Хто не любить, той не пiзнав Бога , тому що Бог є любов!
I сказав Iсус: Також не судiть, щоб не суджено й вас; i не осуджуйте, щоб i вас
не осуджено; прощайте, то простять i вам. (Вiд Луки 6:37)
Iсусе, я довiряю Тобi! - слова, що є ключем, який вiдкриває дверi до Божого
Милосердя.
(Вервичка до Божого Милосердя)
Сказав Господь Iсус Христос: Я i Отець - одно. (вiд Iвана 10:30)
Хто не любить, той не пiзнав Бога , тому що Бог є любов!
Бог є любов, i хто пробуває в любовi, пробуває той в Бозi, i в нiм Бог
пробуває!(Перше Соборне Послання Святого Апостола Iоана Богослова 4: 8, 16)
Я, Я ГОСПОДЬ, I КРIМ МЕНЕ НЕМАЄ СПАСИТЕЛЯ!(Книга Пророка Iсаї 43:11)
МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (вiд Матвiя 6: 9-13)
ЗАПОВIДI БОЖI (Бiблiя, Вихiд 20:2-17)
ЗАПОВIДI ЛЮБОВI (вiд Матвiя 22:35-40)
Народження Спаса -
Не кульку срiблясту,
А Кулю Земну
В руки Божiй Дитинi
Небесний Отець
Вiддає на спасiння.
На порозi стояв Андрiйко, з його очей текли сльози.
- Що сталося, синку? - стривожено запитала мати, визираючи з кухнi.
- Мiй Робiк. Вiн... Вiн його зламав! - тiльки i змiг промовити Андрiйко, кидаючись до дитячої.
Робiк, маленький iграшковий робот, подарунок малому на Святого Миколая, був найулюбленiшою Андрiйковою забавкою.
- Був... А тепер, що? - роздумував, вертячи в руках Робiка, Андрiйко. - Це вже не робот... Це якась дурна лялька. Для чого вiн це зробив? Той, кого я вважав своїм найкращим другом!
I от, перед Андрiйковими очима постає картина, яка передує сварцi друзiв.
Андрiйко бере Робiка, та виходить у двiр. У дворi на нього вже чекають однолiтки, i майже у кожного в руках якась iграшка. Дарунки вiд св. Миколая!
А ось i Юрко. Побачивши Андрiйка, вiн бiжить йому назустрiч
- Поглянь, - сяючи з радощiв, каже Юрко, - Це менi вiд св. Миколая. Подобається?
- Не знаю, - вiдповiдає Андрiйко, кинувши погляд на гарненьке кольорове авто. - Я такими вже не граюся. Це для малюкiв.
- А, якими ти граєшся? - сторопiвши вiд почутого, запитує Юрко.
- А отакими! - i тут Андрiйко показує Юрковi свого Робiка. - Ось справжнiй подарунок!
- I у мене справжнiй, - ображається Юрко. - I зовсiм вiн не для малюкiв. Це менi св. Миколай подарував. Йому краще знати, що i коли кому дарувати.
- А от i несправжнiй! - не вгамовується Андрiйко. - Кращого за мого Робiка подарунка не буває. Ти тiльки поглянь, на що вiн здатний, я тобi зараз покажу, - говорячи це, Андрiйко починає натискати на якiсь ґудзики, якi мають привести Робiка в дiю. - Зараз... Зараз... Зачекай... Ось, вiн уже руку пiднiмає... Це не якесь там безглузде авто.
I тут вiдбувається неймовiрне, те, чого Андрiйко взагалi не мiг собi уявити. Юрко вишарпує у нього з рук Робiка, кидає у снiг, i починає топтати ногами.
- Що ти робиш?! - волає у вiдчаю Андрiйко, кидаючись до Юрка, та вихоплюючи з-пiд нiг iграшку. - Що ти робиш?!
Але, мабуть, Робiка таки виготовили з дуже якiсного матерiалу, бо зовнi вiн анiтрохи не постраждав. Та, однак, щось йому таки зашкодило - наступнi спроби привести забавку в дiю були марнi.
Сльози тоненькими рiвчачками скочувалися по Андрiйкових щоках.
До кiмнати увiйшла мама. Вона лагiдно погладила Андрiйка по головi.
- Заспокойся, синку, - тихо промовила вона. - Усе буде гаразд. Ось татко прийде, i все владнає. А поки що пiшли, я твоїх улюблених пирiжкiв iз капустою напекла.
Якщо чесно, то вiн i спати не хтiв. А так... Сказав, бо взагалi не знав, що вiдповiсти. I з чого це мама взяла, що татко все владнає?
Тим часом запах глицi та мерехтiння рiзнобарвних вогникiв на рiздвянiй ялинцi нагадували, що от-от має вiдбутися свято.
Прокинувся Андрiйко вiд тихого спiву:
- Свята нiч, тиха нiч!
Яснiсть б'є вiд зiрниць,
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочиває в тихiм снi.
Спiв линув десь знадвору.
Пiдхопившись, Андрiйко пiдбiг до вiкна. На вулицi було безлюдно. Снiг, наче бiле пiр"я, кружляв у повiтрi.
- Як гарно! - захопився побаченим хлопчик, але враз, наче щось пригадавши, насупився. На очi знову навернулися сльози.
- Робiк... I, хто винний?! Його найкращий друг!
- Свята нiч, тиха нiч!
Ой, утри сльози з вiч:
Бо Син Божий йде до нас,
Цiлий свiт любов'ю спас,
Витай нам святе Дитя! -
Знову почувся дивний спiв.
Андрiйко прислухався. Тепер здавалося, що спiв доноситься вже згори. Хлопчик пiдвiв очi. Помiж крихiтних зiрок, якими було рясно усiяне небо, Андрiйко помiтив велику i дуже гарну Зiрку. ЇЇ золоте сяйво чимось нагадувало лагiдне сонячне промiння. Хлопчик навiть тепло вiдчув. Вiд цього тепла сльози на очах почали висихати, а на душi стало спокiйно й радiсно.
- Цiкаво, i хто ж це там спiває? - промовив до себе Андрiйко, пильно вдивляючись у велику яскраву Зiрку.
- Та це ж я, - почулося раптом. - Це я спiваю. Зiрка.
- Зiрка? - здивувався Андрiйко. - А хiба зiрки спiвають?
- Авжеж, спiвають. Особливо в таку нiч, як сьогоднi. - запевнила велика яскрава Зiрка.
- А, яка сьогоднi нiч? - поцiкавився Андрiйко. - Щоправда, батьки розповiдали...
- Звiсно, розповiдали, - пiдхопила Зiрка, - сьогоднi Свята Нiч. От послухай, - i Зiрка знову заспiвала,
- Свята Нiч настає,
Ясний блиск iз неба б'є,
В людськiм тiлi Божий Син
Прийшов нинi в Вифлеєм,
Щоб спасти цiлий свiт.
- Так, так, - пожвавився Андрiйко, - А ще я чув, як ти спiвала - бо Син Божий йде до нас, цiлий свiт любов'ю спас. Це означає, що Син Божий i мене спас любов"ю?
- I тебе, - пiдтвердила Зiрка, - i твоїх батькiв, i твого друга Юрка, усiх-усiх!
- Юрка? - Андрiйко знову засмутився.
- Ну, от... Знову сум, - приязно посмiхнулася Зiрка. - Не треба.
- Але ж вiн... Вiн зламав мого Робiка, мою найкращу iграшку. А я так її любив, - прошепотiв Андрiйко.
- А зараз? Хiба зараз ти не любиш свою iграшку, свого Робiка? - запитала Зiрка.
- Не знаю, - тихо вiдповiв Андрiйко. - Вiн же зламаний.
- Так, зламаний, - погодилася Зiрка, - i тому, як немiчний, ще бiльше потребує твоєї любовi. Ти ж, мабуть, хочеш, щоб його направили, щоб твiй Робiк одужав, так?
- Дуже! Дуже хочу! - вигукнув Андрiйко.
- Ось, бачиш, - просяяла Зiрка. - I з Юрком, мабуть, хочеш помиритися?
Андрiйко замислився:
- Як можна пробачити тому, хто зробив тобi таку прикрiсть?
- Можна. Але тiльки з любов"ю, - вiдповiла Зiрка, нiби прочитавши його думки.
- З любов"ю? - перепитав хлопчик. - Та ж вiн...
- Вiн - твiй найкращий друг, - випередила його Зiрка. - Любов не вихваляється, не гордує...
I тут Андрiйковi стало соромно.
- Виходить, - подумав вiн, - якби не мої хвастощi, нiчого б цього не сталося. Робiк був би цiлий, та й Юрко б...
- А ще, - вела далi Зiрка, - любов не заздрить, не шукає свого, не дратується, не мислить зла... Любов нiколи не перестає!
"Андрiйко! Хлопчику, прокидайся!" - почув раптом Андрiйко i вiдкрив очi.
Бiля його лiжечка стояли батьки i ... Юрко.
- З Рiздвом Христовим! - разом привiтали вони Андрiйка. - Христос народився!