Станиславский Филипп Степанович : другие произведения.

Ретроспектива-11. Напередоднi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Завтра була вiйна

  НАПЕРЕДОДНI.
  Лiс на схiдному березi невеличкої рiчки Снов поблизу селища Стара Рудня, де розташувався штаб армiйської групи генерал-майора Герасименка, нiчим не вiдрiзнявся вiд лiсiв, якими так багата земля Чернiгiвщини. Пiд густими кронами його дерев розмiстилися в капонiрах стандартнi модулi-контейнери штабного комплексу "Редут". З "кубикiв" такого "конструктора", що перевозилися на причепах-трейлерах, можна було швидко - всього за годину-двi - "скласти" командний пункт дивiзiї, армiйського корпусу, навiть фронтового об"єднання, польовий вузол зв"язку, i так само швидко його "розiбрати" та перекинути за десять-двадцять кiлометрiв або й взагалi, в iншу частину країни. Поряд з штабними модулями вiдритi щiлини на випадок авiацiйного удару. Самi модулi прикритi вiд спостереження з повiтря маскувальними сiтками. Вiд кожного тягнуться телефоннi дроти, пiдвiшенi до стовбурiв дерев або на високих тичках.
  По лiсовiй стежинi неквапливо прогулювався разом з командувачем Пiвнiчно-Схiдного оперативного командування генерал-лейтенантом Тимошенком Гетьман України Павло Петрович Скоропадський. Семен Костянтинович доповiдав Гетьману про подiї останнiх днiв на тому боцi. I подiї були невтiшнi: радянськi прикордонники зрiзали дрiт на кордонi, знiмали мiни i здавали свої дiлянки польовим частинам Червоної армiї. Про цi змiни повiдомляли українським вiйськовикам з прикордонники. Ще минулого тижня в Департамент Прикордонної Служби України з застав почали поступати тривожнi повiдомлення: прикордоннi наряди фiксувала на протилежному боцi кордону масове виселення населення з прикордонної смуги. I пiсля цього звiльнену вiд людей територiю займали з"єднання, частини i пiдроздiли Червоної армiї.
  Те саме повiдомляла штаб Оперативного Командування власна розвiдка. I не лише про одне це...
  Тiльки з початку року побудовано 256 нових аеродромiв в прикордоннiй смузi та поблизу неї. На кожному будувалася злiтно-посадочна бетонована смуга довжиною тисячу двiстi i шириною до вiсiмдесяти метрiв. Для будiвництва залучили близько трьохсот тисяч ув"язнених з таборiв, засуджених до виправних робiт i арештантiв з в"язниць. На новозбудованi аеродроми завозяться десятки тисяч тонн авiабомб, тисячi тонн авiацiйного бензину, запаснi частини для винищувачiв, штурмовикiв та бомбардувальникiв. На новi i старi аеродроми, як повiдомляє технiчна розвiдка, вже перебазовано авiацiю з внутрiшнiх вiйськових округiв Радянського Союзу, на деякi по сто-сто двадцять лiтакiв. Прикордоннi станцiї були забитi ешелонами з боєприпасами. Десятки тисяч вагонiв з снарядами i набоями радянськi воєначальники тримали поряд з кордоном. А в прикордонних з Україною лiсах з весни зосереджувалися тисячi гармат i танкiв. Бойову технiку "червонi" накопичували потроху i заздалегiдь, щоб не сполохати українську сторону. А в перший тиждень вересня почали прибувати ешелони з живою силою. Тiльки за останню добу на Чернiгiвському напрямку повiтряною розвiдкою - це був висотний командний пункт, який вiв i технiчне спостереження також - зафiксовано прибуття не менше шiстдесяти ешелонiв. Все свiдчило: ось-ось "червонi" рушать...
  Саме про це i говорив Гетьман з командувачем ПнС ОК.
  На поворотi до блоку модулiв оперативного вiддiлу Гетьман зупинився.
  - ...на жаль, Семене Костянтиновичу, не передбачили ми, що бiльшовики розпочнуть бойовi дiї ще до повного зосередження всiх своїх сил. Але й зараз у них потужна армiя, готова по першому сигналу перейти кордон. "Червонi" командири прекрасно розумiють головне: щоб в початковому перiодi вiйни, в найпершi її години i днi не повторився сценарiй Свiтової вiйни, не дати нам змоги органiзувати суцiльний фронт. Їхня задача полягає в тому, щоб райони бойовищ стрiмко вiдсунути якомога глибше в тиловi областi нашої країни, тим самим зриваючи нашу мобiлiзацiю, порушити стратегiчнi перевезення, зайняти райони, якi ми готували до оборони, разом зi сховищами стратегiчних запасiв, важливi адмiнiстративнi, промисловi i транспортнi центри України. - Гетьман глянув на годинника i простягнув руку для прощання. - Але воювати потрiбно. I найперше, встояти перед розсiкаючими ударами танкових клинiв противника...
  - Мене мучить iнше... - Тимошенко запитально глянув на Гетьмана i той кивнув, дозволяючи. - На вiйськовiй нарадi весною, коли проводилася воєнна гра, я пропонував ударити першим, не чекати, поки "червонi" влуплять нам довбнею по головi. Мене пiдтримали бiльшiсть генералiв. Що було б тодi? Навiть при тому, що у комунiстiв зберiгалася б п"ятикратна перевага у живiй силi i десятикратна в технiцi?
  - Ех, дорогий мiй Семене Костянтиновичу, - зiтхнув Гетьман, - я чудово розумiю переваги першого удару, коли противник позбавлений iнiцiативи, коли його вiйська зосередженi впритул до кордону компактними масами, коли запаси боєприпасiв, пального, спорядження максимально приближенi до кордону. I все це можна не просто накрити артилерiйським вогнем, знищити ударами авiацiї, а захопити пiхотою i танками. Тим самим, позбавити свого противника необхiдних ресурсiв. Солодка мрiя... Та в даному разi Україна знаходиться в такому становищi, що наш превентивний удар по Радянському Союзу весь свiт - ви розумiєте, кого я маю на увазi! - сприйме, як прояв нашої агресивностi i згодом це вилiзе нам боком.
  - Знамениту тачанку придумав генерал-лейтенант Андрiй Григорович Шкуро, вiн розпочав маневрену вiйну. Але Кiннi Армiї створили Ворошилов i Будьонний... Та що там казати, я сам приймав участь у створеннi Кiнної Армiї... I цi видатнi кавалеристи розумiли маневрену вiйну значно краще нiмецьких, британських i французьких генералiв, якi всю вiйну просидiли в далеких вiд фронту штабах i досвiду маневреної вiйни не мали. У них був лише досвiд вiйни в окопах. - Тимошенко за останнi днi i ночi добре бачив, як розкручується маховик радянської вiйськової машини все швидше i швидше. - I Шкуро, i Будьонний з Ворошиловим родом з кавалерiї. Шкуро створив кiнний корпус, Будьонний i Ворошилов наслiдували його приклад, а потiм пiшли далi i створили Першу Кiнну Армiю. А вiд кавалерiйських корпусiв i Кiнних Армiй, насичених кулеметами, кiнною артилерiєю, лiтаками, броньовиками i бронепоїздами до танкових корпусiв i армiй нинiшньої РСЧА пiвкроку. Принципи бойового застосування однi i тi ж самi...
  - Танковi i механiзованi корпуси є iнструментами наступальної, агресивної вiйни. А наша армiя таких сильних iнструментiв не має. Тобто, Семене Костянтиновичу, ви хочете сказати...
  - Я хочу сказати, що ми вiддаємо iнiцiативу "червоним". - Не зовсiм ввiчливо перебив Гетьмана Тимошенко. - Вони володiтимуть iнiцiативою, а це може мати дуже поганi наслiдки i для перших боїв та операцiй в Прикордоннi, i для подальшого ходу вiйни. Прикордонну битву ми можемо програти. Є ризик...
  - Мабуть, є якийсь сакральний сенс у тому, що сильнiшi i крупнiшi армiї програють вiйни, маючи перевагу в силах, кращу зброю. Чи його немає? - Усмiхнувся у вуса Павло Петрович. - Наполеон зiбрав восьмисоттисячну армiю... I де вона загубилася? Заблукала в трьох соснах, залишилася охороняти тили...
  - Всi справа у агресивнiй манерi ведення вiйни. - Не погодився Тимошенко.
  - Чи у вiйнi обороннiй. - Поправив командувача ПнС ОК Скоропадський.
  - Король Францiї не мiг захистити свою країну вiд купки скандинавських бандитiв, якi ходили на своїх драккарах по Сенi ледь не до Парижа. Вiн не знав, де їх чекати. Чекати їх потрiбно постiйно, а вони приходять тодi, коли хочуть. Могутня Китайська iмперiя не раз отримувала жахливої сили вторгнення кочiвникiв, i для оборони нiчого кращого за Стiну не придумала... - Вони продовжували давню суперечку.
  - Аналогiчний принцип оборони дiє завжди. - Сказав Гетьман. - Той, хто нападає, завжди ставить супротивника в невигiдне i незручне становище. Поступово ситуацiя вирiвнюється, але краща тактична пiдготовленiсть - за рахунок пiдготовки до моменту "Ч" - нападаючого буде зберiгатися деякий час. При будь-якiй стратегiчнiй ситуацiї умови, знову ж таки, диктує той, хто нападає. Але, як каже моя внучка, йому може обломитися. - Гетьман усмiхнувся. - Нiмецька пiхота напоролася на кулемети, кавалерiя на колючий дрiт, а все разом на скорострiльну гвинтiвку Лi-Енфiльда. Хто ПЕРЕМАГАВ i хто ПЕРЕМIГ?
  - Шанси на блискучу перемогу, на швидкий, повний i нищiвний розгром ворога в чотирнадцятому роцi були. "Позицiйний тупик" Свiтової вiйни стався не тому, що стратеги були нездарами або ж тупаками. Просто пiд рукою у генералiв не було достатньої кiлькостi вiйськ. Вiйна була оголошена, а жодна країна не мала вiдмобiлiзованої армiї. На кордонi зiйшлися передовi загони i частини прикриття, а головнi сили - не готовi! Для германцiв дорога на Париж була вiдкрита, вони могли дiйти до французької столицi в першi ж днi вiйни i взяти його. Фортецi вони могли обiйти стороною, а дрiбнi заслони змести, не помiтивши. Проблема була тiльки в тому, що армiя у них була не вiдмобiлiзована. Генералам не вистачало вiйськ! Мобiлiзацiю нiмцi провели в рекордно короткий термiн, але ситуацiя була вже не та. Обстановка кардинально змiнилася. Момент був втрачений. I у Росiйської армiї був такий же пречудовий шанс, i у французiв, i в австрiйцiв. У всiх були можливостi, але всi не зумiли ними скористатися...
  Вiддалiк пройшли строєм офiцери, очевидно, новоприбулi резервiсти - штаб армiйської групи поповнювався офiцерами запасу. Вони були з цивiльними валiзами i стандартними пiхотними ранцями.
  - Вiйськовi iсторики i видатнi теоретики, зокрема генерал-лейтенант Свєчин, рекомендували зустрiчати ворожу навалу обороною. Вибити танки противника, перемолоти його дивiзiї, дати ворогу видихнутися, розтягнути комунiкацiї... - Гетьман також перевiв погляд на офiцерiв, зараз перед їхнiм строєм щось говорив начальник штабу армiйської групи. Обличчя їхнi заряснiли усмiшками, - полковник не цурався влучних, хоч не завжди лiтературних, епiтетiв, - долинув короткий смiх, начальник штабу махнув рукою i офiцери розiйшлися по модулям. - ...Нехай вiн витратить резерви, паливо, боєприпаси i тiльки пiсля цього переходити в контрнаступ. Логiка тут проста: на тебе суне лютий буйвiл, але в тебе мiцний дiм. То ж зачини дверi перед ним, нехай вiн з розгону рогами в мiцнi дошки встромиться! Нехай застрягне! Ось тодi твiй час i настане. А бiгти йому назустрiч з сокирою чи вилами не варто - можна нарватися. Наступати на ворога є сенс тiльки тодi, коли вiн слабий. Або коли спить. А коли ворог сильний i готовий до удару, тодi зустрiчати його потрiбно обороною. Непрохiдною i непробивною... Нехай на оборонi вiн зуби собi поламає, нехай його плани пiдуть шкереберть! Ось тому ми навмисне вiддаємо iнiцiативу противнику - наступайте, ми подивимося, що у вас вийде, товаришi бiльшовики! А потiм розгром вам влаштуємо...
  ...Тимошенко знав, що з тридцять сьомого року на столах вищих керiвникiв Збройних Сил України i Української Держави лежав труд колишнього генерал-лейтенанта Росiйської армiї, що пiсля жовтневого перевороту перейшов на службу до бiльшовикiв i пiсля перемоги, до якої доклав немало зусиль, комунiстiв у Громадянськiй вiйнi став комдивом Робiтничо-Селянської Червоної армiї, Олександра Андрiйовича Свєчина "Стратегiя". Та що говорити, у нього самого ця книга була настiльною!
  Знав Семен Костянтинович i те, що Олександр Свєчин - молодший брат Михайла Андрiйовича Свєчина, товариша по службi генерала Скоропадського. I в 1938 роцi Олександра Свєчина мали розстрiляти за звинуваченням, як "учасника офiцерсько-монархiчної органiзацiї та вiйськово-фашистської змови". Його старший брат, який стояв бiля витокiв РОВСу , на той час уже вiдiйшов вiд керiвництва цiєю органiзацiєю i очолював фiлiал Росiйського Банку в Баренцбурзi. З молодшим братом не пiдтримував стосункiв через протилежнi полiтичнi уподобання - Михайло й на дух не виносив комунiстiв, але коли дiзнався про смертний вирок, що його винесла Олександру Вiйськова Колегiя Верховного Суду СРСР, перейнявся долею молодшого брата. Тодi старший брат, Михайло Свєчин, отримав аудiєнцiю у Гетьмана України Павла Скоропадського i просив в iм"я їхнього давнього знайомства врятувати брата. Гетьман прохання виконав, хоч воно коштувало українськiй полiтичнiй розвiдцi дорого. Перед самим виконання вироку приреченого вiйськового мислителя i фiлософа спецгрупа СБУ викрала з Лефортовської в"язницi i доправила в Україну. Врятований колишнiй комдив поселився в Днiпропетровську, де жив з серпня тридцять восьмого року усамiтнено - його сiм"ю було вiдправлено в табори, як "членiв сiм"ї зрадника батькiвщини".
  А науковi працi Олександра Андрiйовича Свєчина по стратегiй i вiйськовiй iсторiї публiкувалися в Українi i широко використовувалися українськими генералами i полiтиками...
  По стежинi до спiврозмовникiв прямував офiцер в повсякденнiй формi, однак в темно-синiй пiлотцi льотчика. Охоронець зупинив його, проте Гетьман побачив пiлота свого гелiкоптера, i став прощатися.
  - Вiйна, яку розпочинають завтра бiльшовики, стане моментом iстини для нашої країни i для нас з вами, Семене Костянтиновичу. - Гетьман простягнув для прощання руку. - Український народ свiй вибiр зробив i доручив нам його, цей вибiр, захищати. Тож бажаю вам виконати свiй обов"язок, а верх наш буде!
  - Ну, в цьому нiхто не сумнiвається.
  - Ось тому i буде, що нiхто не сумнiвається. - Обличчя Гетьмана посвiтлiшало в добрiй посмiшцi. - До нових зустрiчей, Семене Костянтиновичу... i бережiть себе. Вам ще багато потрiбно зробити...
  Охорона щiльним кiльцем оточила Гетьмана - троє попереду, двоє з бокiв i двоє позаду: час був непевний, а комунiсти напередоднi вiйни не проґавили б можливiсть обезголовити Українську державу хоч на короткий час - i за кiлька хвилин Тимошенко почув, як почали розкручуватися гвинти гелiкоптерiв...
  Вiйськовий транспортний гелiкоптер, який пiднявся зi злiтного майданчика на лiсовiй галявинi поряд зi штабом армiйської групи, взяв курс на пiвденний захiд, до української столицi. До нього прилаштувалися ще три таких же самих гелiкоптери, якi пiднялися в повiтря ранiше: двi машини з бiйцями гетьманської охорони i повiтряний командний пункт Головнокомандувача Збройних Сил України.
  День вже схилявся до вечора i тiнь гвинтокрилою машини по землi наздоганяла гелiкоптер, який на двохсоткiлометровiй швидкостi наближався до Києва. Тiнь ковзала по зеленим масивам лiсiв, перетинала польовi i лiсовi дороги, праворуч - майже поряд - в туманному серпанку проплив Чернiгiв, його ланка С-34 обiгнула по широкiй дузi: там нiби-то тривало звичайне мирне життя, а до початку нового, воєнного, лишалося всього кiлька годин, хоч в таке в Українi ще нiхто не хотiв вiрити. Та приготування до можливого вторгнення вже йшли другий тиждень i з повiтря Гетьман це бачив. Промайнула пiд черевом гелiкоптера бетонована смуга автостради, замигтiли свiжою стернею акуратнi прямокутники полiв, вряди-годи червонiли черепичнi дахи багатих хуторiв. Лiворуч бiгла широка стрiчка автостради Чернiгiв-Київ i тепер гелiкоптери трималися за неї, як слiпий за стiну. Ще вранцi заповнена щiльним потоком легковикiв, вантажiвок, пiкапiв з причепами, зараз вона опустiла. До столицi залишалося не бiльше чвертi години польоту...
  Київ зовсiм не те мiсто, яке дозволяє вештатися в своєму небi всяким лiтальним апаратам, тому на борт гелiкоптера Гетьмана поступали радiосигнали запитiв системи "свiй-чужий" i автоматична система вiдповiдi давала кодований сигнал, так що черговi офiцери, якi було насторожувалися, знову розслаблялися в своїх крiслах в кабiнах радiолокаторiв системи протиповiтряного захисту української столицi.
  I це зрозумiло. Столиця - це центр управлiння державою. Знищити його в першi години чи днi вiйни - заповiтна мрiя кожного агресора. А українська столиця знаходилася всього за сто кiлометрiв вiд кордону i досягти її радянськi лiтаки могли за пiвгодини пiсля злету. Тому протиповiтряну оборону доводилося тримати в постiйнiй готовностi до вiдбиття удару, а операторам радарiв пильнувати в своїх кабiнах.
  Однак для комунiстичних "визволителiв" спокуса знищити першим несподiваним ударом вище керiвництво Української Держави була настiльки великою, а Київ був так близько до кордону, що зневажити таку можливiсть було б надто безвiдповiдально. Звичайно, столиця була обладнана в достатнiй мiрi бомбосховищами для вищого керiвництва держави i Збройних Сил, товщина перекриття яких становила чотири-п"ять метрiв фортифiкацiйного залiзобетону i були вони обладнанi всiм необхiдним для життя i роботи. Та й охоронялася столична резиденцiя Гетьмана досить надiйно. Тiльки для Гетьмана обладнали й iншi команднi пункти, якi не тiльки бетоном, сталлю i вартою з собаками були захищенi, але й таємницею.
  Саме до однiєї з таких резиденцiй i прямувала четвiрка гелiкоптерiв.
  Не долiтаючи до столицi, гвинтокрилi машини повернули на захiд. Коли перетнули Днiпро, внизу потягся лiс. Через пару десяткiв кiлометрiв зелене листя дерев доторкнулося до високого бетонного паркану за яким йшла загорожа з колючого дроту. За цiєю "колючкою", за високою стiною бетонної огорожi, в густому парку - двоповерховий особняк, стилiзований пiд старовинний замок-палац. Колись тут було замiське житло київського багатiя. Але майже чверть столiття тому назад сюди прийшли люди, якi вважали, що несправедливо, коли у одних великий дiм, а у iнших - маленький. I київського багатiя вони вбили. Потiм у холодному листопадi вiсiмнадцятого року в цьому особняку розмiстився штаб заколоту проти Гетьмана. Надто вже мiсце зручне. А пiсля придушення тiєї ребелiї - штаб Катеринославської дивiзiї генерала Петровського, яка власне i подавила в зародку заколот Винниченка-Петлюри у груднi того ж таки 1918 року.
  Ще перший власник вiдгородив свiй палац i парк високою стiною. Спочатку ця стiна була цегляна, потiм цеглу замiнив бетон. Наступнi власники цю стiну змiцнювали, надбудовували, доповнювали всякими штуками, щоб начисто вiдбити охоту через стiну перелiзати. Стiна оточена густими кущами, в кущах непролазне плетиво колючого дроту. Коли придивитися, то крiм "колючки" в кущах можна помiтити сiрий шкарубкий бетон. Це кулеметнi каземати, якi пiдземними коридорами сполученi з пiдвальним примiщенням варти. З середини вздовж бетонного паркану - дорiжка з плит, яку обходить варта з собаками. Тому потрапити на територiю можна тiльки через контрольно-пропускний пункт, де теж бiля ворiт - вартовий.
  Вiд самих ворiт будiвель не видно, до них веде дорога серед густих кущiв. Нiби в тунелi iде дорога та, не звернеш. Дорога плавно завертає до особняку, схованого серед каштанiв. Перед центральним входом з високим бiлими колонами майданчик, викладений сiрими плитами i оточений кущами бузку. Далi вiд особняку дорога веде до сучасних одно, дво i триповерхових будинкiв з асфальтованими дорiжками, тенiсним кортом i злiтно-посадочним майданчиком для гелiкоптерiв та легких лiтакiв. Йдучи ще далi, можна потрапити в парк, що своєю зеленою млою приховує весь комплекс будiвель. Тут в парку непримiтний вхiд до пiдземного командного пункту, спорудженого глибоко пiд землею i захищеного тисячами тонн залiзобетону i сталi. Там, пiд землею - робочi примiщення, житловi кiмнати, вузол зв"язку, їдальня, госпiталь, склади i все, що необхiдне для життя i роботи найвищого керiвного органу країни в умовах повної iзоляцiї досить тривалий час.
  Такi самi резиденцiї, замаскованi то пiд багатий хутiр, то пiд оздоровчий санаторiй в Криму чи спортивну базу в Карпатських горах побудованi також на Сходi i Заходi, Пiвночi та Пiвднi України.
  В крайньому випадку, коли доля покаже свiй оскал, командний пункт Гетьмана розмiститься на двох десятках автомобiлiв та бронетранспортерiв i розчиниться в сiро-зеленiй масi пiдпорядкованих оперативним командуванням вiйськ. Та й висотний командний пункт теж може стати резиденцiєю Гетьмана...
  Гетьман сидiв в зачохленому бiлим полотном крiслi i щойно переглянув останнi повiдомлення керiвникiв вiйськового департаменту, губернаторiв прикордонних областей України, отриманi по радiотелетайпу. Вiдклавши папери, задумливо глянув в круглий iлюмiнатор. Ближче до кабiни пiлотiв ад"ютант i начальник охорони спостерiгали за небом, де йшла трiйка таких же, як гетьманська машина, гелiкоптерiв.
  Немає, мабуть, бiльш болiсного вiдчуття для людини, яка зосередила в руках величезну державну владу, нiж вiдчуття неможливостi негайно застосувати цю владу, вжити якихось невiдкладних i важливих заходiв, вiд чого залежить найголовнiше не тiльки в твоєму життi, але в життi твоєї країни, твоєї держави...
  Поклавши папери на столик, Гетьман вiддався думкам, що не давали спокою його серцю. А збоку могло здатися, що Павло Петрович, схиливши голову на руку, задрiмав. Але сон до нього не йшов. Подумки вiн вже був у штабах майбутнiх фронтiв, армiй. Збуджена уява малювала стiйке видiння, яке ранiше, в розпеченiй атмосферi боїв Свiтової вiйни i мирних навчань слухняно спалахувало в ньому, осявало думку, пiдказуючи простi i надiйнi способи вирiшення оперативних задач, давало ключ до задумiв противника, допомагало керувати вiйськами, своєчасно вловлювати якимось шостим вiдчуттям змiни обстановки.
  Спостерiгаючи за бiлою пiною хмар, Павло Петрович намагався зiбрати думки. Шалений темп останнiх тижнiв давався взнаки i все переплутувалося i взаємно переплiталося. Подiї давно минулих днiв накладалися на нинiшнi: Маньчжурiя дев"ятсот п"ятого i приднiпровськi степи двадцятого, наступ в Схiднiй Прусiї чотирнадцятого року i неоголошена вiйна на прикордоннi, що тяглася до двадцять шостого, огляд вiйськ гвардiї останнiм росiйським iмператором на полi Красносельського табору в липнi чотирнадцятого i нинiшнiй iнспекторський полiт Гетьмана України Павла Скоропадського в штаби Оперативних Командувань перед нападом Радянського Союзу на Україну. I пам"ять весь час повертала Гетьмана в переддень Великої вiйни. В той день, коли до Петербурга прибув на дредноутi президент Францiї Пуанкаре...
  ...Тодi, в липнi чотирнадцятого, в парадних мундирах проходила гвардiя перед яскравим букетом мундирiв i суконь фрейлiн, що скупчилися за крупним крупом iмператорського коня i лакованими крилами коляски президента Францiї. Гудiло величезне поле пiд мiрним - дев"яносто крокiв на хвилину - поступом нiг. Лати i каски кiнноти блищали на сонцi. Шiстдесят три тисячi вiдбiрних вiйськ, скручуючи в поворотi голови, проходили перед царем Миколою i президентом Францiї Раймоном Пуанкаре. Повiтря наповнювали щiльнi звуки мiдних i срiбних труб, потужна хвиля їхня вiдкидала наляканих птахiв, нiби могутнiм ураганом. Цар поглядав на президента з блiдою посмiшкою: розкiшне видовище було наповнене могутнiстю i блиском. Золотi лати кавалергардiв i кiрасирiв, рiзнокольоровi мундири пiхоти, козаки, гренадери, нерозпiзнавана сумiш росiйських, австрiйських, нiмецьких корон, перевитих слов"янськими i латинськими вензелями на золотi погон, на червоному сукнi чепракiв. Лати, каски, ментики, кiвери, доломани, супервести, нагрудники, колети, лампаси, срiбнi савельєвськi шпори, стокарбованцевi тимофiївськi чоботи...
  А за кiлька тижнiв грянула Свiтова вiйна. I виявилася ця вiйна зовсiм не такою, як її уявляли i планували у високих штабах. Потрiбно признати, що була вона безтолковою. Всiх країн Європи помилилися стратеги. Розгромити противника потужно i швидко нiкому з них не вдалося. Замiсть стратегiї швидкого розгрому противника вiйна пiшла шляхом виснаження. Нiхто з стратегiв Антанти чи Центральних Держав такої вiйни не бажав i до такої вiйни не готувався. Нiхто не припускав i не передбачував, що ця вiйна виллється в багаторiчну тупу бiйню, в самознищення нацiй, що народiв Антанти, що народiв Серединних держав. Бруду багато, кровi багато, а толку в тiй бiйнi було мало. Всi готувалися до зовсiм iншої вiйни. А в тiй вiйнi, що сталася, все вирiшували ресурси, програвав той, у кого вони закiнчаться ранiше.
  Генерали i Антанти, i Серединних держав готувалися до рiшучого маневру, до переможних маршiв. Але пiсля короткого перiоду маневреної вiйни всi армiї потрапили в безнадiйний позицiйний глухий кут. Господарем поля бою став Його Величнiсть Кулемет. Вiн вивергав стiльки свинцю, що мiг зупинити будь-якi маси атакуючої пiхоти i кавалерiї. Кожен, хто не встигав сховатися вiд його вбивчого вогню, гинув. Магазиннi гвинтiвки також внесли свою долю у винищення живої сили ворога. А на додачу - скорострiльнi польовi гармати своїми снарядами розбивали i розганяли будь-якi незахищенi скупчення вiйськ.
  Порятунок був тiльки в землi. I всi армiї без будь-яких команд i вказiвок зупинилися i почали зариватися в землю. Солдати рили окопи - благо, були на той час у кожного малi пiхотнi лопатки, окопи з"єднувалися траншеями, траншеї - ходами сполучення. Перед траншеями пiхотинцi разом з саперами натягували колючий дрiт, в десять, двадцять, п"ятдесят рядiв, за першою траншеєю вiдривалася друга, за нею - третя. А потiм - i четверта, i п"ята. Далi - в нескiнченнiсть...
  Короткий перiод маневреної вiйни змiнився на чотири довгi роки тупим топтанням на мiсцi. Всупереч прекрасним генеральським задумам. Наперекiр диспозицiям полководцiв i наказам мудрих штабiв. Прекраснi стратегiчнi задуми не здiйснювалися, вирiшальнi битви розпадалися на сотнi i тисячi дрiбних тягучих боїв на одному мiсцi: за горбик, за мiсток, за будинок лiсника, за дрiбну висотку...
  На Захiдному фронтi без змiн, i на Схiдному також...
  Стратегiя виродилася в нескiнченнi сутички, в яких гинули мiльйони, але нiкому користi вiд тих сутичок не було. Та вiйна, що минула, велася солдатами, унтерами i молодшими офiцерами, а генералам на такiй вiйнi не знаходилося роботи: солдати рубали, кололи, рiзали один одного, не знаючи, що у високих штабах хтось малює красивi стрiлки проривiв i обхватiв. Вiйна, по сутi, йшла без участi генералiв. Всi генеральськi розрахунки i плани зав"язли у непролазнiй багнюцi переритих снарядними вирвами полiв...
  Вже восени чотирнадцятого року перед генералами постало питання: що робити, як воювати далi, як вирватися з глухого кута позицiйної вiйни? Здавалося, все було просто: для цього потрiбно лише проломити фронт, аби вiйська могли вийти на оперативний простiр. Але проломити фронт нiяк не виходило...
  I раптом сталося чудо, на Схiдному фронтi Росiйська Армiя здiйснила Брусиловський прорив!
  Лiтом шiстнадцятого року Пiвденно-Захiдний фронт пiд командуванням генерала вiд кавалерiї Брусилова проломив оборону противника на фронтi в 550 кiлометрiв на глибину 60-150 кiлометрiв. Прорив Брусилова мiг привести до закiнчення вiйни, але Росiйська iмперiя вже згнила. В березнi сiмнадцятого, через пiвроку, монархiя впала. На черепки розлетiлася, як горщик, що з воза на брукiвку гепнувся! Без якогось зовнiшнього поштовху iмперiя розпалася i її уламки поглинув хаос Громадянської вiйни. У вiдповiдностi з мрiями, планами i задумами Ленiна i його бiльшовицької партiї вiйна з iмперiалiстичної перетворилася на Громадянську. Громадянськi ж вiйни завжди видiляються своєю жорстокiстю. А Громадянська вiйна в Росiї затьмарила все, що було вiдомо ранiше. Всi жахи Свiтової вiйни невинною казкою здалися...
  Слiдом за Росiйською пiдкосилися ноги Нiмецької, Австро-Угорської iмперiй. Минула велич була опльована, пiддана нарузi, втоптана в бруд i кров. I Францiя була за крок вiд цього, та й у Британiї не краще. Однак у вiсiмнадцятому їм поталанило - пiд самий переможний фiнал у Францiї висадилися американськi вiйська i слiдом за солдатами прийшли на європейський континент американськi бiзнесмени...
  Крiм того, перед тим, як вiдпустити французького чи британського солдата додому, у нього вiдбирали зброю. А росiйський солдат, кинувши окопи, прихоплював з собою гвинтiвочку разом з набоями...
  Гетьман вiдiрвався вiд важких роздумiв, якi стали для нього звичними останнiм часом. Гелiкоптер завис над майданчиком i повiльно став опускатися на бетоннi плити. Павло Петрович зняв навушники i в свiт повернулося натужне ревiння двотисячесильного двигуна.
  Двигун замовк, зникла дратуюча вiбрацiя i ад"ютант Глави Української Держави - полковник - розчинив дверi кабiни. Офiцер глянув навколо, зiстрибнув на бетон майданчика. Слiдом вистрибнули троє бiйцiв охорони. З овальної пройми дверей, забиваючи запах авiабензину i мастила, повiяло свiжiстю днiпровського лiсу. Прогримiла алюмiнiєва драбинка i Гетьман, не притримуючись за поруччя, легко спустився на землю. У супроводi семи охоронцiв Гетьман попрямував до будiвлi штабного корпусу своєї резиденцiї.
  Зустрiчав Павла Петровича Скоропадського його особистий генерал-ад"ютант - вiн також був у званнi полковника, генералiв на посилках Павло Петрович Скоропадський не визнавав i бiля себе таких не тримав. Ад"ютант доповiв, що Гетьмана чекають Прем"єр-Мiнiстр i Мiнiстр закордонних справ.
  - Iван Остапович? - Коротко запитав Павло Петрович i полковник повiдомив: Федорчук ось-ось пiд"їде i просив прийняти його вiдразу ж. Головний радник Гетьмана України вiдповiдав за перехiд економiки країни на вiйськовi рейки i в цi останнi мирнi днi працював по двадцять годин на добу.
  Гетьман ввiйшов у кабiнет. В кутку на столику стояв радiоприймач "Телефункен" - крупний полiрований язик з зеленим, як котяче око, iндикатором, який блимав при вмиканнi. Його рокiв п"ять тому привiз з Нiмеччини старший син Данило. Пiдiйшовши до радiоприймача, Павло Петрович натиснув на клавiшу. Загорiвся i заблимав на панелi своїм зеленим котячим оком iндикатор, з-за жовтого драпiрування, яке ховало мембрани динамiкiв, вирвався трiск атмосферних розрядiв, i через нього пробилася англiйська вимова: полiтичний оглядач Нового Свiту повiдомляв про напруження обстановки у Європi. Про можливу вiйну мiж Радянським Союзом i Українською державою американець говорив, як про доконаний факт. Оберт-другий верньєра i берлiнський коментатор пiдтвердив слова свого американського колеги. Гетьман знайшов Москву i з динамiкiв пролунала росiйська мова: чоловiчий голос з характерним тенорком повiдомляв про подiї суботнього дня, що минав. Ось диктор закiнчив повiдомлення з полiв i цехiв пiдприємств неозорої Країни Рад i Павло Петрович покрутив ручку верньєра, шукаючи iншу станцiю. З динамiкiв полинула музика - Вiнниця транслювала концерт, присвячений рiчницi корпусу УСС - "...хай згину я за Аероном i кров мою лизати псам, але знамено Легiону...**" - i Павло Петрович дослухав пiсню до кiнця. Коли ж пролунали оплески, натиснув клавiшу вимикача. Приймач сухо клацнув, нiби вистрелив.
  В кабiнет ввiйшли Прем"єр-Мiнiстр i Мiнiстр Закордонних справ. Вони принесли напрацьованi МЗС проекти документiв, пов"язаних з першими кроками Українського Уряду по закрiпленню контактiв з країнами, проти яких можлива агресiя Радянського Союзу, в першу чергу - з Прибалтiйськими країнами.
  Гетьман стояв перед столиком з приймачем, вигляд у Павла Петровича був стомлений, обличчя потемнiло вiд безсонних ночей.
  - Надзвичайного нiчого? - Запитав Скоропадський, пiднявши на Прем"єр-Мiнiстра запаленi очi.
  - Це вiд нас свiт чекає чогось надзвичайного. - Глава Уряду поклав на стiл теку з документами, розкрив її. - Радянський посол, чи то пак, повноважний представник Радянського уряду з ранку вiдпочиває за мiстом, на днiпровських островах. Цiлком можливо, що сьогоднi все ж не останнiй мирний день...
  - Не будемо себе заспокоювати. Прошу сiдати. - Гетьман сказав урядовцям на стiльцi, сам сiв за стiл, присунув до себе теку i став читати. Документи були викладенi коротко i чiтко. Багато часу вивчення їхнього змiсту не зайняло. - Коли ми зможемо сiсти з прибалтами за стiл переговорiв?
  - Посли повертаються завтра, разом з фiнським послом приїздить i вiйськово-економiчна мiсiя. Мiсiї країн Балтiї вiдновлять свою роботу негайно, як тiльки розпочнуться бойовi дiї.
  - Все-таки краще буде, коли вони збережуть нейтралiтет. - Гетьман пiдвiвся, пiдiйшов до вiдкритого вiкна, припалив цигарку i видихнув хмарку тютюнового диму. - Ледь вони виступлять на нашому боцi, як будуть просто розчавленi "червоними". А ми нiчим i нiяк не зможемо їм допомогти.
  Було помiтно, що Павла Петровича мучили i iншi неясностi: зазвичай вiн затягувався неглибоко, i, потримавши дим у ротi i вiдчувши його приємну гiркоту, негайно видихав. Та коли хвилювався або сердився, в ньому прокидалася колись приборкана звичка молодостi, i вiн вдихав дим глибоко, в легенi.
  - Вони також сподiваються зберегти нейтралiтет у можливому конфлiктi. Особливо естонцi, у них найбiльша протяжнiсть кордону з СРСР. Глави урядiв прибалтiйських країн конфiденцiйно повiдомили нас, що з початком бойових дiй оголосять про свiй нейтральний статус. - Скоропадський не вiдповiв, задумавшись, i Мiнiстр Закордонних справ пiдвiвся, збираючись йти. Пiдвiвся слiдом i Прем"єр-Мiнiстр.
  - Почекайте. - Сказав Гетьман, не обертаючись. - Зараз прийде перший заступник Начальника Генерального штабу з доповiддю про пiдготовку вiдсiчi "червоним". Послухаємо разом.
  Прем"єр-Мiнiстр пройшов вздовж столу i затримався бiля сусiднього вiкна. Порiвняно молодий, висунутий на цей високий пост за iнiцiативою Гетьмана, вiн добре розбирався в економiчних питаннях, за короткий час зумiв пiдготувати промисловiсть України до переводу на вiйськовi рейки, але в суто вiйськовiй справi розумiвся не досить i Павло Петрович тактично допомагав йому освоїти ази стратегiї.
  До моменту прибуття генералiв Гетьман, походжаючи по кабiнету, розмiрковував про грядущi бойовi дiї. Гетьман в сiрому з блакитним вiдтiнком мундирi - вiйськову форму вiн надягав, коли виїздив у вiйська - заклавши руки за спину i нечутно ступаючи по килимовiй дорiжцi, походжав вздовж довгого, накритого темно-зеленим сукном столу для засiдань. Досягши протилежної стiни, Павло Петрович йшов у зворотному напрямi. Вiйськову форму нового зразка Скоропадський надягав вже третiй рiк, i нiяк не мiг до неї звикнути. В котрий раз Павло Петрович з теплотою згадував про звичний i зручний одяг: чорну черкеску, штани, заправленi в легкi кавказькi чобiтки - свiй костюм, вiдомий українцям ще з двадцятих рокiв. I подумав, що в його вже немолодому, майже сiмдесятирiчному вiцi мiняти щось важко. Мундир нового зразка здавався важчим i заважав Гетьману, особливо, коли вiн був у кепському настрою чи схвильований.
  А причин бути схвильованим у Павла Петровича Скоропадського останнiми днями вистачало...
  Пiсля закiнчення на початку двадцятих рокiв ворохобнi, викликаної розвалом Росiйської iмперiї, Україна мала виключно оборонну вiйськову доктрину. Але неспокiйний сусiд на пiвночi i сходi - Радянський Союз, що утворився на уламках колишньої Росiйської iмперiї - в силу своєї природи не мiг довго iснувати поряд з нормальними країнами. I тому були вагомi причини.
  Люди мрiяли про рiвнiсть, загальнолюдське братерство i щастя з давнiх-давен. Але всi спроби цi мрiї здiйснити закiнчувалися чомусь повальним зубожiнням, загальним божевiллям i варварством, торжеством негiдникiв та великою кров"ю. А пiсля бiльшовицького перевороту в жовтнi 1917 роцi на цей шлях стала i Росiя. I негайно на неозорих просторах iмперiї спалахнула Громадянська вiйна. Завершити її комунiстам вдалося своєю перемогою, але цiною неймовiрних жертв, загальної розрухи i здичавiння населення.
  Вже в груднi 1922 року на уламках Росiйської iмперiї здивованому свiту явився Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк - державне утворення, яке у Декларацiї про своє створення оголосило вiйну рештi країн свiту i найперше своїм сусiдам. Україна це вiдчула негайно, коли в 1922 роцi довелося давити спробу комунiстичного перевороту i вести "неоголошену вiйну" на кордонi з СРСР аж до 1926 року.
  Завершивши Громадянську вiйну, ледь-ледь вiдiйшовши вiд пiслявоєнної розрухи, лiдери СРСР розумiли, що негайно почати нову вiйну з сусiдами з метою продовжити Свiтову Революцiю, вони не мають змоги. Але й вiдмовитися вiд Свiтової Революцiї також вони не можуть - соцiалiзм в однiй країнi довго не проiснує. I в групi країн нiяких шансiв у соцiалiзму не має. Його потрiбно розповсюдити на весь свiт.
  Причин тут багато. Одна з них - економiчна. В нормальних країнах економiкою править жорстока конкуренцiя. Виживає лише той, хто виробляє потрiбнi товари високої якостi, по найнижчим цiнам i в потрiбнiй кiлькостi. Тому кожен власник заводу, фабрики, майстернi змушений постiйно поновлювати виробництво товарiв все бiльшої i бiльшої якостi. Один лише раз помилився - i вилетiв у трубу! А економiка соцiалiстичної країни - пiд контролем держави, тобто, пiд контролем бюрократiв. Все належить державi, тобто, нiкому конкретно i конкуренцiї тут не може бути в принципi, бо вона в такiй країнi нiкому не потрiбна. За неправильне рiшення бюрократа можуть покарати, а можуть i пробачити, помилки не помiтивши. Для бюрократа головне - вiдзвiтуватися перед начальством. В результатi соцiалiстична країна дуже швидко скочується на самий низ економiчного розвитку, понижується рiвень життя i росте невдоволення населення, державний апарат - коли його постiйно не чистити - роз"їдає корупцiя. В такiй ситуацiї у вождiв соцiалiстичної держави буде тiльки два виходи. Перший: признати свiй шлях помилковим, себе оголосити невiгласом i банкротом. Але тодi доведеться вiдповiдати за свої "соцiальнi експерименти" перед розлюченим натовпом. Другий: позбутися конкурентiв. Проблема лише в тому, що в конкурентах - весь свiт...
  Тому з початку двадцятих рокiв Україна жила в очiкуваннi "визвольного походу" Червоної армiї. I через двадцять два роки його таки дочекалася. Iнформацiю про те, що кремлiвськi вождi на щось зважилися Гетьман отримав вiдразу з трьох джерел: вiд Головного Розвiдувального Управлiння Генерального Штабу Збройних Сил України, вiд Першого (закордонна розвiдка) i Другого (контррозвiдка) Головних Управлiнь Служби Безпеки України, вiд Iнформацiйної Служби Мiнiстерства Закордонних Справ України.
  Вiйськова розвiдка своєчасно повiдомила про поступове розгортання Червоної армiї. На початок тридцять восьмого року РСЧА мала 34 територiальнi дивiзiї, на початок тридцять дев"ятого року не залишилося жодної - всi територiальнi дивiзiї стали кадровими. Танковi бригади поповнювалися новою бойовою технiкою, найкращi стрiлецькi дивiзiї переформовувалися в моторизованi, а з сорокового року кiлькiсть стрiлецьких дивiзiй РСЧА подвоїлася. I всi новi з"єднання швидко наповнювалися особовим складом i бойовою технiкою. Те ж саме вiдбувалося з авiацiйними, артилерiйськими частинами i з"єднаннями.
  Вже в квiтнi приблизний план вiйни Радянської Росiї проти України лежав на столi Павла Петровича. Тодi ж, в кiнцi квiтня вiдбулася нарада вищого полiтичного i вiйськового керiвництва України. Нарада проходила в цiй же замiськiй резиденцiї Скоропадського, у цьому самому кабiнетi...
  Останнiми днями - тим бiльше в останнi години - розгортання подiй стало лавиноподiбним i Гетьман був вкрай занепокоєний i збуджений. По той бiк українсько-радянського кордону, де останнi тижнi активно йшло нагромадження вiйськ, нинi стало незвично тихо. I ця тиша нагадувала затишшя перед бурею. Генерал-полковник Морозов, Начальник Генерального Штабу, в цей час знаходився у вiйськах i викликанi для доповiдi його перший заступник i начальники Першого (Оперативного) i Другого (Розвiдувального) Головних Управлiнь Генерального Штабу прибули майже одночасно...
  - Спочатку пояснiть панам урядовцям основнi положення плану оборони країни. - Зупинившись перед вiйськовиками, своїм трохи глухуватим голосом попросив Гетьман. Повернувшись, вiн неквапливими м"якими кроками ступив лiворуч i секунди по тому вже йшов в протилежний бiк кабiнету. - Коротко...
  - Першi вiдомостi про розробку плану вiйни СРСР проти України ми отримали ще на початку весни... - Проводжаючи Скоропадського поглядом перший заступник Начальника Генштабу пiдiйшов до великої, на всю стiну карти України, вiдсмикнув захисного кольору шторку i, взявши указку, почав доповiдати. А Гетьман тим часом дiйшов до протилежної стiни, бiля панелi повернувся i пiшов назад.
  - ...Хоч нiчого особливого в здобутому розвiдкою планi вiйни немає. - Заступник Начальника Генерального Штабу стояв бiля карти з указкою в руках. - Генштаб ймовiрний план дiй РСЧА бiльш-менш точно визначив ще в двадцять першому роцi, вiдразу пiсля врегулювання перших "прикордонних iнцидентiв": бо тактика дiй вiйськ залежить вiд мiсцевостi, стратегiя прив"язана до районiв видобутку сировини, промислових центрiв i транспортних шляхiв. А в сучаснiй вiйнi найпершi рiшення по дiям армiй визначаються заздалегiдь розробленими варiантами планiв генеральних штабiв. Кiлькiсть же варiантiв у "червоних" командирiв буде досить обмежена. - Генерал вказав на синi овали районiв зосередження радянських вiйськ i синi стрiли ймовiрних ударiв "червоних". -Радянськi вiйська можуть завдати удару по Українi на пiвночi i на пiвнiчному сходi та сходi. Весь ТВД можна роздiлити на три оперативно-стратегiчних напрямки i два оперативних. Це Пiвнiчний - Полiськi болота - ОСН, Чернiгiвський ОСН i Харкiвський ОСН, Кримський ОН i Азово-Донецький ОН. - Вiстря указки повернулося до синього овалу вище Прип"ятi. - З пiвночi Україну прикривають Рокитнянськi болота i завдавати з цього напрямку головного удару радянським полководцям буде досить складно. Однак удар через болота є цiлком реальною справою. -Тепер указка ковзнула праворуч, до таких самих овалiв трохи вище Чернiгова i Харкова. -На пiвнiчному сходi прикордоннi областi України прикритi Чернiгiвськими лiсами. Зате на сходi - вiдкрита танкодоступна мiсцевiсть. Промисловi центри, а значить, оборонна промисловiсть України - Харкiв, Луганськ i Донецьк також знаходяться неподалiк вiд схiдних кордонiв i вже одна ця обставина не залишає стратегам РСЧА iншого варiанту дiй, тому ми були впевненi, що головний удар по Українi Червона армiя завдасть саме тут.
  I розвiдка це припущення пiдтвердила. Саме в районi Грайворона йде зосередження стрiлецьких, артилерiйських i танкових з"єднань Червоної армiї. Сюди з весни сорок другого року iнтенсивно завозяться у великiй кiлькостi боєприпаси, пальне, спорядження i iнше вiйськове майно для ударних угрупувань...
  Указка легенько торкалася синiх прапорцiв з назвами фронтових об"єднань "червоних".
  - Основнi питання оборони країни щорiчно вiдпрацьовувалися на численних штабних iграх на картах i командно-штабних навчаннях. Остання така гра провадилася навеснi. - Генерал-лейтенант зробив паузу. - Для нас в такiй ситуацiї були можливi два варiанти дiй: самим завдати превентивного удару по радянським вiйськам, що знаходилися б в процесi розгортання i були б в цей час гранично уразливi для удару навiть такими малими силами, якi мала в цей час УНА, або перейти до стратегiчної оборони на схiдному i пiвнiчному напрямках. Ще в кiнцi тридцятих рокiв проаналiзувавши можливi варiанти, Рада Нацiональної Безпеки i Оборони України прийшла до необхiдностi зосередитися на стратегiчнiй оборонi.
  Гетьман вслухався в слова генерал-лейтенанта, а пам"ять послужливо пiдказала подробицi...
  ...Такий варiант дiй - оборона - для України був найкращим i для цього були всi передумови.
  Минула Велика вiйна була моторошною, тупою, безпросвiтною м"ясорубкою. Але вона дала безцiнний досвiд стратегiчної оборони, досвiд побудови непрохiдних оборонних рубежiв. I українськi вiйськовики цю оборону, цей досвiд вивчали i робили необхiднi висновки. Вiдкидалося непотрiбне i додавалося те, чого вимагав час. Окопи i траншеї Свiтової вiйни витримали екзамен на мiцнiсть, варто було лише пiдсилити їх тим, що з"явилося в двадцятi-тридцятi роки: танками, авiацiєю, зенiтною i протитанковою артилерiєю, мiнними загородженнями. Тому на початку сорокових рокiв в штабах української армiї планувалися обороннi операцiї Прикордонного бойовища оперативно-стратегiчного i стратегiчного масштабу.
  I оборона України вiд комунiстичного агресора з пiвночi будувалася вже в мирний час, з використанням найсучаснiшої iнженерної технiки. Ще в тридцять восьмому почали будувати так звану "лiнiю Скоропадського ", хоч сам Павло Петрович був категорично проти такого захисного заходу вiд комунiстичної агресiї, як цiлком неефективного. Йому вдалося переконати парламент в недоцiльностi таких укрiплень i в сороковому роцi будiвництво припинили. Для такого рiшення були досить вагомi причини.
  Аналiзуючи в двадцятi роки Свiтову вiйну, вiйськовi спецiалiсти прийшли до однозначного висновку: система оборони країни з допомогою фортець, що iснувала на протязi столiть, в сучасних умовах виявилася абсолютно неспроможною. Жодна фортеця Росiйської iмперiї, Францiї, Бельгiї не витримала й двох тижнiв облоги., хоч вважалося, що всяка крупна фортеця зможе оборонятися мiнiмум пiвроку. Минула вiйна показала, що важка артилерiя калiбром вiд 203 до 420 мм за кiлька днiв зруйнує наймiцнiшi форти i примусить будь-яку фортецю до капiтуляцiї. Поява на полi бою танкiв стала першим дзвiночком про те, що позицiйнiй вiйнi i стiйкостi оборони, яка спиралася на мiцнi фортифiкацiйнi споруди, приходить кiнець. Однак танки i лiтаки не встигли проявити себе на всю свою мiць. Вiйна закiнчилася.
  Проте успiх оборони, яка ґрунтувалася на розвинутiй системi польових фортспоруд, справив враження на багатьох вiйськових спецiалiстiв. (Що вже казати про цивiльних штафiрок, якими були парламентарi!) В новiй вiйнi, вважали спецiалiсти, коли країна зазнає ворожого нападу, армiя просто не встигне створити стiйку оборону. Так народилася iдея в прикордоннi ще в мирний час заздалегiдь створювати обороннi рубежi, тобто, смуги мiсцевостi, в яких зводити потужнi бетонованi вогневi споруди, з"єднанi мiж собою тунелями, обладнувати мiцнi бетоннi, заритi глибоко в землю укриття для особового складу, боєприпасiв i iнших матерiальних засобiв. Вважалося, що з початком вiйни цi лiнiї заповнять польовi вiйська, якi швидко вiдриють окопи i траншеї. I така лiнiя стане такою ж незборимою, як i в часи Великої вiйни.
  Зрозумiти, що з новою бойовою технiкою - танками i авiацiєю, якi мають величезнi руйнiвнi можливостi - оборона повинна бути рухомою i засновуватися не на жорсткому утриманнi рубежiв, а на своєчасному i швидкому виходi з-пiд удару з наступним нанесенням контрударiв, змогли далеко не всi вiйськовi спецiалiсти. I в двадцятi-тридцятi роки у вiйськовiй пресi точилися жвавi дискусiї про доцiльнiсть побудови оборонних лiнiй. За взiрець зазвичай брали французьке вiйсько, найсильнiшу європейську армiю, яка почала будувати "лiнiю Мажiно", розвиваючи i вдосконалюючи досвiд Великої вiйни. Немало й українських вiйськовикiв трималися за власний досвiд позицiйної вiйни i признавали його єдино вiрним.
  Звичайно, Українська армiя вивчала, вдосконалювала i керувалася досвiдом позицiйної оборони Свiтової вiйни. Але українськi генерали i офiцери вивчали значно бiльш важливiший досвiд Громадянської вiйни в колишнiй Росiйськiй iмперiї. Вiйни, яка принципово вiдрiзнялася вiд свiтової бiйнi, яка була гiгантським кроком вперед в порiвняннi з усiм минулим воєнним досвiдом. Громадянська вiйна в Росiї показала вихiд з "позицiйного тупика", вiдродила у всiй красi та блиску секрет маневру, який, здавалося б, остаточно i назавжди був загублений на полях Свiтової вiйни. Тим бiльше, що така вiйна пройшлася й по Українi.
  I вiйна, яку Радянський Союз зараз готує спочатку проти Української держави, а потiм i всього свiту, принципово буде вiдрiзнятися вiд тiєї Великої вiйни, яку абсолютизують деякi вiйськовi авторитети. РСЧА тепер воюватиме зовсiм по-iншому. На 1942 рiк керiвний склад Червоної армiї складався з тих, хто пiднявся i вирiс в ходi Громадянської вiйни, хто розумiв i умiв вести маневрену вiйну. Вищий командний склад РСЧА - кавалеристи. Пiсля Громадянської вiйни кавалерiя дала iмпульс розвитку радянських танкових вiйськ, Червона армiя першою в свiтi почала формувати потужнi бронетанковi з"єднання - бригади, i об"єднання - танковi корпуси, для ведення маневреної вiйни, для нанесення глибоких нищiвних ударiв.
  Встояти проти такої армiї можна було тiльки мобiльною обороною. Вище вiйськово-полiтичне керiвництво української держави вирiшило бити наступаючу Червону армiю обороною i свiдомо вiддавало iнiцiативу в руки противника: наступайте, "товаришi визволителi", подивимося, що у вас вийде. Ми вас розтерзаємо, вогнем з мiсця виб"ємо вашi танки, перемелемо вашу пiхоту, а потiм влаштуємо вам розгром!
  Оскiльки в РНБО вирiшено було вiдмовитися вiд превентивного удару - хоча бiльшiсть генералiв i старших офiцерiв Української армiї наполягали на ньому - i зустрiчати ворога стратегiчною обороною, вiдповiдно швидкий розвиток отримали iнженернi вiйська, якi займаються iнженерним забезпеченням бою.
  Досвiд навчань i маневрiв двадцятих-тридцятих i початку сорокових рокiв пiдняв розумiння вищим керiвництвом країни i Збройних Сил ролi iнженерних вiйськ вiд повного незнання i нерозумiння до визнання i високої оцiнки. Досвiд цих же навчань показав, що в умовах сучасної вiйни стає неможливим виконання задач iнженерного забезпечення бою i операцiї за рахунок ручної працi. При використаннi ручної працi потрiбна величезна кiлькiсть особового складу, швидкiсть виконання робiт несумiсна зi швидкiстю маневру вiйськ i сильно гальмує виконання бойових задач. А нерiдко й зриває їх. Результатом осмислення досвiду застосування iнженерних вiйськ в ходi навчань i маневрiв став бурний технiчний розвиток їх в два останнi передвоєннi роки. В Бойових Статутах з"являється новий термiн: "мiнна вiйна". Вiйська стали вчити ретельно розробленiй, обґрунтованiй, цiлеспрямованiй тактицi мiнної боротьби. Пiдкреслювалося, що iнженернi вiйська вiдiграють таку ж саму роль у розгромi противника, що й пiхота, танки, артилерiя.
  Особливу роль iнженернi вiйська мали зiграти в Прикордонному бойовищi. Задум його полягав у тому, щоб мобiльною обороною вимотати вiйська РСЧА, нанести їм великi втрати i пiсля цього перейти в контрнаступ. Основна частина роботи у пiдготовцi оборонних рубежiв припадала на iнженернi вiйська. Пiхотнi батальйони, полки i дивiзiї необхiдним елементом бойового порядку мають рухомий загiн загородження, дiя якого узгоджується з дiями протитанкових резервiв. Вдосконалювалася також органiзацiйна структура й самих iнженерних вiйськ. Крiм саперних взводiв, рот, батальйонiв, що входять до складу пiхотних i танкових частин i з"єднань, з початку 1942 року формуються моторизованi iнженерно-сапернi бригади, якi входять до складу армiйських груп. Крiм того, кожне Оперативне Командування мало моторизовану iнженерну бригаду Спецiального Призначення. Цi бригади призначалися для ведення мiнної вiйни.
  Кадри iнженерних вiйськ готувалися Днiпропетровським вiйськовим унiверситетом (в колишньому Катеринославi ще з початку двадцятого столiття готували саперiв) i iнститутом iнженерних вiйськ в Кам"янцi-Подiльському. Вже в тридцять сьомому роцi була припинена пiдготовка офiцерiв з середньою освiтою i з сорокового року у вiйська почали приходити командири взводiв з вищою освiтою...
  - ...Не вдаючись в подробицi, необхiдно визнати, що внаслiдок властивостей мiсцевостi головним буде Харкiвський оперативно-стратегiчний напрямок. Цей напрямок, за яке вiдповiдає Пiвденно-Схiдне Оперативне Командування, дiлиться на кiлька дiлянок. Дiльниця вiд Харкова до Луганська, незважаючи на танкодоступну мiсцевiсть, буде утримуватися на рубежi держкордону. - Генерал, випереджаючи запитання урядовцiв, торкнувся указкою правої частини карти. - Це рiвна степова вiдкрита мiсцевiсть, з одного боку, вона найбiльш придатна для наступу, з другого - вона також найбiльш придатна i для реалiзацiї нашої якiсної переваги в бронетанковому озброєннi. Iнша труднiсть, з якою зiткнуться "червонi", це необхiднiсть штурмувати в лоб укрiпленi райони на лiвому фланзi їхнього Центрального фронту. Нашим же вiйськам тут доведеться вести жорстку оборону. Удар противник може завдати тiльки в центрi, де знаходиться стик Пiвнiчно-Схiдного i Пiвденно-Схiдного ОК. Саме тут, в районi Грайворона i Бєлгорода Червона армiя зосередить свої найкращi рухомi з"єднання - танковi бригади i моторизованi дивiзiї. Мета - розгром угрупувань українських вiйськ з виходом до Днiпра. Вiд кордону "червоним" потрiбно буде пройти всього тiльки двiстi-двiстi п"ятдесят кiлометрiв, щоб досягти Кременчука i Золотоношi. Тодi у противника є два можливi варiанти дiй: повернути на пiвдень i вдарити на Марiуполь, або повернути на пiвнiчний захiд i вдарити на Київ. Обидва варiанти однаково заманливi. В першому випадку вони захоплюють бiльшу i кращу частину нашої оборонної промисловостi, в другому - втрата столицi завжди означала закiнчення вiйни.
  - А коли вони спробують зробити i те, i iнше? - Запитав Мiнiстр закордонних справ.
  - Цiлком можливо, резервiв у "червоних" на це цiлком вистачить. Тiльки на цьому напрямку радянськi вiйська чекають деякi неприємностi: по-перше, їм доведеться наступати на досить вузькому фронтi, затиснутi в коридорi мiж Сумським i Харкiвським УРами. Нашим вiйськам потрiбно вимотати i знекровити наступаючi вiйська противника на дiлянцi вiд держкордону до Охтирки. Задача - не допустити виходу радянських вiйськ до рокадної залiзницi Суми-Харкiв. По-друге, на цьому напрямi у нас буде багатократна перевага у важкiй артилерiї, особливо далекобiйнiй, i протитанкових засобах. Танки росiян будуть вибитi досить швидко i, скорiш за все, нам вдасться зупинити противника на означених рубежах. Перевага "червоних" у пiхотних формуваннях буде зведена нанiвець через труднощi в поповненi живою силою. Швидко вигравши на цьому ТВД битву за панування в повiтрi - ракети "земля-повiтря" i радiолокацiйне наведення зенiтної артилерiї дають нам таку можливiсть - наша авiацiя буде наносити методичнi бомбо-штурмовi удари по вiйськах, якi наступають або висуваються з глибини радянської територiї. Разом з ударами далекобiйної артилерiї i ракетних систем залпового вогню це приведе до величезних втрат - вiд половини до двох третин, як показують розрахунки, - особового складу i технiки стрiлецьких i мотострiлецьких з"єднань ще на пiдходi до передової. А такi втрати вже апрiорi неприйнятi навiть для "росiйського парового котка". Спроби дiяти в нiчний час також не досягнуть успiху - до них РСЧА готова значно менше, нiж нашi вiйська: приладiв нiчного бачення нi власного виробництва, нi закуплених у захiдних країнах "червонi" не мають взагалi. То ж глибина просування тут може досягти десяти-п"ятнадцяти кiлометрiв, пiсля чого фронт стабiлiзується. Цьому значно буде сприяти скрута в постачаннi радянських вiйськ...
  Роздумуючи над тим, як будуть розвиватися подiї, Павлу Петровичу не було потреби дивитися на карту, вiн знав її напам"ять. I перед очима Гетьмана поставали контури кордону, рiчок i лiсiв Сходу України. В цей суботнiй день Павло Петрович особисто перевiрив бойову готовнiсть Пiвнiчно-Схiдного i Пiвденно-Схiдного Оперативних Командувань. За планом, з початком бойових дiй штаби ПнС i ПдС ОК ставали штабами Пiвнiчного i Схiдного фронтiв, а управлiння армiйських груп - армiйськими управлiннями.
  Задачею Пiвденно-Схiдного Оперативного Командування була оборона Донецького промислового району. Незважаючи на те, що Донецьк i Луганськ за роки незалежностi перетворилися на суцiльнi мегалополiси, що майже впритул межували з лiнiєю кордону, Гетьман за цю дiльницю був спокiйний.
  Цей напрямок прикривали три потужнi укрiпрайони, - дякувати все тiй же "лiнiї Скоропадського"! - кожен протяжнiстю вiд ста двадцяти до ста шiстдесяти i глибиною до п"ятдесяти-шiстдесяти кiлометрiв. Їхнi гарнiзони вже майже добу, як зайняли вогневi споруди УРiв. Кожен укрiплений район мав вiд п"ятисот до шестисот залiзобетонних i броньових вогневих споруд в два-три поверхи - металургiйна база була поряд, тому з броньовими деталями проблем не було. З кожних трьох, двi вогневi споруди мали гарматну башту, або були гарматним капонiром з двома-трьома гарматами, - правда, в основному це були заслуженi перестволенi пiд новий калiбр тридюймiвки та морська артилерiя початку столiття, - i чотирма-шiстьома кулеметами. Кожен укрiплений район обороняли п"ять-шiсть артилерiйсько-кулеметних батальйонiв, або один-два окремi УРiвськi полки, два-три артилерiйськi дивiзiони, а то й полк далекобiйної артилерiї, батальйон зв"язку, саперний батальйон, автотранспортна рота. Навiть своїми власними силами укрiплений район мiг вести довготривалу оборону. Але в загрожуваний перiод кожен УР, крiм постiйного гарнiзону, посилювався ще й польовими вiйськами. За двадцять рокiв пiдготувалися, i зараз, напередоднi нападу, двоповерховi залiзобетоннi капонiри були зайнятi постiйними гарнiзонами, а мiж ними швидкими темпами територiальними вiйськами зводилася польова оборона. За задумом УР ставав опорною базою одного-двох пiхотних з"єднань. По плану кожен УР посилювався двома-трьома територiальними дивiзiями, а промiжки мiж УРами займали мотопiхотнi i танковi бригади, якi вестимуть мобiльну оборону.
  За планом територiальна дивiзiя чи армiйський корпус отримували укрiплений район як опорну базу. Команднi i спостережнi пункти, вузли зв"язку дивiзiй i полкiв були надiйно захищенi i в повнiй безпецi. А значить, керiвництво пiдлеглими пiдроздiлами буде надiйним, постiйним i твердим. Всерединi укрiпленого району розташовувалися склади боєприпасiв, продовольства, паливно-мастильних речовин i вiйськового спорядження полкiв, бригад, дивiзiй, тут були розташованi пiдземнi госпiталi та ремонтнi бази.
  Спираючись на укрiплений район армiйський корпус (його основу становили двi-три територiальнi пiхотнi дивiзiї) може завдавати потужних ударiв противнику далеко за межами УРу, маючи захищеними свої вразливi органи управлiння i тили. Бойовим пiдроздiлам - а це в основному територiальнi вiйська! - не потрiбно багато транспорту i живити їх боєприпасами, продовольством i пальним легко, оскiльки в УРi заскладованi невичерпнi запаси снарядiв, набоїв, продовольства, медикаментiв, паливно-мастильних речовин i всього iншого необхiдного вiйськам для життя i бою. Бойовi пiдроздiли не обтяженi громiздкими тилами i обозами, тому дiятимуть швидко i несподiвано для противника. Їм не потрiбно тягти з собою весь свiй скарб. Поранених, пошкоджену технiку i озброєння можна швидко евакуювати в добре захищенi стацiонарнi госпiталi i бази. А у випадку невдачi полки i батальйони можуть вiдiйти на заздалегiдь пiдготовленi позицiї пiд прикриття далекобiйної артилерiї, перепочити в надiйних укриттях i сховищах...
  - ...Коли дивитися на карту, то може здатися, що взяти Донецький промисловий район, - указка генерала окреслила мегаполiси Луганська i Донецька, - дуже легко i просто. Досить завдати два фланговi удари потужними рухомими з"єднаннями з району Валуйок i Росошi на пiвночi i з району Таганрогу на пiвднi. Насправдi не тiльки не просто, а дуже навiть важко. Поясню. Прямий штурм - в лоб! - укрiплених районiв на лугансько-донецькiй дiльницi кордону неможливий. Прорватися можна, заваливши трупами смугу на фронтi в двiстi кiлометрiв i до п"ятдесяти кiлометрiв глибиною. А це навiть росiянам не пiд силу.
  Охоплювати Луганськ з пiвночi - дурниця. "Червонi" це вже спробували зробити пiзньої осенi двадцятого року. Результатом тодiшнiх подiй був розгром кращих кавалерiйських з"єднань РСЧА. Урок цей комунiсти запам"ятали. Та й ми за двадцять рокiв теж не ґав тут ловили, до оборони на цьому напрямку пiдготувалися досить ґрунтовно. То ж нехай спробують подолати нашу оборону тут i цього разу: танки, далекобiйна артилерiя i авiацiя перетворять наступаючi з"єднання РСЧА на фарш з кровi та м"яса. Коли з великими втратами вони вийдуть на рубiж Куп"янськ-Рубiжне, то впруться в Старобiльський УР. Штурмувати ж його без важкої артилерiї, величезних запасiв снарядiв, пального i iнших засобiв - самогубство.
  На пiвднi їм доведеться або проводити морську десантну операцiю через Таганрозьку затоку в район Марiуполя-Бердянська, або наступати пiд тим же вбивчим артвогнем вздовж узбережжя. I, знов таки, штурмувати в лоб Амвросiївський УР. А новi артсистеми, залiзничнi i на мехтязi, мають дальнiсть стрiльби до п"ятдесяти кiлометрiв i дiстають вiд кордону аж до Ростова-на-Дону. РСЗВ ж дiстануть ще далi.
  Тепер пiсля легкого розслаблення "в Донбасi" доведеться дещо засмутитися, бо на Чернiгiвському оперативно-стратегiчному напрямку нас чекають певнi труднощi. - Указка перемiстилася вгору, до зелених плям лiсових масивiв. - Власне, Чернiгiвський напрямок можна роздiлити на двi дiльницi: перша простягається вiд Лоєва на Днiпрi до Новгорода-Сiверського, друга простягається вiд Шостки до Охтирки. Потрiбно прикласти всiх зусиль, щоб на першiй дiльницi каналiзувати зусилля РСЧА в напрямку Чернiгова. Лiсовi масиви вздовж кордону пiдготовленi до оборони i являють собою важкопрохiдну мiсцевiсть без дорiг з лiсовими хуторами. А цi нечисленнi лiсовi хутори з самого початку зводилися, як укрiпленi пункти для ведення маневреної оборони. Противнику доведеться вести важкi бої за оволодiння кожним таким хутором, втрачати час, засоби i живу силу, хоча це йому нiчого не дає. Подолавши передпiлля, радянськi вiйська нарештi вийдуть до Чернiгова i тут нам потрiбно примусити противника до вуличних боїв у мiстi.
  Є ще небезпека прориву противника до столицi в перший же день вiйни по Днiпру. Рiка дiлить територiю України на Правобережжя i Лiвобережжя, захiдну i схiдну частини. Ось тут нам стане в пригодi Днiпровська флотилiя. Її численнi монiтори, бронекатери i канонерськi човни будуть ефективною силою.
  Дiльницю вiд Шостки до Охтирки потрiбно втримати в межах державного кордону обов"язково. Для чого тут - в тому числi i за рахунок першої дiльницi - сконцентрованi значнi сили i засоби. В першу чергу вогневi - далекобiйна самохiдна артилерiя i ракетнi системи залпового вогню. Природно-ландшафтнi умови мiсцевостi бiльше на нашому боцi, нiж на боцi противника. Вздовж кордону тут знаходяться десятки сiл, селищ i мiстечок. Всi вони являють собою потужнi вузли оборони. "Червоним" доведеться вести за кожний населений пункт важкi виснажливi бої, що знову ж, приведе до втрати часу, сил i засобiв.
  I, нарештi, пiвнiчна дiлянка українсько-радянського фронту - Бiлоруська. Лiвий фланг наших вiйськ буде прикритий Брестським укрiпленим районом, що нависатиме над правим флангом противника i "червонi" змушенi будуть штурмувати його з усiма наслiдками для себе, якi були приведенi ранiше. Про те, щоб втримати вузьку смугу вздовж Прип"ятi - бiльше двохсот кiлометрiв вiд Пiнська до Мозира i до вiсiмдесяти вiд Мозира до Чорнобиля i глибиною до десяти-п"ятнадцяти кiлометрiв - мова, звичайно, не йде. Її можна безболiсно вiддати, тим бiльше, що росiянам це нiчого не дасть, а ми зекономимо на довжинi комунiкацiй. А вже пiвденнiше Рокитнянських болiт необхiдно вести жорстку оборону. Проштовхнувши пiд турботливою увагою артилерiї, авiацiї i мiн по двох магiстралях - а вони через особливостi мiсцевостi такi вразливi для ударiв диверсiйних груп - свої рухомi з"єднання через болота, противник опиниться перед необхiднiстю постачати їх всiм необхiдним пiд ударами нашої авiацiї, далекобiйної артилерiї i РСЗВ.
  Пiдводячи пiдсумок наземної складової вiйни, потрiбно сказати про характер стратегiчного контрнаступу Української Армiї. Зупинивши i вимотавши противника на оборонних рубежах - на 5-7 день - i стабiлiзувавши фронт - на 7-14 день - нашi вiйська почнуть пiдготовку до великомасштабних локальних контрнаступальних операцiй з метою видавити радянськi вiйська з нашої територiї. Враховуючи деяку специфiку при плануваннi операцiй, можна очiкувати також i бiльш значної мети, такої, як розгром i знищення деяких угрупувань РСЧА. В цiлому ж, подальший хiд бойових дiй буде залежати вiд дiй авiацiї.
  Коротко про вiйну у повiтрi. Як було сказано, панування в повiтрi однозначно перейде до українських ВПС. А, як випливає з досвiду недавнiх конфлiктiв, при пануваннi противника в повiтрi i при активному веденнi ним авiаударiв по наземних вiйськах для протилежної сторони нiякi наступальнi дiї неможливi. Протиборча сторона, що немає постiйної авiацiйної пiдтримки, звичайно, може досягти деяких локальних тактичних успiхiв, використовуючи несприятливi для авiацiї погоднi умови. Але успiхiв тiльки локальних, тобто, непринципових. Довго погана погода протриматися не може, та й нинiшнi лiтаки залежать вiд неї не так сильно, як в часи Великої вiйни.
  Абсолютна перевага українських ВПС в стратегiчнiй i дальнiй авiацiї дає нам можливiсть практично безкарно наносити удари по вiйськовим, економiчним i iнфраструктурним об"єктам в глибинi СРСР...
  ...Слухаючи молодого генерала, Гетьман i далi так само нечутно ступав по килимовiй дорiжцi. По нiй вiн походжав зараз швидше, нiж зазвичай, що було у Павла Петровича ознакою сильного збудження: пам"ять знову послужливо нагадала йому про подiї двадцятирiчної давностi...
  ...Громадянська вiйна на неозорих просторах колишньої Росiйської iмперiї вже з весни вiсiмнадцятого охопила її вiд краю i до краю. Революцiйнi бої йшли в Варшавi i Ризi, бойовi дiї сягали Хабаровська, Владивостока i Находки. Змови, заколоти i повстання гуляли неосяжними просторами вiд Мурманська i Архангельська до Астраханi, Баку i Батума, вiд Пiтера до Ташкента i Бухари. Величезна iмперiя занурилася в хаос Громадянської вiйни. В ходi цiєї вiйни в конаючiй iмперiї було зруйноване все, що можна було зруйнувати: вiд заводiв, мостiв i залiзниць до освiти, державної влади i моральних устоїв в сiм"ї.
  На просторах найбiльшої в свiтi iмперiї бушував ураган революцiй, а центр його був острiвцем спокою i стабiльностi. I центром в ураганi Громадянської вiйни була Україна. Однак ця стабiльнiсть весною, лiтом i осiнню вiсiмнадцятого року забезпечувалася багнетами нiмецьких вiйськ. Та й то не завжди. На пiвднi, в таврiйських степах вже починався спротив проти окупантiв, невдоволенi збиралися в загони i сам хiд подiй висував з повстанської маси здiбних органiзаторiв. А бойовi дiї явили здивованому свiту вiйськовi таланти, якi почали принципову iншу вiйну, нiж та, що завершувалася на полях Заходу Європи.
  А завершилася та вiйна "позицiйним тупиком", на тих же рубежах, на яких армiї окопалися восени чотирнадцятого року. Велика вiйна - сидiння на мiсцi. Символом тiєї Великої вiйни стала траншея. Там вiйна велася пiхотою, пiхота стала її вирiшальною силою. А кавалерiя нидiла в тилах i нiякого впливу на її хiд i результат не здiйснила. Фронти у Францiї, Iталiї стабiлiзувалися приблизно в районi державних кордонiв i основну територiю супротивникiв, за великим рахунком, не зачепили. Мiльйоннi армiї вчепилися в горлянку один одному, а позаду прифронтової смуги йде нормальне мирне життя: димлять труби заводiв, гудять потяги, нiчнi вулицi осяянi вогнями вiтрин, в ресторанах ллється рiкою вино, на Пiгалi крутяться крила "Мулен Руж" - червоного млина - i тiлистi дiвки дригають ногами, витанцьовуючи модний канкан.
  Тим часом на просторах Росiйської iмперiї непомiтно для свiтових вiйськових авторитетiв починалася принципово iнша вiйна. Всi воювали проти всiх, i створити суцiльний фронт жодна з сторiн не могла. Тому вiйна з самого початку стала маневреною i велася вона переважно повстанською кiннотою.
  Ця вiйна показала вихiд з "позицiйного тупика", вiдродила красоту маневру, який, здавалося, був назавжди втрачений на полях Фландрiї i Пiвнiчної Францiї. Кiннота повстанцiв вiд бою до бою неухильно набирала вагу, дрiбнi кiннi загони зливалися в ескадрони, потiм в полки, дивiзiї, кiннi корпуси...
  Стратеги ще з часiв Олександра Македонського знали, що тiльки рух приносить перемогу. Коли в Радянськiй Росiї проти бiльшовикiв почала боротьбу Бiла Армiя, на її боцi виступили козаки Дону, Кубанi i Пiвнiчного Кавказу. Вони становили кiстяк кавалерiйських корпусiв, якi створили Шкуро i Мамонтов. I поступаючись "червоним" в кiлькостi пiхоти, Бiлi Армiї переважали їх у кiннотi, а кiннота - це рух. Генерали Бiлих Армiй били "червоних" противникiв маневром. Здавалося, ще трошки - i комунiстiв розiб"ють.
  I ось в серпнi дев"ятнадцятого Донський корпус Мамонтова здiйснив рейд по тилах бiльшовикiв. Вiн подав приклад того, який iнструмент необхiдний для перемоги в Громадянськiй вiйнi. (Для справедливостi потрiбно сказати, що донськi козачки в цьому рейдi захопилися грабунком - не цуралися обдирати навiть церковне срiбло! - тож вдалий початок рейду для торжества Бiлої Справи мав ганебне закiнчення. Втiм, виправдати козачкiв можна тим, грабували вони вже награбоване бiльшовицькими грабiжниками.)
  Звичайно, вiйна i в Українi в такий буремний час теж не стояла на мiсцi. Саме в степах Таврiї народилася знаменита тачанка, яка стала символом Громадянської вiйни в Українi. Так, славнi то були часи...
  ...Павло Петрович задумливо йшов по килимовiй дорiжцi, згадував не таке вже й далеке минуле. Тодi в повнiй мiрi розкрився вiйськовий талант його "альтер его" Пилипа Степановича Петровського...
  ...Пiсля придушення повстання Винниченка-Петлюри, коли диверсiйний загiн генерала Петровського знищив його керiвникiв, заколот проти Гетьмана втратив керiвну i спрямовуючу силу. Кожен вiднинi був сам за себе i проти всiх. Коли в пiвнiчних i захiдних областях України досить швидко вдалося встановити такий-сякий лад i порядок, в якiйсь мiрi налагодити мирне життя i вiдновити владу гетьманських державцiв, то на пiвднi - в донецьких, таврiйських i приазовських степах (в кiнцi 1918 року вiйська Антанти висадилися в Одесi, Херсонi, Миколаєвi i там до середини дев"ятнадцятого року в"яло тяглися переговори мiж делегацiями союзникiв i гетьманцями про передачу влади Павлу Скоропадському), - ребелiя проти Гетьмана не стихала, приймаючи подеколи форм i затятостi справжньої Громадянської вiйни.
  Там, в таврiйських степах вже гримiла слава селянського царя - батьки Нестора Махна. Пiдняв повстання отаман Григор"єв, з ним зчепився отаман Зелений. I проти обох люто билися загони Марусi...
  З Кубанi, вибитi бiльшовиками, на пiвдень України заскакували кiннi загони Андрiя Шкуро - ватажка партизанського загону, знаменитої "вовчої сотнi" в часи Великої вiйни. (Спочатку Андрiй Григорович пропонував Нестору Махну спiльнi дiї проти Гетьмана i нiмцiв, але "селянський цар" Махно вiдкинув геть його пропозицiї i це стало пiдставою для непримиренної ворожнечi мiж ними.) Набутий досвiд новоспечений генерал Шкуро застосував в умовах жорстокої Громадянської вiйни. Тодi вiдродилася знаменита тачанка - мобiльна вогнева точка, винайдена ним в 1916 роцi, в завзятих рейдах по тилах нiмецьких i австрiйських вiйськ. Разом з Андрiєм Шкуро до такого ж iнструменту маневреної вiйни додумався i Махно. (Втiм, невiдомо, хто з них у кого що запозичив.) Не дiйшовши порозумiння, Махно i Шкуро воювали один з одним затято, без компромiсiв, на смерть. Однак, махновцi врештi-решт вибили загони Шкуро з України, i кулеметна тачанка Нестора Iвановича Махна негайно з"явилася в Першiй Кiннiй армiї Будьонного...
  ...Так, носилися українськими пiвденними степами кулеметнi тачанки багатьох отаманiв. Та все ж, наостанцi лишилися двi сили: Кiнний Легiон Українських Сiчових Стрiльцiв генерала Петровського i Анархо-Революцiйна Армiя Нестора Махна. Обидвi невловимi i рухливi, як ртуть, обидвi затятi...
  Так, той досвiд маневреної вiйни махновцiв i Шкуро запозичив собi й генерал Петровський - не потрiбно винаходити велосипед, коли вiн вже є, досвiдченому оку досить тiльки раз його побачити - i вже зимою двадцятого року створений ним Кавалерiйський Корпус Чорних Запорожцiв мав у кожному ескадронi по п"ять кулеметних тачанок. По сутi, це була Кiнна Армiя, якої не так вистачало росiйським вiйськам в часи Брусиловського прориву, яку можна було кинути в прорив i вийти на оперативний простiр. I ось тепер була створена рухома стратегiчна маса, здатна з"являтися там, де її не чекають, здатна здiйснювати стрiмкi пересування на сотнi кiлометрiв. Здатна на стрiмкий раптовий маневр, удар там, де противник його чекає найменше. I пiзньої осенi двадцятого року ця сила вирiшила долю України, як незалежної держави...
  А в Радянськiй Росiї тим часом вiйна розгорялася. Отримавши вiд кiнноти Мамонтова i Шкуро ряд вiдчутних ударiв, восени дев"ятнадцятого року воєнний вождь бiльшовикiв Троцький кинув заклик: "Пролетар, на коня!". За сприяння i активної участi товариша Сталiна колишнiй вахмiстр Будьонний створив кавалерiйський корпус, через рiк вiн послужив основою Першої Кiнної Армiї, яка стала iнструментом перемоги комунiстiв в нищiвнiй Громадянськiй вiйнi на залишках територiї колишньої Росiйської iмперiї...
  Так, хорошi були часи! Була в Росiї Червона армiя. А проти неї "за единую и неделимую" воювала Бiла армiя. Була Зелена Армiя в Тамбовi. Захотiв до червоних - будь ласка! Не захотiв - до бiлих можеш перебiгти. Або до зелених. Махновцi, антоновцi... Багато всяких було, i в Україну часто з Росiї заскакували. Анархiсти, комунiсти, монархiсти... I всi на землi України зазiхали. Були часи, були! Але пройшли!
  Довго воював батько Махно проти генерала Петровського. Не тiльки проти Петровського, а й проти "червоних" вiйськ також. А потiм з тими комунiстами зiйшовся. I даремно! Ох, даремно!
  Пiзньої осенi двадцятого року махновська кiннота разом з "червоними" кавалерiйськими дивiзiями в Україну ввiрвалася, буржуазних нацiоналiстiв рiзати. Двi дивiзiї Першої Кiнної армiї "червонi" тодi в корпус "Червоного Козацтва" Вiталiя Примакова влили. Потрiбна була комунiстам Україна, без неї важко було б вiдродити силу знищеної ними ж Росiйської iмперiї, щоб завоювати спочатку Європу, а потiм i весь свiт. Тому восени двадцятого, перед "визвольним" походом в Україну, кiнний корпус "червонцiв" Примакова об"єднався в Революцiйно-Повстанську Армiю України з кiнними загонами союзника бiльшовикiв Махна. I в голому промерзлому степу на пiвнiч вiд Луганська морозного мiсяця листопада зiйшлися двi сили - Кавалерiйський Корпус Сiчових Стрiльцiв i Революцiйно-Повстанська Армiя. Кiннi Армiї по сутi...
  Одна Кiнна армiя розвернулася проти другої Кiнної армiї. Лавина! "Червонцi" проти "сiчовикiв"!
  Голий степ. Кiнець листопада двадцятого року. Розвернулися кiннi полки в лаву. Одна сила проти iншої! Гуркiт копит на десятки верст. Вiд горизонту до горизонту степ безкрайнiй, скам"янiлий вiд морозу.
  Назустрiч махновцям i "червонцям" Примакова розвертається лавою українська кавалерiя, "сiчовики" - Кiнний Корпус УСС , Чорнi Шлики. "Червонцi" не стрiляли, навiть "ура!" не горлали. I "сiчовики" також. Десятки тисяч шабель вилетiли з пiхв i зблиснули на зимовому сонцi. Одна Кiнна армiя пiшла на iншу! Гуркiт копит! Виття i свист! Мить - i зiйшлися двi сили в шабельнiй сутичцi, конi кидаються груди на груди, не тiльки умiння, а й вiдвага та мужнiсть вирiшують результат бойовища. Звiрiють люди, звiрiють конi. Змах шаблi, блиск леза - секунду-двi, цiлу хвилину триває нещадна рубка. Звiрi-люди, звiрi-конi! Пiна з них - клаптями! Свист шабель! Крижаний блиск на сталевих лезах для очей нестерпний!
  Махновська кiннота обходить великим крюком "сiчовикiв", шляхи вiдходу вiдрiзуючи, а "червонцi" в лоб. Галопом. Зустрiчний бiй! Рубай! Рубай!! Рубай!!! Розвернув генерал Петровський свої шiстсот тачанок, сiмсот двадцять кулеметiв сiконули махновцiв i "червонцiв" свинцевим ураганом. Шiстдесят двi батареї кiнної артилерiї вдарили шрапнеллю по "червонiй" кавалерiйськiй лавi. А на флангах бронеавтомобiлi мотоброньової бригади "сiчовикiв" кулеметним i гарматним вогнем противника зустрiчають.
  Захлинулися кавалерiйськi дивiзiї "червоних" власною кров"ю. Трупiв - гори! Поранених - немає. Поранених конi топчуть: йде Кiнна Революцiйно-Повстанська Армiя лавою, спалахуючи маузерними блискавками в шаленому кар"єрi. I немає їй нiякої можливостi своїх поранених обходити...
  А позаду махновцiв та "червонцiв" Примакова Окрема кавалерiйська бригада особливого призначення полонених "сiчовикiв" шаблями рубає, та й своїх, хто в бою не звiрiє, не щадить, не милує також.
  Тим часом панцирники УССiв порiзали з кулеметiв правий фланг "червонцiв" Примакова i самi за спину РПАУ виходять, в тили їхнi, до обозiв, до штабiв повстанських. Вже в тилу "червоних" застукотiли десятки кулеметiв панцирних українських бронедивiзiонiв. Чують примаковцi з махновцями стрiлянину за спиною, i сповiльнюється замах шаблi в руцi, для удару занесенiй, зростає непевнiсть, мить - кiннота "червонцiв" здригнулася, повертає коней своїх, вершники, пригнувшись до кiнської гриви, тiкають до близького кордону, а Чорнi Запорожцi - "чорнi шлики" - мчать навздогiн, нещадно рубають тих, хто вiдстав...
  Тодi, пiзньої осенi двадцятого, розгром Чорними Запорожцями повстанцiв Махно i Примакова зiрвав плани московських правителiв приєднати до "червоної" Росiї ще й Україну. Сили бiльшовикiв i так були пiдiрванi безперервною боротьбою з народами iмперiї, що розпалася, i "визвольний похiд" двадцятого року закiнчився мирним договором мiж РСФРР i Українською Державою Гетьмана Скоропадського. Але бої "неоголошеної вiйни" продовжувалися в прикордоннi аж до двадцять шостого року...
  Наступна спроба комунiстiв завоювати Україну сталася пiзньої осенi двадцять другого року, коли люмпени i декласованi елементи спробували пiдняти заколот. Внаслiдок реформ сiльського господарства, розпочатих урядом Гетьмана ще на початку двадцятого року, на селi вводилася сучасна машинна праця i, як наслiдок, вивiльнилася значна кiлькiсть робочих рук. Склалася парадоксальна ситуацiя: вiдновленi i реконструйованi заводи i фабрики вимагали тисяч нових робiтникiв, а в мiстах накопичувалися колишнi селяни i не могли заробити собi на хлiб звичною працею. I ось в цей вибухонебезпечний матерiал потрапили "iскри" бiльшовикiв. Тодi тiльки рiшучiсть i жорстокiсть в придушеннi заколоту Катеринославською Залiзною дивiзiєю генерала Петровського подавила в зародку нову ворохобню на українськiй землi. Друг i соратник Гетьмана Пилип Степанович Петровський прийняв на своє сумлiння всю кров, що пролилася в тi листопадовi днi. За що й заплатив своєю свободою - цього йому не пробачили парламентськi базiкали...
  ...I звiльнити його вдалося Гетьману тiльки в двадцять сьомому роцi, коли Президентом України став Сергiй Єфремов, а Павло Петрович Скоропадський добровiльно пiшов з поста Глави Держави...
  Наступнi два з половиною роки правлiння соцiалiстiв на чолi з Єфремовим, лiдером партiї "поступовцiв", знову ледь не закiнчилися народним бунтом. Ще з початку двадцять першого року, коли закiнчилися остаточно бойовi дiї на територiї України, Указом Гетьмана була створена Армiя Територiальної Оборони України, основою її стали загони мiсцевої самооборони. Коли соцiалiсти, що прийшли до влади пiсля перших виборiв Президента України в двадцять сьомому роцi, спробували запровадити соцiальну рiвнiсть i лiквiдувати результати економiчних реформ попереднього, Гетьманського, уряду, це спочатку викликали мирний опiр заможних селян i мiщан. Утопiчнi iдеї соцiалiстiв вже за першi вiсiм мiсяцiв створили значний дефiцит бюджету i коли уряд Єфремова спробував покрити його, збiльшивши iснуючi податки та ввiвши новi, пiднялися майже всi верстви населення. I в тридцятому роцi соцiалiстичний уряд було скинуто. В результатi референдуму українцi вирiшили не переймати досвiд захiдноєвропейських країн, а скористатися набутками Козацької доби. Вiднинi главою Української Держави ставав Гетьман, вiн обирався довiчно. Щорiчно парламент України - Народнi Збори - виносив на обговорення питання довiри до Гетьмана. I коли народнi обранцi висловлювали Гетьману свою недовiру, проводився загальноукраїнський референдум, на якому українцi вирiшували кому вiддати Гетьманську булаву - дiючому Гетьману або ж iншим претендентам. За одинадцять рокiв - з тридцять першого по сорок другий рiк - всього тричi спробували позбавити Павла Скоропадського гетьманської булави. Але завдяки соратникам Гетьмана - насамперед Iвану Остаповичу Федорчуку i Пилипу Степановичу Петровському - цi спроби провалилися. Iван Остапович тримав у своїх руках управлiння економiкою, а генерал Петровський в тридцять першому роцi очолив Армiю Територiальної Оборони України. Тому сила - i економiчна, i вiйськова - була на боцi Павла Петровича. А оскiльки владна вертикаль в державi формувалася знизу вгору (немала заслуга в цьому належала саме Армiї Територiальної Оборони України, як основи народовладдя), то й абсолютна бiльшiсть населення пiдтримувала дiючого Гетьмана. I пiсля провалу в тридцять четвертому роцi останньої спроби позбавити Гетьмана Скоропадського влади, бажаючi перебрати в свої руки Гетьманську булаву перевелися. (Щоправда, Гетьман був главою України всерединi країни. В стосунках з iноземними країнами Українську Державу, як парламентську республiку, очолював Голова Народних Зборiв - лiдер найбiльшої фракцiї українського парламенту. А вибори народних достойникiв провадилися кожнi два роки, крiм того, Гетьман мав право розпустити парламент без пояснення причин, чим Павло Петрович i скористався в 1934 роцi.)
  Тодi ж, в тридцять четвертому, коли трапилася парламентська криза i Гетьман своїм Указом розпустив Народнi Збори, бiльшiсть в позачергових виборах набрала Нацiональна Демократична партiя України на чолi з Вiльгельмом Габсбургом, якого в Українi знали, як Василя Вишиваного . Спочатку в союзi з iншими партiями, зокрема, Народною Селянською партiєю - партiєю "хлiборобiв", i Українською Трудовою партiєю - партiєю українських промисловцiв i пiдприємцiв, а потiм, як i самостiйно, набираючи на кожних виборах вiд половини до трьох п"ятих мандатiв в парламентi. Особливо зрiс авторитет партiї i її лiдера пiсля так званої "битви при Бессарабцi ", коли були розгромленi українськi нацисти i комунiсти.
  Так, Територiальна Армiя Оборони України виявилася дiєвим фактором народовладдя, чи то пак, демократiї. Хоча з"явилася вона, як результат осмислення урокiв початкового перiоду Великої вiйни.
  ...Так, в минулiй Свiтовiй вiйнi всi основнi воюючi держави втратили безцiннi шанси на блискучу перемогу, на швидкий, повний i нищiвний розгром ворога. Iз страшного уроку початку вiйни вже восени чотирнадцятого були зробленi негайнi висновки. Вождi Радянського Союзу були першими, хто засвоїв цей урок: не проґавити момент! Ще з двадцятих рокiв сумний досвiд початкового перiоду Свiтової вiйни уважно вивчався вищим керiвництвом РСЧА. Радянськi теоретики i практики стратегiї надавали першочергового значення найпершим годинам i дням грядущої вiйни: вже наступного разу моменту ми не проґавимо!
  Ще навеснi 1932 року, заслухавши доповiдь начальника Штабу РСЧА майбутнього Маршала Радянського Союзу Єгорова, РВС СРСР постановив, що прикриття мобiлiзацiї буде здiйснюватися методом вторгнення на територiю противника. Головна iдея доповiдi: не дати противнику можливостi вiдмобiлiзувати свою армiю, бити його тодi, коли вiн ще не готовий воювати, тобто, нападати першими. Це було офiцiально закрiплено в "Iнструкцiї по глибокому бою", яка була видана в 1935 роцi.
  Готовнiсть до нищiвного удару по противнику, що не встиг пiдготуватися, в першi ж години i днi вiйни пiдтверджується всiм розвитком Червоної армiї, починаючи з осенi тридцять дев"ятого року. Територiальнi дивiзiї поступово переводилися на кадрову основу i до 1939 року всi стрiлецькi дивiзiї стали кадровими! Коли у царя Миколи восени 1914 року пiсля завершення мобiлiзацiї чисельнiсть Росiйської армiї була доведена до чотирьох мiльйонiв семисот тисяч солдатiв i офiцерiв, то Сталiн, при фактично такiй же чисельностi населення, ще до початку мобiлiзацiї тримає пiд рушницею на мiльйон бiльше бiйцiв i командирiв. I гiгантськi маси радянських вiйськ на цей час максимально приближенi до українського кордону.
  Незважаючи на вжитi радянським командуванням заходи по дезинформацiї та обману вiйськового i полiтичного керiвництва України, приховати зосередження в прикордонних округах трьохмiльйонного угрупування вiйськ, п"ятнадцяти тисяч танкiв, п"яти тисяч бронемашин, сорока восьми тисяч гармат, бiльше десяти тисяч лiтакiв неможливо, i ще навеснi розвiдоргани i штаби Української армiї запiдозрили негаразд. Авiацiйна, технiчна i агентурна розвiдка, проведена Генеральним штабом, дозволила досить точно встановити райони зосередження радянських вiйськ i вжити заходiв у вiдповiдь.
  Одним з таких заходiв у вiдповiдь стало збiльшення чисельностi Збройних Сил України. Гетьман мiг по праву пишатися - система мобiлiзацiї ЗСУ була розроблена за його наказом i вказiвками.
  Ще на початку тридцятих рокiв, коли Гетьман знову повернувся до влади, - цього разу вже остаточно (вiднинi Гетьман обирався довiчно: український парламент внiс вiдповiднi поправки в Конституцiю, а проведений референдум їх затвердив), - була проведена реорганiзацiя Територiальної Армiї Оборони України. При чисельностi кадрової армiї всього в двiстi п"ятдесят тисяч солдатiв i офiцерiв - близько третини вiдсотка населення країни - вже в першi чотири години оголошення в країнi вiйськового стану армiя зростала до мiльйону чотирьохсот тисяч, наприкiнцi другої доби її чисельнiсть сягала чотирьох мiльйонiв.
  Звичайно, Україна не єдина держава у свiтi, яка мала кадрово-мiлiцiйну структуру армiї. Не в однiй Українi була запроваджена система: "мало солдатiв - багато офiцерiв i унтер-офiцерiв - резервiсти - учбовi збори - розгортання, коли потрiбно". Але тiльки в Українi в кiнцi тридцятих, на початку сорокових ця система була максимально вдосконалена, а сама iдея "народ i армiя єдинi" доведена до абсолюту.
  На початку сорокових стараннями Гетьмана i його соратникiв Україна - держава з найбiльшим у свiтi вiдсотком населення, яке знаходилося в армiї. Держава, половина чоловiчого населення якої у вiцi вiд вiсiмнадцяти до п"ятдесяти рокiв - вiйськовослужбовцi, якi в буквальному розумiння сплять з карабiном чи гвинтiвкою пiд лiжком. Держава, яка й пiсля п"ятдесяти запросто дарує вiдставнику "ствол" i рада бачити його на зборах i полiгонах аж до скону. Держава, яка припрошує своїх громадян купляти пiстолети (а краще - гвинтiвки) зi знижкою. То ж не дивно, що за чотири години така держава може розгорнути армiю в майже пiвтора мiльйони бiйцiв, прекрасно органiзовану, навчену i озброєну. I плюс до цього, вся ця до зубiв озброєна країна має прикордонну смугу з ймовiрним противником - Радянським Союзом, - перериту тунелями, газо i бомбосховищами, складами зброї, "засiками батькiвщини", кулеметно-артилерiйськими вогневими точками, захищеними броньовою сталлю i фортифiкацiйним залiзобетоном в два-три метри.
  Хоч кадрових вiйськових було зовсiм мало - всього близько дев"яноста тисяч в авiацiї та приблизно стiльки ж у вiйськово-морських силах. Тих, хто знаходився на строковiй службi та перепiдготовцi - всього близько шiстдесяти-сiмдесяти тисяч одночасно. Пiсля дванадцятимiсячної строкової служби держава вiддає бiйцю особисту зброю (самозарядна чи автоматична гвинтiвка або карабiн та пiстолет) з повним боєкомплектом, "пайок мiнiстра оборони", три комплекти обмундирування на всi пори року, спорядження, бронежилет i шолом, з якими боєць i вiдбуває додому. Зберiгає вiн все це, як хоче - нiхто перевiряти не буде. Але коли йому пощастить стати до лав Територiальної Армiї Оборони України, то до тридцяти п"яти рокiв кожну суботу, а щомiсяця - три днi вiн проходить вiйськовi збори у складi свого пiдроздiлу, кожнi дванадцять мiсяцiв - тримiсячнi збори. Коли ж чоловiковi виповнювався 46-й рiк - йому урочисто звiльняють з Територiальної Армiї, забирають гвинтiвку i пiстолет, "консерви мiнiстра", вручають помпову рушницю з мобiлiзацiйним розпорядженням - на випадок Великого Алярму i тотальної мобiлiзацiї.
  А кожен, кому не пощастило стати "партизаном", до сорока двох рокiв служить в "народнiй мiлiцiї" i проходить тiльки щомiсячнi триденнi збори. А пiсля аж до 50 рокiв його чекає "ополчення". I спробуй тiльки ухилитися! Ага! Коли ти пацифiст чи не можеш брати зброю в руки на релiгiйнiй пiдставi, виконуй громадянську повиннiсть: пiдмiтай вулицi чи пiклуйся за немiчними. I то в пiвтора рази частiше. А не хочеш i цього - йде геть з країни, нiхто за тебе i твою власнiсть воювати не буде. I це було справедливо!
  Особливiстю української армiї стала посилена пiдготовка офiцерiв-резервiстiв i унтер-офiцерiв Територiальної Армiї Оборони України. Бажаючi стати офiцерами i унтер-офiцерами ТАОУ проходять в сумi двотижневi додатковi збори на рiк. I цим користується все начальство без винятку - до великого незадоволення роботодавцiв. А їхнi дружини твердять, що таким чином сильна стать на законнiй пiдставi линяє вiд роботи i жiнок на пiкнiки зi стрiльбою, але це не зовсiм так - служба там iде так, як належить.
  Одним словом, нiхто не може ухилитися вiд служби. Зовсiм нiхто!
  Тому зараз в прикордоннiй смузi були готовi до вiдбиття нападу радянських вiйськ територiальнi частини i пiдроздiли. Кадровi з"єднання складали другий ешелон, готуючись до контрударiв по агресору...
  Секретар з"явився в дверях одночасно з шумом гвинтiв легкого гелiкоптера.
  - Iван Остапович. - Неголосно доповiв вiн. Останнiй мiсяць Гетьман працював без вихiдних i тому не знали вiдпочинку його ад"ютанти i секретарi. Нездорова блiдiсть обличчя незмiнного секретаря Гетьмана i запалi затьмаренi очi свiдчили про постiйне нiчне безсоння i напруженi турботи.
  По тому, як рвучко повернувся Павло Петрович, було видно, що Гетьман чекав на Федорчука. За останнiй тиждень Iван Остапович об"їздив i облетiв сумiжнi з Радянським Союзом райони, побував майже в кожному селi i мiстечку в прикордоннi. Особливостi розташування - особливо на сходi країни - українських мiст i промислових центрiв були такi, що основна оборонна промисловiсть знаходилася в безпосереднiй близькостi до територiї противника: Харкiв, Донецьк, Луганськ, Днiпропетровськ з Запорiжжям, та й сам Київ були в прямiй досяжностi коли не артилерiї Червоної армiї, то ближнiх бомбардувальникiв напевне. I щоб захистити мiста i центри оборонної промисловостi вiд "визволителiв" з Радянської Росiї необхiдно було зводити захисний щит прямо на кордонi. Власне, "лiнiя Скоропадського" i мала стати таким захисним бар"єром на шляху орд радянських "визволителiв". Але дослiднi навчання виявили малу ефективнiсть укрiпрайонiв i надто велику вартiсть i час їх побудови. Не останнє значення мало те, що розвiдка "червоних" могла визначити розташування УРiв заздалегiдь i цим нiвелювати їхнє значення. Тому ще в сороковому роцi на квiтневiй нарадi вищого вiйськового i полiтичного керiвництва української держави було вирiшено звести захисний бар"єр безпосередньо перед нападом росiян на Україну. Для цього пропонувалося створити iнженерно-будiвельнi формування - з легкої руки начальника Iнженерних Вiйськ Української армiї названi саперними армiями - для зведення польової оборони в маневренiй "мотомеханiзованiй вiйнi". Кожна така саперна армiя мала у своєму складi вiсiм-дванадцять моторизованих iнженерно-саперних бригад i три-шiсть управлiнь вiйськового будiвництва. З оголошенням загрожуваного перiоду цi формування мали розпочати зведення польових укрiплених районiв в прикордоннiй смузi. При цьому в Криму дiяла одна така саперна армiя, в Пiвнiчнiй Бiлорусi - два формування, i на пiвнiчно-схiдному i схiдному напрямках - вiдразу п"ять армiй. Загрожуваний перiод був введений в останнiй день серпня i Федорчук iнспектував процес формування саперних армiй i проведення мобiлiзацiї будiвельних потужностей схiдних i пiвнiчних областей України. Не закiнчивши формування, сапернi армiї приступили до роботи по обладнанню оборонних рубежiв.
  Скоропадський зустрiв свого давнього сподвижника запитальним поглядом.
  - Робиться все можливе, - розумiючи тривогу Гетьмана, сказав Федорчук, - але ми запiзнилися з оголошенням особливого стану майже на два тижнi. Ця затримка може коштувати великої кровi. Розвiдка...
  - Розвiдка зробила все можливе... i неможливе також. - Глухо промовив Гетьман. Глибоко затягнувся цигарковим димом, з шумом видихнув його. - Вiйськовi розвiдники надали всю можливу iнформацiю, а висновки з цiєї iнформацiї робили полiтики. Ми помилилися, зокрема, я, як Гетьман i Головнокомандувач Збройних Сил. Не припускав, що "червонi" почнуть дiяти до повного зосередження всiх своїх сил...
  Закiнчилася субота, п"яте вересня тисяча дев"ятсот сорок другого року. Годинник в кутку кабiнету голосно пробив пiвнiч i тепер вистукував секунди i хвилини першої години ночi.
  Гетьман повернувся до трьох генералiв, що виструнчилися бiля карти.
  - Що будемо робити? - Пiсля невеличкої паузи запитав Скоропадський. Всi мовчали. Було зрозумiло, що настав критичний момент в життi держави. I це безмежно важке i цiлком ясне питання вимагало не просто вiдповiдi, а вiдповiдi-рiшення. Ковзнувши поглядом по обличчям Прем"єр-Мiнiстра i Мiнiстра Закордонних Справ, Павло Петрович повернувся до Федорчука i повторив своє питання з деякою суворiстю. - Що будемо робити?
  - Потрiбно дати директиву про введення в дiю плану прикриття. - Вiдповiв перший заступник Начальника Генерального Штабу. - Дозвольте зачитати?
  - Читайте! - Сказав Гетьман, виразно глянувши на червону теку, яку тримав напоготовi генерал.
  Генерал розкрив теку i, карбуючи кожну фразу, голосно i виразно, нiби вiддаючи наказ вiйськам, почав читати проект директиви. В нiй вказувалося, що в нiч з п"ятого на шосте вересня можливий раптовий напад радянських вiйськ. Перед вiйськами ставилася задача зустрiти можливий удар ворога.
  Генерал зробив паузу, подивився на Гетьмана i, перевiвши подих, твердо i спокiйно мовив:
  - Наказую! - Це "наказую" прозвучало нiби удар, що вiдсiк мирний перебiг життя. Тиша в кабiнетi зробилася зовсiм прозорою i в нiй з холодною категоричнiстю гримiли вагомi, нiби вiдлитi з надважкого металу, слова наказу. - Вiйськам Пiвнiчного, Пiвнiчно-Схiдного i Схiдного Оперативних командувань, Оперативному Командуванню "Крим" приступити до виконання плану "Протуберанець"...
  Генерал замовк i Гетьман, на мить затримавши руку, взяв розкриту теку, поклав її на край столу i червоним олiвцем поставив свiй чiткий пiдпис. Перечитав ще раз текст директиви i передав теку першому заступнику Начальника Генерального Штабу. Генерал негайно поспiшив на вузол зв"язку, щоб передати повiдомлення про початок вiйни в штаби оперативних командувань.
  ...Рiвно о першiй годинi ночi в Мiнiстерствi Закордонних Справ пролунав телефонний дзвiнок. Слухавку пiдняв черговий. Дзвонили з представництва СРСР: повноважний представник Радянського Союзу вимагав прийняти його для передачi дуже важливого повiдомлення радянського уряду.
  За п"ятнадцять хвилин Мiнiстр Закордонних Справ вилетiв до столицi України: що це могло бути за повiдомлення, Гетьману було зрозумiло. Павло Петрович негайно передзвонив Головi Народних Зборiв, Вiльгельм Габсбург в цей час знаходився в Києвi, очiкуючи розвитку подiй, а потiм Начальнику Генерального Штабу, який щойно опiвночi повернувся з iнспекцiйної поїздки у Пiвденну Бiлорусь.
  - Пане Гетьман, з штабiв оперативних командувань повiдомляють: на пiвнiчно-схiдному i схiдному напрямках кордон переходять розвiдувально-диверсiйнi групи РСЧА. Прикордоннi наряди i застави вступають у бiй. На Бiлоруському напрямку поки що тихо. - Доповiв генерал-полковник Морозов останнi донесення з кордону. - Територiальнi дивiзiї займають вогневi точки укрiплених районiв на кордонi. В другому ешелонi зосереджуються танковi i моторизованi бригади для нанесення контрударiв...
  Рiвно о четвертiй годинi шостого вересня Мiнiстр Закордонних Справ був у своєму кабiнетi i мовчки вдивлявся в обличчя повноважного представника СРСР - так називався на комунiстичний лад радянський посол, - який зачитував текст ноти про оголошення стану вiйни мiж Радянським Союзом i Українською Державою з п"ятої - за московським часом - години недiлi, шостого вересня тисяча дев"ятсот сорок другого року...
  I пiшла гуляти по українськiй землi пожежа, якої вона ще не знала. Все обiцяло Радянському Союзу близьку, блискучу перемогу, вiдкривало широкий шлях до свiтового панування i ствердженню комунiзму на всiй планетi. Вже був пiдписаний вирок цiлим народам i країнам, а найперше, українцям i Українi...
  Через вiсiм годин Гетьман України Павло Скоропадський виступив по радiо i телебаченню з повiдомленням про початок вiйни мiж СРСР i Україною. "Ми нiколи не здамося, - ось основна думка його звернення до української нацiї, - i ми переможемо!" Годиною ранiше негайно зiбралися Народнi Збори, якi оголосили про стан вiйни Української Держави з Радянським Союзом, одночасно з повiдомленням Гетьмана українськiй нацiї зi зверненням до народiв i урядiв свiту виступив Глава Держави Вiльгельм Габсбург-Лотрiнґен. Змiст його звернення був тотожний промовi Гетьмана України Павла Скоропадського.
  Попереду була цiла вiйна...
  ***
  ...держава - це кров i залiзо
  Свобода - це вiстря мечiв!
  Софiя Федина, "Наш девiз"
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"