Двадцять другого червня на пiвднi загримотiло. Пiсля полудня на острiвцi вже чiтко чувся гул розривiв снарядiв та бомб. Але поки що то було далеко i гул бойовища долинав глухо. А наступного дня зранку залунало гучнiше i ближче, але вже за двi години гул став стихати - або наступ захлинувся, або ж прорвали. В те, що захлинувся вiрилося слабо, проте чим чорт не жартує, i група враз пiдiбралася вся, готова до дiї. Пiд вечiр загримотiло ближче - оборона ворога прорвана i нашi просуваються на пiвнiч, розчищаючи перед собою дорогу вогнем. Пiдтвердженням цього слугували дев"ятки наших бомбардувальникiв, якi летiли на пiвнiч у супроводi винищувачiв. Вечорiло, коли пiсля дев"ятнадцятої години Автономов прийняв очiкуваний сигнал, радист з армiйського радiовузла вистукував безперервно "сто одинадцять".
- Три одинички! - Випалив Автономов командировi групи. - Сто одинадцять!
Кияшко пiдвiвся, якось особливо урочистий.
- Ну, хлопцi, ось i наш час приспiв. - Старший лейтенант глянув на небо в низьких темних хмарах. - З темрявою виступаємо, можливо, вночi дощик пiде, або туман пiд ранок ляже. Все легше буде...
Вечiрнi сутiнки лягли якось непомiтно i вечiр видався ясним, тiльки вiтер до ночi нагнав густi багатошаровi хмари. Сутiнки густiшали i о десятiй стало зовсiм темно - хоч в око стрель!
Лишаючи острiвець, група роздiлилася на двi частини, i в кожнiй був свiй радист. Менша група пiд командою лейтенанта Барабаша мала переправитися на той берег i дiяти з пiвночi. Бiльша група пiд командою старшого лейтенанта Кияшка рушила до мосту пiвденним берегом.
Перед тим, як команду на марш дати, вишикував групу командир.
Десантники вишикувалися, пострибали не в лад. Нiщо не гримiло нi у кого, не брязкало - всi бiйцi мали досвiд десяткiв розвiдвиходiв, пiдганяти спорядження вмiли.
- Колобок, Агроном - головний дозiр. Агроном - старший. Iти слiд в слiд. Дистанцiя - три метри. Замикаючим йдеш ти, Пилиповичу. - Глянув на Карандевича старший лейтенант. I групi: - Вперед - марш!
Василь Карандевич на прiзвисько "Старий", кивнув i став збоку, пропускаючи групу. Вiн в групi диверсiйнiй найстаршим був, тiльки не за свiй вiк отримав сержант таке прiзвисько. А тому, що старий - то старий, перевiрений давно, надiйний, значить, можна покластися у всьому.
Дозорна пара, прискоривши крок, пiшла вперед, слiдом за нею рушила решта. В нiчних сутiнках примарно хитається гiлля дерев, густi крони ялин нависають на головою зеленими привидами. Вони йшли вузькою лiсовою стежиною, яку протоптала звiрина, стежина то петляла помiж дерев, то протискувалася чагарником, то круто забирала вгору, то рiзко стрибала вниз. Лiворуч потягнуло гнилим смородом - бездонна трясовина так i манила килимовою зеленню. Тiльки вузька стежина, десь в долоню шириною, звивистою стрiчечкою стелилася вздовж болотного провалля. Оступатися i тонути не рекомендувалося. Коли ж таке траплялося i хтось провалювався у трясовину, група зупинялася, бiйця витягували i йшли далi.
В групу Кияшка входили крiм самого командира ще дев"ять бiйцiв: Фарiн i Красовський - Агроном i Колобок - в головному дозорi, за пiвсотнi метрiв Михайло Харченко i снайпер Федiр Шерстюк - Маляр i Полтава - розвiдники-рейдовики, за ними сам старший лейтенант Кияшко - Балаклава, бо був родом звiдти. За командиром радист Павло Автономов на прiзвисько Ремарк, вiн вчився в лiтературному iнститутi, мрiяв стати письменником i навiть писав невеличкi твори, якi в час вiдпочинку зачитував друзям. За радистом ступали слiд в слiд Абрам Драк i Сашко Лященко - Iсторик i Ковбой, за ними лейтенант Микола Закутенко - Цукровар, до армiї на цукровому заводi працював. Замикаючим йшов сержант Василь Карандевич - Старий. Вiн був найстаршим в групi, цiєї зими йому виповнилося двадцять дев"ять рокiв.
В другiй групi з лейтенантом Сашком Барабашем йшли старший сержант Олексiй Бронiцький - Гуйва, другий радист, мiнер Ваня Дзюбан на прiзвисько Рафаель i двоє розвiдникiв-рейдовикiв Сергiй Iвченко - Бiолог, i Микола Височенко - Затока, бо до вiйська жив у Скадовську, на березi Джарилгацької затоки. Коли вiн з"явився в ротi, "Ти звiдки?" запитав новачка Василь Карандевич. "З Скадовська, - сказав той, i пояснив: - це порт такий на березi Джарилгацької затоки". Найменування це i на тверезу голову мiг би вимовити не всякий, i нiхто ще не здогадувався, що прiзвисько "Затока" прилипло до хлопця назавжди.
Група Барабаша вийшла до рiчки, за кiлометр вiд мосту переправилася через неї i рушила лiвим берегом. Йшли шпарко, не надто економлячи сили. До мосту пiдiйшли з пiвночi, пропустивши перед цим потяг. В телячих вагонах-краснухах у вiдкритих проймах дверей сидiли червоноармiйцi - на фронт перекидали чергову порцiю "гарматного м"яса". За краснухами йшли платформи з гарматами в брезентi...
Група Кияшка вийшла до залiзничного насипу i залягла неподалiк крутого схилу. За планом, вони мали взяти патруль, який пiд ранок робитиме обхiд. На сходi позначився рожевим прочерком обрiй, коли десантники почули розмiрений перестук пiдошов по шпалах. Йшли двоє i про щось зрiдка перемовлялися мiж собою короткими тихими фразами. Двоє диверсантiв - Ковбой i Iсторик - притихли бiля пiднiжжя насипу, пропускаючи патрульних. Ледве росiяни поминули Драка i Iвченка, свиснув в повiтрi тонкий мотузяний аркан, зашморг м"яко обвився навколо шиї заднього патрульного i смикнув його тiло вбiк. Сашко Ляшенко майстер кидати аркан, вiн його називав "лассо" i у вiльний час показував товаришам всякi трюки з ним. I прiзвисько таке, бо слово "ковбой" не сходило з його язика лиш тiльки хлопець в ротi з"явився...
Ледь Сашко кинув свiй мотузяний зашморг, Абрам Драк метнув малу лопату та й врубив її прямо межи плечi того, який трошки попереду йшов. Свиснуло в повiтрi i звук такий, нiби кавун репнув, об землю гепнувши. А вже потiм напарник його скотився пiд укiс придушений зашморгом мотузяним. I не встиг вiн до тями прийти, як над ним пика, густо щетиною заросла, нависла i рот неборацi кацапському, що мав ось-ось тишу передсвiтанкову розiтнути криком несамовитим, його ж власною пiлоткою заткнули.
- Пароль! - Пика, щетиною заросла, дихає патрульному в очi густим духом тютюновим i часником. I хижим оскалом зуби бiлi блищать, а на полiрованому лезi кинджала свiтанок рожевим виграє.
То ж хотiв би промовчати неборака, але губи самi собою: "Вологда..." прошепотiли.
- Тепер все залежить вiд вас. - Мовив Кияшко i негайно подумки облаяв себе за нестриманiсть.
- Не переймайтеся, командире, - блиснув в сутiнках зубами бiлими Шерстюк, - хiба я вас коли пiдводив? Все буде так, як треба... навiть коли все буде навпаки! - Закiнчив Федiр звичною приказкою.
Десантники мовчки потисли командировi руку i неквапливим розмiреним кроком почимчикували до мосту. Глухий перестук пiдбор вiддалився i затих в далинi. А група Кияшка залягла на схилi залiзничного насипу бiля дротяного загородження, очiкуючи вiд Маляра i Полтави умовленого сигналу.
Двоє десантникiв: Харченко i Шерстюк йти неспiшною розмiреною ходою, як ходять звиклi до довгих пiших переходiв люди. Щоб видаватися за патруль начепили кашкети зеленi i на груди повiсили взятi у патрульних ППШ-41. Здаля та в сутiнках червневого свiтанку їх можна було прийняти за патруль.
Вишка прорiзалася на фонi рожевiючого на сходi неба чiтким чорним силуетом. Федiр пропустив вперед Мишка Харченка i крокував тепер на крок позаду. Стволом донизу, по-мисливському, на лiвому плечi висiв його снайперський "майстерок": спецiальний автомат А-10 "Скiф" з НСП - нiчним стрiлецьким прицiлом. Автомат був розроблений на замовлення Департаменту Прикордонної Служби України для груп спецiального призначення, якi боролися з озброєними контрабандистами, терористами i шпигунами. Контрабандисти широко застосовували автомобiлi i мотоцикли - благо, українська промисловiсть з початку тридцятих масово випускала автомобiльну i мотоциклетну технiку. I прикордонникам необхiдно було мати зброю, яка могла б зупинити автомобiль, пробити двигун, борт, дверцята, якi часто посилювали броньовими пластинами. А терористiв разом з контрабандистами у двадцятi-тридцятi роки з боку Радянської держави до України поборники соцiальної справедливостi засилали регулярно. З початком вiйни ця зброя поставлялася i в частини спецiального призначення Головного Розвiдувального Управлiння i в аеромобiльнi частини, розвiдникам i снайперським групам в повiтряно-штурмових i парашутно-десантних ротах...
- Стой! Кто идёт? Пароль! - Тихий владний голос пролунав десь згори, метрiв за сто попереду.
"Патрульнi" зупинилися. Харченко зробив крок вперед, прикриваючи собою снайпера.
- Вологда! - Так само неголосно, як i запитали, вiдповiв вiн.
Шерстюк миттю поклав ствол снайперського автомата, потовщений глушником, на плече товаришу. В нiчний прицiл Федько чiтко бачив два силуети на фонi досвiтнього неба. Прицiл був новою розробкою Донецького оптично-механiчного об"єднання. Його попередника снайпери не любили, старий прицiл використовував пiдсвiчування спецiального iнфрачервоного прожектора i тому снайперу чи його напарнику доводилося тягати з собою чималеньку вагу акумуляторiв i такого "щастя" всiма доступними способами снайпери-десантники намагалися здихатися. Новий же прицiл мав електронний посилювач свiтла, вiн використовував пiдсвiчення зiрок та неба i тягати з собою важеннi батареї для прожектора не було потреби.
Звичайно, можна було дiстати вартових на вишцi i ранiше, але твердої впевненостi не було, а професiйний стрiлець навмання не працює. Зате тепер... Двi голови в шоломах височiли над краєм. Снайпер злився зi своєю зброєю воєдино. Автомат смикнувся беззвучно раз-другий. Вилетiли в сутiнки стрiлянi гiльзи i зникли за краєм насипу. На вишцi, за сто метрiв, у одного з вартових голова раптом зникла, напарник його не встиг i здригнутися, за невловиму мить розлетiлася на друзки й друга голова. Куля "Скiфа", калiбром десять мiлiметрiв, вага її в двадцять грамiв i початкова швидкiсть в двiстi дев"яносто метрiв на секунду - це страшенна сила, голова людини розлiтається, нiби кавун, яким щосили гепнули об камiнь.
Звук пострiлу зi "Скiфа" схожий на глухий удар палицею по подушцi, в тихому шумi вiтру, що на свiтанку пiднявся, його майже не чути. I навряд чи чули пострiли на другiй вишцi по той бiк рiчки i вартовi бiля зенiтних кулеметiв i землянок. Та все одно треба поквапитися. I десантники кинулись до вишки...
Маляр закинув штурмовий карабiн за спину, дiставши пiстолет, клацнув запобiжником, драбиною на майданчик пiднiмався. Ковбой страхував його внизу, тримаючи пiд прицiлом вишку. Однак пересторога була зайвою - на дощанiй пiдлозi лежали два безголових трупи. Тепер групi сигнал лiхтариком. Блимнув свiтлом синiм двiчi на пiвдень i на пiвнiч - це сигнал групi лейтенанта Барабаша. А увага снайпера вниз спрямована - на майданчик перед блiндажем, там вартовий має знаходитися. I на позицiю зенiтних кулеметiв. П-х, п-х - кашлянув автомат, свиснули ледве чутно в повiтрi кулi та стукнули гiльзи по дошкам...
"Готовi, - мовив тихо Шерстюк, - тепер отих на другiй вишцi..." Вiд першої вишки до другої сто п"ятдесят метрiв, не бiльше. Та в окулярi прицiлу Федiр бачив тiльки одну голову. "Стрiляти? I коли другий вартовий спить на пiдлозi, а на нього звалиться безголовий труп? Зi страху пiднiме стрiлянину, збурить всiх i без шуму не обiйтися!" А група Барабаша вже помiтила сигнал, вони йдуть по насипу до вишки...
Раптом Федько бачить в окулярi другу голову, очевидно, вартовий помiтив, що хтось пiдходить до мосту з пiвночi, i ось-ось передсвiтанкову тишу розiрве гучна кулеметна черга. П-х, п-х - знову чхнув автомат, простукотiли об пiдлогу гiльзи, просвистiли кулi в сутiнках свiтанку i голови в окулярi зникли.
За хвилю з другої вишки засяяв синiй вогник лiхтарика: коротким блимнуло двiчi, пауза i три довших проблиски - отже, група Барабаша контролює правий берег, пiвнiчну частину мосту.
Кинулися до блiндажiв сiрi фiгури, стали бiля дверей чекають сигналу. Але подавати його ще рано. Потрiбно захопити танки, якi прикривають своїми гарматами i кулеметами пiдходи до мосту. В групi Кияшка всi знають свої обов"язки, все розподiлено заздалегiдь, коли обговорювали варiанти дiй.
За планом сержант Карандевич i лейтенант Закутенко: Старий i Цукровар, беруть танк i дзот на пiвденному березi, Iвченко i Височенко: Бiолог i Затока - на пiвнiчному.
Танк на пагорбi насипному з усiх сторiн дротом колючим огороджений, проходу в огорожi немає. То яким чином до танка його бойовий розрахунок добирається. Тут все зрозумiло - критою траншеєю. А де вхiд до траншеї? Правильно, бiля дзоту. А в дзот як потрапити? Так само, критою траншеєю, що починається на позицiях зенiтникiв. Карандевич i Закутенко вже там. Валяється лантухом, перечепившись ногами через станину зенiтного станка, вартовий. Прицiл снайпера точний - замiсть голови рванi клаптi.
Ось i траншея. Зiгнувшись, зникає Старий в темному прямокутнику. Ого! Вони тут, виявляється, дiловi хлопцi! Пiд ногами вгинається дощаний настил - це щоб не чвакати по багнюцi в негоду i взагалi...
Вiдгалуження. В нього пiрнає Цукровар, Старий очiкує, приготувавши пiстолет. За кiлька секунд лейтенант повертається: немає там нiкого, очевидно, кулеметний розрахунок дзоту в блiндажу вiдпочиває. Далi вже Старий першим йде. Танк над ямою поставлений. В ямi зруб з колод, вздовж стiнок - ящики зi снарядами i цинки з набоями кулеметними. В проходi на сiннику смугастому людина спить, вкрившись шинелею. В танк тiльки через нижнiй люк дiстатися можна, для цього людину потривожити доведеться.
Але не став Старий будити сплячого, тицьнув кинджалом коротко, там, де шия закiнчується, де хребець з черепом з"єднується. Той i писнути не встиг. Тiльки зiтхнув полегшено, душу свою на волю вiдпускаючи. Чи так трапилося, що зiтхання те почув напарник, чи може ще щось, тiльки з люка вiдкритого голова розпатлана звiсилася. Можливо, вiдблиск свiтла вiд лiхтарика побачив. Схопив Старий москаля за шию i донизу смикнув. Цього навiть кинджалом колоти не довелося, карк йому скрутив десантник.
Тепер руками схопився за край люка, ривком - всередину танка. Тут темно, як погребi, тiльки прилади оглядовi сiрiють ранковим свiтлом. I нiкого бiльше. Десь за дротом, на болотi, сонно квакали жаби, перекличку лiниву влаштувавши. Прикриваючи рукою, ввiмкнув Старий лiхтарик, вiв за променем стволом пiстолета, готовий пострiлом припинити всякий рух. Тiльки в танку немає бiльше нiкого.
Старий першим дiлом вiдшукав механiзм повороту башти i перевiрив його. Башта танкова слухняно розвернулася спочатку в один бiк, потiм в iнший. Цукровар пiдтягнувся в люковi i вже двоє в танку.
Зсередини його броньова коробка на склад боєприпасiв схожа. В боєукладцi снаряди до гармати - повний комплект, i магазини до кулемета ДТ. Снаряднi ящики i цинки з набоями кулеметники в моторному вiддiленнi i спереду - у трансмiсiйному, замiсть двигуна та коробки передач, i у вiддiленнi управлiння, де має знаходитися механiк-водiй.
Лейтенант до перископу припав - однак ще темно було i вiн бачив на фонi неба лиш контур лiсу. Розвернули башту танкову в напрямку на вишку i в ствол лiхтариком посвiтили - тепер хлопцi знають, що танк i дзот пiд нашим контролем. Тепер вони можуть спокiйно решту гарнiзону правобережного опорного пункту добити. А Старий розвернув башту стволом на пiвдень i зарядили гармату осколковим. Тонка, як павутинка, стрiлка прицiльної марки лягла на путiвець мiж болотом i залiзницею.
Сигнал на вишцi помiтили i тим, хто бiля землянок з гранатами причаївся, блимнули лiхтариком - починайте дiяти! Разом в темнi нутрощi землянок гранати полетiли, глухо вибухи луснули i з дверей дим смердючий назовнi вибухова хвиля виштовхнула. Коли в малому об"ємi, в ґрунтовiй ямi прикритiй земляним дахом, пiвдесятка ручних осколкових гранат вибухне, вцiлiти шансiв немає. Але десантники в дим той тротиловий пiрнули i перевiрили, чи дiйсно нiкого в живих не лишилося? В живих нiкого не було, а хто з кацапiв ще не вiддав Богу душу i конав вiд осколкових поранень та контузiї, тих добили милосердно, бо пiклуватися здоров"ям супостата в тилу ворожому диверсантам зовсiм не випадає.
Блимнув з пiвнiчної вишки лiхтарик - група лейтенанта Барабаша i на тому боцi порядок навела.
Сержант Василь Карандевич, приготувавши гармату до бою, танк тим часом обстежив.
Вогнева точка була зведена i облаштована з розумом. Навкруги болото i вирити в цьому насиченому водою ґрунтi котлован для вогневої точки не було нiякої можливостi. Тому залiзницею ґрунту навезли та камiння i насипали пагорб. В тому пагорбi дзот звели: вкопали зруб, з таких хати в Росiї зводять. Замiсть вiкон три амбразури, основна i двi допомiжнi: одна амбразура на пiвдень вузькою щiлиною спрямована, iнша на пiвнiч, в та, що мiж ними, та болотний простiр оглядає поглядом прищуленим недобрим. Навколо за пiвтора метри ще один зруб, простiр мiж ними камiнням заповнений. Зверху колоди в п"ять накатiв i камiння шар метровий. Все землею засипане. До дзота траншея веде вiд позицiй зенiтних кулеметiв, мiлка, бо вода ґрунтова близько, та пiд вогнем, хоч i по колiно у водi, до пагорба дiстатися можна.
Там, вже перекрита, вона до дзоту веде. В дзотi кулемет станковий "максим" зразка 1910/30 року на кулеметному столику i ручний кулемет ДП для стрiльби з допомiжних амбразур, на стелажах запас набоїв в магазинах та коробках зi стрiчками. Вiд дзоту перекрита траншея до танка пiдходить. Тому гарнiзон опорного пункту без побоювання може непомiтно пiд вогнем ворожим перемiщуватися, коли допомога в якому мiсцi потрiбна буде. Основою опорного пункту є танк - нерухома вогнева точка з гарматою i кулеметом. Коробку броньову пiхотного танку Т-26 - мотор, трансмiсiя, гусеницi i взагалi ходова частина були вiдсутнi повнiстю - поставили на зруб з колод. В зрубi тому склад боєприпасiв для гармати танкової i кулемета з гарматою спареного.
Нi пiдiйти близько, нi гранату докинути. Навколо пагорба мiни протипiхотнi нажимної i розвантажувальної дiї та на розтяжках смугою суцiльною, ще й дрiт колючий на кiлках в три ряди. Опорний пункт для захисту вiд атаки загону диверсiйного зведений. Не взяти цей опорний пункт нi атакою пiхоти, нi снарядами легких мiнометiв - а важкої артилерiї у диверсантiв за визначенням бути не може.
Зенiтнi кулемети i гармата танка на схiд вiд насипу прострiлюють простiр на пiвдень i пiвнiч. А такий самий опорний пункт весь простiр з заходу вже по той бiк насипу на пiвнiч i на пiвдень контролює...
Вiдгримiли гранатнi вибухи i запала тиша. Тiльки чути було шум ранкового вiтру в кронах дерев.
I раптом в цей шум ввiрвався тонкий, вимогливий зумер телефону. Вiн з вiддiлення управлiння долинав i був ледь чутним, але на Карандевича i лейтенанта справив враження пострiлу.
Взяв лейтенант слухавку, а там якийсь вцiлiлий кацап репетує щосили, що мiст диверсантами українськими захоплений i пiдмогу висилати потрiбно. Кацапа вгамували, тiльки ж алярм вiн здiйняв. Доповiли про це командировi групи. Задумався старший лейтенант Кияшко - за нiч не менше чотирьох пар поїздiв колiєю пройшло, пiд ранок ще один потяг пройти повинен, в нiчнiй темрявi вiд авiацiї української ховаючись. Але коли вороговi вiдомо, що мiст захоплений, може вiн пустити ешелон, в вагони спецiальний пiдроздiл для боротьби з диверсiйними загонами призначений посадити, до мосту на швидкостi прорватися i висадити пiдроздiл пiхоти, або прикордонникiв з частин по охоронi тилу дiючою армiї, яких з диверсантами боротися Статут зобов"язує. Чи зможуть в такому разi п"ятнадцять десантникiв вiдбити атаку, нехай навiть вони i захопили два опорних пункти на обох берегах рiчки? I вiдповiв собi впевнено - не зможуть! Для того, щоб мiст втримати, ворожу пiхоту близько до мосту пiдпускати не рекомендується.
Отже, наказ диверсантам - колiю за кiлометр вiд мосту замiнувати i ешелон, який йтиме, пiд укiс пустити, групi скорої атаки росiян очiкувати, зброю трофейну зiбрати, пiдготувати до бою. Опорний пункт захищали не менше пiхотного взводу, зенiтникiв не рахуючи, а в десантнiй групi всього п"ятнадцять бiйцiв i всi вогневi точки його хлопцi зайняти не зможуть при всьому бажаннi. Висновок, необхiдно командування армiйське повiдомити про захоплення групою мосту - нехай негайно пiдкрiплення висилає. Бо коли росiяни второпають, що сталося, - а що довго метикувати в їхньому штабi будуть, то на це розраховувати не доводиться, - вони кинуть проти групи все, що пiд руку трапиться. Як завжди в таких випадках, кацапи полiзуть, на втрати не зважаючи, i в такому разi п"ятнадцяти десантникам мосту втримати не вдасться.
На вишку старший лейтенант пiднявся, мiсцевiсть в бiнокль оглянув. Вишка метрiв на десять над насипом залiзничним височiє. По обидва боки вiд колiї - лiс ялиновий тисячолiтнiй та болота, озера болотнi в промiннi сонця, що сходить, в очеретах поблискують, за ними знову лiс та озерця болотнi. На полянках рiдких бузок листям зеленим розрiсся. I знову лiс до самого горизонту i за горизонт тягнеться.
Глянув Микола Кияшко i уявив, яка краса тут восени буяє, коли округу в багрець та золото осiнь вбере-розкрасить...
Навiть побiжного огляду навколишньої мiсцевостi вистачило командировi групи, щоб зрозумiти: танк в опорному пунктi по цей бiк залiзничного насипу займає ключову позицiю. Його гармата i кулемет тримали пiд обстрiлом не тiльки ближнi, але й дальнi пiдступи до мосту i з пiвдня, i з пiвночi, а кулемети дзота прикривали пiдходи до позицiї танка. В разi необхiдностi гарнiзону дзота i танка могли пiдсобити зенiтники: двi чотириствольнi кулеметнi установки М-4 навiть траву за кiлометр викосити могли.
По той бiк залiзничного насипу бiля мосту насип земляний, в ньому окоп на вiддiлення - прикрити об"єкт вiд нападу з цього боку, де болото непрохiдне майже до самого мосту пiдступає. Тут напад неможливий, однак заходiв запобiжних вжито. Так само колючий дрiт на кiлках i, звичайно ж, довкола мiнами все рясно засiяно.
Пробитися до мосту можна було тiльки вздовж залiзницi. Ще росiяни могли обiйти мiнне поле болотом i вийти до мосту через вогневу позицiю зенiтникiв, але тут вони потрапляли пiд вогонь кулеметiв дзоту. Танк був основою опорного пункту i про це командир групи сказав Карандевичу.
- Разом з тобою, Старий, залишаються Фарiн i Красовський. - Кияшко глянув на обох на i жестом показав, пiд команду Карандевича потрапляєте. - Колобок нехай в танку допомагає, а Агроном пiдходи до танка кулеметом прикривати буде. Поки ви тут тримаєтеся, мосту кацапам не бачити, як своїх вух.
- Але вони можуть з того боку насипу обiйти, - зауважив сержант, - там ми їм не завадимо.
- Знаю. До колючки доповзуть, а там пiд вогонь Цукровара потраплять. - Старший лейтенант до Закутенка обернувся. - Бери Ремарка i оборону в окопi по той бiк займайте.
- Ти штаб повiдомив? - Це вже до Павла Автономова командир групи звернувся.
- Так точно. Наказали протриматися годину-пiвтори. Десант висилають.
- Коли годину-пiвтори, то години три певних лише на себе самих розраховувати доведеться. - Похмуро сказав командир групи. I Закутенку наказ дав. - Коли кацапи з того боку пiдуть, їх з вишки кулемет притисне, тiльки ненадовго. До колючки вони пiдiйдуть, а далi пiд ваш вогонь потраплять.
- Коли вогонь вiдкривати? - Запитав Карандевич.
- Старий, ти не перший день на вiйнi, вирiшуй сам. - Наказав Кияшко.
Потiм вiн разом з Мишком Харченком пiшов на позицiї зенiтних кулеметiв.
Це були двi спарки кулеметiв ДА , авiацiйної модифiкацiї пiхотного "дегтяря", встановленi на триногах, а не "максими" зчетверенi, як ранiше десантники вважали. Але з броньовим захистом.
Вогнева позицiя розмiщувалася на болотi i зенiтнi кулемети встановили на двох помостах, вбивши в ґрунт палi. Помiст огородили дощаними стiнками i укрiпили їх мiшками з землею. Вийшов досить таки надiйний окоп, зведений над болотом. Установки були цiлком справнi i Кияшко вiдразу ж встановив товстенькi магазини, опустив стволи i дав коротку чергу. Ду-ду-дук, ду-ду-дук! - пробубонiли кулемети обома стволами i на водному плесi здiйнялася фонтанчиком вода. Весь простiр по цей бiк насипу прострiлювався кулеметами на вiдстань до двох кiлометрiв.
- Жаль, блiндажу для нього немає. - Сказав Харченко.
- Як ти того блiндаж на болотi зведеш? Нiчого, поки вони на пiдходi будуть, ти i звiдси шарахнути по кацапам встигнеш. - Вирiшив командир групи. - Запам"ятовуй сектори. По насипу ти їх не пустиш, i бити далi, нiж "максим" з вишки зможеш. Через рiчку також переправитися не даси. А ближче бiй пiдiйде - бiгом в дзот, будеш допомагати Агроному.
- Я тiльки запас набоїв бiльший зроблю. - Сказав Мишко, прямуючи до землянки з боєприпасами.
Тiльки побувавши в танку i дзотi, на позицiї зенiтникiв, Кияшко оцiнив, як добре була органiзована вся система охорони i оборони мосту. I коли його десантнiй групi вдалося так швидко i без втрат взяти мiст, то тiльки тому, що його хлопцi цю систему змогли зламати зсередини. Взяти мiст штурмом ззовнi було б важко i батальйону пiхоти, - це коли б по лiсам-болотам диверсанти цiлими батальйонами шастали.
Кияшко разом з трьома десантниками Федором Шерстюком, Абрамом Драком i Сашком Лященко перейшов мостом на той бiк i дав вказiвки лейтенанту Барабашу. Вiн обiйшов опорний пункт: танк, тiльки тут був не пiхотний Т-26, а БТ-7 з гарматою Ф-34 калiбром 76 мiлiметрiв, замiсть "сорокап"ятки", дзот, позицiї зенiтникiв були точною копiєю того, що було зведено на лiвому березi. В танку вже обжилися Ваня Дзюбан i Сергiй Iвченко. На вишцi облаштувався з бiноклем Микола Височенко, спостерiгач.
- Iсторик i Ковбой у твоїй групi залишаються. Ви будете, скорiше за все, тут автономно вiдбиватися, тому сам вирiшуй, кого куди поставити. В разi необхiдностi ми допоможемо вам вогнем з лiвого берега... Ну, або ви пiдтримаєте вогником, коли нам буде непереливки. - Кивнув снайперу. - Пiшли!
Вони гуртом вже пiднялися на мiст, коли почувся голос спостерiгача.
- Москалi! - Микола Височенко показував вздовж залiзницi.
Там, з-за повороту з"явилася бiла хмарка i за хвилину прямо на мiст мчав паровоз з платформами.
- Одна... двi... три... чотири... - Рахував Барабаш. - чотири платформи. Рота, не менше...
Скорiше за все, паровоз росiяни використовували за вiдсутнiстю автотранспорту - проблеми з рiдким паливом у них почалися пiсля втрати нафтових родовищ на Кавказi. Паровоз, очевидно, мав пiдiгнати ближче до мосту платформи з десантом пiхотинцiв чи прикордонникiв.
- Iсторик, до кулемета в дзот! - Наказав Барабаш. - Ковбой, зенiтна установка - твiй кусень хлiба! Все, командире, тобi пора на той бiк, тут ми справимося, не переймайся! А я з Гуйвою той бiк постережу!
Лейтенант потиснув руку командировi i разом з Олексiєм Бронiцьким побiг на той бiк насипу.
- Дiйсно, командире, пора нам. - Мовив Шерстюк. - Коли з цього боку лиш вiдволiкають увагу...
- Схоже на те. - Погодився Кияшко. - Що ж, поквапимося...
Вони бiгом поминули мiст i старший лейтенант, залишивши снайпера внизу, полiз на вишку...
Паровоз росiяни розiгнали наскiльки змогли. Але Кияшко, як i командир групи на пiвнiчному боцi рiчки лейтенант Барабаш, був певен, що це тiльки вiдволiкаючий маневр, аби привернути увагу десантникiв. I командир наказав групi зосередитися на пiвденному секторi, там вiн чекав головного удару ворога.
Тим часом ешелон подолав половину шляху. Ризик для росiян був невеликий: кулеметний вогонь, не кажучи вже про штурмовi карабiни десантникiв, на такiй вiдстанi був малоефективним. Вони ж не знали точно, що саме трапилося в зонi мосту. Противник не мав нiякої iнформацiї, що там зараз вiдбувається, а тому кацапи полiзли нахабно, сподiваючись на свою чисельну перевагу. I поплатились за це.
Потяг наближався i ось-ось мала спрацювати мiна, закладена на колiї. Однак десантники почали трохи ранiше. Гучно бабахнула гармата Ванi Дзюбана. Рафаель був точним до мiлiметра - в котел влучив снаряд i вiн вибухнув майже одночасно з вибухом заряду, закладеного на колiї. Паровоз миттєво огорнувся бiлим паром, на невловиму мить пiзнiше з-пiд колiс рвонув вогонь i величезна махина паровоза, неквапливо, як у сповiльненому кiно, нахилилася i шкереберть полетiла з високого насипу. Слiдом за паровозом, налiтаючи одна на одну, платформи. Невiдомо, чи були там росiяни, проте купа брухту утворилася чимала.
Особливiстю мiсцевостi було те, що наступати росiяни могли тiльки по вузькiй смузi прокладеної залiзницi i путiвця, який пролiг поруч з насипом, iз його захiдного боку. I ось тепер на дорозi горою височiли паровоз i битi платформи. Невiдомо, на що сподiвалися росiяни, тiльки тепер шлях для колiсної i гусеничної технiки по путiвцю вздовж залiзничної колiї було перекрито намертво.
I щоб розчистити його, немало часу знадобиться... Що ж, нехай пововтузяться!
Тим часом мiсце катастрофи щiльно огорнулося бiлим паром i чорним вугiльним димом. Ця своєрiдна "димова" завiса протрималася вiдносно недовго, не бiльше трьох-чотирьох хвилин, а то й менше. Але прикрити вiд спостереження десантникiв перемiщення росiян змогла. Коли пар i дим розсiялися, десантники побачили, як ворожа пiхота бiгом, в швидкому темпi, наближається до мосту.
З вишки негайно вдарив кулемет. "Максим" хоч i застарiв для маневреної вiйни, але в оборонi вiн залишався таким же неперевершеним iдеалом, як i в часи свого трiумфу у Великiй вiйнi. В натовп солдатiв врiзалися черги i, потрапивши пiд згубний вогонь, москалi короткими перебiжками пiд захист лiсу кинулися. Лященко встиг зарядити одну з зенiтних установок i вичiкував, коли росiяни зберуться в його сектор.
Потрапивши пiд вогонь кулемета з вишки i танкової гармати, росiяни стали збиватися праворуч, на схiд вiд насипу. Короткими перебiжками по двоє-троє вони долали насип i накопичувалися в очеретах перед дротяною загорожею. Тепер вони не лiзли на рожен, все робили обдумано. Однак варiантiв дiй у них було всього два: або атакувати десантникiв по насипу i путiвцю, який прилягав до залiзницi, або ж вистригти в дротяному загородженi проходи i атакувати зi сходу з боку болота. I той, i той варiанти однаково програшнi були, небезпечнi великими втратами атакуючих: насип i путiвець не дозволяли розгорнутися в бойовий порядок, атакувати доведеться щiльними рядами, а два кулемета - на вишцi i танковий - зметуть будь-яку кiлькiсть пiхоти; вистригти колючку i вдарити з боку болота можна, але по багнюцi пiхота буде плентатися з черепашачою швидкiстю: два кулемета переб"ють всiх до того, як вони виберуться на сухе.
Однак недооцiнювати противника не варто було: росiяни вдалися вiдразу до обох варiантiв. Їхнi рiзчики дроту болотом, по шию у водi пiдповзли до загорожi i вистригли нижнi нитки колючки. Щоб розрiзати дрiт на другому рядi, рiзчикам довелося вилазити на сухе i тут вони були, як на долонi. З вишки Затока їх зняв двома короткими чергами. Росiяни зi злiстю стали бити з трьох ручних кулеметiв по вишцi, але сталевi листи та мiшки з пiском надiйно захищати кулеметника; цим вони досягли лиш одного: примусили його сховатися i припинити спостереження. Танк по той бiк насипу не мiг тепер вдарити по групi, що атакувала вiд болота, крiм того, його вiдволiкли атакою по насипу. Росiяни юрбою вискочили з болота i кинулися до дротяної загорожi. Переднi вже рубали пiхотними лопатками дрiт, коли збоку по ним вдарила зенiтна кулеметна установка. Два спарених авiацiйних "дегтяря" просто змели всiх, хто скупчився бiля дротяної загорожi. Залишивши зо два десятки тiл, росiяни вiдкотилися назад у болотяну багнюку.
Можна було сподiватися, що пiсля такого облизня в бою настане пауза. Противнику потрiбно пiсля невдачi привести себе в порядок, обмiркувати обстановку i прийняти нове рiшення на атаку. А для цього потрiбен час бiльш-менш тривалий. Однак росiйський командир виявився завзятим хлопом. Вiн нiяк не бажав визнавати свою поразку. I десантники переконалися в цьому майже негайно.
В повiтрi, перекриваючи трiск кулеметiв i гвинтiвок, просвистiло i на залiзничнiй колiї бабахнув вибух. Другий здiйняв стовпом багнюку на краю болота. Наступна серiя мiн впала на вогневу позицiю зенiтникiв. Однак, страшне було лише пряме влучання: мiна калiбром вiсiмдесят два мiлiметра, яка потрапила в болото, нехай навiть за якийсь метр вiд помосту, здiймала в повiтря тiльки воду, твань i жабуриння, осколки її залишалися глибоко в тванi i не могли завдати шкоди. Та мiнометники справу знали, а хлопцями були настирливими, i пiсля п"ятого чи шостого залпу взводу мiнометiв гуркiт зенiтних кулеметiв замовк.
Йому нiхто не вiдповiв. А коли вiтерець розвiяв дим вибухiв, Барабаш побачив, що понiвечена зенiтна установка вперлася обома своїми стволами в дощану платформу i Сашко Лященко висить на ручках плечового упору. З окопу вискочив Олексiй Бронiцький, ходом сполучення добрався до помосту з зенiтною установкою, зняв Сашка з сидiння i поклав на дно платформи.
А росiяни тим часом посилили вогонь по позицiї десантникiв.
Мiнометники спочатку вели вогонь по вишцi, а потiм рiзко перенесли його на насип. Танк огорнули вибухи i вiн ослiп. Росiяни вiдчувши, що по ним не стрiляють, кинулися знову до мосту. Одна група щiльною масою сунули по насипу i вздовж путiвця. Друга, бредучи по пояс в болотнiй багнюцi, просувалася по правому березi рiчки. Танк вогонь по атакуючим зi сходу вести не мiг, вiд нього вони були закритi насипом. Потрiбна була допомога лiвого берега.
Все це Кияшко бачив у бiнокль з вишки на пiвденному боцi. Вiн крутнув ручку телефону.
- Старий! Бачиш тих халамидникiв на правому березi? А ну дай туди з гармати!
Карандевич розвернув башту "двадцять шостого" i "сорокап"ятка" дзвiнко стрельнула двiчi.
Тiльки тут загудiло повiтря i, облямовуючи мiст пiвколом, вдарили по росiянам нашi штурмовики. I на залiзничну колiю - а бiльше все-одно нiкуди, так було вузько - транспортно-десантнi гелiкоптери на посадку з ходу йшли i сiдали ланками, по троє вiдразу. А над ними в небi ходили колами пари тупоносих винищувачiв, прикриваючи висадку десанту. Спалахнула вiд ракетних вибухiв минулорiчна трава на схилах насипу i жвавий вогонь поповз до мосту...
Перша повiтряно-штурмова рота була висаджена з гелiкоптерiв прямо на залiзничне полотно i з ходу вступила в бiй. Удар десантникiв виявився для противника зовсiм несподiваним. Опинившись пiд перехресним огнем, - двi ланки гелiкоптерiв висадили штурмовi взводи за спиною наступаючих росiян, - кацапи опиралися недовго. Бiльшу частину знищили, декого взяли в полон. Полонених посадили в блiндаж пiд варту. Втiм, вони не виявляли особливого бажання втекти або навiть висунути носа з блiндажу.
- Вливаюся в вашу роту. - Сказав командир розвiдувально-диверсiйної групи.
Сонце було в очi, вiд диму пожежi в старшого лейтенанта Кияшка сльозилися очi. I вiд недосипу, звичайно - сьогоднi десантники очей не зiмкнули. Було душно, жарко i пiт пiсля бою стiкав з лоба.
- Якi втрати? - Запитав капiтан.
- Троє загинули: Барабаш, Височенко i Лященко. - Скривившись, як вiд зубного болю, сказав Кияшко. - Трьох поранено: Харченка, Бронiцького i Шерстюка. Федька зачепило легко, може воювати.
Втрати були, як для розвiдникiв, величезними: третина групи була втрачена. Барабаш отримав кулю, коли висунувся з окопу, - очевидно, його пiдстрелив снайпер. Височенко i Лященко загинули пiд час мiнометного обстрiлу, зловив два осколки в спину Олексiй Бронiцький, також осколком мiни перебило ногу Мишковi Харченку, вiн не встиг сховатися в блiндаж, коли переносив набої, а мiнометники в цей час дали пару залпiв по лiвому березi.
- Загиблих i поранених "вертушки" заберуть. - Зiтхнув капiтан. - А нам готуватися потрiбно до оборони, за годину, не бiльше, тут батальйон кацапський буде. А в них танки, сам шiсть штук бачив...
Командир першої роти повiдомив старшому лейтенанту Кияшку, що передишка буде недовгою - до мосту з пiвдня пiдходить якась вiдступаюча частина, в колонi помiченi танки.
Командир роти перш за все вислав в обидва боки: на пiвдень i пiвнiч бойову охорону, по два бiйця з ракетницями. А на вишки поставили спостерiгачiв. На пiвнiчному боцi вирили окопи i встановили два захоплених у росiян 82-мiлiметрових мiномети. Тут вони будуть надiйно захищеними вiд куль та снарядiв, маючи можливiсть обстрiлювати всi пiдходи до мосту з боку Ленiнграду.
Власну артилерiю мала й повiтряно-штурмова рота: гелiкоптери разом iз взводами висадили двi 57-мiлiметровi протитанковi гармати, два станковi пiхотнi гранатомети i чотири мiномети калiбром 81 мiлiметр. З гелiкоптерiв вивантажили й досить боєприпасiв. Та ще по кiлька десяткiв протитанкових мiн: протигусеничних i протибортових.
Десантники швидко дообладнали опорний пункт.
На пiвнiчному боцi в насипному пагорбi, де танк i дзот зведенi, окопи для мiнометiв вирили.
Попереду дротяного загородження, там де мiни протипiхотнi кацапами були встановленi, збоку вiд путiвця i на схилi насипу залiзничного протибортовi мiни замаскували - "тридцятьчетвiрки" радянськi будуть в борти бити. Одну з протитанкових гармат попереду вогневої точки з танком встановили, гарматний майданчик мiлким був - ґрунтовi води виступили, гармашi ледве на пiвметра вглиб вкопалися. Другу гармату на пагорбi встановили, тут окоп згiдно статуту вирили...
Десантники ще обладнували свої позицiї, коли за два кiлометри вiд мосту ракета в небо синє злетiла - це був сигнал вiд бойової охорони: противник на пiдходi. I майже вiдразу вибухи гримнули i земля чорними фонтанами в небо здiйнялася. Радянський батальйон, який з фронту вiдступав, з ходу атакував захисникiв мосту. пiвдюжини танкiв i пiхота на автомобiлях стрiмко насувалися на позицiї десантної роти. I це були зовсiм не тi витязi в зелених кашкетах, що могли тiльки з партизанами й повстанцями воювати, яких десантники разом з диверсiйною групою Кияшка розгромили напередоднi. Цi воювали вмiло.
Танки, стрiляючи на ходу зi своїх сiмдесятишестимiлiметрових гармат, накрили вибухами пагорб. Одна з "тридцятьчетвiрок" видерлася на насип i йшла по рейкам, час вiд часу порскаючи вогнем з гармати i поливаючи мiст з обох кулеметiв.
Пiхота спiшилася з вантажiвок i, розвернувшись в ланцюг, на мiст пiшла.
Вона йшли без стрiлянини. Не чути було нiяких команд, солдати знали свiй маневр. Коли до мосту залишалося метрiв п"ятсот, спрацювали протибортовi мiни, встановленi обабiч путiвця. Переднiй танк отримав в лоб клювок "дзьобика" - струменя кумулятивного заряду мiни, - i завмер, перегородивши шлях. Друга "тридцятьчетвiрка" спробувала обiйти пiдбиту машину, протискуючись мiж нею та насипом, i по нiй вдарила протитанкова гармата. Прицiл навiдника-десантника був вiрним - танк, прошитий наскрiзь пiдкалiберним снарядом, спалахнув. Дорога тепер перегороджена надiйно, кацапам пововтузитися доведеться.
Однак росiяни не повернули назад, радянськi пiхотинцi продовжили рух, вони обтiкали пiдбитi машини, на ходу вирiвнюючи ланцюг. Довгi черги з двох зенiтних установок змусили пiхоту зупинитися, а потiм i залягти. Зверху на неї посипалися мiни десантникiв.
Однак командир у кацапiв виявився завзятим. З-за спин пiхотинцiв вдарила гаубична батарея, а їхнi танки тим часом спробували зiпхнути з дороги пiдбитi машини. I це їм майже вдалося. Танк, який просувався насипом, вiв тепер вогонь з мiсця, намагаючись вразити дзот та Т-26 на пагорбi.
I вiн майже досяг свого.
Трьома влучними пострiлами завалило амбразуру дзота. Прямим влучання сiмдесятишестимiлiметрового снаряда зiрвало i вiдкинуло геть башту "двадцять шостого". Ще пострiл, i там, де стояла гармата протитанкова, димить вирва. Однак i танк кацапський не залишився безкарним. Збоку, вiд болота вдарили залпом два станковi гранатомети i двi реактивнi гранати прошили кумулятивними струменями борт "тридцятьчетвiрки". Ще один танк, який змiг зсунути пiдбитого товариша в болото i протиснутися в вузький прохiд, десантники пiдбили гранатами пiхотних реактивних гранатометiв.
I все-таки, незважаючи на понесенi втрати, москалiв зупинити не вдалося.
Ще один влучний пострiл i снаряд з танкової гармати розбив кулемет на вишцi. Тепер лише кулемети в окопi бiля мосту не давали радянським пiхотинцям перебратися через насип. Але коли гаубична батарея подавила вогонь протитанкових гармат i кулеметiв, пiхота росiян знову пiднялася в атаку.
- Потрiбно негайно контратакувати! - Командир роти обернувся до Кияшка. - Миколо, бери другий взвод i вдар по ним вiд болота, через насип. А я разом з першим вдарю в лоб.
Другий взвод вийшов на вихiднi позицiї, коли росiяни, а їх прикривав вогонь танкових гармат з-за пiдбитих "тридцятьчетвiрок", вже пiднiмалися на насип. Проте нашi кулемети стригли понад колiєю щiльненько i москалi не ризикували лiзти пiд кулi на вiрну смерть.
А в цей час на них з того боку насипу полетiли гранати. А за ними слiдом, ледве в розпеченому боєм повiтрi просвистiли осколки, пiднявся в атаку взвод пiд командою Кияшка.
Били впритул короткими чергами з штурмових карабiнiв, билися ножами, пiхотними лопатами. Десантники молотили кацапiв нещадно, тiльки ж i росiяни озвiрiли. Несподiванiсть атаки викликали в них спочатку сум"яття, однак чисельна перевага була на їхньому боцi i вони почали тiснили десантникiв до залiзницi. Притиснувши десант до насипу, росiяни готувалися до останнього кидка...
...Здiйснивши в тилу ворога стрiмкий кидок вздовж залiзницi, передовий загiн вийшов до мосту в найкритичнiший момент. Коли десантникам вже здавалося, що ворога не зупинити, за спинами у кацапiв загримiли пострiли, i на березi рiчки стали вибухати снаряди. Танки передового загону встигли вчасно...
Бiй закiнчився швидко. Мiст був збережений i по його металевим прольотам загуркотiли гусеницi танкiв, котилися на пiвнiч колеса сотень машин.