Терпкуватий, вiд якого перехоплювало подих i виникало бажання вiддати тобi усе. Не запах туалетно§ води чи одеколону - запах твого тiла. Твого волосся, коли пiсля безсонноi ночi я, знесилена, ховала у нього своє обличчя.
Мабуть, це був твiй подих...
Той самий, що приносив у моє життя присмак зими та прощання. Той, яким ти студив моє розпашiле тiло, наче боячись, що я згорю у полум"i, яке ти в менi розпалив.
Мабуть, це був твiй погляд...
Надто скептичний для твого вiку, i... трохи наiвнiший, нiж мiг би бути. Але - такий рiдний. Вiн обпалював мене своєю темрявою, загораючись тим не вiдомим науцi свiтлом, вiд якого мо§ колiна пiдгиналися. В ту мить вiн належав тiльки менi.
Мабуть, це були тво§ руки...
В iхньому колi я почувалася захищеною i такою маленькою... Вони вмiли бути нiжними i обережними, сильними i владними. Я танула i волiла лише одного - аби це нiколи не закiнчувалося.
Мабуть, це був ти.
Але чомусь менi здається, що то була тiльки мрiя про тебе...