I знов опиняєшся тив головi,
Так часио у снах ще нiхто не зявлявся...
i знову пригадую очi тво§...
й змiст слiв, вiд яких ти мистецько вхилявся..
Пригадую очцi, що чорнi й яскравi..
волосся..брюнет...що пряме мов струна...
той погляд, що чистий й водночас лукавий..
ту постать....i ямка, що була одна....
щодень так чекала лиш зустрiчей нових..
я лиш iснувала годину за днем....
не було нiчого....лиш мрiя, що знову...
ти ввiйдеш в крамницю...i скажеш...рошен....)
так часто думки мо§ плутали слово
i знову вони десь у вирiй летять....
лиш бачила образ..й забула про мову...
тодi лиш хотiла так щиро обнять...
обнять, пригорнути, так щиро, як вмiти
могла тiльки я i цим все вже сказать...
та тiльки боялась вiд страху зомлiти..
бо ж серце в обiймах хотiла вiддать....