За чотири доби з початку наступу, з ранку двадцять третього до ранку двадцять сьомого червня Вiсiмнадцята армiя пройшла майже триста кiлометрiв. На вiстрi наступу армiї iшла Двадцять четверта танкова дивiзiя генерала Бурдейного. Полки дивiзiї, як рогатина нутрощi ведмедя скаженого, пропороли тили двох радянських Прибалтiйських фронтiв i вийшли на узбережжя Фiнської затоки на захiд вiд Петергофа, за якихось тридцять кiлометрiв вiд Ленiнграду. Праворуч вiд танкiстiв генерала Бурдейного йшли дивiзiї Сорок п"ятого корпусу генерала Тимощука, лiворуч - Тридцять четвертого корпусу генерала Демиденка.
На свiтанку двадцять сьомого червня капiтан Денисенко, який пiсля виходу передового загону до Луги, знаходився в складi маленької оперативної групи при командувачевi армiєю, за наказом генерала Даниленка виїхав у Сто сорок п"яту механiзовану дивiзiю. Денисенку було наказано пересвiдчитися, аби пiхотинцi i танкiсти полковника Стаєцького зайняли вказаний рубiж, обiйти позицiї передових батальйонiв i перевiрити щiльнiсть вогню - чи немає в оборонi слабких дiлянок, на яких можуть прорватися росiяни.
Першi повiдомлення про те, що дивiзiя вийшла на визначений рубiж i зайняла оборону, поступили вже пiд самий ранок, коли командувач викликав Денисенка. Але вигляд у генерала був таким, так принаймi здавалося капiтану, нiби вiн не вiрить отриманому повiдомленню.
- Судячи з донесення, обстановку в дивiзiї уявляють в загальних рисах. - Сказав Даниленко з сердитим виразом обличчя. - I очевидно, уявляють правильно. Загалом! Проте в подробицях, припускаю, уявляють приблизно. Тим бiльше, мiсцевостi не знають i займають позицiї в темрявi. А росiяни на свiтанку можуть зробити спробу вдарити по одному з батальйонiв. Тому передайте мiй наказ - звернути уваги на стики. Перевiрте особисто i не повертайтеся, поки власними очима не оцiните позицiї частин дивiзiї...
Денисенку здавалося, що генерал невдоволений результатами четвертого дня наступу, одначе це було не так. Результатами дня генерал Даниленко був задоволений. Вiсiмнадцята армiя вiдсiкла головнi сили радянських вiйськ вiд тилiв i українськi танки досягли узбережжя Фiнської затоки.
Дивiзiї Тридцять четвертого армiйського корпусу вийшли на вказаний рубiж i з ранку двадцять сьомого червня мали формувати внутрiшнiй фронт оточення на схiд вiд Нарви. Зовнiшнiй фронт оточення формували механiзованi дивiзiї Сорок п"ятого армiйського корпусу генерала Демиденка. Його з"єднанням належало зайняти оборону i не допустити прориву резервiв росiян до оточених вiйськ. Це було тим бiльш важливо, що смуга, зайнята українськими дивiзiями не перевищували сорока кiлометрiв - всього один денний перехiд пiхоти, двогодинний ривок танкових частин, - в найширшiй частинi.
Вiйськове чуття командувача говорило, що набрати досить сил для прориву - як-не-як, а вiйна у них йтиме на два фронти - оточенi не зможуть, а ззовнi радянське командування їм допомогти не встигне. Резерви росiянам взяти нiзвiдки: тими резервами, що були пiд рукою, вони вже скористалися. Розраховували на 8-й танковий i 16-й механiзований корпуси, але їх знищили в зустрiчному бойовищi механiзованi дивiзiї Тридцять четвертого i Сорок п"ятого корпусiв його армiї. Була до початку боїв 415-а стрiлецька дивiзiя, свiжа, повнiстю укомплектована особовим складом i бойовою технiкою, вона розбита на другий день наступу. Так що, в найближчому тилу у них не могло бути резервiв. Проте коли день-два прогаяти, то цi резерви можуть з"явитися i тодi доведеться сидiти пiд Нарвою.
Однак в найближчi два днi вiдбиватися вiд естонських з"єднань на заходi i одночасно проривати фронт дивiзiй Тридцять четвертого корпусу росiянам забракне наявних сил, а вiйськ досить зiбрати, щоб ззовнi прорватися до оточених, радянському командуванню не вистачить часу.
Тому, що вже сьогоднi на свiтанку належало, прикрившись на сходi дивiзiями Сорок п"ятого корпусу, всiма силами остаточно роздавити росiян в межирiччi рiк Плюсса i Луга. I командувач армiї хотiв знати, як зарилися в землю батальйони Сто сорок п"ятої дивiзiї, в яку вiн i посилав свого офiцера для доручень. Бо вiн не звик покладатися на своє воєнне чуття, яким би безпомилковим воно йому не здавалося.
Командувач армiї вже був щасливим усвiдомлення вдало початку, розвитку i майже готового завершення бойовища i передбачав перемогу як не сьогоднi ввечерi, то завтра-пiслязавтра. Але це його щастя i вiра в своє передбачення виражалися тiльки в одному: в усе нових i нових наказах, спрямованих на те, аби майбутня перемога була забезпечена всебiчно i остаточно, i в прискiпливiй перевiрцi того, як виконанi його попереднi накази, якi вiн вiддавав з цiєю ж метою.
До початку свiтанку залишалося менше години i командувача непокоїла думка, що оточенi мiж Нарвою i Лугою росiяни все-таки пiдуть на прорив. Хоча ознак цього ще не було. I Даниленко вважав, що одночасно приголомшене i розлютоване вчорашнiм днем, верховне командування росiян - хоч би з впертостi - до ранку двадцять восьмого червня не прийме рiшення вiдвести вiйська i кинути оточенi радянськi дивiзiї на прорив. Ймовiрно, вони лишаться на мiсцi, а, можливо, приведуть себе в порядок i спробують контратакувати естонцiв. I одночасно його ще бiльше турбувала можливiсть прориву до оточених ззовнi.
Саме тому, а не вiд невдоволення минулим днем його обличчя не покидав вираз похмурої стурбованостi, яку помiтив його офiцер для доручень капiтан Денисенко...
Денисенко зробив на "луазi" не менше десяти кiлометрiв в досвiтнiх сутiнках. "Луаз" пiрнув у виярок, заревiвши мотором, вибрався нагору i помчав широкою просiкою - тут мали прокласти чи то високовольтну лiнiю, чи то трасу майбутньої дороги. Перед Денисенком постала картина написана вогнем та залiзом, котре впало з неба: тут на танкову колону росiян вчора ввечерi навалилися нашi штурмовики та гелiкоптери. Праворуч i лiворуч вiд дороги, близько i далеко - скрiзь виднiлися слiди вечiрньої баталiї: стояли спаленi радянськi танки, розбитi гармати, артилерiйськi тягачi i вантажiвки. I трупи, багато трупiв радянських солдатiв... I знов розступився лiс - то наближаючись до дороги, то вiддаляючись вiд неї.
Вiн ледь не зав"яз у болотi i з"явився у штабi передового - другого - батальйону танкового полку Сто сорок п"ятої механiзованої дивiзiї за кiлька хвилин до сходу сонця. З командування там не було нiкого: командир 145-го танкового полку, який з вечора йшов з передовим батальйоном, пославши донесення в штаб дивiзiї, вiдбув до головних сил полку, аби пiдiгнати їх на маршi, а командир батальйону пiшов в роти з тiєю ж метою, з якою прибув Денисенко - перевiрити готовнiсть системи оборони.
В найближчiй ротi комбата капiтан не застав - майор вже пiшов звiдти. Знайшов Денисенко командира батальйону тiльки в другiй ротi. Дiзнавшись про доручення - комбат був знайомий капiтану ще з часiв навчання на академiчних курсах - майор помовчав, а потiм спитав, чи був вiн в штабi дивiзiї i як з висоти армiйського штабу виглядає становище його батальйону.
Денисенко вiдповiв, що в штабi Сто сорок п"ятої дивiзiї вiн не був, а в батальйонi все в порядку.
- Отой розгром на дорозi, то не твої танки вчинили? - Кивнув кудись на пiвдень Денисенко.
Високо над головами пройшли двi ланки штурмовикiв. Пройшли на пiвнiчний схiд i сховалися за дальньою кромкою лiсу з тонким затихаючим звуком. Потрiбно вiддати льотчикам належне: авiацiя всi цi днi весь час дiяла над передовими частинами армiї. Всю її кинули вперед, забезпечувати невпинний рух танкових колон. Взагалi, без авiацiї, потрiбно вiддати належне, успiшне проведення операцiї було б неможливе. Винищувачi Другої повiтряної армiї та зенiтно-ракетнi дивiзiони, дислокованi в Естонiї, прикрили вiйська i забезпечили панування в повiтрi, а це дозволяло наземним силам утримати високий темп наступу.
За цi днi все було, чого тiльки не траплялося. I командир штурмового авiацiйного полку в одному бронетранспортерi з комбатом три днi пiдряд - куди майор, туди i вiн, наводив свої штурмовики на цiлi. I самохiднi гаубичнi батареї батальйону придавали i вiдбирали, i на допомогу iншим батальйон кидали. Артилерiя, разом з авiацiєю, працювала безперервно - i своя, полкова, i дивiзiйна, i придана, i пiдтримуюча...
- Розгром вчинила авiацiя... гелiкоптери. - Поморщився, як вiд зубного болю, комбат. - Виявили кацапiв на маршi i вдарили ракетами. А ми пiдiйшли за чверть години i тiльки довершили справу.
I то була правда. Ввечерi, коли вже майже смерклося, повiтряна розвiдка дивiзiї повiдомила по радiо, що прямо на маршрутi батальйону приданий дивiзiї полк штурмових гелiкоптерiв роздовбав на просiцi танкову колону росiян. Попередженi розвiдкою, танки другого танкового батальйону вишли до цiєї просiки i з ходу вдарили по вцiлiлих танках, тягачах, автомобiлях. В нiчних сутiнках росiяни бачили тiльки непевнi темнi силуети та спалахи гарматних пострiлiв. А танки українцiв ховалися в темрявi, невидимi для ворога. А навiдники та командири українських танкiв противника в нiчнi прицiли бачили пречудово.
Потiм танкiсти гнали розгромлений танковий батальйон до самого ручаю. На берег вийшли "на плечах" росiян. Перший же КВ, який спробував переправитися на схiдний берег, обвалив дерев"яний мiст, разом з ним завалившись кормою у воду. Ще один КВ застряг на грузькому березi. Два БТ-7 i два Т-34 застрягли посеред ручаю. Ручай цей був не таким вже й широким, влiтку його, безперечно, могла б "курка вбрiд перейти". Але дощi, що йшли другу декаду червня майже через день, пiдняли рiвень води i ґрунт геть розмок. Танки росiян застрягли в багнi i екiпажi покинули їх, навiть не пiдiрвавши свої бойовi машини. Як повiдомив заступник командира батальйону, їх не встигли чи не змогли спорядити пiдривними зарядами.
Штурмовики пройшли i знову стало тихо, тiльки з боку оточених на заходi радянських вiйськ долинав гул артилерiї, якого нi командир танкового батальйону, нi капiтан Денисенко не помiчали: звикли.
Танки, залишенi посеред рiчки, стояли з вiдкритими баштовими люками. "Тридцятьчетвiрки" були з перших серiй - люки мали трапецiєподiбну форму. I ще вiдмiтив про себе капiтан, що танк БТ-7 має прiзвисько "Мiккi Маус" недаремно - овали баштових люкiв жваво нагадували вуха отого мальованого мишеняти з мультфiльму Уолта Дiснея...
Майор, командир танкового батальйону стояв поряд, також дивився на рiчку i, здавалося, забув про капiтана зi штабу армiї. Нiч, що закiнчувалася, видалася тривожною. Командир другого танкового батальйону 145-о танкового полку Сто сорок п"ятої механiзованої дивiзiї майор Дiденко весь час, поки вона тривала, вiдчував той тягар особливої, нi з чим не зрiвняної вiдповiдальностi, яка звалилася на нього, i вiд якої втомлюються сильнiше, нiж вiд найважчої та безсонної роботи. Танки його батальйон розтяглися на кiлька кiлометрiв i стояли, розвернувши стволи гармат i на захiд, в бiк оточеного радянського угрупування, i на схiд, в очiкуваннi можливого зустрiчного удару росiян ззовнi, з боку Ленiнграду.
Нiч була непроглядна, а людей, крiм екiпажiв танкiв, було обмаль: неповна механiзована рота полку. Її два взводи разом з танками батальйону йшли на вiстрi удару полку i зараз були розсипанi вздовж колони танкiв в охоронi. Коли б росiяни вирiшили прориватися вночi, то Дiденко мiг розраховувати тiльки на свої танки. Це могла бути тiльки пiхота росiян i вночi майор страхався її найбiльше - а ну, як звiдусiль полiзуть! Комбат наказав, на випадок атаки, бити по пiхотi шрапнельними снарядами. Вiн поставив в охорону всiх поголовно, крiм екiпажiв, i сам, не склепивши повiк, обходив пости, бiльше всього боячись, що москалi перепливуть рiчку, пiдкрадуться до його танкiв i попалять їх. На заходi всю нiч била артилерiя, а на сходi стояла мертва тиша. I вона здавалася значно страшнiшою того гула бою, який чувся на заходi.
Все це турбувало вночi i продовжувало турбувати командира батальйону вранцi, майор Дiденко одночасно з тривогою та полегшенням очiкував на свiтанок...
- Багато машин втратили? - Звернувся до майора Денисенко.
Комбат глянув похмуро на капiтана i вiдвернувся, нiчого не сказавши.
- Зараз у мене лишилося дев"ятнадцять машин, але шiсть ось-ось мають вийти з ремонту. - Проказав нарештi. - Одну втопив у перший день наступу, як рiчку по дну форсували, ще одну того ж дня в болотi залишив, два танки на мiнах пiдiрвалися, ще два протитанкiсти пiдбили. А шiсть машин вчора вдень спалили. - I комбат вилаявся похмуро. - Потрапили в засiдку, колона стала, а тут смертники з кущiв полiзли з мiнами протитанковими та зарядами вибухiвки. Шiсть танкiв менi кацапи, трясця їхнiй матерi, спалили i два екiпажi загинуло. - Вiн знову вилаявся, зi злiстю сплюнувши на землю. - Шiсть машин i два екiпажi нi за цапову душу вiддав! - Майор повернувся i пiшов до своєї "кашеемки ", що стояла вiддалiк.
Втрати в батальйонi були i вбитими, i пораненими, коли всiх разом рахувати - сорок двоє бiйцiв за всi чотири доби наступу. I половина за один вчорашнiй день - десять загиблих i дванадцять обгорiлих!
За цi чотири доби всi в батальйонi - вiд його командира до рядових бiйцiв - втомилися до краю. Москалi - противник такий, що шапками не закидаєш! Зiткнулися - вiдразу бiй, не вiдпочинеш. Вiдпочити, поспати можна тальки пiд час паузи. А що за пауза в час наступу? Один бiй закiнчився, а другий ось-ось почнеться. Пiд час цiєї паузи багато на сон не викроїш. I вночi також. В наступi, по сутi, не ночували, кожну нiч - вперед i вперед! не згадаєш, коли й спали. Хоча спали, звичайно. Тому, щоб бiйцi пiд гусеницi не звалилися, заснувши, пiхотi приданої роти наказав майор на маршi перебувати всерединi бронетранспортерiв, аби хоч трохи поспали. На бронi танкiв не залишилося жодного бiйця i жалiсть ця негайно боком вилiзла - шлях батальйону перекрили засiдкою i, ледь колона завмерла на дорозi, з кущiв кинулися до машин смертники з мiнами i зарядами вибухiвки. Вiд тих кущiв до дороги метрiв десять-п"ятнадцять, де екiпажi вилiзли назовнi, встигли вiдкрити вогонь з пiстолетiв-кулеметiв, а де вляглися хоч на п"ять хвилин поспати - згорiли! Придана батарея самохiдних гаубиць вдарила вздовж дороги по кущам шрапнельними снарядами, але поки перебили тих москалiв, шiсть танкiв вони спалили. I що найгiрше - два екiпажi загинули...
Батальйон озброїли удосконаленими "сорокчетвiрками" - танками Т-44М. "Емки" , по сутi, були новими машинами, мали нову башту з встановленою потужною гладкоствольною 105 мiлiметровою танковою гарматою, розвиток 90-мiлiметрової "Рапiри", бiльш мiцну броню, бiльш потужний двигун, прилади нiчного бачення для механiка-водiя, командира i нiчний прицiл навiдника. Машина призначалася для глибоких танкових проривiв, танковi i механiзованi дивiзiї, озброєнi "емками" могли дiяти на велику глибину.
Майор, фанат танкової вiйни, полюбив їх гаряче i усiм серцем.
I от за якiсь десять хвилин навiть не в бою, а через власну недолугiсть, вiн втратив шiсть цих прекрасних машин. I десять танкiстiв, кожного з яких знав краще, нiж власного брата, згорiли в своїх "емках", як в сталевих крематорiях. Тiльки через те, що їхнiй командир не продумав добре наказ!
Було вiд чого майору злитися i то виключно на самого себе!
...Свiтанок вже зайнявся i стривоженiсть командира батальйону дещо пригасла. Дiденко i капiтан йшли по сирiй, м"якiй, як губка, землi, що вдавлювалася пiд ногами. КШМ командира батальйону стояла в укриттi за невисоким пагорбом. Бiля машини була виставлена охорона i метрiв за п"ятдесят в щойно вiдритому окопчику стояв станковий кулемет на тринозi i виднiлися голови трьох бiйцiв. Двоє дрiмали, накрившись шинелями i поклавши голови на бруствер, а один пильнував. На тому боцi ручаю були росiяни.
Не встигли офiцери розмiститися в штабному вiдсiку "кашеемки" i розстелити карту, як ззовнi почувся знайомий голос заступника командира Сто сорок п"ятої дивiзiї полковника Дудки.
- Ну, де ваш командир батальйону? Ведете, ведете i нiяк не доведете!
Поспiшно вибравшись з машини, майор i Денисенко побачили бiля неї чотирьох офiцерiв: заступника командира дивiзiї полковника Дудку, командира 434-о механiзованого полку пiдполковника Марачевича i командира першого батальйону цього полку майора Волощука. Поряд з ними топтався заступник начальника розвiдки 145-о танкового полку старший лейтенант Жарчинський.
- Товаришу заступник командира дивiзiї... - Почав було Дiденко.
- Жарчинський вже доповiв. - Перебив доповiдь майора Дудка. - А ось тебе можу порадувати: доповiдаю, що пiхоту привiв. Радий? - Полковник кивнув на пiдполковника Марачевича i командира першого батальйону його полку.
- Ще й як, товаришу полковник! - Полегшено зiтхнувши, мовив Дiденко. I цьому його зiтханнi виразилося все, що було пережите за цю нiч.
- Сам заступник командира дивiзiї з головним батальйоном прибув. Двадцять п"ять кiлометрiв до ранку зробили! Це пiсля нiчного бою! - Збудженим i радiсним голосом промовив Дудка.
Над головами, зблиснувши iскрою в промiннi сонця, пройшли на захiд нашi штурмовики. Всi, задерши голову, проводили їх поглядом, аж поки лiтаки не сховалися в темнiй частинi горизонту.
Не так давно Марачевич передавав капiтану Денисенку справи, навчав його основним обов"язкам офiцера для доручень. Потiм отримав чергове звання i прийняв полк в дивiзiї полковника Забродського.
- Здоров"я бажаю. - Так само тихо, як i командир полку, промовив Денисенко. - Так точно, генерал-лейтенант наказав особисто перевiрити, як ваша дивiзiя оборону займає.
- Тодi записуй. - Марачевич дiстав зi своєї командирської сумки карту i розгорнув її. - Перший батальйон займає оборону ось на цiй дiлянцi. - Показав олiвцем. - Другий ось на цiй. - Денисенко старанно переносив обстановку на свою карту. - Дiлянки оборони завеликi, як бачиш, але мiсцевiсть тут болотиста i це враховано. Третiй в резервi, разом з танковим батальйоном i артдивiзiоном. Ударити росiяни можуть ось тут i тут. - Пiдполковник рiзким рухом олiвця показав напрями ймовiрних ударiв ворога. - В разi спроби прориву на захiд, зможу парирувати. Батальйони займуть оборону о шостiй п"ятнадцять. Iнженерно-саперна рота полку вже приступає до обладнання позицiй першого батальйону, потiм другого. Готовнiсть iнженерних робiт першої черги до одинадцятої години...
А вiддалiк вже ревiли дизелi полкових землерийних машин - готувалася друга траншея. Там, де мала пройти перша, енергiйно махали малими пiхотними лопатами солдати - взводи приступили до обладнання опорних пунктiв. Одна з "пезеемок " вiдривала окопи для стрiльцiв, кулеметникiв, гранатометникiв, починалося обладнання командно-спостережних пунктiв рот.
Самохiдно-артилерiйська установка, що стояла метрiв за сто вiд КШМ командира танкового батальйону, раптом повела стволом i всiх змусив здригнутися несподiваний пострiл: з чавунним шумом снаряд 155-мiлiметрової гаубицi умчав вдалину i на тому боцi ручаю плеснув в небо чорним прахом вибух.
Капiтан дiстав бiнокль i глянув туди, куди стрельнула самохiдна гаубиця. Там, на росiйському боцi, вже копирсалися в землi сiро-оливковi мурахи. По всiй лiнiї вздовж ручаю метрiв за сто-двiстi вiд русла летiла в наш бiк земля - росiяни також, як i наша пiхота, обладнували оборону...