Аннотация: Вересень 1942 року. Танкова бригада полковника Черняхiвського в наступi.
"...берiть трофеї i полонених..."
Пiщана, курна, розбита танками i колiсною технiкою дорога. Штабний бронетранспортер полковника Черняхiвського обганяв тиловi пiдроздiли 28 танкової бригади. Полковник висунувся по пояс з люка, глянув вперед, потiм назад, на коротку штабну колону, яка курiла пилюкою позаду його бронетранспортера. Так, збоку, з першого погляду, i не вiдрiзниш командно-штабнi машини вiд колони пересiчної мотопiхотної роти, тiльки кiлькiсть антен над броньованими дахами бронетранспортерiв видає, що це не звичайнi колiсницi моторизованої пiхоти, а броньованi машини управлiння танкової бригади.
Вересневе сонце схилялося на захiд - вже не жарке i спокiйне. Поодинокi, важкуватi хмари лiниво рухалися за темну стiну лiсу, час вiд часу закриваючи сонце. Одноманiтний гул танкiв, бронетранспортерiв, артилерiйських установок, автомобiлiв наповнював тишу звичним шумом. Навiть у дрiмоту хилило.
Раптом з-за хмар виринають двi трiйки горбатих штурмовикiв i в пологому пiке б"ють по колонi ракетами. Майже одночасно вдарили довгими чергами зенiтнi самохiдки, але промахнулися. Штурмовики маневрують, вiдходять i роблять ще один захiд, розвертаючись через лiве крило. На цей раз вони б"ють з гармат та кулеметiв, вдарили запалювальними, бо на одному з танкiв загорiвся брезент. Зенiтники знову б"ють довгими чергами, збиваючи лiтаки з бойового курсу. "Iли" з несамовитим ревом лiзуть вгору...
Екiпаж танка, який загорiвся, вискакує з машини, ручним вогнегасником збиває полум"я. Снаряди авiацiйних гармат "iла" пробили зовнiшнiй бак, ось вiн i спалахнув разом з танковим брезентом, який був згорнутий на баштi. Раптом хтось з пiхотинцiв голосно i радiсно зарепетував:
- Дивiться, дивiться! Горить! - Лiтаки пiрнули в хмари. Але за одним тягнувся тонкий хвiст диму. Штурмовик знижувався i за кабiною пiлота час вiд часу зблискували язики полум"я.
- Молодцi зенiтники. - Сказав хтось з танкiстiв, а пiхотинець пiдсумував. - Для початку непогано.
- Збiльшити дистанцiю. - Розпорядився полковник. Роззяви! Добре, що легко вiдбулися!
Тепер танки йдуть не так щiльно, дистанцiя мiж машинами метрiв по п"ятдесят-сiмдесят. Хоч i провчили супостата, але хто гарантує, що колеги цих "сталiнських соколiв" не нагрянуть пiзнiше...
...Ледь сонце перевалило зенiт, 28-а танкова бригада вступила на територiю противника. Кордон мiж Україною i Радянським Союзом перейшли пiсля полудня. Гул танкiв i машин, брязкiт бронi, колона за колоною проходили через проходи в мiнних полях на чужу, ворожу територiю. В повiтрi - пiднятий гусеницями i колесами густий пил. Все, як в туманi. Регулювальник в бiлому шоломi весь у сiрiй пилюцi. За обрiєм, на заходi - безперестанне бурмотiння битви, сполохи артилерiйських i ракетних залпiв, на сходi та пiвночi ще тихо. Але недовго. Не встигли батальйони дiйти до Сейму, як нанесла удар радянська авiацiя.
Пiд наступний перший повiтряний удар бригада потрапила вже за кордоном. Першими ударили штурмовики-бiплани, I-15 та I-153, вони завдали удару з двох напрямкiв. Зчетверенi кулеметнi установки i ЗСУ-27-2 зустрiли атакуючi лiтаки на максимальнiй дистанцiї, не даючи пiлотам витримувати бойовий курс i бомби лягли вiддалiк цiлей. Наступний захiд виявився ще бiль невдалим. Червонi i зеленi траси зенiтних установок зав"язували навколо лiтакiв смертельнi вузли, i одна з атакуючих машин спалахнула яскравим полум"ям. Можливо, пiлот штурмовика був вбитий або поранений, але вiн не залишив палаючу машину. Бiплан врiзався в землю вiддалiк колони, метрiв за сто, сто п"ятдесят вiд дороги. Потужний вибух прокотився над заболоченою рiвниною i вгору злетiли пасма вогню i диму разом з уламками лiтака. Ще один бiплан помiтно вiдставав вiд групи, яка швидко вiдходила на схiд, i тягнув за собою тонку цiвку диму.
- Це вiн що, повiтряне самогубство вчинив? - Запитав навiдник ближнього танка.
- Пiдбили його. - Вiдповiв заряджаючий, розвертаючи кулеметну установку вперед за напрямом руху, збив за спину шоломофон i витер пiтний лоб. - Добре, в колону не вмазали...
Головна похiдна застава вступила в Глушково i з ходу захопила мости через Сейм. Очевидно було, що радянськi полководцi не чекали вiд української армiї такого нахабства - на четвертий день вiйни ударити по територiї Радянського Союзу. Ударити, не зважаючи на п"ятикратну перевагу "червоних"...
Черняхiвський опустився в крiсло. Важка втома склеплювала повiки - вже третю добу на ногах, спав тiльки уривками, тому вiн зручно вмостився у крiсельцi i закрив очi. Тiло нило, голова була важка, мутна якась була, нехороша. Заснути - збадьорився б. Але сон не йшов. Не тому, що гудiв набридливо дизель, до цього вiн давно звик. Перед очима вставало бачене за день, пекла думка про Рильськ, який потрiбно було взяти до вiсiмнадцятої години. Вiд кордону до мiста - не бiльше сорока кiлометрiв, але за скiльки годин пройде їх бригада i яким буде опiр радянських вiйськ? Умри, Iване Даниловичу, але до вiсiмнадцятої години дев"ятого вересня Рильськ ти повинен взяти! З цiєю думкою полковник i заснув.
Прокинувся з цiєю самою думкою. Короткий погляд на годинник - спав всього двадцять хвилин, але цього йому вистачило. В тiлi Iван Данилович вiдчував приплив сил, важкiсть i набридливий гул в головi зникли. Скiльки до Рильська? Передовi загони батальйонiв за двадцять-п"ятнадцять кiлометрiв? Добре! Кладемо на все про все годину-пiвтори, отже, за двi години максимум будемо бiля мiста. Захопити його потрiбно з ходу. Якщо вийде - з ходу, уникнемо втрат, не проґавимо час. Та й мiсто вцiлiє.
Черняхiвський згадав розмову з генералом Тимошенко у штабi оперативного командування наприкiнцi сьомого вересня. Тодi обстановка була вкрай критична. Радянськi вiйська рвалися до Путивля i намагалися з ходу захопити Бiлопiлля, його двадцять восьма танкова бригада - свiжа, повнiстю укомплектована, - мала переломити хiд подiй на користь українського командування. Штаб ОК вiддав бойове розпорядження контратакувати вiйська "червоних", якi штурмували це прикордонне мiсто. Але в ходi отримання задачi у нього, командира цiєї бригади, виникла iнша думка щодо можливих дiй свого з"єднання. На картi полковник показав, що i як, пояснив мотиви, що побудили його висунути новi пропозицiї, переваги перенесення головних зусиль Сумської армiйської групи на iнший напрямок. Разом з командувачем Сумської АГ i начальником штабу тут же, в штабному модулi Тимошенка провели необхiднi розрахунки. Наказ же генерал-лейтенанта Тимошенка вимагав вiд бригади на повнiй швидкостi йти до Бiлопiлля, де склалася критична ситуацiя. Радянськi вiйська вже другий день штурмували мiсто, оборона трималася з останнiх сил. I нiч з восьмого на дев"яте вересня мала стати вирiшальною. Радянськi полководцi кинули на штурм двi стрiлецькi дивiзiї та легкотанкову бригаду разом з частинами та пiдроздiлами iнженерних вiйськ. Але в найкритичнiший момент командувач Сумської армiйської групи висадив прямо в мiстi з гелiкоптерiв два батальйони десантно-штурмової (аеромобiльної) бригади i перекинув артилерiю: залiзничнi артилерiйськi транспортери i два дивiзiони 155-мiлiметрових самохiдних гармат. Безперервний вогонь великокалiберних артсистем i свiжi батальйони переломили хiд подiй на користь українцiв, тому наказ генерал-майора Малиновського перенацiлив 28 танкову бригаду полковника Черняхiвського на виконання iншої задачi. Саме тiєї, яку розробили за задумом полковника: завдати удару пiд основу наступаючого угрупування "червоних" - механiзованого корпусу та трьох окремих танкових бригад.
Нiч, що закiнчилася, була тривожною для українського командування. Поки вона тривала, полковник Черняхiвський вiдчував весь тягар особливої, нi з чим не зрiвняної вiдповiдальностi, яка звалилася на нього. Вiдповiдальностi, вiд якої людина втомлюється бiльше, нiж вiд найважчої i безсонної роботи. Його танки всю нiч йшли на виручку блокованого з трьох сторiн гарнiзону Бiлопiлля та Ворожби, очiкуючи весь час зустрiчного бою з радянськими танками. Попереду була невiдомiсть, а власних сил полковнику Черняхiвському видавалося мало - що таке одна бригада проти механiзованого корпусу! Минулося, однак...
Його рiшення - власне, до нього схилявся i генерал-майор Малиновський разом зi своїм начальником штабу, тiльки у них тодi ще не було для цього вiдповiдних сил, - забезпечувало кардинальне вирiшення проблеми оборони на цьому напрямку. I генерал-лейтенант Тимошенко з цим рiшенням погодився!
Контрудар мав бути коротким - на потужний удар поки що не вистачало сил нi армiйської групи, нi всього Пiвнiчно-Схiдного ОК. В тилах ОК, правда, по плану мобiлiзацiї закiнчували формування вiсiм територiальних дивiзiй - саме вони повиннi були закрiпити зовнiшнiй i внутрiшнiй фронт оточення.
- Товаришу полковник! - Радист визирнув зi свого закутка. - Зi штабу групи. Командувач...
Черняхiвський коротко доповiв про просування своїх батальйонiв.
- Отриманий наказ командувача Пiвнiчним фронтом. - Пiвнiчно-Схiдне оперативне командування цього ранку, на четвертий день вiйни, було перейменоване у фронт. - Враховуючи просування противника на Путивль, а також сильний опiр "червоних" на дiлянцi наступу двадцять п"ятого танкового корпусу генерала Рибалко, генерал-лейтенант Тимошенко наказав максимально прискорити захват Рильська...
- Думаю, ми в змозi це зробити. - Погодився Черняхiвський. - Але я турбуюся про фланги...
- Я також про них турбуюся, Iване Даниловичу. - Малиновський говорить жорстко, але це його звична манера. - Рухомi механiзованi з"єднання нехай йдуть вперед. А головнi сили - за ними, в другому ешелонi. Потрiбно випередити противника, ранiше нього вийти на вигiднi рубежi, де мiсцевiсть зручна для оборони. Для цього, як тiльки батальйони вашої бригади вийдуть на пiдступи до Рильська, я висаджу в тил "червоних" аеромобiльну бригаду. I допоможу авiацiєю. За даними повiтряної розвiдки, противник розвертає другi ешелони проти вашої бригади i корпусу Рибалко, але наступ на Путивль не припиняє. Виконуйте!
Черняхiвський зв"язався по радiо з гелiкоптерної ескадрильєю бригади. Наказав:
- Негайно пiднiмiть у повiтря двi ланки i виявiть наявнiсть бойових частин противника в Рильську. Постiйно вести спостереження в смузi Рильськ, Крупець, правий берег Сейму. За даними повiтряної розвiдки фронту, другi ешелони "червоних" готують контрудар по бригадi.
За якiсь пiвгодини в повiтрi вже прострекотiли гелiкоптери. Над ними баражували винищувачi приданого бригадi авiацiйного полку. Качнувши вiтально крилами, вони розчинилися у синiй вишинi неба. Отже, за лiвий фланг можна було не турбуватися. Коли щось станеться, авiацiя зробить все, що необхiдно. I про всяк випадок, командир бригади вiддав наказ третьому батальйону, щоб йшов уступом злiва. Тепер, в разi необхiдностi, можна буде розвернути його i вдарити по противнику, коли той спробує атакувати...
...Большенизовцево, велике селище у сотню-пiвтори хат, - промiжний пункт в кидку до Рильська. Тут пiсля тридцятикiлометрового кидка скупчилася бригада. Передовий батальйон зосередився в двох кiлометрах попереду. До мiста залишалося щонайбiльше пiвгодини маршу. Вже виднiлися його окраїни. Напевне, для червоноармiйцiв, якi раптом побачили в передмiстi Рильська танки з тризубами, поява українцiв була несподiваною. I навальна танкова атака, можливо, обiцяла успiх. Але бiй за мiсто мав вирiшальне значення для обох сторiн i це розумiли не тiльки в українських штабах. Тому кидати в бiй батальйони, без плану, без пiдготовки було недоречно, i Черняхiвський наказав зупинити передовi пiдроздiли.
Звичайно, для захоплення мiста, навiть такого невеликого, як Рильськ, однiєї бригади малувато. Тим бiльше, що через це мiсто йшли всi шляхи постачання ударного угрупування радянських вiйськ, якi наступали на Путивль. I складiв рiзноманiтних для наступаючих армiй на правобережжi Сейму було зосереджено немало. Але в українцiв є союзники - раптовiсть i неготовнiсть "червоних" до оборони. Танковi i моторизованi пiхотнi частини першими прорвуться в мiсто i захоплять мости через Сейм. Хоч ця рiка не така велика, як Днiпро, але береги Сейму грузькi i болотистi. I завдати удару через цю природну перешкоду, щоб деблокувати оточенi в районi Путивля радянськi армiї, противнику буде важко. Це вимагатиме вiд радянського командування крайнього напруження усiх сил. Потрiбно буде чимало технiки, передусiм переправ очних засобiв, i вiйськ. А на все це потрiбен час. Дуже багато часу, щоб зосередити сили i засоби, а головне - це вимагатиме кардинальної змiни планiв радянської сторони.
Тут, в передових пiдроздiлах, разом з командиром бригади була тiльки невелика група офiцерiв. Тому полковник зв"язався з начальником штабу i поставив йому задачу на захоплення мiста. В спокiйнiй обстановцi на це вiдводиться аж чотири години, але коли пiдготовка до бою поспiшна, як зараз, дається на все про все всього сорок хвилин. Столик для карт КШМ "енша " зараз, без якогось перебiльшення, - Пуп Землi i Центр Всесвiту. I командний пункт, або Центр Бойового Управлiння (ЦБУ) бригади зараз гуде - в переносному розумiннi, звичайно, - як потривожений вулик. I вiд начальника штабу потрiбнi вмiння дипломата, такт i жорсткiсть, щоб погодити часом взаємовиключнi вимоги тiєї чи iншої служби, та ще неймовiрна витримка, коли вже бiй витанцьовується на картi, як раптом з-пiд його лiктя тягнеться до карти рука бригадного iнженера i заштриховує товстим синiм олiвцем дорогу i поле, де танки повиннi вийти в тил противнику, як це було на останнiх бригадних навчаннях на Яворiвському полiгонi. I нахабний майор при цьому зi спокiйним виразом на обличчi прояснює, що пройшли дощi i вiн розрахував, що танки i бронетехнiка тут не пройдуть. Як тут стриматися i не вибатькувати всю iнженерну службу бригади. Однак стримується, i всього тiльки робить зауваження iнженеру - в третiй особi! - про яєчко, яке дороге на Паску...
***
Йшов бiй на пiдступах до першого радянського мiстечка - Глушкова, на лiвому березi Сейму. Оборона противника вiдразу за кордоном була слабенька, але в цьому мiстечку - переправа через Сейм i "червонi" посадили тут в оборону стрiлецький полк. I зараз траншеї його обробляла артилерiя бригади.
За бойовим порядком першого танкового батальйону, маскуючись за природними укриттями, рухався танковий тягач. Заступник командира батальйону по технiчнiй частинi капiтан-iнженер Гостроп"ятов спостерiгав за боєм в танковий прилад спостереження в командирськiй баштi рубки тягача. Разом з ним в машинi - пунктi технiчного спостереження - знаходилися i старшi технiки рот. Радiостанцiя тягача працювала на прийом i екiпаж, разом з iншими офiцерами ПТС уважно прослуховував команди командирiв взводiв, рот i батальйону, доповiдi пiдлеглих, спостерiгав за дiями пiдроздiлiв i окремих танкiв.
Слiдом за ПТС, приблизно за кiлометр вiд нього, також вiд укриття до укриття перемiщалася ремонтна група батальйону. Основу її складало вiддiлення технiчного обслуговування i машина з запасними частинами, паливом i мастильними матерiалами. На деякому вiддаленi вiд МТО - машини технiчного обслуговування - ремонтникiв пересувалися двi автомашини з боєприпасами i санiтарний транспортер батальйонного медичного пункту. По радiостанцiї зампотєх батальйону пiдтримував з машиною технiчного обслуговування постiйний зв"язок i командував перемiщенням РЕМГ за пiдроздiлами в ходi бою.
...Вогонь противника наростав i капiтан помiтив, як зупинився танк на лiвому фланзi батальйону.
- "Кедр", "Кедр", я - "Каштан-32". - почув на своїй хвилi зампотєх. "Кедр" - позивний ПТС, - Вiд влучання снаряда машину розвернуло праворуч, продовжувати рух не можу. Скорiше за все заклинило гусеницю. Через сильний кулеметний вогонь противника не маю можливостi встановити характер пошкодження. Веду вогневий бiй. Прийом.
- Вас зрозумiв, "тридцять другий". Вирушаю до вас. Я - "Кедр", прийом.
Тягач ревнув дизелем i, вискочивши з-за укриття, помчав до пошкодженого танка.
Але до того часу, як тягач дiстався пiдбитої машини, роти пiшли вперед. Екiпаж вже вийшов з машини i встиг оглянути її. Командир танку доповiв капiтану, що погнутий кривошип i розбитi направляюче колесо та гусениця. Потрiбно було замiнити пошкодженi деталi i три трака. Оскiльки танк знаходився вже поза зоною вогню, евакуювати машину в безпечне мiсце потреба вiдпала i ремонт можна було виконати на мiсцi. В ремонтнiй групi були направляючi колеса i кривошипи, а траки були у екiпажа. Гостроп"ятов зв"язався з МТО i наказав негайно вирушати до пiдбитого танка та усунути пошкодження. Екiпаж тим часом зайнявся замiною пошкоджених тракiв та пiдготовкою до зняття направляючого колеса та кривошипа.
Хоч огляд пошкодженої машини зайняв всього три-п"ять хвилин, але танки батальйону вже просунулися вперед i їх не було видно з ПТС. Потрiбно було негайно наздоганяти наступаючi пiдроздiли. Вже пiд час руху капiтан зв"язався з заступником командира бригади по технiчнiй частинi i доповiв про характер, мiсце пошкодження танка i про вжитi заходи по його вiдновленню. На робочiй картi i в своєму блокнотi капiтан зробив вiдповiднi помiтки про пошкодження танка - подiй за день бою вiдбувається стiльки, що всi деталi запам"ятати практично неможливо. Це вiйна, а не маневри, не навчання, справа вельми серйозна, i бiй ще не закiнчився, а за ним неодмiнно почнеться новий, опiр "червоних" тiльки ростиме, i карта капiтана до вечора вся буде рябiти помiтками.
Мiсцевiсть довкiль зрита вирвами вiд снарядних вибухiв, кущi, гiлки дерев зрiзанi осколками, вiття їхнє лежить на дорозi, багато поламаних розщеплених стволiв. Он густа крона перегороджує дорогу, механiк повертає штурвал i тягач обходить її по обочинi. Збоку з протяжним хруском вибухає снаряд, його осколки гидко виють у повiтрi, шаркають по бронi. За мить ще один лопається з таким самим противним i протяжним хруском. Але осколки його вже не долiтають до тягача. Наступний вибухає ще далi...
Танки батальйону тепер рухають у взводних колонах, долаючи заболочену мiсцевiсть. Зi стволiв порскають пострiли, з такої вiддалi їхнiй звук видається зовсiм не страшним, кулеметна стрiлянина - такий собi простий трiск. Навiть гуркiт розривiв попереду не лякає, як обстрiл, пiд який щойно потрапив тягач...
- "Кедр", я - "Каштан-36". - Почув доповiдь з чергової аварiйної машини капiтан. - Зупинився на узлiссi, двигун завести не можу, сiли акумуляторнi батареї i закiнчилося повiтря в повiтряних балонах.
Гостроп"ятов наказав вести тягач до аварiйного танка. Машина загрузла в ґрунт до середини опорних коткiв i сiла на днище на лузi з дрiбним чагарником, де, здавалося, такого й трапитися не повинно було б. Про це свiдчили неглибокi слiди гусениць iнших танкiв роти, якi пiшли далi.
Оглянувши танк, капiтан зробив висновок, що механiк-водiй кiлька разiв намагався здати назад, коли застрявання машини було незначним. Але двигун весь час глохнув i багаторазове заведення привело до того, що сiли акумулятори i закiнчилося повiтря в балонах.
- Тюхтiї ви! - Так i сказав Гостроп"ятов механiку та командиру танка. - Тюхи-матюхи! Забруднити ручки полiнилися, коли тут роботи на десять хвилин було. Скiльки часу на замiну батарей i балонiв пiде, це ви розумiєте? А де за цей час батальйон буде i що з вами комбат зробить, пояснювати потрiбно?
- Розумiємо! - Обидва стояли з опущеними головами, мовляв, винну голову меч не сiче.
- Товаришу капiтан, а коли його з буксира завести? - Пiдказав старший технiк другої роти.
- З буксира? - Капiтан задумався. - Чiпляй!
Двiчi повторювати не потрiбно було. Екiпаж аварiйної машини миттю кинувся до тягача знiмати троси. I ось вони вже зачепленi за буксирнi крюки, тягач рушив з мiсця - i двигун аварiйного танка, пару-трiйку разiв чхнувши для пристойностi, завiвся з виляском та веселим гоготiнням. Звук у дизеля специфiчний, нiби циркулярка працює. Всi повеселiли, а екiпаж з радiсними обличчями зайняв свої мiсця в машинi. Хвилин шiсть дизель попрацював на мiсцi i ось вже машина може рушати слiдом за батальйоном.
- Ну ось, коли ви дизель глушити не будете, акумуляторнi батареї та повiтрянi балони повиннi пiдзарядитися. - Давав настанови командиру i механiку машини Љ36 капiтан Гостроп"ятов. - Але пiсля бою я їх все одно перевiрю. I коли буде потрiбно, замiнимо. - Це вiн вже говорив старшому технiку роти, з якої був аварiйний танк. I ще один запис додався у блокнотi капiтана.
I знову попереду атакуючi танки. Перед ними околиця Глушкового, низенькi хатинки за перекошеними парканами чергуються з чепурними бiлими будиночками в кипучiй зеленi садiв. З-за тих парканiв зблискують вогники пострiлiв ворожих кулеметiв i гармат. Протитанкова батарея веде вогонь з малиннику через амбразури, поробленi в щiльному парканi з товстих дощок, фарбованих яскраво-зеленою фарбою. Над одним з танкiв на мить з"являються язики полум"я, а потiм вогонь змiнюється пасмами сизого диму.
Капiтан командує механiку-водiю тягача i той розвертає машину в бiк пiдбитого танка. Коли тягач зупиняється бiля аварiйної машини, капiтан i старший технiк роти негайно приступають до огляду танка. Разом з екiпажем - двоє, заряджаючий i навiдник, пораненi i лежать пiд захистом корпусу бiля гусеницi, - пiднiмають кришу моторно-трансмiсiйного вiддiлення, оглядають побитi нутрощi танка.
- Снарядом був пробитий борт, танк загорiвся. Але спрацювала система ППО i пожежа була лiквiдована. - Доповiв капiтану Гостроп"ятову командир танка.
Оглядом було встановлено, що снаряд пробив борт танка, зруйнував гiтару , пошкодив бортову коробку передач, повiтроочисник i приводи управлiння. Машина потребувала серйозного ремонту i силами ремонтної групи батальйону вiдновити її було неможливо. Тому капiтан Гостроп"ятов прийняв рiшення вiдбуксирувати її на бригадний пункт евакуацiї, де ремонтно-евакуацiйна група бригади уточнить характер пошкоджень, визначить об"єм роботи, сили, засоби i мiсце вiдновлення танка. Про пошкоджений танк капiтан доповiв заступнику командира бригади по технiчнiй частинi, а потiм поставив задачу екiпажу.
Троє з чотирьох були в бiлих бинтах, на яких проступала кров - вискочили з палаючої машини прямо пiд кулеметний вогонь. Коли б залишалися пiд захистом бронi, були б цiлими. Ще посвистували кулi, коли бiля пошкодженого танка зупинилася "таблетка" - санiтарно-евакуацiйний бронетранспортер. Його механiк-водiй з санiнструктором розчинили кормовi дверi i швидко та вправно закрiпили у вiдсiку ношi з пораненими. Навiдник i заряджаючий отримали важкi поранення, а механiк-водiй танка вiдбувся незначними подряпинами - кулi тiльки шкрябнули бiк. А командир танка взагалi цiлий-цiлiсiнький, хоч вiн до останнього залишався на баштi, на самiй виднотi, прикриваючи екiпаж, бив по ворожим кулеметам з баштової зенiтної установки.
Двигун "таблетки" працює, механiк метушиться занадто - видно йому хочеться якнайшвидше поїхати звiдси. Не люблять екiпажi санiтарно-евакуацiйних бронетранспортерiв затримуватися на передовiй - раптом обстрiл, а броня у санiтарних МТЛБ не танкова, бронебiйний снаряд їх навилiт прошиває. Заряджаючий непритомний, з забинтованою головою та рукою лежить головою до кабiни, у навiдника перебита нога взята в шину. Вiн весь час повторює, майже кричить:
- Сашко, ми їдемо! Їдемо ми, Сашко! - Це його командир, Сашко. Обличчя у сержанта бiле i нерухоме. Вiн пiднiмає руку i слабо махає у вiдповiдь. А навiдник продовжує кричати. - Сашко! Сашко!
Санiнструктор захлопує важкi дверi санiтарного бронетранспортера i "таблетка", завивши двигуном, розвертається на мiсцi, прудко набирає швидкiсть i за кiлька секунд зникає за пагорбом. Кiлометра за два звiдси посадочний майданчик санiтарно-евакуацiйного гелiкоптера, за якiсь двадцять хвилин пораненi вже будуть на столi у хiрурга в стацiонарному госпiталi. Чекати годинами на операцiю їм не доведеться...
Кулемети вже не татакають, ворожу траншею прочiсують пiхотинцi з мотопiхотної роти батальйону, коротко лунають черги штурмових карабiнiв. Капiтан ставить задачу командиру тягача з РЕГ, двоє з екiпажу пiдбитого танку чiпляють троси, займають мiсця в танку i БРЕМ тягне аварiйну машину в тил.
ПТС рушає далi, минають пiдбиту "тридцятьчетвiрку" - бронебiйний снаряд танкової "Рапiри" поцiлив точно мiж люком механiка-водiя та шаровою установкою курсового кулемета. Кришка люка пiднята, з нього вниз головою висить танкiст без шоломофона, правий бiк його фуфайки рваний в сiрих клаптях вати. Отже, механiк-водiй. Це осколки бронi його пошарпали, коли бронебiйний снаряд ввiйшов у лоб корпуса, бризнули i порвали... Руки його звисають до землi, нiби мрець хоче вхопитися за вiхтi трави i вилiзти з машини. Двоє танкiстiв стоять бiля пiдбитого танка, обоє обпаленi, фуфайки та ватянi штани обгорiли, один з танкiстiв дрижить крупним тремтiнням, смикає головою i щось нiби хоче сказати, але нiчого з того не виходить путнього. Четвертий танкiст, очевидно, залишився в танку. Стрiлець, скорiше за все...
ПТС минає пагорби i знову опиняється позаду лiнiї атакуючих танкiв. Влiтає на повнiй швидкостi в мiстечко. Обабiч вулицi, пiд потрощеним парканом лежить розпотрошений, нiби жаба на столi препаратора, радянський "форд" - легковичок ГАЗ-М1. Весь в дiрках вiд куль i пiд ним вже встигла натекти чорна калюжа масла з розбитого двигуна. На поворотi вулицi куриться слабким димком бронеавтомобiль БА-10. Снарядом йому знесло башту, передня частина вся розбита. Влiпили йому вiдразу з двох або й з трьох стволiв. В борту акуратна дiрка. Дверi навстiж, всерединi нiкого не видно, очевидно, екiпаж встиг залишити машину. Тягач з ревом минає розбитий броньовик, мчить далi по жовтiй глинистiй дорозi. Трохи далi, притиснувшись до розбитої стiни хатини, стоїть "зiс" з зенiтно-кулеметною установкою в кузовi. Один "максим" розбитий, з борту звисають порожнi стрiчки. Обслуги зенiтної установки не видно, нi живих, нi мертвих. Скорiше за все дременули десь в лопухи. За зенiтно-кулеметним "зiсом" стоїть бронетранспортер з розпiзнавальними знаками першого батальйону i б"є з баштових кулеметiв кудись за хату, в городи.
I так до самого кiнця бою ПТС стрибками, вiд укриття до укриття пересувався за танками батальйону, зупиняючись бiля пiдбитих чи пошкоджених машин i надаючи допомогу екiпажам аварiйних машин. Час вiд часу капiтан уточнював по радiо у своїх пiдлеглих чи в ремонтно-евакуацiйнiй групi бригади, що робиться по ремонту та евакуацiї аварiйних танкiв.
Пiсля виконання бойової задачi перший батальйон було виведено в другий ешелон бригади. I комбат поставив капiтану Гостроп"ятову задачу на поповнення боєприпасiв, обслуговування та вiдновлення бойової технiки. В першу чергу капiтан, прибувши до мiсця розташування батальйону, органiзував поповнення танкiв боєприпасами i дозаправку пальним. Особисто обiйшов екiпажi, разом зi старшими технiками рот оглянув машини, впевнившись, що вони справнi i готовi до бою, перевiрив надiйнiсть роботи систем та агрегатiв, озброєння, приладiв прицiлювання i спостереження, засобiв зв"язку. Роботи по обслуговуванню бойових машин велися до вечора, i тiльки коли були закiнченi всi роботи, танкiсти змогли вiдпочити. А вночi прибули танки, вiдремонтованi в ремонтно-евакуацiйнiй групi бригади.
***
Батарея ЗСУ-27-2 займала позицiю в центрi району, зайнятого другим танковим батальйоном. Зенiтнi установки батареї прикривали головнi сили батальйону i могли вiдбивати противника з будь-якого напрямку. Зенiтно-кулеметнi установки штатного зенiтного взводу батальйону були приданi ротам i прикривали також сторожову охорону. Таким чином, до боротьби з повiтряним противником були залученi автоматичнi малокалiбернi гармати, великокалiбернi установки, зенiтнi кулемети танкiв i баштовi кулемети бронетранспортерiв. Але система не могла функцiонувати без належної розвiдки повiтряного противника.
Оскiльки батальйон був розташований дещо у вiдривi вiд головних сил бригади, то для надiйного прикриття танкових рот було недостатньо даних, якi отримували зенiтнi пiдроздiли вiд радiолокацiйних станцiй бригадного пункту управлiння протиповiтряною обороною. Потрiбно було створювати власну систему розвiдки повiтряних цiлей, якi летять на малих висотах i намагаються нанести удар по ротам. Її основу становив батарейний командний пункт. СРЦ ЗБКП вела розвiдку i двi зенiтнi установки батареї постiйно знаходилися в готовностi вiдкрити вогонь по повiтряному противнику. Пости вiзуального спостереження знаходилися на КСП пiдроздiлiв чи поблизу їх, а також на деяких висотках i на всiх позицiях зенiтно-кулеметних установок. Система сигналiв дозволяла досить швидко оповiстити особовий склад про появу повiтряного противника. Таким чином весь повiтряний простiр навколо району розташування був пiд спостереженням, особливо його приземний прошарок, в якому звичайно дiють штурмовi лiтаки.
В кiлометрi за спиною була вiдбита у противника переправа через Павлiвку. А за пагорбами лiниво курився чорний димок - там догоряли радянськi танки, якi потрапили пiд удар ракетних установок, що дистанцiйно ставили мiнне поле. "Червонi" командири не зметикували вiдразу, як потрiбно дiяти, а через пiвгодини танкову колону накрили ще одним залпом ракет з касетними бойовими частинами. I бiльше сотнi новеньких Т-34 пiшли за димом. Але й для українських танкiв цей район закритий - протитанковi та протипiхотнi мiни самолiквiдуються не ранiше, нiж через тридцять-сорок годин.
Коли з КП бригади прийшло повiдомлення про наближення до району розташування чотирьох дев"яток бомбардувальникiв, командир батареї старший лейтенант Анатолiй Пилипенко вiддав наказ по радiо командирам установок i танкових рот, продублювавши його пуском реактивного патрона червоного вогню. По всьому виходило, що об"єктом атаки бомбардувальникiв були не танки та бронетранспортери другого батальйону, а переправа через Павлiвку. Лiтаки йшли на висотi шестисот метрiв i про противника, який розташувався прямо на їхньому маршрутi, просто не здогадувалися. Та й маскування в батальйонi було вiдмiнним - майор Слюсаренко про це турбувався особливо. Коли бойовi машини добре укритi, замаскованi, противник не знає їхнього точного розташування i змушений дiяти наослiп. Так воно й трапилося.
Лiтаки були виявленi на максимальнiй дальностi. Дальнiсть до цiлей екiпажi визначали по завчасно вибраним i вивченим зенiтниками наземним орiєнтирам. Швидкiснi сiтки були виставленi заздалегiдь, що давало хоч i незначний, але важливий виграш у часi, коли дорога кожна секунда. Груповий вогонь було вiдкрито вiдразу кiлькома пiдроздiлами. Всi зенiтнi засоби вели iнтенсивну стрiльбу. Але основним, звичайно, був вогонь 27-мiлiметрових гармат зенiтних установок. Потрапивши пiд шквальний вогонь, противник на декiлька секунд розгубився, i це йому дорого коштувало: головний лiтак i ведучий правої ланки задимiли, круто пiшли до землi i потужнi вибухи ознаменували кiнець їхнього польоту. Лиш пiвдюжини бiлих парашутних куполiв розпустилися кульбабками в небi i плавно несли до землi невдах-льотчикiв.
Втiм, пiд розгром потрапила тiльки перша дев"ятка. Iншi встигли вчасно зреагувати i ухилилися вiд проходження над небезпечним районом. Але й перша група не дала себе просто так бити, "червонi" огризнулися, лiтаки лягли на бойовий курс i скинули бомби по розташуванню батальйону. Але невдало. Тим бiльше, що пiд iнтенсивним обстрiлом пiлотам доводилося енергiйно маневрувати, скорочуючи перебування на бойовому курсi i час прицiлювання, а це рiзко знижує ефективнiсть повiтряної атаки. Скинутi бомбардувальниками бомби впали досить далеко вiд цiлей.
Перша дев"ятка втратила бойовий стрiй i льотчики виходили з-пiд обстрiлу хто як мiг. Iншi дев"ятки АР-2 енергiйно зманеврували i вийшли на переправу вже по другому маршруту. Танкiсти другого батальйону чули, як гупали в районi переправи бомбовi вибухи i частими чергами заходилися зенiтнi автомати. Двiчi небо на пiвднi перекреслила траурна димна смуга - батареям вдалося збити два лiтаки. Ще три бомбардувальники було пошкоджено. Чiткий стрiй лiтакiв був розладнаний i ланки вiдходили на пiвнiч, хто як мiг. Пiдбитi "ари" намагалися триматися в строю, але один весь час вiдставав, i видно було, що до аеродрому бiдолаха не дотягне. А коли їх ще українськi винищувачi атакують, то...
Про вовка промовка. Над переправою зi свистом пройшли четвiрками "Беркути" - винищувачi фiрми Сiкорського С-40. Три ланки швидко наздоганяли бомбардувальники i першою їхньою жертвою стали пiдбитi машини. Одна пара "Беркутiв" пiшла слiдом, за кiлька секунд до танкiстiв долинув веселий трiск авiацiйних гармат. Один з бомбардувальникiв задимiв ще бiльше, а потiм якось весь разом спалахнув i рiзко пiшов до землi, розвалюючись прямо у повiтрi. А винищувачi зайнялися другим, який вперто тягнув на пiвнiч, i вся трiйця швидко сховалася за пагорбами. Але скорий вибух i шар вогню, що пiднявся над горизонтом, перетворюючись у чорну димну хмару, не лишали сумнiвiв у результатi цiєї погонi.
Але й без винищувального прикриття зенiтнi батареї могли б вiдбитися вiд повiтряної атаки. Зенiтнi самохiднi установки ЗСУ-27-2 розроблялися в Українi з 1937 року, а з 1939 року ця робота проводилася разом з провiдними фiрмами Нiмеччини та Чехiї у рамках спiльного оборонного союзу. ЗСУ-27-2 була призначена для забезпечення протиповiтряної оборони танкових частин та з"єднань на висотах до трьох тисяч метрiв. ЗСУ розроблялася з врахуванням перспективи розвитку бойової авiацiї. А в перспективi авiацiя мала невдовзi стати швидкiсною i реактивною. Розробленi в Нiмеччинi реактивнi "Арадо" та "Альбатроси", українськi "Грифони" i чеськi "Аероводоходи" вже вiдкривали нову сторiнку розвитку бойової авiацiї. I засоби захисту вiд нових лiтакiв потрiбно було розробляти заздалегiдь, ще до появи їх на озброєннi вiйськ у масових кiлькостях. Поки що реактивнi лiтаки iснували в кiлькох десятках передсерiйних екземплярiв i вiйськовi тiльки-тiльки починали приглядатися до нового виду бойової технiки, але засоби захисту розробити не загаялися. ЗСУ-27-2 "Iнгулець" була призначена для танкових полкiв i танкових дивiзiй з тих мiркувань, що танковi частини та з"єднання дiють в переважно у вiдривi вiд основної групи вiйськ. ЗСУ-27-2 "Iнгулець" забезпечує супровiд танкiв на всiх етапах бою, два двохствольнi автомати калiбром 27 мiлiметрiв установки мають стрiчкове живлення i можуть вести ефективний вогонь на висотах до трьох тисяч метрiв i на дальностi до чотирьох з половиною кiлометрiв. Використання такої установки практично виключає точне бомбометання по танкам, автоматична гармата ЗСУ має достатньо потужний осколочно-фугасний i бронебiйний снаряди. Крiм того, рухаючись в бойових порядках танкових вiйськ, установка може вести ефективну стрiльбу i по наземним цiлям.
Розроблялася i вироблялася нова зенiтна установка спiльно з нiмецькими та чеськими фiрмами вже пiсля Судетської кризи в рамках економiчного мiжнародного спiвробiтництва i як засiб лiквiдацiї цього полiтичного конфлiкту. Шасi для ЗСУ слугував транспортер МТЛБ, розроблений в Харковi, але воно могло бути i колiсним. Чехи ставили башту на своє чотириосне шасi фiрми "Татра", нiмцi в якостi шасi зенiтної самохiдної установки використовували власний вдалий колiсно-гусеничний тягач-транспортер...
...В другiй половинi дня в батальйон прийшов наказ на висування до переднього краю. До рубежу розгортання в ротнi колони вiн iшов разом з другими пiдроздiлами однiєю колоною. Оскiльки марш проходив вдень, це збiльшувало ймовiрнiсть нападу авiацiї противника. Тому командир батальйону i пiдлеглi офiцери вжили заходiв до того, щоб протиповiтряна оборона залишалася на високому рiвнi. Хоч досягти цього було непросто, оскiльки, по-перше, рiзко знизилися можливостi маскування. Виявити з повiтря танки i бронетранспортери, якi рухаються, все-таки легше, нiж коли вони стоять в окопах. По-друге, на маршi значно гiрше виявляти цiлi, якi летять на малих висотах. I вогонь у русi по повiтряному противнику менш ефективний. То ж за таких обставин рiзко зростала цiннiсть iнформацiї про обстановку в повiтрi, яку отримували вiд начальника протиповiтряної оборони бригади. Вона давала можливiсть заздалегiдь нацiлювати увагу на найбiльш загрожуванi напрямки. Але й самим ґав не треба було ловити. Тому спостерiгачi в ротах i взводах крутили головами на всi триста шiстдесят градусiв, дивилися обома очима i слухали обома вухами. I вогонь ЗСУ вiдкривали з прицiлом-дублером самостiйно по рiшенню командира установки.
Вже за пiвгодини "червонi" виявили батальйон i завдали удару з повiтря. Двi шiстки броньованих штурмовикiв зайшли з двох напрямкiв, сподiваючись, очевидно, що хоча б один удар досягне успiху. Але з ЦБУ бригади повiдомлення про загрозу нападу прийшло вчасно, та й спостерiгачi свою службу знали туго. По мережi сповiщення поступив сигнал про наближення двох групових цiлей. Майже одночасно почала передавати цiлевказiвки i батарейна СРЦ. Груповi цiлi йшли з рiзних напрямкiв на висотах вiд ста до шестисот метрiв. Двi групи штурмовикiв наближалися з iнтервалом в пiвтори-двi хвилини.
- Напрямок 30. Всiм цiль 103 з переносом на 104, вогонь. - Скомандував командир батареї. Голос його прозвучав рiзко, нiби опустився червоний прапорець на стрiльбах. Бiй почався.
Помiтили атакуючi штурмовики i спостерiгачi в батальйоннiй колонi.
- Повiтря! - Лемент прокотився вздовж машин, а башти зенiтних установок вже розвернулися в потрiбному напрямку. Радянськi штурмовики заходили на низькiй висотi, робили гiрку i в пологому пiкiруваннi випускали по шiсть-вiсiм ракет. Лунало рiзке виття i лiтаки з бокiв охоплювало полум"я. За "ересами" потягся димний слiд. Однак щiльний вогонь зенiтних автоматiв та кулеметних установок збивав лiтаки з курсу, та й з точнiстю у "ересiв" було не дуже... Одним словом, перший захiд був невладним. Але друга група "iлiв" тепер могла скористатися тим, що увага зенiтникiв зосереджена на попереднiй шiстцi, i вдарити по танкам без перешкод. Командир батареї правильно оцiнив обстановку i вирiшив всiма взводами батареї вести вогонь по першiй цiлi i вести його до виходу штурмовикiв з атаки, а потiм перенести вогонь всiх установок на наступну цiль, а кулеметними установками зенiтного взводу батальйону супроводжувати першу групу, обстрiлюючи штурмовики по всiй зонi вогню. Коли друга шiстка лягла на бойовий курс, старший лейтенант Пилипенко вчасно вiддав команду на перенос вогню.
Зенiтники билися з ворогом, але й всi iншi не були просто глядачами в театрi, якi тривожно чекають вибухiв ракет i закiнчення нальоту, постiйно пам"ятаючи, що "свою" кулю, бомбу, ракету не почуєш... Баштовi кулемети бронетранспортерiв i зенiтно-кулеметнi установки танкiв вели iнтенсивний вогонь по атакуючим "iлам" i лiтаки йшли в суцiльному сяйвi трасуючих куль i снарядiв. Зенiтнi установки зло били в димне синє небо, приймачi автоматичних гармат i кулеметiв квапливо жували стрiчки зi снарядами та патронами, кулi i снаряди прошивали димний простiр червоними i зеленими трасами. "Iли" бойовим розворотом вийшли з атаки, готуючись до наступного заходу. Другий захiд штурмовикiв вдалося вiдбити без втрат, хоч i зенiтникам похвалитися перемогами не випадало. Броня "лiтаючих танкiв" i енергiйний маневр самого штурмовика надiйно захищали пiлота вiд наземного вогню. Проте i вiдбитий налiт, коли танковi та мотопiхотнi роти не мали втрат, також перемога. Ця атака для "лiтаючих танкiв" закiнчилася невдало.
Про наступний i говорити нiчого. Густi траси снарядiв ЗСУ i великокалiберних куль зчетверених кулеметних установок було прекрасно видно у прозорому повiтрi i пiлоти штурмовикiв мимоволi вiдхиляли штурвал. Бомби знов попадали досить далеко вiд колони батальйону. Цей захiд штурмовикiв взагалi був нiкудишнiм. "Iли" вiдкрили вогонь з гармат та кулеметiв здаля, i в ближню зону навiть не стали входити...
Коли батальйон почав послiдовно розгортатися в ротнi i взводнi колони, з"явилася наша авiацiя. I тепер при вiдбиттi нальотiв ворожих лiтакiв зенiтникам доводилося враховувати ще й дiї своїх винищувачiв. Але це вiдпрацьовувалося не раз за мирного часу на навчаннях i до командира батареї з бригадного КП вчасно доводили вiдомостi про надходження лiтакiв противника i дiї своєї авiацiї. На рубiж атаки другий батальйон вийшов в бойовому порядку, який комбат побудував у два ешелони. Мотопiхотнi взводи пiшли в атаку на своїх бронетранспортерах слiдом за танковими ротами першого ешелони. Другий ешелон складали третя танкова рота з артилерiйським дивiзiоном i власнi та приданi зенiтнi взводи. Зенiтнi установки розгорнулися в лiнiю i пересувалися слiдом за атакуючими танками i бронетранспортерами на вiдстанi чотирьохсот метрiв, що дозволяло надiйно прикривати атакуючi пiдроздiли, оскiльки лiнiя вогню була винесена вперед i це дозволяло успiшно вiдбивати атаки з повiтря. Зенiтнi установки танкiв другого ешелону та самохiдних гармат i мiнометiв в повному складi вели вогонь по атакуючих радянських штурмовиках. А дiї авiацiї "червоних" ставали все активнiшi. За час атаки батальйону чотири групи штурмовикiв з рiзних напрямкiв та висот намагалися вдарити по танкам i бронетранспортерам. Однак щiльний вогонь ЗСУ i зчетверених та зенiтних кулеметiв зривав їхнi атаки на дальнiх рубежах, змушуючи лiтаки звертати з бойового курсу. Тiльки одиночним штурмовикам вдалося прорватися крiзь вогняну завiсу i цiною втрати шести лiтакiв вони пошкодили танк та три бронетранспортери, якi до вечора знову ввели в стрiй...
***
Другий танковий батальйон 28-ї танкової бригади полковника Черняхiвського, змiнивши перший батальйон з"єднання, наступав у авангардi бригади на Рильськ, назустрiч двадцять п"ятому танковому корпусу генерал-майора Рибалко. Нiби двi клешнi вiдрiзали щупальце величезного зажерливого спрута, яке сунуло в глиб української територiї. О чотирнадцятiй годинi авангард, збивши пiдроздiли прикриття противника, продовжив рух назустрiч корпусу. На цей час танкiсти Рибалко прорвали потужним ударом оборону "червоних" з пiвночi i вийшли на їхнi тили. Назрiвала криза, проте радянське командування зумiло перенацiлити свої наступаючi танковi частини i контратакувати українськi вiйська. I зараз корпус Рибалко вiв важкi бої на половинi шляху вiд державного кордону до Рильська. А от танкову бригаду Черняхiвського противнику зупиняти вже було нiчим - всi свої наявнi резерви вiн кинув проти танкiстiв Рибалка. Але так довго тривати не могло i авангард бригади - другий батальйон майора Слюсаренка - рвався вперед, в зроблений першим танковим батальйоном пролом у оборонi "червоних".
Авангарду - танковому або мотопiхотному батальйону - зазвичай придається артилерiйський дивiзiон САУ. Основною задачею самохiдної артилерiї є безперервна пiдтримка танкiв i мотопiхоти шляхом ураження протитанкових та iнших вогневих засобiв безпосередньо перед фронтом наступаючих пiдроздiлiв. Необхiдною умовою такої пiдтримки є тiсна взаємодiя загальновiйськових i артилерiйських пiдроздiлiв, спiльне перемiщення командно-спостережних пунктiв в iнтересах вогневого ураження противника, а також вибiр найбiльш сприятливих умов для виконання вогневої задачi в найкоротший термiн. Другий танковий батальйон пiдтримував дивiзiон 105 мiлiметрових самохiдних гаубиць - двадцять чотири САУ.
Артилерiя, як правило, рухається в головi авангарду i пiдтримує вогнем дiї передових пiдроздiлiв. Батареї перемiщаються за танковими ротами в двох-трьох кiлометрах, а їхнi командно-спостережнi пункти пересуваються в похiдних та бойових порядках наступаючих пiдроздiлiв. I тут найважливiшим є питання органiзацiї розвiдки. В напрямку руху авангарду висилається розвiдувальна група дивiзiону i ставляться задачi на розвiдку командирам батарей. Артилерiйська розвiдка виконує свою роботу разом з загальновiйськовою розвiдкою. Крiм того, органiзовується розвiдка артилерiйських та мiнометних частин противника радiолокацiйною станцiєю та екiпажем гелiкоптера з авiаескадрильї бригади, який зазвичай придається дивiзiону. I головна задача артилерiйських розвiдникiв - виявити протитанковi засоби противника.
Пiд час наступу ураження вогневих засобiв противника, особливо протитанкових, повинно здiйснюватися до пiдходу атакуючих танкiв та мотопiхоти до межi досяжностi їхнього вогню. I самохiдна артилерiя в цьому планi має переваги перед артилерiєю буксированою. Головна з них - висока тактична рухливiсть, висока захищенiсть обслуги i здатнiсть вести бойовi дiї на зараженiй хiмiчною зброєю мiсцевостi. Крiм того, батареям самохiдної артилерiї потрiбно значно менше часу на розгортання та пiдготовку до вiдкриття вогню. Вогневу позицiю батарея самохiдної артилерiї займає в два, а залишає в три рази швидше, нiж батарея буксированих гаубиць, не кажучи вже про кiнну тягу.
З головною похiдною заставою авангарду - четвертою танковою ротою, посиленою батареєю 105-мiлiметрових самохiдних гаубиць, була вислана артилерiйська розвiдувальна група дивiзiону, три iншi батареї пiдтримували п"яту та шосту танковi роти та другу мотопiхотну роту. По маршруту руху авангарду вiв розвiдку цiлей i мав коригувати вогонь легкий двомiсний гелiкоптер, з ним командир дивiзiону пiдтримував радiозв"язок, а в колонi шостої батареї рухалася радiолокацiйна станцiя АРКОМ .
Штурман гелiкоптера вже на початку польоту доповiв про виявленi цiлi: танкову роту та колону бронеавтомобiлiв, якi пiдходили вiд Рильська. Рубежем зустрiчi з противником було сiльце Щекине, де вже вели окопнi роботи пiхотнi пiдроздiли "червоних". До двох стрiлецьких рот з мiнометами та протитанковими гарматами окопувалися на висотах за три кiлометри на пiвдень вiд цього невеличкого селища. Щоб не зменшувати швидкiсть руху, командир авангарду - через начальника артилерiї бригади - викликав вогонь батареї ракетних установок залпового вогню "Шквал". Удар ракетних установок по противнику виявився таким вдалим, що пiдроздiли заслону "червоних" були захопленi зненацька i їх буквально змело з лиця землi. I авангард пройшов перший рубiж оборони противника не зупиняючись. Але попереду селища вже розгорталися в бойовий порядок пiвтора десятка "тридцятьчетвiрок" i до двох десяткiв БА-10. I в самому Щекино пiхотний батальйон "червоних" поспiшно займав оборону. Льотчики гелiкоптера доповiдали про наявнiсть не менше, нiж трьох батарей протитанкової артилерiї. Легкi протитанковi гармати червоноармiйцi поспiшно маскували за парканами, мiж будiвлями, на городах. А на близькiй вiдстанi навiть броня нових танкiв не врятує вiд двокiлограмового бронебiйного клювка радянської сорокап"ятки в борт чи корму машини. Або вiд зв"язки гранат пiд гусеницю - гранатометники "червоних" вже займали позицiї вздовж головної вулицi селища. По всьому виходило, що противник має намiр зупинити тут бригаду. Очевидно, насмикали, де могли, резерви i кинули зiбранi пiдроздiли затикати дiру прориву на пiвднi.
О чотирнадцятiй тридцять ГПЗ зав"язала бiй з противником на пiвденнiй околицi Щекино, п"ята батарея САУ розгорнулася в бойовий порядок i вiдкрила вогонь по протитанковим засобам противника на узлiссi гаю на захiд вiд цього населеного пункту. Майор Слюсаренко наказав командиру п"ятої танкової роти, яка рухалася за ГПЗ, обiйти Щекино зi сходу i знищити окремi групи противника, о чотирнадцятiй п"ятдесят вийти до ручаю, що протiкає через це селище, форсувати його, а четвертiй танковiй ротi знищити противника в самому селищi. Командир дивiзiону наказав розвiдгрупi рухатися за п"ятою танковою ротою.
...Бойовi машини п"ятої батареї розташувалися в розбитому хуторi. Самохiдка з бiлою цифрою 25 на кормовому листi корпуса сховалася в кам"яному сарайчику, виставила набалдашник дульного гальма з-за розбитої стiни. Праворуч i лiворуч сховалися iншi машини. Пiхотинцi з приданого взводу ходять мiж залишками хутора, щось видивляються. Але видивлятися тут нiчого, все згорiло вiд артобстрiлу.
Попереду бiжить на пiвнiч жовто-коричнева стрiчка ґрунтової дороги. Метрiв за чотириста на обочинi чорною купою горбиться спалена вантажiвка. З розбитої кабiни звисає навзнак вниз головою труп водiя. Поруч її розбитих переднiх колiс валяються ще два трупи в вицвiлих гiмнастерках. Хотiли втекти вiд танкiв. Хтось, скорiше за все танкiсти, догнав "зiс" снарядом, ось вони й лежать тут, посеред дороги. Трохи далi на дорозi слiди панiчної втечi - розбитi "емка" i "зiс-101", розчавленi танками чемодани з барахлом...
Шостiй, сьомiй та восьмiй батареям командир дивiзiону наказав розгорнутися в бойовий порядок, а п"яту батарею призначив пiдручною. По радiо вiн також уточнив задачi по розвiдцi i поставив задачу гелiкоптеру на розвiдку артилерiй i мiнометiв в другому районi особливої уваги вiдразу за селищем, а радiолокацiйнiй станцiї - в першому РОУ , це вже в самому селищi. За десять хвилин виявленi цiлi вже були на його картi. Уточнивши з начальником розвiдгрупи цiлi на мiсцевостi, командир дивiзiону розподiлив їх мiж батареями. Цiль сiмнадцята - пiхотний взвод, що окопувався на пiвнiчному березi ручаю на околицi селища, з вогневими засобами: двома великокалiберними кулеметами i ротними мiнометами - п"ята батарея i батарея самохiдних мiнометiв батальйону; цiль двадцять перша - мiнометний взвод - шоста батарея; цiль двадцять третя - спостережний пункт - сьома батарея; цiль дванадцята - взвод 57-мiлiметрових протитанкових гармат - восьма батарея; цiлi двадцять четверта, двадцять шоста, чотирнадцята, дев"ятнадцята, одинадцята, дев"ята - бронеавтомобiлi i танки - танки другого батальйону, видiленi для стрiльби прямою наводкою. Крiм того, намiтив цiлi для переносу вогню з виходом п"ятої та шостої танкових рот на рубежi атаки: п"ятiй батареї - вогневi засоби на висотi за селищем, шостiй батареї - продовжувати вогонь по цiлi двадцять першiй, бути в готовностi до ураження виявлених артилерiйських i мiнометних батарей, сьомiй батареї - в готовностi подавити цiлi в районi висоти на схiд вiд селища. Восьма батарея самохiдних гаубиць виконувала задачi по стрiльбi прямою наводкою. Для вiдбиття контратаки противника з напрямку гай, селище пiдготовлено загороджувальний вогонь дивiзiону "Груша".
Пiсля цього доповiв командиру авангарду про порядок дiй артилерiї по пiдтримцi атаки населеного пункту та подальшого просування танкових рот, а пiсля затвердження пропозицiй поставив задачi начальнику штабу дивiзiону та командирам батарей. Пiсля доведення задач до пiдроздiлiв, по сигналу командира авангарду дивiзiон вiдкрив вогонь по виявлених цiлях. Одночасно вiдкрили вогонь танки i разом з мотопiхотою на БТРах пiшли вперед. Щоб забезпечити безперервну розвiдку та стiйке управлiння пiд час артилерiйської пiдтримки, разом з ротами першого ешелону пересувалися i передовi спостережнi пункти батарей. Танки успiшно форсували ручай i рухалися в глиб оборони "червоних". Мотопiхотинцi спiшилися i при пiдтримцi вогню танкiв та гаубиць, поставлених на пряму наводку, оволодiвали Щекиним.
В цей час командир взводу управлiння доповiв:
- Орiєнтир три, лiворуч 70, вище 5, три бронеавтомобiля, блиск скла, перебiжки окремих солдатiв, ймовiрно командний пункт, фронт 100, цiль 33.
Командир дивiзiону миттєво прийняв рiшення на ураження КСП.
- Сьома! По КСП, цiль 33, дивiзiйний, 45-20, 1800, висота 40, 100 на 100, витрата 72, вогонь! - Пройшло всього кiлькадесят секунд i сьома батарея самохiдних гаубиць вiдкрила вогонь по противнику.
Чорнi султани вибухiв 105-мiлiметрових снарядiв накрили спостережний пункт противника. Залпи лунають один за одним, а потiм якось вiдразу раптово падає на позицiю батареї тиша. Артилеристи вiдкривають люки своїх самохiдок, закурюють. Але покурити спокiйно їм не вдається. Попереду забуркотiли мотори танкiв та бронетранспортерiв, завили на високiй нотi i броньоване стадо рушило вперед. Механiки-водiї самохiдних установок шмигнули на свої мiсця, дизелi зашумiли iз дзвоном, САУ м"яко рушали з мiсця i, гойдаючись на торсiонах, як на подушках, легко їхали далi. Одна батарея йде прямо, iншi звертають в боки, одна - праворуч, друга - лiворуч. Командири перших машин помахами рук сигналять тим, якi йдуть слiдом, i головнi САУ повзуть прямо по жовтiй стернi до зеленої стiни перелiску. Слiдом за головною машиною по її слiду, по прокладенiй колiї повзуть iншi самохiдки. Наступ бригади продовжується i у всiх артилеристiв настрiй пiднесений - не задкуємо перед переважаючими силами ворога, самi його б"ємо i б"ємо на його територiї! "Дамо панам комунякам пiд ложечку..." - так сказав командир сьомої батареї. Вiн зараз злий та втомлений дрiмає в машинi передового артилерiйського спостерiгача, привалившись плечем до броньованого борту бронетранспортера.
Отримавши донесення про готовнiсть передових спостережних пунктiв батарей, командир дивiзiону подав команду на перемiщення всiх КСП батарей. Як тiльки вони взяли керування вогнем на себе, почали перемiщення командно-спостережнi пункти другого батальйону i дивiзiону.
...О шiстнадцятiй тридцять п"ята i шоста танковi роти i мотопiхотна рота знищили противника в селищi i вийшли на рубiж висоток за його пiвнiчними околицями. Вогневi взводи п"ятої батареї залишили свої вогневi позицiї i рушили слiдом за танками передових пiдроздiлiв авангарду. Повiльно i обережно самохiднi установки рухалися вздовж вулицi захопленого селища. Будинкiв не залишилося, стирчать тiльки уламки стiн з пустими дiрами вiкон, розтрощенi стовпи тримаються на залишках дротiв - так їх потрощило вибухами. Вулиця завалена битими стiнами i всяким непотребом, де-не-де з-за будинкiв пiдiймається вгору дим пожежi. Вiн тане у високому чистому i синьому небi. М"яке передвечiрнє сонце освiтлює це вже колишнє селище. Не вiриться, що все це зробили люди, такий моторошний, неземний вигляд скрiзь.
Кiлька годин тому самохiдки проходили вiдбитi у "червоних" українськi селища - там все було таке саме. Це росiйське селище виглядає пiсля артилерiйського обстрiлу так само, як i українське, по той бiк близького кордону. З однакових матерiалiв будуються i нашi, i їхнi села i мiста - цегла, дерево, метал. Матерiали з яких зробленi були будинки рiзнi, у нас вони здебiльшого з цегли, у них переважно глинобитнi i дерев"янi. Так само з однакових матерiалiв зроблена i вибухiвка та снаряди, якими зруйнували цi села. Наша вибухiвка i радянська рвуть i нiвечать будiвлi, що з цегли, що дерев"янi, абсолютно однаково. Снаряди, бомби i ракети теж дiють однаково, що нашi, що радянськi. I до цього, i зараз, i потiм...
Батареї на повному ходу проходять селище i вже за ним знову розгортаються в бойовий порядок. Але не вiдразу. Пiдходять транспортери з боєприпасами - витрата снарядiв за двi години бою була значна - i командир дивiзiону наказав поповнити боєкомплект. На кожну самохiдку припадає по однiй броньованiй транспортно-заряджаючiй машинi. Це такий самий бронетранспортер, як i у пiхотинцiв, але вiн перевозить два боєкомплекта, сто двадцять снарядiв. А десь в тилу на ТЗМки чекають звичайнi вантажiвки . Однак їм на поле бою ходу немає, розiб"ють негайно, як не влучанням снаряда, то осколками, захисту у "КрАЗiв" нiякого. Тим часом розвiдувальна група дивiзiону далеко вже за його пiвнiчною околицею. I передовi артилерiйськi спостерiгачi вишукують старанно новi цiлi для снарядiв самохiдних гаубиць.
- До дванадцяти танкiв та чотири бронеавтомобiля рухаються по дорозi в напрямку селища. Голова колони пройшла перехрестя шосе i польової дороги на селище, швидкiсть руху 20 кiлометрiв на годину, час - шiстнадцята тридцять двi. - Доповiв на КСП дивiзiону штурман гелiкоптера про новi виявленi цiлi.
Командир дивiзiону нанiс на карту голову колони, намiтив точку зустрiчi на маршрутi руху, визначив її координати i подав команду на пiдготовку вогню по цiлi двадцять вiсiм. З пiдходом колони до намiченої точки по командi штурмана батареї вiдкрили вогонь. Одночасно командир дивiзiону намiтив на мiсцевостi рубiж загороджувального вогню "Акацiя" для забезпечення закрiплення пiдроздiлiв, якi щойно взяли селище. Постановкою загороджувального вогню й закiнчився бiй за цей населений пункт.
***
О третiй годинi пополуднi танковi роти зайняли вихiднi позицiї для атаки. За ними в лiнiю вишикувалися бронетранспортери другої мотопiхотної роти. В броньованих вiдсiках гуркiт артилерiйської пiдготовки чути було глухо, як через подушку. За кiлька секунд пiсля перших пострiлiв вже неможливо було розiбрати голоси окремих гармат. Гуркiт важких батарей, якi били через голови першого ешелону пiдроздiлiв, якi приготувалися до кидка вперед, зливався з залпами 105-мiлiметрiвок, якi пiдтримували атаку батальйону, i власних мiнометiв, розташованих в бойових порядках рот. I раптом все замовкло. Тiльки раз чи два ляснули дитячими хлопавками запiзнiлi пострiли, зовсiм тихi пiсля канонади i якiсь не страшнi. Коли дивитися згори, то танки та бронетранспортери здаються великими плямистими жуками, що притаїлися-принишкли, очiкуючи чогось. Звiсно чого - сигналу до атаки.
- Ракета! - Радiсно закричав спостерiгач. Зелена кулька по дузi летiла прямо на пiвнiч.
Потужно заревiли дизелi танкiв та бронетранспортерiв i броньованi жуки рушили вперед. Попереду йшли танки, вони вриваються на ворожi позицiї, прасують мiлкi окопчики, знищують залишки вогневих точок противника, розчищаючи шлях для своєї пiхоти. На ямах-канавах танки та бронетранспортери розкачує, нiби благенькi човни в шторм. Прорив не дуже широкий - з флангiв б"ють гармати i мiномети "червоних", чорнi конуси вибухiв здiймаються серед броньованих коробок. По бронi стукотять осколки i пiхотинцi всерединi бронетранспортерiв мимоволi втягують голови в плечi i притискуються до бронi...
Командир мотопiхотної роти розвернув башточку свого бронетранспортера - гармати танкiв, якi йдуть в другому ешелонi наступаючих, розвернутi праворуч i лiворуч, з стволiв порскають бiло-червонi спалахи пострiлiв - батальйон долає другу лiнiю оборони, а вона бiльш насичена вогневими засобами, нiж перша. Попереду куриться димом висотка - нiби на нiй прокинувся вулкан. Це працюють ракетнi установки залпового вогню. Не позаздриш тим, хто зараз потрапив пiд одночасний удар сотень ракет.
Рота йде за танками. Димлять бруствери окопiв - горить сухий бур"ян i трава маскування, горять ящики з-пiд боєприпасiв, стирчать стволи розчавлених гармат-сорокап"яток, лежать перемiшанi iз землею трупи червоноармiйцiв, серед непотребу бiлою i малиновою пластмасою сяйнула розбита гармошка... З розбитого блiндажа вилазили тi, хто вцiлiв. "Догралися" - подумав командир роти. Вони брели навмання, кинувши зброю, i одного весь час трясло дрiбною огидною дрожжю, ще один волочив ноги, пiднявши руки вгору, i кричав одне i те ж слово, здається: "Тихо! Тихо!! Тихо!!!" - i було незрозумiло, кому вiн наказує бути тихим, собi чи страшному грому вiйни. На пiвночi горiли якiсь будiвлi, бруднили блакитне небо.
Танки та бронетранспортери минають червоноармiйцiв, тi пiднiмають вгору руки, i зблизька видно, що вони дрижать, нiби в лихоманцi. В очах застиг переляк, нiби в приречених до страти. Але нiхто не зупиняється, щоб взяти їх в полон, i вони бредуть собi далi, нiким не супроводжуванi, кудись на пiвдень. У одного-двох волочиться по пiску зброя, але бiльшiсть плетуться беззбройнi, навмання, свiт за очi...
Механiк-водiй командирського бронетранспортера тiльки на мить пригальмував бiля "червоних" i в ту ж мить натиснув на газ: немає часу морочитися з полоненими, ними займуться тi, що йдуть позаду. А авангарду, в який входить мотопiхотна рота, потрiбно найшвидше вийти у ворожi тили, а там i на широкий оперативний простiр. Праворуч рухається ще одна колона танкiв - четвертий танковий батальйон бригади. I з того боку вже не б"ють ворожi гармати, значить, дiлянка прориву розширена. I це радує ротного...
З правого флангу люто б"є кулемет з вцiлiлого дзоту i один з танкiв йде прямо на нього i закриває амбразуру своїм корпусом. П"ятеро пiхотинцiв, що десантом йшли на танку, зiстрибують на землю, щось кричать танкiстам i затаскують на дах дзота ящик з вибухiвкою i пiдпалюють короткий шнур. Танк вiдходить назад. Хлопає вибух i дах дзота осiдає вниз. Стирчать в боки розщепленi вибухом жердини накатника i пiхотинцi - бiйцi саперно-штурмової групи пiрнають в димне нутро, а потiм вискакують назовнi i знову залiзають на танк. Той пихкає димом i рушає доганяти своїх товаришiв, якi вже далеченько.
За ротою йдуть самохiднi установки 105-мiлiметрових гаубиць. Ось вони розгортаються на вогневiй позицiї, б"ють залпом раз, другий, третiй. Десь там попереду розташованi протитанковi батареї "червоних". Пiсля п"ятого залпу, коли у вухах шумiло, як пiсля води, що налилася, самохiдки згорнулися в колону i рушили слiдом за танками i бронетранспортерами авангарду...
За кiлька хвилин танки проходили поламаний перелiсок, де була помiчена протитанкова засада. Тепер там залишилися однi ями i понiвеченi гармати. Пiхотинцi в бронетранспортерах, дивлячись на понiвеченi капонiри батарей, качали головами: "Ну, наламали дров артилеристи!" Шосе, воно тяглося вздовж берега ручаю, йшло до Рильська, а ґрунтова дорога, на яку орiєнтували командира авангарду розвiдники бригади для кидка вперед, йшла бiля кiлькох невеликих хуторiв - опiр тут буде менш органiзованим.
Другий мотопiхотний батальйон 28-ї танкової бригади, який мав вести бiй за саме мiсто, судячи по радiоперемовам, вже вступив у бiй. З уривкiв доповiдей i команд виходило, що передовi роти потрапили пiд сильний артилерiйський обстрiл i зараз розосередилися по балкам та байракам перед Рильськом. З того боку наростає гуркiт канонади, потiм над головами з голосним пришiптуванням проносяться ракети батареї "Шквалу". Вогонь противника вдалося подавити i роти вдерлися на околицю Рильська. Але невдовзi командир другої мотопiхотної роти переключився на власнi справи - вогонь противника посилився i танки авангарду знову вступили в бiй. Кiлька машин б"ють з мiсця по невидимiй цiлi десь лiворуч i там спалахує клубок вогню - горить ворожий танк. Танки дають ще кiлька пострiлiв i до першого вогнища приєднується ще одне - вiд бронемашини...
Прикриваючись перелiсками i пагорбами, "червонi" намагаються обiйти авангард iз заходу - вiд Рильська пiдходить танковий батальйон, а з заходу в бiк мiста прискореним маршем рухається мотострiлецький полк. Про це доповiдає штурман розвiдувального гелiкоптера артилеристам, а вони - передовим пiдроздiлам. Щоб дезорiєнтували, вiдволiкти увагу вiд головних сил, противник веде вогонь з боку Рильська i навiть намагається "атакувати" правий фланг авангарду. I поки батальйон буде вiдбивати цi "атаки", основнi сили мотострiлецького полку пiдiйдуть по шосе з боку Михайлiвни. I ось так, просто та без витiвок ударять в спину танкiстам i мотопiхотинцям, що в цей час будуть вести бiй з танковим батальйоном "червоних", який не дасть можливостi авангарду бригади вийти з бою i вiдiйти в порядку. Повне оточення, а за ним розгром i знищення пiдроздiлiв авангарду. Так, у розумi радянським командирам не вiдмовиш...
Командир авангарду майор Слюсаренко зрозумiв це вiдразу, ледь начальник штабу нанiс на карту обстановку. Доповiдь командиру бригади коротка i лаконiчна. I рiшення полковника Черняхiвського також було швидким i радикальним: утворити тимчасову бойову групу - танковий полк - пiд командуванням майора Слюсаренка i цими силами нанести удар на випередження по мотострiлецькому полку "червоних".
...Уже видно кожну фiгуру, видно тьмяний блиск сталевих шоломiв червоноармiйцiв, чорнi стволи їхньої зброї. Цiвки їхнiх ручних кулеметiв, самозарядних гвинтiвок i карабiнiв, пiстолетiв-кулеметiв порскають бiлим вогнем i кулi дзижчать i посвистують в повiтрi. Але тi, що свистять - тi летять мимо...
I раптом цю хвилю сiро-оливкового кольору, яка накочується, як океанський прибiй, розривають короткi, сильнi, пронизливi i частi вибухи. I десь позаду виникає могутнiй, з перекатами, гул. Хвиля, розiрвана вiдразу в багатьох мiсцях, уповiльнилась, потiм завирувала, розплескалася i залягла сiро-зеленими плямами на фонi жовто-золотистої стернi. Гул не змовкав, i вибухи знов розiрвали сiро-зеленi плями. Летiла вгору чорна земля вперемiж з оливково-зеленими клаптями. Батареї 105-мiлiметрових гаубиць звiдкись з-за спини мотопiхотинцiв методично били залпами по ворожiй пiхотi, яка залягла, потiм по бронеавтомобiлям, якi пiдтримували атаку радянських мотострiльцiв. За цими вибухами накочувався густий, басовитий гул танкiв, що йшли на великiй швидкостi. Червоноармiйцi, якi лежали на землi, пiдхопилися i їх нiби понiс назад, до перелiску, вiтер неймовiрної сили. Пiдхопив i закружляв у безумному вихорi.
Танки дугою на великiй швидкостi наближалися до безладної юрби, яка тiкала до близьких дерев. Ворожi артилеристи нi разу не змогли стрельнути по танкам: мiж танками та гарматами БА-10 котилася хвиля червоноармiйцiв. Зате заговорили танковi кулемети. Дике, безумне юрмище ворога, пiдкорюючись одному бажанню - вижити, врятуватися! - щосили рвонуло до близького лiсу.
- Чого вони не здаються? - Командир роти почув, як з досадою лаявся радист. - Поб"ють же!
А червоноармiйцi i справдi не здавалися. Можливо, шок пройшов i вони на щось ще сподiвалися. Але пiднiмати руки вгору їм на думку нiяк не спадало. Вони кидали гранати, намагалися влучити по оглядовим приладам з автоматичних карабiнiв, пiстолетiв-кулеметiв. Один з танкiв загорiвся. Полум"я спалахнуло над моторним вiддiленням, потiм поповзло по корпусу. Машина рвонулася вперед - через саму гущу сiро-оливкового натовпу. Перерiзала, пропрасувала його i десь на узлiссi метрiв за сiмсот чи бiльше вiд оскаженiлого юрмища зупинилася. Танкiсти вискочили з машини i почали гасити полум"я...
Вiдсiкаючи цей натовп вiд перелiску, де зупинилися на узлiссi бронеавтомобiлi, широким крюком заходили танки. Ось тому-то й не стрiляли гармашi бронеавтомобiлiв, що на них насувалася бiльша небезпека. Проти бронебiйного снаряду в дев"яносто мiлiметрiв тонка броня БА-10 не захист, а танки б"ють з коротких зупинок i вже з десяток вогнищ палає на узлiссi. Але ходу бронеавтомобiлям назад немає...
До натовпу червоноармiйцiв пiдiйшов ще один танк. Зупинився. Стих двигун. Вiдкрився люк на баштi i навiть до мотопiхотинцiв донеслося зичне, владне: "Внимание!" I власник командирського голосу наказав червоноармiйцям здаватися. Подальший опiр безглуздий... даремнi жертви... гарантуємо життя...
У вiдповiдь - трiск кулеметiв та автоматичних гвинтiвок, спалахи вибухiв вiд гранат на баштi, на жалюзi, коло гусениць. Танк заревiв i, так само, як i пiдпалений, ринувся через самiсiньку гущу натовпу...
Дики твариннi крики, стогiн, галас i гармидер...
Навколо направляючих коткiв танка мотається щось шерстисте, червоне. Командир роти вiдвiв очi. Подiбнi картини повчальнi, коли їх бачиш вперше, але йому ще в Iспанiї доводилося бачити й не таке. Бачив, як прасують танки окопи, не раз самого прасували... але такого мiсива з землi, стернi та розчавлених людських тiл бачити не доводилося.
Танк по той бiк натовпу розвернувся i знову вiдкрився люк башти i той же владний голос знову запропонував чи наказав здаватися. В натовпi гармидер, крики, стрiлянина...
- Мабуть, самодура командира чи комiсара прикiнчили, який забороняв здаватися. - Висловив припущення радист. Ляда стає вертикально i з-за неї пiднiмається голова в чорному шоломофонi. Танкiст щось кричить присмирнiлим та сторопiлим червоноармiйцям. - Смiливець. Не боїться серед хижакiв...
- Хижаки там не всi. - Говорить командири роти. - Скорiше барани, яким постiйно втовкмачують, що вони леви. I що їм належить царювати у свiтi. А справжнiх, мабуть, вони вже самi прикiнчили...
Танкiст махає рукою в один i iнший бiк. Натовп зашумiв, пiднявся цiлий лiс рук i прямо на землю полетiли кулемети, гвинтiвки, карабiни, сумки з набоями, гранати... I в ту ж мить над оточеними спухають бiлi хмаринки вибухiв. Сердито фуркочуть осколки, долiтаючи навiть до позицiй мотопiхотинцiв. Натовп знову завирував, червоноармiйцi падають на землю. А хмаринок все бiльше i бiльше, вже в очах рябить вiд сiро-оливкових нерухомих фiгурок, якi розкиданi по золотистiй стернi поля. Кiлька танкiв, що стоять на узлiссi, розвернули стволи гармат в бiк, звiдки веде вогонь батарея, б"ють залпами i хмаринок стає менше. Натовп полонених поспiшно котиться до позицiй мотопiхотинцiв, бiжать з високо пiднятими вгору руками - мовляв, ми беззбройнi, не стрiляйте. Нiхто й не стрiляє. Без команди бiйцi вискакують з бронетранспортерiв, бiжать вниз збирати полонених. Молодi, переляканi обличчя, але трапляються i лiтнi дядьки, худi, з висушеними голодом вилицюватими обличчями, крупними маслакуватими руками. Звiдки такi й взялися...
Танки, якi вели вогонь по узлiссю, рушають далi i через кiлька хвилин припиняють своє бубонiння станковi "максими", за ними змовкають полковi сiмдесятишестимiлiметрiвки i мiномети...
Просторе подвiр"я хутора, де розташувався штаб бригади, заповнене полоненими так, що не потовпитися.
- А до дiдька ж їх набралося! - Радист висувається з люка i здивовано дивиться на натовп. - Їх же разiв у п"ять-сiм бiльше, нiж нас. Що ми з ними робитимемо?
- Не знаю. - Командир роти стенає плечима. Його теж турбує така кiлькiсть червоноармiйцiв. Вiн i на йоту не довiряв цим "червоним". - Наказ полковника - брати якомога бiльше полонених i трофеїв.
Капiтан дивиться на полонених вовком - два взводи довелося видiлити на охорону цього натовпу, а командир бригади з батальйону i його роти завдання не знiмав. А що цей один взвод - залишок його роти - зможе зробити, коли зараз бiй трапиться?! От вiн i злиться. Та й довiри до "червоних", навiть полонених, немає у капiтана нiякої. Як i в його бiйцiв, до речi.
За чверть години починають прибувати вантажiвки з пiдроздiлами Нацiональної гвардiї - вони виконують задачi польової жандармерiї - i командир роти зiтхає спокiйно. Здихалися, нарештi, мороки!
***
Салон гелiкоптера дрiбно вiбрував i все в ньому тремтiло дрiбним тремтiнням. Але генерал Малиновський не любив гелiкоптери не через цю неприємну дрож. Колись давно, ще до подiй в Iспанiї, вiн став свiдком аварiї одного з перших зразкiв нового авiацiйного чуда. Ось з того часу i не вiдчував до цих лiтаючих вiтрякiв особливої довiри. А що останнiми днями довелося пересуватися тiльки на цьому видi транспорту, то й перебував у станi постiйного, незрозумiло вiд чого, невдоволення. I душив його в собi...
Робочий день генерала, коли можна так сказати, почався рано, о четвертiй годинi ранку i продовжувався бiльше п"ятнадцяти годин, але справ залишалося ще багато. Вiн вже побував у двох корпусах, якi закiнчили формування i зараз спiшно висувалися в район прориву, замикаючи кiльце оточення радянських вiйськ. Але головною турботою на цей час були танковi з"єднання - корпус Рибалко i бригада Черняхiвського, якi з"єдналися пiвгодини тому в районi на пiвнiчний захiд вiд Рильська.
Хоч в салонi Малиновський був не один - разом з оперативною групою свого штабу вiн навiдувався то в одне з"єднання, то в iнше, - але коли йому гостро, ну, просто, край як, хотiлося побути одному, без людей, вiн вiдсторонювався вiд усього i сидiв, недоступний нi для кого. Втiм, хоч i хотiв побути один, але вiдчував свої багатотисячнi вiйська - вiйська генерала Малиновського! - якi зараз ведуть важкi бої на всьому двохсоткiлометровому фронтi армiйської групи. Однак, нi, поправив вiн себе, вже не армiйської групи - армiї. З сьогоднiшнього ранку його армiйська група ставала нормальним вiйськовим об"єднанням.
Вiн себе так iнколи називав - "генерал Малиновський", тому що був гордим i честолюбним, i в цьому не було нiчого поганого: вiйськовий не може не бути честолюбним. Iнша рiч, що у вiйськової людини честолюбство повинно пiдкрiплюватися ще й умiнням воювати, i воювати добре, iнакше - перекiс! Вiн був упевнений, що зможе переможно командувати своєю армiєю. Бо, коли б такої упевненостi в нього не було - не став би командиром. I бiйцi не вибрали б його командувати, не довiрили йому своє життя i долю. Бо вiйна не приймає тих, хто вагається, сумнiвається, невпевнений в собi. А впевненiсть у своїх рiшеннях, владнiсть, воля, полководницький талант - складовi перемоги. Перемоги вiйськ, якими командуєш.
За овальним склом iлюмiнатора - сутiнки. Лiтати доводиться вночi, вдень радянськi винищувачi запросто можуть збити цей лiтаючий вiтряк, знову з невдоволенням подумав Родiон Якович про гелiкоптер. Бо лiтати йому доводиться поблизу лiнiї фронту, а то й за нею, як ось цього разу. Бо зараз Малиновський разом з оперативною групою штабу армiї летiв у 28-му танкову бригаду полковника Черняхiвського. Танкiсти доповiли, що о вiсiмнадцятiй годинi вони з"єдналися з танковим корпусом генерала Рибалко, замкнувши, таким чином в оточення двi "червонi" армiї. I вiн вiдчував неспокiй через це, жарт, чи що - майже чверть мiльйона радянських вiйськ опинилися в оточеннi, два десятки дивiзiй, сотнi танкiв, гармат...
Не подавитися б таким куснем!
Але заспокоює те, що вже поспiшають закрити зовнiшнiй i внутрiшнiй фронт оточення чотири територiальнi дивiзiї, якi вiдмобiлiзувалися за цi неповнi чотири днi, що йде ця вiйна. Та ще авiацiя до завтрашнього ранку закриє мiнними полями всi промiжки, де не встигнуть окопатися пiхотинцi. А тим часом потрiбно буде вивести корпус Рибалко i бригаду Черняхiвського у другий ешелон, аби був пiд рукою мiцний кулак на випадок спроб радянських "маршàлiв" деблокувати оточенi вiйська. Родiон Якович пiймав себе на думцi, що вже думає про наступнi свої дiї, про завтрашнiй та пiслязавтрашнiй день вiйни.
Малиновський примруженими очима дивився в темне скло i думав про те, що його армiя вибила радянських загарбникiв з захопленої ними української землi i невдовзi буде воювати вже на ворожiй територiї. Ось так повернулася доля. Що воювати з "червоними" доведеться, вiн знав. Ще з часiв громадянської вiйни в Росiї. Нiби недавно був двадцятий рiк, коротка вiйна України з РРФСР , коли вiн, тодi червоний командир, потрапив у полон до гетьманських вiйськ. Але доля була до нього милостива, вiн не став катом для своєї Батькiвщини, як, примiром, iншi вихiдцi, колишнi українцi, так називав подумки Родiон Якович тих, хто тепер вiрою i правдою служив комунiстам. Так само поталанило i Семену Костянтиновичу Тимошенку, який потрапив пiд Конотопом у полон. Ось в цих самих мiсцях, де зараз знову йдуть бої.
В складному переплетiннi сил, в полiтичному хаосi поварився тодi Родiон Якович, як i iншi українськi вiйськовики. Солдати, вони повиннi були стати полiтиками. Але пройшли непогану школу. Багато води i кровi збiгло з тих славних часiв. Багато чому навчився i багато що зрозумiв колишнiй червоний комполка Родiон Якович Малиновський. I не один вiн. Що ж, тепер почалася нова вiйна, i йому випало дiлом довести, що недаремно довiряв йому український народ, не за красивi очi його утримував, давав все необхiдне йому i його вiйськам на першу вимогу. Ось хоч би цей, такий нелюбий йому, гелiкоптер! Подумав генерал про "лiтаючий банан" i засопiв невдоволено.
Знов зловив себе на думцi, що несправедливий до цього творiння Iгоря Сiкорського. Завдяки цим машинам вдалося вiдстояти Бiлопiлля. Та й взагалi, перший успiх його вiйськ пов"язаний саме з цими вiтряками! Не було б їх, в мiсто пiшла б бригада Черняхiвського, i невiдомо, чи вдалося б її зберегти у вуличних боях! А так перекинули два батальйони десантно-штурмової бригади в мiсто i вiдбили радянський штурм. I подальший успiх операцiї забезпечили саме можливостi нових машин висаджувати десанти прямо на поле бою i в будь-якiй точцi мiсцевостi. Три десантно-штурмовi батальйони було висаджено прямо на вогневi позицiї радянської артилерiї: три корпуснi артилерiйськi групи восьмої армiї "червоних" - по сорок вiсiм далекобiйних 152-мiлiметрових гармат - вели вогонь по танкам корпуса генерала Рибалко i наступ на цьому напрямку загальмувався. Ним, генералом Малиновським, було прийнято зухвале рiшення висадити в цьому районi аеромобiльнi батальйони. Задум повнiстю вдався. Радянськi гармашi, оглухлi вiд стрiлянини своїх Бр-2, вчасно не помiтили гелiкоптери, якi висаджували в їхньому тилу десантно-штурмовi пiдроздiли, i батареї були захопленi миттєво, десантники знищили обслугу гармат мимохiть, не затримуючись, i зайняли оборону на командних висотках. А через двадцять хвилин, не бiльше, в район вогневих позицiй радянської артилерiї пiдiйшли танки бригади Черняхiвського.
I радянський наступ на цiй дiлянцi провалився. Хоча, здавалося, ще одне зусилля, перше велике мiсто України впаде i тодi комунiстам з української секцiї Комiнтерну можна буде тут створювати свою, радянську Українську Народно-Демократичну Республiку. А вони ж вже i "уряд" свiй приготували, щоб оголосити про початок "повстання" українського народу проти "клiки капiталiстичних кровопивць Гетьмана Скоропадського". А Червона Армiя, вiрна своєму iнтернацiональному обов"язку, звичайно ж, прийде на допомогу "братам по класу". Так, як це було зроблено майже двадцять чотири роки тому, в листопадовi днi вiсiмнадцятого року, коли Винниченко з компанiєю пiдняли заколот проти влади Гетьмана. Так, красиво було тодi задумано! Українськi "товаришi соцiалiсти" повалять уряд Павла Скоропадського, а вже потiм їх самих знищать товаришi з Харкiвського Ради. Мавр, який зробив свою справу йде... Або його усувають!
Сценарiй простий i безпрограшний. Вiн у дев"ятнадцятому роцi не раз спрацював у країнах Балтiї. Але завдяки рiшучим вiйськовим в Українi пiзньої осенi вiсiмнадцятого року цей план здiйснити бiльшовикам не вдалося. Не змогли повалити владу Гетьмана того разу. Знайшлися далекогляднi люди, змусили Павла Петровича, попри його волю, до рiшучих дiй, i не вигорiло тодi бiльшовикам. Не вийшло!
Але тепер вони прагнуть взяти реванш за той програш. I можливостi для цього у них величезнi...
"Еге, що це я в емпiреї вознiсся..." - подумав самокритично Родiон Якович, i думки генерала повернулися до поточних справ армiї. Таке велике господарство навiть на коротку мить його не вiдпускало.
Чотири пiхотнi територiальнi дивiзiї - це два армiйськi корпуси. Господарство неабияке i потребує уваги, працi i таланту керування. I не просто керувати, а воювати таким господарством. Сьогоднi зранку вiн вже побував у обох корпусах, вiддав розпорядження. Однак неспокiй залишався. Командири корпусiв були досвiдченi, але й рiзнi, немає ж бо на свiтi людей однакових. Один не мiг i хвилини спокiйно висидiти, на кожен наказ мав свою думку, яка рiдко спiвпадала з думкою начальника, все намагався зробити по-своєму. Доводилося стримувати порив цього генерала, але з таким iнiцiативним хiба владнаєш! Однак на вiйнi такi люди незамiннi, бо вiд них противнику мороки ще бiльше. З другим було простiше, вiн виконає наказ беззаперечно. Але простiше, не значить краще. Iнiцiативи у цього командира корпусу вистачало тiльки на довжину вiдданого наказу, хоч мав великi знання, непересiчний досвiд i завжди ретельно виконував наказ. Але тiльки його букву, а зрозумiти дух наказу, чогось цьому командиру корпусу не вистачало...
Як командувач армiї, Малиновський вiдповiдав за все. Але за цю операцiю вiдповiдальнiсть була подвiйною. Вiн сам, на власний страх i ризик вирiшив ударити по основi радянського танкового удару, вiдкинувши побоювання, що його ударнi кулаки недостатньо могутнi - як би чогось не трапилося! I тепер хотiв переконатися, як виконуються його накази i розпорядження - потрапивши в оточення, радянськi вiйська неодмiнно спробують вирватися. Тому й квапив з формуванням нових територiальних дивiзiй i ледь отримавши доповiдь, що вони готовi, спрямував їх у прорив, зроблений танкiстами Рибалко та Черняхiвського. I тепер вони заривалися в землю, готовi, коли що, вступити в бiй. Хоч чуття Малиновському пiдказувало, що "червонi" вже їх не спихнуть, але чуття чуттям, а береженого Бог береже.
Малиновський згадав розмову з Гетьманом, коли в штаб армiйської групи прибув командувач фронту. Тимошенко лиш встиг почути доповiдь про з"єднання корпусу Рибалко i бригади Черняхiвського, як озвався телефон прямого проводу. Командувач фронту ще в день доповiв Головнокомандувачу, що танки ввiйшли в прорив, i тепер Гетьман чекав доповiдi про перше в цiй вiйнi оточення радянських вiйськ.
- Це дуже добре, що ви оточили стiльки радянських вiйськ. - Гетьман говорив трохи глухувато, давався взнаки вiк. - Не випустiть їх. Навiть частину... I берiть якомога бiльше трофеїв та полонених... Ви зрозумiли, Семене Костянтиновичу, якомога бiльше полонених i трофеїв!
- Там, - Тимошенко кивнув головою кудись вгору i в бiк, коли закiнчилася розмова з Гетьманом, - вже планують, що будуть робити зi шкурою ще не вбитого ведмедя... - I голос у нього був невдоволеним.
- Тодi менi необхiдно бути на мiсцi подiй. - Пiдсумував Малиновський. - Коли ви дозволите...
- Так, Родiоне Яковичу, негайно вилiтайте в бригаду Черняхiвського. На мiсцi вам виднiше буде, що потрiбно зробити. Бо надто слабкий фронт оточення, коли "червонi маршàли" не дурнi, а вони не дурнi, вдарять щосили i вирвуться з "мiшка". А ваш начштабу нехай залишається тут, на КП армiї...
...Командний пункт Черняхiвського знаходився в сосновому лiску, де ще зранку був командний пункт стрiлецького корпусу "червоних". В лiсi стояв густий запах смоли, що йшов вiд порубаних осколками i розщеплених вибухами снарядiв сосон. Штабнi "кунги" стояли просто пiд деревами, накритi маскувальними сiтками. Тут же знаходився зi своєю оперативною групою i командир 25-го корпуса Рибалко...
Полковник Черняхiвський зустрiв командувача армiї на посадочному майданчику за пару кiлометрiв вiд свого командного пункту. Широким жестом запросив у свiй штабний бронетранспортер, але Малиновський сердито засопiв i спритно закинув своє огрядне тiло нагору, в командирський люк. Не любив, коли йому, хоча б шанобливо, але нагадували про його опасистiсть. Черняхiвський прилаштувався поряд.
- Давай синку, поквапся. - Сказав Малиновський молоденькому механiку-водiю, голова його в чорному ребристому шоломофонi стирчала з люка. - Час - грошi, знаєш приказку? А на вiйнi, час це кров.
- Ага! - Радiсно заусмiхався хлопчина, але згадав, що розмовляє з командувачем i вiдповiв за статутом. - Так точно, товаришу генерал! Наш командир також швидку їзду любить!
I в цьому "наш командир" було стiльки любовi солдата до свого командира, що Малиновський ледь не крекнув вiд заздрощiв: наш командир, найсправжнiсiнький, кращого вiд нього i бути не може! Тут хочеш не хочеш, а позаздриш, а то й ревнувати станеш. Солдат пусту людину поважати не стане...
Вiдразу за майданчиком-галявиною коротка колона з трьох бронетранспортерiв перетнула шосе, що йшло вiд українського кордону до Рильська, забите i захаращене розбити автомобiлями i бронемашинами. Нiхто нiчого, звичайно, не прибирав i Малиновський без труднощiв розiбрався у плинi цього бою...
Танки вийшли до нього широкою дугою i вдарили з гармат по машинам i по пiхотинцям. Очевидно, стрiлецький полк йшов форсованим маршем. Зустрiчний бiй, втiм, справжнього бою не вийшло, частини ПТО полку загубилися десь в другому ешелонi. Роти кинулися в кювети, нiхто не встиг собi й окопчика такого-сякого вирити. А танки стали бити вздовж шосе осколковими i з кулеметiв...
I за пару хвилин полку не стало - хоч i в сутiнках, але Малиновський добре бачив картину бою.
А батальйони i кинулися бiгти. Тiльки куди ти втечеш вiд танка в чистому полi! Вбитi лежали по всьому простору, у вирвах, пiд кущами, серед трави. I були видно, хто бився, а хто тiкав - цi були без зброї. А найбiльше вбитих лежало вздовж шосе. Це був такий собi валик, нiби стрiчка, що обрамляла сiрий асфальт дороги. Видно, вбило на самому полотнi шосе, а потiм їх згребли вбiк, щоб не заважали проїзду.
За перехрестям на пагорбi стояла розбита зенiтна батарея. Тут противник встиг приготуватися i 85-мiлiметровi гармати вели вогонь по танкам прямою наводкою. До цього перевага була на боцi українських танкiв, давалася взнаки несподiванiсть удару. А тут перевага першого пострiлу перейшла до радянських зенiтникiв - i результат не забарився: чотири розбитих танки, за ними ще три: купно, один бiля одного.
Черняхiвський, зустрiвши командувача армiї, доповiв про втрати противника, про свої втрати, досить вiдчутнi i пiдтвердив, що зв"язок та взаємодiю з батальйонами десантно-штурмової бригади та територiальною дивiзiєю, яка щойно пiдiйшла, встановлено i на випадок подальших дiй все особисто узгоджено. Наприкiнцi доповiв, що встановив взаємодiю з частинами танкового корпусу Рибалко i тепер кiльце оточення навколо ударного угрупування радянських вiйськ повне. Стик страхується з обох бокiв.
- У них там, бiля Путивля, двi армiї налiчується. - Сказав Малиновський. - I одна з них ударна. Танкiв в кiлька разiв бiльше, нiж у ваших обох з"єднаннях. Коли на тебе, Iване Даниловичу, всiєю силою наваляться? - Хоч знав, що всiєю силою "червонi" вже не наваляться, надто загрузли там, пiд Путивлем.
- Встоїмо. Мiннi загороджувачi вже працюють, на танконебезпечних напрямках засади танкiв та самохiдних гармат. Артполк пiхотної дивiзiї поставлений на пряму наводку, пiдготовлено вогонь по рубежам. Мiннi поля не тiльки на передньому краї, а й в глибинi, коли прорвуться, будемо в борти бити. Але...
- Ну-ну! - Родiон Якович вже здогадався, що хоче сказати полковник. Вивчив його ще в Iспанiї.
- Чи не краще було б нам самим вдарити. - Саме це Малиновський i боявся почути вiд командира бригади. - Не чекати поки вони здогадаються здатися, а прискорити подiї... Вони зараз ударити по нам спробують, а ми назустрiч... Чого нам на цьому рубежi дожидатися удару, краще було б вдарити самим по супостату, поки вiн на маршi...
- Думав, що ти, Iване Даниловичу, трохи ширше мислиш. Все ж старий вояка. - Малиновський насупився, засопiв сердито. - Та я сплю i бачу, щоб вони тут на вас полiзли, щоб на вiдкритому мiсцi їх перебити, довести, що безсилi вони вирватися, щоб не довелося їх викурювати з траншей. Полоненнi є?
- В полон здався начальник оперативного управлiння фронту, комбриг Захаров. - Винуватим голосом промовив Черняхiвський. Видно, сам розумiв, що пропозицiя про наступ недоречна. - З ним зараз розвiдники працюють.
- Що ж, ходiмо до розвiдникiв.
В штабному "кунгу" застали капiтана-розвiдника, який допитував полоненого комбрига. Втiм, сказати, що радянський командир полонений, було важко: обидва схилилися над картою i, здавалося, працюють два колеги. Коли ввiйшов генерал Малиновський разом з полковником Черняхiвським, обоє виструнчилися. Малиновський вiдмiтив, що лiва сторона обличчя у комбрига являє собою суцiльний синяк. "Невже з наших хтось так його приклав?" - поморщився Родiон Якович. Був суворий наказ, дотримуватися стосовно вiйськовополонених норм поведiнки вiдповiдно до всяких Гаазьких та Женевських угод, але Малиновський не дуже вiрив, що радянськi полководцi, а тим бiльше рядовi "визволителi", були ознайомленi з цими угодами.
- Нiчого, нiчого. - Малиновський скромно присiв збоку. - Ми так, послухаємо...
Радянський i український офiцери знову схилилися над картою. Питання-вiдповiдь, питання-вiдповiдь, дiйсно, спiвпраця проходила в повному взаєморозумiннi, без усякої запопадливостi з боку полоненого радянського командира чи зверхностi i нечемностi з боку українського. Тодi звiдки ж той синець?
- А скажiть-но, Георгiй Федорович, - радянський комбриг чiтко повернувся i знову виструнчився. А Родiон Якович про себе вiдзначив, що український офiцер так не тягнувся б перед начальством. Можливо, це прояв симптому полону? - Менi доповiли, що ви здалися без опору, а у вас все обличчя розбите. Це хтось з наших воякiв вам "фiнгал" поставив? Так? Не сумнiвайтеся, ми таких суворо караємо.
Видно було, що комбриг говорити не хоче, але змушений вiдповiсти на прямо поставлене питання. I ця внутрiшня боротьба чiтко вiдображалася на його обличчi.
- Никак нет, господин генерал, ваши солдаты отнеслись ко мне с уважением. Лицо мне разбил мой начальник, заместитель командующего фронтом командарма Жукова комкор Ерёменко.
- Зрозумiло. Ну, ви продовжуйте, продовжуйте. - Iнтерес до спiлкування з полоненим комбригом у Родiона Яковича геть зник. Про що можна говорити з людиною, яку лупцював по мордi якийсь комкор!
Нi, Малиновський знав, звичайно, що мордобiй серед вищого керiвництва Червоної Армiї i на всiх нижчих рiвнях розповсюджений так само, як п"янство та крадiжки. Якщо заступник командуючого фронтом лупцює по мордi начальника оперативного вiддiлу фронту, то що вiн може зробити з якимсь полковником, простим командиром дивiзiї чи бригади, або майором, командиром полку? Вiн зробить все, що забажає. I на всiх рiвнях армiйської вертикалi, зверху i до низу, вiдбувалося теж саме: командир корпусу бив по пицi командира дивiзiї, а той викликав до себе командирiв полкiв i зривав зло на них. Так з самого верху мордобiй спускався до самого низу.
Раптом йому подумалося, що коли б доля повернулася iнакше, то i йому б зараз вибивав зуби та лупцював по пицi який-небудь Жуков чи Конєв. I вiн терпiв би, як цей комбриг? Вiн уявив, що Черняхiвський взяв, та й дав у вухо, скажiмо, якомусь своєму командиру батальйону, тому ж Слюсаренку. Не обiйшлося б без поєдинку. I довго б ходили громовi накази по армiї та й розбиралися б не тiльки в офiцерському судi честi. До самого Гетьмана дiйшло б, а про Верховний Суд та парламент i говорити нiчого. Але головне, свої ж солдати б вiдмовилися виконувати накази такого командира. I нiхто б їх не примусив. Бо битий солдат честi немає, а без честi, як Батькiвщину захищати? А битий воєначальник? Яку честь у нього?
"Без честi Батькiвщину не захистиш, це так. Але загарбати iншу - тут проблем немає!"
У густих сутiнках раптом промайнуло щось у вишинi. Родiн Якович пiдняв голову. Здається, то якийсь запiзнiлий птах повертався у свої гнiздо. Нiби беркут, хоч це й не нiчний мисливець...
"Так, в своє гнiздо цей беркут прилiтає останнiм..."