...Батальйон пiд кiнець ночi вийшов в очiкувальний район - нiхто не мав сумнiвiв, вдосвiта танки ринуть у новий наступ, а поки - пiдготовка технiки. Командира другого взводу закрутила-завертiла знайома атмосфера: перевiрка машин, пiдготовка їх, органiзацiя польової служби. Все, чим жив взвод, що робив, стягувалося в тугий вузол, бо два його танки, - "двадцять шоста" машина згорiла два днi тому, - i їхнi екiпажi складали бойову одиницю, сила в мiцнiсть якої ось-ось знову наразиться на жорстоке випробування.
Командир роти повернувся десь за годину i негайно викликав обох взводних командирiв. Лейтенант Головченко прибув до командирського танку разом з комвзводу-три лейтенантом Iсаєнком. Командир першого взводу згорiв разом з екiпажем ще до взяття Могильова i першим взводом командував сам командир роти. Та це для старшого лейтенанта Халаменюка не було обтяжливим. В третiй ротi пiсля боїв всього сiм машин налiчувалося i вiд першого взводу залишився тiльки один "двадцять третiй" танк.
Рiвним твердим голосом командир роти почав доповiдати обстановку. Командири взводiв наносили на карти розташування противника, який кинув маси вiйськ в "смоленськi ворота", i зараз армади його танкiв та моторизованої пiхоти повзли вздовж пiвнiчного берега Днiпра i пiвденного - Захiдної Двiни, розтiкаючись мiж Смоленськом i Велiжем. 323-й батальйон важких танкiв, дiючи в авангардi Сорок п"ятої моторизованої дивiзiї отримав задачу форсованим маршем висунутися назустрiч противнику, який наступає з району Ярцево i пiдходить зараз до Смоленська, де росiяни висадили посадочний десант i утримують переправи через Днiпро. З метою затримати українськi вiйська радянське командування безжальною рукою кинуло в бiй з"єднання не тiльки фронтової, але й дальньої авiацiї. I з учорашнього вечора йшли запеклi бої за панування в повiтрi.
- Наша рота, - спокiйним рiвним голосом продовжував Халаменюк, - є головною похiдною заставою батальйону. Лейтенант Головченко, ви iз взводом будете дiяти в головному дозорi.
- Єсть! - Лейтенант задоволений: хоч i невеличка, але самостiйнiсть.
Але ротний суворо нагадав про дiйснiсть: попереду невiдомiсть i танкiстам знадобиться гранична уважнiсть i обережнiсть. I той, хто йде попереду - голову в пащу звiру засовує, сам лiзе в самiсiньке пекло.
- Що ж, хлопцi, подивимося, кому з нас поталанило бiльше. Врештi-решт, талан - це всього лише вмiння робити свою справу. I хто може передбачити в бою, де воно виникне, оте саме пекло. - Сказав наостанку Халаменюк. - Технiку перевiрте як слiд. Питання є? - Глянув суворо. - Питань немає. По мiсцях!
...Над дальнiми пагорбами i попелястими долинами, над темними перелiсками i лiсами сходила червона куля вранiшнього сонця. Сонце, ледь здiйнявшись над горбкуватим горизонтом, вже легенько сколихнуло осiннє холодне повiтря - над лiсом та долом повiяв легенький вiтерець - i пагорби, що в ранкових сутiнках здавалися величезними, враз стали нижчими, нiби їх нещадно придавило обвалом промiння свого денне свiтило.
В променях сонця, що тiльки-тiльки пiдняло свiй краєчок над горизонтом, на мить металом блиснули голки, вони летiли в бiк сонця, яке сходило. Нашi штурмовики, що йшли на Смоленськ, вже зустрiли свiтанок нового дня. А тут, на землi непомiтно пiднiмався ранковий вiтерець, вiн тонко задзвенiв антеною командирського танку, заторохтiв порожнiм бадиллям обабiч дороги, листям сухим дерев придорожнiх тоскно зашурхотiв. I це тоскне шурхотiння серед досвiтнiх сутiнок тiльки посилювало вiдчуття дрiбноти власної в лiсовому безмежжi серед великого руху людей i залiза, яке розпочиналося в цьому безмежжi.
За пiвгодини почався марш, рушив вперед головний дозiр, здригнулося, в суглобах, тiло танкової роти, колона поповзла, набирала швидкiсть i марш цей весь був в передчуттi близького зустрiчного бою...
Рота йшла на схiд, десь праворуч за пагорбами вгадувалася волога прохолода Днiпра. Вiтер посилювався, звихрював пил, заслiплюючи механiкiв та колону демаскуючи. I Халаменюк наказав поза путiвцем рухатися, по травi прив"ялiй, бездорiжжям. Але пiшли бездорiжжям - впала швидкiсть, "Молоти" i так по рiвнiй твердiй дорозi ледь тридцять п"ять кiлометрiв на годину витискують, а тут пленталися на другiй передачi, кiлометрiв п"ятнадцять. Танки дозору тим часом кiлометра на пiвтора вiд роти вiдiрвалися.
Коли виїхали на високий пагорб, за яким на менших пагорбах розкинувся хутiрець, побачили, що за кiлька кiлометрiв, де сходилися пiд кутом горбистi пасма, ходили по колу нашi чи то штурмовики, чи то легкi бомбардувальники. Ген над краєм далекого лiсу, який пiдступав до самої дороги, лiтаки по черзi пiрнали вниз i зникали в серпанку димному, що над горизонтом пiднiмався високо. У командира двадцять сьомої машини тоскно занило серце: "Коли зараз будемо плестися вслiпу, ми в пастцi. От вимахнуть з-за пагорбiв з гарматами напоготовi, i вiд нас тiльки дим з металобрухтом залишиться..." I заспокоював себе сержант Iванько: до рубежу ймовiрної зустрiчi з противником не менше години ходу.
Лунає в ефiрi команда i танк Головченка збiльшує швидкiсть. Двi машини дозору наблизилися до вершини кута, утвореного тими спадистими висотами. А ген позаду i ротна колона також пiшла жвавiше.
Сержант Iванько вiддав наказ механiку i "двадцять сьома" швидко виповзла на скат висоти, зупинилася за гребенем, так, щоб тiльки голова командира, яка здiймалася над баштовим люком, височiла над гребенем висоти, нiби один з багатьох каменiв, якi лежать на пагорбах. Сашко стривожено вдивлявся в бiк стовпа куряви i дiстав бiнокль... В вiсiм разiв збiльшений лiнзами простiр вразив його своєю пустельнiстю. I вiн побачив, що над похилими спинами височин, добре видимi на фонi дальнiх лiсiв клубочилися, текли, неквапливо пiднiмаючись в небо, туманно-сiрi смуги пилу. Вiрна ознака: йшли радянськi "тридцятьчетвiрки", це їхня особливiсть, такi стовпи куряви здiймати. З прогалини, що була мiж дорогою i лiсом, виповзали на луг, який порiс дрiбним кучерявим лозняком, танки - маленькi, димнi коробочки. Одна, двi, три, чотири... п"ятнадцять... сорок двi... "Так i є, Т-34" - машинально вiдзначив Iванько. Досвiдчене око навiть на такiй вiддiлi безпомилково визначило тип машини. Батальйон радянської танкової дивiзiї налiчує п"ятдесят чотири машини: три роти по сiмнадцять танкiв, кожна рота - три взводи по п"ять машин. Отже, батальйон неповного складу йшов назустрiч. Чому неповного? Отi високi чорнi дими над краєм лiсу пояснили все... Нашi лiтаки атакували колону радянських танкiв, але тi, попри втрати, все-таки прорвалися. Долинув... чи тiльки вчувався... гул потужних танкових двигунiв: вiн накочувався, рiвний, пружний, всепоглинаючий...
Сержант перевiв погляд лiворуч, розглядав низинку, що димувала вихлопними газами танкових дизельних двигунiв i пилом, пiднятим гусеницями радянських танкiв, - там також з-за лiсу витiкав такий самий, навiть щiльнiший, потiк сiрих димних коробочок - п"ятдесят чотири машини. Ще один батальйон "тридцятьчетвiрок" тiльки вже повного складу рухався назустрiч третiй ротi паралельним маршрутом.
Командиру "двадцять сьомої" навiть подих перехопило вiд хвилювання, ледь уявив собi, яка ж то сила пре на них, коли паралельними дорогами два танкових батальйони йде в авангардi. Не менше дивiзiї!
Зустрiчнi колони танкiв росiян йшли паралельними маршрутами в кiлометрi одна вiд одної, йшли на повнiй швидкостi, впевненi, як i танкiсти Халаменюка, що до противника далеко. Але ж їхня розвiдка чи дозори можуть ховатися за висотами! Нi, вони неодмiнно там ховаються! Значить, ротi готують клiщi!
Це просто щастя, що роту вiд росiян ховали цi самi пагорби! Але смуги пилу насувалися з правого i лiвого бокiв, i разом з ними насувалася бiда. Ще п"ять, максимум, сiм хвилин i ворог виявить роту, тодi йому досить тiльки повернути танки i дати волю гарматам. I сержант уявив, як ламаються похiднi колони i розходяться вiялом бойових порядкiв танки, шмагаючи роту перехресними трасами бронебiйних снарядiв.
- Попереду, тисяча метрiв, двi колони танкiв противника. Курс зустрiчний! - Виник в навушниках квапливий голос командира дозору. Очевидно, Головченко не очiкував так швидко зустрiти росiян, так само, як i Iванько, ось i зривався голос у лейтенанта, видавав його збентеження i спантеличеннiсть.
Але ще є час, ще можна стрiмким кидком праворуч чи лiворуч вийти з-пiд розстрiлу. Iванько розвернув назад командирську башточку, впевнений, що танки Халаменюка розгортаються в бойову лiнiю, готовi прийняти бiй з радянськими танками, i ледь не закричав розпачливо вiд несподiванки - рота, замiсть збiльшити швидкiсть i зайняти оборону, застигла непорушно на курнiй дорозi. Танки стояли вздовж узбiччя, вхолосту молотячи дизелями, разом з танками роти i дозор попереду залишався непорушним.
Сержант Iванько не вперше бачив, як розгортається в бойовий порядок i як нацiлює свiй жахливої сили удар по слабкому мiсцю нашої оборони радянський танковий кулак, щоб рубежi, українськими вiйськами зайнятi, проломити i врубатися в глиб нашої територiї настiльки, наскiльки вимагав наказ, в штабах росiян складений, а потiм з"єднати вiстря прориву з групою, що наносила удар в iншому мiсцi. Але чи тут завдається цей удар? Втiм, питання цi непокоїли Сашка пiдсвiдомо, тому що, навiть точнi вiдповiдi нiяк не полегшували його становище: вiд нього, власне, нiчого не залежало. Незримою птахою метався перед очима вiдчай: всiма частинками тiла вiн вiдчував невмолимий хiд часу i кожен змах крил птахи тiєї вiдбирав якiсь долi секунд, цими секундами вимiрювалося iснування третьої танкової роти, i тi крила безжальнi не знали утоми i зупинки, вони летiли i летiли кудись в один бiк, i лет їхнiй незворотний, як сам плин подiй...
- Я - "Береза-двадцять один"! - Голос ротного в навушниках змiнений модулятором радiостанцiї, вiд цього тонким i противним здавався. - Я - "Береза-двадцять один"! Другiй дозорнiй машинi на повнiй швидкостi вперед! "Береза-двадцять сiм", стати на гребенi лiвої висоти i запалити димовi шашки. - Голос ротного ще звучав у шоломофонi командира танку, а з вихлопної труби "двадцять сьомої" стрельнув тугий сувiй чорного диму i танк, нарощуючи швидкiсть, пiшов на пiдйом, назустрiч лiвiй ворожiй колонi.
- "Береза", всiм, крiм "Двадцять П"ятого", вперед! - Рота, пiдкоряючись голосу ротного, рушила, її довге, суглобисте тiло здригнулося, поповзло, прискорюючи i прискорюючи хiд, по слiдах дозору...
Литвиненко ввiмкнув першу передачу, вiв машину обережно. Самий по собi узвiз не такий вже й крутий, але є на ньому увал, що нiчим не поступається ескарпу . А перешкода ця пiдступна! Долати ескарп потрiбно пiд прямим кутом, i лиш тiльки гусеницi торкнуться його, плавно збiльшити подачу палива, щоб машина пiднiмалася без ривкiв, iнакше заглухне двигун. Але увал - не кам"яна стiнка на учбовому танкодромi, вiн не рiвний, прямо промоїна, iти прямо - гусениця при пiдйомi ковзне - земля-то сира! - i танк скотиться назад. Вмить зметикувавши, Iван вiв машину на перепону з невеликим розворотом лiворуч, так, щоб права гусениця проминула промоїну. Вiн весь скам"янiв, поки танк, задираючи носа, лiз на пiдйом.
- Не пiдведи, рiдна! - Литвиненко вiв "двадцять сьому" вгору схилом, вiн не бачив нiчого, крiм осiннього блакитного неба. Не пiдвела сталева гусениця, не ковзнула на перепонi. На якiсь долi секунди "Молот" завис, вiдiрвавшись кормою вiд ґрунту, перевалив центром ваги через увал, полегшено загудiв дизелем. I в той же момент Литвиненко негайно зменшив подачу пального - в iншому разi богатирська машина без навантаження ревоне мотором, зробить стрибок, вдариться всiєю вагою i двигун заглухне.
Переднi котки лягли плавно на землю, тепер - швидкiсть i швидкiсть! Могутнiй дизель радiсно горлав про свою удачу - вiн витягнув багатотонну машину на вершину, зробив все, що вимагалося вiд нього. В його гулi механiку нiби вчувалися слова: "Ти тiльки подружись зi мною - ще й не того досягнеш!"...
Зовсiм iншi думки були у командира танку. Сержант Iванько розумiв, їхню машину, їхнiй екiпаж ротний принiс в жертву - тут, на вершинi, "двадцять сьома" ставала мiшенню, i жити їм лiченi хвилини. А бути жертвою не хотiлося i вiн гарячково шукав очима найменше укриття, найменшу ямку, де можна хоча б корпус танка сховати. I доля була на боцi "двадцять сьомої", все ще посмiшкою своєю їй посмiхалася.
- Механiк, праворуч, в промоїну! - В долi секунди сержант угледiв виїмку, очевидно, тут колись росло дерево, яке чи то вивернуло вiтром, чи то вiд саме старостi впало, але пiсля нього залишилася досить простора яма, де можна було б сховати корпус двадцять сьомої машини. Зараз по них буде лупити в пiвсотнi стволiв цiлий танковий батальйон, але коли над землею виднiється тiльки башта, ще спробуй, влучи!
Важкий танк заповз в яму, тiльки корма пiдiймалася над землею. Литвиненко натиснув на щитку кнопку димопуску, над кормою вибухнув чорно-сiрий султан диму, округлився густою хмарою. Третя рота бачила, як хмара ця стрiмко росла, витягуючись за вiтром непроглядною рухливою стiною. I з-за ближнього краю цiєї стiни в бiк колони радянських танкiв рвонулося заслiплююче простирадло полум"я, ще одне, ще одне, ще... До танкової колони не бiльше восьмисот п"ятдесяти метрiв, окутаний димом танк не жилець, i екiпаж квапився завдати росiянам втрат, поки вiдлiчує доля танкiстська останнi миттєвостi життя їхнього. Димова завiса вiд запалених на кормi танка двох димових шашок - а кожна з них, як двохсотлiтрова бочка з пальним! - текла, гнана вiтром, роздiляючи праву та лiву колони ворожих танкiв.
Димова завiса буде iснувати ще хвилин п"ять, щонайбiльше - сiм, i поки iснує ця запона, старшому лейтенанту Халаменюку нiчого боятися лiвої колони "тридцятьчетвiрок" - вона заслiплена димом i вогнем пiдтримати сусiда не зможе. А це значить, що перехресного розстрiлу роти не буде. А ротний тим часом зчепиться з правою колоною росiян, бiй буде рiвний, а тут все залежатиме вiд вправностi екiпажiв.
П"ять хвилин в танковiй вiйнi - величезний час. Слiдом за ГПЗ йде а авангардi моторизованої дивiзiї танковий батальйон, а з батальйоном важких танкiв жарти кепськi. На це розрахунок був. Халаменюк за цi п"ять хвилин рiвного бою без вагань вiддав машину i п"ять життiв. I вони мають забезпечити умови для перемоги батальйону! Хоча б це коштувало життя другiй ротi. Бо iнакше i старший лейтенант Халаменюк, i майор Свiрьопкiн мають вiдмовитися вiд великого i страшного права - кидати людей на смерть!
Рота досягла пiднiжжя пагорбiв в їхньому тупому кутi i самотнiй танк дозору злився з колоною, загуркотiв попереду. Рiшення було прийняте, справа почалася i її вже нiкому не зупинити! За якусь мить танк лейтенанта Головченка вигулькне на гребiнь i Халаменюк зупинить його, в русi розверне роту праворуч i вся її лiнiя, весь її нищiвний правий фланг з розмаху, нiби пудовий молот, ударить по колонi росiян.
Зараз вiтер дме противнику прямо в лице, вiдносить пил, що пiднiмають гусеницi i вентилятори радянських "тридцятьчетвiрок", назад - i видимiсть вперед у ворога вiдмiнна! Потрiбно позбавити його цiєї переваги! Пил, цiлi хмари його, що зливаються в сиву стiну, тягнеться за броньованими машинами росiян, стiна ця ховає все, що позад них, вона нiби справжня димова завiса. Ще тiльки отримавши повiдомлення про зустрiч з радянськими танками, Халаменюк поздоровив себе з тим, як передбачливо вiн домовився з майором-артилеристом про постановку димової завiси. I думка сяйнула, як спалах блискавки. Думка затьмарила всi iншi i iнша зовсiм команда полинула в ефiр.
- "Акацiя-1", - це позивний дивiзiону 155-мм самохiдок, - поставити димову завiсу глибиною три тисячi метрiв. Координати... - По командi командира дивiзiону снаряди лягли бездоганним рiвним ланцюжком вздовж польової дороги i сиво-жовто-сiрий дим, гнаний вiтерцем, поповз навскоси стiною по полю.
- Я - "Береза-двадцять перший"! - Ось i ротi час дiяти. - Всiм - вперед! Гармати на правий борт!
Чи очiкував ворог, що рота половинного складу, всього лише шiсть машин, яка щойно втратила танк i екiпаж, охоплена з флангiв, майже приречена на знищення, сама кинеться в сталевий зашморг?
I рота кинулася, а зашморг не затягується! Командир роти насадив на удавку росiян вiдразу два вузлика - лiву колону "тридцятьчетвiрок" заслiпив димом дозорного танку, а вiд правої прикрився стiною поставленої артилеристами димової завiси i чимчикує тепер мiж ворожими танками, нiби коридором з непроникними стiнками кам"яними. Нехай спробують по ньому стрельнути! А Халаменюка з його шiстьма танками потрiбно ще розгледiти i розпiзнати. Москалi знають одне: навпроти - свої! А йому-то нiкого розпiзнавати не потрiбно! У нього i праворуч, i лiворуч - тiльки ворог! Для нього кожен, хто з-за диму висунувся - цiль! Так вiн росiянам i в тил, чого доброго, проскочить! Тодi москалi самi мiж двох вогнiв опиняться!
I мовчав супостат клятий, мовчали його гармати. Не розумiючи ще що там та до чого, швидкiсть танки радянськi уповiльнили i перешиковуватися в порядок бойовий почали невпевнено якось та нерiшуче. Повзуть вздовж дороги сивi пасма, гримлять десь збоку танковi гармати, тiльки що воно там за сивого диму стiною, який розпатланою, повзучою хмарою насувався туманом летючим, невтямки було радянським командирам. Щоб розiбратися, час потрiбен. А його не було. I тому танкiстам радянським нiякої команди, яка б обстановцi вiдповiдала, нiхто в радiоефiр, на матюки зриваючись, не прокричав хрипким голосом.
А головнi сили українського батальйону - он вони, на горизонтi, мчать щодуху, наскiльки ґрунт дозволяє. I комбат в ефiр уже кричить на все горло: "Тримайся, Сашко, тримайся, рiдненький! Я йду!!!"
От що значить вiдповiдно до обстановки дiяти, бути зрячим. Бо знав обстановку старший лейтенант Халаменюк. I коли рота за хмарами димової завiси перевалила за гребiнь смуги висоток, коли iнтуїцiя ротному пiдказала, що танки його i радянської колони порiвнялися, вiн зробив крок свiй наступний.
- "Береза", всiм - праворуч! - Танки круто розвернулися i коротка колона миттю перетворилася в нерiвну броньову шеренгу. Дим зносило навскоси вiд українських танкiв, i ось-ось з"являться з-за цiєї пелени чужi броньовi коробки: вони не зможуть першими вiдкрити вогонь, знаючи, що навпроти - свої i боячись розстрiляти їх. I буде три-чотири секунди у навiдникiв наших, щоб по росiянах вогонь вiдкрити першими. А снаряд бронебiйний танкової гармати "Молота" за секунду тисячу сто метрiв пролiтає. Голос ротного змiцнiв i на високiй хвилi дзвенiв в ефiрi. - Вогонь вiдкривати самостiйно!
Попереду, на лiвому фланзi глухо стукнула гармата i великi простирадла вогню - рудi, червонi, помаранчевi - застрибали веселими пустотливими жабками вздовж фронту роти. Машина командира роти промчала крiзь хмару куряви, здiйняту пострiлом, i вiн побачив на половиннiй дистанцiї прямого пострiлу танкової гармати сплутанi передбойовi порядки чужих танкiв i за ними - невеличку колону бронетранспортерiв, з яких квапливо сипалася росiйська пiхота.
Бiльшiсть "тридцятьчетвiрок" горiла.
На такiй вiдстанi 114-мiлiметровий снаряд "Молота" наскрiзь прошиває радянську "тридцятьчетвiрку", пробиває середнiй танк вiд лобового листа до корми, вiд борту до борту, башти танковi зриває з погону i вiдкидає їх геть на десяток метрiв. А от вогонь у вiдповiдь даремний на такiй дистанцiї - пробити сто двадцять мiлiметрiв лобової бронi українського важкого танку росiйськi гармати тридюймовi не в змозi. В жовто-сiрому пилу, в кiптявi чорного диму палаючих машин, в бiлих спалахах вибухiв i багряних язиках полум"я безтямно рухалися танки i металися фiгурки людей.
- Механiки, оберти! - Вимагав голос ротного в ефiрi риком лютим i в спинки крiсел втискувало танкiстiв в броньових коробках важких танкiв. I йшла в атаку друга рота весело та розбишакувато. Накочувався на залишки розбитої правої колони росiян вал роти нестримно. А позаду лютували гармати i великокалiбернi кулемети - пiдiйшов комбат i батальйон з ходу брав в клiщi лiву колону радянських танкiв...
Вiн був настiльки швидкоплинним, цей зустрiчний бiй, що учасники його, з того, з росiйського боку, тi що вижили, почали усвiдомлювати що та до чого тiльки тодi, коли броньова шеренга українських танкiв прошила стрiй ворожої колони наскрiзь, мимохiдь спаливши "тридцятьчетвiрки" росiян. А пiхотинцi капiтана Сташенка, спiшившись з бронетранспортерiв, почали зганяти кацапiв в тiсний гурт полонених...