Ушанова Светлана Валерьевна: другие произведения.

Задністровці

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс фантастических романов "Утро. ХХII век"
Конкурсы романов на Author.Today

Летние конкурсы на ПродаМан
Открой свой Выход в нереальность
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Отож, бажаючи всім плідної праці з розбудови козацтва, хочеться одного: щоб люди пишалися нами так, як Наливайком, Трясилом, Сірком чи Палієм... А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслужені нагороди, а реальні справи.


СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОГО ЗАДНІСТРОВ'Я

 

   ...Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права...
  
            Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об'єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема увага до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в  своїй діяльності на національний - козацький! - досвід державотворення. Тому поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.
           

І. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА Й СУЧАСНА ОСВІТА

 

   "Протягом кількох століть - від кінця ХУ до кінця ХУІІІ - тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в історії України, свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть у світі козацьким народом. Та й самі ми не втратили духовного зв'язку з лицарями-козаками. Хіба ж випадково й досі називаємо козацькими свої степи, свої пісні й журбу, силу і свій характер? Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу".
   (Шкільний підручник з історії України. 8 клас.)
  
            В жодній країні світу немає виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави. В Україні склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Це - українська козацька педагогіка.
            Історія вчить: поки козацтво було могутньою суспільною культуротворчою, морально-духовною, національно-патріотичною потугою, доти Україна зберігала свою незалежність чи автономність. Козацтво - елітного рівня військова організація, але самою історією їй судилося відіграти роль вирішальної сили у відродженні нації-держави, захисті демократії і свободи, гуманізму, найвищого рівня - конституційної, правової культури.    
            Багатогранною була діяльність козаків - як звитяжних воїнів, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, умілих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців мистецтва, мудрих вихователів дітей.
            Дика і темна, свавільна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цієї місії виконати не могла.
            Нагадаймо свідчення Дмитра Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнавав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. Іноземці відзначали: козацтво породило найвидатніший феномен лицарства, патріотизму, честі - духовне побратимство, їм не вдалося зафіксувати жодного випадку зради цього типу родства!
            І цілком зрозуміло, що такий тип людей не міг з'явитися сам собою, з нічого.
            Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграла козацька освіта - педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національно-релігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто.
            Славетний Байда Вишневецький не тільки поборює військову потугу татар і турків, а й гордо відкидає компроміс (навіть в ім'я життя) з поневолювачами народу ("Віра твоя, - кидає він у вічі султанові - погана, - тож волію умерти, але не бути у спілці з тобою!"). В ім'я розквіту народу Сагайдачний з усім своїм кошем вступає до Київського освітнього братства; Богдан Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академії; багато полковників здобуває освіту в зарубіжних університетах. Гетьман Мазепа будує освітні заклади та храми; Пилип Орлик творить найдемократичнішу та найгуманістичнішу в Європі Конституцію; Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батурині університету, очолює російську академію наук і здобуває всеєвропейське визнання. Україна вся була всіяна навчально-виховними закладами і закономірно була визнана Європою як найосвіченіша країна-нація.
            Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність.
            Головна мета козацької педагогіки - виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина, сутність якого розкриває міжнародне козацьке гасло: "Душу - Богу! Життя - Батьківщині! Серце - людям! Честь - нікому!"
            Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але козацький дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі...
            Історія козацтва Південноукраїнського Задністров'я останнього десятиліття дають нам великий історичний урок громадянського почину. Він полягає в тому, що козацько-лицарські традиції, цінності, їхній могутній духовний потенціал цілеспрямовано, творчо відроджують козацькі організації і педагоги навчальних закладів: Білгород-Дністровського педагогічного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О.М.), шкіл - Старокозацької та Молозької (Лісіцин І.М.), Випаснянської N1 (Гавриленко В.О.), Вигінської (Біленко В.Ю., Берлізов А.М.), Долинівської (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т.І.), Турлацької (Тодорова Т.П., Чумаченко В.М.), Адамівської (Вронська В.М., Лавриненко П.М., Гриценко В.Н.).
            Завдання, які ставлять перед собою наставники наших Задністрових Січей - нести в маси українознавчу інформацію, утверджувати демократичні засади життя, дисципліну і порядок, правові і моральні норми, культуру поведінки; боротися з алкоголізмом, наркоманією, злочинністю, іншими суспільними хворобами, бо у період моральної кризи, дегероїзації і деморалізації значної частини нашого суспільства козацько-лицарські традиції, козацька сімейна, шкільна і соціальна педагогіка високо тримають стяг вершинних національних і загальнолюдських цінностей, здобутків елітних прошарків рідного народу, лицарської духовності.
    
   1.    Білгород-Дністровське педагогічне училище.
   Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького виховання) і по теперішній час викладачі Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О.М. опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку. Студенти писали:
            Виходцев Р.Г., (1995): "Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій - одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки";
            Чудак О.В., (1995): "Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв'язок системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, з ким я буду про це спілкуватись";
            Місержі М.В., (1999): "Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості";
            Ткаченко І.В., (2002): "Як сказав директор школи козацько-лицарського виховання - українця можна виховати тільки виховуючи українця, бо людина може стати людиною тільки через виховання - і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання і педагогіку".
    
   2.    Старокозацька та Молозька школи.
   З числа школярів Старокозацької, а згодом, й Молозької шкіл офіцером-відставником, учителем ДПЮ Лісіціним І.М. в 1996 році було організовано школу джур. У 1997 році старокозацькі школярі були учасниками Великої козацької ради в Києві; старший джура виступав на цій раді: "Сьогодні у нас, джур дитячої та молодіжної організації Українського козацтва "Молода Січ", створеної в нашому селі Старокозаче Одеської області, дебют на всеукраїнському рівні. На сьогодні в нашій організації налічується 108 осіб. Чим ми займаємось? Влітку, окрім занять з орієнтування на місцевості, правилам розташування наметового табору, вміння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми познайомилися з засобами зв'язку, трохи попрацювали у цій сфері і, навіть, маємо свій рекорд з проведення польового телефонного зв'язку на відстані 100 метрів - 43 секунди.
   Зараз ми займаємося художньою самодіяльністю (вчимо танці, козацькі пісні), спортивною гімнастикою і, що саме головне, вивчаємо історію козацтва, традиції і звичаї наших предків, відомих на весь світ козаків. Разом з митним нарядом ми несемо патрульну службу, самостійно сидімо в засідках по виявленню контрабандних вантажів. Окрім цього, з нами двічі на тиждень проводить уроки богослов'я священик нашої Покровської церкви отець Антоній".
   Ось що писали "Одеські вісті" тоді: "Багатолюдно було під час недільної служби у Грецької церкви Білгорода-Дністровського. 39 старокозацьких школярів - козацьких джур та дан приїхали у місто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: "Присягаю бути вірним Богові та Україні. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною." Це не вистава, не театральне  дійство, а повернення до безсмертних народних витоків, до віри батьків, до справи служіння своїй землі, Вітчизні, народу. А чому дівчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнській міфології. А вода - символ життя". (Б.Устименко).
   Молозькі школярі-джури займалися тіловихованням, їздили на екскурсії.
    
   3. Випаснянська N1 школа.
            В школі учителем ДПЮ Гавриленко В.О. у 1999 році була організована джурова козацька організація "Молода Січ", яка прийняла всім своїм складом посвяту в козаки. "Молода Січ" - самодіяльна дитяча організація, яка будує свою роботу на принципах добровільності, демократії та самоврядування. Проводилися конкурси, змагання, козацькі КВК, гри, бесіди.
            Педагогічний колектив не лишився в стороні від козацької педагогіки: впроваджувалися козацькі традиції, проводилися педагогічні ради "Формування національної свідомості в процесі навчання і виховання", "Вплив дитячої організації "Молода Січ" на формування патріотизму школярів".
    
   4.    Вигінська школа.
            У 1998 році директор школи курінний Українського козацтва Біленко В.Ю. та учитель фізкультури осавул Українського козацтва Берлізов А.М. організували дитячу джурову та данову організацію "Молода Січ", яка працювала на засадах Українського козацтва. Було придбано парадний однострій (форма) для козачат, створено атрибутику. Учні почали вивчати історію козацтва, основи військового мистецтва та тілодуховиховання козаків, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах "Молодої Січі" налічувалося 65 членів, практично всі учні 5-9 класів.
    
   5.    Долинівська школа.  
        В школі директором Тома Т.І., завучем Долгошеєнко М.І., педагогом-організатором Молчановою Т.І. у 1996 році було створено дитячу козацьку організацію "Козацький кіш", яка працює на засадах Українського козацтва. В школі створено чітку систему виховної роботи, що ґрунтується на історичних і національних традиціях українського народу. Ведеться гарно оформлений та талановито написаний літопис шкільних справ. Дуже цікаве дозвілля школярів: вечори, свята, КВК, спортивні змагання, Козацькі забави "Суперкозак" - традиційне травневе спортивно-мистецьке свято козачат. Працює шкільний музей села - один з кращих в районі. Спільними зусиллями сім'ї та школи виховується у дітей бажання зберегти родинні традиції, сімейні реліквії, вивчати родовід, прилучати їх до народних традицій, звичаїв, обрядів; етичні норми взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, здатність піклуватися про молодших і немічних.
            "Козацький кіш" пройшов посвяту у козачата. Діти всією душею приймають кодекс козацької честі, зростають в атмосфері взаємоповаги і взаємовиручки, добре поводять себе у побуті, добре вчаться.
    
   6.    Випаснянська (Турлацька) школа.
   В Турлацькій школі козацькому  вихованню приділяють належну увагу директор Тодорова Т.П. та учитель початкових класів Чумаченко В.М.
   Тодорова Т.П.: "... Я вирішила для своїх другокласників влаштувати свято "Козацькі забави".  До святково оформленої класної кімнати завітали батьки, старші та молодші братики і сестрички, друзі. Спочатку другокласники розказували про історію Запорозької Січі, про славних козаків. Потім хлопчики змагались у швидкості чищення картоплі, перетягування канату, віджимання від підлоги; стрибали у мішках, намагались якнайбільше назвати українських міст, виявляли свої мовленні здібності, складали вітальні листівки, які вручали дівчаткам разом з квітами. Всі хлопчики пройшли випробування і були прийняті до козацького загону."
   Чумаченко В.М.: " Я весь час намагаюся на уроках читання і рідної мови дати більше знань дітям про минуле  наших предків. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружний колектив."
   В тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патріотичне виховання дітей (у формі козацького), є закономірність - козацтво, як якість менталітету українця, притягує до себе юні, незіпсовані душі - романтикою звитяги, побратимства, всім тим,  що ми називаємо польотом душі.
    
   7.    Адамівська школа.
   Адамівська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.
   Автором школи є її колишній директор - Тимофєєв В.Я., він же, разом із завучем Лавриненко П.М. та педагогом-організатором Грищенко В.Н. - співзасновник Адамівського куріня Адамівської Січі (громадської  дитячо-юнацької організації Українського козацтва). Теперішній директор - Вронська В.М. - примножує славні виховні традиції школи.
   У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені: 1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі.  2. Родинно-шкільне виховання джури та дани.  3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.
   Кожен з етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості і проводиться:  А).Родинно-дошкільне - через роботу з батьками дошкільнят та введення спеціальних курсів до програми дитячого садочка.   Б).Родинно-шкільне - у формі роботи Адамівської школи козацько-лицарського виховання ( а/класна робота за рахунок варіативної частини з основних дисциплін козацько-лицарського виховання; б/позакласна робота за рахунок гуртків, у формі Козацької республіки - одна з форм самоврядування учнівського колективу та класних козацьких загонів; в/позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації "Молода Січ" Українська козацтва ).  В). Громадсько-родинне - у формі діяльності місцевого осередку Українського козацтва (Адамівського куріня) та жіночої громади Українського козацтва.
   Основна мета Адамівської школи козацько-лицарського виховання - формування в родині, школі й громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і духовністю. Практика роботи школи свідчить, що  введення потенціалу козацько-лицарської духовності у виховний процес значно полегшує формування вільної, зі стійкими морально-вольовими якостями й силою духу особистості.
    
   8. Духовне виховання.
   Практично всі педагоги, які впроваджували в практику своєї школи
   козацьку педагогіку, вважають, що  в систему виховної роботи з козачатами, крім тіловиховання, треба вводити й духовне виховання, що на практиці означає   введення християнської моралі.
   Генеральний суддя Буджацької Січі Б.Устименко: "У нас церква відокремлена від держави, але в одеських єврейських школах учнів ознайомлюють із змістом свячених книг. В польських школах вивчають Біблію. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховності, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б із канонічними заповідями, щоб дитина змогла відрізнити добро від зла."
   В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.
   Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так, щоб не було соромно перед людьми.
   Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютних вічних норм співжиття допоможе у потрібну хвилину підлітку (юнаку) - він не буде вагатися, втримається,  не піде на умовляння  товаришів, адже матиме приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу...
   Формування духовності як основної якості людини, визначення її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя дитини - основні напрямами роботи духовного виховання. 
   Отже, тривале функціонування і понадситуаційний, інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесі виховання дітей та молоді й спонукають нас - педагогів - до вироблення засобів і методів їх засвоєння учнями...
    
            Аналіз діяльності педагогів в напрямку козацько-лицарського виховання учнів свідчить, що ефективність цієї роботи значною мірою залежить від особи, яка спрямовує діяльність колективу, її впливу на оточуючих. Загальні риси цього процесу (формообразуючи фактори): 1. Наявність ентузіастів. 2. Залежність результатів роботи від особистих якостей ентузіастів. 3. Залежність результатів роботи від посади, яку займає ентузіаст (адмінресурс).
  
                                                                    

ІІ. КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

                

       Душу - Богові! Життя - Батьківщині! Серце - людям! Честь - нікому!

 

   Козацтво організувалося в критичний для України час,  відновило на національних ідеалах  державу і виховало покоління лицарів.
   Відродження козацьких традицій сьогодні є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - духовно постане Україна. Особливо цінними ідеї козаччини є для української армії.                                                                                                                                 
   В програмі діяльності Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить більшість Білгород-Дністровських  козацьких об'єднань, є такі слова:
   "Враховуючи унікальність козацтва, як  соціального явища світового масштабу, що воно несе в собі  неосяжний національно-духовний, морально-виховний і військово-патріотичний потенціал; що Українське козацтво є наша українська форма демократії і державності і форма військового устрою; що структура організації Українського козацтва легко вписується в адміністративний устрій України і підкріплює його, МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобілізація енергії  на економічне процвітання і підняття добробуту людей..."
    
   1. З 1991 року в місті Білгороді-Дністровському діяло Задністрове козацьке земляцтво. Група вищих офіцерів 180-ї дивізії на чолі з її начальником штабу - полковником Токаревим А.Є. створила  козацьке земляцтво - складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант Білгород-Дністровської залоги - полковник Слєпухін М.О. До складу організації входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. - за посадами - командири полків, військовий прокурор...
   Штабом земляцтва було розроблено цікавий документ - "Ідеологія козаччини", який слугував фундаментом для розробки статутів усіх наступних об'єднань козаків Задністров'я.
   На початку 90-х років почалося скорочення Збройних Сил; було розформовано 180-ту  дивізію, офіцерів-козаків було звільнено з армії.
   Залишившись без пенсій та квартир, офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав  за межі Одещини. Але козаки залишилися вірними козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році - до його отамана Слєпухіна М.О. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.
    
   2. У 1994 році князем Аргутінським-Довгоруким було організовано кооператив "Рюрик" при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ - об'єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В. В., Зуєв О.І. Першим писарем Січі (начальником штабу) був письменник Мисюк В.С.
   Харчук Ю.І. - один із співзасновників Буджацької Січі - сказав: "Із закриттям Задністрового козацького земляцтва - козацька ідея в Задністров'ї не вмерла - оскільки землі Буджаку потребують захисту"...
    У складі осередка було багато впливових та знаних осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливості консолідувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка російського імператорського престолу; керівництво  дворянським зібранням Півдня України та ін.), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, бо за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиноі у країні козацької організації всеукраінського масштабу. У складі  Січі діяли козацькі осередки в Сараті (Іванов С.І.), Тарутіно, Арцизі, Татарбунарах, Кілії, Їзмаїлі, "але тамтешні полковники, крім саратського Сергія Іванова, майже нічого не зробили для відродження козацтва" (Б.Устименко). Було проведено коло з організаційних питань, на якому була затверджена нова редакція Статуту Січі, який відтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження січової старшини; керівництво Січчю перетворювалось із одноосібного на колегіальне; отаманом було обрано Деордицю І.М., писарем Черв'яка О.О. До Білгорода-Дністровського приїздив Гетьман Українського козацтва В.Мулява, який мав зустрічі з керівництвом Буджацької Січі та Білгород-Дністровської паланки.
   В кінці 90-х років керівниками Січі було обрано Скляренко М.П. (отаман) та Воробйова В.М. (писар).
    
   3. З 1994 року працює Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків-пасічників, яке очолює Городецький Л.Г. В паланці ніколи не було розбрату - паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу.
   Найактивнішими членами козацької паланки пасічників були - Берлізов Андрій,  Костецький  Євсей, Марин Георгій, Сердцевич Дмитро, Панаїт Федір, Денисов Іван, Денисов Юрій, Греча Яків, Соловєнко Володимир, Сидоренко Володимир, Чумаченко Василь, Швачка Петро, Відман Іван, Смаглій Павло,  Хоменко Євген, Вітряк Микола-старий. 
   Згодом до пасічників приєдналися козаки міста Білгорода-Дністровського Майстро Анатолій, Василь Якименко, Ігор Лелеченко, Білоусенко Павло, Вітряк Микола-молодий, Вітряк Борис, козаки Адамівського куріня - Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Завацький Дмитро, Гамар Іван, Гречко Леонід...
   На енергію та бажання козаків робити справи милосердя звернула увагу влада - ми почали взаємодіяти: отримали приміщення під канцелярію, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбінату, готували документацію для відкриття ринку "Козацький привіз", будівлі козацької церкви...
   Білгород-Дністровська паланка входить до складу Українського козацтва ( перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновіл). Від Чорновола група козаків паланки отримала перші козацькі нагороди - Хрести з мечами. Першим в паланці цей Хрест отримав Л.Городецький.
   Для розвитку козацтва у Білгород-Дністровському (місті та районі) Леонід Григорович зробив дуже багато. Він налагоджував роботу курінів по селах ( цих курінів - 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугілля за цінами вдвічі нижче комерційних, відкрив перукарню, яка обслуговує пенсіонерів, інвалідів, організував пункт самозабезпечення козаків продуктами харчування, зокрема, там реалізується якісний мед, дешевший, ніж на ринку і ще багато реальних справ.
   Л.Городецький очолив і приймав безпосередню участь у роботі з забезпечення козаків одностроєм: через Міністерство оборони України та речову службу Одеського військового округу обозна служба паланки придбала офіцерські мундири кольора морської хвилі. Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамівської школи.
   Була придбана ритуальна козацька зброя, бунчуки, перначі, виготовлені прапори та корогви. Розроблені козацькі ритуали - прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та ін. Паланка почала співпрацювати з православними священнослужителями. Був свій козацький капелан - отець Микола.
   Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва.
             
   4. З 1994 року працює Адамівський курінь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складі Білгород-Дністровської паланки. Він виник у Адамівці як козацька добровільна народна дружина; взаємодіяв у справі охорони порядку на території сільської ради з районним відділом МВС, з районною радою, з 27 бригадою Білгород-Дністровського гарнізону, з прикордонниками Старокозацької прикордонної залоги...
   Першими реєстровими козаками Адамівського куріня були Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Дмитро Завацький, Гречко Леонід, Козаченко Олександр Іванович, Козаченко Олександр Антонович, Рибальченко Віктор, Куліков Руслан, Даниленко Іван, Маринеску Микола, Кульчицький Анатолій, Николайчук Юрій, Басюк Віктор, Козубенко В'ячеслав, Чеботюк Олександр, Білоус Василь, Козубенко Феодосій, Гончаров Віктор, Лавріненко Юрій, Деревенча В'ячеслав, Одорожа Ігор, Лазуренко Дмитро, Макаренко Федір, Макаренко Сергій, Редько Сергій.
   Адамівський курінь налагодив роботу з відродження прогресивних козацьких традицій, плідно співпрацював з органами місцевого самоврядування. Метою його діяльності було сприяння місцевим органам влади в забезпеченні громадського порядку, боротьбі із злочинністю і правопорушеннями.
    
   Кінець ХХ століття в козацькому русі характеризується як період росту організацій різного направлення та чисельного росту членів цих організацій. Причиною цьому слугувало підвищення загального інтересу до справ козацьких у країні і зокрема Указ Президента України "Про День Українського козацтва".
            Збільшення кількості членів козацьких організацій веде до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій. Якщо керівництво толерантне, мудре - відміни в поглядах ведуть до розвитку організації, покращання її роботи, зміцненню авторитету в широкому загалі. Але якщо керівництво організації авторитарне, не терпить інших поглядів на розвиток руху, крім своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще...
            Подібна ситуація у кінці ХХ століття склалася в Українському козацтві на всіх рівнях - від всеукраїнського до місцевого, зокрема в Одеській крайовій та Білгород-Дністровській районній та міській організаціях.
    
   5. В 1998 році було створено Білгород-Дністровський козацький Кіш. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.І., Черв'як О.О., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В., Оленєв І.П.
    
            6. Від Білгород-Дністровського козацького Кошу відпочкувався 1-й Білгород-Дністровський Окружний полк ім.П.Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.І., Дейна М.К., Оленєв І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенков О.П., потім козаки отаманом обрали Врублевського М.В.
    
            7. Від полку відійшов Білгород-Дністровський Окремий курінь ім. С.Білого, співзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., козаки Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ  отець Микола Григоращенко. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулиці Плавневій; над воротями майорить державний прапор.
           
            Розпорошеність заважала козакам плідно працювати (де два українця - там три гетьмана).
    Л. Городецький писав ще у 1999 році: "Чи може щось об'єднати  козацьких лідерів?
   Об'єднати може тільки Гетьман України - глава держави - признаний авторитет. Хто? Сьогодні це вакансія. Діждемось президентських виборів, якщо буде вибір.
   Які перспективи розвитку відродженого козацтва? Перспективи відкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом і не збиватися ради хвилинних вигід.
   Йти крізь терни і без сумнівів служити людям в їм'я Добра і Господа, їм'я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але іншої дороги до Правди в козаків бути не може.
   Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом діяльності козацтва, чи результатом іншого Промислу - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були сторонніми свідками подій.
   Щоб не соромно було підписатися під гаслом: "Слава Богу, що ми козаки!", - треба виборювати свої вольності, разом навалюючись на перепони і ті перепони ламати, а не обходити."... 
    
   Початок ХХІ століття в Білгород-Дністровському районі для козаків ознаменувався якісним ростом і загальною зацікавленістю влади у співробітництві. Це було пов'язано із Указами Президента України про створення державної Координаційної ради з питань розвитку козацтва (такі ради були в Одесі і в Білгороді-Дністровському - при обласній та районній державних адміністраціях) та прийняттям Національної програми розвитку козацтва в Україні.
   Почали працювати:
   8.  Білгород-Дністровський курінь  Війська Запорозького - отаман М.М.Возний;  Монашівська сотня (автономно у складі куреня, отаман - В.П.Ткаченко).
   9. Жіноча громада Чорноморського козацького війська Українського козацтва - керівник Л.Я.Горлачова.
   10.  Білгород-Дністровський курінь Чорноморського козацького з'єднання Українського козацтва, отаман В.П.Білоус.
   11. Задністрова Січ (регіональна неформальна організація козаків межиріччя Дунай-Дністро), отаман В.Тимофєєв.
    
   Цікаве спостереження: нові козацькі організації завжди утворювалися із появою нових лідерів - й надалі я прогнозую ріст цих організацій із приходом у козацтво  осіб - носіїв нових ідей.
   Новим у козацтві (і характерним для цього періоду) було співробітництво козаків усіх осередків ("час збирати каміння"), особливо коли необхідно було проводити масштабні заходи - участь у Дні міста Білгорода-Дністровського, у відкритті пам'ятників Т.Шевченку (м. Білгород-Дністровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), організація екскурсій для школярів у Київ, на кораблі Чорноморського флоту (Адамівська, Вигінська, Долинівська школи), районне свято на базі Адамівської школи, Свято козацької пісні, посвят у козачата  учнів Долинівської (директор Тома Т.І.)  та Турлацької (директор Тодорова Т.П.) шкіл, у козаки всесвітньо відомого фольклорного ансамблю "Веселка" (керівник М.І.Нікіруй), хлопчачого ансамблю "Гроно" (керівник Б.М.Нікіруй), ліцеїстів Тузлівського НВК  та ін...
   Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регіональний козацький щомісячник "Річ про Буджацьку Січ" (тут друкуються  статті теоретиків козацького руху, новини козацької діяльності, художні біографії лідерів козацького руху Буджаку та ін.).
   Було прийнято регіональну програму відродження та розвитку Українського козацтва на Одещині  на 2002-2005 роки. Метою територіальної програми відродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабії є -  подальший розвиток козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолідацію суспільства.  
   Згідно програми, козацтво Буджаку зосередило зусилля на: історико-просвітницькій та дослідницькій діяльності; військово-патріотичному вихованні (із впровадженням козацьких традицій у навчальні заклади та в лави армії); спортивному розвитку; розвитку фермерських господарств та підприємницької і ремісничої  діяльності; співпраці  з органами правопорядку та адміністраціями і органами самоуправління; обстоювання засад релігійного виховання.
   Влітку 2005 року було сформовано Координаційну раду козацтва при Президенті України; готується Закон про козацтво, Національна програма розвитку козацтва на 2006-2010 роки...
              Завдання отаманської верхівки козацтва Буджаку - не втягувати козаків  в згубну конфронтацію та релігійні, мовно-національні, політико-економічні інтриги (бо на сучасному етапі козацтво як єдина політична сила не сформувалась!) і щоб утримувати козацтво від цих інтриг - більше займатися вихованням та просвітницькою діяльністю, розвивати культурні осередки - козацькі хори, ансамблі, театри; піклуватись про козацькі ліцеї і табори відпочинку та спортивного загартування дітей і молоді.
   Ми не повинні  насаджувати зневіру. Не можна в такій ситуації будувати цивілізовану державу; козаки повинні не дозволяти морально і духовно перетворювати українців на націю, в якій панують і буття якої визначають панікери, провокатори і духовні дезертири.                                                                                                                                                                       
   Як сказав козак академік-письменник Б.Сушинський: "Ми живемо в мирній європейській державі. Найбільша мужність полягає в тому, щоб кожен з нас, українців, на своєму робочому і житейському місці, щоденно - борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова - підтверджував козацьку вірність в ім'я України, козацьку мужність задля захисту України, козацьку працьовитість і порядність задля процвітання України.
   Оце вона і є - житейська, біблійна, а отже й козацька мудрість нашої Національної ідеї. Бо: велич козацької Української Національної ідеї - у величі козацького духу!"
                                                       
    

ІІІ. КОЗАЦЬКІ ХУДОЖНІ КОЛЕКТИВИ

    
   У кого немає культури, у того позитивних якостей лише половина. Від особи, яка не пройшла школи мистецтва, завжди віддає грубістю; людині потрібно шліфувати себе, прямувати у всьому к досконалості.    
           Грасіан.
    
            В статутах усіх сучасних козацьких організацій Задністров'я мовиться про необхідність розвивати козацьку культуру, зокрема:
            Чорноморське козацьке військо, Чорноморське козацьке з'єднання: "...створення козацьких фольклорних колективів, ансамблів";
            Окремий полк ім. П.Орлика, Білгород-Дністровський Кіш Буджацької Січі: "...відродження, утвердження і розвиток української культури";
            Програма "Джура" Українського козацтва: "Організувати дитячі фольклорні колективи з вивчення козацької пісні та танцю, української народної пісні та танцю";
            Статут Молодої Січі Українського козацтва: "Відродження козацьких мистецьких традицій: кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, різьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, іконопису";
            Програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: "п.4. Вивчити можливості й утворити у районах нові козацькі творчі самодіяльні колективи, надавати підтримку створеним мистецьким колективам, провести районні фестивалі-огляди козацького мистецтва".
    
   1.    Козацький духовий оркестр.
   Із організацією козацьких осередків в Білгород-Дністровському районі та місті - навесні 1996 року від військового оркестру Білгород-Дністровської залоги (гарнізону) відбрунькувався козацький духовий оркестр (малий склад). Він складається з труб (3), баритону (1), тенорів (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керівник козацького духового оркестру - Радченко Степан Федорович.
            Козаки обслуговували козацькі заходи: конференції, зустрічі з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальні послуги за помірними цінами...
            Найактивнішими учасниками оркестру було створено ядро - козацьку раду - члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонід, Литвин Петро, Хомко Анатолій, Радченко Володимир, Лісовий Анатолій.
            Приємно було пройтися головною вулицею Білгорода-Дністровського з козацьким оркестром.
    
   2.    Хор української народної пісні "Мрія".
   16 років тому молодий, енергійний, талановитий Іван Зорило прийшов на завод медичних виробів (сьогодні ВАТ "Гемопласт") з метою створити хоровий колектив. Й це йому вдалося.
            В 1989 році на базі заводу медичних виробів було створено хор української народної пісні. До складу хору входять люди різних професій, різних національностей, але всі вони великі любителі української народної пісні.
            Через три роки колективу було надано звання "Народний". Кожен рік хор давав звітний концерт перед робітниками та керівництвом заводу. Жодне свято не проходило без його виступів. Завжди радісно й тепло артистів зустрічали не тільки заводчани, але й жителі міста й району.
             Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломів, свідоцтв; брав участь в міських, обласних, міжнародних фестивалях. На одному з таких фестивалів - "Травнева калина" - зустрілися з таким ж колективом з міста Кривий Ріг. Зав'язалася творча дружба. Колектив запросили на фестиваль української народної пісні до Кривого Рогу. Декілька разів приїздив криворізький хор до Білгорода-Дністровського.
            Керівництво заводу багато допомагало колективу, виділявся транспорт для поїздок, матеріальна допомога артистам, був на заводі свій хорклас. Колектив преюмівався турпоїздками до Ленінграду, у Карпати, Крим.
            Але змінюються часи, змінилося керівництво міста, заводу. Змінилося й наше життя. Із-за матеріальних проблем на заводі скоротили ставки баяністів та керівника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матеріальної підтримки.
            Але хор не розпався, він продовжує жити й радувати своєю піснею народ. Ось вже п'ять років керівник хору й баяністи працюють з колективом безкоштовно, п'ять років колектив не має ніякої підтримки від міста. Проводили репетиції й в ПТУ-10, й в міській бібліотеці, й в рибопромисловому технікумі. Сьогодні артисти мають приміщення на території міського пологового будинку. В 2004 році виділили старе складське приміщення , його відремонтували за свої кошти, виписали дошки й керівник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хорклас й сподіваються, що тут вони будуть працювати постійно.
            В колективі 38 осіб різних професій, різного віку й різного характеру. Але за п'ять років вони дуже здружилися, "загартувалися" й стали великою співучою, веселою родиною й живуть за девізом - "Нам пісня жити й перемагати допомагає".
    
   3.    Ансамбль української народної музики "Веселка".
   Дехто із англійців чи не вперше почув про Україну, коли ансамбль "Веселка" побував в Великобританії на Міжнародному музичному фестивалі, який проводиться під патронатом принца Уельського. І хоч у святі брало участь майже півтораста колективів із шести десяти країн світу, концерт наших співвітчизників, у якому було відтворено яскраві і поетичні українські обряди, справив на розважливих жителів Альбіону незабутнє враження. На їх запрошення ансамбль через рік побував і на наступному фестивалі.
   "Веселці" вже тридцять років. Нині це сталий колектив української пісні зі співочою та хореографічними групами, власним оркестром народних інструментів. Виріс ансамбль із троїстих музик, організованих подружжям Михайлом Івановичем та Валентиною Опанасівною Нікіруй. Про Нікіруїв кажуть, що у них трійко діточок: Богдан, Зоряна та ще "Веселка", і всі вони щедро обдаровані талантами.
   У складі колективу - студенти та викладачі педагогічного училища. Їх Нікіруї прискіпливо відбирають за конкурсом, а потім ще "школять" у підготовчих групах перш ніж включити до основного складу. Адже ансамбль гідно носить звання народного, а це зобов'язує постійно тримати його у високій художній формі, вдосконалювати майстерність співаків, музикантів і танцюристів до професійного рівня.
   Керівник - Михайло Іванович - великий знавець українських пісенних традицій, особливостей національного мелосу, ніколи не прагнув перетворити ансамбль на академічний колектив. Не випадково на всеукраїнських та міжнародних фестивалях і конкурсах, зокрема у Польщі, Югославії, Болгарії, Німеччини, Англії, слухачів завжди вражало дуже природне і не натужне звучання "Веселки". Голос у неї м'який, проникливий, ніби огортаючий. Так завше співали на весіллях та на вечорницях.
   Саме обрядові пісні становлять основу репертуару колективу. Із студентськими фольклорними експедиціями М.Нікіруй об'їздив мало не всі села Придністров'я, збираючи невідомі зразки гаївок, щедрівок, весільних та обжинкових пісень. За роки копіткої пошукової роботи таких знахідок стало на великий фольклорний збірник, який вже підготовлено до друку.
   За час існування "Веселки" її школу пройшло більше півтисячі студентів педучилища, і всі вони, незалежно від обраної спеціальності, на все життя стали палкими шанувальниками української пісні. А ще за ці роки в ансамблі з'явилися колективи-паростки - співочі й інструментальні гурти, організовані по всій Україні його колишніми вихованцями. Таких уже налічується близько тридцяти.
   ...Неповторні хвилини щастя, коли співаєш улюблені з дитинства пісні в унісон із знаменитим ансамблем, відчуваючи і себе трошки артистом. І відбиваєш долоні в шалених вдячних оплесках, і плачеш сльозами радості. Тому що наша народна пісня - то душа України.
   Знову щемно співає сопілка Михайла Івановича, а Валентина Опанасівна, яку білгород-дністровці називають своїм "буджацьким соловейком", виводить "Над горою місяць сходить" - найпершу і найулюбленішу пісню із свого репертуару. А в ансамблі їм акомпанують і підспівують Богдан та Зоряна, яким нести далі музичну естафету батьків...
    
   4.    Ансамбль української народної музики "Гроно".
   Ансамбль української народної музики "Гроно" був створений у 1997 році на базі міського Центру дитячої творчості. У цьому ж році колектив вперше став лауреатом міського і обласного конкурсів-оглядів "Таланти твої, Україно". У складі ансамблю працює три різновікові групи, що складає 45 гуртківців. Ансамбль "Гроно" є лауреатом І, ІІ та ІІІ ступенів ХІ, ХІІ, ХІІІ, ХІУ, ХУ обласних в рамках Всеукраїнських оглядів-конкурсів "Таланти твої, Україно".
   Творча діяльність колективу спрямована на відродження української народної пісні. Весь склад ансамблю - хлопчики, тому і репертуар колективу побудований на українських похідних маршах, козацьких піснях, думах, баладах.
   Ансамбль української народної музики "Гроно" веде активну роботу з естетичного виховання юних слухачів, з пропаганди українських народних пісень. Колектив користується великою популярністю у мешканців міста, є постійним гостем у навчальних закладах, у дитячих таборах відпочинку та санаторіях Затоки та Сергіївки. Колектив є активним учасником дитячих свят, концертів і акцій, які проводить міський Центр дитячої творчості.
   В основі успіху колективу полягає системність навчавльно-виховного процесу: гра на музичних інструментах, пошук і відтворення пісенного матеріалу, розвиток вокальних здібностей дітей. У 2003 році ансамбль "Гроно" прийняв участь у Всеукраїнському фестивалі козацької пісні "Байда", де здобув звання лауреата. Того ж року хлопці прийняли участь у святковому концерті на Всеукраїнській козацькій Раді в Національній Опері України. А влітку 2005 року вокальне тріо ансамблю представляло Україну на ХХІІІ конкурсі "Лемківська ватра" в Польщі.
   Керівник - Богдан Михайлович Нікіруй - народився в найбільш музичній сім'ї нашого міста. Його батьки - Валентина Опанасівна та Михайло Іванович - викладачі педагогічного училища, а також керівники ансамблю української народної музики "Веселка" (відомого не тільки на Україні). Зростав у творчій атмосфері, просоченою духом справжньої української культури. Батьки з малих років брали його з собою на концерти, фестивалі, творчі вечори...
   Як каже Богдан, життя - це пошук. Ніколи не треба опускати руки, треба шукати. Й саме головне - ніколи не треба забувати, хто ти й звідкіля; яким би не було твоє становище, головне - це повірити в свої сили. Ось тоді й можлива робота, й результат обов'язково з'явиться.
  
  

ІУ. СУЧАСНИЙ СТАН КОЗАЦТВА ЗАДНІСТРОВ'Я

 

   Ми живемо у жорстокі і непередбачені часи. Ніхто не знає, які випробування чекають на нас і нащадків наших. В цьому світі, як і за часів татарської навали, ніхто не рахується із слабкимта беззахисним. Тому ми, українці, як і наші героїчні предки, мусимо бути сильними, розумними і непереможними. Тільки так ми будемо здатні зберегти себе, свій народ і свою Батьківщину. Слава Україні! Слава героям!                                                Б.Устименко
    
   Практично в усіх країнах були різні воєнізовані групи населення, які виконували специфічні функції, пов'язані з військовою службою (Іспанія - реконкистадори, Швейцарія - кнехти, Балкани - гайдуки, клефти, граничари, Україна - козаки, гайдамаки, Індія - гуркхи, Японія - самураї). Виникало військове громадство в період смут, в умовах прикордонних конфліктів, релігійних війн і війн за національну незалежність, здіснення колонізацій. На початкових етапах існування основним заняттям таких громадств була війна напіврозбійницького характеру. Однак пізніше вони або переходили на службу до держави на договірних началах, або щезали...
   Логіка історичного процесу невблаганна - при закритті "прикордонних" зон потреба в відважних й умілих вояках-колонізаторах минає.
   Але козацтво (зокрема, на Буджаку) проіснувало до початку ХХ століття. Цьому сприяли такі причини:
   - існування територій, що потребували колонізації (до речі, наш Буджак); це виступало своєрідним "гарантом" існування козацтва, найбільш пристосованого для рішення колонізаційних завдань;
   - в державі, в якій є феодальні пережитки, із режимом, що спирався на досить вузьку соціальну базу, козацтво як опора самодержав'я було "приречено" на "підтримку" із боку уряду й "захист" від розмиву як військового стану.
   По мірі укріплення державності й експансії держави на прикордонні території у козацтва не було іншого шляху, як увійти до державного організму на умовах відбуття служби, збереження, з поступовим відмиранням декількох вольностей або зникнення козацтва загалом. Що й відбувалося в пореформений період (з 1890-х рр.), а завершились ці процеси  в роки громадянської війни й сталінської модернізації...
   Вже до початку Першої світової війни козаки були лише військовою силою з неефективною економікою й були анахронізмом, який пережив свою доцільність для держави. Процес індустріалізації, модернізації, репресивні міри знищили ідентичність козаків, від них залишились лише легенди...
   Відбулася втрата традицій через фізичне винищення значної частини козаків і членів їхніх сімей (1919-1920 роки - "розкозачування"), депортації козацького населення в інші місця (20-30-ті роки ХХ століття), а в місцях традиційного проживання - розбавлення чужинцями-некозаками (20-40-ві роки ХХ століття). В Буджаку - теж саме, тільки ворогом місцевого козацтва виступала боярська Румунія. Такий стан був на початок 90-х років ХХ століття, коли в Радянському Союзі почався бурхливий рух визволення від гніту тоталітарного комуністичного режиму, відомий під назвою "перебудова".
   Модернізація держави порубіжжя ХХ-ХХІ століття в якості свого природнього слідства припускала певне пожвавлення зацікавленості до політичної архаїці та традиціоналізму. Концепт "світлого майбутнього" який характерний для радянської епохи, було змінено на "світле минуле". Практичною проявою цього "кидка назад" стало виникнення багатьох організацій, які будувалися на основі середньовічних, за своєю суттю, політико-правових, соціальних понять: стану, корпоративізму, жорсткої ієрархічності. Як гриби після дощу, виникали численні дворянські зібрання, купецькі гільдії та ін. Одним з яскравих проявів подібного роду став рух за "відродження козацтва".
   Ще до розпаду СРСР лідери й активісти нового руху оголосили головною своєю метою "відродження" козацтва. Це поняття до теперішнього часу залишається ключовим для всіх програмових документів українських неокозаків. Із самого початку їх ідеологи сприймали історичне минуле як норму, яку необхідно відновити. Це виразилося в різних формах: від атрибутики (відродження козацьких прапорів - Задністрове земляцтво) до висування територіальних претензій до сусідів, які займають "козацькі землі" (Буджацька Січ).
   Стихійний рух відродження козацько-лицарських традицій в Україні започаткував  І етап загальноукраїнського козацького відродження. Хронологічно цей етап охоплює події 1984 - 1991 рр. і характеризується  відновленням  зацікавленості історією українського козацтва та власною родовою спадщиною. Саме тому виник дещо романтичний потяг до славного козацького минулого. Ще одним доказом активізації козацького відродження в Україні (зокрема на Буджаку) стала активізація політичного життя під гаслом визволення України.
   У 1989-1999 роках козаків "опікувало"  керівництво КПРС та КПУ. "Перебудову" політичної лінії КПРС-КПУ по відношенню до козацтва, яка намітилася в кінці 1980-х років, можливо пояснити декількома причинами.
   По-перше, партійному керівництву необхідно було тримати під контролем процес формування багатопартійності, а відтак, й громадські течії, які виникали в результаті цього руху.
   По-друге, в умовах кризису офіційного світогляду,  КПРС потрібні були нові ідеологеми.
   По-третє, якийсь новий рух повинен був стати одним з важелів протидії українському РУХу Чорновола, інструментом його стримування. Тоді ж й пройшов перший розкол (козацтво РУХу й "реєстровці"). Подальші політичні події (серпневий путч 1991 року, президентські, парламентські, місцеві вибори та ін.) показали, що ідея "загальнокозацької єдності" (як і в 1917-1922 роках) приносилась в жертву політичним пристрастям (на Буджаку - розгром Задністрового земляцтва, Буджацької Січі).
            Гасло визволення України стало у 1990 році прапором єднання всіх тих, хто  сприймав козацтво як споконвічну силу, що виборювала волю України. Наслідком цього стало об'єднання козацьких осередків в єдине Українське козацтво. В цей час перебування у лавах Українського козацтва було певним випробуванням на мужність (на Буджаку - перебування в лавах Білгород-Дністровській паланці, Буджацької Січі, За дністрового земляцтва), бо офіційна влада почала ставитись до цієї структури відверто вороже. Поряд із цим невизначеність пріоритетів, брак досвіду і авторитетних провідників суттєво ускладнювали розбудову козацьких структур. Саме тому піднесення 1990-1991 рр. не було належним чином використано у справі становлення підвалин Українського козацтва. Після здобуття Україною незалежності те, що об'єднувало і вело вперед козацькі структури, зникло.
            В нових умовах 1992 р. розпочався ІІ етап відродження козацької спадщини на Україні. Він, насамперед, характеризувався пошуком пріоритетів у розбудові Українського козацтва. На жаль, впливи родових козаків і тих, хто розумів необхідність орієнтації на спадкові цінності козацького лицарства, були слабкими. За таких умов виявилась відсутність єдності і намагання підмінити традиційний козацько-лицарський істотний критерій чим завгодно:
   - абстрактним патріотизмом;
   - козацькими демократичними традиціями;
   - бізнесово-господарчою та фермерською діяльністю;
   - охоронною діяльністю;
   - клубами "козацького відпочинку".
   Наслідком цього стала розмитість та відсутність єдиного підходу до визначення критерію приналежності до козацького товариства (відповідно до сутності історичної козацької спадщини). Результатом цього стала криза і дезорієнтація Українського козацтва у середині 90-х рр. ХХ ст. Найяскравішим виявом цього стало утворення паралельних місцевих та загальноукраїнських козацьких організацій (утворення на Буджаку багатьох районних та обласних структур). Так розпочався ІІІ етап козацького відродження в Україні, коли штучність та формалізація цього процесу набули загрозливих розмірів.
            Починаючи з кінця 2001 року можна виділити ІУ етап козацького відродження. Він характеризується посиленням уваги держави до розвитку козацьких структур і зустрічним прагненням отримати державну підтримку зі сторони більшості новітніх козацьких об'єднань. Ця тенденція нагадує ситуацію кількарічної давнини в Росії, коли козацький рух було поділено на реєстровий і на нереєстровий, хоча цілий ряд проблем так і не було вирішено. Для ситуації з відродженням козацького руху в Україні ця перспектива є неоднозначною, бо цей рух є занадто кволим, розрізненим і слабо пов'язаним з традиційним родовим устроєм. Такий стан речей загрожує повною формалізацією українського козацького відродження.
   Козацькі організації стоять відокремлено у загальній масі об'єднань громадян за інтересами, соціальним статусом чи грішми. Нечасті публікації в пресі, присвячені козакам, в основному стосуються  або парадної сторони їхньої діяльності (усі про перебіг Великих Рад і масових нагороджень самодіяльними орденами), або фінансових сторін особистісних конфліктів усередині козацького руху. Насправді за парадним антуражем - усілякими шароварами, вольтижуванням і клонуванням гетьманів - від очей широкої громадськості ховаються цікаві процеси.
            У запеклій боротьбі між комуністами, націонал-демократами козацтво займало скоріш вичікувальну, ніж активну позицію (хоча спочатку козацтво утворювалося як активні охоронно-штурмові загони РУХу - брало участь у хресних ходах, церемоніях покладання травянистої рослинності до підніжжя бронзових борців і антуражна охорона неформальних заходів РУХу).
            Оскільки здобуття незалежності України відбулося мирним шляхом, призначення козацтва і його подальша доля змусила губитися в здогадах не тільки нове керівництво України, але і самих лідерів козацтва. Сотні молодих і фізично міцних чоловіків в козацькій формі опинилися на узбіччі політичних процесів (особливо це стосується Білгорода-Дністровського, де відбулася ліквідація гарнізону; сотні молодих офіцерів залишилися без роботи).
            І війни ніякої ні з ким не було. Куди бідним січовикам податися? Поки козаки думали, закрилася остання ніша - рекет. Організована злочинність вже набрала бойовиків і козакам не знайшлося місця навіть серед "биків". Можливо, це був як раз той випадок, коли інертність керівництва, його небажання що-небудь робити, зробила козацькому руху добру послугу. Практично ніхто з козаків - за одиничними випадками - не заплямував себе зв'язками з вітчизняними і закордонними мафіозі.
            Таким чином, до середини 90-х років козацькі організації в Україні ( і на Буджаку) виявилися в стані недофінансованості і недозатребуваності. Коли немає якоїсь об'єднуючої сили, цілком природно, в середині будь-якої організації починається пошук і "призначення" винних. Українське козацтво стрясає цілий ряд скандалів, розколів і виключень з рядів.
            Головна проблема козацтва - визначити свою роль у соціально-політичному житті суспільства. Козацтво - соціально-політичний моноліт чи плід тимчасового компроміса між владою та частиною суспільства?
            Спроба сучасних реформаторів збудувати нове суспільство з орієнтацією лише на економічні, ринкові розрахунки, неминуче провалиться. Суспільство засновується лише на ідеї моральності й цементується духовними прагненнями народу. Ідеологія козацтва фундується на таких засадах: Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в організації свого життя й на усвідомленні святого свого обов'язку - захищати рідну українську землю й українську державність ("Душу - Богу! Серце - Людям! Життя - Батьківщині! Честь - нікому!"). Це стало в перебігу віків свого роду генетичною особливістю козацького характеру. Й в сучасному суспільстві, коли значний відсоток населення України розгубив, не мав або розміняв свої ідеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбільш стійким носієм національно-історичних традицій українського народу, здатне зіграти роль свого роду каталізатора громадської самосвідомості, очолити всенародний рух за відродження України-Батьківщини.
            Сучасні зміни геополітичної ситуації (тероризм, територіальні претензії Румунії до України - Буджак) висунули на порядок денний питання про додаткові гарантії захищеності та безпеки, територіальної, державної цілісності, забезпечення мирного проживання населення, підтримка на достатньому рівні мобілізаційних ресурсів. Цими обставинами в теперішній час продиктована увага державних структур до українського козацтва.
            На сучасному етапі в Україні, Російській Федерації та Білорусії козацтва відроджуються головним чином як громадські організації з культурологічними, господарськими, виховними, охоронними та іншими функціями. Трансформація цих організацій у військові не передбачається. В Придністров'ї на рівні Закону визначено, що козацтво виступає як громадський рух з воєнізованим характером діяльності, а головним його завданням є захист Вітчизни, сприяння зміцненню та розвитку державності і державної влади.
   Нерозвиненость законодавчої бази відродження та розвитку Українського козацтва може бути пояснена тим, що процес розбудови козацьких організацій в Україні  іде мляво. Істотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначеність цього процесу.
   Початок здійснення державної політики України щодо козацтва, як правило, пов'язують із прийняттям Указу Президента України (Л.Кравчук) за N141995 від 04.01.1995 року "Про відродження історико-культурних та господарчих традицій Українського козацтва".
   Тоді ж почався процес з очищення лав козацтва від політичних екстремістів, із залучення до "відродження" менш ангажованих, але більш кваліфікованих лідерів (на Буджаку приход до керівництва Городецького Л.Г., Скляренка М.П., Царенкова О.П., Врублевського М.В., Тимофєєва В.Я., Маринеску М.К., Городниченка П.М., Білоуса В.П., Возного М.М., Ткаченка В.П.). В цьому сенс "одержавлення" уособлює для козацтва в цілому позитивну тенденцію, бо дає йому шанс на приведення себе у відповідність з реаліями сучасного громадянського суспільства. Але рішення питань, пов'язаних із визначенням основ козацької служби, в майбутньому.
   Можливо, включення козацтва в систему "держава" призведе до виникнення статусу військових козачих спільнот, які будуть поєднувати в собі риси й держави й громадської організації.
   Що є українське козацтво у минулому й сучасному часі? Що ми активно "відроджуємо" й намагаємось "використати"? Чи зможе козацтво зайняти свою нішу в ХХІ столітті? Як в сучасних умовах силами громадської організації відродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких людей? На якій основі відроджувати козацтво?
   Історія українського державотворення переконливо свідчить про те, що в цьому історичному процесі, порівняно з іншими суспільно-політичними силами, козацтво відігравало вирішальну, провідну роль. Тому національні інтереси України вимагають створення державних документів, зокрема законів, постанов, які б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої націотворчої і державотворчії потуги, залучення до його лав найширших верств співгромадян з метою пробудження і спрямування їхньої енергії на розв'язання  історичних завдань, що стоять перед нашим суспільством і державою.
   Факти неспростовно свідчать, що високі духовні набутки українського козацтва, його видатних представників - державних і політичних керманичів, діячів науки і культури на сьогодні залишаються невідомими широким верствам нашого суспільства. Не пробуджена і незадіяна до конкретних державотворчих справ і не організована в козацькі форми інтелектуальна, духовна і практично-дійова енергія сотень тисяч наших співвітчизників; вона ще "дрімає", "спить" і не набуває продуктивних і ефективних, суспільно корисних форм, справ і чину державотворчого характеру.
   Оформлення й згуртування козаччини швидше відбувається в тих регіонах, де загострюються військові міжетнічні, міжнаціональні, міждержавні конфлікти (Кубань, Прикавказ'я, Придністров'я). Відсутність можливостей виконання військових функцій призводить (як показує досвід) до розброду і хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу веде до невизначеності подальшої долі і самого козацького з'єднання. Ситуація може змінитися лише за умови зміни пріоритетів козаччини із військових на господарські й культурні. Це не означає, що козакам на державному  рівні не може бути довірено охороняти кордони країни чи наглядати за правопорядком усередині держави (приклад - чергування козаків на ділянці Старокозацької прикордонної застави). Сучасні козацькі формування можуть стати повноцінною національною гвардією, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхідна допомога держави. І не стільки матеріальна, скільки юридична.  Саме на державному рівні мають бути вирішенні питання щодо юридичного статусу козацьких військ.
   Справжнє відродження козацтва на Україні почнеться тоді, коли до його лав увіллється молодь, що вболіває за народні справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне і матеріально багате майбутнє (молоді козаки, які пройшли школу козацько-лицарського виховання - Адамівську, Долинівську, Турлацьку, Вигінську, Старокозацьку, Молозьку, Випаснянську N1, Миколаївсько-Новоросійську); коли теперішні козаченьки чітко усвідомлять, що по них судять про все козацтво і народ у цілому, відмовляться від своїх користолюбних цілей і на перше місце  поставлять служіння народу; коли між козаками і науковцями-просвітянами встановляться тісні зв'язки та налагодиться співпраця на ниві дослідження історико-культурної спадщини козаччини. І тоді відроджене козацтво стане тією широкою суспільно-політичною і культурницькою течією, яка згуртує всі верстви українського народу і зможе цивілізованими методами вирішувати нагальні питання сьогодення в ім'я народу і для народу.
    Для історичних козацьких структур основним змістом і суттю їхнього існування була специфічна військова справа у відповідних суспільно-політичних та природно-географічних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних військово-лицарських традицій сформувалась комплексна система козацького військового буття - козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфічне бойове мистецтво зі зброєю та на його основі - рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної військової магії; пісенно-енергетична практика; особливе світосприйняття) і є сутністю української козацької спадщини.
   Тільки через відродження і поширення основ військово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслідування, а отже і відповідність сучасного козацтва історичним аналогам. Але до сьогодні розуміння пріоритетності дійсного відродження українських козацьких традицій у цьому контексті не досягнуто. Причинами цього є:
   - переважно хибні уявлення про сутність козацької спадщини, що сформувалися під впливом романтично-історичної художньої літератури та певних стереотипів вітчизняної і зарубіжної історіографії, розроблених відносно тих чи інших історіософських концепцій;
   - відсутність сприятливих умов для повноцінного відродження козаччини;
   - розмитість або повна відсутність дійсних пріоритетів козацького відродження;
   - руйнація родових козацьких зв'язків та втрата традиційного козацького середовища ( родовий козак - представник спадкового козацького роду, життєві принципи якого сформувались на засадах цінностей, притаманних специфічному середовищу козаків-воїнів: пріоритетність чоловічого начала у всіх царинах буття; шанобливе ставлення до родових та загальнокозацьких звичаїв;  повага до військової справи взагалі і особливо до специфічної козацької військової спадщини; ознайомлення з основами козацького бойового мистецтва; сприйняття особливих стереотипів поведінки та відносин, заснованих на засадах козацького звичаю; можливе ознайомлення з елементами військової магії; здоровий спосіб життя).
   Основні причини гальмування козацького відродження такі:
   - вплив різноманітних політичних сил;
   - протилежна конфесійна орієнтація;
   - залежність від окремих гілок влади та економічних еліт;
   - особисте ворогування новітніх козацьких керівників;
   - брак конкретної діяльності.
   Але якщо об'єктивно та тверезо проаналізувати процеси, які в теперішній час йдуть в українському козацтві, то ми побачимо, що саме козацтво поки ще розпорошено й неорганізоване. І причин для цього більш ніж достатньо.
            По-перше, козаків розпорошують ті, хто не бажає появи на політичній арені України нової грізної  громадської сили. Для цього козаків утягують до різних апаратних та партійних ігор. Сучасний козацький рух лише встиг набрати силу, а в його середовищі через 75 років після революції з'явились "білі" й "червоні", "самостійники" й "державники", "наші" й "не наші", які готові знову зхрестити шаблі.
            По-друге, розпорошеності цієї підсобляють самі козаки, піддавшись розгулу марнослів'я та егоїзму, пробуджених сучасною революційною хвилею, яка зберегла на своїх прапорах характерний для всіх  революцій гасло: "Хто був ніким, той стане всім!" В результаті цього козацтво й не помітило, як опинилося в тенетах численних паралельних організаційних структур, які між собою ворогують.
   По-третє, відсутність наукового узагальнення багатовікового служіння козацтва Неньці-Україні виявилося при перших кроках  його  державного становлення. Щоб вирішувати проблеми, які виникають, необхідно вивчити механізм функціонування традиційних козацьких військ, проаналізувати діяльність козацтва в період демократичних перебудов й громадянської війни 1917-1922 років. На базі цих досліджень визначити, що можливо використати задля вироблення сучасної єдиної державної політики становлення козацтва й правильно  виявити сутність козацького загалу, козацької громади, козацького війська.
            По-четверте, козацтву необхідно формувати наскрізну систему підготовки й виховання козака як державної людини через сім'ю - середню школу - вищий навчальний заклад (готувати кадри).
   Й так далі...
  
   Отож, бажаючи всім плідної праці з розбудови козацтва, хочеться одного: щоб люди пишалися нами так, як Наливайком, Трясилом, Сірком чи Палієм... А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслужені нагороди, а реальні справи.
    

 В.Тимофєєв, С.Тимофєєва

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   19
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com О.Дремлющий "Тектум. Дебют Легенды"(ЛитРПГ) К.Юраш "Процент человечности"(Антиутопия) А.Ардова "Брак по-драконьи. Новый Год в академии магии"(Любовное фэнтези) С.Росс "Апгрейд сознания"(ЛитРПГ) Д.Сугралинов "Мета-Игра. Пробуждение"(ЛитРПГ) А.Респов "Небытие Бессмертные"(Боевая фантастика) F.(Анна "( Не)возможная невеста"(Любовное фэнтези) Ю.Резник "Семь"(Антиутопия) A.Влад "В тупике бесконечности "(Научная фантастика) Н.Трейси "Селинда. Будущее за тобой"(Научная фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Д.Иванов "Волею богов" С.Бакшеев "В живых не оставлять" В.Алферов "Мгла над миром" В.Неклюдов "Спираль Фибоначчи.Вектор силы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"