Терпиголова Татьяна Анатольевна. Свiтанок

Терпиголова Татьяна Анатольевна : другие произведения.

Свiтанок

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Оставить комментарий © Copyright Терпиголова Татьяна Анатольевна Размещен: 11/08/2009, изменен: 11/08/2009. 32k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия		Ваша оценка:

СВIТАНОК

Лiрика

* * *

Свiтанку мiй чистий,

Холодне намисто

З росинок своїх подаруй.

Серпанком прозорим -

Туманом ранковим

Мене, мiй ласкавий, укрий.

Як житнє колосся,

Моє ти волосся

Та вiтром своїм розчеши.

Свiтанку мiй теплий,

Я йтиму до тебе

Аж поки таки не дiйду.

Свiтанку блакитний,

Лiлея розквiтне

Для мене на чистiй водi.

* * *

Клен золото обтрушує пiд ноги.

Воно лягає тихо, не дзвенить.

Тим золотом застелена дорога

До обрiю, до обрiю бiжить...

Красою милуватися не тiльки

Святим богам та ангелам, о нi!

Спинiться, люди, пильно подивiться.

Звiльнiться хоч на мить вiд метушнi.

* * *

Над морем гордi альбатроси

Летять в блакитно-синю даль...

У них є острiв, маленький острiв,

Велике небо й океан.

Там пiна бiла, там чорнi скелi,

Могутнiй вiтер - володар хвиль.

У них є острiв, маленький острiв,

Куди повернуться вони.

Такi прекраснi альбатроси

В стрiмкiм поривi в далину!

У них є острiв, маленький острiв -

Вони завдячують йому.

* * *

Не жар розсипано в травi,

Червоний та гарячий -

Маленькi маки польовi

Мiж зеленi iскряться.

Повiє вiтер - i сильнiш

Спалахують у травах,

Немов багаттячка малi,

Пiдморгують лукаво.

Їх пелюстки летять, летять,

Ховаються i гаснуть,

Мов iскри тих малих багать.

Таким буває щастя.

* * *

Ранок з тремтячим туманом.

Ясен з росою. З росою.

Вiтер мiж листя загляне -

Струсить росу на долоню.

Сонце розсипле промiння.

Сонце в росi заiскриться.

Бiлий туман засивiє.

Сивий туман засрiблиться.

Очi, розкрийтесь широко.

Вловлюйте променi, очi,

Щоб дарувати їх потiм

Тим, хто з вас свiтла захоче.

* * *

...Ясним полум'ям маки горять

Серед моря блакитних волошок...

Промiнь - сонця гаряча струна.

Вiн дзвенить i висушує росу.

...Прийде нiч, i погаснуть тодi

Кольори, i блакитнi й червонi.

Запанують на нашiй землi

Чорнi тiнi й пiвтiнi прозорi.

Тiльки сяйво, блiде й неживе,

Пробиватиме морок той зрiдка,

Але наша надiя не вмре,

Адже в темрявi папороть квiтне...

Промiнь - сонця гаряча струна.

Задзвенить вiн i висушить росу.

...Ясним полум'ям маки горять

Серед моря блакитних волошок.

* * *

Нехай ростуть в моїй землi

Тополi, вишнi i каштани.

Нехай спiвають солов'ї,

Нехай трава опiвднi в'яне.

Нехай iдуть грибнi дощi,

Хай руки пахнуть хлiбом, медом.

Нехай веселки i зiрки

Захороводяться на небi.

Хай жайворонки прилетять,

На полi виростуть їх дiти.

Хай поколiння молоде

I пiдiймається, i квiтне,

До сонця лине i її

Нехай садами уквiтчає -

Цю рiдну землю, що в собi

Найвищу мудрiсть зберiгає.

* * *

Стояти б серед поля мiж хлiбами,

Зеленими, сивiючими вдаль.

Вiддатися б до рук стрiмкому вiтру,

Смiятися б вiд нiжностi його.

Горiлиць впасти в трави прохолоднi,

Сп'янiти вiд їх пахощiв умить.

I чути над собою шепiт вiтру,

I вiрити, й не вiрити собi.

Дивитися б у небо i мовчати,

Й забути все, що варте забуття.

* * *

Зiтхають верби, шумлять тополi,

Цiлує вiтер листочки їхнi.

Всi свої болi, таємнi болi

Я довiряю журливiй пiснi.

Роса холодна в блiдому свiтлi,

Мов хтось насипав зiрок до нiг.

Дарує мiсяць фату з промiння

Блакитноокiй сестрi своїй.

На хвилях нiжних лiлея бiла

Спить, заколисана Днiпром.

Голубить вiтер лiлею булу,

I спить лiлея, i бачить сон:

Спустились з неба до неї зорi

I закружляли в танку легкiм.

Їх королiвна в яснiй коронi -

Вона, лiлея, найкраща з них.

Зiтхають верби, шумлять тополi,

Цiлує вiтер листочки їхнi.

Всi свої болi, таємнi болi

Я довiряю журливiй пiснi.

* * *

Як зацвiтуть акацiї,

Як зайде сонцi червоно,

Як трави посивiлiї

Хилитись будуть до землi,

Тебе прошу: згадай мене тодi.

Усе облиш для мене ти,

Прийди до моря. Подаруй

Один лиш вечiр у життi.

Один всього прошу.

Пройдись над морем в самотi,

Послухай вiтровi пiснi.

I серед тих пiсень

Для тебе залуна

I пiсня не проспiвана моя.

Заполичанськi мелодiї

Цикл

Квiти голубi -

Очi Петрусевi,

Одну мить сумнi -

Другу мить веселi.

Коси золотi -

Пожовтiлi трави,

Слiзоньки гiркi -

Краплi молочаю.

Срiбнiї хмарки -

То колишня радiсть,

А гiркий полин -

Посивiла старiсть.

В серпнi зацвiли

Вишнi пiвусохлi,

Тi гiркi квiтки -

Марiння солодкi.

* * *

Хай тобi вклоняються ромашки,

I нехай насипляться до нiг

Бiлi-бiлi-бiлi пелюсточки,

Бiлi-бiлi-бiлi пелюстки.

Вже тобi не буде, мамо, тяжко

Бiльш нiколи у твоїм життi...

Хай тобi всмiхаються ромашки

З усiєї нашої землi.

* * *

Кажуть: щастя - це не лотерея,

I його не виграєш в життi.

Щастя - це не пiсенька весела,

Щастя здобувають в боротьбi.

Прописної iстини нiкому

Хто ще сумнiвається у тому,

Що залежить щастя вiд людей?

I про щастя кожен, кожен мрiє.

Сниться теє щастя людям в снах.

I якби не мало щастя крила,

Кожен його б в руки упiймав.

I тодi б високого польоту

Синiй птах в неволi помарнiв,

Свою пiсню втратив би i вроду,

I кого б привабити вiн змiг?

* * *

О величнiсть Сонце! -

Цар усiх царiв,

А корону маєш

Найчистiшу ти.

На нiй не темнiє

Слiд вiд п'ятiрнi,

Змоченої в кровi

Сестер i братiв.

А твої васали -

I царi, й царьки

До твоєї влади

Руки вже тягли.

О величнiсть Сонце,

Хоч ти i святе,

А якби здолали,

Скинули б тебе.

Знай, що ти царюєш

Силою вогню.

Чистота i святiсть -

Зайве те царю.

* * *

Деревiй, деревiй

Захитається тихо пiд вiтром.

Полини, полини

Засрiбляться пiд сонячним свiтлом.

Зашумить, зашумить

Сивим листям старенький осокiр,

I з дитинства тодi

Прийде згадка про сонячнi роки.

Будяки, будяки.

Тi запахнуть медово i п'яно.

В головi заспiва

Легковажнiсть моя неслухняна.

Защемлять, защемлять

Мої ноги, подряпанi сiном.

I забудеться все,

Що до того нестерпно болiло.

СПОГАД

Легенькими, срiблястими хмарками

Покритi небеса прозоро-синi.

А в дiда мого вуса чорно-сивi,

I руки терпко пахнуть полинами.

А в дiда мого очi вже вологi,

Такi вугляно-чорнi та блискучi

Бур'яном густелезним та колючим

Позаростали вже невтоптанi дороги.

Картатая сорочка мого дiда

Вiд сонця на плечах повигорала.

А на столi пiд грушею стояла

Тарiлка з бiлим-бiлим-бiлим хлiбом.

* * *

Класики

Цикл

З М. Островського

На гарячих неслися конях,

В старий свiт улетiли крилато.

А за крила їм був їхнiй стяг,

I великi були їхнi втрати.

Здобули вони досвiд i бiль

I для себе, й для нас - для нащадкiв.

У вогнi гартувалась їх мiць.

Про слабких лиш згорiли в нiм згадки.

Скiльки романтики в їхнiм життi,

Сповненiм бур вогняних!

Скiльки зробити устигли вони

В декiлька весен i зим!

Скiльки вони запалили вогнем

Чистих i вiрних сердець!

Полум'я те, що нiколи не вмре,-

Подвигiв їхнiх вiнець.

З В.Бєлiнського

Перша крайнiсть - свiт реальний,

Друга крайнiсть - мрiї свiт.

Дружно мусять поєднатись

Вони в кожному життi.

Романтичнi елементи

Ви виховуйте в собi,

Щоб не тiльки людський вигляд,

Але й внутрiшнiй ваш дух

Пiдiймав вас до вершини,

Яку людянiстю звуть.

З О.Толстого

Висока заграва заграла

Над горизонтом в темну нiч.

Лiтопис бурею гортало

Багато швидше, нiж колись.

До нiг посипались осколки

Старих дзеркал, може й кривих.

А ми - нащадки, ми - потомки,

Що б ми змогли? Як ми змогли б?

Нехай не гасне в тебе в серцi

Вогонь живий, вогонь палкий.

Як буде дуже вже нестерпно,

Згадай ходiння в темнотi.

Згадай ходiння через муки.

Згадай ходiння крiзь вогонь.

Згадай ласкавi теплi руки,

Що забруднилися у кров.

Згадай, як падали без слави.

Згадай,як вiрили у нас,

У те, що ми, потомки їхнi,

Їм будем вдячнi у свiй час.

З М.Горького

Блакитнi iскри, iскри серця,

Яке згорiло для людей,

Ловлю в долонi. Скiльки болю

I скiльки сили в тим вогнi!

Блакитне небо, сiрi хмари,

Трава зелена, сизий дим,

Вiконна рама,скло прозоре...

Не тiльки й свiта, що в вiкнi!

Iз П.Загребельного ( Пiснi Роксолани )

Ой над степом

В небi голубiм

Ясний сокiл

Навстрiч вiтровi летiв.

Сивi хмари

Даль заволокли,

Тiнню впали

На яснi степи.

Заховали

Сонце вiд очей,

Став похмурим,

Невеселим день.

Ясний сокiл

Вище хмар лiта,

Бачить сонце

Той могутнiй птах.

Очi вабить

Висота i даль.

Серце прагне

Соколом лiтать

Б'ється серце

В клiтцi надмiцнiй.

Рветься серце

З пiснею в полiт.

А смарагди

Сяють i горять.

Пахнуть трави,

Пахнуть i п'янять.

Пахне степом,

Полином гiрким.

Пахне в клiтцi.

В клiтцi надмiцнiй.

Бiлою лелечкою

Вiд орла втiкаю,

Хижого,

Пре хижого,

Хижого без краю.

Полечу лелечкою

В голубому небi

Через море синєє

До рiдного степу.

Бiлою лелечкою

Над старим Славутичем

Повернусь здалека я,

Повернусь забутою.

На луги зеленiї,

У дiброви пишнiї,

На траву шовковую

Мiж бiлими вишнями.

Повернусь забутою,

Повернусь невiрною,

Серце моє зболене,

Серце непокiрнеє,

Ти не рвись лелечкою

До рiдного краю,

Колишнє не вернеться,

Вороття не має.

Може тiльки пiснею

Повернуся гарною,

Нiжною i чистою

На землю коханую...

Бiлою лелечкою...

Над старим Славутичем...

Мiж бiлими вишнями...

Мамо, порятуй мене!

Тато королевою,

Мама ясним сонечком

Називали нiжно так

Свою любу донечку.

Весни усмiхалися

Голубими квiтами.

Зорями вишневими

Обсипала нiч мене.

Рожами заквiтчана,

Юна i розсiяна,

Сонцекоса дiвчинка,

Що про щастя мрiяла,

Пiснею журливою,

Зболена, зрозпачена,

Лину, лину, лину я

В мареннi гарячому.

Iз В.Яворiвського

Марiя з полином в кiнцi столiття

Прощається iз сином назавжди.

А пил страшний розвiюється вiтром,

Лягає на лiси i на степи.

Марiя з полином босонiж стала,

А пiд ногами згублена земля.

Була весна, i червоно свiтало...

Яка ж буяла, Господи, весна!

Марiя з полином стоїть без сина.

Горить, болить сльозина на лицi.

А очi - двi розжаренi жарини -

Погасли, наче спаленi свiти.

Iз С.Скляренка

Малуша

А трави-мурави їм ноги цiлують.

Їх кропить червнева роса.

Iдуть в хороводi, яснi та русявi,

Квiтучi, як їхня земля.

Розiскренi очi, розмаянi коси

Летять через полум'я в нiч,

Як бiлi лебiдки у бiлiй одежi

До лада свойого навстрiч.

Пливе в срiбних хвилях у сяйвi багаття,

Пливе в темну далеч вiнок.

I пiсня злiтає, летить аж за хмари

I губиться десь мiж зiрок:

"Мiй князю ранковий! О мiй сонцеликий!

О мiй яснокудрий! Вночi

Десь папороть квiтне - незнайдене щастя.

Його хоч для себе знайди."

Летючая зiрка сяйнула i зникла.

Сховалася в темрявi десь...

Твiй князь ненадовго забуде про славу,

Походи, звитягу i меч...

В козиному хутрi ховаються плечi,

А ноги - в холоднiй росi...

Беззахисне тiло, любов свою, сина...

Ти князевi все вiддаси...

Iдуть в хороводi, яснi та русявi,

I ти - мов летюча зоря...

А папороть квiтне - незнайдене щастя.

I досi десь квiтне вона.

Святослав:

Не шукайте чужої землi,

Територiй багатих без меж.

Пройдуть роки, i прийдуть жалi -

Днiв не вернеш, в кулак не збереш.

Своїх витокiв згубите слiд,

Пам'ять втратите, голос i слух.

А в туманi вiкiв родовiд

Розтає, як обiрваний звук...

Ви огляньтесь назад в давнину -

Хай постануть картини в очах,

Де народи iдуть на вiйну,

Де народи у мирних трудах:

Кочовi племена чорний слiд

Полишають на щедрiй землi -

У полян же колоситься хлiб,

I квiтують льони голубi.

...Пересадженi квiти ростуть,

Навiть квiтнуть, та тiльки не так.

Простелився нам звивистий путь,

Щастя в небi, а доля - в руках.

Стали вiчнi мiста на Днiпрi ,

I вознiсся до хмар бiлiй Храм!

Не шукайте чужої землi -

Не лишайте свою ворогам.

Iз Р.Гамзатова

Хто виправляє тiнь вiд палицi кривої,

Немудрий той. Немудрий чи лукавий?

Чи не причетний до кривавої вiн слави?

Не мiтить сам в "проводирi-герої"?

Скидають постатi з похмурих п'ядесталiв -

В той час боронять ревно п'ядестали.

Невже їх прагнення змикаються до слави,

До влади сили, до руки твердої?

Медитацiї

Цикл

* * *

Не падай духом! Нiч не безконечна,

Свiтанок прийде, свiжий, молодий.

Немов казковi, рожевi крила,

Надiї виростуть в тобi.

Лиш тiльки б вiтру рожевi крила

Тi непiдвладними були,

Пiдняти в небо щоб же зумiли

I в бурю злiсну, щоб же змогли

Боротись з вiтром,

Перемагати... Рожевi крила -

Мої пiснi.

* * *

Не треба проклинати свою вдачу.

Не треба забуватися в бiдi.

Хай очi тiльки трошечки поплачуть,

А серце хай не плаче, не болить.

Не зiйдуться дороги всього,

Не ляжуть вони всi тобi до нiг.

Хоч очi твої широко вiдкритi,

Не вловлять вони променiв усiх.

Не треба жалкувати, що надiї

Розвiялись, немов од вiтру пил -

Розквiтнуть ще лiлеї снiжно-бiлi,

Новi надiї виростуть, новi

* * *

Не треба, не треба, не треба

В полон безнадiї здаватись,

Хоча на конi i частенько

Сидить безголов'я завзяте.

Не треба, не треба, не треба,

Щоб нiч панувала та хмари,

Ти знай, що на свiтi вiд тебе

Залежить не так уже й мало.

Хай тiльки одна лиш людина,

Зiгрiта тобою воскресне, -

Уже твоя сонячна сила

Безслiдно в просторi не щезне.

Не треба, не треба, не треба

Себе цiнувати так низько.

Для когось - вершина далека,

Твоя ж досконалiсть - вже близько.

Не треба, не треба, не треба

Впадати у вiдчай i смуток.

Безхмарне i сонячне небо -

Це щедрий вiд долi дарунок!

* * *

Серце, поменше боли в грудях -

Людям годи, не годи - судять.

Суд їх бува неправий часто,

Добрий вогонь як горiв - згасне.

Спокiй, в душi поселись мудрий.

Мрiї спускайтеся вниз, в руки.

Радiсть нехай береже пам'ять -

З радiстю серце моє зладять.

Суму в похмурому днi скiльки!

Все я сховаю в собi, тiльки

В очi мої не дивись пильно -

В мене вони говiркi сильно.

* * *

Лишить мене, невпевненiсть i вiдчай.

Всi страхи, згиньте, я вам не скорюсь,

Бо на менi вантаж не чоловiчий -

Жiноче "мушу", доки не звалюсь.

...Моя земля родила амазонок

Давним-давно й на протязi вiкiв.

Серед трудiв, безперестанних гонок -

Солоний пiт, кривавiсть мозолiв.

В сухiм степу, на голiм вiтровiї

Плекати мушу паросток слабкий.

У нiм любов i райдужнi надiї.

У нiм чекання трепетне плодiв.

* * *

Оставить комментарий
Размещен: 11/08/2009, изменен: 11/08/2009. 32k. Статистика.
Сборник стихов: Поэзия

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"