Присвячується Оксанi Забужко

Спогад

Шляхи,перехрестя i брами, 
I очi з вiдомським вогнем. 
Я (вiрите, панi Оксано?) 
Була Вавiлонським царем. 
Я мовчки складала закони 
Пiд схвалення давнiх богiв, 
I вiрила, що перегони - 
То справжнє життя для царiв. 
Ще й досi таблички iз глини 
Чиїсь будоражать уми. 
А в мене нема батькiвщини - 
Нi царства, нi навiть вiйни. 
Я - дика, свавiльна (свавiльний?), 
На попелi тисячолiть 
Зворушено, гiрко i сильно 
Благаю богiв:"Повернiть!" 
Не трон, де сидiв я чи лежав, 
Не землю. де кровi лилось! 
А ту незбудовану вежу, 
З якої усе почалось. 
Я б мовчки, скривавлена й боса 
Її будувала одна. 
Нi вiтер, нi спрага, нi роси, 
Нi смерть, нi жорстока вiйна 
Не зможуть мене зупинити, 
I в мороцi духiв чи душ 
Я зможу її захистити 
Тим вiчним i справжнiм: не руш!