1. Грудень 2003 - березень 2004. Козацтво й нацiональна iдея. Вiддiл освiти. Архiви козаччини Заднiстров'я. Наша 'Веселка' зачарувала й англiйцiв. Рiч про Буджацьку Сiч. Козацька держава: мрiя чи розбудова? 'Гроно'.
Майже всi дорослi жителi України були незадоволенi (хоча й з рiзних причин та рiзною мiркою) кланово-корпоративною й олiгархо-бюрократичною системою з домiнуванням неформальних стосункiв. Народ видкидав адмiнiстративно-клановий 'ринок', основними суб'єктами якого стали наближенi до 'президентського крiсла' особи, в руках яких були економiчнi ресурси i полiтичнi важелi. Люди не хотiли такої влади. Соцiальне напруження ставало небезпечно високим, протистояння влади i народу поступово сягало тривожного рiвня. Оскiльки стара влада не використовувала сучаснi методи суб'єктивної оцiнки своєї роботи, а недовiра до неї перевищила порiг традицiйно великого терпiння українцiв, не виключалися силовi дiї з обох бокiв. До суспiльно-полiтичної повсякденностi повернулися справжнi, не штучнi поняття полiтичної нацiї, патрiотизму, нацiональної iдеї. Рiзке збiльшення впливу людей, причетних до бiзнесу, спричинило сталiсть i еволюцiйний характер руху, помiркованiсть у дiях його керiвникiв i учасникiв, об'єднало протест i розваги, що втримувало агресивнiсть на безпечному рiвнi; але не бракувало й рiшучостi.
Iлюстрована iсторiя становлення та розвитку колективу Адамiвської школи козацько-лицарського виховання, що на Бiлгород-Днiстровщини.
Т. 3. 2003. Частина 6. (15.12.2003). 184 стор.
КОЗАЦТВО I НАЦIОНАЛЬНА IДЕЯ
За всiх негараздiв, нам, українцям, пощастило: наш народ виплекав могутню, унiкальну вiйськово-полiтичну основу нацiональної єдностi та державностi - запорозьке, а згодом i загальноукраїнське городове, козацтво. Козацькi об'єднання iснували i в Росiї, але там вони так i залишилися лише територiальними соцiально-вiйськовими формуваннями, нiколи не пiднiмаючись до значення все державної полiтичної сили. Козацькi гурти пробували зароджувати у Словаччинi, Югославiї, навiть у Польщi, але там вони так i не прижилися.
I тiльки в Українi козацтво зумiло не лише зорганiзуватися, але й сформувати козацьку за духом, устроєм i традицiями - державу, з козацько-вiйськовим адмiнподiлом на полки i сотнi, i козацькими формами управлiння та судочинства на бiльшостi українських етнiчних територiй. Пiдкреслюю, не на всiй територiї України, а лише на її бiльшостi, про що у нас, в сучаснiй Українi, часто забувають, але що має принципове значення при формуваннi нацiональної самосвiдомостi в окремих її регiонах.
Тим часом у нас є великi регiони, якi, перебуваючи у складi рiзних держав, свого, природного етнокозацтва нiколи не знали. А якщо в певнi часи окремi повстанськi зародки його й з'являлися (як, наприклад, в Прикарпаттi, в ХVI ст., пiд командуванням Височана), то козацький дух у них ледве жеврiв, i згасав разом iз повстанням.
Так, нiколи не було традицiйного козацтва на Закарпаттi i Буковинi, в Карпатах i в рiвниннiй Галичинi, хоча вона й дала нам низку талановитих козацьких дiячiв: Сагайдачного, Виговського, Височана (що пiсля придушення повстання приєднався до вiйська Хмельницького). Не iснувало козацтва i на Волинi та тодiшнiй 'польськiй' частинi Полiсся. Тож, якщо в одних регiонах йдеться про вiдродження козацтва, то в iнших лише про його... зародження! А це передбачає принципово рiзнi пiдходи, рiзний етнонацiональний менталiтет. Досить сказати, що на Буковинi та в Галичинi козацтво здебiльшого вiдроджується на засадах традицiй сiчових стрiльцiв часiв УНР або ОУН-УПА, з запозиченням вiйськових звань, одностроїi, нагород...
I на побутовому рiвнi, i в пресi точиться полемiка, пiд час якої лунають скептичнi голоси i патрiотiв, i антипатрiотiв. Мовляв, ну що дає нам сучасне козацтво? Навiщо воно потрiбне та який у нього сенс? Тим паче, що козаки тiльки те й роблять, що чубляться (i частково це правда: чубляться, але поза це i дiлом займаються), нi соцiальною, нi полiтичною силою вони не стали i навряд чи колись стануть.
Я говорив ще на початку дев'яностих, коли козацтво тiльки вiдроджувалося, i кажу зараз: ми - молода полiтична нацiя, i ми молода нацiональна держава, яка ще тiльки тяжко i болiсно формується. А етно-психологiя українця така, що для формування свого нацiонального самоусвiдомлення, його вiри у свiй народ i свою iсторiю, надзвичайно важливе значення має все сам той факт, що українське козацтво вiдродилося! Оскiльки для сучасного українця вiдродження уславленого у вiках - в iсторiї, лiтературi, в пам'ятi народнiй - українського козацтва є найприкметнiшим атрибутом, найпереконливiшим аргументом i найнадiйнiшим гарантом того, що й українську державу, українську нацiю теж буде вiдроджено i збережено для нащадкiв. Й iдеологiчна сентенцiя тут така: якщо українське козацтво iснує, то воно зумiє зберегти i свiй народ, i свою державу.
Особливого психологiчного фактору набуває козацтво ще й тому, що засоби масової iнформацiї день при днi насаджують у нашого народу усвiдомлення надзвичайно низького морального духу та надзвичайно низького рiвня боєздатностi нашої армiї. При цьому для народу, з метою його деморалiзацiї, уперто формується образ української армiї, як армiї дизертирно-дiдiвщинної! Можна заперечити, що це не так, але заперечити мало, треба вiдродити честь армiї.
Визначну роль українського козацтва у формуваннi нацiональної iдеї закладено вже в самому фактi вiдродження цього козацтва, у вiдродженнi козацького патрiотичного духу, вiйськових, землеробських, спортивних, виховних та iнших козацьких традицiй. Бо дiйсно: велич української нацiональної iдеї - у величi козацького духу!
Провiднi напрямки дiяльностi козацьких осередкiв загальновiдомi, вони визначенi в Указi Президента, який є Почесним гетьманом українського козацтва 'Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва' та вiдповiдних рiшеннях облдержадмiнiстрацiй, це й iсторико-просвiтницька та дослiдницька дiяльнiсть i вiйськово-патрiотичне виховання, iз впровадженням козацьких традицiй у навчальнi заклади та в лави армiї; спортивний розвиток i розвиток фермерських господарств та пiдприємницької i ремiсної дiяльностi; спiвпраця з органами правопорядку (як це добре демонструє в Одесi, наприклад, козацьке товариство iменi Iвана Сiрка, отаман В.Кривобок) та адмiнiстрацiями i органами самоуправлiння; обстоювання засад релiгiйного виховання. А саме в розвитку такої дiяльностi i полягає найдiєвiше участь козакiв i в формуваннi нацiональної iдеї, i в її втiленнi.
Всi ми пам'ятаємо, як кiлька рокiв тому Президент заявив, що нацiональна iдея в Українi не спрацьовує. Чи мав право Президент казати це? Вiдповiдаю: мав! I право, i пiдстави! Але не повинен був! Тому що у вустах гаранта Конституцiї та державностi подiбнi заяви звучать, як заперечення потреби в самiй нацiональнiй iдеї, i саме так вони запопадливо були витлумаченi. Iнша рiч, що як Президент, вiн повинен був негайно згуртувати навколо себе ядро iдеологiв, якi б сформували та донесли до свiдомостi нацiї, що ж воно таке, українська нацiональна iдея, i зробити все, щоб надалi ця iдея спрацьовувала. А так... як може спрацьовувати те, чого не сформовано, чого не iснує?
Зараз ситуацiя змiнилася. Тепер Президент i його речники стверджують, що нацiональну iдею слiд формувати i втiлювати в життя. Це треба вiтати. Але, знову ж таки, як я вже казав, цю iдею не було чiтко сформульовано i не втiлено в гасла. Та й приживлювати нашу нацiональну iдею буде непросто, оскiльки наш Парламент, другий у свiтi пiсля бiлоруського, певна частина депутатiв якого по сутi не визнає права нашої держави на її iснування в тому виглядi, в якому вона - незалежна Україна - iснує, i не визнає нi її атрибутiв, аж до депутатського значка, нi її iсторичного минулого та майбутнього. У цiй ситуацiї добре вже хоча б те, що Президент та державнi структури визнають нацiональну iдею нашої держави як таку. Право нашого народу на нацiональну iдею.
Одне застереження:
нацiя повинна формувати свою нацiональну iдею таким чином, щоб, пiдносячи дух i гордiсть своєї нацiї, як нацiї свiтової, ця iдея нi в якому разi не принижувала духу i гордостi жодної нацiї свiту!
Iнший аспект: в деяких занадто гарячих козацьких головах нацiональна iдея давно переброджує на iдею української козацької держави! На великiй козацькiй радi українського козацтва в Донецьку вже навiть поставили були на голосування акт проголошення української козацької держави. I я був тiєю людиною, яка своїм виступом цi голови змушена була остудити.
Ну, по-перше, з точки зору законностi, проголошення якоюсь громадською органiзацiєю, та ще напiввоєнизованою, всупереч Конституцiї, української козацької держави було б iдейно-органiзацiйним актом державного перевороту. Але справа навiть не в цьому. Чи спробував хтось iз цих гарячих голiв, якi й досi не остигли, проаналiзувати, всебiчно аргументувати i визначити - а що це таке: козацька держава у сучаснiй iндустрiальнiй, багатонацiональнiй i багатопартiйнiй Українi ХХI столiття? Яка її соцiальна, полiтична та економiчна база, якi засади формування?
На запитання: чи може в iдеалi формуватися у нас зараз українська козацька держава, вiдповiдаю: може! Але тiльки в iдеалi, i теоретично. Якби в реальному життi хтось наважився її в наш час проголосити - з козацьким традицiйним подiлом на полки i сотнi, з її звичаями i традицiями, її атрибутикою - то це призвело б лише до жорстокого полiтичного та нацiонального протистояння, до розколу держави та нацiї. Причому до розколу не лише полiтичної, але й української, етнiчної нацiї.
Дехто з отаманiв уже наполягає: пiднiмаймо козацтво! Давайте рiшуче втручатися у полiтичну боротьбу. Нас уже сотнi тисяч, ми сила, ми органiзованi. Погоджуюся: давайте. Але кого висуватимемо в Президенти? I Боже ж ти мiй! З'ясовується, що на кожнi п'ять козакiв - шiсть кандидатiв: той за Ющенка, той за Тимошенко, той за Удовенка, Костенка i навiть... Симоненка! То що робитимемо, хлопцi: шаблi наголо, i в бiй, кожен за свого кандидата, свою партiю?!
Великий грiх вiзьме на душу та полiтична сила, яка втягне сучасне українське козацтво в полiтичнi розбори! Якими б не були нашi оселедцево-козацькi полiтичнi амбiцiї, ми повиннi визнати, що на сучасному етапi до активної полiтичної дiяльностi, а тим паче - полiтичної боротьби, Українське козацтво не готове! Тому що не має воно нi закону про козацтво, нi органiзацiйної, полiтичної, соцiальної, релiгiйної, мовної та нацiональної єдностi. Так, кожен козак як громадянин може голосувати, за кого йому заманеться. Якийсь певний козацький гурт може пiдтримати любого йому кандидата. Але повторюю: на сучасному етапi козацтво як єдина полiтична сила не сформувалася! Отож дiї отаманiв повиннi бути максимально стриманими i виваженими.
Я звертаюся до Президента, як Почесного гетьмана Українського козацтва та до Верховної Ради: якщо зараз усi належнi закони для козакiв написано не буде, то завтра для цих козакiв закони вже будуть неписаними! Я... зрозумiло висловлююсь, чи потрiбнi пояснення?
Я розумiю, що зараз, як громадська органiзацiя, козацтво проходить, за нашими законами, на тих же правах та засадах, що й товариство автолюбителiв, кактусникiв i пiд щось там завуальована асоцiацiя одеських проституток. Але нехай це нiкого не заспокоює.
На сьогоднi козацькi органiзацiї акумулюють у собi вже сотнi тисяч вчорашнiх вiйськовослужбовцiв армiї та силових структур, чимало з них пройшли 'гарячi точки' i мають спецпiдготовку. Значна частина цих людей - одягнених у форму, при вiйськово-козацьких званнях, розбитих на вiйськовi пiдроздiли, давно стала безробiтною, знедоленою, соцiально незахищеною, а тому озлобленою. Це реалiї нашого життя, я знаю, що я кажу. I треба дуже добре думати, як цiєю масою воєнiзованого люду iдеологiчно, економiчно та органiзацiйно розпорядитися.
В Росiї ситуацiя iнша. Там величезний масив козацтва живе в станицях нинi вiдроджених Кубанського, Донського, Уральського, Терського Сибiрського, Амурського, Волзького та iнших козацьких вiйськ. Для них це - природний лад життя, вони при землi, при дiлi. Українське козацтво такого земельно-територiального, через вiки пронесеного, станичного устрою життя не має!
Нашi козаки тисячами проростають по великих мiстах i мiстечках, як шампiйони на асфальтi. Нашi козаки плекають свої козацькi вуса та оселедцi, сидячи на диванах перед телевiзорами, з дружинами пiд боком, а потiм одягають шаровари, сходяться у гурти i проголошують себе 'Сiчовими козаками на звичаї', навiть не уявляючи собi, що таке сiчовий козак, з його обiтницею безшлюбностi, казарменно-курiнним способом життя, цiлковито присвяченого товариству...
Зараз гостро дебатується питання про те, щоб негайно об'єднати всi козацтва - а їх в Українi сотнi: районнi, мiжрайоннi, обласнi, мiжобласнi та зо два десятки вже всеукраїнських - в єдину органiзацiю, з єдиним статутом i суворою дисциплiною! Стверджую: це неможливо! Навiть якби iснував закон про козацтво. I в Росiї це теж не вдалося, i нiколи не вдасться. Але навiть якби це комусь в Українi вдалося, то я благав би: побiйтеся Бога, не робiть цього!
Реально подiбне об'єднання можливе лише в тому разi, коли козацтво перетворять на вiйськове формування, з централiзованим командуванням i - що дуже принципове! - з забороною створювати козацькi гурти, якi б до цiєї структури не входили. Ну, гаразд, утворили б ми таку напiввiйськову структуру, одягли тисяч двiстi в однострої, подiлили на пiдроздiли, створили офiцерський корпус, видали традицiйну холодну зброю: шаблi, кинджали (цього домагаються майже всi козаки), i що далi? Що з цiєю масою озброєного напiввiйськового люду робити? На що нацiлювати, за що i проти кого? I в який спосiб контролювати? А з кого завтра складатиметься штаб, i якi в лiдера козацтва будуть амбiцiї?
Iсторично козацтво було покликано до життя - i весь час жило - вiйною, нагальною потребою обороняти Україну вiд постiйних нападiв татарських орд, туркiв, полякiв... Але зараз iншi умови, iнша ситуацiя. Усi спроби об'єднати козацькi гурти пiд одним прапором призведуть до ще бiльш глибоких розколiв.. Тому об'єднуватися їм слiд не органiзацiйно, не структурно, а... iдейно. I тактика має бути такою: гаразд, ми рiзнi, кожен з наших гуртiв має свої традицiї, свою специфiку, але всi ми повиннi дiяти в iм'я народу, держави, Конституцiї; в iм'я Української нацiональної iдеї.
Провiдне завдання козацтва у формуваннi нацiональної iдеї саме в тому й полягає, щоб дотримуватися самим й iнших спонукати до дотримання положень нинi дiючих Конституцiї i законiв. За всiєї iх недосконалостi. 'Поганий закон, але закон!'
Дехто з отаманiв починає агресивно насаджувати думку про пiдпорядкування всiх козакiв однiй релiгiйнiй конфесiї. Але якої? Є гурти, якi визнають тiльки московський патрiархат, а є такi, що визнають тiльки київський, а про московський у їх присутностi краще промовчати. На Iвано-Франкiвщинi зараз панує греко католицизм, а на Львiвщинi чимало козакiв є римокатоликами. А ще ж не забуваймо про автокефалiстiв, iудеїв; уже маємо й козакiв, якi дотримуються iсламу (зокрема, є такi в Криму). То що робитимемо, хлопцi? Насаджувати одну вiру, але кожен свою?
Не знаю, чи всi отамани зрозумiють мене, але за сучаснi неоднорiдностi та розрiзненостi козацьких громад, гострих конфлiктiв мiж окремими козацькими осередками, мудрiсть отаманiв полягає не в тому щоб, на гарячу голову, втягувати козацтво в релiгiйнi, мовно-нацiональнi та полiтико-економiчнi iнтриги, а щоб утримати їх вiд цього, бiльше займатися виховною та просвiтницькою дiяльнiстю, розвивати культурнi осередки - козацькi хори, ансамблi, театри; пiклуватися про козацькi лiцеї i табори вiдпочинку та спортивного загартування.
I ще одне. Ми не повиннi насаджувати зневiру до владних структур. Так, в усiх є недолiки, i було б дивно, якби їх не було. Але ви подивiться, як засоби масової iнформацiї цiлеспрямовано, з дня в день, буквально насаджують цiлковиту зневiру в Президента, уряд, парламент, мiсцевi адмiнiстрацiї. Усi в них злодiї, геть усе розiкрали. Україна гине! Не можна в такiй атмосферi будувати цивiлiзовану державу, формувати повноцiнну, самодостатню нацiю!
Козаки - люди вiйськовi... А що робить будь-який полководець, щоб зупинити розвал армiї i врятувати країну? Передусiм, позбувається дезертирiв, панiкерiв i провокаторiв! За всiх недолiкiв, якi є в сучаснiй Українi, ми не маємо права дозволити нашим засобам масової iнформацiї морально i духовно перетворювати українську нацiю на нацiю, в якiй панують, i буття якої визначають, панiкери, провокатори i духовнi дезертири!
Ясна рiч, нам важко. Соцiальнi та економiчнi умови дуже складнi. Але знову ж таки... Коли треба домогтися перемоги, полковедь вiдбирає найкращi, найбоєздатнiшi свої частини i кидає їх на прорив на мiннi поля, на колючий дрiт, на доти й окопи. Цим людям перемогою не насолоджуватися, їх справа - зламати опiр, виявити мужнiсть i прокласти шлях другому ешелоновi. За традицiєю, йдучi свмi й ведучi своїх солдатiв на вiрну смерть, командири цих частин ритуально дякували командуванню за виявлену їм честь iти першими i загинути во славу армiї, зброї i народу.
Так от, склалося так, що саме нам, нашому поколiнню української нацiї випавла честь бути першими, пройти через усi економiчнi, соцiальнi та полiтичнi злами, але вистояти самим i вберегти державу, закласти основи її процвiтання. Уже не задля себе, а задля поколiнь прийдешнiх. Иож, як люди мужнi, як справжнi українцi, козацької кровi, козацького гарту i духу, будьмо вдячними долi й iсторiї за таку високу честь!
Ми живемо в мирнiй європейськiй державi, i найбiльша мужнiсть полягає в тому, щоб кожен з нас, українцiв, на своєму робочому i житейському мiсцi, щоденно - борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова - утверджував козацьку вiрнiсть в iм'я України; козацьку мужнiсть задля захисту України; козацьку працьовитiсть i поряднiсть задля процвiтання України.
Оце вона i є - житейська, бiблiйна, а отже й козацька мудрiсть нашої Нацiональної iдеї. Бо: велич козацької Української Нацiональної Iдеї - у величi козацького духу! (9)
ВIДДIЛ ОСВIТИ
Головний спецiалiст вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї перейшла працювати директором школи. Завiдуюча вiддiлом освiти запропонувала менi прийняти участь у конкурсi на замiщення вакантної посади.
Школу козацько-лицарського виховання й курiнь Українського козацтва я передав наступникам; працюю головним спецiалiстом вiддiлу освiти районної державної адмiнiстрацiї (вул. Радянська 13, робочий тел. 2-59-36), живу в Бiлгородi-Днiстровському...
В Бiлгород-Днiстровському вiддiлi освiти (в iнспекторськiй) на той час склався дружнiй колектив - зовсiм молодесенька заступник начальника вiддiлу освiти Принц О.М. та два головних спецiалiста (пенсiонери за вислугою) - Бабiч В.I. та Тимофєєв В.Я. Ми з Валентиною Iванiвною мали величезний досвiд керiвної роботи в закладах освiти; Олена Миколаївна мала величезне бажання вчитися мистецтву керувати освiтою. Дружнi стосунки, взаємодопомога, корпоративний дух панували тут. Менi було дуже комфортно працювати у вiддiлi й, сподiваюсь, дiвчатам теж. На жаль, такi колективи iснують недовго (дуже хорошого повинно бути небагато, щоб цiнувати це хороше). В 2005 роцi я перейшов на посаду начальника вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи райдержадмiнiстрацiї (його начальник - Македонський О.Г. пiшов у велику полiтику - очолив мiський осередок Партiї регiонiв), Валентина в 2006 роцi пiшла на пенсiю, Олена в 2007 роцi перейшла на посаду головного спецiалiста у мiський вiддiл освiти...
На посадi головного спецiалiста я продовжував працювати над темою козацько-лицарського виховання учнiв: налагоджував виховну роботу цього спрямування в Адамiвський, Долинiвськiй, Вигiнськiй, Турлацькiй, Бiленкiвськiй, Шабiвськiй ?2 та iн. школах, проводив для учителiв районнi, обласнi семiнари, органiзовував районну вiйськово-спортивну гру 'Патрiот' ('Джура'), керував виконанням районих заходiв щодо розвитку Українського козацтва, редагував козацьку газету 'Рiч про Буджацьку Сiч', виступав iз статтями в мiсцевiй, обласнiй, центральнiй пресi, писав книги...
Офiцiйна українська педагогiка не заперечує того, що козацтво стало найдосконалiшою формою вияву генетично закодованих здiбностей i можливостей нашого народу. I тому в Концепцiї нацiонального виховання реалiзацiя науково обґрунтованих i випробуваних iсторiєю козацько-лицарських виховних традицiй - вважається одним iз найефективнiших українознавчих пiдходiв у навчально-виховнiй роботi.
Що ж поганого в заповiдях козачат: 1. Козак - розумна, чесна, смiлива людина, найдорожче для нього Батькiвщина. 2. Козак - слабкому захисник, цiнувати побратимство звик. 3. Козак українську любить мову, вiн завжди дотримує свого слова. 4. Козак - це той, хто за освiту, хто прагне волi i блакитi. 5. Козак усiм народам друг, бо лицарський у нього дух.
Або що ж поганого у моральних заповiдях джур: 1. Козак-лицар шанує батька свого й матiр свою, шанує вiру своїх батькiв, їхнi обряди, звичаї, традицiї. 2. Козак-лицар шанує i захищає честь i гiднiсть дiвчини, жiнки, матерi, честь i гiднiсть усiх людей. 3. Козак-лицар чистий душею i тiлом, змiцнює свiй дух i тiло самовихованням, самоосвiтою. 4. Козак-лицар мужнiй i вправний воїн, справжнiй господар, мудрий державний дiяч. 5. Козак-лицар миротворець, етично й естетично вихована людина.
Що поганого у завданнях, якi ставить сучасна українська козацька педагогiка: 1. Виховувати пiдростаюче поколiння українського народу на патрiотичних, героїчних, нацiонально-державницьких традицiях українського козацтва. 2. Формувати в сiм'ї, школi, громадському життi козака-лицаря, мужнього, з нацiональною свiдомiстю й самосвiдомiстю, з високою мораллю i духовнiстю громадянина України. 3. Виховувати мiцне здоров'ям i духом молоде поколiння нашої держави, її захисникiв. 4. Готувати iнтелектуальну, духовну елiту нацiї, наукових, культурних, полiтичних, державних дiячiв України. 5. Формувати високi лицарськi якостi, шляхетнiсть духу, моральнi чесноти, глибоку людянiсть, почуття милосердя, бажання дiяти в дусi Добра, Красоти, Любовi.
Використовуючи козацьку педагогiку в навчаннi i вихованнi, ми закладаємо в пiдвалини сфери практичної життєдiяльностi нашого народу фiлософiю любовi i працi, патрiотизму i творчостi.
Загальновизнано, що у перiод моральної кризи, дегероїзацiї i деморалiзацiї значної частини нашого суспiльства козацько-лицарськi традицiї, козацька сiмейна, шкiльна i соцiальна педагогiка (як невiд'ємна складова української педагогiки), високо тримають стяг вершинних нацiональних i загальнолюдських цiнностей, здобуткiв елiтних прошаркiв рiдного народу, лицарської духовностi...
... Зiрка сумлiння нам сяє...
АРХIВИ КОЗАЧЧИНИ ЗАДНIСТРОВ'Я
Донька моя, Свiтлана, студентка iсторичного факультету Одеського нацiонального унiверситету iменi I.I.Мечнiкова на старших курсах писала курсовi роботи 'Сучасне українське козацтво пiвдня Одещини кiнця ХХ - початку ХХI столiть' (2003) та 'Сучасне українське козацтво Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi кiнця ХХ - початку ХХI столiть' (2004). Для курсових робiт (й далi - для дипломної - 2005) ми почали збирати документи та матерiали, якi потiм склали основу 11-томного зiбрання (20 книг) 'Архiви козаччини Заднiстров'я' (2003-2010) та книг Свiтлани Валерiївни 'Сучасне українське козацтво на пiвднi Одещини' (2005), 'Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини' (2006), 'Сучасне лицарство Заднiстров'я' (2007).
Свiтлана закiнчила з вiдзнакою Адамiвську восьмирiчну школу Бiлгород-Днiстровського району, Муравлiвську середню школу Iзмаїльського району, iсторичний факультет Одеського нацiонального унiверситету iм. I.I.Мечнiкова, художньо-графiчний факультет Пiвденноукраїнського педагогiчного унiверситету iм. К.Д.Ушинського; працювала в школi вчителем образотворчого мистецтва, iсторiї України.
Вiдбулося посвячення в козаки та берегинi всесвiтньо вiдомого ансамблю української народної музики 'Веселка' Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища (керiвники - полковник УК Михайло Iванович та Валентина Опанасiвна Нiкiруї - викладачi педучилища). Висвячували козаки Петько А.I., Скляренко М.П., Царенков О.П., Тимофєєв В.Я.
Виступає 'Веселка'. Ансамбль - лауреат 55 та 56 Мiжнародного фестивалю в Англiї. Для ансамблю притаманнi - артистизм, яскравi нацiональнi костюми, оригiнальнiсть та культура виковання, вiдповiднiсть канонм й др.. У колективi є значна оркестрова група, де звучать бандура, цимбали, сопiлка, скрипки, козо бас. Серед колективiв такого роду на Українi немає такого другого ансамблю, у складi якого свiй великий оркестр. 'Веселцi' вже тридцять рокiв! Слава козацькому ансамблю! Слава Українi! (10)
Дехто iз англiйцiв чи не вперше почув про Україну, коли ансамбль 'Веселка' побував в Великобританiї на Мiжнародному музичному фестивалi, який проводиться пiд патронатом принца Уельського. I хоч у святi брало участь майже пiвтораста колективiв iз шести десяти країн свiту, концерт наших спiввiтчизникiв, у якому було вiдтворено яскравi i поетичнi українськi обряди, справив на розважливих жителiв Альбiону незабутнє враження. На їх запрошення ансамбль через рiк побував i на наступному фестивалi.
'Веселцi' вже тридцять рокiв. Нинi це сталий колектив української пiснi зi спiвочою та хореографiчними групами, власним оркестром народних iнструментiв. Вирiс ансамбль iз троїстих музик, органiзованих подружжям Михайлом Iвановичем та Валентиною Опанасiвною Нiкiруй. Про Нiкiруїв кажуть, що у них трiйко дiточок: Богдан, Зоряна та ще 'Веселка', i всi вони щедро обдарованi талантами.
У складi колективу - студенти та викладачi педагогiчного училища. Їх Нiкiруї прискiпливо вiдбирають за конкурсом, а потiм ще 'школять' у пiдготовчих групах перш нiж включити до основного складу. Адже ансамбль гiдно носить звання народного, а це зобов'язує постiйно тримати його у високiй художнiй формi, вдосконалювати майстернiсть спiвакiв, музикантiв i танцюристiв до професiйного рiвня.
Керiвник - Михайло Iванович - великий знавець українських пiсенних традицiй, особливостей нацiонального мелосу, нiколи не прагнув перетворити ансамбль на академiчний колектив. Не випадково на всеукраїнських та мiжнародних фестивалях i конкурсах, зокрема у Польщi, Югославiї, Болгарiї, Нiмеччини, Англiї, слухачiв завжди вражало дуже природне i не натужне звучання 'Веселки'. Голос у неї м'який, проникливий, нiби огортаючий. Так завше спiвали на весiллях та на вечорницях.
Саме обрядовi пiснi становлять основу репертуару колективу. Iз студентськими фольклорними експедицiями М.Нiкiруй об'їздив мало не всi села Приднiстров'я, збираючи невiдомi зразки гаївок, щедрiвок, весiльних та обжинкових пiсень. За роки копiткої пошукової роботи таких знахiдок стало на великий фольклорний збiрник, який вже пiдготовлено до друку.
За час iснування 'Веселки' її школу пройшло бiльше пiвтисячi студентiв педучилища, i всi вони, незалежно вiд обраної спецiальностi, на все життя стали палкими шанувальниками української пiснi. А ще за цi роки в ансамблi з'явилися колективи-паростки - спiвочi й iнструментальнi гурти, органiзованi по всiй Українi його колишнiми вихованцями. Таких уже налiчується близько тридцяти.
...Неповторнi хвилини щастя, коли спiваєш улюбленi з дитинства пiснi в унiсон iз знаменитим ансамблем, вiдчуваючи i себе трошки артистом. I вiдбиваєш долонi в шалених вдячних оплесках, i плачеш сльозами радостi. Тому що наша народна пiсня - то душа України.
Знову щемно спiває сопiлка Михайла Iвановича, а Валентина Опанасiвна, яку бiлгород-днiстровцi називають своїм 'буджацьким соловейком', виводить 'Над горою мiсяць сходить' - найпершу i найулюбленiшу пiсню iз свого репертуару. А в ансамблi їм акомпанують i пiдспiвують Богдан та Зоряна, яким нести далi музичну естафету батькiв... (11)
РIЧ ПРО БУДЖАЦЬКУ СIЧ
... Пiсля нас не буде нас, а справи залишаться', - сказав останнiй станiчний отаман некрасiвських козакiв Муравльовки, страчений румунами в 1918 роцi за збройний супротив. Я додам: 'Так, справи залишаються, якщо їх занотує Хранитель в Лiтопису'.
Багаторiчний термiн дiяльностi козацьких органiзацiй в Заднiстров'ї дає пiдстави менi (редактор) стверджувати: нам, козакам, потрiбен свiй печатний орган, свiй Лiтопис, бо багато чого з дiяльностi нашої (кiнця ХХ - початку ХХI столiть) забулося, зникло багато документiв, вiдходять у Спокiй старi козаки, якi розпочинали справу...
Шановний читачу, Ви тримаєте в руках 1-й номер Лiтопису козацтва Заднiстров'я - 'Рiч про Буджацьку Сiч'.
В цьому роцi (2004) Лiтопис буде виходити щомiсячно з додатками. Редакцiя планує знайомити читача з новинами козацтва (по можливостi, всiх Всеукраїнських та зарубiжних органiзацiй), iсторiєю та сучасним станом всiх 28 козацьких вiйськ (11 з них були на Українi - Азовське, Бузьке, Буджацьке, Запорозьке Низове, Запорозьке Реєстрове, Грецько-Албанське, Дунайське, Катеринославське, Кримське, Усть-Дунайське, Чорноморське). В Лiтопису Ви будете мати змогу ознайомитися з дитячо-юнацьким козацьким рухом; з особами, дiяльнiсть яких залишила слiд в iсторiї козацтва... (12)
КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА: МРIЯ ЧИ РОЗБУДОВА?
Про те, що ми, українцi, козацького роду - згадується у нашому Гiмнi. Тож чому ж ми, нащадки козакiв, вiдмовилися вiд створення козацької держави? Чому ми не можемо панувати у своїй сторонцi? Чому американцi створили своє вiйсько за козацьким зразком, а наше створено за хто-зна яким? Чому? Чому? Запитань, на жаль, бiльше, нiж вiдповiдей...
1992-й рiк. Україна, нарештi, одержала жадану незалежнiсть. Розгубленi партiйнi номенклатурщики притримуються 'багатовекторної' полiтики, роблять реверанси то у бiк Москви, то у бiк Європи. На всяк випадок. Знимають з бойового чергування i вивозять ядерну зброю, розпродують вiйськову технiку, доводять до жебрацького стану армiю. Набирає силу зухвалий кримiналiтет. Люди ховаються у своїх помешканнях за гратами та броньованими дверима. Олiгархи оптом i у роздрiб розпродають продукцiю пiдприємств, сировину i самi пiдприємства, а грошi перегоняють за кордон. Безробiття, жебрацтво, дитяча безпритульнiсть... Голодна старiсть, бо Ощадбанк пограбував багатомiльйонний народ i, як це не дивно, винуватцiв не знайдено. Так званi 'реформатори' руйнують сiльське господарство, конає село, основа нашої держави.
Про це ми ведемо вечорами розмову з Iваном Матвiйовичем Деордицею, кремезним, схожим на Тараса Бульбу, чоловiком, землеробом, патрiотом України, нащадком козацького роду Пiдвисицьких. Галасують народнi обранцi у Верховнiй Радi, як гриби пiсля дощу, з'являються численнi партiї i все це робиться не заради порятунку Вiтчизни та її багатостраждального народу, а заради власної користi. Ми добре вiдчуваємо це i боляче шукаємо виходу, як допомогти Українi в цi важки часи.
- Треба вiдроджувати козацтво. Воно в усi часи боронило Україну, - каже Iван Матвiйович. Так невеличка група патрiотiв переймається благородною iдеєю i реєструє Буджацьку козацьке вiйсько.
Потiм були численнi поїздки до Київа, Запорiжжя, участь у нарадах i радах, зустрiчi з посадовцями i можновладцями. Отаман Головатий, гетьман Мулява, гетьман Бiлас. З кожним з них були пов'язханi великi надiї. В Запорiжжi, на Хортицi спiлкуємся з донцями та кубанцями, у станицях яких зникли одразу ж злодiї, гвалтувальники, бандити. Люди почали звикати жити без замкiв, при вiдкритих вiкнах. А що робиться у нас? Вiдра не можна залишити бiля криницi. В мiстах городяни закрили вiкна гратами аж по четвертий поверх, а злодiї вiльно гуляють по вулицях... Гетьман Мулява, сержант, одержавший генеральський чин i гетьманську булаву, роз'їжджає по Європi та Америцi, розповiдає довiрливiй українськiй дiаспорi байки, зриває оплески та пожертвування, якi йдуть невiдомо куди. З'являються численнi козацькi осередки рiзного напрямку, 'тiньовi' гетьмани, безлiч полковникiв та генералiв. Починається розбрат, боротьба за владу, як у часи Гетьманщини. В народi змiнюється ставлення до козакiв. Їх називають 'халявщиками', тому що люблять випити i поїсти 'на халяву', а потiм кричати 'Будьмо, гей!' I не бiльше того. Правда, дехто робить добру справу - прибирає старi, занедбанi козацькi цвинтарi, зустрiчається в школах з молоддю.
А в школах, Адамiвськiй та Миколаївсько-Новоросiйськiй, педагоги-ентузiасти i патрiоти, роблять справжню справу: прилучають дiтей до традицiй козацтва, вивчають його iсторiю, пропагують вишкiл. Але таких шкiл одиницi...
Дехто вважає, що все лихо в Українi вiд того, що в неї нема елiти. Мовляв, у англiйцiв - лорди, у полякiв - шляхта, у росiян - бояри були, а в нас полковники, яких обирали на радi i якi згодом ставали пихатi та за розумнi, бо, як кажуть, не дай Боже з Iвана пана... Можливо, в цьому твердженнi також є сенс. Та згадаймо iсторiю, кращi сторiнки якої пов'язанi з часами, коли людська гiднiсть була невiд'ємною рисою епохи. Степовi лицарi не тiльки захищали рiдний край, але забезпечували його виживання та розквiт. Вони не ставали на колiна анi перед королями польськими, анi царями московськими. Коли ж Сiч було знищено, захищати свободу i честь народу було вже нiкому i тодi на нашу землю прийшло крiпацтво з його приниженням людської гiдностi, звiрствами i лизоблюдство. З людиною, яка втратила стержень особистостi - гiднiсть, можна робити що завгодно. Саме брак гiдностi у наших спiввiтчизникiв заважає їм сьогоднi захищати свої права.
'Пишайся тим, якщо на землi зникнуть геть чемнiсть, великодушнiсть, вiрнiсть, їх можна було б вiдшукати у твоїх грудях!' - такими словами напучував своїх лицарiв Франциск Перший. Отже, нехай вони пiдтримують кожного, хто вiдчуває себе козацького роду.
Ми живемо у жорстокi i непередбаченi часи. Нiхто не знає, якi випробування чекають на нас i нащадкiв наших. В цьому свiтi, як i за чвсiв татарської навали, нiхто не рахується iз слабким та беззахисним. Тому ми, українцi, як i нашi героїчнi предки, мусимо бути сильними, розумними i непереможними. Тiльки так ми будемо здатнi зберегти себе, свiй народ i свою Батькiвщину.
Слава Українi! Героям слава! (13)
'ГРОНО'
В Бiлгород-Днiстровському мiському Центрi дитячої творчостi вiдбулося посвячення в козачати ансамблю української народної музики 'Гроно'. В дiйснi козаки було посвячено старших артистiв колективу 'Гроно' та керiвника - Богдана Нiкiруя. Висвячували козаки Петько А., Шурпа I., Скляренко М., Воробйов В., Горлачов С., Горлачова Л., Оленєв I., Тимофєєв В. Слава Українi! Слава козакам! (14)
Ансамбль був створений у 1997 роцi на базi мiського Центру дитячої творчостi. У цьому ж роцi колектив вперше став Лауреатом мiського i обласного конкурсiв-оглядiв 'Таланти твої, Україно'.
Ансамбль 'Гроно' є лауреатом I, II та III ступенiв XI, XII, XIII, XIV, XV обласних в рамках Всеукраїнських оглядiв-конкурсiв 'Таланти твої, Україно'.
У складi ансамблю працюють три рiзновiковi групи, що складає 45 гурткiвцiв. Творча дiяльнiсть колективу спрямована на вiдродження української народної пiснi. Весь склад ансамблю - хлопчики, тому i репертуар колективу побудований на українських похiдних маршах, козацьких пiснях, думах, баладах.
Ансамбль веде активну роботу по естетичному вихованню юних слухачiв, по пропагандi українських народних пiсень. Колектив користується великою популярнiстю у мешканцiв мiста, є постiйним гостем у навчальних закладах, дитячих таборах вiдпочинку та санаторiях смт. Затока та Сергiївки. Колектив є активним учасником дитячих свят, концертiв i акцiй, якi проводить мiський Центр дитячої творчостi.
В основi успiху колективу полягає системнiсть навчально-виховного процесу: гра на музичних iнструментах, пошук i вiдтворення пiсенного матерiалу, розвиток вокальних здiбностей дiтей. Колектив постiйно працює над удосконаленням своєї виконавчої майстерностi. Керiвник i вихованцi завжди знаходяться у творчому пошуку.
У 2003 роцi ансамбль прийняв участь у Всеукраїнському фестивалi козацької пiснi 'Байда', де здобув звання Лауреата. Того ж року хлопцi прийняли участь у святковому концертi на Всеукраїнськiй козацькiй Радi в Нацiональнiй Оперi України. Влiтку 2005 року вокальне трiо ансамблю представляло Україну на XXIII конкурсi 'Лемкiвська ватра' в Польшi.
Ансамбль народної української музики 'Гроно' має звання 'зразковий художнiй колектив'.
Керiвник Богдан Михайлович Нiкiруй професiйно досконалий педагог, вмiло органiзовує навчальний процес, розвиває творчi здiбностi вихованцiв,їх художнi особливостi.
Народився Богдан в найбiльш музичнiй сiм'ї нашого мiста. Його батьки - Валентина Опанасiвна та Михайло Iванович Нiкiруї - викладачi педагогiчного училища, а також керiвники ансамблю української народної музики (вiдомого не тiльки на Українi) 'Веселка'. Зроста у творчiй атмосферi, просоченою духом споравжної української культури. Батьки з малих рокiв брали його з собою на концерти, фестивалi, творчi вечори...
Богдан закiнчив педагогiчне училище, навчається в Iзмаїльському гуманiтарному унiверситетi. На протязi восьми рокiв вiн з своїми хлопчаками патрiотичною музикою вiдроджує справжнi козацькi традицiї.
Богдан Нiкiруй колись сказав, що натхненням для нього є чистий та правдивий образ Неньки-України. Приналежнiсть до культури нашої Батькiвщини завжди видiляла Богдана, в якiй б вiн державi не знаходився. Коли Нiкiруй гуляв по Парiжу, Лондону, Варшавi (й так далi) в вишитiй сорочцi, то зустрiчав лише захват перехожих. Це визивало в ньому почуття гордощi.
Як каже Богдан, життя - це пошук. Нiколи не треба опускати руки, треба шукати. Й саме головне - нiколи не треба забувати, хто ти й звiдкiля; яким би не було твоє становище, головне - це повiрити в свої сили. Ось тодi й можлива робота, й результат обов'язково з'явиться. (15)
2. Квiтень - вересень 2004. Завдання сучасного козацького навчально-виховного закладу. Гiмназiя ? 9 м. Одеси - обласний семiнар. Нашi шкiльнi Сiчi в районi. Не буде переводу козацькому роду! 'Шквал'. Бессарабiя за Ющенка. Байрамчанська Сiч.
Перебiг виборчої кампанiї вiдзначався напруженням (отруєння В.Ющенка, зiткнення прихильникiв кандидатiв у президенти, кинуте в лице В Януковича яйце); постiйне протистояння спостерiгалося в бiльшостi регiонiв, причому в полiтичнiй агiтацiї використовувалися бруднi технологiї. Серед жителiв рiзних областей вiдзначалася дiаметрально протилежна оцiнка 26 кандидатiв у президенти, особливо потенцiйних фаворитiв президентських змагань. З газет: 'суперечка двох основних лiдерiв президентських перегонiв (В.Ющенко й В.Янукович) може призвести до територiального, духовного, класового, полiтичного й нацiонального розколу України'.
У своєму прагненнi позбутися комплексу меншовартостi бiльшiсть кандидатiв у президенти звертались до славетного минулого українського народу, часто при цьому 'передавали кутi меду': 'українцi - вища нацiя, нiж європейцi чи американцi', 'Україна - свiтовий оазис миру i центр всесвiту', 'писемнiсть на Українi виникла 6 тис. рокiв тому й саме українцi вперше в iсторiї людства застосували плуг', 'кандидат вiд опозицiї - представник козацького аристократичного роду'.
Маси виступали за вiдкрите суспiльство, а 'iнтегральний нацiоналiзм' мав другорядне значення. Народ бажав тотального оновлення влади, повної публiчностi в її дiях, насамперед вiддiлення бiзнесу вiд владних посад, справедливостi й поваги до простих людей, Без цього, як вважала бiльшiсть, залишається закликами завдання боротьби з корупцiєю, хабарництвом i тiньовою економiкою.
Опис моделi громадського (на базi загальноосвiтньої школи) навчально-виховного закладу нового типу, покликаного дати учням додаткову козацько-лицарську освiту, забезпечити їх надiйний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками i зорiєнтувати козачат на iнтереси нащадкiв, бо творче вiдродження в життi iдей i засобiв козацької педагогiки має забезпечити виховання фiзично здорових, морально чистих i по-лицарськи мужнiх та сильних духом громадян України. За впровадження цiєї моделi в практику роботи школи автор був удостоєний звання 'Кращий освiтянин України 2002 року'.
Роздiли книги: Вступ Адамiвська школа козацько-лицарського виховання. I. Передумови утворення Адамiвської школи козацько-лицарського виховання. Iсторична iнтерлюдiя. II. Козацька педагогiка й сучасна освiта. Педагогiчнi роздуми. III. Адамiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв. Iсторичний нарис. Керiвники. IV. Адамiвська школа козацько-лицарського виховання. Педагогiчний колектив. V. Адамiвська школа козацько-лицарського виховання - гуманiстична основа становлення особистостi, берегиня духу села. Теоретичнi засади. VI. Джерела школи козацько-лицарського виховання. Використана лiтература. Додатки.
ЗАВДАННЯ СУЧАСНОГО КОЗАЦЬКОГО НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ЗАКЛАДУ
Використовуючи козацьку педагогiку в навчаннi й вихованнi, ми закладаємо в пiдвалини сфери практичної життєдiяльностi нашого народу фiлософiю любовi i працi, патрiотизму i творчостi...
Сучасна козацька педагогiка - це частина української етнопедагогiки в її вершинному виявi, яка формує у дiтей i молодi синiвську любов до рiдної мови, культури, землi, народу, Батькiвщини, виховує в них незламну силу волi й духу, високу лицарську мораль, духовнiсть. Тому народну педагогiку, традицiї українського народу, закладенi в часи козацтва, необхiдно використовувати, переосмислювати, адаптувати, аби ще в дитячому колективi людина формувалась як господар, патрiот, громадянин.
Вiдродження козацьких культурно-iсторичних, а також виховних традицiй i звичаїв у формi українського козацтва, стало визначним явищем у суспiльному життi нашої держави.
Основна мета сучасної козацької педагогiки - формувати козака-лицаря, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю й самосвiдомiстю, свiтоглядом й характером, високою мораллю й духовнiстю.
Нiщо не повертається в традицiйних формах, час диктує свої. Не всi форми вiдповiдають сучасностi в козацькiй педагогицi: нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Але дух не втрачає сили, енергiї, цiлеспрямованостi до мети. Тому не можуть не використовуватися такi принципи козацької педагогiки, як любов до сiм'ї, роду i нацiї, до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства (побутового, вiйськового, державницького), волелюбностi, життєносний дух побратимства; дух особової, соцiальної i нацiональної самосвiдомостi, гiдностi та честi.
Iсторiя козацтва Заднiстров'я останнього десятилiття ХХ столiття - першого десятилiття ХХI столiття дають нам великий iсторичний урок громадянського почину. Вiн полягає в тому, що козацько-лицарськi традицiї, цiнностi, їхнiй могутнiй духовний потенцiал цiлеспрямовано, творчо вiдроджують козацькi органiзацiї, навчальнi заклади на громадському та державному рiвнi.
Вiдомо, що в наш час, час свiтової глобалiзацiї суспiльних процесiв загострюються протирiччя мiж силами культурної унiфiкацiї i прагненням народiв до збереження своєї культурної iдентичностi.
В сучасному суперечливому свiтi виживуть, збережуть себе тi, хто зумiє вiдстояти у глобальному змаганнi свою культуру, мову, фольклор - усе те, з чого складається сутнiсть та особливiсть нацiонального характеру.
Загальновiдомо, що iсторичнi умови буття українського народу породили самобутнiй феномен - козацтво. Воно втiлювало в собi фiзичне i духовне здоров'я нацiї, iнтелектуальну силу, життєздатнiсть, оптимiзм i енергiю.
Це була об'днана, згуртована, iдейно i духовно зцементована, суворо дисциплiнована сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземного ворога.
Тому на сучасному етапi розвитку педагогiки необхiдно зосередити увагу на вихованнi всебiчно розвиненої особистостi українця (нацiональне виховання у формi козацько-лицарського) та на розумнiй iдеологiзацiї та полiтизацiї виховного процесу через участь молодi в дiяльностi громадських органiзацiй Українського козацтва (загальновiдомо, що формування майбутнiх громадських дiячiв починається з їхньої участi в дiяльностi дитячих i юнацьких органiзацiях).
Система виховної роботи школи козацько-лицарського виховання базується на iдеях козацької педагогiки як частини народної педагогiки у вершинному її виявi. Дiяльнiсть усiх джерел органiзованого впливу на виховний процес у школi, спрямований на творче продовження в сучасних умовах козацьких звичаїв, традицiй, вироблення в кожного учня прагнення розвивати в собi кращi людськi риси українця-патрiота.
Тому завдання школи козацько-лицарського виховання: плекати фiзично загартованих, з мiцним здоров'ям, дужих тiлом i духом синiв i дочок незалежної України; формувати у пiдростаючого поколiння високi лицарськi якостi, шляхетнiсть, моральнi чесноти, почуття милосердя, виховувати силу волi, силу духу, мужнiсть, звитягу, умiння боротися зi злом, перемагати в будь-яких життєвих обставинах; плекати вiру, надiю, любов, готовнiсть творити добро, красоту в собi i в довкiллi; формувати здатнiсть до альтруїзму, гармонiйного поєднання особистих, iндивiдуальних i загальнонацiональних державних потреб та iнтересiв, вiдчувати себе невiд'ємною складовою частиною цiлого й вiчного - української нацiї, держави; виховувати у пiдростаючих поколiнь український козацький характер, свiтогляд, iсторичну пам'ять, нацiональну свiдомiсть, готувати молодь до активної нацiональної творчостi, участi в розвитку рiдної культури, духовностi; виховувати господарiв рiдної землi, творцiв Української держави, її захисникiв вiд ворожої агресiї, мовної i культурної експансiї... (16)
ГIМНАЗIЯ ? 9 М. ОДЕСИ - ОБЛАСНИЙ СЕМIНАР
В квiтнi на базi української гiмназiї ? 9 м. Одеса вiдбувся обласний семiнар для педагогiв, що працюють iз козачатами 'Сучаснi пiдходи у формуваннi особистостi учнiв на засадах i традицiях козацько-лицарського виховання'. Вiд Бiлгород-Днiстровського району взяли участь - Тимофєєв В.Я. (головний спецiалiст вiддiлу освiти райдержадмiнiстрацiї), Гриценко В.Н. (педагог-органiзатор Адамiвської ЗОШ), Молчанова Т.I. (педагог-органiзатор Долинiвської ЗОШ), Ситнiк В.О. (педагог-органiзатор Бiленкiвської ЗОШ). В програмi: виступи Анiсiмова А.Ю. (заступник директора ООIУВ), Чешенко О.I. (методист ООIУВ), Мацюка М.М. (доцент ОНПI, к.ф.н. - 'Козацтво - як чинник українського нацiонального вiдродження'), Гуцалюк С.Б. (крайовий бунчужний ЧКЗ - 'Героїко-патрiотична пошуково-краєзнавча робота по мiсцях козацької бойової слави Одещини - дiєвий засiб формування нацiонально-патрiотичної усвiдомленостi учнiв'), Пуклiча В.В. (крайовий отаман ЧКЗ - 'Спiвпраця дiйсного козацтва Чорноморського козацького з'єднання iз школою - прiоритетний напрям виховання громадян незалежної України'), Олiйника I.А. (директор гiмназiї ? 9 - 'Сучаснi пiдходи у формуваннi особистостi гiмназистiв на засадах i традицiях козацько-лицарської педагогiки' та 'Реалiзацiя програми нацiонально-патрiотичного i духовного виховання учнiв гiмназiї на засадах i традицiях козацько-лицарської педагогiки'), Снiгур Л.В. (завiдуюча бiблiотекою гiмназiї ?9 - 'Законодавча база функцiонування i розвитку сучасної школи козацько-лицарського виховання учнiв', Тимофєєва В.Я. (радник Польового Гетьмана Українського козацтва - 'Завдання сучасного козацького навчально-виховного закладу'), Загальногiмназiйний Урок Мужностi, урок з iсторiї Українського козацтва в 5 класi 'В душi i серцi кожного козака - Соборна Україна', зiбрання загону iм. Г.Добровольського 5 кл. 'Iм'я молодосiчовика-гiмназиста зобов'язує', прес-конференцiя з членами Великої козацької Ради гiмназiї ? 9 та iн.
Самодiяльна учнiвська органiзацiя гiмназiї ? 9 м. Одеса 'Молода Сiч' заснована на принципах Всеукраїнської дитячо-юнацької i молодiжної органiзацiї 'Молода Сiч'.
Уся багатограння навчально-виховна робота гiмназiї здiйснюється на випробувальних вiками пiдвалинах української нацiональної iдеї, системi нацiональних цiнностей, якi одночасно мають загальнолюдський змiст та характер.
Головною метою дiяльностi 'Молодої Сiчi' гiмназiї є розвиток дитячого i юнацького руху, виховання учнiв в дусi нацiональної iдеї на високоефективних козацько-лицарських традицiях рiдного народу, принципах християнської моралi.
Педагогiчний колектив гiмназiї ? 9 одностайно ухвалив козацьку педагогiку i вважає за доцiльне i необхiдне виховувати пiдростаюче майбутнє поколiння саме на нацiональних, державницьких та патрiотичних iдеях, на засадах народної етнопедагогiки та козацько-лицарських традицiях, звичаях i духовностi.
Саме таким шляхом вирiшили побудувати свою виховну роботу члени педагогiчного колективу гiмназiї ? 9 м.Одеси, а учнi гiмназiї iз задоволенням сприйняли цю iдею i всi разом ухвалили створити учнiвську самодiяльну загальногiмназiйну органiзацiю 'Молода Сiч', яка успiшно дiє вже протягом чотирьох рокiв.
'Молода Сiч' гiмназiї ? 9 має чiтку органiзацiйно-педагогiчну структуру. Не порушуючи склад учнiвських класних колективiв, основою дiяльностi 'Молодої Сiчi' гiмназiї є первиннi козацькi загони, якi формуються на базi кожного класу. Такий принцип формування загонiв дає можливiсть синхронно поєднувати навчальну дiяльнiсть та проведення багатогранної позакласної i позашкiльної роботи в рамках самодiяльної козацької органiзацiї.
'Молода Сiч' має свою символiку, атрибутику, прапор, емблему та iншi вiдзнаки, передбаченi її статутом. Очолює її кошовий отаман iз старшинами загонiв, що складає Велику козацьку Раду 'Молодої Сiчi'.
Висого статусу i емоцiйностi набувають загальногiмназiйнi козацькi урочистостi - Велике Козацьке Коло 'Молодої Сiчi', яке проводиться двiчi на рiк - восени (на Покрову) та навеснi.
З метою змiцнення наступностi i спадкоємностi поколiнь, усвiдомлення молоддю перспектив розвитку Українського козацтва 'Молода Сiч' гiмназiї ? 9 увiйшла до складу i є структурним пiдроздiлом Чорноморського козацького з'єднання, що надає можливiсть налагоджувати тiснi зв'язки сумiсної роботи, проведення спiльних виховних заходiв тощо. (17)
НАШI ШКIЛЬНI СIЧI В РАЙОНI
АДАМIВСЬКА СIЧ
В Адамiвський школi (Адамiвська Сiч) працює шкiльна 'Молода Сiч' (дитячо-юнацька громадська органiзацiя козацького спрямування). Її засновники - колишнiй директор школи Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-органiзатор Гриценко В.Н.
В рамках заходiв щодо вiдзначення 190-рiччя вiд дня народження Т.Г.Шевченка в Адамiвський Сiчi пройшло районне свято 'Генiй Т.Г.Шевченка та українське козацтво' (вiдкритий урок, який пiдготувала Граждан К.М. та виховний захiд 'Наш гордий Прометей, який готували Граждан К.М. та Гриценко В.Н.).
Святу передувало засiдання Координацiйної ради з питань розвитку українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi 'Генiй Т.Г.Шевченка та Українське козацтво'.
Про становлення школи козацько-лицарського виховання йде рiч у нотатках колишнього директора Адамiвської школи (Адамiвської Сiчi).
...Держава живе й розвивається доти, доки в нiй живе багатим духовним життям школа...
1
В Адамiвськiй школi в цьому роцi вiдбувся третiй випуск молодих козакiв та козачок (берегинь). Випускники - елегантнi юнаки та чарiвнi дiвчата замислились на порозi дорослого життя - воно таке непросто...
Вже шостий рiк працює у нас школа козацько-лицарського виховання - громадський навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову сучасну козацьку освiту, забезпечити їх надiйний духовний зв'язок iз предками, розвинути стосунки з сучасниками i зорiєнтувати козачат на iнтереси нащадкiв, виховати фiзично здорових, морально чистих, по-лицарськи мужнiх i сильних духом громадян України.
У своїй роботi педагогiчний колектив Адамiвської школи широко використовує давнi козацькi традицiї, кодекси лицарської честi, гуманiстичнi та демократичнi i адекватнi засоби виховного впливу на пiдростаюче поколiння.
Зорiєнтоване особистiсне виховання, реалiзацiя принципiв формування громадянськостi, гуманiзацiя i демократизацiя, безперервнiсть , культуровiдповiднiсть - вагомi аспекти неординарної моделi школи цього типу, яка передбачає три етапи виховання козака та козачки: козача-джура-молодик-козак, леля-дана-берегиня-козачка.
У травнi 2003 року на обласному ярмарку педагогiчних iдей i технологiй ця модель отримала авторське свiдоцтво. Експертна комiсiя вважає її вiдкриттям у педагогiцi, а робота шкiльного колективу з реалiзацiї основних положень козацького виховання має наукове та практичне значення.
В рамках проекту 'Школа козацько-лицарського виховання' вперше на Українi фундаментально розробленi основнi документи школи цього типу (концепцiя, статут, навчальний план i програми, посiбники з основних напрямкiв виховання та предметiв школи). Досвiд роботи описаний у педагогiчнiй пресi та багатотомнику 'Адамiвська Сiч', який виходив самодруком невеликим тиражем протягом 2001-2003 рокiв. Обласний iнститут удосконалення вчителiв планує на базi школи розпочати регiональний педагогiчний експеримент iз проблем виховання шкiльної молодi.
...Ми часто зустрiчаємо людей освiчених, енциклопедично озброєних знаннями, а в серединi них - пустеля, як говориться в Бiблiї. Тому сьогоднi, вважає колектив школи, нам потрiбнi люди не тiльки озброєнi знаннями, а й духовно, психiчно, фiзично спроможнi розвивати творчi здiбностi як свої, так i навколишнiх. Нове поколiння повинно вмiти спiвпрацювати з людьми рiзних фiлософських, полiтичних, релiгiйних поглядiв; здатне вирiшувати проблеми сьогодення i майбутнього. Це особи з великим культурним та духовним потенцiалом, бо 'культура утверджує примат духу' (М.Рерiх). Це наше педагогiчне кредо. Досвiд практичної роботи в цьому напрямку свiдчить, що головна мета освiти - виховання. Навчання повинно бути пiдпорядковане вихованню.
Школа - єдиний соцiальний iнститут, який, виховуючи учнiв сьогоднi, працює на перспективу. Саме тут висока професiйна майстернiсть педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свiдомiшiм, самовдосконалюватися, щоб реалiзуватися, як громадянину.
Адамiвськiй школi поталанило, бо нашi педагоги - яскравi, неповторнi особистостi, носiї людських цiнностей, глибоких, рiзнобiчних знань. Вони прагнуть до втiлення в собi людського iдеалу, до постiйного самовдосконалення, духовного зростання.
Виховання, вважають нашi молодi учителi Т.М.Золотовська, О.А.Пiштiган, С.В.Тимофєєва, А.М.Подолько, Д.М.Воронова, Т.I.Козубенко, Н.Г.Скригулець - це, в першу чергу, прищеплення моралi та створення в учнiв навичок життя в моральнiй атмосферi. Глибока моральна криза в нашiй країнi є наслiдком прогалин i в освiтньому процесi. Зокрема, у недооцiнцi ролi духовностi української нацiональної школи, яка виступає одним iз важливих елементiв збереження i розвитку спiльноти, її духовного ядра i постачає суспiльству свiдомих громадян, творчих особистостей, носiїв духовностi.
Вчителька дисциплiн творчого циклу - С.В. Тимофєєва. Свiтлана Валерiївна на уроках та заняттях гуртка художньої творчостi розкриває учням силу i можливостi художнiх матерiалiв; захоплює малюванням, дбає про розвиток iндивiдуальних творчих особливостей, манеру самовираження, поступово й наполегливо долає розрив мiж тим, що дитина хоче вiдобразити, i тим, що вона вмiє; з допомогою колористичної системи вчить бачити i розрiзняти найтоншi нюанси кольорiв, вiдчувати 'музику' кожного, розвиває асоцiативну уяву. Вчить важко, але натхненно трудитись, вмiти бачити красу i схилятись перед нею.
Завдання пiдтримувати компетентнiсть кадрiв на рiвнi сучасних вимог у нашiй школi вирiшується через систему методичної роботи. Керує нею досвiдчений завуч П.М.Лавриненко, допомагає їй методична рада у складi Л.М.Лавриненко, М.С.Малькової, С.С.Тимофєєвої, О.Л.Солов'єнко, I.I.Корженко, I.П.Лавриненко.
З iнiцiативи Павлiни Михайлiвни Лаврiненко i при її безпосереднiй участi створено методичний кабiнет, який став центром педагогiчної думки. Це справжня лабораторiя творчостi, без якої вчителi не уявляють сучасну школу. У методкабiнетi зiбрано матерiали з досвiду роботи вчителiв. Завуч систематично добирає щось нове, зокрема з педагогiки, особистiсно орiєнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити i спробувати застосувати у своїй практицi.
2
Педагогом-органiзатором в Адамiвськiй школi працює В.Н.Гриценко. Людина серйозна, на перший погляд може навiть видатися дуже строгою. З дiтьми не заграє, але й не командує. Говорить з ними витримано i небагатослiвно, як рiвна з рiвними. Вона завжди з дiтьми поруч, а не над ними. Так i має бути. Адже позакласна робота - це продовження уроку. I взагалi, учнiвське життя - не тiльки оцiнки в журналi, успiхи з предметiв. Це i спорт, i музика, i веселi iскристi розваги, i серйознi справи. Це - життя, соцiальне становлення дитини в колективi.
Валентина Никифорiвна розробили систему традицiйних шкiльних козацьких свят - 'Козацький дванадцятирiк' (фрагменти одного з них було показано в минулому роцi на серпневiй педагогiчнiй конференцiї). Вже кiлька рокiв вона проводить козацькi вiкторини (переможцiв нагороджують призами, якi надає редакцiя газети 'Советское Приднестровье'). Вона одна iз iнiцiаторiв та авторка травневого свята 'Школi - 45 рокiв!'. Педагог вважає, що велике значення в роботi шкiльної органiзацiї мають символи та ритуали.
Координатором роботи школи з виховання громадянськостi є вчитель вищої категорiї Р.М.Буравицька. Вона вважає, що випускниковi не вiдводиться якогось перехiдного перiоду для адаптацiї до дорослого життя (що так i є). Тому та наполегливо допомагає вона школярам робити вибiр, вирiшувати життєвi проблеми, розв'язання яких потребує багато знань, а не тiльки суспiльствознавчих дисциплiн.
Ефективнiсть громадсько-державного управлiння буде визначатися рiвнем громадянської культури всiх членiв суспiльства, вважає Раїса Миколаївна. Тому школа повинна йти попереду полiтикiв, керуючись принципом прiоритету прав особистостi над iнтересами суспiльства й держави, надаючи дитинi, пiдлiтку ще в школi навичок громадського управлiння та самоуправлiння.
Учитель математики С.С.Тимофєєва - депутат райради; працювала завучем, директором школи. Захоплюючись математикою, прищеплює любов до неї i своїм учням. Навчаючи iнших, вона сама постiйно вчиться, йде в ногу з життям, вбирає свiжий подих нового, творчого, оволодiває передовим педагогiчним досвiдом, досягненнями педагогiчної та психологiчної науки.
Свiтлана Семенiвна сiє розумне, добре, вiчне, як добрий садiвник дбає про сад - педагогiчний сад. Нiкому не чинила зла. Робить все, що має зробити за свiй вiк людина.
Учитель бiологiї та хiмiї В.М.Вронська добре знає сучасний стан науки i перспективи її розвитку. Чiтке планування навчального i виховного матерiалу, його систематичне повторення, облiк iндивiдуальних особливостей учнiв, вмiння доступно викладати матерiал, дають їй можливiсть прищеплювати учням мiцнi знання з предмету. Цьому ж сприяють бiологiчнi турнiри, свята птахiв, квiтiв, врожаю, якi Валентина Миколаївна готує й проводить з дiтьми.
Учитель фiзики Т.В.Катющева має багатий практичний досвiд, працює творчо, поряд з традицiйними, практикує й новi форми проведення урокiв, вчить використовувати отриманнi знання в практичнiй дiяльностi. Тамара Валентинiвна застосовує оригiнальну рейтингову систему облiку успiхiв вихованцiв.
Багато рокiв вчитель К.М.Граждан готує з дiтьми Шевченкiвськi днi, тижнi української мови. Фундамент громадянськостi у своєму класi вона закладає добрий. Дiти знають нацiональну символiку, не соромляться, приклавши правицю до серця, спiвати Гiмн України (до речi, його знає вся школа).
Коли ми розробляли принципи, за якими мала працювати школа козацько-лицарського виховання, саме Катерина Михайлiвна наполягала на вихованнi козачат на позитивних прикладах. Формування в молодi iдеалiв - один iз найважливiших компонентiв духовностi як кожної особистостi, так i всього народу.
3
Наведу приклад, як ми вирiшуємо 'на маршi' проблеми виховання, якi ставить життя.
Писали нашi дiти твiр-опис. У одного з хлопчикiв читаємо: 'Красу природи нашого села не зрiвняти з людьми, якi тут мешкають. Я не бачу гiдних осiб для опису у цьому творi...'
Ми зрозумiли, що десь зробили помилку, виховуючи козачат лише на прикладах iдеальних людей, i замислились - що ж робити далi? Iдеальнi люди десь далеко (та й чи є вони?!), а повсякденне життя - поруч, поруч люди, хорошi та не дуже, з їх проблемами та вчинками...
Тодi i виникла iдея показати людей Адамiвської громади, якi внесли частку себе в розвиток духовного, економiчного життя трьох сiл: Адамiвни, Авидiвки, Благодатного. Цi люди зовсiм рiзнi i за вiком, i за освiтою, i за розумiнням необхiдностi загальнокорисної працi на благо суспiльства.
Матерiал оформили у виглядi книги. Нариси писали члени громадського комiтету з пiдготовки книги. В додатках - iсторичнi довiдки з життя та розвитку громади, газетнi статтi, спогади мешканцiв. Книга повинна слугувати вихователям посiбником позитивних прикладiв i забезпечувати реалiзацiю принципу iдеалiзацiї в роботi школи козацько-лицарського виховання.
Можливо, iдеальних людей немає i не можна з будь-кого робити iдеал для молодi. Але можна говорити про орiєнтацiю на моральнi принципи: вiдданiсть працi бригадирiв М.А.Крамаренка, Є.М.Епляра, ветерана О.В.Янишена, комбайнера П.М.Галицького, колгоспницi А.Є.Шелестян, вiдданiсть своїй великiй сiм'ї Н.А.Смоленко, громадський вклад М.С.Якубського, Н.М.Кульчицької, А.М.Коноваленка. Таких осiб, що живуть поруч з нами, в селiв багато.
...Загальновiдомо, що велике i складне питання, яке потребує вирiшення - це формування духовного свiту особистостi. Рiч йде не лише про закладання релiгiйних основ. Але не секрет, що дiти з сiмей вiруючих вихованiшi, моральнiшi у своїй масi (цей же феномен прослiдковувався й у радянськi часи). Мабуть, тому Президент України 25 березня 2003 року зобов'язав Мiнiстерство освiти i науки разом iз Академiєю педагогiчних наук при участi церкви i релiгiйних органiзацiй розробити пропозицiї щодо введення духовно-моральних цiнностей до виховного процесу навчальних закладiв.
В минулому роцi ми намагалися органiзувати недiльну християнську школу, запросили молодого iєрея (студента Київської духовної академiї) викладати там. Вiдвели пiд храм примiщення. Було пiдготовлено пакет документiв для реєстрацiї церковної громади...
На жаль, на той час нерозумiння важливостi виховання цього аспекту духовностi частиною мешканцiв громади не дало можливостi реалiзувати нагальну потребу мати в селi храм Божий. Але проблема є, i ми маємо її розв'язати.
Початку Богослужiння в Адамiвцi було присвячено спецiальний випуск шкiльної газети. Отець Миколай написав статтю, в якiй були такi думки: 'Протягом багатовiкової iсторiї людства були вiдпрацьованi певнi норми поведiнки людини у суспiльствi, якi закладенi Богом-Творцем у її совiстi. Яке насiння в дiтях буде посiяно зараз, такi виростуть i плоди. Як написано в Бiблiї 'Бо що тiльки людина насiє, те саме i пожне!'
Життя за заповiдями Iсуса Христа приносить людинi внутрiшнiй мир i душевний спокiй, вiдводить почуття страху i неспокою, якi стають причиною багатьох хвороб, що пiдтверджують лiкарi-психiатри.
Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвiтаючою в усiх сферах життя, то молоде поколiння треба виховувати в дусi християнської моралi'.
4
Вже традицiйними у школi стали козацькi таборування та свята 'А ну-мо, хлопцi-козаки!'. Авторка та ведуча свят - депутат райради Н.П.Галицька. Творчих доробок у Наталiї Павлiвни багато - це i туристський гурток iз традицiйним лiтнiм таборуванням на березi моря, i спортивнi секцiї, i танцювальний колектив.
Таборування в нашiй школi є складовою частиною фiзкультурно-оздоровчої роботи, пiдсумком чергового етапу фiзичного розвитку козачат. Система ця базується на традицiях запорожцiв. Постiйне виконання фiзичних вправ разом iз загартуванням виховували той тип козакiв, якi легко переносили спрагу та голод, спеку та холод i були надiйними захисниками всього українського народу.
На жаль, сталося так, що з перiоду знищення Запорiзької Сiчi всi наступнi уряди Росiї та України постiйно i цiлеспрямовано проводили роботу з дискредитацiї, в першу чергу, морального обличчя козакiв. Їх характеризували як грубих невiгласiв, п'яничок, якi жили тiльки за рахунок вiйни та розбоїв.
Але як натовп п'яничок мiг неодноразово бити найкращу тодi в Європi армiю - турецьку, i як натовп п'яничок мiг за 1,5 доби на 'чайках' веслувати морем до Стамбулу, наводити жах на султана своєю появою, брати Синоп, Кафу, визволяти бранцiв-невiльникiв?!
'Шинкарям наказуємо, щоб не називалися козаками, й вилучаємо їх вiд себе i на майбутнє таких до нашого вiйська приймати не будемо', - сказав гетьман П.Сагайдачний у 1617 роцi.