Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

9

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Новинки на КНИГОМАН!


Peклaмa:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    З неба, на землю. в бій!

  ***
  ...Перший батальйон прибув в заданий район і приступив до швартовки техніки на парашутні платформи. Майор Величай викликав командирів рот, взводів і приданих підрозділів, щоб задачу на бойові дії їм поставити. Комбат міцний, кремезний, невисокого зросту і за спинами офіцерів його не видно. Наказ командира бригади на десантування, дані повітряної розвідки і метеозведення він вже отримав. Ще раніше деталі всі були обмірковані, було прийняте рішення і тепер командир батальйону зачитував бойовий наказ.
  - Нашому батальйону наказано десантувалися парашутним способом. Майданчик десантування буде позначено димами - для нас там працює група розвідувального батальйону армії. Перша рота десантується в районі висоти 140, друга рота - на північ від гаю "Березовий", третя - в районі ручаю Грядуча, придані ротам перше, друге і третє саперні відділення десантуються кожне зі своєю ротою. Мінометна батарея, мінометні взводи рот будуть висаджені з гелікоптерів. Після десантування батальйон поротно виходить в заданий район і забезпечує майданчики посадки для гелікоптерів. Командирам рот після десантування виділити по одному вводу для ведення розвідки в напрямках, вказаних в наказі. Задача: виявити сили і склад, а також час підходу противника. Особливу увагу звернути на танки, бронемашини і самохідну артилерію. Віддалення - п"ять-сім кілометрів. Командиру саперного взводу і приданих відділень негайно після виходу в район дії приступити до мінування танконебезпечних напрямків. Зв"язок зі мною по радіо. Мої заступники - штатні і командир першої роти капітан Купчин. - Віддавши наказ, майор обвів всіх уважним поглядом. І раптом обличчя його змінилося. Воно стало хитрим і хижо-веселим. Посміхнувшись, він підморгнув задоволено. - Що, хлопці, дамо кацапам прикурити? Га? За роботу! Застоялися, либонь...
  ...Вечір настав несподівано і непомітно: синє небо якось потемніло, опустилися вечірні сутінки і по аеродрому, піднімаючи куряву і опалим листям зашелестівши, закрутився прохолодний нічний вітер. Він налетів звідкись з-за дальнього лісу, кинувши до ніг комбата Михайла Величая жмут пожухлої трави.
  - Всі здорові? - Обвів майор поглядом стрій. - Коли хто погано почувається, звільню від польоту.
  Мовчанка. Стрій бійців першого парашутно-десантного батальйону 204-ї аеромобільної бригади лиш хитнувся і знову завмер непорушно. Аеродром знаходився неподалік, по той бік лісу, на вузькому полі, затиснутому між зеленими посадками.
  - Так, значить, хворих немає? - Майор одягнутий в новенький захисного кольору комбінезон. На широкому поясі кобура з пістолетом, ніж, збоку футляр з великим біноклем.
  - Немає! Здорові поки що... - Не в лад прогудів стрій і знову завмер.
  - Тоді... - Майор очима веселими стрій оглядів. - Старші по кораблях, ведіть людей на посадку!
  Над льотним полем здійнялася зелена ракета. В її непевному світлі, що наповнило повітря, проступили тіні величезних машин, які стояли на полі. Вони темними тушами чорніли в нічних сутінках, ніби якісь доісторичні чудовиська. І в непевних нічних сутінках здавалося, що вони важко дихали. Тіні від їхніх крил побігли по траві, висвітленій зеленим. Ракета ще не встигла погаснути, як почулися команди:
  - Перший корабель - шикуйсь!
  - Сімнадцятий, шикуйсь!
  - Другий корабель - марш!
  - Четвертий корабель - марш! - Командири взводів шикували і вели на посадку свої підрозділи.
  Нічний ліс знову наповнилася ревом моторів. Неголосний рівний могутній гул висів над деревами. Батальйон рухався до аеродрому для завантаження в літаки. Від узлісся простували до повітряних кораблів рівні ланцюжки десантників, підвозилися платформи з машинами. Назустріч їм відкрилися в кормі величезні люки, опустилися трапи, слабо освітлені зсередини, і до них потяглися вервечки парашутистів, караваном носіїв з одноманітним вантажем на спинах подібні верблюдам в пустелі. Злетіла ракета і ледь вона відгоріла червоним тривожним світлом своїм, льотне поле стало геть безлюдним. Парашутисти завантажилися, всі дверцята та люки, які ще хвилину тому світилися слабким непевним світлом, були закриті.
  На мить над полем запала тиша...
  Але ось заревів один двигун, другий, третій... Вони порвали нічну тишу, враз стало гамірно і поле сповнилося ревом могутніх моторів. Огорнені нічними сутінками гігантські птахи, в металічному череві яких зник десантний батальйон, ожили і обережно рушили, попливли зелені і червоні вогні, пілоти вирулювали на старт, повітряні кораблі десь далеко, в невидимому кінці поля, брали розгін і з ревом здіймалися в небо. З короткими інтервалами, одна за одною, машини відділялися від злітної смуги і злітали, похитуючи площинами, в осяяне світлом зірок небо. Ревіння слабшало, але на зміну йому приходило нове і так без кінця і краю. Зникав в небі один і негайно йому на зміну з"являвся наступний. Безперервно здіймалися і зникали в нічному небі літаки. Там вони шикувалися в трикутники ланок і так, по троє, йшли в свій далекий путь. Машини, зменшуючись в розмірах, набирали висоту і зникали - всі в одному напрямку, - в чорному оксамиті червневої ночі. Йшли хвилини, ревіли мотори, і раптом все змовкло. Останній літак покинув аеродром; звук його завмер вдалині, і тепер над полем, від лісу до лісу, настала дзвінка тиша...
  ...В темному череві транспортного К-12 дрімати машини і очікували свого часу десантники. Ніч за ілюмінатором темніла і рясно пробивалася на чорному оксамиті небосхилу срібними цвяшками зірок. В десантній кабіні дрімали на лавках парашутисти, дехто навіть і похропував, рівно гули потужні двигуни. Ось вже й тіні нічні починали бліднути - за бортом повільно розповзався світанок. Старшина першої роти фельдфебель Іван Олійник непомітно для себе задрімав і прокинувся незадовго до стрибка. За ілюмінаторами вантажної кабіни вже зовсім розвиднілося. Олійник сам собі здивувався (ніколи ще такого не траплялося - заснути перед самою висадкою), на годинника глянув і швидко, моргаючи повіками, обвів поглядом бійців взводу. Вони сиділи вздовж проходу, всі в однакових позах, випрямившись: сісти інакше не дозволяли парашутні ранці, - всі в однакових комбінезонах і в шоломах, від чого їхні обличчя здавалися однаковими. Ніякого порушення фельдфебель не помітив: люди виглядали так, як і належить в польоті.
  ...Головна ескадрилья наближалася до місця висадки десанту, за нею в світанковому небі виднілися інші трикутники ланок. Літаки з"являлися над ціллю, заходили проти вітру. Від головної трійки ринули донизу важкі темні пакунки, один, другий , третій... Над кожним білими та зеленаво-прозорими медузами розпускалися величезні куполи парашутів - передова ланка скинула автомобілі на платформах. Наступна трійка десантувала парашутистів, вони стрибали з бічних дверей в два потоки, але першою з кормового люка вивалилася платформа з автомобілем...
  Літак почало струшувати - фельдфебель підвівся і виглянув в ілюмінатор: машина йшла над лісом. Туманні сизі сутінки ще огортали землю, але світанкове небо було вже до краю наповнене вранішнім сонцем. Літак ще раз струснуло і підлога попливла з-під ніг - машина знижувалася на віражі.
  - Приготуватися! Встати! - Заморгав червоний ліхтар в кормі і величезні стулки люка з сухим шелестом розійшлися, пропускаючи в вантажну кабіну ревіння чотирьох турбогвинтових двигунів.
  Всі одночасно стали підніматися, тупотіли по металічній підлозі і ранцями парашутними штовхали один одного. Біля бічних дверей стали радист і борттехнік, потягнули одночасно вигнуті дверцята, що вели назовні, на себе. Моргнув синім ліхтар. Пішов гуляти по кабіні вітер, здавалося, сам буряний простір ввірвався з гулом-свистом, холодне повітря різко хльоснуло по обличчю. Різко і коротко ревнула сирена.
  - Пішов! - Сирена завила моторошним криком, ліхтар горів дозволяючим зеленим світлом.
  Полетів за борт витяжний парашутик - платформа з закріпленою на ній машиною ковзнула по рольгангу і, блиснувши днищем, полетіла в провалля. Парашутисти натиснули, з тупотінням та дзвоном металічної підлоги рушили однією щільною, без інтервалів, чергою, людина за людиною. Переднього легко виносив той, хто напирав ззаду, а його наступний. Літак майже миттєво спорожнів, передзвонювали тільки, стрибаючи на тремтячому тросі, карабіни з витяжними фалами, які залишалися у вантажній кабіні...
  Повітряний десант діє в тилу противника - це аксіома. А значить, постачання всього необхідного для життя та бою для повітряно-штурмових частин обмежене, коли взагалі можливе. Противник не дурень, він вже визначив маршрут прольоту транспортних машин, постачати десант не дасть. І розраховувати десантник може тільки на той запас боєприпасів, продовольства, медикаментів, який несе на собі. А набої, гранати, міни до легких мінометів страшенно важкі, багато на собі не понесеш. Українським військовикам це ще до початку війни зрозуміло було. Та й Синайський конфлікт дав багато інформації для роздумів.
  Гелікоптери Сікорського в тій локальній війні не тільки війська перекидали, вони постачали блоковані гарнізони всім необхідним, евакуювали поранених і цивільне населення. Та не одні тільки гелікоптери там пройшли випробування справжньою війною. Виявилося, що потрібна нова стрілецька зброя, виявилося, що без мінометів, які вважалися сурогатом артилерії, піхоті не обійтися. Виявилося, що гармати і гаубиці часів Великої війни не відповідають сучасним вимогам, отже, польовій артилерії потрібні нові гармати, нові гаубиці, піхоті потрібне мінометне озброєння, потрібна малокаліберна зенітна артилерія.
  Серед всього іншого автомобільна техніка теж перевірялася на предмет відповідності потребам війни. Саме після тієї війни за незалежність Ізраїлю автомобільна промисловість Української Держави зробила потужний ривок у оснащенні Збройних Сил України необхідною військам сучасною автомобільною технікою. Виявилося, що евакуювати поранених з полю бою необхідно швидко і не обійтися тут без автомобілів. Україна постачала Ізраїль озброєнням і технікою, в тому числі, автомобільною. Здебільшого це були європейські моделі вантажівок та легковиків. Але й американських автомобілів було чимало.
  Зокрема, для підвозу боєприпасів і евакуації поранених використовувався військовий варіант фордівського легковика. Але існуючі легковики не могли пройти по зритій вирвами і окопами місцевості.
  І військове відомство замовило транспортер переднього краю - ТПК - який би відповідав потрібним вимогам. Був оголошений конкурс, який виграло акціонерне товариство "Луцький механічний завод". (На той час в Луцьку вже вісім років випускали машину, зроблену за участю вінничанина Олега Остапенка, вона користувалася шаленим попитом у мисливців, рибалок, геологів, як в Україні, так і за її межами: в Фінляндії, в Норвегії, в Канаді. Машина була незвичною на вигляд - ванноподібний корпус на шести товстих ребристих колесах. Конструктор її - Олег Остапенко - навіть інженером-механіком не був, всього лише зубним лікарем в сільській глибинці болотистого Полісся. І необхідність в будь-який час і в будь-якому місці пацієнтів відвідувати змусила його до своїх друзів-конструкторів звернутися. В результаті спільних зусиль на світ з"явилася така незвичайна машинка, яку спочатку таким собі дивацьким автомобільчиком вважали, хоч це всюдихід був найсправжнісінький. В Канаді його "ванну на колесах", а в Україні машинку так і величали - "балія на колесах", прозвали "джигером ". Звідти назва дивовижної машинки повернулася в Україну. І до сорокового року ЛуМЗ випустив більше двадцяти тисяч "джигерів - "балій на колесах". В цьому також немала заслуга була у санаторно-туристичного комплексу "Шацькі озера". Луцькі всюдиходи давали можливість відпочиваючим і аматорам дістатися найнедоступніших нетрів Волинських лісів.)
  В сорок першому Луаз отримав державне замовлення - мрію заповітну будь-якого підприємця в Українській Державі! - на виробництво ста тисяч транспортерів переднього краю для військового відомства. Два автозаводи Луцького об"єднання на своїх чотирьох конвеєрах випускали три моделі: всюдиходи для аеромобільних військ "Луаз ТПК ", командирські та штабні автомобілі "Луаз ТПК-2 ", носії важкого піхотного озброєння та легкі тягачі для артилерійських систем і мінометів "Луаз ТПК-4 ".
  ТПК для аеромобільних військ мав просту, навіть примітивну конструкцію. Трубчата рама, корпус з пластмаси або алюмінієвого листа з внутрішнім заповненням пінистою пластмасою - винаходом німецьких хіміків. Управління ТПК здійснювалося двома важелями, як у трактора. Коробка передач, система охолодження були відсутні. Дизельний горизонтально-опозитний двигун повітряного охолодження Київського мотоциклетного заводу - двоциліндровий варіант його ставився на К-750 , українську версію BMW R71 - через клиноремінну передачу обертав по три колеса на кожному борту. Поворот здійснювався гальмуванням коліс одного борту. Водій розміщувався по центру, при необхідності він міг керувати машиною лежачи. Торсіонна підвіска коліс дозволяла безплатформне десантування машини з літаків.
  Автомобільна техніка для аеромобільних військ цілком задовольняла військовиків і постало питання про відповідну авіаційну техніку. Літаки, які могли перевозити і десантувати ТПК також були.
  Вантажний К-12 був прийнятий на озброєння військово-транспортної авіації в сороковому році.
  Вже в першій половині тридцятих років стало зрозуміло, що підтримувати з Республікою Грумант сталий зв"язок можна тільки повітрям. Але транспортна авіація Української Держави не мала літака, який був здатен подолати відстань в три тисячі шістсот кілометрів в один кінець. Проблема була в двигунах. Існуючі поршневі авіамотори мали малу потужність і недостатню економічність. Крім того, висота польоту для поршневого двигуна не задовольняла вимогам експлуатації майбутнього транспортного літака в умовах Крайньої Півночі.
  Був оголошений тендер на розробку і виготовлення транспортних літаків великої вантажопідйомності. Конструкторське бюро Костянтина Калініна виграло його і в 1934 році в Києві почалися роботи по новому транспортному літаку, що пізніше дістав назву К-8. Одночасно в Запоріжжі почалися роботи по новому газотурбінному двигуну АІ-20, потужністю понад 4000 кінських сил. Такі двигуни дозволяли літати на великих висотах, де щільність повітря менша, отже, швидкість польоту вища, а звідси затрати пального менші, тобто, зростала дальність польоту.
  Перші дослідні машини здійнялися в повітря вже через два роки. Одночасно готували заводи для серійного виробництва двигунів і літаків. В червні 1939 року серійні транспортники К-8 з двома двигунами АІ-20Д по п"ять тисяч сто вісімдесят кінських сил кожен, почали виходити з цехів Львівського авіаційного заводу. До виробництва був підключений також Сімферопольський авіаційний завод, що входив до авіабудівної компанії Ігоря Івановича Сікорського. Машина була бажаною в авіаційних транспортних компаніях і до сорок другого року, коли випуск літака був припинений, випустили понад дві сотні літаків. Багатьом новий транспортний літак подобався, він мав успіх на міжнародній арені і до початку війни Української Держави з Радянським Союзом майже всі екземпляри К-8 знаходилися в авіаційних компаніях за рубежем. Однак, незважаючи на успіх, К-8 був перехідною моделлю до пасажирського К-10 і транспортного К-12.
  Майже одночасно з К-8 почали розробку машини з чотирма двигунами. К-12, створений на подив своєчасно, на високому технічному рівні і побудований в достатній кількості, простий у освоєнні і невибагливий у експлуатації, приніс визнання не тільки конструкторському бюро Калініна і Київському авіазаводу, а разом з винищувачами Олександра Сєвєрського і пасажирськими гідролітаками Ігоря Сікорського всьому українському авіабудуванню. І невдовзі літак К-12 став основним транспортним літаком планети.
  Літак розроблявся у двох варіантах: пасажирський і транспортний. Випускати його почали аж на трьох заводах відразу: у Києві, Львові і Сімферополі. Але пасажирська модифікація не витримала конкуренції з іншими машинами і всі три заводи з сорок першого року переключилися на випуск тільки транспортної модифікації. Особливістю К-12 було те, що його легко можна було перетворити у військову машину.
  Починаючи з грудня тридцять дев"ятого року почався серійний випуск К-12. Машина була вкрай необхідна як цивільним авіакомпаніям, так і військовій авіації. Щомісяця з цехів виходили по сорок п"ять, а то і п"ятдесят машин. До початку війни заводські цехи покинули близько тисячі транспортників Калініна.
  Кожен К-12 міг перевозити один десантний бронетранспортер БТРД - подальший розвиток кулеметної танкетки типу британської "Карден Ллойд" - і два-три ТПК, залежно від моделі транспортера...
  Десантування батальйону закінчилося, над горбкуватою рівниною ще опускався парашутний рій, а внизу вже кипіла робота. Ще стукалися і незграбно валилися з ніг десантники, ще когось волокло по землі, поки не вдавалося підтягнути нижні стропи, і парашутисти перекочувалися по траві м"ячиками, рвалися з рук і хлопали купола. Але повсюди вже лунали командирські свистки, сигнальні прапорці в руках командирів майоріли і парашутисти, кваплячись, збирали парашути і розпаковували контейнери зі спорядженням. Швидким кроком марширували дрібні підрозділи, поспішаючи до місця збору, готові до маршу і бою.
  Дев"ять легких десантних бронетранспортерів, покинувши десантні платформи, вишикувалися на дорозі. Пофоркували на малому газу мотори і легкий сизий димок дизельного вихлопу піднімався над ними в блакитне світанкове небо. Збиралися до своєї "броні" парашутисти, скидали на платформи, які звільнили бронетранспортери, парашути, займали місця в транспортних "луазах", готових до маршу.
  - Як ви вважаєте, Іване Федоровичу, золотом ми розкидатися можемо? - Запитав у фельдфебеля Олійника командир десантного батальйону майор Величай.
  - Розкидатися золотом не діло. - Посміхнувся Олійник. - А що, десь тут золото з"явилося?
  - На цю галявину, фельдфебелю, цього ранку три сотні з гаком парашутистів стрибонуло. - Не звернув комбат на іронію ротного старшини уваги. - Та ще три десятки машин. І на кожну по чотири парашути приходиться. А кожен парашут немалих грошей коштує. Коли б тут бій стався, то ніякої мови не було б, не до парашутів в такому разі. Однак нам, на щастя, до бою ще доїхати потрібно. Тому, Іване Федоровичу, наказ такий: беріть свій взвод, прийняти у ротних командирів парашути, відвезти в найближче село і лишити майно аборигенам місцевим на зберігання. Нехай постережуть, поки з"являться тут головні сили армії. А щоб не розікрали пейзани військове майно, добряче настрахати їх не завадить. Задача вам, ?Іване Федоровичу, зрозуміла?
  - Так точно, зрозуміла, товаришу майор!
  - Виконуйте! - Величай розкрив планшет. - Батальйон доженете ось тут! - Вказав на карті.
  - Єсть! - Три ТПК ревнули дизелями і, гойднувшись пружинисто на товстеньких колесах, покотилися путівцем до ближнього села, тягнучи кожен по три платформи, як буксири баржі дніпровські...
  Реве міні-колона, три "луази" через ліс мчать, головною і єдиною вулицею в центр села вилетіли. Сільце - так собі. Вуличка, більше на стічну канаву схожа, узбіччя сміттям завалені, хати облуплені...
  На пагорбі дім кам"яний, бляхою критий - явно у колишнього куркуля відібраний. Над ґанком прапор червоний ганчіркою мокрою в повітрі вранішньому звисає - сільрада тут, значить. Фельдфебель Олійник Іван Федорович глянув орлиним поглядом довкіл, сержантам своїм на певні будинки вказав і велів доставити їхніх господарів перед свої ясні очі. Чмихнули ТПК сизим димом і за кілька хвилин троє селюків постали перед фельдфебелем грізним. Стоять, не дихають, на Олійника з острахом поглядають: у фельдфебеля вздовж погону польового смуга широка, отож селюки і дихати перестали - ого, стільки у чоловіка на погонах китайки червоної! Неабияке, значить, начальство завітало.
  - Партбілети на стіл! - Рикнув фельдфебель і троє смиренно на стіл поклали в цупких обкладинках книжечки з написом "Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков)" чорним по червоному.
  - От що, громадяни. - Фельдфебель погортав книжечки. - Ви в селі цьому владу радянську представляєте: голова колгоспу, парторг і голова сільради. Ви тут з сорок другого року кожен день людям у вуха вдували, що правильно товариш Сталін проти хохлів війну почав. Бо хохли ось-ось сюди прийдуть і всіх вбивати почнуть. Всіх вбивати ми, звичайно, не будемо. Але за вами, громадяни, мотузка плаче...
  "У-у-у-у..." прогуділи непевно всі троє, так що, не розбереш, що сказати хотіли.
  - Не за те вас вішати потрібно, що хата у кожного з вас під бляхою. То не гріх в хаті кам"яній під бляхою жити. За це вішати вас не буду. Хоча й хати ці не вами збудовані, ви їх у інших відібрали.
  "У-у-у-у..." знову дружно прогуділи щось троє представників радянської влади в селі.
  - Жити в хаті під бляхою - то не гріх, тут я згоден з вами. Але квиток партійний мати - це гріх, однак, гріх невеликий. За це вішати не варто, що поробиш: людина несповна розуму. Помилятися кожен може. Вішати ми тих будемо, хто в селі вашому у хаті під бляшаним дахом живе і квиток партійний має. Тих на воротах сільради вашої повісити варто. Всі біди у селян тутешніх від вас, комуністів клятих. Багато сала ви людям за шкіру залили. Тому шкіру з вас зняти кожен в цьому селі бажає. Згодні, громадяни?
  "У-у-у-у..." - чи то погоджуючись, чи то заперечуючи, загомоніли знову всі троє разом. Фельдфебель замовк і дивився на цих трьох вичікуючи.
  - Отже, громадяни комуністи, ваші земляки шкіру з вас знімуть цілком заслужено. І ви розумієте, що врятувати вашу шкіру від повністю заслуженого вами покарання тільки я можу. Хоча, по правді, на біса мені шкіра ваша потрібна? Це лиш вроджена моя доброта дозволити вашим односельцям негайно вас трьох оббілувати або на воротах сільради повісити мені не дає. Аж сам собі дивуюся, до чого я добрий. Тому дам я вам можливість гріх свій спокутувати хоч би трішечки. Лишаю вам майно військове, яке з собою тягати не випадає. Збережете цілим і неушкодженим - живими лишитеся, хоч клаптик пропаде - вас на воротах повішу, а сільце вогнем артилерійським на цурпалки потрощу. Те, що залишиться - танками з землею зрівняю. Зрозуміли?
  Хриплять всі троє щось нерозбірливе.
  - Я зрозуміло пояснив, питаю? - Олійник голос підвищив.
  - Понятно всё, чего там... - Не в лад відповіли троє.
  - Отож, дев"ять візків разом з вантажем лишаю вам на зберігання. Бережіть їх, як зіницю ока...
  Трійко "луазів" заревіли двигунами, видихнули дим сизий і покотили ген за край лісу...
  ...З вечора сиділи командир авіаційного гелікоптерного полку разом з начальником штабу та командирами ескадрилій, схилившись над картою. На столі - стопка фотопланшетів. Полку поставлена бойова задача. Сьогодні на світанку бійці аеромобільної бригади мають висадитися в тилу росіян. Завдання полку бойових гелікоптерів - прикрити висадку десантників і підтримати їхню атаку.
  ...До світанку залишається години півтори, не більше. Аеродром занурений в передсвітанковий серпанок, ховається в тому серпанку довга, ген-ген, до самого обрію, злітна смуга. На металічних плитах стоять, як птахи з настовбурченим пір"ям, транспортні гелікоптери С-55А2, втомлено лопаті опустивши. Спереду і ззаду гвинтокрилі машини затиснуті турбінними "кобрами" - гелікоптерами вогневої підтримки. Обабіч смуги сидять групками десантники.
  - Сьома рота! - Кричить на весь аеродром опецькуватий чоловік в світло-блакитній льотній формі, яку носять екіпажі гелікоптерів, в польовому кепі і великим блокнотом в руках. - Сьома! Давай!
  Групи спроквола встають, закидають на спини РД і, розбившись на корабельні групи по вісім бійців у кожній, чимчикують до першої ескадрильї транспортників. Кожна група шикується навпроти свого борту. Командир групи доповідає командирові екіпажу про готовність до посадки і, отримавши дозвіл, десант зникає всередині. Борттехніки вже приготували машини до польоту: на піропатрони, які поршневі двигуни запускають, подається струм і рокітливо запускаються двигуни гелікоптерів. Гвинт розкручується повільно-повільно, оберти набирає. Проходить ще хвилина і двигун виходить на робочий режим, перемикаючись з малого на великий газ. Десантні групи вже сидять-вібрують всередині гвинтокрилів. Гелікоптер трясеться і, здається, дрібно стрясає весь цей насторожений, на якусь коротку мить завмерлий в досвітній тиші світ. Налаштувавшись на приводну радіостанцію, вісімнадцять транспортних гелікоптерів у супроводі ескадрильї "кобр" відриваються від ЗПС . В десантному салоні припали до ілюмінаторів десантники. Кожен з них - як стиснута пружина, досить одного слова, одного жесту - настане миттєва реакція.
  До району висадки тридцять хвилин льоту. Перша хвиля гелікоптерів здіймається і йде на гранично малій висоті, аеродром зменшується і паливозаправники величезні перетворюються в маленькі продовгуваті коробочки, які обліпили злітно-посадочну смугу. Внизу зі швидкістю сто вісімдесят кілометрів на годину проносяться переліски, галявини, машини здіймаються вище. Набрали висоту метрів двісті, перешикувалися в правий пеленг і взяли курс на визначений квадрат. Гвинтокрилі машини перескакують річечку, тепер під ними мчать лісові нетрі з рідкими пролисинами галявин. Скоро майданчик десантування...
  Праворуч і ліворуч першої ескадрильї гелікоптерів йдуть ескадрильї штурмовиків і легких бомбардувальників. У гелікоптерів потужний супровід. Це необхідність.
  Попереду і вище - легкі винищувачі і винищувачі-бомбардувальники, вони будуть розчищати повітряний простір для гелікоптерів. Досвід минулих повітряно-штурмових операцій вимагає для успішного проведення висадки десанту на один транспортний гелікоптерний полк виділяти два-три полки винищувачів, або винищувачів-бомбардувальників, полк штурмовиків і полк пікіруючих бомбардувальників.
  Попереду, збоку і вище гелікоптерів йдуть винищувальні ескадрильї. Вони відіб"ють атаку радянських "Яків" та "Лавочкіних", прикриють від повітряного нападу. Але від удару з землі прикритися важко. Колона транспортних гелікоптерів простяглася на багато кілометрів, смуга прольоту також не маленька. І йдуть гелікоптери на малій висоті, двісті-чотириста метрів, ніяк не вище кілометра - то ж стріляти по них будуть навіть ліниві. А броні гелікоптери ніякої не мають - тут навіть пістолетна куля б"є навиліт. Обійти вогневі позиції зенітної артилерії така колона може не завжди, та й ходити вихилясами навколо кожного зенітного кулемета не випадає. На такий випадок штурмові та бомбардувальні ескадрильї десанту придані.
  І штурмовики та бомбардувальники будь-який рух на землі всією силою свого вогню давлять. А вже озброєння у бомбардувальника Б-39 - будь здоров, як у взводу піхоти! Йдуть штурмовики і бомбардувальники по бокам колони, пілоти і штурмани на землі цілі видивляються: знайшов - і кожен пілот відразу б"є, ракетами, бомбами, гарматним вогнем давить, дозволу не питаючи, дорогоцінні секунди не розтринькуючи даремно на теревені зайві. І вже потім доповідає про результат удару командирові своєму. Доставити без втрат десант до місця висадки - справа честі пілотів штурмовиків і екіпажів бомбардувальників...
  Гелікоптер знижується і близька земля лякає своєю близькістю. Десантники дивляться в ілюмінатори - по обидва боки машини біжить внизу зелений лісовий килим. Відвести від нього погляд майже неможливо, розмови вмирають, не народившись, і хлопці дивляться, дивляться, дивляться...
  Про що вони думають, молоді хлопці, за хвилину до висадки? Про що думає їхній командир, командир сьомої парашутно-десантної роти? В нього крупні, справжні чоловічі риси обличчя, не часто звиклого усміхатися і тому в посмішці воно ще більш привабливіше. Найбільш примітне в зовнішності ротного - його очі. Коли дивишся капітанові прямо у вічі - здається, можна об них вколотися: гострі, пронизливі...
  За кілька хвилин стрімкий лет лісового килима скінчився і гелікоптер, перший в ланцюжку, зависає над широкою поляною, де клубочиться помаранчевий дим. Першим на землю стрибне командир роти - він очолює групу захоплення Такий закон десанту - командир десантується першим з першого гелікоптера. А вже за ним решта десантників, вони стрибають першими, кожен без вантажу, зі штурмовим карабіном і кількома магазинами та гранатами в кишенях нагрудного жилета.
  Саме ці секунди найстрашніші: в ревінні мотора, під ураганним вітром від гвинта не почуєш слабкий звук пострілу. І потрапляючи на землю, розбігаючись навсібіч від гелікоптера, вони слухають кожен чужий звук, вдивляються в кожен горбочок, кожну купину, де може сховатися людина. Бо зазвичай земля зустрічає десант кулями і осколками. І коли станеться бій, то в ньому обов"язково потрібно перемогти, бо як інакше забезпечити десантування основних сил батальйону.
  - Хлоп"ята! За мною! - Шалений крик ротного зникає разом з ним в дверях гелікоптера.
  Другим відразу стрибає радист, між ним і ротним не вмістилася б навіть мить, лиш доля її.
  Тому є причина. П"ять місяців тому, зимою в горах Кавказу одночасно зі стрибком ротного по гелікоптеру черга кулемета великокаліберного вдарила. Пілот здійняв машину в небо, виходячи з-під вогню, і ротний лишився один - встигли скинути тільки пару РД з радіостанцією та боєприпасами. Підранений гелікоптер пішов додому, а ротний прийняв бій. Сам-один.
  Йому поталанило: за спиною - провалля, перед ним - стежина, на якій росіяни. Ротний окопався під вогнем і тримався майже добу. Рокіт гелікоптерів, що за ним йшли, він почув ще за перевалом...
  Ось тому й стрибає радист, ледь не встромившись носом в спину капітана...
  Пострілів не було. Посипалися хлопці, як горох з мішка. Поки розбігалися, в душі тішилися - немає пострілів! І лише відбігши метрів зо двісті від гелікоптерів, що здійнялися вже в небо, побачили своїх - бійців першого парашутно-десантного батальйону бригади.
  ...Війна жорстко екзаменує все: людей, їхню підготовку, техніку. Те, що здавалося беззаперечним в мирний час, не витримує випробування справжнім боєм і зникає в Леті, поступившись місцем іншому. Гелікоптери Ігоря Сікорського пройшли випробування вогнем і, втративши зайве, придбали необхідне.
  До війни вважалося, що гелікоптер С-34 і його військова модифікація С-55А цілком відповідає своєму призначенню. В цілому, це було вірно, машина була дуже вдала, але й вона не була позбавлена вельми прикрих недоліків, що помітно знижували ефективність застосування гелікоптера. Військовий варіант мав всього одні двері для посадки і висадки і вантажні стулки в кормі, які можна було відкривати-закривати тільки ззовні, та й справа ця не швидка. Тому, аби не перетворювати гелікоптер, що висаджує десант в "сидячу качку", був розроблений спосіб десантування бійців "по-штурмовому". Він полягав у тому, що гелікоптер йде на малій - 1-2 метри - висоті і бійці стрибають у двері з інтервалом у 1-2 секунди. Спосіб досить ризикований, бо стрибок з такої висоти десантника, який навантажений зброєю, боєприпасами і всім-всім-всім, може закінчитися важкою травмою. Зміни в конструкцію гелікоптера були внесені негайно і восени сорок другого у війська пішов варіант гелікоптера з двома бічними дверями-панелями і вантажною рампою, керованою дистанційно борттехніком. Десантування здійснювалося на малій висоті або з короткотермінової посадки. Тепер весь процес займав п"ять-десять секунд. Ті гелікоптери, яким так пощастило, що в перших боях вижили, проходили модернізацію під час капітального ремонту на заводах.
  Ще більш жорстко війна обійшлася з транспортно-бойовою модифікацією С-55А. Штурмовий варіант гелікоптера С-341Ш покладених надій не виправдав. Початкова ідея "літаючого бронетранспортера", здатного доставити 6-8 повністю екіпірованих бійців і підтримати їхні дії вогнем, перевірки реальністю не пережила. По-перше, в броньований корпус ударної машини кабіна нормального розміру не вписувалася. Вона була надто тісною і незручною для швидкої висадки десанту. По-друге, перевантажений бронею і озброєнням гелікоптер з десантом на борту втратив свої швидкісні і маневрені властивості, під час висадки десанту перетворювався на нерухому мішень, не міг застосувати бортове озброєння і сам потребував підтримки з боку машин, які знаходилися в повітрі. Тоді ж, восени сорок другого його виробництво було припинено. А з весни сорок третього року у війська пішов С-411А - новий турбінний гелікоптер вогневої підтримки "Кобра". І протитанкові бригади бойових гелікоптерів приймали участь вже в Білгородській битві.
  За більш, ніж півтора року війни змінилася не тільки гелікоптерна техніка аеромобільних військ, змінилося докорінно все - від озброєння окремого стрільця, видів і кількості зброї піхотного взводу до організаційно-штатної структури підрозділів, частин, з"єднань і об"єднань військ, від добового раціону бійця і його екіпіровки до тилового забезпечення дивізій, корпусів і армій, від тактики оборонного бою піхотного відділення до системи стратегічного управління на театрі бойових дій.
  В ході боїв виявилася неналежна система оснащення бійця повітряно-штурмових підрозділів. До війни панувала концепція оснащення бійця-піхотинця мінімально необхідним боєкомплектом. В цьому був певний сенс. В обороні боєць територіальної дивізії завжди міг поповнити запас набоїв і гранат на ротному обмінному пункті. Бійці механізованої піхоти мали можливість транспортування боєприпасів і спорядження на бронетранспортерах. А для бійця аеромобільного підрозділу це становило серйозну проблему. І не завжди можна було гарантувати поповнення запасів. Стандартна піхотна ремінно-плечова система, що від піхотинців Світової війни в спадок дісталася, мала досить обмежену місткість. А для дій в тилу ворога на протязі трьох-чотирьох днів десантник мав нести два-три стандартних боєкомплекта до штурмового карабіна, чотири-шість ручних гранат, одну-дві ракетні гранати до піхотного гранатомета, чотири міни до 81-міліметрового ротного міномета або стрічку до автоматичного гранатомета, дві-три тротилові шашки, чотири-п"ять димових гранат або сигнальних патронів, продовольство на три-п"ять днів, воду або чай у флягах, плащ-намет або пончо на двох. Вага всього цього добра становила понад два пуди - 35-40 кілограмів.
  Недолік спорядження виявився в перші тижні війни і Головне Управління аеромобільних військ Генерального Штабу оголосило конкурс на розробку "штурмового жилета". Цивільні громадські організації на потреби армії негайно відгукнулися - вже взимку не лише аеромобільні частини, а й звичайна піхота отримала велику кількість типів спорядження - залишалося тільки вибрати найбільш потрібну військам...
  ...Десантники з гелікоптерів скотилися і навколо майданчиків приземлення оборону вмить зайняли. Гелікоптери ж висадили піхоту і в небо блакитне здійнялися, зникли так само миттєво, як і з"явилися...
  Слідом за першою хвилею гелікоптерів на помаранчеві дими, які місця посадки машин визначали, зайшла друга хвиля, щедро "бананами Сікорського" насичена. З гвинтокрилів по трапам шестиколісні в"юнкі машинки злетіли, ніби шлюпки з лайнера океанського. На причепі у ТПК зенітні кулеметні установка - ЗКУ-2, належить майданчики висадки від удару з повітря прикрити. Хоч і баражують вгорі винищувачі П-40, та ж відомо - ворог хитрий та підступний, пильність втрачати ніяк не можна. А при нагоді, коли раптом піхота кацапська з"явиться, так можна з двох стволів по них врізати - тільки клапті полетять!
  Друга хвиля гелікоптерів транспорт для аеромобільної піхоти доставила і артилерію батальйонну: взвод гармат протитанкових "Стилет-Б" і батарею мінометів 120-міліметрових; та бригадну: гаубиці Д-30 "Таволга" калібром 114 міліметрів. Та ще броню десантну "Стилет-С " - самохідні артилерійські установки. Разом з артилерією і командування бригадне висадилося: котяться жваво по полю штабні автомобільчики "Луаз ТПК-2", тільки антени довгі в повітрі гойдаються. Ось вже й командний пункт та вузол зв"язку бригади розгорнули - здійнялися в небо антени дальнього зв"язку, повідомлення в штаб армії шлють.
  А над дальнім лісом, кілометра за два, штурмовики та бомбардувальники колом ходять - в тому лісі штаб і командний пункт радянської 6-ї гвардійської армії знаходяться. Там сховалися в укриттях штабні командири і зв"язківці. Тільки довго наліт тривати не може, ще хвилин тридцять-сорок і літаки, запас бойовий витративши, на свої бази повернуться. А штаб з командним пунктом та вузол зв"язку десантникам знищити наказано. І тому, поки штабні командири росіян від нальоту ховаються в бомбосховищах і укриттях, десантні батальйони мусять встигнути підійти і все живе, що там знаходиться, неживим зробити.
  Тим часом третя хвиля гелікоптерів підійшла і гвинтокрили повітряно-штурмовий батальйон висадили. Об"єкт атаки батальйоном ще вчора ввечері по фотопланшетам та аерофотознімкам був вивчений, план бою складений, то тепер його в життя втілити потрібно. Висадили "банани Сікорського" бронетранспортери десантні батальйону повітряно-штурмового та легкі шестиколісні транспортери переднього краю Луцького автозаводу, які на озброєнні аеромобільних частин українського війська знаходяться, і в небо не гаючись здійнялися. Їм на базу повернутися потрібно, завантажити другий ешелон бригади і на майданчики висадки в тилу російському доставити. На це гвинтокрилам Сікорського годин п"ять-шість знадобиться. За цей час батальйони мають задачу ближню виконати та до виконання подальшої задачі приступити.
  І рвонули бронетранспортери десантні та ТПК туди, де над лісом штурмовики і бомбардувальники колесом ходили, тільки курява здійнялася слідом! Трьома колонами батальйони бригади - другий аеромобільний піхотний і повітряно-штурмовий - в тому напрямку рушили, а третій аеромобільний піхотний батальйон до складів артилерійських і бази постачання 6-ї армії на транспортерах шестиколісних помчав.
  ...Сонце вже давно встало, туман над лісом та лугами трав"яними піднімаючи. Доповів командир третього аеромобільного піхотного батальйону, який мав взяти під контроль артилерійську базу: захоплено десантом сорок вісім 122-міліметрових гаубиць М-30 та двадцять гармат польових БС-3, калібром 100 міліметрів, сорок артилерійських тракторів СТЗ-5 . Взяті також великі запаси боєприпасів до гармат і гаубиць, не менше, ніж по п"ять боєкомплектів на гармату. Але пальне для тягачів відсутнє зовсім, сухо у всіх СТЗ-5 в баках, як в пустелі Сахара. Батальйон охорону виставив і продовжує пошук пального до тягачів.
  Командиру 204-ї аеромобільної бригади полковнику Штриголю зрозуміло для чого тут база артилерійська: в тилу 3-о Прибалтійського фронту звели укріплений район на випадок, коли війська групи армій "Балтія" з заходу, чи українські або білоруські дивізії з півдня прорвуться через оборону радянських армій. Тримати в тилу значне формування в фортифікованому районі сенсу немає - буде мінімум дивізія стрілецька бездіяльною в найнапруженіший час, коли вона потрібна на передовій. Ворог ослаблену оборону на вузькій ділянці прорве і дивізії стрілецькі зі своєю штатною зброєю, артилерією в тому числі, наказ відійти не отримають вчасно. Війська на фронті ще будуть стримувати ворога, а рухомі частини наступаючих військ противника - українців, білорусів, прибалтів - вже далеко за їхніми спинами опиняться. В такому разі швидко перекинуть на автомобілях, чи літаками, або залізницею піхоту та особовий склад артилерійських підрозділів, аби зайняти УР поблизу Луги. Піхоту без проблем можна перекинути, коли вона впорожні, без важкої зброї. Але важка зброя і не потрібна, бо артилерія для фортифікованого району тут вже зосереджена, за годину-дві на вогневих позиція буде...
  А тому задача першому аеромобільному піхотному батальйону: зайняти район фортифікований в швидкому темпі, поки росіяни піхоту свою без артилерії не перекинули і не посадили в окопи, підготовлені навесні саме на такий прикрий випадок.
  Майор Величай свій батальйон на всюдиходи посадив і вперед повів. Ревуть мотори шестиколісних "луазів", з-під коліс багнюка фонтаном: дороги - то біда Росії, разом з дурнями. Це було відомо всім ще за царя Миколи Палкіна, а то й раніше. Ось по такій дорозі в мчить перший батальйон. Намагається випередити ймовірну реакцію росіян на прорив Вісімнадцятою армією фронту в районі Пскову.
  ...А польовий фортифікований район був зведений зі знанням справи. Складався УР з батальйонних вузлів опору, кожен вузол мав по три-чотири ротні опорні пункти до кругової оборони пристосовані: окопи і траншеї повного профілю, бліндажі в три-п"ять накатів та укриття міцні, вогневі позиції артилерії основні, запасні, тимчасові і фіктивні, кулеметні майданчики і дзоти для ведення фронтального, косоприцільного і флангового вогню, дріт колючий на кілках в кілька рядів натягнуто і встановлено пакети малопомітних перешкод. В бліндажах боєзапас приготовлений - міни протитанкові і протипіхотні, сотні ящиків з набоями і ручними гранатами. Підготували радянські сапери чотири батальйонних вузли опору, під охорону винищувального батальйону НКВС, який з місцевого активу радянського, партійного та комсомольського, мобілізованого на захист комуністичної влади створений, здали і на новий об"єкт перемістилися...
  Аж тут і десант український, як сніг на голову звалився. Охорону, що окопи, бліндажі та дзоти стерегла, розігнали мимохіть - "яструбкам" чекістським з десантним батальйоном змагатися не випадає. А в штабі батальйону винищувального документацію на той УР захопили: стрілецькі карточки, схеми опорних пунктів з місцями установки мін (міни не встановлені, але місця для мінних полів були розмічені); і потрібно зауважити, що все було зроблено з толком, зі знанням справи, не абияк...
  Сонце ще тільки з-за обрію виткнулося, ще й до зеніту дійти не встигло, а батальйон десантний окопи та бліндажі зайняв, малими піхотними лопатами шурує, бойові позиції дообладнуючи: тільки земля летить грудками. За годину окопи наїжачилися стволами станкових гранатометів автоматичних, кулеметів та штурмових карабінів. Міни, завбачливо припасені росіянами, десантники перед позиціями встановили і приготувалися супостата зустрічати. Тут і артилерія аеромобільна приспіла, вогневі позиції зайняла, розвідка батальйонна та бригадна по путівцям лісовим напрямки можливого підходу росіян контролює. За годину другий аеромобільний піхотний і повітряно-штурмовий батальйони підійшли, позиції зайняли праворуч і ліворуч батальйону майора Величая. Комбриг, полковник Штриголь, ще й артилерійське посилення - хай лишень третій батальйон пальне відшукає - обіцяє. Тоді зовсім добре стане - росіяни всі зуби обламають, а збити бригаду з позицій не зможуть, нехай навіть цілий корпус укріплений район штурмувати буде!
  А там і гелікоптери з другим ешелоном бригади підоспіли. Висадили "банани Сікорського" тили бригадні, транспортні ескадрильї додому полетіли, вантаж боєприпасів для артилерії бригадної залишивши, а гелікоптери вогневої підтримки в розташування бригади розмістилися. На майданчик транспортними гелікоптерами доставлене все необхідне для забезпечення польотів бойових гелікоптерів бригади: пальне, боєприпаси, а осторонь вітерець димок кухні похідної розносить і намети для відпочинку екіпажів поставлені. Все ретельно замасковане, від удару з повітря майданчик прикритий двома взводами МЗА - чотири 27-міліметрових спарених зенітних автомати на шасі десантного бронетранспортера. Двадцять турбінних "Кобр " - мобільний кулак командира бригади, яким він результат бою на свою користь обертати буде...
  Першим на майданчик сів командир штурмової гелікоптерної ескадрильї майор Карпенко Іван Трохимович. Зробив він це класно, з парашутуванням проти вітру. Збавив швидкість, завис в двох метрах над землею і обережно опустився на неї колесами. Підкорюючись сигналам техніка, С-411А покотився убік. Слідом за командиром сіли й решта гелікоптерів вогневої підтримки. Над машинами негайно натягнули маскувальні сітки, почалася заправка пальним, боєприпаси поповнили.
  На допомогу наземній розвідці полковник Штриголь повітряну розвідку на захід і південь випустив - на напрямки найбільш ймовірного підходу супостата. Ланка легких розвідувальних гелікоптерів двомісних в небо здійнялася, лиш тільки техніки машини заправили. Ледь гелікоптери зникла за дальнім лісом, по радіо один з повітряних розвідників повідомив: "До позицій другого аеромобільного піхотного батальйону наближаються танки". Доповідає розвідник повітряний по радіо: "В танковій колоні помічені два бронетранспортера з великокаліберними чотириствольними кулеметними установками", отже, близько підійти не дадуть. Підняв полковник трубку, і перша ланка отримала наказ негайно здійнятися в повітря...
  "Значить, танки. - Міркував Іван Трохимович. - Тут потрібно кумекати..."
  Зібрав пілотів командир ескадрильї, коротка нарада-інструктаж: всі досвідчені, новачків раз-два.
  - Така справа, орли, кацапи на хлопців наших танки кинули. І щоб вони нам біди не наробили, ті коробки москальські спалити наказую до дідька. - І на землі патичком, в сірій пилюці малює майор схемку. - Ось така обстановка, хлопці: тут дорога, по ній рота танкова рухається, прикрита двома бронетранспортерами з зенітними кулеметами, тут лощина, тут узвишшя, тут болото. Як діяти будемо?
  Танк потужною бронею захищений, тільки прямим влучанням її пробити можна. А спробуй влучи, коли броньована машина стрибає по горбах та виярках, маневрує і вогонь веде загороджувальний. Але й у гвинтокрилої машини є переваги! Гелікоптер, використовуючи складки місцевості, може підкрадатися до танку майже по-пластунськи. Потім він несподівано вискакує з-за бугра, лісочку, посадки, ловить танк в приціл і дає залп некерованими семисантиметровими ракетними снарядами, льотчики і зброярі "олівцями" звуть їх попросту. П"ять-десять секунд і гвинтокрила машина знову ховається в нерівностях місцевості.
  Однак і танк не виглядає беззахисним ягням перед вовком хижим. Для боротьби з гвинтокрилами на важкі танки вже в сорок третьому році радянські конструктори почали ставити великокаліберні кулемети. Правда, влучити в вертку машину важко, але коли танки прикриті мобільною установкою зенітних кулеметів... А коли таких установок кілька одиниць є і добре продумана система зенітного вогню, доведеться тоді скрутно гелікоптерам. І зараз командиру гелікоптерної ескадрильї разом зі своїми пілотами потрібно вирішити, як розладнати цю систему, як нанести несподіваний, але прицільний удар по танковій колоні.
  Тільки ж довго думати часу немає, варіанти дій ще в часи Білгородської битви продумані. Дій три варіанти намітили, командир ескадрильї ледь наказ дав: "По машинам!", як дві ланки здійнялися в небо...
  На стоянці гелікоптер виглядає незграбно, так виглядає тюлень на березі. Та в повітрі метаморфоза раптова стається з машиною: зберігши в бойовому гелікоптері всі властивості гвинтокрилою машини, конструктори Ігоря Сікорського додали до них нових, властивих раніше тільки стрімким винищувачам.
  Бойовий гелікоптер ззаду й справді виглядає, як літак-винищувач. Вузький фюзеляж - ідеальна форма для руху в повітрі. Короткі, вузькі, відкинуті назад гостро зрізані крила. На підкрильних пілонах - можна на них контейнери гарматні причепити, можна і бомби взяти, - по дві "сигари " на борт з ракетами.
  Дві ланки - вісім штурмових "Кобр", гелікоптерів вогневої підтримки, - йдуть на гранично низькій висоті. В кількох метрах під ними проноситься ліс. Злякано кинулася вбік сорока, промайнув косар - пілот помітив: приставив селянин долоню дашком, намагається второпати, що ж то таке промчало мимо.
  Карпенко веде гелікоптер впевнено, за ним, як прив"язаний - ведений, молодший лейтенант Андрій Кириленко. Стрекочуть металеві бабки, притискуються до верхівок дерев, йдуть в район, де виявлено розвідкою танкову колону. Скритність, раптовість удару - одна з переваг штурмових гелікоптерів.
  Майор робить "гірку" - потрібно оцінити обстановку власним поглядом. Ось стовп куряви над дорогою - там йдуть радянські "тридцятьчетвірки". Гелікоптер виринув і відразу ж пірнув назад, до зеленого лісового килиму. Обстановку командир оцінив і варіант бою визначив. По радіо підлеглим мовив тільки два слова, а вони вже знають, як і що кожному робити. Ех, шкода, що штурмова ескадрилья, яка в полк гелікоптерний аеромобільної бригади входить, немає машин з керованими протитанковими ракетами!
  В Білгородській битві штурмові гелікоптери, або гелікоптери вогневої підтримки "Кобра", перше бойове хрещення прийняли. Тоді був випробуваний і варіант з керованими протитанковими ракетами, які вінницький "Форт " випускає. Минулого літа, на початку серпня, коли росіяни завдали допоміжного удару на півдні, експериментальну ескадрилью майора Карпенка, керованими ракетами озброєну, перекинули на Міус-фронт. Нова зброя, яку сконструював Олександр Нудельман, в реальному бою випробування пройшла. Розробка нова була спільною: керовані протитанкові ракети разом з нашими конструкторами і інженери з Німеччини розробляли, вони теж були присутні при випробуванні нової зброї в реальному бою. Сьомого серпня вісімнадцять "Кобр" з керованими ракетами в ході бою за Савур-могилу з танковим корпусом росіян в одній атаці дев"яносто ворожих танків знищили, зірвавши наступ на тій ділянці фронту.
  Тільки ж окремі полки протитанкових гелікоптерів підпорядковуються командуванню фронтів і груп армій, до складу гелікоптерних полків аеромобільних бригад такі машини поки що не входять.
  А жаль, зараз би однієї ланки вистачило для знищення цієї танкової колони...
  ...Попереду густий сосняк і стрій гелікоптерів розділяється на три групи. Пара командира ескадрильї вдарить по танкам в лоб, інша пара битиме зенітні установки, а друга ланка вдарить "ересами" збоку.
  Першою в бій вступила пара майора Карпенка. Йому випало відволікати на себе увагу росіян, підставлятися під вогонь зенітних установок.
  Гелікоптер Карпенко "підскочив" на п"ятдесят метрів - попереду, за півтора кілометра танкова колона. Праворуч-ліворуч від кабіни гелікоптера-штурмовика з-під крил палахкотить полум"я - по одній ракеті з кожного блока пішло на ціль. Задача - не влучити, тільки привернути увагу противника. Здається, цього майору вдалося досягти - до його машини потяглися товсті джгути трасуючих куль. З кожною секундою їх ставало все більше. Але "кобра" надійно захищена бронею і це Карпенка не тривожило. Його гелікоптер пірнає донизу, а збоку робить "гірку" штурмовик Кириленка. Залп з чотирьох ракет і гелікоптер молодшого лейтенанта йде вниз, до землі. А машина командира ескадрильї знову вгору підскакує. Залп...
  Тепер вся увага росіян прикована до пари штурмових гелікоптерів і пора завдати головного удару. Коротка команда по радіо і в бій вступає решта гвинтокрилів. Пара капітана Івана Кобилецького - він заступник командира ескадрильї - б"є по бронетранспортерам з зенітники кулеметними установками. Там, де рухалася колона, палахкотить руде полум"я - бронетранспортери отримують кожен свою порцію ракет і спалахують чорно-димними смолоскипами. Димний простір крають на шматки траси великокаліберних куль гелікоптерних турельних кулеметів, б"ють щедро по танкам, заганяють екіпажі під броню.
  А в атаку виходить основна ударна група. Чотири штурмовика несуть кожен по чотири важкі ракетні блоки, по сімдесят шість ракет калібром сімдесят міліметрів на машину. Боєголовка кожної ракети містить кумулятивний заряд, здатний пробити двісті п"ятдесят міліметрів танкової броні. "Кобри" вже нахилили хижі носи і, вибравши собі ціль, вдарили по танкам ракетами. Щоб розосередити увагу танкістів, гелікоптери працюють парами, одна пара б"є - інша виходить в атаку...
  Задача виконана. Карпенко командує: "Збір", і машини двох ударних груп, ледве кущі колесами не чіпляючи, прямують до сосняку, під прикриттям якого розділилися на групи. Це місце збору.
  Зависнувши на висоті двох-трьох метрів, їх вже чекала пара командира ескадрильї...
  ...На своєму новому командному пункті полковник Штриголь розмістився, як завжди, ґрунтовно, по-хазяйськи. В бліндажах встановлені столи, поруч обладнано вузол зв"язку, телефонні дроти протягнуті до командних пунктів батальйонів. Керувати бригадою полковник волів з комфортом. Однак потрібно і саперів радянських вдячним словом згадати: стінки траншеї оплетені хворостом, по дну прокладені містки - а раптом дощ?
  Полковник діяв впевнено, проінструктував командирів першого і другого батальйонів, третій аеромобільний піхотний батальйон діяв окремо, його командир ще до висадки знав свою задачу: прикрити бригаду від удару з півночі, від Ленінграду, і діяв самостійно.
  Ввечері начальник штабу бригади майор Залізюк добове зведення приніс, його командиру підписати потрібно і потім в штаб армії радіограму відправити належить. Поклав полковник листок на стіл. Зведення коротке зовсім, сторінка з командирської книжки. Весь день бригади в ньому розписаний. "Об одинадцятій годині дванадцять хвилин перший АПБ прийняв бій..."
  Росіяни не загаялися виявити десант, вже об одинадцятій годині кинули проти десантників мотострілецький полк НКВС, який дислокувався на схід від Луги в районі Городні. Ці витязі в зелених кашкетах чистили тили Діючої армії від дезертирів та повстанців, що по селам довколишнім комуністів разом з прихвоснями комуністичними та чекістами на берізках вішати або в колодязях і ріках-озерах топили.
  Росіянам було відомо, що батальйон українських десантників зайняв один з вузлів фортифікованого району. Для того, аби знищити десант, вирішили в радянському штабі, мотострілецького полку НКВС вистачить цілком. Чотири батальйони чекістів посадили на автомобілі і повезли на захід...
  Полк мав автотранспортну роту і кожен батальйон - автотранспортний взвод. Тому і називався мотострілецьким. Мотострілецький полк НКВС відзначала висока мобільність і потужне озброєння: танки Т-34 і гаубиці М-30. Вони відмінно вміли робити облави на повстанців, проводити масові розстріли заручників, давити селянські бунти і пороти шомполами вагітних селянок. Тим не менш, значного спротиву місцевого населення командування чекістського полку не очікувало. Сподівалися в Кремлі, що після війни Громадянської втихомирили-таки люд, а воно он, як вийшло...
  Повітряна розвідка вчасно виявила підхід противника, штурмові гелікоптери розгромили танкову роту, а артилерія розметала на тріски колону. Отримав десант передишку коротку перед головний боєм.
  І бій той не забарився.
  Досить скоро звістка про десант дійшла до штабу 3-о Прибалтійського фронту. Дізналися і про розгром штабу 6-ї армії, і про втрачене керування бойовими діями стрілецьких дивізій та танкових бригад. Однак ненадовго: знайшовся вольовий командир, взяв керування діями з"єднань в свої руки, підкорив волі своїй командирів дивізій та бригад, проти десанту стрілецькі полки і танкові батальйони кинув.
  Кинути кинув, але панування в повітрі було за українською авіацією. Винищувачі закрили небо для російської авіації, тому можна десантникам не боятися удару з повітря. Пікіруючі бомбардувальники і штурмовики над дорогами висять, громлять на марші колони радянської піхоти і танки росіян; над залізницями, шосейними дорогами і путівцями баражують винищувачі-бомбардувальники, нищать автоколони і окремі легковики та вантажівки, навіть за окремими підводами і кінними візками ганяються. Тому на значній віддалі авіація і артилерія десанту б"є ворога, до рукопашної сутички справу не доводячи.
  А коли сонце свій зеніт пройшло і бій в самому розпалі був, доповів командир одного з розвідувальних дозорів, які шляхи-дороги в тилу бригади контролювали: вийшов на розвідників радянський стрілецький полк з оркестром та розгорнутим знаменом і в повному складі в полон здався. Командир полку радянський майор Кононов просить командира десантників хвилину йому приділити.
  Майора негайно до командира бригади доправили. Майор Іван Микитович Кононов, до того начальник оперативного відділу 2-го кавалерійського корпуса, в командування 436 стрілецьким полком 155 стрілецької дивізії вступив з січня сорок третього року і формував полк заново після того, як 155 стрілецька дивізія понесла важкі втрати на Харківщині в вересневих боях сорок другого року.
  Полк і дивізія залишалися в тилу, займаючись бойовою підготовкою. Майор Кононов, за вересневі бої нагороджений орденом Червоного Прапора, на той час прийняв рішення перейти на бік українських військ з метою боротьби проти комуністів. І полк свій формував з тих, хто поділяв його погляди.
  Двадцять п"ятого червня сорок четвертого року полк підняли по бойовій тривозі і кинули проти українського десанту...
  Полковник Штриголь не став довго роздумувати: ось тобі, майоре, два батальйонних вузли опору, займай їх своїми батальйонами і воюй з комуністами! А ми тобі допоможемо, чим Бог пошле...
  На той час відзначився і командир третього ПДБ: його бійці знайшли на дальній колії двадцятитонну цистерну зі спиртом і п"ять тонн побутового гасу в одному зі міських складів. Змішали - і вийшло чудове пальне. Заправили цією сумішшю два десятки тягачів - і за годину на вогневих позиціях стояли два дивізіони гаубиць, по дванадцять М-30 у кожному, і всі двадцять польових гармат БС-3. Половину захоплених гаубиць десантники передали полку Кононова, разом з двома батареями польових гармат...
  Коротко, без емоцій виклав начальник штабу все, що за день цей трапилося. Виконала бригада задачу, на неї покладену: штаб армії радянської разом з вузлом зв"язку знищений, база артилерійська захоплена і вся артилерія ворожа нам на службу поставлена. І навіть більше того: відразу стрілецький полк РСЧА на наш бік перейшов і разом з нами за звільнення своєї землі проти комуністів кремлівських воює.
  Перейшов полковник до наступного пункту і спохмурнів.
  Бо пункт наступний про втрати.
  Тут потрібно згадати добрим словом саперів радянських, які укріплений район зводили. На совість все зведено, гріх скаржитися. Укриття добрі споруджені, надійні: перекриття бліндажів тримає гаубичний 122-міліметровий снаряд. За день бою бригада втратила всього дванадцять бійців вбитими і померлими від ран. А важкопоранених відразу в шпиталь фронтовий гелікоптерами переправляли...
  ...Ще з Великої війни у військовій медицині є поняття "золотої години": якщо на протязі першої години після поранення бійцю буде надана повноцінна медична допомога, це врятує життя в дев"яти випадках з десяти, затримка більш, ніж на годину, приведе до того, що з десяти поранених виживе тільки один.
  В українській армії до війни з Радянським Союзом готувалися і готувалися належним чином. І до збереження життя своїх солдатів ставилися серйозно, про "золоту годину" знали.
  Проблема "золотої години" на війні може бути вирішена тільки радикальною зміною всієї структури надання медичної допомоги пораненим. Тут важливим є все: індивідуальні аптечки (від пакетів перев"язочних, які під час Світової війни використовували, в українській армії відмовилися рішуче і безповоротно), перев"язочні засоби, медичне спорядження, час і способи евакуації поранених.
  Як правило, на полі бою пораненим надають допомогу санітари, а потім багато часу витрачається на евакуацію пораненого в тил. Під час транспортування поранені вмирають або потрапляють в шпиталь у стані, коли медицина вже безсила. Це стається тому, що при більшості бойових поранень дуже швидко - за п"ять-десять хвилин - розвивається серйозне і смертельне ускладнення - шок. Він приводить до розладнання дихання і серцевої діяльності. Ще одна небезпека - втрата крові: поранений боєць може стекти кров"ю за десять-п"ятнадцять хвилин.
  Ще до війни в Україні ці проблеми були вирішені різними шляхами. Основним було рішення включити в бойові підрозділи військових лікарів для надання медичної допомоги прямо на полі бою. Військовий лікар може зробити багато чого. В сьогоднішньому бою ворожий снайпер влучив прямо в шию командиру однієї з рот. Всі дихальні шляхи були понівечені, однак людина ще жила. Секунди вирішували все. Лікар батальйону швидко вставив в горло тубус і відкачав кров з легень. За годину поранений був вже на столі хірурга в армійському шпиталі - евакуювали гелікоптером. Людину було врятовано.
  Важливим також є час евакуації пораненого. Для цього ще з часу Синайського конфлікту почали використовувати гелікоптери Сікорського. Та війна стала своєрідним випробувальним полігоном не тільки для військової техніки, але й для новітніх способів порятунку життя пораненого бійця. Гвинтокрилі машини евакуюють поранених прямо з поля бою до стаціонарних шпиталів глибоко в тилу.
  Перев"язочні пакети були замінені на індивідуальні аптечки, де є спеціальний джгут для зупинки кровотечі, коли боєць поранений в ногу чи руку, спеціально розроблені одноразові протишокові шприци з морфієм та багато інших новинок...
  Грюкнуло щось на вході в бліндаж і на порозі черговий офіцер з"явився:
  - Товаришу полковник, з півдня танки підходять! - Повідомив старший лейтенант. - Наші танки!
  Разом з черговим офіцером в бліндаж ввірвався гул танкових дизелів...
 Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  Д.Вознесенская "Игры Стихий. Перекресток миров." (Любовное фэнтези) | | Д.Вознесенская "Игры Стихий" (Попаданцы в другие миры) | | И.Смирнова "Проклятие мертвого короля" (Попаданцы в другие миры) | | Л.Каминская "Сердце дракона" (Приключенческое фэнтези) | | О.Обская "Невеста на неделю, или Моя навеки" (Любовное фэнтези) | | В.Крымова "Смертельный способ выйти замуж" (Любовное фэнтези) | | В.Колесникова "Влюбилась в демона? Беги! Книга вторая" (Любовное фэнтези) | | Е.Флат "Замуж на три дня" (Любовное фэнтези) | | А.Минаева "Академия Галэйн-2. Душа дракона" (Любовное фэнтези) | | А.Енодина "Спасти Золотого Дракона" (Приключенческое фэнтези) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Арьяр "Академия Тьмы и Теней.Советница Его Темнейшества" С.Бакшеев "На линии огня" Г.Гончарова "Тайяна.Влюбиться в небо" Р.Шторм "Академия магических близнецов" В.Кучеренко "Синергия" Н.Нэльте "Слепая совесть" Т.Сотер "Факультет боевой магии.Сложные отношения"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"