Наближається вечiр  й душа досягає темряви,
що вбирає її у ряднину великих розлук
i не холодно їй, тiльки зiркою ясною марить,
наче знає куди заведе її чорний Когут.
Най немає повiтря - сховає пiд чорнiї крила,
а не вистачить сили - свою на потребу займа,
чорний Когут любовi темряву розмеле на млинi
та iз борошна бiлого iнше налiпить життя -
щоб дивилась на небо та стежки всi знала зiрковi,
бо приходимо з них, та й вiдходим до них залюбки,
а душа, то є пил та дарунок менi достроковий,
що мандрує в темрявi за Когута Кукарекi.

10.02.25