коли пiдростеш, зрозумiєш мене:
як важко з любовю змиритись...
бо§шся проснутись, бо всеце мине,
бо§шся кому-то вiдкритись...

коли пiдростеш, то мене зрозумiєш
чому мо§ очi не плачуть..
та погляд минулий вернуть не зумiєш,
ти ж знав все, чого вони хочуть...

i ти ще живеш у своєму десь свiтi,
де вигадки, фальш i дилеми...
"..лiтаєш у космос на власнiй орбiтi.."
й вiд цього в обох нас проблеми..

i ти вже пiдрiс, але не розумiєш:
як важко кохання плекати
i знати, що ти ним ще не володiєш,
та все ж його далi кохати..

тобi не бажаю таке пережити,
коли закохаєшся щиро..
коли ти продовжуєш далi любити,
а вiн вiдлiтає десь в вирiй...

надiюсь, що вiрш послужив, як наука
i ти зрозумiєш банальнiсть:
любов без взаємностi, вiриш,--це мука,
але врештi решт--це реальнiсть..