадськостi  iз приводу злочинностi?

            Тут  Сашко  не витримав i зайшов до кiмнати. Втрачати йому було вже нiчого.

            - Я скажу громадськостi! - крикнув вiн i повернув камеру просто на себе. -  Слухай      , громадськiсть, що я тобi скажу... Я того тижня був у судi, коли розглядали справу Забарова, i я тебе там не бачив. Це тiльки у вашому грьобаному телевiзорi сидять глядачi на широких ослонах i зойкають та охкають за вказiвкою режисера. А тобi,  громадськiсть, чхати як на потерпiлого, так i на пiдсудного! Ти Забарова зростила, випестувала, ти навчила його стрiляти, ти дозволила йому ходити з пiстолетом вулицями мiста... А вони, - i Сашко повернув камеру на дiвицю,  - полюбляють писати  про корупцiю в судах та слiдчих-гестапiвцiв... А  коли йде суд, то тебе, нешанована моя громадськiсть,  там нема, хоча судовi засiдання вiдкритi - будь ласка, приходь, дивися й роби висновки... Я б навiть таке ввiв: усiх  пiдлiткiв водити по судах. По одному водити! По одному i в супроводi вихователя! Щоб вони бачили, до чого призводять хвастощi, погане поводження  й небажання вчитися. Та що пiдлiткiв? Кожного твого члена, громадськiсть, кожного обивателя  треба зобов'язати вiдвiдувати суд хоча б раз на рiк!

            - А ви хто? - спитала ошелешена журналiстка. - Вiдрекомендуйтеся нашим глядачам.

            - Хоч би хто, - плюнув Сашко й  вийшов з кабiнету.

            За годину до нього зайшов слiдчий Замотайло.

            - Ну ти й даєш... А я до чого дiйшов...- пожалiвся вiн Сашковi. -  Захищав Забарова як тiльки мiг. Бо розлютився... Ця дуринда намагалася перекрутити факти i показати Забарова якимось манiяком. Ну який з нього манiяк? Дурень вiн, а не манiяк!

            - А навiщо ти взагалi з ними говорив?

            - Так з дозволу начальника!  У нього з директором студi§ сво§ вiдносини... I на якого бiса  §м здався  той Забаров?

 

5

 

Лисенко вийшов з дому, та куди iти ще не придумав... Вдома панувала гнiтюча  атмосфера. Жiнка хоч  прямо не обвинувачувала його в тому, що сталося, проте  увесь час  мовчала, i то мовчання було  важким....

Мишко Лисенко був кволим i  миршавим чоловiчком. Про таких так i кажуть:  чоловiчок. Десять рокiв тому вiн розлучився iз своєю першою  дружиною, худенькою i  непримiтною жiнкою. Розлучилися вони тихо й мирно, бо спiльних дiтей не мали. Тодi Лисенко  ще працював на заводi слюсарем, а пiсля розлучення пiшов столяром на приватну фiрму. Довгенько вiн не одружувався, i вважав, що з жiнками  на основi шлюбу назавжди покiнчено... Але якось у п"ятницю навiдався до горiлчаного магазину, який розташовувався  навпроти фiрми, де вiн працював.  Мишко неквапно базiкав iз продавчинею про те та  про се, як раптом до них пiдiйшла стрижена рудоволоса жiнка, вища його на цiлу голову.  Вразили §§ губи -  великi та м"якi, i вже трохи обвислi. Вiн уявив, що колись цi губи, напевно, були червоними й пружними, але зараз звисали, як нагадування про колишню соковитiсть. Жiнка щось запитала в продавщицi, а потiм, щось сказала i йому з посмiшкою...  Лисенко вiдповiв. Поговорили про щось  стороннє i незначуще, i не очiкуючи сам вiд себе такого шляхетного жесту,  Лисенко  купив пляшку шампанського й запропонував тут таки  й розпити. Рудоволоса на диво  не вiдмовилася. Потiм Лисенко провiв нову знайому до трамваю, i вони зладилися на наступну п'ятницю на цьому ж мiсцi.  Та в умовний час Лисенко нiкуди не пiшов... Втiм доля вже мiцно у нього вчепилася...  За мiсяць вони з рудявою випадково (а може й не випадково - бiс його знає!) зустрiлися в дверях того самого горiлчаного магазину, i Тамара (так звали ту жiночку)  запитала, чому  вiн тодi не прийшов, бо вона таки чекала. Лисенко почав щось бурмотати, та рудоволоса наказала обов"язково бути тут найближчо§ п'ятницi...

 I Лисенко  поплентався до того фатального магазину... А за два тижнi вiн вже пере§хав до Тамари, яка проживала самотньо в трикiмнатнiй квартирi, бо §§ син  Микола мешкав у своє§ чергово§ пасi§. Микола спочатку Лисенка  не сприйняв, вважаючи, що цей миршавий чоловiчок - чергова материна примха, яка незабаром мине. Вiтався з ним  через губу й кривився, коли поряд зi сво§ми черевиками 45-го  розмiру бачив у переднiй Мишковi майже дитячi тухольки.  Та Лисенко залишився.... За рiк Микола упокорився, i навiть став називати свого чи то вiтчима, чи материного як тепер кажуть   цивiльного чоловiка, Мiшанею i навiть взяв його пiд своє заступництво. Пiсля того, як вони з Тамарою офiцiйно зареєстрували сво§ вiдносини, на сiмейних святах Мишка садовили на чолi стола. Микола поблажливо ляскав вiтчима  по плечу, а на роботi Мiшаня  розповiдав товаришам про свого пасинка з гордiстю i пiдлесливо. Згодом  Тамара  пiдняла його авторитет в сiм"§ на таку висоту, що в Лисенка закружлялося в головi. Вiн уже й сам повiрив у те, що вiн - винятковий мужчина. На фiрмi, де вiн працював, щоправда, його знали ще до цього шлюбу, тому трохи  посмiювалися. Зате в тих мiсцях, де його не знали колишнiм, вiн поводився начебто кум королю, сват - мiнiстру.  Вiн  навiть голос змiнив i  став брати на тон нижче, напружуючи горло. Це вiн у Кучми колись примiтив. Той теж був незавидним чоловiчком, проте аби здаватися поважним - пiднiмав пiдборiддя i напружував горло.  А тут ще й дружина  понесла все його взуття до шевця, i той зробив Мiшанi спецiальнi стовщенi пiдметки. I той, як Саркозi, здавався вищим поряд зi своєю супутницею, хоча й з пiдметками  на пiвголови не дотягав до Тамари. 

Вiн дуже пишався своєю новою родиною... Та одного разу засоромився дружини... Їхали якось на роботу вранцi в маршрутцi, бо вставали разом бiля  того самого рокового магазину, де торгували горiлчаними  напоями. Маршрутка уявляла собою  звичайний автобус на двоє дверей. У §хньому мiстi то була звичайна рiч: ошукати городян, де тiльки можливо. Тамара сидiла бiля вiкна, а вiн - поруч. Тут набилася купа народу, i хтось торкнув Мишка за плече, щоб вiн передав  грошi водiєвi. Той передав... Чому б не передати? Що тут такого?  Звичайна рiч... Потiм його знову штовхнули i вiн знову передав. Тамара тим часом розмовляла по телефону з подружкою. Нарештi дружина вкинула телефон у сумку й коли черговий раз Мiшаню перепросили передати грошi, обурено вигукнула: "Не передавай! Нехай стоячi передають!" i виразно подивилася угору  на хлопця в окулярах. Коли та сама рука простягла  хлопцю двi гривнi, той засмiявся: "Що за нiсенiтницi? Нехай сидячi передають! Я ледве стою".  Навколо всi засмiялися, а Мiшанi вперше в життi стало соромно за Тамару... Вiн згадав свою першу дружину... Худенька й завжди непримiтна, вона намагалася бути у чоловiка в тiнi. Навiть у такого миршавого, як Мiшаня... Вона б нiколи не насмiлилась бовкнути таке  безглуздя. Вона б, навпаки, сама побiгла до водiя з грошима ... Коли подружжя вийшло з автобусу пiд умовною  назвою "маршрутка",  Мiшаня вперше за §хнє подружнє життя насупився. Вiн хотiв сказати дружинi, що не треба соромити його перед людьми та передумав. 

... А в  майстернi вiн знову поводився так, як i завжди останнiм часом:  занижував як Кучма голос, пiднiмав, пiдборiддя... I нiчого, що колеги по майстернi вiдкрито пiдсмiювалися над ним. Лисенку було байдуже: тепер за його плечима є родина, є син... I є  ще мiсця, де його не знали до одруження.

 

6

 

 

I коли вже та Катря знайде роботу? До супермаркету  так i не пiшла...  Посидiла  там три днi i зрозумiла, що то вже зовсiм  тупа робота, де не потрiбен фах бухгалтера. Проте  обов'язкiв - море! Цiлий день крутись як муха в окропi. Асортимент - великий, позицiй багато, двох працiвникiв саджати треба, а не одного. Подивилась вона на все це i позаздрила працiвникам у торговельному залi. Ходять собi... Прийняв товар - вiддав накладну, розклав товар, до того ж працюють через день. Та й зарплатня в торгiвлi - майже вся чорна. Вчора ж вона §здила на чергову спiвбесiду, на яку покладала великi надi§. Солiдна фiрма,  самi §й зателефонували i запропонували престижну посаду.

- Чоловiковi нiчого не сказала, - сумно розповiдала сестра по телефону. - Вiн i так iронiчно дивиться на всi мо§ силкування.  Каже: речовий ринок за тобою плаче... Словом, вдяглася вiдповiдно...  Дiстала з шафи темну спiдницю iз бiлою блузою, туфлi на високих пiдборах... А фiрма, виявляється - аж за мiстом!  Сiла я в автобус цього Дiропласту, а там такий контингент, що закортiло одразу й вилiзти... Такi всi в платтячках, спiдничках, акуратненькi, i в кожного на чолi  виведено: "Я работаю в О-ФИ-СЕ".  Виходжу  з автобусу - мама рiдна.... Пустирище!  А на пустирищi - чотириповерховий будинок зi скла й бетону... А я, ти ж знаєш,  люблю в обiдню перерву прогулятися парком або пройтися вулицями, щоб вiдпочити вiд колег. А тут... Куди йти? Нема куди! Пустеля Сахара!  Завела мене менеджер з персоналу у порожню кiмнату, а там з меблiв лише гладiсiнький довгий стiл i стiльцi, напевно прибитi до пiдлоги. Чисто кiмната для допитiв... Розповiла я про себе, а сама вдивляюся в дiвчатко... Простеньке таке ... Личко нечисте, негарненька, проте без косметики...  Тужиться... Вiчка вже наполовину склянi. Зiтхнуло воно i почало брехати  про свою фiрму: колектив  злагоджений,  на зарплатню жалiтися не будете  (а яка - не каже), в обiд §жте скiльки заманеться... Коротше, "все включено". "Та я, - кажу, - багато не §м"... А вона знов за своє: "Соцпакет, дружнiй колектив...". I знову пропонує анкету в п"ять аркушiв... Пишу в анкету  всякi дурницi: цiлеспрямована, комунiкабельна, охайна, уважна... Потiм почалося... Прийшла начебто фiнансовий директор. "Чим займалися ранiше?" - "Та всiм займалася! На всiх дiлянках була!" -  Працювали на виробництвi?" -"Нi, але принцип роботи...". Намагаюся пояснити §м, як хворим, що  бухгалтер - це просто план рахункiв, однаковий для всiх. "Ви знаєте таку й таку  програму?" - "Нi, але всi програми знати не можна, я вивчу...".  Посмiхнулися одна до одно§...I посмiшки такi...  силуванi... Несимпатичнi такi.  "Ми вам завтра зателефонуємо". Перезирнулися  мiж собою й  пiшли собi.... А я залишилася одна... I "до побачення" не сказали... Зирнула я на сiрий  блискучий стiл, i мало не плюнула на нього. Пiшла  до лiфта, аж бачу - кiмната з табличкою "Бухгалтерiя". Прозорi дверi, величезна кiмната й чоловiк п'ятнадцять сидять спиною до дверей. Голо... Анi квiточки, анi  чайно§ чашки, анi кавово§. Нi-чо-гi-сiнь-ко. Сидять бухгалтерки як клони, схожi одна на одну... I так менi занудило, що ледве не виблювала. Так я у лiфт - та тiкати. Пiшли ви, думаю, пiд три чорти  з вашими обiднями.

Що було потiм  Ольга вже не чула, бо телефон вимкнувся... Вона трохи спiзнилася на роботу, пiдсудних вже привезли.... Секретар доповiла, що всi учасники засiдання зiбралися. Схопила важкi томи i - гайда до залу засiдань.

- ... Допитуємо експерта зi збро§. Назвiть, будь ласка,  сво§ прiзвище, iм'я та по батьковi, де живете, коли народилися й де працюєте? 

            - Сердюк Кирило Iгнатiйович, народився 5 серпня 1970 року, проживаю  на вулицi Будiвельникiв, будинок 30, квартира 5,  працюю експертом-кримiналiстом  у райвiддiлi мiлiцi§.

- Стаж експертно§ роботи?

- П'ятнадцять  рокiв.

- Кирило Iгнатiйович, суд вам роз'яснює, що ви викликанi в судове засiдання для допиту як експерт по кримiнальнiй справi за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивствi й незаконному носiннi вогнепально§ збро§. Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

- Зрозумiло.

-  Захист, прошу, це за вашим клопотанням викликано експерта... Адвокат Куреник...

- Скажiть, будь ласка,  чому ви  лише припускаєте, що металевий предмет, вилучений   з тiла потерпiлого Прокопчика  й двi стрiлянi гiльзи є  частинами того ж таки саморобного патрона? Тобто, ви сумнiвалися?

- Я не пам'ятаю точно розмiрiв, але при пострiлi, коли снаряд влучає в перешкоду вiн може деформуватися, дефрагментуватися. Тож стверджувати, що то було одним цiлим - неможливо.  Тому я й сказав, що то могло бути частинами одного патрону. Тому що дев"ятимiлiметровий патрон можна зарядити  як одним снарядом, так i  дрiбнiшими картечними кульовими снарядами. У перешкодi вони можуть деформуватися, i сказати точно, одне то було цiле чи нi, важко. Тож я припускаю, що то  був один патрон.

- Чи можна, маючи на долонi нестрiлянi патрони, вiзуально або за вагою визначити чим вони наповненi: гумою або дробом?

- Це складно... На базi однiє§ гiльзи  патрон може бути споряджений рiзними снарядами.

- У суду питання: за яким принципом ця зброя вiднесена до вогнепально§?

- По-перше, у каналi ствола вiдсутня перешкода для кулi. По-друге, експериментально встановлена вражаюча дiя   пострiлу. Снаряд летiв зi швидкiстю бiльш нiж 200 м/сек, тобто пробив наскрiзь соснову дошку товщиною 20 мм iз вiдстанi 1-2 метра.

- Конструкцiя пiстолета припускала наявнiсть перешкод у каналi?

- Обов'язково. На пiстолетi є мiтка i дата. Це означає, що пiстолет пройшов випробування, як газово-шумовий.   Конструкцiя пiстолета припускає наявнiсть незнiмно§ перешкоди в каналi, так звано§ перетинки. Як правило, це - шпилька довжиною зi ствол, що крiпиться в районi магазину. I така перетинка є перешкодою для снаряда.

- Що значить "незнiмна перетинка"?

- Це значить, що §§ не можна видалити без механiчного втручання.  Ї§ можна випалити, видавити, висвердлити або вiддати "фахiвцевi", який це зробить бiльш якiсно на спецiальному устаткуваннi.

- Чи встановили ви спосiб видалення перетинки на данiй збро§?

- Швидше за все, вона було видавлена на пресi.

- А чи можна пiсля цього користуватися таким пiстолетом, як газовим?

- У принципi можна, але струмiнь газу буде розсiюватися не так ефективно.

- Захист, продовжуйте...

- А чи можна видалити перетинку в домашнiх умовах?

- У принципi можна.... Та у цьому випадку   вiдсутнi слiди грубо§ механiчно§ обробки.

- Бiльше питань немає.

- Пiдсудний, є питання?

- Є.  Чи можливо, щоб на заводi не поставити перетинку?

- Нi, звичайно...Якщо пiстолет продавався, як газово-шумовий, то це значить, що вiн пройшов всi випробування й визнаний газово-шумовим, а не вогнепальним. Газова зброя виключає використання §§ як вогнепально§.

-         Чи завжди маркування патрона вiдповiдає його вмiсту?

- Таке може бути лише в несертифiкованих патронах. Менi траплялося дослiджувати  слiпi патрони iз заглушкою, в яких були  гумовi кулi.

- А чи можна таку заглушку виготовити в домашнiх умовах?

- У принципi можна...

- В суду є питання: яка мiнiмальна безпечна вiдстань при пострiлi патроном  з еластичною гумовою кулею?

- Не можу сказати точно, але  гумова куля призначена для травматичного впливу, а не летального.

- Є ще питання? Питань немає...Дякую.

... Ольга Володимирiвна  оголосила перерву в засiданнi, випила похапцем чаю i по§хала  до доктора Топова. Хоча язик  не повертався називати цього дiлка доктором. Бiзнесмен Топов!  Вона намагалась не згадувати  свiй кошмарний сон i тiшилася з того, що це буде §х останнє побачення. Боязко переступивши порiг кабiнету, вона побачила, що Топов вже на не§ чекає. Дивно... Його  колеги завжди були  заклопотанi сво§ми пацiєнтами, а цей просто сидить i чекає...На мить  §й  здалося, що вiн зараз кинеться на не§ i  розщепить  рота.

... Натомiсть Топов спокiйно i розважливо  поставив §й  коронку й вручив чек. Там  була зазначена лише вартiсть коронки. Начебто i не було нiякого лiкування.... Якщо зуб запалиться, то цей дiлок потiм скаже, що вiн вперше §§ бачить.  Втiм  Ольга заплатила йому за один зуб (страшно сказати!)   аж 900 гривень. Тобто пiвтори пенсi§ покiйно§ мами, яка все життя так нелегко пропрацювала. А чек вибито тiльки на 302 гривнi.

- А решта? - тихо запитала вона, не забуваючи про сон. - Якщо , примiром,  запаляться недолiкованi  вами канали,  як я потiм доведу, що саме ви  §х лiкували?

            - Не хвилюйтеся, - вiдпрацьованим голосом вимовив доктор Топов. - У медичнiй картцi все записано... Прийдете - усе переробимо.

            - Це ви МЕНI розповiдаєте про картку? Кiлька рокiв тому  судили одного стоматолога, який вколов дiвчинцi лiдока§н без перевiрки на реакцiю... Вiсiм рокiв батьки судилися з ним.  Та медичну картку  переписали, а колеги усiляко покривали вбивцю. Так вiн i живе...виспiвуючи ... А дiвчинки немає.

            Топов порожнистими очима дивився у вiкно.

            - Якщо ви хотiли вилiкувати той канал, то йшли б до доктора Iвушкiна. Вiн  би вам за 1000 гривень обробив  його i по товщинi й по ширинi.

            Ользi стало моторошно... Вона подивилася на колег Топова, та тi длубалися в зубах сво§х пацiєнтiв, начебто  нiчого й не чули.

            - Бог з вами, докторе... - здалася Ольга. Єдине §§ бажання було - тiкати звiдси за тридев"ять земель. -  Хоча який ви доктор?  У вас i термiнологiя, як у будiвельникiв. Вони теж казали: "Не хвилюйся, господиня... Як щось трапиться -   все переробимо". А де я §х  шукатиму? I як доведу, що то вони напартачили?

            ... "Що це за люди з порожнiми очами, - думала вона дорогою додому. - Люди без совiстi. Гребти бабло за будь-яку цiну. За будь-яку...  Таким легше жити. Люди без принципiв... Їм напевно добре й затишно... А тут щодня маєш справу з долями, i увесь час вагаєшся: так чи  не так?"... I Ольга згадала свою колегу - суддю Зайцеву. Одного разу вона писала рiшення поруч з кiмнатою, де Зайцева вела судове засiдання, i спостерiгала за тим, що там вiдбувається. Суддя  сидiла,  пiдперши щоку на рукою,  i байдуже переводила очi з прокурора на адвокатiв. Судили  шахрая з авторинку. Пiд час процесу всi говорили одночасно. Прокуроровi Педан  довелося взяти на себе керування, щоб утримати хоч якийсь лад. А Зайцева i далi апатично водила очами, в той час, як прокурор ставила питання учасникам процесу про марки машин, карбюратори i таке iнше. Нарештi, суддя  вимовила хоч щось: "Дивлюся  я на вас, Свiтлано  Микола§вна, ви так у автiвках тямитеся...". I пирснула.... А потiм знову поглибилася у сво§ думки. От така суддя Зайцева... I все в не§ добре! Побудувала  триповерховий замок у передмiстi, чоловiк з сином  §§ обожнюють i на руках  носять. А скiльки   доль  загубила! ... Не пiдмажуть - улупить так, що шукатимуть пiдсудного,  i за десять рокiв вже не знайдуть.

.... I що то за кляте життя: робота-дiм-робота-дiм?.... Хоч би щось трапилося приємного!  Сюрприз би якийсь!   I згадала свою бiдолашну сестру... Як там наша "зiрка"   переднювала?  I витягла телефон з сумки. А Катя журливо доповiла...

 - Сьогоднi по§хала в аудиторську фiрму. Колись працювала i аудитором, i податкiвцем, тож роботу знаю. Кого  ще брати, як не мене?  Приходжу. Фiрму тримає бабця  рокiв пiд сiмдесят... I зять при нiй.... Такий собi - нiякий той зять, рокiв сорока-сорока п'яти,  чистий бухгалтер, тiльки нарукавникiв не вистачає.  Сидить бабця, вмикає... "Що у вас?" - питається.  Я, кажу, претендент, а кличуть мене так-то й так-то. Думаю, десять рокiв друкуюся в центральному бухгалтерському виданнi, i якщо ти - серйозний аудитор, то мусиш стежити за спецiалiзованою пресою. Бабця навiть не поворухнулася. "Який у вас, питає, службовий список?"  А в мене й без публiкацiй службовий список - бувай здоров. Розповiла коротенько про свiй досвiд. Кажу, що тлумачити податкове законодавство - мiй коник. "Не треба нам того, ми самi все розтлумачуємо", - каже бабця. Навiть образилася, що хтось крiм не§ його  насмiлюється трактувати податкове законодавство. "А програми знаєте?" Менi - та не знати? З комп'ютером на "ти" i не лише, як користувач. Вiруси з домашнього комп"ютера завжди сама вилучаю:  нi чоловiка, нi синiв до цього не допускаю.  Windows самотужки перевстановлюю, а нещодавно i блок живлення замiнила... "Знаю", - вiдповiдаю. "Якi знаєте?"  Якi вам треба? Усi знаю:  Word, Excel. 1:С, Галактика... Що  ще? Тут бабця  пожвавiшала.  "Excel кажете?" Тут багато хто приходять  i брешуть: "Знаю Excel". "А до яко§ глибини   потрiбно його знати? Як програмiст, чи як? З макросами?" Ну, думаю, капець... Володiти досконало  Excel - головна вимога до аудитора! I хто в них обслуговується? А бабця давай менi показувати якiсь таблички в Excel. Раптом знiяковiла й зiзналася: "Я §х сама лише два мiсяцi  вивчаю, може не все знаю, та Excel -  таки сила! Це я вам скажу, програма...Всiм програмам програма". I посмiхається щасливо. "Я так вловлюю, що Excel - це нарiжний камiнь вимоги до аудиторiв на вашiй фiрмi..."...  Бабка гумору не зрозумiла: "Чому?...Ще потрiбно викладати сво§ думки на паперi..."... Це вона менi каже... Уявляєш? Я мовчу... А потiм кажу: "Я чудово викладаю сво§ думки на паперi... Я часто  писала звiти й заперечення на звiти грамотною бухгалтерсько-юридичною мовою..."... Про статтi в Лондонi та Нью-Йорку помовчую, звичайно. Та бабця не чує... Знову вмикає... I  раптом я розумiю: хто я така? Прийшла з вулицi, по оголошенню... Невдаха я для не§!  Бо не маю становища у суспiльствi.  Розумiєш? Нi, ти мене не зрозумiєш...От у суддi є стан в суспiльствi, незалежно вiд того, поганий вiн або гарний. Навiть ваша  голiма суддя Зайцева... А я прийшла з вулицi... Стара дуриндо, вiдкрий Iнтернет, i там всi мо§ рекомендацi§!  Якщо ти тiльки наздоженеш, про що я пишу...I якщо ти знаєш, що таке Iнтернет... Зрозумiло, що в цю зашкарублу богадiльню, де головна вимога до аудитора - знання Excel, я бiльше - анi кроку.

- Катю, ти скрiзь iдеш...  Як же ти  знайдеш роботу?

- Не знаю, сестричко...Тепер я розумiю, що я - людина з вулицi. Але нiчого... Хоча грошi вже закiнчуються... Живемо на одну зарплату,  а дiтям треба вчитися.... Ти знаєш, кличе мене одна подружка до Чехi§. Чорт iз нею, iз цiєю бухгалтерiєю!  Якщо в Укра§нi не потрiбнi фахiвцi мого рiвня, якщо §м важливо про мене знати усiлякi  дурницi на кшталт, де я провела вiдпустку або скiльки менi рокiв, а не мо§ професiйнi якостi, то я хочу ви§хати iз цiє§ кра§ни... Не можу бiльше  ходити по цих вiддiлах персоналу, де мене допитують  усiлякi  ссикухи. Їхня помилка в тому, що вони волiють, аби претендент усе знав i вмiв гарно говорити. Але всього знати неможливо! Треба бути здатним переробляти iнформацiю - от  неоцiненна якiсть будь-якого спецiалiста.. Потрiбно вмiти вчитися новому... Боже, якi  гадючники всi цi бухгалтерi§! ...

- Катя, скiльки тобi говорила: iди  головним.

- Не хочу...

- Ну от тепер сновигай по об"явах  та не ремствуй.

- Я й сновигаю...  Ти знаєш, Олечко, напевно iз тво§ми пiдсудними  легше справу мати. Нехай вони шахра§, нехай злодi§, але вони - якiсь реальнi... На людей схожi...Нехай поганих, та на людей.  А цi з вiддiлiв персоналу - це ж бiороботи якiсь!

- Ну ти загнула... Багато ти бачила... Прийди й подивися, якi очi в мо§х пiдсудних...

- Але в цих очах хоч щось є! Каяття, бiль,  презирство, ненависть, зрештою. А в цих з Дiропласту, наприклад,   очi - склянi! Розумiєш? Склянi!

Склянi очi...Як у стоматолога Топова...  I Ользi раптом  схотiлося, щоб у не§ розболiвся зуб, i тодi вона пiде...   до Аллочки. Таких стоматологiв вже немає й нiколи не буде. Кожний §§ прийом, як зустрiч з подружкою... I Алла нiколи не зробить зайвих рухiв... Вона  б'ється до останнього за кожний корiнець.

... I  Ольга зрозумiла,  за що §§  поперли iз престижно§ стоматологiчно§ клiнiки...

 

7

 

I знов учасники чекають початку судового процесу.. Адвокати вже перетерли мiж собою всi новини:  i як провели вiдпустку, i де дiти вчаться. Психолог Кравцова та психiатр  Тимченко стоять осторонь вiд iнших. Схожий на науковця Тимченко  розповiдає, як вiн читав важливу доповiдь на якiйсь конференцi§ i жваво вiдповiдав на гострi питання. I ще буде одна доповiдь i треба до не§ готуватися, а вiн тут втрачає свiй дорогоцiнний час. Нарештi,  нi до кого не звертаючись, гнiвно питає:

- Та що ж це таке? Коли вже  почнеться?

I сам собi обурено вiдповiдає:

- Який тут бардак!

Нарештi, всiх запросили до залу. Впевненим кроком  суддя Дорош увiйшла до зали засiдань, дозволила всiм сiсти i оголосила.

- Сьогоднi ми допитуємо експерта, який проводив комплексну судову психiатрично - психологiчну експертизу.

Нiна дiстала сво§ нотатки i скоса подивилася на подружку пiдсудного... Лише ця тендiтна бiлявка не викликала в не§ роздратування.  Позавчора через адвокатiв вона передала  §й значну суму грошей, як компенсацiю за матерiальний i моральний збиток. Адвокати сказали, що  задля цього вона продала свiй власний автомобiль. А вiн же для не§ - нiхто.

- Переходимо до допиту експерта Тимченко. Немає заперечень? Експерт Кравцова, прошу вас зачекати в коридорi. Посидьте там, будь ласка. Потерпiла, виключите мобiльний телефон. Свiдок, назвiть своє прiзвище, iм'я та по батьковi, рiк народження, мiсце проживання й мiсце роботи.

- Тимченко Микола Антонович, народився 15 серпня 1955 року, проживаю на вулицi Санiтарнiй 23, працюю  психiатром у вiддiлi судово§ експертизи.

- Який маєте стаж експертно§ роботи?

- Двадцять  рокiв.

- Суд вам роз'яснює, що ви викликанi як свiдок для допиту по кримiнальнiй справi за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивствi й виготовленнi та носiннi вогнепально§ збро§. Суд вас попереджає про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi показань, за дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Це зрозумiло?

- Зрозумiло.

- Будь ласка, адвокат Куреник, за вашим клопотанням викликано свiдка. Ставте питання.

- Яким законом ви керувалися при проведеннi експертизи?

-   Законом Укра§ни  "Про  судову  експертизу".

-  Скажiть, до яко§ категорi§ складностi вiдноситься експертиза, i який строк передбачено для проведення психологiчно§ експертизи у випадку мого пiдзахисного в умовах стацiонару?

- Проведення психологiчних експертиз у нашому вiддiленнi не передбачено. Лише комплексна психолого-психiатрична експертиза.  Тому вiдповiсти на це питання я не можу.

- На який iнструментарiй посилалася експерт Кравцова? Чи були нею представленi таблицi, тести. методики? На чому був заснованим §§ висновок?

- Ваша честь, на це питання краще вiдповiсть експерт-психолог. А я можу тiльки сказати, що психолог виносить свiй експериментально-психологiчний висновок згiдно з  заданими питаннями. I цей висновок вноситься до акту.

- Питання суду. Чи повинен психолог у такому випадку представляти чернетки дослiджень, записи бесiд з пiдекспертним,  одним словом, свiй робочий матерiал?

- Нi, не повинен.

- Продовжуйте, адвокат Куреник.

- Скажiть, будь ласка, чи вважаєте ви, що ваша експертиза  вiдповiдає вимогам закону "Про  судову  експертизу?"

- Питання не зрозумiле...

- У частинi надання iнструментарiю...

- Закон висвiтлює питання проведення експертизи концептуально, а не в деталях. Тому про iнструментарiй i чернетки там не йдеться.

- Чим  ви можете довести, що психологiчна експертиза над мо§м пiдзахисним взагалi провадилася?

- Я повторюю, що провадилася саме комплексна психолого-психiатрична експертиза. . Єдиним документом, який доводить проведення експертизи, є акт, завiрений пiдписами й печатками фахiвцiв.

I психiатр Тимченко простягнув  тоненький жовтуватий акт експертизи, який вiн до цього м'яв у руках. Друкованими лiтерами на ньому написано: "Акт судово§  психiатрично§ експертизи" i зверху вiд руки великими лiтерами: КОМОЛЕКСНАЯ.

- Далi.

- Як пояснити, що експерт-психолог витратила на дослiдження вiдносно мого пiдзахисного п'ять  хвилин? Пiдзахисний стверджує, що його лише перевiрили дитячим тестом на пам'ять. Особисто ви вважаєте п'яти  хвилин достатньо для проведення комплексно§ експертизи?

- Ваша честь, експертиза полягає не тiльки в спiлкуваннi з пiдекспертним, але й у вивченнi матерiалiв кримiнально§ справи.

- Скажiть, хто i якими методами з'ясовував емоцiйний стан Забарова на момент здiйснення §м злочину?

- Ваша честь, я вiдповiм так. Комiсiя прийняла певне рiшення, яке було оформлено актом. Отже, для комiсi§ було досить даних, щоб прийняти рiшення й оформить його актом.

- Питання суду: а якби даних було недостатньо?

- Тодi експерт має право витребувати додатковi документи. Цього не зробили. Отже, даних було досить.

- Продовжуйте, адвокат Куреник.

- Скажiть, який мiнiмальний строк проведення експертизи ?

- Мiнiмальний строк не встановлено.

- Чи значить це, що §§ можна провести  за один день?

- У стацiонарних умовах iнодi буває досить i декiлька днiв. Експертиза  складається не лише зi спiлкування з пiдекспертним, але й вивчення кримiнально§ справи, спостереження за ним, проведення дослiджень, аналiзу кровi й сечi тощо.

- Ви наполягаєте на тому, що комiсiя представляє в актi сво§ суб'єктивнi оцiнки. А чи може все-таки  комiсiя довести, на якiй пiдставi зробленi висновки?

-  В iсторi§ хвороби все є.

-  У суду є питання:  чи повiдомляв вам пiдсудний про якiсь психологiчнi травми, перенесенi у дитинствi?

- Судячи з акту КСППЕ - нi.

- Чи у вашiй компетенцi§ з'ясовувати, в якому емоцiйному станi знаходився  пiдсудний у момент здiйснення злочину?

- У принципi, так.

- Чи повiдомляв вам пiдсудний про уламки скла, якими потерпiлий намагався його вразити?

- Не пам'ятаю...

- Про що  це свiдчить: ви не записали або  вiн не повiдомляв? Чи ви не з'ясовували цi обставини?

- Ваша честь, я все з'ясовував. Я вiдтворюю в медичнiй частинi ту картину, яку  зображує пiддослiдний.

- Ви в актi вiдображуєте лише тi данi, якi важливi для вас як для психiатра, або тiльки те, що говорить  пiддослiдний? Тобто, чи могли ви проґавити  щось таке, що не має стосунку до психiатрi§?

- Ваша честь, при проведеннi КСППЕ докладно з'ясовується  картина   кримiналу.

- Якби пiдсудний повiдомив про уламки скла, якi  йому загрожували, це мало б значення на висновки комiсi§?

- Можливо, воно не мало б значення, але воно знайшли б вiдображення в актi. Хоча не можна ґрунтуватися лише на  моментi кримiналу. Експертиза ґрунтується на розповiдi пiддослiдного, його психологiчному станi на момент кримiналу й на матерiалах кримiнально§ справи.

- Все-таки уточнiть, чи розповiдав вам пiдсудний  про уламки скла, чи ви про це не питали?

- Звичайно ми з'ясовуємо всi подробицi. Якщо вiн менi сам не розказав про уламок скла, то я не мiг його запитати  про це, як експерт.

- Питання пiдсудному. Ви розповiдали про те, що потерпiлий загрожував вам уламком скла?

- Так, я розповiдав.

- Кому?

- Присутньому тут експертовi.

- А психологовi?

- Нi.

- Чому?

- Вона мене про це не запитувала. Я вже казав, що спiлкувався з нею хвилин п'ять  i лише стосовно тестiв на пам'ять.  

- Сiдаєте, пiдсудний..

- Ваша честь, я повторюю, що  повiдомлення Забарова про уламок скла аж нiяк не вплинуло б на висновки комiсi§ про його психiчний стан.

- А психологiчний?

- Не знаю... Про це повинна сказати експерт-психолог.

- У кого ще є питання до свiдка? Пiдсудний, будь ласка.

- Маю зауваження. В актi експертизи вiдзначено, що я сказав так: "дiяв усвiдомлено".  Я  хочу загострити увагу, що  це не вiдповiдає дiйсностi. Я не мiг сказати таких слiв. Я сказав, що дiяв  iнту§тивно. Вважаю, що експерт спотворив змiст мо§х слiв. I усвiдомленостi в мо§х дiях бути не могло. Я був у глибокому емоцiйному колапсi. В мо§й головi було помутнiння, я дуже добре пам'ятаю цей стан, але мене про нього нiхто не запитував i не з'ясовував...

- Свiдок, як ви це поясните?

- Всi члени комiсi§ провели дослiдження, вивчили матерiали справи, пiдписали акт, тобто вони з'ясували всi необхiднi моменти.

- Все... Бiльше нiхто не має питань? 

... А вдома - знову дзвiнок вiд сестри. Ну коли вона вже знайде ту роботу???

- Олько, анiтрохи  не спрацьовує ця система набору персоналу, - стрекотала Катерина. - Загалом  персонал набирають великi пiдприємства з плиннiстю кадрiв й пiдбирають не дуже розумних, не дуже  вимогливих i таких само проблемних, як i вони самi. Робота до восьми-десяти вечора, а нерiдко й по суботах. Нiякий КЗОТ там не спрацьовує. Не подобається - до побачення, вiзьмемо iншого... Добро, що є вiддiл персоналу, який працює не складаючи рук...

... Вже пiвгодини вона  сидiла  у темрявi, не в силах поворухнутися. Коли  годинник показав пiв на дев"яту, встала i пiшла на кухню ставити чайник на вогонь. Їсти не хотiлося, i  попивши чаю  пiшла до своє§ порожньо§  спальнi, вiдкрила там книжку i дочитала кiлька останнiх сторiнок роману "Хiба ревуть волi, як ясла повнi". Потiм   швидко §§ згорнула i згадала Назара. Дивний цей художник. Чи то маляр... От Котя - теж художник. Але той  не промине слушного моменту, хоча й малює лише сво§х "мамi-папi" та  портрети заможних городян ... I не бiдує... Завжди в костюмi й краватцi. З галерейниками тусується... Та нi... Пейзажi  теж пише!  Банкiри  й бiзнесмени полюбляють  розвiшувати §х  у сво§х кабiнетах.   А потiм ви§жджають на пiкнiки й кидають смiття просто в лiсi, пiд деревами.... Цiкаво подивитися на картини Назара.... Нещодавно Котя продав за пристойну цiну копiю пейзаж у Сурикова... Рита похвалялася, що за десять тисяч...А Суриков, як вона довiдалася з однiє§ передачi, пив гiрку, з безхатченками водився i на вулицi помер... Втiм  малював  божественно!...А тепер Котя копiює його картини i при тому не бiдує. А банкiри - §м байдуже:   Суриков то чи Котя. 

Ольга вiдклала книжку убiк... Назар має рацiю. Панас Мирний - найвеличнiший романiст Укра§ни... Найвеличнiший! А що про нього знають? Як  шанують? На слуху - Шевченко, Леся Укра§нка, Франко... То - великi поети.. Так... Проте  не романiсти. А письменник розкривається лише у великих формах... Панас Мирний i є  найвеличнiшим укра§нським романiстом. А як його пiдносять у школах? Хiба школяр спроможний осягнути цей твiр? Їй, як суддi,  зрозумiло як Божий день, що Чiпка вже народився злочинцем.... А вчителi його виставляють, як борця за правду. Як жiнцi §й зрозумiло, що народився вiд якогось пройдисвiта.   Цей роман актуальний до сьогоднi... Як часто оточуючi сподiваються, що такий-ось Чiпка вiзьметься за розум, перетвориться у законослухняного члена суспiльства. Умовляють його, панькаються, вiрять, що той змiнить свою поведiнку. Та чи перемiнюються такi люди?... Вони можуть лише зата§тися на деякий  час...От i в Чiпчиних  генах сидiла його злочинна сутнiсть. У генах!...А скiльки жiнок народжують аби  вiд кого? Втiм,  природою закладене iнше. Природа передбачала, аби батька майбутньо§ людини обирала жiнка. Щоб народити гарних, розумних, здорових дiтей вiд найкращого чоловiка серед тих, що §§ оточують... Грубо кажучи, самцям нiчого не варто пустити дитину у свiт, тож жiнцi надано право бути обережною i обирати серед них щонайлiпшого.... Та люди вигадали iнше.... З тiєю демографiчною ситуацiєю, яка склалася наразi в Укра§нi,   жiнкам - аби  народити... Вiд кого - вже неважливо.  Вона сама через це пройшла... Уже тридцять, бiльшiсть подруг - замiжнi, або народили аби вiд кого: вiд п"яниць, вiд дурнiв, вiд наркоманiв, а вона - мила, симпатична врiвноважена   дiвчина все чогось чекає.  Замiж   нiхто  не брав, i нiхто  за все життя так i не запропонував. А сама нав'язуватися  вона не вмiла... Словом, хто не встиг - той спiзнився... Ольга спiзнилась i народила доньку вiд  суддi Лукасевича. А що цей суддя уявляв з погляду продовження роду? Стара, хвора людина... I катаракту мав, i задишку... От i Леся росла хворовитою, адже в батька вдалася...  А мати Чiпки теж хотiла бути щасливою. В чому вона була винна?  В тому, що бажала мати родину i дитину? I найстрашнiше, що   на якомусь етапi вона зрозумiла, що §§ син  - пропаща людина. Нiчого з ним не поробиш, з цим вродженим злочинцем... Бiдна мати...

Вже скрiзь сон  вона почула дзвiнок з домашнього телефону.   Знехотя пiдiйшла  до апарату, який наче пiдстрибував вiд нетерплячки....  То була подруга §§ дитинства Валя.  Навiть не намагаючись бадьоритися, подруга вилила на не§ страшну новину - у не§ виявили рак матки. Холодними спiтнiлими пальцями Ольга швидко передзвонила зятевi, i той запропонував висококвалiфiкованого лiкаря.  Бере дорого, та фахiвець - супер.

З затьмареною головою вона присiла  на диван... Який жах! Вона уявила собi Валю. Завжди весела, гарна, щаслива... Чоловiка має, троє дiтей... Правда один  син - вiд першого шлюбу чоловiка, та Валя виховала цього хлопчика  як свого рiдного. Валя - чудова,   майже безгрiшна людина (бо хто не без грiха?).  

За вiщо §§ так покарала доля? ЗА ВIЩО???

 

 

 

8

 

Валя дивилася  вiдсутнiм поглядом у свiтле блакитне небо з рiдкими хмаринками  i розповiдала про своє горе. Виглядала  як i зазвичай: трошки повновида, той самий рум"янець на щоках, тiльки очi  сумнi ...

- Завтра операцiя... - вичавила  з себе нарештi.

I не втерпiла: скривилася i заплакала. Ольга тупо дивилася на подругу, не знаючi, як §§ втiшати. Потiм озирнулася... Навкруги сновигали молодi й старi ... Всiх мастей....

- I що? Всi з ...ЦИМ? - побоялася навiть вимовити фатальне слово.

-                    Майже всi...  Бачиш цю бабусю?  Сiмдесят вiсiм рокiв. Лiкарi  вiдраджували  вiд операцi§, а родичi з сусiдами дорiкали: досить, пожила своє! Та  бабуся - ще старого  гарту. Лягла пiд нiж i збирається ще пожити собi на втiху. А це моя тезка - Валентина Кирилiвна. Працювала начальником цеху на металургiйному заводi. Груди вже вiдрiзанi... Ти знаєш.. Спочатку це - шок. I одне-єдине питання: чому це сталося саме з тобою? Падлюче  питання, та єдино справедливе для тебе... Ранiше здавалося: це десь та хтось хворiє. А потiм...Потiм розумiєш, що ти - частка цього величезного людського органiзму. От дивися... Наше тiло складається iз клiтинок. Клiтинки складають органи. I якщо якiсь клiтинки хворi, то iншi клiтинки не можуть лишатися здоровими! Якщо один орган слабує, то й iншi страждають. Так i люди... Один  отруює навколишнє середовище, другi порушують закони природи, а третi вважають, що вони осторонь, що §х обiйде, бо вони нiчого поганого не зробили... А насправдi ми всi порушуємо правила життя, i мабуть є така собi "колективна вiдповiдальнiсть"... От я пiд не§ i потрапила... Нiкуди  не сховатися вiд не§...

Ольга оторопiло дивилася на подругу, а та з сумом додала:

- Ось таким фiлософом я тут стала...

I  знов заревла. як мала дитина. Ольга вiдвела §§ до темного коридору,  i там Валя раптом зупинила свiй плач. Невисока й кругленька, вона знизу дивилася на подругу благаючими очима i питала у розпачi:

- Ну чому Я? ЧОМУ? У мене є чоловiк, я народила двох дiтей. В мене є   статеве життя, яке тiльки можливе мiж чоловiком i жiнкою, якi прожили двадцять рокiв... Я вважала, що з цiє§ сторони в мене нiколи не буде проблем....

- Я запитувала зятя, Валечко... Вiн сказав, що це вiд iнфекцi§...

- Яка iнфекцiя?  Зi  мною поруч лежить жiнка, яка ще нiколи не була замiжня i  нiколи не мала статевого життя. Звiдки в не§ iнфекцiя? Чоловiковi своєму  я заборонила сюди приходити...  Вийдемо на вулицю, - запропонувала зненацька.

... День був теплий i сонячний, i подруги пiшли вздовж але§... Ольга з острахом вдивлялася в жiнок, якi проходили повз них ... Бiднi... Ось iде одна i щось шепоче чоловiковi. Обнялися, цiлуються, жiнка плаче... А в того в очах вже ... Огида-не огида, а щось чуже... Що у цього "парубка" в головi? Вже думає, як здорову шукати?  А ось чорнявка в яскравiй квiтчастiй хустцi й такому самому довгому халатi.

- Це - циганка,- прокоментувала Валя. - З моє§ палати. Тридцять п'ять рокiв. Видали замiж на троюрiдного брата, у школi недовчилася, дiтей нема.  Учора увесь табiр приходив... Лементу було!... Каже, що мрiє бути "руською". А Валентина Кирилiвна §й i каже: "Дурна ти... Не працюєш, вдома сидиш, а мрiєш про що? Цехом на металургiйному заводi керувати? Мрiєш на службу ходити щодня, де начальник - пiдла худобина,  а в найкращому разi - просто дурень?".   А та зiтхнула й вiдповiдає: "Хочу бути як всi...".

За пiвгодини  Ольга провела подругу назад у вiддiлення, а коли  вийшла на територiю лiкарняного парку,  сили §й вiдмовили... Вона притулилася до старо§ липи  та враз i вiдсахнулась....  ТI  також до не§ притулялися!!! Вибiгла з територi§ лiкарнi i стояла на зупинцi хвилин з п"ятнадцять геть приголомшена... Повз не§ промчала зграйка школярок...Дiвчата рокiв по шiстнадцять весело неслися, мабуть запiзнювались на урок яко§сь математики. "Навiщо §м та математика?", - подумала  нишком. - "Навчаться  там iнтеграли розв"язувати... А навiщо?". I знову замислилась.  Чи хотiла б вона знову стати маленькою? Нi...Не хоче вона починати своє життя спочатку... Знову проходити цю молотарку, яка може закiнчитися... так страшно... Згадала своє життя:  два аборти, час од часу зустрiчi з якимись чоловiками, яких потрiбно було, де правду дiти,  затягувати у своє лiжко... 

А ось   дiвчатка з молодшо§ школи безжурно перебiгають дорогу. Одна з них помахує портфельчиком, решта  з наплiчниками. Що на §х чекає? Мине час, i  доведеться шукати собi пару.  Доведеться примудруватися, щоб  одружити його на собi, щоб  народити вiд абикого... А не приловчиться - залишиться старою дiвкою. А то - посмiховисько суспiльства...

Аж ось промайнула зграйка китайських студентiв. Три дiвчинки й десять хлопчикiв. Дiвчата  без  макiяжу, кремезненькi та широкоплечi... А поводяться - начебто королевни. I згадала: в Кита§ дозволяють мати лише одну дитину, i народ  призвича§вся. Довiдаються, що дiвчинка  - i на аборт. Тепер там чоловiкiв втричi бiльше нiж жiнок!  Можна  нiчого не знати про косметику...  Боже, так Укра§на  вироджується!

...А от пливе укра§нська  красуня рокiв вiсiмнадцяти. Пухкi губи, маленький носик, розкосi очi, оголений плаский засмаглий живiт. Очей не вiдiрвати! Та щось бракує  впевненостi в §§ ходi. Якась затиснута, занадто сором'язлива  для своє§ вроди... I Ольга вiдчула чому... Не родися в платтячку, а родися в щастячку. Немає поки що вiд вроди бажаного результату... А може дiвчатко здогадується, що  чекає попереду... А попереду -  вагiтнiсть, пологи, фiгура спотвориться i настане час, коли   чоловiк вперше не не§ гидливо  подивитися.... I почне  шукати собi iншу, молодшу,  iз пласким животом, хоча сам собi вiдростить - о-го-го! Що ж, суспiльство покладає на жiнок занадто багато завдань: i грошi заробляй,  i народжуй, i дiтей виховуй, i при тому будь чарiвною коханкою i дружиною хазяйновитою.  А потiм... Потiм в очах у цiє§ дiвчини з'явиться  питання, яке вона щойно почула вiд Валi: "ЧОМУ Я?".

- А хто? - уголос запитала сама себе. - Я?????

I §§ охопив жах... Нi... Вона не хоче...Тодi нехай Валя? Так, нехай Валя...Але тiльки не вона.  З нею такого не трапиться...Ось Iгор зник, натомiсть з"явився Назар...  I вона.... Майже не порушує правил життя... Бог з нею так не поведеться. Вiн не дозволить... А Валя?...  Валя - чудова мати двох дочок i прийомного сина... Ну робила колись  там аборти... Та хто §х не робив! Валя  - вчителька молодших класiв, дiти §§ обожнюють, батьки з дня народження сво§х чад  до не§  записують. За що Бог так покарав §§?  А може Валя має рацiю: "колективна вiдповiдальнiсть"?

...Увечерi вона подiлилася з Назаром сво§ми жахами. Той уважно вислухав i сказав:

- Природа дiйсно не обирає: замiжня-незамiжня, стара-молода... I "стрiляє" вона навмання, бо  просто вiдповiдає на наругу...  А  в арабських кра§нах, де панує патрiархальний уклад - там немає жiночих хвороб.... Взагалi нема.

- Як це нема?

- А так... Нема та й годi. Тому що жiнки там не працюють, а сидять вдома i виховують дiтей. А ми витяглися жiнок з родин, i ось нам плата  за фемiнiзм, за презервативи, за аборти -  за все... Душив би цих фемiнiсток!  Колись намалюю картину на цю тему. Це буде  фемiнiстка з вiдрiзаними грудьми та розпоротим животом!

 

 

9

 

Сьогоднi через ремонт великого залу  засiдання по справi Забарова провадилось у малому, який у часи дитсадка слугував кабiнетом завiдувачки.  Потерпiла сiла поруч зi сво§м адвокатом Щегловою, яка була сьогоднi вдягнена в брючний костюм: класичнi темнi широкi штани з цупкого шовку й бiлий пiджак у темну поздовжню смужку. Адвокат  Куреник,  педантичний сухотiлий чоловiк в окулярах, рився в паперах, дiставав аркушi, вивчав §х, перекладав, знов клав до портфеля i знов викладав... Тiльки дiвчина Забарова шепотiлася  крiзь  грати  iз сво§м коханим, а всi iншi мовчали.  Раптом в дверях з'явився письменник, який окинувши оком невеличку кiмнатку,  спочатку присiв  бiля дверей на мiсце конвойного.  Та коли йому вказали на  його помилку, письменник, повагавшись всiвся на єдине вiльне мiсце помiж матiр'ю пiдсудного та потерпiлою. Диспозицiя  -  не з найкращих.. Навпроти -  сам Забаров  так дивиться, що нiчого не лишається, як  розглядати стелю в iржавих плямах i трiщинах, аби тiльки не зустрiчатися з ним очима, в яких читалося: "Якого дiдька?".

Адвокат Куреник  нарештi остаточно виклав на стiл якiсь теки, папери й свiтлини, коли до залу ввiйшли прокурор iз секретарем. Подруга  Забарова  мимоволi повернулася  до свого  адвоката, проте суддi усе ще не було, i Куреник почав показувати §й свiтлини своє§ онучки. Дiвчина вiдсторонено слухала коментарi свого адвоката i було видно, що §й геть паралельно, як онученяти Куреника плескочуться у морi за §§ грошi i грошi таких самих нещасниць, як вона сама. Але Куреник на це не вважав... Вiн i далi коментував надзвичайнi розумовi здiбностi своє§ онуки, звертаючись одночасно i до своє§ колеги Щеглово§.

Нарештi ввiйшла суддя Дорош, i всi пiднялися.

- Сiдайте, судове засiдання триває. Сьогоднi удруге допитуємо   експерта Кравцову. Прошу задавати питання по сутi й тiльки такi, якi стосуються проведено§ психолого-психiатрично§ експертизи...Експерт Кравцова, прошу вас вiдповiсти на додатковi питання адвоката пiдсудного..

- Скажiть, будь ласка, психологiя - це медична галузь людських знань або спецiальна?

- Вважаю, що це питання не є у компетенцi§ психолога.

- Чи правильно розумiє адвокат Куреник, що психологiя є наукою не медичною, а соцiальною?

- Знiмається питання, як таке, що не стосується експертизи.

- Якими  методиками ви користувалися при проведеннi експертизи у вiдношеннi мого пiдзахисного?

- Знiмається питання,  воно з'ясоване на минулому судовому засiданнi.

- Чи може...

- Почекайте, знятi питання також записуються...

- Чи може  експерт Кравцова надати суду iнструментарiй, який був нею використаний?

- Знiмається питання.. З'ясовували це в минулому судовому засiданнi.

- Чи має...

- Зачекайте...

- Чи має експерт Кравцова квалiфiкацiю у вiдповiдностi зi статтею 10 Закону Укра§ни "Про судову експертизу", де вказується...

- Знiмається питання. Ми з'ясовували це в минулому судовому засiданнi, дозвольте вам це нагадати.

- Якими тестами й методиками користувався експерт Кравцова при дослiдженнi  характеристичних  особливостей особистостi Забарова?

- У даному випадку не застосовувалися нiякi тести й методики, за винятком аналiзу матерiалiв кримiнально§ справи. Справа в тому, що в матерiалах кримiнально§ справи була так добре представлена особистiсть Забарова людьми, якi знали його по роботi й дома,  що нiяких додаткових тестiв не знадобилося. Тести застосовуються в тому випадку, якщо є пiдозри на порушення психiчно§ дiяльностi. Психiатри вiдзначили, що вiдхилень у психiцi в Забарова не спостерiгається. Тому застосування якихось методик було визнано недоцiльним. Ми зробили лише перевiрили пам'ять. Обсяг методик залежить вiд кожного конкретного випадку. Обов'язкових методик не iснує. Коли я бачу, що спiлкуюся iз нормальною, розумною  людиною, то навiщо менi його просити порахувати вiд двадцяти до одного у зворотному порядку?

- Питання суду: чи розмовляли ви з пiдсудним?

- Так, розмовляла.

- Продовжуйте, адвокат Куреник.

- Якi методики використала експерт Кравцова при дослiдженнi стану сильного душевного хвилювання у вiдношеннi пiдекспертного? I чи вiдомо вам про  емоцiйнi стани, якi входять у  термiн "афект"?

- Вточнiть, будь ласка.

- Кумулятивний, афект у станi алкогольного сп'янiння, стан вираженого емоцiйного порушення i якими методиками ви користувалися при визначеннi стану мого пiдзахисного?

- Для того, щоб визначити емоцiйний стан людини в момент здiйснення правопорушення необхiдно по-перше, вивчити матерiали кримiнально§ справи, по-друге, вивчити свiдчення, по-третє, провести експертизу i по-четверте, вивчити анамнестичнi вiдомостi, побесiдувати  з випробуваним по сутi справи, тобто вивчити його версiю.

- Чому експерт звужує питання про афект тiльки до констатацi§ фiзiологiчного афекту?

- Тому що питання ставилося однозначно: чи не перебував Забаров у станi сильного душевного хвилювання?

- Чому? Питання стояло iнакше.

- Тому що "сильне душевного хвилювання" - це поняття юридичне.

- Тут написане: "сильне душевного хвилювання", а в дужках - афект.

-  Нас  стосується лише емоцiйний стан. Поняття "сильне душевне хвилювання" асоцiюється  з фiзiологiчним афектом. У Кримiнальному Кодексi вiдсутнє поняття "афект", до вашого вiдома. Тому ми вiдповiдали на таке питання: чи не перебував Забаров у станi сильного душевного хвилювання? I ми вiдповiли,  що у станi фiзiологiчного афекту вiн не перебував.

- Чи встановлено, який з емоцiйних станiв пiдекспертного  iстотно обмежив його здатнiсть здiйснювати характер сво§х дiй i контролювати себе? Або ви вважаєте, що вiн дiяв помiрковано?

- Справа в  тому, що при  аналiзi реакцiй дослiджується емоцiйний компонент. I природно ми дослiджуємо не якийсь стан, а наявнiсть настiльки сильних емоцiй, якi iстотно б вплинули на його дi§. Якщо  ми виявляємо такi емоцi§, то потiм диференцiйовано до них пiдходимо, вивчаємо моменти §хнього розвитку. Але головне тут не термiни, а чи була емоцiя настiльки потужною, що знижувала або обмежувала його здатнiсть у повнiй мiрi розумiти характер сво§х дiй, керувати сво§ми вчинками. А таких емоцiй у цьому випадку не було. З  бесiд з випробуваним стало зрозумiло, що вiн не мав мотиву стрiляти, вiн лише мав бажання розрядити ситуацiю й перейти до переговорiв. Вiн сподiвався, що попереджувальний пострiл заспоко§ть присутнiх.  Але потерпiлий замiрився його чимось вдарити, i тодi вiн вистрiлив удруге. Вiн i сам вiдзначає, що емоцi§  з'явилися  тiльки тодi, коли вiн довiдався про смертi потерпiлого. Тодi його стан став iстеричним i панiчним. Вiн не бажав смертi потерпiлому.

- Скажiть, яка методика пiдтверджує вашi висновки?

- Конкретно§ методики iз цифрами, дослiдженнями, якi б установлювали емоцiйний стан у момент здiйснення злочину, не iснує.

- Минулого разу ви сказали, що застосовували методику Векслера. Як Векслер вам допомiг оцiнити емоцiйний стан?

- Дана методика вимiрює iнтелект. Вона видає тiльки цифри. У даному конкретному випадку вона була недоцiльна. Те саме стосується таблиць Шульца.

- Шановний суд, прошу вiдзначити в протоколi, що минулого разу експерт стверджувала зворотнє... Чи розглядалося експертом ймовiрнiсть виникнення когнiтивного дисонансу, тобто негативного спонукального стану, що виникає...

- Суд просить адвоката перекласти все це на нормальну мову. Ви самi це ледве виговорюєте...

- Добре... Чи розглядалася панi Кравцовою ймовiрнiсть виникнення когнiтивного дисонансу, тобто негативного збуджувального стану, що виникає в ситуацi§, коли суб'єкт має у своєму розпорядженнi суперечливi знання, тому що за свiдченням пiдсудний чекав однiє§ реакцi§, але одержав iншу?

- Ми з'ясовували тiльки такий емоцiйний стан, який мiг iстотно вплинути на емоцiйний стан i поводження пiдсудного. А вивчення самого злочину, делiкту не є в компетенцi§ психолога.

- Тодi скажiть, будь ласка, що вам заважало дослiдити цей негативний збуджувальний стан?

- У постановi про призначення експертизи  питання не ставилось.

- Чи враховувався  експертом Кравцовою факт спецiально§ пiдготовки пiдсудного у вiйськах спецiального призначення i варiанти його поводження в екстремальних ситуацiях? Чи запитувалися експертом результати останньо§ щорiчно§ психодiагностики Забарова, як колишнього спiвробiтника Мiнiстерства оборони?

- Нi, бо не вважала за потрiбне. Але його пiдготовку я враховувала. У матерiалах справи була чудово представлена його неформальна характеристика з описом  особистостi.

-  Питань бiльше немає.

- Добре, ми вiдпускаємо експерта й приступаємось до зачитування протоколу вiдтворення подiй...

Всi уважно слухали деталi той подi§,  переслуханi вже багато разiв.  Подруга  Забарова, мила, худенька, дуже втомлена дiвчина сховала обличчя в долонi. Потiм вона увесь час задумливо дивилася у пiдлогу i начебто знову переживала тi подi§.  Напевно §й було дуже боляче... Адвокат Куреник втупися у вiкно, склавши руки на грудях. Нiна колихала головою...  Вона думала про  грошi, якi §й передав адвокат Куреник вiд iменi цiє§ бiлявки. Спочатку сума здалася §й величезною. Але в доларах, це виявилося всього три тисячi.... Треба змiнити роботу. Вона кине  пошту i пiде працювати продавчинею... Придбає пристойний  зимовий одяг... А решту покладе  на депозит. То буде синовi на навчання. Вона  його возитиме у iншу школу, не на слобiдцi. Або... Таки по§де в Iталiю  на заробiтки... I знову  уявила цю сонячну кра§ну... Європа, готичнi собори... Заробить там грошi... I то буде iнше життя... Життя в Європi. Згодом  забере й сина, бо в Iталi§  теж є школи...А чом не так?

Вона зиркнула на дiвчину Забарова.... Без слiз на не§ було дивитися неможливо...  Вона була там, на мiсцi подi§, там, де трапилося те, що перегорнуло §х життя так сiчко й так грубо. Адже збиралися одружуватися,  мрiяли про донечку...

"... вiн поставив статиста на мiсце Прокопчика.... Свiдок поклав статиста на мiсце, де лежав потерпiлий....Свiдок пояснив...Далi слiдчий дозволив поставити запитання свiдковi.. ".

Опiсля  адвокати зажадали додатково допитати свiдка Кравченко,  та суддя не побачила в цьому необхiдностi. Всi свiдки вже допитанi, всi експертизи пройдено....В слуханнях знову оголошується перерва...

 Та письменник усього цього вже не  бачив i не чув. Вiн вислизнув iз залу засiдань  пiвгодини тому, бо неспроможний був  витримувати тако§ наруги над собою... В цiй тiснiй залi  не вдалося примоститися скраєчку чи на заднiй лавi . Природно, що сторони не волiли сидiти поруч, i порожнє мiсце було тiльки  посеред єдино§ лави. Тому  сьогоднi  вiн сидiв  мiж  Нiною Короєдовою та матiр'ю Забарова.  Ледве не збожеволiв за цей час...По обидва боки - нестерпний людський бiль... Бiль сестри, яка втратила  родинну душу, з iншого боку - бiль матерi, син яко§ сидiв  за ґратами. На перехрестi цих душевних страждань можна було здурiти. Письменник  вiдчував, що стiни цiє§ кiмнати просякнутi  горем, лихом, бiдою, нещастями... I якщо до цього вiн знаходився  осторонь, то сьогоднi опинився в епiцентрi подiй. Недоброзичливi погляди учасникiв судового засiдання: хто це? Що  тут винюхує?  Письменниковi в якусь мить стало страшно...

Вiн увiйшов до великого залу засiдань  i запитав робiтникiв, коли закiнчиться цей клятий ремонт? Йому вiдповiли, що за два тижнi. Лишилося  пiдмазати iржавi плями та пiдфарбувати стiни. Письменник зiтхнув з полегшенням...

Бiльше тако§ душевно§ м'ясорубки  вiн бiльше  не витримає...

... А Ольга Володимирiвна теж ледве досидiла до кiнця засiдання, тiльки з iншо§ причини. Розболiвся  верхнiй кутовий зуб. Штрикало просто в око i вона ледве доповзла  до свого кабiнету, ковтнула там пiгулку знеболюваного i  зателефонувала Аллочцi. Тихий домашнiй голос майже притупив гострий бiль. Аллочка призначила на завтра. От i добре. Пiсля роботи вона вiдвiдає Валю, а потiм одразу - до стоматологiчного кабiнету.

... Валю вже перевели  до iншого вiддiлення, i  призначили хiмiотерапiю.  Вона сидiла перед нею в хусточцi, схудла й змарнiла. Оптимiзм §§ впав  до нуля... Щодня §§ возять на опромiнення крiзь дорожнi  затори. Устаткування для опромiнювання - 1965 року,  часто ламається.... Просто жах!

- Лейкоцити  4, - наче з того свiту розповiдала подруга. - Якщо три, то виписують. Менi залишилося ще двi процедури. А поруч зi мною жiнка лежала, так ту виписали додому. А лiкарка моя - сама вагiтна. Уявляєш? Ходити вагiтною й лiкувати таких, як ми? Намагається, бiдна,  абстрагуватися, щоб вiдгородитися  вiд нашо§ негативно§ енергi§, тож  особливо не вглиблюється...  Призначила лiкування й - геть з очей. А спiвчуття - нiякого...

Вiд Валi  негайно полетiла до Аллочки. Прибiгла захекана, вмостилася в зуболiкарське крiсло й миттєво вiдчула  полегшення. Аллочка, як завжди, розпитала про доньку, онука, сестру, бо  була в курсi всiх §§ справ. Потiм поговорили про те, про се. Водночас  Алла дивилася рентген зуба й щось там собi розмiрковувала. Потiм розповiла про сво§ негоди... Кинулася збирати довiдки для пенсi§, а §й скрiзь, де б  не працювала, не робили вiдрахування до Пенсiйного фонду: нi в престижнiй клiнiцi, нi тут, у приватному  кабiнетi. Потiм Аллочка розкрила зуба i виявила там в каналi якусь рожеву пасту, яка зцементувалася намертво. Пройти §§ дуже важко... Та що поробиш? Майже  три години лiкарка фактично вручну просувалася тим каналом. Iз затерплими руками та шиєю... Iнодi  опускала зомлiлу руку й вiдпочивала... Наприкiнцi  Ольга спитала, скiльки має   сплатити за таку працю... Та  знизала плечима: адже я нiчого не зробила...

- Як нiчого? - згадала доктора Топова i його колегу Iвушкiна з якимсь причандаллям, яке за 1000 гривень чистило канал вздовж i впоперек .

- Ну... Я ж зуб не запломбувала...

Ольга поклала на стiл 50 гривень, пiшла до сусiднього магазину i купила  пляшку сухого вина. Пiсля свердлення  хотiлося просто посидiти i погомонiти з милою доброю порядною людиною - останнiм, напевно,  лiкарем-стоматологом у §хньому мiстi... Вони пили чудове вино до вечора, i Алла розповiдала, що дiти  дорiкають §й за те, що вона не вмiє грошей клепати.

- Ось приходять до мене люди,  переважно  тi, котрим запропонували  видерти зуба. А я його рятую... Лiкую   до останнього, i цей зуб ще довгенько людям служить. Та лiкування коштує копiйки! Але я iнакше не можу... Адже я - лiкар.... Я не можу, як мене змушували в тiй престижнiй клiнiцi, яка менi навiть не робила вiдрахуваннь до Пенсiйного фонду, ставити всiм поспiль вiнiри.

Про збори стоматологiв Оля вирiшила не розповiдати. А на прощання сказала:

- Аллочка.... Ви - дiйсно лiкар... I я дуже прошу вас, залишайтеся лiкарем, а.... Бог вам вiддячить.

Вийшла й задумалася: а чи вiддячить? Чи не "вiддячить" вiн  якоюсь мерзотою? Вона  йшла яскраво освiтленим проспектом i з сумом спостерiгала, як з оперного виходили глядачi. Глянула на афiшу й зiтхнула... Коли  останнього разу була в театрi?

... Засинала  перед телевiзором пiд виспiвування Каретникова. Наче нiчого й не сталося, наче то не в нього вiдбувалося рейдерське захоплення, наче  то не вiн переступав через труни.... Хто вже пам"ятав того бiдолаху Качку? Хто знає, що  знiмає вiн своє бездарне кiно на татовi дивiденди? "Победитель будет прав...". 

Так вона i заснула, не почувши, що коли Каретников доспiвав, вiн повiдомив глядачiв, що його росiйськомовний фiльм про вовкiв (чи-то  ведмедiв) отримав в Ялтi премiю за вклад в укра§нське кiномистецтво.

 

 

            10

 

- Заходь, Олю...

У квартирi - безлад.  Та безлад - чисто художнiй. Пиляки нема, недо§дкiв з немитими склянками - теж,  проте не всi речi  на сво§х мiсцях... У вiтальнi в око впадала   картина.  Нарештi, вона побачила Назарове створiння.... Та це ж  центральний проспект!  Ось унiвермаг i зруйнований "Дитячий свiт".... Проспектом сунуть  люди iз жахливими  обличчями...  Ось жiнка  пiд сiмдесят,  сувора, уся в зморшках, в сiрому, ще за радянських часiв купленому, пальтi i в"язанiй шапчинi брудних кольорiв. То не безхатченко i  не бабця з притулку для старих. То пересiчна лiтня городянка вийшла за хлiбом. Дiйсно, бiльшiсть бабусь доношують сво§ старi пальта, якi придбали ще з замолоду... Валiна мама  рокiв п"ять тому перелицювала своє благе  пальто з  приповiдкою: "Проносила його двадцять рокiв i ще двадцять проношу!"  А ось друга...Ця намагається пiдмолоджуватися: нафарбувалась за модою сiмдесятих  - густi синi тiнi на повiках, яскраво-червоний рот.. А на головi   капелюх з широкими крисами. Iде пiд руку з подружкою, про щось теревенять i вважають себе культурними панiями.   А осьдечки i чоловiки в лiтах ... Страшнiшi за бабць: худi - iз злими обличчями, а пикатi та череватi - самовдоволенi та пихатi...  I молодь є... Тоненьке наче лоза дiвчисько,  хлопець у навушниках... Летять щодуху,  мабуть запiзнюються на екзамен чи ще кудись... За освiтою бiжать, бо  живемо в суспiльствi, де освiта - товар. Купа смiття пiд ногами, а позаду зводять сцену, мабуть для  концерту.

- Картина "Городяни", - прокоментував Назар.

- Де ти бачив такi обличчя?

- А ти вийди на вулицю i озирнись навкруги. I зрозумiєш, що я не iнопланетян малював.      

Раптово пролунав дзвiнок у дверi. Назар   скрикнув: "Це - батько" i побiг вiдчиняти, наче  дитина, яка увесь день була сама дома i нарештi дочекалася тата з роботи.  Клацнув замок i молодий чоловiчий голос   весело пролунав з порога:

- Привiт, синку! Що? Не чекав? Це я - твiй батько!

За хвилину у вiтальню зайшов високий чоловiк. Прямо§ статури, сива шевелюра зачесана на потилицю.  На вигляд рокiв шiстдесят, але зважаючи на  вiк сина - набагато старший. Помiтно було, що чоловiк був трошки напiдпитку. Оля  заквапилася йти додому, i Наза𠧧 начебто  не затримував. Та старий був iншо§ думки.

- Сьогоднi в мене день рождєнiя. Вiсiмдесят рокiв..., - з посмiшкою звернувся вiн до не§, м"яко  потискуючи  руку. - А звуть мене - Григорiй Степанович.

- Вiтаю вас...  Ольга...

- Потiм привiтаєте.. Оце тут "вiд зайця", - i вiн пiдняв пакета, в якому виднiлися риб"ячий хвiст та iншi на§дки. -  Зараз ми накуховаримо, а ви обязательно заходьте ввечерi, будемо дуже радi.

- Дякую, але...

- Нiяких але... Ви вже запрошенi.

У дверях Назар  переказав вiн батькове запрошення, дивлячись §й просто в очi:

- I правда, заходь... Батько в мене - скарб. Нiяко§ старечо§ нудностi. Ще  може прийде друг його дитинства, а бiльше  нiкого й нема.. Повмирали  усi його однолiтки. Вдома  не захотiв святкувати, там йому усе про матiр  нагадує.

Ользi стало шкода трьох самотнiх чоловiкiв, i  вона погодилася.

- Добре... Тодi я спечу свiй коронний торт "Графськi ру§ни"...

- Годиться.

Не гаючи часу, вона  побiгла до найближчого супермаркету, скупила необхiднi для торта продукти, а старому в подарунок - картату сорочку. "Назар має рацiю, - думала, збиваючи яєчнi бiлки. - Старим його батька не назвати. I вiн  буде таким самим пiд старiсть".

            Назар зайшов о сьомiй. Оля вручила йому тацю з тортом, а сама побiгла у спальню  припорядитися. В вiтальнi вже було прибрано, а посерединi  стояв накритий стiл, прикрашений тарiлкою зi смаженими коропами, оселедцем iз цибулею, салатом з помiдорiв й огiркiв, печенею з куркою та двi пляшки вина. Батько Назара вже сидiв за столом.

            - Сiдайте, дорогая, бо без жiнки в мене ще нiколи не було дня рождєнiя.

            Розлили вино i щоб зняти невеличку нiяковiсть Назар пояснив.

            - Батько все життя винчик вживає. Горiлку не п'є i не палить. А винце - будь ласка.

            - Таки так.... При совєтах пив бiомiцин. А тепер вже перейшов на  сухарик. По обiдi   стакан вина пропущу - та й годi вже... Вiсiмдесят - то не шутка.

            Тост Назара випити за здоров"я та довгих рокiв життя,  Григорiю  Степановичу не сподобався.  Заперечив, що життя йому добряче набридло i вiн не розумiє, чого старi так за його  чiпляються, та  ще й бiгають вранцi, щоб його подовжити.

            - Навiщо? - запитав вiн, дивлячись на Ольгу i та зрозумiла, звiдки в Назара такi пронизливi зеленi очi. - Подивiться, скiльки молодi вулицями швендяє, i §м потрiбно прожити хоч половину мого вiку. А як §м жити, коли я тут мiсце займаю?

            Вiд тако§ фiлософi§ мурашки побiгли по спинi... Оля ще не була до не§ готова. А старий хильнув келих винця й повiдомив сина, що онука теж його привiтала по телефону з днем народження. Назар промовчав i вперто запропонував  випити  за здоров'я ювiляра. Батьковi очi заграли... Вiн  сьорбнув ще  винчика i почав розповiдати про своє життя, у чому вiн нi в чому не вiдрiзнявся вiд людей похилого вiку. Почуваючи, що життя позаду, вони намагаються комусь його переповiсти, щоб впевнити скорiше самих себе, що звiкували не дарма. Ольга засмутилася... Зараз почнеться... I згадала дiдуся свого зятя - Iвана Миколайовича. Той все життя пропрацював машинiстом. Та зять називав його поза очi "паровозником". Iвану Миколайовичу  теж було пiд вiсiмдесят i варто було опинитися з ним вiч-на вiч, як вiн починав в подробицях повiстувати, як §хав зi станцi§ Кошкарiвка   до станцi§ Купальня. За 10 хвилин  хотiлося одного - бiгти свiт за очi. Ось дiд сiдає на паровоза, ось натискає на якусь кнопку,  а тут йому спати закортiло, та вiн не спить. Його розповiдь тривала стiльки часу, скiльки насправдi треба було часу, щоб до то§ Купальнi до§хати. А ще вiн полюбляв розповiдати, як начальство йому дало якесь завдання, яке нiхто не мiг до нього виконати. Вiн не одразу згадував, як кличуть його онукiв, i скiльки буде двiчi по два, проте пам"ятав прiзвища та по-батьковi усiх сво§х начальникiв.  Ось його викликає якийсь начальник паровозного депо Петро Миколайович  Оношкiн  i каже: "Тiльки на тебе, Iван Миколайович, сподiваюсь... Потрiбно перегнати паровоза з Миронiвки до Плетенiвки. Ця нiкчемна молодь не впорається, а ти - комунiст... Ти - досвiдчений машинiст...На тебе єдино покладаюся". Тут Iван Миколайович  вiдбiгав вiд теми i детально життєписав цього Оношкiна, син якого теж працював в депо, але потiм одружився на тiй Тетянi, що є донькою начальника станцi§ Кривда. Далi - iсторiя життя батька вищезгадано§ Тетяни... Як вiн вправно керував станцiєю, та багато крав ....I коли вже вуха в"янули вiд цих розказнiв i всi правила чемностi були вичерпанi, старий згадував, що ще ж треба довести паровоза до Купальнi i  хапаючи слухача за руку, урочисто рапортував, що таки виконав завдання, не зганьбив честi комунiста i довiв того паровоза до Купальнi в режимi он-лайн. I все це розповiдалось з таким виглядом, наче вiв дiд того паровоза пiд кулеметами...  Ользi завжди при цьому уявлялося кiно "Невловимi месники":  палаючий паровоз, вороги лiзуть на дах... I дiд Iван летить на своєму паровозi через палаючий мiст ...Вона ще застала в живих дружину цього дiда, так та, бiдна  казала, що за своє життя так наслухалась цих розказнiв, що хоч вона нiколи в депо i не працювала, проте посади §§ на паровоза i вона безпомилково про§де на ньому сама-самiсiнька куди завгодно, хоч до Сибiру.

            Тож Оля  приготувалась до нудних старечих  теревенiв. Та тут була iнша iсторiя... Виявляється, сiмнадцятилiтнiм хлопчиком Григорiя Степановича  погнали до Нiмеччини. Вона почала слухати початок цiє§ iсторi§  з чемностi, розмислюючи, пiд яким приводом пiти додому. Та   коли старий сказав про роботу в Нiмеччинi:  "I то були кращi роки в моєму життi!" вона здивовано подивилася на Назара. Старий що, вже з глузду з"§хав?

            - Як це так? - обурилася вона. - Для всiх то була каторга, а для вас - найкращi роки?

            - Так i було, дiвчинко моя.... Уявiть собi:  мене,  сiльського сiмнадцятирiчного парубка саджають до товарного вагону...

             I тут старий почав розповiдати без усяко§ старечо§ пихатостi й повчань, без паровозiв i  начальникiв.... I так розповiдав, начебто то було вчора. Згадав, як його забрали до Нiмеччини iз другом Федею, який сьогоднi не при§хав, бо зненацька захворiв. Як вiн швидко вивчив нiмецьку мову й через пару мiсяцiв досить вiльно спiлкувався з конво§рами. Нiмцi - адже теж не всi фашистами були. Багато хто з них розумiли всю згубнiсть тiє§ вiйни. Вiн здружився iз солдатами, й тi навчили його грати на губнiй гармошцi, яка дотепер десь дома  валяється, якщо онуки не зламали. Так вони  з Федею дiсталися Нiмеччини. Там §х спочатку розмiстили в таборi, а потiм розподiлили по бауерам, тобто по нiмецьким хазяям, i  доручили збирати смiття. I знову  вiн швидко роззнайомився  з мешканцями того мiстечка, й тi пiдкладали хлопцям в смiттєвi баки добре запакованi пакети з бутербродами та одежину. Через те вони з Федею не бiдували й не голодували. Та Федя все його наущав тiкати, бо казав, що коли прийдуть нашi, то буде §м непереливки. Та  вiн одразу вiдкинув ту дурну витiвку. Приб'ють дорогою - i кабиця. А коли прийшла радянська армiя, то тут i почалося. Забрали §х до КДБ i якийсь гебист давай §м усяку нiсенiтницю плести: "А почему вы не создали подполье? А почему не вредили немцам и не взрывали мосты? Почему не сопротивлялись и не связались с неметкими антифашистами?" I як дав  йому ногою в пах, а потiм - по головi пiстолетом!  Та згодом таки  вiдпустили й записали в радянську армiю. Сорок п'ятого служив у Данцизi, наразi - це Гданськ. Але отi марки  вiд нiмцiв, що гастарбайтерам платили,  так i не одержав. Бо вирiшив, що ще легко вiдскiпався вiд Совєтiв й нiколи нiкому не розповiдав, що був забраний до  Нiмеччини.

            - Я, дочка - пiдняв старий келих з вином, -  ще тодi зрозумiв,  що Сталiн i увесь §х радянський лад - то гнила система, з якою краще не зв'язуватися. Нiяких ветеранських документiв  не оформляв, чорт iз ними, з тими §хнiми  марками... Я ж  - старший лейтенант! Треба марку тримати!

            I засмiявся... Ольга здивовано подивилася на Назара: хiба його батько вiйськовий? А Назар посмiхаючись пояснив:

            - То фiшка така:  казати всiм, що вiн - старший лейтенант!

            - А що таке - кабиця? - спитала Оля.

            Тут Назар пирснув.

            - Та то iсторiя була у нашому селi, звiдки батько родом. Був у нього двоюрiдний брат, Iван. I в цього Iвана захворiв сусiда, старенький такий дiдок. Ну, всi як годиться, ходять до дiда та пiдбадьорюють, кажуть: "Не журiться, дiду, ви ще поживете! Ви, дiду, ще крiпкi! Видужуйте скорiше!.  А Iван прийшов, посидiв коло дiда, а той все крекче та й крекче. Так  Iван його й "втiшив": "Ну, дiду, вам вже - кабиця..."

            Раптом  Ольга пiймала себе на тому, що §й затишно в цiй компанi§. Вона бачила, що Назар  дбайливо й з любов'ю  ставитися до свого татка, а таке не часто зустрiнеш. Звичайно, дорослi сини вiддаляються вiд батькiв, бо дружини й дiти §м свiт застелюють.  Ольга знала одного суддю, який з дружиною i на роботi розмовляє...Цiлого дня вона йому телефонує i доповiдає, як сходила до магазину, як прокинулась або задрiмала i таке iнше. Одного разу вiн сидiв у Ольги в кабiнетi, аж тут зателефонувала його мати, так той суддя через хвилину вже заскучав, позiхнув i щоб вiдкараскатись вiд матерi сказав: "Я перетелефоную тобi потiм, я зайнятий". 

            Назар тим часом звернувся до батька:

            - Ти краще розкажи, як теля рiзав.

- Та, зачекай, - задоволено вiдповiв старий й знову сьорбнув винця. - Спочатку розповiм, як ми продавали свиню... Тебе ще на свiтi не було, тiльки-но ми з матiр"ю твоєю одружилися. I ось брат мiй, Степан, попросив йому допомогти продати кабана. I по§хали  ми з Степаном на базар. По дорозi трохи випили. I  поки я бiгав за гирями, а Степан уже пiв-тушi продав... Коли пiдходе кум наш, Василь Данилович, й купує, значить, в Степана.... То єсть,  питає: "А що ти тут робиш?". А вiн каже: "Та я тут с Гришкою тушу продаю". - "Яку тушу?". А вiн каже: "Ну, канєшно не свою, а свинячу!". Тут я пiдхожу, а Степан i каже: "А де ж гирi?".  А я кажу: "Нема тут гирь". Надо §хати аж на Тро§цький базар i там нам дадуть. Степан каже: "Не годиться". Сiли i думаєм, як же нам продать м"ясо без штамповки? Коли пiдходить одна женщина i питає: "Ето ваше м"ясо?" Я говорю: "Ето не моє, а свиняче!". Пiдходить чоловiк якийсь. Питає: "Це ваше сало?" А Степан - теж пiдхопив: "Це не моє сало, а свиняче!". - "По чем?". - "Три рубля". Той каже: "Три рубля - дорого. Ето не годиться". Я кажу: "Знаєш шо, Степан, за два п"ятдесят оддавай - i халєра з ним. Получиться - не получиться, а тушу я назад таскать не буду". А Степан: "А справка ж де?". А в нас справки нема... Я кажу: "Та ти ж, iдiот, должен справку принести, а я - гирi i вiса". Як же ми будемо торгувати? А вiн i каже: "Справки нема". Я кажу: "Давай по§демо на Тро§цький базар, там навєрно легше буде". I - за мiшок... Степан несе кабана, а я - гирi. Ледве дотягли цього кабана до Тро§цького базара, а там - закрито. Ой, горе! Все закрито i нiкого немає. Ой, Господи! Куди ж тепер? Ми сiли на трамвай, а там - мужик з баяном. А я ж трошки ще й на баянi граю, i сiв - тiлi-тiлi "Во саду ли, в огороде". А мужик:  "Давай баян на м'ясо". Я йому кажу: "Та ти що, дурний?". А тут люди - давайте продавайте нам м"ясо.   I стали ми торгувати прямо в трамва§... Продали пiв-кабана... А чому так сталося? Бо надо ж було брати пiвкiлограмову гирю i кiлограмову! А я взяв чи не двопудову гирю. I припер я цю гирю додому.  Мати твоя, бiдна, i померла не знала цю iсторiю.

             Та пам"ятаю я цю гирю, вона в сара§ ще довго валялася в кутку, - засмiявся Назар.

- На другий день прочумався я, а тут Степанова жiнка: "Де грошi за кабана?" - "У Степана". - "А де Степан?" - "А Степан хiба був? По-моєму Степана ж не було!!!" - " Як же не було?".  Почали шукати Степана. Аж той  приходе на четвертий день. Я питаю: "Де рештки тушi?". А вiн: "Я §х загубив". - "Як же ти §х загубив, дурачок? Я ж тебе лишив у тупiку четвiрки". - А вiн: "А я попав аж у тупiк восьмьорки. I тушу там потiряв..". I каже: "Менi засунули кирпичину у мiшок, а м'ясо вкрали..".

Ольга смiялася витираючи сльози, а Назар не вгамовувався.

- Та розкажи краще як ви теля рiзали.

                Старий сьорбнув ще винця, очi в нього посоловiли i Ольга тепер вже ясно побачила, що Назар - копiя батька. Такi самi очi, трохи з монгольським розрiзом, прямий нiс, який розширювався вiд посмiшки... Григорiй Степанович взяв паузу,  пiдпер щоку рукою i знову розпочав.

            - Нi, спочатку про молоко. У сорок сьомому году мати моя каже: "Знаєш синок, вiзьми чотири битона молока i по§дь в город i продай його".  Я кажу: "Та чого ж я не продам? Канєшно, я продам". Шо ж я? Хлопець здоровий був, хоч куди, уся рубаха - в петухах. Сiдаю на пароход... Я ж - старший лейтенант, офiцер... Мати менi дає чотири бiтона на плечi: два - сюди, два - сюди i пiвлiтрова кружка-мєрка ззаду. Обязателно. Тiльки вийшов з парохода, коли ж мене цi гади як обробили: "Дядя, дядя... Почем молоко? Парное, холодное, кипячёное или какое?". Я кажу: "Нi, тут не буде. Продажа тут заборонена, крiм Озьорки. Я на Озерцi продаю, а тут номер не пройде! Афьори тут не буде. Боже збав, тут на пристанi я продавати не буду, - кажу, - та ще й парне молоко. Я знаю Озьорку".  I ледве добiг до Озьорки... Тьху! Наступив одною на один ремiнь одною ногою, на другий ремiнь другою ногою. А тут же в мене мєрка, бо мати менi дала пiвлiтрову кружку...

- А скiльки вам рокiв тодi було?

- Двадцять чотири. Тут пiдходить один ханига i каже: "Батя, давай розкривай битон".

- Батя? - здивувалася Ольга.

- Батя... - засмiявся старий. - Бо я вже тодi сивим був... Я - будь ласка... Коли повертаюся.... А одного битона вже немає...Одрiзали!... Я: "Ах ви ж чертi....Як вам не стидно?". Коли дивлюся, а вже i другого битона немає... Ну, думаю, що ж робити? Коли пiдходить чоловiк якийсь i каже: "Батя, сiдай на шлакоблок i торгуй. Я виймаю кружку i наливаю: одному, другому, наче все гарно так йде... Потiм дивлюсь, вже i третiй битон вкрали! ...Ах ви ж, гади...Мерзотники!...Так я тiльки один битон  продав i до матерi в село по§хав...

- Батя, та розкажи краще як теля рiзали...

- Добре...Розкажу... Жили ми тодi разом з братом Степаном, царство йому небесне... Та Назар пам"ятає...В балцi вистро§ли два будиночки поруч... Назар малим цiєю балкою бiгав... I от колись мати й каже Степану: "Вiзьми бичка, викормиш його, зарiжете та продасте". Ну, цей бичок рiс у балцi в нас один рiк i другий... I вирiс цей бичок у бика! Пiдходить час, що цього бичка треба рiзати...От Степан i каже менi: "Ти знаєш, пора цього бичка рiзати... Поможи менi зарiзати бичка". Та який вже там бичок? Це вже бик...Я кажу: "Я можу тобi допомогти, тiльки рiзати  не буду.... Я буду бити молотом.... У роги". А вiн каже: "Ти бий у роги, а я буду стояти i рiзати горлянку". Я кажу: "Будь ласка!".

Тут старий зупинився, пiдморгнув i по складам вимовив:

- А сам я нiколи в життi ку-ри-цi не за-рi-зав!...

Потiм сьорбнув зi стакану i продовжив.

- Я кажу: "Рiж, Господи ж ти мiй...Та я якщо попаду йому у роги, то це - добре, а якщо вiн упаде, то це - ще краще, а якщо не впаде... А раптом бичок буде за нами гнатися, як я не попаду?". Та воно i сталося... Прив"язали ми того бичка до шовковицi. Я кажу: "Степан, ти ж крути роги... I добре крути роги...Що б я ж попав мiж роги! Вiн прикрутив... А я йому тодi кажу: "Стьопка, ти знаєш шо? Давай я вдарю...Може, я i не попаду... Може я промах дам". Вiн каже: "А ну вдар!". Я виходжу i як вдарив! Та не по рогам, а з остраху... по шовковицi! А бик - лежить. Степан кричить: "Давай ножа!". Який же  нiж, коли бик лежить... Я ж по рогам не вдарив! Я кажу: "Нi! Тепер - другий замах". I як розмахнувся, заплющив очi  i як дав по рогам...Бик - впав. Степан - за ножа i пиляє-пиляє, пиляє-пиляє... Та тiльки шкуру перепиляв.... Коли бик як схватиться... перегриз мотузку - i на балку. Я Степану кричу: "Хватай його за хвiст! Я його ще не добив! Надо його ще раз молотом вдарити!". А бичок Степана крутить-крутить.... Я кричу: "Стьопа! Що ж ти?". А Степан ввесь у кровi... А вiн на мене: "Що ж ти, iдiот? Ти ж знов не по рогам вдарив! Ти ж його не добив!". Я йому: "Стьопа! Давай удвох!". I тут бик як почав балкою бiгати... Вiн за хвiст - я за роги, вiн за роги - я за ноги. I не туди - i не сюди. Я кажу: "Стьопка, а де ж твiй нiж?". А вiн каже: "Нiж там лишився". Я кажу: "Стьопа, що ж ми будемо робити? З нас же люди смiються...Надо ж його прирiзати.... Коли бик трохи голову як повернув до Степана i рогами трохи буцнув його. Степан - тiкать: "Гриша, спаси!". А я кажу: "Та ти ж, iдiот...Де твiй нiж?". А той: "Нiж я загубив". А я йому: "А що тепер робити?". I тут я бичка якось ухопив за роги, а тут - Стьопка з ножем. Та вже нiж не знадобився, бо я з переляку того бичка ... задушив....А бичок бiдний захропiв i вiддав Богу душу. А Стьопка питає: "А хто то хропе: ти чи бичок?". А я кажу: "Та вже бичок... Ти його не бiйся, вiн тобi нiчого вже не зробить...".

Потiм Григорiй Степанович ще сьорбнув i сказав: "Зараз я вам заспiваю  старовинну козацьку пiсню... Я останнiй, хто §§ пам"ятає i вона помре разом зi мною". I чудовим баритоном заспiвав:

 

Щось сьогоднi я дуже сумую,

Про козацькую долю згадав.

I про славу свою всенародну,

Що колись я, як вiтер, гуляв.

 

Боронив я свою Укра§ну,

Боронив я вiд лютих татар,

I вся слава про мене гримiла,

I боявся мене яничар.

 

А тепер все пройшло, все минуло.

Чорна хмара кругом облягла.

I на горе синам Укра§ни

Злая доля у гостi прийшла.

 

Плачуть, плачуть сини Укра§ни,

Плачуть вiльнi степи й козаки.

Плачуть дiти - рожевi§ квiти,

Що Украйна в неволi, в ярмi.

 

            Пiсня була дiйсно чудова i прониклива... I проймала до самого серця... 

Вже в дверях  Назар запитав: чи не було §й нудно?  А вона  погладила його по щоцi i переконала, що дiйсно батько в нього - дуже славний, i вiн, Назар,  буде таким самим в його вiсiмдесят...

- Я не дотягну, - посмiхнувся той. - До речi, я пiшов з  роботи... Тепер - на вiльних  хлiбах...

- А за що збираєшся жити?

- Картини продавати...

- Алiменти  платиш?

- Коли є заробiток...

- Не розумiю я вас, художникiв...

- Та не художник я, а маляр...

- Чому маляр?

- Тому що маляр...

            А на ранок в понедiлок  §§ чекала новина.  Начальника РВВС вiдсторонили вiд посади. Це саме того, який нарiкав §й за виправдувальний вирок. I вiдсторонили через те, що пiд його носом, поруч iз будинком РВВС, накрили двi  квартири,  де виробляли наркотики.

                Пiзно ввечерi,  коли вона вдома  набирала гарячу ванну, щоб змити з себе негативну енергiю сво§х пiдсудних - несподiваний телефонний дзвiнок... Анатолiй... Який ще Анатолiй? Ледве згадала...Той самий Анатолiй, товариш Швайка... Вiн випадково опинився в мiстi, хотiв би зустрiтися i запрошує до ресторану повечеряти...Ольга рiшуче вiдмовилася, посилаючись на втому. Навiщо вiн §й потрiбен? Та чоловiк виявився наполегливим....  Зателефонував назавтра вранцi, сказав, що його потяг  пiзно  ввечерi, i о 19.00 вiн чекатиме на не§ бiля кафе у торговому центрi.  Тут Ольга вже замислилася.  Не пiти - якось незручно... Ї§ чемно запрошували, i Анатолiй  нiчим не був §й несимпатичний. Але що йому вiд не§ потрiбно?  Iгор давно не телефонував, зараз §х нiчого не зв"язує... Останнього разу вона його бачила у супермаркетi з дружиною. Маленька незугарна чорнява жiночка впевнено йшла попереду, обирала товар i недбало кидала у корзину на колесах, яку §§ чоловiк  штовхав   як приречений. Ольга зата§лася   за консервами i вiн §§, на щастя,   не побачив. Назар? Вiльний птах: сьогоднi є, а завтра тiльки закуриться за ним... То чому не пiти!

...

            ...За чверть до друго§ вона вже стояла на краю хребта й тiшила  око  захоплюючою панорамою. Долом розкинувся Партенiт, вишикувалися акуратно начикриженi виноградники... Вона побачила санаторiй. Слава Богу!  А ось i артекiвська стежина з стрiлками, якi поведуть §§ донизу. Присiла  на камiнь i  деякий  час милувалася  видовищем. Тепер вже можна  не квапитися - часу  достатньо.... А поруч орел ширяв  у повiтрi...   "Ось хто нiколи не заблукає!  I як це птахи лiтають? Чому людина не вмiє лiтати?" А орел  ширяв  все ближче i ближче...

 

Трактат про птахiв

            Птахи  - найдивнiшi iстоти на Землi. Дивнiшi  нiж "розумна" з усiм §§ нiбито iнтелектом людина. Бо птахи - то єдинi iстоти, якi  вмiють плавати у водi, ходити  землею й лiтати в небi.  Так, баклан не тiльки добре пiрнає,  але й  проводить у водi до 6 хвилин! Баклани мають прозорi мигальнi перетинки, якi виконують функцiю пiдводних окулярiв i   злiтають iз води  з розгону (!!!)...  Або кайра...  Незграбна й кумедна на землi, вона, завдяки пропорцiям тiла,  абсолютно обтiчна у водi i "лiтає" там  так само, як  у небi i навiть  ширяє. Гагари теж чудово плавають i  пiрнають, iнодi на глибину  до 75 м i залишаються пiд водою до 8 хвилин, пропливаючи  до 300 м.

            Чи  не дивно все це? "Високорозумна" людина не те що лiтати, а й  пiрнати довго неспроможна. Вона споконвiчно не розвивала у собi цих здiбностей, а з самого початку знаходження на Землi понавигадувала собi   "костури" у виглядi мудрованих приладiв. Сама ж, без приладiв  - спробуй, людино,  злети! А зась... Щоб полiтати, а потiм ще й  поплавати  треба влiзти в дельтаплан, потiм з нього вилiзти,  натягнути на себе акваланг i аж тодi  залазити  у воду. Та й то допоки кисень не закiнчиться...

            Колись люди намагалися лiтати самотужки, втiм споконвiчно йшли не тим шляхом, бо знову таки  чiпляли на себе пiр'я або ще якiсь обладунки.  В  IV в. н.е.  китаєць Го Хун вигадав  повiтряного змiя. Го Хун писав, що за допомогою зв'язки цих повiтряних змi§в можна "зустрiти вiтер, осiдлати його й, не зупиняючись, пiднятися на висоту 40 чи" (200 км).    А  з  джерела XI в. "Цзи чжи тун цзянь" ("Всеосяжне дзеркало iсторi§") ми знаємо,  що людина здiймалась у повiтря ще в серединi VI в., але через небезпеку пiлотами в цих лiтальних апаратах були вiйськовополоненi та засудженi на смерть злочинцi.  Мандрiвник  Марко Поло на початку XIV в. зробив такий запис у своєму щоденнику: "Рама являє собою ґрати з вербових прутiв, до кожного кута й сторони рами прив'язують нитки, усього вiсiм, всi вони прикрiпленi iншими кiнцями до довго§ мотузки. Потiм знайдуть недоумкуватого або п'яницю й прив'яжуть його до рами, тому що жодна розсудлива людина не стала б пiддавати себе такiй небезпецi. Це робиться в сильний вiтер, потiм змiй вiдпускають у волю вiтру, i вiн пiднiмає раму...".

             В 1020 р. англiйський монах-бенедиктинець Олiвер з Малмсберi на прiзвисько Лiтаючий Чернець начепив саморобнi крила й стрибнув iз дзвiницi свого монастиря. Звiсно, поламав ноги... Великi вченi спостерiгали за птахами, але  спромоглися винайти лише  дельтаплан, аероплан, лiтаки та  ракети...

             Однак  все це дурницi в порiвняннi iз крилом маленько§ пташинки. Всi вигаданi людиною одоробла  вимагають палива, чого птах не потребує.... Наче знущаючись з людського "iнтелекту" i тих розумiв, яких люди називають великими, вони злiтають, використовуючи свою власну енергiю. Без усiлякого бензину, а часто й без розгону. У повiтрi птахи можуть навiть танцювати: легке вiльне ширяння з рiдкими змахами крил чергується в них iз взаємними перекидами.

            Тож можна смiливо стверджувати, що кожний птах - то глузування над людським так званим "iнтелектом". Сама можливiсть польоту за допомогою крил - це дивне дiйство, над яким нiхто вже  не замислюється. Крило бере енергiю просто з повiтря й пiднiмає птаха нагору на зло всiм законам тяжiння.

            Пташине  крило має три особливостi. Перша  - можливiсть пiднiмати в повiтря вантаж, який перевищує власну вагу птаха. Люди дають таким сво§м членам суспiльства олiмпiйськi медалi, а для птаства - то звичайна справа. Бiлий сокiл, наприклад,  пiднiмає вантаж, який бiльш нiж у три (sic!) рази перевищує його власну вагу. Друга особливiсть -  безпосадковi перельоти.   Так, американськi золотавi сивки мiгрують над вiдкритим океаном вiд Ново§ Шотландi§ (Канада) до Пiвденно§ Америки, 2400 миль  без жодно§ зупинки,  дозаправлення й вiдпочинку! Третя особливiсть - це знання географi§ без мап, вчителiв i GPS.   Як птахи знаходять дорогу? Чим вони керуються? Як спiлкуються? Звiдки   знають, що §м  час вирушати у подорож?  Що є  ознакою початку мандрiв? Питань - купа, й вченi  дотепер анiчогiсiнько про це не знають.  

            I найголовнiше... Як птахи лiтають - науцi невiдомо i  дотепер.  Звiдки крила беруть енергiю?  Вiльне ширяння -  теж  ребус. Там взагалi не потрiбнi  фiзичнi зусилля, i птах начебто лежить на хвилях, лiниво керуючи лише напрямком польоту за допомогою   чи  то енергi§ вiтру, чи ще чогось.

            Здатнiсть лiтати  птахи мають  вiд народження. Хоча.... Знову  пальцi вже об нову клавiатуру перечепилися... А  чи  вiд народження? Адже пташиний  полiт можливо й не є винаходом Природи, а надбанням самого птаства? Цiлком iмовiрно, що на Землю запущено кiлька типiв iстот з можливiстю удосконалюватися.  Кожний тип розбрiвся  поверхнею Землi, створив сво§ групи й потрапивши в якiсь особливi умови почав чинити  по своєму. Група птахiв намагалася лiтати, пiрнати, ходити й отримала те, чого прагнула. Вони  вдосконалювали  сво§ навички "вiд дiда до онука". Так вийшов сучасний баклан... Iншi  лише лiтали, а  плавати не навчилися й дiтей сво§х не навчили. А є ще група, яка стала розумувати i винаходити собi всякi "милицi".  I  один з них  нарештi вигукнув: "Труд створив iз мавпи людину".  Дорозумувались  до того стану, у якому  зараз перебуваємо: втратили зiр, слух, здатнiсть самотужки пересуватися. Рух  назвали спортом i бiгаємо та стрибаємо за грошi, на§вшись перед цим усiляких пiгулок. Ця група геть втратила здатнiсть удосконалюватися, i все переклала на машини й прилади, якi §х  потихеньку i з'§дають.

            Але є i серед цiє§ групи частка, яку заведено називати нецивiлiзованою. Вона має гострий зiр, чуйне вухо, розвинену iнту§цiю... Вони  шкiрою вiдчувають ворога i не потребують жодних приладiв.  Вони   плавають до 20 хвилин, коли збирають корали. А  одинаки видираються на хмарочоси. Все це вказує на те, що можливостi людського органiзму - безмежна.

            Щодо  польоту, то жоден з них так i не навчився лiтати самотужки. Навiть п"ять метрiв. А все через те, що  лiтати без приладiв намагалися одиницi....  I не зовсiм правильно:   стрибали зверху униз замiсть того, щоб пiдскакувати угору.

            Та з цим вже нiчого не поробиш. Бо час  втрачено на  безглузде схрещування зелено§ медузи з поросям.

                Намилувавшись  орлом, Ольга розпочала спуск. Спочатку вона iз задоволенням скакала по каменях, та поступово §§   охопила панiка. Виявилося,  це тiльки здається, що до санаторiю недалеко... Насправдi на годиннику вже 15.00, а вона ще й до половини гори не доскочила, а все ще стрибала "стегном" Ведмедицi. З жахом помiтила ознаки темряви, яка невблаганно насувалася... От вже й  сонце майже зникло за горою, а вона.... знов-таки  в лiсi!  Куди  йти  - незрозумiло. Стежка вела  лiворуч   в обхiд гори до Артеку. Пiшла через кущi додолу. I вже в темрявi -  лiс i   два заасфальтованi шляхи: праворуч i лiворуч. Iнстинктивно повернула лiворуч, бо хотiлося вже лише одного - поближче до людей i цивiлiзацi§. I - помилилася... Як потiм  довiдалася, дорогою праворуч вона за десять хвилин увiйшла б  на територiю санаторiю. Молода пара на автiвцi пiдкинула до траси, а там автобусом -  до спуску на Партенiт. В повнiй темрявi вона дiсталася санаторiю. Голодна, втомлена, але до бiса щаслива  втяглася  у свою кiмнату i впала на лiжко. Ганна Олексi§вна, очевидно знову пiшла на сво§ танцюльки у сподiваннi знайти собi  супутника життя.... З чашкою кави в руках, Ольга просидiла решту вечора на балконi, увинувшись у ковдру й вдихаючи прикрий запах моря й хво§. Iз цього часу  ця гора стала §§ "подружкою".

            Наступного разу Ольга вже впевненiше полiзла на "нiс" своє§ ново§ "подружки". Якийсь кiстлявий вояка з новоприбулих   намагався присусiдитися, але  вона вiдмахнулася вiд нього, як вiд в"§дливо§ мухи. Уявляла, як розповiсть Назаровi про сво§ пригоди, про сво§ прогулянки i вони разом посмiються. Хоча вона так i не  бачила його жодного разу вiд того дня народження  та  образи  не вiдчувала... Творча особистiсть... Має iнше коло спiлкування:  художники, скульптори... Iнший вимiр життя....

            На "нiс" Ведмедицi  дiсталася без пригод, i зайшла якнайдалi... Зустрiла там черговий   "постiй древнiх людей", насипаний  не бiльше як 10 рокiв тому для залучення туристiв, з яких таким чином стягали по 15 гривень. Ольга довго сидiла на носi своє§ "подружки",  роздивлялася кораблi з човнами...

            Перед  вiд"§здом   прогулялася  убiк Гурзуфа. Цiлий день ходила територiєю Артеку й мала такий спокiй  на душi.... Атож: радiсть i спокiй! Забула про всiх злочинцiв свiту, §х посiпак та прибiчникiв... Як би   хотiлося жити так просто, як люди ранiше жили на березi моря й ловили рибу, поки не набудували тут цих безглуздих пансiонатiв, пiонерських таборiв та  санаторi§в... На§здять сюди з понтом вiдпочити, пiдлiкуватися, щоб знову потiм влитися в цю страшну м'ясорубку, яку вони називають цивiлiзацiєю. Вона нiкому не дзвонила звiдси, крiм дочки,  з остраху зруйнувати свiй безтурботний стан. Увесь час  повторювала про себе: "Вона не заслуговує на свiтло, вона  заслуговує на спокiй".

            Наступного дня Ольга сiла в автобус, який §хав до Сiмферополя, а там  через Одесу дiсталася  Чернiвцiв.  Три  днi вони гуляли з двоюрiдною сестрою мiстом i  не могли наговоритися, бо дуже скучили одна за одною. Нарештi  сестра всадовила §§ у мiжмiський автобус, i це означало, що вiдпустка закiнчилася.... Додому - це знову до злочинцiв, прокурорiв, адвокатiв  та §х посiпак i прибiчникiв...

            У райдужному гуморi вона втулилася на своє мiсце бiля вiкна, помахала сестрi, яка класично промокала очi рожевою хустинкою.  Автобус рушив, i наша мандрiвниця засунула у вуха навушники, щоб послухати що ко§ться у свiтi, поки вона вiд усiх вiдпочивала. Уважно вислухала iнтерв'ю нобелiвського лауреата професора Харальда цур Хаузена, який буцiмто  iдентифiкував вiрус, що викликає в людини утворення папiлом i виявив, що цей вiрус може призвести до розвитку раку шийки матки. Прислухалася уважнiше... Виявляється, завдяки вiдкриттю цур Хаузена нiмецьким вченим вдалося два роки тому розробити вакцину, яка, хоч i не зводить ризик захворювання до нуля, але iстотно його знижує. Правда, дiє вакцина лише до ймовiрного iнфiкування. Нобелiвський лауреат чесав як по писаному: "Вакцина виробляється з використанням методiв генно§ технологi§. Ми одержуємо порожнi оболонки вiрусiв i за допомогою iн'єкцiй вводимо §х пацiєнтовi. Його органiзм починає виробляти антитiла. Тому якщо потiм вiдбувається зараження теперiшнiми живими вiрусами, то цi антитiла не дають §м можливостi укорiнитися  в здоровi клiтини".  Нiсенiтницi  якiсь... Потягся одноманiтний пейзаж i   вона закуняла...

            Та довго дрiмати не довелося. Справа в тому, що поряд з нею сидiв чорнявий заробiтчанин, перед ним -  його товариш, а через прохiд його матiр.  Чого вони не сiли всi поруч, було незрозумiло. Ця купка заробiтчан  голосно розмовляла, а §§ сусiда дiставав час вiд часу з велико§ сумки суху ковбасу й смердiв нею до нудоти. Руки вiн витирав об чохол переднього сидiння. На зупинках Ользi довелося  виходити з автобусу, щоб подихати свiжим повiтрям. Разом з нею завжди вибiгала iнтелiгентна жiнка середнiх рокiв i скаржилася, що з нею взагалi сiв хлопець з пляшкою пива. Пiсля цих розповiдей заробiтчанин здавався милим та чемним. 

            Далi виходити на зупинках  ставало все важче й важче, бо водiй автобуса  дорогою ще й бiзнес робив. На кожнiй зупинцi вiн  вантажив  та розвантажував якiсь мiтли та ящики... Крiм того,  вiн виконував роль сiльського бусика, пiдсаджуючи всiх бажаючих. За Могилев-Подiльськом  у салон прослизнула худенька зморщена жiночка з сивою халою на головi й квiтчастою хусткою зверху брунатного пальта. Спочатку ця добродiйка  стояла мовчки, а потiм  пронизливим й роздратованим голосом почала  коментувати дi§ тих, хто всiдався  на звiльнене мiсце. Попереду Ольги  дрiмала донька румуна з навушниками у вухах. В цьому автобусi чомусь нiхто не сидiв поруч зi сво§ми, бо §§ батько, сухорлявий лисий волох з довгим хвостиком на потилицi,  базiкав попереду iз сво§м сусiдом на всiх мовах: укра§нськiй молдавськiй, румунськiй, росiйськiй... Дама з  халою заходилася  соромити чергового "нахабу", коли раптом пролунав голос  паруб"яти: "Мамо, та заспокойтеся". Всi  засмiялися... З усiх бокiв  засоромили синулю, в той час, як його матiр завзято лаяла всiх пасажирiв, схилившись над товаришем заробiтчанина. Так вона схилялась i лаялась, схилялась i лаялась, допоки не зчепилася  з матiр"ю заробiтчанина.  I тут нерви  товариша §§ сина  висотались, i вiн поступився  сво§м мiсцем. Дама з халою посидiла мовчки не бiльш як двадцять  хвилин i заходилася наново всiх паплюжити з примовками: "Людоньки, що ж це таке ко§ться?". Матерi  заробiтчанина це голосiння  набридло, i вона гаркнула водiєвi: "Даю тобi 100 гривень, тiльки висади цю суку!". Заробiтчанин, звичайно,  заступився за матiр, i колотнеча зайнялася з новою силою аж поки дiвчина в чорному пальто, яка на зупинках нервово палила спльовуючи по-чоловiчому,  рикнула ззаду низьким прокуреним голосом: "То ви дасте  спокiй?!". Лемент був таким розпачливим, що на якийсь час сторони заспоко§лися.

            Години  з двi дiйсно  §хали тихо-мирно... Але для Дами з халою ця тиша була мабуть нестерпною... Чи довго мовчати  не вмiла, чи хотiла показати себе не скандалiсткою, якою §§ тут зробили, вона почала ласкаво розпитувати тихим i улесливим голосом флегматичну доньку румуна, куди та §де i навiщо. Так розпитувала, начебто не вона щойно узивала матiр  заробiтчанина шльондрою, хвойдою  та сучкою. Донька румуна  в'яло вiдповiдала, а потiм замовкла. Тим не менш Дама з халою все §§ мучила i мучила питаннями, аж поки дiвчина не вибухнула: "Та вiдклейтеся ви вiд мене!".

            ... I скандал розгорiвся iзнов. Тепер вже румун вимагав висадити Даму з  халою, втiм грошей  не пропонував. Жiнка обурилася:  що вона такого робить, що всi - проти не§? "Вiдвалiться вiд моє§ дочки! - кричав румун  чистою укра§нською мовою. - Вона §де на лiкування!". Мати  заробiтчанина пiдвищила ставку й запропонувала водiєвi   200 гривень за висадку Дами з халою, яка напалася на румуна: чому це вiн не лiкується у себе в Румунi§? Хтось запропонував румуну пересiсти до своє§ доньки, та той вiдмовився, напевно. щоб не порушувати правило цього автобусу,  де всi сидiли не поруч зi сво§ми...  Нарештi дiвчина iз прокуреним голосом  iз заднього сидiння знову зупинила суперечку сво§м страшним вигуком: "Та замовкнiть вже!".

            Нарештi, всi заспоко§лися й у глибокiй темрявi автобус при§хав до Уманi, де половина пасажирiв вийшла... Дама з халою встала.... Вона стояла бiля свого колишнього сидiння, на яке всiлася  дiвчина з кошиком. З нових зайшов парубок напiдпитку  i  став позад Дами з халою так, що §й довелося схилитися над новоприбулою дiвчиною.  Налиганий  парубiйко так налiг на Даму з халою, що та заверещала й зачала його ганьбити. Знайомий низький прокурений голос ззаду втомлено констатував: "Третiй акт марлезонського балету...". Автобус гримнув, а налиганий парубчисько здивовано озирнувся: "Ви що тут всi - клоуни?". Нарештi звiвся дотепер  мовчазний синуля, i спробував втиснутися мiж сп'янiлим парубiйком та  матiр'ю. Дама з халою весь цей час верещала на втiху старих пасажирiв, але десь за Уманню вони iз сином зненацька вийшли.... В автобусi  запанувала могильна тиша...  В Кiровоградi румун купив пива собi i своєму безгласному сусiдовi, який всю дорогу тiльки його й слухав... Щиро  смакуючи подробицi, румун  вкотре переказував  перипетi§ цiє§ по§здки.

                ...  У рiдному мiстi Ольгу зустрiчав зять на автiвцi. Дорогою вона намагалася розповiсти йому, як вiдпочила, як весело §хала додому, та  розповiдь не пролунала. Зять похмуро крутив баранку i навiть не посмiхнувся...  Без ентузiазму вiн вкинув дорожню сумку у §§ квартиру та одразу й по§хав....    

4

            Настала  весна...  Робота над книгою просувалася все жвавiше й  жвавiше. Творчо§ кризи - як  не було.  Натхнення не вiдпускало... Почувався так, наче писав свою  першу повiсть. Ось i зараз вiн бiгав по кiмнатi наймано§ квартири з цiєю червiньковою, вже трохи забрудненою ниткою в руках. Пiдсвiдомо боявся розiрвати §§ або загубити. Чомусь ввижалось, що з ниткою  щезне i муза. Тому письменник вже не крутив нитку, а обережно клав §§ бiля комп"ютера...  Iнодi накручував  на палець  i знiмав лише тодi, коли йшов додому. А нещодавно придбав для свого джерела творчостi порцелянову скриньку. I йому щастило: дi§ роману стрiмко розгорталися...

            ...Пiдозра впала на Карiне, коханку Журкiна.  В Карiне не було алiбi. Що робила ворожка того вечора, як сталося вбивство? Дiд почав стежити за нею... Зайшов начебто поворожити.... Темна кiмната, iкони, таємничi слова: "Ви?  Навiщо  прийшли?" Коли дiдуган розповiв, що Журкiн перебуває пiд слiдством i наразi  на пiдписцi про неви§зд, Карiне забiгала по кiмнатi, змахуючи iкони додолу.... "Як вiн там? О-о-о-о!!! Я бажала його  смертi...".

            ...Дiдова бiлявка на цю розповiдь блимає очима: "Вона вбила свого коханця?". Дiд захоплено  розповiдає §й про сво§ пiдозри, а в юнiй голiвцi тим часом миготять  iншi, ще розпливчастi думки...  Так просто? Так просто звiльнитися вiд дiда? Треба б заприятелювати з цiєю Карине...       

            Тут Сергiй (чи то Андре, бо вiн вже озивався i на це iм"я,  до того ж Кетрiн називала його Андре, хоча в не§ виходило  "Антре") трохи вiдволiкся вiд сюжету... Так... Конче необхiдно продиратися до англомовного читача.... Рiк тому вiн, наслухавшись Мурахiна, i сам заходився. Мурахiн всiх впевняв, що написав на паперi безлiч листiв до iноземних видавництв, коли ще був геть в Укра§нi невiдомим. I писав так три роки, допоки одне швейцарське  видавництво не зацiкавилося §м i не видало його першу книжку. Сергiй також  переклав на англiйську  свiй перший роман "Кривавий пес" i розiслав Iнтернетом та поштою. Вiдповiдi надходили трафаретнi: "Ви - молодчина i такi цiкавi, що дух займається, та ваша англiйська шкутильгає, i ви потребуєте нативного перекладача. Бажаємо вам щастя, але з iншим видавником, якого ви неодмiнно знайдете".  Лише пiзнiше вiн довiдався, що Мурахiн вчасно одружився на англiйцi...

            Тому Сергiй вирiшив припинити безглуздi експерименти, а братися за захiд серйозно i зi знанням справи. До того ж, тепер має з ким обговорити це питання. Кетрiн  допоможе  перекласти кiлька глав з "Кровавого хлопчика" i посприяє виданню цього трилера... I не в якiйсь там Польщi чи Чехi§, а просто у Великобританi§. То буде прорив... Але прорив буде завтра, а сьогоднi... Сьогоднi мусить ловити натхнення i писати  роман, пiсля якого вiн вже вiдпочине сповна ... I подi§  знов замерехтiли перед ним як на кiноплiвцi...

            ...Виявилося, що слова "Я не хотiла його вбивати" мали сенс фiгуральний. Карiне мала на увазi наступне. У статусi коханки Журкiна вона при§хала з ним до казино. А там, мов на бiду, розважалися  пройдисвiт Короленко та вiтчим Журкiна, який проциндрював грошi  дружини.    Вiтчим почав в черговий раз до не§  моргати, та вона вiдверталася. Тодi вiн до не§ пристав з проханням поворожити. Аби уникнути скандалу Карiне  розкинула карти. А тут ще й Короленко,  жигало iродiв, - "i менi поворожи". Тут  Журкiн розреготався i  спитав §§: "А де,  Есмеральдо, твоя кiзка?"  Це було образливо, бо й насправдi мала козу в повiтцi. Чоловiки   почали сперечатися:  хто є хто. Короленка нарекли ченцем, i той i не пручався, а лише порскав. Вiтчим швидко себе охрестив  капiтаном Фебом,  тож Журкiну залишилася роль страховиська Квазiмодо. Йому це не одразу сподобалося. Спочатку вийшли розбиратися.... I тут в Короленка пропав смiх, бо зрозумiв, що роль ченця йому не личить. Зав'язалася  бiйка. Журкiн  дiстав пiстолета i випадково влучив у Короленка, хоча цiлився в обридлого  вiтчима. Вiн поранив Короленка  у ногу i  покаявся...  Згадав, що Квазiмодо грав Пєткун, а той поганих персонажiв не гратиме.  Довiдавшись, що Короленко помер у лiкарнi, Карине-Есмеральда вирiшила, що вона винуватниця всього того, що трапилося, i що то вона вбила пройдисвiта Короленка. Вiн, мабуть, помер вiд нероздiлено§ любовi.

            .... Пiзно ввечерi письменник  приплентався додому увесь спустошений... Дружина зустрiла його чудовою вечерею.  Сергiю  стало шкода §§... Так силкується, так тужиться.... 

Та вiн i  так з нею затримався...

5

            Петров не повiрив сво§м вухам, коли довiдався, що 12 канал загризся з самим Губернатором!  Директор цього каналу Сухонiс був неадекватним хлопчиськом, вiд якого можна  очiкувати чого завгодно. За два роки  вiн такого накерував, що годi й казати.  Давно вже цього пройдисвiта потрiбно смикнути за полу!  Головний редактор 21-го задоволено   посмiхнувся... Може справедливiсть нарештi вiзьме гору?  Най тепер побiгає та пошукає пiдтримки, як вiн колись бiгав...

            Вiн зателефонував редакторовi 999 приватного каналу i та йому повiдомила, що зловтiшається не вiд один, а  всi чекають, що нарештi цього Сухонiса  пришпилять як слiд, а в кращому разi - витурять з телебачення.

            Коли цей Сухонiс став у руля, то як вiн обiйшовся  з народними та заслуженими тележурналiстами? Люди поважного вiку, досвiдченi, практикованi  спокiйно вели сво§ передачi. Вони  запрошували статечних людей, здебiльшого ветеранiв,  якi мають неабиякий життєвий досвiд... На передачi "Зустрiчi з ветеранами"  молодь настановляли на шлях iстинний... Або "Рандеву з молоддю", де серйозна порядна жiнка (до речi дружина директора машинобудiвного заводу)  вела з петеушниками довгi розмови про статевi вiдносини, про любов i навiть про секс... А в передачi "Земельнi новини"  поштивий дядечко сумно розпитував фермерiв та голiв сiльрад про §хнi проблеми... А Сухонiс? Розпочав якiсь дебати, ввiв лозунг "Укра§на понад усе!" i  ходить у вишиванках...

            Тут зайшов Крищенко... Вiн вже все знав та настро§в свого керiвника не дуже подiляв.

            - Сухонiс нам перебиває рейтинг, та треба визнати, що лад таки вiн навiв...

            - Здурiв!... Як вiн його навiв? З ранку до ночi дебати!  Запрошує якихось  шавок,  а  Губернатор  до нього  - анi на крок! А в "Петрiвськiй затоцi" вiн  мало не щомiсяця...

            - Та хоч обличчя якiсь приємнi, - зiтхнув Крищенко. -  Чесно кажучи я залюбки перетягнув би пару його журналiстiв.. Згадай передачi 12-го ще три роки тому! Я особисто §х дивився як "Аншлаг".  Пам"ятаєш "Земельнi новини"? Пiдтоптаний дядько  жував увесь час сво§ старi окуляри на резинцi...А я таки  частенько  його бачив напiдпитку у пивбарi бiля свого дому. А ота дружина  директора, що збирала петеушникiв i втирала §м щось про секс?  Так i пiдмивало спитати: звiдки ти щось знаєш про секс? Директор навчив?  А ота народна артистка у перуцi? Уявляєш, скiльки §й рокiв, якщо менi п"ятдесят сiм, а я ще малим на не§ дивився в голубий екран.

            - Ну то може й так, але хiба можна всiх спроваджувати? Набрав молодь i що мене бiсить найбiльше, так то його  ДЕБАТИ! Самi ДЕБАТИ i новини - бiльш нiчого. Приходь, хто заманеться - i прямо в ефiр!

            Крищенко замовкнув... Вiн знав як Петров пiарить мiсцевих полiтикiв.  Сам заступник не зловтiшався, тале визнавав, що Губернатор був проблемний.... Рiк у мiстi, а вже "в темi" i мешкає в найпрестижнiшому районi мiста. А причина елементарна:  висуванець   мiсцевого олiгарха...  Хлопець молодий, але начебто народився функцiонером. Є такi... От не поталанило йому народитися у радянськi часи!... Вiн би там зробив собi кар"єру  по комсомольськiй лiнi§.  А Сухонiс вибрикує, бо набридли йому  кучмiвськi темники. Крищенко  з ним нiколи не сварився i колись зустрiвся  на нарадi в адмiнiстрацi§, де той йому ще пожалiвся, що  прес-секретарка Губернатора давала перелiк питань Губернатору, вимагала знiмати його в правильних ракурсах i таке iнше. Вiн ще порадив Сухонiсу не зв"язуватися, та хiба той слухає чи§сь поради?

            Крищенко повернувся до свого кабiнету i  вмикнув 12-й канал послухати що там i до чого. Сухонiс саме розповiдав, як ще восени на §х каналi пройшов телесюжет про зустрiч  з ветеранами, в якому  Губернатор бiльшу частину свого привiтального спiчу присвятив полiтичнiй агiтацi§. Пiсля виходу цього сюжету в ефiр прес-служба обладмiнiстрацi§ зажадала, щоб на публiчнi записи заходiв за участю губернатора вiд каналу §здив лише "спецiально навчений" тележурналiст, якому розкажуть i покажуть, де i як подавати узгодженi з Губернатором репортажi.

            Раптом  до кабiнету вбiг захеканий головний редактор.

            - Ти дивися? Нi, ну погодься, що вiн - просто дурень! Забув, що керує каналом, де значна доля належить  державi! То чому Губернатор, який видiляє §м грошi на зарплату, не може собi зажадати окремого журналiста?

            Крищенко промовчав... Сваритися зi сво§м акцiонером через якогось  Сухонiса бажання не мав   та подумав, що Петров який був недолугий таким i залишиться. В його головi так вже засiло вiдробляти отриманi грошi, що вiн i не розумiє, що Губернатор видiляє на канал не власнi грошi...

            - Кiлька тижнiв назад, пiд час зйомок мiтингу перед будинком обладмiнiстрацi§ в кадр сюжету новин телеканалу потрапив плакат пiкетникiв "Губернатора - у вiдставку", - тим часом з екрану говорив Сухонiс. - Прес-служба обладмiнiстрацi§ поставила вимогу вирiзати цей кадр i переписати ефiр для нашого випуску новин. Потiм  наказали вирiзати синхрон, де лунали вигуки проти Губернатора... Дiйшло до того, що  журналiстiв навчають якi питання §м можна ставити при зустрiчi з Губернатором. Мене кiлька разiв викликали до облдержадмiнiстрацi§  й вчили там, що i як варто видавати в ефiр. Ми запросили Губернатора на теледебати у прямий ефiр, щоб не було обвинувачень, що ми перекручуємо iнформацiю. Але Губернатор вiдмовився, пославшись на зайнятiсть у зв'язку з днем народження дружини.

            - Ха, прийде вiн до тебе на теледебати! Ти вже мiсто замучив сво§ми дебатами!

            Тут Петров згадав про невiдкладнi справи й побiг телефонувати скандальнiй журналiстцi  999-му Тетянi Борисовiй, щоб  розробити з нею спiльний план дiй, органiзувати листи й вiдповiднi репортажi. Тетяна, на  щастя,  взяла на себе найбруднiшу роботу - iнтерв"ю  з колишнiми дружинами Сухоноса.

///

Iрина Солодченко?2010


 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"