Ушанова Светлана Валерьевна : другие произведения.

Сучасне лицарство Заднiстров'я

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Оценка: 5.17*5  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Сучасний загальнодержавний сплеск цiкавостi до iсторiї козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування нацiональної елiти, яка спирається в своїй дiяльностi на нацiональний - козацький! - досвiд державотворення.

С.В.Ушанова

  

Сучасне лицарство

Заднiстров'я

  

2007

   ...Iсторiя вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосiб життя вiльної людини, яка iз зброєю в руках захищала Богом данi їй вольностi й права...
  
   Сучасний загальнодержавний сплеск цiкавостi до iсторiї козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування нацiональної елiти, яка спирається в своїй дiяльностi на нацiональний - козацький! - досвiд державотворення.
   В програмi дiяльностi Українського козацтва є такi слова:
   "...метою козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобiлiзацiя енергiї на економiчне процвiтання i пiдняття добробуту людей..."
   Душу - Боговi! Життя - Батькiвщинi! Серце - людям! Честь - нiкому! Слава козакам! Слава Українi!
   Нехай цi слова служать дороговказом для нас.
  
   0x01 graphic
  
   Ушанова Свiтлана Валерiївна - випускниця iсторичного факультету Одеського нацiонального унiверситету iм. I.I.Мечнiкова. Науковi iнтереси - сучасне козацтво Пiвденної України (Одеська, Миколаївська, Херсонська областi, Автономна Республiка Крим). Автор книг "Сучасне українське козацтво на пiвднi Одещини" (2005), "Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини" (2006). Спiвавтор (iз Тимофєєвим В.Я.) 9-томника (15 книг) "Архiви козаччини Заднiстров'я" (2003-2007).
  

@Ушанова С.В. Сучасне лицарство Заднiстров'я.

СПД СП. Cвiдоцтво про державну реєстрацiю

серiя ВО1 N 394516 вiд 23.02.2006 р.

Замовлення N 21/07-12 вiд 12.06.2007.

м. Бiлгород-Днiстровський.

ВСТУП

"Українськiй козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна i матерiально незалежна людина, яка вмiє панувати над собою, володiє своїми емоцiями, розумом i волею, патрiот України, який постiйно морально, психологiчно, духовно i фiзично готує себе до оборони Батькiвщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честi та гiдностi, дбає про єднiсть Українського козацтва i українства всього свiту"

Статут Українського козацтва.

  
  
   Пiдтверджуючи правоту Нобелевського комiтету, який признає синусоїдальнiсть розвитку виключно важливим вiдкриттям сучасної цивiлiзацiї, в останнiй час багато уваги придiляється iсторiї козацтва, повторюючи на новому виткi етногенетичної спiралi розвиток iнтересу до витокiв нацiональної культури. Це характерне для етапу формування нацiональної елiти, патрiотичний настрiй якої спрямований на обгрунтування української державностi.
   Активiзацiя полiтичного життя пiд гаслом визволення України iнiцiювала вiдродження козацько-лицарських традицiй в Українi, появи козацьких осередкiв та об'єднання їх в єдине Українське козацтво. Сприйняття козацтва як споконвiчної сили, що виборювала волю України, призвела до масовостi руху. За своєю суттю український народ показав себе козацькою нацiєю з прогресивними козацькими звичаями i традицiями, українською нацiональною iдеєю в козацькому варiантi. В українському народi дух козацтва живе в способi життя, дiяльностi i поведiнки, в розвитку козацьких форм самоврядування.Тому актуально вивчення процесу становлення сучасного козацтва, його цiлей, сутностi козацького руху, мiсця його у розбудовi сучасної України.
   У кiнцi ХУI столiття козацтво змiцнюється i видiляється в окремий суспiльний стан зi своєю особливою органiзацiєю з специфiчними порядками й характером життя, з своїм центром. На територiї пiвденно-схiдної України, яку захищала вiд татаро-турецьких загарбникiв мiсцева люднiсть i тi втiкачi, якi йшли з захiдних i пiвнiчних українських земель, де в той час селянство було вже закрiпачене, польськi й українськi магнати i шляхтичi почали закрiпачувати населення, захоплюючи землi, на яких воно мешкало. Для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихiд: покозачитися, визнати владу козацьких старшин i разом з усiм козацтвом, яке на той час уже створило свiй центр - Запорiзьку Сiч, - вступити в боротьбу з панами за свої землi i право бути вiльним хлiборобом.
   Оскiльки козацтво створило свою вiйськову органiзацiю i свiй центр, набуло великого досвiду боротьби проти ординцiв, мало своїх досвiдчених ватажкiв, то, зрозумiло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. Можна вважати, що у тодiшнiх умовах Запорiзька Сiч стала початковим станом у формуваннi української державностi. Отже, Запорiзька Сiч була козацькою республiкою, своєрiдним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ходi визвольної вiйни в серединi ХУII столiття пiд керiвництвом Богдана Хмельницького.
   Пiсля лiквiдацiї польсько-шляхецького режиму, протягом 1648 р. в Українi встановлюється новий державний апарат; складається нова вiйськово-адмiнiстративна i полiтична система, формується українська нацiональна держава, в якiй адмiнiстративний устрiй складався на зразок Запорiзької Сiчi.
   I хоча пiсля лiквiдацiї незалежностi Української козацької держави пройшло 2,5 столiття, головною рушiйною силою у становленнi Української народної республiки 1918 року - Української держави Скоропадського (Гетьманат) стало селянське ополчення "вiльних козакiв", сiчових стрiльцiв, українських козацьких дивiзiй сiрожупанникiв, синьожупанникiв.
   У 1984-1991 роках починається етап загальноукраїнського вiдродження козацько-лицарських традицiй. Козацтво стало силою, що виборювала волю України (Українське козацтво утворювалося як активнi охоронно-штурмовi загони РУХу). Першим Гетьманом Українського козацтва був В.Чорновiл. У 1994 роцi Президент України Кучма Л.Д. став почесним Гетьманом Українського козацтва. А 22 сiчня 2005 року новообраний Президент України Ющенко В.А. став Гетьманом України. Почався Третiй Гетьманат...
   Увага придiлялася козацькому минулому Одещини. Настав час написати i про сучасне козацтво. З iсторiї сучасного козацтва Одеської областi є книги Б.Сушинського "Лицарi Причорноморського степу", С.Тимофєєвої "Сучасне українське козацтво пiвдня Одещини", "Сучасне козацтво Бiлгород-Днiстровщини", В.Тимофєєва "Рiч про Адамiвську Сiч", "Адамiвська громада", "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання", "Рiч про Буджацьку Сiч", "Сучасне козацтво Пiвденноукраїнського Заднiстров'я", "Рiч про Сiч", збiрка статей викладачiв iсторичного факультету Одеського нацiонального унiверситету iм.I.I.Мечнiкова "Одеса козацька", "Чорноморська минувшина", статтi у Всеукраїнських виданнях, Бiлгород-Днiстровського району, Одеської областi козакiв Б.Устименка, Л.Городецького, В.Тимофєєва. Є матерiали на iнтернетсайтах. Створено джерельну базу iсторiї Заднiстрового козацтва з архiвних матерiалiв козацьких товариств, мемуарiв учасникiв козацького руху, епiстолярної спадщини отаманiв козацьких осередкiв (С.Тимофєєва, В.Тимофєєв. Архiви козаччини Заднiстров'я.). Але глобальне законодавче дослiдження i процес вiдродження козацьких традицiй, якi вiдбуваються останнiм часом в Українi, ще й сьогоднi зустрiчають ряд серйозних перешкод. Однiєю з головних перепон є iнформацiйний голод, який витiкає з вiдсутностi або недоступностi впорядкованої джерельної бази, анотованих бiблiографiчних оглядiв, тематичних анотованих дослiджень.
   У книзi, яка пропонується увазi читачiв, висвiтлюється iсторiя виникнення сучасного Українського Козацтва на територiї пiвдня Одещини, його дiяльнiсть. Охоплено перiод з 1989 (початок козацького руху) по 2007 роки. Вивчено i проаналiзовано дiяльностi сучасного козацтва, вiдносин держави i козацтва, колiзiй цього процесу. Зроблено спробу зрозумiти та передбачити мiсце козацтва в українському суспiльствi й державi ХХI столiття, знайти оптимальнi шляхи використання вiдроджуваного козацтва в сучасних умовах. Сама логiка розвитку українського козацтва диктувала структуру книги: козацтво виникло спочатку на Запорiжжi та в Києвi, потiм утворилося в обласному центрi, далi осередки козацькi виникли в районних центрах. Таким ж чином йде огляд дiяльностi осередкiв козацтва вiд Всеукраїнських через обласнi до районних i первинних (мiсцевих). На Одещинi зареєстровано 17 крайових (обласних) козацьких органiзацiй; в пiвденних районах активно працюють лише Чорноморське Козацьке Вiйсько та Чорноморське Козацьке З'єднання. Найактивнiшi осередки козацтва - в Бiлгород-Днiстровському районi (в кiнцi ХХ столiття, в найактивнiший перiод козацького руху, налiчувалося близько 2 тис. реєстрових козакiв). Первиннi козацькi товариства створювалися й в iнших пiвденних районах (Iзмаїльському, Саратському, Кiлiйському, Татарбунарському, Тарутинському, Болградському), але вже пiсля першого року дiяльностi через нечисельнiсть (5-10 членiв в районному товариствi) вони припиняли дiяльнiсть...
   Сподiваюсь, що ця книга буде корисною для всiх небайдужих до визвольного руху, нацiонального вiдродження, iсторiї Батькiвщини.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

РОЗДIЛ I. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО.

  
   1. Вiдродження козацтва.
  
   Козацтво, козацький дух, козацький гарт i козацька звитяга... Лицарське служiння сiчовому товариству, козацькiй iдеї, своєму народовi, Українi... Для кожного iстинного, поважаючого себе українця поняття цi такi ж святi i нетлiннi, як бiблiйнi заповiдi, як вiще, самим життям справджене благословення.
   Сталося так, що органiзацiйно чорноморське козацтво - всi отi запорожцi, що неприкаянно подалися у степи пiсля зруйнування i заборони Запорозької Сiчi - було розформоване i пошматоване, що воно розчинилося по рiзних козацьких кошах та вiйськах, а ще - по мiстах, хуторах, поселеннях i промислах на всьому просторовиську - вiд Кубанi i передгiр'я Кавказу - до Подунав'я. Проте гордий волелюбний дух його, iдея козацької оборони тут, на пiвденноукраїнських територiях землi своєї, українського слова i нацiональних традицiй, не загинули.
   Незважаючи нi на якi заборони та утиски з боку росiйської, а згодом i росiйсько-комунiстичної iмперiї, бунтарський дух п'ятсотлiтньої iсторiї козацького лицарства продовжували жити в думах, надiях, давнiх пiснях та легендах, у мистецькому словi все нових i нових поколiнь українцiв. У вiдповiдностi до законiв царської Росiї i Радянського Союзу вiдродити українське козацтво було практично неможливо, будь-яке, навiть на фольклорному чи iсторично-пiзнавальному рiвнi, захоплення iсторiєю козацтва, а тим паче - спроба з'ясувати iстиннi намiри таких козацьких вождiв, як I.Мазепа, I.Виговський, П.Полуботок, негайно ставали (за комунiстичного режиму) об'єктом занадто прискiпливої цiкавостi агентiв КДБ; а кожен, хто насмiлювався вийти на вулицю у вишиванцi чи завести козацькi вуса, в очах репресивних органiв та україноненависницької частини населення негайно перетворювався на "українського буржуазного нацiоналiста", "бандерiвця" i "ворога народу".Та все ж таки у роки так званої "горбачовської перебудови", коли пiсля розвалу "соцiалiстичного табору" московська, а вiдтак i київська комунiстичнi влади гарячково вiдшукували спосiб урятувати комунiстичний режим, у рiзних мiстах i селах українського Причорномор'я почали створюватися iнiцiативнi групи вiдродження козацтва. Певний час вони, ясна рiч, iснували напiвлегально, але вже наприкiнцi 80-х цi "козацькi гуртки" стали фактором громадського життя навiть на зрусифiкованому пiвднi України.
   Наш народ споконвiку культував лицарськi традицiї виховання. Iз столiття в столiття на лицарських традицiях формувалася елiта нацiї, яка завжди боролася за свободу i незалежнiсть України. Коли в значної частинi наших спiввiтчизникiв занепадав дух, не вистачало сили волi, бракувало вiри в свої сили i можливостi перемоги над ворогом, тодi iсторична необхiднiсть породжувала українське козацтво. Iсторiя вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосiб життя вiльної людини, яка iз зброєю в руках захищала своє право на свободу. Французький iсторик Шерер писав про українцiв так: "Ми бачимо батькiв, що передали своїм синам почуття гордостi бути незалежними й залишали їм у спадок саму тiльки шаблю з девiзом: "Перемогти або загинути!" Так, шаблями нашi предки володiли краще, нiж пером, тому в iсторiї згадки про героїчнi дiяння українцiв залишили iноземцi, але хай краще пишуть вони про нашi звитяги, анiж ми про їхнi!
   Треба сказати, що вся Україна охоплена козацьким вiдродженням, яке триває й досi. На розвиток козацького руху вплинули рiзнi умови та обставини. Серед них слiд вiдзначити - сплеск нацiональної свiдомостi, набуття Україною незалежностi, а також виникнення деяких органiзацiй, як не дивно, саме антиукраїнського напрямку. Наявнiсть таких органiзацiй, члени яких зневажливо ставилися до українського руху, пiдштовхувала патрiотично настроєних громадян (не обов'язково етнiчних українцiв) до входження у козацтво, або iнших нацiонально-демократичних органiзацiй та партiй. Пiдтримувався розвиток козацького руху i на державному рiвнi через низку наказiв i посвiдчень.
  
   Враховуючи iсторичну роль козацтва у становленнi української державностi, а також з метою вiдродження традицiй та звичаїв Українського козацтва 4 сiчня 1995 року вийшов Указ Президента України про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва. Було постановлено схвалити громадськi iнiцiативи щодо державної пiдтримки дальшого розвитку i дiяльностi органiзацiй Українського козацтва, якi об'єднують громадян України, що вiдносять себе до козакiв.
   Через значний внесок громадських патрiотичних органiзацiй таких, як органiзацiї ветеранiв України, Спiлка офiцерiв України, конгрес Української iнтелiгенцiї, Українське козацтво та iншi у державотворення України, з метою вiдродження демократичних, нацiональних традицiй, притаманних українськiй армiї в минулому, а також встановлення тiсного спiвробiтництва мiж вiйськовим командуванням усiх рiвнiв i громадськими патрiотичними органiзацiями, об'єднання зусиль в iнтересах будiвництва Збройних Сил України було видано 22 жовтня 1996 року директиву NД-41 Мiнiстра оборони України О.Кузьмука "Про змiцнення стосункiв вiйськового командування з громадськими органiзацiями" для пiдвищення рiвня допризовної пiдготовки молодi, вiйськово-патрiотичного виховання вiйськовослужбовцiв, повного впровадження української мови у вiйськах, виховання у всiх категорiй особового складу високої свiдомостi, вiдповiдального ставлення до виконання свого конституцiйного обов'язку, почуття любовi до Українського народу, причетностi до будiвництва i розвитку української держави, її iсторiї, особистої вiдповiдальностi кожного за її безпеку .
  
   Враховуючи iсторичне значення i заслуги Українського козацтва в утвердженнi української державностi та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, 7 серпня 1999 року вийшов Указ Президента України про день українського козацтва. Постанова: установити День Українського козацтва, який вiдзначати щорiчно 14 жовтня - в день свята Покрови Пречистої богородицi.
   З метою органiзацiї взаємодiї та координацiї дiяльностi органiв державної влади i козацьких товариств щодо пiдтримки розвитку Українського козацтва 6 жовтня 1999 року виходить Указ Президента України про координацiйну раду з питань розвитку українського козацтва, згiдно з яким вiдповiднi ради створенi при кожнiй обласнiй державнiй адмiнiстрацiї, зокрема на Одещинi.
   З'являється проект Закону України "Про державну пiдтримку Українського козацтва", який повинен регульовати вiдносини у сферi державної пiдтримки Українського козацтва як iсторичної спiльноти українського народу. Проект складається з п'яти частин:
      -- Загальнi положення.
      -- Спiвробiтництво держави i Українського козацтва у сферi її розвитку.
      -- Майно Українського козацтва та державно пiдтримка пiдприємницької дiяльностi.
      -- Вiдповiдальнiсть за порушення прав Українського козацтва.
      -- Прикiнцевi положення.
   На превеликий жаль, проект затверджений не був.
   Українське козацтво послiдовно використовує кращi набутки багатьох поколiнь попередникiв, утверджує, розвиває i боронить нацiональну iдею, сприяє захисту полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних досягнень українського народу, бере активну участь у забезпеченнi його духовного розвитку, фiзичного здоров'я, високої моральностi.
   Для подальшого розвитку i утвердження Українського козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства, було розроблено нацiональну програму вiдродження та розвитку українського козацтва на 2002-2005 роки. Основними завданнями Програми є:
   - використання народних традицiй в усiх сферах суспiльного життя;
   - пiдвищення рiвня вiйськово-патрiотичного виховання молодi, її готовностi до захисту Вiтчизни;
   - залучення козацьких товариств до участi в охоронi громадського порядку i державного кордону;
   - збереження i пропаганда iсторичної i культурної спадщини українського народу;
   - об'єднання зусиль органiв виконавчої влади i громадськостi у використаннi виховних i культурних традицiй Українського козацтва;
   - сприяння пiдвищенню духовностi суспiльства;
   - вивчення, популяризацiя iсторiї та розвитку Українського козацтва;
   - створення додаткових робочих мiсць за рахунок розширення мережi козацьких селянських (фермерських) господарств, промислiв, туристичної дiяльностi;
   - розширення мiжнародного спiвробiтництва Українського козацтва з аналогiчними громадськими об'єднаннями iноземних держав.
  
  
  
  
   2. Дiяльнiсть Українського козацтва.
  
   Становлення незалежної української держави на демократично-правових принципах проходить у складних умовах загальної економiчної кризи, але, незважаючи на це, всупереч зовнiшнiм i внутрiшнiм перешкодам, процес державотворення набув незворотного характеру.
   У справу будiвництва незалежної Української держави, реформування i розбудови її Збройних Сил, вiйськово-патрiотичного виховання воїнiв на традицiях Українського народу значний внесок зробили об'єднання громадян патрiотичного та оборонного спрямування, такi, як органiзацiї ветеранiв України, Спiлка офiцерiв України, конгрес Української iнтелiгенцiї, Українське козацтво та iншi.
   Враховуючи значний внесок громадських патрiотичних органiзацiй у державотворення України, з метою вiдродження демократичних, нацiональних традицiй, притаманних українськiй армiї в минулому, а також встановлення тiсного спiвробiтництва мiж вiйськовим командуванням усiх рiвнiв i громадськими патрiотичними органiзацiями, об'єднання зусиль в iнтересах будiвництва Збройних Сил України було видано 22 жовтня 1996 року директиву NД-41 Мiнiстра оборони України О.Кузьмука "Про змiцнення стосункiв вiйськового командування з громадськими органiзацiями", в якiй пропонувалося:
   - заступникам Мiнiстра оборони України, командуючим вiйськами вiйськових округiв, Пiвнiчного оперативно-територiального командування, начальникам управлiнь центрального апарату Мiнiстерства оборони України, начальнику залiзничних вiйськ, командирам об'єднань, з'єднань i вiйськових частин, начальникам вiйськово-навчальних закладiв, установ, пiдприємств i органiзацiй Мiнiстерства оборони України:
   - в своїй роботi основнi зусилля зосередити на формуваннi та розвитку у вiйськовослужбовцiв патрiотизму, любовi до України, вiдданостi народовi i Конституцiї України, соцiальної i моральної вiдповiдальностi особового складу за захист суверенiтету та територiальної цiлiсностi України, змiцнення вiйськової дисциплiни та правопорядку;
   - для пiдвищення рiвня допризовної пiдготовки молодi, вiйськово-патрiотичного виховання вiйськовослужбовцiв, повного впровадження української мови у вiйськах, виховання у всiх категорiй особового складу високої свiдомостi, вiдповiдального ставлення до виконання свого конституцiйного обов'язку, почуття любовi до Українського народу, причетностi до будiвництва i розвитку української держави, її iсторiї, особистої вiдповiдальностi кожного за її безпеку - в своїй дiяльностi використовувати досвiд роботи громадсько-патрiотичних органiзацiй, статутнi завдання яких спрямованi на змiцнення конституцiйного ладу, незалежностi та обороноздатностi України та статус яких вiдповiдає вимогам статтi 3:14 Закону України "Про об'єднання громадян";
   - при необхiдностi i за узгодженням на вiдповiдних рiвнях складати плани спiльної роботи з громадськими органiзацiями, де передбачати їх участь в заходах патрiотичного виховання вiйськовослужбовцiв, культурно-просвiтницькiй роботi, благодiйництво, отримання вiд них методичної та матерiально-технiчної допомоги;
   - сприяти дiяльностi громадських органiзацiй у виконаннi їх статутних програм в питаннях, що не суперечать чинному законодавству України та вiйськовим статутом;
   - виходячи з вимог Воєнної доктрини України та Закону України "Про Збройнi Сили України" щодо виховання особового складу Збройних Сил України на нацiонально-iсторичних традицiях народу України та використання у Збройних Силах України державної мови, для роботи з допризовною молоддю, участi в органiзацiї i проведеннi занять з гуманiтарної пiдготовки i заходiв культурно-виховної та просвiтницької роботи в Збройних Силах України, залучати, за їх згодою, громадськi органiзацiї;
   - при органiзацiї спiвпрацi з громадськими органiзацiями суворо дотримуватися вимог статтi 37 Конституцiї України про недопустимiсть дiяльностi у вiйськових формуваннях полiтичних партiй та рухiв.22
   19 листопада 2001 року вийшов Указ Президента України "Про Нацiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002 - 2005 роки",23 яка передбачає такi основнi заходи:
   1. У сферi вiйськово-патрiотичної роботи:
   - пiдтримувати заходи проводiв призовникiв на строкову вiйськову службу за участю представникiв Українського козацтва;
   - впровадити навчальнi програми з iсторiї воєнного мистецтва Українського козацтва у вiйськових лiцеях та лiцеях з посиленою вiйськовою пiдготовкою;
   - розглянути питання щодо участi козацьких громадських формувань сприяння в охоронi державного кордону, наданнi допомоги в лiквiдацiї наслiдкiв стихiйного лиха та iнших надзвичайних ситуацiй , в охоронi громадського порядку та профiлактицi правопорушень, державнiй лiсовiй охоронi, рибiнспекцiї.
   2. У сферi створення, вiдродження i вiдновлення та охорони заповiдних мiсць i об'єктiв Українського козацтва:
   - здiйснювати заходи щодо реставрацiї, вiдбудови, використання за призначенням та охорони пам'яток iсторiї i культури Українського козацтва.
   3. У сферi освiти i виховання:
   - утворити Всеукраїнський центр патрiотичного виховання молодi в м.Києвi;
   - утворити козацькi вiйськово-патрiотичнi клуби за мiсцем проживання;
   - започаткувати в рамках позашкiльного виховання у загальноосвiтнiх навчальних закладах програму "Молода Сiч" iз вивченням вiйськово-патрiотичних традицiй Українського козацтва;
   - установити стипендiю Українського козацтва для слухачiв i курсантiв вищих вiйськових навчальних закладiв Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань.
   4. У сферi культурно-просвiтницької дiяльностi:
   - ужити заходiв щодо утворення та розвитку козацьких, мистецьких самодiяльних колективiв i на їх основi проводити фестивалi козацької творчостi;
   - щорiчно проводити Всеукраїнський фестиваль-огляд козацької пiснi "Байда" на батькiвщинi основоположника Запорозької Сiчi Дмитра Байди Вишневецького.
   5. У сферi науково-дослiдницької, пропагандистської та видавничої роботи:
   - здiйснювати науково-пошукову та громадсько-краєзнавчу роботу для виявлення нових об'єктiв iсторiї українського козацтва;
   - продовжити видання багатотомного корпусу документiв "Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi";
   - започаткувати видання Всеукраїнського науково-популярного журналу "Українське козацтво";
   - започаткувати теле- та радiопередачi з iсторiї Українського козацтва "Україна героїчна";
   - створити повнометражнi художнi фiльми з iсторiї Українського козацтва.
   6. У сферi фiзкультури, спорту i туризму:
   - розвивати та популяризувати види спорту, заснованi на козацьких традицiях, та внести їх до Єдиного календарного плану змагань;
   - внести до Єдиної спортивної класифiкацiї України козацькi види єдиноборств "Бойовий гопак", "Спас", "Хрест", "Собор";
   - проводити щорiчно Всеукраїнськi фестивалi з нацiональних видiв бойових мистецтв, Всеукраїнськi та мiжнароднi козацькi змагання з рiзних видiв спорту на Кубок українських гетьманiв;
   - розробити i запровадити воднi, суходiльнi (зокрема кiннi) туристичнi маршрути, пов'язанi з iсторiєю Українського козацтва;
   - створити Центр вiйськово-спортивної пiдготовки молодi "Сiч" у с. Солонцях Цюрупинського району Херсонської областi.
   7. У сферi господарської дiяльностi:
   - узяти участь у розробленнi i впровадженнi програми органiзацiї та пiдтримки козацьких селянських (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських пiдприємств, кооперативiв, садiвницьких та господарських товариств, промислiв тощо;
   - сприяти створенню цiльових позабюджетних фондiв Українського козацтва для його вiдродження, розвитку та пiдтримки.
   8. У сферi природоохоронної дiяльностi:
   - сприяти створенню в областях регiональних ландшафтних паркiв, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва;
   - сприяти розробленню проектiв i побудовi пам'ятникiв гетьманам i полководцям Українського вiйська, кошовим отаманам Запорозьких Сiчей, увiчнити їх iмена в топонiмiцi України.
   9. У сферi мiжнародної дiяльностi:
   - надавати допомогу козацьким органiзацiям у спiвробiтництвi щодо обмiну досвiдом з вiдповiдними товариствами iнших держав та розглянути питання щодо органiзацiї та проведення Всесвiтньої Ради (з'їзду) Українського козацтва;
   - сприяти розвитку мiжнародного туризму, культурного обмiну, спiвробiтництва з мiжнародними громадськими та економiчними органiзацiями для пропаганди iсторiї та сучасного розвитку Українського козацтва.
   10. Iнформацiйно-аналiтичне забезпечення:
   - розробити та впровадити Всеукраїнську систему iнформацiйно-аналiтичного забезпечення дiяльностi Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в регiонах України;
   - забезпечити збирання та опрацювання економiчної, наукової, екологiчної iнформацiї та її використання для здiйснення статутної дiяльностi козацьких органiзацiй. 24
   Козацтво - феноменальний iсторичний витвiр українського народу. Скiльки легенд i переказiв пов'язано iз звитягою та побутом запорожцiв! I майже завжди вони є символом вiрностi в усьому своєму обов'язку, товариству i в коханнi. А давнi малярi зображали сiчовикiв як характерникiв, тобто чаклунiв, яких не брала нi шабля, анi куля - такою великою була сила любовi до цих оборонцiв волi нашого народу.
   - Терпи, козаче, отаманом будеш, - повчали батьки хлопчакiв. А передбачливi застерiгали, Що "козак - душа правдива", отож не смiй лукавити.
   Образ козака-захисника, поборника зла настiльки глибоко увiйшов до генетичної пам'яти народу, в його звичай, духовнi джерела, зрештою став рисою ментальностi, що нехтувати цим не можна. Тим паче тепер, коли постала унiкальна можливiсть реалiзувати українську iдею.
   Це добре усвiдомила Генеральна канцелярiя Українського козацтва на чолi з гетьманом Володимиром Мулявою (народним депутатом України, генерал-майором Збройних Сил України); члени Генканцелярiї: генеральний отаман, кандидат економiчних наук, член Спiлки журналiстiв України, генерал-осавул Василь Остафiйчук, генеральний осавул, заступник гетьмана з оборонно-спортивної роботи, президент Всеукраїнської професiйної лiги контактних єдиноборств, генерал-осавул Анатолiй Попович, отаман наукової управи, кандидат хiмiчних наук Микола Гордiєнко, генеральний писар, кандидат iсторичних наук, старший науковий спiвробiтник Iнституту iсторiї Українського козацтва Нацiональної Академiї наук, генерал-осавул Тарас Чухлiб, генеральний iнспектор, професор Нацiонального аграрного унiверситету, генерал-хорунжий Анатолiй Буртовий, генеральний бунчужний, мистецтвознавець генерал-хорунжий Петро Пiдлобний, генеральний скарбник, заступник гетьмана з економiчних питань, голова правлiння банку "Ажiо", голова ради Асоцiацiї комерцiйних банкiв, генерал-хорунжий Станiслав Аржевiтiн, помiчник гетьмана генерал-хорунжий Олег Шаповаленко, бунчуковий товариш гетьмана, кандидат фiлософських наук, полковник запасу Збройних Сил України Юрiй Мединський).
   14 жовтня 1990 року вiдбулася Велика Установча Рада, яка вiдновила Українське козацтво на всiй територiї України. Вiд дещо романтичного перiоду вiдродження вона перейшла до конкретних дiй в усiх сферах буття. Досить порiвняти масовi заходи на вiдзначення 500-рiччя козацтва (початок 90-х рокiв) та цiлеспрямовану пiдготовку й проведення першого Всесвiтнього фестивалю мистецтв Українського Козацтва "Козацькому роду нема переводу" (жовтень 1997 р.) Серед членiв оргкомiтету цього тривалого мистецько-спортивного свята були вiдомi громадськi та державнi дiячi, мiнiстри, керiвники шкiл нацiональних i схiдних видiв бойових мистецтв.
   До того ж це не була одноразова акцiя. Протягом року в усiх областях, в т.ч. Автономнiй Республiцi Крим вiдбувалися попереднi конкурси: Всеукраїнськi змагання з нацiональних видiв бойових мистецтв "Мiжнародний фестиваль "Козацькi джерела"", вiдбiрковi змагання з морського багатоборства, походи козацької регати вiд Днiпра до Босфору та козацької "Чайки" до Францiї.
   Завершився фестиваль великими козацькими дiйствами у столицi, виступами творчих колективiв i спортсменiв у вiйськових частинах, вузах тощо. Всi цi заходи знайшли своє вiдображення у культурних осередках-театрах, музеях, виставкових залах, а також у радiо- i телепередачах. Так, у Києвi була виставка живопису i скульптури "Козацька Україна" у Сєверодонецьку на Луганщинi експонувалася козацька зброя Григорiя Купченка. А в столичному Будинку кiно переглянуто фiльми на козацьку тематику.25
   Одже, сучасне козацтво вже досить добре заявило про себе. I не слiд ототожнювати його з гуртом акторiв у шароварах , чи учасниками танцювальних ансамблiв i хорових колективiв, що їх споглядали ми у недавнi часи тоталiтарного режиму. Згадаймо як витанцьовували "Гопак" чи стелилися "Повзунком" перед компартiйними бонзами, як спiвали їм про козака-невдаху, котрий, виявляється найбiльше любив "iз сиром пироги".
   Щодо концертного номера з "Гопаком", то вiн тепер виглядає набагать цiкавiшим. Звiсно, той, що його демонстрували хлопцi з ансамблю iменi Вiрського, залишився без iстотних змiн. Iнша справа, коли ведучий оголошує "Бойовий гопак". Це незрiвняне видовище. Бо то є вид бойового мистецтва, що передавалося лише козакам високої моралi. А саме такими були характерники, котрi досконало володiли древньоруськими стилями бою, зокрема "Спасом", "Хрестом", та "Сваргою". У 2003 роцi у Києвi вiдбулася демонстрацiя двобою "Бойовий гопак", що його запропонувала фольклорно-спортивна асоцiацiя "Галицька Сiч", та презентацiя Благодiйного фонду розвитку i популяризацiї цього мистецтва мужнiх. "Бойовий гопак" - це комплексна система гармонiйного розвитку людини, розроблена на основi елементiв лицарської культури українського народу, закодованих у танцях, та власного досвiду львiвського дослiдника бойових мистецтв Володимира Пилата.
   Ми виходимо з того, Українське козацтво за основною суттю є звичаєвим, отож мусить iснувати i дiяти на засадах своїх кращих традицiй, -твердить гетьман Володимир Мулява. - Але вiдродиться воно може лише як модернове. Що це значить? Бути на рiвнi сучасних наук, досягнень виробництва та управлiння, менеджменту i тому подiбне. Згадаймо: козаки першими створили демократичну республiку - Запорiзьку Сiч, були авторами унiкальної на той час конституцiї. Першими застосували ракетну зброю. Проти туркiв, що їх пропустили москалi з пiвночi в тил. I саме козаки були першими фермерами, а це - зародки капiталiстичних вiдносин. Ось що значить бути сучасним у технiцi, господарюваннi та суспiльних вiдносинах.
   До честi гетьмана та Генеральної канцелярiї Українського козацтва вони своєчасно потурбувалися про належне юридично-правове забезпечення нацiональної освiти. Мiнiстерство юстицiї України визнало Українське козацтво мiжнародною добровiльною, незалежною i добродiйною громадською органiзацiєю. Органiзацiєю Всеукраїнського, нацiонально-патрiотичного i, що особливо важливо, оборонно-спортивною.
   Це єдине громадське утворення, з приводу якого є Указ Президента (вiд 4.01.1995 р. "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва". Тим самим визнано важливу роль козакiв, у становленнi нашої незалежної держави, з метою вiдновлення їхнiх звичаїв i традицiй гарантується державна пiдтримка.
   Ми вимушенi були почати з правових основ, позаяк антидержавнi сили намагалися спрямувати нас до червоного, проросiйського iмперського козацтва. Пiд рiзними назвами, але з пiдпорядкуванням "Союзу казаков России и Зарубежья", - коментує гетьман.26 Ось чому за затвердженим Статутом "Українське козацтво - наступник без винятку всiх iсторичних гiлок українського козацтва, якi стояли на державницьких, самостiйницьких засадах вiдновлення незалежностi та розбудови України, у тому числi й вiйська Запорозького: як низового, так i Гетьманського".
   Переєстрацiя Статуту Українського Козацтва у Мiнюстi виявилася також доцiльною справою. Адже комунiсти i соцiалiсти в супрязi з iєрархами Московського патрiархату не одмовилися од спроб спричинити розкол в цiй могутнiй нацiонально-патрiотичнiй органiзацiї, створивши паралельнi структури. I вже є так зване "Войсько запорожское низовое" на противагу "Запорозькому вiйську низовому "Запорозька Сiч", що є складовою Українського козацтва.
   Українське козацтво об'єднає козакiв, нащадкiв усiх гiлок, напрямкiв i течiй козацтва незалежно вiд мiсця їхнього поселення та проживання, громадян України та українцiв iнших країн, якi сповiдують iдею Українського козацтва - вичитуємо зi Статуту. I тут можна ще раз вiдзначити далекогляднiсть i наполегливiсть генеральної канцелярiї, котра зумiла догукатися потужних осередкiв козацтва в дiаспорi, що надають вагому допомогу. (У 1917-1920 рр. вiдродилося Українське вiльне козацтво, частина якого емiгрувала за кордон. Так виникли у США, Канадi, Францiї, Аргентинi, Австралiї та Новiй Зеландiї козацькi кошi, якi iснують досi).
   Одже, українська нацiональна iдея в козацькому варiантi виходячи з того ж таки Статуту, то є оборона українського народу, нашої держави за будь-якої ситуацiї, водночас постiйне пiклування про фiзичне й духовне здоров'я нацiї. А коли так, то козацтво повинно входити у сьогодення й через сферу культури, її матерiальних i духовних формоутворень.
   У полiтично заангажованих (а втiм, не лише в них) може виникнути запитання про стосунки Українського козацтва з партiями. Можна сказати, що й тут пiдхiд - демократичний. Його членами можуть бути представники iнтелiгенцiї, в яких хронiчна вiдраза до полiтиканства викликає своєрiдну алергiю при словi "партiя". Вiдтак тут акумулюється потужний потенцiал нацiї - з гуманiтарникiв i технарiв, науковцiв, педагогiв, спортсменiв, медикiв, вiйськових, взагалi прихильникiв здорового способу життя.
   Дуже важливим є той факт, що Українське козацтво останнiм часом розширило сферу свого впливу, насамперед, на дiтей, пiдлiткiв, студентську та учнiвську молодь. Нарощує зусилля на "покозачення", патрiотичне виховання у Збройних Силах України. Так, у Карпатах iснує прикордонна застава, сформована з хлопцiв козакiв, у Черкасах - учбова козацька застава, а в Тернополi - отаманський полк. Є надiя, що незабаром будуть козаки i в Нацiональнiй гвардiї.
   Нарештi створюється мережа козацьких фiлiалiв охоронних структур.
   В цiлому розпочався процес формування особистостi на основi козацьких традицiй. I це також є доказом поєднання звичаєвого з сучасним.
   Зростає авторитет Українського козацтва й на мiжнароднiй аренi. На кiнно-спортивному святi вiйськових формувань Скандинавiї та Європи у 1995 роцi здивованi шведи сказали В. Мулявi, що козаки за кiлька днiв зробили для пiзнання України значно бiльше, нiж її амбасадори.
   Українськi козаки на вiдмiну од росiйських, нiколи не виконували жандармських функцiй - не без гордостi зазначив гетьман. I за цим звичаєм, з незаплямованим сумлiнням у них - великi перспективи. З покликанням бути в оборонi рiдного народу, культури i його мови, православної вiри, в авангардi утвердження Української держави.
   17-18 сiчня 1998 року в Києвi вiдбулася спiльна Рада отаманiв i повноважних козакiв Українського козацтва. У нiй взяв участь наказний отаман Українського кошу Францiї Серж-Юрiй-Фуке-Отаман. Було заслухано i обговорено доповiдь гетьмана Володимира Муляви "Про поточний соцiально-полiтичний момент в Українi та проблеми державної пiдтримки подальшого розвитку Українського козацтва". План дiяльностi Українського козацтва на 1998 рiк виклав новий головний отаман Українського козацтва Василь Остафiйчук. Про пiдготовку до вiдзначення 350-рiччя нацiонально-визвольної вiйни українського народу проти польської шляхти доповiв генеральний бунчужний Петро Пiдлобний. Було прийнято ухвалу Ради генеральної старшини "Про участь Українського козацтва у виборах 1998 року":
   - рекомендувати у проведеннi виборчої компанiї не вдаватися в середовищi нацiонально-патрiотичних сил до мiжпартiйного взаємопоборювання, уникати нетолерантних методiв боротьби за голоси виборцiв, утримуватися вiд публiчної полемiки мiж собою;
   - українським козакам, якi балотуються до Верховної Ради України або мiсцевих органiв влади, включити до своїх програм основнi статутнi засади Українського козацтва, українську нацiональну iдею в її козацькому варiантi.
   6 травня 1998 року було засновано iнформацiйний бюлетень козацького товариства Київщини "Козацька Рада", в якому розповiдалося про новi нормативнi акти козацтва, звiти козацьких нарад.
   1999 рiк, 24 квiтня були затвердженi пропозицiї козацького товариства Київщини до нової редакцiї Статуту Українського козацтва:
   - про створення в структурi Українського козацтва - Капеланську службу, яка потрiбна для реалiзацiї статей Статуту, для надання членам козацтва духовно-моральної пiдтримки. В зв'язку з тим, що на всiх теренах України, де дiє Українське козацтво, священники, епископи проводять пастирську опiку над членами козацтва, потрiбно офiцiйно, на рiвнi Статуту, визначити статус козацьких священникiв, капеланiв, духовних наставникiв українських козакiв;
   - про змiни у вибори на генеральнi посади, до крайової старшини i т.д.27
   13 березня 1999 року на Радi Отаманiв обговорювались питання про участь козакiв у майбутнiх виборах Президента України. В результатi обговорення було вирiшено пiдтримати єдиного кандидата в Президенти України вiд державницьких сил нацiонально-патрiотичного спрямування та запропоновано Гетьману Українського козацтва пану Iвану Бiласу взяти участь у виборчiй кампанiї (у жовтнi 1998 року ХII Велика Рада Українського козацтва, на якiй вiд Одеси та областi були присутнi 65 делегатiв, через хворобу гетьмана В.Муляви обрала нового гетьмана. Ним став генерал-лейтенант Збройних Сил України, народний депутат України Iван Бiлас). Мета - не дати розпорошити козакiв мiж партiями. З метою єдностi дiй козацтва та СОУ прийняли рiшення про голосування на виборах за єдиного кандидата вiд патрiотичних сил.
   Пролунала нiщивна критика роботи крайової канцелярiї. Виступив скарбник КТК Олег Кузнєцов, який пожалiвшись, що козаки не платять внескiв, запропонував вельми оригiнальний метод "добування грошей": з кожного, хто захоче вступити до рядiв козацтва, брати по 100(!) гривень вступного внеску. Бо, за словами пана Кузнєцова, хоч козаки вважають себе лицарями, але лицарство не в тому, щоб розповiдати про своїх дiдiв, а в тому, щоб заробляти грошi. А за цi сто гривень кожен кандидат в козаки отримає посвiдчення, нагрудний знак та реєстрову грамоту. (За приблизними пiдрахунками, вартiсть цих предметiв може вилитись гривень в 25-30). Пiсля перехресного допиту, який влаштував пану Кузнєцову поважний козак пан Володимир Марченко стосовно того, куди ж пiдуть решта грошей, крайовий скарбник пояснив, що враховуючи те, що в КТК "тимчасово" (вже котрий рiк) нема власного банкiвського рахунку, то грошi товариства йдуть на рахунок благодiйного фонду "Козацьке братство". Вiдомий своєю принциповiстю пан Марченко вияснив таки, що хоча номiнально цим фондом керує пан Короткий, але ведучу роль у ньому грає саме пан Кузнєцов. На запитання, хто ж iще в тому фондi, вiдповiдi не поступило.
   Чимось до болi знайомим повiяло вiд цих слiв. Так можна для поповнення казни благодiйного фонду торгувати козацькими званнями. Преценденти є. За звання генерал-осавула собi, полковника своєму помiчнику, вiдомий фiнансист Валерiй Бабич вже пропонував Козацькому товариству Київщини кiлька тисяч гривень та фiнансування "Козацької Ради". (Преценденти були у всiх ланках козацьких товариств України). До честi товариства треба вiдзначити, що такi "пропозицiї" були рiшуче вiдкинутi як отаманом КТК паном Петренко, так i переважною бiльшiстю старшини. А того, хто вважає себе вiруючим-християнином, доцiльно спитати, кого Христос свого часу повиганяв з храму?
   Ось такi справи козацькi...
   Сьогоднi Україна знаходиться перед вибором. Чи живуть її громадяни в тих умовах, якi нашi пращури окреслювали словом "свобода"? На яких засадах має бути облаштоване українське суспiльство, яку роль у його поступi виконуватиме держава, якi перетворення необхiднi для суспiльного функцiонування нацiонального господарства, якою мусить бути соцiальна полiтика?
   Але козацькi органiзацiї мають не тiльки позитивнi вiдгуки суспiльства, але є й негативнi погляди на дiяльнiсть Українського козацтва. У 2003 роцi одна з київських газет надрукувала статтю Юрiя Космiна "Полiтика в шароварах":
   Україна - країна козацька. Козак у нас i на гербi, i в пiснях. Козацтво чи не єдиний зв'язок українцiв зi своєю iсторiєю, головний предмет нашої гордостi. Козаком зараз бути модно. А стати ним зовсiм не важко, мабуть, легше, чим в iншi часи - декiлька десяткiв козацьких органiзацiй завжди к вашим послугам. Логiчне запитання - а чим вони займаються? Тим же, чим i всi, - полiтикою i бiзнесом.
   "Українське козацтво" (два гетьмана на одному конi):
   "Найкрутiша" козацька органiзацiя України - "Українське козацтво". На вiдмiну вiд iнших, тут є даже гетьман, i не один. Гетьманами УК себе називають одразу двоє: Iван Бiлас, гвардiї генерал-лейтенант (злi язики з козацтва, правда, кажуть, що не гвардiї, а внутрiшньої служби), екс-нардеп i кандидат в депутати по 201-му округу (Черкаська обл..) i Леонiд Кучма. З "гарантом" у Бiласа особливо теплi вiдноси. В 1999-му на президентських виборах славний гетьман зняв свою кандидатуру в пользу Леонiда Даниловича, а ще через рiк, як тiльки Олександр Мороз публiчно обвинуватив "гаранта" в злочинах, Iван Григорович, оцiнив ситуацiю, "назначив" Кучму гетьманом i передав йому всi клейноди. Козацтвом тим не менш все одно править Бiлас i вiд свого звання не одказується. Бiльш того, пiдкреслює його кожен раз, коли йде в полiтику. На парламентських виборах-2002 хитрий гетьман зi своїм козацтвом прийшов в "Нашу Україну" Вiктора Ющенка, но вже через декiлька днiв з'явився в першiй п'ятiрцi прокучмiвського блоку Демсоюз-ДемПУ. По словам самого Бiласа, це було зроблено в iнтересах 168 тисяч козакiв, яких вiн представляв як гетьман. Генеральним скарбником Українського козацтва значиться Станiслав Аржевiтiн, голова правлiння банка "Ажiо", а також кум i близький друг Вiктора Ющенко.
   Союз козакiв України (гроза торговцiв i невiрних):
   Друга по чисельностi i перша по загадковiстю органiзацiя - Союз козакiв України "Вiйсько Запорiзьке" (11,5 тисяч чоловiк). Очолює його недавно випущений iз колонiї верховний отаман Олександр Панченко. Посадили отамана в 1998-му за хабар вiд риночних торговцiв (браве вiйсько тодi охороняло запорiзькi ринки). За матерiалами суду, Панченко швидко зорiєнтувався на ринку i почав вимагати у торговцiв откупнi. У 2001 роцi гетьман конкуруючого козацтва Леонiд Кучма помилував Панченка - "за вклад у вiдродження козацтва i добру поведiнку в колонiї". Вийшовши на волю, бравий козарлюга одразу переобрався верховним отаманом i вже на парламентських виборах "став пiд знамена" блоку "За ЕдУ", якому Рада Союзу козакiв пообiцяла "пiдтримку". Особливi стосунки у СКУВЗ з УПЦМП: Панченко є кавалером вищої нагороди цiєї церкви - ордена Святого Володимира Равноапостольського. Проросiйська позицiя i пiдтримка Союзом козакiв (i його дочiрньою структурою - Козацьким вiйськом Запорозьким низовим) Московського патрiархату дозволяє зацiкавленим росiйським силам вiдкрито називати КВЗН "силовою структурою УПЦМП". Окрiм полiтико-релiгiйної дiяльностi, союз козакiв не забуває й про бiзнес. В запорiзьких дiлових Iнтернет-довiдниках у роздiлi "Охороннi послуги, ОГСО" можна прочитати таке: "Вiйсько Запорiзьке низове - охорона приватних осiб i об'єктiв, вантажоперевiзок i територiй", вказаний адрес i телефон.
   Союз козацьких органiзацiй ("а вам подобається?"):
   СДПУ(о), партiя, яка не поступається своїм суперникам в "понтах", також обзавелася своїм крутим козаком: 44-м номером у списках есдекiв числився Вiктор Дубограй - верховний отаман Союза козацьких органiзацiй України. СКОУ - третя пiсля "Українського козацтва" i СКУВЗ органiзацiя, яка претендує на всеукраїнський масштаб.
   "Запорзька Сiч" (опозицiя):
   "За ЄдУ", СДПУ(о), Демсоюз... Може здаватися, що все наше "свободолюбиве козацтво" присягнуло на вiрнiсть головному "Батьку" - гетьману i його режиму. Однак це не так - є серед козакiв i такi, якi б iз задоволенням устроїли б гаранту "Чорну раду". Правда, їх не багато. Єдиним лiдером козацтва, пiдтримавши опозицiю, став Анатолiй Ярош, кошовий отаман "Запорiзької Сiчi": 20 сiчня був пiдписаний договiр про пiдтримку мiж сiчовиками i блоком Юлiї Тимошенко.
   Вiйсько Запорiзьке (фабрика генералiв):
   Найоригiнальнiша органiзацiя - Вiйсько Запорiзьке. Його верховний отаман Дмитро Сагайдак призначає своїх знайомих i просто гостей в генерали козацтва. Посол РФ Вiктор Черномирдiн, нi з того нi з сього одержавши звання генерала i орден Козацької слави I ступеня: "До цих пiр я був пiдполковником рiзних козацьких вiйськ. Я дуже радий цiй нагородi, але не знаю, чим я її заслужив, а тепер точно буду слугувати..." А продюсер i чоловiк естрадної спiвачки Катi Бужинської Юрiй Коваленков має генерал-осавульське звання тому, що Сагайдак на одному з прийомiв почув "Боже, царя храни" у виконаннi його дружини. Сам бравий отаман є членом екологiчної партiї "Захист" i тому зрозумiло, що лiдер партiї - вiдомий захисник марiхуани i гомосексуалiстiв Михайло Гуцул - також носить звання генерал-осавула Вiйська Запорозького.
   Щодо нацiональної iдеї - народ чекає полiтика, гiдного нашої величної iсторiї, який буде проводити полiтику державного протекцiонiзму, тобто здорового державного нацiоналiзму.
   Хотiлося, щоб Українське козацтво вiдiгравало ще бiльшу роль в нашому суспiльствi, незважаючи на напади з права i з лiва, з верху i з низу. Воно займає, попри все, активну патрiотичну, глибоко нацiональну позицiю.
   I поки кожен козак нестиме в собi найвищi цiнностi Свободи i Честi - то Україна буде жити.28
   Так якi перетворення необхiднi для суспiльного нацiонального функцiонування, якою мусить бути соцiальна полiтика, щоб вiдповiдати iнтересам сiм'ї кожної людини, верстви та усiєї нацiї в цiлому?
   Саме навколо цих питань точаться вiдчайдушно палкi дискусiї, протистоять iнтереси рiзних соцiально-полiтичних сил, олiгархiчних та кланових груп. Настав час зробити рiшучий вибiр, щоб покласти край невизначеностi, згубнiй для народу та його держави.
   Свого часу, три з половиною столiття тому, українське козацтво - найкращi представники свого народу - пiд проводом своїх гетьманiв та отаманiв зiграло видатну роль у першiй хвилi вiдродження Гетьманату. На початку минулого столiття козацтво знову зi зброєю в руках боролося iз ворогами нашого народу. Прийшов час третьої хвилi - час повсякчасної кропiткої, можливо i буденної роботи, роботи фiзичної i розумової, творчої i натхненної.
   Об'єднати українцiв, спонукати їх до державотворчої роботи може iдея "Свободи i Честi", що завжди була притаманна гордим i волелюбним козакам. У рiзнi iсторичнi перiоди соцiальний статус українського козацтва постiйно змiнювався, але у всi часи ця категорiя населення об'єднувала своїх найкращих представникiв - оборонцiв та патрiотiв рiдної землi, дiяльнiсть яких була i продовжує бути надiйним пiдґрунтям для виховання сильних духом та мiцних здоров'ям громадян рiзних поколiнь.
   Сучасне Українське козацтво, спираючись на iсторичний досвiд українського народу, враховуючи надбання людства, пропонує цiлiсну програму побудови нового українського суспiльства, яке б ґрунтувалося на першочерговостi нацiональних iнтересiв України, на її рiвноправному входженнi до сiм'ї цивiлiзованих народiв, на створеннi для кожної людини можливостi забезпечити власною чесною працею гiдний рiвень життя собi та своїй родинi. Козацтво пропонує реальний шлях до добробуту i благополуччя, стабiльностi, реального змiцнення державностi, встановлення полiтичного та економiчного суверенiтету України, змiцнення її мiжнародного авторитету.
   Мета козацтва - вiдродження народних традицiй державотворення та побудови єдиного нацiонально орiєнтованого, економiчно i соцiально ефективного й екологiчно безпечного суспiльства на принципах нацiональної iдеї, свободи, соборностi, демократiї, правової захищеностi та соцiальної справедливостi. Воно прагне сформувати нове поколiння, виховане на нацiонально-патрiотичних традицiях козацької держави. Розраховує на силу i дух козацького народу.
   Першочерговим завданням Українського козацтва є сприяння консолiдацiї суспiльства навколо нацiональної iдеї та християнської моралi, захист усiх iсторичних здобуткiв українського народу, забезпечення матерiального i духовного добробуту кожного українця, його фiзичного здоров'я та високої моральностi; формування мiцної української полiтичної нацiї з усiх громадян України.
   Українське козацтво буде проводити власну, виразно патрiотично i соцiально орiєнтовану полiтичну лiнiю у всiх сферах державного, соцiального, економiчного, культурного будiвництва українського народу, впроваджувати кращi традицiї державницького та патрiотичного руху минулих столiть, сповiдувати його духовну спрямованiсть i поєднувати їх з реалiями й традицiями сучасностi. " В своїй хатi - своя правда, i сила, i воля!" - говорив найбiльший козак Тарас Шевченко.
  
   Нинi Українське козацтво дiє в усiх областях України, АР Крим, Києвi та Севастополi, а також за кордоном у таких країнах як США, Росiя, Австралiя, Великобританiя, Канада, Францiя, Нiмеччина, Аргентина i нараховує у своїх реєстрах понад 200 тисяч чоловiк. Водночас, соцiологiчнi дослiдження свiдчать, що близько мiльйона українцiв вважають себе козаками або їхнiми нащадками. Отже всi вони є потенцiйними членами козацької органiзацiї.
   Активне вiдродження козацтва вiдбувається у всiх регiонах нашої країни. Найкращi козацькi товариства - у Донецькiй, Тернопiльськiй, Житомирськiй, Одеськiй, Сумськiй областях. Однак й iншi крайовi товариства - Харкiвське, Черкаське, Херсонське, Закарпатське, Миколаївське, Кримське, Київське, Вiнницьке, Полтавське - можна вiдзначити за ту велику працю, яку вони проводять щодо впровадження козацької iдеї, вiйськово-патрiотичного виховання молодi, вiдродження iсторичних традицiй українського козацтва. Козацькi органiзацiї тiсно спiвпрацюють з усiма органами державної влади - мiнiстерствами та вiдомствами, обласними i районними держадмiнiстрацiями та радами всiх рiвнiв.
   Згадуючи вiдомий вислiв "хто не шанує минулого, той не має майбутнього", вiдзначимо, що протягом 1999-2003 рокiв вдалося вiдновити багато старовинних козацьких храмiв, серед яких, зокрема, величний Свято-Георгiївський собор Видубецького монастиря. При пiдтримцi Гетьмана та Генеральної старшини на Житомирщинi було встановлено пам'ятники славетним гетьманам - Iвану Виговському та Iвану Самойловичу. Тепер планується встановити пам'ятники й iншим гетьманам: Дмитру Вишневецькому-Байдi-на Тернопiльщинi, Iвану Сулiмi та Iвану Мазепi -на Київщинi, Петру Дорошенку та Михайлу Ханенку - на Черкащинi, Данилу Апостолу - на Полтавщинi, Кирилу Розумовському - на Чернiгiвщинi. Окрiм цього козацтво вiдновлює пам'ять про багатьох козацьких полковникiв та отаманiв: Северина Наливайка, Семена Палiя, Iвана Богуна, Iвана Сiрка, Максима Кривонiса, Петра Калнишевського i т.д. Зараз створено проект щодо побудови в м. Києвi Пантону гетьманiв України та Алеї Українського козацтва.
   На Днiпропетровщинi, Донеччинi та Миколаївщинi утворено козацькi громадськi формування сприяння охоронi державного кордону для надання допомоги в лiквiдацiї наслiдкiв стихiйного лиха та iнших надзвичайних ситуацiй, в охоронi громадського порядку та профiлактицi правопорушень.
   Активно працюють створенi козаками фермерськi колективи. Козаки взяли землю, обробляють її, займаються тваринництвом. Генеральною канцелярiєю вже розроблена "Програма органiзацiї та пiдтримки козацьких селянських (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських пiдприємств, кооперативiв, садiвницьких та господарських товариств, козацьких промислiв, тощо.
   Вiйсько-патрiотичне виховання молодi є одним з головних питань козацької роботи. Добре ця робота поставлена в Сумському, Харкiвському, Донецькому та Одеському козацьких товариствах. Так в Донецьку пiдготовленi 60 чоловiк спецiального козацького вишколу з Донецького iнституту фiзкультури, а одесити плiдно працюють з прикордонниками. Ними утворений загiн сприяння прикордоннiй службi, а також створюються постiйно дiючi табори козацького вишколу. Багато товариств спiвпрацюють iз Збройними Силами України, а допризовна молодь готується до вiйськової служби з урахуванням кращих традицiй Українського козацтва. Проведена пiдготовча робота щодо вiдкриття державного Тернопiльського козацького лiцею iм.. Д. Вишневецького з посиленою вiйськово-фiзичною пiдготовкою. У багатьох товариствах, зокрема, на Запорiжжi, Львiвщинi, Тернопiльщинi, Кiровоградщинi дiють школи, акцiї та гуртки з нацiональних видiв бойових мистецтв: "Бойовий гопак", "Спас", "Хрест", "Козацький двобiй" . Щорiчно у Запорiжжi вiдбувається всеукраїнський фестиваль козацьких єдиноборств.
   У доповiдi Гетьмана України Iвана Бiласа на Великий Радi Українського козацтва пролунали такi слова:29 "Нам, панове козаки, треба твердо зайняти своє мiсце в державi, але не завдяки вмiнню пити горiлку. Вважаю, що український козак - це будiвничий сучасної України як Третього Гетьманату. Президентськi Укази, що стосуються вiдродження козацького руху в Українi, свiдчать про те, що в Українському козацтвi закладено великий державотворчий потенцiал. ... Якщо країна хоче стати могутньою Європейською країною, вона мусить переймати кращi демократичнi традицiї Першої Гетьманської держави. Конституцiя Пилипа Орлика написана задовго до Конституцiї США. Навiщо ж нам сьогоднi будувати суспiльства на зразок американської чи нiмецької демократiї, коли в нас є свої такi мiцнi пiдвалини? Але в умовах теперiшньої вседозволеностi i розпусти, не застосувавши на повну силу принципiв козацько-гетьманської держави, нiколи не зробимо Україну потужною i демократичною".
   За цi роки вийшло багато матерiалiв про дiяльнiсть Українського козацтва в таких всеукраїнських виданнях, як "Україна молода", "Українське слово", "Шлях перемоги", "Президентський вiсник", "Факти", "Дзеркало тижня", "День", "Столиця", "Вартовi неба", "Народна армiя", "Молодь України", в багатьох газетах обласного та районного рiвнiв, журналi "Президент" тощо. Дружить Українське козацтво i з телебаченням, а це -УТ-1, "Студiя 1+1", "УТ-2", "Новий канал", СТБ, якi висвiтлюють козацьке життя зi своїх екранiв. Гетьман та Генеральна старшина протягом 1998-2003 рр. брали участь у багатьох прес-конференцiях в УНIАН, теле - та радiопередачах. Влiтку 2002 року телевiзiйна група Другого нацiонального телеканалу Польщi за сприянням Генеральної канцелярiї зняла телефiльм про дiяльнiсть сучасного Українського козацтва пiд назвою "Повернення Богуна" вiн набрав високого рейтингу на польському телебаченнi. Нещодавно фiльм про козацьку дiяльнiсть вiдзняло телебачення Iталiї.
   На сьогоднi Українське козацтво, нарештi, має свою власну Прес-службу, а також загально-козацьку всеукраїнську перiодичну газету "Свобода слова"", яка висвiтлює життєдiяльнiсть козацьких товариств. Побачило свiт 7 випускiв щотижневика Українського козацтва. На часi видання перiодичного журналу Українського козацтва.
   Вже є упорядкованою вся канцелярська документацiя, налагоджено постiйний, поштовий, телефонний та електронний зв'язок з усiма крайовими товариствами, запроваджено Посвiдчення члена Українського козацтва єдиного зразка, дiють Положення про присвоєння вiйськових звань та про нагородження. Має єдинi козацькi однострої з урахуванням певних регiональних традицiй, що незабаром будуть затвердженi на державному рiвнi.
   Проблема УК - кадровi та економiчнi питання. Незважаючи на те, що козацька органiзацiя є дуже перспективною, треба ще раз переглянути кадри як в генеральнiй канцелярiї, так i в крайових товариствах. Потрiбно, щоб запрацювали обласнi органiзацiї на Iвано-Франкiвщинi, Хмельниччинi, Чернiгiвщинi, Волинi. Отамани козацьких товариств повиннi душа в душу жити з губернаторами, обласними та районними адмiнiстрацiями. Треба вирiшувати питання виконавчої дисциплiни. Це знову кадри. Нi для кого не секрет, що в кожному козацькому товариствi є багато офiцерiв Збройних Сил, учасникiв бойових дiй, керiвникiв виробництва, є навiть генерали у вiдставцi. Треба смiливо опиратися на них, бо це надiйнi, вихованi та освiченi люди, якi стануть надiйною опорою в роботi.
   Протягом минулих рокiв всi структури Українського козацтва брали найактивнiшу участь в життi нашої Держави, її народу. Всi крайовi козацькi товариства вiдзначали рiчницi битв Б. Хмельницького пiд Берестечком, Жовтими Водами, Пилявцями та Зборовом, битву I.Виговського пiд Конотопом, перемоги П.Сагайдачного, I Сiрка, заснування Чортомлицької Сiчi, проводили заходи iз святкування 10-ї рiчницi Українського козацтва (2000) та 10-ї рiчницi Незалежностi України (2001).
   За цi роки налагоджена тiсна спiвпраця з Українською Православною Церквою Київського патрiархату. Проходили неодноразовi зустрiчi Гетьмана з Святiшим Патрiархом Київським та всiєї Русi-України Фiларетом, на яких обговорювалися питання тiсної взаємодiї, захисту православних святинь та вiдновлення козацьких церков. У березнi 1999 року Генеральна старшина та представники козацьких товариств взяли участь у похованнi першого Гетьмана сучасного Українського козацтва В'ячеслава Чорновола. У 2000 роцi представники Генеральної канцелярiї брали участь у перепохованнi праху отамана I.Сiрка поблизу Копулiвки на Нiкопольщинi. Хай їм та всiм iншим козацьким достойникам, якi полегли за нашу свободу, буде земля пухом!
   У багатьох областях України за iнiцiативою крайових товариств вiдновлюються iсторичнi назви населених пунктiв, вулиць, майданiв, мiсцевостей, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва. В окремих областях здiйснюються заходи щодо реставрацiї та вiдбудови пам'яток iсторiї i культури Українського козацтва, впорядкування козацьких могил.
   Фахiвцями УК вiдпрацьовано проект вiдновлення о.Хортиця як козацької святинi. На засiданнi Комiтету з питань культури та духовностi Верховної Ради України з iнiцiативи УК була створена громадська комiсiя з питань збереження та вiдродження Хортицi.
   Особливо хотiлося б вiдзначити чудову органiзацiю i проведення Трьох Всеукраїнських пiсенних фестивалiв козацької пiснi "Байда" - в 2001,2002,2003 роках в мiстi Тернополi. В 2003 роцi на ньому було близько 800 учасникiв i не лише з України, але й Польщi, Хорватiї, Бiлорусiї. Отже, козацький фестиваль став Мiжнародним.
   В 2003 роцi було започатковано i проведено Всеукраїнську акцiю "Лицар Свободи i Честi". Її мета - визначити найкращих представникiв нашого суспiльства, якi конкретними справами утверджують козацьку iдею та демократiю, сприяють консолiдацiї української нацiї.
   З 2000 року проводяться заходи щодо вшанування пам'яти про славетного кошового отамана Запорозької Сiчi Петра Калнишевського. Спецiалiстами вивчалися архiвнi документи, науковцi Українського козацтва виїжджали на Соловки (Росiйська Федерацiя).
   У 2000 роцi Iван Бiлас особисто очолював українських козакiв та групу спортсменiв, якi вперше в iсторiї десантувалися на Пiвнiчний полюс i встановили там прапор Українського козацтва. Ця спортивна акцiя набула великого позитивного розголосу в нашiй країнi та свiтi.
   Треба вiдзначити й те, що у 1999 та 2000 роках весь особовий склад Генеральної канцелярiї здiйснював парашутнi вишколи.
   З кожним роком бiльшої популярностi набувають тi види спорту, якi заснованi на козацьких традицiях. Це - козацькi рiзновиди бойових мистецтв, рiчковi i морськi регати, кiнний спорт. Вже традицiйною стала Чорноморська козацька регата "Київ-Днiпропетровськ-Стамбул", яка започаткована Днiпропетровським козацьким товариством. Проводяться туристичнi маршрути та огляд мiсць, що вiдображають iсторичнi, патрiотичнi, вiйськовi, культурнi та господарськi традицiї Українського козацтва.
   У березнi 1999 року вiдбулася зустрiч Гетьмана та Генеральної старшини з Верховним отаманом Кубанського козацького вiйська В.Громовим, на якiй обговорювалися рiзнi питання взаємодiї.
   Українське козацтво прийняло саму дiйову участь у зустрiчi лiдера свiтового християнства Папи Римського Павла-Iвана Другого. Вiд цього Україна та Українське козацтво тiльки виграли, адже мета Українського козацтва об'єднання усiх українських церков у єдину Апостольську Християнську Церкву. 16 грудня 2001 року було пiдписано угоду про спiвпрацю з Мальтiйським орденом, який є одним з найстарiших лицарських об'єднань у Європi. Влiтку 2003 року укладено меморандум про дружбу i спiвробiтництво з представниками Росiйського козацтва. Делегацiя вiд Українського козацтва у червнi 2003 року брала участь у Великому крузi Росiйського козацтва у Москвi. Нещодавно ми також уклали угоду з Мiжнародними вiйськами козацької гвардiї (Бiлорусь).
   Мине небагато часу й реєстровi структури Українського козацтва, на думку Iвана Бiласа, трансформуються у Вiйська територiальної оборони. Вже тепер дiє чiтка система виховання: козачата - це дошкiльнята; школярi до 12 рокiв - джури; молодi козаки 12-18 рокiв, ну а далi дiйснi козаки - члени Українського козацтва. Для кожної категорiї iснує своя чiтка система пiдготовки. Пройшовши першi двi стадiї, вони служитимуть у козацьких частинах, якi дiятимуть за територiальним принципом. Пiсля служби повернуться в крайове товариство, а в козацькiй частинi за ними залишаться спорядження i зброя. На цьому будується принцип територiальної оборони. Вже зараз Україна подiлена на 5 козацьких округiв - Пiвнiчний, Пiвденний, Схiдний, Захiдний, а в центрi Гетьманський округ. Повсюди дiї козацтва координованi з вiйськоматами та вiйськовими частинами. На базi вiйськових частин постiйно здiйснюється вiйськовi та спортивнi вишколи.
   В 1999 роцi пiдписано угоду про спiвпрацю з Товариством сприяння оборонi України, з яким проведено ряд спiльних заходiв. Налагоджено перiодичну взаємодiю зi Спiлкою офiцерiв України. У 2002 роцi вперше у вiйськовому парадi на День Незалежностi взяла участь козацька сотня. В мiстi Тельмановi на Донеччинi вже працює спiльний козацько-прикордонний загiн, а в Харцизьку офiцiйно вступив в дiю загiн козакiв, який спiльно з МВС сприяє наведенню порядку в мiстi.
   У кожнiй з областей на азi шкiл-iнтернатiв вiдкриває Українське козацтво лiцеї, в яких на основi козацької педагогiки буде опiкуватися "важкими" дiтьми - тими, що опинилися на вулицi, стали безпритульними, наркоманами. Жодна з партiй, нiхто з олiгархiв цим не займається. А козацтво здавна опiкувалося молодим поколiнням, особливо сиротами. Козацтво не залишить цих дiтей i пiсля закiнчення лiцеїв, вiдповiдно до нахилiв i вподобань розподiлить там з них спецiалiстiв. Люди, якi багато рокiв виховувались в дусi любовi до народу й держави, будуть чудовими працiвниками, вони нiколи не стануть на шлях корупцiї.
   Проводилися спiльнi засiдання представникiв Українського козацтва та керiвникiв методичних об'єднань, центрiв технiчної творчостi та юнацьких клубiв у м.Києвi. Налагоджена спiвпраця з Малою Повiтряною Академiєю. Протягом 1999-2003 рокiв вiдбувалися виступи Гетьмана та Генеральної Старшини перед колективами рiзних унiверситетiв, iнститутiв, гiмназiй, шкiл, училищ, iнтернатiв, дитячих садочкiв.
   З 2001 року Генеральна канцелярiя опiкується над Борзненською школою-iнтернатом в Чернiгiвськiй областi. З 2003 року започатковано Всеукраїнський конкурс серед учнiв загальноосвiтнiх середнiх шкiл "Козацька держава" на найкращу письмову роботу з iсторiї та сучасного розвитку козацтва.
   Козацькi школи успiшно дiють на Одещинi, Сумщинi, Полтавщинi, Кiровоградщинi, Донеччинi. Протягом 2001-2002 рокiв на базi Харкiвського державного педагогiчного унiверситету iм. Г.Сковороди засновано Iнститут Українського козацтва, куди на позаконкурснiй основi можуть вступати молодi козаки.
   У квiтнi 2002 року у Харковi спiльно з Академiєю педагогiчних наук України та ХДПУ iм. Г.Сковороди було проведено представницьку мiжнародну науково-практичну конференцiю "Козацькому роду - нема переводу". За козацьким сприянням видано ряд наукових праць з iсторiї козацької педагогiки.
   Разом з Нацiональною академiєю наук України та Науково-дослiдним iнститутом Українського козацтва проведено ряд наукових конференцiй, серед яких - Всеукраїнська конференцiя "Проблеми становлення сучасного Українського козацтва як державотворчої iнституцiї" (Черкаси, 1999); круглi столи, присвяченi видатним козацьким дiячам Б.Хмельницькому, I.Виговському, П.Дорошенко, I.Мазепи та iн. Побачили свiт книжки не лише з iсторiї, але й сучасного розвитку козацтва. Започатковано ряд великих проектiв, серед яких, зокрема, бiографiчна серiя "Гетьмани України" в 25 томах тощо.
   Спiльно з Нацiональною Академiєю Оборони, Українським iнститутом воєнної iсторiї козацтво працює над впровадженням навчальних програм з iсторiї воєнного мистецтва українського козацтва у вiйськових лiцеях.
   Якщо уважно прочитати тепер найголовнiший документ - Нацiональну програму, то зрозумiло, що для її втiлення в життя залученi майже всi нашi мiнiстерства, Нацiональна Академiя наук, обласнi державнi адмiнiстрацiї, радiо i телебачення та iншi iнституцiї i завдання козацтва -йти в ногу з життям, бути на гребнi нашої новiтньої iсторiї, адже український козак - душа правдива, справедлива i незрадлива.
   Багата наша Ненька-Україна талантами в рiзних галузях, кращi її сини стають пiд козацькi знамена, допомагають вiдроджувати козацьку славу, пiдiймати козацький дух. Вони також допомагають матерiально. В день великого подвiйного народного свята - Покрови Пресвятої Богородицi та Українського козацтва тут, на "Мамаєвiй слободi" буде освячено великий храм, який вiднинi i довiку буде носить iм'я берегинi козакiв - Покрови Пресвятої Богородицi, Президент Центру народознавства "Мамаєва Слобода" Костянтин Олiйник - один з не багатьох людей, котрi вкладають заробленi тяжкою працею на землi кошти у нацiональну справу. Можливо минуть роки, або цiле десятилiття i поки той благословенний вклад окупиться належно. I не грошима, а чимось набагато цiннiшим i вагомiшим - всенародною вдячнiстю.
   28.08.2000 року видано Унiверсал Гетьмана Українського козацтва про видiлення козацької молодi в окрему дитячо-юнацьку та молодiжну органiзацiю Українського козацтва "Молода Сiч". 30
   Продовжуючи славу розвитку дитячо-юнацького та молодiжного руху на засадах нацiонально-патрiотичного виховання українського козацького лицарства, пiклуючись про достойне молоде поповнення рядiв Українського козацтва, пiдтверджується прiоритетнiсть молодiжної полiтики в дiяльностi Українського козацтва.
   Ухвалено остаточно вiдокремити дiтей, юнацтво та молодь вiком до 28-ми рокiв в окремi товариства в рамках єдиної самостiйної органiзацiї "Молода Сiч", що знаходиться пiд патронатом Українського козацтва та є його складовою частиною.
   Легалiзувати молодiжнi органiзацiї "Молодої Сiчi" у встановленому законодавством порядку, забезпечити вибори в них власної старшини.
   Забезпечити налагодження чiткої iєрархiчної структури з вертикальною пiдлеглiстю всього особового складу органiзацiї Головному отаману "Молодої Сiчi" та сiчовiй старшинi вiдповiдних рiвнiв.
   Ввести Головного отамана "Молодої Сiчi" як члена Генеральної старшини Українського козацтва до складу Координацiйної Ради з питань розвитку Українського козацтва при Президентовi України.
   Одна з проблем, iснуючих в Українському козацтвi, це внутрiшня проблема - розбрат серед козакiв; розбрат не тiльки в районних, обласних осередках, а й помiж гетьманом i козаками товариств. Не всi вдоволенi його полiтикою. Про це свiдчить, наприклад, заклик отаманiв Черкаського, Кiровоградського, Харкiвського, Київського, Миколаївського товариств в 1999 роцi на знак протесту дiям Iвана Бiласа. 31
   Конфлiкт виник через референдум про недовiру Черкаському мiському головi, крайовому отаману Черкащини Володимиру Олiйнику. Вважали, що це через пiдтримку В.Олiйником у другому турi Президентських виборiв не конкретного кандидата, ставши на боцi народу, який роками не отримує заробiтної платнi, спостерiгає за нищенням України, поступово морально деградує i вимирає. У отаманiв склалося враження, що референдум про недовiру - це полiтична розправа по замовленню - безпiдставнi звинувачення та iнiцiювання псевдо демократами "не зовсiм українського походження". Вони засудили дiї I.Бiласа та деяких членiв Генеральної канцелярiї, вважаючи їх спрямованими на усунення козацтва вiд активної участi в громадсько-полiтичному життi, гендлювання козацькою iдеєю, нехтування думкою козакiв та статутом, перенесення ХIУ Великої Ради Українського козацтва з Покрови (згiдно Звичаю i Статуту, вона мала вiдбутись на Покрову в м.Києвi) до Донецька, мотивуючи це браком коштiв.
   У свою чергу крайовим отаманом В.Олiйником в листi-зверненнi до Гетьмана ( вiд 13.12.1999 року) запропоновано провести Велику Раду в мiстi Черкасах, що знаходиться у вигiдному географiчному положенню вiдносно Донецька, та дасть змогу прийняти участь у Радi багатьом козакам.
   Одним iз головних пояснень цьому було iсторичне значення Черкащини у розвитку козацтва та скрутний матерiальний стан у багатьох козацьких товариствах, що не дає змоги спорядити повноцiннi делегацiї.
   Далi за текстом звернення: "... Не аргументована усна вiдмова, а також вiдсутнiсть офiцiйної вiдповiдi на пропозицiю крайового отамана Черкащини наводить на думку, що вiдношення I.Бiласа до Черкаського товариства та його отамана є упередженим.
   Зi слiв Гетьмана козаки Черкащини "можуть скликати тiльки Чорни ради." Мабуть, Iван Григорович забуває, а може i не знає про те, що в 1997 роцi емблемою Всесвiтнього фестивалю мистецтв Українського козацтва стала емблема обласного фестивалю козацтва Черкащини, на якому був присутнiм Гетьман В.Мулява, що саме Черкащина в 1999 роцi прийняла на себе тягар матерiального забезпечення та органiзацiї Всеукраїнської науково-практичної конференцiї Українського козацтва, що вiдбулася в м. Черкасах.
   Ми впевненi, що Рада в Донецьку добре продуманий тактичний хiд , спрямований на зрив легiтимностi Великої Ради. Проведення її на "своїй територiї" дасть змогу I.Бiласу при нерiвному спiввiдношеннi делегацiй "протягувати" йому потрiбнi рiшення, як це було на Позачерговiй Радi 22.05.1999 року в м. Києвi, де деякi товариства були представленi 3-5 козаками, а частково дезорiєнтована Бiласом i частково йому вдячна донецька делегацiя нараховувала 75 осiб.
   На превеликий жаль, у зв'язку з хворобою не може вiдвiдати Донецьк Почесний Гетьман Володимир Мулява, в принциповостi якого ми не маємо сумнiву.
   Ми глибоко переконанi - те, що вiдбувається в Українському козацтвi - є прямим порушенням козацького звичаю побратимства та честi, i тому саме сьогоднi Українське козацтво потребує кардинальних змiн та оздоровлення.
   Дороги побратими, незважаючи на створення Гетьманом "сприятливих умов" для проведення Ради, та бажанням деяких товариств бойкотувати приїзд в Донецьк на знак протесту дiям Iвана Бiласа, закликаємо не рахуватися з перешкодами, що свiдомо чиняться, спорядити максимальну кiлькiсть делегатiв до м. Донецька, не дати змогу полiтичному банкруту-гетьману, повноваження якого, згiдно Статуту, не пiдтвердженi на Покрову, використовувати мiжнародну органiзацiю Українське козацтво з метою пiдвищення власного полiтичного рейтингу, вiддавати козацтво на вiдкуп, в угоду антинародними силам..."
   У 2000 роцi було розроблено Радою Старiйшин Кальмiуської паланки Українського козацтва "Концепцiю Українського козацтва".
   "Українське козацтво, яке почало вiдроджуватися на початку останнього десятилiття, має стати потужною i впливовою вiйськовою, громадсько-полiтичною, виховно-патрiотичною, консолiдуючою силою нової української держави.
   Виходячи з глибоко вкорiнених в народi iсторичних традицiй українського козацтва, прихильного ставлення до iдеї вiдновлення козацтва, його високого авторитету у рiзних шарах суспiльства, а також сучасних реалiй, iснуючого 10-рiчного досвiду вiдбудови козацьких структур в Українi, доцiльним є такi головнi засади i принципи подальшої розбудови козацького руху:
   1. Основним принципом повинна стати "двоповерховiсть" структурної побудови сучасного козацтва як всенародної, всеукраїнської органiзацiї з видiлення його державної та громадської частини.
   2. Державна частина українського козацтва повинна бути представлена пiдроздiлами спецiального призначення, якi б, зокрема, взяли на себе:
   - охорону державних структур: Президента, Уряду, Парламенту, державних адмiнiстрацiй на мiсцях;
   - утворення спецiальних груп швидкого реагування, озброєних всiма видами сучасної зброї;
   - утворення спецiальних вiйськових козацьких училищ, вищих шкiл, спортивно-вiйськових комплексiв для фахової пiдготовки молодого поколiння з використанням звичаєвих, морально-духовних, вiйськових та iнших традицiй української козаччини.
   3. Громадська частина українського козацтва повинна бути представлена єдиною i широкою мережею громадських органiзацiй рiзних рiвнiв, якi б, зокрема, взяли на себе:
   - комплексну дiяльнiсть по сприянню дiючiй українськiй армiї та флоту;
   - створення мережi козацьких вишкiльних стрiлецьких центрiв для ветеранiв, воїнiв у запасi, якi б дозволяли пiдтримувати i вдосконалювати свiй вiйськово-фаховий рiвень;
  -- сприяння органам правопорядку на мiсцях;
   - сприяння розвитку дiлових, економiчних структур українського козацтва на базi звичаїв самозабезпечення, самореалiзацiї в умовах сучасного правового поля України;
   - iсторико-просвiтницьку та художньо-мистецьку дiяльнiсть серед населення , широкого загалу, що включає всi вiковi i соцiальнi групи, незалежно вiд партiйної, конфесiйної та iншої приналежностi; при цьому українське козацтво усiляко пiдтримує iдею створення єдиної сильної Української християнської церкви на основi Патрiархату в м. Києвi;
   - створення широкої мережi молодiжних козацьких органiзацiй на основi вiкового досвiду вишколу молодого поколiння в дусi патрiотизму, культу здорового тiла i духу.
   4. Вище керiвництво двома структурами українського козацтва - державною i громадською - за посадою здiйснює Президент України, який одночасно автоматично обiймає посаду Гетьмана українського козацтва. Фiнансування державної структури козацтва здiйснюється державою. Громадськi козацькi структури дiють на основi самофiнансування при державнiй пiдтримцi.
   5. Оперативне керiвництво всiм українським козацтвом здiйснює Наказний гетьман, кандидатуру якого з числа українського генералiтету на паритетних засадах визначають Велика козацька Рада i Гетьман.
   6.Велика козацька Рада включає Раду командирiв вiйськових частин, Раду паланкових отаманiв та Раду старiйшин.
   7.Керiвництво паланок включає паланкового отамана, паланкову Раду та паланкову Раду старiйшин. Паланковi отамани обираються Радами паланок. Структура паланок, на якi подiлена територiя всiєї України, включає полки та куренi.
   8. Закордоннi органiзацiї Українського козацтва є громадськими i дiють самостiйно в країнах перебування, але в повнiй згодi i координацiї дiй з керiвними структурами козацтва в Українi."32
   "... Українське козацтво надає велику увагу вiдродженню патрiотизму, гордостi за свою землю, за свою державу.
   Кожний громадянин в Українi, а це корiнний етнос - українцi i представники iнших етнiчних груп, повиннi бути активними провiдниками i носiями нацiональної козацької iдеї, а не пасивними спостерiгачами i споживачами суспiльних i духовних цiнностей. Не нарiкати, мовляв, а що менi держава дала, а замислитися над тим, - що ти зробив для козацької України як держави? I змушувати iнших в цьому напрямку мислити i працювати. А тi, хто не поважає наших цiнностей, або тим паче, мрiють сформувати "п'яту колону" - повиннi зустрiчати осуд." 33
  
   22. Архiви. Т.4. 2003. - 49 с.
   23. Архiви. Т.4. 2003. - 309 с.
   24. Архiви. Т.2. 2003. - 18 с.
   25. Iван Мамота. Звичаєве, модернове//Українська культура.-1998.-N3.-с.19.
   26. Iван Мамота. Звичаєве, модернове//Українська культура.-1998.-N3.-с.19.
   27. Архiви. Т.2. 2003. - 69 с.
   28. Тарас Чухлiб. Поки кожний козак нестиме в собi такi чесноти, як свобода i честь - Україна буде жити//Свобода слова. -2003. - 6. - с.8.
   29. Свобода слова. -2003. - N6. - с.3.
   30. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2004. - 7с.
   31. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.4. 2004. - 23с.
   32. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 17с.
   33. Гетьман України Iван Бiлас. Українське козацтво єдине, як єдина Україна i єдиний Бог. // Свобода слова. - 2003. - N7. - 2с.
  
  
  
   1.3 Статут Українського козацтва
  
   Українське козацтво з перших днiв iснування заявило про себе, як авторитетну громадську силу, котра одразу почала шукати свого мiсця в громадсько-полiтичному спектрi України. А про розвиток цього спектру найкраще свiдчить затверджений 12 жовтня 1991 року Установчою Козацькою Радою "Статут Українського козацтва", згiдно з яким:
   - Українське козацтво є добровiльною, незалежною, позапартiйною, громадською органiзацiєю, яка здiйснює свою дiяльнiсть згiдно з мiжнародними актами по захисту прав людини, своїми iсторичними традицiями, Конституцiєю України, чинним законодавством i цим статутом;
   - дiяльнiсть будується на принципах добровiльностi, рiвноправностi, самоврядування, законностi та гласностi.
   Мета, завдання, дiяльнiсть Українського козацтва:
   Метою дiяльностi Українського козацтва є вiдродження козацької справи - сприяння захисту економiчних, полiтичних здобуткiв української нацiї, людської гiдностi, популяризацiя нацiональних звичаїв, традицiй та козацьких життєвих принципiв.
   Українське козацтво вирiшує такi завдання:
   - сприяє вiдродженню України як суверенної держави, її збройних сил, якi створюються як з оборонною метою, так i для пiдтримання порядку в державi;
   - сприяння вихованню наступних поколiнь у дусi нацiонального козацького лицарства, вiдданостi рiдному народу;
   - проведення роботи по створенню Козацьких Сiчей i поселень як осередкiв розвитку традицiйних форм господарювання i навчання молодi на засадах козацьких традицiй;
   - боротьба проти впливу наслiдкiв тоталiтарної системи на життя рiзних верств населення України, а також проти утворення всiляких тоталiтарних структур.
   Напрями дiяльностi Українського козацтва:
   - Українське козацтво сприяє розвитку української мови, традицiйних козацьких вiйськових умiнь (козацької боротьби "гопак", володiння конем, тощо), народної педагогiки, народних промислiв, вiльного господарювання, ефективних форм захисту навколишнього середовища.
   Українське козацтво в порядку передбаченому чинним законодавством:
   - координує роботу козацьких товариств України, всiляко пiдтримує їхню дiяльнiсть;
   - органiзовує козацькi табiрнi збори i проводить фольклорно-етнографiчнi експедицiї, присвяченi вивченню i розвитку духовних традицiй української землi;
   - проводить спортивнi змагання з козацьких вiйськових умiнь;
   - приймає участь у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi через власнi пiдприємства i установи пiсля реєстрацiї їх як учасникiв цiєї дiяльностi, реалiзує спiльнi iз закордонними партнерами програми, направленi на виконання статутних завдань українського козацтва.
   - спiвпрацює з вiйськовими органiзацiями України з питань дiяльностi Українського козацтва та з питань участi українського козацтва у пiдготовцi юнакiв до служби у Збройних Силах України.8
   1995 рiк. Знято один з важливих моментiв блокування життєдiяльностi, роботи i практичного функцiонування Українського козацтва в результатi перереєстрацiї Українського козацтва, що виразилося реєстрацiєю його нового статуту. У промiжок часу мiж Великою радою Українського козацтва (12-13 жовтня) i невдалою спробою окремих амбiтних заколотникiв провести на Святу Покрову 14 жовтня 1995 року, коли козаки пiшли до Володимирського собору на богослужiння, альтернативну (чорну) раду, яка звелась до 13 осiб i яка нiкого не репрезентувала, були викраденi клейноди, документи та архiв Генеральної канцелярiї. Пiсля операцiї повернення вивезеного був повторно викрадений оригiнал Статуту, що заблокувало переоформлення права пiдпису та користування банкiвським рахунком i перереєстрацiю Статуту Українського козацтва. Шаленi спроби не допустити реєстрацiї нового Статуту Українського козацтва теж подоланi.
   Бiльше трьох мiсяцiв Статут проходив юридичну експертизу та узгодження в рiзних мiнiстерствах i державних вiдомствах України, що дало змогу разом з ним вiднайти новi спiльнi поля спiвпрацi. Новий Статут Українського козацтва вiдкрив ширшi перспективи для роботи i дiяльностi об'єднання.
   Українське козацтво вперше стало Мiжнародною органiзацiєю i отримало правову можливiсть об'єднати всiх українських козакiв свiту незалежно вiд мiсця їх народження, поселення i проживання. Як Всеукраїнська органiзацiя Українське козацтво вперше придбало правовий статус оборонно-спортивної нацiонально-патрiотичної органiзацiї з правом вiйськово-патрiотичного вишколу, вiдродження i розвитку бойових умiнь, козацької боротьби, спортивних бойових мистецтв усiх видiв, стилiв i технiчних комплексiв, проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi зброєю, новiтньою технiкою та транспортними засобами, з правом освоєння сучасних передових методик i адаптацiї мiжнародного досвiду боротьби i бойових мистецтв т. iн.
   У Статутi окресленi основнi завдання та всi напрямки i форми економiчної, господарсько-виробничої, культурологiчної, виховної, навчально-вишкiльної дiяльностi Українського козацтва, його iдейно-теоретичнi та органiзацiйнi засади, правовi i моральнi вимоги до українського козака, етику та етикет, визначено саме поняття
  
   8. Українське слово. - 1996. - N - 3с.
  
   "український козак", обов'язки та вiдповiдальнiсть.
   Одне iз можливостей нового потенцiалу Статуту є те, що:
   "Українське козацтво об'єднує козакiв усiх гiлок, напрямкiв i течiй саме українського козацтва i лише тих, хто сповiдує iдею українського козацтва, практично працюючи на її реалiзацiю, вiдновлення i розвиток";
   "Українське козацтво - спадкоємець i продовжувач iдейно-духовних i моральних засад... українського козацтва... його українських духовних, культурних, органiзацiйних, побутових, вiйськово-патрiотичних i господарських традицiй, але керується лише прогресивними українськими козацькими звичаями i традицiями, якi не суперечать законам України";
   "Українське козацтво - наступник без винятку всiх iсторичних гiлок українського козацтва, якi стояли на державницьких, самостiйницьких засадах вiдновлення незалежностi та розбудови України, в т. ч. i вiйська Запорозького як Низового, так i Гетьманського";
   "Українське козацтво - єдина у своїй цiлiсностi громадська органiзацiя, об'єднання (спiлка) українського козацтва, на структурнi органiзацiї якого поширюється дiя Указу Президента України вiд 4 сiчня 1995 року N14/95 "Про вiдродження iсторико-культурних i господарських традицiй Українського козацтва". 9
   Основна мета дiяльностi Українського козацтва - забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i фiзичного здоров'я українського народу, сприяння розбудови України як суверенної держави, держави самостiйної та незалежної, демократичної i правової, вiдродження української, за своєю суттю - козацької нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї i її козацькому варiантi, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   Завдання Українського козацтва:
   - Українське козацтво традицiйно належало до українського православ'я. Враховуючи соцiальнi реалiї нинiшньої України, нинi має на метi спiвробiтництво всiх християнських та iнших релiгiйних громад, якi щиро стоять на засадах вiдродження, розбудови i розвитку державностi України, її самостiйностi та незалежностi, готовi до захисту територiальної цiлiсностi та кордонiв України, i тому вважає можливим членство їхнiх представникiв в Українському козацтвi. Екуменiчна позицiя Українського козацтва спрямована до порозумiння i створення єдиної Української Апостольської Християнської Церкви, забезпечення духовної єдностi всього українства свiту;
  
  
   9. Архiви козацтва Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 2с.
   - вiдновлення та розвиток на звичаєвих засадах українського козацтва як найвищого виразу способу життя, дiяльностi та поведiнки українського народу, вiдродження та розвиток козацької господарської дiяльностi, створення козацьких Сiчей, паланок i поселень, як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування в межах чинного законодавства України;
   - сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськовому вишколу українських козакiв, сприяння розбудовi Збройних Сил України - (ЗСУ), Нацiональної гвардiї, Прикордонних вiйськ, Митної служби та пiдроздiлiв Цивiльної оборони, сприяння укомплектуванню окремих вiйськових формувань призовниками з Українського козацтва;
   - пiдготовка та патрiотичне виховання нового поколiння в дусi українського козацького лицарства, української нацiональної iдеї, вiдданостi рiдному українському народовi та українськiй Землi-Матерi;
   - вiдродження українських козацьких церков та монастирiв, захист курганiв i козацьких могил;
   - активне сприяння виявленню i покаранню правовими органами розкрадачiв майна українського народу (в межах норм чинного законодавства);
   - сприяння та проведення заходiв щодо охорони i захисту довкiлля;
   - розвиток туризму та спорту ( в т. ч. вiйськово-прикладних i технiчних видiв).
   Напрямки та форми дiяльностi українського козацтва:
  -- сприяння всiм державним органам у забезпеченнi нацiональної
   безпеки України та її державних iнтересiв, пiдтримцi громадського порядку, боротьбi зi злочиннiстю та правопорушеннями, здiйснення охоронної дiяльностi;
   - допомога урядовим органам щодо охорони державного кордону України i несеннi митної служби, у лiквiдацiї надзвичайних ситуацiй, що здiйснюється шляхом створення законних пiдроздiлiв українського козацтва, зокрема: Добровiльних народних дружин Українського козацтва, Варти Українського козацтва тощо, якi мають проходити в державних органах вiдповiдний правовий i фаховий вишкiл, iнструктаж i дiяти в погодженнi з ними;
   - сприяння вiйськовим формуванням України щодо укомплектування окремих пiдроздiлiв призовниками з органiзацiй Українського козацтва, перепiдготовцi українських козакiв - вiйськовозобов'язаних запасу;
   - побудова за погодженням з державними органами постiйно дiючої Сiчi Українського козацтва, органiзацiя традицiйних козацьких таборових зборiв, змагань, фестивалiв тощо;
   - вiдродження традицiйних козацьких ремесел; бойових умiнь (козацької боротьби, спортивних бойових мистецтв, гопака, походiв на конях, човнах тощо), проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi зброєю, новiтньою технiкою та транспортними засобами, освоєння сучасних передових методик i адаптацiя мiжнародного досвiду боротьби i бойових мистецтв;
   - проведення виховної роботи серед юнацтва i молодi, створення та органiзацiя дитячих, юнацьких i молодiжних пiдроздiлiв Українського козацтва: товариств, шкiл, iнших навчальних закладiв, таборiв, пiдтримка їхньої дiяльностi;
   - здiйснення господарської та iншої комерцiйної дiяльностi шляхом створення госпрозрахункових установ та органiзацiй, заснування пiдприємств iз статусом юридичної особи;
   - органiзацiя, проведення наукових фольклорно-етнографiчних, археологiчних експедицiй, конференцiй, семiнарiв, присвячених вивченню i розвитку духовних традицiй українського козацтва;
   - вiдновлення в установленому порядку об'єктiв соцiально-культурного та iншого призначення, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва, iсторичних назв мiст, iнших населених пунктiв, вулиць, майданiв;
   - сприяння законодавчому забезпеченню визнання та пiдняття авторитету i престижу Українського козацтва, розробцi й розвитку його правової, економiчної, органiзацiйно-управлiнської бази та iнфраструктури. 10
   10 серпня 1996 року Генеральною канцелярiєю Українського козацтва було видано наказ N11-96 "Про введення в дiю Статуту Українського козацтва та органiзацiю виконання його вимог та завдань" з перелiком доручень Генеральної канцелярiї Українського козацтва з метою повного та чiткого виконання вимог та завдань Статуту Українського козацтва i забезпечення сприятливих умов для ефективної державотворчої дiяльностi Українського козацтва. 11
   Українське козацтво, являючись добровiльною, незалежною, духовною, позапартiйною, громадсько-полiтичною, всеукраїнською органiзацiєю, яка здiйснює свою дiяльнiсть згiдно зi своїми iсторичними традицiями, законами християнства, Конституцiєю України, мiжнародними правовими актами, Загальною декларацiєю прав людини, Декларацiєю про державну незалежнiсть України, вимогами часу, чинним законодавством i власним Статутом з метою вiдродження козацької справи - захисту духовних, економiчних, полiтичних здобуткiв в українськiй нацiї, людської гiдностi, нацiональних звичаїв, традицiй та козацьких життьових принципiв, має свою судову систему i судочинство.
   Положення про судову систему та судочинство Українського козацтва було затверджено УI Позачерговою Великою Радою Українського козацтва 3 липня 1994 року.
  
   10. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т. 2. 2003. - 2с.
   11. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т. 2. 2003. - 58с.
   Судова система Українського козацтва базується на iсторичних традицiях українського народу i складається iз Козацьких судiв честi сiчей, кошiв, полкiв, паланок, куренiв, сотень i т. д. У своїй дiяльностi Козацькi суди честi керуються Статутом Українського козацтва, Основними заповiдями Українського козацтва та чинним законодавством.
   Завдання козацьких судiв честi i порядок їх утворення:
  -- головним завданням козацьких судiв честi є пiдтримання
   високого козацького духу, дисциплiни, людської та нацiональної гiдностi недопущення дiяльностi, яка може завдати шкоди авторитету Українського козацтва;
   - козацькi суди честi складаються iз суддiв, по одному в об'єднаннях i осередках Українського козацтва, та двох козакiв, що разом з ним здiйснюють судочинство, а також Вищого Козацького Суду Честi;
   - в об'єднаннях i осередках Українського козацтва суддi обираються iз найбiльш достойних козакiв (по одному) строком на два роки i не бiльш двох разiв пiдряд;
   - Вищий Козацький Суд Честi обирається Великою Радою Українського козацтва в кiлькостi п'яти чоловiк - старшин з рiзних регiонiв України та Генерального Суддi строком на три роки i кожний iз суддiв Вищого Козацького Суду Честi не може обиратися бiльше двох разiв пiдряд;
   - до Вищого Козацького Суду Честi обираються козаки-юристи за фахом, або козаки, якi мають достатнiй юридичний досвiд i користуються пошаною у козакiв.
   Справи, що розглядаються Козацькими Судами Честi:
   - про порушення Статуту Українського козацтва; про порушення Основних заповiдей Українського козацтва; про порушення положень, що регулюють дiяльнiсть Українського козацтва; про порушення дисциплiни та стосункiв козакiв мiж собою; про дiяльнiсть, яка завдала шкоди авторитету Українського козацтва; про стосунки об'єднань, осередкiв з органами управлiння Українського козацтва та мiж собою.
   Принципи дiяльностi судiв Українського козацтва:
   справи судiв честi Українського козацтва повиннi розглядатись при дотриманнi трьох принципiв - повноти, об'єктивностi i всебiчностi; за результатами розгляду справи суди i суддi всiх iнстанцiй приймають рiшення у виглядi рiшення, постанови i ухвали.
   Вищий Козацький Суд Честi з метою дотримання незалежностi вiд центральних органiв Українського козацтва може знаходитись в будь-якому населеному пунктi України. 12
  
  
   12. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 97с.
   Структура Українського козацтва:
   Першою ланкою структури сучасного Українського козацтва є первинне козацьке товариство (ПКТ), ним керують виборнi отаман та писар. ПКТ пiдзвiтне районному товариству. Друга ланка - районне козацьке товариство (РКТ), керується отаманом та виборною старшиною (суддя, писар, осавул, хорунжий, бунчужний). Наступна ланка - крайове (обласне) козацьке товариство (ОКТ). Керується виборними отаманами та старшинами. ОКТ пiдзвiтна гетьману та Ген канцелярiї Українського козацтва. 13
   Згiдно з "Положенням про козацькi вiйськовi звання", затвердженi колишнiм гетьманом Українського козацтва В.С.Мулявою, вся старшина подiляється на 4 групи рангiв: 14
   1 ранг - Генеральна старшина (гетьман, генерал-отаман, генерал-осавул, генерал-хорунжий);
   2 ранг - Вiйськова старшина (полковник, осавул, курiнний);
   3 ранг - Молодша старшина (сотник, бунчужний, хорунжий, пiдхорунжий);
   4 ранг - пiдстаршина (гуртовий, ройовий, заставний, старший козак, козак, старший джура, джура).
   Згiдно з цими званнями затверджено i погони з восьмикутними зiрками рiзних розмiрiв у залежностi вiд звання i рангу.
   Форма сучасних козакiв - однострiй - армiйський камуфльований костюм з портупеєю, на лiвому рукавi якого знаходиться козацький шеврон. Шеврон має вигляд щита малинового кольору, в центрi якого знаходиться бiлий козацький хрест, на якому перехрещуються шаблi i булава. Хрест обрамлений дубовим листям зеленого кольору. Над хрестом знаходиться золотий тризуб i надпис "Українське козацтво". На комiрах - ромбовиднi петлицi малинового кольору з зображенням перехрещених шаблi та булави для старшин i двох шабель для козакiв. Багато козакiв разом з камуфльованим костюмом носять вишиванi сорочки. Козаки носять папахи бiлої, чорної та сiрої смушки або цигейки. Деякi козаки носять iсторичнi, старовинного зразка строї. 15
   Органи управлiння Українського козацтва затвердженi Статутом Українського козацтва у вереснi 1996 року: 16
   Первинним пiдроздiлом вiйськово-патрiотичного вишколу та господарської структури i дiяльностi Українського козацтва є застава - не менше 3-х козакiв;
   Застави об'єднуються в рої, рої об'єднуються в загони, загони - в сотнi, сотнi - в куренi (3 сотнi), куренi - в полки (3 куренi), полки у кошi.
  
   13. Одеса козацька (науковi нариси). - Одеса. 2000. - 129 с.
   14. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 78с.
   15. Одеса козацька (науковi нариси). - Одеса. 2000. - 132с.
   16. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 2с.
   Безпосередньо вiдповiдальною перед Генеральною канцелярiєю структурою вiйськово-патрiотичного вишколу i господарської та всiх iнших дозволених українським законодавством видiв дiяльностi є обласне (крайове) козацьке товариство.
   Керiвнi органи Українського козацтва складаються з Великої Ради, Ради Отаманiв Українського козацтва, Ради Генеральної старшини. Вищим керiвним органом Українського козацтва є Велика Рада Українського козацтва, до якої входять делегати базових козацьких товариств (районних i обласних).
   Велика Рада:
  -- визначає i затверджує принципи, стратегiю, завдання i напрямок
   дiяльностi Українського козацтва;
  -- затверджує Статут, вносить до нього змiни i доповнення;
  -- обирає Гетьмана (Голову Ради Отаманiв, Голову Ради
   Генеральної Старшини), Генерального Суддю (Голову Суду Козацької Честi);
  -- дає наказ Гетьману i Генеральнiй Старшинi на рiк;
  -- обирає Генерального Контрольно-ревiзiйного iнспектора, який
   формує склад iнспекцiї.
   Рада отаманiв у перiод мiж Великими радами здiйснює керiвництво дiяльнiстю Українського козацтва (збирається не рiдше разу на чотири мiсяцi), складається з Гетьмана Українського козацтва (Голови Ради Отаманiв), Головного Отамана (першого заступника Гетьмана), Генеральної старшини (крайових отаманiв, старшини Генеральної канцелярiї), отаманiв осередкiв та бунчукових товаришiв (Генеральна старшина без посади з правом дорадчого голосу). Має право:
  -- приймати поточнi рiшення в межах наказiв Великої Ради;
  -- має право "вето" на накази Генеральної старшини, якщо вони
   суперечать вимогам Статуту, рiшенням Великої Ради та Козацькому Звичаю.
   Рада Генеральної старшини у перiод мiж Радами Отаманiв вирiшує поточнi справи в Українському козацтвi, збирається раз на три мiсяцi, складається з Гетьмана (Голови Ради),Є Головного Отамана, Генеральної Старшини (Крайових отаманiв, Старшини Генеральної канцелярiї), Бунчукових товаришiв з правом дорадчого голосу. Є керiвним органом, мiж Радами Отаманiв вирiшує поточнi питання.
   Гетьман має право:
   - представляти без довiреностi iнтереси Українського козацтва на всiх рiвнях владних структур України, в громадських i мiжнародних органiзацiях, партiях i рухах;
   - призначати Головного отамана (першого заступника Гетьмана), Генеральних: писаря, обозного, осавула, хорунжого, бунчужного, iншу наказну старшину, усувати їх вiд виконання службових обов'язкiв, контролювати роботу старшини канцелярiї Українського козацтва;
   - пiдписувати разом з Генеральним писарем рiшення Великої Ради, Ради Отаманiв i Ради Генеральної старшини;
   - пiдписувати фiнансовi документи, дiловi листи, вiдзначати своїм наказом коло осiб, якi мають право пiдпису банкiвських, фiнансових документiв чи з будь-яких iнших питань;
   - видавати унiверсали, накази та розпорядження на виконання статутних завдань i рiшень Великої Ради, обов'язковi для виконання всiма членами Українського козацтва.
   Гетьман зобов'язаний звiтувати на Великiй Радi про дiяльнiсть Українського козацтва; органiзовувати дiяльнiсть Українського козацтва згiдно з Статутом, козацькими Звичаями та нести вiдповiдальнiсть за його дiяльнiсть.
   Головний отаман (перший заступник Гетьмана) призначається Гетьманом з дiйсних козакiв з щорiчним пiдтвердженням повноважень, виконує обов'язки Гетьмана у разi його вiдсутностi. Коло обов'язкiв Головного отамана визначається положенням про Генеральну канцелярiю. Вiдповiдає за всю роботу Ген канцелярiї i в повному обсязi за фiнансово-господарську дiяльнiсть Ген канцелярiї та всiх її служб.
   Генеральна канцелярiя є вищим виконавчим органом Українського козацтва, складається з Генеральної старшини на посадах та працює пiд безпосереднiм керiвництвом призначеного Гетьманом Головного Отамана:
  -- керує дiяльнiстю Українського козацтва;
  -- координує за напрямками роботу крайових товариств;
  -- приймає рiшення з поточних справ;
  -- готує та виносить на розгляд Ради Отаманiв (з подальшим
   затвердженням Великою Радою) проекти рiчного бюджету та програми зборiв i дiяльностi Українського козацтва;
  -- розподiляє страховий фонд i фонд заробiтної плати;
  -- веде загальний реєстр, проводить облiк козацьких громад.
   Суд Козацької Честi є вищим судовим органом, повноваження,
   склад i обов'язки якого визначаються окремим Положенням, затвердженим Гетьманом i Великою Радою.
   Генеральна контрольно-ревiзiйна iнспекцiя є вищим контрольним органом Українського козацтва. Генеральний iнспектор обирається Великою Радою, вiн добирає в кiлькостi 3-5 iнспекторiв термiном на один рiк. Iнспекцiя здiйснює контроль над надходженням i витратою коштiв, матерiалiв, ведення документацiї Генеральної Канцелярiї. Звiтує Великiй Радi. 17
  
  
  
  
   17. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 4с.
   На основi положення про Управу Служб Генерального осавула Українського козацтва, затвердженого Гетьманом Українського козацтва 12 серпня 1997 року, 5 серпня 1998 року Генеральним осавулом Українського козацтва, заступником Гетьмана з оборонно-спортивної роботи генерал-осавулом Анатолiєм Поповичем затверджено Положення про службу крайового осавула Українського козацтва. 18
      -- Загальнi положення.
   Служба крайового осавула Українського козацтва формується за
   наказом Генерального осавула Українського козацтва в складi крайової канцелярiї Українського козацтва i здiйснює свою дiяльнiсть згiдно зi Статутом Українського козацтва, Дисциплiнарним статутом Українського козацтва, наказами та розпорядженнями Генерального осавула Українського козацтва, цим Положенням, iншими нормативними документами Українського козацтва.
   Дiяльнiсть служби будується на Звичаєвому правi, кодифiкованому Генеральною канцелярiєю Українського козацтва, чинному законодавствi, службовiй пiдпорядкованостi, беззастережному виконаннi наказiв та розпоряджень Гетьмана Українського козацтва та Генерального осавула Українського козацтва.
   Дiяльнiсть служби розповсюджується на крайове товариство Українського козацтва.
   Служба спiвпрацює з органами державної влади, громадськими, комерцiйними та iншими органiзацiями, колективами громадян та окремими особами.
   Служба крайового осавула має свiй бланк, штамп, печатку з написом "Крайова канцелярiя Українського козацтва, крайовий осавул".
   Безпосереднє керiвництво Службою здiйснює крайовий осавул.
   2.Завдання Служби i напрямки її дiяльностi.
   Основним напрямком дiяльностi Служби є: практична робота над втiленням головної мети Українського козацтва, визначеної Статутом Українського козацтва, а також вирiшення питань з розбудови осавульської служби Українського козацтва на територiї краю.
   Служба у своїй дiяльностi, визначеної Статутом Українського козацтва, у практичнiй роботi вирiшує наступнi завдання:
   - вiйськово-патрiотичне виховання юнацтва та молодi згiдно iдеологiї Українського козацтва;
   - козацька допризовна пiдготовка;
   - козацька призовна пiдготовка;
   - органiзацiя оборонно-спортивних та оздоровчих таборiв джур та козакiв запасу;
  
  
  
   18. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва,
   В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2004. -124с.
   - участь в укомплектуваннi окремих вiйськових формувань призовниками з крайових органiзацiй Українського козацтва;
   - органiзацiя крайового козацького спортивного об'єднання;
   - спiвпраця з громадськими спортивно-культурними та оборонними органiзацiями;
   - розвиток технiчних та прикладних видiв спорту;
   - органiзацiя козацького оборонно-спортивного туризму;
   - участь в органiзацiї козацьких прикордонних поселень, створення прикордонних постiв та митниць;
   - створення козацьких спецiалiзованих загонiв, а також козацької патрульної служби для охорони громадського порядку, ринкiв та державних об'єктiв;
   - створення козацьких охоронних структур, згiдно чинного законодавства, охорона фiзичних осiб, колективної i приватної власностi, ремонту та профiлактичного обслуговування засобiв охоронної сигналiзацiї;
   - забезпечення в рамках чинного законодавства козакiв спецзасобами та дозволеною зброєю;
   - створення козацьких рятувальних загонiв для роботи в екстремальних умовах при лiквiдацiї наслiдкiв катастроф, стихiйного лиха тощо;
   - створення козацьких пiдроздiлiв "Варта" на територiї краю згiдно нормативних документiв, отриманих вiд Генерального осавула Українського козацтва;
   - створення козацьких вiйськових та морських лiцеїв;
   - вiдродження та пропаганда традицiйних нацiональних видiв боротьби "Собор", "Гопак", "Спас", "Хрест", "Сварга" тощо, пропаганда i адаптацiя схiдних;
   - створення козацьких єгерських пiдроздiлiв;
   - кiнний вишкiл козакiв та джур;
   - морський вишкiл козакiв та джур;
   - перепiдготовка козакiв-резервiстiв;
   - органiзацiя козацької служби перевезення та охорони вантажiв;
   - участь на договiрних засадах у пiдготовцi спецiалiстiв для Збройних Сил України;
   - створення Центрiв козацької вiйськової пiдготовки i патрiотичного виховання Українського козацтва на територiї краю;
   - органiзацiя i постiйний вишкiл крайових вiйськових козацьких пiдроздiлiв;
   - впровадження фiзкультурно-оздоровчих систем в межах дiяльностi Служби;
   - соцiально-психологiчне та медичне забезпечення допризовної i призовної молодi; пiдготовки, вишколу козакiв запасу;
   - вивчення i практичне освоєння вiкового досвiду козацького характерництва;
   - створення групи козакiв-характерникiв;
   - створення крайового контрольно-профiлактичного напрямку згiдно нормативних документiв, представлених Генеральним осавулом Українського козацтва;
   - забезпечення охорони крайової канцелярiї Українського козацтва, прапора та клейнодiв крайової канцелярiї Українського козацтва;
   - забезпечує варту та порядок при проведеннi всiх заходiв Українського козацтва на територiї краю;
   - служба крайового осавула питання роботи з молоддю та питання культурологiчної пiдготовки узгоджує з крайовим хорунжим та крайовим бунчужним, питання господарсько-економiчної дiяльностi узгоджує з крайовим обозним, фiнансово-економiчнi питання узгоджує з крайовим скарбником.
   3. Склад та структура служби.
   Склад Служби визначається штатним розкладом, розробленим крайовим осавулом Українського козацтва, узгодженим з крайовим писарем та затвердженим крайовим отаманом i крайовим осавулом.
   Крайовий осавул Українського козацтва формує штатний розклад визначає оптимальну кiлькiсть посадових одиниць в його структурi в залежностi вiд потреб розбудови Українського козацтва, якi узгоджуються з крайовим писарем та затверджується крайовим отаманом та крайовим осавулом.
   Служба складається з напрямкiв за основними завданнями дiяльностi осавульської служби Українського козацтва:
  -- оборонної;
  -- дисциплiнарної;
  -- вiйськово-вишкiльної;
  -- охоронної;
  -- спортивно-прикладної;
   - оздоровчої;
   - зв'язкiв з громадськiстю, органiзацiями та установами;
   - контрольно-профiлактичною;
   - економiчно-господарської.
   Кожний напрямок має свої пiдроздiли.
   Напрямки та їхнi пiдроздiли визначає крайовий осавул i затверджує Генеральний осавул Українського козацтва.
   Напрямки служби очолюють осавули та пiд осавули Українського козацтва - наказнi отамани Українського козацтва з вiдповiдних напрямкiв дiяльностi.
   Спорiдненi напрямки Служби об'єднуються у вiддiли, якi очолюють осавули Українського козацтва - заступники крайового осавула Українського козацтва.
   25-26 грудня 1999 року, розглянувши та обговоривши пропозицiї козацьких товариств, Генеральної канцелярiї Українського козацтва та окремих козакiв щодо змiн до Статуту Українського козацтва, ХIУ Велика
   Рада вирiшила внести наступнi змiни та доповнення до дiючого Статуту Українського козацтва. 19 Деякi пункти викладено в iншiй редакцiї. Є дуже цiкавi змiни:
   Пункт 1.6.: "Українське козацтво традицiйно належало й належить до українського православ'я. Екуменiчна позицiя Українського козацтва спрямована до порозумiння i створення єдиної Української Апостольської Християнської Церкви, забезпечення духовної єдностi всього українського свiту.
   Враховуючи соцiальнi реалiї України, Українське козацтво виступає за спiвробiтництво всiх християнських релiгiйних громад, яки щиро стоять на засадах вiдродження, розбудови i розвитку нацiональної державностi України, її самостiйностi та незалежностi, члени яких готовi до захисту територiальної цiлiсностi України та її кордонiв. Вважає можливим членство представникiв цих християнських релiгiйних громад в Українському козацтвi.
   Душпастирювання священнослужителiв українських християнських церков в Українському козацтвi здiйснюється згiдно Правил християнського душ пастирства i на пiдставi вiдповiдних угод".
   Пункт 1.8.: "Українське козацтво не служить жоднiй полiтичнiй партiї, а працює на благо й добро всього українського народу... Українське козацтво вважає можливим iндивiдуальне членство козакiв, що є громадянами України, в полiтичних партiях тiльки нацiонально-державницького спрямування, програмова та статутна дiяльнiсть яких скерована на утвердження та змiцнення української державностi, захист суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, послiдовне вiдстоювання нацiональних iнтересiв Українського народу". 20
   Козацтво - товариство, об'єднане особливим станом душi та свiдомостi, моральностi та моралi. Козаки - народ, який має свою культуру, iсторiю та пам'ять. Славне минуле Козацтва, справи та заповiдi предкiв, дають нам право з гордiстю сказати: "Слава Тобi, Господи, що ми козаки!" В козацтвi спiльне завжди було вище вiд особистого. Козаки завжди служили рiднiй землi - Святiй Українi, своєму Народовi та своїй Державi. Козаки - нащадки та наступники першопроходцiв козакiв минулих вiкiв.
   Понад усе в Козацтвi була КОЗАЦЬКА ВОЛЯ та НАРОДОПРАВСТВО.
   За визначенням ЮНЕСКО - "Українська люднiсть була колискою європейської цивiлiзацiї", а українськi козаки - показали свiтовi найвищi зразки лицарства, лицарської поведiнки, якi були вiдображенi в Козацьких заповiдях.
  
   19. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2004. - 11с.
   20. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2004.- 12с.
      -- Честь та добре iм'я козака дорожче за життя.
   Бережи честь смолоду. Достойнiсть зберiгай в будь-яких
   обставинах. Май волю визнати свої помилки. Якщо треба, побори себе сам. Поважаючи iнших, не принижуй себе. Не заздрь iншим i не тримай зла в своєму серцi. Не будь занадто гордим; навiть в думках не допускай, що ти вище iнших козакiв. Нiкого не навчай звисока, подивись для початку на себе. Бажай добра iншим, але без лестi. Май широку душу. Все, що дарує доля, зустрiчай стiйко. Вчинивши ганебну справу, май силу волi прийняти крайнє рiшення.
   2. Козаки всi рiвнi в правах. Пам'ятай: "Нема нi князя, нi раба, а усе раби Божi!"
   Козаки рiвнi як в правах, так i в вiдповiдальностi за свої вчинки, незалежно вiд суспiльного стану, освiти та минулих заслуг. Рiшення, прийнятi на Радi - закон для всiх. У козака нiхто не має права забрати його слово, окрiм командира в строю. Кожен козак може бути обраний на будь-яку посаду. Для збереження єдностi Козацтва козак не повинен бути в полiтичних партiях.
      -- По тобi судять про все козацтво та народе твоїм.
   Не роби ганебних справ та утримуй вiд них iнших. Будь чесний та правдивий, не бiйся постраждати за правду. Нехай не зваджують тебе нi користь, нi хабарництво, нi нечеснi прибутки, нi миттєва слава. Не пiддавайся згубним страстям. Уникай поганих слiв. Пам'ятай: поганi слова ще в ХIII ст. придумали вороги нашого народу для приниження наших Матерiв та Вiри. Будь прикладом в своєму життi, захисти ображеного, допоможи потребуючому, нагодуй голодного, не дай впасти слабкому духом та тiлом.
      -- Служи вiрно своєму народу, а не вождям.
   Козацтво своєю головною метою бачить служiння народу та Батькiвщинi, їхньому добробуту, а не для своєї користi та слави. Козак завжди повинен бути готовий за це покласти на вiвтар перемоги своє життя: "та не учини собi кумира та подобiя йому!"
      -- Тримай слово - слово козака дорого.
   Козак! Пам'ятай, що кожне твоє слово - це слово твого народу, слово Козацтва. Випустиш слово - не спiймаєш. Говори, та не промовляйся, бо просто сказане - просто слухають. Стiйкiсть честi в словi.
      -- Шануй старшин, поважай старiсть.
   Пам'ятай. Без згоди старiйшин не одне важне рiшення отамана не може бути виконано. Влада старiйшин не вiд сили, а вiд авторитета та мудростi. Прислухайся до слiв бувалих i уникнеш багато помилок. Кожного старiйшину вважай за свого Батька, а стару козачку - за Матiр.
      -- Тримайся вiри предкiв, роби все за звичаями свого народу.
   Якщо сумнiви торкнулися твоєї душi i ти не знаєш, як дiяти - дiй за звичаями свого народу та Вiри предкiв. Пам'ятай! Козацький звичай завжди крiпив сiм'ю, товариство, Козацтво.
      -- Сам загинь, а товариша виручи.
   Так було завжди у козакiв. Взаємовиручка - основа козацького братерства. Як ти глянеш в очi матерi товариша, якого мiг врятувати, але не врятував?
      -- Люби працю, не будь бездiяльним.
   Кожний козак має робити все, щоб вiн та його сiм'я жили в достатках, але не тягни руку з криком "Дай!" Живи своєю працею. Зневажай лiнощi. Кожна справа має "горiти" в руках твоїх.
      -- Бережи свою сiм'ю. Будь їй прикладом.
   Сiм'я - святиня шлюбу. Нiхто не має права втручатися в життя сiм'ї без її прохання. Сiм'я - основа козацького товариства. Козак має оберiгати жiнку, захищати її честь та гiднiсть. Голова сiм'ї - Батько, з нього питають за все. Батько! Добийтесь в сiм'ї авторитету та взаєморозумiння. Виховуй своїх дiтей чесними, смiливими, добрими, чуткими, безкомпромiсними в боротьбi зi злом, вiдданими Батькiвщинi. Виховуй їх козаками. Дай дiтям вiдповiдну свiту.
   Козаком треба бути! Козаком треба стати! 21
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   21. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т. 2004. - с.
  
   1.4 IСТОРИЧНI ВИТОКИ ТА ОСОБЛИВОСТI РОЗВИТКУ КОЗАЦТВА
   НА ОДЕЩИНI
  
   Унiкальний феномен виникнення та iснування запорозького козацтва неможливо зрозумiти без ретроспективного погляду в минувшину.
   Степ... Багатий чорноземами, рибою в рiках, птицею в плавнях. Немов якийсь фантом вабив вiн до себе наших пращурiв - хлiборобiв. Причорноморський степ не був однорiдним за своїм населенням. Крiм значних половецьких угруповань, тут мешкало немало порiвняно невеликих об`єднань кочiвникiв - печенiгiв, торкiв, берендеїв. Через їх головнi убори називали їх чорними клобуками. Цiкаво, що нащадки чорних клобукiв - каракалпаки (дослiвне значення тюрською мовою першої назви) i зараз мешкають в Приураллi. Жорстока боротьба з половцями зробила чорних клобукiв одними з найбiльш завзятих охоронцiв пiвденноруських земель.
   У XII ст. кiлькiсть слов`янського населення в степовий зонi зростає, що було наслiдком певної стабiлiзацiї обстановки в Причорномор`ї. З частиною цього населення, що мешкало в низинах Дунаю, звела доля одного з найколоритнiших полiтичних дiячiв Русi XII ст. - князя Галицької землi - вигнанця Iвана Берладника. Князь Iван покинув батькiвщину й тут, на пiвднi, у придунайських мiстах i селах знаходить собi вiйськову допомогу. Ця територiя не належала жодному з пiвденноруських князiв, тобто була "обезкняженою". Мiсцевiсть називалась Берладою, а саме населення - берладниками. З Берладдю було пов`язане й iснування вiдомого iз джерел X - XI ст. Олешшя - мiста, котре стояло наприкiнцi рiчного шляху по Днiпру з Києва. Пiд час перебування в Берладi й Олешшi князь Iван зiбрав пiд свої знамена, за даними лiтописiв, бiля шести тисяч воїнiв. Цифра, може трохи й перебiльшена, але досить значна для того часу, коли в мiж князiвських чварах звичайно брали участь порiвняно невеликi вiйськовi загони. Про значну силу слов`янського населення пiвденного Прикарпаття й низини Дунаю свiдчать i факти з iсторiї сусiдньої Болгарiї. На початку XI ст. ця пiвденнослов`янська країна була захоплена вiзантiйськими полчищами, проте болгарський народ не скорився загарбникам i протягом десятилiть вiв одчайдушну боротьбу за визволення. В 1186 р. Пiд час вирiшальних боїв з армiєю могутньої Вiзантiї на допомогу сусiдам прийшли половцi й берладники, що вiдiграли, за даними грецьких iсторикiв, вирiшальну роль у скиненнi ненависного ярма. Пiзнiше, на початку XIII ст., цi ж союзники допомогли одному з болгарських царевичiв посiсти трон у столицi Болгарського царства Тирновi.
   Крiм берладникiв, у джерелах XII - XIII ст. згадуються, на жаль, дуже стисло за мiстом, i бровники. Є пiдстави гадати, що вони були представниками вже слов`янського населення України, мешкали на великих рiках - Днiпрi, Пiвденному Бузi, Днiстрi та Сiверському Дiнцi ("Великому Донi"). Вони вiдiграли важливу роль в охоронi водних шляхiв. Бровники займалися й мисливством, рибальством, промислами. Свiдчення новiтнiх археологiчних дослiджень показують: в багатьох побережних поселеннях мешкало не чисте слов`янське населення, а змiшане слов`яно - тюркське, що дозволяє говорити про вiдносну стабiльнiсть у взаєминах мiж бровниками i кочiвниками, припускати взаємовпливи цих етносiв. Ясна рiч, не лише кочiвники переймали досвiд у слов`ян, а й останнi запозичували навики степового життя у половцiв, - можливо, систему напiввiйськового життя в умовах кочового таборування.
   Монголо - татарська навала 1223 р. завдала страшенного удару по мешканцях причорноморського степу. Лiтописнi оповiдi про появу полчищ Чингiсхана засвiдчили, що подiя зачiпала не тiльки половцiв, а й значну частину слов`янського населення. Якщо ранiше епiзодичнi свiдчення джерел давали куцу iнформацiю, з якої досить важко скласти уявлення про слов`янське населення степу, яке мовби перебувало поза увагою давньоруських книжникiв, то поява сильного ворога, котрий загрожував iснуванню вже сталих полiтичних об`єднань в Причорномор`ї, пiдняла розкиданi по степу слов`янськi угруповання на захист батькiвщини. Розгляд свiдчень про подiї на р. Калi дає пiдставу вважати, що саме бровники вiдiграли найактивнiшу роль у воєнних дiях. Так, джерела свiдчать, що на допомогу половецьким ханам та їхнiм союзникам, пiвденноруським князям, прийшло чимало так званих "галицьких вигонцiв", пiд якими треба розумiти згаданих вище берладникiв. Згадують лiтописи i бродникiв, котрi судячи з їх контексту, мешкали на схiд вiд берладникiв. Опинившись у дуже складному становищi ще напередоднi битви на Калцi, вони були вимушенi перейти на бiк татар. Вiдзначаючи певну взаємодiю бродникiв з кочiвниками, важливо вiдзначити, що в XII -XIII ст. разом iз воєнiзованим населенням прикордонних фортець, з дружинами пiвденноруських князiв вони часто брали участь у вiйнах з найбiльш агресивними половецькими ханами. Ця боротьба, починаючи з середини XI ст., набула певного релiгiйного - iдеологiчного оформлення, бо осторонь її не стояла християнська церква, котра поширювала на Русi популярнi на заходi iдеї хрестових походiв проти "поганiв".
   Ця популярнiсть проявлялася не тiльки в описах хрестових походiв, а й у повсякденнiй полiтичнiй практицi. Поступово на Русi поширювалася iдея рицаря - охоронця християнського свiту. Пропагандi цього культу, безумовно, сприяла подорож в "святi землi" iгумена Данила, котрий розповiв у своїй книжцi "Ходiння" про "охоронця гроба Господнього" (такий титул носив перший король Єрусалимської держави хрестоносцiв) Балдуїна, а згодом - яскрава розповiдь автора одного з лiтописiв про драматичний похiд армiї германського iмператора Фрiдрiха на Схiд. У серединi XII ст. згадуються першi випадки опоясування давньоруських дружинникiв поясами, що мало не тiльки воєнне, а й релiгiйне значення. В умовах бiльш пiзнього загострення взаємин з турецькими та татарськими напасниками релiгiйнi моменти у боротьбi воїнiв - християн набувають бiльшого значення, зокрема у формуваннi iдеалу воїна - рицаря в духовному життi козацтва.
   У другий половинi XIII ст. майже не зустрiчається письмових свiдчень про слов`янське населення степiв. Проте це не означало його повного зникнення в складних умовах встановлення в причорноморських степах гегемонiї монголо - татарських ханiв. На користь цього свiдчать матерiали археологiчних дослiджень, якi дають цiннi вiдомостi про слов`янське населення степу ще в XIV ст. Можна припустити, що, починаючи з цього часу, це населення змiнює свою назву. Замiсть слов`янської назви "бродник" вони вiд своїх тюркських сусiдiв отримують iншу. Вже в серединi XIII ст. в джерелах згадується слово " козак ", котре означало воїна, охоронця. Воно стосувалось як напiввiйськового населення мiст - фортець пiвдня Русi, так i степовикiв - бродникiв та берладникiв. Бровники неодноразово брали участь у походах на Балкани. Все це давало пiдставу для бачення в бродницьких громадах XII - XII ст. прообразу iнституту козацтва. Таким чином, можна припустити, що корiння українського козацтва сягає в глибоку давнину, воно набагато старше, нiж саме найменування.
   З кiнця XII ст. мiжусобна боротьба татарських емiрiв призвела до сваволi ординцiв. "Вся степ, - за словами М.Л.Ернста, - наповнилась татарскими отрядами, которые, слоняясь, не признавали никакой власти. Безопасное передвижение в степи, как было раньше, сменилось грабежами, нападениями беспризорных отрядов на купеческие караваны. В те времена эти татарские отряды назывались казацкими, которые не подчинялись власти хана, а действовали независимо и только иногда шли к кому-нибудь на службу ". Перебування в степах ставало небезпечним, i населення здебiльшого тiкало в обжитi райони.
   Дещо iнша картина життя пiвденного прикордоння в XIII ст., зокрема, в так званiй "Болохiвськiй землi", що охоплювала подiльський край, постала в розвiдi М. П. Шашкевича. Оскiльки положення, висловленi автором, стосуються витокiв козацтва, то iх слiд розглянути детальнiше. На думку вченого, татари, поселившись на Подiллi пiсля ординської навали, пiдпали пiд вплив мiсцевої людностi, можливо навiть прийняли хрещення i займалися землеробством, тваринництвом та промислами, чому стверджував, посилаючись на польського iсторика Мацея Стрийковського (1547 - 1582), який нiбито зустрiчав лiтописнi свiдчення про переймання татарами слов`янської мови i змiну традицiйного характеру занять. Крiм того, автор звернув увагу на устрiй сiльських громад, очолюваних отаманами, прагнення до общинного життя i самоуправлiння. Водночас вiн припускав небезпеку для населення, що iснувала вiд окремих татарських загонiв, якi здiйснювали розбої паралельно з узгодженою даниною на користь хана Золотий Орди. Звiдси М.П.Дашкевич зробив висновок, що необхiднiсть для мешканцiв подольского краю бути завжди готовими до оборони стала причиною виникнення козацтва. "Южнорусские козаки, - писав вчений, - таким образом, по нашему мнению, на первой ступени своего генезиса, если и отличались воинственностью, то она далеко не была у них на первом плане. Они не составляли еще тогда военных дружин, которые собирались впоследствии, не переходили еще в наступление, а ограничивались защитою там, где нападал на них неприятель, было ли то среди домашнего хозяйства, или среди занятий и промыслов, ради которых нужно было выходить за пределы своей земли". Питання про вiдсутнiсть будь - яких згадок про козакiв у наступний перiод, який охоплював понад столiття, М.П. Дашкевич пояснював мiжусобицями Литви i Польщi та завоюванням останньою Подiлля, внаслiдок чого мiсцеве населення було вiдсторонене вiд самостiйного захисту краю.
   Справдi, отамани, як керiвники сiльських громад, з`явилися в татарську добу i зустрiчалися навiть у XVI ст. Вони вiдали збором данини для ханських баскакiв, виконували адмiнiстративнi та вiйськовi функцiї. Про можливiсть перебування на цих посадах татар в XII - XIV ст. можна лише здогадуватись. Пiзнiше в джерелах фiгурували переважно слов`янськi прiзвища. Разом з тим, татарський термiн "отаман", як, до речi, й "козак", поступово поширювався на українську люднiсть.
   Становище на пiвденному прикордоннi українських земель помiтно змiнилося в другiй половинi XIV ст., коли на Поднiпров`я увiйшла нова спроба вiдновлення державного життя в передстеповому районi шляхом спорудження укрiплених замкiв i заселення вiйськово-службовою люднiстю. Великого значення цьому надавав литовський князь Вiтовт (1392 - 1430), який здiйснював вiйсковi експедицiї в степ аж до Пiвнiчного Причорномор`я. Новi державцi зобов`язувалися укрiпити за свiй кошт замки i мiстечка. Фактично це було поверненням до часiв княжої Русi, коли в степових районах поряд iз кочiвниками проживало слов`янське населення.
   Розвиток колонiзацiї помiтно загальмувався зi смертю князя Вiтовта. Вiленськi властi переорiєнтувалися на розв`язання iнших державних проблем. Але iмпульс, наданий процесовi князем - подвижником, мав реальне продовження, зокрема, у дiяльностi князiв Олелька Володимировича (1440 - 1455) та Семена Олельковича (1455 - 1470 ). В результатi протягом кiлькох десятилiть тисячi представникiв вiйськово - службової верстви, якi мали офiцiйну назву бояр, отримали землi в широкiй передстеповiй смузi вiд р. Мурафи на Подiллi до басейну р. Сули на Лiвобережжi. Наданi землi часто складалися з кiлькох частин, вiддалених одна вiд одної. Але навiть за небезпечних умов степового прикордоння угiддя цiнувалися i були розподiленi мiж власниками. Українське боярство було опорою Литовської держави на пiвденному прикордоннi, а володiння землею фактично узаконювалось як плата за службу. Маєтностi, пожалуванi "до волi", тобто тимчасово, не могли переходити у спадок або ж передаватися в iншi руки. Купленi й "отчизнi" з дозволу господаря пiдлягали успадкуванню i вiдсудженню. При вiдсутностi прямих спадкоємцiв, здатних нести службу, земля переходила до розряду виморочних i поверталася до господаря. Поряд з майновими за боярами закрiплювались i особистi права. Боярин пiдлягав присуду воєвод i старост, але не мiг бути взятий у пiдданство. На земську службу вiн виїжджав "конно й збройно" власною персоною, а також у супроводi пахолкiв. Крiм того, як i представники iнших соцiальних верств, бояри зобов`язувались брати участь в укрiпленнi замку, їздити з урядниками на лови. Нижчий розряд службових людей становили люди коланi i ясачнi, якi виконували роботи при замку, за що користувалися невеликою дiлянкою землi та платили переважно натуральний податок. З сiльського населення прикордонної смуги створювалися загони слуг, якi займалися виключно вiйськовою справою. На основi широкого фактичного матерiалу можна зробити слушний висновок що слуги в селянських лавах посiдали вищу сходинку i в економiчному, i в юридичному сенсi - мiсце, близьке до бояр. Безумовно, слуги могли входити i до складу загонiв, органiзованих для ведення степових промислiв, у тому числi й експедицiй за здобиччю на татарськi улуси.
   В другiй половинi XV ст. колонiзацiйна хвиля української людностi наштовхнулась майже на аналогiчне явище з боку Кримського ханства. В 1475 р. воно стало васалом Туреччини, що призвело до активiзацiї експансiї на сусiднi християнськi держави. Мешканцi степового прикордоння стали першими жертвами татарських погромiв, Згодом ординськi спустошення набули регулярного характеру i досягали навiть Волинi та Пiвнiчної Київщини. Нечисленнi гарнiзони службових людей при замках не могли зупинити ординцiв, а уряд Великого князiвства Литовського не мав коштiв для утримання на прикордоннi найманого вiйська. Мiсцеве населення змушене було самостiйно зорганiзовуватися перед татарською навалою. Це ставало не лише елементарною потребою, а й обов`язком, що пiзнiше було закрiплено у законодавствi. "Абы уси мещане и подданные наши часу навалное потребы и з иншими людьми нашими земскими войну служили, - зазначалося в Першому Литовському Статуттi, - Або з дозволенья нашего на войну выправляли". Поряд iз професiйними вояками - боярами, драбами, старостинськими служебниками на захист власних осель виступали й селяни, ремiсники. Отже, потреба в оборонi зумовлювала постiйну бойову готовнiсть населення, а походи в степ проти татар дiстали назву козакування. "Козак" - термiн тюркського походження i запозичений українцями вiд пiвденних сусiдiв. У широкому розумiннi "козак" - це вiльна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас цей термiн застосувався для означення прикордонника, вправного вершника, найманого воїна, степового розбiйника, добичника тощо.
   Пiвденноукраїнський степ з широко розгалуженими водяними артерiями вражав сучасникiв надзвичайними природними багатствами. Наявнiсть великої кiлькостi дичини сприяла широкому розвою уходництва. Крiм мисливства, рибальства, бджiльництва, промисловцi часто здiйснювали походи за сiллю. Отже, саме охоронцi пiвденного прикордоння й уходники - промисловцi, якi перебували в постiйних контактах з татарами, вперше зустрiчаються у джерелах другої половини XV ст. пiд назвою "козаки". З цього часу джерельнi свiдчення про козацтво на теренi пiвденноукраїнського степу простежуються регулярно. Давнє побутове явище козакування поступово набувало широких масштабiв, залучаючи представникiв рiзних соцiальних верств. Умови прикордоння витворили своєрiдний тип людини, характерною рисою якої було поєднання в однiй особi воїна i трудiвника.
   З середини XVI столiття спостерiгається новий етап в iсторiї українського козацтва. За слушним зауваженням I.П.Крип'якевича, на цей час: "в степах виробився оригiнальний тип господарства, а в його оборонi нова воєнна органiзацiя; пiд впливом цього i в вiйнi зi степовими ордами повстала нова козацька суспiльнiсть, зi своїм окремим побутом i свiтоглядом. Виробивши собi новий лад в степах, переходять козаки до давнiх українських центрiв, до городiв; тут лучаться з мiщанською опозицiєю проти нових мiських порядкiв, переймають на себе її боротьбу з локальними урядниками i реорганiзують мiста за своїм iдеалом. Цей процес вiдбувається дуже скоро; козацький лад так вiдповiдав пограничним вiдносинам i в своїм походi показав стiльки сили, що протягом двох-трьох десятилiть скозачили всi мiста над степовим поясом"... Отже, перенесення козацького устрою на волостi стало важливою передумовою формування окремого соцiального стану.
   Консолiдацiя панiвних верств Великого князiвства Литовського супроводжувалася лiквiдацiєю рiзноманiтних ступенiв iєрархiї та ревiзiєю прав на шляхетство. Пiдставою для визнання останнiх стало не вiдбування вiйськової служби, а наявнiсть документально пiдтвердженого землеволодiння. Бiльшiсть бояр володiла землею за звичаєвим правом. Тож, пiвденноукраїнське боярство стало перед проблемою пошуку свого мiсця в суспiльствi. Через брак умов для заняття землеробством воно намагалося iншими шляхами вiдстояти свiй попереднiй статус. Цьому ж об'єктивно сприяло створення козацького реєстру та залучення урядом Речi Посполитої українського населення до вiйськової служби пiд час чергових кампанiй, насамперед для боротьби проти Швецiї та Московської держави. Найбiльш пiдготовленими, безумовно, виявлялися бояри i слуги. Вони й стали основою створення козацьких загонiв, якi перетворювалися на вагому силу при кварцяному вiйську. Одже, бояри та слуги склали нову хвилю формування українського козацтва. Водночас поповнення козацтва боярським контингентом збiгалося з важливим моментом у формуваннi лицарської верстви, а саме: початком генези станових прав.
   Прагнучи здобути земельнi володiння, тисячi безпомiсних i дрiбних шляхтичiв з Волинi та Галичини взяли участь у колонiзацiйному процесi. Для залучення поселенцiв феодали на перших порах встановлювали пiльги, але при надмiрних утисках або ж наближеннi завершення строку "слобод", останнi вiдходили на нове мiсце проживання в пiвденнi та пiвденно-схiднi райони, створюючи "слободи" i вiдмовляючись пiдпорядковуватися старостинськiй владi, оголошуючи себе козаками. Селян та мiську бiдноту приваблювало право козакiв на володiння землею i свобода вiд експлуатацiї, насамперед крiпацтва. Перехiд до козацтва асоцiювався у них з iдеєю вiльного господарювання. В багатьох мiстах i мiстечках кiлькiсть тих, що вважали себе козаками, була значно бiльшою, нiж населення, яке вiдбувало феодальнi повинностi. На пiвденному порубiжнi фактично iгнорувалися феодально-крiпосницькi порядки, а спроби їх запровадження завершувалися масовими втечами на Запорожжя.
   Потужним iмпульсом консолiдацiї українського козацтва, формування його самосвiдомостi та утвердження органiзацiйної структури стала Запорозька Сiч. Серед найважливiших причин виникнення Сiчi стала внутрiшня потреба козацтва в своїй органiзацiї у зв'язку iз зростанням його чисельностi на середину XVI столiття. Також заснування центру козацької вольностi зумовлювалось практичною потребою захисту українських земель вiд зростаючої татарської агресiї. Тривале перебування козакiв далеко вiд волостей викликало необхiднiсть об'єднання в згуртованi загони на чолi з досвiдченим отаманом. Формування козацької громади в умовах безпосереднiх контактiв з кочiвниками, вплинуло на її вiйськову органiзацiю, яскраво проявилося в мовi та одязi запорожцiв. Вiддаленiсть од волостi визначала своєрiдну сферу життя та дiяльностi козацтва. Потреба у хлiбi та продукцiї ремiсничого виробництва зумовлювало пошук адекватного товару для обмiну. Тому козакуючи часто вдавалися до походiв за здобиччю на татарськi улуси. Захопленi конi та вiвцi згодом продавалися на волостi. Здобуття так званого "козацького хлiба" супроводжувалося звiльненням з неволi спiввiтчизникiв. Своїми смiливими дiями козаки стримували турецько-татарську експансiю в Україну. Водночас пiвденноукраїнськi старости переймали практику козакiв, залучаючи їх до спiльних походiв.
   Iдея створення твердинi на пiвденних рубежах виникає, очевидно, в 20-30-х роках XVI ст. у зв'язку зi спробами литовського уряду прийняти козакiв на державну службу. Проте через брак коштiв реалiзувати її вдалося лише князевi Дмитру Вишневецькому. Важливою пiдоймою втiлення в життя цього плану стали розвiй козацтва на пiвденному порубiжжi та органiчна потреба єднання зусиль перед татарською агресiєю. Як наслiдок стала поява в сер. 50-х рокiв фортецi на одному з днiпровських островiв, Хортицi. Хортицький замок став своєрiдним прототипом козацького укрiплення, яке, утвердившись на о. Томакiвка в 60-70-х роках XVI ст., дiстало назву Запорозької Сiчi. Специфiчне самоуправлiння з притаманними йому демократичними рисами сприяло консолiдацiї козацтва. Не став на завадi навiть перехiд на державну службу тих козакiв, якi до 1625 року перебували виключно на Запорiжжi, хоча i не обов'язково на Сiчi.
   Велике значення у справi консолiдацiї мала боротьба запорожцiв проти турецько-татарської агресiї. Сiч стала своєрiдною вiйськовою базою, звiдки розпочиналися морськi та сухопутнi походи, а козацтво - могутньою органiзацiєю з власним флотом, пiхотою i артилерiєю. Вже протягом другої половини XVI столiття козаки здiйснили десятки експедицiй до Очакова, Кiлiї, Iзмаїлу, Акермана, Гезлева та iнших турецьких твердинь на Пiвнiчному Причорномор'ї. Згодом козацькi чайки досягли навiть берегiв Анатолiйського пiвострова, зокрема, фортець Сiнопа i Трапезунда. Актовi матерiали зберiгають багато листiв турецьких султанiв, кримських ханiв та iнших високопоставлених осiб, в яких вони скаржилися польському урядовi на запорожцiв, намагалися використати походи останнiх як привiд для втручання у внутрiшнi справи Речi Посполитої. У вiдповiдь властi заявляли, що вони не можуть покарати козакiв, оскiльки запорожцi їм не пiдпорядковувалися. Лише перед реальною загрозою турецької агресiї в 1590 роцi сейм ухвалив постанову "Порядок щодо низовцiв i України". Вона передбачала, зокрема, виведення iз Сiчi "людей свавiльних" i змiцнення там реєстрової залоги представниками шляхти. Однак, аналогiчнi постанови викликали зворотню реакцiю. Вибухнув ряд козацьких повстань, що перекреслило плани уряду Речi Посполитої. Зростаюча козацька енергiя змусила його вiдмовитися вiд тиску на запорожцiв i перейти до пошукiв компромiсiв.
   Одним iз найважливiших факторiв консолiдацiї козацтва на Сiчi стало перетворення її у своєрiдний осередок визвольного руху українського народу. Саме на Запорожжi здобув авторитет i визнання Криштофор Косинський, який очолив виступ козацтва проти панського свавiлля. Останнiй похiд на волостi (1593) гетьман Косинський здiйснив з Сiчi. Цей шлях став у майбутньому основним для руху повстанських сил аж до часiв Богдана Хмельницького. З 1625 року Запорозька Сiч стала центром органiзацiї повстанських загонiв для боротьби проти коронного вiйська. Саме там з'являються письмовi звернення до українського народу, змiст яких вiдбивав прагнення широких соцiальних верств. На Сiчi конкретизувалися методи i завдання визвольного руху.
   Отже, виникнення осередку лицарської вольницi - Запорозької Сiчi в другiй половинi XVI столiття було зумовлене поряд iз внутрiшнiми потребами козакiв, якi знаходилися на пiвденному порубiжжi, необхiднiстю захисту вiд зовнiшньої загрози. Цi обставини мали безпосереднiй вплив на зростання чисельностi, формування демократичних засад вiйськово-полiтичного устрою сiчовикiв коша. Важливим фактором українського козацтва стало утвердження Сiчi як форпосту боротьби проти турецько-татарської агресiї i центру нацiонально-визвольного руху в Українi.
   Хаджибей вiд початку був серед головних цiлей захисникiв українських земель вiд "бусурман". Скарги кримського хана в листах до польського короля про напади козакiв на татар бiля соляних промислiв у Качiбеї 1548 року та взяття там в полон татарина, напевно вельможi, Саричори свiдчать про дошкульнiсть таких ударiв для ханства. Недарма, у зв'язку з цим хан у 1552 роцi навiть внiс в односторонньому порядку змiни до вищезазначеної угоди вiд 1540 року. Через козацькi напади Хаджибей почав занепадати. Це "небезпечнi мiсця" для татар та туркiв "землi козакiв" де влада їх ватаг є практично безроздiльною, - писав росiйський посланець В.Айтемирiв. На жаль, практично невiдомi iмена отаманiв тих невеликих козацьких загонiв, якi протягом двох столiть фактично контролювали ситуацiю навколо Хаджибея. Iснують лише деякi непрямi згадки, наприклад, про "доброго випробуваного польових ватаг Осипа Кулика у всiй обстановцi вiд Днiпра до Богу, а вiд Богу до Днiстра i до самого Чорного моря дуже обiзнаного", який 1688 року брався таємно провести вiйська I.Мазепи та росiйської армiї пiд Очаковим. Є вiдомостi, хоча їх не можна вважати достовiрними, про похiд на Акерман, Хаджибей i в Крим славного кошового отамана Запорожської Сiчi Iвана Сiрка в "Iсторiї Русiв". У кiнцi XVII столiття козаки на чолi з хоробрим фастiвським полковником Семеном Палiєм провели бiй з татарами на Пересипу бiля "небезпечного мiсця Кочубея", який можна вiднести до числа найбiльш блискучих перемог козакiв над турками та татарами. Неабиякий iнтерес має розповiдь про подорож через околицi Хаджибея гетьмана Iвана Мазепи та короля Карла XII, яких супроводжували шведськi вiйськовi та численнi запорозькi загони.
   В кiнцi ХVI столiття козацтво змiцнюється i видiляється в окремий суспiльний стан зi своєю особливою органiзацiєю з специфiчними порядками й характером життя, з своїм центром. Тому коли польськi й українськi магнати почали захоплювати землi пiвденно-схiдної України та закрiпачувати населення, для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихiд: покозачитися, визнати владу козацьких старшин i разом з усiм козацтвом, яке на той час уже створило свiй центр - Запорiзьку Сiч, - вступити в боротьбу з панами за свої землi i право бути вiльним хлiборобом. Оскiльки козацтво створило свою вiйськову органiзацiю i свiй центр, набуло великого досвiду боротьби проти ординцiв, мало своїх досвiдчених ватажкiв, то, зрозумiло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. Можна вважати, що у тодiшнiх умовах Запорiзька Сiч була козацькою республiкою, своєрiдним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ходi визвольної вiйни в серединi ХУII столiття пiд керiвництвом Богдана Хмельницького. Пiсля лiквiдацiї польсько-шляхецького режиму протягом 1648 р., встановлюється новий державний апарат, в Українi складалася нова вiйськово-адмiнiстративна i полiтична система, яка формувалась на земельних просторах, зокрема й по пiвдню України, зробивши чималий внесок у освоєння i заселення цього регiону.
   Знищення основної органiзацiї українського козацтва, Надднiпрянської Сiчi, не завадило виникненню нових формувань такого типу. Одразу ж пiсля зайняття Сiчi царськими вiйськами пiшла половина перебуваючого в Сiчi вiйська i забрала з собою тi вiльнi думки, проти яких було влаштовано погром. Отже, замiсть повного знищення запорозького козацтва i перетворення його на регулярне вiйсько сталося зовсiм iнше: значна частина козацтва опинилась на боцi Туреччини, з якою Росiї ще треба було вести боротьбу на пiвденних кордонах. Козаки розселилися в першi роки пiсля виходу з Запорiжжя в Очакiвськiй окрузi, на Березанi, по Тилiгулу, бiля Хаджибею i Балти, у пониззi Днiстра вiд Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах - у Вилковому, Кiлiї, бiля Тулчи й Галаца. Приймаючи до себе козакiв, Туреччина послаблювала позицiї Росiї на пiвднi. Козакам надавалася земля для заснування Сiчi в пониззi Днiстра - в Кучурганах. Козацтво виявилося об'єктом полiтичної гри мiж Росiєю i Туреччиною (царський уряд Росiї вимагав повернення козакiв). Росiйський уряд знову i знову вимагав вiд Туреччини переселення запорожцiв з прикордоння. Тому було вирiшено переселяти козакiв за Дунай.
   За час вiйни 1787-1791 рр. Задунайськi запорожцi створили свою вiйськову органiзацiю i закрiпилися на певний час в гирлi Дунаю та розмiстили свiй Кiш в Дунавцях - в Катирлезi (Очакiвська округа вiдiйшла до Росiї), а також в мiсцях нижче Старої Кiлiї на островi.
   Протяжнiсть пiвденних кордонiв Росiйської iмперiї була вiдома не тiльки козацтву на Українi. Запорозькi козаки, що розходилися по великих пiвденних просторах, зустрiчались тут з представниками некрасiвських i донських козакiв. Поступове переселення їх почалося в 1778 р. i тривало, вiрогiдно, бiля 8 рокiв. Воно мало два потоки: один йшов в Анатолiю, другий - в Дунайську дельту. З'явились некрасiвцi i в пониззi Днiстра. Тiкали за Дунай i донськi козаки. Частина їх лишилася в Буджаку ще пiсля росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рр.Поселення некрасiвцiв: Вилкове, Приморське( Кiлiйського району Одеської областi); Кислиця, Муравльовка ,Стара Некрасiвка , Нова або Мала Некрасiвка ( Iзмаїльський район Одеської областi);Тучков - район мiста Iзмаїла. У ХIХ ст. Тучков (Iзмаїл) - один з головних центрiв старообрядництва в Європi.
   В серединi серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини II вiйна з Туреччиною. З початком вiйни росiйське командування вiдчуло гостру потребу у збiльшеннi свого вiйськового контингенту, особливо за рахунок бiйцiв, що добре знали театр воєнних дiй i противника та бойовi якостi яких були загальновiдомi. Тому уряд змушений був звернутися до колишнiх запорожцiв, якi лишилися в Українi. У 1788 р. почалося формування козацького вiйська, яке одержало назву Чорноморське козацьке вiйсько. Кошовим було призначено Сидора Бiлого, суддею Антона Головатого, кiннотою командував Захар Чепiга. Кiш Чорноморського козацького вiйська роздiлив територiю мiж Бугом i Днiстром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружнi управлiння) - Поднiстрянську, Березанську, Кiнбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська областi). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами i паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декiлька козацьких поселень. Так, на територiї, яку займала Поднiстрянська паланка, виникли поселення чорноморцiв по Днiстру: Бiляєвка, Калаглiя, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головкiвка, Аджидер, Яська та багато iнших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у Поднiстрянськiй паланцi iснувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. Крiм того, виникло багато хуторiв i поселень при риболовецьких заводах, по рiчках та лиманах.
   На початку ХIХ ст. вiдносини мiж Росiєю та Туреччиною настiльки загострились, що привели до вiйни 1806-1812 рр. В листопадi-груднi 1806 р. росiйськi вiйська оволодiли Бессарабiю, за виключенням Iзмаїла. Вихiд в цей район поставив перед росiйським командуванням питання про взаємовiдносини з бiглим сюди українським i росiйським населенням i задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортецi Браїлiв, що була оточена росiйськими вiйськами, знаходилося до трьох тисяч дунайцiв. Росiйське командування вжило низку заходiв, щоб залучити задунайських запорожцiв на свiй бiк, обiцяючи їм всi пiльги, якими користуються чорноморцi на Кубанi. Все це мало певний ефект. Збiгле населення було зацiкавлене в легалiзацiї свого положення, а задунайськi запорожцi опинилися в районi дiй росiйської армiї.
   20 лютого 1807 р. було створене Усть-Дунайське Буджацьке козацьке вiйсько .Уряд, зацiкавлений у швидкому заселеннi ново приєднаної Бессарабiї, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колонiстiв. На протязi 1815-1817 рр. в Бессарабiю з-за Дунаю вийшло кiлька груп козакiв, якi разом з усть-дунайцями оселилися в Iзмаїльському повiтi, заснувавши с.Дракуля (тепер с.Трудове Кiлiйського району Одеської областi), с.Акмангiт (тепер с.Бiлолiсся Татарбунарського району Одеської областi). Частину задунайцiв у 1823 р. переселили в Їзмаїльську колонiстську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Iзмаїльського району Одеської областi).У зв'язку iз збiльшенням населення в Акмангiтi частина задунайських запорожцiв i усть-дунайських козакiв перейшла на нове мiсце в Акерманському повiтi, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Бiлгород-Днiстровському районi Одеської областi).Пiсля лiквiдацiї Усть-Дунайського козацького вiйська переважна бiльшiсть козакiв лишилась в Бесарабiї.
   З початком у 1828 р. Росiйсько-турецької вiйни росiйське командування намагалося збiльшити вiйськовий контингент Дунайської армiї. В червнi 1828 р. уряд дозволив сформувати в Акерманському повiтi Бессарабiї козацьке вiйсько, яке одержало назву Дунайського (з 1856 р. Новоросiйське; проiснувало до 1869 р.), з усть-дунайцiв, задунайських запорожцiв, що оселилися в Бессарабiї до 1828 р. До вiйська були зарахованi села Акерманського повiту Акмангiт, Старокозаче i Волонтирiвка (тепер у районi Штефан Воде Молдови).В 1836 р. до вiйська були приєднанi села Михайлiвка, Костянтинiвка, Новотроїцьке, Миколаївка, Петрiвка (тепер в Бiлгород-Днiстровському, Кiлiйському, Саратському районах Одеської областi). Через три роки були приєднанi села Фараонiвка та Каїри (останнє - с.Крива Балка; обидва в Саратському районi Одеської областi). За Паризьким миром 1856 р. частина козацької територiї з станицями Миколаївка та Новотроїцька вiдiйшла до Молдавського князiвства. Замiсть цих земель вiйську було дозволено придбати у помiщика К.Зiро селище Байрамча, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросiйську. Центр управлiння вiйська розмiщувався в станицi Волонтирiвка. Однак в зв'язку з тим, що в цiй станицi не було необхiдних помешкань, вiйськове правлiння до 1856 р. знаходилось в Акерманi. Пiсля придбання вiйськом Миколаївки-Новоросiйської воно переїхало в цю станицю. В серединi 60-х рр. тут знаходились майже всi головнi вiйськовi установи: госпiталь, головний вiйськовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станцiя та училище.Дунайське вiйсько мало нести прикордонну службу на Дунаї, Прутi та по Чорноморському узбережжю до Днiпра, внутрiшню службу в Бессарабськiй та Херсонськiй губернiях, утримувати гарнiзони в Iзмаїлi та Акерманi. Притягувалися вони для виконання й iнших завдань. Це було останнє козацьке вiйсько на теренi сучасної України.
   Пiд час росiйсько-турецьких вiйн росiйське командування цiнувало козакiв. Вони добре знали причорноморськi степи i тому використовувались здебiльшого для розвiдок та як авангард росiйської армiї. У результатi вiйни 1735-1739 рокiв росiйська армiя взяла Очакiв, Хотин. Пiсля взяття Очакова козаки почали виходити в море. За повiдомленням нiмця Манштейна, "запорожские казаки на малых своих лодках" з Очакова "делали...набег до самого устья Днестра; а поднявшись вверх по реке, разбили и сожгли многие деревни вдоль берега лежащие, что причинило в тамошних местах даже до Бендер великий страх". Запорожцi повернулися з цього рейду з "великою здобиччю" i "неодноразово потiм продовжували такi набiги". У 1739 роцi за повiдомленням А.Скальковського "запорозька пiхота на дубах пробиралася до Дунаю, доставляла припаси для армiї, винищувала турецькi галери, одне слово продовжували ту ж службу, "яка й одвiчно бувала" - велась на Запорiжжi".
   Вiйна з Оттоманською Портою 1768-1774 рокiв була для Росiйської iмперiї набагато успiшною нiж попередня. Незважаючи на те, що саме турки були iнiцiаторами збройного конфлiкту i спочатку, за допомогою татар, намагалися дiяти наступально, вже в 1769 роцi iнiцiатива перейшла в руки росiян. Пiд час вiйни у складi росiйської армiї успiшно дiяли козацькi полки з Лiвобережжя i Слобiдської України, а також запорожцi. Останнi, як i в попереднiй вiйнi, виконували функцiї розвiдникiв та авангарду. Як вiдзначає сучасний iсторик Г.Шпитальов, Росiя тодi не мала регулярної легкої кiнноти, тому функцiї останньої виконували iррегулярнi пiдроздiли (панiкери, калмики, козаки, арнаутки). Запорозька легка кiннота мала свої переваги ("На вiдмiну вiд iнших видiв кiнноти головним засобом боротьби запорозької кiнноти була вогнепальна зброя". - вiдзначає Г.Шпитальов). Тому хоча "на театрi бойових дiй росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рокiв запорозька кiннота дiяла на другорядних дiлянках", саме як допомiжна сила, вона "зробила певний внесок у перемогу Росiї над Туреччиною". Вельми успiшним були i дiї запорозької флотилiї. Росiя тодi ще не мала сильного флоту на Чорному морi i це надавало подвигам запорозьких човнiв на Дунаї особливого значення.
   В 1769 роцi козаки напали на Хаджибей (Одесу), здобувши колосальну здобич (до 36.000 коней, 1.000 рогатої худоби, 4.000 овець та 180 верблюдiв). 27 червня 1770 року авангард армiї П.Панiна та головних сил Запорозького вiйська пiд проводом кошового отамана Петра Калнишевського пiдiйшли до мiстечка Аджидер (сучасне м. Овiдiополь), спалили його, взявши немалу здобич та вогнем змусивши турецькi кораблi вiдiйти вiд Аджидера до Бiлгорода. 13 липня запорожцi спустошили передмiстя Хаджибея (Одеси). Пiд обстрiлом з турецького флоту та з фортецi вони захопили форштадт (слобода бiля фортецi). Про хоробрiсть козакiв пiд час цього бою П.Панiн доповiв царицi. В 1770 роцi було взято Кiлiю, Iзмаїл, Бендери, Акерман. В 1771 роцi за повiдомленням А.Скальковського запорожцi мали "три запеклi й славетнi справи з ворогом" бiля Очакова та Хаджибея 24 червня, 15 вересня та 9 жовтня. У 1772 роцi запорожцi захопили поблизу Хаджибею у Дальнику 7.000 ногайських коней. Безперечно мали мiсце й iншi набiги, про якi iсторикам поки що не вiдомо. В 1771-1774 роках запорозька флотилiя успiшно дiяла на Дунаї. Козаки брали участь у боях бiля Гiрсова, патрулювали береги нижнього Дунаю, громили Турецькi кораблi, висаджували десанти на правий берег рiки тощо. У ходi боїв на Дунаї запорожцi зазнали значних втрат, але здобули низку вражаючих перемог, захопили значну здобич (в тому числi декiлька ворожих суден) i заслужили подяки вiд росiйського вiйськового командування та вiд царицi.
   Пiд час росiйсько-турецької вiйни 1787-1791 рокiв головокомандувач армiї Г.Потьомкiн багато уваги придiляв формуванню козацьких пiдроздiлiв. За його iнiцiативою на Пiвднi України були створенi Албанське, Бузьке, Катеринославське козацькi вiйська, якi вельми непогано зарекомендували себе пiд час зазначеної вiйни. Слiд звернути увагу на особливе значення Чорноморського козацького вiйська, що створювалося з колишнiх запорожцiв. Пiд проводом своїх здiбних керiвникiв колишнiх запорозьких старшин: кошового отамана Захарiя Олексiйовича Чепiги (перше призвiще Кулiш) та вiйськового суддi керiвника козацької флотилiї Антона Андрiйовича Головатого (1744-1797) чорноморцi успiшно воювали з турками на теренах, що тепер входять до Одеської областi. "Пiд час росiйсько-турецької вiйни чорноморськi козаки брали участь у штурмах Хаджибею, Очакова, здобуттi Бережанської фортецi, фортець Iсакчi, Тулчi, Акермана, Iзмаїла, у битвах при с. Терновцi (пiд Бендерами) та Мачинi. Помiж козацьких вiйськ, якi були створенi Г.О.Потьомкiним на пiвднi України, саме вiйсько чорноморських козакiв було найбiльш органiзованим та боєздатним i зберегло багатi вiйськовi традицiї запорозького вiйська". - вiдзначає сучасний iсторик Р.Шиян.
   У 1788 роцi поблизу Хаджибея тривалий час знаходився великий турецький флот, який вельми цiкавив росiйськi вiйська. Що проводили облогу Очакова. За повiдомленням iсторика П.Короленка: "29 октября 1788 года Чепега взяв с собой несколько человек отважных казаков и пробравшись ночью к Хаджибею зажег береговой цейхгауз". А 7 листопада 1788 року, коли чорноморськi козаки-пiхотинцi вiйськового суддi Антона Головатого оволодiли островом Березань, кiннота чорноморцiв, пiд проводом кошового отамана Захарiя Чепiги "была под Гаджибеем и истребила у самой крепости магазины, на берегу построенные, в которых до несколько было тысяч четвертей (1 чверть - 209,9 лiтра) муки, пшена и овса". За цей подвиг З.Чепiга отримав орден Св.Георгiя 3-го ступеня. У 1789 роцi козаки З.Чепiги робили регулярнi роз'їзди навколо Хаджибея, при цьому захоплюючи турецьких "язикiв". При взяттi мiста велику роль зiграла флотилiя А. Головатого, яка приймала пiзнiше участь i у взяттi Акермана. Також до складу вiйськ входили 3 пiших та 3 кiнних полки чорноморського козацтва (в кожному полку - по 500 козакiв) пiд проводом З.Чепiги та два батальйони пiхоти регулярної росiйської армiї, а функцiї обозної служби пiд час походу виконували чорноморськi козаки А.Головатого. Аккерман та Паланку було залишено пiд охороною Антона Головатого.
   Особливiстю цiєї вiйни було те, що частина запорожцiв, так званi "задунайськi" козаки, воювали на боцi не Росiї, а Туреччини. "Задунайськi запорожцi опинилися на театрi воєнних дiй з першого дня вiйни", писав А.Д.Бачинський. У1787-1789 роках задунайцi дiяли зокрема поблизу р.Тилiгул, Хаджибея, Аджидера та Акермана. "У 1790 роцi, - вiдзначав А.Б.Бачинський, - росiйськi вiйська вийшли у пониззя Дунаю. Саме тут знаходилися оселi задунайських запорожцiв i зосереджувалися їх головнi сили. Влiтку в гирлах Дунаю, у Вилковому i Кiлiї розташувалася гребна флотилiя задунайцiв.
   Слiд зауважити, що росiйське командування в порiвняннi з попереднiми вiйнами набагато краще знало театр вiйськових дiй. Тому особливого значення набували досвiд та обiзнанiсть колишнiх сiчовикiв - чорноморцiв. На вiдмiну вiд попереднiх двох росiйсько-турецьких вiйн, наслiдки вiйни 1787-1791 рокiв безпосередньо стосувалися земель теперiшньої Одещини. Бiльшiсть її територiї була визволена вiд турецького ярма, що надало потужного поштовху для економiчного розвитку краю i всiєї України.
   Мужнiсть i хоробрiсть, патрiотизм, любов до волi й батькiвщини, демократизм, взаємодопомога, високi моральнi цiнностi лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в оглядi Одеської вiйськової округи за 1871 р. пiдкреслювалося, що в українцях "й до цього часу добре зберiгається пам'ять про вiльне козацтво". В умовах незалежної України знов, в новiй якостi, вiдродилося козацтво. Воно вiдiграє важливу роль в полiтичному i культурному життi, разом з усiм народом будує Українську суверенну державу. Задунайський запорожець Ананiй Коломiєць, закiнчуючи розповiдати Федору Вовку про Задунайську Сiч, висловив невмирущi, сповненi глибокої вiри в козацтво i його спадкоємцiв, слова: "А за нас... то наше не пропаде... Досi не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насiння нiхто не скоренить!"
   I хоча пiсля лiквiдацiї незалежностi Української козацької держави пройшло 2,5 столiття, головною рушiйною силою у становленнi в 1918 роцi Української народної республiки, Української держави Скоропадського (Гетьманат) стало селянське ополчення "вiльних козакiв", сiчових стрiльцiв, українських козацьких дивiзiй сiрожупанникiв, синьожупанникiв.
   У 1914 роцi у Львовi та iнших мiстах Захiдної України почали формуватися українськi загони Сiчових Стрiльцiв, з метою пiдготовки до збройної боротьби з Московщиною. Сiчовi Стрiльцi зiграли також видатну роль у боротьбi з австро-угорською армiєю на Захiднiй Українi.
   Вибух революцiї в лютому 1917 року застав у лавах росiйської армiї потужну масу українського воятства, яке пiд впливом нацiонального пробудження прагнуло не лише завершення iмперiалiстичної та чужої iнтересам вiйни, а й вiдбудови української державностi, як гаранта прав i свобод народу на своїй землi. Саме тому вiд часу утворення 17 березня 1917 року в Києвi Української Центральної Ради, поряд iз розбудовою державностi пiднявся велетенський рух українiзацiї вiйськових частин росiйської армiї, де числом переважали вихiдцi з України. Ядром вiйськових сил Директорiї УНР був Запорозький корпус i корпус Сiчових Стрiльцiв. Пiсля воз'єднання УНР та ЗУНР у 1919 роцi збройнi сили Директорiї представляли об'єднанi українськi армiї, куди входили Галицька армiя та Надднiпрянська армiя, в яку ввiйшли групи Сiчових Стрiльцiв.
   Одещина не стояла осторонь цих процесiв. Тут процес українiзацiї вiйськових частин царської армiї посувався швидкими темпами. На початку квiтня 1917 року в Одесi пiд проводом вiдомого українського дiяча, полковника медицини Iвана Митрофановича Луценка засновано Одеську Українську Вiйськову Раду. Нову органiзацiю нарекли Одеськiй Український Вiйськовий Кiш. В липнi 1917 року Українська вiйськова органiзацiя почала вже диктувати свою волю мiсцевiй вiйськовiй владi. I коли вiдбувся з'їзд Українського Вiльного Козацтва УНР, в тi ж бурхливi днi I.М.Луценко отримав дозвiл на формування Гайдамацьких куренiв. До складу 1-го Гайдамацького куреня увiйшла в повному складi Одеська "Сiч", яка була створена за пропозицiєю Юрiя Липи, вiдомого українського iсторiографа, письменника i лiкаря. "Одеська Сiч" - бойовий загiн патрiотичної молодi, яку очолив десятник сiчових стрiльцiв Янiв. З її членiв був створений "Союз української молодi". Янiв разом з Липою перетворили "Одеську Сiч" на добру сотню вправних воякiв. У вереснi Гайдамацький курiнь мав 6 пiших, кулеметну, кiнну, гарматну сотнi, видiливши кадри для формування 2-го та 3-го Гайдамацьких куренiв i куреня в Херсонi. Гайдамаки мали темно-синi козацькi однострої зi срiбними лiтерами "ГК" на погонах i твердi синьо-жовтi армiйськi кашкети. Кiннота мала замiсть кашкетiв чорнi смужковi шапки iз червоними шликами та малиновi козацькi жупани i шаровари, пiдперезанi синiми поясами. Невдовзi завершилось формування Одеської гайдамацької дивiзiї. Вдалi дiї по наведенню ладу i спокою на вулицях Одеси, у Тирасполi, Вознесенську й Херсонi у листопадi 1917 року сприяло пiднесенню авторитету гайдамакiв серед мiсцевого населення. В дивiзiю входили 1-й та 2- Гайдамацькi пластунськi куреня, 3-й Гайдамацький кiнний курiнь та Гайдамацька гарматна батарея. Крiм того, до гайдамацьких формацiй належала зукраїнiзована учбова кулеметна команда штабу Одеського округу. Гайдамацька формацiя сягала 2 тисячi воякiв. Ця органiзацiя iснувала до розгрому одеських гайдамакiв наприкiнцi сiчня 1918 року.
   У серединi 1917 року в складi росiйської армiї було 27 зукраїнiзованих дивiзiй. Таким чином лiдери УНР мали всi можливостi для того, аби створити боєздатну армiю новопосталої державностi. Однак вони не лише не скористались шансом, який їм подарувала iсторiя, але й вiдверто виступали проти вiйськового будiвництва. В. Вiнниченко, один з лiдерiв Центральної Ради, у "Робiтничiй газетi", органi своєї партiї писав статтi, спрямованi проти формування українських збройних сил: "Не своєї армiї нам, соцiал-демократам i всiм щирим демократам, треба, а знищення всяких постiйних армiй" - твердив вiн. "Не треба в дану iсторичну хвилину вiдокремлювали долю України вiд долi Росiї. Будьмо на висотi нашої нацiональної гiдностi, щоб нiхто не потребував кинути нам докiр нацiональної пристрастi i виключностi" - переконував вiн. "Тепер вiйни уже не буде, бо всi народи незабаром поєднаються в одну велику спiлку народiв" -погоджувалися колеги В.Винниченка, зокрема й С.Петлюра, вiдповiдальний за творення вiйська. I коли в Києвi 1917 року полк iм.. П.Полуботка зробив спробу збройно усунути росiйськi вiйськовi частини, його було роззброєно i з наказу Центральної Ради вiдправлено на фронт разом з iнiцiаторами українського вiйськового руху М.Мiхновським. Тому, коли 25 грудня 1917 року бiльшовицькi вiйська розпочали широкий наступ на Україну, проти 30-ти тисячної бiльшовицької армiї при 60 гарматах i 10 бронепотягах УНР змогла виставити лише 1,5 тисячi багнетiв.
   Але боротьба за вiльну Україну ще не була закiнчена! У 1920 роцi армiя УНР здiйснила перший Зимовий похiд на зайняту територiю. В складi армiї був полк Чорних Запорожцiв. В кiнцi 1921 року УНР здiйснила другий Зимовий похiд на територiю УСРС. Бессарабською групою у складi Української повстанчої армiї командував Генерал-хорунжий А.Гулий-Гуленко. Справжнiм проявом козацької вiдваги був вiдчайдушний напад на Тирасполь штурмового загону козакiв i старшин армiї УНР з територiї Румунiї в листопадi 1921 роцi. Вiн вiдбувся одночасно з наступом вiйськ генерала-хорунжого Ю.Тютюнника на правобережну Україну. 1920-23 роки - всплеск антибiльшовицького повстанського руху в Одеськiй губернiї. Велику роль зiграв повстанський загiн отамана С.Заболотного, який об'єднав бiльшiсть повстанських загонiв у Чорноморську або Надднiстрянську дiвiзiю. Саме це "бандитське" (по словам бiльшовицького губернського начальства) покровительство врятувало сотнi тисяч селян на Українi вiд голодної смертi, на яку прирiкали червонi продзагони. Огляд матерiалiв про голод 1921-22 рокiв на Українi дає можливiсть дiйти чiткого висновку - найменше постраждали вiд голоду тi мiсцевостi, де був мiцний i нищiвний до радянської влади український повстанський рух. Пiсля поразки вiйськ отамана Ю.Тютюнника повстанський рух як в одеськiй губернiї, так i по всiй Українi пiшов на спад. Причиною спаду повстанської боротьби була елементарна зневiра в успiх подальших змагань та арешти отамана Заболотного i генерал-хорунжого А.Гулого-гуленка.
   У 1939 роцi на Закарпаттi в Карпато-Українi, як тодi офiцiйно називали цю автономну українську державу, була сформована Карпатська Сiч - вiйськова органiзацiя чисельнiстю близько 5 тис. бiйцiв. Її створення було обумовлене постiйною загрозою угорського нападу на цю молоду державу. Українськими нацiоналiстами було створено вiдоме в Українi вiйськове формування - Українська повстанська армiя - для боротьби з польськими та нiмецькими загарбниками i бiльшовицькою владою. Першi такi партизанськi загони виникли на Полiссi та Волинi. Як тiльки вибухнула друга свiтова вiйна, мiсцевий український Тарас Бульба - Боровець, близький до петлюрiвського уряду УНР, що перебував тодi у Варшавi, сформував нерегулярну частину пiд назвою Полiська сiч (пiзнiше перейменовану в УПА). У 1941 роцi пiсля спроби нiмцiв розпустити цю частину, вона пiшла у лiси.
   В 1941 - 44 роках на Одещинi також активiзується нацiоналiстичний рух опору. Iсторiя руху опору пiд час iноземної окупацiї 1941-44 рокiв на пiвднi України, зокрема на територiї губернаторства Бессарабiї, Транснiстрiї є однiєю з найменш дослiджених тем як у радянськiй, так i пострадянськiй iсторiографiї. Це питання потрiбно дослiджувати в аспектах дiяльностi обох фракцiй ОУН пiд проводом полковника А.Мельника та очолюваної С.Бандерою (ОУН-М та ОУН-Б, вiдповiдно ОУН-Я).
   В 1941 роцi на Одещину, пiсля проголошення у Львовi Акту вiдновлення Української Держави 30 червня 1941 року та обрання тимчасового Українського Державного Правлiння, прибувають частини Пiвденної похiдної групи ОУН-Б, що мали завдання Проводу розгорнути на Пiвднi України мережу органiзацiї, перебрати адмiнiстрацiю на низах у свої руки, допомогти мiсцевому населенню в самоорганiзацiї i розподiлi майна колгоспiв та радгоспiв, захистi його вiд по грабунку окупантiв, органiзувати манiфестацiї з вимогами до окупацiйної влади визнати вiдновлення державностi, а в разi вiдмови пiдготувати базу для розгортання довготривалої боротьби у пiдпiльних умовах.
   Пiвденна похiдна група ОУН-Б налiчувала бiльше тисячi досвiдчених революцiонерiв, що пройшли багатомiсячний полiтичний i вiйськовий вишкiл в районi Ся нока (Польща). Кiнцевим пунктом її маршруту мав бути Пiвдень України з центрами в Одесi та Днiпропетровську. На кiнець 1941 року було зформовано Крайовий провiд ОУН-Б так званої "Транснiстрiї", до складу якого увiйшли: крайовий провiдник "Транснiстрiї" Тимiш Семчишин ("М.Рiчка"), провiдник Акерманської областi, провiдник Одеської областi Луценко та провiдник Iзмаїльської областi. Крайовий провiдник "Транснiстрiї" входив до Проводу ОУН-Б. В пiдпiльних друкарнях Одеси видавалися листiвки для нацiональних вiддiлiв при УПА навiть оригiнальними шрифтами кавказьких народiв. Значна частина центральних видань ОУН-Б, УПА та УГВР виготовлялися теж в Одесi, куди для контролю роботи неодноразово приїздив керiвник Головного пропагандивного осередку УПА Йосип Позичайнюк ("Шугай", "Шаблюк") з вiдповiдним штабом. Тут друкувався пiдпiльний журнал Одеського обласного проводу ОУН-Б "Чорноморський вiсник", лiтература для Днiпропетровського крайового та Донецького обласного проводiв ОУН-Б. Дiяльнiсть членiв похiдної груп ОУН-М в Одесi (З.Матла) проводилась здебiльшого в рамках пiдпiльної боротьби та нелегальної роботи. Зокрема у культурницькому напрямку. Про це свiдчать документи румунської полiт полiцiї - сигуранци та СС-1, що зберiгаються у фондах Державного архiву Одеської областi. Окупанти називали українських патрiотiв "сепаратистами, що ведуть пропаганду незалежностi України". Станом на 13 травня 1942 року СС-1 зафiксувало щонайменше десять таких осiб, що працювали в культурно-навчальних закладах мiста, органах окупацiйної влади - при мерiї й дирекцiях мунiципалiтету i були близькими до нацiоналiстичного пiдпiлля ОУН-М. Одним з найбiльших осередкiв "сепаратизму", з огляду на документи, якi зберiгаються в ДАОО, був український лiцей, що був розташований в будинку N5 по вулицi Єлизаветинськiй. З десяти осiб, якi перебували пiд наглядом сигуранци, четверо працювали в цьому навчальному закладi - Ф.М.Сумлинський - викладач української мови; Дубiнський, Пелiшенко (можливо, колишнiй представник одеського Українського вiйськового коша у Центральнiй Радi) - директор лiцею та Лазуровський В.Ф. - викладач Захiдно-європейської лiтератури. Про дiяльнiсть українських нацiоналiстiв ОУН-М на культурному фронтi неодноразово згадувала й мiсцева преса окупацiйного перiоду.
   Одеське українське нацiоналiстичне пiдпiлля, як i все пiдпiлля Пiвдня України, взяло активну участь у формуваннi загонiв УПА - "Пiвдень". Враховуючи, що Одещина бiдна на великi лiсовi масиви, представники мiсцевого пiдпiлля вливались в загони, що формувалися на Вiнниччинi, Уманщини та в Холодному Яру, поповнивши склади надднiпрянських куренiв УПА пiд командуванням командирiв "Костя", "Остап", "Саблюк". Пiд час переходу фронту куренiв ВО "Вiнниця" та ВО "Умань", згiдно наказу ГК УПА , вiдступаючи на Волинь, понесли надзвичайно великi втрати i тому наприкiнцi лiта 1944 року УПА - "Пiвдень" було розформовано, а її рештки включено до складу УПА - "Захiд". У вiдомостях про героїв, що полягли на полi слави в лавах УПА - "Захiд знаходимо данi й про представникiв одеського пiдпiлля: Мирослав кiндзiрський ("Боєвi", "Степан") - член обласного проводу Одещини, окружний провiдник Чернiвеччини ("Левко", "Василь" - родом з Одещини, активний член українського пiдпiлля Одеси, "Запорожець" - стрiлець УПА родом з Одеси, "Корiнь" - родом з Одещини, визначний органiзатор студентства Одеси. На жаль сьогоднi не завжди є можливiсть дiзнатись справжнi iмена героїв.
   В 1943 роцi пiд час переслуховування арештованих пiдпiльникiв ОУН-Б Одеси, румунське вiйськове командування запропонувало переговори з ГК УПА. Звiльненi нацiоналiсти передали в серпнi 1943 року це ГК УПА i у сiчнi 1944 року в Кишиневi вiдбулися переговори мiж делегацiєю УПА у складi: о д-р. I.Гриньох, професор Л.Шанковський, сотник М., представник ГК УПА М.Дужий та представник одеського проводу ОУН з делегацiєю румунського уряду, ГК румунської армiї, що вважали ГК УПА єдиною суверенною владою на Українi. На переговорах, що мали здебiльшого вiйськовий характер, румунською делегацiєю було запропоновано в обмiн на позитивне ставлення до можливостi вiдновлення Української держави клопотання керiвника Румунiї маршала Антонечку в цiй справi перед Гiтлером пiдписати ГК УПА декларацiю про зречення пiвнiчної Буковини i Бессарабiї. При цьому румунська делегацiя обiцяла зректися своїх домагань на Одесу i Транснiстрiю. Українська делегацiя вiдкинула цi вимоги, заявивши, що завжди стоятиме на позицiях неподiльностi України.
   З вiдходом основної частини кадрiв ОУН Одещини у лави УПА, мiсцеве пiдпiлля продовжувало роботу по забезпеченню органiзацiї лiтературою, листiвками, проводило пропагандивну роботу серед мiсцевого населення, розбудовувало пiдпiльну мережу, готувалось до тривалої боротьби з новим окупантом. Останнi згадки про одеське нацiоналiстичне пiдпiлля ОУН стосуються кiнця 40-х рокiв. Згiдно спогадiв зв'язкової Г.Дiдик "Анни" вiдомо, що в Одесi двiчi 1948 та 1949 рокiв перебував Головний Командир УПА, Голова Генерального секретарiату УГВР. Голова Проводу в Українi генерал-хорунжий Роман Шухевич ("Тарас Чупринка"), який проводив тут наради з проводом ОУН Пiвдня України та лiкувався пiсля довготривалого перебування у пiдпiльних умовах. Пiдсумовуючи сказане, можна смiливо стверджувати, що Одеса, як i весь Пiвдень України, вiдiгравала значну роль у розбудовi українського нацiоналiстичного пiдпiлля та дала видатнi кадри для визвольного руху в Українi 1941-1944 рокiв.
   В наш час, коли Українi вкотре випав шанс стати повноцiнною державою, як нiколи потрiбно дослiдити досвiд минулого вiйськового будiвництва, зробити вiдповiднi висновки, аби не припуститись подiбних помилок i пам'ятати, що сильна армiя - це право на iснування нацiї.
   Практично в усiх країнах були рiзнi воєнiзованi групи населення, якi виконували специфiчнi функцiї, пов'язанi з вiйськовою службою (Iспанiя - реконкистадори, Швейцарiя - кнехти, Балкани - гайдуки, клефти, граничари, Україна - козаки, гайдамаки, Iндiя - гуркхи, Японiя - самураї). Виникало вiйськове громадство в перiод смут, в умовах прикордонних конфлiктiв, релiгiйних вiйн i вiйн за нацiональну незалежнiсть, здiснення колонiзацiй. На початкових етапах iснування основним заняттям таких громадств була вiйна напiврозбiйницького характеру. Однак пiзнiше вони або переходили на службу до держави на договiрних началах, або щезали... Логiка iсторичного процесу невблаганна - при закриттi "прикордонних" зон потреба в вiдважних й умiлих вояках-колонiзаторах минає. Але козацтво проiснувало до початку ХХ столiття. Цьому сприяли такi причини: iснування територiй, що потребували колонiзацiї (lдо речi, наш Буджак); це виступало своєрiдним "гарантом" iснування козацтва, найбiльш пристосованого для рiшення колонiзацiйних завдань; в державi, в якiй є феодальнi пережитки, з режимом, що спирався на досить вузьку соцiальну базу, козацтво як опора самодержав'я було "приречено" на "пiдтримку" iз боку уряду й "захист" вiд розмиву як вiйськового стану. По мiрi укрiплення державностi й експансiї держави на прикордоннi територiї у козацтва не було iншого шляху, як увiйти до державного органiзму на умовах вiдбуття служби, збереження, з поступовим вiдмиранням декiлькох вольностей або зникнення козацтва загалом. Що й вiдбувалося в пореформений перiод, а завершились цi процеси в роки громадянської вiйни й сталiнської модернiзацiї...
   Вже до початку Першої свiтової вiйни козаки були лише вiйськовою силою з неефективною економiкою й були анахронiзмом, який пережив свою доцiльнiсть для держави. Процес iндустрiалiзацiї, модернiзацiї, репресивнi мiри знищили iдентичнiсть козакiв, вiд них залишились лише легенди... Вiдбулася втрата традицiй через фiзичне винищення значної частини козакiв i членiв їхнiх сiмей (1919-1920 роки - "розкозачування"), депортацiї козацького населення в iншi мiсця (20-30-тi роки ХХ столiття), а в мiсцях традицiйного проживання - розбавлення чужинцями-некозаками (20-40-вi роки ХХ столiття). Такий стан був на початок 90-х рокiв ХХ столiття, коли в Радянському Союзi почався бурхливий рух визволення вiд гнiту тоталiтарного комунiстичного режиму, вiдомий пiд назвою "перебудова".
   Модернiзацiя держави порубiжжя ХХ-ХХI столiття в якостi свого природнього слiдства припускала певне пожвавлення зацiкавленостi до полiтичної архаїцi та традицiоналiзму. Концепт "свiтлого майбутнього" який характерний для радянської епохи, було змiнено на "свiтле минуле". Практичною проявою цього "кидка назад" стало виникнення багатьох органiзацiй, якi будувалися на основi середньовiчних, за своєю суттю, полiтико-правових, соцiальних понять: стану, корпоративiзму, жорсткої iєрархiчностi. Як гриби пiсля дощу, виникали численнi дворянськi зiбрання, купецькi гiльдiї та iн Одним з яскравих проявiв подiбного роду став рух за "вiдродження козацтва". Ще до розпаду СРСР лiдери й активiсти нового руху оголосили головною своєю метою "вiдродження" козацтва. Це поняття до теперiшнього часу залишається ключовим для всiх програмових документiв українських неокозакiв. Iз самого початку їх iдеологи сприймали iсторичне минуле як норму, яку необхiдно вiдновити. Це виразилося в рiзних формах: вiд атрибутики (вiдродження козацьких прапорiв) до висування територiальних претензiй до сусiдiв, якi займають "козацькi землi" (Крим).
   Стихiйний рух вiдродження козацько-лицарських традицiй в Українi започаткував I етап загальноукраїнського козацького вiдродження. Хронологiчно цей етап охоплює подiї 1984 - 1991 рр. i характеризується вiдновленням зацiкавленостi iсторiєю українського козацтва та власною родовою спадщиною. Саме тому виник дещо романтичний потяг до славного козацького минулого. Ще одним доказом активiзацiї козацького вiдродження в Українi стала активiзацiя полiтичного життя пiд гаслом визволення України.
   У 1989-1999 роках козакiв "опiкувало" керiвництво КПРС та КПУ. "Перебудову" полiтичної лiнiї КПРС-КПУ по вiдношенню до козацтва, яка намiтилася в кiнцi 1980-х рокiв, можливо пояснити декiлькома причинами. По-перше, партiйному керiвництву необхiдно було тримати пiд контролем процес формування багатопартiйностi, а вiдтак, й громадськi течiї, якi виникали в результатi цього руху. По-друге, в умовах кризису офiцiйного свiтогляду, КПРС потрiбнi були новi iдеологеми. По-третє, якийсь новий рух повинен був стати одним з важелiв протидiї українському РУХу Чорновола, iнструментом його стримування. Тодi ж й пройшов перший розкол (козацтво РУХу й "реєстровцi"). Подальшi полiтичнi подiї (серпневий путч 1991 року, президентськi, парламентськi, мiсцевi вибори та iн.) показали, що iдея "загальнокозацької єдностi" (як i в 1917-1922 роках) приносилась в жертву полiтичним пристрастям.
   Гасло визволення України стало у 1990 роцi прапором єднання всiх тих, хто сприймав козацтво як споконвiчну силу, що виборювала волю України. Наслiдком цього стало об'єднання козацьких осередкiв в єдине Українське козацтво. В цей час перебування у лавах Українського козацтва було певним випробуванням на мужнiсть, бо офiцiйна влада почала ставитись до цiєї структури вiдверто вороже. Поряд iз цим невизначенiсть прiоритетiв, брак досвiду i авторитетних провiдникiв суттєво ускладнювали розбудову козацьких структур. Саме тому пiднесення 1990-1991 рр. не було належним чином використано у справi становлення пiдвалин Українського козацтва. Пiсля здобуття Україною незалежностi те, що об'єднувало i вело вперед козацькi структури, зникло.
   В нових умовах 1992 р. розпочався II етап вiдродження козацької спадщини на Українi. Вiн, насамперед, характеризувався пошуком прiоритетiв у розбудовi Українського козацтва. На жаль, впливи родових козакiв i тих, хто розумiв необхiднiсть орiєнтацiї на спадковi цiнностi козацького лицарства, були слабкими. За таких умов виявилась вiдсутнiсть єдностi i намагання пiдмiнити традицiйний козацько-лицарський iстотний критерiй чим завгодно:
  -- абстрактним патрiотизмом;
  -- козацькими демократичними традицiями;
  -- бiзнесово-господарчою та фермерською дiяльнiстю;
  -- охоронною дiяльнiстю;
  -- клубами "козацького вiдпочинку";
  -- iншим.
   Наслiдком цього стала розмитiсть та вiдсутнiсть єдиного пiдходу до визначення критерiю приналежностi до козацького товариства (вiдповiдно до сутностi iсторичної козацької спадщини). Результатом цього стала криза i дезорiєнтацiя Українського козацтва у серединi 90-х рр. ХХ ст. Найяскравiшим виявом цього стало утворення паралельних мiсцевих та загальноукраїнських козацьких органiзацiй. Так розпочався III етап козацького вiдродження в Українi, коли штучнiсть та формалiзацiя цього процесу набули загрозливих розмiрiв.
   Починаючи з кiнця 2001 року можна видiлити IУ етап козацького вiдродження. Вiн характеризується посиленням уваги держави до розвитку козацьких структур i зустрiчним прагненням отримати державну пiдтримку зi сторони бiльшостi новiтнiх козацьких об'єднань. Ця тенденцiя нагадує ситуацiю кiлькарiчної давнини в Росiї, коли козацький рух було подiлено на реєстровий i на нереєстровий, хоча цiлий ряд проблем так i не було вирiшено. Для ситуацiї з вiдродженням козацького руху в Українi ця перспектива є неоднозначною, бо цей рух є занадто кволим, розрiзненим i слабо пов'язаним з традицiйним родовим устроєм. Такий стан речей загрожує повною формалiзацiєю українського козацького вiдродження.
   Першим Гетьманом Українського козацтва був В.Чорновiл, другим В.Мулява, третiм I.Бiлас. У 1994 роцi Президент України Кучма Л.Д. став почесним Гетьманом Українського козацтва. 22 сiчня 2005 року вiдбулася iсторична для Українського козацтва подiя: Президент України В.А.Ющенко згодився стати Гетьманом України, очоливши роз'єднане до сьогодення Українське козацтво. Президент-Гетьман України В.А.Ющенко пiсля ритуалу посвяти у Гетьмани України виголосив сучаснi завдання козацтва: дiяльнiсть його повинно мати державне спрямування; має вiдновити роботу Координацiйна Рада при Президентовi України; вона повинна стати дiєвим органом у справах козацтва; вже йде мова i про Департамент Українського козацтва; козацтво, в свою чергу, повинно стати моральним авторитетом держави у тих галузях, якi сьогоднi державою не охоплюються - починаючи з силових структур, прикордонної служби, охорони правопорядку; а головне завдання - об'єднати навколо себе всi козацькi органiзацiї.
   Сьогоднi уже можна однозначно констатувати, що Українське козацтво подолало кризу, котра заважала працювати i дiяти на повну силу i звiльнилося вiд негативних тенденцiй, якi панували в ньому.
  
   1.5 Iсторiя виникненння, дiяльнiсть козацьких обласних органiзацiй Одещини
  
   Козацтво. Козацький дух. Козацький гарт i козацька звитяга ... Лицарське служiння сiчовому товариству, козацькiй iдеї, своєму народовi, Українi... Серед iнiцiаторiв вiдродження Чорноморського козацтва в самiй Одесi, тобто в сiчовiй столицi, бачимо представникiв iнтелiгенцiї, робiтництва, вiдставних вiйськових службовцiв. Згадаймо ж їх, тих, що були, i тепер назавжди залишаються iнiцiаторами створення Чорноморського козацтва. Ось вони: Костянтин Янченко, Iгор Власик, Iван Кобилко, В'ячеслав Ляшкевич, Леонiд Безклубий, Леонiд Тимчук, Сергiй Iванов, Володимир Насипайко. Саме цим людям i пощастило стати офiцiйними засновниками Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва, Установче Коло якого вiдбулося 22 грудня 1990 року, тобто ще за кiлька мiсяцiв до проголошення акту про державний суверенiтет України i за рiк до iсторичного референдуму про незалежнiсть.
   Подунай-Гуляйпiльське козацтво задумувалося його засновниками як невiд'ємна частина теж уже вiдроджуваного - на той час воно ще не було зареєстроване - Українського козацтва. Згодом в Одесi, i на всьому просторi вiд Дунаю до Донбасу i Криму, почали виникати рiзнi козацькi групи та формування, котрi почали проголошувати свою осiбнiсть вiд загальноукраїнського козацького руху, осiбнiсть i позастатутнiсть стосовно українського козацтва. Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй привела до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Тут є позитивний момент: можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще...Ця ситуацiя у кiнцi ХХ столiття склалася в Українському козацтвi на всiх рiвнях - вiд всеукраїнського до мiсцевого, зокрема в Одеськiй крайовiй та Бiлгород-днiстровськiй районнiй органiзацiях.
   Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардiї Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпiльське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань iдеологiї було обрано письменника - академiка Богдана Сушинського, заступником з органiзацiйних питань полковника Анатолiя Петька - отамана Овiдiопольської районової козацької органiзацiї. УЧГПК на Великiй Радi Українського козацтва пiдтримало кандидатуру генерала Iвана Бiласа, який (пiсля Гетьмана Володимира Муляви, який тяжко захворiв - iнсульт) став третiм Гетьманом. Незгода серед керiвникiв Одеської крайової органiзацiї щодо подальшого шляху її розвитку призвiв до серiї розколiв. Спочатку крайова органiзацiя змiнила назву - стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: бiльша частина козакiв на чолi з Анатолiєм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинским органiзувало окреме козацьке об'єднання яке згодом розкололося на Чорноморське козацьке вiйсько Анатолiя Петька, яке пiдтримувало Гетьмана I.Бiласа, та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не пiдтримувало Гетьмана, а входило у Всесвiтню Лiгу Лицарiв. До речi, Б. Сушинський є прiором Мальтiйського ордена лицарiв, нагороджений Папою Iоанном Павлом II медаллю Св. Амвросiя. Далi Чорноморське козацьке вiйсько розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке вiйсько - отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з'єднання - отаман Пуклiч - президент охоронного бюро "Гриф"). Розбiжностi добре висвiтленi у статутах цих органiзацiй. Вiд Чорноморського козацтва В. Пилипенка вiдiйшов полк iм. Сiрка отамана В. Кривобока, потiм "Одеська Сiч" Iвана Коваля. Далi В. Пилипенко склав повноваження i отаманом Чорноморського козацтва обрали iншого козака й т. д...
   В першому десятирiччi ХХI столiття в Одеському краї працюють бiльше 30 незалежних козацьких органiзацiй, якi мають статус обласних:
   1. Буджацьке сiчове козацьке вiйсько.
   2. Громадська органiзацiя "Вiйсько вiрних козакiв чорноморських iменi
   гетьмана Богдана Хмельницького".
   3. Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини.
   4. Козацька громадська органiзацiя "Варун".
   5.Козацьке товариство "Отаман Сiрко" з обласним особливим
   пiдроздiлом "Отаман Сiрко" Українського козацтва.
   6. Об'єднання звичаєвого козацтва "Чорноморська Сiч".
   7. Козачий Центр Духовностi та Культури Козацтва України в Одеськiй
   областi.
   8. Одеський полк Мiжобласної громадської органiзацiя "Українське
   Чорноморське козацтво".
   9. Мiжобласна громадська органiзацiя "Чорноморський округ "Козацтво
   Запорозьке".
   10. Обласне громадське творче об'єднання "Театр пiснi та танцю
   Чорноморського козацтва".
   11. Одеська обласна органiзацiя українських козакiв "Одеська Сiч".
   12. Одеське вiддiлення Мiжнародної благодiйної органiзацiї Козацький
   фонд "Альбатрос".
   13.Одеське крайове товариство Козацтва України "Чорна Сiч".
   14. Одеське обласне вiддiлення Мiжнародного благодiйного фонду
   соцiальної допомоги вiдродження козацького вiйська запорiзького
   України "Козацький".
   15. Одеське обласне козацьке товариство Всеукраїнської громадської
   органiзацiї "Українське реєстрове козацтво".
   16. Одеський крайовий екологiчний полк.
   17. Одеська обласна органiзацiя Соборного козацтва України "Сiч".
   18. Чорноморська козацька паланка.
   19. Чорноморське козацтво iм. А. Головатого.
   20. Чорноморське козацьке вiйсько.
   21. Чорноморське козацьке з'єднання.
   22. Чорноморське козацьке з'єднання Пiвдня України.
   23. Чорноморський округ Мiжнародної громадської органiзацiї "Козацтво
   Запорозьке".
   24. Чорноморсько-Днiстровське козацтво.
   25. Благодiйний фонд розвитку козацтва iм. А.Головатого.
   26. Громадська органiзацiя "Молодiжна паланка".
   27. Одеське вiддiлення мiжобласної громадської органiзацiї "Козацтво
   Нової України".
   28. Одеське вiддiлення мiжобласної громадської органiзацiї "Азово-
   Чорноморське козацьке вiйсько Пiвденного регiону".
   29. Громадська органiзацiя "Чорноморське гайдамацьке з'єднання".
   30. З'єднання "Кочубеївський Кош".
   31. Товариство "Пернач".
   32. Мiжобласна громадська органiзацiя "Чорноморське козацтво".
   33. Одеське вiддiлення Мiжнародної громадської органiзацiї
   "Мiжнародний комiтет Всеукраїнського козацтва".
  
   У липнi 1990 року пiсля прийняття Декларацiї про суверенiтет України Українськi патрiотичнi партiї та громадськi органiзацiї звернулися до Верховної Ради УСРС з пропозицiєю вiдзначити на початку серпня цього ж року 500-рiччя Українського козацтва як народне свято на мiсцях перебування Українських козацьких Сiчей. Тодiшнiй Голова Верховної Ради Л.Кравчук дав згоду й вiдповiдним органам наказав сприяти проведенню акцiї.
   З Одеси виїхало 4 автобуси. Це десь бiльше за двiстi осiб, представникiв рiзних партiй i громадських органiзацiй пiд українськими нацiональними та козацькими прапорами. Збори активiстiв вiдбулися бiля Українського театру. Прийшли також одеськi козаки. Кошовий Леонiд Безклубий запропонував вiдправитися пiшки колонами до парку Iллiча й там на колишньому Першому Християнському кладовищi, бiля Привозу, встановити Хреста на Козацькiй могилi. Напередоднi одеськi козаки на цьому цвинтарi розшукали чотири козацькi могили з кам'яними хрестами, пiд якими було поховано чотирьох козакiв-чорноморцiв, якi загинули пiд час штурму Хаджибея 14 вересня 1789 року. Великого хреста з мореного дубу виготовили самi козаки Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва. Козаки роздiлились на два гурти. Один з них вирушив на Запорiзьку Сiч, другий пiд орудою Л.Безклубого подався з хрестом на парк - кладовище. Але їм не поталанило: їх бiля входу до парку перейняло численне мiлiцейське формування й пiсля короткої сутички вiдiбрали хреста й протримали його при парковому вiддiленнi мiлiцiї аж до проголошення Української Незалежної держави. Звiльненого хреста одесити - козаки на свято Святої Покрови 14 жовтня 1991 року встановили таки на козацькiй могилi.
   2-го лютого 1992 козаки виступили проти перейменування в Одесi вулицi Карла Маркса в Катерининську, на честь росiйськiй царицi Катеринi II. Козаки тричi звертались з протестом по цьому факту, але не отримали жодної вiдповiдi. Врештi-решт це призвело до гострих суперечок, особливо коли козаки стали самочинно замiнювати назву "Катерининська" на назву "Кiндрата Табанця", на честь одного з козакiв-чорноморцiв, учасника штурму Хаджибею у 1789 роцi. Ця подiя мала великий резонанс не лише в Одесi, але й в усiй Українi, що вiдобразилось у мiськiй й загальноукраїнськiй пресi.
   У червнi 1995 року козаки разом з iншими нацiонально-демократичними органiзацiями виступили проти демонтажу у мiстi Одесi пам'ятника повсталим у 1905 роцi матросам панцирника "Князь Потьомкiн-Таврiйський" i встановлення замiсть нього пам'ятника Катеринi II, який знаходився там до 1917 року. Козаки опублiкували заяву до мiської влади: далi - президенту України п. Леонiду Кучмi. За допомогою Генеральної старшини Українського козацтва i особисто гетьмана УК, на той час генерал-майора Збройних сил України, народного депутата Верховної Ради В.С. Муляви справу вдалося залагодити.
   Сучаснi Одеськi козаки разом з жовтневою райдержадмiнiстрацiєю м. Одеси i одеським товариством "Пiвденна громада" були органiзаторами у 1998 роцi вiдзначення 209-ї рiчницi штурму Хаджибею (Одеси). Мiсце для проведення цього свята козаки вибрали у Палацi М.С. Воронцова (колишнiй будинок пiонерiв iм. Я. Гордiєнко), на мiсцi якого стояла фортеця Єнi-Дуня. Всi цi вищезазначенi заходи допомогли ствердженню в м. Одесi української нацiональної iдеї i становленню українського козацтва.
   Одним з напрямкiв дiяльностi одеського козацтва є охорона природи. Так, у травнi 1997 роцу Одеська облдержадмiнiстрацiя пiдтримала пропозицiю Українського Чорноморського козацького товариства по охоронi та збереженню природних ресурсiв Хаджибейського лиману. Згiдно з цим козаки разом з рибiнспекцiєю проводили рейди проти браконьєрiв. За шiсть мiсяцiв 1997 року козаками пiд керiвництвом крайового осавула В.Я. Калiнського було виявлено 25 порушень природоохоронного законодавства України. У березнi 1997 року козаки встали на захист природи на територiї мiста. Пiд 206-лiтнiм заповiдним козацьким дубом товщиною в шiсть обхватiв, який був посаджений чорноморцями в день переселення на Кубань з Хаджибею, що стоїть в центрi Одеси, неподалiк вiд Полiтехнiчного унiверситету, намагались звести фундаментальну будову. Але завдяки втручанню козакiв, дуб вдалось врятувати та зупинити будiвництво споруди.
   У спортивному напрямку роботи сучаснi чорноморцi заявили про себе на все мiсто i область. У серпнi 1997 року Одеське козацтво разом з Комiтетом фiзичної культури i спорту облдержадмiнiстрацiї, управлiнням у справах молодi, фiзичної культури та спорту Одеської мерiї, Пресцентром Одеської мерiї, Асоцiацiєю "Во-В`єтнам" було одним з органiзаторiв i учасником Мiжнародного фестивалю бойових мистецтв "Козацькi джерела". Цей фестиваль проходив з 20 до 25 серпня 1997 року. В ньому брали участь спортсмени з Францiї, Нiмеччини, Болгарiї, Росiї, Бєлорусiї, В`єтнаму. У мiстi та областi фестиваль викликав широкий розголос. "Под шапкой казачества здесь намечено объединение различных школ, которые с уважением и пониманием относятся к процессам присходящим в Украине, ведь казачество - это, в первую очередь, способ жизни, способ разумного общения с другими народами мира..." - писав один з мiсцевих журналiстiв. В Одесу з приводу проведення фестивалю навiть прибув тодiшнiй гетьман Українського козацтва В.С. Мулява, який провiв низку зустрiчей з мiською та обласною владою, де розглядались i питання розвитку козацького руху в нашому краї.
   Останнiм часом козаки намагаються створити в Одесi козацьку кiнно-спортивну школу. До спiвпрацi по створенню цiєї школи козаки запрошували представникiв МВС, прикордонникiв, митникiв, вiйськових, всiх, хто зацiкавлений у пiдготовцi фахiвцiв-кiннотникiв для створення кiнно-патрульних служб. Серед сучасного Одеського козацтва спортивною дiяльнiстю найбiльш активно займаються козаки Київського районного товариства iм.. I. Сiрка, яке очолює наказний отаман Вадим Кривобок. До складу цього товариства входять п`ять первинних товариств, якi займаються бойовими мистецтвами: "Семаргл", "Кейко-Дзен", "Профi-Спорт", "Карате Го-Жзю" i "Во-В`єтнам-Кiм Мєн Мон". Усi спортивнi зали товариств фiнансуються на власнi кошти козакiв. Спортивнi зали вiдвiдують понад 300 юнакiв i дiвчат, з якими проводиться виховна робота на основi лицарських традицiй українського козацтва.
   Одеське козацтво проводить заходи по збереженню пам`яток козацької iсторiї на територiї мiста. Захищає вiд руйнування та впорядковує разом з громадкiстю Одеси два унiкальних кладовища - Усатiвське та Куяльницьке - з численними козацькими похованнями, найстарiшi з яких датуються кiнцем XVIII столiття. Кладовища були визнанi пам`ятниками iсторiї та культури мiсцевого значення. Козаками також було встановлено на мiсцi колишнього I Християнського кладовища пам`ятного дубового хреста в пам`ять козакiв-чорноморцiв - визволителiв Одеси вiд турецького панування у кiнцi XVIII столiття.
   Останнiм часом одеськi засоби масової iнформацiї почали частiше згадувати про сучасне козацтво, що засвiдчує зростання зацiкавленостi суспiльства козацьким рухом у мiстi. Так, в газетi "Думська площа" з`явилась рубрика пiд назвою "Козацькi турботи", де висвiтлюється козацьке життя Одеси. Козаки намагаються створити i свiй власний друкований вiсник. Протягом 1996-1997 рокiв вийшло три номера iнформацiйного вiсника "Українське Чорноморське козацтво".
   5 травня 2000 року студенти Одеського технiчного коледжу, члени вiдродженої "Одеської Сiчi" в кiлькостi 25 осiб завiтали до обласного Центру української культури, аби вiдзначити соту рiчницю вiд народження українського письменника, лiкаря та борця за незалежну Українську державу, одесита, засновника молодiжної "Одеської Сiчi" 1917 року Юрiя Iвановича Липи. В урочистостях взяли участь як чорноморськi козаки, так i члени Нацiональної Спiлки письменникiв України та представникiв iнших творчих осередкiв мiста.
   14 жовтня 2000 року делегацiя Одеського козацького товариства брала участь на урочистостях у м. Києвi, присвячених 10-й рiчницi вiдродження Українського козацтва. Цiла низка чорноморцiв отримала козацькi нагороди i пiдвищення у вiйськових званнях за особистий внесок у справу розбудови Української Держави та вiдродження Українського козацтва.
   Одеське козацтво з честю продовжує iснуючi давнi звичаї i традицiї на користь українському народовi та державi, пiдтверджуючи вислiв - "Козацькому роду - нема переводу!".
  
  
  
   1.5.1. Чорноморське козацтво.
  
   Мiжобласна громадська органiзацiя "Чорноморське козацтво" - є добровiльна, незалежна, позапартiйна громадсько-патрiотична, оборонно-спортивна громадська органiзацiя козакiв.
   У своїй дiяльностi "ЧК" керується Конституцiєю України, чинним законодавством та Статутом.62
   Мета i завдання МГО "ЧК".
   Метою МГО "ЧК" є сприяння вiдродженню Українського козацтва, в основi якого лежить козацький звичай, українська нацiональна iдея, захист полiтичних, економiчних, духовних, культурних та iсторичних здобуткiв українського козацтва, вiдродження та поширення української мови, виховання людей у дусi нацiонального козацького лицарства, вiдданостi рiдному народу та Землi-Матерi.
   Основнi завдання МГО "ЧК"
   - сприяння вiдродженню та розвиток козацтва, як способу життя українського народу-козацької господарської дiяльностi, створенню козацьких поселень, як осередкiв розвитку козацьких форм самоврядування;
   - сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськового вишколу козакiв, офiцерiв запасу та розбудовi Збройних Сил України (ЗСУ), укомплектуванню окремих вiйськових формувань призивниками з МГО "УК" згiдно з дiючим законодавством;
   - забезпечення культурного обмiну, тiсного спiвробiтництва з козацькими громадами як в Українi, так i за її межами;
   - допомога у вiдкриттi навчальних закладiв з українською мовою навчання, дитячих садкiв, факультетiв, курсiв та iнших форм навчання.
   Напрямки та форми дiяльностi МГО "ЧК".
   Дiяльнiсть МГО "ЧК" проводиться в таких напрямках:
   - духовно-iдеологiчнiй;
   - вiйськово-патрiотичнiй;
   - мiжнароднiй;
   - просвiтницький;
   - освiтянський;
   - культурно-спортивнiй.
   МГО "ЧК" взаємодiє з державними, профспiлковими, кооперативними та громадськими органiзацiями з питань реалiзацiї державних планiв та програм по полiпшенню умов життя та побуту козакiв вiдповiдно постановам та рiшенням органiв влади.
   Сприяє створенню i роботi вiйськово-патрiотичних та iнших об"єднань, клубiв, осередкiв, гурткiв, шкiл для молодi, та пiдлiткiв за мiсцем їх проживання та роботи.
  
   62. Статут мiжобласної громадської органiзацiї Чорноморське Козацтво. 2002. Архiв автора.
   Органiзує та здiйснює спiвробiтництво з козацькими та iншими органiзацiями iноземних держав з метою здiйснення статутних завдань МГО "ЧК", пiдтримує мiжнароднi контакти i зв"язки, укладає вiдповiднi угоди, що не суперечать законодавству України.
   Проведення заходiв культурно-просвiтницького характеру, вивчення iсторiї українського козацтва, утвердження козацьких традицiй.
   Органiзацiя традицiйних козацьких таборових зборiв та iнше, здiйснення статутної дiяльностi.
   Сприяє вiдродженню традицiйного козацького гарту (козацької боротьби, гопака, походiв на конях, човнах тощо), проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi зброєю та транспортними засобами.
   Сприяння проведенню виховної роботи серед юнацтва i молодi, органiзацiї дитячих i юнацьких пiдроздiлiв, шкiл, таборiв, пiдтримка їх дiяльностi.
   Сприяння державним органам у забезпеченнi нацiональної безпеки України та її державних iнтересiв, пiдтримцi громадського порядку, боротьбi iз злочиннiстю та правопорушеннями у порядку, передбаченому чинним законодавством.
   Допомога урядовим органам в метах, передбачених законодавством в охоронi державного кордону України i несеннi митної служби.
   Допомога мiсцевим органам виконавчої влади по органiзацiї територiальної оборони в межах законiв України.
   Створення вiдповiдно до законодавства України селянських (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських кооперативiв, садiвницьких товариств, промислiв тощо.
   Члени МГО "ЧК", їх права та обов"язки.
   Членом МГО "ЧК" може бути особа чоловiчої статi вiком понад 16 рокiв, незалежно вiд нацiональностi, соцiального походження, яка дотримується норм загальної людської моралi, свiдомо бажає своєю активною участю сприяти iдеї нацiонального i духовного вiдродження нацiї, виконує цей статут i вiдповiдає вимогам про належнiсть до козацького братства, а саме:
  -- бути вiльною людиною;
  -- розмовляти українською мовою;
  -- присягнути на вiрнiсть козацькому товариству та Матерi-України;
  -- шанувати козацький звичай, традицiї та батькiвську православну вiру;
  -- оволодiвати козацькою наукою.
   До членiв товариства МГО "ЧК" приймаються за козацьким звичаєм на Радi первинного козацького товариства (ПКТ) згiдно з письмовою заявою про вступ i наявностi двох рекомендуючих членiв МГО "ЧК".
   Дiйсним козаком має право бути: нащадок козацького роду України, а також громадянин України або української дiаспори, якi стоять на засадах розбудови та захисту державностi, з 16-рiчного вiку, пройшли випробувальний термiн один рiк, посвяченi в козаки.
   Дозвiл та посвяту в козаки дає тiльки первинне козацьке товариство без участi старшини по результатам випробувальної справи.
   При МГО "ЧК" та його структурних пiдроздiлах створюються та дiють дитячо-козацькi та молодiжнi утворення (козачата, соколи, пластуни, джури i т.i.) вiдповiдно до їх статутiв i положень.
   Сiм"я козака i наступнi поколiння мають право вважатись козацькими, пiдлягати пiклуванню та захисту козацькою громадою.
   Кожен козак зобов"язаний:
   - дотримуватися Статуту, iсторичних традицiй та правил загальнолюдської моралi;
   - брати участь у роботi МГО "ЧК" та його осередкiв, пiдтримувати їх морально i матерiально;
   - зберiгати i розвивати козацькi традицiї, оберiгати честь i гiднiсть козацького iменi, змiцнювати єднiсть козацтва;
   - бути хорошим християнином та сiм"янином;
   - пiклуватися про дiтей та молодь;
   - берегти навколишнє середовище;
   - брати учать у впровадженнi в життя мети i завдань МГО "ЧК".
  
   Органiзацiйна побудова МГО "ЧК" та функцiї керiвних i виконавчих органiв.
   Вiдповiдно до iсторичних реалiй - вiдновлюється традицiйний для козацтва полково-курiнний - сотенний устрiй.
   Первинним козацьким товариством структури МГО "ЧК" є застава 3-6 козакiв. Застави об"єднуються в рої (10-12 козакiв), рої об"єднуються в загони (30-36 козакiв), загони в сотнi (100-120); сотнi в куренi (3 сотнi); куренi в полки (3 куренi). Очолюють структурнi пiдроздiли отамани. Первиннi пiдроздiли легалiзуються вiдповiдно до чинного законодавства. Базовою структурою МГО "ЧК" є козацьке товариство-курiнь, якi в мiстах обласного пiдпорядкування, об"єднуються в полки.
   Вищим керiвним органом МГО "ЧК" є Велика Рада, яка скликається один раз на рiк. На ВР запрошуються представники куренiв (полкiв) з отаманами. Кiлькiсть вiд куренiв та полкiв встановлюється РО.
   У перiод мiж ВР керiвництво МГО "ЧК" здiйснює координацiйно-розпорядний орган - Рада Отаманiв (РО), яка є вищим виконавчим органом МГО "ЧК". РО скликається не рiдше одного разу на квартал та в мiру необхiдностi. До складу РО входять: Верховний Отаман МГО "ЧК", начальник штабу, похiдний отаман, суддя, священик, старшина, всi Отамани полкiв з правом вирiшального голосу.
  
  
   Статут "ЧК".
   Мiжобласна громадська органiзацiя "Чорноморське козацтво" - є добровiльна, незалежна, позапартiйна громадсько-патрiотична, оборонно-спортивна громадська органiзацiя козакiв.
   У своїй дiяльностi "ЧК" керується Конституцiєю України, чинним законодавством та Статутом.
  
   Мета i завдання МГО "ЧК".
   Метою МГО "ЧК" є сприяння вiдродженню Українського козацтва, в основi якого лежить козацький звичай, українська нацiональна iдея, захист полiтичних, економiчних, духовних, культурних та iсторичних здобуткiв українського козацтва, вiдродження та поширення української мови, виховання людей у дусi нацiонального козацького лицарства, вiдданостi рiдному народу та Землi-Матерi.
  
   Основнi завдання МГО "ЧК"
   - сприяння вiдродженню та розвиток козацтва, як способу життя українського народу-козацької господарської дiяльностi, створенню козацьких поселень, як осередкiв розвитку козацьких форм самоврядування;
   - сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськового вишколу козакiв, офiцерiв запасу та розбудовi Збройних Сил України (ЗСУ), укомплектуванню окремих вiйськових формувань призивниками з МГО "УК" згiдно з дiючим законодавством;
   - забезпечення культурного обмiну, тiсного спiвробiтництва з козацькими громадами як в Українi, так i за її межами;
   - допомога у вiдкриттi навчальних закладiв з українською мовою навчання, дитячих садкiв, факультетiв, курсiв та iнших форм навчання.
  
   Напрямки та форми дiяльностi МГО "ЧК".
   Дiяльнiсть МГО "ЧК" проводиться в таких напрямках:
   - духовно-iдеологiчнiй;
   - вiйськово-патрiотичнiй;
   - мiжнароднiй;
   - просвiтницький;
   - освiтянський;
   - культурно-спортивнiй.
   МГО "ЧК" взаємодiє з державними, профспiлковими, кооперативними та громадськими органiзацiями з питань реалiзацiї державних планiв та програм по полiпшенню умов життя та побуту козакiв вiдповiдно постановам та рiшенням органiв влади.
   Сприяє створенню i роботi вiйськово-патрiотичних та iнших об"єднань, клубiв, осередкiв, гурткiв, шкiл для молодi, та пiдлiткiв за мiсцем їх проживання та роботи.
   Органiзує та здiйснює спiвробiтництво з козацькими та iншими органiзацiями iноземних держав з метою здiйснення статутних завдань МГО "ЧК", пiдтримує мiжнароднi контакти i зв"язки, укладає вiдповiднi угоди, що не суперечать законодавству України.
   Проведення заходiв культурно-просвiтницького характеру, вивчення iсторiї українського козацтва, утвердження козацьких традицiй.
   Органiзацiя традицiйних козацьких таборових зборiв та iнше, здiйснення статутної дiяльностi.
   Сприяє вiдродженню традицiйного козацького гарту (козацької боротьби, гопака, походiв на конях, човнах тощо), проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi зброєю та транспортними засобами.
   Сприяння проведенню виховної роботи серед юнацтва i молодi, органiзацiї дитячих i юнацьких пiдроздiлiв, шкiл, таборiв, пiдтримка їх дiяльностi.
   Сприяння державним органам у забезпеченнi нацiональної безпеки України та її державних iнтересiв, пiдтримцi громадського порядку, боротьбi iз злочиннiстю та правопорушеннями у порядку, передбаченому чинним законодавством.
   Допомога урядовим органам в метах, передбачених законодавством в охоронi державного кордону України i несеннi митної служби.
   Допомога мiсцевим органам виконавчої влади по органiзацiї територiальної оборони в межах законiв України.
   Створення вiдповiдно до законодавства України селянських (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських кооперативiв, садiвницьких товариств, промислiв тощо.
  
   Члени МГО "ЧК", їх права та обов"язки.
   Членом МГО "ЧК" може бути особа чоловiчої статi вiком понад 16 рокiв, незалежно вiд нацiональностi, соцiального походження, яка дотримується норм загальної людської моралi, свiдомо бажає своєю активною участю сприяти iдеї нацiонального i духовного вiдродження нацiї, виконує цей статут i вiдповiдає вимогам про належнiсть до козацького братства, а саме:
  -- бути вiльною людиною;
  -- розмовляти українською мовою;
  -- присягнути на вiрнiсть козацькому товариству та Матерi-України;
  -- шанувати козацький звичай, традицiї та батькiвську православну вiру;
  -- оволодiвати козацькою наукою.
   До членiв товариства МГО "ЧК" приймаються за козацьким звичаєм на Радi первинного козацького товариства (ПКТ) згiдно з письмовою заявою про вступ i наявностi двох рекомендуючих членiв МГО "ЧК".
   Дiйсним козаком має право бути: нащадок козацького роду України, а також громадянин України або української дiаспори, якi стоять на засадах розбудови та захисту державностi, з 16-рiчного вiку, пройшли випробувальний термiн один рiк, посвяченi в козаки.
   Дозвiл та посвяту в козаки дає тiльки первинне козацьке товариство без участi старшини по результатам випробувальної справи.
   При МГО "ЧК" та його структурних пiдроздiлах створюються та дiють дитячо-козацькi та молодiжнi утворення (козачата, соколи, пластуни, джури i т.i.) вiдповiдно до їх статутiв i положень.
   Сiм"я козака i наступнi поколiння мають право вважатись козацькими, пiдлягати пiклуванню та захисту козацькою громадою.
   Кожен козак зобов"язаний:
   - дотримуватися Статуту, iсторичних традицiй та правил загальнолюдської моралi;
   - брати участь у роботi МГО "ЧК" та його осередкiв, пiдтримувати їх морально i матерiально;
   - зберiгати i розвивати козацькi традицiї, оберiгати честь i гiднiсть козацького iменi, змiцнювати єднiсть козацтва;
   - бути хорошим християнином та сiм"янином;
   - пiклуватися про дiтей та молодь;
   - берегти навколишнє середовище;
   - брати учать у впровадженнi в життя мети i завдань МГО "ЧК".
  
   Органiзацiйна побудова МГО "ЧК" та функцiї керiвних i виконавчих органiв.
   Вiдповiдно до iсторичних реалiй - вiдновлюється традицiйний для козацтва полково-курiнний - сотенний устрiй.
   Первинним козацьким товариством структури МГО "ЧК" є застава 3-6 козакiв. Застави об"єднуються в рої (10-12 козакiв), рої об"єднуються в загони (30-36 козакiв), загони в сотнi (100-120); сотнi в куренi (3 сотнi); куренi в полки (3 куренi). Очолюють структурнi пiдроздiли отамани. Первиннi пiдроздiли легалiзуються вiдповiдно до чинного законодавства. Базовою структурою МГО "ЧК" є козацьке товариство-курiнь, якi в мiстах обласного пiдпорядкування, об"єднуються в полки.
   Вищим керiвним органом МГО "ЧК" є Велика Рада, яка скликається один раз на рiк. На ВР запрошуються представники куренiв (полкiв) з отаманами. Кiлькiсть вiд куренiв та полкiв встановлюється РО.
   У перiод мiж ВР керiвництво МГО "ЧК" здiйснює координацiйно-розпорядний орган - Рада Отаманiв (РО), яка є вищим виконавчим органом МГО "ЧК". РО скликається не рiдше одного разу на квартал та в мiру необхiдностi. До складу РО входять: Верховний Отаман МГО "ЧК", начальник штабу, похiдний отаман, суддя, священик, старшина, всi Отамани полкiв з правом вирiшального голосу.
  
   1.5.2. Одеська обласна органiзацiя українських козакiв "Одеська Сiч".
  
   Статут Одеської Сiчi.
  
   Громадська органiзацiя "Одеська сiч" була зареєстрована 23 серпня 1995 р., отримавши свiдоцтво про реєстрацiю N 798. статут затверджено на Установчiй Сiчовiй Радi 30 червня 1995 року, погоджено в новiй редакцiї з змiнами та доповненнями 23 березня 2001 року.9
  
   Змiст Статуту:
      -- Загальнi положення.
      -- Мета та основнi завдання дiяльностi органiзацiї.
      -- Напрямки та форми дiяльностi органiзацiї.
      -- Членство в органiзацiї, умови i порядок прийому.
      -- Права i обов'язки членiв органiзацiї i вибуття iз органiзацiї.
      -- Порядок утворення i дiяльностi статутних органiв управлiння та їх повноваження.
      -- Структура органiзацiї.
      -- Кошти та майно органiзацiї.
      -- Правовий статут органiзацiї.
   10.Контроль за дiяльнiстю органiзацiї.
   11.Припинення дiяльностi органiзацiї.
  
   Одеська обласна органiзацiя українських козакiв "Одеська Сiч"- є громадською органiзацiєю, тобто добровiльним формуванням що виникло в результатi вiльного волевиявлення громадян України, якi об'єдналися на основi спiльностi їхнiх iнтересiв, дiяльнiсть якого поширюється на територiю Одеської областi.
   Органiзацiя заснована та здiйснює свою дiяльнiсть на принципах самоврядування, гласностi i спирається на правокозацькi звичаї та традицiї українського козацтва, керується у своїй дiяльностi Конституцiєю України, Законом "Про об'єднання громадян" вiд 16.06.92р., iншим чинним законодавством України.
   Органiзацiя має i використовує вiдповiдну звичаям i традицiям свою атрибутику, символiку, прапори i козацькi клейноди, зразки яких затверджуються Сiчовою Радою
   та реєструються у порядку, передбаченому чинним законодавством.
   Органiзацiя створює свої структурнi вiддiлення на пiдставi цього Статуту на територiї м. Одеси i Одеської областi за територiальним принципом, враховуючи i використовуючи iсторичнi козацькi найменування структурних одиниць органiзацiї (сотнi, куренi, кошi тощо) якi можуть набувати статусу юридичної особи пiсля вiдповiдної державної реєстрацiї в установленому Законом порядку.
   Мовою спiлкування та ведення дiловодства в органiзацiї є українська мова.
   Члени органiзацiї iсторично належать до українського православ'я, виступаючи за спiвробiтництво традицiйних українських християнських церков, за створення єдиної Української Апостольської Християнської церкви з центром в м. Києвi, що забезпечить духовну єднiсть всього українського свiту.
  
   Мета та основнi завдання дiяльностi.
   Органiзацiя здiйснює свою дiяльнiсть з метою вiдродження духовних i прогресивних українських звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в її козацькому варiантi, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   Сприяння розбудовi України як держави суверенної, самостiйної та незалежної, демократичної i правової.
  
   Основнi завдання органiзацiї:
  -- вiдновлення та розвиток на звичаєвих засадах українського козацтва, як найвищого виразу способу життя, дiяльностi та поведiнки українського народу, сприяє вiдродженню та розвитку козацької господарської дiяльностi вiдродження i розвитку козацьких форм самоврядування (в межах чинного законодавства України);
  -- сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськово-патрiотичного вишколу козакiв , органiзацiї, розбудовi Збройних Сил України та iнших вiйськових силових формувань української держави, сприяння укомплектуванню окремих пiдроздiлiв призовниками iз числа козакiв органiзацiї;
  -- пiдготовка та патрiотичне виховання нового поколiння в дусi українського козацького лицарства, української нацiональної iдеї, вiдданостi рiдному українському народовi та українськiй Землi-Матерi;
  -- вiдродження українських козацьких церков та монастирiв, захист i збереження старовинних курганiв i козацьких могил;
  -- сприяння та проведення заходiв щодо охорони i захисту довкiлля, становлення ефективних енерго i ресурсозберiгаючих та екологiчно чистих форм землекористування i промислового виробництва;
  -- забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i фiзичного здоров'я членiв органiзацiї;
  -- органiзацiя центрiв духовно-iсторичного i культурного, естетичного виховання, спортивних клубiв i гурткiв, секцiї для спортивного виховання;
  -- створення своїх видавництв, науково-технiчного потенцiалу, органiзацiй методичного потенцiалу в рiзних галузях i напрямках козацької дiяльностi, проведення наукових конференцiй, семiнарiв, лекцiй, фестивалiв, виставок української народної (козацької) творчостi i мистецтва, культури i iсторiї, створення козацьких колективiв художньої самодiяльностi;
  -- забезпечення культурного обмiну, тiсного спiвробiтництва з козацькими громадами в Українi та в дiаспорi, надання духовно-культурної, моральної допомоги українцям дiаспори;
  -- розвиток туризму та спорту (в т.ч. вiйськово-прикладних i технiчних видiв);
  -- захист законних iнтересiв органiзацiї та її членiв у державних органах i громадських органiзацiях, пiклуватись про безпеку членiв органiзацiї.
  
   Напрямки та форми дiяльностi органiзацiї.
   Органiзацiя здiйснює таку дiяльнiсть: координацiя, органiзацiя та пiдтримка дiяльностi всiх структур органiзацiї, участь у загальнодержавних i громадських заходах, що сприяють реалiзацiї української нацiональної iдеї, утвердженню української нацiональної державностi, зростанню могутностi та мiжнародного авторитету України як передумов забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i фiзичного здоров'я українського народу.
   Сприяння всiм державним органам в забезпеченнi нацiональної безпеки України та її державних iнтересiв, пiдтримцi громадського порядку, боротьбi зi злочиннiстю та правопорушеннями, здiйснення охоронної дiяльностi в межах чинного законодавства України зокрема згiдно Закону України "Про добровiльнi народнi дружини".
   Допомога урядовим органам щодо охорони державного кордону України, митнiй службi, лiквiдацiї наслiдкiв надзвичайних ситуацiй. Все це здiйснюється шляхом створення таких пiдроздiлiв як добровiльнi народнi дружини iз числа козакiв, членiв органiзацiї, що проходять в державних органах вiдповiдний правовий i фаховий вишкiл, iнструктаж i дiють в погодженнi з ними.
   Спiвпраця iз Збройними силами України, Комiтетом з питань охорони державного кордону України, Мiнiстерством з надзвичайних ситуацiй України, iншими державними, правоохоронними органами, навчальними закладами, установами та органiзацiями щодо вiйськово-патрiотичного виховання, в пiдготовцi юнакiв до вiйськової служби та роботи у правоохоронних органах.
   Спiвпраця з Товариством сприяння оборонi України, створення козацьких формувань Цивiльної оборони України.
   Сприяння вiйськовим формуванням України щодо укомплектування окремих пiдроздiлiв пiдготовленими призовниками органiзацiї, перепiдготовцi козакiв - вiйськовозобов'язаних запасу.
   Проведення за погодженням з командуванням у вiйськових формуваннях i правоохоронних органах заходiв культурно-просвiтницького характеру, вивчення iсторiї українського вiйська, утвердження українських вiйськових традицiй.
   Органiзацiя (за погодженням з державними органами) традицiйних козацьких таборових зборiв, змагань, фестивалiв тощо.
   Вiдродження традицiйних козацьких ремесел i бойових умiнь (козацької боротьби, українських спортивних бойових мистецтв, походiв на конях, човнах тощо), проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi iсторичною зброєю, освоєннi сучасної технiки транспортних засобiв, адаптацiя мiжнародного досвiду боротьби i бойових мистецтв.
   Проведення виховної роботи серед юнацтва i молодi, створення та органiзацiя дитячих, юнацьких i молодiжних пiдроздiлiв органiзацiї, товариств, шкiл, iнших навчальних закладiв, таборiв, пiдтримка їхньої дiяльностi.
   Дослiдження iсторiї України, вiдновлення iсторичної правди, популяризацiя героїчного минулого українського козацтва. Пропаганда культурних здобуткiв i досягнень української нацiї та українського козацтва зокрема, проведення культурно-просвiтницьких заходiв, виставок, концертiв тощо.
   Проведення науково-дослiдних робiт власними силами iз залученням сторiнних фахiвцiв.
   Органiзацiя i проведення наукових фольклорно-етнографiчних, археологiчних експедицiй, конференцiй, семiнарiв, присвячених вивченню i розвитку духовних традицiй українського народу.
   Активне сприяння збереженню пам'яток iсторiї та культури, увiковiченню козацької слави.
   Створення козацьких (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських пiдприємств, кооперативiв, садiвницьких i городницьких товариств, промислiв тощо.
   Здiйснення господарської та iншої комерцiйної дiяльностi шляхом створення госпрозрахункових установ та органiзацiй iз статусом юридичної особи.
   Здiйснення зовшiньоекономiчної дiяльностi, у встановленому законом порядку створення iз закордонними партнерами спiльних пiдприємств, фондiв тощо, реалiзацiя спiльних iз закордонними партнерами програм, спрямованих на виконання статутних завдань органiзацiї.
   Пiдтримка прямих мiжнародних зв'язкiв, здiйснення iнших заходiв, що не суперечать мiжнародним договорам України, мiжнародному праву та законодавству України.
   Здiйснення видавничої дiяльностi, виробництво вiдеофiльмiв, радiопрограм, випуск газет, iнформацiйних вiсникiв тощо.
   Проведення разом з державними установами заходiв природоохоронного характеру та ефективних форм захисту довкiлля.
   Збiр (в тому числi i вiд органiв державної влади та управлiння), i обробка економiчної, наукової, екологiчної iнформацiї, її використання з метою здiйснення статутної дiяльностi органiзацiї та забезпечення здорового способу життя українського народу.
   Вiдновлення в установленому порядку функцiонування об'єктiв соцiально-культурного та iншого призначення, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва, iсторичних назв мiст, iнших населених пунктiв, вулиць тощо.
   Вiдродження та впровадження у побут прогресивних, українських, козацьких традицiй, обрядiв, звичаїв, що не суперечать чинному законодавству, а також козацької атрибутики та символiки, в т.ч. i козацької медицини i характерництва.
   Сприяння законодавчому забезпеченню визнання та пiдняття авторитету i престижу українського козацтва, розробцi й розвитку його правової, економiчної, органiзацiйно-управлiнської бази та iнфраструктури.10
  
   1.5.3. Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини.
  
   Статут асоцiацiї.
   Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини була зареєстрована як громадська органiзацiя 12 травня 2003 року, отримавши свiдоцтво N 723.11 Того ж дня було зареєстровано статут асоцiацiї, затверджений Великою Радою засновникiв (протокол 31 вiд 23 лютого 2003 року)12.
   Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини є добровiльним обласним громадським об'єднанням, яке об'єднує громадян та колективи пiдприємств, установ, органiзацiй з метою розвитку бджiльництва.
   Дiяльнiсть поширюється на територiю Одеської областi i заснована на козацьких принципах демократiї та самоврядування.
  
   Мета, завдання та форми дiяльностi Асоцiацiї.
   Основною метою дiяльностi асоцiацiї є об'єднання пасiчникiв - членiв асоцiацiї для сприяння розвитку бджiльництва на основi традицiйних козацьких звичаїв господарювання з застосуванням сучасних технологiй виробництва.
   Основними завданнями асоцiацiї є :
   - використання продуктiв та продукцiї бджiльництва, козацького забезпечення
   самоохорони кочових i стацiонарних пасiк у вiдповiдностi до чинного законодавства;
   - об'єднання пасiчникiв областi для органiзованого i ефективного ведення бджiльництва, запилення бджолами ентомофiльних сiльськогосподарських культур i дикоростучої флори, виготовлення, переробка i реалiзацiя продуктiв бджiльництва, сiльгосппродукцiї, створеними асоцiацiєю пiдприємствами;
   - органiзацiя рацiонального використання природних, матерiальних i трудових ресурсiв при виготовленнi продукцiї бджiльництва;
   - введення в бджiльництво досягнень науки та передового досвiду галузi;
   - сприяння збiльшенню виробництва бджолиних родин, бджолопакетiв, вiдводкiв, маток, воску та iншої продукцiї бджiльництва;
   - здiйснення програм пропаганди апiтерапевтичних засобiв лiкування населення;
   - створення рiзноманiтних безприбуткових пунктiв козацького самозабезпечення пасiчникiв асоцiацiї на основi самофiнансування i собiвартостi у вiдповiдностi до колективних потреб низових органiзацiй.
  
   Напрямки та форми дiяльностi асоцiацiї.
   Дiяльнiсть асоцiацiї здiйснюється в таких напрямках:
   - iдеологiчно-пропагандистських;
   - освiтнiх;
   - органiзацiйно-господарських;
   - незалежно-структурних;
   - добровiльно-козацьких;
   - державницьких;
   - взаємовигiдних для усiх членiв.
  
   Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини:
   - взаємодiє з державними профспiлковими, кооперативними та громадськими органiзацiями у вирiшеннi програм з полiпшення умов життя та добробуту пасiчникiв;
   - сприяє створенню i дiяльностi пасiчних господарств, об'єднань пасiчникiв, органiзує пiдготовку та пiдвищення фахової квалiфiкацiї пасiчникiв;
   - органiзує курси рацiонального бджiльництва;
   - здiйснює спiвробiтництво з козацькими та iншими державними i закордонними органiзацiями з метою виконання своїх статутних програм, пiдтримує контакти i зв'язки, укладає вiдповiднi угоди i контракти, згiдно з чинним законодавством України;
   - органiзує та сприяє створенню козацьких пунктiв самозабезпечення пасiчникiв бджолярським реманентом, лiками та iншими, необхiдними для їхньої дiяльностi засобами i товарною продукцiєю;
   - органiзує забезпечення виробництва i збуту продукцiї бджiльництва на основi взаємовигiдних угод мiж постачальником та споживачем;
   - приймає участь в розробцi i здiйсненнi планiв запилення садових та iнших сiльськогосподарських культур. Сприяє здiйсненню заходiв з поширення посiвiв лiкарських i медоносних рослин;
   - проводить виставки, конкурси, семiнари, лекцiї, ярмарки, якi не суперечать напрямкам статутної дiяльностi асоцiацiї;
   - займається видавничою дiяльнiстю, сприяє матерiально галузевим виданням, спiвзасновником яких є асоцiацiя;
   - може брати посильну участь в здiйсненнi мiжнародних екологiчних програм;
   - здiйснює благочинну дiяльнiсть;
   - може здiйснювати як господарську безприбуткову дiяльнiсть так i комерцiйну дiяльнiсть шляхом створення госпрозрахункових установ i органiзацiй iз статусом юридичної особи, заснувати структури та пiдприємства, якi вiдповiдають цiлям i напрямкам дiяльностi асоцiацiї i не порушують чинне законодавство України.
   Членство в асоцiацiї:
   - реєстрове членство - це повноправне членство пасiчникiв, якi додатково згодилися виконувати козацьки обов'язки;
   - приписне членство - це повноправне членство в асоцiацiї, яке стосується лише пасiчної справи;
   - нефiксоване членство - це членство з частковою, перiодичною участю в дiяльностi асоцiацiї на основi окремих домовленостей або угод;
  
   Керiвнi органи асоцiацiї.
   Велика Рада (скликається раз в 4 роки)
   Головний отаман асоцiацiї.
   Канцелярiя асоцiацiї:
   - головний писар;
   - головний обозний;
   - головний скарбничий;
   - два головних осавули;
   - два головних бунчукових товариша отамана;
   - головний хорунжий;
  
   Суд козацької честi асоцiацiї.
   Сердюцька управа асоцiацiї (орган виконавчого впровадження рiшень суду козацької честi).
   Рада старiйшин.
   Мала Рада.
   Рада отаманiв.
  
   Органiзацiйно-базова побудова асоцiацiї.
   Базовою козацько-громадською структурою асоцiацiї є курiнь (районне об'єднання пасiчникiв), який розповсюджує свою дiяльнiсть в межах адмiнiстративного району областi.
   Керiвнi органи куреня складаються з ради куреня (загальних зборiв). Ради отаманiв куреня, канцелярiї куреня.
   Курiнь затверджує власний статут i легалiзується на правах юридичної особи або на основi цього Статуту легалiзує свою дiяльнiсть шляхом повiдомлення.
  
   Стан (первинне об'єднання пасiчникiв).
   Базовою козацько-громадською структурою куренiв є стан.
   Керiвним органом станових об'єднань пасiчникiв є станова Рада, яка дiє згiдно з визначеними нею Положеннями.13
  
  
   1.5.6. Українське Чорноморське козацтво.
  
   Козаки УЧК.
   Склад старшини УЧК (на 1998 рiк).
   1. Пiскун Валентин Андрiйович - крайовий отаман.
   2. Калiнiченко Олександр Олександрович -1-й заступник отаман.
   3. Карбовський Олег Степанович -крайовий суддя.
   4. Вородiн Юрiй Степанович - крайовий писар.
   5. Рiзникiв Олекса Сергiйович - крайовий бунчужний.
   6. Гуцалюк Сергiй Борисович - крайовий бунчужний.
   7. Гаркавченко Олександр Iванович - крайовий хорунжий.
   8. Петько Анатолiй Iванович - крайовий осавул.
   9. Палесiка Олександр Iванович -крайовий скарбник.
   10. Дисенко Олександр Миколайович - крайовий обозний.
   11. Школенко Вiктор Iванович - крайовий контрольно-ревiзiйний iнспектор.14
  
   Рада старiйшин (на 2000 рiк) 15
   1. Штицько Володимир - голова Ради Старiйшин
   2. Вовченко Анатолiй
   3. Василенко Валентин
   4. Кравченко Петро
   5. Лобанiв Вiктор
   6. Майборода Борис
   7. Миронов Юрiй.
  
   II. Державна полiтика щодо козацтва.
   1. Координацiйна рада (на Одещинi)
   У зв'язку зi змiнами в структурних пiдроздiлах облдержадмiнiстрацiї, iнших установах та органiзацiях, представники яких входили до координацiйної Ради з питань розвитку Українського козацтва на Одещинi, а також утворенням нових обласних козацьких осередкiв, розпорядженням N 17/А-2002 голови Одеської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 18.01.2002 року було затверджено новий склад координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва на Одещинi.16 Окрiм представникiв ряду управлiнь облдержадмiнiстрацiї до складу координацiйної ради входили: 17
   - Бачинська Олена Анатолiївна - завiдуюча вiддiлом iсторiї козацтва на пiвднi України науково-дослiдного iнституту козацтва при Iнститутi iсторiї України НАН України;
   - Дрямов Володимир Дмитрович - отаман Чорноморської козацької паланки;
   - Кривобок Вадим Миколайович - отаман козацького товариства "Отаман Сiрко"
   - Петько Анатолiй Iванович - крайовий отаман Чорноморського козацького вiйська;
   - Свинцицький Микола Фiлiмонович -отаман Одеської паланки Всеукраїнської громадської органiзацiї "Козацьке Вiйсько Запорозьке України";
   - Сушинський Богдан Iванович - голова Одеської органiзацiї Нацiональної спiлки письменникiв України.
  
   До роботи у складi Координацiйної Ради залученi:
   - УМВС України в Одеськiй областi;
   - Одеське управлiння юстицiї;
   - вiйськовий комiсарiат Одеської областi;
   - Управлiння служби безпеки України в Одеськiй областi;
   - Головне управлiння з питань надзвичайних ситуацiй та захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи;
   - Державний комiтет України у справах ветеранiв в Одеськiй областi;
   - Пiвденне оперативне командування;
   - Державний комiтет України з питань регуляторської полiтики та пiдприємництва в Одеськiй областi;
   - Державне управлiння екологiї та природних ресурсiв В Одеськiй областi;
   - Одеське обласне управлiння земельних ресурсiв;
   - Командування Пiвденного напрямку прикордонних вiйськ України;
   - Одеська обласна органiзацiя товариства сприяння оборони України.
  
   2. Реалiзацiя програми розвитку козацтва (в Б-Днiстровському районi).
  
   З метою реалiзацiї вимог Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки, затвердженої Указом Президента вiд 15.11.2001 року N 1092/2001, вiдповiдного плану МВС України вiд 28.02.2002року , плану УМВС України в Одеськiй областi вiд 17.04.2002 року бiльш ефективного використання можливостей, передбачених положенням Закона України "Про участь громадян в охоронi громадського порядку i державного кордону, згiдно плану Б-Днiстровського РВ УМВС України в Одеськiй областi щодо реалiзацiї вимог Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки вiд 03.05.2002 року18, було здiйснено такi заходи:
   - проведено робочi зустрiчi з керiвниками Українського козацтва для розробки напрямкiв спiвпрацi в охоронi громадського правопорядку;
   - проведено монiторинг дiючих козацьких формувань на територiї району. Визначено чисельнiсть козацьких пiдроздiлiв, якi мають намiр створювати громадськi формування з охорони порядку;
   - надано допомогу щодо створення громадських формувань з охорони громадського порядку iз числа козацтва та розробки їх статутiв;
   - здiйснено перевiрки членiв громадських формувань iз числа козацтва з метою недопущення членства в ГФ осiб, якi перебувають на профiлактичних облiках.
   Постiйно здiйснюються слiдуючи засоби, якi узгодженi з Б-Днiстровським Паланковим козацьким товариством:
   - органiзовуються навчання з правової та спецiальної пiдготовки членiв громадських формувань з охорони громадського порядку iз числа козацтва з видачею їм сертифiкатiв встановленого зразку;
   - залучаються до охорони громадського порядку на вулицях в мiсцях масового вiдпочинку громадян, вiдзначення державних свят, проведення спiльних рейдiв, до охорони природно-iсторичних заповiдникiв, збереження врожаю вiд розкрадання та iнших заходiв члени громадських формувань iз числа козацтва;
   - здiйснюється комплекс заходiв щодо пiдготовки допризовної молодi до вiйськової служби з урахуванням кращих традицiй козацтва;
   - проводиться робота по вiдбору кандидатiв на службу в ОВС серед кращих членiв громадських формувань з охорони громадського порядку з числа Українського козацтва;
   - постiйно вивчається, узагальнюється та направляється для впровадження передовий досвiд участi козацьких громадських формувань в охоронi громадського порядку.
   14 жовтнi 2003 року було проведено засiдання координацiйно-полiтичної ради, на якiй були керiвники та представники районних органiзацiй полiтичних партiй, керiвники районних органiзацiй, профспiлок, представники засобiв масової iнформацiї, керiвники та представники районних громадських органiзацiй, серед яких був Городецький Леонiд Григорович, отаман Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства.19
   Працює український козацький народний хор "Мрiя" пiд керiвництвом Зорила Iвана Сергiйовича. Вони проводять ряд концертiв, за якi вiдповiдальний осавул Українського козацтва Горбачов Святослав Петрович. 21 лютого 2004 року, 29 лютого - шефськi концерти для особового складу вiйськових частин А-3955, А-0664.20 5 березня 2004 року - шефський концерт для працiвникiв управлiння працi та соцiального захисту населення виконкому Б-Днiстровської мiської ради.21
   Розпорядженням районної державної адмiнiстрацiї м. Б-Днiстровського вiд 05.11.2003 року було затверджено ряд заходiв щодо визначення 190-рiччя вiд дня народження Т.Г. Шевченко.22
   У комплексi культурно-просвiтницьких заходiв було проведено засiдання координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi "Генiй Т.Г. Шевченка та українське козацтво", розширене засiдання полiтичної консультативної ради при головi райдержадмiнiстрацiї "Нацiональнi iнтереси як чинник консолiдацiї полiтичних сил регiону", районне свято на базi Адамiвської ЗОШ. "Генiй Т.Г. Шевченка та українське козацтво". 23
   Виконується розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001 року N 1092/2--1 "Про заходи обласної державної адмiнiстрацiї щодо виконання нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки" Бiлгород-Днiстровської районною державною адмiнiстрацiєю.24
   Розроблена та впроваджена система iнформацiйно-аналiтичного забезпечення дiяльностi координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi (вiдповiдальний секретар координацiйної ради Тимофєєв В.Я.).
   Координацiйною радою розроблено та надано пропозицiї в обласну комiсiю щодо господарської дiяльностi осередкiв, хоча козацьким осередкам та їх отаманам необхiдно активнiше приймати участь у господарський дiяльностi.
   Козацькi громадськi формування Турлацького (курiнний - Скиба М.Є.) та Окремого (курiнний - Городниченко П.М.) курiнiв залученi до рейдiв з охорони "Заповiдника дiда Євсея" (лiсничий Костецький Є.П. - с козацтва). Планується з цього приводу розробити положення про громадськi формування цього напрямку (як положення про громадськi формування з охорони громадського порядку) та передбачити в ньому гарантiї соцiального захисту його членiв.
   Вiддiли культури (начальник Корчагiна Д.I.) та освiти (начальник Добринiна З.I.) постiйно надають пiдтримку козацьким мистецьким колективам (колективи "Веселка", "Гроно", козацький хор).
   Утворено самодiяльний козацький народний хор (керiвник Зарило М.С.).
   У жовтнi 2004 року козацькi самодiяльнi колективи прийняли участь у обласному фестивалi - огляду козацького мистецтва. Заплановано обласний фестиваль - огляд козацького мистецтва зробити традицiйним i проводити щорiчно з нагоди Дня Українського козацтва (друга декада жовтня).
   В районних газетах "Советское Приднестровье", "Будьте с нами", "Торнадо" започаткованi рубрики, тематичнi сторiнки з метою висвiтлення надбань iсторiї, культури, традицiй українського козацтва, а районним осередкам козацтва та їх отаманам необхiдно активнiше спiвпрацювати з редакцiями районних газет, телебачення та радiомовлення, керiвництвом бiблiотек з метою висвiтлення дiяльностi сучасного козацтва.
   Згiдно плану роботи районної координацiйної ради з питань розвитку козацтва проводяться прес-конференцiї "круглi столи", залучаються до спiвпрацi представники влади, науковцi, представники музею, архiвiв, бiблiотек.
   Вiддiли райдержадмiнiстрацiї: фiзичної культури та спорту, культури, освiти та сiльвиконкоми спiльно з козацькими товариствами (зокрема - Бiлгород-Днiстровською паланкою, Адамiвським курiнем, Буджацькою Сiччю, Окремим курiнем iм.. С. Бiлого.) планують вiйськово-патрiотичне виховання учнiвської молодi; започаткованi показовi виступи спортсменiв з козацьких видiв єдиноборств) зокрема при проведенi Дня мiста, свята незалежностi). Бiльшiсть членiв Українського козацтва - офiцери-вiдставники. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо залучення цiєї категорiї до вiйськово-патрiотичного виховання молодi.
   Вiддiлами райдержадмiнiстрацiї: фiзичної культури та спорту, оборонної та мобiлiзацiйної роботи разом iз сiльвиконкомами ведеться робота по створенню козацьких вiйськово-спортивних клубiв у селах Нова Царичанка та Адамiвка. Розроблюється положення про клуби цього напрямку; планується надавати їм допомогу, зокрема методичну, фiнансову на Всеукраїнському рiвнi.
   Згiдно планiв роботи вiддiлу фiзичної культури та спорту райдержадмiнiстрацiї, сiльвиконкомiв козацька молодь району бере участь у щорiчних лицарських турнiрах, якi проходять влiтку в старовиннiй Бiлгород-Днiстровськiй фортецi. Цей турнiр зроблено Всеукраїнським.
   Розроблена районна комплексна програма господарської дiяльностi осередкiв Українського козацтва.
   У Бiлгород-Днiстровському районi утворено районне вiддiлення господарсько-комерцiйних проектiв Українського козацтва (представник регiонального вiддiлення - полковник УК Царенков О.О.).
   Згiдно розробленiй програмi господарської дiяльностi козацтва в районнi утворено кiлька селянських-козацьких (фермерських) господарств (Бойчева В.В., Скляренка М.П., та iн.).
   Утворено цiльовий позабюджетний фонд Українського козацтва для його вiдродження, розвитку та пiдтримки ("козацька кредитна спiлка").
   Започатковано ще у 2001 роцi проведення на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст.. щорiчного конкурсу на краще знання вiйськової iсторiї України серед учнiв випускних класiв за призами газети "Советское Приднестровье".
   В звiтний перiод оргкомiтетом кiно свята "Козаки йдуть" було органiзовано показ низки фiльмiв про козацький перiод української iсторiї (2002-2003 роки).
   У рамках кiно свята "козаки йдуть" було проведено перед сеансами концерти, виставки, творчi змагання школярiв.
   Щорiчно з нагоди вiдзначення рiчниць незалежностi України проводяться меморiальнi акцiї з упорядкування козацьких поховань (Старокозаче, Козацьке, Петрiвка, Староцаричанка, Адамiвна).
   Районна органiзацiя "Молода Сiч" налагодила зв'язки з Всесвiтнiм Конгресом українцiв (вiце-президент Верiга Iван - професор Торонтського унiверситету - Канада). Районним осередком козацтва та їх отаманом необхiдно активнiше працювати у цьому напрямку, вiйськово-патрiотичного виховання молодi, зокрема налагоджувати зв'язки iз представниками Росiї, Бiлорусiї.
   Починаючи з 2000 року, заходи щодо проводiв призовникiв району на строкову вiйськову службу проводяться за участю представникiв Українського козацтва - зокрема - отамана Буджацької Сiчi генерал-хорунжего УК Скляренка М.П., полковникiв УК Бойчева В.В., Городецького Л.Г., Тимофєєва В.Я., Устименка Б.I. та iн.). Планується формувати окремi пiдроздiли Збройних сил України за рахунок молодi - представникiв Українського козацтва.
   Вiддiл оборонної та мобiлiзацiйної роботи райдержадмiнiстрацiї спiльно iз керiвництвом козацьких осередкiв Буджацької Сiчi, Бiлгород-Днiстровської паланки подав пропозицiї щодо участi козацьких формувань району у сприяннi охорони Державного кордону України на дiлянцi Старокозацької застави на розгляд командування Пiвденного напряму Прикордонних вiйськ України. Планується створити, зокрема на базi Старокозацької застави окремий пiдроздiл (у складi частини) з числа вiйськовослужбовцiв - представникiв Українського козацтва.
   Вiддiли райдержадмiнiстрацiї: оборонної та мобiлiзацiйної роботи, освiти, сiльвиконкоми залучають козацькi товариства району ( зокрема - Бiлгород-Днiстровську паланку, Буджацьку Сiч) до вiйськово-патрiотичного виховання учнiвської молодi (зокрема, на достатньому рiвнi ця робота ведеться у Долинiвськiй ЗОШ I-II ст.., Адамiвський ЗОШ I-II ст.., Бiленькiвськiй ЗОШ I-II ст....) Ця робота проводилася у 1997-2002 роках також у Випаснянськiй ЗОШ I-II ст.., Вигiнськiй ЗОШ I-II ст.., Старокозацькiй ЗОШ I-II ст.. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо спiвробiтництва педагогiчних колективiв загальноосвiтнiх шкiл та Українського козацтва у справi вiйськово-патрiотичного виховання молодi.
   Розробляється положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку вiйськово-патрiотичну гру "Сокiл" й проводити її так, як колись проводили "Зарницю". Вiйськово-партiотичну гру "Сокiл" вiддiли райдержадмiнiстрацiї: оборонної та мобiлiзацiонної роботи, освiти, культури впроваджували в практику роботи шкiл району ще з 1998 року (тодi вона називалася вiйськово-патрiотична гра "Джура" та проводилася в Старокозацькiй ЗОШ I-III ст.., Вигiнськiй ЗОШ I-II ст.., Випаснянськiй ЗОШ I-III ст.. N1, Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.., Долинiвськiй ЗОШ I-II ст..
   Органiзовано спiльну роботу навчальних закладiв та козацьких товариств щодо виховання молодi на засадах патрiотизму, демократiї, високої моралi та захисту Батькiвщини. Така робота органiзована в Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.., Долинiвськiй ЗОШ I-II ст.., Бiленькiвськiй ЗОШ I-II ст.., представники яких брали участь у травнi 2004 року в обласнiй науково-практичнiй конференцiї з цiєї проблеми.
   Органiзовано семiнари, читання з проблем козацького руху на Українi, культури Українського козацтва.
   Постiйно дiючий семiнар з проблем козацького виховання органiзовано на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст.. Бажано органiзувати семiнари з проблем козацького руху, культури на базi Старокозацької, Староцаричанської, Козацької, Петрiвської сiльрад, шкiл (селища, якi заснували запорожцi).
   Посилено спiльну роботу навчальних закладiв з ВНЗ щодо пошуку та вивчення архiвних документiв з питань iсторiї Українського козацтва. З Одеським нацiональним унiверситетом (iсторичним факультетом - викладачi - Бачинська О.А., Гуцолюк С.В., Гончарук Т.Г.) спiвпрацюють Петровська ЗОШ I-II ст.., Адамiвська ЗОШ I-II ст. Добре було б створити раду з числа вчителiв iсторiї України, яка б координувала цю роботу.
   Органiзовуються спiльно з ВНЗ виставки студентськi творчi роботи пiд девiзом "козацькому роду нема переводу". Органiзованi такi виставки робiт школярiв в районi з 2004 року (зокрема-"збережемо Україну - козацьку державу" - травень 2004).
   Запроваджено в ВНЗ спецкурс "Козацтво на пiвднi Українi: iсторiя i сучаснiсть". В Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.. такий спецкурс було запроваджено ще у 1998 роцi.
   Органiзовано в Одеськiй областi з 2004 року екскурсiї (зокрема - "Одеса козацька") студентiв, учнiвської молодi до пам'ятних мiсць Одещини, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва. Розроблюється районний туристський маршрут - "Бiлгород-Днiстровський козацький"25.
  
   7. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7 т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В. т.2.2004.-37с./
   8. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7 т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-63ст.
   9.т.2.2004.-45с.
   10. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т/Упоряд:Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004-47-51ст.
   11. Архiви козацтва Одещини. У 7т./Упоряд:Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-81ст.
   12.т.2.2004.-65ст.
   13. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7 т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я.,Тимофєєва С.В.т.2.2004.-65-77ст.
   14. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-89ст.
   15. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.IV.2004 -3ст.
   16. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-165ст.
   17. т.2.2004.-166ст.
   18. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-179ст.
   19. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-172с.
   20. т.2.2004.-169, 170с.
   21. т.2.2004.-171.
   22. т.2.2004.-175.
   23. т.2.2004.-176.
   24. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-183с.
   25. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.2.2004.-183с.
  
   * Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне паланкове козацьке товариство.
  
   * Посвята до козацтва.1
   Виборний:
  -- Панове товариство! Шановна громадо!
   До братства нашого козацького пристали зi своєю долею, духом i тiлом множити честь i рiд наш i силу i славу, - новiї товаришi - братiя.
   За їхньою та нашою згодою хай присягнуться на вiрнiсть нашому товариству.
   До посвяти просимо (далi iм'я, прiзвище).
   Виборний:
  -- Пiдiйди до святого Отця.
   Священик:
  -- Перехрестись тричi i поцiлуй образ Богородицi, покровительки нашої.
   Новак хреститься тричi, цiлує iкону.
   Священик:
   - Благословляю!
   Виборний:
   - Вiзьми текст посвятної присяги до правицi, руку вiд серця поклади на священе письмо Нового завiту. Присягнися братiї. Кидай свою долю.
   Новак зачитує текст.
   - На вiрнiсть Боговi задля добра i слави України присягаюся товариству!
   Виборний:
   - Вклонися трикрат товариству. Знiми шапку.
   Той кланяється.
   Виборний:
   - Iди до Сiчi!
   Той iде до осавула, осавул покриває рушником праве плече новака. Виймає шаблю, кладе гострим боком зовнi на плече i промовляє:
   - Тепер ти рiвний серед рiвних в сiм'ї козакiв. Цiлуй козацьку зброю i козацьку хоругву, прапор товариства.
   Хорунжий покриває новака прапором, той схиляється в колiнi, торкається з прапором разом.
   Виборний:
   - На пам'ять роби вiдтиск гулого пальця правицi на окладi Євангелiя. Засвiдчуй.
   Новак змочує в чорнилi палець, робе вiдтиск.
   Виборний:
   - На хлiб i сiль вiд товариства!
   Обозний пригощає новака окрайцем хлiба i сiллю кажучи:
   - Треба буде, - подiлимось, треба буде, -поможемо.
   Виборний:
   - Iди до отамана.
   Отаман вручає новаку колодач кажучи:
   - Це тобi, щоб примножилась сила, а честь та славу здобувати будемо разом. Прикрий лiвицею лоба.
   Отаман перехрещує новака перначем кажучи:
   - Хай бiс тебе не бере, iди собi з Богом.
   Новак повертається до громади, оголює колодач, хрестить над головою коло i вигукує, пiднявши колодач:
   - Слава козакам! Слава Українi!
   Новак проходе крiзь шалевий вiнок, пiднявши колодач. Його зустрiчає козак з компанiєю, дає попити, кажучи:
   - Приставай до компанiї.
   Його вiтають Старiйшини i Старшина.
   Отаман каже вручаючи новаку колодач:
   - Це тобi щоб примножиласть сила, а честь та славу здобудемо разом.
   Наказує:
   - Прикрий лiвицею лоба.
   Хрестить новака перначем, кажучи:
   Хай бiс тебе не бере, iди собi з Богом!
  
   *Дiяльнiсть козацького товариства.
   В Б-Днiстровському кошi у 1999 роцi з'явилася кiнноспортивна група, тренером якої працює Невольниченко Юрiй Олексiйович. Вона знаходиться в Старокозачому колгоспi "Вiльне козацтво". Олексiй Невольниченко один з перших в Українi став на шлях вiдродження козацтва. Сам з старовинного козацького роду, майстер спорта мiжнародного класу з кiнного спорту, талановитий тренер, серцем i духом вiдданий козацькiй справi. Таких людей зараз мало: джигiтовка, виїздка, умiння володiти козацькою зброєю.2
   26.II.2001 року Старшинською Радою була затверджена програма дiяльностi Б-Днiстровського мiжрайонного (паланкового) козацького товариства.3
   1. Продовжувати виконання програми козацько-лицарського виховання в сiльських школах: Староцаричанськiй, Адамiвськiй, Молозькiй. Залучити до цiєї програми Староказацьку школу пiсля примусової перерви, пов'язаної з вiд'їздом з села осавула Лiсi цина.
   2. Добитися збереження права носити iснуючi в товариствi однострої, встановленi в часи гетьманства Муляви. Добиватися поновлення iсторичної традицiї українських козакiв визначати лише виборнi посади.
   3. Якщо є кандидат з козакiв на посаду "воєнрука", то людина, яка не займається вiйськово-патрiотичним вихованням, а лише викладає предмет, повинна пiдлягати конкурснiй переатестацiї достроково до укладеного контракту.
   4. Визначити правовi засади шефського контроля козакiв над вiйськовослужбовцями строкової служби задля лiквiдацiї в армiї "дiдовщини", поборiв, корупцiї, крадiжок продовольства в столових, кухнях та на складах в бригадi Б-Днiстровського гарнiзону.
   5. Передати на додатковiй громадськiй контроль Б-Днiстровському мiжрайонному козацькому товариству прокордонну з Молдовою смугу шириною в 20км в Б-Днiстровському районi.
   У випадку виявлення контрабанди залишати в розпорядженнi козацької громади 10% конфiсковано товару.
   Надати спецiально пiдготовленим козакам товариства затримувати для перевiрки вiдповiдностi декларацiям вантажiв, якi вже пройшли митний контроль (для лiквiдацiї корупцiї на митницях).
   Надати козацьким народним дружинам, козацьким роз'їздам статуту позаштатних спiвробiтникiв МВС.
   6. Передати Б-Днiстровському кошовому товариству в розпорядження охорону та рекреацiю природного середовища Заднiстровських плавнiв, територiї колишнього поселення Мокрi Чаїри.
   7. Вiдновити зруйнований антиукраїнською мiсцевою владою в 1999 роцi встановлений пам'ятний знак на мiсцi православної козацької церкви в Б-Днiстровськiй фортецi.
   8. Надати статуту iсторичної пам'ятки козацькому престолу-хресту козацької новобогородицької слободи в с. Нова Царичанка.
   9. Надати козакам Б-Днiстровського мiжрайонного i кошового товариства право шефства над фортецею, грецькою (Iвано-Предтеченською) церквою у м. Бiлгород-Днiстровському.
   10. Упорядкувати козацькi лицарськi та родовi намогильники та козацькi хрести на цвинтарях сiл Старокозаче та Стара Царичанка.
   11. Надати програми козацько-лицарського виховання розробленiй полковником В. Тимофєєвим, статуту обов'язкової для вiйськово-патрiотичного виховання серед учнiвської (шкiльної) молодi, фiнансувати роботу керiвникiв джурових шкiл в системi Б-Днiстровського райВОО.
   12. Надати (узаконити) статус "козацький" церковному хору Покровської церкви села Стара Царичанка з врученням регенту хора вiдповiдної грамоти.
   13. Дослiдити iсторiю Заднiстрового та Задунайського козацтва з турецьких та румунських архiвних джерел (використовуючи через Iнтернет фонди Стамбульської та Бухарестської нацiональної бiблiотек).
   14. Ввести вимогу про призначення на посаду викладача допризовної пiдготовки в школах членiв козацьких органiзацiй, або таких, якi отримали рекомендацiю-характеристику вiд козацької нацiонально-патрiотичної органiзiцiї.
   15. Здiйснювати видання лiтератури з iсторiї та розвитку сучасного Заднiстрового козацтва.
   16. Забезпечити пiдготовку та випуск в друк кольорових портретiв гетьманiв України та героїв боротьби за свободу i незалежнiсть України, визначних полiтичних громадських дiячив i дiячив мистецтва, культури та лiтератури (для шкiл, вiйськових свiтлиць).
   17. Створити короткометражнi документальнi фiльми з всесвiтньої iсторiї козацтва, українського козацтва, сiчового стрiлецтва УПА.
   18. Ввести в с. Стара Царичанка Б-Днiстровського району штатну посаду iнструктора-тренера верхової їзди при вiддiлi молодiжної полiтики та спорту райадмiнiстрацiї.
   19. Внести до туристичних маршрутiв Б-Днiстровську фортецю, залишки села Мокрi Чаїри, огляд єрикiв i плавнiв, де господарювали на ловах козаки Заднiстров'я.
   20. Створити сiтку некомерцiйних пунктiв козацького самозабезпечення товарами народного споживання за цiнами собiвартостi (положення розроблене Б-Днiстровськими мiжрайонним та кошовими козацтвом.
   21. Iнвестувати вiтчизняними кредиторами на основi бiзнес-проекту освоєння єрикiв та озер Днiстровських плавень, а також озера Шаболат для вiдновлення iсторичних козацьких ловiв та розведення кефалi i лобаса.
   22. Пiдготувати i видати книгу-посiбник по конярству, верховiй виїздцi, по виготовленню збруї, сiдел та упряжi.
   23. Профiнансувати розробку програми, функцiонування заповiдника на мiсцi колишнього козацького поселення Мокрi Чаїри в плавнях Днiстровського лиману.
   24. Пiдтримати матерiально i органiзацiйно дiяльнiсть наказного Приднiстровського козацького куреня Б-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства в мiстах Бендери та Тирасполь Молдови.
  
   * Господарська дiяльнiсть товариства.
   Трапляються випадки викрадення грошей у товариства. В 1998 рцi Панченко Iрина Олександрiвна виконувала обов'язки бухгалтера фiлiї "Сiч". Вона обманим чином пiдробила пiдписи Л. Городецького , зняла з розрахункового рахунку 3,5 тисячi гривень, якi були залишенi на розвиток фiлiї "Сiч".4
   При постачаннi вугiлля з Донецька у 1999 роцi було виявлено пилюку невiдомого походження, шматки болота, рiзновеликi уламки породи замiсть вугiлля.5
   Багато проблем виникає через оренду примiщень, в деяких випадках доходить до абсурду. У 1999 роцi козаки домовились з мiсцевим адвокатом А. Дехтяренко про те, що за ремонт примiщень, якi орендує Дехтяренко, козаки займуть деякi з них. Закiнчилося це тим, що Дехтяренко вiдмовився згдом вiд свїх обiцянок. Почався конфлiкт. Козаки зайняли свої примiщення, почалися рiзнi кознi, забивалися цурупалки в замки, пiдпал проводки. Почався скандал, потiм судовi позови сторiн. Врештi у 2001 роцi постановлено було виселити козакiв, так як орендатором був Дехтяренко.6
  
   * Козаки Бiлгород-Днiстровського козацького паланкового товариства.7
  
   Хто вступає в лави козакiв, залишаються. Однi залишають козацтво, а є й такi, яких вiдчисляють за систематичне i безпробудне пияцтво.8
   1. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.IV.2004.-217, 271 с.
   2. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т./Упоряд:.Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.IV.2004.-130, 157с.
   3. т. IV.2004.-260с.
   4. Архiви козацтва Заднiстров"я. У 7т. /Упоряд:. Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т. IV.2004.-281с.
   5. т. IV.2004.-129;279;282 сс.
   6. Архiви козацтва Заднiстров"я. У 7т. /Упоряд:, Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т. IV.2004.-205-214;277;290с.
   7. т. IV.2004.-7-16с; 31-72с.
   8. т. IV.2004.-133с.
  
   Розкол козацтва (конфлiкт в Українському Чорноморському козацтвi).
   У протоколi N6 Ради старiйшин Українського Чорноморського козацтва вiд 11 липня 2000 року 1 йдеться про систематичне порушення звичаїв, традицiй i Статута УК та негiiдний поведiнцi полковника УК Анатолiя Петька, яка зхиблює звання козака УК, про засобу щодо запобiгання розколу козацтва Анатолiєм Петьком.
   У виступах було вiдзначено, що А. Петько систематично порушує традицiї, звичаї i Статут Українського козацтва , веде себе зухвало, що зхиблює честь i гiднiсть козака. А саме: призначає отаманiв самоособисто зi складу непосвячених в козацтво, вимагаючи вiд них пiдтримувати його, виявляючи при цьому амбiцiйнiсть, тим самим намагаючись протягнути неправомiрнi рiшення на Радах, використовуючи тих, кого вiн призначає отаманами i старшинами.
   Так було i на так званiй Радi отаманiв 5 лютого цього року i на "Чорнiй Радi" УЧК 12 лютого, якi були визнанi Радою Старiйшин, як нелигитимнi. На тих Радах ставили питання (з метою убрати незавгодних йому людей) виключивши з козацтва i розжалувати (без їхньої присутностi, без дозслiдування i погодження первинних органiiiзацiй - так не було навiть в тоталiтарних партiях КПРС i нацiонал-соцiалiстських фашистiв). Таким чином вiн бажав розправитись з генералом-хорунжим Пiскуном Валентином, Чумаком Володимиром i Бородiним Юрiєм.
   Кричущий акт - вiн виступив з пропозицiєю виразити недовiру Радi Старiйншин УЧК, яка булаа затверджена на загальнiй Радi УЧК 27 вересня 1999 року.
   Вiн хотiв лiквiдувати проведення Загальної Ради УЧК за вже склавшоюся традицiєю 27 вересня в День штурму Хаджибея козаками отамана Захара Чепiги. I все це робилося для його самоствердження в козацтвi. У нього його "Я" завжди стояяло i стоїть вище громадського.
   12 лютого 2000 року вiн недопустив бiльш половини посвячених козакiв на цю так звану "Чорну Раду". На Радi були присуинi лише його ставленики. Рада Старiйшин 15.02.2000 року вищзнала її нелегiтивною. Навiть Старiйшини не були допущенi на цю Раду. Цiлковито дикий випадок в козацтвi!
   24 червня на Радi отаманiв i старшиннбуло впроведено УЧК рейтингове голосування пiд час якого бiльшiсть сстаршин ввисловилася проти того, щроб А. ПЕтько залдишався крайовим отаманом, тобто по сутi висловила йому недовiру, вимагаючи, щоб вiн пiшов у вiiiдсставку.
   Втративши гiднiсть та порушуючи звичаї козацькi, А. ПЕтько вдавався до випадiв, ображав головного отамана УК i головного iнспектора УК погрожував тим, хто голосував проти нього, вчинив бiйку накинувшись на полковника УК Вiктора Калiнського.
   А. Петько явно добивається розколу козацтва заради свого "Я".
   Було прийнято рiшення просити наказного отамана УК по iдеологiчнiй роботi полковника УК Богдана СУшинського, як це було рекомендовано Радою отаманiв УЧК 24.06.2000 року, керувати Крайовою козацькою органiзацiєю УЧК.
   Дуже навпруженi стосунки були у голови Ради Старiйшин Влада Iвановича Штицька з Валентином Пiскуном, що видно з листа, Штецька до Пiскуна.2
  
   * Створення Українського козацтва в Молдовi.
   Вiдповiдно з рiшенням зборiв Старшинської Ради Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства козака Чудака Миколу Дмитровича призначено наказним курiнним отаманом на створення куреня Українського козацтва в мiстах Бендери та Тирасполi, а також в околичних селах Приднiстров"я та Заднiстров"я в мiсцях iсторичного заселення Молдови українськими козаками.
  
      -- Архiви козаччини Заднiстров 'я. У 7 т./Упоряд.:Тимофєєв В.Я., Тимофєєва С.В.т.IV.2004.-3с.
      -- т.IV.2004.-91с.
   II. КОЗАЦЬКI ОБЛАСНI КРАЙОВI) ОРГАНIЗАЦIЇ КОЗАЦТВА ОДЕЩИНИ
  
   1.1. "Українськiй козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна i матерiально незалежна людина, яка вмiє панувати над собою, володiє своїми емоцiями, розумом i волею, патрiот України, який постiйно морально, психологiчно, духовно i фiзично готує себе до оборони Батькiвщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честi та гiдностi, дбає про єднiсть Українського козацтва i українства всього свiту" .
   Статут Українського козацтва.
  
   1. Крайове козацьке товариство в Українському козацтвi.
   4.1. Українське козацтво, виходячи з сучасного адмiнiстративно-територiального подiлу України, має громадську, вiйськово-патрiотичну, виховну, господарську, сiчову та паланкову структури.1
   4.2. Українське козацтво, як громадська органiзацiя, створюється за територiальним, виробничо-територiальним принципом, за iнтересами, або за одним iз напрямкiв дiяльностi Українського козацтва i складається:
   - з первинних козацьких товариств (ПКТ);
   - первиннi козацькi товариства об'єднуються в районовi козацькi товариства (РКТ);
   - районовi козацькi товариства об'єднуються в обласнi (крайовi) козацькi товариства (ОКТ) i т.д.
   Крайове (обласне) козацьке товариство (ОКТ).
   Керiвнi органи ОКТ складаються з крайової ради, Ради отаманiв ОКТ, Крайової канцелярiї.
   Вищим органом самоврядування ОКТ є Крайова рада, до якої входять делегати вiд усiх козацьких товариств областi i скликається не рiдше одного чи двох разiв на рiк. Представництво вiд козацьких громад, час i мiсце проведення ради визначає рада отаманiв ОКТ.
   Крайова рада є повноважною, якщо на нiй присутнi не менше 2/3 обраних делегатiв. Рiшення приймаються простою бiльшiстю голосiв.
   Крайова рада може скликатися позачергово за вимогою не менше половини РКТ, одним з керiвних органiв крайового товариства, а також згiдно рiшення керiвного органу УК.
   Крайова рада ОКТ:
  -- заслуховує звiт отамана, старшини Товариства, контрольно-ревiзiйної iнспекцiї про роботу крайового (обласного) козацького товариства, крайової канцелярiї;
  -- обирає отамана ОКТ- крайового отамана (голову Ради отаманiв ОКТ, члена Генеральної старшини), Крайового суддю (голову суду честi ОКТ), скарбника, контрольно-ревiзiйного iнспектора ОКТ;
  -- затверджує склад Ради Поважних козакiв;
  -- затверджує статут ОКТ та вносить до нього змiни у вiдповiдностi до Статуту УК, спiльного для всiх козацьких товариств;
  -- затверджує рiчний бюджет ОКТ, зразки печаток, символiку пiсля погодження їх з Генеральною канцелярiєю УК;
  -- дає отаману i старшинi наказ на рiк .
   В перiод мiж крайовими Радами, керiвництво дiяльнiстю ОКТ здiйснює Рада отаманiв ОКТ, яка збирається один раз на два мiсяцi.
   Рада отаманiв ОКТ:
   - складається з отамана (голови Ради отаманiв), отаманiв РКТ та вiйськових товаришiв-членiв старшини ОКТ без посади з правом дорадчого голосу;
   - скликається за рiшенням отамана та старшини ОКТ, за вимогою одного з осередкiв ОКТ чи Гетьмана;
   - приймає рiшення про скликання позачергової Крайової ради ОКТ;
   - має право накладати "вето" на накази Крайового отамана, якщо вони суперечать Статуту УК, рiшенням Великої Ради та Крайової ради;
   - може висловлювати недовiру старшинi ОКТ, призначенiй Крайовим отаманом.
   Органiзатором виконання рiшень Крайової ради, Ради отаманiв ОКТ є Крайовий отаман разом з крайовою старшиною в складi крайової канцелярiї.
   Крайовий отаман є вищою посадовою особою в ОКТ. Обирається термiном на один рiк з щорiчним переобранням i пiдтвердженням повноважень Гетьманом УК.
   Як символ влади йому вручається пернач.
   Крайовий отаман:
   - керує дiяльнiстю Крайового козацького товариства i крайовою канцелярiєю, призначає та усуває вiд виконання обов'язкiв наказну старшину ОКТ;
   - звiтує на Крайовiй радi ОКТ, дає iнформацiю про роботу крайової канцелярiї на Радi отаманiв ОКТ;
   - звiтує перед Генеральною Канцелярiєю УК;
   - пiдписує фiнансовi документи, контролює роботу старшини ОКТ;
   - сфера дiяльностi розповсюджується в межах областi.
   При перетинаннi iнтересiв обов'язково узгоджує свої дiї з крайовими отаманами вiдповiдних областей i Генеральною Канцелярiєю УК.
   Крайова канцелярiя:
   - є виконавчим органом Обласного (крайового) козацького товариства (ОКТ);
   Керує ОКТ i виступає представником його законних iнтересiв;
   - координує роботу всiх районних козацьких товариств (РКТ);
   - приймає рiшення з поточних питань;
   - спiвпрацює з Генеральною канцелярiєю УК i координує роботу канцелярiй районних козацьких товариств;
   - виносить на розгляд Крайової ради i Ради отаманiв ОКТ проект рiчного бюджету та програму заходiв i дiяльностi ОКТ;
   - веде реєстр Обласного козацького товариства, облiк козацьких громад i органiзацiй ОКТ;
   - формує в межах видiлених коштiв штат працiвникiв ОКТ;
   - розподiляє страховий фонд i фонд заробiтної платнi.
   Крайова канцелярiя пiдзвiтна Крайовiй радi, Радi отаманiв ОКТ, пiдпорядкована отаману ОКТ, Генеральнiй Канцелярiї УК.
   Рада поважних козакiв ОКТ є вищим моральним авторитетом в ОКТ. Склад, права, обов'язки її регламентуються Положенням про Раду Поважних козакiв УК.
   Суд козацької честi ОКТ складається з обраного суддi ОКТ, здiйснює свою дiяльнiсть згiдно з Положенням про Суд козацької честi УК.
   Контрольно-ревiзiйна iнспекцiя (КРI) ОКТ обирається в кiлькостi 3-5 осiб термiном на один рiк. Генеральна старшина, Крайова старшина не може входити до складу КРI.
   Iнспекцiя:
   - пiдзвiтна крайовiй радi ОКТ;
   - перевiряє роботу Крайової канцелярiї та у разi потреби - РКТ.
   Сiчовий отаман є заступником крайового отамана.
   Районове козацьке товариство (РКТ) складається з первинних козацьких товариств (ПКТ).
   Керiвнi органи РКТ складаються з районової Ради, Ради отаманiв РКТ та канцелярiї РКТ.
   Вищим органом самоврядування РКТ є районова Рада, до якої входять делегати вiд усiх ПКТ, i скликається двiчi-тричi на рiк. Представництво вiд ПКТ, час i мiсце проведення Ради, порядок денний визначає Рада отаманiв РКТ або крайовий отаман, Районна рада є повноважною, якщо на нiй присутнi 2/3 обраних делегатiв, рiшення приймаються простою бiльшiстю голосiв.
   Рада РКТ може скликатися позачергово на вимогу 1/3 осередкiв ПКТ, Рад Поважних козакiв усiх рiвнiв, Гетьмана, Крайового отамана, отамана РКТ та Ради отаманiв РКТ.
   Рада РКТ:
   - обирає старшину РКТ - отамана, суддю, писаря, осавула, хорунжого, бунчужного та iншу старшину, контрольно-ревiзiйну iнспекцiю (комiсiю) термiном на один рiк;
   Обирає Раду Поважних козакiв, яка складається з найдосвiдченiших козакiв з незаперечним авторитетом серед товариства:
   - затверджує повноваження отаманiв ПКТ, якi щойно започатковуються;
   - дає отаману i старшинi ОК наказ на рiк;
   - визначає i затверджує завдання i напрямки дiяльностi РКТ;
   - затверджує Положення Статуту РКТ, вносить до нього змiни i доповнення;
   - висуває пропозицiї до статутiв УК та ОКТ.
   Отаманом РКТ може бути дiйсний козак, який показав себе мудрим органiзатором чи добре працюючим на посадi РКТ i вище, керує РКТ i Радою отаманiв РКТ та канцелярiєю РКТ. Звiтує перед отаманом ОКТ. Повноваження отамана РКТ пiдтверджуються отаманом ОК.
   Обраному отаману, як символ влади, вручається тростина.
   Старшина РКТ обирається з дiйсних козакiв, старшина РКТ без посади -значковий товариш.
   Районова канцелярiя - виконавчий орган РКТ:
   - керує всiєю дiяльнiстю РКТ;
   - координує роботу ПКТ;
   - спiвпрацює з крайовою канцелярiєю i керiвництвом ПКТ;
   - виносить на розгляд Ради РКТ i Ради отаманiв РКТ проект рiчного бюджету i програму заходiв i дiяльностi РКТ;
   - веде реєстр РКТ та облiк отаманiв РКТ.
   Первиннi козацькi товариства (ПКТ):
   - створюються за мiсцем роботи, навчання, проживання козакiв;
   - для керiвництва ПКТ обирають на своїх Радах отамана та писаря (його заступника) термiном на один рiк;
   - ведуть персональний облiк членiв, приймають членськi внески;
   - ведуть облiк матерiальних засобiв i коштiв, звiтують перед мiсцевими фiнансовими органами i Районовою канцелярiєю;
   - затверджують положення про ПКТ, вносять змiни i доповнення до нього;
   - мають право вносити пропозицiї про змiни та доповнення до статутiв РКТ, ОКТ, УК;
   - отаман, який керує ПКТ, входить до Ради отаманiв РКТ;
   - спiвпрацюють з канцелярiєю i керiвництвом РКТ;
   - пiдзвiтнi керiвним органам РТ;
   - визначають завдання i напрямки своєї дiяльностi;
   - розглядають на Радах ПКТ рiшення отамана з найважливiших справ господарського, фiнансового i спiрного характеру;2
   У своїй дiяльностi козацтво керується Чотирнадцятирiком (чотирнадцять раз речу), котрий є прадавнiшими нормами Звичаю. Згадаймо прадiдiвський Заповiт, його "Чотирнадцятирiк":3
   1. Контроль за старшиною "Чорною Радою".
   2. Постiйна змiннiсть старшини.
   3. Беззастережна дисциплiна обраної старшини.
   4. Наказ Кола Отаману на рiк чи на три.
   5. Всi власники.
   6. Заборона найманої працi.
   7. Якщо артiльно володiємо чимось i великої потреби уживаємо, то рiвнопаєво щоденним погодинним утвердженням та виборно-змiнною адмiнiстрацiєю (отаманом).
   8. Вилучення нероб та п'яниць з паєм чи за бажанням.
   9. Обов'язкова наявнiсть зброї в козацькiй громадi.
   10. Громада є власником усього, що знаходиться в межах її територiї за виключенням того, що вона визнала приватною власнiстю.
   11. Земля не продається. Пiдприємства можуть бути iноземною власнiстю i складають частку в громадську скарбницю на рекреацiю.
   12. По найбiльш важливим питанням на вимогу козакiв скликається загальна Рада (Коло).
   13. Дiти мають пiльги при вступi до козацьких офiцерських училищ (якi опiкуються козацтвом).
   14. Служба Землi-Матерi, а не уряду. Захист.
   Одна частина кодексу - органiзацiйна, друга частина торкається духовних аспектiв життя козацького.
  
   ЗАВIТИ:4
   1. Починай справу з молитвою Божою та iменем Божим. Не злися, колись щось не вийшло. Мабуть до дiла готовий не був. Споможеш, як будеш готовим до найтяжчого. Проси у Бога i дасть тобi силу, коли справа угодна для Бога. Нема на свiтi такого, щоб не корилося праведним людям.
   2. Не обiцяй i не клянись. Бо людина - то трiска в потоцi життя. Не все залежить вiд наших бажань. Краще вiр справi, анiж дiлам.
   3. Перед Богом всi люди рiвнi. Не гноби нi татарина, анi ляха. I сам також не гнись.
   4. Лишнього не хапай. Не всяке добро на добре.
   5. Коли просять, - помогай, - i коли не просять, а треба. Не вiдказуй навiть ворогам.
   6. Родину свою шануй, бо то твоя втiха та рай на землi. Нема на свiтi притулку, окрiм сiм'ї.
   7. Козак має зброю пильнувати, як око своє. Здоровiє другим коротити можеш тiльки тодi, коли честi твоїй ратунку нема. Коли ж честь свою ставиш вище громади,- складай свою зброю.
   8. А не можеш козаковi вiдрядити зi справи рiвно з свою долю, тодi козакам наймитом не займай. Бо справа не пiде на лад i совiсть свою загубиш.
   9. Умiй слухати. Слухай все до кiнця. Отамана не перебивай. Гаси дратування та злiсть. Мовчання вiд розуму. Втрачай слова, як найдорожчий скарб.
   10. Пам'ятай: один вiрний шлях на землi - терпiння. Найвеличнiше перемоги на свiтi- це перемога над власним "Я".
  
   Згiдно Указу Президента України вiд 4.01.95р. N 14/95 "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва" Нацiональна Академiя Наук у 1995 роцi розробила "Перелiк заходiв по дослiдженню i сприянню вiдродженню iсторико-культурних традицiй Українського козацтва"5, який було направлено усiм крайовим козацьким товариствам згiдно звернення Генеральної канцелярiї УК вiд 13.09.96р.6 в якому пропонувалося.:
   - крайовим отаманам i отаманам усiх рiвнiв уважно вивчити змiст заходiв , знайти i пiдiбрати здiбних виконати на необхiдному фаховому рiвнi роботу в процесi проведення конкретного заходу, наполегливо запропонувати свої послуги державнiй установi i своїх представникiв до складу виконавчих груп по реалiзацiї окремих заходiв. Заходи проводяться на виконання Указу Президента i нi один iз них не може бути проведений без активної участi Українського Козацтва.
   Перелiк заходiв на територiї Крайових отаманств УК:
      -- Археологiчно-архiтектурно дослiдження родинної садиби гетьмана України П. Конашевича-Сагайдачного у с. Кульчицях Львiвської областi (1996-1999рр).
      -- Створення та розробка нових туристично-екскурсiйних маршрутiв, турiв, походiв тощо за козацькою тематикою (1996-2005рр)
      -- Розробка концепцiї створення музеїв козацької слави в колишнiх полкових мiстах України та iнших обласних i районних центрах (1996-1998рр).
      -- Органiзацiя туристично-краєзнавчих експедицiй по мiсцях, пов'язаних з iсторiєю козацтва та районах сучасного розселення нащадкiв козакiв в Українi та за кордоном (постiйно).
      -- Проведення Всеукраїнського конкурсу на кращу екскурсiю за козацькою тематикою (1998р).
      -- Вiдновлення iсторичних назв населених пунктiв, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва (1996-2000р).
      -- Проведення щорiчних свят кобзарського мистецтва в с. Велика Багачка (1996-2005).
      -- Проведення регiональних науково-практичних семiнарiв "культурнi традицiї УК в контекстi нацiональної системи виховання" (1995-2005).
      -- Проведення Всеукраїнського фестивалю народного мистецтва "Хортиця" (1996-2000).
   Українське козацтво послiдовно використовує кращi набутки багатьох поколiнь своїх попередникiв, утверджує, розвиває, i боронить нацiональну iдею, сприяє захисту полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних досягнень Українського народу, бере активну участь у забезпеченнi його духовного розвитку, фiзичного здоров'я, високої моральностi.
   З метою вiдродження iсторичних, патрiотичних, господарських та культурних традицiй Українського козацтва, сприяння громадськiй злагодi в суспiльствi вийшов указ президента України "Про нацiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки" вiд 15 листопада 2001 року.7
   Метою програми є дальший розвиток i Утвердження Українського козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства.8
   Основними завданнями Програми є:
  -- використання народних традицiй в усiх сферах соцiального життя;
  -- пiдвищення рiвня вiйськово-патрiотичного виховання молодi, її готовностi до захисту Вiтчизни;
  -- залучення козацьких товариств до участi в охоронi громадського порядку i державного кордону;
  -- збереження i пропаганда iсторичної i культурної спадщини українського народу;
  -- об'єднання зусиль органiв виконавчої влади i громадськостi у використаннi виховних i культурних традицiй Українського козацтва;
  -- сприяння пiдвищенню духовностi суспiльства;
  -- вивчення, популяризацiя iсторiї та розвитку Українського козацтва;
  -- створення додаткових робочих мiсць за рахунок розширення мережi козацьких селянських фермерських господарств, промислiв туристичної дiяльностi, створення козацьких пiдприємств;
  -- розширення мiжнародного спiвробiтництва Українського козацтва з аналогiчними громадськими об'єднаннями iноземних держав.
   Програма передбачає такi основнi заходи:
      -- У сферi вiйськово-патрiотичної роботи:
  -- пiдтримувати заходи проводiв призовникiв на строкову вiйськову службу за участю представникiв Українського козацтва;
  -- на базi аеродрому "шкiльний" створити центр по пiдготовцi молодi для служби в повiтряних вiйськах;
  -- розробити програми взаємодiї з УМВС України в Одеськiй областi; прикордонними вiйськами, управлiнням з надзвичайних ситуацiй, рибiнспекцiєю, екологiчними службами по спiвробiтництву при реалiзацiї Регiональної програми розвитку козацтва на Одещинi i наданi допомоги при лiквiдацiї наслiдкiв стихiйного лиха;
  -- органiзувати козацькi курси пiдготовки механiкiв-водiїв iз числа призовникiв з козацьких сiмей, дiтей-сирiт, малозабезпечених сiмей з оплатою до 50% або за рахунок УКЗ;
  -- створити козацькi громадськi загони по охоронi громадського порядку в м. Одесi i населених пунктах Одещини.
      -- У сферi створення, вiдродження та охорони Заповiдних мiсць i об'єктiв Українського козацтва:
  -- упорядкувати могили i козацькi поховання, споруди, що пов'язанi з iсторiєю Українського козацтва;
  -- розробити програму вiдбудови i утворення на базi Дюковського парку культурного козацького Центру з пiвочим полем, козацьким вишколом тощо;
  -- розробити програму створення козацьких пiдприємств, з розведенням коней, на базi полiв фiльтрацiї;
  -- постiйно проводити заходи з залученням джур, козачат, молодих козакiв по приведенню паркiв, скверiв, лiсiв належний вигляд, висадженню дерев;
  -- побудувати козацьку церкву в м. Одесi, та районах i селах областi.
      -- У сферi освiти i виховання:
  -- розробити козацькi туристичнi маршрути, та пiдготовити екскурсоводiв з числа студентiв факультету козацтва iсторичного факультету ОНХ iм. I.I. Мечникова;
  -- на базi козацьких товариств створити дитячi козацькi табори "пластуни";
  -- запровадити i щорiчно проводити в м. Южному шаховий конкурс серед молодих козакiв;
  -- здiйснювати добiр викладачiв допризовної пiдготовки для виконання учнiв на козацьких вiйськово-патрiотичних традицiях. Органiзувати семiнари з проблем козацького виховання школярiв на базi Адамiвської загальноосвiтньої школи;
  -- створити i зареєструвати крайову органiзацiю "Молода сiч";
  -- утворити козацькi вiйськово-патрiотичнi клуби за мiсцем проживання.
      -- У сферi культурно-просвiтницької роботи:
  -- створити козацький фонд для пiдтримки молодих талановитих козачат, дiтей-сирiт;
  -- запровадити i щорiчно проводити крайовий конкурс "Козацької пiснi";
  -- щорiчно приймати участь у всеукраїнському конкурсi козацької пiснi "Байда" в м. Тернополi, на батькiвщинi основоположника Запорiжської Сiчi Дмитра Байди-Вишневецького;
  -- створити музей Українського козацтва в м. Одесi.
      -- У сферi науково-дослiдної, пропагандистської та видавничої роботи:
  -- дослiджувати та публiкувати письменнi i матерiальнi пам'тки iсторiї та культури Українського козацтва, розробити пропозицiї щодо їх охорони i збереження в музеях;
  -- постiйно виступати в газетах, радiо, телебаченнi з роз'яснювальними i пропагандистськими виступами про розвиток Українського козацтва на Одещинi i в Українi, його роль в суспiльствi.
      -- У сферi фiзкультури, спорту i туризму:
  -- внести до спортивних змагань козацькi види єдиноборств "Спас", "Бойовий гопак", "Хрест", "Собор";
  -- створити туристично-спортивний та оздоровчий табiр дитячого вiдпочинку на базi Южнiнского МКТ;
  -- передбачити в туристичних маршрутах Одещини огляд мiсць i об'єктiв, що вiдображають iсторичнi, патрiотичнi, вiйськовi, культурнi та господарськi традицiї Українського козацтва;
  -- на базi Дальницького курiня створити кiнний туристичний маршрут по мiсцям козацької слави.
      -- У сферi господарської дiяльностi:
  -- створити козацький ринок по продажу важких будiвельних матерiалiв (Малиновський р-н);
  -- органiзувати проведення козацьких ярмарок по продажу сiльськогосподарських продуктiв вирощених козацькими господарствами;
  -- створити 3 козацьких ставки по розведенню i вирощуванню товарної риби, ракiв в с. Нерубайському;
  -- створити на баз Саранського РКТ козацьке фермерське господарство по розведенню крупної рогатої худоби, свиней, овець;
  -- створити козацьке пiдприємство "Автосiч на базi Iллiчiвського МКТ.
      -- У сферi природоохоронної дiяльностi:
  -- на базi колективного члена ЧК "Сталого розвитку України" створити екологiчний полк;
  -- сприяти створенню в населених пунктах Одещини паркiв, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва.
      -- У сферi мiжнародної дiяльностi:
  -- проводити практику пiдтримки органiзацiй Українського козацтва в державах проживання української дiаспори;
  -- приймати участь по обмiну досвiдом з вiдповiдними товариствами iнших держав.9
  
   1.10 УЧПК
  
   З 1989 року почали збиратися козаки в Одесi, знайомились. Думали як починати справ, вели вишкiл. У 1990 було закладено Українське чорноморське Подунай-Гуляйпiльське козацтво (УЧПК) у м. Одесi. Подунай-гуляйпiлля додано з метою нагадування, що чорноморцi вийшли з запорiзької землi та розселилися аж до Дунаю. Одержало свiдоцтво про реєстрацiю статуту громадського об'єднання 8 липня 1992 року N 3/142.10
   У 1991 роцi прийняло свiй Статут.
   Його головнi засади:11
  -- Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпiльське козацтво в м. Одесi та в Одеськiй областi (далi УЧПГК, або Товариство) є добровiльною, самодiяльною, самоконтрольованною регiональною громадською органiзацiєю, яка реалiзує громадсько-культурнi, нацiональнi та економiчнi права i свободи її членiв;
  -- УЧПГК є спадкоємцем Чорноморського козацького вiйська - лицарського ордену. Що iснував протягом 1787-1791 рокiв у Пiвнiчно-Захiдному Причорномор'ї України i спирається на про козацькi традицiї, започаткованi з 1245 року.
   Товариство у своїй дiяльностi керується звичаєм українського козацтва, що викладено у цьому Статутi, законодавством УССР, та враховуючи мiжнароднi правовi норми, демократичний напрямок котрим, свого часу, дав звичай українського запорiзького козацтва;
  -- УЧПГК має на метi вiдродження традицiй i духу українського козацтва серед українства Одеси, Одеської областi та Пiвдня України, сприяння нацiональному вiдродженню України, виховання нацiональної гiдностi i юнацтва, вiдновлення суверенiтету України;
  -- Для реалiзацiї поставленої мети i виконання своїх завдань УЧПГК, як юридична особа , здiйснює iсторично-пошукову, культурно-просвiтню, господарсько-виробничу, виробничу, видавничу та iншу дiяльнiсть.
   Будова товариства.
   Головною управою УЧПГК є Козацьке Коло, яке збирається раз на рiк, обирає Старшинську (Малу) Раду, та дає Наказ отамановi на перiод обрання. Мала Рада продовж року є виконавчим i розпорядчим органом товариства i збирається не рiдше разу на тиждень. До Малої Ради входять: отаман, вiйськовий, осавул, суддя, писар, пiдскарбiй та хорунжий, якi обираються на рiк. Отаман, нi за яких обставин не може бути обраний на наступний термiн, навiть незначним старшиною. Тiльки через рiк. Звичай дозволяє те чинити.
   Дозволяється використовувати бувшу старшину радниками. Одмовитись вiд того вони не можуть.
   Отаман та пiдскарбiй вiдають фiнансовими справами, а решта Малої Ради, згiдно Звичаю, контролює цю дiяльнiсть, тобто є ревiзiйною комiсiєю Товариства.
   Товариство подiляється на Паланки.
   Членство у товариствi. Права та обов'язки членiв УЧПГК.
   Чоловiки з 18 рокiв, якi проживають на Пiвднi України, подiляють головнi засади Статуту, додержуються козацького звичаю, та юнаки з 16,5 рокiв, - можуть стати членами (козаками) товариства пiсля пiвторарiчного випробувального термiну, а до того першi є кандидатами, а другi - джурами.
   Дiти та дружина козака, пiсля посвяти його та занесення в Реєстр, набувають козацького стану продовж всього часу перебування козака в Товариствi.
   Може бути обрано Характерна Рада (старiйшин), яка за порушення звичаю скасовує отамана (Чорною Радою) будь-коли продовж року.
   Деякi повноваження органiв УЧПГК.
   До повноважень Загальної Ради входить розгляд пропозицiї Малої Ради, зокрема про до обрання чи переобрання одного iз старшин.
   Мала Рада приймає рiшення за згодою керуючись наказом кола отаману на рiк.
   При незгодi вирiшальне слово за отаманом, як чинником делегованої волi кола.
   Кошти товариства.
   Товариство є колективним власником усього свого майна, в тому числi готiвкових i безготiвкових грошових коштiв.
   Кошти товариства складаються: з внескiв членiв, кандидатiв до джур; з одрахувань вiд виробничо-комерцiйної, видавницької та iншої госпрозрахункової дiяльностi; з пожертвувань вiд громадян та органiзацiй України, а також iноземних громадян, органiзацiй, фiрм.12
   2 березня 1992 року УЧПГК прийняв програму своєї дiяльностi.13
  
   Програма УЧПГК:
   "Трударi Одещини - ви господарi землi своєї, заводiв, фабрик та комунальної власностi. Все загальнонародне повинно бути роздiлено порiвну мiж громадянами незалежної України, без викупу. Рiвнi стартовi умови в ринковому змаганнi! Антинародну владу Одещини - у вiдставку! Колишнi партапаратнi дiячi повиннi бути замiненi. Хай не мiтять i у капiталiсти, яких обзивали падалью загниваючою. Козаччина - ваш захист. В козацькiм способi життя та господарювання порятунок українства та Української держави. Так жили предки нашi. Українство мiста Одеси та областi єднайтесь в козацтвi! В гуртi славнiм тiм лицарським.
      -- Уряд України повинен бути захисником трудящих та селян вiд мафiї паразитiв, ряди яких зросли значно за часи бiльшовицької "Перестройки" - обдиралiвки.
      -- Адмiнiстрацiя в трудових колективах та серед фермерства повинна обиратися волею колективу, а не в "номенклатурно-торгашеских" округах злодiйської партдиректорiї. Геть хапуг вiд загальнонародного добра!
      -- Чорноморське козацтво за контроль Конституцiї України i присягне їй, а не Уряду комунiсто-демократiв, якi борються мiж собою за панування над трударями.
      -- Уряд України хай поверне українцiв додому, а не нiмцями заселює землi нашi.
      -- Згiдно козацького звичаю - зброю трудовим сiм'ям, як вiковiчну традицiю українського народу, як гарантiю проти сучасного та майбутнього тоталiтаризму.
      -- Все, що партноменклатура монополiєю влади хапонула в нас за останнi 7 рокiв i дотого, повернути дiтям дитбудинкiв, чорнобильцям, iнвалiдам, пристарiлим.
      -- Створювати Чорноморськi козацькi громади на Одещинi потягом люду трудящого.
      -- Козак, праця його, й заступництво землi тiєї, здобутку рук його - захищається волею його, козацькою волею гордої, незалежної людини.
      -- Самим, спiвпрацюючи з городовим козацтвом, реалiзовувати сiльхозпродукцiю.
   10.Заснувати лiтнi оздоровчi козацькi вiйськово-трудовi табори - Сiчi.
   11. Створювати музеї козацької слави. Збирати бiблiотеки по iсторiї козаччини.
   12. Виходити на державно хозяйськi рiвнi з метою повноцiнного функцiонування козацької Громади. Спиратися в тому на Всеукраїнське козацтво.
   13. Боротися проти приниження українства на Пiвднi України, та фактичного перетворення його на людсько-сировинний придаток товарно-брокерського менеджменту.
   14. Вiдновити святi кургани землi нашої, заборонивши розкопи. Поставити, як коли фiгури Землi-Матерi України з Заповiдним Стосом в руках. Впорядкувати занедбанi козацькi могили на кладовищах сiл-станиць.
   15. Кольори козацького Строю (одягу) на свята, згiдно Запорiзько-Чорноморської традицiї, чорно-жовтi.
   16. Створити при Паланках ансамбль хорунжих-джур. Якi опанували б кiнний стрiй та його бойову традицiю Гопак (вольта жировка бiля козакiв), старовинний нацiональний рукопаш "Спас", двоголосий козацький спiв та малиб, виїзд на представництво, на свята, гостей вшанувати згiдно звичаю.
   17. Ринок трударям - власникам!
   На своїй землi є один тiльки грiх - робити зле добрим людям, та бути бiдним.14
   20 лютого 1997 року козацьким колом УЧПГК був затверджений новий Статут, бiльш удосконаленiший; який надавав УЧПГК бiльше можливостей для дiяльностi. По ньому ми можемо судити про успiшнiсть розвитку козацького руху на Одещинi.15 У його змiстi з'явилися такi змiни:
   - з'явилася мета та завдання УЧПГК.
   УЧПК має за мету вiдродження традицiй i духу Українського козацтва серед населення Одеси та Одеської областi, сприяння нацiональному вiдродженню України.
   Для реалiзацiї своєї мети УЧПГК, як юридична особа, забезпечує духовний i матерiальний добробут, моральне i фiзичне здоров'я українського народу, сприяє розбудовi України, як держави суверенної, незалежної, демократичної, правової i соборної, сприяє вiдродженню української, за своєю суттю - козацької нацiї, українських, козацьких звичаїв i традицiй.
   УЧПГК здiйснює захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження i розвиток української мови i культури.
   Основнi питання УЧПГК:
   Вiдновлення та розвиток на звичаєвих засадах Українського козацтва, як найвищого виразу способу життя, дiяльностi та поведiнки українського народу, вiдродження та розвиток козацько-господарської дiяльностi, створення козацьких Паланок i поселень, як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування (в межах чинного законодавства України);
   Сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськовому вишкiлу українських козакiв, розбудови збройних сил України, нацiональної гвардiї, прикордонних вiйськ, МВС, митної служби та пiдроздiлiв цивiльної оборони;
   Пiдготовка та патрiотичне виховання нового поколiння в дусi українського козацького лицарства, української нацiональної iдеї, вiдданостi рiдному українському народовi та українськiй Землi-Матерi.
   Вiдродження українських козацьких церков та монастирiв, захист курганiв i козацьких могил.
   Активне сприяння виявленню i покаранню правовими органами розкрадачiв майна українського народу (в межах норм чинного законодавства).
   Розвиток туризму та спорту (в т.ч. вiйськово-прикладних i технiчних видiв).
   Захист законних iнтересiв УЧПГК та його членiв у державних органах i громадських органiзацiях.
   Пiклування про безпеку УЧПГК та його членiв.
   Якщо у статуту 1991 року у главi "Будова Товариства" було вказано повноваження лише Малої Ради, то у новому Статутi:
  -- в самiй назвi глави "органи та мiсцевi осередки УЧПК. Порядок утворення i дiяльностi та повноваження" бачимо розширення повноважень, удосконалення дiяльностi органiзацiї. Розвинена структура та органи управлiння УЧПК. Докладно вказанi повноваження кожної ланки структури УЧПК.
   УЧПК складається з районових козацьких товариств (скорочено-РКТ), якi пiдпорядкованi крайовiй Старшинськiй радi, до якої входить: Крайовий Отаман, Крайова Старшина (Вiйськовi Старшини).
   Районовi козацькi товариства (РКТ) складаються iз первинних козацьких товариств (ПКТ).
   Керiвнi органи УЧПК: Козацьке коло, Рада Отаманiв УЧПК, Крайова Старшинська Рада.
   Керiвнi органи РКТ: Районове Коло, Районова Рада, Районова Рада Отаманiв.
   Керiвними органами ПКТ є Коло ПКТ, Рада ПКТ, Отаман ПКТ.
   З'явилася глава "Права УЧПК".
   Для здiйснення цiлей i завдань, визначених у статутних документах, УЧПК користується правом:
  -- виступати учасником цивiльно-правових вiдносин, набувати майновi i немайновi права;
  -- представляти i захищати свої законнi iнтереси та законнi iнтереси своїх членiв (учасникiв) у державних та громадських органах, виступати позивачем i вiдповiдачем в органах суду та арбiтражного суду;
  -- брати участь у полiтичнiй дiяльностi, проводити масовi заходи. Збори, мiтинги, демонстрацiї;
  -- iдейно, органiзацiйно та матерiально пiдтримувати iншi об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створеннi;
  -- створювати установи та органiзацiї;
  -- одержувати вiд органiв державної влади i управлiння та органiв мiсцевого самоврядування iнформацiю, необхiдну для реалiзацiї своїх цiлей i завдань;
  -- вносити пропозицiї до органiв влади i управлiння;
  -- розповсюджувати iнформацiю i пропагувати свої iдеї та цiлi;
  -- засновувати засоби масової iнформацiї;
  -- засновувати пiдприємства, необхiднi для виконання статутних цiлей.16
   "Господарська дiяльнiсть через колектив власникiв-трударiв, що обирає або наймає адмiнiстрацiю, котра пiдзвiтна трударям. Виробництвом повинна керувати людина працi, продукцiя у руках виробника, а не брокера-посередника - це i є справжнє, а не проголошене народовладдя. Свого не вiддамо, чужого не треба - любо нам це є.
   З комунiзмом, капiталiзмом, демократизмом нехай розбираються тi, кому це до вподоби."17
   Вперше козацтво заявило про себе 2-го лютого 1992, коли козаки виступили проти перейменування в Одесi вулицi Карла Маркса в Катерининську, на честь росiйськiй царицi Катеринi II. Козаки тричi звертались з протестом по цьому факту, але не отримали жодної вiдповiдi. Врештi-решт це призвело до гострих суперечок, особливо коли козаки стали самочинно замiнювати назву "Катерининська" на назву "Кiндрата Табанця", на честь одного з козакiв-чорноморцiв, учасника штурму Хаджибею у 1789 роцi. Ця подiя мала великий резонанс не лише в Одесi, але й в усiй Українi, що вiдобразилось у мiськiй й загально-українськiй пресi.
   У червнi 1995 року козаки разом з iншими нацiонально-демократичними органiзацiями виступили проти демонтажу у мiстi Одесi пам'ятника повсталим у 1905 роцi матросам панцирника "Князь Потьомкiн-Таврiйський" i встановлення замiсть нього пам'ятника Катеринi II, який знаходився там до 1917 року. Козаки опублiкували заяву до мiської влади: далi - президенту України п. Леонiду Кучмi.
   "Заява - звернення"18.
   "Шановнi панове Президент України, Голово Верховної Ради, виконуючий обов'язки Прем'єр-мiнiстра України! Шановнi нашi виборцi, колеги - Народнi депутати України!
   Мер мiста Одеси Едуард Гурвiц i його команда всупереч активним протестам громадськостi прийняли декiлька антидержавних рiшень, серед них:
      -- Забрати пам'ятник матросам-героям броненосця "Потьомкiн" з одноiменної площi;
      -- Замiсть пам'ятника матросам броненосця "Потьомкiн" вiдновити пам'ятник Катеринi II-й та всю ранiше зруйновану скульптурну композицiю, присвячену царицi;
      -- Майдан матросiв-потьомкiнцiв перейменувати на Катерининську площу.
      -- 2 червня 1995 р. команда Едуарда Гурвiца до того ж уже перейменувала вулицю Богдана Хмельницького в бiльш благозвучну, на їх погляд, - Госпiтальну ( i це в 400-х рiчний ювiлей Богдана Хмельницького).
   Такi узвали, окрiм всього iншого, з погляду юридичного є вiдвертим правовим бандитизмом, позаяк постанову про спорудження, наприклад, пам'ятника потьомкiнцям приймала Рада Мiнiстрiв i сьогоднi такi рiшення мiг би вiдповiдно прийняти лише кабiнет Мiнiстрiв.
   Якби пам`ятник царицi Катеринi II-й нинi навiть стояв, то потрiбно було б ще подумати: чи не є образою для українського народу така зверх- i над-толерантнiсть? Бiльшовики, якi зруйнували пам`ятник Катеринi II-й i скульптурну композицiю присвячену царицi, в цьому випадку мали певну рацiю, позаяк мотiшого ворога України та її державностi, мабудь, важко собi уявити, - це та, за часiв царювання якої масово знищувалися iсторичнi пам`ятки України, зруйновано Запорiзьку Сiч, покрiпачено значну частину українського народу i яка, за оцiнкою Тараса Шевченка "доконала вдову-сиротину".
   Дивовижна i, в принципi, якась паталогiчна iррацiональна любов господина Едуарда Гурвiца до всесвiтньо вiдомої Катерини II-iй. Науковцi i патрiоти України ще не встигли отямитися вiд того, що саме в честь Катерини II-й Одеса, яка має 600-лiтню iсторiю, несподiвано i всупереч здоровому глузду вiдзначала всього навсього своє "200-рiччя"...
   I знову цiла серiя вшанувань вiнценосної повiї ...
   У мiськрадi Одеси дiйшли до того, що ставили й питання про перейменування проспекту Тараса Шевченка ... Як би сприйняв господин Гурвiц пропозицiї, скажiмо, перейменувати в Переяслав-Хмельницькому чи Бердичевi вулицю Шолом-Алейхема ...
   Звертаємося до Єдуарда Гурвiца, до його команди та до всiх тих, хто бездумно пiдтримує вище названi дiяння, не провокувати в Одесi та в усiй Українi протистояння i конфронтацiю, не руйнувати в Українi мир, злагоду i такi потрiбнi українському народовi соцiальну стабiльнiсть i порозумiння (нагадаю, що три роки тому вiдновлення назви вулицi Катерининської вилилось у криваве побоїще мiж козаками-чорноморцями та нарядами мiлiцiї, в результатi якого правоохороннi органи стали заложниками нерозумних рiшень виконавчої влади).
   Українська держава щиро турбується про нацiональнi меншини, щиро пiклується про забезпечення їх нацiонально-культурних iнтересiв i потреб, глибоко переконаний, що так буде в Українi завжди. В Українi вiдсутнi антисемiзм, але ж i антиукраїнськi дiї, зiнiцiйованi антидержавними силами тенденцiї та настрої є неприпустими...
   В часи такої глибокої та затяжної кризи, масового зубожiння широкого загалу України витрачати трильони крб. на вiдновлення пам`яток царської iмперiї - злочин перед народом i його прийдешнiм.
   Не сприйняту i вiдкинуту широким загалом iдею Новоросiї антидержавнi, антиукраїнськi сили намагаються поступово i пiдступно реалiзувати на практицi. Процес русiфiкацiї в Українi набирає все бiльш шаленi оберти. Проти української мови i української культури пiдступно чиниться брутальний геноцид.
   Звертаємося з пропозицiями до Президента України, до Кабiнету Мiнiстрiв вiдмiнити рiшення i ухвали мiськвиконкому Одеси про вiдновлення пам`ятника та скульптурного ансамблю Катеринi II-й, про вiдновлення назви вулицi Катерининської, переiменування майдану Потьомкiнцiв на площу Катерининську, вулицi Богдана Хмельницького - на Госпiтальну. I дати належну оцiнку дiям мiськвиконкому, якi розпалюють ворожнечу i протистояння, ставлять правоохороннi органи, змушенi захищати реалiзацiю рiшень виконавчих органiв, в конфронтацiю з широким загалом.
   Народний депутат України
   Гетьман Українського козацтва
   В. Мулява.19
  
   За допомогою Генеральної старшини Українського козацтва i особисто гетьмана УК, на той час генерал-майора Збройних сил України, народного депутата Верховної Ради В.С. Муляви справу вдалося залагодити.
  
  
   Сучаснi Одеськi козаки разом з жовтневою райдержадмiнiстрацiєю м. Одеси i одеським товариством "Пiвденна громада" були органiзаторами у 1998 роцi вiдзначення 209-ї рiчницi штурму Хаджибею (Одеси). Мiсце для проведення цього свята козаки вибрали у Палацi М.С. Воронцова (колишнiй будинок пiонерiв iм. Я. Гордiєнко), на мiсцi якого стояла фортеця Єнi-Дуня. Всi цi вищезазначенi заходи допомогли ствердженню в м. Одесi української нацiональної iдеї i становленню українського козацтва.
   Одним з напрямкiв дiяльностi одеського козацтва є охорона природи. Так, у травнi 1997 роцу Одеська облдержадмiнiстрацiя пiдтримала пропозицiю Українського Чорноморського козацького товариства по охоронi та збереженню природних ресурсiв Хаджибейського лиману. Згiдно з цим козаки разом з рибiнспекцiєю проводили рейди проти браконьєрiв. За шiсть мiсяцiв 1997 року козаками пiд керiвництвом крайового осавула В.Я. Калiнського було виявлено 25 порушень природоохоронного законодавства України.
   У березнi 1997 року козаки встали на захист природи на територiї мiста. Пiд 206-лiтнiм заповiдним козацьким дубом товщиною в шiсть обхватiв, який був посаджений чорноморцями в день переселення на Кубань з Хаджибею, що стоїть в центрi Одеси, неподалiк вiд Полiтехнiчного унiверситету, намагались звести фундаментальну будову. Але завдяки втручанню козакiв, дуб вдалось врятувати та зупинити будiвництво споруди.
   У спортивному напрямку роботи сучаснi чорноморцi заявили про себе на все мiсто i область. У серпнi 1997 року Одеське козацтво разом з Комiтетом фiзичної культури i спорту облдержадмiнiстрацiї, управлiнням у справах молодi, фiзичної культури та спорту Одеської мерiї, Пресцентром Одеської мерiї, Асоцiацiєю "Во-В`єтнам" було одним з органiзаторiв i учасником Мiжнародного фестивалю бойових мистецтв "Козацькi джерела". Цей фестиваль проходив з 20 до 25 серпня 1997 року. В ньому брали участь спортсмени з Францiї, Нiмеччини, Болгарiї, Росiї, Бєлорусiї, В`єтнаму.
   У мiстi та областi фестиваль викликав широкий розголос. "Под шапкой казачества здесь намечено объединение различных школ, которые с уважением и пониманием относятся к процессам присходящим в Украине, ведь казачество - это, в первую очередь, способ жизни, способ разумного общения с другими народами мира..." - писав один з мiсцевих журналiстiв. В Одесу з приводу проведення фестивалю навiть прибув тодiшнiй гетьман Українського козацтва В.С. Мулява, який провiв низку зустрiчей з мiською та обласною владою, де розглядались i питання розвитку козацького руху в нашому краї.
   Останнiм часом козаки намагаються створити в Одесi козацьку кiнно-спортивну школу. До спiвпрацi по створенню цiєї школи козаки запрошували представникiв МВС, прикордонникiв, митникiв, вiйськових, всiх, хто зацiкавлений у пiдготовцi фахiвцiв-кiннотникiв для створення кiнно-патрульних служб. Серед сучасного Одеського козацтва спортивною дiяльнiстю найбiльш активно займаються козаки Київського районного товариства iм.. I. Сiрка, яке очолює наказний отаман адим Кривобок. До складу цього товариства входять п`ять первинних товариств, якi займаються бойовими мистецтвами: "Семаргл", "Кейко-Дзен", "Профi-Спорт", "Карате Го-Жзю" i "Во-В`єтнам-Кiм Мєн Мон". Усi спортивнi зали товариств фiнансуються на власнi кошти козакiв. Спортивнi зали вiдвiдують понад 300 юнакiв i дiвчат, з якими проводиться виховна робота на основi лицарських традицiй українського козацтва.
   Одеське козацтво проводить заходи по збереженню пам`яток козацької iсторiї на територiї мiста. Захищає вiд руйнування та впорядковує разом з громадкiстю Одеси два унiкальних кладовища - Усатiвське та Куяльницьке - з численними козацькими похованнями, найстарiшi з яких датуються кiнцем XVIII столiття. Кладовища були визнанi пам`ятниками iсторiї та культури мiсцевого значення. Козаками також було встановлено на мiсцi колишнього I Християнського кладовища пам`ятного дубового хреста в пам`ять козакiв-чорноморцiв - визволителiв Одеси вiд турецького панування у кiнцi XVIII столiття.
   Останнiм часом одеськi засоби масової iнформацiї почали частiше згадувати про сучасне козацтво, що засвiдчує зростання зацiкавленостi суспiльства козацьким рухом у мiстi. Так, в газетi "Думська площа" з`явилась рубрика пiд назвою "Козацькi турботи", де висвiтлюється козацьке життя Одеси. Козаки намагаються створити i свiй власний друкований вiсник. Протягом 1996-1997 рокiв вийшло три номера iнформацiйного вiсника "Українське Чорноморське козацтво".
   Одеське козацтво активно розвиває свою дiяльнiсть у рiзних галузях суспiльного життя.
   14 жовтня 2000 року делегацiя Одеського козацького товариства брала участь на урочистостях у м. Києвi, присвячених 10-й рiчницi вiдродження Українського козацтва. Цiла низка чорноморцiв отримала козацькi нагороди i пiдвищення у вiйськових званнях за особистий внесок у справу розбудови Української Держави та вiдродження Українського козацтва.
   Одеське козацтво з честю продовжує iснуючi давнi звичаї i традицiї на користь українському народовi та державi пiдтверджуючи вислiв - "Козацькому роду - нема переводу!".20
  
  
   1.10 (ЧКВ).
  
   9 вересня 2000 року УЧПГ козацтво було перейменоване в Чорноморське Козацьке Вiйсько (ЧКВ). Мета перейменування та прийняття Статуту в новiй редакцiї: Повернення i збереження iсторичних, символiчних для Причорномор`я спадкоємностi, найменування та вiдродження кращих традицiй Чорноморського Козацького Вiйська (Лицарського ордену, козацького формування iз числа козакiв Запорiзької Сiчi) яке iснувало протягом 1787-1792 рр. у пiвденно-захiдному Причорномор`ї України i приймало активну участь у звiльненi територiї Одеської областi вiд турецько-татарських завойовникiв, а також вiдповiдно до сьогодення - посилення ефективностi управлiння, дисциплiни (згiдно звичаєвих засад в поєднаннi з козацьким демократизмом), впровадження органiзацiйної структуризацiї в наслiд традицiйного для українського козацтва полково-сотенного устрою.
   ЧКВ опирається на козацькi традицiї всiх iсторичних гiлок Українського козацтва, якi стояли на самостiйних засадах вiдновлення незалежностi та розбудови Української Держави, в т.ч. i Вiйська Запорiзького, як Низового, так i Гетьманського.
   ЧКВ об`єднує козакiв, нащадкiв усiх гiлок, напрямкiв i течiй українського козацтва, громадян України та громадян iнших країн, якi сповiдують Українську нацiональну iдею та iдеологiю Українського козацтва, практично працюючи на її реалiзацiю, вiдновлення i розвиток Українського козацтва.
   ЧКВ - громадська органiзацiя, дiючи в iнтересах українського народу, через спiвпрацю з нацiонально-патрiотичними i демократичними партiями державницького спрямування, висуває своїх членiв на вибори до мiсцевих органiв влади та управлiння у вiдповiдностi до загального виборчого права та чинного законодавства України.21
  
   Мета, завдання та iдейнi засади дiяльностi ЧКВ:
   Метою ЧКВ є сприяння розбудовi України як суверенної, самостiйної та незалежної, демократичної i правової держави, вiдродження української за своєю суттю - козацької нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в її козацькому варiантi, захист полiтичних , економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, забезпечення його духовного i матерiального добробуту, морального i фiзичного здоров`я, вiдродження, впровадження i розвиток української мови i культури.
   Основними завданнями ЧКВ є:
  -- взаємодiя з органами влади по формуванню державної полiтики у сферi вiдродження та розвитку iсторичних, патрiотичних, господарських та культурних традицiй Українського козацтва;
  -- вiдновлення та розвиток на звичаєвих засадах Українського козацтва як сприяння вiдродженню найвищого виразу способу життя, дiяльностi та поведiнки українського народу, сприяння вiдродженню та розвитку козацької господарської дiяльностi, створення козацьких сiчей, паланок i поселень, як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування;
  -- сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськовому вишколу українських козакiв, розбудовi Збройних Сил України, Прикордонних вiйськ, Митної служби, МВС, пiдроздiлiв цивiльної оборони, мiнiстерства надзвичайних ситуацiй, укомплектування останнiх призовниками з ЧКВ. Створення з цiєю метою вiдповiдних учбових центрiв з пiдготовкою молодi на основi козацьких вiйськових традицiй та окремих положень з програм пiдготовки в основному морської пiхоти ЗСУ (як базової, для козакiв-чорноморцiв), частин спецiального призначення, прикордонних вiйськ i силових структур по узгодженню з командуванням останнiх (i на базi їх) на теренах Одеської областi;
  -- пiдготовка та патрiотичне виховання нового поколiння в дусi українського козацького лицарства, української нацiональної iдеї, вiдданостi рiдному українському народовi та українськiй Землi-Матерi, шляхом системи козацького виховання;
  -- забезпечення культурного обмiну та навчання (козацькi школи, лiцеї, академiї, табори вишколу та iнше), тiсного спiвробiтництва з козацькими громадами як України, так i дiаспори;
  -- вiдбудова козацьких церков та монастирiв, захист курганiв i козацьких могил, пам`ятникiв та iсторичних пам`яток;
  -- активне сприяння органам правопорядку в охоронi громадського порядку, профiлактицi правопорушень, правовiй пропагандi, боротьбi iз злочиннiстю, захист конституцiйних прав та законних iнтересiв Українського народу. Утворення з цiєю метою козацьких добровiльних народних дружин, роз'їздiв, козацьких загонiв сприяння правоохоронним органам;
  -- сприяння та проведення заходiв щодо охорони та захисту довкiлля, становлення ефективних ресурсозберiгаючих та економiчно чистих форм землекористування i промислового виробництва;
  -- розвиток вiйськово-прикладних i технiчних видiв спорту та туризму;
  -- пропаганда звичаїв, свят, козацьких обрядiв та промислiв;
  -- створення козацьких фольклорних колективiв, ансамблiв;
  -- збiр та експонування матерiалiв з iсторiї та культури Чорноморського Козацтва, створення вiдповiдних музеїв;
  -- видання i поширення iсторичної i iсторико-патрiотичної, етнографiчної, духовної та iншої лiтератури, преси у порядку, встановленому чинним законодавством;
  -- створення науково-технiчного та органiзацiйно-методичного потенцiалу в рiзних галузях i напрямках козацької дiяльностi, координацiя їх з органами державної влади;
  -- застосування козацької кредитної спiлки та самостiйних пiдприємств, установ i органiзацiй з метою створення матерiальної бази пiдтримки та економiчного самозабезпечення ЧКВ;
  -- здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi, у встановленому законом порядку, створення iз закордонними партнерами програм, спрямованих на виконання статутних завдань ЧКВ;
  -- захист загальних iнтересiв ЧКВ та його членiв у державних органах та громадських органiзацiях;
  -- пiклування про безпеку ЧКВ та його членiв;
  -- досягнення на Українi мiжконфесiйного, мiжнацiонального i соцiального миру та злагоди;22
   Для здiйснення цiлей i завдань, їх фiнансування ЧКВ має право:23
  -- виступати учасником цивiльно-правових вiдносин, набувати майнових та немайнових прав;
  -- представляти i захищати законнi iнтереси i права ЧКВ та його членiв у державних органах;
  -- брати участь у полiтичнiй дiяльностi, згiдно з дiючим законодавством проводити масовi заходи (збори, мiтинги, демонстрацiї);
  -- iдейно, органiзацiйно i матерiально пiдтримувати iнше об`єднання громадян, надавати допомогу в їх створенi та об`єднуватись з ними в спiлки (союзи, асоцiацiї тощо);
  -- створювати установи та органiзацiї;
  -- одержати вiд органiв державної влади i управлiння та органiв мiсцевого самоврядування iнформацiю, необхiдну для реалiзацiї статутних цiлей та завдань;
  -- вносити пропозицiї до органiв влади та управлiння;
  -- розповсюджувати iнформацiю i пропагувати свої iдеї та цiлi;
  -- засновувати засоби масової iнформацiї.
  
   Члени ЧКВ, їх обов`язки:
  -- бути вiльними людьми, активними провiдниками української нацiональної iдеї, виконувати всi вимоги цього Статуту та Статуту Українського козацтва, українських козацьких звичаїв, якщо останнi не суперечать останнiм i чинному законодавству України;
  -- бути безмiрно вiдданими Вiтчизнi, хоробрими, правдивими, твердо знати та сумлiнно виконувати власнi обов`язки, змiцнювати, дорожити козацьким братством, допомагати козакам словом i дiлом, утримувати iнших вiд поганих вчинкiв, рятувати їх вiд небезпеки, не шкодуючи життя;
  -- суворо дотримуватися законiв, бути вiрним козацькiй присязi;
  -- сумлiнно виконувати розпорядження i накази обраних Крайовою (Вiйськовою) козацькою Радою та наказних отаманiв i старшин;
  -- сповiдувати принципи повної свободи волi та совiстi;
  -- з достоїнством та честю вести себе у громадських мiсцях, не припускати особисто та утримувати iнших вiд порушень громадського порядку, безмiрно сприяти захисту честi i гiдностi громадян;
  -- пам`ятати, що по тому, як козак буде вести себе, будуть судити не тiльки про нього, а про все козацтво;
  -- поважати почесних людей та старих;
  -- поважати кожного старого козака, як батька свого, престарiлу козачку, як матiр, а кожну молоду козачку - як сестру, честь та гiднiсть якої , слiд нести понад власної голови; кожного козака поважати як брата, кожного iз козачат любити та оберiгати як власного сина. Старi козаки повиннi ставитися до молодих, як до власних дiтей;
  -- образа одного козака є образою для усiх козакiв. На випадок образи козака або потреби його захисту - усi зобов`язанi приходити на допомогу негайно з усiма силами, без прохання потребуючого;
  -- не приймати вiд козацького iменi (словами i в однострiях) участi у мiтингах, полiтичних заходах та iнших дiях без попереднього узгодження з керiвництвом ЧКВ (Радою Крайовою (Вiйськовою) старшини та Головним (Крайовим) вiйськовим отаманом);
  -- морально i матерiально пiдтримувати усi починання ЧКВ та приймати посильну участь щодо його дiяльностi;
  -- пiклуватися про додержання добросусiдських вiдношень з другими народами;
  -- сплачувати вступнi та членськi внески, розмiри яких встановлюються Крайовою (Вiйськовою) козацькою Радою ЧКВ (окремим Положенням). Вiд сплати членських внескiв звiльняються пенсiонери (непрацюючi) та iнвалiди;
  -- дотримуватись здорового способу життя, пiклуватись про Українську державу, родину, сiм`ю i дiтей, плекати молоде поколiння духовно здоровим, морально та фiзично загартованим, вiдданим Українi та українському народовi;
  -- молодi козаки допризовного вiку зобов`язанi виявляти iнiцiативу щодо вчасної постановки на облiк у вiйськовому комiсарiатi та прагнути призову на вiйськову службу, на вiйськовiй службi - постiйно працювати над професiйним, морально-психологiчним та фiзичним самовдосконаленням, бути озерцем дисциплiнованостi, вiдданостi українському народовi, Українi.24
  
   Структура та органи управлiння ЧКВ. ЧКВ, як Крайова (обласна) громадська органiзацiя, створюється з урахуванням адмiнiстративно-територiального подiлу Одеської областi за територiальним, виробничо-територiальним принципом, за iнтересами, тощо i складається з:
  -- первинних козацьких товариств (ПКТ);
  -- районових козацьких товариств (РКТ), що складаються з первинних козацьких товариств
  -- районовi козацькi товариства об`єднуються в крайове (обласне) козацьке товариство;
  -- крайове (обласне) козацьке товариство - ЧКВ являється цiлiсною козацькою структурою в Одеськiй областi.
   Всi первиннi козацькi товариства беруться на облiк i пiдзвiтнi районовим козацьким товариствам, що в свою чергу беруться на облiк i пiдзвiтнi ЧКВ, як Крайовому (обласному) козацькому товариству.
   Вiдповiдно до iсторичних реалiй вiдновлюється традицiйний для Українського козацтва полково-сотенний устрiй, як вiйськово-патрiотична i господарська структура ЧКВ. Козацькi товариства всiх рiвнiв мають право збереження iсторичних козацьких назв, не допускається перетворення їх в незаконнi воєнiзованi формування.
   Первинним пiдроздiлом вiйськово-патрiотичного вишколу та господарської структури i дiяльностi ЧКВ є застава, що налiчує не менше трьох козакiв.
   Застави об`єднаються в рої (10-12 козакiв), роi об`єднаються в загони (25-30 козакiв), загони - в сотнi (до 100 козакiв), сотнi - в куренi (300 козакiв); куренi - в полки (3 куренi); полки - у кошi ЧКВ (3-4 полки).
   Базовою структурою полково-сотенного устрою ЧКВ являється районове козацьке товариство, яке залежно вiд реєстрової кiлькостi козакiв вiдноситься до однiєї iз структур: сотня, курiнь, полк; ПКТ вiдповiдно - застава, рiй, загiн, сотня, курiнь.
   Окремим структурам полково-сотенного устрою ЧКВ рiшенням Рад Крайової (Вiйськової) старшини та Крайових (Вiйськових) козацьких Рад можуть надаватись права РКТ.
   Козацькi товариства всiх рiвнiв можуть бути юридичними особами , мати власнi Статути (Положення), печатку i символiку, якi затверджуються Крайовою козацькою Радою ЧКВ, рахунки у банках, внутрiшнi справи вирiшувати самостiйно, згiдно з власними Статутами.23
   Кошти ЧКВ складаються з:
  -- вступних та членських внескiв;
  -- вiдрахувань вiд прибуткiв заснованих ЧКВ госпрозрахункових пiдприємств, органiзацiй та створених при останьому кредитових спiлок;
  -- надходжень вiд проведення культурно-масових, спортивних та iнших заходiв, лекцiй, виставок, видавничої дiяльностi;
  -- пожертвувань членiв ЧКВ, iнших добровiльних пожертвувань, заповiтiв та внескiв приватних осiб, установ, пiдприємств, органiзацiй України та iз-за кордону;
  -- iнших надходжень, якi не суперечать чинному законодавству України;
  -- з вiдрахувань пiдприємств, установ, органiзацiй та окремих приватних пiдприємств, якi створювалися та отримують рiзнi послуги з допомогою структурних пiдроздiлiв ЧКВ.
   ЧКВ - не прибуткова органiзацiя, кошти використовуються для здiйснення статутної дiяльностi ЧКВ i Українського козацтва, на проведення заходiв, передбачених їх статутами, забезпечення органiзацiйно-господарських потреб та утримання штатного персоналу.
  
  
   1.11 УЧК
   У результатi розбiжностей у Чорноморському козацтвi (колишнє УЧПГК) пройшов ряд розколiв. У результатi з`явилося декiлька козацьких органiзацiй. Одна iз них - Одеське Крайове Козацьке Товариство, 4 жовтня 1997 року затвердило на Крайовiй Радi Отаманiв остаточну назву - Українське Чорноморське Козацтво i затвердили "Положення про структуризацiю Чорноморського Козацтва". Його розбiжностi - результат незгоди козакiв по питанню щодо додержування Звичаєвого Кодексу козацтва. В Українському Чорноморському козацтвi велику вагу має Рада Поважних Козакiв.26
   Її загальнi положення.
   Рада поважних козакiв (Рада Старiйшин) - традицiйний виборний орган козацького самоврядування, який керується у своїй дiяльностi звичаєм Запорозького Сiчового Товариства, Українського Козацтва, Статутом УК, Статутом УЧК та цим Положенням, затвердженим Крайовим Козацьким Колом.
  
  
   -------------------
   Рада поважних козакiв стоїть на охоронi козацького звичаю, традицiй Українського козацтва, пам'ятаючи Предкiвське Слово - Заповiт про те, що: "До тих пiр, поки молодь з молоком матерi та вiд старшини буде всотувати (те ж саме, що й, всмоктувати) несприйняття зверхностi над собою i в собi, в Раду (волi та влади чужинцiв), доти рiд Родiв Скупи Вкраїнської буде взмозi мазкою братчиковою (захистом братським) захистити свої землi на користь свою та знаючи, що це Предкiвське слово - Заповiт прийшло до нас з глибини Дев'яти столiть (тисячолiть?)".
   Рада поважних козакiв контролює Старшинську Раду УЧК, районних козацьких товариств в частинi їх дiй вiдповiдностi Козацького звичаю.
   Рада Поважних Козакiв утворюється з числа козакiв, вiком вiд 55 рокiв i старших (за вiдсутнiстю таких - з числа найстарших), якi володiють знанням звичаю та мають повагу серед козацького товариства.
   До Ради Поважних Козакiв козаки обираються довiчно на крайовому Козацькому Колi.
   Характерники на Запорiжжi слiдкували за дотриманням звичаю (законiв побратимства). Були зберiгачами звичаю та традицiй.
   Не дозволяли владам загальнолюдським брати гору.
   Вказували старшинi на вiдхилення вiд закону. Вчили козакiв шанувати вибрану на певний термiн Старшину.
   Мали повноваження, при порушеннi, зiбрати Чорну Раду, на якiй ставили питання про змiщення Отамана.
  
  
   58. Рада Поважних козакiв Чорноморського козацтва. Архiв автора.
   Представник вiд характерникiв запрошувався на Старшинськi Ради. Без його присутностi Старшинська Рада вважалась недiйсною.59
  
   Склад старшини УЧК (на 1998 рiк).
   1. Пiскун Валентин Андрiйович - крайовий отаман.
   2. Калiнiченко Олександр Олександрович -1-й заступник отаман.
   3. Карбовський Олег Степанович -крайовий суддя.
   4. Вородiн Юрiй Степанович - крайовий писар.
   5. Рiзникiв Олекса Сергiйович - крайовий бунчужний.
   6. Гуцалюк Сергiй Борисович - крайовий бунчужний.
   7. Гаркавченко Олександр Iванович - крайовий хорунжий.
   8. Петько Анатолiй Iванович - крайовий осавул.
   9. Палесiка Олександр Iванович -крайовий скарбник.
   10. Дисенко Олександр Миколайович - крайовий обозний.
   11. Школенко Вiктор Iванович - крайовий контрольно-ревiзiйний iнспектор.60
   Рада старiйшин (на 2000 рiк) 61
   1. Штицько Володимир - голова Ради Старiйшин
   2. Вовченко Анатолiй
   3. Василенко Валентин
   4. Кравченко Петро
   5. Лобанiв Вiктор
   6. Майборода Борис
   7. Миронов Юрiй.
  
  
  
  
   59. Велесова Книга УЧК. Архiв автора.
   60. Реєстр старшини УЧК на 1998. Архiв автора.
   61. Реєстр ради Старiйшин УЧК на 2000. Архiв автора.
  
  
   Белесова книга 6Д.
   Характерники на Запорiжжi слiдкували за дотриманням звичаю (законiв побратимства). Були зберiгачами звичаю та традицiй.
   Не дозволяли владам загальнолюдським брати гору.
   Вказували старшинi на вiдхилення вiд закону. Вчили козакiв шанувати вибрану на певний термiн Старшину.
   Мали повноваження, при порушеннi, зiбрати Чорну Раду, на якiй ставили питання про змiщення Отамана.
   Представник вiд характерникiв запрошувався на Старшинськi Ради. Без його присутностi Старшинська Рада вважалась недiйсною.27
  
   1.12 Буджацька Сiч"
  
  
   У 1992 роцi з'являється "Буджацька Сiч" - об'єднання козакiв пiвдня Одещини.
   25 липня 1999 р. вийшов наказ N 32 Отамана Українського Чорноморського козацтва про призначення отамана та старшини козацького товариства "Буджацька Сiч".28
   Згiдно з вимогами статута Українського козацтва i гетьмана України про створення козацьких сiчей, паланок i поселень, як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування, для зручностi в управлiннi козацькими товариствами наказано:
   Переєструвати статут Буджацького сiчового козацького вiйська, яке було зареєстровано 15 грудня 1994 р. 29 i привести статут "Буджацької Сiчi" до вимог статуту Українського козацтва, переєстрованого 7 серпня 1996 року.
   До складу "Буджацької Сiчi" входять козацькi товариства:
  -- Бiлгород-Днiстровське, Iзмаїльське - мiськi;
  -- Бiлгород-Днiстровське, Саратське, Арцизське, татарбунарське, Тарутинське, Чiлiйське, Болградське, Кенiйське,Iзмаїльське районове.
  -- Наказним отаманом "Буджацької Сiчi призначити кошового отамана Б-Днiстровського козацького коша полковника Українського козацтва Скляренко Михайла Петровича.
  -- Наказним писарем "Буджацької Сiчi" призначили осавула Українського козацтва Царенкова Олександра Петровича.
   Наказним обозним "Буджацької сiчi" призначити осавула Українського козацтва Бойчева Василя Васильовича.
  
   2. Козацькi органiзацiї Одещини.
   Козацтво, Козацький дух. Козацький гарт i козацька звитяга ... Лицарське служiння сiчовому товариству, козацькiй iдеї, своєму народовi, Українi ...
   Серед iнiцiаторiв вiдродження Чорноморського козацтва в самiй Одесi, тобто в сiчовiй столицi, бачимо представникiв iнтелiгенцiї, робiтництва, вiдставних вiйськових, службовцiв. Згадаймо ж їх, тих, що були, i тепер назавжди залишаються iнiцiаторами створення Чорноморського козацтва. Ось вони: Костянтин Янченко, Iгор Власик, Iван Кобилко, В'ячеслав Лягиневич, Леонiд Безклубий, Леонiд Тимчук, Сергiй Iванов, Володимир Насипаймо. Саме цим людям i пощастило стати офiцiйними засновниками Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва, Установче Коло якого вiдбулося 22 грудня 1990 року, тобто ще за кiлька мiсяцiв до проголошення акту про державний суверенiтет України i за рiк до iсторичного референдуму про незалежнiсть.
   Подунай-Гуляйпiльське козацтво задумувалося його засновниками як невiд'ємна частина теж уже вiдроджуваного - на той час воно ще не було зареєстроване - Українського козацтва.30
   Згодом в Одесi, i на всьому просторi вiд Дунаю до Донбасу i Криму, почали виникати рiзнi козацькi групи та формування, котрi почали проголошувати свою осiбнiсть вiд загальноукраїнського козацького руху, осiбнiсть i позастатутнiсть стосовно українського козацтва.
   Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй веде до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Якщо керiвництво толерантне, мудре - вiдмiни в поглядах ведуть до розвитку органiзацiї, покращання її роботи, змiцненню авторитету в широкому загалi. Але якщо керiвництво органiзацiї авторитарне, не терпить iнших поглядiв на розвиток руху, крiм своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент: можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще...
   Подiбна ситуацiя у кiнцi ХХ столiття склалася i Українському козацтвi на всiх рiвнях - вiд всеукраїнського до мiсцевого, зокрема в Одеськiй крайовiй та Бiлгород-днiстровськiй районнiй органiзацiях.
   Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардiї Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпiльське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань iдеологiї було обрано письменника - академiка Богдана Сушинського, заступником з органiзацiйних питань полковника Анатолiя Петька - отамана Овiдiопольської районової козацької органiзацiї. УЧГПК на Великiй Радi Українського козацтва пiдтримало кандидатуру генерала Iвана Бiласа, який (пiсля Гетьмана Володимира Муляви, який тяжко захворiв - iнсульт) став третiм Гетьманом.
   Незгода серед керiвникiв Одеської крайової органiзацiї щодо подальшого шляху її розвитку призвiв до серiї розколiв.
   Спочатку крайова органiзацiя змiнила назву - стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: бiльша частина козакiв на чолi з Анатолiєм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинским органiзувало окреме козацьке об'єднання яке з годом розкололося на Чорноморське козацьке вiйсько Анатолiя Петька (входить до складу Українського козацтва та пiдтримує Гетьмана I. Бiласа) та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не пiдтримує Гетьмана I. Бiласа, а входить у Всесвiтню Лiгу Лицарiв. До речi, Б. Сушинський є прiором Мальтiйського ордена лицарiв, нагороджений Папою Iоанном Павлом II медаллю Св. Амвросiя. Далi Чорноморське козацьке вiйсько розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке вiйсько - отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з'єднання - отаман Пуклiч - президент охоронного бюро "Гриф"). Розбiжностi добре висвiтленi у статутах цих органiзацiй.
   Вiд Чорноморського козацтва В. Пилипенка вiдiйшов полк iм.. Сiрка отамана В. Кривобока, потiм "Одеська Сiч" Iвана Коваля. Далi В. Пилипенко склав повноваження i отаманом Чорноморського козацтва обрали Генадiя Загайчука.
   В кiнцi ХХ столiття в Одеському краї працювали 9 незалежних козацьких органiзацiй, якi мали статус обласних:
   1. Звичаєве козацтво отамана Леонiда Безклубого.
   2. Чорноморське козацьке вiйсько отамана Анатолiя Петька (входить до складу Українського козацтва).
   3. Чорноморське козацьке з'єднання отамана Пуклiча (входить до складу Українського козацтва).
   4. Полк iм. Сiрка отамана В. Кривобока.
   5. "Одеська Сiч" отамана Iвана Коваля.
   6. Чорноморське козацтво отамана Генадiя Нагайчука.
   7. Буджацька Сiч отамана Михайла Скляренко.
   8. Реєстрове козацтво отамана Богдана Сушинського.
   9. Козацька органiзацiя пасiчникiв Одещини наказного отамана Леонiда Городецького.
  
   Буджацька Сiч. ЇЇ очолював князь Аргутiнський-довгорукий. У складi осередка було багато впливових та знаних у районi осiб, але позицiя керiвництва стосовно других осередкiв козацтва у районi (курс на iзоляцiю та елiтаризм) не дала Сiчi можливостi консолiдувати та очолити козацьких рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка росiйського iмператорського престолу; заснування дворянського зiбрання Пiвдня України та iн.), а вiдсутнiсть отамана паралiзувала роботу осередка, то за першим статутом Сiчi отаман практично одноосiбно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фiнанси осередка були в руках князя). Буджацька Сiч була незалежною обласною органiзацiєю i не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиної у країнi козацької органiзацiї всеукраїнського масштабу.
   У складi Сiчi активно працювали Устименко Борис Iванович - сiчовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети "Одеськi вiстi"), Скляренко Михайло Петрович - заступник отамана (вiйськовий пенсiонер, фермер), Токарев Анатолiй Євгенович - писар Сiчi (колишнiй командир 180 дивiзiї, вiйськовий пенсiонер). Бойчев Василь Васильович - обозний Сiчi (керiвник кооперативу таксистiв, потiм фермер), Деордиця Iван Матвiйович (пенсiонер), Дмитренко Василь, Кучер В.В. (вiйськовий пенсiонер). Дiяли козацькi осередки у Саратi (Iванов Є.I., Поглупко), Тарутiно, Арцизi, Татарбунарах, Кiлiї, Iзмаїлi, "але тамтешнi полковники, крiм саратського Сергiя Iванова, майже нiчого не зробили для вiдродження козацтва" (пише Б. Устименко у своїй бiографiї). У травнi 1995 р. було проведено коло з органiзацiйних питань. На якому була затверджена нова редакцiя Статуту Сiчi, який вiдтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження сiчової старшини; керiвництво сiччю перетворювалось iз одноосiбного на колегiальне. На колi були присутнi письменники Ковальджi, Набоков, Задорожний. У цьому ж роцi до Бiлгород-Днiстровського приїздив за листом Леонiда Городецького Гетьман Українського козацтва В. Мулява. Разом iз Сагайдаком (Київ) та Лукашевичем (Одеса) Мулява мав зустрiчi з керiвництвом Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровської планки i зробив висновки, що лише керiвництво паланки стоїть на державницьких позицiях, а дiяльнiсть керiвництва Сiчi не вiдповiдає нацiональним iнтересам України. Леонiд Городецький отримав Унiверсал Гетьмана на право формування осередкiв Українського козацтва; керiвництво Сiчi такого Унiверсала не отримало. Цей крок Гетьмана вiдштовхнув багато офiцерiв 180 дивiзiї вiд лав козацтва. Говорив генерал Токарев: "Я - генерал - буду пiдкорятися прапорщику?"21. Але як казав Городецький: "Хто бажав стати козаком - той став ним, не зважаючи на те, хто керує осередком. Тим паче, що отамана завжди можливо переобрати".
   Як би там не було, але частина козакiв Буджацької Сiчi припинила активну дiяльнiсть до кращих часiв (Деордиця I.М., Дмитренко В.В.), частина вiдiйшла вiд козацтва зовсiм (зокрема, в зв'язку iз виїздом -Токарев В.Є., Кучер В.В.), частина ввiйшла до складу Бiлгород-Днiстровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.I., Бойчев В.В., Вiтряк М.К.). Офiцiйно Сiч припинила дiяльнiсть у 1997 роцi, але у 2002 роцi рiшенням козацького кола Українського Чорноморського козацтва її було вiдновлено; наказним отаманом було призначено генерал-хорунжего Скляренка М.П. 32
   Вiд перших годин свого iснування вiдроджене козацтво постало перед тiєю ж дилемою, перед якою поставали всi iншi козацькi вiйська, сотнi, полки та кошi: тобто, як сформувати свiй Статут, а точнiше, своє повсякденне буття, таким чином, щоб у ньому поєднувалися давнi козацькi традицiїi сучаснi полiтичнi, соцiальнi та нацiональнi реалiї? I дрiбниць тут не iснувало.
  
   2.1. Буджацьке сiчове козацьке вiйсько (БСКВ).
  
   "Вступаючи в ряди Українського Козацтва, я, як громадянин вiльної демократичної держави Україна присягаю: оберiгати i захищати сувереннiсть української держави, допомагати розвитку її економiки до загального рiвня країн Європи; що буду стояти на смерть за державнiсть, свободу i незалежнiсть України; нiколи не зрадити народовi України. А якщо порушу цю клятву, то нехай свята українська земля не прийме моє тiло i буду я проклятим моїм родом i українським народом; i хай покарає мене Бог i мої побратими, українськi козаки "
   Клятва "Буджацької Сiчi"1
  
   А/ Утворення та повноваження БСКВ.
   У 1992 роцi з'являється "Буджацька Сiч" - об'єднання козакiв пiвдня Одещини.
   25 липня 1999 року вийшов наказ N32 отамана Українського Чорноморського козацтва про призначення отамана та старшини козацького товариства "Буджацька Сiч".13
   Згiдно з вимогами статуту Українського козацтва i гетьмана України про створення козацьких сiчей, паланок i поселень, як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування, для зручностi в управлiннi козацькими товариствами наказано:
   Перееструвати статут Буджацького сiчового козацького вiйська, яке було зареєстровано 15 грудня 1994 року29 i привести статут "Буджацької Сiчi" до вимог статуту Українського козацтва, переєстрованого 7 серпня 1996 року.
   До складу "Буджацької Сiчi" входять козацькi товариства:
   - Бiлгород-Днiстровське, Iзмаїльське - мiськi;
   - Бiлгород-Днiстровське, Саратське, Харцизьке, Татарбунарське. Тарутинське, Юлiйське, Белградське, Кенiйське, Iзмаїльське районовi.
   Наказним отаманом "Буджацької Сiчi" призначено кошового отамана Бiлгород-Днiстровського козацького Коша полковника Українського козацтва Скляренка Михайла Петровича.
   Наказним писарем "Буджацької Сiчi" призначено осавула Українського козацтва Царенкова Олександра Петровича.
   Наказним обозним "Буджацької Сiчi" призначено осавула Українського козацтва Бойчева Василя Васильовича.
   На установчiй радi Буджацького сiчового козацького вiйська 1 жовтня 1994 року було затверджено статут БУКВ2 змiст якого складається з загальних положень, мети та завдань БУКВ, вибуття з БСКВ, прав та обов'язкiв козакiв БСКВ, порядку утворення i дiяльностi статутних органiв БСКВ та їх повноважень; джерела надходження i порядок використання коштiв та iншого майна БСКВ, порядок звiтностi i контроль, порядок здiйснення змiн до Статуту БСКВ, порядок припинення дiяльностi БСКВ, вирiшення майнових питань, пов'язаних з його лiквiдацiєю.
   Буджацьке сiчове козацьке вiйсько, що у дальшому йменується БСКВ, є суспiльним об'єднанням, тобто добровiльним формуванням, що виникло в результатi вiльного волевиявлення фомадян, якi об'єдналися на грунтi загальностi iнтересiв, дiяльнiсть якого обiймає територiю адмiнiстративно-територiальних одиниць, що входять до складу Одеської областi. БСКВ є регiональною фiлiєю Українського козацтва i пiдпорядковано Гетьмановi України.
   БСКВ засовано та здiйснює свою дiяльнiсть у згодi з Законом України "Про об'єднання громадян" вiд 16 червня 1992 року.
   БСКВ здiйснює свою дiяльнiсть з метою вiдродження духовних троадицiй, патрiотизму, проголошування та сповiдання високих моральних принципiв козацтва.
   Предметом дiяльностi БСКВ постають:
   - органiзацiя контактiв, розвиток спiлкування людей, якi сповiдають високi моральнi принципи козацтва;
   - розширення безпосередньої участi названої групи населення в культурному будiвництвi, використання з цiєю метою їх творчих зусиль та матерiальних можливостей;
   - спiв дiя бiльш повному й глибокому освоєнню козаками багатств вiтчизняної i свiтової культури, в тому числi культури козацького стану, патрiотичному i естетичному вихованню людей, особливо молодi, формуванню громадянської вiдповiдальностi за долю Вiтчизни;
   - органiзацiя центрiв фiзичного виховання та рiзноманiтних спортивних секцiй;
   - пiдготовка молодих козакiв до служби в лавах української армiї;
   - участь в органiзацiї заходiв в галузi дозвiлля;
   - вiдновлення козацьких поховань, допомога у вiдновленнi пам'яток iсторiї та культури;
   - iншi заходи, якi не протирiчать законодавству України. Козаками БСКВ можуть бути громадяни України, а також iноземнi громадяни й особи без громадянства, дiяльнiсть яких вiдповiдає метам, котрi передбаченi цим статутом, та особи, якi досягли 14-рiчного вiку, що визнають себе козаками i повиннi дотримуватися вимог цього статуту, рiшень органiв керування БКСВ, виконувати накази командирiв, якщо вони не протирiчать законодавству України.
   Вищим органом керування БСКВ є Сiчова рада, делегати у яку вибираються на Кошових радах БСКВ. Сiчова рада правомочна при присутностi на її засiданнях не менш 2/3 обраних делегатiв. Сiчова рада
   скликається Сiчовим отаманом по мiрi необхiдностi не рiдше 1 разу на рiк. Позачерговi ради збираються за iнiцiативою Сiчового отамана або за iнiцiативою всiх членiв сiчової канцелярiї. Вищим виконавчо-розпоряджувальним органом БСКВ є сiчовий отаман.
   Членами сiчової канцелярiї (штабу) виступають сiчовий священик (духовний наставник козацтва), сiчовий осавул (заступник Сiчового отамана), сiчовий писар (начальник штабу), сiчовий суддя (голова козацького Суду честi), сiчовий бунчужний (вiдає дiло виробництвом БСКВ), сiчовий обозний (вiдає грошовими коштами та майном БСКВ). Їх обов'язки та компетенцiї визначає Сiчова рада.
   При Сiчовому отаманi дiє Рада старiйшин, яка складається з 10-15 козакiв-ветеранiв на чолi з головою, вибрана на загальнiй радi Сiчi. Рада старiйшин може вiдмiнити будь-яке розпорядження чи наказ Сiчового отамана або членiв сiчової канцелярiї.
   БСКВ складається iз кошiв (вiддiлень), у кожному з яких є кошова рада. Кошова рада є вищим органом керування кошу. I складається з кошового священика, кошового осавула, кошового писаря, кошового суддi, кошового обозного та кошового бунчужного. Їх компетенцiю та обов'язки визначає кошова рада.
   Кожний кош складається з двох або трьох полкiв, де також дiє полкова канцелярiя на чолi з полковими командиром.
   Кошти БСКВ формуються з вступних та членських внескiв його козакiв, добровiльних внескiв та пожертвувань громадян i органiзацiй України й iнших країн, надходжень вiд проведення у згодi зi Статутом культурних заходiв вiд господарської дiяльностi засновникiв БСКВ пiдприємств, закладiв та iнших не заборонених законом надходжень.
   БСКВ здiйснює господарську дiяльнiсть шляхом створення пiдприємств, органiзацiй, якi виступають юридичними особами, в тому числi спiльних пiдприємств, органiзацiй iз закордонними партнерами 3
   У 1997 роцi отаманом Буджацького сiчового козацького вiйська Подгайновим В. В. було затверджено нове положення про права та обов'язки козака БСКВ4
   21 квiтня 1999 року радою отаманiв i старшиною було затверджено присягу (клятву) "Буджацької Сiчi".5
   29 фудня 2002 року було затверджено в новiй редакцiї iз внесенням змiн та доповнень Сiчовою Радою Статут Буджакського сiчового козацького вiйська.6
   Зараз метою БСКВ є: сприяння вiдродженню Українського козацтва, в основi якого лежить козацький звичай, українська нацiональна iдея, захист полiтичних, економiчних, духовних, культурних та iсторичних здобуткiв українського козацтва, вiдродження та поширення української мови, виховання людей у дусi нацiонального козацького лицарства, вiдданостi рiдному народу та Матерi-Землi.
   Основнi завдання БСКВ:
   - сприяння вiдродженню та розвитку козацтва, як способу життя українського народу - козацької господарської дiяльностi, створенню козацьких поселень, як осередкiв розвитку козацьких форм самоврядування;
   - сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськового вишколу козакiв, офiцерiв запасу та розбудови Збройних Сил України (ЗСУ), укомплектуванню окремих вiйськових формувань призовникiв з БСКВ згiдно з дiючим законодавством;
   - забезпечення культурного обмiну, тiсного спiвробiтництва з козацькими громадами як в Українi, так i за її межами;
   - допомога у вiдкриттi навчальних закладiв з українською мовою дитячих садкiв, факультетiв, курсiв та iнших форм навчання. Дiяльнiсть БСКВ проводиться в таких напрямках:
   - духовно-iдеологiчний;
   - вiйськово-патрiотичний;
   - мiжнародний;
   - просвiтницький;
   - освiтянський;
   - культурно-спортивний.
   БСКВ взаємодiє з державними, профспiлковими кооперативами та фомадськими органiзацiями з питань реалiзацiї державних планiв та програм по полiпшенню умов життя та побуту козакiв вiдповiдно постановам та рiшенням органiв влади.
   Сприяє створенню i роботi вiйськово-патрiотичних, професiйних та iнших об'єднань, клубiв, осередкiв, гурткiв, шкiл для молодi та пiдлiткiв за мiсцем їх проживання та роботи.
   Проведення заходiв культурно-просвiтницького характеру, вивчення iсторiї українського козацтва, утвердження козацьких традицiй.
   Сприяє вiдродженню традицiйного козацького гарту (козацької боротьби, гопак, походiв на конях, човнах тощо), проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володiннi зброєю та транспортними засобами.
   Сприяння державним органам у забезпеченнi нацiональної безпеки України та її державних iнтересiв, пiдтримцi громадського порядку, боротьбi iз злочиннiстю та правопорушеннями у порядку, передбаченому законодавством.
   Допомога урядовим органам в метах охорони державного кордону України i несення митної служби.
   Допомога мiсцевим органам виконавчої влади з органiзацiї територiальної оборони.
   Створення вiдповiдно до законодавства України селянських (фермерських) господарств i колективних сiльськогосподарських кооперативiв, садiвницьких товариств, промислiв тощо.
   Членом БУКВ (далi козаком) може бути особа чоловiчої статi вiком понад 16 рокiв, незалежно вiд нацiональностi, соцiального походження,
   яка дотримується норм загальнолюдської моралi, свiдомо бажає своєю активною участю сприяти iдеї нацiонального i духовного вiдродження нацiї, виконує цей статут i вiдповiдає вимогам про належнiсть до козацького братства, а саме:
   - бути вiльною людиною;
   - розмовляти українською мовою;
   - присягнути на вiрнiсть козацькому товариству та Матерi-Українi;
   - шанувати козацькi звичаї, традицiї та батькiвську православну
   вiру;
   - оволодiти козацькою наукою.
   Дiйсним козаком має бути: нащадок козацького роду України, а також громадянин України або української дiаспори, якi стоять на засадах розбудови та захисту державностi, з 16-рiчного вiку, пройшли випробувальний термiн - 1 рiк, посвяченi в козаки.
   При БСКВ та його структурних пiдроздiлах створюються та дiють дитячо-козацькi та молодiжнi утворення (козачата, соколи, пластуни, джури тощо), вiдповiдно до їх статутiв та положень.
   БСКВ, як фомадська органiзацiя, створюється за територiальною ознакою:
   - з первинних козацьких товариств (ПКТ);
   - первиннi козацькi товариства об'єднуються в районнi козацькi товариства (РКТ);
   - РКТ об'єднуються в обласну козацьку органiзацiю БСКВ;
   - базовою органiзацiєю дiяльностi є РКТ. ПКТ беруться на облiк РКТ; РКТ - ставляться на облiк БСКВ. Вiдповiдно до iсторичних реалiй вiдновлюється традицiйний для УК полково-сотенний устрiй, як вiйськово-патрiотична виховна i господарська структура УК. Первинним пiдроздiлом вiйськово-патрiотичного вишколу та господарської структури i дiяльностi УК є застава - не менше 3-х козакiв; застави об'єднуються в рої; рої об'єднуються в закони; загони - в сотнi (до 100 козакiв); сотнi в куренi (З сотнi); куренi - в полки (3 куренi); полки в кошi.
   Вищим керiвним органом БСКВ є Велика Рада, яка скликається один раз на рiк. У перiод мiж ВР керiвництво БСКВ здiйснює Рада Отаманiв, яка є центральним статутним органом БСКВ. Рада Отаманiв скликається не рiдше одного разу на квартал та в мiру необхiдностi.
   Сiчовий отаман БСКВ має посаду генерала козацтва, обирається на ВР вiдкритим голосуванням термiном на 3 роки з щорiчним пiдтвердженням повноважень i е вищою посадовою особою7
   Згiдно наказу гетьмана Українського козацтва вiд 3 грудня 1999 року N92 "Про затвердження Правил душпастирювання в Українському козацтвi"8 в БСКВ має членство священик, який призначається правлячим Архiєреєм Української Православної Церкви Українського патрiархату за проханням ВР, який:
   - вiдправляє духовнi потреби козакiв;
   - веде духовне навчання i виховання козакiв9
   Буджацьке сiчове козацьке вiйсько послiдовно використовує кращi набутки багатьох поколiнь своїх попередникiв, утверджує, розвиває i боронить нацiональну iдею, сприяє захисту полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних досягнень українського народу, бере активну участь у забезпеченнi його духовного розвитку, фiзичного здоров'я, високої моральностi.
   Для подальшого розвитку i утвердження Українського козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства Буджацьке сiчове козацьке вiйсько розробило територiальну програму вiдродження та розбудови Українського козацтва в Бессарабiї на 2002-2005 роки, схвалену на Радi старiйшин 14 жовтня 2002 року10
   Основними завданнями Програми є:
   - використання народних традицiй в усiх сферах соцiального життя;
   - пiдвищення рiвня вiйськово-патрiотичного виховання молодi, її готовностi до захисту Вiтчизни;
   - залучення козацьких товариств до участi в охоронi українського народу;
   - об'єднання зусиль органiв виконавчої влади i громадськостi у використаннi виховних i культурних традицiй Українського козацтва;
   - сприяння пiдвищенню духовностi суспiльства;
   - вивчення та популяризацiя iсторiї розвитку Українського козацтва;
   - створення робочих мiсць за рахунок розширення мережi козацьких, селянських, фермерських господарств, рибальських промислiв;
   - розширення мiжнародного спiвробiтництва Українського козацтва з аналогiчними громадськими об'єднаннями iноземних держав.
   Для реалiзацiї програми БСКВ взаємодiє з управлiнням МЧС мiста, УМВС України, Координацiйною радою мiськради, районною держадмiнiстрацiєю, вiддiлом освiти, мiськкомiтетом з питань молодi.
   Б/Дiяльнiсть БСКВ.
   Згiдно Закону України вiд 22.06.2000 року за N1835-111 "Про участь громадян в охоронi громадського порядку i державного кордону" в Буджацькому сiчовому вiйську створено громадське формування з охорони громадського порядку - козацький роз'їзд.11
   Козацький роз'їзд призначається для захисту громадського порядку, боротьби з порушенням норм громадської поведiнки та iншими антисоцiальними проявами, надання допомоги прикордонникам в захистi державних кордонiв України, здiйснення охоронних функцiй з охорони державного, громадського та приватного майна громадян.
   Козацький роз'їзд створюється на теренах станового, (курiнного) козацького товариства. Вiн може дiяти спiльно з органами внутрiшнiх справ, прикордонними вiйськами, митною службою i самостiйно у вiдповiдностi з чинним законодавством.
   У своїй дiяльностi козацький роз'їзд керується законами України, постановами та розпорядженнями Верховної Ради, рiшеннями та розпорядженнями мiсцевих органiв державної влади i державного управлiння, а також положенням БСКВ про козацький роз'їзд.
   До козацького роз'їзду призначаються козаки не молодшi 18 рокiв, здатнi за своїми моральними та дiловими якостями успiшно виконувати поставленi перед роз'їздом завдання.
   Керiвництво роз'їздом здiйснюється мiсцевими органами влади, їх виконавчими та розпорядчими органами через посередництво станового (курiнного) отамана.
   Державнi органи, громадськi органiзацiї та посадовi особи надають всiляку пiдтримку i допомогу козацьким роз'їздам в їх дiяльностi на змiцнення громадського порядку та в боротьбi з правопорушеннями.
   Протидiя законнiй дiяльностi козацьких роз'їздiв, посягання на життя, здоров'я та гiднiсть козакiв, пов'язаних з 'їх дiяльнiстю з охорони громадського порядку тяте за собою вiдповiдальнiсть згiдно з законодавством України та рiшенням Козацького Кола.
   Основними завданнями козацьких роз'їздiв є охорона прав, вiльностей та законних iнтересiв громадян, активна участь в попередженнi та припиненнi правопорушень, охорона громадського правопорядку, державної, особистої та приватної власностi, охорона державного кордону України, участь в заходах з виховання людей в дусi поваги до законiв та правил громадської поведiнки.
   Козацькi роз'їзди, виконуючи покладенi на них завдання, згiдно цього положення та керуючись чинним законодавством:
   - беруть участь в охоронi державної, громадської, особистої та приватної власностi громадян;
   - беруть участь в охоронi громадського порядку на вулицях, майданах, в парках, на транспортних магiстралях, вокзалах, пристанях та iнших громадських мiсцях, а також в пiдтриманнi громадського порядку на час проведення рiзноманiтних масових заходiв;
   - сприяють органам внутрiшнiх справ, прокуратури, юстицiї та судочинним органам в їхнiй дiяльностi змiцнювати громадський порядок i боротися з правопорушниками;
   - беруть участь в здiйсненнi виховної роботи в трудових колективах, учбових закладах, серед громадськостi з пропагандою правил громадської поведiнки та попередження антигромадських вчинкiв;
   - беруть участь в боротьбi з дитячою безпритульнiстю та правопорушеннями неповнолiтнiх;
   - беруть участь в забезпеченнi безпеки дорожнього руху транспорту та в попередженнi дорожньо-транспортних пригод;
   - здiйснюють заходи по наданню невiдкладної допомоги особам, якi постраждали вiд нещасного випадку або правопорушень, а також таким, якi знаходяться в безпорадному станi. Беруть участь в заходах з спасiння людей, майна. Беруть участь в пiдтриманнi громадського порядку при явищах стихiйного лиха та iнших надзвичайних обставинах;
   - надають допомогу прикордонним вiйськам з охорони державного кордону України;
   - беруть участь в проведеннi заходiв з охорони та захисту природних цiнностей, в боротьбi з бракон'єрством та порушеннями правил та норм мисливства та рибальства.
   Козак служби козацького роз'їзду зобов'язаний завжди на роботi, в навчальному закладi, на вулицях та в iнших громадських мiсцях захищати честь, гiднiсть а також права та законнi iнтереси громадян, пiдприємств i органiзацiй.
   Бути тактовним, ввiчливим при зверненнi до громадян, рiшуче та смiливо здiйснювати заходи з попередження злочинних посягань та аморальних дiй, направлених проти суспiльства.
   Бути прикладом в справах, роботi, навчаннi, побутi, постiйно нарощувати свiй iдеально-культурний та загальноосвiтнiй рiвень.12
   Козаки БСКВ ведуть власну господарську дiяльнiсть, утворивши обслуговуючий кооператив "Козацька застава" при козацтвi "Буджацька Сiч", створений на пiдставi установчого договору вiд 25 лютого 1999 року.13
   Згiдно положенню про козака Буджацького сiчового козацького вiйська, козак БСКВ має право:
   - у вiдповiдностi з Указом Президента України "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва" i ст.5 Земельного Кодексу України звертатись з проханням к Отаману, узгодивши з полковими командирами про видiлення йому земельної дiлянки у використання з числа земель, якi знаходяться в колективнiй власностi Земельної Асоцiацiї БСКВ для ведення козацького господарства;
   - обробляти видiлену землю технiкою, придбаною командуванням пiд об'єднану земельну програму БСКВ;
   - реалiзувати всю вироблену сiльськогосподарську продукцiю або частину її через торговий вiддiл вiйська як на територiї Одеської областi, так i на територiї всiєї України i за її межами у вiдповiдностi з попитом на цю продукцiю.
   Козак БСКВ незалежно вiд звання зобов'язаний:
   - кожного року в Вiйськову казну членський внесок, який визначений для кожної сотнi окремо в залежностi вiд кiлькостi земель, якi належать вiдповiднiй сотнi;
   - приймати активну участь в земельнiй програмi БСКВ i здавати на розвиток i економiчне змiцнення БСКВ 5% виробленої продукцiї.
   Сiльськогосподарський кооператив "Козацька застава" при козацтвi "Буджацька Сiч", створений для пiдтримки сiльськогосподарства та iнших товаровиробникiв шляхом розвитку їх взаємодопомоги у адаптацiї до ринкових вiдносин, формування стабiльного i всебiчно розвинутого ринку сiльськогосподарської та iншої продукцiї та послуг, впровадження сучасних технологiй та ефективної iнвестицiйної полiтики через використання переваг великомасштабного виробництва, що має кiнцевою метою забезпечення соцiально-економiчного розвитку регiону i пiдвищення життєвого рiвня його населення. Кооператив не має на метi отримання прибутку безпосередньо, а лише створює умови для прибуткової дiяльностi його членiв (клiєнтiв, власникiв).
   В/ Козаки БСКВ.
   25 липня 1999 року наказом отамана Українського Чорноморського козацтва за N32 наказним отаманом Буджацького сiчового козацького вiйська був призначений Скляренко Михайло Петрович.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Стор. 125
  
   1. Основнi офiцiйнi документи: архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т / Упоряд.: С.В. Тимофєєва, В.Я. Тимофєєв. т.2. 2003. - 4с.
   2. Архiви. Т.2. 2003. - 6с.
   3. Архiви. Т.4. 2003. - 77 с.
   4. Архiви. Т.2. 2003. - 87 с.
   5,6 Архiви. Т.2. 2003. - 63, 57с.
   7. Козацькi органiзацiї Б-Днiстровського району: архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т / Упоряд.: С.В. Тимофєєва, В.Я. Тимофєєв. т.3. 2003. - 140с.
   8. Козацькi органiзацiї Б-Днiстровського району: архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т / Упоряд.: С.В. Тимофєєва, В.Я. Тимофєєв. т.3. 2003. - 141с.
   9, 10 Основнi офiцiйнi документи: архiви козаччини Заднiстров'я. У 7т / Упоряд.: С.В. Тимофєєва, В.Я. Тимофєєв. т.2. 2003. - 153с., 104с.
   11. т.2. 2003. - 109с.
   12. Т.2. 2003. - 109с.
   13. Архiви. Т.2. 2003. - 103 с.
   14. Архiви. Т.2. 2003. - 103 с.
   15. Архiви. Т.2. 2003. - 113 с.
   16. Архiви. Т.4. 2003. - 82 с.
   17. Архiви. Т.4. 2003. - 78 с.
   18. Архiви. Т.4. 2003. - 25 с.
   19. Архiви. Т.4. 2003. - 25 с.
   20. Одеса козацька (нариси iсторiї країни). Одеса. 2000. - 132 с.
   21. Архiви. Т.2. 2003. - 125 с.
   22. Архiви. Т.2. 2003. - 127 с.
   23. Архiви. Т.2. 2003. - 128 с.
   24. Архiви. Т.2. 2003. - 131 с.
   25. Архiви. Т.2. 2003. - 133 с.
   26. Архiви. Т.4. 2003. - 96 с., Т.2. 2003. - 141 с.
   27. Архiви. Т.4. 2003. - 97 с.
   28. Архiви. Т.3. 2003. - 51 с.
   29. Архiви. Т.4. 2003. - 102 с.
   30. Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса. "Слов'янiя - ХХI". 2000. - 93 с.
   31. Архiви. Т.6. 2003. - 4 глава.
   32. Архiви. Т.6. 2003. - 4 глава.
   33. Архiви. Т.6. 2003. - 4 глава.
   34. Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса. "Слов'янiя - ХХI". 2000. - 100 с.
   35. Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса. "Слов'янiя - ХХI". 2000. - 101 с.
   .
  

IV.ГОЛОВНI НАПРЯМКИ ДIЯЛЬНОСТI КОЗАКIВ

  
   "Враховуючи унiкальнiсть козацтва, як соцiального явища свiтового масштабу, що воно несе в собi неосяжний нацiонально-духовний, морально-виховний i вiйськово-патрiотичний потенцiал; що Українське козацтво е наша українська форма демократiї i державностi i форма вiйськового устрою; що структура органiзацiї Українського козацтва легко вписується в адмiнiстративний устрiй України i пiдкрiплює його, метою козацького руху е розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобiлiзацiя енергiї на економiчне процвiтання i пiдняття добробуту людей..."
   програма дiяльностi Українського Чорноморського
   козацтва
   Бiлгород-Днiстровською районною державною адмiнiстрацiєю вiд 1 червня 2000 року за N204/2000 було видано розпорядження щодо створення при головi райдержадмiнiстрацiї Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва.5 Затверджено її склад:6
   Iгумнов Павло Михайлович - заступник голови районної державної адмiнiстрацiї, голова Координацiйної ради.
   Логiнов Геннадiй Вiкторович - завiдуючий вiддiлом органiзацiйної i кадрової роботи та з питань нагород, заступник голови Координацiйної ради.
   Городецький Леонiд Григорович - паланковий отаман Бiлгород-Днiстровської паланки Українського козацтва, полковник Українського козацтва, заступник голови Координацiйної ради.
   Тимофєєв Валерiй Якович - директор Адамiвської загальноосвiтньої школи I-II ступенiв, паланковий лицар Бiлгород-Днiстровського козацтва, осавул Українського козацтва, секретар Координацiйної ради.
   Члени ради:
   Аблов Валерiй Федорович - заступник голови райдержадмiнiстрацiї, начальник управлiння агропромислового комплексу райдержадмiнiстрацiї.
   Вахмянiн Сергiй Васильович - завiдуючий вiддiлом з питань надзвичайних ситуацiй та цивiльного захисту населення райдержадмiнiстрацiї.
   Волобоєв Вiктор Тимофiйович - заступник вiйськового комiсару (за згодою).
   Дьяченко Раїса Петрiвна - завiдуюча вiддiлом фiзичної культури та спорту райдержадмiнiстрацiї.
   Кiсе Василь Дмитрович - завiдуючий вiддiлом культури райдержадмiнiстрацiї.
   Кузаконь Тетяна Петрiвна - завiдуюча вiддiлом у справах сiм'ї та молодi райдержадмiнiстрацiї.
   Крилов Олександр Миколайович - командир бригади ППО (за згодою).
   Лесюкевич Василь Миколайович - командир прикордонної застави (за згодою).
   Писарогло Iван Васильович - начальник вiддiлу земельних ресурсiв.
   Ткаченко Павло Михайлович - головний спецiалiст вiддiлу оборонної та мобiлiзацiйної роботи райдержадмiнiстрацiї.
   Шемелюк Микола Євгенович - головний спецiалiст оргвiддiлу по взаємодiї з полiтпартiями i громадськими органiзацiями райдержадмiнiстрацiї.
   Головними завданнями Координацiйної ради є:
  -- сприяння розвитку в районi козацького руху;
  -- аналiз стану розвитку Українського козацтва в районi та
   координацiйної взаємодiї органiв виконавчої влади i козацьких органiзацiй у сферi вiдродження iсторик-культурних та господарчих традицiй Українського козацтва в районi.
   Координацiйна рада вiдповiдно до покладених на неї завдань:
  -- вивчає та аналiзує стан розвитку козацтва в районi;
  -- вносить у встановленому порядку пропозицiї щодо формування
   державної полiтики у сферi вiдродження, розвитку iсторичних, патрiотичних, господарських та культурних традицiй Українського козацтва;
  -- взаємодiє з органами виконавчої влади щодо дiяльностi
   козацьких органiзацiй, вносить пропозицiї стосовно патрiотичного виховання, органiзацiї фiзкультурно-спортивної та культурно-просвiтницької роботи серед молодi;
  -- сприяє укомплектуванню окремих пiдроздiлiв Збройних Сил
   України та iнших вiйськових формувань призовниками, що є членами козацьких органiзацiй;
   - сприяє охоронi пам'яток iсторiї та культури, природоохороннiй i науково-пошуковiй роботi, органiзацiї та проведенню фестивалiв козацької творчостi, спортивних змагань, вносить у встановленому порядку пропозицiї щодо вiдновлення iсторичних назв, пов'язаних з iсторiєю Українського козацтва;
   - здiйснює через засоби масової iнформацiї роз'яснювальну роботу з проблем Українського козацтва, вiдродження та розвитку його iсторичних, патрiотичних, господарських i культурних традицiй.7
  
   1.2.Заходи щодо виконання Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки.
  
   З метою реалiзацiї вимог Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва, вiдповiдного плану МВС України вiд 28.02.2002року , плану УМВС України в Одеськiй областi вiд 17.04.2002 року про бiльш ефективне використання можливостей, передбачених положенням Закона України "Про участь громадян в охоронi громадського порядку i державного кордону", згiдно плану Б-Днiстровського РВ УМВС України в Одеськiй областi щодо реалiзацiї вимог Нацiональної програми, було здiйснено такi заходи:
   - проведено робочi зустрiчi з керiвниками Українського козацтва для розробки напрямкiв спiвпрацi в охоронi громадського правопорядку;
   - проведено монiторинг дiючих козацьких формувань на територiї району;
   - надано допомогу щодо створення громадських формувань з охорони громадського порядку iз числа козацтва та розробки їх статутiв.
   Постiйно здiйснюються слiдуючи засоби, якi узгодженi з Б-Днiстровським Паланковим козацьким товариством:
   - органiзовуються навчання з правової та спецiальної пiдготовки членiв громадських формувань з охорони громадського порядку iз числа козацтва з видачею їм сертифiкатiв встановленого зразку;
   - залучення до охорони громадського порядку на вулицях в мiсцях масового вiдпочинку громадян, вiдзначення державних свят, проведення спiльних рейдiв до охорони природно-iсторичних заповiдникiв, збереження врожаю вiд розкрадання та iнших заходiв;
   - здiйснюється комплекс заходiв щодо пiдготовки допризовної молодi до вiйськової служби з урахуванням кращих традицiй козацтва;
   - проводиться робота по вiдбору кандидатiв на службу в ОВС серед кращих членiв громадських формувань з охорони громадського порядку з числа Українського козацтва;
   - постiйно вивчається, узагальнюється та направляється для впровадження передовий досвiд участi козацьких громадських формувань в охоронi громадського порядку.
   Згiдно розпорядження N1097/А-2001 вiд 28 грудня 2001 року Одеської обласної державної адмiнiстрацiї про заходи щодо виконання Нацiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки. вiддiлом освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї впроваджено такi заходи щодо виконання Нацiональної програми (наказ N288 вiд 22 жовтня 2002 року), призначенi для поширення народних традицiй, пiдвищення рiвня вiйськово-патрiотичного виховання учнiвської та студентської молодi, її готовностi до захисту Вiтчизни, збереження i пропаганди iсторичної та культурної спадщини українського народу:
   - залучаються Бiлгород-Днiстровське мiжрайоне та Бiлгород-Днiстровське мiське товариства Українського козацтва до вiйськово-патрiотичного виховання, фiзкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвiтницької роботи серед учнiвської молодi;
   - запроваджується в закладах освiти дитячо-юнацька вiйськово-патрiотична гра "Сокiл" як форма вiйськово-патрiотичного виховання, спортивно-масової та оборонно-масової роботи;
   - вiддiл освiти бере участь у районних етапах Всеукраїнської туристсько-краєзнавчої експедицiї учнiвської молодi "Краса i бiль України", iсторико-географiчної експедицiї учнiвської молодi "Сто чудес України";
   - розвиваються та популяризуються види спорту, заснованi на козацьких традицiях, якi беруть участь в змаганнях, внесених до Єдиного календарного плану змагань України;
   - проведено у жовтнi 2002 року на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст. семiнар-практикум по створенню та органiзацiї роботи козацьких молодiжних товариств як осередкiв вiдродження i розвитку традицiйних козацьких форм самоврядування.
   04.01.2004 року було видано розпорядження начальника Головного органiзацiйно-мобiлiзацiйного управлiння Генерального штабу Збройних Сил України N115/5/16 з метою аналiзу реалiзацiї нацiональної програми вiдродження та розвитку українського козацтва на 2002-2005 роки. Згiдно цього Вiйськовий комiсарiат Одеської областi щорiчно iнформувався координатором дiяльностi козацьких осередкiв Бiлгород-Днiстровського району. Згiдно звiту координатора дiяльностi козацьких осередкiв секретаря Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва при головi Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї Тимофєєва В.Я. вiд 10.02.2004 року, на територiї Бiлгород-Днiстровського району функцiонували 8 осередкiв Українського козацтва. Були також дитячi, юнацькi органiзацiї (гуртки) при товариствах:
   1. Адамiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв (школа козацько-лицарського виховання). Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   2. Долинiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   3. Бiленкiвська загальноосвiтня школа I-II ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   4. Молозька загальноосвiтня школа I-III ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   5. Випаснянська загальноосвiтня школа I-Ii ступенiв. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   6. Бiлгород-Днiстровська загальноосвiтня школа I-III ступенiв N11. Дитячо-юнацька органiзацiя "Молода Сiч" Українського козацтва.
   Козацькi товариства беруть участь у вiйськово-патрiотичному вихованнi молодi. Спiвпрацюють з цих питань з вiйськовими частинами, вiйськовим комiсарiатом та ВНЗ (Адамiвськiй курiнь Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровська паланка Українського козацтва, Буджацька Сiч Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровський 1-й Окружний полк iм. П.Орлика Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого Українського козацтва). Залучаються до урочистих проводiв призовникiв на строкову вiйськову службу пiд час проведення призову: Скляренко М.П. (Буджацька Сiч), Бойчев В.В. (Буджацька Сiч), Воробйов В.М. (Бiлгород-Днiстровський Кiш), Городецький Л.Г. (Бiлгород-Днiстровська паланка), Врублевський М.В. (Бiлгород-Днiстровський 1-й Окружний полк). Приймають участь в навчально-методичних зборах викладачiв допризовної пiдготовки (1.01.2005), на яких розглядаються такi напрями виховання учнiв, що ґрунтуються на козацьких вiйськово-патрiотичних традицiях, як козацьке тiлодуховиховання. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо спiвробiтництва педагогiчних колективiв загальноосвiтнiх шкiл та Українського козацтва у справi вiйськово-патрiотичного виховання молодi з козацькими товариствами району ( зокрема - Бiлгород-Днiстровська паланка, Буджацька Сiч). Така робота на достатньому рiвнi ведеться у Долинiвськiй ЗОШ I-II ст., Адамiвський ЗОШ I-II ст.., Бiленькiвськiй ЗОШ I-II ст.) Ця робота проводилася у 1997-2002 роках також у Випаснянськiй ЗОШ I-II ст., Вигiнськiй ЗОШ I-II ст., Старокозацькiй ЗОШ I-II ст.
   Козацькi громадськi формування Турлацького (курiнний - Скиба М.Є.) та Окремого (курiнний - Городниченко П.М.) курiнiв залученi до рейдiв з охорони "Заповiдника дiда Євсея" (лiсничий Костецький Є.П. - с козацтва). Планується з цього приводу розробити положення про громадськi формування цього напрямку (як положення про громадськi формування з охорони громадського порядку) та передбачити в ньому гарантiї соцiального захисту його членiв.
   Вiддiли культури (начальник Корчагiна Д.I.) та освiти (начальник Добринiна З.I.) постiйно надають пiдтримку козацьким мистецьким колективам (колективи "Веселка", "Гроно", козацький хор, духовий оркестр). У жовтнi 2004 року козацькi самодiяльнi колективи прийняли участь у обласному фестивалi - огляду козацького мистецтва. Заплановано обласний фестиваль - огляд козацького мистецтва зробити традицiйним i проводити щорiчно з нагоди Дня Українського козацтва (друга декада жовтня).
   В районних газетах "Советское Приднестровье", "Будьте с нами", "Торнадо" започаткованi рубрики, тематичнi сторiнки з метою висвiтлення надбань iсторiї, культури, традицiй українського козацтва. У сiчнi 2004 року почав друкуватися регiональний козацький щомiсячник "Рiч про Буджацьку Рiч", в якому друкувалися статтi теоретикiв козацького руху, новини козацької дiяльностi та iн.
   Вiддiли райдержадмiнiстрацiї: фiзичної культури та спорту, культури, освiти та сiльвиконкоми спiльно з козацькими товариствами (зокрема - Бiлгород-Днiстровською паланкою, Адамiвським курiнем, Буджацькою Сiччю, Окремим курiнем iм.. С. Бiлого) планують вiйськово-патрiотичне виховання учнiвської молодi; започаткованi показовi виступи спортсменiв з козацьких видiв єдиноборств) зокрема при проведенi Дня мiста, свята незалежностi). Бiльшiсть членiв Українського козацтва - офiцери-вiдставники. Розробляються методичнi рекомендацiї щодо залучення цiєї категорiї до вiйськово-патрiотичного виховання молодi. Ведеться робота по створенню козацьких вiйськово-спортивних клубiв у селах Нова Царичанка та Адамiвка. Розробляється положення про клуби цього напрямку; планується надавати їм допомогу, зокрема методичну, фiнансову на Всеукраїнському рiвнi. Згiдно планiв роботи вiддiлу козацька молодь району бере участь у щорiчних лицарських турнiрах, якi проходять влiтку в старовиннiй Бiлгород-Днiстровськiй фортецi. Цей турнiр зроблено Всеукраїнським.
   Розроблена районна комплексна програма господарської дiяльностi осередкiв Українського козацтва та утворено районне вiддiлення господарсько-комерцiйних проектiв Українського козацтва (представник регiонального вiддiлення - полковник УК Царенков О.О.), завдяки чому з'явилося кiлька селянських-козацьких (фермерських) господарств (Бойчева В.В., Скляренка М.П., та iн.). Утворено цiльовий позабюджетний фонд Українського козацтва для його вiдродження, розвитку та пiдтримки ("козацька кредитна спiлка").
   Щорiчно з нагоди вiдзначення рiчниць незалежностi України проводяться меморiальнi акцiї з упорядкування козацьких поховань (Старокозаче, Козацьке, Петрiвка, Староцаричанка, Адамiвка).
   Вiддiл оборонної та мобiлiзацiйної роботи райдержадмiнiстрацiї спiльно iз керiвництвом козацьких осередкiв Буджацької Сiчi, Бiлгород-Днiстровської паланки подав пропозицiї щодо участi козацьких формувань району у сприяннi охорони Державного кордону України на дiлянцi Старокозацької застави на розгляд командування Пiвденного напряму Прикордонних вiйськ України. Планується створити, зокрема на базi Старокозацької застави окремий пiдроздiл (у складi частини) з числа вiйськовослужбовцiв - представникiв Українського козацтва.
   Козаки паланкового товариства приймали безпосередню участь у "помаранчевiй" революцiї (Скляренко М.П., Вiтряк М.К., Павлюк В.В., Городецький Л.Г., Оленєв I.П., Горбачов С.П., Росомаха О.I., Богатирський). Приймали участь у дiяльностi добровiльних народних дружин "народна оборона", створивши окремий штаб, який об'єднав 4 тисячi добровольцiв. З їх допомогою була органiзована внутрiшня i зовнiшня охорона будинку профспiлок, де тимчасово був розташований виконком Комiтету Нацiонального порятунку. 22 сiчня 2005 року делегацiя вiд буджацького козацтва (Скляренко М.П., Городецький Л.Г., Тимофєєв В.Я., Воробйов В.М., Оленєв I.П., Горбачов В.П. Врублевський М.В.) В Киевi приймала участь у прийняттi президента України Ющенко В.А. у Гетьмани України.
   З метою забезпечення єдностi виховання, розвитку i психологiчної пiдготовки молодi до захисту Вiтчизни, формування у неї патрiотичної свiдомостi, нацiональної гiдностi, готовностi до виконання громадського i конституцiйного обов'язку, пiдтримання i розвитку шефських зв'язкiв з вiйськовими частинами i вищими вiйськовими навчальними закладами, залученням ветеранських та iнших громадських органiзацiй до виховання учнiвської молодi 11 - 12 квiтня на базi Козацької школи було проведено районний етап Всеукраїнської вiйськово-спортивної гри "Патрiот" (спартакiада допризовної молодi вiком вiд 15 до 21 року), в якiй приймали участь збiрнi команди шести ЗОШ I-III ступенiв (Випаснянська N 2, Козацька, Крутоярiвська, Молозька, Руськоiванiвська, Староцаричанська). У мiстi Бiлгород-Днiстровському брали участь у грi лiцей та мiськi школи. 13 квiтня було проведено стрiльби бойовими набоями з автомату Калашникова на базi вiйськової частини А-1402 (Олексiївка), в яких прийняло участь 178 допризовникiв з 15 шкiл та лiцею. Також проводився шкiльний етап Всеукраїнської дитячо - юнацької вiйськово - спортивної патрiотичної гри "Сокiл" ("Джура") в школах району (вiковi групи: 6 - 10, 10 - 15 рокiв). Було проведено 1-й районний збiр Козацької молодi (9 вересня 2006 року, м. Бiлгород-Днiстровський) з метою вiдродження i поширення народних традицiй, виховання серед дiтей та юнацтва нацiональної гiдностi, готовностi до захисту рiдного краю, забезпечення всебiчного розвитку їхнього духовного свiтогляду, любовi до української культури, мови та батькiвської землi. У зборi приймали участь дiти - козачата Вигiнської, Адамiвської, Долинiвської, Турлацької шкiл.
   21 сiчня 2005 року в гiмназiї N9 м. Одеса вiдбувся традицiйний педагогiчний семiнар - конференцiя шкiл козацько-лицарського виховання областi. Вiд Бiлгород-Днiстровського району в семiнарi брали участь головний спецiалiст вiддiлу освiти райдержадмiнiстрацiї Тимофєєв В.Я. , директор Випаснянської ЗОШ I - II ступеня. Тодорова Т.П., педагог-органiзатор Гриценко В.Н. та педагог-органiзатор Бiленькiвської ЗОШ I - II ст.. Ситнiк В.О., iсторик УК Тимофєєва С.В. У жовтнi 2006 року було проведено методичне об'єднання в с. Адамiвка, який проводив районний вiддiл народної освiти. Були присутнi бiля 20 дошкiльних установ району.
   Влiтку 2005 року було сформовано Координацiйну раду козацтва при президентовi України, готувався Закон про козацтво, нацiональна програма розвитку козацтва на 2006-2010 роки, але через складну полiтичну ситуацiю в країнi (перерозподiл влади ) ця робота була припинена.
  
  
  
  
      -- Заднiстрове козацьке земляцтво.
  
   Група вищих офiцерiв 180-ї Кантемирiвської дивiзiї (мiсто дислокацiї - Бiлгород-Днiстровський) на чолi з її командиром генерал-майором Токарєвим А.Є. органiзувала у 1990 роцi Заднiстрове козацьке земляцтво - складову частину Всесвiтньої спiлки козакiв. Душею земляцтва був комендант Бiлгород-Днiстровської залоги - полковник Слепухiн М.0. До складу органiзацiї входили полковник Кучер В.В., пiдполковники Ломовцев Ю.0., Корнєв В.С., Некрасов П.М., Пронiн С.В., капiтан Антонов Г.В. - за посадами - командири полкiв, вiйськовий прокурор...
   У 1991 роцi Україна виборола незалежнiсть. Iз незалежнiстю прийшло розумiння необхiдностi позаблокового iснування держави i як наслiдок - скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивiзiю. Залишившись без пенсiй та квартир, колишнi офiцери вимушенi були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межi Одещини. Частина офiцерiв-козакiв залишилася вiрною козацькiй iдеї. Маленький осередок Заднiстрового козацького земляцтва ще працював у 1996 роцi. Штабом земляцтва було розроблено цiкавий документ - "Iдеологiя козаччини", який слугував фундаментом для розробки статутiв усiх наступних об'єднань козакiв Заднiстров'я.
   Поява Земляцтва у Бiлгородi-Днiстровському наштовхнулася на супротив українського козацтва. В Одесi вийшов наказ N1 отамана Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва В'ячеслава Лашкевича, який, "вбачаючи небезпеку для соборностi незалежної держави України", наказав "бути готовими дати вiдсiч будь-коли агресору ззовнi або всерединi Української держави", та ультимативно попередив начальника штабу Одеського вiйськового округу, начальника Служби Безпеки України по областi та представника Президента в Одеськiй областi про те, що, коли вони не вживуть заходiв до негайного розпуску "росiйського вiйськового козацтва та депортацiї" його членiв за межi України, то буде розпочато "прискорену пiдготовку до Всеукраїнської акцiї козацтва по витiсненню цього "дворянського козацтва" у Приднiстров'є". Що ж викликало таку бурю протесту? Союз козакiв, який очолив Олександр Гаврилович Мартинов, було створено у червнi 1990 року. У Листопадовiй декларацiї Рада отаманiв - директивний орган Союзу - заявила урядам республiк про недопустимiсть розвалу СРСР. У цьому ж документi українцi йменуються малоросiянами, а в пунктi 7 мовиться про вiдновлення козацьких вiйськових формувань. Громадськiстю Земляцтво було сприйнято як шукачi пригод, якi озброїлися, щоб захищати "исконно русские земли", тим бiльше, що Кучер В.В. був хранителем зброї 180-ї дивiзiї.
   5 вересня 1992 року полковником Кучером В., пiдполковниками КорнєвимЮ., Некрасовим Г., Ломовцевим Ю., Глущенком, капiтаном Антоновим Г. в Бiлгородi-Днiстровському на малому козацькому Кругу було засновано Дунайське козацтво, яке на територiї Бессарабiї iснувало на протязi столiть. Iнiцiаторiв вiдродження Дунайського козацтва було викликано до керiвництва Одеського вiйськового округу (генерал-лейтенант Радецький), "звинувачено в порушеннi присяги та зрадi Батькiвщинi" й звiльнено з армiї "за дискредитацiю високого звання українського офiцера."

Iдеологiя i стратегiя Земляцтва.

   Iз початку органiзацiї козацького руху в 1990 роцi поняття "полiтика" було виключено з лексiкону козакiв, як непотрiбне, та ще й з поняттям "партiя", як небезпечне. Таким чином, рух за вiдродження козацтва
  
  
   105. Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992.- 15 жовтня.
   106. Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   107. Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня.
  
   прийняв форму громадської органiзацiї, а не громадсько-полiтичної, що цiлком влаштовувало iснуючу тодi владу, що не бажала дiлитися нi з ким цiєю владою. В цей час й була узаконена сторона, що визначила рамки, у яких повинно було рухатися козацтво у своєму розвитку. Цi рамки не давали козакам змоги утвердитися на своїй землi своїми традицiйними формами влади. Широкi можливостi вступу осiб до козацьких товариств без обмежень, осiб, якi не мають необхiдного козацького родоводу, козацької духовної та моральної особливостi й других позитивних якостей, якими вiдрiзняються козаки вiд других членiв громади, створила у русi цiлий ряд негативних явищ; цi явища, в якiйсь мiрi, викликали недовiру до козацтва iз боку родових козакiв й некозаччого населення, що мешкає на однiй землi iз козаками, якi своїми моральними вчинками йшли в розрiз iз високою традицiйною мораллю козакiв.108
   Особливо потрiбно вiдмiтити випадковий пiдбiр керiвних органiв козацтва. Це отаманський корпус, куди на Колах (Кругах) проривалися люди, якi не вiдповiдають вимогам посади отамана за своїм рiвнем розвитку й за другими якостями. Це слiдство вузького розумiння з боку вищого керiвництва цiлей та завдань iдеологiчного виховання середньої отаманської ланки як основного органiзацiйного та формуючого чинника дiй козакiв та їх масової свiдомостi, особливо в перiод вiдродження в первороднiй козацькiй структурi - станицi, мiстечку, хуторi. Отаманський корпус не став достойним провiдником козацької iдеологiї в силу своєї низької компетенцiї в питаннях полiтики, економiки, релiгiйно-морального виховання козакiв.
   Вплив "iдеологiчної перековки", якою були охопленi всi шари населення СРСР, безумовно, необхiдно було б нейтралiзувати, особливо в усвiдомленнi отаманськiм корпусом своїй iдеологiї. Справа ця не проста, потребує вона матерiальних затрат, лекторських та викладацьких кадрiв, якi сповiдують козацький спосiб життя, якi добре знають iсторiю, економiку, полiтику, право, фiлософiю, пiдвалини православної вiри та другi науки, що необхiднi в повсякденнiй роботi отаманiв з козаками та некозацькими мешканцями. На порядку денному стоїть питання органiзацiї подiбного короткотермiнового Козацького Унiверситету, де б отамани й старшина могли, в залежностi вiд рiвня їх пiдготовки, за короткий термiн отримати знання та й iдеологiчний заряд.
   Недооцiнка в розробцi та пропагандi козацької iдеологiї iз боку вищих структур козацтва призвела до буксування на мiсцi руху за вiдродження козацтва, малому приплину, або ж уплину козакiв в iснуючих громадах, розколу на Колах, альянсу деяких отаманiв з лiдерами мафiозних кiл, до послаблення дисциплiни в лавах козацтва, проявi вчинкiв козаками, отаманами, що не вiдповiдають високiй
  
  
   108. Слєпухiн М.О. Iдеологiя козацтва. 1991-1992. Архiв автора.
   козацькiй моралi, до викривлення трактування провiнцiйними "козацькими iсториками" ролi й завдань вiдроджуваного козацтва, що викликає в суспiльствi серед некозацького населення нерозумiння такого феномену, яким є для держави козацтво.
   Вiдсутнiсть чiткої, хоча б коротко сформульованої козацької iдеологiї, свого добре налагодженого пропагандистського апарату, своїй преси дає можливiсть антикозацьким силам на всiх рiвнях в рiзних виданнях, в правоохоронних органах та владних структурах вести скажену атаку на козацтво, використовуючи найменшi негативнi явища та факти, що проявляються в козацькому русi.
   Необхiдно вiдмiтити, що провiдниками й розповсюджувачами козацької iдеологiї можуть бути козаки, добре освiченi, iз високим iнтелектом, якi вiдданi справi вiдродження козацтва, а не випадковi люди iз низьким освiтнiм рiвнем. Але, на жаль, оглядаючись на моду i не дивлячись на сутнiсть розвитку козацької iдеологiї з її високими принципами у справi становлення козацтва та виконання перспективних планiв життєдiяльностi козацької громади, у вiддiлах з'явилися заступники отаманiв з iдеологiї, якi досить смутно уявляють свої обов'язки та в силу свого рiвня знань не можуть бути корисними у цiй важливiй для сучасного козацтва сферi.
   Багато хто не розумiє важливостi для вiдродженого козацтва мати таку сильну зброю впливу на соцiальну психологiю козацької громади, впливати на полiтику держави за допомогою своєї iдеологiї. Чи ми втратили вiру в реальнi можливостi вiдродження козацтва, чи ми чекаємо "княжої милостi", щоб нас зарахували на державну службу iз харчами та одностроєм? Чи ми боїмося, що своя програма вiдродження, заснована на постулатах козацької iдеологiї, може викликати гнiв у провладних структур? Або, намагаючись витравити з своєї свiдомостi iдеологiю антикозацтва, яка, треба признатись, були сильна й нам здавалася досить переконливою, сьогоднi боїмося самого слова "iдеологiя", в якому полiтика, економiка, духовнiсть, мораль, культура, право, фiлософiя потребують обгрунтованостi й ув'язки iз законами та життям суспiльства?
   Приклад рiшення лише одного аспекту iдеологiї - полiтики, в якому основне - влада, дає множину непередбачуваних перепон козакам при веденi традицiйного козацького самоврядування. Цей шлях вiд рад, голiв адмiнiстрацiй до отаманського правлiння.
   Потрiбнi козакам в досягненi успiху й чiтко розробленi iдеологiчнi постулати, щоб вони йшли до влади не навслiпки, потрапляючи до безкiнечних правових "капканiв", вправно розставлених на їх шляху чиновниками провладних структур.
   Яка б не була козацька iдеологiя для сприймання владою, якщо її основи будуть розробленi iз вiдповiднiстю iз законами держави й традицiями козацтва, що не приносять шкоди чесним людям громадськостi, вона стане провiдною зiркою на шляху вiдродження козацтва й допоможе багатьом козацьким громадам отримати упевненiсть в своїх дiях.109
   Стратегiя козацтва: вистояти, зберегтися, перемогти.110
   Найближче наше завдання - вистояти.
   Що ж таке вистояти? Це уникнути спокуси можливостi легких заробiткiв. Проявити стiйкiсть пiд тиском й погрозами, зберегти дисциплiну, не пiддаватись загальному занепаду духу та розложеною, зберегти єднiсть, безжалiсно викривати зрадникiв, укорiнену агентуру, яка працює на розкол пiд благовидними привiдами замiни отаманiв на бiльш достойних, дiлення козакiв за рiзними признаками: червоний-бiлий, реєстровий-нереєстровий.
   Сила ж наша у єдностi, координацiї дiй, єдинiй полiтицi. Тiльки це змушує їх рахуватися з нами.
   Дуже важливо зберегти честь та совiсть Козацтва. Вистояти пiд ударами iндивiдуальних репресiй проти вождiв козацтва на рiзних рiвнях. Вистояти й не допустити розчленення козацтва.
   Ми зобов'язанi нiчим не сприяти дiям руйновикiв Вiтчизни, а при можливостi всiляко їм протидiяти, викликаючи народне обурення.
   Ми повиннi постiйно ставити перед владою всiх рiвнiв безлiч питань. На кожну їх вимогу виявляти повну готовнiсть, але одночасно висувати десять-двадцять об'єктивних розумних вимог виконання цих вимог. Гра нiколи не повинна йти у однi ворота. Ми не можемо собi дозволити ковтати мовчки всiляке безглуздя, яке виходить вiд чиновникiв. Дiяти належить тiльки так, якщо завтра ми не хочемо стати катами свого народу за жменю зеленої бумаги.
   Вистояти - скорiшим чином створити загони територiальної самооборони. Мова йде про життя та смерть мiльйонiв людей. Одночасно треба всюди говорити, що ми готуємося до державної служби (що є чистою правдою). Й у нас немає нiяких незаконних збройних формувань, тiльки дружини охорони порядку, охороннi структури, велика кiлькiсть аматорiв-охотникiв iз помповими рушницями (далi все скоро прийде).
   Завжди ми повиннi показувати населенню, що дiємо в їх iнтересах, що ми єдиний їх захист вiд свавiлля та беззаконня вже офiцiйно дiючих банд.
   Мiлiцiя, регiональнi управлiння, а особливо прикордонники та армiя повиннi бачити в нас союзникiв, опору та резерв. Конфлiктнi ситуацiї, а їх будуть провокувати нашi вороги, повиннi швидко вирiшуватися особистими контактами з офiцерами-козаками та чесними офiцерами-патрiотами. Такi є, їх багато. Налагоджуйте термiново зв'язки. Тiльки в такому напрямi будь-яка провокацiя отримає швидке мирне розв'язання.
  
   109. Слєпухiн М.О. Iдеологiя козацтва. 1991-1992. Архiв автора.
   110. Слєпухiн М.О. Стратегiя козацтва. 31.08.1996. Архiв автора.
   Зберегтися.
   На даному етапi у державнiй машинi, яка валиться, нам запропонувати нема чого. Бiльшостi панiв, якi займають високi посади (треба знати, що значна частина їх слугує не Батькiвщинi, а ворогам), ми кiстка поперек горла, вiд якої хотiлося б поскорiше звiльнитися. Дуже ми їм заважаємо.
   Питання про державну службу ми самi пiдняли супротив їх бажання та намiрiв. Ось i намагаються вони саму iдею служiння так викривити, щоб, з одного боку, козацтво заплямувати, створив пiд виглядом козацьких загонiв найманих катiв з безрiдної швалi, яка втратила коренi, що за малi грошi на все пiде; з другого боку, намагаються неприйнятними умовами назавжди вiдштовхнути справжнiх козакiв вiд бажання служити й працювати на своїй землi, заразом натравити на козакiв всiх, указуючи пальцем, дивiться, вони опричники новi, льгот-привiлеїв нахапали (хоча це брехня), й проти народу.
   Чим скорiше зрозумiємо, що з нами грають нечесно, що при такому розкладi ми завжди у програшi, тим скорiше зрозумiємо, що не потрiбнi, шкiдливi ми руйнивнiкам держави, що скоро будемо дуже потрiбнi його вiдновникам. Вони йдуть. Будемо потрiбнi, якщо до тої пори не витратимо себе, не заплямуємо по вуха так, що через два-три роки вiд нас нормальнi люди будуть шарахатися.
   Зберегтися ми повиннi в iм'я минулого й прийдешнього. Але як? По-перше, зберiгаючи єднiсть. Доки ми разом - доти ми непереможнi. Мати єдину козацьку органiзацiю, єдиного для всього козацтва виборного отамана (гетьмана), єдиний виконавчий орган - правлiння, посилене представниками з мiсць. Деякi пропонують назвати його козацьким урядом. Мати законодавчий орган, що регулярно збирається, - Раду отаманiв, який визначає єдину полiтику. Вести активну полiтичну дiяльнiсть, всiляко показуючи широким верствам населення, що дiємо ми на благо держави та народу.
   Ми не повиннi вiдштовхувати iнiцiативи державних структур, що направленi на органiзацiю державної служби козацтва. Однак, ми повиннi вимагати, щоб iнiцiативи цi вiдповiдали iнтересам як держави, так i козацтва. Не треба впадати в iдiотичну радiсть при появi чергових сфабрикованих для пiдривi iдеї служiння козацтва документiв, про якi їх творцi знають, що вони нiчого нiкому не дають й залишаться на бумазi. При всьому цьому треба зберiгати спокiй. Наша вiзьме.
   Важливо усвiдомити: ми всi козаки i всi рiвноправнi. Кожен повинен робити свою справу: один служить, взявши зобов'язання державної служби для себе через вiйсько, але вiн козак вiйська - великого органiзму, який, в свою чергу, частка цiлого - Козацтва; другий працює
   на заводi, обробляє землю, сiє, дiтей виховує, у Храмi служить, службу несе в правлiннi вiйська, вiддiлу, краю, станицi.111
  
   111. Слєпухiн М.О. Стратегiя козацтва. 31.08.1996. Архiв автора.
   Без другого не буде повноцiнного першого. Так було в Козацтвi завжди. Не можна сьогоднi лукавим нашiм супостатам дати видiлити першого й забути другого. Це буде кiнцем Козацтва й початком становленням пiд видом Козацтва найманства. Дуже сьогоднi цього хочуть "доброзичливцi" в державних структурах.
   Головне завдання - перемогти! Перемогти в повному об'єму. Перемогти для нас не є прийняти з поклоном невiдомо що. Перемогти для нас - зайняти те саме мiсце в системi державних вiдношень, яке займали нашi дiди до розкозачування.
   Нехай нас не обвинувачують у тому, що ми вимагаємо для себе чогось особливого. на заводi, обробляє землю, сiє, дiтей виховує, у Храмi служить, службу несе в правлiннi вiйська, вiддiлу, краю, станицi.111
   Без другого не буде повноцiнного першого. Так було в Козацтвi завжди. Ми вимагаємо в iнтересах держави столiттями встановленої i дiючої системи державного служiння народу-козацтва. Народу, який при нормальному державному пiдходi надiйно прикриє кордони, знiме загрозу сепаратизму, дасть дуже значну кiлькiсть сiльськогосподарської продукцiї, якщо буде впевнений, що земля ця його, вiйськова.
   Ми переможемо, браття! Переможемо, якщо встоїмо перед спокусою отримати подачку, зрадити великiй справi повного становлення козацтва. Нехай кожний пам'ятає й знає, що шлях, по якому ми з вами йдемо за волею Господа нашого, не гра в козачкiв-отаманчикiв. Тут немає бiльше мiсця вибору мiж "хочу-не хочу". Є жорстке "треба". Треба сьогоднi триматися всiм разом, йти всiм разом до кращої долi задля нас всiх.
   Зумiють нас обдурити, привабити, роздрiбнити - нiщо нас не спасе и прощення в вiках не буде. До речi, вороги тiльки й чекають нашого розбрату. Поодинцi задавлять кожне вiйсько, вiддiл, край, земляцтво. Нiколи вони не простять нам нашого козацького духу, нiколи не приймуть й не нагородять навiть зрадникiв. Зрадникiв вони теж покарають вже за те, що посмiли форму надiти й називатися козаками. Ненависнi ми руйнiвникам всi без винятку. Так що даремно деякi плазуни метуть хвостом в приймальнях у демократичних начальникiв й даремно тi, що сидять в президiях на з'їздах демократiв гадають, що цi демони їх за своїх тримають. Все до пори. Доки ми сильнi, вони й марiонеток-клоунiв вiтають.
   Дуже важливо думати про нашу змiну. Козачат в нас мало й це дiйсно велика бiда. Ворог робить ставку ще й на наше вимирання. Крiм того, що ми дуже мало зважаємо на молодь, а це злочин, народжуванiсть на козацьких землях така, що через десять-п'ятнадцять рокiв в державi стане в десять раз менше козакiв. Думайте, брати! Можлива перемога, але якщо всього доб'ємося , то для кого?
   I все ж знаємо: вистоїмо, збережемося, переможемо!112
  
   112. Слєпухiн М.О. Стратегiя козацтва. 31.08.1996. Архiв автора.
  
  
  
  
      -- Буджацька Сiч (Буджацьке сiчове козацьке вiйсько).
  
   Князем Аргутiнським-Довгоруким у 1992 роцi було органiзовано кооператив "Рюрик" при Дворянських зборах пiвдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Сiч - об'єднання козакiв пiвдня країни. Спiвзасновниками Буджацької Сiчi були Устименко Б.I., Деордиця I.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В.. Штаб-квартирою Буджацької Сiчi був Бiлгород-Днiстровський. У складi осередка було багато впливових та знаних у районi осiб, але позицiя керiвництва стосовно других осередкiв козацтва у районi (курс на iзоляцiю та елiтаризм) не дала Сiчi можливостi консолiдувати та очолити козацьких рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка росiйського iмператорського престолу; заснування дворянського зiбрання Пiвдня України та iн.). Вiдсутнiсть отамана паралiзувала роботу осередка, бо за першим статутом Сiчi отаман практично одноосiбно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фiнанси осередка були в руках князя). Буджацька Сiч була незалежною обласною органiзацiєю i не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиної у країнi козацької органiзацiї всеукраїнського масштабу.
   У Сiчi працювали Устименко Борис Iванович - сiчовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети "Одеськi вiстi"), Скляренко Михайло Петрович - заступник отамана (вiйськовий пенсiонер, фермер), Токарев Анатолiй Євгенович - писар Сiчi (колишнiй командир 180 дивiзiї, вiйськовий пенсiонер), Бойчев Василь Васильович - обозний Сiчi (керiвник кооперативу таксистiв, потiм фермер), Деордиця Iван Матвiйович (пенсiонер), Дмитренко Василь, Кучер В.В. (вiйськовий пенсiонер). Дiяли козацькi осередки у Саратi (Iванов Є.I., Поглупко), Тарутiно, Арцизi, Татарбунарах, Кiлiї, Iзмаїлi. У травнi 1995 р. було проведено коло з органiзацiйних питань, на якому була затверджена нова редакцiя статуту Сiчi, який вiдтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження сiчової старшини; керiвництво сiччю перетворювалось iз одноосiбного на колегiальне. У цьому ж роцi до Бiлгород-Днiстровського приїздив Гетьман Українського козацтва В. Мулява, який мав зустрiчi з керiвництвом Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровської паланки i зробив висновки, що лише керiвництво паланки стоїть на державницьких позицiях, а дiяльнiсть керiвництва Сiчi не вiдповiдає нацiональним iнтересам України. Леонiд Городецький отримав Унiверсал Гетьмана на право формування осередкiв Українського козацтва; керiвництво Сiчi такого Унiверсала не отримало. Цей крок Гетьмана вiдштовхнув багато офiцерiв 180 дивiзiї вiд лав козацтва. Але як казав Городецький: "Хто бажав стати козаком - той став ним, не зважаючи на те, хто керує осередком. Тим паче, що отамана завжди можливо переобрати".
   Як би там не було, але частина козакiв Буджацької Сiчi припинила активну дiяльнiсть до кращих часiв (Деордиця I.М., Дмитренко В.В.), частина вiдiйшла вiд козацтва зовсiм (зокрема, в зв'язку iз виїздом -Токарев В.Є., Кучер В.В.), частина ввiйшла до складу Бiлгород-Днiстровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.I., Бойчев В.В., Вiтряк М.К.). Офiцiйно Сiч припинила дiяльнiсть у 1997 роцi, але у 1999 роцi рiшенням козацького кола Українського Чорноморського козацтва її було вiдновлено; її наказним отаманом було призначено генерал-хорунжего Скляренка М.П.
  
   Згiдно Закону України вiд 22.06.2000 року за N1835-111 "Про участь громадян в охоронi громадського порядку i державного кордону" в Буджацькому сiчовому вiйську було створено громадське формування з охорони громадського порядку - козацький роз'їзд,Козацький роз'їзд призначався для захисту громадського порядку, боротьби з порушенням норм громадської поведiнки та iншими антисоцiальними проявами, надання допомоги прикордонникам в захистi державних кордонiв України, здiйснення охоронних функцiй з охорони державного, громадського та приватного майна громадян.
  
      -- Бiлгород-Днiстрове паланкове козацьке товариство.
   28 сiчня 1995 року отаманом Крайового товариства УЧПК Українського козацтва було дозволено Городецькому Леонiду Григоровичу (вiйськовому пенсiонеру) утворити Бiлгород-Днiстровську козацьку паланку УК.. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпiльського козацтва. 26 лютого 1995 року загальними зборами Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникiв було затверджено статут, згiдно якого Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне товариство пасiчникiв було складовою автономною, самодiяльною, самоконтрольованою регiональною паланкою (козацьким пiдроздiлом) в складi Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпiльського козацтва. Товариство наслiдувало iсторичнi традицiї Царичанського охочекомонного сердюцького полку Iвана Мазепи. Основна мета сучасного етапу дiяльностi товариства - становлення органiзацiйних низових структур в селах.
   З розколом обласної (крайової) органiзацiї УЧГПК на двi органiзацiї - Чорноморське Гуляйпiльське козацтво та Звичаєве козацтво, паланка отримала автономiю. 15 жовтня 1996 року Генеральною канцелярiєю Українського козацтва було пiдтверджено, що Бiлгород-Днiстровське мiжрайонне козацьке товариство пасiчникiв є складовою частиною мiжнародної, оборонно-спортивної, нацiонально-патрiотичної громадської органiзацiї УК i в практичнiй дiяльностi керується її статутом. Значковi кольори товариства чорно-жовтi.
   Форма паланкового товариства:
   - кашкети парадно-вихiднi старого зразку;
   - мундир i брюки парадно-вихiднi кольору морської хвилi;
   - мундир та спiдниця кольору морської хвилi;
   - сорочка захисного кольору;
   - сорочки бiлого кольору старого зразка;
   - пальто лiтнє офiцерське.
   Вiйськовi посадовi вiдзнаки згiдно iз Положенням УК про козацькi вiйськовi звання.
   2 вересня 1999 року товариство було легалiзовано районною державною адмiнiстрацiєю. Засновниками товариства стали Городецький Леонiд Григорович, Берлiзов Андрiй Максимович, Тимофєєв Валерiй Якович.
   В Бiлгород-Днiстровське паланкове козацьке товариство входять:
   Бiлгород-Днiстровський отаманський курiнь - м. Бiлгород-Днiстровський, смт. Сергiївка, с-ще Затока, сс. Шабо, Прибережне, Каролiно-Бугаз.
   Старокозацький курiнь - сс. Старокозаче, Козацьке, Удобне, Полянка, Петрiвка, Пiдгiрне, Зеленiвка. Отаман - Лiсiцин Iгор Михайлович.
   Руськоiванiвський-Волонтирiвський курiнь- сс. Руська Їванiвка, Дальнiчени , Володимирiвка, Чистоводне, Петропавлiвка, Волонтирiвка. Адамiвський курiнь - сс. Адамiвка, Овидiвка, Благодатне, Черкеси,
   Софiївка, Привiтне, Бритiвка, Вигiн , Розкiшне, Монашi, Долинiвка, Карналiївка, Олексiївка, Маразлiївка. Отаман - Тимофєєв Валерiй Якович.
   Краснокосянський курiнь - сс. Сухолужжя, Семенiвка, Пiвденне, Гончарiвка, Андрiївка, Молога, Випасне, Турлаки, Бикоза. Отаман - Кулик Василь Карпович.
   Приморський курiнь - сс. Приморське, Курортне, Бiленьке, Миколаївка, Вольне, Великомар'янiвка, Тузли, Широке, Дивiзiя, Костянтинiвка. Отаман - Патронsка Iван Федорович.
   Наказний Приднiстровський курiнь - с. Паланка, мм. Бендери, Тирасполь. Отаман - Чудак Микола.
   Загальна кiлькiсть членiв товариства -1399 чол.
   Вiд першого Гетьмана УК В'ячеслава Чорновiла група козакiв паланки отримала першi козацькi нагороди - Хрести з мечами (вони були зробленi з пластмаси, трималися на синiй стрiчцi, крiпилися швацькими шпильками); до речi в Українi тодi ще не було своїх державних нагород - орденiв та медалей. Першим в паланцi цей Хрест отримав Л. Городецький.
  
  
  
   Товариство органiзувало пункт козацького самозабезпечення, органiзовує можливiсть населенню (пенсiонерам, iнвалiдам, учасникам
   Грошовi надходження в бюджет товариства складаються з членських внескiв, якi визначенi зборами радонової Ради в розмiрi 2 гривнi 50 копiйок на рiк. На цi кошти здiйснюється аренда примiщень для паланкової канцелярiї, забезпечується дiяльнiсть перукарнi з безоплатним обслуговуванням пенсiонерiв, Iнвалiдiв, учасникiв бойових дiй, багатодiтних, дiтей-сирiт.
   Товариство в своїй дiяльностi керується законодавством України та Звичаєм Українського козацтва i є юридичним правонаступником Бiлгород-Днiстровського товариства пасiчникiв.
   Товариство має на метi:
  -- вiдродження традицiй та духу Українського козацтва;
  -- якiсний та кiлькiсний розвиток бджiльництва на основi досягнень
   науки та свiтового досвiду;
  -- органiзацiя ефективного ветеринарного нагляду за пасiками;
  
  
   209. Доручення-дозвiл УЧПГК вiд 28.01.1995. Архiв автора.
   210. Довiдка Генеральної канцелярiї УК вiд 15.10.1996. Архiв автора.
   211. Довiдка Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 02.09.1999. Архiв автора.
   212. Заява Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства вiд 23.02.1999. Архiв автора.
   213. Статут Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникiв. 1995. Архiв автора.
  -- контроль за рацiональним та обмеженим вживанням пестицидiв i
   гербiцидiв усiма господарствами в районах розташування козацьких пасiк;
  -- сприяння поширенню культивацiї медоносiв;
  -- забезпечення товариства ветеринарними препаратами та
   пасiчним реманентом;
  -- органiзацiя виробництва та збуту продуктiв бджiльництва;
  -- забезпечення належної охорони козачих кочових зборiв;
  -- органiзацiя та координацiя кочових таборiв та компанiй.
   Товариство функцiонує на засадах органiзацiйної та фiнансової
   самодiяльностi та самодостатностi.
   Товариство згiдно з своїми намiрами:
   - пропагує в суспiльствi козацький дух та козацький звичай, дiло пасiчне, господарську заможнiсть та вiльне пiдприємництво;
   - сприяє створенню нових пасiчних господарств;
   - органiзує бесiди та консультацiї, заохочує молодь до справ козацьких та пасiчних;
   - скликає належним чином Козацьке Коло, Старшинську Раду, бере участь в зборах, нарадах, конференцiях та семiнарах, пов'язаних з iнтересами товариства;
   - займається надбанням необхiдного для дiяльностi товариства майна, розпоряджується ним, займається виробничо-господарською закупiвельно-торгiвельною дiяльнiстю по забезпеченню виробництва продуктiв бджiльництва.
   - входить в договiрнi зносини з державними, кооперативними, приватними пiдприємствами та громадськими органiзацiями.
   Товариство користується правом юридичної особи, має свiй рахунок в Агропромбанкi "Україна", має свою печатку, штамп, бунчук та прапор. Кожен козак має посвiдчення Українського козацтва, ветеринарно-санiтарний паспорт пасiки. Паланковий отаман має власний значок-комишину, наказнi куренi мають вiдзнаки свого отамана.
   Реєстровими козаками товариства можуть бути громадяни, якi займаються бджiльництвом та подали заяву про вступ до Українського козацтва, визнають i дотримуються козацького звичаю, дотримуються норм цього Статуту, сплачують щорiчнi членськi внески.
   Асоцiйованими членами товариства можуть бути пасiчники, котрi визнають Статут товариства, сплачують членськi внески, але не оформили заяви про вступ до козацтва.
   Реєстровий козак товариства зобов'язаний:
   - виконувати мiсiю захисника вiри Христової, заступника народної долi, бути опорою своїм товаришам;
   - пропагувати iдеї народного козацтва, значення козацьких товариств, заохочувати людей до козацького громадського самоврядування;
   - шанувати свою виборну Старшину, Отамана, коритися бiльшостi козакiв, пiдлягати контролю Характерної Ради, надавати потрiбну їй iнформацiю та допомогу;
   - будувати заможне життя без гноблення чужої долi;
   - берегти природу, дотримуватися в бджiльництвi зоотехнiчних та ветеринарно-санiтарних норм;
   - мати зброю, берегти її, користуватися лише задля своєї та громадської оборони, коли другого рятунку нема;
   - виконувати правила кочових походiв, узгоджувати з становим товариством порядок розмiщення в таборах.
   Структура:
   - контрольнi управи - Козацьке Коло, Чорна Рада;
   - старшина товариства - паланковий отаман (отаман товариства), становий (ройовий низового осередка товариства), наказний курiнний.
   Пiзнiше статут було дороблено i доповнено.
   10 березня 1996 року дороблений Статут був ухвалений установчо-виборчими зборами Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства пасiчникiв.
   Товариство, згiдно Статуту, має на метi:
   - вiдродження та забезпечення традицiй та духу Українського козацтва, сприяння розбудовi суверенної України, вiдродження прогресивних козацьких традицiй;
   - захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу;
   - забезпечення матерiального добробуту козацьких родин за рахунок якiсного та кiлькiсного розвитку бджiльницького промислу з використанням досягнень науки та свiтового досвiду;
   - органiзацiю взаємодопомоги в товариствi по забезпеченню матерiально-фiнансових потреб козацьких родин;
   - органiзацiю ефективного забезпечення козацьких пасiк;
   - органiзацiю ефективного ветеринарного нагляду за санiтарним станом усiх пасiк в регiонi розташування козацьких пасiк;
   - органiзацiю рацiонального виробництва та допомоги при визначеннi ринкiв збуту продуктiв бджiльництва;
   - органiзацiю контролю за вживанням пестицидiв та гербiцидiв господарствами в районах розташування козацьких пасiк;
   - створення некомерцiйних пунктiв самозабезпечення членiв товариства ветеринарними препаратами та пасiчним реманентом, а також необхiдною козацькою амунiцiєю;
   - сприяння поширенню медоносiв, культивацiї багаторiчних насаджень, збереження та охорону природи;
   - забезпечення необхiдної самоохорони козачих кочових зборiв та компанiї.
   Товариство згiдно з своїми намiрами:
   - пропагує в суспiльствi козацький дух та козацький звичай, дiло пасiчне, господарську заможнiсть та вiльне пiдприємництво;
   - сприяє створенню та збереженню козацьких пасiчних господарств;
   - органiзує бесiди та консультацiї по звичаєвому праву, по пасiчному промислу;
   - заохочує до козацької справи чесних та порядних людей, заохочує молодь до козацьких заходiв, виховуючи в них почуття нацiональної гордостi;
   - скликає належним ином Козацький Круг, Старшинську Раду, бере участь в зборах, нарадах, конференцiях та семiнарах, пов'язаних з iнтересами товариства;
   - займається надбанням необхiдного для дiяльностi товариства майна, розпоряджується ним, займається виробничо-господарською, закупiвельно-забезпечувальною дiяльнiстю по забезпеченню й сприянню козацької справи;
   - займається благочинними демпiнговими акцiями з розпродажу продуктiв бджiльництва, якi використовуються в апiтерапiї заради генетичного оздоровлення української нацiї.
  
   Програма Козацького товариства:
   - об'єднання виконавчих структур мiста та району для вирiшення проблем зайнятостi населення та для зменшення бюрократичних витрат;
   - створення на базi дiючих пiдприємств мiста сiльськогосподарських бригад самозабезпечення, вiдродження систем риборозведення в єриках Шаболата та в Днiстровських плавнях;
   - створення ферми з розведення страусiв на основi бiзнес-плану та iснуючих технологiчних лiнiй м'ясокомбiната;
   - створення лiтнiх дитячих та юнацьких таборiв працi i вiдпочинку на кошти мiжнародної програми ЮНЕСКО для скаутського руху;
   - кооперацiя з сусiднiми районами для заснування акцiонерного позабюджетного фонду на будiвництво газопроводу;
   - будiвництво протягом трьох мiсяцiв платформ та залiзничного переїзду в районах вул. Сонячної та Пiвденної;
   - створення вiльного вiд посередникiв ринку "Козацький привоз" та козацьких некомерцiйних магазинiв розпродажу товарiв першої необхiдностi для пiльгового контингенту населення мiста;
   - створення пенiтенцiарної системи на основi самоврядування та самозабезпечення для використання трудового та духовного потенцiалу мiлких правопорушникiв;
   - надання пiльгових можливостей козацькому товариству для забезпечення
   населення дешевим та високоякiсним вугiллям по цiнам собiвартостi;
   - першочергове надання соцiальних гарантiй лiквiдаторам аварiї на ЧАЕС,
   Iнвалiдам та ветеранам воєн, пенсiонерам та багатодiтним.
   В Бiлгород-Днiстровське паланкове козацьке товариство входять:214
   Бiлгород-Днiстровський отаманський курiнь + 5 джур:
   м. Бiлгород-Днiстровський 181 чол. козакiв,
   с. Шабо 18 чол.,
   смт. Сергiївка 15 чол.,
   с. Затока i Прибережне 7 чол.,
   с. Каролiно-Бугаз 2 чол.
   Старокозацький курiнь:
   с. Старокозаче 18 чол. + 48 джур + 36 дан,
   с. Козацьке 8 чол.,
   с. Удобне 8 чол.,
   с. Полянка 2 чол.,
   с. Петрiвка 7 чол.,
   с. Пiдгорне 3 чол.,
   с. Зеленiвка 2 чол.
   Отаман - Лiсiцин Iгор Михайлович.
   Руськоїванiвський-Волонтирiвський курiнь:
   с. Руська Їванiвка 35 чол.,
   с. Дальнiчени 5 чол.,
   с. Володимирiвка 7 чол.,
   с. Чистоводне 5 чол.,
  
   214. Чисельний реєстр Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства станом на 2000. Архiв автора.
   с. Петропавлiвка 2 чол.,
   с. Волонтирiвка 1 чол.
   Адамiвський курiнь:
   с. Адамiвка 36 чол. + 56 джур + 60 дан. с. Овидiвка 2 чол.,
   с.Благодатне 8 чол.,
   с. Черкеси 2 чол.,
   с. Софiївка 8 чол.,
   с. Привiтне 3 чол.,
   с. Бритiвка 16 чол.,
   с. Вигiн 5 чол.,
   с. Розкiшне 8 чол.,
   с. Монашi 12 чол.,
   с. Долинiвка 5 чол.,
   с. Карналiївка 5 чол.,
   с. Олексiївна 4 чол.,
   с. Маразлiївка 1 чол.
   Отаман - Тимофєєв Валерiй Якович.
   Краснокосянський курiнь:
   с. Сухолужжя 3 чол.,
   с. Семенiвка 6 чол.,
   с. Пiвденне 6 чол.,
   с. Гончарiвка 2 чол.,
   с. Андрiївка 5 чол.,
   с. Молога 8 чол.,
   с. Випасне 8 чол.,
   с. Турлаки 4 чол.,
   с. Бикоза 1 чол.
   Отаман - Кулик Василь Карпович.
   Приморський курiнь:
   с. Приморське 8 чол.,
   с. Курортне 10 чол.,
   с. Бiленьке 3 чол.,
   с. Миколаївка 7 чол.,
   с. Вольне 3 чол.,
   с.Великомар'янiвка 5 чол.,
   с. Тузли 5 чол.,
   с. Широке 5 чол.,
   с. Дивiзiя 23 чол.,
   с. Костянтинiвка 10 чол.
   Отаман - Патронка Iван Федорович.
   Наказний Приднiстровський курiнь:
   с. Паланка
   м. Бендери
   м. Тирасполь
  
   * Посвята до козацтва.219
   Виборний:
  -- Панове товариство! Шановна громадо!
   До братства нашого козацького пристали зi своєю долею, духом i тiлом множити честь i рiд наш i силу i славу, - новiї товаришi - братiя.
  
  
   217. Вiдповiдь на звернення Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства вiд 01.12.1998. Архiв автора.
   218. Витяг з положення про козацькi вiйськовi звання вiд 25.06.1998. Архiв автора.
   219. Посвята до козацтва Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства. Архiв автора.
   За їхньою та нашою згодою хай присягнуться на вiрнiсть нашому товариству.
   До посвяти просимо (далi iм'я, прiзвище).
   Виборний:
  -- Пiдiйди до святого Отця.
   Священик:
  -- Перехрестись тричi i поцiлуй образ Богородицi, покровительки нашої.
   Новак хреститься тричi, цiлує iкону.
   Священик:
   - Благословляю!
   Виборний:
   - Вiзьми текст посвятної присяги до правицi, руку вiд серця поклади на священе письмо Нового завiту. Присягнися братiї. Кидай свою долю.
   Новак зачитує текст.
   - На вiрнiсть Боговi задля добра i слави України присягаюся товариству!
   Виборний:
   - Вклонися трикрат товариству. Знiми шапку.
   Той кланяється.
   Виборний:
   - Iди до Сiчi!
   Той iде до осавула, осавул покриває рушником праве плече новака. Виймає шаблю, кладе гострим боком зовнi на плече i промовляє:
   - Тепер ти рiвний серед рiвних в сiм'ї козакiв. Цiлуй козацьку зброю i козацьку хоругву, прапор товариства.
   Хорунжий покриває новака прапором, той схиляється в колiнi, торкається з прапором разом.
   Виборний:
   - На пам'ять роби вiдтиск гулого пальця правицi на окладi Євангелiя. Засвiдчуй.
   Новак змочує в чорнилi палець, робе вiдтиск.
   Виборний:
   - На хлiб i сiль вiд товариства!
   Обозний пригощає новака окрайцем хлiба i сiллю кажучи:
   - Треба буде, - подiлимось, треба буде, -поможемо.
   Виборний:
   - Iди до отамана.
   Отаман вручає новаку колодач кажучи:
   - Це тобi, щоб примножилась сила, а честь та славу здобувати будемо разом. Прикрий лiвицею лоба.
   Отаман перехрещує новака перначем кажучи:
   - Хай бiс тебе не бере, iди собi з Богом.
   Новак повертається до громади, оголює колодач, хрестить над головою коло i вигукує, пiднявши колодач:
   - Слава козакам! Слава Українi!
   Новак проходе крiзь шалевий вiнок, пiднявши колодач. Його зустрiчає козак з компанiєю, дає попити, кажучи:
   - Приставай до компанiї.
   Його вiтають Старiйшини i Старшина.
   Отаман каже вручаючи новаку колодач:
   - Це тобi щоб примножиласть сила, а честь та славу здобудемо разом.
   Наказує:
   - Прикрий лiвицею лоба.
   Хрестить новака перначем, кажучи:
   Хай бiс тебе не бере, iди собi з Богом!
  
  
   Справи козацтва висвiтлено у протоколах звiтних зборiв товариства, та майже щомiсячно отаман товариства iнформує мiсцевi засоби iнформацiї про дiяльнiсть товариства:
   1995 рiк. Один з видiв дiяльностi - благодiйнi акцiї. Було проведено благодiйнi козацькi розпродажi лiкарських медикаментiв вищого ґатунку по цiнах вдвiчi нижчими вiд ринкових на Грецькiй площi в мiстi Одесi.
   1996. Перший раз товариство було представлене на Великiй Радi Українського козацтва на Покрову в Києвi. Фiнансове становище тяжке: внески ледве покрили видатки. Товариство не мало iнших, окрiм внескiв, прибуткiв - цього було недостатньо для перспективного розвитку.
   1997 рiк. Придбано однострої та виготовлено козацькi хоругви. Створено духовий оркестр. Була спроба створити ринок "Козацький привоз. Спiвпрацювали з Луганськими козацькими товариствами. Рiшенням крайового отамана Луганщини паном-товаришем Дудником було вислано товариству для забезпечення пенсiонерiв, Iнвалiдiв, багатодiтних, учасникiв бойовик дiй та Iншого пiльгового контингенту населення мiста та району високоякiсне вугiлля, цiною на 25% нижче прейскуранта
   1999 рiк. За рiк змiнилася кардинально ситуацiя. В регiонi вiдбулася демонополiзацiя послуг пасiчникам. Вже бiльше пiвроку iснує "Уголок пчеловода" в магазинi "Спорттовари" в Бiлгородi-Днiстровському. Став торгувати неофiцiйно iнший. Товариство перестало бути монополiстом на ринку послуг пасiчникам. Це призвело до зменшень надходження внескiв до товариства. Козацтво, яке забезпечувало можливiсть вижити, було порятунком для товариства пасiчникiв. Функцiонувала ремонтно-будiвельна група для обслуговування iнвалiдiв-пенсiонерiв по собiвартостi. Для обслуговування цих проектiв створено i оформлено пiдприємство "Козацька справа".
   1998 рiк. Виконуючи Указ Президента "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва" Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство вирiшило увiковiчити пам'ять полеглих козакiв, якi загинули за визволення цього краю. Для цього було запропоновано встановити пам'ятник у виглядi чорних гранiтових каменiв iз зображенням у бiлому мармурi православного та козацького хрестiв перед алтарем зруйнованої турками християнської церкви на територiї Бiлгород-Днiстровської фортецi. Дiйсно, запорiзькi та українськi козаки неодноразово брали штурмом Акерманську фортецю, яка знаходилася пiд владою туркiв (1517, 1541, 1574, 1575-1576, 1589, 1595, 1609, 1621, 1659, 1664. 1671, 1673. 1684, 1686, 1691, 1693 роках). В районi Акерману вiдомо декiлька козацьких поселень. Окрiм того, при захватi Акерману у 1787 роцi росiйськими вiйськами, в їхньому складi, окрiм донських козакiв, приймали участь i бурськi українськi козаки. На встановлення пам'ятника дали згоду начальник управлiння охорони нерухомих об'єктiв культурної спадщини В.Палiєнко, завiдуюча вiддiлом археологiї Пiвнiчно-захiдного Причорномор'я iнституту археологiї НАНУ Т.Самойлова. Згiдно з попередньою домовленiстю з мiськвиконкомом та православною церквою у мiстi було проведено хресний хiд для освячення цього пам'ятника. Це дiйство зiвпало з святом пасiчникiв - Святом Спаса, а також з Днем Незалежностi України. Козацьке товариство активно приймало участь у проведеннi свят. Це було висвiтлено в мiськiй пресi.
   З'явилися негаразди з узгодженням дiяльностi мiж паланковим товариством i їхнiми автономним мiським козацьким Кошем. Виникли великi проблеми з ринком "Козацький привоз". Було вкладено в дiло багато коштiв, але все зупинилося "нагорi".
   31 жовтня делегацiя з 60-ти чоловiк була на Великiй Радi в Києвi, на виборах нового гетьмана. Козаки повезли з собою 20-теро дiтей. Ця поїздка до Києва стала поштовхом до розвитку джурового руху в Адамiвцi. Зараз цi дiти, прекрасно екiпiрованi, морально готовi до козацької справи. Водночас заглохла робота з джурами в Випасному, де козацькою роботою завiдував Валерiй Гавриленко. Вiн поступив в вiйськову Академiю в Києвi. Зараз, за допомогою козака товариства пасiчникiв, депутата райради Iвана Хоменка, вдалося залучити до цiєї справи вчителя цiєї ж школи i дiяльнiсть осередка джурового вiдновилась. Створювалися школи джур на Вигонi та Байрамчi. В Старокозаччому дiяла школа джур курiнного отамана Лiсiцина Iгоря Михайловича. Ним розроблено положення про козацький роз'їзд. Ця розробка оцiнена Генеральною канцелярiєю як така, що не потребує опрацювання. Це саме i щодо розробок по джуровiй програмi. Кличуть товариство до школи, як це трапилося в Костянтинiвцi. Там попередньо була наведена вiдповiдна робота наказного осавула роз'їздної служби Анатолiя Майстра. Пiсля бесiди з школярами зiбралися жителi села, козаки мали з ними бесiду. Пiсля вiзиту козакiв там створена народна дружина козацького роз'їзду, яка взялась утримувати на основi самоврядування громадський правопорядок в селi. Членам цiєї дружини виданi посвiдчення позаштатних працiвникiв мiлiцiї.
   1999 рiк. З'явилася кiнноспортивна група, тренером якої працює Невольниченко Юрiй Олексiйович. Вона знаходиться в Старокозачому колгоспi "Вiльне козацтво". Олексiй Невольниченко один з перших в Українi став на шлях вiдродження козацтва. Сам з старовинного козацького роду, майстер спорту мiжнародного класу з кiнного спорту, талановитий тренер, серцем i душею вiдданий козацькiй справi.
   26.II.2001 року Старшинською Радою була затверджена програма дiяльностi Б-Днiстровського мiжрайонного (паланкового) козацького товариства:
   26.II.2001 року Старшинською Радою була затверджена програма дiяльностi Б-Днiстровського мiжрайонного (паланкового) козацького товариства.246
   1. Продовжувати виконання програми козацько-лицарського виховання в сiльських школах: Староцаричанськiй, Адамiвськiй, Молозькiй. Залучити до цiєї програми Староказацьку школу пiсля примусової перерви, пов'язаної з вiд'їздом з села осавула Лiсi цина.
   2. Добитися збереження права носити iснуючi в товариствi однострої, встановленi в часи гетьманства Муляви. Добиватися поновлення iсторичної традицiї українських козакiв визначати лише виборнi посади.
   3. Якщо є кандидат з козакiв на посаду "воєнрука", то людина, яка не займається вiйськово-патрiотичним вихованням, а лише викладає предмет, повинна пiдлягати конкурснiй переатестацiї достроково до укладеного контракту.
   4. Визначити правовi засади шефського контроля козакiв над вiйськовослужбовцями строкової служби задля лiквiдацiї в армiї "дiдовщини", поборiв, корупцiї, крадiжок продовольства в столових, кухнях та на складах в бригадi Б-Днiстровського гарнiзону.
   5. Передати на додатковiй громадськiй контроль Б-Днiстровському мiжрайонному козацькому товариству прокордонну з Молдовою смугу шириною в 20км в Б-Днiстровському районi.
   У випадку виявлення контрабанди залишати в розпорядженнi козацької громади 10% конфiсковано товару.
   Надати спецiально пiдготовленим козакам товариства затримувати для перевiрки вiдповiдностi декларацiям вантажiв, якi вже пройшли митний контроль (для лiквiдацiї корупцiї на митницях).
   Надати козацьким народним дружинам, козацьким роз'їздам статуту позаштатних спiвробiтникiв МВС.
   6. Передати Б-Днiстровському кошовому товариству в розпорядження охорону та рекреацiю природного середовища Заднiстровських плавнiв, територiї колишнього поселення Мокрi Чаїри.
   7. Вiдновити зруйнований антиукраїнською мiсцевою владою в 1999 роцi встановлений пам'ятний знак на мiсцi православної козацької церкви в Б-Днiстровськiй фортецi.
   8. Надати статуту iсторичної пам'ятки козацькому престолу-хресту козацької новобогородицької слободи в с. Нова Царичанка.
   9. Надати козакам Б-Днiстровського мiжрайонного i кошового товариства право шефства над фортецею, грецькою (Iвано-Предтеченською) церквою у м. Бiлгород-Днiстровському.
   10. Упорядкувати козацькi лицарськi та родовi намогильники та козацькi хрести на цвинтарях сiл Старокозаче та Стара Царичанка.
  
  
   246. Програма дiяльностi Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 26.02.2001. Архiв автора.
   11. Надати програми козацько-лицарського виховання розробленiй полковником В. Тимофєєвим, статуту обов'язкової для вiйськово-патрiотичного виховання серед учнiвської (шкiльної) молодi, фiнансувати роботу керiвникiв джурових шкiл в системi Б-Днiстровського райВОО.
   12. Надати (узаконити) статус "козацький" церковному хору Покровської церкви села Стара Царичанка з врученням регенту хора вiдповiдної грамоти.
   13. Дослiдити iсторiю Заднiстрового та Задунайського козацтва з турецьких та румунських архiвних джерел (використовуючи через Iнтернет фонди Стамбульської та Бухарестської нацiональної бiблiотек).
   14. Ввести вимогу про призначення на посаду викладача допризовної пiдготовки в школах членiв козацьких органiзацiй, або таких, якi отримали рекомендацiю-характеристику вiд козацької нацiонально-патрiотичної органiзiцiї.
   15. Здiйснювати видання лiтератури з iсторiї та розвитку сучасного Заднiстрового козацтва.
   16. Забезпечити пiдготовку та випуск в друк кольорових портретiв гетьманiв України та героїв боротьби за свободу i незалежнiсть України, визначних полiтичних громадських дiячив i дiячив мистецтва, культури та лiтератури (для шкiл, вiйськових свiтлиць).
   17. Створити короткометражнi документальнi фiльми з всесвiтньої iсторiї козацтва, українського козацтва, сiчового стрiлецтва УПА.
   18. Ввести в с. Стара Царичанка Б-Днiстровського району штатну посаду iнструктора-тренера верхової їзди при вiддiлi молодiжної полiтики та спорту райадмiнiстрацiї.
   19. Внести до туристичних маршрутiв Б-Днiстровську фортецю, залишки села Мокрi Чаїри, огляд єрикiв i плавнiв, де господарювали на ловах козаки Заднiстров'я.
   20. Створити сiтку некомерцiйних пунктiв козацького самозабезпечення товарами народного споживання за цiнами собiвартостi (положення розроблене Б-Днiстровськими мiжрайонним та кошовими козацтвом.
   21. Iнвестувати вiтчизняними кредиторами на основi бiзнес-проекту освоєння єрикiв та озер Днiстровських плавень, а також озера Шаболат для вiдновлення iсторичних козацьких ловiв та розведення кефалi i лобаса.
   22. Пiдготувати i видати книгу-посiбник по конярству, верховiй виїздцi, по виготовленню збруї, сiдел та упряжi.
   23. Профiнансувати розробку програми, функцiонування заповiдника на мiсцi колишнього козацького поселення Мокрi Чаїри в плавнях Днiстровського лиману.
   24. Пiдтримати матерiально i органiзацiйно дiяльнiсть наказного Приднiстровського козацького куреня Б-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства в мiстах Бендери та Тирасполь Молдови.
   Вiдповiдно з рiшенням зборiв Старшинської Ради Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства козака Чудака Миколу Дмитровича призначено наказним курiнним отаманом на створення куреня Українського козацтва в мiстах Бендери та Тирасполi, а також в околичних селах Приднiстров'я та Заднiстров'я в мiсцях iсторичного заселення Молдови українськими козаками.
  
  
   Адамiвський курiнь Українського козацтва.
   У 1994 роцi було засновано Адамiвський курiнь Українського козацтва - автономний осередок добровiльної козацької дружини з охорони громадського порядку у складi Бiлгород-Днiстровської паланки.
  
   Згiдно зi Статутом Українського козацтва,254 Указом Президента України вiд 4.01.1995 року N14/95 "Про вiдродження iсторико-культурних та господарських традицiй Українського козацтва", Законом України "Про об'єднання громадян" на територiї Адамiвської сiльської ради у березнi 1996 року було юридично оформлено первинне козацьке товариство - Адамiвський курiнь Українського козацтва на чолi з курiнним отаманом Тимофєєвим Валерiєм Яковичем - капiтаном запасу Збройних Сил України. Адамiвськiй курiнь УК пiдпорядковано Бiлгород-Днiстровському мiжрайоновому козацькому товариству (створений курiнь був ще на початку 1994 року як добровiльна козацька дружина з охорони громадського порядку).
   Мета дiяльностi Адамiвського ПКТ (згiдно зi статутом УК) - забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i фiзичного здоров'я населення, сприяння розбудовi України як суверенної держави, держави самостiйної та незалежної, демократичної i правової, вiдродження української, за своєю суттю - козацької нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в її козацькому варiантi, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови та культури.
   Одне з основних завдань Адамiвського ПКТ: згiдно з п.2.2.3. Статуту УК - сприяння всiм державним органам у забезпеченнi нацiональнiй безпеки України та її державних iнтересiв, пiдтримка громадського порядку, боротьба iз злочиннiстю та правопорушеннями, здiйснення охоронної дiяльностi, допомоги державним органам у лiквiдацiї надзвичайних ситуацiй; згiдно з п.2.5. Статуту УК - спiвпраця з установами, органiзацiями та вiйськовими щодо вiйськово-патрiотичного виховання, в пiдготовцi юнакiв до вiйськової служби та роботи у правоохоронних органах. Це завдання здiйснюється шляхом створення законних пiдроздiлiв Українського козацтва - Добровiльної народної дружини - Адамiвського курiня Українського козацтва.
   Засновниками Адамiвського курiня були Тимофєєв Валерiй Якович, Маринеску Микола Костянтинович, Козубенко В'ячеслав Олександрович.255
   11 сiчня 2000 року засновниками куреня було подано заяву на реєстрацiю своєї громадської органiзацiї.256
  
  
   254. Статут Адамiвського куреня вiд 15.06.1998. Архiв автора.
   255. Заява засновникiв Адамiвського куреня вiд 11.01.2000. Архiв автора.
   256. Заява засновникiв Адамiвського куреня вiд 11.01.2000. Архiв автора.
   28.02.2000 року у вiдповiдностi зi ст. 14 Закону України "Про об'єднання громадян" Адамiвський курiнь Українського козацтва легалiзовано шляхом письмового повiдомлення районною державною адмiнiстрацiєю i в книзi облiку громадських органiзацiй значиться за N1.257
  
   Список козакiв станом на 23.08.1998 року.
   1.Тимофєєв Валерiй Якович. 2.Козаченко Олександр Iванович.
   3.Маринеску Микола Костянтинович. 4.Редько Анатолiй Сидорович. 5.Чеботюк Олександр Михайлович. 6.Бiлоус Василь Iванович. 7.Козубенко Феодосiй Iванович. 8.Козубенко В'ячеслав Олександрович. 9.Гончаров Вiктор Якович. 10.Лаврiненко Юрiй Iванович. 11.Подолько Сергiй Миколайович. 12.Козаченко Олександр Антонович. 13.Деревенча В'ячеслав Iллiч. 14.Огорожа Iгор Федорович. 15.Лазуренко Дмитро Степанович. 16.Макаренко Федiр Васильович. 17.Макаренко Сергiй Федорович. 18.Редько Сергiй Анатолiйович. 19.Харченко Олександр Iванович. 20.Куликов Руслан Костянтинович. 21.Гуцан Валерiй Тимофiйович.
  
   У 1998 роцi Тимофєєвим В.Я., який на той час був Адамiвським сiльським головою, було юридично оформлено на територiї Адамiвської сiльської ради народну козацьку дружину, яка була створена ще у 1994 роцi i працювала разом iз козаками Заднiстрового козацтва. Адамiвська козацька дружина приймала активну участь у збройному супротивi молдавським волонтерам (грабiжницькi наскоки пiд час Приднiстровської вiйни та територiю Бiлгород-Днiстровського району з боку Молдови, зокрема на СТФ). Тимофєєвим В.Я., було також створено школу козацько-лицарського виховання на базi Адамiвської ЗОШ I-II ступеня, яка стала однiєю з не багатьох шкiл такого типу на теренах сучасної України.
  
   У 1998 роцi було вирiшено юридично оформити на територiї Адамiвської сiльської ради народну козацьку дружину, яка була створена в 1994 роцi i працювала разом iз козаками Заднiстрового козацтва. На той час Адамiвським сiльським головою був Тимофєєв В.Я. 4.03.1998 року ХХУ сесiя ХХII скликання Адамiвської сiльської ради, заслухавши iнформацiю голови сiльської ради про створення дружини, вирiшила:
   - затвердити список кандидатiв у козачу народну дружину по охоронi громадського порядку;
   - головi Адамiвської сiльської ради Тимофєєву В.Я. укласти договiр з отаманом Заднiстрового козацтва про екiпiровку народної дружини;
   - з коштiв Адамiвської сiльської ради видiлити грошi у сумi 500 грн. задля закупки амунiцiї;
   - начальнику ПСО КСГП iм. Шевченка розробити план роботи дружини по охоронi громадського порядку;
  -- головам КСГП iм.. Шевченка та "Промiнь" вжити заходiв по матерiальному стимулюванню дружинникiв-козакiв.258
   Але пройшли вибори сiльського голови, було обрано iншого, i
   одразу з'явились проблеми. Коли козаки попросили дати у використання примiщення ФАПу с.Благодатного пiд кабiнет Добровiльної народної дружини - Благодатненського стану Українського козацтва (у жовтнi 1997 року Благодатненський ФАП, у зв'язку iз аварiйним станом печi, було переведено тимчасово до примiщення школи; козаки зобов'язалися провести капiтальний ремонт й за це просили лише один кабiнет з чотирьох; у 1999 роцi сiльрада цей ФАП за борги продала коопторгу, той продав у 2000 роцi примiщення приватному пiдприємцю; так село лишилося ФАПа), їм вiдмовили.259
   Козаки звернулись за допомогою до голови Бiлгород-Днiстровської районної ради В.I.Майстро. Вiдповiдь була така: "Ознайомившись з Вашим листом, Бiлгород-Днiстровська районна рада висловлює свою повагу до дiяльностi Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства по вiдродженню прогресивних козацьких звичаїв українського
  
   257. Рiшення виконкому Адамiвської сiльської ради вiд 28.02.2000. Архiв автора.
   258. Виписка з рiшення ХХУ сесiї ХХII скликання Адамiвської сiльської ради вiд 04.03.1998. Архiв автора.
   259. Прохання Адамiвського куреня вiд 22.06.1998. Архiв автора.
   народу, плiдному спiвробiтництву з органами мiсцевого самоврядування. Вiдрадно, що мiжрайонне козацьке товариство i Адамiвський курiнь УК метою своєї дiяльностi ставить сприяння мiсцевим органам влади в забезпеченнi громадського порядку, боротьби iз злочиннiстю i правопорушеннями. Схвалюємо i пiдтримуємо цi починання. Стосовно матерiально-технiчного забезпечення дiяльностi Адамiвського курiня УК радимо Вам бiльш конкретно визначити його потреби i звернутися за допомогою до керiвництва пiдприємств, розташованих на територiї Адамiвської сiльської Ради".260

10.3. Козаки Адамiвського курiня.

  
   Список козакiв станом на 23.08.1998 року.
   1. Тимофєєв Валерiй Якович.
   2. Козаченко Олександр Iванович.
   3. Маринеску Микола Костянтинович.
   4. Редько Анатолiй Сидорович.
   5. Чеботюк Олександр Михайлович.
   6. Бiлоус Василь Iванович.
   7. Козубенко Феодосiй Iванович.
   8. Козубенко В'ячеслав Олександрович.
   9. Гончаров Вiктор Якович.
   10. Лаврiненко Юрiй Iванович.
   11. Подолько Сергiй Миколайович.
   12. Козаченко Олександр Антонович.
   13. Деревенча В'ячеслав Iллiч.
   14. Огорожа Iгор Федорович.
   15. Лазуренко Дмитро Степанович.
   16. Макаренко Федiр Васильович.
   17. Макаренко Сергiй Федорович.
   18. Редько Сергiй Анатолiйович.
   19. Харченко Олександр Iванович.
   20. Куликов Руслан Костянтинович.
   21. Гуцан Валерiй Тимофiйович.261
  
  
  
   . Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш.
   У березнi 1997 року отаманом Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв паном Л.Г.Городецьким було запропоновано створити автономний мiський козацький Кiш, який органiзацiйно буде входити до товариства. Було подано заяву виконавчому комiтету мiської ради народних депутатiв про легалiзацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Коша. В узгодженнi з ст.14 Закону "Про об'єднання громадян", Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш був легалiзовний шляхом письмового повiдомлення. В книзi облiку органiзацiй числиться за N46 вiд 22.05.1997 року. Спiвзасновниками стали Скляренко М.П., Вiтряк М.К., Устименко Б.!., Черв'як 0.0., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко I.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.I., Лiсiцин I.М., Павлюк В.В. Виборним отаманом Кошу було затверджено Скляренка Михайла Петровича, виборним кошовим писарем - Черв'яка Олександра Олександровича. 21.01.1999 року був зареєстрований Бiлгород-Днiстровською мiською радою статут Коша, згiдно якого Бiлгород-Днiстровський козацький Кiш є добровiльна, незалежна громадська органiзацiя козацтва України, що виникла в результатi вiльного волевиявлення громадян, якi об'єдналися на грунтi загальностi iнтересiв. Є складовою частиною Одеської крайової органiзацiї Українського Чорноморського козацтва. Метою дiяльностi є сприяння розбудовi України як суверенної держави, вiдродження прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, захист полiтичних, еконмiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   Бiлгород-Днiстровський козацький Кiш є добровiльна, незалежна громадська органiзацiя козацтва України, що виникло в результатi вiльного волевиявлення громадян, якi об'єдналися на грунтi загальностi iнтересiв. Є складовою частиною Одеської крайової органiзацiї Українського Чорноморського козацтва.
   Мета та основнi завдання.
   Метою дiяльностi є сприяння розбудовi України як суверенної держави, вiдродження прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, захист полiтичних, еконмiчних, культурних тв iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
  
  
   135. Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв вiд 03.1997. Архiв автора.
   136. Свiдоцтво про реєстрацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу. Архiв автора.
   137. Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу вiд 01.03.1998. Архiв автора.
   138. Скляренко М.П. Бiографiя. Архiв автора.
   139. Статут Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   Сприяння всiм державним органам у забезпеченнi нацiональної безпеки України та пiдтримцi громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю та правопорушеннями, здiйснення охоронної дiяльностi.
   Сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськового вишколу українських козакiв, сприяння розбудовi Збройних Сил України.
   Проведення заходiв природничо-охоронного характеру та ефективних форм захисту навколишнього середовища.
   Захист законних iнтенресiв Українського козацтва та його членiв у державних i громадських органiзацiях, та пiклування про їх безпеку.
   Проведення виховнї роботи серед юнацтва i молодi, створення та органiзацiя дитячих, юнацьких i молодiжних козацьких органiзацiй, товариств, шкiл, iнших навчальних закладiв, таборiв.
   Створення вiдповiдно до законодавства України козацьких селянських (фермерських) господарств, кооперативiв, промислiв тощо.
   Здiйснення господарської дiяльностi та iншої комерцiйної дiяльностi шляхом створення госпрозрахункових установ та органiзацiй, заснування пiдприємств iз статутом юридичної особи.
   Органiзацiя центрiв фiзичного виховання та рiзноманiтних спортивних секцiй.
   Вiдновлення козацьких поховань, допомога у вiдновленнi пам'яток iсторiї та культури.
   Умови i порядок прийому в козаки.
   Дiйсним козаком Українського козацтва має право бути громадянин України з 17-рiчного вiку, який пройшов випробувальний термiн в один рiк i виявив себе як такий, що має глибокi українськi патрiотичнi переконання.
   За вагомий внесок у розвиток Українського козацтва випробувальний термiн може бути зменшений до 6 мiсяцiв, а тi, якi виявили себе активними провiдниками української козацької iдеї, можуть прийматися без випробувального термiну.
   Права та обов'язки козакiв.
   Козаки мають право:
   Вирiшального голосу на козацьких Радах.
   Обирати i бути обраним до керiвних органiв.
   Вносити на розгляд питання про дiяльнiсть Українського козацтва.
   Козак зобов'язаний:
   Виконувати Постанови та рiшення Гетьмана, накази своїх Отаманiв i Старшин.
   Сплачувати вступнi та членськi внески.
   Дотримуючись здорового способу життя, пiклуватися про родину, сiм'ю i дiтей, плекати поколiння духовно здоровим, морально та фiзично загартованим, вiдданим Українi та українському народовi.
   Зберiгати i розвивати прогресивнi українськi козацькi звичаї та традицiї.
   Бути провiдником християнської моралi.
   Структура козацького Кошу:
   Вищим органом самоврядування Коша є Кошова Рада, до якої входять делегати вiд усiх пiдроздiлiв i скликається двiчi на рiк, на якiй вирiшується питання.
   Рада обирає старшину Коша - отамана, суддю, писаря, осавула, контрольно-ревiзiйну iнспекцiю, яка складається з най досвiдчених козакiв, з незаперечним авторитетом серед козакiв.
   Дає отаману i старшинi наказ на рiк.
   Визначає i затверджує завдання i напрямки дiяльностi Коша.
   Затверджує положення Статуту Коша, вносить до нього змiни i доповнення.
   Козацький Кiш має структуру згiдно з Статутом Українського козацтва:
   - первинним пiдроздiлом вiйськово-патрiотичного вишколу та господарської структури є застава - не менш 3-х козакiв;
   - застави об'єднуються в рої; рої в загони; загони в сотнi; сотнi в куренi; куренi в Кош.
   Курiннi отамани обираються на своїх радах, а також курiнний писар (заступник курiнного отамана):
   - вони ведуть персональний облiк членiв, приймають членськi внески;
  -- звiтують перед кошовим отаманом та кошовою старшиною;
  -- мають право вносити пропозицiї щодо змiн та доповнень до
   Статуту Коша;
  -- курiнний отаман входить до Ради отаманiв Коша;
  -- спiвпрацюють з отаманом та старшиною Коша.
   Право оперативного управлiння коштами та майном належить
   першiй посадовiй особi - Отаману.
   Вiдповiдальнiсть за облiк, зберiгання, своєчасне оформлення фiнансових документiв i фiнансовий контроль за витратою коштiв несе скарбник.
   За облiк, технiчний стан, умови i якiсть зберiгання, експлуатацiї i ремонту технiчних засобiв, будiвель та майна несе обозний.
   Безпосереднє керiвництво та загальний контроль здiйснює i несе загальну вiдповiдальнiсть Отаман.140
   На 2000 рiк в старшинську раду та раду поважних козакiв Бiлгород-Днiстровського коша входили:141
   Отаман Коша - полковник Скляренко М.П.
   Кошовий писар - курiнний Воробйов В.М.
   Осавул - осавул Шарко
   Суддя - полковник Устименко Б.I.
  
  
   140. Статут Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   141. Реєстр старшини Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   Голова поважних козакiв - осавул Вiтряк М.К.
   Бунчужний - курiнний Кулiнський В.Я.
   Курiнний отаман - сотник Вiтряк М.М.
   Курiнний отаман - сотник Лабунець П.Я.
   У 2002 роцi повноваження отамана Коша полковника УК Скляренка Михайла Петровича були пiдтвердженi термiном на три роки.142
  
  
  
   Отамани Коша працюють на Радi Отаманiв Українського козацтва, беруть участь у Тризнi в Запорiжжi.
   Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш брав участь у передвиборнiй кампанiї 2002 року, пiдтримуючи кандидата у депутати Верховної Ради України - козака Руслана Зозулю. У 2004 роцi козацький Кiш приєднався до коалiцiї демократичних сил Одеської областi, мета якої була об'єднати всi нацiонально-патрiотичнi вили навколо головної мети проведення чесних, прозорих виборiв Президента України у 2004 роцi.
   Козацький Кiш бере участь в органiзацiї i проведеннi Дня мiста Бiлгорода-Днiстровського, що освiтлюється в мiсцевiй пресi.
   При Бiлгород-Днiстровському козацькому товариствi створений сiльськогосподарський кооператив "Козацька застава", основна мета якого вирощування та переробка сiльськогосподарської продукцiї.
   Згiдно з дорученням Президента вiд 10 жовтня 2000 року про вживання заходiв щодо ширшого залучення козацьких товариств до вiйськово-патрiотичного виховання, органiзацiї фiзкультурно-спортивної роботи та посилення ролi Українського козацтва у пiдготовцi молодi до вiйськової служби Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство проводить роботу по виконанню цього доручення. На сьогоднiшнiй час у всiх районах Бессарабiї є козацькi органiзацiї та iншi об'єднання - об'єднання джур, молодих козакiв, над якими взято шефство. Численнi органiзацiї джур знаходяться в селах Старокозачче, Миколаївка-Новоросiйська, Стара Царичанка, Козацьке, Мар'янiвка та iн. У майбутньому козацтво планує створити школу джур.
  
  
   Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого.
   4 травня 2002 року на козацькому колi 1-го козацького куреня Окружного полку iм.П.Орлика було ухвалено рiшення створити на його базi Окремий Козацький курiнь Чорноморського козацького вiйська iменi отамана Чорноморського козацького вiйська Сидора Бiлого, спiвзасновниками якого стали отаман Городниченко П.М., Сокорєв Ю.0., Сокорєв 0.0.,Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Микола.Було обрано старшину ПКТ: Отаман - Городнiченко П.М., писар - Сокорєв Ю.О., бунчужний - Чудак В.С., скарбник - Борецький Н.Г., заст. отамана по роботi з молоддю - Павленко О.Д., заст. отамана по стосунках з пресою - Сокорєв О.Ю.
   16 червня 2002 року козацьким колом ПКТ було затверджено статут, згiдно якого: "Козацтво є громадською органiзацiєю громадян України, якi мають козацький свiтогляд, визнають статут, прийняли Посвяту перед товариством, працюють над реалiзацiєю його програми та вiросповiдають православну вiру. Курiнь мешкає в мiсцях iсторичного розселення козакiв. Дiяльнiсть куреня здiйснюється у правовому полi України на засадах демократичного самоуправлiння, самофiнансування через козацькi комерцiйнi структури, пiдприємства, виробництва, за рахунок благодiйностi. Дiяльнiсть полiтичних партiй в структурi куреня заборонена. Громадяни України, якi вступили до Козацтва, набувають статусу "козака", їх сiм'ї вважаються "козацькими" в наступних поколiннях.
   Козацтво, згiдно з Указом Президента України N14 вiд 04 сiчня 1995 року, своїми правами та обов'єязками мають основнi напрямки дiяльностi:
   Вiдродження духовностi, культурно-iсторичних традицiй козацтва.
   Роз'яснення громадянам України мети та завдань козацтва на сучасному етапi розвитку суспiльства.
  
   193. Протокол козацького кола козацького куреня окружного полку iм. П.Орлика вiд 04.05.2002. Архiв автора.
   194. Протокол полку iм. П.Орлика вiд 20.05.2002. Архiв автора.
   195. Статут окремого козацького куреня ЧКВ. Архiв автора.
  
   Вiдродження православної вiри та обрядностi, iсторичних та сучасних свят, традицiй.
   Виховання козакiв та молодi на iсторичних традицiях козацтва.
   Надання допомоги органам державної влади в охоронi громадського порядку, усуненнi наслiдкiв надзвичайних ситуацiй.
   Створення спецiалiзованих козацьких пiдроздiлiв для патрулювання населених пунктiв, охорони державних, колективних, кооперативних та приватних об'єктiв власностi.
   Створення спецiальних козацьких пiдроздiлiв для допомоги оргагнам державної влади у боротьбi з органiзованою злочиннiстю, хулiганством та наркоманiєю.
   Здiйснення заходiв правового та громадського характеру, якi направленi на повний захист козакiв у повсякденному життi, пiд час виконання ними службових обов'язкiв по охоронi громадського порядку та боротьби iз злочиннiстю.
   Вiдбiр та направлення козацької молодi для навчання й роботи в органах МВС, СБУ, прикордонних , митних службах України.
   Створення пiдроздiлiв для активного сприяння в роботi штабiв цивiльної оборони.
   Вiйськово-патрiотичне виховання молодi, пiдготовка до служби в Збройних Силах України.
   Спiвробiтництво з органами МВС, Збройних Сил України й Прикордонних вiйськ для створення козацьких вiйськових рiдроздiлiв призовникiв.
   Вивчення, пропаганда серед молодi вiйськово-патрiотичних традицiй козацького бойового побратимства.
   Створення вiйськово-iсторичних клубiв, центрiв для пропаганди бойових козацьких мистецтв та козацького багатобор'я.
   Органiзацiя шкiл для молодi до служби в Збройних Силах України.
   Проведення заходiв та свят бойової слави Українського козацтва.
   Соцiально-економiчна дiяльнiсть:
   - здiйснення економiчних зв'язкiв з козацькими органiзацiями України i Зарубiжжя;
  -- створення козацьких громад, господарств, асоцiацiй, пiдприємств;
  -- формування єдиної координацiйної козацької товарообмiнної та
   фiнансово-кредитної системи;
   - розробка та забезпечення козацьких пiдприємств найновiтнiшими та енергоекономiчними технологiями;
  -- створення козацьких координацiйних центрiв реалiзацiї продукцiї;
  -- вiдродження конярства;
   30.07.2002 року був зареєстрований Бiлгород-Днiстровський
   Окремий курiнь iменi Сидора Бiлого Чорноморського козацького
  
   вiйська.196
   30.12.2002 року ПКТ iм. Сидора Бiлого було включено до єдиного державного реєстру пiдприємств та органiзацiй України.
   По реєстру 2002 року: Отаман - Городнiченко П.М., писар - Сокорєв Ю.О., бунчужний - Чудак В.С., скарбник - Сокорєв О.Ю., хорунжий - Павленко О.Д., гуртовий - Гiоргiєш Д.М., ройовий - Морозовський С.Г., заставний - Хоменко Є.В., заставний - Мандриченко А.I., заставний - Радченко С.Ф. Всього козакiв по реєстру - 76.
  
   22 лютого 2004 року у козацькому колi ПТК було утверджено рiшення створити громадське формування з охорони громадського порядку при ПТК iм. Сидора Бiлого згiдно Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 грудня 2000 року за N1872 "Про участь громадян в охоронi громадського порядку державного кордону". Згiдно наказу N3 вiд 23.02.2004 року отамана Городнiченко П.М. особовий склад формування такий: Острий Олександр Григорович, Корнаков Олег Миколайович, Макаренко Геннадiй Григорович, Гаврилов Юрiй Пилипович, Мирза Костянтин Володимирович, Морозовський Савелiй Гаврилович, Сокорєв Юрiй Олександрович, Сокорєв Олег Юрiйович, Городнiченко Петро Максимович, Тимофєєв Валерiй Якович. Начальником громадського формування було обрано отамана куреня Городиченка П.М., а його заступником писаря паланки Тимофєєва В.Я.
   22 лютого 2004 року козацьким Колом куреня було затверджено статут громадського формування з охорони громадського порядку, згiдно якого:202
  
   196. Свiдоцтво про реєстрацiю куреня iм. С.Бiлого. Архiв автора.
   197. Заява засновникiв куреня iм. С.Бiлого вiд 13.07.2002. Архiв автора.
   198. Довiдка N08 Одеського обласного управлiння статистики вiд 08.08.2002. Архiв автора.
   199. Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 22.02.2004. Архiв автора.
   200. Наказ отамана куреня iм. С. Бiлого вiд 23.02.2004. Архiв автора.
   201. Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 26.02.2004. Архiв автора.
   202. Статут громадського формування з охорони громадського порядку при куренi iм. С.Бiлого. Архiв автора.
  
   "Формування створюється, як громадське об'єднання на добровiльних засадах з метою сприяння органам мiсцевого самоврядування, правоохоронним органам, а також посадовим особам у запобiганнi та припиненнi адмiнiстративних правопорушень та злочинiв, захистi життя та здоров'я громадян, iнтересiв суспiльства та держави вiд протиправних посягань, а також у рятуваннi людей та майна пiд час стихiйного лиха та iнших надзвичайних ситуацiй.
   Основнi завдання формування:
   А/ у сферi громадського порядку:
   - надання допомоги органам внутрiшнiх справ у забезпеченнi громадського порядку i громадської безпеки, запобiганнi адмiнiстративним проступкам i злочинам;
   - iнформування органiв та пiдроздiлiв внутрiшнiх справ про вчиненi, або тi, що готуються, злочини, мiсце зосередження злочинних угруповань;
   - сприяння органам внутрiшнiх справ у виявленнi i розкриттi злочинiв, розшуку осiб, якi їх вчинили, захистi iнтересiв держави, пiдприємств, установ, органiзацiй, громадян вiд злочинних посягань, участь у забезпеченнi безпеки дорожнього руху та боротьби з дитячою бездогляднiстю та правопорушенням неповнолiтнiх;
   Б/ у разi виникнення надзвичайних ситуацiй:
   - надання невiдкладної допомоги особам, якi потерпiли вiд нещасних випадкiв чи правопорушень.
   Умови прийняття громадян до складу формування.
   До складу формування приймаються громадяни України, якi досягли 18-рiчного вiку, виявили бажання брати участь у змiцненнi правопорядку та здатнi за своїми дiловими, моральними якостями i станом здоров'я виконувати на добровiльних засадах взятi на себе зобов'язання.
   Члени формування можуть брати участь у забезпеченнi правопорядку пiсля проходження вiдповiдальної правової та спецiальної пiдготовки в органах внутрiшнiх справ та одержання в органах мiсцевого самоврядування посвiдчень.
   Не можуть бути членами формування особи, якi порушують громадський порядок, особи, судимiсть з яких не знята, або не погашена в установленому Законом порядку, ранiш засуджених за умиснi злочини, хворi на хронiчний алкоголiзм, або наркоманiю, визнанi в судовому порядку недiєздатними чи обмежено здатними та iншi особи у випадках, передбачених законами України".
  
  
  
  
   Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького України.
   У 2002 роцi утворився Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького України ( отаман Возний Микола Миколайович, писар - Жуковський Вiктор Костянтинович), який складається з Бiлгород-Днiстровського куреня та Монашської сотнi.
  
   Бiлгород-Днiстровський осередок Всеукраїнської громадської органiзацiї. Козацьке Вiйсько Запорозьке опiкується дiтьми та пiдлiтками, займається благодiйною дiяльнiстю, зав'язує плiднi мiжнароднi контакти. У козацький провiд входять чимало людей, призвища яких на слуху у всiєї Заднiстровщини - депутати, дiючi офiцери силових структур, пiдприємцi, дiячi науки i культури.
   Для залучення дiтей до козацтва проводять комплекснi спортивнi заходи, пiсеннi фестивалi, тижневi табори для козацьких джур. Намагаються, як дозволяють їх ресурси, утримати в руслi козацьких традицiй максимально бiльшу кiлькiсть дiтей. Адже невдовзi їм керувати цiєю державою i вiд козакiв, їх батькiв, сьогоднi залежить, як вони керуватимуть, на яких засадах грунтуватимуться.
  
   Жiноча громада Українського козацтва.
   Жiноча громада Українського козацтва була створена ще у 1994-1995 роках, коли стався масовий приплин чоловiкiв у козацькi осередки Бiлгород-Днiстровського. Нацiонально налаштованi жiнки козакiв спочатку активно сприяли згуртуванню чоловiкiв у лавах Українського козацтва, потiм утворили в 2002 роцi свою органiзацiю. Спiвзасновницями стали Горлачьова Л.Я., Городниченко Р.С., Воробйова В.В., Грицуналь УА, Пономаренко Л.0., Пономаренко Н.М.Першими членами громади (з 1999 року) стали: Хорунжа - Горбачова Лариса Якiвна, хорунжа - Городнiченко Лариса Станiславiвна, пiдхорунжа Воробйова Варвара В'ячеславiвна, берегинi - Грицуналь Уляна Анатолiївна, Пономаренко Людмила Олександрiвна, Пономаренко Надiя Максимiвна. Серед членiв громади - заступник директора школи з виховної роботи, учителi, юристи, завiдуюча магазином, касир, технiк-технолог, кондитер, секретар-друкарка, технiчки, майстер-перукар, iнженери, вихователi, пiдприємцi. У 2002 роцi громада була оформлена юридично.
   Основнi напрямки дiяльностi Жiночої громади:
  -- вiдродження духовностi, культурно-iсторичних традицiй козацької
   жiночостi;
  -- роз'яснення громадянам України мети та завдань козацтва на
   сучасному етапi розвитку суспiльства.
  -- вiдродження Православної Вiри та обрядностi, iсторичних та сучасних
   свят, традицiй.
   - виховання молодi на iсторичних традицiях козацтва.
   - органiзацiя гурткiв, козацького хору, танцювального ансамблю та iн.
   На 1 жовтня 2003 року по реєстру - 27 козачок.
  
  
   Бiлгород-Днiстровське районове товариство Українського козацького з'єднання.
   14 жовтня 1987 року в мiстi Бiлгород-Днiстровському було засновано Окремий осавульськiй курiнь Чорноморського козацького вiйська i налiчував 100 осiб по реєстру. Отаман полковник Українського козацтва Бiлоус Володимир Петрович. 2 серпня 2004 року було зареєстровано як органiзацiю " Бiлгород-Днiстровське районове козацьке товариство Чорноморського козацького з'єднання" з правом юридичної особи. Був вiдкритий банкiвський рахунок. В теперiшнiй час органiзацiя нараховує 205 осiб. В товариство входить окремий козацький курiнь iм. отамана Сидора Бiлого, який очолює отаман Городнiченко Петро Максимович - полковник Українського козацтва.
  
   Робота в основному будувалася на виконанi регiональної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002-2005 роки. Продовжується розбудова органiзацiї. Проводиться виховна робота в учбових закладах: технiкумах, училищах, школах. Девiз товариства:"В роботi не словом, а дiлом" Монашська сотня займається благодiйнiстю, взявши на себе фiнансову допомогу школi, сiльському фельдшерсько-акушерського пункту. Проводять спортивно-масову роботу. Все це робиться за свої особистi кошти, не маючи нiякої пiдтримки.
  
  
  
  
  
   6. Бiлгород-Днiстровський мiський Окружний полк iм. П.Орлика.
  
   На пiдставi наказу N19 вiд 20 травня 2000 року крайового отамана Українського Чорноморського козацького вiйська про створення 1-го Бiлгород-Днiстровського козацького полку, а також згiдно Статуту Українського козацтва про полково-сотенний устрiй Українського козацтва та по бажанню козакiв, було створено 1-й Бiлгород-Днiстровський Окружний козацький пол iм. П.Орлика, який є складовою частиною Чорноморського козацького вiйська, вiдповiдає вимогам статуту Українського козацтва i є правонаступником Бiлгород-Днiстровського Коша та Подунай-Днiстровської Сiчi.
   Засновниками 1-го Бiлгород-Днiстровського Окружного полку iм. Пилипа Орлика стали: Воробйов В'ячеслав Миколайович (зараз полковий писар, осавул), Врублевський Микола Васильович (зараз отаман полку, осавул), Горлачов Святослав Петрович (осавул), Городнiченко Петро Максимович (зараз отаман 1-го курiня, курiнний), Жигаленко Валерiй Кононович (зараз хорунжий, сотник), Дейна Микола Кирилович (зараз голова поважних козакiв, полковник), Єремєєв Вiктор Iллiч (зараз скарбник полку, сотник), Оленiв Iгор Павлович (осавул по економiцi, осавул), Комлик Олександр Михайлович (сотник), Ковалiв Степан Дмитрович (старiйшина, полковник), Царенков Олександр Петрович (полковник), Черв'як Олександр Олександрович (осавул), Скиба Микола Юхимович (зараз курiнний отаман). Наказним отаманом товариства було призначено Царенкова О.П. В полк входять 112 козакiв. Полк складається з Старшинської Ради, окремої сотнi полку, 1-го козацького курiню, 2-го козацького курiню.
   30 вересня 2000 року на установчiй радi 1-го Бiлгород-Днiстровського Окружного козацького полку було затверджено статут,178 згiдно якого:
   "1-й Бiлгород-Днiстровський окружний козацький полк iменi Пилипа Орлика Українського Чорноморського козацького вiйська, далi полк, є добровiльна, незалежна громадська органiзацiя козацтва України, що виникла в результатi вiльного волевиявлення громадян, якi об'єдналися на грунтi загальностi iнтересiв".
  
  
   174. Наказ N18 вiд 25.04.2000 крайового отамана УЧПГК. Архiв автора.
   175. Наказ N19 крайового отамана УЧПГК. Архiв автора.
   176. Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 10.06.2000. Архiв автора.
   177. Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 30.09.2000. Архiв автора.
   178. . Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 30.09.2000. Архiв автора.
  
   Мета та основнi завдання.
   Метою дiяльностi є сприяння розбудовi України як суверенної держави, вiдродження прогресивних українських козацьких звичаїв та традицiй, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   Сприяння всiм державним органам у забезпеченнi нацiональної безпеки України та пiдтримцi громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю та правопорушеннями, здiйснення охоронної дiяльностi.
   Сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськовому вишколу українських козакiв, сприяння розбудовi Збройних Сил України.
   Проведення заходiв природничо-охоронного характеру та ефективних форм захисту навколишнього середовища.
   Захист законних iнтересiв Українського козацтва та його членiв у державних i громадських органiзацiях, пiклування про їх безпеку.
   Проведення виховної роботи серед юнацтва i молодi, створення та органiзацiя дитячих, юнацьких i молодiжних козацьких органiзацiй, товариств, шкiл, iнших навчальних закладiв, таборiв.
   Створення вiдповiдно до законодавства України козацьких селянських (фермерських) господарств, кооперативiв, промислiв тощо.
   Здiйснення господарської та iншої комерцiйної дiяльностi шляхом створення госпрозрахункових установ та органiзацiй, заснування пiдприємств зi статутом юридичної особи.
   Органiзацiя центрiв фiзичного виховання та рiзноманiтних спортивних секцiй.
   Вiдновлення козацьких поховань, допомога у вiдновленнi пам'яток iсторiї та культури.
   Умови прийому в козаки.
   Дiйсним козаком Українського козацтва має право бути громадянин України з 17-рiчного вiку, який пройшов випробувальний термiн в один рiк i виявив себе як такий, що має глибокi українськi патрiотичнi переконання.
   За вагомий внесок у розвиток Українського козацтва випробувальний термiн може бути зменшений до 6 мiсяцiв, а тi, якi виявили себе активними провiдниками української козацької iдеї, можуть прийматися без випробувального термiну.
   До Українського козацтва приймають за козацьким звичаєм на Радi козацького товариства згiдно письмової заяви.
   Права та обов'язки козакiв.
   Козаки мають право:
  -- вирiшального голосу на козацьких Радах;
  -- обирати i бути обраними до керiвних органiв;
  -- виносити на розгляд питання про дiяльнiсть Українського
   козацтва.
   Козак зобов'язаний:
   - виконувати всi вимоги цього статуту та українських козацьких звичаїв;
   - виконувати постанови та рiшення гетьмана, накази своїх отаманiв i старшин;
  -- сплачувати вступнi та членськi внески;
  -- дотримуючись здорового образу життя, пiклуватися про родину,
   дiтей; плекати поколiння духовно здоровим, морально та фiзично загартованим, вiдданим Українi та українському народовi;
  -- зберiгати i розвивати українськi козацькi звичаї та традицiї;
  -- бути провiдником християнської моралi.
   Структура 1 Бiлгород-Днiстровського окружного козацького полку.
   Вищим органом самоврядування 1 Бiлгород-Днiстровського
   окружного полку є полкова рада, до якої входять делегати вiд усiх пiдроздiлiв i скликається двiчi-тричi на рiк, на якiй вирiшуються питання:
  -- рада обирає старшину полку - отамана, суддю, писаря, осавула,
   контрольно-ревiзiйну iнспекцiю термiном на два роки;
   - обирає раду поважних козакiв, яка складається з найдосвiдченiших козакiв, з незаперечним авторитетом серед козакiв;
  -- дає отаману i старшинi наказ на 2 роки;
  -- визначає i затверджує завдання i напрямки дiяльностi полку;
  -- затверджує положення статуту полку, вносить до нього змiни i
   поновлення;
   Козацький полк має структуру згiдно з статутом Українського козацтва:
   - первинним пiдроздiлом вiйськово-патрiотичного вишколу та господарської структури є Застава - не менш 3-х козакiв; Застави об'єднуються в Рої; Рої - в Загони; Загони - в Сотнi; Сотнi - в Куренi; Куренi - в Полк. Iншi козацькi товариства приймаються до складу полку за власним бажанням та рiшенням старшинської ради полку.
   Курiннi отамани обираються на своїх радах, а також курiнний писар (заступник курiнного отамана):
   - вони ведуть персональний облiк членiв, приймають членськi внески;
  -- звiтують перед полковим отаманом та полковою старшиною;
  -- мають право вносити пропозицiї щодо змiн та доповнень до
   статуту полку;
  -- курiнний отаман входить до ради отаманiв полку;
  -- спiвпрацюють з отаманом та старшиною полку.
   Право оперативного управлiння коштами та майном належить
   першiй посадовiй особi - отаману.
   Вiдповiдальнiсть за облiк, зберiгання, своєчасне оформлення фiнансових документiв i фiнансовий контроль за витратами коштiв несе скарбник. За облiк, технiчний стан, умови i якiсть зберiгання, експлуатацiї i ремонту технiчних засобiв, будiвель та майна несе обозний.
   Безпосереднє керiвництво та загальний контроль здiйснює i несе загальну вiдповiдальнiсть отаман.179
   6 жовтня 2000 року було подано заяву в Бiлгород-Днiстровський мiський виконавчий комiтет на реєстрацiю громадської органiзацiї полку iм. П.Орлика.180 Розглянувши заяву засновникiв Бiлгород-Днiстровського Окружного полку iм. П.Орлика Українського Чорноморського козацького вiйська, керуючись Законом України "Про об'єднання громадян" та Положенням про порядок легалiзацiї об'єднань громадян, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26.-2.1993 року N140, виконавчий комiтет мiської ради вирiшив зареєструвати Бiлгород-Днiстровський полк, дiючий на пiдставi статуту.181 19 лютого 2001 року полк iм. П.Орлика одержав свiдоцтво про реєстрацiю.182
   21 квiтня 2001 року на Козацькiй Радi полку на пропозицiю курiнного отамана Скиби М.Ю., у зв'язку з тим, що отаман Царенков О.П. очолив власну пiдприємницьку структуру, змушений часто знаходитися у вiдрядженнi i вiдмовився очолювати козацький полк, вирiшено було обрати отаманом полку Врублевського Миколу Васильовича. Нацiй радi було обрано старшину. Отаман Врублевський М.В. запропонував обрати старшину у такому складi, з чим козаки згодилися:
   осавул - полковник УК Царенков О.П.
   писар - осавул УК Воробйов В.М.
   скарбник - сотник УК Єремєєв В.I.
   голова поважних козакiв - полковник УК Дейна М.К.
   осавул з охорони - сотник УК Єремєєв В.I.
   осавул з економiцi - осавул УК Оленєв I.П.183
   Головний (крайовий) вiйськовий отаман Чорноморського козацького Вiйська генерал-хорунжий УК А.Петько наказом N12 вiд 26 квiтня 2001 року затвердив рiшення Ради про обрання отаманом осавула УК Врублевського М.В.184
  
  
  
  
   11. Акерман-Днiстровська Сiч.
  
   12. Дитячо - юнацькi органiзацiї "Молода Сiч":
   Дитяча та молодiжна органiзацiя Українського козацтва "Молода Сiч" - мiжнародна, добровiльна, незалежна, добродiйна всеукраїнська нацiонально-патрiотична громадська органiзацiя, яка створена мiжнародною всеукраїнською нацiонально-патрiотичною i оборонно-спортивною громадською органiзацiєю "Українське козацтво".8
   Головною метою дiяльностi "Молодої Сiчi" є розвиток вiтчизняного дитячого , юнацького i молодiжного руху, виховання дiтей i молодi в дусi нацiональної iдеї на високоефективних козацько-лицарських традицiях рiдного народу, принципах християнської моралi. Оволодiння юнаками та дiвчатами фундаментальними козацько-лицарськими iдеями, цiнностями забезпечує їхнiй високий, iдейний рiвень, глибоку iсторичну пам'ять, нацiональну свiдомiсть i самосвiдомiсть, готовнiсть змiцнювати й боронити незалежну Українську державу.
   Умови козацького життя змiцнювали генофонд української нацiї, плекали фiзичне, моральне i духовне здоров'я, довго тривалiсть життя, велику працездатнiсть, активно-перетворюючу енергiю, наповнювали життєдiяльнiсть українцiв нацiональною гiднiстю, державотворчою потугою. Творче вiдродження i розвиток на сучасному рiвнi козацько-лицарських традицiй сприяє тому, що кожна молода людина бачить високий смисл життя в глибокiй любовi до рiдного народу, самовiдданому служiннi Батькiвщинi-Українi.
   Основнi завдання дiяльностi "Молодої Сiчi":
   - створення умов для забезпечення мiцного здоров'я, загартування тiла i душi кожного члена "Молодої Сiчi" на перевiрених вiками традицiях народної медицини, козацької виховної мудростi, сучасних досягнень науки;
   - формування фiзично, iнтелектуально i духовно розвиненої волелюбної особистостi, представника елiти української нацiї з глибокою нацiональною гiднiстю, повагою до святинь рiдного народу, загальнолюдських цiнностей;
   - виховання в дiтей, юнакiв i дiвчат, нацiональної свiдомостi i самосвiдомостi, iсторичної пам'ятi, любовi до рiдної мови, культури на глибоких науково-фiлософських, українознавчих засадах;
   - глибоке вивчення славної iсторiї Українського козацтва, основ козацького бойового мистецтва, ознайомлення з подвигами козакiв-героїв та патрiотичної козацької старшини, вивчення бiографiї найвидатнiших українських гетьманiв та кошових Запорiзької Сiчi, створення музеїв козацької слави, впорядкування й охорона козацьких могил та iнших пам'яток козацької iсторiї;
   - формування в молодi сучасної козацької iдеологiї, фiлософiї, свiтогляду, характеру, сили волi i сили духу та iнших лицарських чеснот;
   - виховання глибокого патрiотизму, стiйкої громадянської позицiї особистостi, її державотворчих якостей, активної участi в громадському життi, майбутнiй полiтичнiй дiяльностi на благо незалежної України;
   - органiзацiя гуманного спiлкування, спiвробiтництва i консолiдацiї дiтей, юнацтва i молодi - представникiв рiзних нацiональностей як в Українi, так i за її межами, вироблення в них готовностi i умiнь змiцнювати мiжнародний авторитет нашої держави;
   - розвиток дитячого i молодiжного туризму та спорту, козацького краєзнавства, козацьких бойових мистецтв, вiйськово-спортивних традицiй;
   - сприяння пiдготовцi молодi до вiйськової служби, вiйськового вишколу молодi допризовного вiку, оволодiння нею козацько-лицарською вiйськовою майстернiстю на сучасному рiвнi з наступним укомплектуванням окремих вiйськових формувань призовниками з "Молодої Сiчi" в складi Збройних Сил України;
   - виховання в молодi здатностi до альтруїзму, подвижницької i героїчної дiяльностi в iм'я свободи i незалежностi України, умiння постiйно займатися самоосвiтою i самовихованням, самореалiзацiєю на козацько-лицарських традицiях.
   Потребують вiдродження в сучасних умовах прогресивнi форми козацького господарювання й пiдприємництва, зокрема козацького фермерства, розвиток козацького конярства й мистецтва верхової їзди, володiння шаблею, списом та iншою козацькою зброєю, заснування майстерень для виготовлення козацького одягу, зброї з метою досягнення спортивних цiлей.
   "Молода Сiч" ставить своєю метою заснувати за погодженням iз державними органами, владними структурами розбудову обласних, регiональних дитячо-юнацьких та молодiжних козацьких сiчей. Це будуть традицiйно-iсторичнi, матерiально-технiчнi, навально-спортивнi бази, осередки юного козацтва з метою нацiонально-патрiотичного, морально-духовного загартування, реалiзацiї статутних i програмних завдань та положень.
   Керiвнi органи Сiчi органiзовують редакцiйно-видавничу дiяльнiсть з метою поширення серед дiтей, юнакiв i молодi наукових знань про iсторiю, культуру, мораль українського козацтва, лицарську духовнiсть, впровадження в життя передового досвiду виховання пiдростаючих поколiнь на козацько-лицарських традицiях.
   "Молода Сiч" об'єднує в своїх лавах патрiотично настроєних, нацiонально свiдомих дiтей, пiдлiткiв i юнакiв України та української дiаспори. Вони виховуються в родинах, козацьких осередках енергiйними i дiяльними, iнiцiативними i пiдприємливими, сильними духом i тiлом громадянами, високими професiоналами, активними учасниками громадського життя, полiтичними i державними дiячами. Молодi сiчовики над усе ставлять iнтереси i потреби рiдного народу, України-Батькiвщини, взаєморозумiння i взаємо пiдтримку представникiв рiзних нацiональностей. В життi та побутi вони дотримуються свiдомої дисциплiни, порядку, ладу i злагоди.
   Одним iз прiоритетних завдань "Молодої Сiчi" є пробудження i формування в кожного юного козака прагнення стати лицарем України - морально чистою, духовно багатою, матерiально незалежною людиною. З найбiльш раннього вiку вiн виробляє вмiння бути господарем в рiдному краї, володарем становища, панувати над собою i обставинами життя, прогнозувати i творити їх з метою постiйного життєвого саморозвитку i самовдосконалення, розвивати Богом дану природу свого тiла i духу, беручи для себе за високий приклад козакiв-характерникiв, що цiлеспрямовано розвивали в собi незвичайнi, так званi надприроднi можливостi, здiбностi, здатностi i вмiння.
   "Молода Сiч" спрямовує свою дiяльнiсть на розвиток у кожного юного козака бажань i умiнь займатися своїм фiзичним загартуванням, морально-психологiчним розвитком, пiдготовкою себе до активного самостiйного життя, створення мiцної сiм'ї, захисту родини, свого роду та українського народу, створення умов для їх процвiтання, пiдвищення авторитету серед iнших народiв.
   Кожен юнак систематично пiзнає народнi i науковi знання, вивчає вищi здобутки вiтчизняної, свiтової культури, науки i освiти, прагне вирости, рiвняючись на наших великих предкiв, мудрою i мужньою, працьовитою i правдивою, гiдною свого народу i держави людиною, стiйким громадянином - творцем незалежної, демократичної i цивiлiзованої України. 9
  
  
   - Адамiвська Сiч.
   Керiвник Вронська Валентина Миколаївна. За реєстром - 120 учнiв.
  
   - Долинiвська Сiч.
   Керiвник Тома Тетяня Iванiвна. За реєстром - 90 учнiв.
  
   - Турлацька Сiч.
   Керiвник Тодорова Тетяна Петрiвна. За реєстром - 30 учнiв.
  
   - Вигiнська Сiч. 2006 рiк . Керiвник - Вдовиченко Олена Михайлiвна.
  
   - Молозька Сiч.
  
   - Випаснянська Сiч.
  
  
   9. Молода Сiч. // Освiта. -1999.- 10 листопада.
  
  
  
   Роздiл 2 Українська козацька духовнiсть: педагогiка, культура,
   духовний свiт козацтва
  
   2.1. Козацтво як культурно-iсторичний феномен.
  
   Нацiональна iдея є провiдною, об'єднуючою в iсторичному буттi кожного народу, нацiї (етносу). Українська нацiональна iдея проходить через всю педагогiчну спадщину минулих епох. Вона надихала цiлi поколiння освiтнiх дiячiв, педагогiв на вiрне служiння рiдному народу. Дослiдження витокiв, становлення й розвитку нацiональної системи виховання, вiтчизняної педагогiки є першорядною проблемою, вiд розв'язання якої залежить вихiд незалежної Української держави на сучасний рiвень свiтових стандартiв у галузi освiти i виховання.
   Творчий пiдхiд до iсторико-педагогiчної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що чiльне мiсце в нiй належить могутньому освiтньо-виховному потенцiалу, який найдоцiльнiше назвати українською козацькою педагогiкою. Щоб розкрити її основнi ознаки, необхiдно насамперед з'ясувати, що таке українське козацтво як культурно-iсторичний феномен.
   Козацький рух був однiєю з найяскравiших сторiнок лiтопису боротьби народу за полiтичну i державну незалежнiсть. У тому, що ми, українцi, сьогоднi є народом, нацiєю, провiдна роль належала козацтву, яке iз столiття в столiття було єдиним i могутнiм форпостом, що пильно стояв на сторожi свободи, гiдностi i честi України як незалежної держави. Недарма iноземцi часто називали Україну "Козацькою республiкою", "країною козакiв", а українцiв - "козацькою нацiєю".
   Вiльнолюбне українське козацтво виникло на славнiй Запорозькiй Сiчi, на легендарному островi Хортиця, за порогами Днiпра-Славути. У нацiональнiй свiдомостi українцiв поняття Запорозької Сiчi зливається в єдиний духовний комплекс, подвижництво минулих поколiнь. Запорозьке козацтво - гордiсть української нацiї, найвищий її злiт у своєму вiковiчному розвитку. Його iдейно-моральний потенцiал - це ядро козацької духовностi, яка є невичерпною скарбницею громадянського загартування пiдростаючих поколiнь.
   Про українське козацтво значна частина сучасної молодi має поверхове i спрощене уявлення. Насправдi воно було не тiльки вiйськовим, а й соцiальним, полiтичним, державним, педагогiчним, культурно-iсторичним явищем. Багатогранною була дiяльнiсть козакiв як звитяжних воїнiв, захисникiв сплюндрованих прав народу, вiльнолюбних громадян, полiтичних i державних дiячiв, як дбайливих господарiв землi, досвiдчених хлiборобiв, творцiв високого мистецтва, турботливих членiв сiм'ї, мудрих вихователiв дiтей. Багато козацьких дiячiв стали провiдними полiтичними i державними постатями в iсторiї рiдного народу.
   Сила, велич i могутнiсть козацтва були настiльки впливовими, що, борячись у тi часи проти феодального закрiпачення, гнiту особистостi, якi приносили iз собою рiзнi загарбники, кожен українець прагнув стати козаком. Весь народ покозакувався, що свiдчило про новий, вищий рiвень його духовностi. I лише агресивнi пiдступи чужоземцiв час вiд часу гальмували, переривали, руйнували цей прогресивний iсторичний процес, який свiдчив про соборнiсть українського народу, його згуртованiсть у боротьбi з ворогами.
   Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовнiсть, що стала гордiстю i окрасою, вершиною української нацiональної культури. Її освiтньо-виховний, емоцiйно-естетичний потенцiал лiг в основу не лише козацької, а й усiєї української нацiональної системи виховання. Козацтво було, в кращому розумiннi цих понять, аристократiєю нацiонального духу, високоморальною елiтою своєї нацiї. Палкий український патрiотизм козакiв був могутнiм стимулом до державотворчого, вiльного i незалежного життя.
   Творче вiдродження культурно-освiтнiх i виховних козацьких традицiй - одна з необхiдних i найважливiших граней змiцнення незалежностi України.1
  
  
   2.2. Сутнiсть й особливостi козацької педагогiки.
  
   Багатовiковий визвольний козацький рух покликав до життя унiкальне явище не лише схiднослов'янської, а й свiтової культури - козацьку педагогiку. Вона найтiснiше пов'язана з матерiальною i духовною сферами, творцями яких було українське козацтво.
   Козацька педагогiка - це частина народної педагогiки у вершинному її виявi, яка формувала в пiдростаючих поколiннях українцiв синiвську вiрнiсть рiднiй землi, Батькiвщинi - незалежнiй Українi. Це народна виховна мудрiсть, що своєю головною метою ставила формування в сiм'ї, школi i громадському життi козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю.
   Створена козаками педагогiка ввiбрала в себе iдейно-моральний, емоцiйно-естетичний, психолого-педагогiчний змiст богатирської епохи в життi наших пращурiв, перiоду славнозвiсної Київської Русi.
   Змiст, iдейно-моральний i емоцiйно-естетичний потенцiал козацької виховної мудростi втiлюють у собi нацiональну психологiю, характер, свiтогляд, правосвiдомiсть, мораль та iншi компоненти нацiональної свiдомостi, духовностi народу.
   Провiднi iдеї козацького руху (свобода i незалежнiсть країни, непорушнiсть прав людини i народу, сувереннiсть особистостi, народовладдя та iн.) були найважливiшими в нацiональнiй системi освiти i виховання. Педагогiчна мудрiсть козакiв сприяла змiцненню української системи виховання, яка в той час досягла апогею свого розвитку.
   Виникали першi українськi академiї (Острозька - в 1576 р., Києво-Могилянська - в 1615 р.), що стали визначними центрами розвитку вищої освiти, науки i культури України, усiх схiднослов'янських земель. Чимало козацьких лiдерiв (гетьманiв, полковникiв, сотникiв, кошових отаманiв та iн.) мали вищу освiту, вивчали українську народну i свiтову фiлософiю, логiку, психологiю, iсторiю, риторику, поетику, оволодiвали латинською, грецькою, староєврейською, польською, нiмецькою та iншими мовами.
   Пiд могутнiм захистом козацьких збройних сил в Українi iснували рiзнi типи навчальних закладiв. Поряд з академiями, братськими, дякiвськими, церковними, монастирськими школами, колегiумами, народними професiйними школами мистецтв i ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та iн.) працювали й козацькi, сiчовi школи на територiї Сiчi, земель Вiйська Запорозького, на Гетьманщинi. Основу вiтчизняної системи виховання складали козацькi виховнi традицiї, iдеї, якi були вiдомi далеко за межами України.
   У цих навчально-виховних закладах панував волелюбний дух козацтва. Чiльне мiсце вiдводилось iдеям i засобам народної педагогiки, українознавства. Всi вихованцi разом iз батьками, педагогами брали участь у впровадженнi в життя народних традицiй, звичаїв i обрядiв.
   Як окремий напрям розвивалося фольклорне виховання, серцевиною якого були пiснi, думи, легенди, перекази, балади, прислiв'я, приказки про козакiв, їхню героїчну боротьбу проти чужоземних загарбникiв - татар, туркiв, польської шляхти i росiйського самодержавства. Великий виховний вплив на дiтей мали рiзноманiтнi види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо), що були пройнятi вiльнолюбним козацьким духом, пiзнавально-виховним потенцiалом нацiональної символiки. У навчально-виховних закладах України того часу, як i сусiдньої Бiлорусiї, зароджувалася i утверджувалася вперше в свiтi класно-урочна система навчання, яка за своєю якiстю випереджала системи навчання багатьох країн.
   Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогiв якому не було в усьому свiтi. Вона мала кiлька ступенiв. Передусiм - дошкiльне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батькiвської i материнської народної козацької педагогiки. Вже в цей перiод специфiчною була роль батька: вiн цiлеспрямовано займався загартуванням своїх дiтей, формував у них лицарську честь i гiднiсть, готував їх до подолання життєвих труднощiв, до захисту рiдної землi, вiльного життя.
   Другий ступiнь козацького виховання найдоцiльнiше назвати родинно-шкiльним. У козацьких, братських та iнших типах шкiл найвищий статус мали родиннi, нацiональнi, духовнi i матерiальнi цiнностi, якi переростали в загальнонацiональнi (заповiдi волелюбних батькiв i дiдiв, традицiї, звичаї i обряди тощо) i включали в себе релiгiйно-моральнi цiнностi. Потiм молодь, яка прагнула знань, училася у вiтчизняних колегiумах i академiях, у вiдомих унiверситетах Європи, отримувала пiдвищену i вищу освiту. Такi молодi люди, освiченi i вихованi на європейському рiвнi, часто очолювали, як правило, нацiонально-визвольний рух, брали активну участь у розбудовi освiти, науки i культури України та iнших, зокрема, слов'янських держав. У сiчових i козацьких школах, школах джур, а також по закiнченню вищих навчальних закладiв юнацтво одержувало систематичне фiзичне, психофiзичне, моральне, естетичне i трудове загартування, нацiонально-патрiотичну пiдготовку, спортивно-вiйськовий вишкiл.
   Характерною особливiстю козацького родинного виховання був його високий рiвень, який забезпечував iдеї та засоби козацької духовностi, народної педагогiки, багатющi нацiональнi традицiї, звичаї та обряди, здобутки християнської моралi. У козацьких сiм'ях панував культ Батька i Матерi, Бабусi i Дiдуся, Роду i Народу.
   Козацька педагогiка дає самобутнє трактування статусу i ролi насамперед батька в навчаннi i вихованнi дiтей. Батько - це захисник сiм'ї, роду, творець сторiї, державностi. У козацькому фольклорi, педагогiцi вiн символiзує для дитини високий i незаперечний взiрець стiйкостi, мужностi i вiдваги, непорушний авторитет у ставленнi до родини, громадських справ, потреб народу.
   В часи нацiонально-визвольних змагань слово i позицiя батька - це поклик столiть, голос совiстi предкiв, вiд яких естафета вiльного життя передається його синам i онукам. Козацька сiмейна педагогiка так виховує дiтей, що вони в словах, справах i вчинках батька вiдчувають i сприймають як святу "золоту нитку iсторiї", переривати яку - найтяжчий злочин, грiх. Численнi засоби козацької педагогiки, що вiдображають iсторичнi факти i згустки духовностi народу, настiльки розвивають iдеальну сферу особистостi (вiдчуття, сприймання, уяву, iнтуїцiю, пiдсвiдомiсть та iншi резерви пiзнавального апарату людини), що вона завжди вiдчуває, бачить перед собою образ Батька як символ предкiв, як символ свого життя i совiстi. Така специфiчна особливiсть духовного життя козакiв зафiксована в iсторичних фактах, народнiй мудростi, художнiй лiтературi.
   Батько формував у сина твердiсть, витривалiсть, умiння долати будь-якi життєвi труднощi, незламнiсть, цiлеспрямовано загартовував його тiло, виховував мужнiй характер, лицарськi якостi.
   Козацька сiм'я вiдзначалася глибоким демократизмом, рiвноправнiстю чоловiка i жiнки, духовними традицiями. Керуючись лицарськими чеснотами, чоловiк, як правило, робив поступки дружинi в розв'язаннi багатьох сiмейно-побутових питань, створював їй психологiчний комфорт. Це благотворно впливало на виховання дiтей, хлопчикiв i дiвчат. Усвiдомлення матiр'ю необхiдностi захисту України вiд чужоземних загарбникiв, виживання в тяжких, нерiдко екстремальних умовах (пiд час визвольної вiйни, повстання, проживання в прикордоннiй смузi та iн.) обумовлювало те, що вона виробляла у своїх синiв мужнiсть, твердiсть i рiшучiсть, iншi вольовi якостi характеру. Виховуючи на козацькому фольклорi, вона не лише спiвала вiдомi пiснi про козакiв, їхнi бойовi походи, а й творила новi, якими переливала в душi дiтей глибину своїх почуттiв, мук i страждань, вiру й надiю на щасливе життя.
   Сiмейнi виховнi традицiї, зокрема батька, продовжували досвiдченi козаки у школi джур. Вiд своїх наставникiв джури переймали науку жити i перемагати в екстремальних умовах, високе вiйськове мистецтво. Разом з ними джури жили в куренях i одночасно обов'язково вчилися в сiчових школах.
   Сiчовi школи реалiзовували право особистостi на навчання, задовольняли як культурнi, духовнi, так i вiйськово-обороннi потреби козацтва. Тут вихованцi оволодiвали читанням, письмом, хоровим спiвом та музикою. Їх привчали до нацiонального способу життя i поведiнки, оборонно-вiйськової справи.
   По закiнченнi сiчової школи най здiбнiшi хлопцi вступали, як правило, до Києво-Могилянської академiї. Частина випускникiв працювала церковнослужителями i вчителями в козацьких школах. Ще iншi залишалися у своїх куренях, продовжували вдосконалювати бойове мистецтво. З них виростали загартованi й мужнi воїни.
   Козацькi школи дiяли у полкових i сотенних мiстах i мiстечках України. Вони мали загальноосвiтнiй характер. Юнi козачата оволодiвали знаннями про отчий край, героїчну минувшину, подiї полiтичного i державного життя України. Тут здiйснювалися розумове, моральне, естетичне, вiйськово-спортивне та iншi види виховання. Учнi успiшно опановували рiзними галузями народних знань - медициною, астрономiєю, метеорологiєю та iн.
   Вiдомий iсторик О.М.Апанович твердить, що пiсля козацької Ради 1736 р. i до кiнця iснування Запорозької Сiчi "в межах Вольностей Вiйська Запорозького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити... у 53 поселеннях та урочищах". Характерно, що при "кожному з цих поселень iснували козацькi школи". Iсторик I.Ф.Павловський у працi "Походження школи в старiй Малоросiї i причини їх знищення" зазначав, що в 1740-1746 рр. у семи полках Лiвобережної України, де було 35 мiст i мiстечок, 998 сiл i слобод, дiяло 866 шкiл. Знаменний iсторичний факт: на землях Вольностей Вiйська Запорозького церкви, школи i шпиталi iснували майже в кожному населеному пунктi i виникали одночасно з їхнiм заснуванням. Це свiдчить про високий освiтнiй i культурний рiвень козацтва.
   Факти свiдчать про активну пiдтримку з боку Української держави, її управлiнських структур, козацької старшини, дiяльностi козацьких шкiл, i про їхнiй високий статус у тогочасному суспiльствi. Так, у ХУII ст. Лубенський полковник I.Кулябка розробив проект розвитку козацьких шкiл України. Цей проект був схвалений гетьманом i рекомендований iншим полковникам, щоб такому "прикладу слiдували i чекали за це пiдвищення вiд вищого уряду... похвали i нагород".
   Козацькiй педагогiцi було притаманне родинно-шкiльне виховання як вияв глибокої єдностi впливу на особистiсть найважливiших соцiально-педагогiчих факторiв - сiм'ї i школи при збереженнi прiоритетностi у вихованнi батькiв, родинного оточення. Це, в свою чергу, сприяло змiцненню сiм'ї, пiдвищенню вiдповiдальностi батькiв перед громадою, державою за виховання своїх дiтей i авторитету школи серед учнiв, представникiв громадськостi i державних органiв.
   Козацькою педагогiкою послуговувалися не лише в родинному вихованнi i навчально-виховних закладах. Її принципи, iдеї впливали на формування громадської думки, характеру всього народу. В цьому зв'язку можна говорити про соцiальну козацьку педагогiку; формування особистостi здiйснювалося пiд впливом багатьох соцiальних факторiв (культурних, економiчних, етнографiчних, моральних, естетичних тощо). У козацькi часи нашому народовi був притаманний високий рiвень моральностi, духовностi, народних знань нацiональних традицiй i звичаїв. Це дає пiдставу стверджувати, що культурнiсть, вихованiсть i, значною мiрою, освiченiсть були невiд'ємними складниками нацiонального способу життя українцiв. Адже до критерiїв культурностi i моральностi, вихованостi й освiченостi належить не лише наявнiсть навчально-виховних закладiв, а й високий рiвень народних знань (народної астрономiї, медицини, агрономiї, метеорологiї, кулiнарiї тощо), народної естетики, мистецтва, моралi.
   Рiзноманiтнi знання, в тому числi й педагогiчнi, поширювали також мандрiвнi дяки - вчителi, фiлософи, артисти, кобзарi, лiрники, майстри козацьких видiв єдиноборств та забав.
   Виховнi функцiї козацької педагогiки реалiзувалися в процесi формування численних козацьких об'єднань - побратимств, братств, товариств, гурткiв та iнших громад. Такi об'єднання вiдображали i захищали потреби, iнтереси, права як окремої особистостi, так i групи людей, усього народу. Багатообiцяючим для сучасної теорiї i практики виховання є пiзнання "секретiв" формування вiрностi i вiдданостi, аж до самозабуття i самопожертви козакiв, що браталися мiж собою. Ризикуючи власним життям, козаки часто визволяли своїх рiдних, побратимiв, друзiв iз турецько-татарської неволi, йшли один за одного на муки, тортури. В iноземцiв викликали подив незламна дружба козакiв, нехтування ними небезпекою, готовнiсть здобути волю iншим людям за рахунок власного життя. Пiзнання сучасними педагогами психологiчних, моральних, свiтоглядних механiзмiв героїчних вчинкiв козакiв допоможе творчо вiдроджувати лицарську педагогiку.
   Козацька педагогiка була найтiснiше зв'язана з гуманiстичними традицiями, iдеями самоврядування i виборностi, будiвництва самостiйної Української держави. Тiльки країна з великим iсторичним досвiдом розвитку освiти i виховання, захисту прав i свобод особистостi, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституцiя Пилипа Орлика (1710 р.). Вона - унiкальний феномен європейської i свiтової полiтичної, державної i правозахисної думки.
   У центрi козацької педагогiки - iдеал вiльної i незламної в своїх прагненнях до свободи людини, яка на вiтчизняних традицiях громадського, полiтичного життя розвиває рiдну культуру й економiку, будує незалежну державу. Козацька виховна мудрiсть плекає обумовлений конкретно-iсторичними обставинами тип українця, який свято береже традицiйнi родиннi i загальнонацiональнi цiнностi. У багатограннiй народнiй творчостi опоетизовано iдеал козака-хлiбороба, власника землi, її дбайливого господаря. У часи чужоземної загрози народ творив iдеал козака-воїна, витязя нескореного духу, честi i звитяги: легендарного козака Мамая, портрети якого в тi часи були чи не в кожнiй українськiй хатi, прославленого керiвника запорожцiв Дмитра Вишневецького (Байду), оспiваного в пiснях Морозенка та iнших. Беручи з них приклад, юнаки виростали стiйкими патрiотами, подвижниками. Велике виховне значення має матерiал про iсторичнi постатi козакiв, їхнє життя i боротьбу за свободу народу, незалежнiсть України, а також про цiлi козацькi династiї, роди - Дорошенкiв, Наливайкiв, Тупталiв та iн.
   Iдеї i засоби козацької педагогiки найтiснiше пов'язанi з системами освiти i виховання європейських народiв.2
  
  
   2.3. Формування в молодi козацької духовностi.
  
   Козацтво утверджувало новий, вдосконалений суспiльний устрiй, який поглиблював i збагачував традицiйний спосiб життя українського народу. Керуючись вiковiчною народною мудрiстю, козаки розумiли, що чистi i незамуленi нацiональнi джерела знань - це могутня i непоборна сила в боротьбi за права i вольностi. Iдея волi була найулюбленiшою i найпоширенiшою серед них. Вiдстоювання своєї волi, свободи народу потребували знань як найважливiшого засобу вистояти в нерiвнiй боротьбi. Г.Боплан так характеризував козакiв: "Вони кмiтливi i проникливi, дотепнi й надзвичайно щедрi, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собi життя".
   Пiд захистом козацьких збройних сил виникали числення нацiональнi органiзацiї, громади та iншi осередки, зокрема братства, якi в процесi захисту самобутнього iнтелектуального життя України перетворювалися в освiтньо-духовнi форпости, центри розвитку науки i культури.
   Бурхливо розвивалася багатогранна народна творчiсть. Вiдкривалися
   друкарнi, якi започаткували могутню традицiю книгодрукування рiдною мовою. Козацька доба в розвитку нацiональної системи виховання дала свiтовi блискучу плеяду вчених, культурних дiячiв, педагогiв, авторiв перших вiтчизняних пiдручникiв: С.Орiховського, I.Гiзеля (Кисiль), Герасима i Мелетiя Смотрицьких, Ф.Прокоповича, Л.Зизанiя, С.Яворського, Г.Сковороду та iн.
   Козацька духовнiсть розвивалася на основi багатогранних нацiональних традицiй, християнської вiри, яку козаки шанували i використовували її об'єднуючi й миротворчi засади в iнтересах самостiйностi, соборностi України. Бог у їхнiй свiдомостi оберiгав незалежну Україну, надавав їм духовних сил у боротьбi з численними ворогами. Як i весь український народ, козацтво збагачувало християнську мораль своїми глибоко гуманними традицiями, звичаями i обрядами, що мали високий статус писаних i неписаних законiв. Об'єднанi нацiонально-визвольними iдеями, високими народними цiлями та iдеалами, вони постiйно змiцнювали козацькi ряди. Козацькi об'єднання вражали багатьох iноземцiв згуртованiстю, здруженiстю, одностайною волею до перемоги, бойовою звитягою, а в разi необхiдностi задля свободи України i життя своїх побратимiв - жертовнiстю.
   Будучи найтиповiшими представниками українського народу, козаки виробили власну духовнiсть, яка стала гордiстю нацiонального менталiтету, його найвищою вершиною. Такими компонентами духовностi є козацька iдеологiя, козацька фiлософiя, козацька мораль i етика, козацький свiтогляд, козацький характер та iн.
   Оволодiваючи козацькою духовнiстю, пiдростаючi поколiння української молодi заперечували рабську психологiю, втрату людиною самостiйностi й гiдностi, слабодухiсть, пасивнiсть, невiру в свої сили, полiтичне прислужництво. В духовному життi молодi козацька педагогiка вiдводила особливу роль лицарськiй честi i лицарськiй звитязi - своєрiдним кодексам якостей високо благородної особистостi. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собi цi шляхетнi якостi, якi понинi не втрачають значного виховного потенцiалу.
   Неписанi закони Кодексу лицарської честi передбачали:
   - любов до батькiв, рiдної мови, вiрнiсть у коханнi, дружбi, побратимствi, ставленнi до Батькiвщинi-України;
   - готовнiсть захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дiтей;
   - шляхетне ставлення до дiвчини, жiнки, бабусi;
   - непохитна вiрнiсть iдеям, принципам народної моралi, духовностi (правдивiсть, справедливiсть, працьовитiсть i скромнiсть тощо);
   - вiдстоювання повної свободи i незалежностi особистостi, народу, держави;
   - турбота про розвиток нацiональних традицiй, звичаїв i обрядiв, бережливе ставлення до рiдної природи, землi;
   - прагнення робити пожертвування на будiвництво храмiв, навчально-виховних i культурних закладiв;
   - цiлеспрямований розвиток власних фiзичних i духовних сил, волi, можливостей свого органiзму;
   - умiння скрiзь i всюди поступати благородно, шляхетно, виявляти iншi чеснот.
   Крiм того, iз столiття в столiття козацька педагогiка формувала в молодi й такi героїчнi якостi, що склали Кодекс лицарської звитяги:
  -- готовнiсть боротися до загину за волю, вiру, честь i славу України;
  -- нехтування небезпекою, коли справа торкається життя друзiв, побратимiв,
   Матерi-України;
   - ненависть до ворогiв, прагнення звiльнити рiдний край вiд чужих зайд-завойовникiв;
   - героїзм, подвижництво у працi i в бою тощо.
   Водночас козаки були глибоко милосердними. Вони чуйно ставилися до iнших людей, дiлили з ними радiсть i горе.3
  
  
   2.4. Виховання фiзичної i психофiзичної культури.
  
   Козацьке загартування тiла й духу своїми коренями сягає часiв праукраїнської iсторiї. Цiлiсна система козацького тiловиховання викристалiзувалася i досягла найвищого ступеня розвитку саме в запорозьких козакiв.
   Свiй етногенез козаки вели вiд предкiв, яких представники зарубiжної iсторiографiї називали по-рiзному (анти, скiфи, руси та iн.). Як писав iсторик Прокопiй Кесарiйський про антiв "усi цi люди високi на зрiст i надзвичайно сильнi". Ведучи свiй родовiд вiд пращурiв-богатирiв, козаки прагнули розвинути в собi богатирську силу i дух, у чому домагалися вражаючих успiхiв.
   Козаки та їхнi предки проявляли мiцний фiзичний гарт, високу технiку самооборони в таких ризикованих, сповнених вiдвагою i мужнiстю видах дiяльностi, як лови. Вони смiливо йшли iз списом чи рогатиною на ведмедя, ставали "на прю" в лiсових пущах з буй-турами, приборкували диких коней тощо.
   В умовах незгасаючих воєн, збереження власного етносу, виживання в надзвичайно складних життєвих обставинах, у змаганнi iз стихiйними силами природи гартувалися дух i тiло козакiв. Суворий час вимагав i суворої, нерiдко залiзної дисциплiни в процесi бойової пiдготовки молодi, формування в неї готовностi захищати рiдну землю. Вiдтак складалася
   спецiальна система фiзичного i психофiзичного загартування пiдлiткiв та юнакiв, що поступово набирала чiтких i рельєфних форм.
   Ще в епоху Київської Русi дiтей з 7 рокiв навчали стрiльби з лука, володiнню списом i арканом, їзди верхи, а з 12 рокiв - справжнiм "вiйськовим хитрощам", тобто мистецтву бою.
   Традицiї фiзичного та психофiзичного загартування пiдростаючих поколiнь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе i готуючи свiй органiзм до складних випробувань долi, козаки влiтку спали проти зоряного неба, уявою i думкою ширяли в невiдомi свiти, прагнули проникнути в таємницi Всесвiту. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, якi забезпечували мiцне здоров'я, повноцiнне довголiття. Г.Боплан писав: "маючи мiцне здоров'я, козаки майже не знають хвороб".
   Вiдомо, що в сiчових i козацьких школах перехiд з одного класу в iнший, вiд букваря до часослова, потiм - до Псалтиря i т.д. супроводжувався народними дитячими забавами, iграми, рiзноманiтними фiзичними вправами. Дослiдник С.Сiрополко пише, що в цих школах хлопчикiв учили "Богу добре молитися, на конi рiп'яхом сидiти, шаблею рубати i вiдбиватися, з рушницi гострозоро стрiляти й списом добре колоти". Важливе мiсце вiдводилося також формуванню в учнiв умiнь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися вiд ворога пiд водою (за допомогою очеретини) та iн. Все це пiдносило дух учнiв, наснажувало їх оптимiзмом, вiрою у свої сили, можливостi.
   Як i бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесi народниї iгор змагалася на силу, спритнiсть i прудкiсть, винахiдливiсть, точнiсть попадання в цiль тощо. Традицiйними були змагання на конях (скачки, перегони та iн.). Козаки любили своїх витривалих i прудконогих коней, це закрiплено у теплих звертаннях до своїх чотириногих друзiв ("брате мiй", "товаришу мiй"), у прислiв'ях ("козак без коня - не козак" тощо).
   Козацька молодь систематично розвивала свої природнi задатки, вдосконалювала тiло й дух в iграх, танках, хороводах, рiзних видах змагань i боротьби. Пiдлiтки i юнаки охоче брали приклад з дорослих, якi вiдчували психологiчний комфорт завдяки тому, що однаковою мiрою турбувалися про свiй iнтелектуальний, моральний, духовний i фiзичний розвиток. Це створювало в них настрiй внутрiшнього задоволення, хорошого самопочуття, сприяло єдностi слова й дiла, думки й вчинку, гармонiї душi й тiла.
   Iснувала цiла система вiдбору i вишколу молодих людей для козацької служби. Досвiдченi козаки, козацька старшина уважно i прискiпливо, з вiдповiдальнiстю перевiряли загартованiсть i витривалiсть новобранцiв на спеку й холод, дощ i снiг, брак одягу, їжi тощо. Для тих, хто хотiв бути козаком, ставилися вимоги - бути сильною, вольовою, вiльною i мужньою людиною, володiти українською мовою, присягнути на вiрнiсть Українi, сповiдати християнську вiру. Є науковi вiдомостi, що новобранцiв-козакiв пiддавали певним випробуванням.
   Козаки створили спецiальнi фiзичнi i психофiзичнi вправи, що становили цiлу систему, спрямовану на самопiзнання i саморозвиток, своє тiлесне, психофiзичне i моральне вдосконалення.
   Всебiчно фiзично розвиненi, козаки блискуче володiли в бою не лише рiзними видами зброї (рушницею, мушкетом, шаблею, списом, арканом та iн.), а й своїм тiлом. Так, вiнницький полковник Iван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: вiн по-лицарськи бився двома шаблями в руках, перемагаючи в боях одразу кiлькох нападникiв.
   У багатьох країнах Європи й Азiї славилося високе мистецтво козакiв вести наступальнi й обороннi бої, створювати неприступнi для ворога табори, споруди з дерева i землi, камiння, рити шанцi та iн. Козаки мистецьки володiли всiма видами зброї - вогнепальної i холодної. Iноземцi свiдчили, що пiд час тренувань iз стрiльби козаки "кулею гасять свiчку". На територiї Хортицi, Запорозькiх Сiчей (їх було 8) у козацьких таборах та iнших мiсцях постiйно дiяли справжнi козацькi школи по навчанню молодих бiйцiв селян з метою захистити себе, рiдну землю вiд чужоземних загарбникiв.
   Велике пiзнавальне й виховне значення, зокрема для сучасної молодi, має опанування нею мистецтвом єдиноборств, яких було кiлька систем. Найвiдомiша легла в основу козацького танцю Гопак. У запальному i пристрасному, завихреному i вiдчайдушному, iз складними фiзичними, навiть карколомними прийомами в Гопаку i сьогоднi помiтна першооснова - бойовитiсть духу, вiра у власнi сили, порив до життя, напруження своїх духовних i фiзичних сил, наступальнiсть i оборонний характер дiй та торжество перемоги. Психофiзичний та iсторико-етнографiчний "розрiз", аналiз Гопака переконує в тому, що всi збереженi на сьогоднi його елементи - складнi акробатичнi вправи, багато ударiв ногами i руками - були складовими самозахисту наших предкiв у боротьбi з ворогами.
   У сучасному виглядi Гопак втiлює в собi численнi специфiчнi прийоми, наприклад, "повзунцi", "голубцi", "тинки", "пiстоль", "рознiжка", "шулик" тощо, реалiзацiя яких вимагає гнучкостi всiх частин тiла, блискавичної реакцiї.
   Цiлi поколiння нашого народу оволодiли й iншою системою козацької боротьби - Гойдок. Вона була призначена в основному для розвiдникiв-пластунiв. За цiєю системою боєць "приклеювався" до суперника, повторював усi його рухи, а в разi помилки (через розгубленiсть, необачнiсть, страх, вiдчай тощо) нападав на нього, брав у полон чи знешкоджував. Цiкаво, що арсенал прийомiв цього виду єдиноборств дозволяв козаковi битися вночi з кiлькома своїми противниками.
   Ще дуже мало ми знаємо про козацьку систему боротьби "Спас". Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для неї характерне фiлiгранне, скрупульозне вiдпрацювання блокування дiй супротивника.
   Козаки боролися також навкулачки, "на ременях", "навхрест", "на палицях" тощо. Оволодiння технiкою цих видiв боротьби i моральними принципами пiд час тренувань i змагань було злито в одне цiле, що забезпечувало комплексний вплив на особистiсть.
   Значний виховний, пiзнавальний потенцiал мав цiлий пласт культури наших предкiв, який дiстав назву козацьке характерництво. Боротьба характерникiв iз ворогом вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв (вона ще вiдома пiд назвою "господар ночi"). У народнiй пам'ятi цей вид боротьби овiяний нев'янучою славою, ореолом легендарностi. Деякi козаки настiльки розвивали свої внутрiшнi сили, можливостi, досягали незвичайних успiхiв у розвитку своїх здiбностей, що багато сучасникiв були переконанi в тому, що в них "вселялися" якiсь надприроднi сили. Таку свою силу й енергiю козаки застосовували в разi потреби у боротьбi з ворогами. Вони володiли умiннями, якi в наш час демонструють, наприклад, екстрасенси. Були чаклуни, якi, знайшовши певнi прийоми розвитку своєї iдеальної сфери, впливу на психiку ворога, "зачаровували", "заворожували" його, вивiдували в нього вiйськовi таємницi тощо.
   Характерники вмiли залякати ворога, навiювали йому iнформацiю про свою силу i непереможнiсть, про те, що їх не бере нi куля, нi шабля, нi вогонь, нi вода. Вороги нерiдко вiрили, що козаки могли брати голими руками розпеченi ядра, обминати кулi тощо. Такi козаки могли проникати непомiченими у ворожiй табiр, наробити там лиха i живiсiнькими та неушкодженими повернутися до своїх.
   Появилася також iнформацiя про те, що козаки спецiальними вправами досягали неймовiрного ефекту, коли "тiло грає" (в такому разi больовi удари супротивника не вiдчувалися).Такi козаки миттєво концентрували внутрiшню енергiю в ту частину свого тiла, куди спрямовувався удар нападника. Подiбнi явища притаманнi i схiдним системам боротьби, наприклад, мистецтву тiбетських ченцiв катеда i "школи залiзної сорочки" в кунг-фу та карате. Цi дивовижнi факти визнає сучасна наука, хоч переконливе їхнє пояснення i обґрунтування належить майбутньому.
   Постiйно займаючись самовдосконаленням, козаки, зокрема, оволодiвали специфiчними дихальними вправами, доводячи, подiбно до йогов, справдi невичерпнi можливостi людського органiзму. Академiк Д.I.Яворницький писав, що серед козакiв були справжнi велети тiлом й духом i що "серед iнших богатирiв жив Васюринський козарлюга", який "тiльки-но дихне, як вiд того подиху людина падала з нiг, а коли руйнували Сiч, то там був такий силач, що одним подихом мiг убити людину". Таке явище дослiдники пiдтверджують у китайських циган, японських кiко, секрет сили яких у "роботi з внутрiшньою енергiєю через дихальнi i вправи...
   Пiдкреслимо, що всi види козацької боротьби у процесi тренувань, оволодiння майстернiстю єдиноборств ґрунтувалися на правилах i принципах народної моралi, етики. Порушення їх вважалося неприпустимим i мало тяжкi наслiдки для тих, хто нехтував козацькими законами життя, їхнiми традицiями i звичаями.
   Тiлесне i психофiзичне загартування козакiв було складовою частиною комплексної i цiлiсної системи iдейно-морального, емоцiйно-естетичного i вiйськово-спортивного виховання. Чимало компонентiв цiєї системи на сьогоднi забуто, невiдомо. Вчених народознавчих i людинознавчих наук, практикiв-ентузiастiв чекає важливе завдання - за кодом, закладеним у вiдомих нам козацьких комплексах вправ, тренувань, змагань, видах боротьби, вiдтворити всю козацьку гiмнастику, динамiку форм, структуру рухiв, а також iншi невiдомi сьогоднi компоненти цiлiсної системи вдосконалення i самовдосконалення.
   Висока ефективнiсть дiї козацької педагогiки, втiлення нею найвищих досягнень нацiональної педагогiчної спадщини забезпечує глибоку i всебiчну етнiзацiю пiдростаючого поколiння. Пiзнавально-виховний потенцiал козацької педагогiки сприяє створенню таких соцiальних ситуацiй, умов, якi найбiльше вiдповiдають сутностi генофонду української нацiї. 4
  
  
   2.5. Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей та юнацтва України.
  
   В умовах демократизацiї i гуманiзацiї суспiльного життя, змiцнення незалежностi України досягнуто такого доробку в теорiї i практицi нацiональної системи освiти i виховання, який дозволяє перейти на новий, вищий рiвень розвитку вiтчизняної педагогiки.
   Важливу роль у її розвої вiдiграли Державна нацiональна програма "Освiта. Україна ХХI столiття", концепцiя нацiонального виховання, схвалена Всеукраїнською педагогiчною радою працiвникiв освiти (червень 1994 р.), програми i концепцiї Iнституту українознавства Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка.
   Мета нацiонального виховання - плекання пiдростаючих поколiнь з глибоко нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, характером, свiтоглядом та iдеалами на традицiях культури, духовностi рiдного народу, на кращих досягненнях iнших народiв.
   Задатки, здiбностi i нахили учнiв, їхнi обдарування, таланти найглибше i найповнiше розкриваються тодi, коли вони теоретично пiзнають i практично продовжують культурно-iсторичнi, науковi, мистецькi традицiї рiдного народу i починають творити в нацiональному дусi.
   Змiст освiти в незалежнiй Українi базується на державнiй iдеологiї, що ґрунтується на українськiй нацiональнiй iдеї, i спрямовується на
   утвердження в молодих серцях i душах гуманiстичної i демократичної
   полiтики нашої держави.
   У Велику Козацьку добу система виховання була однiєю iз могутнiх сил, завдяки якiй Україна в багатьох вiдношеннях виходила на рiвень розвитку європейських держав. Iсторiя українського козацтва, зокрема Запорозької Сiчi - форпосту демократiї, свободи i незалежностi народу довела, що згуртованiсть, дисциплiнованiсть, органiзованiсть, єднiсть козакiв, зокрема їхньої елiти є могутньою силою, нездоланною для ворогiв. Вперше в свiтi козаки використовували в боротьбi з ворогами України примiтивнi пiдводнi човни, ракети, серед яких - запалювальнi ракети кiлькох калiбрiв.
   Висока iдейна, суспiльно-полiтична наснаженiсть козацько-лицарської фiлософiї, психологiї, духовностi є яскравим смолоскипом-дороговказом служiння рiдному народу для багатьох патрiотiв, борцiв за свободу України багатьох поколiнь.
   Наш народ зробив неоцiнений внесок у розвиток свiтового нацiонально-визвольного руху. У жорстокi часи чужоземного поневолення у нас не було жодного десятилiття, коли б не вiдбувалися великi народнi повстання. Наливайко i Косинський, Сагайдачний i Виговський, Хмельницький i Мазепа, Гонта i Залiзняк, Довбуш i Кармелюк - цi та iншi нацiональнi герої надихали українцiв i представникiв iнших нацiональностей на боротьбу за свободу всiх народiв, сувереннiсть держав.
   Нашi пращури другими серед слов'ян оволодiли книгодрукуванням (1490 р.), створили самобутню козацьку педагогiку, яка вперше зароджувалася в сiчових, козацьких (сотенних i полкових), братських школах України (ХУI - перша половина ХУIII ст.).
   В iсторичнiй свiдомостi народу найвищий статус належить тим людям-iдеалам, якi вiдстоювали свободу як найдорожчу цiннiсть попереднiх поколiнь, невтомно боролися з чужоземними загарбниками, захищали свою нацiональну гiднiсть i честь, по-лицарському служили рiднiй Батькiвщинi, будували власну нацiональну державу. Для української молодi такими iдеалами стали I.Гонта, М.Залiзняк, С.Наливайко, Т.Трясило, П.Сагайдачний, I.Сiрко, I.Богун, I.Виговський, Б.Хмельницький, I.Мазепа та iншi народнi герої.
   В сучасних умовах багато пiдлiткiв, юнакiв i дiвчат вибирають iдеал лицаря - високошляхетної, духовно багатої, морально чистої, мужньої людини.
   Про високу життєву енергiю, звитяжну потугу iдеалу лицаря Г.Ващенко зазначав: "Український лицар живе для Батькiвщини: вiн завжди готовий вiддати за неї своє життя. Найдорожче для нього - лицарська честь i слава... Про славу лицарську українець мрiє ще з дитинства".
   Наш народ споконвiку культував лицарськi традицiї виховання. Iз столiття в столiття на лицарських традицiях формувалася елiта нацiї, яка завжди боролася за свободу i незалежнiсть України.
   У Велику Козацьку добу на територiї двох українських козацьких держав - Гетьманської України i Земель вольностей Вiйська Запорозького (Запорозької Сiчi) дiяла цiлiсна система козацького виховання. Вона включала в себе багатство нацiонально-патрiотичних, державницьких iдей, народної виховної мудростi.
   В Українi розвивалася iсторично обумовлена система навчально-виховних цiлей, завдань, принципiв, iдеалiв, провiдних iдей, форм i методiв роботи осередкiв лицарського загартування, яка дiстала назву козацька педагогiка. Вона визначала основнi напрямки виховної дiяльностi батькiв, школи, багатьох iнших громадських, зокрема молодiжних осередкiв.
   У перiод утвердження незалежної України вiдроджене Українське козацтво як громадсько-полiтична органiзацiя створила Українське дитяче i юнацьке товариство "Сiч", Всеукраїнський доброчинний Фонд лицарського виховання iм. Петра Сагайдачного. В осередках цих органiзацiй, у багатьох родинах, школах та iнших навчально-виховних закладах дiє козацька педагогiка.
   Головна мета сучасної козацької педагогiки - плекання в родинi, школi i громадському життi козака-лицаря, палкого патрiота, мужнього громадянина незалежної України, захисника рiдної землi з яскраво вираженою нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, високим рiвнем моралi, духовностi.
   Основнi завдання сучасної козацької педагогiки:
   - плекати фiзично загартованих, iз мiцним здоров'ям, дужим тiлом i духом синiв i доньок незалежної України;
   - формувати в пiдростаючих поколiнь високi лицарськi якостi, шляхетнiсть, моральнi чесноти, почуття милосердя;
   - виховувати силу волi i силу духу, мужнiсть i звитягу, умiння боротися зi злом i перемагати його в будь-яких життєвих обставинах;
   - плекати вiру, любов i надiю, готовнiсть творити добро i красу в собi i в довкiллi;
   - формувати здатнiсть до альтруїзму, гармонiйного поєднання особистих, iндивiдуальних i загальнонацiональних, державних потреб та iнтересiв, вiдчувати сбе невiд'ємною складовою часткою цiлого i вiчного - української нацiї, держави;
   - виховувати в пiдростаючих поколiнь український козацький характер, свiтогляд, iсторичну пам'ять i нацiональну свiдомiсть;
   - готувати молодь до активної нацiональної творчостi, участi в розвитку рiдної культури, духовностi;
   - виховувати господарiв рiдної землi, володарiв становища, творцiв Української держави, її захисникiв вiд ворожої агресiї, мовної i культурної експансiї;
   - сприяти оволодiнню молоддю вiйськово-спортивним мистецтвом козакiв, формуванню в неї, з урахуванням сучасних свiтових здобуткiв в галузi науки, культури i технiки, творчих умiнь продовження полiтичних, державних, економiчних, мистецьких i вiйськових традицiй українського милосердя.
   В сучасних умовах родинному, шкiльному i соцiальному вихованню необхiдно створювати сприятливi умови для оволодiння кожною особистiстю заповiдями лицарської честi i звитяги, милосердя.
   Вихована на лицарських традицiях, молодь заперечує рабську i напiврабську психологiю, засуджує забуття людиною нацiональної приналежностi, зневагу до волелюбних заповiдей дiдiв i прадiдiв, пасивнiсть, слабкодухiсть, невiру у власнi сили, полiтичне прислужництво чужинцям.
   Козацька педагогiка плекає лицарську заповiдь у душi, серцi i свiдомостi кожного вихованця: у життi завжди є мiсце подвигам, героїчним вчинкам. Лицарське виховання утверджує життя як героїчне дiяння, високе духовне буття, подвижництво в iм'я перемоги загальнонацiональних, державних iдеалiв. 5
   У багатьох регiонах України дiють учнiвськi козацькi гурти, куренi, кошi, братства, товариства та iн. Створюються козацькi читанки, хрестоматiї, розробляються методики i технологiї виховної роботи на козацько-лицарських традицiях. Поряд iз вiдродженням таких органiзацiй, як "Сiч", "Пласт", "Сокiл", народжуються i мiцнiють дитячi та юнацькi об'єднання суто козацького характеру, зокрема "Джура" - дитячо-юнацька органiзацiя нацiонально-духовного вiдродження та вiйськово-спортивна гра "Джура" Українського козацтва.6 В процесi гри "Джура" виконується орiєнтована об'єднана програма для дiяльностi школярiв. Дiяльнiсть має охопити майже всi сфери життя, при цьому обов'язково зважити на ту особливiсть, що козаками на Сiчi були лише чоловiки, отже для дiвчаток вiдповiдного вiку, там де програмнi питання за змiстом не можуть бути однаковими, створюється свiй гурт, де передбачається пiдготовка дiвчаток до самостiйного життя. Жiнка в минулому - вiрна супутниця козака, вона берегиня свого роду, отчого дому, але при цьому в кожну важку годину й жiнка - воїн, яка може вiдстояти свою землю вiд ворогiв, тобто заступити свого чоловiка-козака, якщо це необхiдно. Жiнка - мати виховувала у своїх дiтей (i в першу чергу, у хлопцiв) мужнiсть, смiливiсть, твердiсть, рiшучiсть, iншi вольовi, необхiднi захиснику Батькiвщини риси козацького характеру.
   Мета програми - шляхом свiдомого опанування геройського, лицарського, гуманного i демократичного славного минулого наших предкiв - Українського народу, його традицiй культури, науки та
   господарювання, духовно i морально пiднятися до рiвня української нацiональної iдеї i забезпечити її життєдайнiсть.
   "Джура" - дитячо-юнацька органiзацiя нацiонально-духовного вiдродження та вiйськово-спортивна гра "Джура" Українського козацтва є основною позакласною формою оборонно-масової роботи, початкової вiйськової та фiзичної пiдготовки, iдейно-полiтичного, морально-психологiчного та нацiонально-духовного виховання учнiвської молодi, а також допризовної та призовної молодi за мiсцем проживання.7
   Метою дiяльностi органiзацiї є:
   - виховання у юнакiв та дiвчат глибоких i мiцних нацiонально-патрiотичних переконань, пiдготовка молодi до творчої працi, до вiйськової служби та захисту своєї Батькiвщини України шляхом залучення широкого загалу молодi до оборонно-масової та вiйськово-спортивної роботи;
   - формування i виховання у молодi високих морально-психологiчних та морально-бойових якостей; мужностi, смiливостi, рiшучостi, вiдваги, стiйкостi, наполегливостi, дисциплiнованостi, iнiцiативностi на теренах вiдновлених нацiональних козацьких педагогiчних традицiй;
   - виховання духовно та фiзично розвиненого юного поколiння сувереної України на iсторично сформованих засадах козацького свiтогляду та способу життя;
   - виховання нових поколiнь України в дусi вiдданостi Батькiвщинi та її народу на основi вiдродження нацiональних i загальнолюдських духовних i моральних цiнностей.
   Передумови заснування козацької органiзацiї дiтей:
   - наявнiсть квалiфiкованого вихователя, що заявить про своє бажання згуртувати дiтей i вести з ними виховну роботу в цьому напрямку за мiсцем проживання;
   - iнiцiативна та цiлеспрямована на вiйськово-патрiотичне виховання учнiвської молодi на традицiях українського козацтва робота викладацько-вчительського колективу у навчально-виховних закладах;
   - iнiцiативна та цiлеспрямована на вiйськово-патрiотичне виховання козацької молодi i пiдготовку її до вiйськової служби дiяльнiсть старшини первинних осередкiв та районних товариств Українського козацтва в спiвпрацi з мiсцевими виконавчими структурами державних органiв влади.
   Завданнями органiзацiї є:
   - виховання в дiтей та юнацтва iсторичної свiдомостi, активної громадської позицiї, нацiональної гiдностi i самосвiдомостi, любовi до своєї Батькiвщини-України, готовностi захищати свiй рiдний край;
   - опанування козацької культурної спадщини, гри на козацьких музичних iнструментах, козацького танцю, козацьких пiсень i дум,
   вивчення козацького живопису, розпису й опорядження козацьких церков i житла, звичаїв i ритуалiв, традицiй, свят;
   - оволодiння художнiми промислами, козацькими способами життя й господарювання на землi, в саду, на пасiцi, у тваринництвi та iнше;
   - переймання козацьких забав та вiйськових iгор, традицiйних козацьких видiв фiзичної культури та спорту, зокрема рiзних видiв єдиноборства, верхової їзди, бойового танцю "Гопак" та багатьох iнших, з метою гартування козацького духу й тiла;
   - осягання секретiв козацької кухнi, козацької медицини, знахарства;
   - змiцнення та розвиток дружби мiж дiтьми та юнацтвом рiзних регiонiв України.
   Для виконання своїх завдань органiзацiя в масовому порядку створює свої осередки, де:
   - навчає i гартує своїх членiв пiд час занять у мiсцевих осередках, у лiтнiх козацьких таборах i зльотах;
   - щорiчно проводить огляд (шляхом проведення змагань) якостi козацького вiйськово-патрiотичного виховання, вишколу козачат, джур козацьких i молодих козакiв (за окремим положенням);
   - проводить козацькi походи: краєзнавчi, фольклорно-етнографiчнi експедицiї тощо;
   - органiзовує й бере участь у екологiчних акцiях та акцiях милосердя, культурно-просвiтницьких заходах;
   - спiвпрацює з дитячими й молодiжними органiзацiями України й закордону, з "Пластом", "Соколом", "Сiччю" та iн.
   Членом органiзацiї може стати кожен хлопчик чи дiвчинка вiком вiд 6 до 8 рокiв, якi люблять Україну, хочуть добре знати її iсторiю, та культуру, давнє минуле i подiляють iдеали Українського козацтва.
   Особи старшi 18 рокiв можуть зберегти своє членство за бажанням. Вони одержують звання "Козака наставника" i беруть участь у виховнiй роботi з молоддю.
   Основу органiзацiйної структури дитячо-юнацької козацької органiзацiї складає курiнь - первинний козацький осередок за мiсцем навчання, чи за мiсцем проживання або за iнтересами.
   Основною органiзацiйною одиницею козачат, джур козацьких та молодих козакiв є десяток, що складається з 10-15 членiв органiзацiї i дiлиться на застави по 3-5 осiб в кожнiй. Десятки обє'днуються в загiн (шкiльний клас), загони козацької молодi одного вiку (школярi-однокласники) входять до складу сотнi, а сотнi - до куреня козацької органiзацiї навчального закладу.
   На чолi кожної структурної козацької органiзацiйної одиницi традицiйно стоїть козацька старшина, бажано з козакiв-старшокласникiв та дорослих козакiв-вихователiв (наставникiв): в заставi - заставний, в десятцi - отаман (десятник), в загонi - отаман, писар, осавул, хорунжий, в куренi - отаман, писар, обозний, осавул, хорунжий, бунчужний, скарбник, суддя, довбуш, товмач, шафар.
   Вимоги до козачат, джур козацьких i молодих козачат - обсяг знань, умiнь i навичок, якими вони повиннi володiти до кiнця перебування в даннiй якостi.
   Вже у 1991 роцi, у червнi вийшов Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства народної освiти Української РСР з положенням про республiканську туристсько-краєзнавчу експедицiю "Козацькими шляхами". В ознаменування 500-рiччя українського козацтва Мiнiстерства народної освiти УРСР, Спiлка пiонерських органiзацiй України, Республiканська станцiя юних туристiв Мiнiстерства народної освiти УРСР та дитяча газета "Перемена" оголосили Республiканську туристсько-краєзнавчу експедицiю "Козацькими шляхами", яка пройшла в рамках руху учнiвської молодi України за збереження i примноження традицiй, звичаїв, обрядiв народу "Моя земля - земля моїх батькiв". Експедицiя тривала з березня 1991 по березень 1992 року. Мета експедицiї - залучення молодi до вивчення iсторичного минулого українського народу; виховання в учнiв патрiотичних та iнтернацiональних почуттiв; виявлення та пропаганда пам'яток, пов'язаних з iсторiєю українського козацтва. Iдучи маршрутами експедицiї, учасники проводили походи по мiсцевостям, пов'язаних з козацтвом; самостiйно розробляли i описували туристськi маршрути по Українi, де пролягали козацькi шляхи; обстежували iсторичнi мiсця, пов'язанi з дiяльнiстю козакiв на Українi; збирали уснi перекази про часи козаччини, матерiали, якi розкривають духовне життя наших славних предкiв.
   Початок нацiонального виховання в сувереннiй Українi активiзував процес цiлеспрямованого i систематичного виховання пiдростаючого поколiння на iсторико-культурних та господарських традицiях рiдного народу. У 1995 роцi, у червнi, в N11 Iнформацiйного збiрника Мiнiстерства освiти України було дано методичнi рекомендацiї педагогiчним колективам закладiв освiти України по вiдродженню iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва. "...Запорозьке козацтво - гордiсть української нацiї. Його iдейно-моральний потенцiал - це ядро козацької духовностi, яке є невичерпною скарбницею громадянського загартування пiдростаючих поколiнь. Значна частина сучасної молодi має про нього поверхове i спрощене уявлення. Насправдi воно є не тiльки вiйськовим, а й соцiальним, полiтичним, педагогiчним, культурно-iсторичним, державним явищем... Викладачам iсторiї України слiд пам'ятати, що вiдроджуючи козацькi традицiї та звичаї, важливо, щоб учнi, студенти передусiм успiшно оволодiвали iсторiєю народовладдя, становлення i розвитку республiканських структур влади, адмiнiстративно-вiйськового ладу, демократичного i гуманiстичного управлiння, законодавства, тобто української державностi козацької... У процесi роботи по вiдродженню iсторико-культурних та господарських традицiй українського козацтва науково-педагогiчним колективам навчальних закладiв, педколективам необхiдно поєднати досягнення сучасної педагогiчної науки та традицiй українського козацтва".5 10
   5-6 липня 1997 р. вiдбулася Всеукраїнська науково-практична конференцiя "Сучасна козацька педагогiка", на якiй розроблено i схвалено чимало важливих документiв (концепцiй, програм та iн.), спрямованих на подальший розвиток нацiональної системи освiти, виховання молодi на традицiях українського козацтва. Такi конференцiї вирiшено проводити щорiчно.
   У тижневику "Освiта" вiд 24 вересня - 1 жовтня 1997 р. було надруковано першу в iсторiї вiтчизняної педагогiки програму "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України".11
   Програма передбачає реалiзацiю трьох основних змiстовних компонентiв. Перший стосується вивчення дiтьми, пiдлiтками i юнаками iсторiї Українського козацтва, другий - вiтчизняної нацiональної культури (мистецтва, науки, освiти) i третiй - вiйськової майстерностi козакiв.
   Розробленi методичнi матерiали, якi спрямованi на надання конкретної практичної допомоги вчителям, вихователям, класоводам, класним керiвникам, батькам з метою досягнення цiлей програми. Розробленi рекомендацiї щодо реалiзацiї iдей козацької педагогiки, традицiй лицарського виховання засобами основ наук, в позакласнiй i позашкiльнiй роботi, в процесi органiзацiї самоврядування в школi, дитячого i юнацького молодiжного руху.12
  
  
   1. Українська козацька педагогiка.// Освiта. - 1992. - 1 вересня
   2. Українська козацька педагогiка.// Освiта. -1992. -1 вересня.
   3. Українська козацька педагогiка.// Освiта. - 1992. - 1 вересня.
   4. Українська козацька педагогiка.// Освiта.-1992.-1 вересня.
   5. Нацiональне виховання. Яким йому бути?// Освiта.-1996.-7 серпня.
   6. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т./ Упоряд.: Тимофєєва С.В., Тимофєєв В.Я.
   т.5. 2003.-27с.
   7. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т./ Упоряд.: Тимофєєва С.В., Тимофєєв В.Я.
   т.5. 2005.-37с.
   8. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд. : Тимофєєва С.В., Тимофєєв В.Я. т.5. 2003.-57с.
   9. Молода Сiч. // Освiта. -1999.- 10 листопада.
   10. Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України.// -1995.-N11.-28с.
   11. Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України.// Освiта, - 1997, - 24 вересня-1 жовтня.
   12. Методичнi матерiали до програми "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей, юнацтва України".// Освiта.-1999.-18-25 серпня.
  
   2.6 козацько-лицарське виховання у школах пiвдня
   Одещини;
  
  
  
   Процес впровадження нацiональної системи освiти i виховання в навчальних закладах Заднiстров'я проходив так:
   У навчально-виховних закладах Бiлгород-Днiстровського району проводились науково-практичнi конференцiї старшокласникiв "Етапи становлення української держави", диспути для учнiв 10-11 кл. "День Соборностi: Я i Україна", бесiди для учнiв 7-8 кл. "На шляху до вiдродження української державностi"; тематичнi лекцiї, уроки, присвяченi визвольнiй вiйнi українського народу середини ХУII столiття, зокрема перемозi у Батозькiй битвi; вшанування пам'ятi гетьмана Петра Сагайдачного; вiдзначення 85-ї рiчницi проголошення Акта злуки. Проведено бесiди "Унiверсали Центральної Ради", виховнi години "Бiй пiд Крутами", зустрiчi з видатними людьми краю з метою патрiотичного виховання молодi (Адамiвська, Випаснянська N1, Старокозацька, Долинiвська загальноосвiтнi школи I-II-III ступенiв). В бiблiотеках закладiв освiти органiзовувались книжковi тематичнi виставки "Соборна Україна: вiд iдеї до життя", "В сiм'ї великiй, в сiм'ї вольнiй, новiй", "Україна - соборна держава", проведенi iсторичнi читання "Бо є держава наша Україна i є її не втрачений народ", книжково-документальнi виставки "Соборнiсть України: державницька нацiональна iдея". Змiстовнiстю, науковiстю вiдзначалися масовi заходи з учнями, проведенi у Випаснянськiй ЗОШ I-III ст. N1 i N2, Шабськi ЗОШ I-III ст. N1 i 2, Старокозацька ЗОШ I-III ст. Було залучено до цiєї роботи викладачiв iсторiї, працiвникiв музеїв та архiвiв, науковцiв та лiтераторiв, полiтичних дiячiв; заходи були широко висвiтлено в мiсцевих друкованих та електронних засобах масової iнформацiї заходи.
   Проводився обласний екологiчний конкурс серед учнiв 7-11 класiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв за пiдтримки управлiння освiти i науки Одеської облдержадмiнiстрацiї та Чорноморського козацького з`єднання Українського козацтва. Мета - поширення народних традицiй, виховання серед дiтей та юнацтва нацiональної гiдностi, готовностi до захисту рiдного краю, забезпечення всебiчного розвитку їхнього духовного свiтогляду, любовi до природи, української культури, мови та батькiвської землi. Конкурсантами було висвiтлено екологiчне становище в рiдному селi та мiстi, вiдношення козакiв до збереження екологiї вiд ХУ до ХХ столiть включно. Описано були флора та фауна територiї, де проживає учасник конкурсу, вiдродження та дiяльнiсть сучасник козакiв у 1917-1921 роках вiльного козацтва; сучасного козацтва; роль i дiяльнiсть суспiльства в збереженнi екологiї, запобiганнi екологiчним катастрофам. У складi журi для оцiнки робiт входили, крiм iнших, Скляренко М.П. - отаман Буджацької Сiчi, генерал-хорунжий УК; Городецький Л.Г. - отаман Бiлгород-Днiстровської паланки, полковник УК.
   Органiзовано спiльну роботу навчальних закладiв та козацьких товариств щодо виховання молодi на засадах патрiотизму, демократiї, високої моралi та захисту Батькiвщини. Така робота органiзована в Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.., Долинiвськiй ЗОШ I-II ст.., Бiленькiвськiй ЗОШ I-II ст.., представники яких брали участь у травнi 2004 року в обласнiй науково-практичнiй конференцiї з цiєї проблеми. Постiйно дiючий семiнар з проблем козацького виховання органiзовано на базi Адамiвської ЗОШ I-II ст.
   Розробляється положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку вiйськово-патрiотичну гру "Сокiл", яку вiддiли райдержадмiнiстрацiї: оборонної та мобiлiзацiонної роботи, освiти, культури впроваджували в практику роботи шкiл району ще з 1998 року (тодi вона називалася вiйськово-патрiотична гра "Джура" та проводилася в Старокозацькiй ЗОШ I-III ст.., Вигiнськiй ЗОШ I-II ст.., Випаснянськiй ЗОШ I-III ст.. N1, Адамiвськiй ЗОШ I-II ст.., Долинiвськiй ЗОШ I-II ст. Вiдзначається День Захисника Вiтчизни . Проводиться ряд заходiв, в яких приймають участь козаки районних органiзацiй УК: районнi спортивнi змагання "козацькi забави", змагання з нацiональних видiв бойових мистецтв, з козацьких вправ у володiннi старовинною зброєю; проводяться зльоти юних козачат, зустрiчi з воїнами рiзних родiв вiйськ.
   Проводиться районний етап Всеукраїнського конкурсу учнiвської творчостi на тему: "Iдея Соборностi України: творчiсть Тараса Шевченка; минуле, сучасне i майбутнє", який проводиться з 4-х номiнацiй "Лiтература", "Iсторiя України i державотворення", "Образотворче мистецтво", "Декоративно-прикладне мистецтво".
  
  
  
   1. Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
  
   Ентузiасти - викладачi Юрченко Вiктор Iванович, Вiштак Ольга Миколаївна, студенти Яценко Тетяна, Виходцев Руслан, Ткаченко Iрина та iн. Робота велася, в основному, з метою теоретично-практичного вивчення методики козацько-лицарського виховання в школi. Студенти вивчали лiтературу, писали реферати, курсовi роботи, зустрiчалися з козаками.
  
  
   2. Миколаївсько-Новоросiйська школа Саратського району.
  
   Ентузiасти - завуч з виховної роботи Фоменчук Валентина Анатолiївна та педагог-органiзатор Настаченко Галина Михайлiвна.166 Почали в 1996 р. Фундаментом слугувала iсторiя села. На мiсцi невеличкого поселення козаки з Новоросiї заснували мiстечко. Тут був розташований штаб. В 1856 р. козаками була збудована церква святого Миколая. Старожили згадували, що її було видно з моря, яке знаходиться за 40 км, i служила вона морякам в морi за маяк. Багато залишилось доказiв, документiв про перебування в селi козакiв. Ось так i зародилося бажання вiдродити славну минувшину.
   В 1996 р. ввели народознавство в школi. Почали знайомство з iсторiєю рiдного краю i села зокрема. Навiть за дозволом РОНО була складена iндивiдуальна програма вивчення народознавства в школi. Познайомившись з iсторiєю козацтва глибше, вивчивши iсторичне минуле села, вирiшили в школi створити козацьку республiку "Мрiя". Спочатку йшов конкурс на найкращу назву, потiм девiз пiдбирали, боролися за право бути обраним отаманом i т.д. Кожний клас став куренем. Було розроблено статут, систему пiдготовки майбутнiх козакiв. Вся виховна робота в нiй спрямована на створення козацької молодi в Українi. До 12-рiчного вiку дiти числяться в козачатах, до 14-рiчного - в пластунах, до 15-рiчного - в соколах, до 17-рiчного - в джурах i тiльки потiм юнаки стають кандидатами в козаки. Вони займаються патрiотичним самовихованням, розвивають моральнi, духовнi i фiзичнi якостi, вивчають традицiї i звичаї своїх предкiв, iсторiю козацтва на Українi. Формують почуття вiдповiдальностi за себе i за iнших, набувають знання, впевненiсть у собi, вмiння спiвпрацювати i керувати. Пiдлiтку прищеплюється почуття змагань, розвиваються спостережливiсть, вiдповiдальнiсть, повага, вмiння пiдкорятися наказу i жертвувати особистим заради спiльного. Внаслiдок цього джура стає людиною слова, вiдповiдальною, обов'язковою i точною, бережливою, але не скупою, справедливою, але не жорсткою, ввiчливою, але не байдужою, яка пiклується про своє здоров'я, самовдосконалення, сповнений братнiми почуттями до друзiв, любов'ю до людей, своєї землi i Батькiвщини.
   Не все виходить у козацькiй республiцi, як планувалося й хотiлося, однак головного добитися вдалося. Пiдтягнулась успiшнiсть, менше стало порушень, пiдлiтки стали стриманiшими i ввiчливiшими у поводженнi. На рахунку у козачат i джур чимало добрих справ: очищене забуте джерело, з якого в минулому столiття козаки пили воду, привели в порядок на кладовищi забутi могили предкiв, взято шефство над учасниками вiйни i людьми похилого вiку, надано чималу допомогу господарству, посаджено дерева, кущi, розбито квiтники. Велику допомогу надавали козаки Бiлгорода-Днiстровського козачого полку Українського Чорноморського козацтва iм.. П.Орлика. Зокрема, почесним гостем у школi були Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Черв'як О.О., Оленєв I.П., Горлачьов В.П. та iншi. Пiдтримував i допомагав отаман Саратського району - Iванов Сергiй Iванович. Активно пiдтримували роботу директор школи Безотосна Марiя Григорiвна i зав РОНО Олiйниченко Олена Савелiвна. В обласнiй пресi про цiкавий досвiд роботи школи з'явилися статтi Б.I.Устименка.
   У 2000 роцi Фоменчук В.А. пiшла на пенсiю за вислугою рокiв й, на жаль, роботу з козацько-лицарського виховання поступово було звернуто.
  
  
   3. Старокозацька та Молозька школи Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiаст - вiдставний майор, курiнний Старокозацького курiню Українського козацтва - Лiсiцин Iгор Михайлович (тодi працював директором Старокозацького ринку). Роботу почав в 1996 р. Було створено органiзацiю "Молода Сiч", яку було зареєстровано в Старокозацькiй сiльськiй радi. Розроблено статут органiзацiї, згiдно якого метою дiяльностi Сiчi було сприяння виховання нацiонально свiдомих, духовно та фiзично розвинутих громадян України на традицiях українського козацтва та принципах християнської моралi.
   Завданнями Сiчi були:
   - виховання у дiтей нацiональної iсторичної свiдомостi, громадянської позицiї, патрiотизму, готовностi захищати Батькiвщину, любовi до рiдного краю шляхом опанування козацької духовної та культурної спадщини;
   - виховання у дiтей християнської моралi;
   - залучення дiтей до краєзнавчої дiяльностi, поширення та пропаганда козацьких звичаїв та традицiй;
   - вивчення, охорона та вiдновлення пам'яток української iсторiї i культури;
   - залучення дiтей до самовдосконалення, занять прикладним туризмом, фiзкультурою;
   - органiзацiя спiлкування дiтей рiзних країн.
   Козачата "Молодої Сiчi" мали однострої захисного кольору. У 1997 р. делегацiя джур та дан була на Великiй Радi Українського козацтва в Києвi.
   Було розроблено план проведення занять з джурами Старокозацького куреня по орiєнтуванню на мiсцевостi, по наданню першої медичної допомоги, а також план заходiв на лiтнiй перiод. Своє перше заняття джури провели 25 червня 1997 р. Планували, що на перше заняття, окрiм трьох джур (Вови Антошела, Лiсiциних Дениса та Iгора), прийдуть ще семеро. Але в своїх прогнозах помилилися. На перше заняття прийшло 30 чоловiк. Потiм все бiльше i бiльше. Вже на жовтень 1997 р. в органiзацiї "Молода Сiч" налiчувалося 108 осiб. Влiтку, окрiм занять з орiєнтування на мiсцевостi, правил розташування наметового табору, вмiння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, джури знайомилися з засобами зв'язку, трохи працювали в цiй сферi i навiть мали свiй рекорд по проведенню польового телефонного зв'язку на вiдстанi 100 метрiв - 43 секунди.
   В перiод шкiльних занять джури Старокозацького курiню займалися художньою самодiяльнiстю, спортивною гiмнастикою i що саме головне - вивчали iсторiю традицiї i звичаї козацтва. Була домовленiсть з начальником митної застави, розташованої в Старокозачому, про допомогу їм в несеннi митної служби на дiльницi державної межi. Разом з митним нарядом джури несли патрульну службу, самостiйно сидiли в засадах по виявленню контрабандних вантажiв. Блакитною метою хлопцiв було несення кiнної патрульної служби, для цього було закуплено двох коней у київському кiнному заводi. Запросили для тренерської роботи козака Алексаса, мастера спорту по конкору. Але через проблеми з фуражем та зарплатньою для тренерiв, роботу було зупинено. Хлопцi обладнали шкiльний клас для занять по вивченню азбуки Морзе (пiсля чого вчителi почали скаржитись, що почали перехвачувати записочки у класах, а прочитати їх не можуть. Там тiльки точки та тiре), морського семафору, роботи на комп'ютерi, занять у Малiй Академiї Наук.. Окрiм цього, з ними двiчi на тиждень проводив уроки богослiв'я священик Покровської церкви отець Антонiй. Готувалися вони також вивчати англiйську розмовну мову.
   Лiсiцин Iгор Михайлович розробив чiтку програму для своїх джур:
  -- вивчити iсторiю козацтва;
  -- навчитися працювати з комп'ютером;
  -- оволодiти початковими знаннями з економiки;
  -- вивчати англiйську мову (в Старокозацькiй школi на той час вивчали як iноземну мову - французьку);
  -- стати народними артистами художньої самодiяльностi та iн.
   Були плани облаштувати школу джур з проживанням там викладачiв на мiсцi вiйськового мiстечка, яке покинули вiйська 12 вiйськового пункту зв'язку в/ч А 2171, розташованого на територiї Бiлгород-Днiстровської КЕЧ. Але цим задумам не судилося бути здiйсненими. Iз виїздом Лiсiцина I.М. у 2000 р. до Мологи роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто. Iгор Михайлович працював деякий час вiйськовим керiвником в Молозькiй школi - там намагався продовжувати козацьку справу, але обставини змусили його виїхати на роботу до Сибiру.
  
  
   4. Випаснянська N1 школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiаст - майор Збройних Сил України, козак Гавриленко Валерiй Олексiйович. В 1997 р. ним було органiзовано при школi осередок Молодої Сiчi ( Валерiй тодi працював учителем допризовної пiдготовки юнакiв). У довiдцi перевiрки Випаснянської N1 школи, яка вiдбулася в груднi 1999 р. про цю роботу було написано декiлька стрiчок: "... Система виховної роботи школи не залишила осторонь питання козацької педагогiки. В школi впроваджено козацькi звичаї i традицiї, створено дитячу органiзацiю "Молода Сiч". "Молода Сiч" - самодiяльна дитяча органiзацiя, що будує свою роботу на принципах добровiльностi, демократiї та самоврядування. Тут проводяться конкурси, змагання, козацький КВК, гра-конкурс "Твоєї слави козацької повiк не забудем", бесiди "Жiночi iмена в часи козацтва". В довiдцi про атестацiю школи призвiща засновника "Молодої Сiчi" вказано не було, що свiдчить про сприйняття Бiлгород-Днiстровським райво цiєї роботи лише як елементу системи виховної роботи школи, такий собi гурток з елементами козацької педагогiки.
   З вiд'їздом на навчання в Київ до вiйськової Академiї Валерiя Олексiйовича роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто.
  
  
   5. Вигiнська школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiаст - директор школи Бiленко Валентин Юлiанович. В 1998 р. було органiзовано "Молоду Сiч", збирали кошти на придбання однострою; почалася дiяльнiсть. З виходом директора на пенсiю (2000 р.) роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто.
  
  
   . 6. Долинiвська школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи Тома Тетяна Iванiвна, завуч - Долгошеєнко Марiя Iванiвна, педагог-органiзатор Молчанова Тетяна Iванiвна. Роботу почали у 1996 р., але елементи цiєї роботи були ще в 1992 р. На теперiшнiй час в школi працює дитяча козацька органiзацiя, яка входить структурно до Буджацької Сiчi; склалася своєрiдна система виховної роботи, ведеться лiтопис школи, є музей школи та села. Про роботу школи писали районна та обласна преса.
  
  
   7. Турлацька школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи - Тодорова Тетяна Петрiвна та учитель молодших класiв - Чумаченко Валентина Миколаївна.
  
  
   8. Адамiвська школа Бiлгород-Днiстровського району.
  
   Ентузiасти - директор школи Тимофєєв Валерiй Якович, завуч - Лавриненко Павлiна Михайлiвна, педагог-органiзатор Гриценко Валентина Никифорiвна. Почали козацьку справу в 1998 р., хоча елементи козацької педагогiки вводили в виховний процес школи ще в 1992 р.
   Вже у 1992 р. на теренах незалежної України поширювалось нацiональне вiдродження: функцiонували нацiонально налаштованi громадськi органiзацiї - РУХ, Вiльне козацтво України; створювалися товариства, якi пропагували вiдродження нацiональних традицiй, зокрема товариства, якi об'єднували дiтей та молодь. Директор школи Тимофєєв Валерiй Якович у 1992 р. започаткував Адамiвський осередок всеукраїнської дитячої незалежної органiзацiї "Джура" у складi учнiв 7,8 класiв, вважаючи, що українська Адамiвська неповна середня школа не повинна стояти осторонь вiд нацiонального вiдродження i має прийняти активну участь у цьому процесi. Мета дiяльностi органiзацiї - виховання нацiонально-налаштованих українцiв, громадян незалежної України. Було вирiшено зареєструвати Адамiвський осередок органiзацiї "Джура" згiдно iз Статутом Всеукраїнської дитячої незалежної органiзацiї "Джура". У зв'язку з цим було подано заяву головi Адамiвської сiльської ради Сердюк Т.В. з проханням реєстрацiї органiзацiї 11 травня 1992 року. До заяви додавався статут органiзацiї, який складався з чотирьох роздiлiв: загальнi положення, мета, основнi завдання, членство в органiзацiї, права i обов'язки членiв органiзацiї. Була складена програма дiяльностi дитячої органiзацiї нацiонально-духовного вiдродження "Джура" Адамiвського осередку. В реєстрацiї директору школи було вiдмовлено по причинi того, що дитяча незалежна органiзацiя "Джура" в Мiнiстерствi юстицiї України на той час не була зареєстрована. В серпнi 1992 року на 17 сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання розглядалося питання "Про органiзацiю роботи з нацiонального виховання у Адамiвськiй неповнiй середнiй школi". Була заслухана доповiдь директора Адамiвської неповної середньої школи Тимофєєва Валерiя Яковича про роботу з виховання нацiонально-свiдомих громадян незалежної України, яка проявлялась в створеннi дитячої громадської органiзацiї "Джура", яка працювала на засадах виховання громадянина України, патрiота, захисника Вiтчизни.
   Проводилась велика вiйськово-патрiотична, спортивно-туристська робота, у якiй було задiяно бiльшiсть школярiв середнього та старшого вiку. Роботу цю проводили вчителi Галицький С.П., Галицька Н.П., Буравицька Р.М., Катющев Є.М., Потужна В.О. та директор школи (офiцер запасу) Тимофєєв В.Я. Був налагоджений зв'язок iз штабом дивiзiї та частинами, якi дислокованi на Софiївському танкодромi. Проведено зустрiчi з воїнами, якi були шефами школи i проводили з школярами на полiгонi збори, проводилась "Зарниця". Шкiльна збiрна iз спортивного туризму вже кiлька рокiв займала призовi мiсця на районних змаганнях, належним чином велась спортивна робота. Але були й недолiки: план роботи дитячої органiзацiї "Джура" був поверховий, мав здебiльшого декларативний характер, не вiдповiдав у повнiй мiрi завданням її роботи. У виховнiй системi школи нацiональне виховання iснувало само по собi, воно не було органiчною складовою шкiльної системи виховання.
   На 24 сесiї Адамiвської сiльської Ради ХХI скликання (14 листопада 1993 року) зазначено було про покращення виховання нацiонально свiдомого громадянина України - є Положення про нацiональне виховання, змiстовний план роботи школи та класних керiвникiв, але було зазначено, що виховання школярiв велося iз деяким нацiоналiстичним вiдхиленням, що фiксувалося батьками та зустрiчало супротив деяких школярiв (про це свiдчило вивiшування школярами 9 класу червоних прапорiв на димарi кочегарцi та у лiсосмузi на початку села). Цiкавий факт, враховуючи, що саме я (авторка цiєї книги), торiшня дев'ятикласниця, була iнiцiатором цього вивiшування, але зовсiм не переслiдуючи цiль супротиву незалежностi України. Навпаки, червоний колiр я вважала революцiйним, а синьо-жовтого прапору просто не було у нас. Та й бажання доказати своїй компанiї, особливо хлопцям, яки ми з своєю подругою Наталкою Могою "крутi", пiдштовхнули до цього вчинку. Пам'ятаю, як 4 клас нашої школи приймали до органiзацiї "Джура" i ми заздрили, що їм пов'язують жовтоблакитнi галстуки - символи незалежної України. Пiсля цього випадку директору школи Валерiю Яковичу було дано завдання провести широку роз'яснювальну роботу серед батькiв, школярiв про необхiднiсть дотримуватися державної символiки у громадянському життi громади, а також звернути увагу на виховування громадянина України, але зазначалося при цьому, що не треба виховувати нацiоналiста у поганому розумiннi цього слова, особливо враховуючи, що громадська думка засуджує РУХ - "Спасибi РУХУ за розруху". Цiкаво, чому українцi так не сприймають своїх нацiоналiстiв, якi борються за українцiв, як нацiю?
   23 березня 1995 р. згiдно з Указом Президента України N1 вiд 4 сiчня 1995 р. та матерiалами Iнформацiйного збiрника Мiнiстерства освiти України N12 (червень 1991 р.) Адамiвська сiльська рада зареєструвала пiд N2 у Книзi реєстрацiї громадських органiзацiй дитячу громадську органiзацiю "Сiч", мета дiяльностi якої - виховання патрiота, нацiонально налаштованого громадянина України, морально та фiзично здорового.
   У 1994 р. директором Адамiвської школи стала Тимофєєва Свiтлана Семенiвна (Валерiя Яковича обрали головою Адамiвської сiльської ради i на новiй посадi вiн продовжував активну роботу в Адамiвському куренi Українського козацтва, залучаючи до козацькiй роботи батькiв своїх учнiв); роботу органiзацiї "Джура" було тимчасово припинено. В школi педагог-органiзатор Гриценко Валентина Никифорiвна органiзувала дитячу органiзацiю СПОУ. Повернувшись директором в школу в 1998 р., Тимофєєв В.Я., взявши за основу козацьку педагогiку, створив систему козацько-лицарського виховання козака та берегинi. В 2000 р. свою концепцiю сучасної школи козацько-лицарського виховання Валерiй Якович представив на мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї "Дитина в сучасному суспiльствi", яка проходила в Одесi. Пiсля ряду публiкацiй про свою роботу в районних, обласних, всеукраїнських газетах, науково-методичних журналах, Валерiя Яковича було визнано кращим освiтянином України 2002 року за результатами опитування читачiв Всеукраїнського громадсько-полiтичного щотижневика "Освiта". У 2003 р. систему козацько-лицарського виховання, створену Валерiєм Яковичем, було визнано авторською. У 2005 р. Тимофєєв В.Я. надрукував книгу "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання".
   Процес становлення та розвитку Адамiвської школи козацько-лицарського виховання (з квiтня 1998 року) зафiксовано у шкiльнiй газетi. У 1998-2001 роках газета випускалася у виглядi блiц-iнформацiї: "Леля", "Козачата", "Джура", "Дана", "Джура та Дана", "Берегиня", "Козак". Всього вийшло 45 номерiв. Газету випускав Валерiй Якович. На сторiнках газети друкувався теоретичний матерiал - зокрема спроба концепцiї школи такого типу, положення про школу цього типу, статут школи козацько-лицарського виховання. Велася хронiка школи та Адамiвського курiня Українського козацтва - описувалися подiї шкiльного життя, Адамiвської "Молодої Сiчi", Адамiвського курiня Українського козацтва, Бiлгород-Днiстровської паланки Українського козацтва (мiжрайонового товариства козакiв Буджаку). З квiтня 2001 року почала виходити газета "Рiч про Адамiвську Сiч" (випуском якої знову ж таки займався Валерiй Якович), яка поступово стала друкованим органом всiєї Адамiвської громади: тут друкувалися матерiали з життя громади, з життя людей, якi тут мешкали.
   У практичнiй роботi Адамiвська школа дотримується основних змiстовних компонентiв сучасного козацько-лицарського виховання молодi, якi полягають у наступних фундаментальних положеннях:
   1. Школа козацько-лицарського виховання - осередок лицарської духовностi з державно-громадським управлiнням.
   2. Козача (учень) - центр навчально-виховного процесу, суб'єкт навчання i виховання (творець, дiяч).
   3. Навчання i виховання козачати - це за своєю суттю є самонавчання, самоосвiта, самовиховання, самоорганiзацiя i самореалiзацiя особистостi.
   4. Родинне нацiональне козацьке виховання - природне, провiдне виховання, i батьки - головнi вихователi протягом усього життя козачати.
   5. Українознавство - наукова основа, духовна серцевина козацького навчально-виховного впливу в родинi, школi, суспiльному життi, фiлософiя i полiтика державотворення.
   6. Нацiональне козацьке виховання - всеохоплююча i багатогранна система впливiв, iдей, пiдходiв, яка покликана пробуджувати i стимулювати розвиток закладених природою задаткiв, можливостей козачати, набуття ним етносоцiального досвiду реалiзацiї завдань гуманiзацiї i гуманiтаризацiї системи освiти.
   7. Українська козацька педагогiка - вiтчизняна наука про виховання пiдростаючих поколiнь українцiв, якiй здавна притаманнi глибокi гуманiстичнi традицiї, яка постiйно збагачується народною виховною мудрiстю, вищими здобутками свiтової науки, культури.
   В Адамiвськiй школi козацько-лицарського виховання функцiонувала модель учнiвського самоврядування, що базувалася на традицiях лицарської верстви українського народу (козацтва). Згiдно iз Конституцiєю України, Законами України "Про освiту", "Про загальну середню освiту", "Про позашкiльну освiту", Положеннями "Про загальноосвiтнiй навчальний заклад", "Про педагогiчну раду середнього загальноосвiтнього навчально-виховного закладу", "Про раду школи", "Про пiклувальну раду школи", Статутом Адамiвської школи козацько-лицарського виховання, - в Адамiвськiй школi функцiонувала модель державно-громадського управлiння, яка базувалася на дотриманi прав та обов'язкiв усiх суб'єктiв навчально-виховного процесу: учнiв, учителiв, батькiв, громадськостi. Однiєю iз складових частин його було учнiвське самоврядування у формi козацько-отаманської республiки.
   Вищим органом учнiвського самоврядування Адамiвської школи козацько-лицарського виховання було коло джур та дан (загальнi збори учнiв 5-9 класiв), яке збиралося не рiдше 2-х разiв на навчальний рiк: у травнi та вереснi. На колi джур i дан заслуховувався звiт про роботу ради джур i дан, обирався новий склад ради (травень) та затверджувався план роботи ради (вересень). Новий склад ради джур i дан оновлювався не менш як на третину її членiв i обирався термiном на один навчальний рiк. Рада джур i дан обиралася у кiлькостi 15 осiб (головного отамана, головної берегинi, писаря та 12 отаманiв (берегинь) паланок (секторiв роботи). Рада працювали за 4 циклами напрямкiв роботи (всього напрямкiв роботи -10). У школi була узгоджувальна рада (у випадку розбiжностей в поглядах на якусь проблему мiж джурами та данами). Яка складається з ради отаманiв загонiв i ради дан (берегинь) загонiв. Отаманiв та берегинь обирали на класних зборах термiном на один навчальний рiк. До узгоджувальної ради на правах спiвголiв ради входили: головний отаман та головна берегиня. Узгоджувальна рада разом iз писарем ради складала координацiйну раду цiкавих справ. З числа молодих козакiв 9 класу обирався суд козацької честi термiном на один навчальний рiк у такому складi: суддя, радник, писар, лелi, дани, берегинi, якi не пiдсуднi суду козацької честi. Крiм отаманiв та берегинь, класнi збори джур i дан обирали термiнами на один рiк (iз обов'язковим пiврiчним звiтом про роботу i можливiстю переобрання) писаря, хорунжого, бунчужного, товмача, скарбничого та iнших посадових осiб керiвного складу класного козацького загону. Школа мала свiй однострiй, прапор, марширування, салютування, загони, командирiв-отаманiв, хоча все це мало форму гри.
   Провiдна iдея цiєї виховної системи полягає в створеннi умов для цiлеспрямованого розвитку дитини як особистостi. Ядро виховного процесу становлять взаємодопомога, спiвпереживання, пiдкорення спiльно обраним законам - все це зумовлювало позитивний вплив на особистiсть в процесi формування Адамiвської Сiчi - братства козачат. Велика увага придiлялася в школi формуванню таких понять, як учнiвська честь, гiднiсть, совiсть. Засобами козацької педагогiки формується у козачат "командний дух": наша команда - це, вiдповiдно, наша Сiч, наша школа, наше село, наша Україна; виховування козака - для якого найдорожче - воля i честь! Не зайве буде додати що Адамiвська школа користувалася цiлковитою пiдтримкою Адамiвської громади, де мешкає бiльше 80-ти козакiв Українського козацтва.
   Ця модель учнiвського самоврядування працювала у школi козацько-лицарського виховання з 1998 року i на практицi довела доцiльнiсть виховання нацiональної самосвiдомостi, громадської активностi, формування творчої особистостi козачат, змiцнення фiзичного i морального здоров'я рядом позитивних наслiдкiв козацько-лицарського виховання:
  -- зростання нацiональної свiдомостi, патрiотизму, вiдданостi iдеалам
   українського державотворення, демократичного суспiльства, етнонацiональної злагоди всiх учасникiв виховного процесу (а це - учнi, вчителi, батьки, громадськiсть; в селi мешкають представники 9 нацiональностей - українцi, росiяни, болгари, молдовани, румуни, гагаузи, калмики, черкесяни, кеябейцi);
  -- iнтенсифiкацiя процесiв духовного єднання учасникiв виховного процесу,
   що виявляється у повазi, довiрi, взаємодопомозi, щирих взаєминах мiж педагогами i школярами, педагогами i батьками, мешканцями громади (у школi i на територiї громади вже декiлька рокiв не було правопорушень - а це духовний вплив школи на село; у школi покращилась успiшнiсть - її якiсний показник складав у 1998 роцi - 55%, у 1999 роцi - 53%, у 2000 роцi - 56%, у 2001 роцi - 55% - найвищий у районi серед загальноосвiтнiх закладiв I-II ступенiв);
  -- зростання ролi колективу учасникiв навчально-виховного процесу як
   саморегулюючої системи.
   Валерiєм Яковичем Тимофєєвим вперше на Українi фундаментально розробленi основнi документи про школу такого типу (концепцiя, Положення, Статут). Розробленi навчальний план i програми (курси "Козацьке тiловиховання", "Психологiя духовного розвитку", "Козацьке вiйськове мистецтво" i т.д.), посiбники з основних предметiв школи цього типу.
   Система виховання Адамiвської школи козака та берегинi:
      -- Родинно-дошкiльне виховання козачати та лелi (вiк - до 10 рокiв) -
   проводиться через роботу з батьками дошкiльнят та введенням спецiальних курсiв до програми дитячого садочка;
   2. Родинно-шкiльне - проводиться у формi роботи школи козацько-лицарського виховання;
   3. Громадсько-родинне - проводиться у формi дiяльностi дитячо-юнацької органiзацiї "Молода Сiч", Адамiвського курiня Українського козацтва, мiсцевого осередка жiночої громади Українського козацтва.
   Розроблена програма трансформацiї Адамiвської загальноосвiтньої школи у школу козацько-лицарського виховання. Функцiонували паланки (сектори) ради джур i дан: здоров'я та спорту; героїко-патрiотичного виховання; нацiонального вiдродження; органiзацiї дозвiлля; зарубiжних зв'язкiв; роботи з молодшими школярами; трудової дiяльностi та охорони середовища; навчально-пiзнавальної дiяльностi; iнформацiї; дисциплiни та порядку; соцiального захисту; iсторико-краєзнавча; суд козацької честi; координацiйна рада цiкавих справ.
   У 2003 роцi директор Адамiвської школи переїхав до мiста Бiлгорода-Днiстровського, де працює начальником вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї.
  
  

2.15 козацьке мистецтво;

У кого немає культури, у того позитивних якостей лише половина. Вiд особи, яка не пройшла школи мистецтва, завжди вiддає грубiстю; людинi потрiбно шлiфувати себе, прямувати у всьому к досконалостi.

   Грасiан.
  
   Фольклор виник на досить архаїчнiй стадiї розвитку музики, коли пiсня була тiсно пов'язана з обрядом i становила його складову частину. На цiй стадiї музика ще не мала самостiйного значення, вона разом iз словом i рухами становила синкретичну єднiсть. Усi компоненти цiєї синкретичної єдностi (слово, рух, музична поспiвка) мали магiчне значення. При виконаннi спiв поєднувався з вiдповiдними рухами (хороводом, танцем, ходою). Слово, наспiв, рух були нерозривнi. Музичнi iнструменти у давнiх українських племен виконували рiзнi функцiї: сигнальну (звуки рога або барабана сповiщали про небезпеку, скликали на вiче), ритуальну (гра на музичних iнструментах супроводила магiчнi дiйства), естетичну (пiд час свят музика давала естетичне задоволення). Завдяки злиттю в епоху язичництва людини з природою, її одухотворенню, вiд бiльшостi календарно-обрядових пiсень вiє нiжнiстю, чарiвнiстю, добротою i простотою. Магiєю слова, ритму, музичною iнтонацiєю вони замовляли добрi й злi сили природи. Це були своєрiднi народнi молитви до рiзних сил природи, рiзних божеств. З часом магiчна функцiя втрачалася i стала переважати функцiя художньо-естетична.
   IX - перша пол. XV ст. - епоха середньовiччя. Активно функцiювали рiзнi жанри, якi мали свої прийоми викладу, сталi поетичнi формули, епiтети, словеснi характеристики, якi збагачувалися новою тематикою. Повного розквiту досягнув необрядовий вид усної народної творчостi - епос, який виник давно, ще до утворення Київської Русi, а також билини, пов'язанi з воєнною тематикою. У билинах яскраво проходить основна патрiотична iдея - захист Батькiвщини вiд ворога. Билини вiдобразили зростання етнiчної самосвiдомостi i патрiотизму: боротьба з ворогом важка i жорстока, але народ завжди перемагає. В образах богатирiв втiлилися народнi iдеали хоробростi, мужностi, високої моральностi. Богатирi великодушнi, б'ються з ворогами тiльки в чесному бою, не мстивi й послiдовно вiрнi своєму обов'язку. Билини створювалися не при князiвських дворах i не в закутках сiльської глушини, а в мiстах i мiстечках надднiпрянського пограниччя. "Погранична служба, ратники сiльських ополченцiв, городяни - ось те середовище, яке вiдповiдно до своїх симпатiй створювало епiчних героїв.
   XIII - XIV ст. - епоха ренесансу у пiвденних слов'ян, епоха формування нацiональних держав, чим зумовлено зростання патрiотичної свiдомостi, розвиток нацiональних культур. Пiд впливом гуманiстичної iдеологiї змiнюються погляди на суть музичного мистецтва, якому надається самостiйне значення. Музична естетика ренесансу видiляла емоцiйнi властивостi музики, її здатнiсть пробуджувати той чи iнший емоцiйний стан i давати слухачевi насолоду.
   Кiнець XV - початок XVI ст. В уснiй традицiї формуються жанри, якi вiдiграли виняткову роль у духовному та культурно-мистецькому життi українського народу. У цей час виникає героїчний епос - думи та iсторичнi пiснi, що продовжували давнi епiчнi традицiї Київської Русi i стали гордiстю української нацiї. Розквiтає рiзноманiтна лiрика, балади, розвивається танцювальний фольклор (танцi козак, гопак та iншi. Гопак i козак (козачок) зародились в середовищi козацтва. У запальному танцi гопаковi розкриваються героїчний i мужнiй характер козакiв, їхнi життєрадiснiсть та оптимiзм. Це виражається у рiзних широких i високих стрибках та iнших складних фiгурах); з'являється новий iнструментальний (кобза, бандура, лiра). Виникають думи та iсторичнi пiснi, якi вiдображали переважно подiї, пов'язанi з татаро-турецькими нападами. Широко вiдображалась в думах страшна турецько-татарська неволя. Думи цього циклу є своєрiдними "невольничими плачами". З кiнця XVI -початку XVII ст. козаки виступають уже не пасивною, струдженою масою, а борються за своє визволення (дума "Про Самiйла Кiшку", "Про козака Голоту"). Спочатку думи творили самi учасники козацьких походiв. Це були козаки, або iншi люди, якi потрапляли в полон i за втечу деякi з них були ослiпленi, а потiм вони все ж таки поверталися до Запорiжжя. Згодом виконавство епiчних творiв стає професiєю. У думах та iсторичних пiснях спiвається про минулi часи, але минуле пов'язане з сучаснiстю, з часом виконавця i слухача, що надає їм особливої актуальностi та життєвостi. У думах з'являється психологiчна характеристика героїв, у них поєднуються iндивiдуальне та колективне начала. В українському епосi вiдобразилася властива для гуманiзму тенденцiя - прагнення особистостi до волi. Герої дум не змиряються зi своїм рабським становищем, а активними дiями визволяють себе та iнших полонених. Яскраво втiлився в українському епосi й такий важливий принцип ренесансного гуманiзму, як любов до Батькiвщини, патрiотизм, вiрнiсть своїй вiрi й народним традицiям.
   З кiнця XVI ст.. музична освiта в Українi пiднялася на значно вищий рiвень. Цьому сприяло виникнення братських шкiл, колегiумiв, якi були тими осередками, де культивувався хоровий спiв i дбали про його найвищу якiсть. Хоровий спiв звучав у братських школах як в православних храмах, так i при виконаннi учнями раннiх форм театрального мистецтва. Про це свiдчать першi друкованi декламацiї кiнця XVI -XVII ст.. До них належить "Просфонема" (Львiв, 1591 р.), або привiтання, яке виголошували учнi Львiвської братської школи київському митрополиту Михайловi Рогозi. Хоровий спiв у братських школах кiнця XVI - початку XVII ст.. займав виняткове мiсце, а школи були осередком розвитку хорового мистецтва. З утворенням в Українi Острозької академiї (1580 р.), Львiвського, Ставропiгiйського братства (1586 р.), численних братських шкiл на Сiчi, де, крiм iнших предметiв, викладали пiїтику, риторику, спiви, сприяють тому, що у надрах народної мови мелосу кристалiзуються новi засоби лiричної пiсенної творчостi. У всiх народiв лiрика має властивiсть конденсувати нацiонально особливе i впливати на попереднi види творчостi. В Українi вже в XVII ст. пiсенну лiрику характеризує чистота мови, стрункiсть версифiкацiї. У складаннi нової козацької епiки та лiрики немала роль належала учням братських шкiл, колегiй.
   XVII - першої пол. XVIII ст. - Бароко. Активiзацiя соцiальної та нацiонально - визвольної боротьби, виникнення козацько-гетьманської держави стало суспiльно-полiтичним грунтом Бароко (трагiчний гуманiзм). Змiнюється погляд на людську природу. Виникає дуалiстичне уявлення про людську iстоту, котра здатна як на добрi, так i на злi вчинки. Пiдкреслюється подвiйнiсть її буття: фiзичне i духовне. У духовному вбачають єдину надiйну основу життя людини. Формується iнша свiдомiсть, яка спрямувала людину на шлях розумних самообмежень i свiдомого самоконтролю. I хоч цей перiод для українського народу був дуже складним i буремним, проте визвольна вiйна сприяла зростанню нацiональної свiдомостi народу, активiзацiї нацiональних сил у розвитку своєї культури. Iснування, хоч i в складних iсторичних умовах, козацько-гетьманської держави протягом майже столiття позитивно позначилось на розвитку рiзних галузей культури i сприяло їхньому розквiтовi в цей перiод. Хронологiчно невеликий перiод вiд початку визвольної вiйни до смертi Богдана Хмельницького (1657 р.) дав стiльки зразкiв пiсенного фольклору, скiльки не створили попереднi столiття. У цей перiод думи та iсторичнi пiснi вiдзначаються iсторичною конкретнiстю i розповiдають про реальнi подiї, якi тодi вiдбувалися (Хмельницький i Барабаш), козацько-селянськi рухи. У думах та iсторичних пiснях яскраво вiдображено волелюбнi прагнення українського народу, всенародна боротьба проти польсько-шляхетського панування в Українi. Народ виступає в них як могутня сила, що бореться за свою волю пiд проводом вiдважних i вiдданих йому героїв. Український епос пройнятий почуттям патрiотизму, любов'ю до рiдної землi, вiдданiсть своїй православнiй вiрi. Крiм епосу, в др. пол. XVII ст. - першiй пол. XVIII ст. розвиваються й iншi жанри укр. фольклору: побутова лiрика, танцювальнi жанри. На середину XVIII ст. вже склався основний класичний фонд українського фольклору.
   В музичнiй освiтi братнiх шкiл з'являється хоровий спiв з iнструментальним супроводом. В Києвi iснували хор академiчний та хор при Братському монастирi. Академiчний хор брав участь у рiзних святах пiд час урочистих прийомiв гостей, диспутiв, рекреацiй (травневих розваг на природi). Студенти Київської академiї музикували i поза стiнами свого закладу. Бiднi студенти створювали невеликi хоровi групи i мандрували з ними по мiсту i найближчих селах, заробляючи собi на життя (спiвали, виголошували вiршi, ставили ляльковi вистави).
   На Запорiзькiй Сiчi iснували теж школи. За свiдченням iсторикiв, головна сiчова школа (на Чортомлицькiй Сiчi, заснована в 1659 р.) мала спецiальне вiддiлення, що готувало спiвакiв та музикантiв. З часом це вiддiлення видiлилося в окрему школу "вокальної музики i церковного спiву", такi школи були i в паланках (адмiнiстративних округах). У святковi днi учнi шкiл спiвали перед козаками й розiгрували веселi iнтермедiї, ставили вертеп. Розважаючись пiсля вдалих воєнних походiв, козаки Сiчi водили за собою величезний натовп музик i сiчових пiвчих - школярiв. Школи готували музикантiв для полкової музики. Iсторичнi пiснi цього часу збагачуються героїчними iнтонацiями, видiляються пiснi з мелодикою маршового характеру, з чiткою композицiйною структурою ("засвистали козаченьки"). Цi пiснi бадьорi, пройнятi оптимiзмом; їм притаманнi героїчний пафос, гiмнiчнiсть.
   Ще донедавна уявлення про фольклор, про його жанри, структуру, звучання здебiльшого були нечiткими, а спецiалiсти з фольклору - серйозно стурбованими неувагою до нього, нехтуванням його глибинними традицiями. Нинi ситуацiя певною мiрою змiнилася на краще не тiльки в аспектi знайомства широких мас з народною творчiстю, а й розумiння її сутi для iсторiї, культури. В епоху культивування горезвiсної доктрини про злиття нацiй, фантом висувався на шкоду етнiчнiй самобутностi. Забувалася пiсня, традицiї роду, безмежна гама людських почуттiв, що мають глибинний характер. Ще донедавна обрядовий фольклор ототожнювався з реакцiйними пережитками, а нерiдко трактувався як прояв нацiоналiзму. В умовах перебудови i гласностi ситуацiя змiнилася на краще. Престиж фольклору в країнi значно зрiс завдяки посиленiй пропагандиськiй роботi - засобами радiо, телебачення, в етнографiчних концертах.
   Бiлгород-Днiстровський край багатий на талановитих самородкiв, якi бережуть фольклорнi традицiї України. Ця робота дуже важлива для пiднесення нацiональної культури. Все це було б неможливим без ансамблiв Козацький духовий оркестр, хор української народної пiснi "Мрiя", "Веселка", "Гроно", якi доводять, що український фольклор не лише iснує, а й має значнi сили.
   В статутах усiх сучасних козацьких органiзацiй Заднiстров'я мовиться про необхiднiсть розвивати козацьку культуру, зокрема:
   - Чорноморське козацьке вiйсько, Чорноморське козацьке з'єднання: "...створення козацьких фольклорних колективiв, ансамблiв";
   - Окремий полк iм. П.Орлика, Бiлгород-Днiстровський Кiш Буджацької Сiчi: "...вiдродження, утвердження i розвиток української культури";
   - програма "Джура" Українського козацтва: "Органiзувати дитячi фольклорнi колективи з вивчення козацької пiснi та танцю, української народної пiснi та танцю";
   - статут Молодої Сiчi Українського козацтва: "Вiдродження козацьких мистецьких традицiй: кобзарства, лiрництва, гуртового спiву, танцю, дотепного влучного слова, рiзьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, iконопису";
   - програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: "п.4. Вивчити можливостi й утворити у районах новi козацькi творчi самодiяльнi колективи, надавати пiдтримку створеним мистецьким колективам, провести районнi фестивалi-огляди козацького мистецтва".
  
  
  
      -- Козацький духовий оркестр.
  
   Iз органiзацiєю козацьких осередкiв в Бiлгород-Днiстровському районi та мiстi - навеснi 1996 року вiд вiйськового оркестру Бiлгород-Днiстровського гарнiзону вiдокремився козацький духовий оркестр (малий склад). Вiн складається з труб (3), баритону (1), тенорiв (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керiвник козацького духового оркестру - Радченко Степан Федорович.
   Козаки обслуговували козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальнi послуги за помiрними цiнами. Найактивнiшими учасниками оркестру було створено ядро - козацьку раду - члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонiд, Литвин Петро, Хомко Анатолiй, Радченко Володимир, Лисовий Анатолiй.
  
  
  
  
      -- Хор української народної пiснi "Мрiя".
  
   В 1989 роцi на базi заводу медичних виробiв (сьогоднi ВАТ "Гемопласт") було створено хор української народної пiснi. Працює український козацький народний хор "Мрiя" пiд керiвництвом Зорила Iвана Сергiйовича. В колективi 38 осiб рiзних професiй, рiзного вiку й рiзного характеру. Кожен рiк хор давав звiтний концерт перед робiтниками та керiвництвом заводу. Жодне свято мiста та району не проходило без його виступiв. Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломiв, свiдоцтв; брав участь в мiських, обласних, мiжнародних фестивалях. 1992 року колективу було надано звання "Народний".
   Керiвництво заводу багато допомагало колективу, видiлявся транспорт для поїздок, матерiальна допомога артистам, був на заводi свiй хорклас. Колектив преюмiвався турпоїздками до Ленiнграду, у Карпати, Крим. Змiнюються часи, змiнилося керiвництво мiста, заводу, змiнилося життя. Iз-за матерiальних проблем на заводi скоротили ставки баянiстiв та керiвника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матерiальної пiдтримки. Але хор не розпався, вiн продовжує жити й радувати своєю пiснею народ. Ось вже п'ять рокiв керiвник хору й баянiсти працюють з колективом безкоштовно, п'ять рокiв колектив не має нiякої пiдтримки вiд мiста. Проводили репетицiї в ПТУ-10, в мiськiй бiблiотецi, в рибопромисловому технiкумi. Сьогоднi артисти мають примiщення на територiї мiського пологового будинку. В 2004 роцi видiлили старе складське примiщення , його вiдремонтували за свої кошти, виписали дошки й керiвник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хорклас й сподiваються, що тут вони будуть працювати постiйно.
  
  
  
   3. Ансамбль української народної музики "Веселка".
  
   Ансамбль "Веселка", якому вже тридцять рокiв, створений на базi Бiлгород-Днiстровського педучилища силами викладачiв - Михайлом Iвановичем Нiкiруєм, його дружиною Валентиною Афанасiївною й такими ж , як i вони, ентузiастами, популяризаторами i виконавцями народної музики В. I. Заїкою й В. Д. Краснянським. Спочатку це був ансамбль "Троїстi музики" з трьох музикантiв, який з часом став поповнюватися талановитою молоддю з самого педучилища й шкiл мiста. Нинi це сталий колектив української пiснi зi спiвочою та хореографiчними групами, власним оркестром народних iнструментiв, який об'єднує людей рiзного вiку й занять, але з'єднаних великою любов'ю до музики, пiснi, серед яких - сiм'ї Заїки, Нiкiруй, Сухаренко та iншi.
   На протязi багатьох рокiв колектив "Веселки" удосконалює свою майстернiсть, проводить велику роботу по збиранню фольклорного матерiалу. Саме обрядовi пiснi становлять основу репертуару колективу. Iз студентськими фольклорними експедицiями М.Нiкiруй об'їздив мало не всi села Приднiстров'я, збираючи невiдомi зразки гаївок, щедрiвок, весiльних та обжинкових пiсень. За роки копiткої пошукової роботи таких знахiдок стало на великий фольклорний збiрник, який вже пiдготовлено до друку. Учасники ансамблю також вiдтворюють старовиннi народнi iнструменти. Увесь свiй вiльний час вiддає виготовленню сопiлок, рiжкiв, кувиць викладач педучилища В. I. Краснянський. Вдалий пiдбiр голосiв виконавцiв та своєрiдне звучання оригiнальних музичних iнструментiв (таких, як коза, бас, бугай) дозволяють ансамблю з успiхом вiдтворювати мелодiї та пiснi новорiчних, весняних, весiльних та iнших народних обрядiв. Обрядовiй темi вiдводиться особливе мiсце в виступах "Веселки". Тут характерним є не тiльки вокальне та оркестрове виконання елементiв хореографiї ( з учетом природи мелодiй, їх жанру, приналежностi до тої чи iншої епохи), але також використання рiзноманiтної обрядової атрибутики - стрiчок, вiнкiв, паляниць, рушникiв i т. п. З великою майстернiстю виконуються ансамблем не тiльки українськi, росiйськi, а й польськi, болгарськi та iншi народнi пiснi.
   У складi колективу - студенти та викладачi педагогiчного училища. Їх прискiпливо вiдбирають за конкурсом, а потiм ще "школять" у пiдготовчих групах перш нiж включити до основного складу. Адже ансамбль гiдно носить звання народного, а це зобов'язує постiйно тримати його у високiй художнiй формi, вдосконалювати майстернiсть спiвакiв, музикантiв i танцюристiв до професiйного рiвня. За час iснування "Веселки" її школу пройшло бiльше пiвтисячi студентiв педучилища, i всi вони, незалежно вiд обраної спецiальностi, на все життя стали палкими шанувальниками української пiснi. А ще за цi роки в ансамблi з'явилися колективи-паростки - спiвочi й iнструментальнi гурти, органiзованi по всiй Українi його колишнiми вихованцями. Таких уже налiчується близько тридцяти. Так, наприклад, А. Гринько створив в селi Петрiвка оркестр з народних iнструментiв, який вже став вiдомим в Бiлгород-Днiстровському районi. В "Веселцi" колись починав Андрiй Яцеленко - керiвник ансамблю "Водограй". В Молдовi в ансамблi "Вiорiка" спiває Наталка Дачева.
   Товариство слов'янської культури кожного року проводить концерти з участю представникiв всiх слов'янських народiв по черзi. Цього разу пiдiйшла черга України. При виборi ансамблю у 1999 роцi вибрали "Веселку". Виступ проходив в залi Державної фiлармонiї, вели трансляцiю по телебаченню та радiо на всю країну. В цьому ж роцi "Веселка" Виступила на великому Українському концертi в Варшавi в залi Конгресу.
   У 2001 роцi "Веселка" приймала участь в 55-у Мiжнародному фестивалi аматорського мистецтва у Валлiйському мiстечку Ланголлен. У ньому брали участь 140 народних колективiв бiльш нiж з сорока країн свiту. В кожнiй номiнацiї - своє журi. Богдан Пiкiруй пiвроку вiв електрону переписку з Ланголленом. Але це був тiльки перший крок на шляху до Уельсу. Коли вже ансамбль пiд'iджав до Ланголлену, через дорожнi затримки, визванi вiдсутнiстю необхiдної кiлькостi коштiв колектив запiзнювався. Час виступу в номiнацiї "соло" вже пройшло. Ансамбль приїхав практично перед початком конкурсу в номiнацiї народних колективiв. До виходу на сцену залишалося менше години. Добре, що виступ "Веселки" згодились пересунути на пiзнiше. Їх два номери зайняли тiльки 6 хвилин. Це дуже складна справа - показати за лiченi хвилини те, що готується роками, показати культуру цiлого народу. Журi очолював Член Королiвської Академiї; "Веселка" пiдкорила тисячi слухачiв i професiйне журi. I ось пiдсумок - "Веселка" стала першою. Жаль, що маючи заявки на участь у двох номiнацiях фестивалю, "Веселка" виступила тiльки в однiй. Але журi в номiнацiї "соло" прослухало солiстку В. Нiкiруй й дозволило виступити їй поза конкурсом. Це був дивовижний виступ. З Бiлгород-Днiстровська за славою для України їздили в Англiю: В. Герасименко, I.Горяну, Т.Довганич, О.Долготьор, В.Iщенко, З.Кожухарь, Н.Котеля, I.Костова, Д.Корженко, В.Кошельник, Н.Мельник, Т.Мельницька, Н, Мякiнкова, В.Нiкiруй, Т.Новаченко, М.Прищепа, I.Рогова, В.Сухаренко, I.Царук, С.Цуркан.
   В 2002 роцi на цьому ж фестивалi колектив виступив вже у трьох номiнацiях. В номiнацiї ансамблiв народної музики "Веселка" зайняла друге мiсце. Журi при оцiнюванi приймало до уваги артистизм, костюми, оригiнальнiсть i культуру виконання, рiзноплановiсть i багато iнших критерiїв. Склало враження й те, що у колектива є оркестрова група, де звучать бандура, цимбали, сопiлка, скрипки, козо бас. Серед колективiв такого рiвня на фестивалi не було, а, можливо, й на Українi немає такого любительського колектива, у якого є свiй оркестр. В номiнацiї Folk Song Party "Веселка" зайняла перше мiсце. Валентина Афанасiївна Нiкiруй прийняла участь в конкурсi солiстiв, виконуючих фольклорнi композицiї. З вiсiмнадцяти претендентiв вона ввiйшла в п'ятiрку найкращих.
   Визначнi творчi вiхи ансамблю "Веселка":
   1973 р. Почались першi репетицiї троїстих музик.
   1974 р. Творча зустрiч з кобзарем О. Чуприною. Формування вокальної i
   ркестрової груп ансамблю.
   1975 р. Участь в фестивалi "Студентська весна".
   1976 р. Представляли державу на мiжнародному фестивалi в Югославiї;
   - концерт на республiканському телебаченнi.
   1977 р. Стали переможцями 1-го Всесоюзного фестивалю народної
   творчостi (Велика Золота медаль);
   - "Веселкi присвоєно звання Народного;
   - участь у мiжреспублiканському фестивалi в Тирасполi.
   1978 р. Концерти по Українi, запис телепередач.
   1979 р. Участь в фестивалi-конкурсi "З пiснею по життю". Стали
   лауреатами;
   - концерти в Брестi, Бiлорусiя;
   - участь у вiдкриттi III Мiжнародного телефестивалю "Радуга",
   Москва, Останкiно. 7-14 сiчня.
   1980 р. Концерти по Українi. Записи по радiо, телебаченню.
   1981 р. Концерт для делегатiв XXVI з'їзду України.
   1982 р. Запис для телебачення Нiмеччини;
   - концерт на ВДНГ в Києвi.
   1983 р. 30-ти хвилинний концерт на союзному телебаченнi.
   1984 р. Концерти по Українi, творчi зустрiчi.
   1985 р. Участь у вiдкриттi десятого Мiжнародного кiнофестивалю;
   - концерти в Києвi;
   - концерти для викладачiв педагогiчних училищ республiки;
   - творча зустрiч i концерт з колективом з Данiї 24 жовтня;
   - на протязi року ансамбль дав 60 концертiв.
   1987 р. Участь у фестивалi "Студентська весна".
   1988 р. Концерт в м. Києвi в рамках фестивалю, 15 -18 квiтня.
   1989 р. Концерти на святi мистецтв в Молдавiї (Стефан-Воде);
   - концерт по телебаченню звiту Одещини в Києвi;
   - участь в концертах в рамках II Республiканського фестивалю
   народної творчостi "Вiнок дружби".
   1990 р. Творча зустрiч з хоровою капелою "Дударик";
   - концерт для викладачiв i студентiв педагогiчних училищ України;
   - концерти в Києвi (педучилище N2, Будинок культури i т. д.).
   1991 р. Концерт для делегацiї з Фiнляндiї.
   1992 р. Концерт для учасникiв Республiканського семiнару;
   - концерт в м. Бендери.
   1993 р. Ювiлейнi концерти до 20-рiччя;
   - cтали лауреатами фестивалю "Травнева калина".
   1994 р. Концерти по Українi.
   1995 р. Концерти по Українi.
   1996 р. Концерти по Українi.
   1997 р. Участь в мiжнародному фестивалi в м. Черкаси;
   - участь в мiжнародному фестивалi в м. Тирасполь;
   1998 р. Програми на телебаченнi, по радiо.
   1999 р. Виступ у Варшавськiй фiлармонiї, 19 сiчня;
   - концерт в Залi Конгресовiй в м. Варшава, жовтень;
   - концерт в м. Отвоцк, Польща у жовтнi;
   - запис на польському телебаченнi.
   2000 р. Концерти в рамках днiв української культури в Болгарiї;
   - показ по болгарському телебаченнi;
   - стали лауреатами фестивалю "Таланти твої, Україно".
   2001 р. Концерти в м. Бамберг, Еффельтрiх - Нiмеччина, 9 -10 липня;
   - концерти в м.Криниця - Польща, 12 липня;
   - участь в 55-му мiжнародному фестивалi пiд патронатом Принца
   Уельського в м. Лланголлен, Великобританiя у липнi;
   - запис на телебаченнi Великобританiї;
   - концерт в Соборi мiста Лланголлен;
   - концерт в м. Бала;
   2002 р. Концерт для педагогiв м. Зальцбург, Австрiя (Музична академiя iм.
   В.А. Моцарта);
   - конкурснi виступи в рамках 56-го фестивалю пiд патронатом Принця
   Уельського в трьох номiнацiях. В номiнацiї "Ансамбль народної
   музики" завоювали друге мiсце. В номiнацiї "Народний спiв" -
   перше мiсце;
   - концерт в м. Бала, Уельс;
   - виступи в рамках фестивалю лемкiвської культури в Варшавi;
   - концерт в м. Форхейм, Еффельтрiх, Нiмеччина;
   - стали лауреатами в конкурсному фестивалi "Козацькому роду нема
   переводу";
   - участь в урядових концертах.
   2003 р. Участь у гала-концертi в рамках фестивалю, присвяченого
   входженню Польщi в Євросоюз, м. Польща;
   - стали лауреатами конкурсного фестивалю "Байда", пiсля приймали
   участь в гала-концертi лауреатiв в м. Києвi, у Нацiональнiй оперi;
   - концерти в рамках ювiлею ансамблю (30 рокiв);
   - науково - практична конференцiя.
   2004 р. виступ 9-го липня на сценi мiжнародного фестивалю-конкурсу пiд
   патронатом Принца Уельського в м. Лланголлен у Великобританiї;
   - запис на телеканалi "ВВС", "Опус" - Великобританiя;
   - концерт "Веснянки на вулицях Парижу";
   - концерт в м. Санс;
   - концерт в м. Форхайм, Еффельтрiх, Нiмеччина;
   - концерт для учасникiв Регiонального семiнару замiсникiв директорiв
   педагогiчних училищ України з проблем патрiотичного виховання
   молодi.
   2005 р. Проведення творчого вечора-концерту солiстки ансамблю В.
   Нiкiруй;
   - концерт для учасникiв республiканського семiнару журналiстiв.
  
   4.Ансамбль української народної музики "Гроно"
  
  
   Ансамбль був створений у 1997 роцi на базi мiського Центру дитячої творчостi. У складi ансамблю працюють три рiзновiковi групи, що складає 45 гурткiвцiв. Весь склад ансамблю - хлопчики, тому i репертуар колективу побудований на українських похiдних маршах, козацьких пiснях, думах, баладах. Творча дiяльнiсть колективу спрямована на вiдродження української народної пiснi. Керiвник Богдан Михайлович Пiкiруй професiйно досконалий педагог, вмiло органiзовує навчальний процес, розвиває творчi здiбностi вихованцiв, їх художнi особливостi. В основi успiху колективу полягає системнiсть навчально-виховного процесу: гра на музичних iнструментах, пошук i вiдтворення пiсенного матерiалу, розвиток вокальних здiбностей дiтей. Колектив постiйно працює над удосконаленням своєї виконавчої майстерностi. Всi вихованцi i керiвник завжди знаходяться у творчому пошуку.
   Ансамбль"Гроно" користується великою популярнiстю у мешканцiв мiста, є постiйним гостем у навчальних закладах, дитячих таборах вiдпочинку та санаторiях смт. Затока та Сергiївка. Вiн активний учасник дитячих свят, концертiв i акцiй, якi проводить мiський Центр дитячої творчостi. Є лауреатом I, II та III ступенiв XI, XII, XIII, XIV, XV обласних в рамках Всеукраїнських оглядiв-конкурсiв "Таланти твої, Україно". у 1997 роцi - перша перемога. У 2003 роцi ансамбль прийняв участь у Всеукраїнському фестивалi козацької пiснi "Байда", де здобув звання Лауреата. Того ж року хлопцi прийняли участь у святковому концертi на Всеукраїнськiй козацькiй Радi в Нацiональнiй Оперi України. Влiтку 2005 року вокальне трiо ансамблю представляло Україну на XXIII конкурсi "Лемкiвська ватра" в Польшi.
  
  
  
   Старокозацький хор.
  
   13 сiчня 2006 року народна хорова капела - пошуково-дослiдницький фолькльоричний гурт "Алалiя" будинку культури с.Старокозаче вiдзначила 40-рiччя вiд дня заснування колективу. У числi засновникiв i керiвникiв хору були Андрiй Грiнченко, Валерiй Кобзаренко, Вiктор Вареник, Ганна Баранова, Iгор Резнiченко (пiд час його керiвництва колективу хору було присвоєно почесне звання народний), Владислав Заїка. З 1988 року Вiктор Вареник, керiвник хору, разом з концертмейстером - хранителем фонду Iваном Котельником останнi 16 рокiв незмiнно утримує колектив на вiдповiдному творчому рiвнi. Переважна бiльшiсть учасникiв хору - спiвробiтники Старокозацької районної лiкарнi. У рiзноманiтному репертуарi колективу духовна, класична, народна музика. Хор спiвпрацює iз козацькими органiзацiями; дитяча група хору - учасник Великих Рад Українського Козацтва 1997, 1998 рокiв у Києвi. Влiтку 2005 року колектив прийняв участь у I Всеукраїнському фестивалi медпрацiвникiв (м.Київ) та був нагороджений грамотою Мiнiстерства охорони здоров'я України.
  
   Козацький художнiй колектив "Русичи".
  
   Керiвник - Богдан Пiкiруй. Музику гурту можна класифiкувати як фолк-рок. Практично нiчого не змiнюючи, музиканти доповнюють музикальний твiр молодiжним, роковим "драйвом". В цiлому - це академiчний вокал солiстки Люди Мазур; напiвзабутi українськi народнi пiснi, перекладенi для скрипки, сопiлки Богдана Нiкiруя, бас-гiтари Дмитра Рачкова, електрогiтари Iларiона Лебедєва та барабанiв Толiка Красовського. Гурт вiдомий не тiльки на Українi: його музику чули Великобританiя, Францiя, Польща.
  

2.22 ДУХОВНИЙ СВIТ КОЗАЦТВА.

  
  
   Загроза вiйни з Туреччиною та проблема встановлення повного контролю над населенням Пiвденної України призвело до створення козацьких вiйськ. Одним iз результатiв цього полiтичного рiшення були суттєвi корекцiї у церковному та релiгiйному життi краю, якi безпосередньо стосувалися козацьких вiйськ. На початку 1790-х рокiв загальна кiлькiсть козакiв складала не менше 20% вiд росiйської армiї на Пiвднi; в той же час козацьке населення становило не менше 20% вiд населення краю. Одже, унiкальнiсть козацтва Пiвденної України як чисельної полiетнiчної та багатоконфесiйної соцiальної верстви, робить його важливим об'єктом спецiального iсторичного дослiдження, завдання якого полягає у вивченнi особливостей релiгiйного та церковного життя козакiв регiону.
   Як зазначав архiєпископ Гавриїл (Розанов), звичнi до церковного богослужiння чорноморцi не могли довго залишатися без нього. Через те, що навiть пiсля 1792 року багато козакiв Чорноморського вiйська продовжували мешкати уздовж прибережної смуги вiд Бендер до Очакова, в цих мiсцях ними було побудовано багато церков, серед них були як i кам'янi, так i сплетенi з хмизу та покритi глиною будiвлi. Це вказує на те, що навiть через частий брак коштiв козаки намагалися побудувати хоча б тимчасову церкву. Складом козацьких загонiв була передбачена посада вiйськового священика При складаннi наказiв про заснування козацьких вiйськ одним з пунктiв завжди значились обов'язки уряду на пiдтримку вiдправлення церковних служб у цих формуваннях. Росiйське керiвництво брало на себе видатки, пов'язанi з будуванням церков, утриманням священикiв, придбанням церковних атрибутiв, книг тощо. Церковнослужителi та священики, якi входили до складу козацьких вiйськ, виконували багато функцiй. Серед них варто назвати проведення щоденних та урочистих служб, догляд за пораненими та старими козаками, соборування помираючих, складання заповiтiв та iнших документiв, вмовляння козакiв пiд час заворушень або iнших проявiв непокори, адже священики традицiйно користувалися чималим авторитетом та повагою серед козакiв.
   Давньою традицiєю залишався звичай козакiв заповiдати частину майна "на церкву" на випадок хвороби або смертi власника. "Благолєпним" вважалася також пожертва частини майна (грошей) на прикрашення церков i церковних атрибутiв. Для релiгiйностi Запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих i до iкон. На Запорiжжi був дуже поширений культ Покрови. Згiдно з легендою, що записана до "Житiя Андрiя Юродивого", пiд час наступу мусульман у Влахернському храмi з'явилася Богородиця в оточеннi святих. Вона вийшла з царських ворiт, зняла Олефiр i покрила ним присутнiх, врятувавши вiд смертельної небезпеки. Козаки мали в своїх оселях досить велику кiлькiсть святих образiв. Вiрячи в рятiвну силу iкон, козаки прикрашали ними свої хати i куренi. Останнiх святi образи вiшались над мiсцем, де сидiв курiнний отаман. Iкони багато прикрашалися, пiд ними висiли лампади, якi запалювались пiд час свят. Таке пiклування про iкони робило куренi схожими на каплицi.
   Запорозьке керiвництво, особливо в перiод Нової Сiчi, прагнуло зберегти свою автономiю у вирiшеннi релiгiйних питань, що стосувались Вольностей Запорозьких. Досягненню цiєї мети сприяли тi щедрi дари, якi запорожцi постiйно давали на церкви i на утримання духовенства. Матерiально зацiкавленi в пiдтримцi дружнiх стосункiв iз Вiйськом Запорозьким, духовнi особи, в тому числi i київськi митрополити, досить помiрковано ставились до управлiння Кошем церковною справою на Запорожжi. В силу вище перелiчених обставин запорожцi були щедрими жертвувачами на храми Божi i на утримання духовенства. Знаючи це, до Запорозьких Вольностей щороку приходила для збирання милостинi велика кiлькiсть ченцiв не лише з росiйських i українських, а й iз закордонних монастирiв
   Козацьке вiйсько мало певнi особливостi релiгiйностi та церковного життя, що пояснювалось рiзницею у походженнi та традицiях населення, яке входило до кожного з формувань. В свiтосприйманнi запорозького козацтва, що формувалося протягом кiлькох столiть, поєднались елементи росiйського, українського розумiння православ'я i оригiнальних поглядiв, що виникли в самому козацькому середовищi. Яскраво оригiнальна релiгiйнiсть проявилася в ставленнi до представникiв iнших релiгiй, конфесiй i нацiональностей. Запорожцi були зацiкавленi в збiльшенi своєї чисельностi. Багато мешканцiв Запорожжя щорiчно гинуло внаслiдок вiйн, хвороб i старостi. Тому довгий час єдиним джерелом поповнення лав запорозького вiйська було прийняття переселенцiв iз-за меж Запорожжя. На Запорожжi знаходили притулок євреї, болгари i серби, грузини, волохи, поляки, литовцi, бiлоруси, чорногорцi, татари, турки, калмики, нiмцi, французи, iталiйцi, iспанцi та англiйцi. Однак всi вони були повиннi прийняти православну вiру. Без виконання цiєї умови переселенцi не мали права мешкати на Запорiжжi.
   Процедура виконання багатьох християнських обрядiв на Запорiжжi дещо вiдрiзнялась вiд тiєї, що була поширена в iнших регiонах Росiйської держави. Наприклад, цiкава процедура прийняття новоприбулих до Вiйська, яка зустрiчається в мемуарах та iсторичнiй лiтературi. Прибулого до Сiчi звичайно приводили до кошового отамана, який питав:"А чи вiруєш в Бога"? Новоприбулий вiдповiдав:"Вiрую". - "I в Богородицю вiруєш?" - "I в Богородицю вiрую". - "А ну, перехрестись!" Людина хрестилася. Цим i обмежувалось з'ясування релiгiйної приналежностi прибулих до Сiчi.
   Серед духовних осiб, що служили при церквах Запорозьких, було багато колишнiх козакiв. Запорожцi, часто знаходячись в довгих походах, iнколи не мали можливостi задовольняти свої духовнi потреби за допомогою священикiв i тому обов'язки останнiх часто виконували самi козаки, чим пояснюється неординарне розумiння запорозькими козаками специфiки виконання священицьких обов'язкiв. Як зазначає дослiдник iсторiї церкви Запорозької Сiчi I. Лиман, запорозькi нащадки та їх нащадки - чорноморцi зберегли особистий характер у вiдносинах мiж людиною (козаком) та Богом, при якому зовнiшня обрядовiсть та чiтке дотримання церковних канонiв не було обов'язковим. У 1791 роцi пiд час допиту Катеринославських духоборiв - представникiв секти, що мала значний вплив серед мiсцевого населення, останнi стверджували, що не мали потреби у зовнiшнiй обрядовостi i церковних установах. На їх думку все це компенсувалося духом розуму. Подiбнi погляди були характерними для мешканцiв українського Пiвдня, зокрема для запорозьких та чорноморських козакiв. В основi лежала iдея про зайвiсть посередництва при спiлкуваннi мiж людиною та Богом. Однак це зовсiм не принижує ту роль, яку вiдiгравали козацькi церква та священики у духовному життi козакiв. При цьому варто враховувати, що належнiсть людей до такого соцiального стану як козацький, привносила певний демократизм у релiгiйну та церковну органiзацiю у Запорозькому та Чорноморському вiйськах, зi всiма вадами та досягненнями, властивими демократичним iнститутам. Це твердження не входить у протирiччя з фактами, згiдно яких козаки часто придiляли значну увагу церковним святам, прикрашанню церков тощо. Справа в тiм, що сама обрядовiсть у козакiв мала суттєвi особливостi, що часто призводило до звинувачення їх у єресi з боку росiйських церковних установ: зображення козакiв на iконах, вживання козацької символiки помiж символами, якi вiдносилися до християнської релiгiї. Так у сучасних дослiдженнях козацьких кам'яних хрестiв, I. Сапожников вiдзначив вживання козаками суто козацьких символiв при оздобленi цих поховальних пам'ятникiв, серед яких привертають увагу символи сонця, мiсяця, зiрок, зброї (спис, шабля) тощо.
   Козаки часто використовували пiд час релiгiйних свят i виконання релiгiйних обрядiв зброю, що можна казати про iснування своєрiдного "культу зброї". На Запорiжжi iснував звичай, згiдно яким пiд час хрещення хлопцiв, що народилися у запорозьких козакiв, батько пiдсипав у купiль порох. Це робилося для того, щоб загартувати козака змалку. Зброя використовувалася козаками в день Богоявлення. На його святкування до Сiчi збирались навiть тi козаки, якi мешкали по зимiвниках. Вони разом з сiчовими козаками в повному озброєннi йшли до церкви, везучи з собою навiть гармати. Вiйсько займало весь центральний майдан Сiчi, чекало, доки скiнчиться лiтургiя. Пiсля того, як з церкви виходили, несучи хрест, євангелiє i iкони, настоятель i iєромонахи та йшли до рiки, запорiжцi направлялись за ними, везучи з собою артилерiю i несучи розгорнутi знамена. По закiнченнi водохрещення настоятель занурював хрест у воду, i в цей момент козаки давали один залп з рушниць i гармат. Пiсля того, як настоятель три рази занурював хрест, козаки починали вже жарити во всi тяжкi, скiльки кому завгодно. Велику роль вiдiгравала зброя i в поховальному обрядi запорозьких козакiв. Померлий перед тим, як його клали в домовину, лежав на лавцi в повному козачому бойовому вбраннi, поруч з ним стояла зброя - пiка i рушниця. Коли домовину з померлим запорожцем несли до церкви, за нею звичайно вели бойового коня в повному спорядженнi - з сiдлом, пiстолетами в кобурах, в'юками. На саму домовину клали шапку, козачу шаблю i пiку.
   Як хочеться й можеться ставилися козаки до вживання їжi. Дотримуючись православних обрядiв, сiчове козацтво, коли збиралося для прийняття їжi в своїх куренях, спочатку молилося, а потiм вже починало їсти. В молитвах, якi козаки читали перед вживанням їжi, вони благословляли горiлку, рибу, щербу, тетерю, галушки.
   Запорожцi з повагою ставились до iкон, але вони не доходили, на вiдмiну вiд росiян до "iдолопоклонства", межуючого з їх обожнюванням. Малися розбiжностi i в вшануваннi святих. Запорозьке i українське духовенство досить вiльно тлумачило написане в релiгiйних книгах, в той час як росiйське духовенство цього не допускало. Цiкаво, що на деяких iконах, що знаходились на Запорожжi, були намальованi козаки. Так, на однiй з iкон сiчової Покровської церкви були зображенi, крiм Божої Матерi, патрiарха, священнослужителiв, царя i членiв царської родини два запорожця. Ця iкона, певно, повинна була символiзувати заступництво Богородицi за Вiйсько Запорозьке. На iншiй iконi, написанiй на початку 70-рокiв XVIII ст. зображена Богородиця, обабiч вiд якої стоять святий Микола i архiстратиг Михаїл Пiд ними намальованi двi групи козакiв, серед яких були кошовий отаман П. I. Калнишевський i вiйськовий писар I. Глоба. З уст кошового отамана, який пiдвiв голову до Богородицi, виходять слова:"Молим, покрий нас чесним твоїм покровом; позбав нас вiд всякого зла..." На вiдмiну вiд iкон Богородицi, якi малювались до цього, на означенiй iконi мiж Божою Матiр'ю i козаками не залишилось попередникiв - царя, царицi i патрiарха. Це значною мiрою вiдбивало ситуацiю, що склалася в той час у церковному життi Запорожжя; у взаєминах Коша i росiйським урядом. До останнього моменту iснування Сiчi Кiш зберiгав свою керiвну роль в управлiннi релiгiйними справами Вольностей, незважаючи на спроби росiйської духовної i свiтської влади змiнити такий стан справ. Тому на iконi i вiдсутнi традицiйнi зображення царя i представника вищої духовної влади. З iншого боку, в часи написання iкони iснувала реальна загроза Вольностям Запорозьким з боку росiйського уряду, i тому невипадково з уст П. I. Калнишевського виходить прохання про допомогу.
   Щирiсть у молитвах, пошана до святих iкон поєднувалися у запорозьких козакiв з вiрою в характерникiв, чаклунiв, знахарiв. Досить поширеними серед населення Запорозьких Вольностей були розповiдi про запорожцiв - характерникiв, чаклунiв, якi спiлкувалися з нечистою силою i тому не вiдчували болю, не могли бути вбитi нi стрiлою, нi кулею, нi шаблею. За повiр'ям, характерники нi в огнi не горiли, нi в водi не тонули, вмiли вiдчиняти без ключiв замки, плавали на човнах по пiдлозi, як по морю, переправлялись через рiки на циновках, брали голими руками розпеченi ядра, мешкали на днi рiчок, вмiли залазити i вилазити iз зав'язаних торб, перетворюватись на котiв, перетворювати людей на кущi, вершникiв - у птахiв, плавати у вiдрах пiд водою. На Запорiжжi довгий час ходили розповiдi про чаклуна Довгого, який кiлька разiв вмирав i оживав, бо його "земля не приймала". Оповiдей про характерникiв без лiку зiбрано у фольклорних та iсторичних джерелах i художнiй лiтературi (славнозвiсний роман О.Iльченка "Козацькому роду нема переводу"). При цьому лише запорожець виступає в ролi характерника, що явно вказує на магiчне значення Сiчi. Це таємна, дбайливо приховувана сфера сiчової культури, замаскована християнським обрядом. Нiчого дивного тут немає. Народ, прийнявши хрещення, зберiг у пам'ятi прадiдiвськi язичницькi звичаї. В Запорожжi зберiгались особливi, тiльки йому властивi, тiльки ним знанi таїнства, прийнявши якi, чоловiк потрапляв до товариства.
   Iмовiрно, що загадкова мiфологiя Запорожжя зумовлювалась якимось прадавнiм воїнським культом. Можливо, що мiстичне значення Запорожжя як священної землi виростало з перед християнських уявлень про сакральнiсть саме цiєї територiї, самою природою, пристосованої для дiйств магiчних, для служiння богам. Ще Боплан, пливучи вниз по Днiпру, бачив на островах рештки язичницьких капищ. Можна припустити, що якийсь культовий центр був i на Хортицi, i що його вiдродили запорожцi, поєднавши з культом християнства.
   Запорожець - характерник був невразливий для куль, мав якiсть переваги в бою. Мiцно тримаючи спогад про надприроднi властивостi характерника, народна пам'ять приховує спосiб їх здобуття в Запорожжi. А спосiб мiг бути єдиним - магiчне посвячення у якесь таїнство, прилучення до надприродної сили, котра випадає з християнської культовостi. Знаменно, що в Запорожжi вважалося за грiх обдурити чорта. Якимось чином i сам образ характерника - запорожця пов'язується в народнiй свiдомостi з чортом (наприклад, Басаврюк i Рудий Пацюк у Гоголя) Скальковський А. свiдчить про те, що запорожцi займались якимось ворожiнням на могилах (до речi, могили прикрашалися камiнними постатями скiфських iдолiв, вусатi обличчя котрих можуть правити за козацькi типажi, а межi своїх володiнь козаки позначали саме цими камiнними постатями). Запорожжя було територiєю, забороненою не лише для жiнок, а й для вiдьом, - тут зосереджувалось магiчне чоловiче начало. I цей факт досить промовистий, бо на рештi України явно домiнувало жiноче ворожiння i чародiйство. Навiть Хмельницький мав звичай оточувати себе ворожками й неодмiнно радився з ними, перш нiж почати якесь дiло. Провiсництво у Сiчi було справою суто чоловiчою. Скальковський А.. згадує розповiдi про дячка - вiщуна, без пророцтва якого козацтво не виступало в похiд. Очевидно, iнститут провiсництва був добре розвинутий у Сiчi, хоч i тримався в таємницi, оскiльки суперечив християнським догматам. Все це дає певнi пiдстави, щоб припустити пряму спадкоємнiсть мiж Сiччю i древнiм язичницьким культом, що складав таємне, магiчне осердя сiчового братства й також регламентував його життєдiяльнiсть.
   Ще одна промовиста подробиця запорозького життєустрою: сiчовий священик пiдкорявся гетьману чи кошовому (як i захiдноєвропейських орденах магiстру - гросмейстеру). влада якого, отже, поширювалась i на сферу духовно-релiгiйну. А що в Запорожжi особливою пошаною користувалися дiди - старiйшини, носiї та зберiгачi сiчових традицiй, то можна здогадуватись, що саме вони, а не вiйськова адмiнiстрацiя, виконували функцiї, котрi збiгаються з функцiями жерцiв у дохристиянських громадах. Певно ж, дiди формували й систему запорозьких цiнностей, що про неї знаємо дуже мало - вона ж, поза будь - яким сумнiвом, була добре прилаштованою до дiйсностi, стрункою i дiйовою свiтоглядною системою, тiєю таємною доктриною, котра вiдкривала сакральнi iстини буття, не знаючи яких людина гинула в марнiй боротьбi з минущим i суєтним.
   Найвищою iдеєю українського язичництва є фiлософiя вiчного життя, обожнювання природного начала Всесвiту, радiсть iснування на землi. Вважалося, що в потойбiчний свiт людина вiдходить такою, якою була за життя: або вiльною i багатою, або нiкчемним рабом, яким i перебуває вiчно. Тому кожний член первiсного суспiльства намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, вiдзначитися на полi бою чи в повсякденнiй працi. Звiдси - одвiчне прагнення вiйськової верстви, в тому числi українського козацтва, до свободи. Звiдси i традицiйне несприйняття зверхностi над собою i повага до iншої особистостi, живучiсть iдей "краще смерть, нiж рабство", якою вже тисячу рокiв живиться український патрiотизм.
  
  
  
  
   ВИСНОВОК
  
  
   Що є українське козацтво у минулому й сучасному часi? Що ми активно "вiдроджуємо" й намагаємось "використати"? Чи зможе козацтво зайняти свою нiшу в ХХI столiттi? Як в сучасних умовах силами громадської органiзацiї вiдродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких людей? На якiй основi вiдроджувати козацтво?
   Сучаснi змiни геополiтичної ситуацiї (тероризм, територiальнi претензiї Румунiї до України - Буджак) висунули на порядок денний питання про додатковi гарантiї захищеностi та безпеки, територiальної, державної цiлiсностi, забезпечення мирного проживання населення, пiдтримка на достатньому рiвнi мобiлiзацiйних ресурсiв. Цими обставинами в теперiшнiй час продиктована увага державних структур до українського козацтва. На сучасному етапi в Українi, Росiйськiй Федерацiї та Бiлорусiї козацтва вiдроджуються головним чином як громадськi органiзацiї з культурологiчними, господарськими, виховними, охоронними та iншими функцiями. Трансформацiя цих органiзацiй у вiйськовi не передбачається. В Приднiстров'ї на рiвнi Закону визначено, що козацтво виступає як громадський рух з воєнiзованим характером дiяльностi, а головним його завданням є захист Вiтчизни, сприяння змiцненню та розвитку державностi i державної влади.
   Оформлення й згуртування козаччини швидше вiдбувається в тих регiонах, де загострюються вiйськовi мiжетнiчнi, мiжнацiональнi, мiждержавнi конфлiкти (Кубань, Прикавказ'я, Приднiстров'я). Вiдсутнiсть можливостей виконання вiйськових функцiй призводить (як показує досвiд) до розброду i хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу веде до невизначеностi подальшої долi i самого козацького з'єднання. Ситуацiя може змiнитися лише за умови змiни прiоритетiв козаччини iз вiйськових на господарськi й культурнi. Це не означає, що козакам на державному рiвнi не може бути довiрено охороняти кордони країни чи наглядати за правопорядком усерединi держави. Сучаснi козацькi формування можуть стати повноцiнною нацiональною гвардiєю, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхiдна допомога держави. I не стiльки матерiальна, скiльки юридична. Саме на державному рiвнi мають бути вирiшеннi питання щодо юридичного статусу козацьких вiйськ.
   Законодавча база вiдродження та розвитку Українського козацтва нерозвинена, тому процес розбудови козацьких органiзацiй iде мляво. Iстотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначенiсть цього процесу. Iсторiя українського державотворення переконливо свiдчить про те, що в цьому iсторичному процесi, порiвняно з iншими суспiльно-полiтичними силами, козацтво вiдiгравало вирiшальну, провiдну роль. Тому нацiональнi iнтереси України вимагають створення державних документiв, зокрема законiв, постанов, якi б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої нацiотворчої i державотворчiї потуги, залучення до його лав найширших верств спiвгромадян з метою пробудження i спрямування їхньої енергiї на розв'язання iсторичних завдань, що стоять перед нашим суспiльством i державою.
   Факти неспростовно свiдчать, що високi духовнi набутки українського козацтва, його видатних представникiв - державних i полiтичних керманичiв, дiячiв науки i культури на сьогоднi залишаються невiдомими широким верствам нашого суспiльства. Не пробуджена i незадiяна до конкретних державотворчих справ i не органiзована в козацькi форми iнтелектуальна, духовна i практично-дiйова енергiя сотень тисяч наших спiввiтчизникiв; вона ще "дрiмає", "спить" i не набуває продуктивних i ефективних, суспiльно корисних форм, справ i чину державотворчого характеру.
   Справжнє вiдродження козацтва на Українi почнеться тодi, коли до його лав увiллється молодь, що вболiває за народнi справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне i матерiально багате майбутнє; коли теперiшнi козаченьки чiтко усвiдомлять, що по них судять про все козацтво i народ у цiлому, вiдмовляться вiд своїх користолюбних цiлей i на перше мiсце поставлять служiння народу; коли мiж козаками i науковцями-просвiтянами встановляться тiснi зв'язки та налагодиться спiвпраця на нивi дослiдження iсторико-культурної спадщини козаччини. I тодi вiдроджене козацтво стане тiєю широкою суспiльно-полiтичною i культурницькою течiєю, яка згуртує всi верстви українського народу i зможе цивiлiзованими методами вирiшувати нагальнi питання сьогодення в iм'я народу i для народу.
   Для iсторичних козацьких структур основним змiстом i суттю їхнього iснування була специфiчна вiйськова справа у вiдповiдних суспiльно-полiтичних та природно-географiчних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних вiйськово-лицарських традицiй сформувалась комплексна система козацького вiйськового буття - козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфiчне бойове мистецтво зi зброєю та на його основi - рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної вiйськової магiї; пiсенно-енергетична практика; особливе свiтосприйняття) i є сутнiстю української козацької спадщини. Тiльки через вiдродження i поширення основ вiйськово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслiдування, а отже i вiдповiднiсть сучасного козацтва iсторичним аналогам. Але до сьогоднi розумiння прiоритетностi дiйсного вiдродження українських козацьких традицiй у цьому контекстi не досягнуто. Причинами цього є:
   - переважно хибнi уявлення про сутнiсть козацької спадщини, що сформувалися пiд впливом романтично-iсторичної художньої лiтератури та певних стереотипiв вiтчизняної i зарубiжної iсторiографiї, розроблених вiдносно тих чи iнших iсторiософських концепцiй;
   - вiдсутнiсть сприятливих умов для повноцiнного вiдродження козаччини;
   - розмитiсть або повна вiдсутнiсть дiйсних прiоритетiв козацького вiдродження;
   - руйнацiя родових козацьких зв'язкiв та втрата традицiйного козацького середовища ( родовий козак - представник спадкового козацького роду, життєвi принципи якого сформувались на засадах цiнностей, притаманних специфiчному середовищу козакiв-воїнiв: прiоритетнiсть чоловiчого начала у всiх царинах буття; шанобливе ставлення до родових та загальнокозацьких звичаїв; повага до вiйськової справи взагалi i особливо до специфiчної козацької вiйськової спадщини; ознайомлення з основами козацького бойового мистецтва; сприйняття особливих стереотипiв поведiнки та вiдносин, заснованих на засадах козацького звичаю; можливе ознайомлення з елементами вiйськової магiї; здоровий спосiб життя).
   Основнi причини гальмування козацького вiдродження такi:
  -- вплив рiзноманiтних полiтичних сил;
  -- протилежна конфесiйна орiєнтацiя;
  -- залежнiсть вiд окремих гiлок влади та економiчних елiт;
  -- особисте ворогування новiтнiх козацьких керiвникiв;
  -- брак конкретної дiяльностi.
   Головна проблема козацтва - визначити свою роль у соцiально-полiтичному життi суспiльства. Козацтво - соцiально-полiтичний монолiт чи плiд тимчасового компромiса мiж владою та частиною суспiльства?
   Козацькi органiзацiї стоять вiдокремлено у загальнiй масi об'єднань громадян за iнтересами, соцiальним статусом чи грiшми. Нечастi публiкацiї в пресi, присвяченi козакам, в основному стосуються або парадної сторони їхньої дiяльностi (усi про перебiг Великих Рад i масових нагороджень самодiяльними орденами), або фiнансових сторiн особистiсних конфлiктiв усерединi козацького руху. Насправдi за парадним антуражем - усiлякими шароварами, вольтижуванням i клонуванням гетьманiв - вiд очей широкої громадськостi ховаються цiкавi процеси. У запеклiй боротьбi мiж комунiстами, нацiонал-демократами козацтво займало скорiш вичiкувальну, нiж активну позицiю (хоча спочатку козацтво утворювалося як активнi охоронно-штурмовi загони РУХу - брало участь у хресних ходах, церемонiях покладання травянистої рослинностi до пiднiжжя бронзових борцiв i антуражна охорона неформальних заходiв РУХу). Оскiльки здобуття незалежностi України вiдбулося мирним шляхом, призначення козацтва i його подальша доля змусила губитися в здогадах не тiльки нове керiвництво України, але i самих лiдерiв козацтва. Сотнi молодих i фiзично мiцних чоловiкiв в козацькiй формi опинилися на узбiччi полiтичних процесiв. I вiйни нiякої нi з ким не було. Куди бiдним сiчовикам податися? Поки козаки думали, закрилася остання нiша - рекет. Органiзована злочиннiсть вже набрала бойовикiв i козакам не знайшлося мiсця навiть серед "бикiв". Можливо, це був як раз той випадок, коли iнертнiсть керiвництва, його небажання що-небудь робити, зробила козацькому руху добру послугу. Практично нiхто з козакiв - за одиничними випадками - не заплямував себе зв'язками з вiтчизняними i закордонними мафiозi. Таким чином, до середини 90-х рокiв козацькi органiзацiї в Українi виявилися в станi недофiнансованостi i недозатребуваностi. Коли немає якоїсь об'єднуючої сили, цiлком природно, в серединi будь-якої органiзацiї починається пошук i "призначення" винних. Українське козацтво стрясає цiлий ряд скандалiв, розколiв i виключень з рядiв. Тодi ж почався процес з очищення лав козацтва вiд полiтичних екстремiстiв, iз залучення до "вiдродження" менш ангажованих, але бiльш квалiфiкованих лiдерiв. В цьому сенс "одержавлення" уособлює для козацтва в цiлому позитивну тенденцiю, бо дає йому шанс на приведення себе у вiдповiднiсть з реалiями сучасного громадянського суспiльства. Але рiшення питань, пов'язаних iз визначенням основ козацької служби, в майбутньому. Можливо, включення козацтва в систему "держава" призведе до виникнення статусу вiйськових козачих спiльнот, якi будуть поєднувати в собi риси й держави й громадської органiзацiї.
   Якщо об'єктивно та тверезо проаналiзувати процеси, якi в теперiшнiй час йдуть в українському козацтвi, то ми побачимо, що саме козацтво поки ще розпорошено й неорганiзоване. I причин для цього бiльш нiж достатньо. По-перше, козакiв розпорошують тi, хто не бажає появи на полiтичнiй аренi України нової грiзної громадської сили. Для цього козакiв утягують до рiзних апаратних та партiйних iгор. Сучасний козацький рух лише встиг набрати силу, а в його середовищi через 75 рокiв пiсля революцiї з'явились "бiлi" й "червонi", "самостiйники" й "державники", "нашi" й "не нашi", якi готовi знову зхрестити шаблi. По-друге, розпорошеностi цiєї пiдсобляють самi козаки, пiддавшись розгулу марнослiв'я та егоїзму, пробуджених сучасною революцiйною хвилею, яка зберегла на своїх прапорах характерний для всiх революцiй гасло: "Хто був нiким, той стане всiм!" В результатi цього козацтво й не помiтило, як опинилося в тенетах численних паралельних органiзацiйних структур, якi мiж собою ворогують. По-третє, вiдсутнiсть наукового узагальнення багатовiкового служiння козацтва Неньцi-Українi виявилося при перших кроках його державного становлення. Щоб вирiшувати проблеми, якi виникають, необхiдно вивчити механiзм функцiонування традицiйних козацьких вiйськ, проаналiзувати дiяльнiсть козацтва в перiод демократичних перебудов й громадянської вiйни 1917-1922 рокiв. На базi цих дослiджень визначити, що можливо використати задля вироблення сучасної єдиної державної полiтики становлення козацтва й правильно виявити сутнiсть козацького загалу, козацької громади, козацького вiйська. По-четверте, козацтву необхiдно формувати наскрiзну систему пiдготовки й виховання козака як державної людини через сiм'ю - середню школу - вищий навчальний заклад (готувати кадри). Й так далi... Ще одне... Реакцiя багатьох козакiв на критичний матерiал така: ти хочеш розвалити (добити) козацтво. Вельмишановнi мої, не можна розвалити хату, яка ще тiльки намальована на паперi, про яку балакають, а не будують. Добити можна того, хто живий. Мертвi бджоли не гудуть. Тому й критична публiкацiя для живого й здорового - як холодний душ на похмiлля. Отож, бажаючи всiм плiдної працi, хочеться одного: щоб люди пишалися нами так, як Наливайком, Трясилом, Сiрком чи Палiєм... А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслуженi нагороди, а реальнi справи.
   Спроба сучасних реформаторiв збудувати нове суспiльство з орiєнтацiєю лише на економiчнi, ринковi розрахунки, неминуче провалиться. Суспiльство засновується лише на iдеї моральностi й цементується духовними прагненнями народу. Iдеологiя козацтва фундується на таких засадах: Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в органiзацiї свого життя й на усвiдомленнi святого свого обов'язку - захищати рiдну українську землю й українську державнiсть ("Душу - Богу! Серце - Людям! Життя - Батькiвщинi! Честь - нiкому!"). Це стало в перебiгу вiкiв свого роду генетичною особливiстю козацького характеру. Й в сучасному суспiльствi, коли значний вiдсоток населення України розгубив, не мав або розмiняв свої iдеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбiльш стiйким носiєм нацiонально-iсторичних традицiй українського народу, здатне зiграти роль свого роду каталiзатора громадської самосвiдомостi, очолити всенародний рух за вiдродження України-Батькiвщини.
  
  
  
   ЛIТЕРАТУРА
  
  
   ЛIДЕРИ КОЗАЦТВА.
  
  
   1.Заднiстрове козацьке земляцтво.
  
  
   Корнєв Юрiй Миколайович. Народився 12.12.1952 року в станицi Россошь Воронiжської областi.
   Батько - Корнєв Микола Миколайович (1925), залiзничник-машинiст, мати - Малородова Лiдiя Сергiївна (1929), секретар-машинiстка держорганiзацiї.
   Переїхали до Молдови (мiсто Бендери), де закiнчив 8 класiв, потiм технiкум Базового господарства.
   З 1970 по 1976 роки навчався в Кам'янець-Подiльському вищому вiйськовому iнженерному училищу, пiсля закiнчення якого проходив службу взводним батальйону по знаходженню та знищенню ядерних фугасiв (ВРУЯФ) в селi Малi Кандури (Грузiя) на кордонi iз Туреччиною.
   В 1981 роцi - переїзд в Ахалкалаки (Грузiя), потiм в Кутаїсi (штаб округу), потiм дивiзiя (ротний), отримав чергове звання й - начальник штабу батальйону.
   У 1989 роцi - учасник лiквiдацiї наслiдкiв землетрусу у Спитацi. Особисто розмiнував бiльше 5 тис. деформованих снарядiв, за що дають Героя Радянського Союзу (за положенням про Зiрку Героя). Там розробив нову технологiю взриву напiврозрушених багатоповерхових будiвель (при цьому взривi будiвлi - як би складуються).
   З 1990 року - Польща (один рiк); далi виводять радянськi вiйська пiд Калiнiнград.
   1991 рiк - штаб Одеського вiйськового округу.
   З листопаду 1991 року - Бiлгород-Днiстровський гарнiзон. Звiльнено за вступ до козацтва у кiнцi 1994-початку 1995 року у званнi пiдполковник, на посадi командира полку.
   Дружина - Ольга Миколаївна, доньки - Олена (1978), Ольга (1979).
   Пiсля звiльнення з лав Армiї України переїхав до Росiї у Россошь, потiм до Воронiжа.
   Брав активну участь у розробцi основних документiв Земляцтва Заднiстров'я - "Iдеологiя козацтва", "Стратегiя козацтва" (товариш Отамана - це начальник штабу козацької органiзацiї).
   Ю.М.Корнєв багато уваги придiляв питанню пiдбору кадрiв для роботи з козаками. "...Необхiдно вiдмiтити, що провiдниками й розповсюджувачами козацької iдеологiї можуть бути козаки, добре освiченi, iз високим iнтелектом, якi вiдданi справi вiдродження козацтва, а не випадковi люди iз низьким освiтнiм рiвнем. Але, на жаль, оглядаючись на моду i не дивлячись на сутнiсть розвитку козацької iдеологiї з її високими принципами у справi становлення козацтва та виконання перспективних планiв життєдiяльностi козацької громади, з'явилися заступники отаманiв з iдеологiї, якi досить смутно уявляють свої обов'язки та в силу свого рiвня знань не можуть бути корисними у цiй важливiй для сучасного козацтва сферi.
   Вiдсутнiсть чiткої, хоча б коротко сформульованої козацької iдеологiї, свого добре налагодженого пропагандистського апарату, своїй преси дає можливiсть анти козацьким силам на всiх рiвнях в рiзних виданнях, в правоохоронних органах та владних структурах вести скажену атаку на козацтво, використовуючи найменшi негативнi явища та факти, що проявляються в козацькому русi."
  
   Слєпухiн Микола Олексiйович. Народився 12 грудня 1925 року в станицi Бiлореченськiй Краснодарського краю в родинi робiтника. Нацiональнiсть - росiянин.
   Батько - Слєпухiн Олексiй Фiларетович, 1901 року народження, уродженець Сталiнградської областi Iловлiнського району. До Жовтневої революцiї - селянин. Учасник Громадянської вiйни. Пiсля вiйни - робiтник, службовець. Загинув пiд час Великої Вiтчизняної вiйни.
   Мати - Слєпухiна Павлина Iванiвна, 1905 року народження. Уродженка станицi Бiлореченської Краснодарського краю, з селян. Мешкає там ж.
   Сестра - Слєпухiна Юлiя Олексiївна, 1929 року народження, мешкає в станицi Бiлореченськiй.
   Микола Олексiйович до призиву до Червоної Армiї навчався в станицi Бiлореченськiй в школi N68, де закiнчив 10 класiв в 1941 роцi.
   29 червня 1941 року по призову Радянського уряду "Козаки Дону та Кубанi - на захист Батькiвщини!" - добровiльно вступив в Червону Армiю, де проходив службу.
   З 29 червня 1941 року по вересень 1941 року в 193 кавалерiйському полку 72 кавалерiйської дивiзiї на посадi червоноармiйця-шабельника.
   З вересня 1941 року по червень 1942 року в 7 та 8 бригадах морської пiхоти окремої Приморської армiї в Севастопольському оборонному районi в званнi головного старшини на посадi заступника командира взводу.
   З червня 1942 року по грудень 1942 року в протитанковому дивiзiонi 4 Кубанського Козацького кавалерiйського корпусу на посадi командира огневого взводу.
   З грудня 1942 року по лютий 1943 року на курсах перепiдготовки молодшого начскладу в мiстi Кiровабадi.
   З лютого 1943 року по березень 1943 року в 59 кавалерiйськiй дивiзiї командиром взводу розвiдки.
   З березня 1943 року по сiчень 1944 року в 45 кавалерiйському полку 12 кавалерiйської козацької дивiзiї 5 Донського кавалерiйського козацького корпусу.
   З лютого по березень 1944 року на лiкуваннi у зв'язку iз пораненням в вiйськовому шпиталю N5586 в мiстi Чкаловi.
   З березня по червень 1944 року в 42 полку 10 козацької кавалерiйської дивiзiї 4 гвардiйського козацького кавалерiйського корпусу на посадi командира взводу 76-мм гармат.
   З червня 1944 року по травень 1945 року в 45 кавалерiйському полку 12 кавалерiйської дивiзiї 5 Донського кавалерiйського корпусу на посадi командира огневого взводу 76-мм гармат.
   Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року.
   З липня 1945 року по серпень 1946 року - курсант Одеського пiхотного училища iм. К.Є.Ворошилова.
   З вересня 1946 року по червень 1948 року - командир взводу 46 окремої мiсцевої стрiлецької роти спецiального призначення по боротьбi з бандитизмом Одеського вiйськового округу.
   З червня 1948 року по червень 1953 року - командир стрiлецького, комендантського взводiв, стрiлецької роти 21 стрiлецького полку 180 стрiлецької дивiзiї.
   З червня 1953 року по червень 1954 року - командир штабної роти 180 стрiлецької дивiзiї.
   З червня 1954 року по жовтень 1955 року - командир комендантської роти 180 стрiлецької дивiзiї.
   З жовтня 1955 року по травень 1957 року - заступник командира стрiлецького батальйону 21 стрiлецького полку 14 стрiлецької дивiзiї.
   З травня 1957 року по червень 1959 року - заступник командира мотострiлкового батальйону 325 мотострiлецького полку 88 мотострiлецької дивiзiї.
   Приймав участь в бойових дiях на фронтах Великої Вiтчизняної вiйни у складi Пiвнiчно-Кавказського, Пiвденно-Захiдного, Степового, 2,3,4 Українських фронтiв.
   В полонi та окруженнях не був.
   Поранення: 2 тяжких, 4 легких.
   В 1947 роцi вступив в брак з громадянкою Слєпухiною (Шелковенко) Нiною Григорiвною, свiдоцтво про одруження N59998 вiд 26.02.1947 року. Дружина - 1929 року народження, уродженка Смiлянського району Київської областi. Маю двох дiтей - Свiтлану та Людмилу 1948 року народження.
   Маю урядовi нагороди: ордена "Вiтчизняної вiйни II ступеню", "Червоної зiрки"; медалi "За звитягу" - 2 шт., "За бойовi заслуги", "За оборону Севастополя", "За оборону Кавказу", "За взяття Будапешту", "За взяття Берлiну", "За визволення Праги", "За перемогу над Германiєю", "30 рокiв Радянської Армiї i ВМФ", "40 рокiв Радянської Армiї i ВМФ".
   Член Комунiстичної партiї Радянського Союзу з 1955 року, партiйний квиток N04960995.
   В перiод з 1960 року до 1973 року служив в Бiлгород-Днiстровському гарнiзонi вiйськовим комендантом гарнiзону, заступником командира полку з тилу, командиром полку.
   В званнi полковника в 1973 роцi звiльнився з лав Збройних Сил СРСР у зв'язку iз звiльненням в запас.
   Далi продовжував свою трудову дiяльнiсть в системi Громадянської оборони СРСР.
   Проводив велику Вiйськово-патрiотичну роботу, виступав в дитячих садках, школах, трудових колективах iз споминами про Велику Вiтчизняну вiйну. Тривалий час був головою Ради ветеранiв 180 Київської Червонопрапорної гвардiйської дивiзiї. Органiзовував зустрiчi ветеранiв до пам'ятних дат в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Багато робив для вiдродження козацтва в регiонi, був обраний Отаманом.
   Створив особистий музей "Армiя. Вiйна. Перемога".
   Помер 10 жовтня 1998 року.
  
  
  
  
  
  
  
  
   2.Буджацька Сiч (Буджацьке сiчове козацьке вiйсько).
  
   Скляренко Михайло Петрович. Народився на Покрову 14 жовтня 1934 року в сiм'ї нащадкiв Слобiдських козакiв у Сумськiй областi Лебединського району с. Червонi Луки. У 1652-1653 рр. На Слобожанщинi з українцiв були утворенi Острозький, Сумський, Харкiвський, Охтирськмй, Iзюмський козацькi полки. Оскiльки м. Лебедiн знаходиться в 40 км. вiд м. Суми, то предки Михайла Петровича були козаками Сумського полку.
   У 1953 роцi вiн закiнчив навчання в школi i поступив у Челябинське вiйськове авiацiйне училище дальної авiацiї, яке закiнчив у 1956 роцi. В 1970 роцi закiнчив вiйськову академiю у м.Києвi. В 1986 роцi звiльнився з армiї, де прослужив 33 роки. Звiльнився з посади заступника командира полку у вiйськовому званнi пiдполковник. Жонатий, має двох синiв.
   У 1995 роцi у сiчнi мiсяцi вступив у Буджацьке сiчове козацьке вiйсько, яке було зареєстровано 15 грудня 1994 року Управлiнням юстицiї Одеської областi (Свiдоцтво N58), де займав посаду заступника Сiчового отамана. Це була, та й є до цього часу обласна козацька органiзацiя.
   10 березня 1997 року був створений мiський козацький Кiш, який вiн очолив. ( 22 травня 1998 року за N46 зареєстрований виконавчим комiтетом Бiлгород-Днiстровської мiської ради шляхом легалiзацiї).
   14 жовтня 2001 року Верховним отаманом Українського Чорноморського козацтва Скляренко Михайлу Петровичу було присвоєно козацьке звання генерал-хорунжий за активну участь у вiдродженнi Українського козацтва...
   Устименко Борис Iванович,
   Батько Бориса народився на Рiвненщинi. Бабуся Поля з роду Всилевських розповiдала, що її чоловiк, тобто дiд Бориса Устименка по матерi, приїхав молодим хлопцем з Одеси i завiряв, що його дядько начебто був отаманом Усть-Дунайського вiйська, створеного з тих запорозьких козакiв, якi втекли за Дунай пiсля зруйнування Катериною Сiчi, а згодом повернулися i посiли на бессарабських землях.
   Козацьке прагнення до вiльного життя спонукало його вибрати професiю моряка i протягом двадцяти рокiв блукав по морях та океанах, не розлучаючись з "Тарасом Бульбою" Гоголя та "Єнеїдою" Котляревського.
   Далi автобiографiя
   З початком перебудови багато хто в Українi вiдновив втрачену надiю вiдродити славне козацьке лицарство. Одним з них був Борис Устименко. У своїй бiографiї вiн розповiдає про свою дiяльнiсть та дiяльнiсть козацтва так:35 "У нас в Буджаку неабиякий чолов'яга, схожий зовнi на Тараса Бульбу, Iван Матвiйович Деордиця, нащадок славного козацького роду Пiдвисицьких, вирiшив заснувати Буджацьке козацьке вiйсько. Разом з ним ми багато разiв їздили до Києва, зустрiчалися з гетьманом Мулявою, отаманом Головатим, бували на козацьких радах, але нiякої допомоги у реалiзацiї своїх задумiв не одержали.
   Згодом ми переконалися, що у козацтво подалися люди, якi давно мрiяли наситити свої апетити i задовольнити амбiцiї. I чим далi, тим бiльше таких людей з'являлося в козацьких осередках. Звiдкiсть вийшли гетьмани i генерали з вусами, як у комишевих котiв, в штанях з лампасами i при шаблюках. Вони гучно гукали "Будьмо!", добре пили горiлку, закликали до єдностi i пiдтримки грiшми, але самi вносили розбрат i нiколи не могли вiдповiсти, куди витрачаються козацькi грошi. Вони охоче їздили за кордон, наносячи вiзити українськiй дiаспорi, в яких би далеких країнах вона не перебувала, збирали грошi i подарунки на пiдтримку товариства, i задоволеннi поверталися додому. Згодом всi вони почали гратися в полiтику, обiцяючи допомогу тим полiтичним лiдерам, якi обiцяли їм бiльше платити, незважаючи на те, що принесла Українi та її народу полiтика цього лiдера.
   Ми зарiклися їздити до Києва i прийняли пропозицiю вченого Леонiда Пименовича Хлопкова, фундатора iнтелектуального куреню у складi Низового Вiйська Запорiзького. Туди, в Запорiжжя, ми їздили двiчi на рiк, на Зеленi свята, коли Хортиця плаче за зруйнованою Сiччю, i на Покрова, коли збирається козацьке коло. Потiм Верховного отамана Панченка посадили у в'язницю за хабарництво, згодом помер Хлопков i наш iнтерес до Запорiжжя згас.
   Десять рокiв тому мене обрали Генеральним суддею Буджацького козацького вiйська. В той час отаманом у нас обрали князя Аргутинського-Долгорукого. Князь зробив посвяту козацтва у соборi, а потiм вирушив до Словаччини, де осiв у замку недалеко вiд Бритислави. Хтось помазав його на росiйський престол пiд iменем царя Володимира Сьомого, i, як казали, зробив князя Магiстром Мальтiйського ордену у Схiднiй Європi.
   Залишившись без отамана та печатки, ми обрали отаманом колишнього вiйськового пiдполковника Михайла Скляренка, вихiдця з Слобожанщини з козацького роду. Скляренко вiдновив статут, замовив нову печатку i Буджацьке козацьке вiйсько продовжує своє iснування.
   Я докладав зусиль, щоб створити осередки в Кiлiйському, Iзмаїльському. Тарутинському, Татарбунарському, Арцизькому i Саратському районах. Я зрозумiв, що покладати надiю на вiдродження козацької iдеї серед людей старшого вiку справа безперспективна. Може одну людину з тисячi вдасться повернути лицем до козацтва. А iдеї тодi стають матерiальною силою, коли оволодiють масами, як вiрно пiдмiтив класик марксизму. Залишалася остання надiя - молодь, але вона вже уражена гнилою iдеологiєю захiдної демократiї, яка не визнає традицiй, батькiвщини, братства, а лише цiнує грошi, розваги та розпусту.
   Щоб протистояти цьому раковому захворюваннi душi нашого юнацтва, я засiв за книгу i цiлих чотири роки працював над нею. "32 ~ румби - це лоцiя для плавання по океану, iм'я якому - життя". В неї зiбрано майже п'ять тисяч висловiв самих розумних мислителiв всiх часiв i народiв, викладенi основи здорового способу життя, козацьких традицiй та етикету. Я радий, що моя книга знайшла шлях до багатьох сердець i стала пiдручником навiть для людей старшого вiку.
   Часто буваючи в Миколаївцi-Новоросiйськiй, вiдвiдуючи Адамiвку, де самовiдданою працею великих патрiотiв України виховуються дiти, гiднi своїх славних предкiв, я не втрачаю надiю, що слава козацька не помре, не поляже. Я вiрю, що прийдуть часи, коли на заклик козацьких сурм пiд українськi прапори i козацькi хоругви встануть тисячi справжнiх синiв i дочок України захистити свою неньку i вiдновити невмирущу славу дiдiв i прадiдiв.
   Зуев Олег Iванович.
   Письменник волею Божiю. Козак з роду Росьсомокiв з р.Рось. Онук Марiї Михайлiвни Кпимової, якої вже 90 рокiв; мешкає вона у М.Черкаси. Патрiот України та Бессарабiї.
   Внучатий племяник Анатолiя Григоровича Зуєва, капiтан-лейтенанта, який загинув у Баренцовому морi при проводi конвоя РО-18. Подвиг капiтана описано у газетi "Красная звезда" за 1977 р. Його пращур Михайло Климов загинув при дворi I.Грозного; був боярського роду. Вiдомостi про нього з Костомарова у iсторичнiй повiстi "Кудеяр".
   Далi автобiографiя до 1996 року
   Автор статтi, присвяченої органiзацiї козацької акцiонерної нафтової компанiї України на о.Змiїному.
   Автор книг "Загадки Скiфiї", "Астральнi символи України", "Золота душа народу". "Таємницi менталiтету слав'ян, або золотий зодiак арiєв", "Нацiональна iдея в Українi". В книзi "Загадки Скiфiї" обґрунтував та довiв iсторичнi границi Кiммерiї, Скiфiї, й, отже, України - за Геродотом. Довiв мiсцезнаходження скарбiв Скiфiї - країни Геррос, мiсцезнаходження острова Борисфен, казкової Плеї (Лукомор'я за О.Пушкiним).
   В книзi "Таємницi менталiтету слов'ян" (Золотий зодiак арiєв) довiв догрецький зодiак Кiммерiї, Скiфiї. Розкрив таємницю багатьох амулетiв Ким мерiї та Скiфiї. Довiв iдею виникнення iменi Дана - богинi красоти рiдної природи, розкрив таємницю походження бiльш ЗО українських iмен, бiльш 20 iсторичних культурологiчних назв Днiпра та iнших рiчок; таємницю походження назв Таврiя, Крим - вiд русколано-русичiв (Русланiв); довiв приналежнiсть о.Змiїний, дельти Дунаю та iнш. до України.
   Довiв iсторичнi етногенетичнi коренi походження київського князя Олега Вiщого, iсторичнi етногенетичнi коренi походження Аскольда, Дiра та Рюрика, коренi виникнення козацтва вiд походiв князя Олега Вiщого.
   Розкрив таємницю Золотого Руна Киммерiї - довiвши напрямок розвитку астропсихологiї, астросимвологiї та iсторичного прiоритету народу України по вiдношенню до даної тематики та виконав особистий смисловий переклад "Вересової книги". На цiй основi сформулював iдею iсторичних коренiв виникнення та становлення нацiональної iдеї.
   З 1996 по 2003 рр. працював у Києвi над написанням монографiї "Нацiональна iдея в Українi" за завданням Адмiнiстрацiї Президента України та Київського мiського голови О.О.Омельченко.
   Довiв нову дату виникнення М.Києва як столицi русколан-русичiв у 325 р. до н.е.
   Розкрив таємницю походження Аскольда, Дiра, Рюрика, темницю походження Мамаїв та їх iсторичного мiфологiчного героя Мамая. Виходцi з Константинополю, хрестилися у церквi святої Мами та служили в охоронi вiзантiйського iмператора -"мамаями".
   1993-2000 рр. - Бунчужний отаман Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровського Коша.
   1993-1994 рр. - разом iз князем Аргутинським-Долгоруким працював над iдеєю вiдродження Буджацької Сiчi. Вiдмовився вiд посади начальника штабу на користь письменника В.Мисюка.
   1995-1996 рр. - кандидат в депутати Верховної Ради України 1993-1994, 1997-1998рр.
   1997-1999 рр. - голова Бiлгород-Днiстровської органiзацiї УСДП (Українська соцiал-демократична партiя), помiчник депутата Верховної Ради України В.В.Онопенко.
   З 2003 р. помiчник депутата Верховної Ради України Б.М.Губського.
   2003 р. 27 лютого - делегат першого українського форума iнтелектуальної елiти України.
   З 2003 р. - службовець Управлiння державної служби охорони Дарницького, Оболонського районiв М.Києва.
  
   Воробйов В'ячеслав Миколайович.
   Народився у М.Челябiнську у 1942 роцi. У 1960 роцi закiнчив середню школу. З 1962 по 1972 роки служив у Радянськiй Армiї. У 1975 роцi закiнчив заочно iнститут залiзничного транспорту. З 1972 по 1977 роки працював помiчником машинiста електровозу, потiм викладачем технiкуму залiзничного транспорту. У 1077 роцi закiнчив заочно Одеський технiкум вимiрювань. З 1977 по т.час працює метрологом i начальником штабу ЦО на Бiлгород-Днiстровському КП "Молоко".
   Пiсля виходу Указу Президента України про вiдродження Українського козацтва у 1998 роцi вступив до лав Бiлгород-Днiстровського козацького Кошу. Спочатку був помiчником кошового отамана з пропаганди iдей козацтва, потiм його було обрано на посаду кошового писаря та скарбника. У теперешнiй час пiсля реєстрацiї Буджацького сiчового козацького вiйська є сiчовим писарем.
   Вважає, що iсторичнi традицiї козацтва, козацька культура повиннi увiйти в життя на сучасному етапi утвердження України як Держави демократичної у звязку з втiленням у життя Указу Президента про вiдродження козацтва.
  
   Бойчев Василь Васильович.
   Народився 01,01.1950 року в селi Василiвка Болградського району Iзмаїльської областi.
   Батько - Василь Пилипович, градинар, садiвник-бригадир, член РККПУ, пенсiонер, але й дотепер працює - вирощує персики. Мати - Анна Дмитрiвна працювала колгоспницею.
   Василь Васильович закiнчив 8 класiв у 1966 роцi й поступив до Бiлгород-Днiстровського РПТ, який закiнчив у 1970 роцi. Пiсля Бiлгород-Днiстровського РПТ - "п'ять океанiв". Працював 9 рокiв на рибному промислi; останнi роки працював у ранзi заступника мiнiстра рибної промисловостi...
   За сiмейними (тяжко захворiла дружина) обставинами прийшлося залишити флот. Повернувся до Бiлгорода-ОДнiстровського, працював у мiстi; iз 1991 року - фермер - керiвник селянського-фермерського господарства.
   Iз 1992 року у козацтвi - спочатку у Буджацькiй Сiчi, потiм у мiському Кошi. Разом iз князем Подгайновим, Устименко, Токаревим, Дiордицею, Вiтряком, Павлюком - активно працював над розбудовою козацтва у мiстi та районi. Був обозним Сiчi, Коша. У 1994 роцi активний учасник подiй у Буджацькiй Сiчi (приїзд у Бiлгород-Днiстровський Гетьмана Українського козацтва В.Муляви, дискусiя щодо подальшого розвитку Сiчi та iн.). Делегат Великих Рад Українського козацтва. Користувався авторитетом серед козакiв, фермерiв району, промисловцiв, був спiвзасновником козацьких кооперативiв "Козацька застава", "Дозор".
   Як непересiчна особа вважав, що лiдер козацтва повинен передбачувати наслiдки громадської та полiтичної дiяльностi; без такої якостi лiдер - це вже авантюрист, який може завести козацтво у моральну прiрву та iзолювати цей громадський рух вiд широких верств населення. Бойчев В.В. якiстю передбачування був надiлений вiд Бога.
   Помер навеснi 2005 року пiсля тяжкої хвороби.
  
  
   3.Бiлгород-Днiстрове паланкове козацьке товариство.
  
   Городецький Леонiд Григорович.
   Паланковий отаман Бiлгород-Днiстровського козацького паланкового товариства з 9 березня 1996 року.
   Народився в фазi чистого Водолiя 24.01.1950 року в Старiй Царичанцi, селi, заснованому козаками Полтавського полку з Царичанки, яку спалив Меншиков за те, що гарнiзон розбив його 10-ти тисячний загiн, посланий арештувати Мазепу. Царичанськi козаки пiшли в Бессарабiю пiсля Полтавської поразки Карла ХII. Землю Староцаричанської слободи отримали в 1710 роцi козаки за фiрманом, пiдписаним хаттi-шерiфом Оттоманської iмперiї в довiчне користування. Мiсце для поселення вибрано так, щоб воно служило кордоном мiж Ногайською ордою та Молдавським князiвством.
   В Старiй Царичанцi вiками зберiгався подячний лист Карла ХII до пори, коли в його дiда по матерi, Iгната Рудаса, румуни конфiскували 4 вози бiблiотеки. Бiблiотека була завезена з часiв, коли Рудаси, яких в селi називали "царями", приїхали до села з Литви. Тодi ж з Литви повернувся i дiд його батька, який за твердженням дiда Петра Костянтиновича, походив з княжої гiлки Городецьких. Тих братiв Городецьких, якi керували битвою на Куликовому полi i погромили спершу Мамая, а пiсля поразки останнього погромили i московiтiв, вiдiбравши у них обози. Пiд Литвою на той час була бiльшiсть руських земель. В селi до 1957 року велась лiтописна книга з 1710 року. Батько його був свiдок, як уповноважений КДБ вiдiбрав той лiтопис у дiда за призвiщем Шпак.
   Усе його дитинство було пронизано iсторiєю предкiв. Дiд Петро був видатною людиною в краї, був багатий i водночас став засновником марксистського руху в Бессарабiї. Козакував в росiйському корпусi пiд Версалем, де очолив пiсля жовтневої революцiї солдатський ревком. Тiкав звiдти пiсля жовтня через Марокко, Мавританiю, Лiвiю, Тунiс, Єгипет i пiшки через всi Балкани додому в королiвство Румунiю. Сидiв там по тюрмах. Знав те, що не вивiтрилося впродовж столiть з родової пам'ятi. Дитинство своє вiн провiв з дiдом Петром, був його улюбленцем серед онукiв. Вони робили з соняшникового кореневища лопухов булаву i приймали козацьку посвяту, робили дерев'яними шаблями врочистий вiнок i дiд з лежанки благословляв цi забави. Їх було 24 двоюрiдних братiв i всi пройшли крiзь тi iгри.
   ...В початковiй фазi становлення козацтва в краї росiйськi емiсари з Дону зробили спробу створити тут пiдроздiл Вiйська Донського. Разом з єгерем, козаком Євсеєм Костецьким Городецький звернувся до начальника контррозвiдки Української армiї Олександра Скипальського i цей захiд було лiквiдовано. Пiсля звiльнення з армiї високопоставлених офiцерiв i командування дивiзiї, українське козацтво стало домiнуючим в Бессарабiї.
   Пiсля школи, в унiверситетi iм. I.Франка у Львовi Леонiд прилучився до нацiоналiстичного пiдпiльного руху. Зiйшовся в тi часи з ветеранами УПА i священиками, якi контактували з Ватиканом. Мав зустрiчi з Чорноволом, з Тарасом Мигалем. Пiсля того, як був причасним до пiдняття жовто-блакитного прапору на баштi ратушi, вернувся додому, щоб заплутати слiди учасникiв акцiї. Покiйний батько мав досвiд конспiрацiї i його сховали так, що КДБ втратило нюх. Через генерального директора склофiрми "Райдуга" (сина полковника УПА) вiн попав у Чехословаччину якраз в 1968 роцi для навчання на курсах РЄВ (СЕВ).
   "...Я побачив "соцiалiзм з людським обличчям". Трьох мiсяцiв було достатньо, щоб склався свiтогляд на подальше життя". Комунiстична "облуда майже нiколи менi не тьмарила розум. Я так будував життя, щоб мати повну свободу волi i вибору. Навiть в армiї, де я пробув 20 рокiв, я зумiв майже таємно закiнчити унiверситет, крутився коло генералiтета, знав усю кухню кар'єрного росту сьогоднiшнього вищого командування Росiї. Знав як живе i чим дихає мiсцева номенклатура. Коли в Києвi народився Народний Рух, я ста одним з засновникiв його в краї. А коли раптом в метро зiштовхнувся з Головним отаманом Українського козацтва Євгеном Петренко та Дмитро Сагайдаком, то ця зустрiч воскресила в моїй душi найдорожче з того, що чекало на час "Ч". Дiдова наука, в яку ми грали з братами, стала для мене практикою. Зi мною справу вiдродження козацтва починали батько та сини Вiтряки, Андрiй Берлiзов, Євген Хоменко. Це першi делегати на перших Великих радах козацтва. Багато хто сумнiвався, чи вийде у нас пiднести пласти забуття. Я казав: "Коли ми пiд Богом, i на наших погонах хрести не для бутафорiї, то все залежить вiд нас". Так i сталося. Товариство пасiчникiв стало основою для козацької паланкової органiзацiї. Я вдячний мудростi ветеранiв-пасiчникiв, якi пiдтримали мене i повiрили в козацьку iдею: Георгiй Марин, Дмитро Серцевич, Федiр Панаїт, Iван Денисов з сином Юрiєм, Якiв Греча, Володимир Павлович Соловенко та Сидоренко, Василь Чумаченко, Петро Швачка, Iван Вiдман. Я глибоко вдячний Павловi Смаглiю, нащадку славного рода, за його вiдданiсть нашiй справi. I таких, особливо серед царичан, було багато. В результатi товариство виросло до пiвтори тисяч козакiв в реєстровому складi громади.
   Постiйнi зради генеральних старшин остудили їх наснагу, але я знаю, що дух їх непохитний. Зараз козацтво розтiклося ручаями вiд великої сили i ця полiтика не випадкова. Немає козацької держави, немає держави народної, а є держава кланових олiгархiв, яким козацтво - кiстки поперек горла...
   Якi перспективи розвитку вiдродженого козацтва? Перспективи вiдкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом i не збиватися ради хвилинних вигод."
  
   Якименко Василь Михайлович.
   Народився 29 листопада 1955 року в селi Кроти Пирятинського району Полтавської областi. в родинi колгоспникiв, українець. Їз 1962 року по 1972 рiк навчався у середнiй школi. Iз 1972 року по 1973 рiк навчався у ТУ-2 за фахом фрезеровщик (мiсто Лубни Полтавської областi). Iз 1973 року по 1974 рiк працював на заводi "Комунар" мiсто Лубни. Iз 1974 року переїхав на постiйне мiсце мешкання у мiсто Бiлгород-Днiстровський, де з лютого 1974 року по серпенб 1975 року працював наладчиком на заводi "Опорiв". Iз серпня 1975 року по квiтень 1979 року працював у ПМК-71 бетонщиком, монтажником. Iз квiтня 1979 року по червень 1981 року служив у Краснознаменному Чорноморському флотi. З липня 1981 року по вересень 1999 року проходив службу в Органах Внутрiшнiх справ. У 1982 роцi був прийнятий у члени КПРС, а у 1991 роцi - вибув. З 15 жовтня 1999 року пенсiонер МВС України. З
   квiтня 1998 року - осавул Чорноморського козацтва. Як осавул Українського Чорноморського козацтва займає активну державницьку позицiю у старшинськiй радi паланки, його пропозицiї завжди виваженi та доречнi. Користується авторитетом серед козакiв та джур паланки.
  
   Майстро Анатолiй Iванович.
   Народився 27 липня 1955 року у селi Плахтiївка Саратського району Одеської областi в родинi козакiв (селян) у п'ятому поколiннi. У 1962 роцi пiшов навчатися у Плахтiївську школу N1, яку закiнчив у 1972 роцi. З 1973 року по 1973 рiк працював монтером шляху ПЧ-4 мiста Бiлгород-Днiстровського, з жовтня 1973 року по сiчень 1976 року служив у пограничних вiйськах. З лютого 1976 року по вересень 1976 року працював монтером шляху ПЧ-4, у вереснi його переведено на службу у МВС, де прослужив у Бiлгород-Днiстровському МВС до серпня 1999 року, з 1999 року - пенсiонер МВС.
   В Українському козацтвi з 1997 року, осавул Бiлгород-Днiстровської паланки, козацьке звання - осавул Українського козацтва. Козацькi коренi йдуть по батькiвськiй лiнiї з козакiв Днiпропетровщини, по материнськiй лiнiї - вiд запорожцiв, побратимiв Костянтина Гордiєнка. Прадiд пiд час росiйсько-японської вiйни заслужив 4 Георгiєвських хреста, один з них - за спасiння прапору полка. Як осавул Українського козацтва зарекомендував себе активним та впливовим козаком; є делегатом декiлькох Великих Рад Українського козацтва (у м.Києвi, Донецьку), входить до складу Старшинської ради Бiлгород-Днiстровської паланки.
  
  
   4.Адамiвський курiнь Українського козацтва.
  
   Тимофєєв Валерiй Якович.
   Далi бiографiя до 1994 року
   Тимофєєва В.Я. було прийнято у члени Українського козацтва Бiлгород-Днiстровським Паланковим Колом у березнi 1994 року. За час проходження служби в Українському козацтвi вiн зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва.
   У 1994 роцi, працюючи головою Адамiвської сiльської ради Бiлгород-Днiстровського району, створив та очолив Адамiвський курiнь Українського козацтва, який налiчує тепер понад 200 козакiв; пiдiбрав, навчив та рекомендував на посади станових отаманiв, писарiв та обозних - впливових та достойних козакiв. Надав значну матерiальну допомогу куреню: екiпував козакiв одностроєм та виготовив клейноди - прапор та корогву. В роботi Адамiвського курiня дотримувався основної мети Українського козацтва: забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i духовного здоров'я українського народу, сприяння розбудовi України як суверенної держави, держави самостiйної i незалежної, демократичної i правової, вiдродження української, за своєю суттю - козацькою нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в її козацькому варiантi, захист полiтичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   У 1998 роцi, працюючи директором Адамiвської школи Бiлгород-Днiстровського району, створив у школi дитячу Козацьку Республiку, яка налiчує бiльше 120 джур та дан. Екiпував козачат одностроєм, виготовив клейноди: прапор, корогву. До роботи з козачатами залучає вчителiв, батькiв, спецiалiстiв КСГП; дiти вивчають основи Нового Завiту, iсторiю народного козацтва, нацiональнi традицiї та обряди, вiйськову справу, тренуються у справах козацької боротьби, набувають знань та досвiду з козацьких промислiв, приймають участь у змаганнях спортивних та розумових. Тимофєєв В.Я. у вихованнi козачат дотримується основної мети сучасної козацької педагогiки - формування в сiм'ї, школi i громадському життi козака-лицаря, палкого патрiота, мужнього громадянина Української держави, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i характером, високою мораллю i духовнiстю.
   У квiтнi 1998 року Тимофєєва В.Я. було обрано Бiлгород-Днiстровським паланковим колом писарем (начальником канцелярiї) цiєї ж паланки. За короткий термiн вiн упорядкував документацiю паланки, реєстр козакiв, Книгу наказiв та надав значну допомогу в молодiжних справах козацтва.
   У липнi 1999 року за значний внесок у справу вiдродження i укрiплення Бiлгород-Днiстровської паланки Українського козацтва його було призначено осавулом по роботi з учнями Подунай-Днiстровської Сiчi: Тимофєєв Валерiй координує дiяльнiсть дiючих Козацьких Республiк та сприяє органiзацiї нових Республiк у Арцизькому, Бiлгород-Днiстровському, Болградському, Їзмаїльському, Кiлiйському, Ренiйському, Саратському, Тарутинському, Татарбунарському районах. В роботi з координацiї дотримується основних завдань козацької педагогiки: виховувати мiцних здоров'ям, фiзично загартованих громадян України; стiйких воїнiв - захисникiв рiдного народу; готувати iнтелектуальну, духовну елiту нацiї, наукових, культурних, полiтичних i державних дiячiв України; формувати високi лицарськi якостi, шляхетнiсть духу, моральнi чесноти, глибоку людянiсть, почуття милосердя до кожної особи; виховувати здатнiсть до альтруїзму, бажання i вмiння робити добрi справи, конкретнi дiла, готовнiсть до подвижницького життя в iм'я матерi-України, до героїчних дiянь на благо рiдного народу; формувати творчу, iнтелектуально розвинену особистiсть, яка володiє українською нацiональною iдеологiєю, здатна спростовувати антинауковi, ворожi для України теорiї, концепцiї.
   Опитування читачiв "Освiти" (Всеукраїнський громадсько-полiтичний щотижневик, м. Київ) у 2002 роцi на предмет визнання найяскравiших постатей в українськiй освiтi висвiтило майже двiстi найпопулярнiших iмен. Пiсля рейтингового голосування в Радi представникiв установ-засновникiв видання в списку кращих освiтян року залишилось 31 особа, яким i присуджено освiтянськi вiдзнаки; в цей список увiйшов i Валерiй Тимофєєв.
  
   Тимофєєв Валерiй Валерiйович.
   Народився 7.05.1975 року в с. Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району в родинi педагогiв. Батько - Валерiй Якович працював директором школи, головою сiльради. Мати - Свiтлана Семенiвна працювала учителем, директором школи.
   З вiдзнакою закiнчив Адамiвську школу, потiм Б-Днiстровське медичне училище; служив у лавах Армiї України в Криму в вiйськовому шпиталi. Пiсля служби працював фельдшерем, потiм навчався спочатку у Одеському полiтехнiчному iнститутi на факультетi радiоелектронiки, а далi у Одеськiй морськiй академii.
   Ходив у рейси: був у Туреччинi, у Грецiї, проходив Гiбралтар, був на островах Зеленого мису, у Бразилiї, країнах Центральної Америки, Нiмеччинi...
   До лав Українського козацтва вступив у 1997 року. Дослужився до сотника. Був делегатом Великих Рад Українського козацтва у 1998, 1999, 2000 роках. Не любить балаканини; вважає, що справу треба робити достойно i мовчки, без напруги та галасу - як працюють моряки у морi. Цiнує у розумiє гумор; при нагодi сам вмiє розважити компанiю, але робить це тактовно. Товаришi його люблять й цiнують за вiдданiсть справi та надiйнiсть.
  
   Редько Анатолiй Iсидорович.
   Народився 26 березня 1938 року в станицi Пашковськiй Первомайського району Краснодарського краю в родинi кубанських козакiв.
   Батько - Iсидор Омелянович був бригадиром комплексної бригади, учасник Великої Вiтчизняної вiйни, має державнi нагороди.
   Мати - Катерина Максимiвна - домогосподарка.
   Анатолiй Iсидорович закiнчив середню школу у 1955 роцi, далi навчався у станицi Брюховецькiй у сiльгосптехнiкумi. Пiсля закiнчення працював до армiї механiзатором.
   У армiї служив з 1957 року у м. Бiлгородi-Днiстровському. В запас звiльнився у 1967 роцi в званнi прапорщика.
   Пiсля служби працював механiзатором колгоспу iм. Шевченка.
   Одружений. Має дiтей: доньку Олю та сина Сергiя.
   У козацтво вступив у 1996 роцi. Пройшов всi щабелi козацької служби6 вiд хорунжого до курiнного, вiд станового отамана до паланкового старшини.
   "Вступив у козацтво тому, що мав бажання примати активну участь у розбудовi України як держави, у якiй панує твердий порядок, соцiальна справедливiсть, у якiй моральнi чесноти повиннi бути на першому мiсцi, а не злодiйкуватiсть та крадiжництво. Шлях до цiєї мети є тяжкий, але я продовжую служити народовi у лавах Українського козацтва."
  
   Маринеску Микола Костянтинович.
   Народився 9.05.1934 року в селi Руська Iванiвка. З батьками в 40-х рр жив в Румунii - в Галацах та Ясах. У 1942 роцi повернулися до рiдної Iванiвки i дочекалися закiнчення вiйни. У 1945 роцi переїхали у Аккерман. Закiнчив 7 класiв СШ N1 м. Б-Днiстровська i вступив до Iсаєвського ветеринарного технiкуму. По закiнченi в листопадi 1955 року призвали до лав Радянської Армiї, де служив в ЧОН (окрема бригада морської пiхоти особливого призначення).
   У 1958 поступив на навчання до Кишинiвського сiльгоспiнституту iм. Фрунзе i через мiсяць його було вiдраховано через невiдповiднiсть нацiональнiй приналежностi. Пiсля звернення до М.С. Хрущова йому дали можливiсть перейти на навчання в медiн або на iстфак унiверситету. Микола вибрав Українську академiю сiльськогосподарських наук у Києвi, куди поступив
   у 1961 роцi. Практику проходив в Адамiвцi, куди потiм за власним бажанням за розподiлом потрапив. Тут оженився, народилися дiти - Мишко, Олена, Оля.
   Працював у колгоспi економiстом, iнженером з БД.. З 1981 по 1985 роки був головою сiльради. Пiсля сiльради працював головним лiкарем ветнадзору у колгоспi, потiм фельдшером у ветлiкарнi. У 2002 роцi переїхав до Бiлгород-Днiстровського.
   Батько Миколи був учителем школи. Помер дуже рано (у 1937 р.). Старший брат Михайло навчався у Турно-Северинi (за наущенням старших товаришiв приладнав червоний прапор на баштi кiрхи. Його врятувало лише те, що вiн був неповнолiтнiм - 10 рокiв; його лише вигнали з корпусу). Це йому не завадило вивчитись та отримати ступiнь доктора наук. Був радником румунського президента Iлiєску по Бесарабiї. Часто приїздив до СРСР перевiряти, як навчаються румунськi студенти. Останнiй раз був у 1992 роцi на теренах СНД у Кишиневi, невдовзi пiсля цього помер.
   Син Михайла, Флорин Маринеску, став командиром румунського ракетного крейсера, потiм командиром ракетного крейсера у США. Троє двоюрiдних братiв Миколи були командирами пiдводних човнiв у роки вiйни. Дядько Iван по матерi служив у конвої його iмператорського величностi Миколи II козаком. Мамин брат Федот Слободян приймав участь на флотi у повстаннi проти румун, його судили та втопили у морi. Його син служив у румунських прикордонних вiйськах де вiдзначився - спiймав радянського розвiдника. При радянськiй владi його судили, дали йому 10 рокiв " за измену родине". Сидiв у таборах Сибiру. Вiн писав Сталiну:" Який я предатель?! Моя вiтчизна - Румунiя!"
   Двоюрiдна сестра Миколи була дружиною мiнiстра внутрiшнiх справ Румунiї, якого при Радянськiй владi судили на 10 рокiв. Пiсля строку працював у Сталiнградi - викладав iсторїю у вiйськовому училищi. Його жiнка працювала в iнститутi геронтологiї науковим спiвробiтником.
   Миколу Костянтиновича було прийнято до складу Українського козацтва у 1996 роцi. Проходить козацьку службу у складi Чорноморського козацтва - Бiлгород-Днiстровської паланки. Був курiнним отаманом Адамiвського курiня, паланковим старшиною. Тепер - заступник районового отамана.
  
   Рибальченко Вiктор Петрович.
   Народився 10.04.1960 року у м.Сталiно (тепер Донецьк) в родинi шахтаря.
   Батько - Петро Костянтинович - працював на шахтi, потiм на будiвництвi (вже у с.Курортне Бiлгород-Днiстровського району).
   Мати - Таїсiя Спиридонiвна - працювала технiчкою в санаторiї "Приморський" с.Курортне.
   Вiктор Петрович у 1977 роцi закiнчив Приморську школу i поступив до Одеського морехiдного училища рибної промисловостi (ОМУРП), яке закiнчив у 1980 роцi з дипломом технiка-електромеханiка.
   Далi - п'ять океанiв : Далекий Схiд, Японiя, Сiнгапур, Шрi-Ланка, Мапуту, Луанда, Лас-Пальмас...
   Iз 1983 року працює у колгоспi iм.Шевченка електриком, енергетиком. Iз заснуванням кооперативу "Едем" перейшов працювати туди на посаду енергетика.
   Оженився 19.04.1980 року. Дружина - Рибальченко Наталiя Мiлентiївна - завiдуюча Адамiвським БК. Дiти - Сергiй - 1981 р.н., Оксана - 1986 р.н., Юрiй - 1989 р.н.
   У козацтвi з 1987 року. Був становим отаманом Адамiвського стану, приймав активну участь у збройному супротивi молдавським волонтерам (грабiжницькi наскоки пiд час Приднiстровської вiйни на територiю Бiлгород-Днiстровського району з боку Молдови, зокрема на СТФ). Активний учасник художньої самодiяльностi, душа компанiї, любить i цiнує гумор, дотепний розказчик...
  
   Куликов Руслан Костянтинович.
   Народився 14 червня 1971 року.
   Мати - Катерина Iванiвна - iнвалiд - багато зробила для виховання сина...
   Руслан закiнчив Адамiвську школу. Отримавши загальну середню освiту та права водiя, працював на вантажiвцi спочатку у колгоспi iм. Шевченка, потiм у кооперативах...
   У серцi Руслана - два захоплення - технiка та музика. Свiй "москвич" доглядає, як немовля, тим бiльш, що автомобiль є годувальником сiм'ї.
   Самотужки навчився грати на акордеонi (це шлях багатьох талановитих сiльських аматорiв), грає на музичному комп'ютерi, бере активну участь в художнiй самодiяльностi села, обслуговує сiльськi свята, весiлля...
   В Українське козацтво вступив у 1997 роцi (пiд час утворення Адамiвської добровiльної народної дружини).
   Завжди привiтний з оточуючими, друзями, знайомими, Руслан уникає зайвих конфлiктiв за дрiбницi, але за принциповими питаннями у суперечках не поступається своєю позицiєю.
   Учасник кiлькох козацьких акцiй та обласних рад Українського Чорноморського козацтва, Бiлгород-Днiстровської паланки; ройовий Адамiвського стану.
   Товариши цiнують його за готовнiсть завжди прийти на допомогу...
  
   Кульчицький Анатолiй Олексiйович.
   Народився 2.12.1952 року в смт Врадiївка Миколаївської областi в родинi робiтника.
   Батько - Кульчицький Олексiй Петрович, 1925 року народження, працював майстром на елеваторi, мати - Кульчицька Анна Сидорiвна (1930 рiк) санiтаркою в лiкарнi.
   У 1970 роцi закiнчив середню школу, пiсля якої працював в мiжколгоспбудi. Далi - служба в лавах Радянської Армiї з 1971 по 1973 роки. Службу проходив в Термезi, потiм в Середньоазiатському прикордоному окрузi на кордонi з Афганiстаном; вiдмiнник прикордоних вiйськ.
   Пiсля служби вступив до Одеського сiльськогосподарського iнституту, агрономiчний факультет якого закiнчив у 1978 роцi. По закiнченню ВНЗ працював в колгоспi iм. Шевченка головним агрономом до 1996 року. З 1996 по 1999 роки головним агрономом колгоспу "Промiнь". З 1999 року - фермер.
   Одружений. Жiнка - Кульчицька Наталiя Миколаївна, агроном, голова сiльської ради, фермер. Дочка - Олена та син Дмитро за фахом теж агрономи (як i їх батьки, закiнчили Одеський сiльськогосподарський iнститут з червоними дипломами).
   Анатолiй Олексiйович в козацтвi з 1998 року. Осавул. Має козацькi нагороди.
  
   Чеботюк Олександр Миколайович.
   Народився 18.05.1966 року в селi Новогеоргiєвка Ананiївського району Одеської областi. Батько - Микола Захарович (1941), працював механiзатором, мати - Наталiя Микитiвна (1932) - полеводом.
   У 1983 роцi закiнчмв школу й вступив на навчання до Одеського автошляхового технiкуму. З 1984 по 1986 роки служив у лавах Радянської армiї. Пiсля армiї навчався в технiкумi заочно. З 1986 року працював в колгоспi iм. Шевченка водiєм: про його роботу є публiкацiї в газетi "Советское Приднестровье" (за 31.01.1987 та 15.07.1988). був активним учасником художньої самодiяльностi: грав на гитарi у ВIА Адамiвського БК.
   Одружений. Жiнка - Iрина Михайлiвна. Мають троє синiв - Олександр, Сергiй, Євгенiй.
   В Українському козацтвi - з 1997 року. Сотник. Був отаманом Овидiївського стану. В теперiшнiй час працює в ПП"Сервiс-Нафтопродукт".
  
   Одорожа Iгор Федорович.
   Народився в селi Благодатному Б-Днiстровського району Одеської областi. 16.08.1967 року в родинi колгоспникiв. Батько - Одорожа Федiр Никифорович (1940 р.н.) та мати - Одорожа Тамара Iванiвна (1938 р.н.) працювали в колгоспi iм. Шевченка та виховували чотирьох хлопцiв - Олексiя, В'ячеслава, Федiра та Iгора.
   Iгор закiнчив у 1982 роцi Адамiвську ВШ, у 1984 роцi - Приморську СШ, потiм курси водiїв. З 1985 по 1987 роки служив у Радянськiй Армiї ( Коломна, Арменiя ). Пiсля армiї працював водiєм.
   Жонатий. Жiнка - Свiтлана Григорiвна, працювала тодi завiдуючою Благодатненським клубом. Подружжя має трьох дiточок: Богдана, Iрину та Владислава.
   У теперiшнiй час подружжя живе в м. Бiлгород-Днiстровському.
  
  
   5. Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш.
  
   Якi тi козаки? Хто вiдроджує славне українське козацтво?
   Черв'як Олександр Олександрович.
   Я, Черв'як Олександр Олександрович, народився 5 червня 1952 року в селi Хмельове Хмелiвського району Кiровоградської областi, де в 1959 роцi пiшов в 1 клас Хмелiвської СШ N1.
   В 1964 роцi, в зв'язку з переїздом батькiв прибув до мiста Бiлгорода-Днiстровського Одеської областi. В цьому роцi пiшов в 6 клас Бiлгород-Днiстровської СШ N4, яку закiнчив в 1969 роцi. Пiсля закiнчення школи працював в ПМК-3 муляром до призова в Радянську Армiю 14 травня 1971 року. Службу проходив: з травня по листопад 1971 року в Ленiнградському вiйськовому окрузi; з листопада 1971 року по травень 1973 року в Центральнiй групi вiйськ (Чехословаччина).
   Пiсля звiльнення з лав Радянської Армiї працював з вересня 1973 року по квiтень 1975 року в Мiжколгоспдорбудi села Салгани. В 1973 роцi поступив на заочне вiддiлення Бiлгород-Днiстровського сiльськогосподарського технiкуму, який i закiнчив в 1976 роцi по спецiальностi технiк-гiдротехнiк.
   В квiтнi 1975 року поступив на роботу в МПМК "Одесрибаковгоспспiлки" на посаду старшого геодезиста ПМК, де i працював до призова в армiю на надстрокову службу на посаду прапорщика.
   З 1978 року надстрокову службу проходив: в Одеському вiйськовому окрузi до вересня 1985 року. В 1985 роцi був переведений для подальшого проходження служби в Забайкальський вiйськовий округ, де служив до 1992 року.
   З 1992 року службу проходив в Українськiй армiї в мiстi Бiлгородi-Днiстровському до 1996 року, в якому був звiльнений на пенсiю. Пiсля звiльнення працював в Бiлгород-Днiстровському водоканалi на посадi iнженера цивiльної оборони до 2002 року. В 2002 роцi працював в Одеськiй облдержадмiнiстрацiї на посадi спецiалiста I категорiї, звiдкiля був звiльнений в зв'язку iз скороченням штатiв в 2004 роцi. З 2004 року по теперiшнiй час працюю в Бiлгород-Днiстровськiй центральнiй районнiй лiкарнi на посадi начальника штабу Цивiльної оборони.
   В Українському козацтвi з початку його зародження в Бiлгород-Днiстровському районi (з 1994 року): був начальником штабу Буджацької Сiчi, Бiлгород-Днiстровського Кошу, Окремого полку iм. П.Орлика. Делегат багатьох Великих Рад, маю козацькi ордени.
   Вважає, що роль козацтва на Українi в майбутньому має посилитись, особливо в зв'язку зi скороченням Збройних Сил i переходу до професiйної армiї. Велика кiлькiсть офiцерiв, звiльнених в запас, може поповнити ряди козацтва. А це вимагатиме також i належної нормативно-правової бази.
   Спроба сучасних реформаторiв побудувати нове суспiльство з орiєнтацiєю лише на економiчнi, ринковi розрахунки, неминуче провалиться. Суспiльство засновується лише на iдеї моральностi й цементується духовними прагненнями народу. Iдеологiя козацтва фундується на таких засадах. Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в органiзацiї свого життя й на усвiдомлення святого свого обов'язку - захищати рiдну українську землю й українську державнiсть. Це стало в перебiгу вiкiв свого роду генетичною особливiстю козацького характеру. Й в сучасному суспiльствi, коли значний вiдсоток населення України розгубив, не мав або розмiняв свої iдеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбiльш стiйким носiєм нацiонально-iсторичних традицiй українського народу, здатне зiграти роль свого роду каталiзатора громадської самосвiдомостi, очолити всенародний рух за вiдродження України-Батькiвщини.
  
   Далi бiографiя
   За час виконання обов'язкiв зарекомендував себе добросовiсним та грамотним фахiвцем. Набутi спецiальнi знання в ЗСУ використовує на користь козацтва. Велику увагу придiляє розвитку УК. Документи розробляє з винятковим сумлiнням. Пропагує iдеї козацтва серед мiсцевого населення. Приймає участь у всiх козацьких справах, а також у створеннi первинних козацьких осередкiв у сiльськiй мiсцевостi. Допомагає козацькому сiльськогосподарському кооперативу "Козацька застава" в одержаннi замовлень на виконання робiт. Користується авторитетом серед козакiв.
  
   Вiтряк Микола Кiндратович.
   Народився 17.-3.1930 року в селi Березани Березанського району Київської областi в сiм'ї нащадкiв козакiв. Закiнчив 7 класiв Бережанської СШ N1 у 1946 роцi i поступив до Київського гiрничного технiкуму, який закiнчив у 1950 роцi i по 1954 рiк працював на шахтах Кузбасу (Кемеровська область). У 1954 роцi поступив i в 1957 роцi закiнчив гiрничний факультет Київського полiтехнiчного iнституту. Працював на шахтах Донбасу i у 1965 роцi переїхав на мешкання до Бiлгорода-Днiстровського.
   Дiд - Вiтряк Кузьма Михайлович - народився у 1870 роцi, прадiд - Михайло Iванович - народився у 1830 роцi, - всi козаки Березанської сотнi Переяславського полку. Пращур Вiтряк Харитон у 1709 роцi був сотником Березанської сотнi, яка брала участь в битвi пiд Полтавою. Сотня вся загинула в складi Переяславського полку пiд ядрами шведiв, оскiльки Переяславський полк був попереду позицiй росiйської армiї Петра I. Пращур був нагороджений медалью за розгром шведiв пiд Полтавою, окрiм того отримав надiл землi у 300 десятин. Дiд по матерi - Глушка Володимир Корнiйович - народжений у 1874 роцi - у 1937 роцi розстрiляний як "ворог народу" (теж був козак Березанської сотнi). Дiд його по матерi Роздобудьмо Матвiй загинув пiд Севастополем у 1855 роцi в званнi хорунжого. Його дружина - прабабка Меланiя отримала "посовiє" - 300 карбованцiв золотом та 10 десятин землi.
   Батько - Вiтряк Кiндрат Кузьмич - народився 4.10.1903 року, мати - Марiя Володимирiвна - козачка - народилася 4.08.1906 року.Батько i мати прожили довге та тяжке життя, обоє померли на 89 роцi життя. Батько як "ворог народу" був у таборах iз 1937 року i в 1956 роцi його було реабiлiтовано. Сидiв вiн у Воркутинських таборах.
   Жiнка - Дiна Максимiвна - 1937 року народження - козачка (батько її - Єременко Максим Климентович - козак Яблоневської сотнi Смелянського полку на Черкащинi) - пенсiонерка; колишнiй бiолог СШ N2 Бiлгорода-Днiстровського, закiнчила Одеський державний унiверситет.
   Має двох синiв: Микола - 1957 р.н. - лiкар швидкої допомоги, сотник Бiлгород-Днiстровського Кошу, одружений, дружина - викладач української мови; Борис - 1966 р.н. - бiолог, у т.ч. - пiдприємець, також сотник Бiлгород-Днiстровського Кошу. Сини брали активну участь у Народному Русi України, були делегатами 1 та 2 з'їздiв НРУ та 2 конгресу КУН, а також у вiдродженнi козацького руху, - були делегатами Великих Рад у Києвi у 1995, 1996, 1997, 1998 роках.
   Микола Кiндратович - полковник УК - голова ради старiйшин Бiлгород-Днiстровського Коша та заступник голови ради старiйшин крайової органiзацiї УК Одеської областi.
   З характеристики за пiдписом крайових отамана та осавула: "За час проходження служби зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Бiлгород-Днiстровського козацтва. Здiйснює агiтацiйну роботу по вiдродженню iдей Українського козацтва. Багато уваги придiляє роботi з молодими козаками. Умiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить почату справу до кiнця. Сумлiнно виконує обов'язки, якi доручає козацька старшина. Активно пропагує положення Статуту Українського козацтва. Виконує звичаєвий Кодекс козака. Користується повагою серед козацького товариства, завжди допомагає козакам як морально, так i матерiально.
  
   Царенков Олександр Петрович.
   Царенков Олександр Петрович народився 14 листопада 1949 року в мiстi Алма-Ата Казахської РСР в родинi службовцiв. Батьки померли, похованi в Алма-Атi. Має двох братiв та двох сестер.
   Має вищу освiту - iнженерно-будiвельне училище iм. генерала армiї Комаровського.
   У 1964 роцi поступив у Алма-Атинський енергобудiвельний технiкум, який закiнчив у 1969 роцi i за розподiлом поїхав працювати у м.Астрахань. Працював майстром на будiвництвi Астраханського водороздiлу. У 1969 роцi був викликаний до лав Радянської Армiї, де служив на посадах рядового та сержантського складiв до 1971 року. У 1971 роцi повернувся до Алма-Ати, де працював майстером у трестах "Алма-Атажилбуд" та "Алма-Атапромбудматерiали". У 1973 роцi знову пiшов служити у Радянську Армiю, у якої прослужив на рiзних командних та iнженерних посадах. Iз 1991 року по 1999 рiк обiймав посаду начальника Бiлгород-Днiстровської КЕЧ району. У 1997 роцi Олександру Петровичу було присвоєно почесне звання "Заслужений працiвник сфери послуг України". Зараз працює начальником Бiлгород-Днiстровського вiйськторгу N624.
   Приймає участь у роботi Бiлгород-Днiстровського козацтва. Є членом партiї "Яблуко". Одружений, має двох дорослих синiв та чотирьох онукiв, якi мешкають у Бiлгородi-Днiстровському"
   З характеристики за пiдписом крайових отамана та осавула: "За час проходження служби в Українському козацтвi зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва. Приймає активну участь у створеннi Бiлгород-Днiстровського, Саратського, Арцизького, Тарутинського, Татарбунарського, Кiлiйського районових товариств. Здiйснює агiтацiйну роботу по вiдродженню iдей Українського козацтва. Багато уваги придiляє роботi з молодими козаками. Умiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить почату справу до кiнця. Спiльно з мiсцевими органами влади i командуванням вiйськових частин вирiшує питання допомоги козацьким органiзацiям на мiсцях, користується авторитетом серед козакiв. Займаючи посаду осавула Бiлгород-Днiстровського Коша, надав значну допомогу в одержаннi примiщень i територiй для потреб козацтва, виготовленню атрибутики та клейнодiв козацтва. За значний вклад у справу вiдродження i укрiплення Бiлгород-Днiстровського козацького товариства був призначений писарем Подунай-Днiстровської Сiчi. Часто виїжджає в районнi товариства для надання практичної допомоги з питань розбудови Українського козацтва" Був нагороджений "Козацьким хрестом з мечами" за заслуги перед козацтвом.
  
   Ковалiв Степан Дмитрович.
   Народився 1.01.1934 року в Дрогобичi Захiдної України. Закiнчив середню школу, потiм вiйськове училище авiацiї, служив у Ленiнградi. Отримавши травму, був демобiлiзований з вiйськ. Працював старшим технiком Бiлгород-Днiстровської мiжколгоспної рай заготконтори, 10 рокiв директором бази вiдпочинку "Карпати" (Затока) до виходу на пенсiю за вiком (1994).
   В Українське козацтво вступив у 1994 роцi. Був обозним Бiлгород-Днiстровської паланки, Бiлгород-Днiстровського Коша, делегатом Великої Ради УК 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2002 рр. Помер 19.03.2003 р.
  
   Скиба Микола Єфремович.
   Народився 20 грудня 1945 року в селi Сарiя (тепер Пiвденне) Одеської областi в родинi сiльського тракториста. Дитинство та юнацькi роки пройшли в селi, де закiнчив 8 класiв сiльської школи. Вiд учителiв часто чув розповiдi про нашу Україну та про українське козацтво.
   З 1964 року служив в Радянськiй Армiї - МВФ-КГБ. Закiнчив службу головним старшиною. У 1967 роцi повернувся до рiдного краю. Закiнчив Бiлгород-Днiстровський сiльськогосподарський технiкум. Працював агрономом. Але цього було мало. Закiнчив Одеський сiльськогосподарський iнститут, працював головним iнженером, головним механiком. Тепер працює заступником головного лiкаря санепiдстанцiї.
   Активний учасник РУХу на початку 90-х рокiв. Коли у Приднiстров'ї була "заваруха", довго не мiг визначитися - пiти в козацтво, чи нi... Коли прочитав статут Українського козацтва - вирiшив пiти у козаки . 03.07.1996 року написав заяву про вступ до Бiлгород-Днiстровського козацького товариства.
   Старшинська рада призначила його наказним курiнним отаманом - займатися пiдготовкою громадян до вступу у козацьке товариство та iншими справами. Потiм обрали на посаду осавула...
  
   Лелеченко Iгор Альбертович.
   Народився 4 лютого 1963 року в м.Бiлгородi-Днiстровському. З 1970 по 1980 роки навчався в СШ N3.
   Одразу ж пiсля закiнчення школи його "запросили" до шостого вiддiлу КДБ для "бесiди". Там дали почитати показання викладачiв i заявили, що всi його "висказиванiя" пiдпадають пiд статтю "антирадянська агiтацiя i пропаганда". Зробили "внушенiє", що другої бесiди не буде. Але, не зважаючи на це, Iгор Альбертович продовжував вiдкрито виражати свої погляди на "существующiй строй", недiєздатнiсть якого на той час все бiльше проявлялася.
   У Радянськiй Армiї не служив за станом здоров'я (порок серця). На всiх посадах, де працював, продовжував пiдтримуватись своїх поглядiв на "существующiй строй", що визивало невдоволення керiвникiв.
   Iз 1990 року став активним членом РУХу. Приймав участь в органiзацiї та проведеннi всiх мiтингiв та демонстрацiй демократичних сил у рiдному мiстi.
   У 1996 роцi вступив в Українське козацтво, бо вважає, що сьогоднi ця органiзацiя може захищати демократичнi засади у нашiй молодiй сувереннiй державi, а також бере активну участь у господарському та економiчному вiдродженнi нашого багатого краю, допомагає всiм малозабезпеченим та пенсiонерам мiста.
  
   Бойчев Василь Васильович.
   Далi бiографiя
   З характеристики за пiдписом крайових отамана та осавула: "За час проходження служби в Українському козацтвi зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва. Приймає активну участь у створеннi Бiлгород-Днiстровського, Саратського, Арцизького, Тарутинського, Татарбунарського, Кiлiйського районових товариств. Здiйснює агiтацiйну роботу по вiдродженню iдей Українського козацтва. Багато уваги придiляє роботi з тилового забезпечення козацьких товариств. Умiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить почату справу до кiнця.
   Спiльно з мiсцевими органами влади вирiшує запитання допомоги козацьким органiзацiям на мiсцях, користується авторитетом серед козакiв. Займаючи посаду обозного Бiлгород-Днiстровського Коша, надав значну допомогу в розвитку комерцiйної дiяльностi та створення козацького сiльськогосподарського кооперативу "Козацька Застава", у якому створенi робочi мiсця для козакiв. За значний вклад у справу вiдродження i укрiплення Бiлгород-Днiстровського козацького товариства був призначений обозним Подунай-Днiстровської Сiчi.
  
   Горлачов Святослав Петрович.
   Народився 20.11.1948 року. Далi бiографiя Осавул УК. За час проходження служби в Українському козацтвi зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва. Приймає активну участь у створеннi художньої самодiяльностi Бiлгород-Днiстровськго козацтва. Здiйснює агiтацiйну роботу по вiдродженню iдей Українського козацтва. Багато уваги придiляє роботi з молодими козаками. Умiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить свою смправу до кiнця. Пропагує справу вiдродження i укрiплення козацтва у пресi. Користується повагою серед козацького товариства. Дотримується звичаїв Українського козацтва. У козацтвi з 1996 року.
  
   Дейна Микола Кирилович.
   Осавул УК. Народився 24.02.1938 року. Далi бiографiя Освiта вища - Київська вища школа ВМС в 1977 роцi. В УК з 1996 року. За час проходження служби в Українському козацтвi зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва. Приймає активну участь у створеннi Бiлгород-Днiстровського козацтв. Здiйснює агiтацiйну роботу по вiдродженню iдей Українського козацтва. Багато уваги придiляє роботi з молодими козаками. Вмiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить почату справу до кiнця. Веде iсторичний лiтопис Бiлгород-Днiстровського козацтва. Пропагує справу вiдродження i укрiплення козацтва у пресi. Користується повагою серед козацького товариства. Дотримується звичаїв УК, завжди допомагає козакам як морально, так i матерiально.
  
   Сокорєв Юрiй Олександрович. Осавул УК.
   Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, народився 6 лютого 1953 року в мiстi Львiв в родинi вiйськовослужбовця.
   У тому ж роцi моя родина переїхала до мiста Бiлгорода-Днiстровського.
   У 1060 я пiшов до першого класу загальноосвiтньої середньої школи N3 в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. У 1970 роцi закiнчив 10 класiв цiєї ж школи i в 1971 роцi мене було призвано до лав армiї.
   У 1993 роцi був демобiлiзований з армiї i приїхав до мiсця постiйного проживання до мiста Бiлгорода-Днiстровського. В цьому ж роцi поступив на роботу до Бiлгород-Днiстровського заводу опорiв. Проробив на цьому заводi слюсарем-налагоджувальником до 1977 року. У цьому ж роцi звiльнився з заводу i поступив на службу в армiю.
   У 1978 роцi звiльнився з армiї за станом здоровэя у званнi прапорщика. З 1978 року по 1996 рiк працював на Бiлгород-Днiстровському заводi "Тiра". У 1996 роцi був звiльнений з заводу по скороченню штатiв.
   З 1996 року i по теперiшнiй час працюю адмiнiстратором комп'ютерного залу.
   Склад сiм'ї:
   Батько - Сокорєв Олександр Моїсеєвич, 1924 року народження, уродженець хутору Калинiвка Ростовської областi, учасник Великої вiтчизняної вiйни, помер у 1974 роцi.
   Мати - Сокорєва (Яшко) Тамара Андрiївна, 1931 року народження, уродженка мiста Акерман (Бiлгород-Днiстровський), пенсiонерка.
   Жiнка - Сокорєва (Косi нова) Лариса Iванiвна, 1958 року народження, уродженка мiста Ренi, померла у 1983 роцi за причиною хвороби.
   Син - Сокорєв Олег Юрiйович, 1979 року народження, уродженець мiста Бiлгород-Днiстровський, працює на Бiлгород-Днiстровському заводi "Тiра".
   За вiросповiданням я православний християнин, хрещений був у 1953 роцi, безпартiйний, в Українському козацтвi з 1997 року.
  
   Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, рiшив вступити до лав Українського козацтва за такою причиною:
   Україна завжди була козацькою державою. За роки панування радянської влади, тобто з жовтня 1917 року, козацтво в Українi, а також i в Росiї було знищено як клас. Україна перетворилась в аграрний придаток Росiйської тоталiтарної держави, але не дивлячись на це, як говорять - козацькому роду нема переводу. I я хотiв би прийняти активну участь у справi вiдродження нашого славного Українського козацтва. Рахую для себе великою честю приймати участь у вiдновленнi iсторичної справедливостi - Українське козацтво, як клас, треба вiдродити. У козацтвi могутнiсть i сила нашої неньки України.
  
   Народився 6 лютого 1953 року. Далi бiографiя Осавул УК. В УК з 1997 року.
   З автобiографiї: "Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, вирiшив вступити до лав УК за такою причиною: Україна завжди була козацькою державою. За роки панування радянської влади, тобто з жовтня 1917 року, козацтво в Українi, а також в Росiї, було знищено як клас. Україна перетворилася у аграрний придаток Росiйської тоталiтарної держави, але, не дивлячись на це, як говорять, - козацькому роду нема переводу. I я хотiв би прийняти активну участь у дiлi вiдродження нашого славного Українського козацтва. Рахую для себе великою честю приймати участь у вiдновленнi iсторичної справедливостi. Українське козацтво, як клас, треба вiдродити. У козацтвi могутнiсть i сила нашої неньки України."
   Сокорєв Олег Юрiйович.
   Я. Сокорєв Олег Юрiйович, народився 15 серпня 1979 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському в родинi робiтникiв.
   У 1986 роцi я пiшов до першого класу Бiлгород-Днiстровської середньої школи N5, яку закiнчив у 1994 роцi. У цьому ж роцi поступив до Бiлгород-Днiстровського лiцею економiки i бiзнесу, закiнчив його у 1996 роцi. З 1990 по 1995 роки навчався у музичнiй школi, яку успiшно закiнчив за класом "гiтара".
   У 1996 роцi поступив до Одеської Державної Академiї Харчових Технологiй (ОДАХ) на факультет "Автоматизацiя технологiчних процесiв".
   У 2000 роцi отримав базову вищу освiту за фахом "Автоматизацiя i комп'ютерно-iнтегрованi технологiї" з квалiфiкацiйною степеню "бакалавр".
   У 2001 роцi закiнчив навчання у ОДАХ i отримав повну вищу освiту за фахом "Автоматизоване керiвництво технологiчними процесами i агрегатами" з квалiфiкацiйною степеню "спецiалiст".
   За роки навчання у академiї приймав активну участь у роботi Нацiонально-демократичної лiги молодi.
   Свою трудову дiяльнiсть почав у серпнi 2001 року на ВАТ "Завод Тiра" за фахом iнженера КВПтА, де i працюю по теперiшнiй час.
   Моя родина:
   Батько - Сокорєв Юрiй Олександрович, 1953 року народження, уродженець мiста Львiв. Працював слюсарем-налагоджувачем технологiчного обладнання на заводi "Тiра". В теперiшнiй час працює адмiнiстратором комп'ютерного залу.
   Мати - Сокорєва Лариса Iванiвна, 1958 року народження, уродженка мiста Ренi. Працювала лiнотипiстом в мiськiй типографiї, пiзнiше - контролером ОТК на заводi "Тiра". Померла у 1983 роцi за причиною хвороби.
   Я завжди був i є громадянином України, безпартiйний, не одружений, судимостей не маю.
   За вiросповiданням я православний християнин, хрещений був у м1979 роцi, в Українському козацтвi з 2001 року.
   Iсторично склалося так, що Україна завжди прагнула бути вiльною та незалежною державою. Але незалежнiсть вона здобула тiльки в нашi часи, пiсля розпаду Радянського Союзу. Ця незалежнiсть є формальною. Фактично ми маємо державу, яка має великi внутрiшнi та зовнiшнi борги, поруйнованi пiдприємства, дуже слабку економiку, великi податки, небоєздатну армiю та корумповану державну систему.
   Козацтво - це нацiональний рух, який завжди, у всi часи боровся за волю та самостiйнiсть Української держави. Козаки - це простi українськi люди, якi самi здобували для себе нормальне життя, права, i самi вирiшували свою долю. Я також дотримуюся думки, що кожен сам коваль свого щастя, кожен сам повинен боротися за свої права, за благополуччя своєї Держави. Але один в полi не воїн. Тому я знайшов однодумцiв, якi зiбралися пiд чесним стягом Українського козацтва. Я дуже бажаю нормально жити i працювати саме у своїй державi, у своїй Батькiвщинi, i вважаю, що дiяльнiсть нашого козацького братства з часом вплине на ситуацiю в Українi та змiнить наше з вами життя на краще.
  
  
   В УК з 2001 року. Сотник УК.
   "Iсторично склалося так, що Україна завжди прагнула бути вiльною та незалежною державою. Але незалежнiсть вона здобула тiльки в нашi часи, пiсля розпаду Радянського Союзу. Ця незалежнiсть є формальною. Фактично ми маємо державу, яка має великi внутрiшнi та зовнiшнi борги, поруйнованi пiдприємства, дуже слабку економiку, великi податки, небоєздатну армiю та корумповану державну систему.
   Козацтво - це нацiональний дух, який завжди у всi часи боровся за волю та самостiйнiсть Української держави. Козаки - це простi українськi люди, якi самi здобували для себе нормальне життя, права, i самi вирiшували свою долю. Я також дотримуюся думки, що кожен сам коваль свого щастя, кожен сам повинен боротися за свої права, за благополуччя своєї Держави. Але один у полi не воїн. Тому я знайшов однодумцiв, якi зiбралися пiд чесним стягом Українського козацтва. Я хочу нормально жити i працювати саме у своїй державi, у своїй Батькiвщинi, i вважаю, що дiяльнiсть нашого козацького братства з часом вплине на ситуацiю в Українi та замiнить наше з вами життя на краще. 11.12.2003. Олег Сокорєв".
  
   Павлюк Василь Васильович, народився 10 лютого 1962 року на Гуцульщинi в мiстi Яремча Iвано-Франкiвської областi в родинi робiтникiв.
   Батько - Василь Федорович - тривалий час працював на шахтах Донбасу, потiм охоронцем Львiвської залiзної дороги.
   Мати - Параска Семенiвна - домогосподарка, так як у нас в сiм'ї семеро дiтей: 4 брати i 3 сестри.
   В дитинствi мене дуже вразив фiльм "Олекса Довбуш". Дуже був вражений цим фiльмом, а також в той ж час гордiсть за свiй народ та Україну. Батьки, а також мiй дiдусь та бабця розказували рiзнi легенди нашого краю. Приймав участь у рiзноманiтних заходах в школi, любив мандрувати. Найбiльше враження в моєму життi - це поїздка до столицi нашої України - мiсто Київ. Мрiя стати офiцером-танкiстом, до 8 класу знав повнiстю всю конструкцiю танка.
   Пiсля закiнчення Яремчанської середньої школи в 1979 роцi поступив до Одеського морехiдного училища. Закiнчив училище з червоним дипломом i пiшов на практику в Чорноморське промислове об'єднання "Антарктика" на флотилiю "Восток". Поступав в Одеське вище морехiдне училище, але менi сказали, що "бандеровцям" немає мiсця на флотi.
   З 1982 по 1984 роки служба в армiї.
   В 1985 роцi поступив на роботу в ЧМП матросом 1 кл.-мотористом 2 кл. Вiв активну роботу за кордоном, а саме зустрiчався з українською дiаспорою, розказував правду про Україну.
   В 1989 роцi поступив до Українського Народного Руху (за перебудову); один iз засновникiв НРУ на Бессарабiї; сприяв розвитку козацтва на територiї Пiвдня України, а також Мiжнародне товариство прав людини, Мiжнародна спiлка морякiв та iнше. Ставши за права українським морякiв, змушений був зiйти на берег i з грудня 1999 року приватний пiдприємець. Люди нашого краю узнали, що найкращий виробник є український, а найкращим товаром України - "Оболонь".
   Учасник Помаранчевої революцiї; голова Бiлгород-Днiстровської мiської та районної органiзацiї Української Народної Партiї.
   Одружений. Дружина - Павлюк Людмила Володимирiвна - домогосподарка.
   Син - Павлюк Олег Васильович - студент Одеського Державного Педагогiчного Унiверситету iм. К.Д.Ушинського.
  
  
  
   6. Бiлгород-Днiстровський мiський Окружний полк iм. П.Орлика.
  
   Чим став козацький рух для тих, хто вступив до його лав, i що їх спонукало до такого кроку? Це ми можемо дiзнатися з автобiографiї одного iз засновникiв полку iм.П.Орлика Оленева Iгора Павловича, осавула УКЧКВ i Бiлгород-Днiстровського козацького полку iм.П.Орлика.
   Народився Iгор Павлович 15 червня 1948 року у м.Сторожинецьк Чернiвецької областi в сiм'ї службовцiв-фiнансистiв. Батько був керiвником фiнвiддiлу, а мати - держбанку. У 1950 роцi в зв'язку з переводом батькiв переїхали на Одещину. Проживали i в Березiно, i в Тарутiно, i в Тузлах, i в Арцизi. "Запам'ятався з дитинства чiтко епiзод, - пише в своїй бiографiї Оленiв Iгор Павлович, - коли в дитячому садку вихователька показувала портрет i говорила, щоб ми плакали, бо помер батько народiв - Сталiн. А я не хотiв, бо це не був мiй батько, а хтось вусатий.
   Навчався в СШ N1 м.Арциза. А коли закiнчив 8 класiв, поступив у Рибинський лiсничий технiкум. Далi бiографiя
   "...В цей час в Українi була "хрущовська вiдлига", ми активно почали цiкавитись полiтикою, подiями в життi, багато дискутували. Чмихали книги, передаючи один одному їх з рук в руки. Хотiлося якнайбiльше знати. Багато чого довiдався про тоталiтаризм вiд матерi, яка на собi вiдчула дiяльнiсть НКВД i МПД, проживаючи на територiї Захiдної України. У зв'язку з тим, що батьки мої мали службову зброю при собi, їх змушували приймати участь в облавах на так званих українських нацiоналiстiв, бо вони намагалися протистояти тоталiтаризму. Їх розповiдi мене та вразили, що i до сьогоднi їх пам'ятаю. З часом їх розповiдi пiдтвердилися. I сьогоднi ми вже знаємо багато про те, що вiдбувалося, але в той час замовчувалось.
   Серце моє так i залишилось непримиренним до всякого насилля, безчестя, облуди. З виникненням полiтичного РУХу я став його членом. Коли ж побачив, як деякi почали ставати агiтаторами-прихватизаторами, використовуючи для цього службове становище, порвав з ними. Згодом у м.Бiлгородi-Днiстровському почав вiдроджуватись козацький рух. Вiн менi став близьким i по совiстi i по духу. Зароджувалася сила, яка б змогла об'єднати однодумцiв, повести боротьбу з ганебною несправедливiстю, з безчинствами.
   Так багато людей потребували допомоги, пiдтримки, а козацтво завжди стояло на сторожi iнтересiв людей. Я став активним членом нового руху. Виникло бажання органiзувати щось дiєве. Хоч були люди рiзного вiку, рiзних професiй, але всiх об'єднувало бажання приносити користь iншiм. Стiльки було ентузiазму! Органiзовувались суботники. Запущенi, занедбанi пiдвали, примiщення вiдремонтували, пристосували для робочих мiсць. Так появились майстернi по ремонту взуття, хiмчистка, майстернi по ремонту побутової технiки i т.д."
   Вiтряк Борис Миколайович. народився в мiстi Бiлгородi-Днiстровському 23.07.1966 року в родинi iнтелiгентiв.
   Батько - Вiтряк Микола Кiндратович (17.03.1930) - гiрничий iнженер. Родом з козацької родини. Його пращур був посмертно нагороджений за боротьбу з турками за оборону Севастополя. Дiд розкулачений i пiдстрiлений, а батько пройшов табори ГУЛАГу з 1937 по 1956 роки. Сам все ж таки здобув вищу освiту. Але ж, як син ворога народу, працював спочатку в експедицiях Сибiру, потiм, оженившись, по мiстечках України пiдiймав колективи вiдстаючих шахт, пiдприємств. В Сибiру навiть трохи сидiв пiд слiдством у пiдозрi, як зв'язкiвець "гулагiвцiв" з "великою землею". Потiм за невиконання мiсячного плану (пiшов слiй породи) передовик соцiалiстичної працi за 1972 та 1973 роки Вiтряк М.К. був звiльнений з керiвної посади. Пiсля чого за власним бажанням пiшов з лав КПРС й пiшов працювати на пiдприємство звичайним робiтником, з яким й по сьогодення спiлкуються посадовцi - колись директори пiдприємств та iншi начальники.
   Батько - учасник ВВВ, почесний й поважний козак; заступник голови старiйшин регiонального козацтва Одещини. До 2000 року включно ще й сплачував податки, як приватний пiдприємець.
   Мати - Вiтряк Дiна Максимiвна, 14.06.1937 р. н., - викладач бiологiї. З iнтелiгенцiї. Батько її - iнженер, мати - врач-гiнеколог. Ветеран працi.
   Брат - Вiтряк Микола Миколайович, 05.09.1957 р. н. - лiкар швидкої допомоги, вища освiта.
   Я з 1973 по 1983 рр. навчався в Бiлгород-Днiстровськiй СШN2 в математичному класi (середнiй бал 4,8). Паралельно - музична школа по класу скрипки, один семестр музичного училища. Участь в самодiяльностi. Запис з ансамблем "Днєстр" неодноразово на телебаченнi. З 1983 по 1984 рр. працював слюсарем 3 р. на МIЗє. З1984 по 1985 - служба в Севастопольськiй водолазнiй школi. Навчання на водолаза-iнструктора. 1985-1987 рр. - служба на атомному ракетному крейсерi "Фрунзе". Був на переходi з Североморська до Владивостока. Закiнчив службу на мiчманськiй посадi - старшина водолазної команди. З 20-ти рокiв член КПРС та секретар комсомольської органiзацiї БЧ-5(електромеханiчної та руху на крейсерi з ядерним двигуном-2 атомних реакторiв). З 1987 по 1988 рр. працював слюсарем 3 р. експериментальної дiльницi Бiлгород-Днiстровського заводу медичних виробiв з полiматерiалiв. З 1988 по 1992 рр. студент Одеського медичного iнституту, староста 2-го лiкувального курсу. Вчився на 4. В 1989 р. пiшов з КПРС. В 1990 р. - зi старост, а в 1992 р. з ОМI за власним бажанням. З 1991 р. по т. ч. - приватний пiдприємець.
   В 1991 р. був делегатом 2-го з'їзду Конгресу українських нацiоналiстiв. Спiлкувався за перспективи української молодi з провiдницею i керiвницею на той час проводу КУНа Славою Стецько. В 1992 р. на Великому колi Українського козацтва був делегатом вiд Бiлгород-Днiстровського Коша.
   З 1993 по 1994 рр. жив i працював в Грецiї.
   05.03.1994 р. народився син - Борис Борисович Вiтряк.
   З 1994 по 1999 рр. - студент Одеського державного унiверситету. В 1995-1996 рр. працював в Бiлгород-Днiстровськiй СШN4. Викладав ботанiку та анатомiю. В 1996 р. вiдкрив спортивно-технiчний клуб водних видiв спорту. З 1999 р. спонсував та приймав участь у козацьких справах та iнших патрiотичних органiзацiй. З 2001 по 2002 рр. працював матросом на балкерi. З лiта 2002 поставив на ринку ст. Лиманська кiоск "Iнформацiйна служба" - курортний сервiс. З грудня 2002 р. зробив базову цiлорiчну точку "Iнформацiйна служба", щоб розшири коло та час дiяльностi, козацьку майстерню побутової технiки, козацьку газету. I почав зi злободенних тематик на Дошцi оголошень, яку зробив при входi. Про склад комунальних платежiв i їх тарифiкацiю, змiст та якiсть обслуги, видiлення на це коштiв та пенсiї. З iншого боку, про змiст та склад договорiв оренди, змiну складу власностi пiдприємств, їх "прихватизацiю". Як "Сiльгосптехнiка", "Автопарк". Там же почала збиратись рада старiйшин Бiлгород-Днiстровського Коша...
   Першi два тури виборiв - спостерiгач вiд В.А.Ющенка. 21.12.2004 р. - член виборчої комiсiї.
   Сподiваюсь, що настануть кращi часи для нашої Неньки-України, для її народу!

   Дейна Микола Кирилович. Народився 24 лютого 1938 року в селi Олександрiвка 1 Ширяївського району Одеської областi; громадянин України.
   Освiта вища юридична.
   У 1956 роцi закiнчив Затишанську СШ. У 1957 роцi закiнчив технiчне училище N1 мiста Одеса.У 1964 роцi закiнчив Свердловське пожежно-технiчне училище. У 1977 роцi закiнчив Київську Вищу школу МВС СРСР.
   У 1957 роцi пiсля закiнчення училища був направлений на завод фрезерних станкiв мiста Одеса. З 1957 року по 1960 рiк служив у лавах Радянської Армiї в Нiмеччинi в бронетанкових вiйськах. У 1960 роцi пiсля звiльнення з армiї по комсомольськiй путiвцi був направлений на Урал у "Уралтяжтруббуд". З 1960 року по 1961 рiк працював у Ключевському будiвельному управлiннi мiста Сисерть Свердловської областi. З 1961 року по 1969 рiк працював у Сисертському райвiддiлi мiлiцiї УВС Свердловської областi. У 1969 роцi переводом був направлений на Україну в управлiння внутрiшнiх справ Одеської областi. З 1969 року по 1970 рiк працював iнспектором карного розшуку Овiдiопольського РО МВС Одеської областi. З 1970 року по 1985 рiк працював на рiзних посадах в Бiлгород-Днiстровському МВ УМВС України Одеської областi та навчався у Київськiй Вищiй школi МВС СРСР, яку закiнчив у 1977 роцi. З 1977 року по 1985 рiкпрацював заступником керiвника Бiлгород-Днiстровського МВ УМВС України в Одеськiй областi. У 1985 роцi звiльнився з мiлiцiї у зв'язку з виходом на пенсiю.
   З 1985 року по 1999 рiк, будучи на пенсiї, працював юрисконсультом у ОАО "ЕЗяБиИ" мiста Бiлгород-Днiстровський.
   Виконую громадськi обов'язки: з 1996 року реєстровий козак Українського козацтва - суддя, голова поважних козакiв мiського козацького товариства. З 2000 року голова Ради старiйшин Чорноморського козацького вiйська Українського козацтва. Полковник УК. З 2001 року голова спостережної Ради ОАО "ЕЗяБиИ".
   Безпартiйний, одружений, не судимий, проживаю в Українi з 1969 року.
   Лукашевський В'ячеслав Васильович народився 29.06.1948 року в мiстi Ульянiвка Кiровоградської областi.
   Його прадiда в свiй час було репресовано як куркуля. Батько - Василь Iванович (народився в хуторi Жеребному Мартиновського району Ростовської областi - рiчка Сал, 15.05.1920 року), служив в кавалерiї, пiсля вiйни працював водiєм. Мати - Людмила Мефодiївна. Батьки переїхали в Кiровоградську область, потiм в мiсто Бiлгород-Днiстровський в 1950 роцi. В'ячеслав закiнчив СШN2, потiм Одеське морехiдне училище (судмех), ходив по морях, працював водiєм, такелажником (мiсто Iллiчiвськ), мастером з добування золота (мiсто Алдан, Якутiя) й вже 15 рокiв - налагоджував автоматичної лiнiї на АО"Гемопласт".
   Дружина - Галина Анатолiївна (1949 року народження) - начальник ОТК АО "Гемопласт". Син - Володимир (1973) та невiстка - Вiкторiя Леонiдiвна працюють в Одесi. Є внучка - Марiя.
   В'ячеслав Васильович в козацтвi з 1996 року. Курiнний Українського козацтва, активний учасник його вiдродження. Має козацькi вiдзнаки, делегат РАД УК. Вважає, що справжнє вiдродження козацтва на Українi почнеться тодi, коли теперiшнi козаченьки усвiдомлять, що по них судять про все козацтво, вiдмовляться вiд користолюбивих цiлей i на перше мiсце поставлять служiння народу, Українi.
  
  
   Хоменко Iван Васильович, народився 13 червня 1950 року в сiм'ї колгоспникiв, в селi Молога Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi, де й проживаю.
   Батько - Хоменко Василь Нiкiфорович (1914), мати - Хоменко (Колiсниченко) Марина Мойсеївна (1919).
   В сiм'ї нас виросло четверо; я - третiй.
   Мiй прапрадiд - Хоменко Григорiй Терентiйович народився в 1848 роцi в сiм'ї втiкачiв з крiпацтва. Його батьки (тато - Павук) тiкали вiд пана разом з крiпаком, який виведений в лiтературi пiд iм'ям Миколи Джерi. Прапрадiд мав сина - Никифора (1879 року народження, учасник Першої свiтової вiйни), доньку Мотрю. Дружина прадiда - донька Полiтовченка Романа Iллiча (учасник росiйсько-турецької вiйни; батько його був вiйськовий).
   По лiнiї матерi - Древа Петро (учасник росiйсько-турецької вiйни, отримав надiл землi в Салганах; мав дiтей Марiю, Євгеру, Аврама). Євгена вийшла замiж за Комiсаренко Мойсея Самiйловича у Випасне...
   В 1957 роцi пiшов до школи, яку закiнчив в 1968 роцi, одержавши середню освiту.
   Того ж року був призваний до лав Червоної Армiї. Служив в ракетних вiйськах стратегiчного призначення. Звiльнився з лав Червоної Армiї у 1970 роцi.
   Вивчився на водiя. Працював на цiй посадi в Чорноморськiй геофiзичнiй експедицiї. Здобув професiю бурового майстра. А в 1977 роцi одержав посвiдчення машинiста автомобiльного крана (пiсля звернення робiт в нашому регiонi).
   Перейшов працювати в Мiнпродбуд. Приймав участь в будiвництвi заводiв МIЗ, Медвиробiв, Опорiв ("Сопротивления") в Бiлгородi-Днiстровському, в Iллiчiвську - "Квант". Будував житло в Одесi, Бiлгородi-Днiстровському, Житомирськiй областi для чорнобильцiв.
   Пiсля реорганiзацiї Мiнпродбуду перейшов працювати до Одеського вiддiлення залiзничних дорiг (станцiя Бiлгород-Днiстровський - колiйна частина N4).
   Приймав активну участь у будiвництвi житла постраждалим вiд повiнi в Закарпаттi.
   Зараз працюю в колiйнiй частинi N4 машинiстом автомобiльного крану.
   Є депутатом Бiлгород-Днiстровської районної ради. В Українському козацтвi з 1994 року. Був в старшинськiй Радi Сiчi, Кошу, Окремого Полку. Делегат багатьох Великих Рад. Маю козацькi вiдзнаки й нагороди.
  
  
  
   7. Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого.
  
   Городниченко Петро Максимович народився 23.02.1942 року. В 1958 роцi закiнчив школу (в мiстi Кишинiв).
   Пiсля школи працював н 4 хлiбозаводi (помiчником кочегара), на ЗЗБВ (бульдозеристом).
   За комсомольською путiвкою працював у Казахстанi - Схiдно-Казахська область, село Зевакiно.
   Закiнчив сiльськогосподарський технiкум (факультет сiльгоспмеханiзацiї), отримав диплом механiка.
   У 1961 роцi Петра Максимовича було призвано до лав Радянської Армiї. Служив у Латвiї (Рига): навчався у школi молодших командирiв. Потiм служба у Калiнiнградськiй областi - мiсто Гвардiйськ, в,ч 61905 12-й гвардiйський орденiв Ленiна, Суворова, Червоного Прапора мотострiлецький полк. Лiжко Максимовича стояло поруч iз лiжком солдата Олександра Шевченка, який повторив подвиг Олександра Матросова. О.Шевченко посмертно нагороджений Золотою Зiркою Героя Радянського Союзу.
   У 1964 роцi Петра Максимовича було демобiлiзовано.
   До 1970 року вiн працював у Кишиневi командиром ДНД Жовтневого району мiста Кишинiв. Iз 1970 року служив спочатку у Кишиневi у лавах Радянської Армiї, потiм його було переведено в 180-ту дивiзiю на посаду командира взводу, там служив до 1975 року. Далi - механiк комунального пiдприємства Затока, завiдуючий гаражем мехколони N26, механiк ДЕУ, iз 1980 року - головний механiк заводу продтоварiв, iз 1990 року IТД. На пенсiї з 2002 року.
   В Українському козацтвi з 1991 року, починав цю справу разом iз Городецьким Л.Г. Петро Максимович - делегат Великих Рад УК 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 рр....
  
  
  
   8. Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького України.
  
  
   9. Жiноча громада Українського козацтва.
  
  
   10. Бiлгород-Днiстровське районове товариство Українського
   козацького з'єднання.
  
  
   11. Акерман-Днiстровська Сiч.
  
  
  
  
  
  
   БIОГРАФIЇ
  
  
   Павлюк Василь Васильович.
   Народився 10 лютого 1962 року на Гуцульщинi в мiстi Яремча Iвано-Франкiвської областi в родинi робiтникiв.
   Батько - Василь Федорович, тривалий час працював на шахтах Донбасу, потiм охоронцем Львiвської залiзної дороги.
   Мати - Параска Семенiвна, домогосподарка (в сiм'i було семеро дiтей: 4 брати i 3 сестри).
   Пiсля закiнчення Яремчанської середньої школи в 1979 роцi поступив до Одеського морехiдного училища. Закiнчив училище з червоним дипломом i пiшов на практику в Чорноморське промислове об'єднання "Антарктика" на флотилiю "Восток". З 1982 по 1984 роки служив в армiї. В 1985 роцi поступив на роботу в ЧМП матросом 1 класу, мотористом 2 класу.
   В 1989 роцi поступив до Українського Народного Руху (за перебудову); один iз засновникiв НРУ на Бессарабiї; сприяв розвитку козацтва на територiї Пiвдня України, а також Мiжнародного товариства прав людини, Мiжнародної спiлки морякiв. Ставши за права українських морякiв, змушений був зiйти на берег. З грудня 1999 року став приватним пiдприємцем.
   Учасник помаранчевої революцiї; голова Бiлгород-Днiстровської мiської та районної органiзацiї Українськоi Народної партiї.
   Одружений. Дружина - Павлюк Людмила Володимирiвна, домогосподарка. Мають сина - Олега.
   Осавул Українського козацтва.
   Смаковський Володимир Миколайович.
   Народився в 1951 роцi в селi Вiльхiвка Борiвського району, Тернопiльського району в сiм'i службовцiв.
   Батько - Смаковський Микола Васильович, 1920 року народження. Лiкар - терапевт, учасник Великої вiтчизняної вiйни, з 1940 по 1947 роки кавалер бойових нагород. Дбайлива, мудра, поважна людина.
   Мати - Надiя Олексiївна, 1926 р/н. Вчитель українськоi мови, лiтератури та iсторiї. Все життя вiддала нацiонально-патрiотичному вихованню двох своїх синiв та немiрянiй кiлькостi учнiв на протязi всiєї педагогiчної дiяльностi.
   Рiс мiцним спортивним козачком, вбираючи в себе Українськi традицiї, пiснi, прислiв'я, iсторiї про подiї та борцiв за незалежнiсть України. Знаходячи зi своїми товаришами предмети iсторiї та давнини, пiд керiвництвом своєї матерi створили при своїй школi iсторико-краєзнавчий музей, а деякi експонати доповнили експозицiю iсторичного музею Кам'янець-Подiльської фортецi.
   Пiсля успiшного закiнчення Китайгородської середньої школи поступив до Тернопiльського державного медичного училища. Освоюючи медицину, паралельно захопився стрiлецьким спортом, захищаючи честь iнституту, пiзнiше честь областi. Виконав норматив кандидата у майстри спорту по кульовiй стрiльбi i, починаючи з 3-го го курсу iнституту, працював тренером обласної збiрної студентського спортивного товариства "Буревiсник". Неодноразово виборювали призовi мiсця. Не чужi були i iншi види спорту: волейбол, тенiс, боротьба, спiлiологiя, туризм (в честь свого 20-ти рiччя пiдкорив найвищу гору України в Карпатах "Говерлу". По закiнченi Тернопiльського державного медичного iнституту та iнтернатури на базi Горькiвської медичної академiї iм.. Кiрова, оволодiвши професiєю акушера-гiнеколога хiрурга, в 1977 роцi був направлений в залiзнодорожну лiкарню Iжевського вiддiлення Горькiвської залiзної дороги.
   В 1982 роцi повернувся на Україну в мiсто Бiлгород-Днiстровський, Одеської областi, де i проживає. Працює лiкарем спочатку районної лiкарнi, а з 1983 року в мiському родильному будинку.
   В 1978 роцi одружився. Жiнка - Вiра Павлiвна, 1955 р/н., закiнчила Московський iнститут iнженерiв транспорту i працює iнженером по експлуатацiї залiзних дорог. Мають двох синiв: Леонiда, який закiнчив Одеський полiтехнiчний унiверситет, та Сергiя, студента Одеської академiї холоду.
   Працюючи нацiонально-патрiотичнi впевнення, завжди щиро пiдтримував i приймав участь в боротьбi за незалежну, заможню, цiлiсну, самостiйну, цивiлiзовану Україну. Будучи офiцером медичної служби в запасi, з великою вiрою, надiєю, любов'ю до неньки України прийняв посвяту українського козацтва, щоб в його лавах служити Українi до кiнця своїх днiв.
  
  
   МОНАШIВСЬКА СОТНЯ.
  
   Я, Парпалак Володимир Якович, народився 5 вересня 1961 року в м. Арцизi Одеської областi.
   В 1968 роцi пiшов в перший клас Долинської ВШ Саратського району. В 1978 роцi закiнчив 10 класiв Саратської СШ.
   В 1978 роцi поступив i в 1979 роцi закiнчив Овiдiопольське СПТУ за спецiальнiстю газоелектрозварювальник.
   В 1979 роцi мене було призвано до лав Радянської Армiї на дiйсну строкову службу, яку проходив у складi групи радянських вiйськ у Нiмеччинi.
   З 1981 року по 1986 рiк проходив надстрокову службу в лавах Радянської Армiї на посадi старшини роти, вiйськове звання прапорщик.
   З березня мiсяця 1987 року поступив на службу до органiв внутрiшнiх справ, де служив на посадах мiлiцiонера ППС, помiчника чергового Бiлгород-Днiстровського мiського вiддiлу внутрiшнiх справ, дiльничним iнспектором, оперуповноваженим карного розписку Бiлгород-Днiстровського районного вiддiлу внутрiшнiх справ.
   В 1994 роцi закiнчив Одеську школу мiлiцiї за спецiальнiстю правознавство.
   В 1999 роцi звiльнився з органiв внутрiшнiх справ на пенсiю за вислугою рокiв в званнi старшого лейтенанта.
   В теперiшнiй час працюю старшим змiнного наряду охорони 5 дiльницi Бiлгород-Днiстровського КХП.
   Одружений. Дружина - Парпалак Галина Пилипiвна.
   Син - Парпалак Вiталiй Володимирович, 1985 року народження, студент Київської академiї будiвництва та архiтектури.
   Донька - Парпалак Ольга Володимирiвна, 1989 року народження, студентка Бiлгород-Днiстровського кооперативного технiкуму.
   Проживаю в селi Монашi Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   В козацтво вступив, усвiдомлюючи необхiднiсть активної боротьби за розбудову незалежної держави Україна, боротьби iз негативними проявами за свiтле майбутнє моїх дiтей, онукiв.
  
  
   Я. Ткаченко Валерiй Павлович народився 03 липня 1955 року в селi Монашi Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi .
   Мати була учителем, батько - держслужбовцем.
   Я - громадянин України, за нацiональнiстю - українець.
   В 1962 роцi пiшов до першого класу Монашiвської загальноосвiтньої школи, яку закiнчив у 1970 роцi. Спроба поступити до Одеської середньої морехiдки закiнчилась не вдало. Медицина не дала менi можливостi зв'язати своє життя з морем - за станом здоров'я не допустили мене до навчання. Не бажаючи тратити марно часу, пiшов учитись до Бiлгород-Днiстровського професiйно-технiчного училища N10, де до армiї отримав середню освiту та спецiальнiсть - будiвельника. У 1973 роцi пiшов служити до Збройних Сил колишнього СРСР. Що цiкаво? Закiнчив Миколаївську спецiальну школу зв'язку ВМФ, був направлений до Пiвнiчного флоту, де пройшов усi медичнi комiсiї щодо плав составу i два з половиною роки на великому противочовновому (БПК) кораблi "Бойкий" пройшов понад 75000 миль водами Атлантики. Потiм ще постiйно залучався до навчальних зборiв як на сторожовi катера Дунайської флотилiї, так i до пiдводних човнiв м. Балаклава Чорноморського флоту. Ось такий парадокс.
   Був за кордоном: в Сполучених Штатах Америки - м. Бостон, Норвегiї - м. Осло, Кубi - м. Сендуегос.
   В 1976 роцi повернувся додому, а в 1977 роцi одружився. Вiйськова спецiальнiсть докорiнно змiнила подальше моє життя. Почав я з учня регулювальника електро-радiо апаратури на Бiлгород-Днiстровському колишньому заводi резисторiв (Об'єднання "Орiон"), закiнчив в спецiальному конструкторському бюро при заводi медичних виробiв - монтажником електричних машин та систем. Маю вищу, шосту квалiфiкацiю. Загальний трудовий стаж 36 рокiв. Освiта середня спецiальна.
   З 2000 року депутат Монашiвської сiльської ради. Голова депутатської комiсiї з законностi, правопорядку, регуляторної та депутатської дiяльностi, керiвник загону охорони громадського порядку, голова адмiнiстративної комiсiї з питань адмiнiстративних порушень.
   В 2004 роцi зареєстрував козацьку структуру, де на даний час займаю посаду отамана, козацьке звання - сотник.
   Одружений. Маю доньку 1977 року народження, яка одружена та має свою сiм'ю. Син 1980 року народження - кадровий вiйськовий, неодружений.
   З 2005 року член партiї Народний Союз Наша Україна. Брав активну участь в виборах 2004 року, будучи заступником та секретарем дiльничної комiсiї. В виборах 2006 року зареєстрований кандидатом на посаду сiльського голови с. Монашi. Час покаже, чим будемо займатись пiсля 26 березня.
  
  
  
  
   ЧКЗ.
  
   Бiлоус Володимир Петрович. Володимир Петрович вважає, що у козацтвi є декiлька основних проблем:
   - лiдерства (специфiка громадської органiзацiї визначає особливi вимоги до її лiдера; керiвник громадської органiзацiї не має таких важелiв впливу на її членiв, як матерiальне заохочення, трудова книжка; громадська органiзацiя - це добровiльне об'єднання, до якого можна вступити i яке можна легко покинути; громадська органiзацiя дiє ефективнiше за умови, коли лiдер сам робить бiльше, нiж вiн вимагає вiд iнших; це правило необхiдно засвоїти кожному претенденту на отаманську булаву;
   - чисельностi козацьких осередкiв (невiдповiднiсть реєстрiв фактичнiй чисельностi козакiв; доводиться спостерiгати, коли на звiтно-виборчi радi з'являються люди, яких протягом року нiхто не бачив; отамана обирають стороннi люди);
   - демократизацiї (новообраний отаман дивує козакiв незнанням козацьких звичаїв).
  
  
  
  
   ШКОЛИ.
  
   ПЕДУЧИЛИЩЕ.
  
  
   ДОЛИНIВСЬКА
  
  
   СТАРОКОЗАЦЬКА
  
   Лiсiцин Iгор Михайлович народився 16 листопада 1952 року в Грузiї (в мiстi Тбiлiсi) в родинi службовцiв.
   Батько - Михайло Андрiйович - працював прорабом на будiвництвi.
   Мати - Кенкишвилi Нiна Iванiвна - працювала учителем iсторiї, секретарем мiськвиконкому.
   Дитинство пройшло в мiстi Руставi. Разом iз матiр'ю Iгор бував в багатьох iсторичних мiсцях Грузiї.
   В 1958 роцi Iгор почав вчитися в школi. Навчався в музичнiй школi по класу скрипки; виступав з сольними концертами. З сьомого класу грав в шкiльному духовому оркестрi на трубi. Мрiяв стати моряком; займався легкою атлетикою, радiо спортом, працював на колективнiй радiостанцiї; зiбрав свiй радiопередавач.
   Закiнчивши 10 класiв середньої школи в мiстi Руставi, Iгор Михайлович поступає в Тбiлiське вище вiйськове артилерiйське училище, яке закiнчив в 1973 роцi. В училищi служив у ротi почесного караулу Тбiлiського гарнiзону; рота вiдкривала паради в Тбiлiсi, зустрiчала на аеродромi почесних гостей.
   В 1973 роцi почалася його служба в якостi командира взводу протитанкових керованих ракет повiтрянодесантних вiйськ в мiстi Кiровабадi в Азербайджанi.
   Далi служив командиром взводу розвiдки; має 357 стрибкiв з парашутом. Взвод, яким командував Iгор Михайлович, неодноразово був кращим в ВВВ; постiйно на навчаннях перевиконував нормативи.
   У 1975 роцi за зразкове виконання службових обов'язкiв на вiйськових тактичних навчаннях "Кiровабад-75", Лiсiцина I.М. було представлено до нагородження Орденом Червоної Зiрки.
   У десантних вiйськах Iгор Михайлович прослужив десять рокiв. Оженився. Дружина - Олена. Далi була служба у Кутаїсi. Тут народилися його дiти - Славик (1980), Денис (1982), Наташа (1985).
   Пiсля Кутаїсi служба у Нiмеччинi у складi огранiченого контингенту радянських вiйськ (мiстечко Штатс, далi - мiсто Потсдам). Службу проходив в вiйськах ПВО в той час, коли проходило об'єднання ФРН та ГДР, коли було зруйновано Берлiнську стiну.
   Вiйськова частина, в якiй служив майор Лiсiцин I.М., в повному складi було переведено в село Старокозаче Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi. У 2004 роцi цю частину було розформовано.
   В 1992 роцi Iгор Михайлович звiльняється з лав армiї й отримує "вихiднi" грошi, на якi купує собi велосипед та мiхову шапку. Два роки не може знайти роботу. У 1994 роцi його приймають на роботу завгоспом на Старокозацький племптахрадгосп. Пiшли економiчнi реформи - птахрадгосп розвалився. Михайловича запрошують працювати директором Старокозацького ринку.
   Дiти його пiдросли й вже не хтять грати в пiгромушки. Лiсiцин I.М. знайомиться iз Городецьким Л.Г. й органiзовує молодiжну козацьку органiзацiю, яка в 1997 роцi налiчувала вже 295 дiтей та пiдлiткiв. Багато в чому допомогла йому Кузаконь Т.П. (тодi вона працювала начальником вiддiлу райдержадмiнiстрацiї по роботi з молоддю).
   Виникла iдея створення школи джур; з цiєю iдеєю Лiсiцин I.М. їздив до Мiнiстра оборони, але допомоги не отримав. В дитячiй козацькiй органiзацiї йшли заняття з iсторiї рiдного краю, ходили в наряд разом iз прикордонниками, ходили в походи, органiзовували свята, вiдроджували старi традицiї та iн. У козачат був однострiй (допомiг Городецький Л.Г.).
   На Покрову 1997 роцi їздили джури на Велику Раду Українського козацтва. На Радi виступили iз концертом.
   У 2001 роцi Iгор Михайлович iз сiм'єю переїхав до Мологи; в Молозькiй школi теж займався джурами; потiм виїхав на заробiтки до Сибiру (там спiвробiтничав iз козаками й теж вiв лiтню школу джур). Рiк (2004) працював завiдуючим складом готової продукцiї Моложського винзаводу.
   З 2005 року Iгор Михайлович веде школу здорового способу життя.
  
  
  
   ВИПАСНЯНСЬКА N1 СIЧ
   Я, Гавриленко Валерiй Олексiйович (формально Горовий Валерiй В'ячеславович), народився в селi Руська Поляна, Чигиринського району, на славнiй Черкащинi - батькiвщинi Великого Тараса, героїчного Богдана, вiдважного Максима Залiзняка, трагiчного Гонти, нерозгаданої Трипiльщини, прекрасної Софiї Уманської, на землi, яка густо полита кров'ю за двi свiтовi вiйни, де можливо i загинув мiй дiд - Слюсар Омелян.
   У мого дiда ( командира зенiтної батареї в 1941 роцi) було три дочки - як пропав безвiсти на вiйнi в 1943 - му, так баба їх сама i пiднiмала. Я був сином найменшої, самої романтичної, "несерйозної", артистки, вiд якої я, в два моїх роки, фактично, поїхав жити до старшої - моєї бездiтної та заможної тiтки. Так i жив, маючи велику рiдню - обох мамами називав. Дякувати Боговi, що так вийшло, а то б невiдомо що з мене вийшло.
   Спогади дитинства пов'язанi з тiєю вiйною - що розповiдi баби про дiда - красного командира та евакуацiю 1941-го, що рiдної матерi про голод воєнний та бiднiсть повоєнну, що названої матерi - про Велику вiйну, Родiну i Сталiна, яких вони захищали. А мати моя названа, Нiна - знала вiйну мабуть краще всiх: вiд Москви 1941 -го, до Будапешту 1945 - го вона i проїхала i пройшла ногами. Так i зростав я в сiм'ї, яка про захист Вiтчизни знала не з книжок, шкiльних урокiв, та кiно "про нємцiв". А баба моя Анастасiя, себе називала - "донская казачка", та розказувала, як вона на конi по селу скакала, а ми з братом, у своїх 5-7 рокiв все смiялись, не могли уявити як це наша баба, та на конi скаче. Для нас вона завжди бабою старою була, от i реготали ми на печi в хатi, в Руськiй Полянi.
   Таким чином доля моя була передбачена - став i я Вiтчизнi служити. I не де небуть - а в горезвiсних вiйськах - "стройбат". I не ким не будь, а замполiтом. Хто про цi вiйська знає по анекдотам - той може смiятись, а хто там був, той може дивуватись. Звичайно нiчого романтичного та героїчного, але яка школа життєвої мудростi та вивчення доль людських, правди i кривди, честi i безчестя, вивчення психологiї та етнологiї, такого не кожен моряк i льотчик розкаже. Робота моя пов'язана була з вихованням у солдат не скiльки комунiстичної iдеологiї, як вiйськової, i можливо комунiстичної дисциплiни. Бо для радянської батькiвщини потрiбнi були низькозатратнi, згуртованi, дисциплiнованi мiлiтаризованi будiвельники, якi б будували Байконур i Капустiн Яр, спецобєкти та житло радянському народу. I в умовах недалеко кращих за ГУЛАГ. Для себе, я через два лейтенантськi роки визначив головну задачу : боротись за гiднiсть людини - солдата i офiцера, викорiнювати хамство, дiдiвщину та знущання, вiд яких не один повiсився i не один став калiкою. Взагалi нахаб, агресивних чванливих молодикiв ненавиджу з дитинства, i в отримавши на службi певну владу, я втручався де тiльки мiг в принципи та правила вулично-зековської фiлософiї, якими просякнутi цi горезвiснi вiйська. Проте я не знав, до якого розмаху аморальностi, низькопробностi та дикостi дiйде потiм пострадянське суспiльство, особливо шкiльне виховання, молодiжна псевдокультура та фiлософiя, яка соцiальна психотравма чекала молодь 90-х рокiв. Ця проблематика була i залишається головною домiнантою в моїх iнiцiативах в козацькому русi.
   А тодi в стройбатi я вивчав нацiональнi особливостi майже всiх нацiй великої iмперiї, керував категорiями людей, яких не брали до збройного вiйська чи то за олiгофренiю, чи то за надлишок вищої освiти вiд МГУ при допризовному контролi КГБ. I це при комплектуваннi мiнiмум 30 % судимих, чи пiсля вiдстрочки призову 26 - лiтнiми сiмейними хлопцями. Ось така збiрна солянка в кiлькостi близько сотнi молодикiв i була об'єктом виховання i управлiння. Це не те, що управляти вихованими, освiченими, наївними 18- рiчними юнаками в доблесних вiйськах, заступаючи черговим офiцером зi зброєю. I при всiй своїй офiцерськiй самоповазi, кожен хоч солдат, хоч прапорщик, хоч офiцер буде вартий лише того, чого вiн вартує. Потiм, вже рокiв через 10, вивчавши, аналiзуючи i спiвставляючи принципи та систему взаємин в збройних формуваннях рiзних часiв та народiв, дiйшов висновку про ганебнiсть та згубнiсть репресивних, антагонiстичних, авторитарних стосункiв у рекрутизованих пiдроздiлах, особливо iмперських армiях. Коли "господiна офiцера" треба поважати i пiдкорятись, тому що вiн "голубая кровь". Їх характернi риси можна помiтити при описуваннi взаємин начальникiв та пiдлеглих царської армiї у творах Тараса Шевченка. Це зовсiм протилежний погляд на положення людини у формi, не як у Л.Толстого "Вiйна i мир". Вся ця муштра, стройова стiйка, затягнутi мундири, бездумна покора, "чинопочитанiє", i сам принцип рекрутизацiї, чи то призову, пiд загрозою покарання, викривався i ганьбився всiма гуманiстами та вiльнодумцями, в т. ч. росiйськими.( "Служить би рад..." ). Проте, заганяти до вiйська "гарматне м'ясо" в традицiях всiх iмперiй - i росiйської i британської, i нiмецької, i японської.
   Ось тут ми дiйшли до головного - сутностi та вiдмiнностi козацької системи вiйськового товариства вiд iмперської авторитарної системи вiйськової школи.
   Там, на далекосхiдних, традицiйно "ссильних" краях, i сформувались мої життєвi цiнностi, зневага до бiдлабузництва, чинопочитання, кар'єризму та певний бунтарський дух, який в тих краях культивувався серед всiх категорiй населення, i вiйськових також.
   Через 6 рокiв, в 1992-му, з великими труднощами перейшов на службу в Збройнi Сили України. Вже рiк як Україна стала незалежною, вже рокiв п'ять, як український соцiум переварював питання нацiоналiзму i патрiотизму, вiдродження iсторiї та культури, двомовностi та Чорнобиля, бандерiвщини та скарбiв Полуботка, а я з Далекого Сходу (м. Хабаровськ ) прибув на службу в рiдну Україну. Ось тут я i почав розумiти сутнiсть нацiональної гордостi "великоросiв", та холуйської сутi "хохляцької" меншовартостi. Ось тут i проявилось моє далекосхiдне "дальше Кушки не пошлють!", i самоповага офiцера, який з великими труднощами репатрiював на Батькiвщину, i побачив старших "сотоварищей", вже зайнявших вищi посади, якi не виїхали до Росiї, а сяк-так змирившись з фактом "хахляцкой армiї", вирiшили служити далi. На "Украiнє". А не Украiнї. Деякi сьогоднi, дослужили, як i я, до пенсiї, i зараз продовжують хаяти "ето государство", добросовiсно отримуючи по 1-2 тис. гривень пенсiї. А деякi "незаменiмиє" спецiалiсти щось там, десь там, комусь служать, важко мучачись iз своїми панськими пузами в Збройних Силах 2006 року.
   Вже в 1994 - му через рiк служби в Збройних Силах, я чiтко мав друзiв, або принаймнi лояльних однодумцiв в питаннях боротьби з великодержавним "держимордиєм", що тиснуло на молодих офiцерiв, i недругiв, тих хто знав мене як нацiоналiста, "нацiка", як казав спiвслужбовець мiй Юра I. В тих роках я керував гуманiтарною пiдготовкою своєї роти i фанатично проводив заняття навiть тодi, коли мав би вiдпочивати черговим частини - бо знав, що нiхто не буде пропагувати Українських Сiчових Стрiльцiв, Галицьку Армiю, Iвана Мазепу та всю попередню iсторiю України. Мабуть у нас в народознавчiй свiтлицi в ремонтному батальйонi, єдиного принаймнi в мiстi, мiстi проросiйсько- прорадянської орiєнтацiї, була iнформацiю про роль УПА, та картина на всю стiну "Зустрiч Iвана Мазепи з Костем Гордiєнком". Якщо текст про УПА за наказом генерал-майора Бондаренка прийшлось замiнити (i це в 1994 роцi!), то про картину, навiть генерал не зрозумiв, що воно за козаки там зустрiлись.
   В цi роки сильний поштовх менi дали двомiсячнi курси пiдвищення квалiфiкацiї в Києвi, де я остаточно оформився як нацiонально свiдомий (так i хочеться сказати - елемент). Весною я прочитав в газетi, що для школярiв Криму надсилають безкоштовно брошуру - коротку iсторiю України, з мiста Бережани. Я написав i отримав 30 штук, якi i принiс до бiблiотеки в свою рiдну школу. Це зараз нiяких проблем з пiдручниками iсторiї, а тодi ще не було в школах лiтератури з малюнками про С.Петлюру та А.Шептицького. Я був гордий своєї ролi i внеску. Лiтом того ж 1994 - го я привiз iз Києва штук 300 українських аудiокасет i їх бiльшiсть було розповсюджено за демпiнговими цiнами на цьому русофiльському ринку, бо це була для мене особиста боротьба за українську пiсню, а по одному екземпляровi я залишив собi. Але не це головне - головне те, що я вiдкрив для себе свiт сучасної української музики i навiть органiзував з допомогою патрiотичних вчителiв у Випаснеськiй школi N1 мабуть, що першу, i мабуть що на сьогоднi єдину, українську дискотеку в нашому Заднiстров'ї. Це треба було бачити, який психологiчний спротив, скепсис, i смiх спочатку викликало подiбне явище, але перемога була за нами! Все таки нашi пiдлiтки - українцi Бесарабiї проявили цiкавiсть i може вiдчули себе трошки українцями.
   Зараз, дехто з моїх колишнiх спiвслужбовцiв може посмiхатись, мовляв, що - тобi не було чим займатись , ти ж офiцер а не культ-просвiтпрацiвник? Тодi спочатку нехай згадають де те все, над чим вони "упорно" працювали день та нiч - де та технiка, документацiя, ремонт паркiв та казарм ? А потiм, вони забувають, в яких чинах служили Лермонтов, Грибоєдов, Котляревський та iншi офiцери. А деяких, читаючих це, буде дратувати. Навiть Росiя, i та є Росiя двох Муравйових: декабриста i карателя. Так i для мене завжди були офiцери i "офiцерйо", солдати i "солдафони", люди думаючi та люди - слiпi виконавцi, люди якi служили i якi вислужувались. I саме ця iдея - iдея свободи духу, волi людини, є провiдною. Вона провiдна i для тих, хто скепсує i пасує перед реалiями життя, вони цього лише не визнають. Прiоритет iдей гуманiзму, свободи особистостi, справедливостi, честi i правди - ось те що об'єднувало людей, якi звались козаками. I якi хочуть сьогоднi зватись козаками. I якi через 100 лiт будуть зватись козаками.
   Таким чином, переживаючи внутрiшнє формування нацiонального самоусвiдомлення, вивчаючи iсторiю, дискутуючи з ортодоксами та пофiгiстами, захоплюючись то анархiстами, то бандерiвцями, то сучасними УНА-УНСОвцями, я десь в кiнцi 1996 - го познайомився з Бiлгород - Днiстровськими козаками - пасiчниками, i був урочисто посвячений в козаки отаманом Городецьким. До Григоровича в мене завжди були претензiї як до органiзатора, проте на той час, та його робота була прогресивною. Особливо в такому далеко не українiзованому краї, як Бесарабiя, чи то Бiлгород -Днiстровщина. Мої зустрiчi, участь в деяких козацьких заходах привели мене до бажання бiльш радикально та реально реалiзовувати в життi вiдродження козацької iдеї. Тим паче, що з преси надходила iнформацiя про розвиток козацьких товариств i на Запорiжжi, i в Галичинi, i в Надднiпрянськiй Українi. Тодi ж, i почав я складати проект вiйськово - спортивного клубу, як органiзацiї патрiотiв та людей спроможних захищати себе, свою родину, власний свiтогляд та нацiональну iдею. Десь тi записи є i зараз, проте вони вже неактуальнi, зараз подiбнi органiзацiї розвинутi по всiй Українi, i половина на облiку в СБУ. Десь влiтку 1997 - го я побачив фотографiї , та самвидав "Молодої Сiчi" з с. Старокозаче, якою керував В.Лiсiцин. Я з ним познайомився, послухав про його плани i досягнення i це наштовхнуло на думку про створення аналогiчного клубу. Восени цього ж року я привiз до своєї рiдної школи N1 у Випасному штук 30 протигазiв, для урокiв допризовної пiдготовки, їх списали майже новi i начхiм полку видавав їх на розтопку котельної. Не мало не багато 1550 штук - завдяки чиємусь головотяпству . Там дiзнався, що керiвник ДПЮ звiльняється i менi запропонували працювати в школi вчителем ДПЮ. Що я й зробив, на той час держава Кучми затримувала зарплатню, i я подумав про додатковий заробiток для сiм'ї, та й самореалiзацiю iнших творчих iдей.
   Тодi ж зрозумiв, що вихованням хлопцiв з 14-15 рокiв вже займається соцiум, в першу чергу - її величнiсть Вулиця. Тому щось радикально змiнювати у вихованнi юнака можна з рокiв 10-12. Так як менi потрiбно для пiвставки ще 4 години, я мав узяти на себе вiйськово - патрiотичну роботу. Вона i вилилась у створення "Молодої Сiчi"
   Вiдповiдно до законiв, я створив i зареєстрував при сiльрадi молодiжну громадську органiзацiю, зi статутом та програмою заходiв. Як завжди початок був хаотичним: по суботам хлопцi 5-7 класiв приходили на годину в спортзал, де я їх вчив елементарним гiмнастичним вправам, та загальнофiзичному розвитку, а потiм обладнуючи кiмнату, видiлену для молодих сiчовикiв, ловив їх по всiй школi, щоб направити на ремонт примiщення. Так - сяк, за мiсяця два, ми створили деякi клейноди - хоругву, шеврон-емблему, барабан, i половина хлопцiв вже виготовила форму. До весни я вже навчив сiчовикiв марширувати з пiснею, та перейшов до виготовлення i стрiльби з козацьких лукiв. Потiм в травнi почались заняття iх самостраховки при падiннях та найпростiшi прийоми самозахисту, стрiльби з пневмогвинтiвки. Паралельно видавав для вивчення лiтературу про козакiв Б.Лепкого, В.Будзиновського, О.Пахучого читав всiй групi по 20-30 хвилин i Яворницького та iнших. Найбiльше захопився лiтературою Олег Молоквас, хлопець перечитав мабуть все що в мене було, а це значить, прочитав бiльше вiд мене.
   В травнi "Молода Сiч" почала готуватись до районного фестивалю дитячої творчостi: з допомогою вчителiв музики i математики, якi i мене ще вчили, ми репетирували козацькi пiснi, та шили форму на свято. Взагалi велику роль зiграли в сприяннi розвитку "Молодої сiчi", як сама директор школи - Тетяна Олександрiвна, так i класний керiвник - Валентина Анатолiївна. I самий такий показовий момент був тодi, коли все для форми козачат вiднайшли : червону матерiю на шаровари, та китицi, емблему та унiформу, а от на справжнi козацькi шапки хутра не було. Нас врятувала Лiдiя Анатолiївна - в клас де сiчовики готували форму для параду, вона заходить (у травнi мiсяцi !) в цегейковiй шубi. Пiсля короткого здивування прийшло почуття трiумфу - так! У наших козачат будуть справжнi козацькi шапки! Лiдiя Анатолiївна пожертвувала для сiчовикiв свою шубу. Гарнi вийшли шапки - нашi козачата виглядали на парадi i на посвятi в джури ефектно i по-українськи !
   Я взагалi намагався завжди, в життi, службi, i в "Молодiй Сiчi" творити з максимальним вiдчуттям реальностi i мiнiмум формалiзму. I вiрив, що життя може стати схожим на ту фантазiю, яку ми собi уявимо, проте бiльшiсть людей, наших людей, надто заклопотанi , щоб змiнювати i змiнюватись. "Треба лiс валити, нiколи вдосконалювати" - вiдповiли лiсоруби на пропозицiю зупинитись та нагострити сокири. Зараз я думаю, що їм не треба заважати; такi люди завжди були, i в козацькi часи i зараз - просто "нашi люди", але потрiбнi i козаки. I вони є, - просто деякi з них ще цього не знають...
  
  
   БАЙРАЧАНСЬКА СIЧ
  
  
  
   ВИГIНСЬКА СIЧ
  
  
   Я, Бiленко Валентин Юлiанович, народився в мiстi Бiлгородi-Днiстровському Одеської областi 02.08.1936 року в родинi дрiбних пiдприємцiв.
   Батько - Бiленко Юлiан Степанович мав свою перукарню, де працював з моєю матiр'ю Бiленко Валентиною Семенiвною. Освiта в них була початкова, як на цей час.
   Батько в 1941 роцi пiшов на вiйну, де i загинув. Я виховувався пiд впливом моєї матiр'ї i бабусь. Ще в дитинствi я знав про те, що прадiд мiй з маминого боку був козаком Задунайської Сiчi. Коли з-за Дунаю повернувся на Україну, отримав 12 десятин землi i оселився в селi Байрамча. Помер вiн в грозу вiд удару блискавки, коли ховався в куренi на 102 роцi життя.
   Бабуся i мама багато розповiдали про їхнє подружнє життя, спiвали пiсень, розповiдали вiршi Т. Шевченка (як я зрозумiв пiзнiше).
   Бабка казала, що в байрамчанськiй церквi знаходились козацькi клейноди: бунчук, прапор, але не могла пригадати, де вони дiлись. Я мрiяв, коли виросту, буду шукати i обов'язково знайду цi клейноди, або хоча їхнiй слiд.
   Дiд мiй був волосним писарем, набрався революцiйних iдей i в 1918 роцi, взявши трьох своїх синiв саме перед приходом румунiв, поїхав в Україну робити революцiю. Бачив я його одного разу, коли вiн повернувся майже слiпий у 1940 роцi з радянськими вiйськами. Прожив недовго, з початком вiйни виїхав i десь загинув.
   В 1954 роцi я закiнчив СШ N1 м. Бiлгорода-Днiстровського.
   В шкiльний перiод я бiльше спiлкувався з другою частиною своєї родини - батьковою. Знав, що дiда мого називали "хохлом", але не розумiв чому, до поки вiн не сказав, що вони козацького роду i приїхали сюди з України.
   В 1955 роцi я пiшов служити до вiйська i попав у повiтрянодесантнi вiйська. В 1958 роцi прямо з армiї поступив до Псковського педагогiчного iнституту на iсторико-фiлологiчний факультет. I не мрiяв жити десь поза своєї Батькiвщини, тому в 1961 роцi повернувся до м. Бiлгорода-Днiстровського i почав педагогiчну дiяльнiсть в школах району i мiста (Шабо, Бiленьке, Вигiн, НСШ N5, СШ N11, СШ N4).
   В 1993 роцi був призначений директором Вигiнської школи. В цей час саме почалося вiдродження українського козацтва. Для мене як українця, вчителя, директора школи стало ясно, що необхiдно створювати дитячу органiзацiю. I головне, щоб це була патрiотична органiзацiя, в якiй головним питанням було виховання патрiотичної молодi. В цей перехiдний час нашої iсторiї тiльки патрiотична дитяча органiзацiя може i повинна заволодiти серцями i душами нашої молодi.
   За допомогою талановитого отамана Леонiда Городецького та iнших козакiв-однодумцiв у Вигiнськiй школi в 1997 роцi було створено Кiш джур з учнiв 4-9 класiв - 69 чоловiк. Разом iз мною працював з джурами вчитель фiзичної культури моєї школи Берлiзов А.М.
   В 1999 роцi я вийшов на пенсiю, але через рiк пiшов знов працювати до ЗОШ N4 м. Бiлгорода-Днiстровського.
   В 2004 роцi через далеких родичiв дiзнався про свою тiтку, що живе в м. Києвi, яку я не бачив 50 рокiв. Про неї можна було б не говорити, та саме вiд неї я дiзнався, що мiй прадiд з батькового боку був родом з Полтавської губернiї Кременчугського уїзду с. Вiльне (це мiсце зараз вкрите водою водосховища). Пiсля розвалу Запорозької Сiчi мої предки Бiленко Артем з родиною приїхали до Новоросiйського краю i оселилися в рiзних мiсцях: Бiлгород-Днiстровський, Одеса, Київ. Доля розкидала родину. Але залишилася пам'ять, що i сприяло моєму бажанню вступити змолоду до лав козацьких i тягнути за собою молодь.
  
  
   АДАМIВСЬКА СIЧ
  
  
  
   ТУЗЛИ
  
  
  
   ТУРЛАЦЬКА СIЧ
  
  
  
  
   ПЕДАГОГИ КОЗАЦТВА
  
  
   ЛЯШКЕВИЧ
  
   ОЛIЙНИК
  
   РОЗДАЙБIДА
  
   ТИМОФЄЄВА
  
   ЧЕШЕНКО
  
  
  
  
  
  
   ХУДОЖНI КОЛЕКТИВИ
  
   ВЕСЕЛКА
  
   Нiкiруй Михайло Iванович.
   Народився...
   Закiнчивши десятирiчку, пiшов працювати в Тернопiльське обласне вiддiлення будiвництва та архiтектури. Через два роки поступив до педучилища на музичне вiддiлення. Закiнчив з вiдзнакою, поїхав за направленням працювати в Путивль Сумської областi. Працював в педучилищi i в музичнiй школi, вiв ансамбль скрипалiв, а в Будинку культури - хор з ансамблем. Займали першi мiсця на мiських олiмпiадах. Потiм продовжив своє навчання в Київському унiверситетi заочно. Почувши про Бiлгород-Днiстровський, про море, виноградники, пiсеннi багатства краю, що зiбрав речi, все покинув i переїхав до мiста. Йому тодi було 24 роки.
  
   Викладає в педучилищi...
   Дружина - Валентина Афанасiївна, його постiйна помiчниця. Дiти - донька - Зоряна та син Богдан, також продовжують дiло свого батька i закоханi у музику i пiсню.
   Спокiйне обличчя Михайла Iвановича, доброзичливi, трохи з лукавинкою очi нерiдко освiтлюються посмiшкою, яка ховається в його козацьких вусах. Гумор - одна з вiдмiнних якостей його характеру. В цiй людинi головним є стiйкий i глибокий iнтерес до всього у життi. Це притягує до нього i молодь, i людей старшого вiку. Михайло Iванович багато рокiв працює, не пiдганяючи вдачу. Тому що вiн не зупиняється на досягнутому, а постiйно шукає новi форми здiйснення своїх замислiв, знаходить i знову шукає. Як справжнiй професiонал, вiн завжди в творчих пошуках.
  
  
  
  
   ДУХОВИЙ ОРКЕСТР
   Радченко Степан Федорович народився в селi Безименка Тузлiвського району Одеської областi в козацькiй родинi - 29.12.1941 року.
   Батько - Радченко Федiр Петрович, 1915 року народження - коваль, учасник вiйни (кавалерист).
   Мати - Марiя Сергiївна, 1918 року народження - домогосподарка.
   У 1950 роцi переїхали до мiста Бiлгорода-Днiстровського; Степан закiнчив Переможненську школу (1960), далi - служба в армiї (1962-1965) - Забайкальє, керував духовим оркестром, грав на трубi.
   Пiсля армiї закiнчив Одеське музичне училище по класу баяна (1970), далi працював в музичних школах мiста Бiлгород-Днiстровського, села Старокозачого, керував оркестрами в селах Красна Коса, Козацьке.
   З 1985 року працює в мiстi Бiлгородi-Днiстровському кульпрацiвником, керiвником оркестру, баянiстом народного хору, керiвником духового оркестру при фольклорному центрi.
   Жiнка - Любов Дмитрiвна(1945 року народження) - викладач iноземної мови.
   Сини - Сергiй, Володимир (вiйськовий музикант, служив в Боснiї, Африцi).
   Степан Федорович разом iз Лiсовим Анатолiєм створив козацький духовий оркестр й був його керiвником (з 1996 року). Оркестр обслуговував козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи...
  
  
  
   ХОР ЗОРИЛО
  
   Радченко Степан Федорович народився в селi Безименка Тузлiвського району Одеської областi в козацькiй родинi - 29.12.1941 року.
   Батько - Радченко Федiр Петрович, 1915 року народження - коваль, учасник вiйни (кавалерист).
   Мати - Марiя Сергiївна, 1918 року народження - домогосподарка.
   У 1950 роцi переїхали до мiста Бiлгорода-Днiстровського; Степан закiнчив Переможненську школу (1960), далi - служба в армiї (1962-1965) - Забайкальє, керував духовим оркестром, грав на трубi.
   Пiсля армiї закiнчив Одеське музичне училище по класу баяна (1970), далi працював в музичних школах мiста Бiлгород-Днiстровського, села Старокозачого, керував оркестрами в селах Красна Коса, Козацьке.
   З 1985 року працює в мiстi Бiлгородi-Днiстровському кульпрацiвником, керiвником оркестру, баянiстом народного хору, керiвником духового оркестру при фольклорному центрi.
   Жiнка - Любов Дмитрiвна(1945 року народження) - викладач iноземної мови.
   Сини - Сергiй, Володимир (вiйськовий музикант, служив в Боснiї, Африцi).
   Степан Федорович разом iз Лiсовим Анатолiєм створив козацький духовий оркестр й був його керiвником (з 1996 року). Оркестр обслуговував козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи...
  
  
   ГРОНО
  
   Я, Богдан Михайлович Нiкiруй народився в 1971 роцi 13 червня в мiстi Бiлгородi-Днiстровському в сiм'ї вчителiв.
   Батьки працюють на музичному вiддiленнi Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища, тому наша сiм'я тiсно пов'язана з музикою, концертами, виступами, поїздками. З дитинства, скiльки себе пам'ятаю, був оточений народною пiснею, українським костюмом, нацiональними iнструментами, тим збудженим настроєм вiд незвичної атмосфери творчостi. Частi поїздки, концерти, репетицiї вплинули на подальше формування мого свiтосприйняття.
   В 1986 роцi закiнчив 8 класiв загальної середньої школи N 1 в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. В 1990 роцi закiнчив Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
   Зi школи найсильнiшi спогади - це вулички та квартали старого мiста, по яким ходив до свого класу. Предмети, якi подобались найбiльше - це iсторiя та лiтература.
   В педучилищi - яскравим враженням є постать директора С.Б.Балана, на жаль, якого вже нема. Завжди суворий й вимогливий, був розумною i вiдповiдальною людиною, органiзатором, керiвником.
   Пiсля складання державних iспитiв та отримання диплому пiшов працювати у СШ N2 вчителем музики. Емоцiйно робота подобалась, але хотiлось бiльшої реалiзацiї i свободи дiяльностi.
   Початок 90-х рокiв - бурний розвиток iндивiдуального пiдприємництва та кооперацiї. З головою поринувши в море купiвельно-торгiвельних вiдносин, ледве не захлинувшись, не бачачи перспективи, а саме головне, порядностi людей, став перед вибором. Результат один - продовження сiмейної педагогiчної династiї, можливiсть не дати загубитися в життєвому океанi пiдростаючому поколiнню.
   Дуже багато пишуть, розказують, пiдказують, диктують з теле та радiопередач, з мiнiстерств та вiдомств про проблеми виховання та шляхи їх вирiшення. Як те робити, та хто буде робити, й що це таке. А все дуже просто. Традицiї, мова, звичаї, українська наша пiсня, колорит, iсторiя українського народу. Багатство незрiвняне наших предкiв. Не дати цьому зникнути, не пройти мимо цього. Простi, а водночас складнi речi. Знищенi часом, природними катаклiзмами свiдки iсторичних змагань народу, вимирання сiл, фiзiологiчний вiдхiд носiїв народного живого епосу, самоiдентифiкацiї. Злочини полiтичних систем, якi в рiзнi iсторичнi перiоди виходили на арену Української держави. Але зараз, в наш час, дивлячись по нашому Одеському регiону, м'яко кажучи, мало робиться, аби зберегти те, що не втрачене, або ще гiрше, руйнується свiдомо ради сьогоднiшнього меркантильного рефлексу (Олександрiвськi казарми). Людська байдужiсть, снобiзм та лицемiрство переповнюють спiльноту, люди отруєнi тваринним iнстинктом споживання.
   Я з моїм другом Iларiоном Лебедєвим ходимо час вiд часу до ЗОШ N2 i проводимо на класних годинах просвiтницькi бесiди з грою на музичних iнструментах, спiвом, розповiдями з артистичного життя, iсторiй про видатних людей i коли заходиш в 7-9 класи й бачиш склянi очi у молодих людей, їх апатiю, низький освiтнiй рiвень, все в серединi опускається, бо тi духовнi зерна не знають, чи знайдуть вони тут пiдходящий грунт. Але треба цим займатися. Бо втрачаємо майбутнє, нацiю, громадян. Ми незадоволенi нашим життям, так оце все, що навкруги, це все в наших душах. Кожному треба починати з себе. Треба перейти вiд постсовєтського синдрому мислення й буття. На дворi ХХI столiття! 1. Нiхто нiкому нiчого не дасть! 2. Працюй, домагайся, старайся, все маєш зробити сам! 3. Якого ти роду. Поважай країну, батькiв; предкiв знай, вчи! 4. Забудь принцип "моя хата с краю"; будь iнiцiативним-активним громадянином!
  
  
   СТАРОКОЗАЦЬКИЙ ХОР
  
  

ДОДАТКИ. ЛIДЕРИ КОЗАЦТВА БIЛГОРОД-ДНIСТРОВЩИНИ.

  
  

СЛЄПУХIН МИКОЛА ОЛЕКСIЙОВИЧ

  
   Слєпухiн Микола Олексiйович народився 12 грудня 1925 року в станицi Бiлореченськiй Краснодарського краю в родинi робiтника. Нацiональнiсть - росiянин.
   Батько - Слєпухiн Олексiй Фiларетович, 1901 року народження, уродженець Сталiнградської областi Iловлiнського району. До Жовтневої революцiї - селянин. Учасник Громадянської вiйни. Пiсля вiйни - робiтник, службовець. Загинув пiд час Великої Вiтчизняної вiйни.
   Мати - Слєпухiна Павлина Iванiвна, 1905 року народження. Уродженка станицi Бiлореченської Краснодарського краю, з селян. Мешкає там ж.
   Сестра - Слєпухiна Юлiя Олексiївна, 1929 року народження, мешкає в станицi Бiлореченськiй.
   Микола Олексiйович до призиву до Червоної Армiї навчався в станицi Бiлореченськiй в школi N68, де закiнчив 10 класiв в 1941 роцi.
   29 червня 1941 року по призову Радянського уряду "Козаки Дону та Кубанi - на захист Батькiвщини!" - добровiльно вступив в Червону Армiю, де проходив службу.
   З 29 червня 1941 року по вересень 1941 року в 193 кавалерiйському полку 72 кавалерiйської дивiзiї на посадi червоноармiйця-шабельника.
   З вересня 1941 року по червень 1942 року в 7 та 8 бригадах морської пiхоти окремої Приморської армiї в Севастопольському оборонному районi в званнi головного старшини на посадi заступника командира взводу.
   З червня 1942 року по грудень 1942 року в протитанковому дивiзiонi 4 Кубанського Козацького кавалерiйського корпусу на посадi командира огневого взводу.
   З грудня 1942 року по лютий 1943 року на курсах перепiдготовки молодшого начскладу в мiстi Кiровабадi.
   З лютого 1943 року по березень 1943 року в 59 кавалерiйськiй дивiзiї командиром взводу розвiдки.
   З березня 1943 року по сiчень 1944 року в 45 кавалерiйському полку 12 кавалерiйської козацької дивiзiї 5 Донського кавалерiйського козацького корпусу.
   З лютого по березень 1944 року на лiкуваннi у зв'язку iз пораненням в вiйськовому шпиталю N5586 в мiстi Чкаловi.
   З березня по червень 1944 року в 42 полку 10 козацької кавалерiйської дивiзiї 4 гвардiйського козацького кавалерiйського корпусу на посадi командира взводу 76-мм гармат.
   З червня 1944 року по травень 1945 року в 45 кавалерiйському полку 12 кавалерiйської дивiзiї 5 Донського кавалерiйського корпусу на посадi командира огневого взводу 76-мм гармат.
   Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року.
   З липня 1945 року по серпень 1946 року - курсант Одеського пiхотного училища iм. К.Є.Ворошилова.
   З вересня 1946 року по червень 1948 року - командир взводу 46 окремої мiсцевої стрiлецької роти спецiального призначення по боротьбi з бандитизмом Одеського вiйськового округу.
   З червня 1948 року по червень 1953 року - командир стрiлецького, комендантського взводiв, стрiлецької роти 21 стрiлецького полку 180 стрiлецької дивiзiї.
   З червня 1953 року по червень 1954 року - командир штабної роти 180 стрiлецької дивiзiї.
   З червня 1954 року по жовтень 1955 року - командир комендантської роти 180 стрiлецької дивiзiї.
   З жовтня 1955 року по травень 1957 року - заступник командира стрiлецького батальйону 21 стрiлецького полку 14 стрiлецької дивiзiї.
   З травня 1957 року по червень 1959 року - заступник командира мотострiлкового батальйону 325 мотострiлецького полку 88 мотострiлецької дивiзiї.
   Приймав участь в бойових дiях на фронтах Великої Вiтчизняної вiйни у складi Пiвнiчно-Кавказського, Пiвденно-Захiдного, Степового, 2,3,4 Українських фронтiв.
   В полонi та окруженнях не був.
   Поранення: 2 тяжких, 4 легких.
   В 1947 роцi вступив в брак з громадянкою Слєпухiною (Шелковенко) Нiною Григорiвною, свiдоцтво про одруження N59998 вiд 26.02.1947 року. Дружина - 1929 року народження, уродженка Смiлянського району Київської областi. Маю двох дiтей - Свiтлану та Людмилу 1948 року народження.
   Маю урядовi нагороди: ордена "Вiтчизняної вiйни II ступеню", "Червоної зiрки"; медалi "За звитягу" - 2 шт., "За бойовi заслуги", "За оборону Севастополя", "За оборону Кавказу", "За взяття Будапешту", "За взяття Берлiну", "За визволення Праги", "За перемогу над Германiєю", "30 рокiв Радянської Армiї i ВМФ", "40 рокiв Радянської Армiї i ВМФ".
   Член Комунiстичної партiї Радянського Союзу з 1955 року, партiйний квиток N04960995.
   В перiод з 1960 року до 1973 року служив в Бiлгород-Днiстровському гарнiзонi вiйськовим комендантом гарнiзону, заступником командира полку з тилу, командиром полку.
   В званнi полковника в 1973 роцi звiльнився з лав Збройних Сил СРСР у зв'язку iз звiльненням в запас.
   Далi продовжував свою трудову дiяльнiсть в системi Громадянської оборони СРСР.
   Проводив велику Вiйськово-патрiотичну роботу, виступав в дитячих садках, школах, трудових колективах iз споминами про Велику Вiтчизняну вiйну. Тривалий час був головою Ради ветеранiв 180 Київської Червонопрапорної гвардiйської дивiзiї. Органiзовував зустрiчi ветеранiв до пам'ятних дат в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Багато робив для вiдродження козацтва в регiонi, був обраний Отаманом.
   Створив особистий музей "Армiя. Вiйна. Перемога".
   Помер 10 жовтня 1998 року.
  
  

КОРНЄВ ЮРIЙ МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Корнєв Юрiй Миколайович народився 12.12.1952 року в станицi Россошь Воронiжської областi.
   Батько - Корнєв Микола Миколайович (1925), залiзничник-машинiст, мати - Малородова Лiдiя Сергiївна (1929), секретар-машинiстка держорганiзацiї.
   Переїхали до Молдови (мiсто Бендери), де закiнчив 8 класiв, потiм технiкум Базового господарства.
   З 1970 по 1976 роки навчався в Кам'янець-Подiльському вищому вiйськовому iнженерному училищу, пiсля закiнчення якого проходив службу взводним батальйону по знаходженню та знищенню ядерних фугасiв (ВРУЯФ) в селi Малi Кандури (Грузiя) на кордонi iз Туреччиною.
   В 1981 роцi - переїзд в Ахалкалаки (Грузiя), потiм в Кутаїсi (штаб округу), потiм дивiзiя (ротний), отримав чергове звання й - начальник штабу батальйону.
   У 1989 роцi - учасник лiквiдацiї наслiдкiв землетрусу у Спитацi. Особисто розмiнував бiльше 5 тис. деформованих снарядiв, за що дають Героя Радянського Союзу (за положенням про Зiрку Героя). Там розробив нову технологiю взриву напiврозрушених багатоповерхових будiвель (при цьому взривi будiвлi - як би складуються).
   З 1990 року - Польща (один рiк); далi виводять радянськi вiйська пiд Калiнiнград.
   1991 рiк - штаб Одеського вiйськового округу.
   З листопаду 1991 року - Бiлгород-Днiстровський гарнiзон. Звiльнено за вступ до козацтва у кiнцi 1994-початку 1995 року у званнi пiдполковник, на посадi командира полку.
   Дружина - Ольга Миколаївна, доньки - Олена (1978), Ольга (1979).
   Пiсля звiльнення з лав Армiї України переїхав до Росiї у Россошь, потiм до Воронiжа.
   Брав активну участь у розробцi основних документiв Земляцтва Заднiстров'я - "Iдеологiя козацтва", "Стратегiя козацтва" (товариш Отамана - це начальник штабу козацької органiзацiї).
   Ю.М.Корнєв багато уваги придiляв питанню пiдбору кадрiв для роботи з козаками. "...Необхiдно вiдмiтити, що провiдниками й розповсюджувачами козацької iдеологiї можуть бути козаки, добре освiченi, iз високим iнтелектом, якi вiдданi справi вiдродження козацтва, а не випадковi люди iз низьким освiтнiм рiвнем. Але, на жаль, оглядаючись на моду i не дивлячись на сутнiсть розвитку козацької iдеологiї з її високими принципами у справi становлення козацтва та виконання перспективних планiв життєдiяльностi козацької громади, з'явилися заступники отаманiв з iдеологiї, якi досить смутно уявляють свої обов'язки та в силу свого рiвня знань не можуть бути корисними у цiй важливiй для сучасного козацтва сферi.
   Вiдсутнiсть чiткої, хоча б коротко сформульованої козацької iдеологiї, свого добре налагодженого пропагандистського апарату, своїй преси дає можливiсть анти козацьким силам на всiх рiвнях в рiзних виданнях, в правоохоронних органах та владних структурах вести скажену атаку на козацтво, використовуючи найменшi негативнi явища та факти, що проявляються в козацькому русi."
  
  

ДЕОРДИЦЯ IВАН МАТВIЙОВИЧ

Вiн мрiяв про Козацьку республiку i щасливе майбутнє України

  
   З Iваном Матвiйовичем я був знайомий рокiв двадцять, коли вiн був головою колгоспу в Монашах, головним агрономом в Козацькому, а пiсля оселився у Бiлгородi-Днiстровському на вулицi Вiльнiй недалеко вiд мене. Кремезний, чорновусий з чорною чуприною i великими чорними очима вiн чимось нагадував Тараса Бульбу, яким я уявляв славетного запорiзького полковника ще з дитинства, коли вперше прочитав про нього у Гоголя. Я часто влiтку завiтав до його подвiр'я, де було так затишно i приємно посидiти пiд яблунями та грушами, якi дарували прохолоду навiть у самi спекотнi днi.
   Iван Матвiйович був визнаним винахiдником i патрiотом. Iнженер-механiк i агроном за фахом, вiн був постiйно у творчому пошуку: розробляв сошники нової конструкцiї, якi б забезпечили врожайнiсть зернових пiд сто центнерiв з гектара, дивовижнi гранули для нашої посушливої зони землеробства на базi цеолiту та вермiкулiту. Заоранi в грунт, цi гранули протягом десяти рокiв забезпечували б рослини вологою з повiтря. Iлфiнг, який лiкує i рятує вiд шкiдникiв рослини, долає рак у людей, загоює рани та виразки i знаходить ще багато iнших застосувань. Виноградники нового типу, що даватимуть 500 центнерiв ягiд з гектару. Важко перелiчити всi винаходи i пропозицiї цiєї щедро обдарованої природою людини, але прикро, що вона випередила час i вони не знаходили анi порозумiння, анi пiдтримки у можновладцiв. Нашi з ним сумiснi поїздки до Києва закiнчувалися нiчим i це сильно ображало його. Починалася перебудова, можновладцi та чиновники дбали лише про те, як обiкрасти народ, привласнити нацiональнi багатства i нiякi пропозицiї нiкого не цiкавили. Лише учнi мiсцевого лiцею купчилися бiля дiда Деордицi i за його технологiями цi мiськi хлопчики та дiвчатка, якi вперше заходилися поратися на учбових дiлянках, одержували небаченi врожаї сориту, кукурудзи, сої...
   Нащадок запорiзьких козакiв славетного козацького роду Пiдвисицьких, Iван Матвiйович був палким патрiотом своєї землi, самовiддано любив її i хотiв бачити свiй талановитий, роботящий i волелюбний народ вiльним, заможним i шанованим в усьому свiтi. Разом з ним менi пощастило приймати участь у роботi Першого всесвiтнього конгресу українцiв у Києвi, де ми познайомилися з паном Василем Веригою, полiтиком, вченим i письменником з Канади (Торонтський унiверситет), i паном Володимиром Жилою, колишнiм мiнiстром iноземних справ уряду України в екзекилiї, професором Техаського унiверситету, з якими ми пiдтримували дружнi стосунки до останнього часу. Пану Деордицi пощастило зробити подорож до Америки. В Нью-Йорку, на Матхаттенi, у Всесвiтньому торгiвельному центрi його виступ протягом пiвтори години, замiсть вiдведених п'ятнадцяти хвилин слухали сотнi неабияких бiзнесменiв з рiзних країн свiту i нагородили українця гучними оплесками. Вiд дружив i пiдтримував зв'язки з вiдомими винахiдниками i вченими багатьох країн i перш за все України та Росiї...
   Отже, козацтво. Iван Матвiйович добре знав його iсторiю i традицiї. Вiн iз захопленням переказував героїчнi епiзоди визвольної боротьби запорiзьких лицарiв, їздив на Хортицю, де щороку на Зеленi свята збираються козаки з України, Дону, Кубанi. Деордицю завжди зустрiчали тепло i радо. Отаман Петро Заболотний, гетьман Мулява, курiнний отаман Леонiд Хлопков, винахiдник i приятель Деордицi. Не дивно, що його в 1992 роцi було обрано першим отаманом Буджацького Козацького вiйська.
   Iван Матвiйович Деордиця мрiяв про те, що Україна вибере шлях козацької республiки.
   "Ми живемо у жорстокому i пiдступному свiтi. Не треба впадати в iншу крайнiсть i iдеалiзувати так званий "вiльний свiт". Не все, що в нас писалося про соцiалiзм, було правдою, зате все, що писалося про капiталiзм - правда. Там царюють вовчi закони i нiхто в тому свiтi не хоче бачити Україну багатою, мiцною i самостiйною країною. Кому, скажiть, потрiбен сильний конкурент? I уся їхня допомога спрямована на те, щоб утворити з нашої країни сировинний придаток, резервний табiр дешевої робочої сили, тобто зробити компостну яму для Європи, щоб вигiдно експлуатувати нашi унiкальнi чорноземи" - говорив вiн.
   Вiн цiлком виправдано не вiрив заявкам Клiнтона, не вiрив у добрi намiри Сороса, Свiтового банку, мiжнародного валютного фонду, програмам Джеффрi Сакса та iншим "благодiйникам", цiлком виправдано побоюючись, що слiпа вiра їхнiм словам заведе нас у резервацiї, як колись завела американських iндiанцiв.
   "Нам треба будувати свою, козацьку республiку. Країнi потрiбна мiцна влада з суворими законами. Тодi не буде злодiїв, ґвалтiвникiв, вбивць - вони всi розбiжаться в тi країни, де панує таки звана "демократiя". Хлопцi та дiвчата за всi роки навчання у школi повиннi проходити козацький вишкiл, мати добрий фiзичний i духовний гарт, знати три-чотири мови, володiти комп'ютером, козацьким бойовим мистецтвом, керувати автомобiлем, добре знати економiку, iсторiю, валеологiю. З такими громадянами Україна займе гiдне мiсце у свiтовiй спiльнотi. А куди ми пiдемо з злодiями, наркоманами, дистрофiками i неписьменними?" - з бiллю запитував вiн.
   На жаль, до голосу старого козака в Києвi прислухалися так саме, як i до його винаходiв. Отже, маємо те, що маємо...
   Коли Iван Матвiйович Деордиця пiшов вiд нас (29.01.2005), створилася навколо порожнеча, яка гостро вiдчувається зараз i довго ще буде вiдчуватиметься, бо навiть наша щедра українська земля не часто народжує таких могутнiх i яскравих особистостей. Я впевнений, що не сучасник, а нащадки гiдно оцiнять його велич i наслiдки його втрати. Не було i не має пророкiв у своєї Вiтчизни, на жаль...
  
  

БОРИС IВАНОВИЧ УСТИМЕНКО

Козацькому роду - нема переводу!

  
   Про козакiв я чув багато в дитинствi вiд батька та бабцi Полi. Батько народився на Рiвненщинi, часто бував у Дубно, де розгорталися подiї, талановито висвiтленi Миколою Гоголем в його безсмертному творi "Тарас Бульба". Важке враження на все життя винiс батько вiд поїздки у мiсця, де вiдбулася Берестецька битва, i де козацькi кiстки рясно засiяли мокру полiську землю. Вiн сумував, що протягом половини тисячолiття Україна втрачала у битвах своїх найвiдданiших синiв i врештi-решт залишилася бiдною удовицею, яку немає кому гiдно захистити...
   Бабуся Поля з роду Василевських розповiдала, що її чоловiк, тобто мiй дiд по матерi, приїхав молодим хлопцем з Одеси i завiряв, що його дядько начебто був отаманом Усть-Дунайського вiйська, створеного з тих запорiзьких козакiв, якi втекли за Дунай пiсля зруйнування Катериною Сiчi, а згодом повернулися i посiли на бессарабських землях.
   В дитинствi я зачитувався книжками про козакiв i ображався на друзiв, якi вiддавали перевагу мушкетерам Дюма, або лицарям Вальтера Скотта. Але згодом радянська дiйснiсть переконала мене, що козацька ера залишилася в минулому, як i лицарськi часи для країн Захiдної Європи. Козацьке прагнення до вiльного життя спонукало мене вибрати професiю моряка i протягом двадцяти рокiв я блукав по морях та океанах, не розлучаючись з "Тарасом Бульбою" Гоголя та "Енеїдою" Котляревського. Це тепер ми довiдуємося, що троянцi та етруски були вихiдцями з нашої спiльної Вiтчизни - Припонтиди, а тодi я лише вiдчував якусь невиразну тягу та симпатiю до них...
   З початком перебудови багато хто в Українi вiдновив втрачену надiю вiдродити славне козацьке лицарство. У нас в Буд жаку неабиякий чолов'яга, схожий зовнi на Тараса Бульбу, Iван Матвiйович Деордиця, нащадок славного козацького роди Пiдвисицьких, вирiшив заснувати Буджацьке козацьке вiйсько. Разом з ним ми багато разiв їздили до Києва, зустрiчалися з гетьманом Мулявою, отаманом Головатим, бували на козацьких радах, але нiякої допомоги у реалiзацiї своїх задумiв не одержали. Згодом ми переконалися, що у козацтво подалися люди, якi давно мрiяли наситити свої апетити i задовольнити амбiцiї. I чим далi, тим бiльше таких людей зэявлялося в козацьких осередках. Звiдкись вийшли гетьмани i генерали з вусами, як у комишевих котiв, в штанях з лампасами i при шаблюках. Вони гучно гукали "Будьмо!", добре пили горiлку, закликали до єдностi i пiдтримки грiшми, але самi вносили розбрат i нiколи не могли вiдповiсти, куди витрачаються козацькi грошi. Вони охоче їздили за кордон, наносили вiзити українськiй дiаспорi, в яких би далеких країнах вона не перебувала, збирали грошi i подарунки товариства, i задовiльне нi поверталися додому. Згодом всi вони почали гратися в полiтику, обiцяючи допомогу тим полiтичним лiдерам, якi обiцяли їм бiльше платити, не зважаючи на те, що принесе Українi та її народу полiтика цього лiдера.
   Ми зареклися їздити до Києва i прийняли пропозицiю вченого Леонiда Пимоновича Хлопко ва, фундатора Iнтелектуального куреню у складi Низового Вiйська Запорiзького. Туди, в Запорiжжя, ми їздили двiчi на рiк, на Зеленi свята, коли Хортиця плаче за зруйнованою Сiч'ю, i на Покрова, коли збирається козацьке коло. Потiм Верховного отамана Панченка посадили у в'язницю за хабарництво, згодом помер Хлопков i наш iнтерес до Запорiжжя згас.
   Десять рокiв тому мене обрали Генеральним суддею Буджацького козацького вiйська. В той час отаманом у нас обрали князя Аргутинського-Долгорукого. Князь зробив посвяту козацтва у соборi, а потiм вирушив до Словаччини, де осiв в замку неподалiк вiд Братислави. Хтось помазав його на росiйський престол пiд iменем царя Володимира Сьомого, i, як казали, зробив князя Магiстром Мальтiйського ордену у Схiднiй Європi.
   Залишившись без отамана i без печатки, ми обрали отаманом колишнього вiйськового пiдполковника Михайла Скляренка, вихiдця iз Слобожанщини з козацького роду. Скляренко вiдновив статут, замовив нову печатку i Буджацьке козацьке вiйсько продовжує своє iснування.
   Я докладав зусиль, щоб створити осередки в Кiлiйському, Їзаїльському, Тарутинському, Татарбунарському, Арцизському i Саратському районах, але тамтешнi полковники, крiм Саратського Сергiя Iванова, майже нiчого не зробили для вiдродження козацтва.
   Я зрозумiв, що покладати надiю на вiдродження козацької iдеї серед людей старшого вiку справа безперспективна. Може одну людину з тисячi вдасться повернути лицем до козацтва. А iдеї тодi стають матерiальною силою, коли оволодiють масами, як вiрно пiдмiтив класик марксизму. Залишалась остання надiя - молодь, але вона вже уражена гнилою iдеологiєю захiдної демократiї, яка не визнає традицiй, батькiвщини, братства, а лише цiнує грошi, розваги та розпусту.
   Щоб протистояти цьому раковому захворюванню душ нашого юнацтва, я засiв за книгу i цiлих чотири роки працював над нею. "32 румби" - це лоцiя для плавання по океану, iм'я якому - Життя. В неї зiбрано майже п'ять тисяч висловiв самих розумних мислителiв всiх часiв i народiв, викладенi основи здорового способу життя, козацьких традицiй та етикету. Я радий, що моя книга знайшла шлях до багатьох сердець i стала пiдручником навiть для людей старшого вiку.
   Часто буваючи в Миколаївцi-Новоросiйськiй, вiдвiдуючи Адамiвку, де самовiдданою працею великих патрiотiв України виховуються дiти, гiднi своїх славних предкiв, я не втрачаю надiї, що слава козацька не вмре, не поляже. Я вiрю, що прийдуть часи, коли не заклик козацьких сурм пiд українськi прапори i козацькi корогви встануть тисячi справжнiх синiв i дочок України, щоб захистити свою неньку i вiдновити невмирущу славу дiдiв i прадiдiв.
   Слава Українi!
  
  

СКЛЯРЕНКО МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ

  
   Я, Скляренко Михайло Петрович, народився на Покрову 14 жовтня 1934 року в сiм'ї нащадкiв Слободських козакiв у Сумськiй областi Лебединського району село Червонi Луки. У 1652-1653 рр. на Слобожанщинi з українцiв були утворенi Острогозький, Сумський, Харкiвський, Охтирський, Їзюмський козацькi полки. Оскiльки м. Лебедин знаходиться в 40 км. вiд м. Суми, то мої предки були козаками Сумського полку.
   В 1953 роцi я закiнчив навчання в школi i поступив у Челябiнське вiйськове авiацiйне училище дальної авiацiї, яке закiнчив у 1956 роцi. В 1970 роцi закiнчив вiйськову академiю у м. Київi. В 1986 роцi звiльнився з армiї, де прослужив 33 роки. Звiльнився з посади заступника командира полку у вiйськовому званнi пiдполковник.
   Жонатий, маю двох синiв...
   У 1995 роцi у сiчнi мiсяцi я вступив у Буджацьке сiчове козацьке вiйсько, яке було зареєстровано 15 грудня 1994 року Управлiнням юстицiї Одеської областi (Свiдоцтво N58), де займав посаду заступника Сiчового отамана. Це булла та й є до цього часу обласна козацька органiзацiя.
   10 березня 1997 року був створений мiський козацький Кiш, який я очолив. А 22 травня 1998 року за N46 зареєстрований виконавчим комiтетом Бiлгород-Днiстровської мiської Ради шляхом легалiзацiї. 21 сiчня 1999 року мiський козацький Кiш зареєстрований як юридична органiзацiя, свiдоцтво N69.
   Значний внесок у вiдродження козацтва внесли такi козаки: полковник УК - журналiст газети "Одеськi вiстi", Сiчовий та Кошовий судя Устименко Борис Iванович, полковник УК Вiтряк Микола Кiндратович - голова ради старiшин, осавул УК Черв'як Олександр Олександрович, який спочатку займав посаду кошового писаря, полковник УК Бойчев Василь Васильович - обозний Коша та Сiчi, полковник УК Воробйов В'ячеслав Миколайович - сiчовий та кошовий Писар, осавул УК Зуєв Олег Iванович - бунчужний Коша, осавул УК Лiсiцин Iгор Михайлович - курiнний отаман.
   25 липня 1999 року наказом отамана Українського Чорноморського козацтва за N32 я був призначений наказним отаманом Буджацького сiчового козацького вiйська. 14 жовтня 2001 року Верховним отаманом Українського Чорноморського козацтва менi було присвоєно козацьке звання - генерал-хорунжий за активну участь у вiдродженнi Українського козацтва...
  
  

ВIТРЯК МИКОЛА КIНДРАТОВИЧ

  
   Я, Вiтряк Микола Кiндратович, народився 17.03.1930 року в селi Березани Березанського району Київської областi в сiм'ї нащадкiв козакiв.
   Батько - Вiтряк Кiндрат Кузьмич - народився 04.10.1903 р, дiд - Вiтряк Кузьма Михайлович - народився у 1870 роцi, прадiд - Михайло Iванович - народився у 1830 роцi - всi козаки Березанської сотнi Переяславського полку. Пращур Вiтряк Харитон у 1709 роцi був сотником Березанської сотнi, яка брала участь в битвi пiд Полтавою. Сотня вся загинула в складi Переяславського полку пiд ядрами шведiв, оскiльки Переяславський полк був попереду позицiй росiйської армiї Петра I. Пращур був нагороджений медаллю за розгром шведiв пiд Полтавою, окрiм того отримав надiл землi 300 десятин. Мати - Марiя Володимирiвна - козачка - народилася 04.08.1906 року. Дiд по матерi - Глушак Володимир Корнiйович - народження 1874 року - у 1937 роцi розстрiляний як "ворог народу" (теж був козак Березанської сотнi). Дiд його по матерi Роздобудьмо Матвiй загинув пiд Севастополем у 1855 роцi в званнi хорунжого. Його дружина - прабабка Меланiя отримала "пособiє" - 300 карбованцiв золотом та 10 десятин землi.
   Мої батько i мати прожили довге та тяжке життя, обоє померли на 89 роцi життя. Батько як "ворог народу" був у "лагерях" iз 1937 року i в 1956 - його було реабiлiтовано. Сидiв вiн у Воркутинських таборах.
   Я закiнчив 7 класiв Березанської СШ N1 у 1946 роцi i поступив у Київський гiрничий технiкум, який закiнчив у 1950 роцi i по 1954 рiк працював на шахтах Кузбасу (Кемеровська область). У 1954 роцi поступив i в 1957 роцi закiнчив гiрничний факультет Київського полiтехнiчного iнституту. Працював на шахтах Донбасу i у 1965 роцi переїхав на мешкання у Бiлгород-Днiстровський. Жiнка - Дiна Максимiвна - 1937 року народження - козачка (батько її - Єременко Максим Климентович - козак Яблоневської сотнi Смелянського полку на Черкащинi) - пенсiонерка; колишнiй бiолог СШ N2 Бiлгорода-Днiстровського, закiнчила Одеський унiверситет. Маємо двох синiв: Микола - 1957 року народження - лiкар швидкої допомоги, сотник Бiлгород-Днiстровського Кошу; Борис - 1966 року народження - бiолог, у теперiшнiй час - пiдприємець, також сотник Бiлгород-Днiстровського Кошу. Сини брали активну участь у Народному Русi України, були делегатами I та II з'їзду НРУ иа II Конгресу КУН, а також у вiдродженнi козацького руху - були делегатами Великих Рад у Києвi у 1995, 1996, 1997, 1999 роках.
   Я - полковник УК - голова Ради старiйшин Бiлгород-Днiстровського Коша та заступник голови Ради старiйшин крайової органiзацiї УК Одеської областi.
  
  

БОЙЧЕВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Бойчев Василь Васильович народився опiвночi 01.01.1950 року в селi Василiвка Болградського району Iзмаїльської областi.
   Батько - Василь Пилипович, градинар, садiвник-бригадир, був членом РК КПУ, пенсiонер, але й дотепер працює - вирощує персики.
   Мати - Анна Дмитрiвна працювала колгоспницею.
   Василь Васильович закiнчив 8 класiв у 1966 роцi й поступив до Бiлгород-Днiстровського рибопромислового технiкуму, який закiнчив у 1970 роцi.
   Пiсля Бiлгород-Днiстровського РПТ - "п'ять океанiв"... Працював 9 рокiв на рибному промислi; останнi роки працював у ранзi заступника мiнiстра рибної промисловостi...
   За сiмейними обставинами (захворiла дружина) прийшлося залишити флот. Повернувся до Бiлгорода-Днiстровського, працював у мiстi, iз 1991 року - фермер - керiвник селянського фермерського господарства.
   Iз 1992 року у козацтвi - спочатку у Буджацькiй Сiчi, потiм у мiському Кошi. Разом iз князем Пiдгайновим, Устименком, Токаревим, Диордицею, Вiтряком, Павлюком - активно працював над розбудовою козацтва у мiстi та районi. Був i є обозним Сiчi, Кошу.
   У 1994 роцi активний учасник подiй у Буджацькiй Сiчi (приїзд у Бiлгород-Днiстровський Гетьмана Українського козацтва В.Муляви, дискусiя щодо подальшого розвитку Сiчi та iн...).
   Делегат Великих Рад Українського козацтва. Користується авторитетом серед козакiв, фермерiв району, промисловцiв...
   Як непересiчна особа вважає, щро лiдер козацтва повинен передбачувати наслiдки громадської та полiтичної дiяльностi; без такої якостi лiдер - це вже авантюрист, який може завести козацтво у моральну прiрву та iзолювати цей громадський рух вiд широких верств населення. Бойчев В.В. якiстю передбачування був надiлений вiд Бога.
   Василь Васильович - спiвзасновник козацьких кооперативiв "Козацька Застава", "Дозор"...
   Помер навеснi 2004 року пiсля тяжкої хвороби.
  
  

ЗУЄВ ОЛЕГ IВАНОВИЧ

  
   Зуєв Олег Iванович народився в 1951 роцi в мiстi Горлiвка Донецької областi. З 17 до 40 рокiв проходив дiйсну вiйськову службу в Вiйськово-Повiтряних Силах.
   В 1971 роцi закiнчив Василькiвське авiацiйне училище. В 1980 роцi - Вiйськово-повiтряну iнженерну академiю iм. проф. М.Є.Жуковського в Москвi. Має авторськi свiдоцтва на винаходи та iдеї.
   Службу проходив в Київському, Одеському (Буялик), Прикарпатському (Черляни), Московському (ВВIА), Далекосхiдному (Свободний), Пiвнiчно-Кавказському (Моздок), Забайкальському (Джида, Домна) округах, Семипалатинському ядерному полiгонi, Пiвнiчнiй групi вiйськ (Бжег, Кшива) у винищувально-бомбардировочнiй, транспортнiй, стратегiчнiй та розвiдувальнiй авiацiї. Офiцер запасу.
   З 1991 року живе й працює в Бiлгород-Днiстровському районi.
   1993-2000 роки - Бунчужний отаман Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровського Коша.
   1993-1994 роки - разом iз князем Аргутинським-Долгоруким працював над iдеєю вiдродження Буджацької Сiчi. Вiдмовився вiд посади начальника штабу на користь письменника В.Мисюка (1995-1996).
   Кандидат в депутати Верховної Ради 1993-1994, 1997-1998 роки.
   1997-1999 роки - голова Бiлгород-Днiстровської органiзацiї УСДП (українська соцiал-демократична партiя). Помiчник депутата ВР України В.В.Онопенко. З 2003 року - помiчник депутата ВР України Б.М.Губського.
   27.02.2003 року - делегат першого українського Форуму iнтелектуальної елiти України.
   З 2003 року - службовець Управлiння державної служби охорони Дарницького, Оболонського районiв м. Києва. Письменник волею Божою. Козак з роду Росьсолюкiв з р. Рось. Онук Марiї Михайлiвни Климової, якої вже 90 рокiв; мешкає вона у м. Черкаси. Мешкаю у м. Києвi з 1999 року; козак за духом та кров'ю. Патрiот України та Бессарабiї.
   Внучатий племiнник Анатолiя Григоровича Зуєва, капiтан-лейтенанта, який загинув у Баренцове морi при проводцi конвою РQ-16. Подвиг капiтана описано у газетi "Красная звезда" за 1977 рiк.
   Мiй прадiд Михайло Климов загинув пiд Краковом у I Свiтову вiйну. Офiцер-козак.
   Дмитро Зуєв служив опричником при дворi I.Грозного; був боярського роду. Вiдомостi про нього з М.Костомарова в iсторичнiй повiстi "Кудеяр".
   Автор статтi, присвяченої органiзацiї Козацької акцiонерної нафтової компанiї України на о.Змеїному.
   Автор книг: "Загадки Скiфiї", "Астральнi символи України", "Золота душа народу", "Тайни менталiтету слов'ян, або золотий зодiак арiїв", "Нацiональна iдея в Українi". В книзi "Загадки Скифiї" довiв iсторичнi кордони Кiммерiї, Скифiї i, значить, України - за Геродотом. Довiв мiсцезнаходження скарбницi Скифiї - країни Геррос, мiсцезнаходження остова Борисфен, казкової Гiлеї (Лукомор'я за О.Пушкiним).
   В монографiї "Астральнi символи України" довiв трипiльськi витоки астральної таємницi поклонiння сузiр'ю "Пояс Орiона" - Триглава, Тризуба - сьогоднi Малого Герба України.
   В книзi "Тайни менталiтету слов'ян" (Золотий Зодiак арiїв)" довiв до грецький Зодiак Кiммерiї, Скифiї.
   Розкрив таємницю багатьох амулетiв Кiммерiї та Скифiї.
   Довiв iдею виникнення iменi Дана - богинi красоти рiдної природи.
   Довiв (розкрив) таємницю походження бiльш як 30 українським iмен, бiльш як 20 iсторичних культурологiчних назв Днiпра та др. рiчок.
   Розкрив таємницю походження назв Таврiя, Крим - вiд русколанорусичiв (Русланiв).
   Довiв приналежнiсть острова Змiїний, дельти Дунаю та др. до України.
   Довiв iсторичнi етногенетичнi коренi походження Аскольда, Дiра та Рюрика.
   Довiв коренi виникнення козацтва вiд походiв київського князя Олега Вiщого.
   Довiв (розкрив) таємницю Золотого Руна Кiммерiї - довiвши напрямок розвитку астропсихологiї, астросимвологiї та iсторичного прiоритету народу України по вiдношенню до даної тематики.
   Виконав особистий смисловий переклад "Вересової книги". На цiй основi сформулював iдею iсторичних коренiв виникнення та становлення нацiональної iдеї. З 1996 по 2003 роки працював у Києвi над написанням монографiї "Нацiональна iдея в Українi" за завданням Адмiнiстрацiї Президента України та Київського мiського голови О.О.Омельченко.
   Довiв нову дату виникнення мiста Києва як столицi русколан-русичiв у 325 р. до н. е.
   Розкрив таємницю походження Мамаїв та їх iсторичного мiфологiчного героя Мамая. Виходцi з Константинополю, хрестилися в церквi святої Мами та служили в охоронi вiзантiйського iмператора "мамаями".
  
  

МИСЮК ВЛАДИСЛАВ СЕМЕНОВИЧ

11.07.1936 - 10.11.2001

  
   Народився 11 липня 1936 року в мiстi Сiмферополi, в Криму, українець, безпартiйний, освiта вища.
   Батько - кадровий вiйськовий, учасник бойових дiй ВВВ, помер у 1981 роцi.
   Мати - робiтниця, ветеран ВВВ, померла у 1991 роцi.
   Брат - Борис - професiйний письменник-маринист, живе у Владивостоцi.
   Дружина Тетяна Миколаївна, померла у 1995 роцi.
   Донька Людмила, 1964 року народження, живе iз сiм'єю в Росiї, в мiстi Рязань.
   Син Євген, 1973 року народження, робiтник, живе з батьком у мiстi Бiлгородi-Днiстровському.
   В 1954 роцi я (Мисюк В.С.) закiнчив Бiлгород-Днiстровську СШ N51 (тепер N3) й поступив в Московський iнститут iнженерiв залiзничного транспорту, який закiнчив у 1959 роцi й отримав диплом iнженера шляхiв сполучення з експлуатацiї залiзничних шляхiв.
   За час навчання в iнститутi навчався в лiтературному об'єднаннi при Спiлцi радянських письменникiв СРСР. Перший розказ "Поштова марка" було надруковано в газетi "Московський комсомолець". В 1956 роцi за путiвкою ЦК ВЛКСМ у складi ударного студентського загону приймав участь в зборi врожаю на цiлинних землях Алтайського краю, за що нагороджений пам'ятним знаком та Почесною грамотою.
   Пiсля закiнчення iнституту був направлений на роботу в мiсто Кумертау Башкирської АРСР, в погрузочно-транспортне управлiння комбiнату "Башкир вугiлля", де працював за фахом три роки. Спiвробiтничав в мiськiй газетi "Гiрняк". На початку 1962 року повернувся до батькiв в мiсто Бiлгород-Днiстровський. Працював за фахом на Одеськiй залiзницi до липня 1981 року. Був позаштатним кореспондентом московської газети "Гудок", Одеської "Знамя коммунизму" та мiської "Знамя Советов" (сьогоднi "Советское Приднестровье").
   З липня 1981 року по травень 1999 року працював завiдуючим вiддiлом мiської Бiлгород-Днiстровської газети "Советское Приднестровье" та був позаштатним спiвробiтником республiканських газет "Магистраль" та "Риночная площадь", Одеської обласної "Одесские известия" та "Юг". В 1982 роцi мене прийнято в члени Союзу журналiстiв України. В 1985 роцi нагороджений медаллю "Ветеран труда".
   В 1982 роцi мене було удостоєно Всесоюзного диплому за розказ "Циклон", який зайняв третє мiсце на Всесоюзному конкурсi, проведеному Спiлкою письменникiв СРСР та Мiнiстерством шляхiв сполучення. Цей розказ увiйшов до лiтературної збiрки "Зелений свет", яка вийшла з друку в 1987 роцi в московському видавництвi "Профиздат". В 1987 роцi в молдавському республiканському журналi "Кодри" опублiковано розказ "Поет и кучер" - молдавська легенда про О.С.Пушкiна. В 1988 роцi у Всесоюзному журналi "Вопроси литератури" опублiкована стаття "Публикола. Заметка к биографии Пушкина".
   В 1991 роцi вийшла з друку перша самостiйна книга письменника - роман-ессе "Загадка Белого города". Пiсля цього книги В.С.Мисюка стали виходити регулярно. В 1993 роцi вийшли повiсть "Тень Овидия. Пушкин в Аккермане" и збiрка "Легенди Бессарабки", в 1994 роцi - iсторична повiсть "Месть летописца" та вiршований переклад "Евангелие от Иоанна" з Нового Завiту, в 1995 роцi - збiрка iсторичних новел "Его величество случай", в 1996 роцi роман "Сказки Вещего Бояна(мифи древних славян)", в 1997 роцi збiрка бiографiй "Сто гостей Белого города", повiсть про Болгарську церкву "Судьба храма", в 1998 роцi збiрка вiршiв "Сиреневий туман".
   В 1999 роцi роман "Загадка Белого города" видано другим виданням; в Москвi другим виданням вийшов роман "Сказки Вещего Бояна".
   В груднi 1998 роцi в Москвi мене було прийнято в члени Спiлки росiйських письменникiв. В 1999 роцi, як кращий журналiст мiста, нагороджений Почесною грамотою Одеської облдержадмiнiстрацiї. В тому ж роцi нагороджений спецiальною грамотою Мiжнародної спiлки пушкiнiстiв в США за поему "Пушкин", яка взяла участь в Мiжнародному ювiлейному конкурсi на честь 200-рiччя з дня народження Пушкiна. В березнi 2000 року перемiг в конкурсi й став автором гiмна с.м.т. Затоки.
   Засновник (разом iз князем Аргутинським-Долгоруким В., Устименком Б., Деордицею I., Токаревим А., Скляренком М., Бойчевим В., Дмитренком В., Кучером В., Харчуком Ю - БСКВ - Буджацького Сiчового козацького вiйська.
  
  
  
  
  

КНЯЗЬ АРГУТИНСЬКИЙ-ДОЛГОРУКИЙ ВОЛОДИМИР ВЛАДИСЛАВОВИЧ

23.10.1948 - 28.07.2004

  
   Народився Князь 23 жовтня 1948 року в Одесi, але все своє дошкiльне дитинство провiв в селi Будаки (Приморське) Бiлгород-Днiстровського району (батьки ховали маленького Князя вiд довгих язикiв та цiкавих очей). Маленький хлопчик рiс як всi сiльськi дiти: цiлий день пропадав на Будакському лиманi або в степу. На фортепiано та вiолончелi вiн пробував грати з чотирьох рокiв.
   В 1956 роцi поступив в Одесi в школу Столярського по класу вiолончелi до педагога П.П.Бедусенко. З 1959 по 1963 рiк навчався в Центральнiй музичнiй школi при московськiй консерваторiї в класi у професора С.М.Кнушевицького. Пiсля смертi професора повернувся до школи Столярського в Одесi (клас Ю.Я.Жадана).
   В 1967 роцi його було прийнято в Київську консерваторiю без екзаменiв й без закiнчення школи Столярського. Далi Князь перевiвся до Одеської консерваторiї, де разом iз навчанням працював iлюстратором на кафедрi струнних iнструментiв. Щорiчно намагався перевестися до Московської консерваторiї, але керiвництво Одеської консерваторiї не давало на це згоди. В 1971 роцi за спецiальним дозволом Мiнiстерства культури СРСР перевiвся до Московської консерваторiї (клас професора Г.С.Козолуповой). Пiсля закiнчення Московської консерваторiї (по класу вiолончелi) з 1974 року по 1977 рiк працював солiстом Тульської фiлармонiї. Одночасно заочно навчався в аспiрантурi Московської консерваторiї. З 1977 року - художнiй керiвник, солiст та диригент створеного ним камерного оркестру "Colleqium musikun". Оркестр успiшно гастролював по СРСР, спiвпрацював з видатними спiваками та iнструменталiстами держави. Володимир Владиславович багато займався композицiєю: в 1980 роцi написав "Фiлософський концерт" для камерного оркестру та солiстiв на свої тексти, якi не сподобалися КДБ - князь став "невиїздним".
   В 1982 роцi Володимир Владиславович залишив роботу в оркестрi, бо за границю керiвника (Князя) на гастролi нiколи не випускали, замiсть його завжди їхали запрошенi диригенти...
   Вiд депресiї та обiд спасала широка, надiлена рiзностороннiми талантами натура Князя: писав вiршi, захоплювався живописом, цiкавився медициною та генетикою (багато працював в лабораторiї генетики Казанського медичного iнституту). Створив рееволюцiйну теорiю.
   В 1984-1987 роках був солiстом Одеської фiлармонiї та викладачем Камерного оркестру Одеської консерваторiї.
   В 1988 роцi виїхав з сiм'єю у Францiю, де прожив чотири роки. З поверненням на Батькiвщину розвернув широку громадську дiяльнiсть. В 1991 роцi Великий князь Київський Володимир Долгорукий заснував Дворянське Зiбрання Пiвдня України, урочисте вiдкриття якого вiдбулося 9 липня в Одеському будинку вчених. В 1992 роцi Великого князя Київського Володимира Долгорукого обрано Головою Зiбрання Благородних Зiбрань Росiї (Москва).
   В 1994 роцi Князя обрано отаманом Буджакського Сiчового козацького вiйська. Князь разом з дружиною Великою княгинею Тетяною Довгорукою жив в Бiлгородi-Днiстровському в своєму будинку на вулицi Першотравневiй, володiв готелем-дебаркадером, давав благочиннi концерти (вiн був другою вiолончеллю в свiтовому табелю про ранги пiсля В.Растроповича).
   В 1966 роцi Народним Собором його було проголошено Великим Князем Київським, Головою Дому Рюрика та благословено Православними Патрiархами.
   В 1998 роцi Князя було обрано Великим Магiстром Суверенного мiлiарного та госпiтального ордену Святого Iоанна Iєрусалимського рицарiв Родосу та Мальти екуменiстичного.
   Останнi роки Князь прожив ченцем, вивчаючи релiгiї свiту, працюючи над теорiєю рееволюцiї, записав на компакт-диск шiсть глав "Євангелiя вiд Матфея" (вокал, фортепiаннi iмпровiзацiї), цикл "Колимськi пiснi", декiлька вiолончельних компакт-дискiв, фортепiаннi та вiолончельнi iмпровiзацiї. Творчi доробки Князя: галерея живописних робiт в Словакiї (в родовому замку - 200 полотен), альбом вiршiв та репродукцiй "Остання вiсть Меровiнга" (2003), збiрка вибраних вiршiв "Предвидя неизбежную зарю" (2003), "Беседи и откровения" (теорiя рееволюцiї), "Долгорукие, Долгорукови, Долгорукие - Аргутинские" (iсторична розвiдка), "Магия судьби".
   В 2003 роцi Великий князь Київський Володимир УII Долгорукий повернувся на Україну, де рiк прожив пiд Києвом. Передчуваючи кончину, за десять днiв до смертi повернувся в рiдне для нього мiсце раннього дитинства, в рiдну його серцю та душi Бессарабiю, в село Будаки (Приморське). Вiн логiчно замкнув коло свого життя в приморському селi Будаки, в будинку поряд з церквою на березi любимого їм Чорного моря, де його хрестили немовлям. Помер в день Святого равноапостольського князя Володимира 28 липня 2004 року о 9 годинi ранку. Похований на Байковому кладовищi в Києвi, в родовiй усипальницi. Неподалiк вiд нього лежать Амосов, Лобановський...
   Вiн завжди йшов тiльки своїм, йому одному вiдомим шляхом, нiколи, нiде та нi в чому не шукав легкого успiху, пам'ятаючи мудру заповiдь:
   "13. Заходьте вузькими вороттями, бо широкi вороття та широкий шлях ведуть до загибелi; багато йдуть ними.
   14. Вузькi вороття та вузький шлях ведуть до життя; небагато знаходять їх" (Євангелiє вiд Матфея. УII.).
  
  

ГОРОДЕЦЬКИЙ ЛЕОНIД ГРИГОРОВИЧ

   Паланковим отаманом Бiлгород-Днiстровського козацького паланкового товариства я з 9 березня 1996 року.
   Я народився в фазi чистого водолiя 24.01.1950 року в Старiй Царичанцi, селi, заснованому козаками Полтавського полку з Царичанки, яку спалив Меншиков за те, що гарнiзон розбив його 10-ти тисячний загiн, посланий арештувати Мазепу. Царичанськi козаки пiшли в Бессарабiю пiсля Полтавської поразки Карла ХII. Землю Староцаричанської слободи отримали в 1710 роцi козаки за фiрманом, пiдписаним хаттi-шерiфом Оттоманської iмперiї в довiчне користування. Мiсце для поселення вибрано так, щоб воно служило кордоном мiж Ногайською ордою та Молдовським князiвством.
   В Старiй Царичанцi вiками зберiгався подячний лист Карла ХII до пори, коли в мого дiда по матерi, Iгната Рудаса, румуни не конфiскували 4 вози бiблiотеки. Бiблiотека була завезена з часiв, коли Рудаси, яких в селi називали "царями", приїхали до села з Литви. Це було на самому початку заснування села. Тодi ж Литви повернувся i рiд мого батька, який за твердженням дiда Петра Костянтиновича, походив з княжої гiлки Городецьких. Тих братiв Городецьких, якi керували битвою на Куликовому полi i погромили спершу Мамая, а пiсля поразки останнього, погромили i московiтiв, вiдiбравши у них обози. Пiд Литвою на той час була бiльшiсть руських земель.
   В селi до 1957 року велась лiтописна книга з 1710 року. Батько мiй був свiдок, як уповноважений КДБ вiдiбрав той лiтопис у дiда з призвiщем Шпак.
   Усе моє дитинство було пронизано iсторiєю предкiв. Дiд Петро був видатною людиною в краї, був багатим i водночас став засновником марксистського руху в Бессарабiї. Козакував в росiйському корпусi пiд Версалем, де очолив пiсля лютневої революцiї солдатський ревком. Тiкав звiдти пiсля жовтня через Марокко, Мавританiю, Лiвiю, Тунiс, Єгипет i пiшки через всi Балкани додому в королiвство Румунiю. Сидiв там по тюрмах. Знав те, що не вивiтрилося впродовж столiть з родової пам'ятi. Дитинство своє я провiв з дiдом Петром, був його улюбленцем серед онукiв. Ми робили з соняшникового кореневища лопухову булаву i приймали козацьку посвяту, робили дерев'яними шаблями врочистий вiнок i дiд з лежанки благословляв нашi забави. Нас було 24 двоюрiдних братiв i всi пройшли крiзь тi iгри.
   Пiсля школи в унiверситетi iм. I.Франка у Львовi я прилучився до нацiоналiстичного пiдпiльного руху, зiйшовся в тi часи з ветеранами УПА i священиками, якi контактували з Ватиканом. Мав зустрiчi з Чорноволом, з Тарасом Мигалем. Пiсля того, як був причетний до пiдняття жовто-блакитного прапору на баштi ратушi, повернувся додому, щоб заплутати слiди учасникiв акцiї. Покiйний батько мав досвiд конспiрацiї i мене заховали так, що КДБ втратило нюх. Через генерального директора скло фiрми "Райдуга", сина полковника УПА я попав у Чехословаччину, якраз в 1968 роцi для навчання на курсах РЕВ (СЭВ).
   Я побачив "соцiалiзм з людським обличчям". Трьох мiсяцiв було достатньо, щоб склався свiтогляд на подальше життя. "Комунiстична" облуда майже нiколи менi не тьмарила розум. Я так будував життя, щоб мати повну свободу волi i вибору. Навiть в армiї, де я пробув 20 рокiв, я зумiв закiнчити майже таємно унiверситет, крутився коло генералiтету, знав усю кухню кар'єрного росту сьогоднiшнього вищого командування Росiї, знав як живе i чим дихає мiсцева номенклатура.
   Коли в Києвi зародився Народний Рух, я став одним з засновникiв його в краї. А коли раптом в метро зiштовхнувся з головним отаманом Українського козацтва Євгеном Петренко та Дмитром Сагайдаком, то ця зустрiч воскресила в моїй душi найдорожче з того, що чекало на час "Ч". Дiдова наука, в яку ми грали з братами, стала для мене практикою. Зi мною справу вiдродження козацтва починали батько та сини Вiтряки, Андрiй Берлiзов, Євген Хоменко. Це першi делегати на перших Великих радах козацтва. Багато хто сумнiвався чи вийде у нас пiдняти пласти забуття. Я казав: "Коли ми пiд Богом, i на наших погонах хрести не для бутафорiї, то все залежить вiд нас." Так i сталося. Товариство пасiчникiв стало основою для козацької паланкової органiзацiї. Я вдячний мудростi ветеранiв-пасiчникiв, якi пiдтримали мене i повiрили в козацьку iдею. Георгiй Марин, Дмитро Серцевич, Федiр Панаїт, Iван Денисов з сином Юрiєм, Якiв Греча, Володимири Павловичи Соловєнко та Сидоренко, Василь Чумаченко, Петро Швачка та Iван Вiдман. Я глибоко вдячний Павловi Смаглiю, старокозачанину, нащадку славного роду, за його вiдданiсть нашiй справi. I таких, особливо серед цари чан, було багато. В результатi товариство виросло до пiвтори тисячi козакiв в реєстровому складi громади.
   Постiйнi зради генеральних старшин остудили їх наснагу, але я знаю, що дух їх непохитний. Зараз козацтво розтеклося ручаями вiд великої сили i ця полiтика не випадкова. Немає козацької держави, немає держави народної, а є держава олiгархiв, яким козацтво - кiстка впоперек горла...
   ... В початковiй фазi становлення козацтва в краї росiйськi емiсари з Дону зробили спробу створити тут пiдроздiл Вiйська Донського. Разом з єгерем, нашим козаком Євсеєм Костецьким, я звернувся до начальника контррозвiдки Української армiї Олександра Скипальського i цей антидержавний захiд було лiквiдовано на коренi. Пiсля звiльнення з армiї високопоставлених офiцерiв i командування дивiзiї, українське козацтво стало домiнуючим в Бессарабiї. Афери самозваного "князя" Долгорукого-Ангальта з прiзвищем Пiдгайнов були виведенi на чисту воду гетьманом Мулявою, який жив у мене дома, доки йшла iнспекцiя Генеральної канцелярiї УК. Надважливу роль у цiй справi зiграв Петро Бровко, тодiшнiй генеральний осавул УК. Пiсля розгрому проросiйського козацтва до нас пристав Михайло Скляренко, якому доручили очолити кошове товариство за рiшенням Козацького Круга. Тепер отаман Скляренко взяв пiд своє крило обласну органiзацiю "Буджацьке козацьке вiйсько"...
   В 2000 роцi в областi бiльше десяти козацьких органiзацiй (отамани Л.Безклубий, А.Петько, В.Пуклiч, В.Кривобок, I.Коваль, Г.Загайчук, Б.Сушинський, М.Скляренко, Л.Городецький та iн.). Чи може щось об'єднати цих лiдерiв? Об'єднати може тiльки гетьман України - глава держави - признаний авторитет для всiх козакiв. Хто?
   Сьогоднi це - вакансiя. Дiждемося президентських виборiв, якщо буде вибiр.
   Якi перспективи розвитку вiдродженого козацтва? Перспективи вiдкриваються на шляху. Важливо йти тим шляхом i не збиватися ради хвилинних вигод.
   Йти крiзь терни i без сумнiвiв служити людям в iм'я Добра i Господа, iм'я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але iншої дороги до Правди в козакiв бути не може.
   Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом дiяльностi козацтва, чи результатом iншого Промислу, - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були стороннiми свiдками подiй.
   Щоб не соромно було пiдписатися пiд гаслом: "Слава Богу, що ми козаки!", треба виборювати свої вольностi, разом навалюючись на перепони i тi перепони ламати, а не обходити.
  
  

ХОМЕНКО ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Я, Хоменко Євген Васильович - Нiкiфорович - Григорович - Iллiч.
   Мати - Колiсниченко Марiя Мойсеєвна з Турлак.
   Мешкаю в селi Молога. На старому мiсцi у Григорiя була земля на Молозi (село в Бiлгород-Днiстровському районi) - 5 десятин i в Бикозi (село в Бiлгород-Днiстирорвському районi) не знаю скiльки. Григорiй вiддав в Молозi землю сину Нiкiфору, а дочцi в Бикозi.
   Я закiнчив середню школу (навчався в математичному класi), Бiлгород-Днiстровський сiльськогосподарський технiкум; за фахом - гiдромелiоратор. Був топографом, районним мелiоратором, працював в газацiї хлiбопродуктiв, потiм на Укрзалiзницi 24 роки (пройшов шлях вiд бригадира до пiчника). Пишу вiршi, в основному займаюсь математикою, яку хочу присвятити Українському народу.
  
  

МАЙСТРО АНАТОЛIЙ IВАНОВИЧ

  
   Майстро Анатолiй Iванович народився 27 липня 1955 року у селi Плахтiївка Саратського району Одеської областi в родинi козакiв у п'ятому поколiннi.
   У 1962 роцi пiшов навчатися у Плахтiївську школу N1, яку закiнчив у 1972 роцi.
   Iз 1972 року по 1973 рiк працював монтером шляху ПЧ-4 мiста Бiлгород-Днiстровського, iз жовтня 1973 року по сiчень 1976 року служив у прикордонних вiйськах.
   Iз лютого 1976 року по вересень 1976 року працював монтером шляху ПЧ-4, у вереснi 1976 року його переведено на службу у МВС, де прослужив у Бiлгород-Днiстровському МВ МВС до серпня 1999 року, з 1999 року - пенсiонер МВС.
   В Українському козацтвi з 1997 року. Осавул Бiлгород-Днiстровської паланки, козацьке звання - осавул Українського козацтва.
   Козацькi коренi йдуть по батькiвськiй лiнiї з козакiв Днiпропетровщини, по материнськiй лiнiї - вiд запорожцiв, побратимiв Костянтина Гордiєнка. Прадiд пiд час росiйсько-японської вiйни заслужив 4 Георгiївських хреста, один з них - за спасiння прапору полку.
   Як осавул українського козацтва зарекомендував себе активним та впливовим козаком; був делегатом декiлькох Великих Рад Українського козацтва (у мiстах Києвi, Донецьку), входить до складу Старшинської ради Бiлгород-Днiстровської паланки.
  
  

ЯКИМЕНКО ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ

  
   Якименко Василь Михайлович народився 29 листопада 1955 року в селi Кроти Пирятинського району Полтавської областi в родинi колгоспникiв, українець.
   Iз 1962 року по 1972 рiк навчався у середнiй школi.
   Iз 1972 року по 1973 рiк навчався у ТУ-2 за фахом фрезеровщик (мiсто Лубни Полтавської областi).
   Iз 1973 року по 1974 рiк працював на заводi "Комунар" мiста Лубни.
   Iз 1974 року переїхав на постiйне мiсце мешкання у мiсто Бiлгород-Днiстровський, де з лютого 1974 року по серпень 1975 року працював налагоджувальником на Бiлгород-Днiстровському заводi опорiв.
   Iз серпня 1975 року по квiтень 1975 року працював у ПМК-71 бетонником, монтажником.
   Iз квiтня 1975 року по червень 1981 року служив у Червонознаменному Чорноморському флотi.
   Iз липня 1981 року по вересень 1999 року проходив службу в Органах Внутрiшнiх Справ. У 1982 роцi був прийнятий у члени КПРС, а у 1991 роцi - вибув.
   Iз 15 жовтня 1999 року пенсiонер МВС України.
   Iз квiтня 1998 року - осавул Чорноморського козацтва.
   Як осавул Чорноморського Українського козацтва займає активну державницьку позицiю у старшинськiй радi Бiлгород-Днiстровської козацької паланки, його пропозицiї завжди виваженi та доречнi; вiн користується авторитетом серед козакiв та джур паланки.
  
  

РОСОМАХА ОЛЕКСАНДР IЛЛIЧ

  
   Росомаха Олександр Iллiч народився 24.10.1971 року в селi Шабо Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   Закiнчив Шабську середню школу N1.
   У 1989 роцi його було призвано до лав ВМФ СРСР. На флотi закiнчив школу технiкiв у мiстi Севастополi (1991 рiк) й отримав спецiальнiсть електромеханiка й вiйськове звання мiчман флоту. У цьому званнi Олександра було звiльнено в запас у 1996 роцi.
   Далi працював на рiзних посадах в органiзацiях та установах України.
   У лавах козацтва України з 1996 року. У теперiшнiй час - виконує обов'язки курiнного наказного отамана Шабiвського куреня Українського козацтва (Буджацька Сiч).
   У дiяльностi козацтва завжди займав принципову позицiю щодо ставлення до полiтичних подiй в Українi та Зарубiжжi, особливо пiдтримує демократичнi та економiчнi перетворення, якi направленi на пiдвищення матерiального та морального благополуччя українського народу, його незалежностi.
   Осавул Українського козацтва, має козацькi нагороди.
  
  

ТИМОФЄЄВ ВАЛЕРIЙ ЯКОВИЧ

   Народився Тимофєєв Валерiй Якович у 1952 роцi в родинi сiльських вчителiв. Закiнчив з вiдзнакою середню школу, декiлька вузiв. Перепробував багато професiй. Багатий життєвий досвiд та ґрунтовнi знання допомагають йому ефективно будувати колектив й взаємини в ньому.
   Тимофєєва В.Я. було прийнято у члени Українського козацтва Бiлгород-Днiстровським паланковим колом у березнi 1994 року. За час проходження служби в Українському козацтвi вiн зарекомендував себе з позитивного боку. Багато уваги придiляє розширенню та укрiпленню Українського козацтва.
   З 1993 року, працюючи головою Адамiвської сiльської ради Бiлгород-Днiстровського району, створив та очолив Адамiвський курiнь Українського козацтва, який налiчує понад 200 козакiв; пiдiбрав, навчив та рекомендував на посади станових отаманiв, писарiв та обозних - впливових та достойних козакiв. Надав значну матерiальну допомогу куреню: екiпував козакiв одностроєм та виготовив клейноди - прапор i корогву. В роботi Адамiвського курiня дотримувався основної мети Українського козацтва: забезпечення духовного i матерiального добробуту, морального i духовного здоров'я українського народу, сприяння розбудовi України як суверенної держави, держави самостiйної i незалежної, демократичної i правової, вiдродження української, за своєю суттю - козацької нацiї, прогресивних українських козацьких звичаїв i традицiй, української нацiональної iдеї в її козацькому варiантi, захист полiтичних, економiчних, культурних та iсторичних здобуткiв українського народу, вiдродження, утвердження i розвиток української мови i культури.
   З 1998 роцi, працюючи директором Адамiвської школи Бiлгород-Днiстровського району, створив у школi дитячу Козацьку Республiку, яка налiчує бiльше 120 джур та дан. Екiпував козачат одностроєм, виготовив клейноди: прапор, корогву. До роботи з козачатами залучав вчителiв, батькiв, спецiалiстiв КСГП: дiти вивчали основи Нового Завiту, iсторiю народного козацтва, нацiональнi традицiї та обряди, вiйськову справу, тренувалися у вправах козацької боротьби, набували знань та досвiду з козацьких промислiв, приймали участь у змаганнях спортивних та розумових. Тимофєєв В.Я. у вихованнi козачат дотримувався основної мети сучасної козацької педагогiки - формування в сiм'ї, школi i громадському життi козака-лицаря, палкого патрiота, мужнього громадянина Української держави, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i характером, високою мораллю i духовнiстю.
   Тимофєєв Валерiй Якович за роки роботи на посадi директора школи показав себе грамотним та iнiцiативним фахiвцем-управлiнцем.
   Згiдно з посадовим сертифiкатом на високому рiвнi вирiшував науковi, навчально-методичнi, адмiнiстративнi, фiнансовi, господарськi та iншi питання, що виникали в процесi дiяльностi школи. Органiзовував роботу з створення та забезпечення умов проведення освiтнього процесу вiдповiдно до чинного законодавства.
   Досвiд роботи Адамiвської ЗОШ I-II ст. та її директора щодо створення цiлiсної системи виховної роботи вивчався Бiлгород-Днiстровським районним вiддiлом освiти та Одеським обласним управлiнням освiти протягом 2000-2002 рр. (є публiкацiї про цей досвiд у науково-педагогiчному виданнi "Наша школа" N5-6 2000 р. та N1 2002 р.).
   Педагогiчний колектив на чолi з директором працював над проблемою "Школа козацько-лицарського виховання - гуманiстична основа становлення особистостi (особистiсне зорiєнтоване навчання та виховання у сiльськiй українськiй школi-родинi)". Тимофєєв В.Я. виступав в центральнiй пресi з досвiдом роботи (зокрема статтi у научно-педагогiчних виданнях "Наша школа" N5-6 2000 р., N2 2002 р., "Освiта" N52 2002 р.).
   Тимофєєв В.Я. нагороджений iменним годинником вiд Президента України, козацькими орденами, Грамотами Мiнiстерства освiти та науки України, в 2002 роцi був признаний кращим освiтянином України в номiнацiї "Народе мiй завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання.
   В Адамiвськiй школi розумiють: школа - соцiальний iнститут, але специфiчний: вiн єдиний, який виховуючи учнiв сьогоднi, "працює" на перспективу. У школi зростає й розвивається майбутнє.
   Продуктом творчого пошуку директора-новатора, який очолював яскравий, iнтелiгентний педагогiчний колектив, є iдея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадицiйного навчання i виховання дiтей. Нiщо не повертається в традицiйних формах: час диктує своє. Не всi форми козацької педагогiки вiдповiдають сучасностi. Нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Тому директор i педагогiчний колектив постiйно був в пошуках форм, методiв, прогресивних випереджальних iдей формування творчої особистостi.
   Любов до сiм'ї, роду i нацiї, до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства i волелюбностi та побратимства; дух особистiсної нацiональної самосвiдомостi, гiдностi i честi - весь виховний процес у його багатоаспектному вимiрi ґрунтувався в школi на нацiональному вихованнi й був спрямований на формування у дiтей i молодi свiдомостi, iдей, поглядiв, переконань, iдеалiв, традицiй, звичаїв i вiрувань українського народу як корiнного етносу Української держави.
   Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та пiдтриманий педагогiчним колективом i соцiальним довкiллям - козацьким формуванням Адамiвської сiльської ради, йде корiнням у нацiональний грунт (сiм'я - клас - школа - родина - школа) i кожний педагог черпав звiдти життєдайну силу для розв'язання всiєї низки складних проблем сучасного життя.
   Керуючись змiстом роздiлу "Нацiональне виховання" Державної нацiональної освiтньої програми "Освiта України ХХI столiття", Тимофєєв В.Я. та педколектив допомагали (й допомагають) учням самовизначитися та самореалiзуватися у соцiально-культурному середовищi, вiдповiдати потребам соцiально-економiчного та полiтичного розвитку суспiльства. Як це робиться - описано директором в посiбнику "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання ."
   У 1998 р. Тимофєєва В.Я. було обрано писарем Бiлгород-Днiстровської паланки. За короткий термiн вiн упорядкував документацiю паланки, Реєстр козакiв, Книгу наказiв та надав значну допомогу в молодiжних справах козацтва.
   У 1999 р. його було призначено осавулом по роботi з учнями Заднiстров'я: Валерiй Якович координує дiяльнiсть дiючих Козацьких Республiк та сприяє органiзацiї нових. В роботi з координацiї дотримується основних завдань козацької педагогiки: виховувати мiцних здоров'ям, фiзично загартованих громадян України, стiйких воїнiв-захисникiв рiдного народу; готувати iнтелектуальну, духовну елiту нацiї, наукових, культурних, полiтичних i державних дiячiв в Українi; формувати високi лицарськi якостi, шляхетнiсть духу, моральнi чесноти, глибоку людянiсть, почуття милосердностi до кожної особи; виховувати здатнiсть до альтруїзму, бажання i вмiння робити добрi справи, конкретнi дiла, готовнiсть до подвижницького життя в iм'я Матерi-України, до героїчних дiянь на благо рiдного народу; формувати творчу, iнтелектуально розвинену особистiсть, яка володiє українською нацiональною iдеологiєю, здатна спростовувати антинауковi, ворожi для України теорiї, концепцiї.
   З 2000 року, працюючи секретарем Координацiйної ради з розвитку Українського козацтва при головi Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї, розробив та впровадив у практику роботи навчально-виховних закладiв району козацько-лицарську систему виховання, яка включає в собi всi ступенi - вiд дитячого садка до молодого козака.
   З 2003 року, працюючи головним спецiалiстом вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї, ввiв в практику роботи шкiл району щорiчне проведення в квiтнi-травнi вiйськово-патрiотичної козацької гри "Джура" ("Сокiл"); налагодив козацьке виховання в Долинiвськiй, Старокозацькiй, Турлацькiй, Вигiнськiй, Випаснянськiй N1, Андрiївськiй, Бiленкiвськiй школах; особисто вiв в Шабськiй N2 школi клуб вiйськово-спортивного виховання КЮМIР.
   З 2005 року, працюючи начальником вiддiлу органiзацiйної та кадрової роботи Бiлгород-Днiстровської районної державної адмiнiстрацiї, багато сил та уваги придiляє розвитку в районi козацьких навчально-виховних закладiв, розумiючи важливiсть цiєї дiлянки роботи, та координацiї дiяльностi пiдроздiлiв козацтва в районi.
   Тимофєєв В.Я. вмiло керує своєю дiлянкою роботи i завжди доводить почату справу до кiнця. Користується авторитетом серед козакiв.
  
  

МАРИНЕСКУ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ

  
   Маринеску Миколу Костянтиновича було прийнято до складу Українського козацтва у 1996 роцi. Проходить козацьку службу у складi Чорноморського козацтва - Бiлгород-Днiстровської паланки. Був курiнним отаманом Адамiвського куреня, паланковим старшиною. Тепер - заступник районового отамана.
   Я, Маринеску Микола (Анатолiй) Костянтинович, народився 09.05.1934 року в селi Руська Iванiвка. В 40-х роках жили в Румунiї - в Галацах, Яссах. У 1942 роцi повернулися до Руської Iванiвки i дочекалися закiнчення вiйни. У 1945 роцi переїхали до Акерману.
   Одне з самих яскравих споминiв дитинства - старший брат Михайло, який навчався у Турно-Северин у кадетському корпусi та з наущення старших товаришiв приладнав червоний прапор на баштi кiрхи. Його врятувало лише те, що вiн був неповнолiтнiй (10 рокiв); його лише вигнали з корпусу. Далi вiн вивчився, став доктором наук (у Румунiї), був радником Президента Румунiї Iлiєску по Бессарабiї. Вiн колись казав Миколi, коли молодший брат закiнчив сiльськогосподарську академiю в Києвi та начепив на груди академiчний знак: "У нас в Румунiї й так видно, хто закiнчив ВУЗ". Часто Михайло приїздив до СРСР - перевiряв як навчаються румунськi студенти у Москвi, Києвi, Одесi, Ленiнградi. Останнiй раз на теренах СНГ вiн був у 1992 роцi у Кишиневi, невдовзi пiсля цього помер.
   А взагалi всi родичi Маринескiв - були вiйськовi моряки. Троє двоюрiдних братiв Миколи були командирами пiдводних човнiв у роки вiйни. А син мого брата Михайла - Флорин Маринеску - капiтан I рангу - командир ракетного крейсеру (в Румунiї), тепер командир ракетного крейсеру у США.
   Ще пам'ятаю простого землероба - мого дядька Iвана; на зрiст вiн був бiльш 2-х метрiв. Моя мати була дуже висока жiнка, але й вона була йому нижче плеча. Служив Iван у конвої його iмператорської величностi Миколи II простим козаком... Дядько мене дуже любив, я на нього був дуже схожий (тiльки лицем, не зростом). Вiн часто брав мене додому, в лiс, який був над рiчкою - там росли верби та акацiї - i бiльше з раннього дитинства я нiчого не пам'ятаю. На мiсцi нашого лiсу тепер ставок...
   Мiй батько помер дуже рано (в 1937 роцi) i я його не пам'ятаю. Вiн був учителем в школi.
   Пiд час вiйни згорiв наш дiм, коней реквiзували у армiю. Пiсля вiйни ми жили дуже бiдно. Я закiнчив у 1951 роцi 7 класiв СШ N1 мiста Бiлгород-Днiстровський (тепер це СШ N5) i поступив до Iсаєвського ветеринарного технiкуму.
   Мамин брат Федот Слободян приймав участь на флотi у повстаннi проти румун, його судили та втопили у морi. Син його служив у румунських прикордонних вiйськах, вiн там вiдзначився - спiймав радянського розвiдника. При радянськiй владi його судили, дали йому 10 рокiв "за измену Родине". Вiн писав Сталiну: "Який я предатель!? Моя Вiтчизна - Румунiя!" Сидiв вiн у таборах Сибiру.
   Моя двоюрiдна сестра була дружиною мiнiстра внутрiшнiх справ Румунiї, мати її померла, батько служив у Червонiй Армiї. Мiнiстра при радянськiй владi судили, дали 10 рокiв. Пiсля строку бувший мiнiстр працював у Сталiнградi - викладав iсторiю у вiйськовому училищi, а жiнка його працювала в iнститутi геронтологiї науковим спiвробiтником.
   У Акерманi (тепер Бiлгород-Днiстровський) ми жили у будинку Слободанiв (маминих родичiв), займали пiвбудинка, другу половину займали євреї (будинок стояв на тому мiсцi, де тепер дитсадок (вулиця Шевченко). Потiм нам дали квартиру напроти дитсадка (тут тепер мешкає сестра).
   Я закiнчив технiкум у 1955 роцi, мене направили працювати у Ново-Iванiвську МТС Ново-Iванiвського району Iзмаїльської областi.
   В листопадi 1955 року мене призвали до лав Радянської Армiї i направили служити в Лiєпаю. Служив в ЧОП (окрема бригада морської пiхоти особливого призначення - росiйське - ЧОН). Спочатку був командиром ПТ-56 (плаваючий танк), потiм служив у спецротi, де займалися спецпiдготовкою (плавання, рукопашний бiй, стрiляли навiть з лука, водомети)... Харчували нас 4 рази на добу. 2 рази приїздив М.С.Хрущов (один раз з дружиною, другий раз iз Яношем Кадаром). Приїздив до нас Фiдель Кастро.
   У 1958 роцi поступив на навчання до Кишинiвського сiльгоспiнституту iм. Фрунзе, але через мiсяць мене було вiдраховано через невiдповiднiсть нацприналежностi ( я - румун). Написав М.С.Хрущову - вiн вiдповiв. Менi дали можливiсть перейти на навчання або в медiн (санлiкар), або на iстфак унiверситету. Але я уперся й забрав документи. Приїхав до Бiлгорода-Днiстровського. Треба було готуватися до вступу у ВУЗ. При Будинку офiцерiв працювали курси пiдготовки офiцерiв, але брали на курси тiльки пожежникiв або мiлiцiонерiв. Я пiшов працювати пожежником у мiську пожежну частину...
   В 1961 роцi поступив на навчання в Українську академiю сiльськогосподарських наук на економiчний факультет (Київ), де знову зустрiвся iз М.С.Хрущовим. Все-таки вiн був неплохим чоловiком...
   В академiї проживав в студентському гуртожитку. У нас, хлопцiв з нашої кiмнати, були пара парусинових туфель та свiтлих брюк на вихiд на всiх. Й ми їх носили на побачення з дiвчатами по черзi. Сусiд по кiмнатi був старший за нас - офiцер, воював у вiйнi льотчиком-винищувачем.
   Практику я проходив у Шабо, Адамiвцi. За розподiлом по закiнченню Академiї повинен був поїхати в Улан-Батор, але вiдмовився й опинився у Адамiвцi. Тут оженився, народилися дiти - Мiша, Олена, Оля. Працював у колгоспi економiстом, iнженером з БД.
   Працював головою сiльради iз 1981 року по 1985 рiк. Тодi була боротьба iз пияцтвом - вiд нашої сiльради проходили курс лiкування у ЛТП 22 особи. Разом iз Солов'єнком Федором Олексiйовичем (тодi головний бухгалтер сiльради) винайшли кошти на будову ритуального майданчика на кладовищi та на тротуарну плитку по вулицi Молодiжнiй. Нас дуже довго тодi "трусило" КРУ (Пiрта Iван Федорович), ми заробили "строгача", але дiло було зроблено.
   Пiсля сiльради працював головним лiкарем ветнагляду у колгоспi, потiм фельдшером у ветлiкарнi...
  

ГУЦАН ВАЛЕРIЙ ТИМОФIЙОВИЧ

08.07.1953 - 19.05.1997

  
   Гуцан Валерiй Тимофiйович народився 08 липня 1953 року в селi Благодатному Бiлгород-Днiстровського району. В 1960 роцi пiшов в 1-й клас Адамiвської школи, яку закiнчив в 1968 роцi. Навчався в Овiдiопольському ПТУ, яке закiнчив у 1970 роцi, отримавши професiю тракторист-машинiст. Далi працював механiзатором в колгоспi iм. Шевченка (Адамiвка).
   З жовтня 1971 року - служба в лавах Радянської Армiї в броньотанкових вiйськах у Нiмеччинi (командир танку, командир вiддiлення, командир взводу - старший сержант). В жовтнi 1973 року демобiлiзувався.
   Пiсля армiї працював в Бiлгород-Днiстровському райпо. Оженився. Дружина - Надiя; син - Iгор, 1975 року народження; донька - Вiра, 1977 року народження. Далi переїхав в Миколаївську область, село Юрiївка; працював там електриком.
   У 1982 роцi повернувся в Бiлгород-Днiстровський, працював водiєм.
   З 1993 року працював в колгоспi iм. Шевченка орендарем: вирощував овочi, займався тваринництвом (звiроферма).
   В Українському козацтвi з 1994 року. Був першим становим отаманом Благодатненського стану.
   Помер 19.05.1997 року.
  
  

РЕДЬКО АНАТОЛIЙ IСИДОРОВИЧ

  
   Редько Анатолiй Сидорович народився 26 березня 1938 року в станицi Пашковськiй Первомайського району Краснодарського краю в родинi кубанських козакiв.
   Батько - Iсидор Омелянович був бригадиром комплексної бригади, учасник Великої Вiтчизняної вiйни, має державнi нагороди.
   Мати - Катерина Максимiвна - домогосподарка.
   Анатолiй Сидорович закiнчив середню школу у 1955 роцi, далi навчався у станицi Брюховецькiй у сiльгосптехнiкуму. Пiсля закiнчення його працював механiзатором до армiї.
   У армiї служив iз 1957 року у мiстi Бiлгородi-Днiстровському. В запас звiльнився у 1967 роцi у званнi прапорщик.
   Пiсля служби працював механiзатором колгоспу iм. Шевченко.
   Одружений, має дiтей: доньку Олю та сина Сергiя.
   У козацтво вступив у 1996 роцi. Пройшов всi щабелi козацької служби: вiд хорунжого до курiнного, вiд станового отамана до паланкового старшини.
   Вступив у козацтво тому, що мав бажання приймати активну участь у розбудовi України як держави, у якiй панує твердий порядок, соцiальна справедливiсть, у якiй моральнi чесноти повиннi бути на першому мiсцi, а не злодiйкуватiсть та крадiжництво.
   "Шлях до цiєї мети є тяжкий, але я продовжую служити народовi у лавах Українського козацтва. А.Редько".
  
  

КУЛЬЧИЦЬКИЙ АНАТОЛIЙ ОЛЕКСIЙОВИЧ

  
   Кульчицький Анатолiй Олексiйович народився 02.12.1952 року в смт. Врадiївка Миколаївської областi в родинi робiтника.
   Батько - Кульчицький Олексiй Петрович (1925 року народження) працював майстром на елеваторi.
   Мати - Кульчицька Анна Сидорiвна (1930 року народження) санiтаркою в лiкарнi.
   В 1970 роцi закiнчив середню школу, пiсля якої працював в мiжколгоспбудi. Далi - служба в лавах Радянської Армiї з 1971 року по 1973 рiк. Службу проходив в Термезi, потiм в Середньоазiйському прикордонному окрузi на кордонiв з Афганiстаном; вiдмiнник прикордонних вiйськ.
   Пiсля служби поступив до Одеського сiльськогосподарського iнституту, агрономiчний факультет якого закiнчив у 1978 роцi.
   По закiнченню ВНЗ працював в колгоспi iм.. Шевченка головним агрономом до 1996 року. З 1996 року по 1999 рiк працював головним агрономом колгоспу "Промiнь". З 1999 року - фермер.
   Одружений. Дружина - Кульчицька Наталiя Миколаївна - агроном, голова сiльської ради, фермер. Донька Олена та син Дмитро - за фахом теж вченi-агрономи (як i батьки, закiнчили Одеський сiльськогосподарський iнститут з червоними дипломами).
   Анатолiй Олексiйович в українському козацтвi з 1998 року. Осавул. Має козацькi нагороди.
  
  
  
  
  

РИБАЛЬЧЕНКО ВIКТОР ПЕТРОВИЧ

  
   Рибальченко Вiктор Петрович народився 10.04.1960 року у мiстi Сталiно (Донецьк) в родинi шахтаря.
   Батько - Петро Костянтинович - працював на шахтi, потiм на будiвництвi (вже у селi Курортному).
   Мати - Таiсiя Спиридонiвна - працювала технiчкою в санаторiї "Приморський" в селi Курортному.
   Вiктор Петрович у 1977 роцi закiнчив Приморську середню школу i поступив до Одеського морехiдного училища рибної промисловостi (ОМУРП), яке закiнчив у 1980 роцi з дипломом технiка-електромеханiка.
   Далi - п'ять океанiв: Далекий Схiд, Японiя, Сiнгапур, Шрi-Ланка, Мапуту, Луанда, Лас Пальмас...
   Iз 1983 року працює в колгоспi iм.. Шевченка електриком, енергетиком. Iз заснування кооперативу "Едем" перейшов працювати туди на посаду енергетика.
   Одружився 19.04.1980 року. Дружина - Рибальченко (Вронська) Наталiя Мiлентiївна - завiдуюча БК села Адамiвка. Дiти: Сергiй - 1981 року народження, Оксана - 1986 року народження, Юрiй - 1989 року народження.
   У козацтвi з 1997 року. Був становим отаманом Адамiвського стану, приймав активну участь у збройному супротиву молдавським волонтерам (грабiжницькi наскоки пiд час Приднiстровської вiйни на територiю Бiлгород-Днiстровського району з боку Молдови, зокрема на Адмiвську СТФ).
   Активний учасник художньої самодiяльностi, душа компанiї, любить i цiнує гумор, дотепний розказчик...
  
  

ТИМОФЄЄВ ВАЛЕРIЙ ВАЛЕРIЙОВИЧ

  
   Тимофєєв Валерiй Валерiйович народився 07.05.1975 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi в родинi педагогiв. Батько - Валерiй Якович (01.05.1952 року народження) працював учителем музики, бiологiї та хiмiї, завучем, директором школи, головою сiльради, головним спецiалiстом, начальником вiддiлу райдержадмiнiстрацiї. Мати - Свiтлана Семенiвна (28.12.1948 року народження) працювала учителем математики, завучем, директором школи. Брат - Павло (механiзатор-землероб, 12.09.1971 року народження) та сестра Свiтлана (викладач, 12.06.1979 року народження).
   Валерiй Валерiйович з вiдзнакою закiнчив Адамiвську школу, потiм Бiлгород-Днiстровське медичне училище; працював фельдшером Авидiївського ФАПу, служив фельдшером у лавах Армiї України в Криму в медчастi на вiйськовiй базi.
   Пiсля служби працював фельдшером, потiм навчався в Одеському полiтехнiчному iнститутi (факультет радiоелектронiки), Одеськiй державнiй морськiй академiї, закiнчивши яку, отримав професiю морського iнженера.
   Ходить у рейси: був у Туреччинi, у Грецiї, проходив Гибралтар, був на островах Зеленого Мису, в Бразилiї (де багато мавп та зелених папуг), в Гонконгу, Сiнгапурi, Малайзiї, Шанхаї, США, країнах Центральної Америки, Нiмеччинi...
   До лав Українського козацтва вступив у 1997 роцi. Дослужився до сотника. Був делегатом Великих Рад Українського козацтва у 1998, 1999, 2000 роках.
   Не любить балаканини; вважає, що велику справу треба робити достойно i мовчки, без напруги та галасу - як працюють моряки у морi...
   Цiнує i розумiє юмор; при нагодi сам вмiє розважити компанiю, але робить це тактовно. Товаришi його люблять й цiнують за вiдданiсть справi та надiйнiсть...
  
  

ЧЕБОТЮК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Чеботюк Олександр Миколайович народився 18.05.1966 року в селi Новогеоргiївка Ананiївського району Одеської областi.
   Батько - Микола Захарович (1941 року народження) працював механiзатором.
   Мати - Наталiя Микитiвна (1932 року народження) працювала польоводом.
   Олександр у 1983 роцi закiнчив школу й поступив на навчання до Одеського автошляхового технiкуму.
   З 1984 року по 1986 рiк служив у лавах Радянської Армiї. Пiсля армiї навчався в технiкумi заочно. З 1986 року працював в колгоспi iм. Шевченка водiєм; про його роботу є публiкацiї в газетi "Советское Приднестровье" )NN за 31.01.1987, 15.07.1988 та iн.).
   Був активним учасником художньої самодiяльностi: грав на гiтарi у ВIА Адамiвського БК (разом iз Тимофєєвим В., Антонюком А., Орленко С., Черненко Л.)
   Одружений. Дружина - Iрина Михайлiвна. Троє синiв - Саша, Серьожа, Женя.
   Був отаманом Авидiвського стану; сотник Українського козацтва.
   В теперiшнiй час мешкає в мiстi Бiлгородi-Днiстровському; працює в ПП "Сервiс-Нафтопродукт".
  

КУЛIКОВ РУСЛАН КОСТЯНТИНОВИЧ

  
   Куликов Руслан Костянтинович народився 14 червня 1971 року.
   Мати - Катерина Iванiвна - iнвалiд I групи - багато зробила для виховання сина...
   Руслан закiнчив Адамiвську школу. Отримавши базову середню освiту та права водiя, працював на вантажiвцi спочатку в колгоспi iм. Шевченка, потiм в кооперативах...
   У серцi Руслана - два захоплення - технiка та музика. Свiй "москвич" доглядає, як немовля, тим бiльш, що автомобiль є годувальником сiм'ї.
   Самотужки навчився грати на акордеонi (це шлях багатьох талановитих сiльських аматорiв), грає на музичному комп'ютерi, бере активну участь в художнiй самодiяльностi села, обслуговує сiльськi свята, весiлля...
   В Українське козацтво вступив у 1997 роцi (пiд час утворення Адамiвської добровiльної народної козацької дружини). Пiдхорунжий Українського козацтва.
   Завжди привiтний з оточуючими, друзями, знайомими, Руслан уникає зайвих конфлiктiв за дрiбницi, але за принциповими питаннями у суперечках не поступається своєї позицiї.
   Учасник багатьох козацьких акцiй та обласних рад Українського Чорноморського козацтва, Бiлгород-Днiстровської паланки.
   Товариши цiнують його за готовнiсть завжди прийти на допомогу...
  
  

ОДОРОЖА IГОР ФЕДОРОВИЧ

  
   Одорожа Iгор Федорович народився в селi Благодатному Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi 16.08.1967 року в родинi колгоспникiв.
   Батько - Одорожа Федiр Никифорович (1940 року народження) та мати - Одорожа Тамара Iванiвна (1938 року народження) працювали в колгоспi iм. Шевченка та виховували чотирьох хлопцiв - Олексiя, В'ячеслава, Федiра та Iгоря.
   Iгор закiнчив у 1982 роцi Адамiвську ВШ, у 1984 роцi - Приморську СШ, потiм курси водiїв i з 1985 року по 1987 рiк служив у Радянськiй Армiї (Коломна, Арсенiя).
   Пiсля армiї працював водiєм.
   Одружився. Дружина - Свiтлана Григоровна - працювала завiдуючою Благодатненським клубом. Подружжя має трьох дiточок: Богдана, Iрину та Владислава...
   В Українське козацтво Iгор вступив в кiнцi ХХ столiття.
   У теперiшнiй час подружжя живе в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Iгор працює в морському порту.
  
  

КОЗУБЕНКО В'ЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  
   Козубенко В'ячеслав Олександрович народився 05.05.1969 року в селi Благодатне Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   У 1984 роцi закiнчив Адамiвську восьмирiчну школу.
   1984-1986 роки - навчання в Приморськiй середнiй школi.
   1986-1987 роки - навчання в Одеському залiзничному технiкумi, де здобув квалiфiкацiю оператора СЦБ.
   1987-1989 роки - вiйськова служба в лавах Радянської Армiї, звiльнився у звання старший сержант.
   1989-1994 роки - працював на Бiлгород-Днiстровському заводi медичних виробiв.
   1994-1999 роки - праця в КСХП iм.. Шевченка на посадi завiдуючого борошно-мельницьким комплексом.
   В 1995 роцi був прийнятий до лав Українського козацтва. Осавул Українського козацтва. Був отаманом Благодатненського стану, куренним отаманом Адамiвського куреню. Делегат багатьох Великих Рад Українського козацтва, зокрема iсторичної 1998 року в Київi.
   1998-2002 роки - депутат Адамiвської сiльської ради.
   2000-2005 роки - голова селянського фермерського господарства.
   Пiд час виборiв Президента України 2004 року приймав активну участь у роботi виборчого штабу "Наша Україна", був головою ДВК.
   У травнi 2005 року згiдно з рiшенням Одеської обласної органiзацiї полiтичної партiї "Народний Союз Наша Україна" про створення iнiцiативної групи для створення Бiлгород-Днiстровської районної органiзацiї полiтичної партiї "Народний Союз Наша Україна" був призначений членом робочої групи.
   В липнi 2005 року на Установчiй конференцiї Бiлгород-Днiстровської районної органiзацiї полiтичної партiї "Народний Союз Наша Україна" був обраний головою районної органiзацiї.
   2006 рiк - депутат Бiлгород-Днiстровської районної радим депутатiв; голова фракцiї "Наша Україна" в Бiлгород-Днiстровськiй районнiй радi депутатiв.
  
  

МЕЛЬНИЧЕНКО ГЕННАДIЙ БОРИСОВИЧ

  
   Я народився на Рiздво в 1959 роцi в сiм'ї вiйськового лiкаря Мельниченко Бориса Григоровича, який в тi часи проходив вiйськову службу на островi Сахалiн. Змалечку мiй батько прищеплював любов до України. I я з гордiстю розповiдав своїм друзям, що мої дiдусi i прабабусi живуть на далекiй, але вже тодi рiднiй Українi. Я пишався тим, що я - українець i дивувався, коли менi робили зауваження, що вголос казати про це не можна. Вперше я почув це дивне тодi менi слово "нацiоналiзм".
   Коли дiдусь з бабусею присилали батькам посилочку, яка йшла по поштi бiльше мiсяця, батько обережно вiдкривав кришку, я з жаднiстю вдихав аромат яблук, горiхiв, часника, цибулi. Й через цi аромати я уявляв собi батькiвщину своїх предкiв, мою Батькiвщину...
   Як менi хотiлося швидше побачити як цвiтуть вишнi, яблука, почути як гудуть хрущi, гомiн домашньої птицi, все те, про що розповiдав менi батько, що я бачив на фотографiях! Я вже уявляв собi як ми з дiдом йдемо на рибалку на мiсцеву рiчечку, заготовляємо лiщину на вудилища та качаємо мед з вуликiв. Менi хотiлося садити дерева, косити траву, пасти корiв, дихати повiтрям предкiв, розмовляти таємничою тодi для мене мовою.
   I скоро моя мрiя здiйснилася. В 1968 роцi, по закiнченнi служби, батько з сiм'єю переїхав в рiдне село на Черкащинi.
   Зустрiлася родина за великим столом пiд iсторичною грушею. I я вперше почув народнi пiснi у виконаннi дiдiв-прадiдiв. Найулюбленiшою з усiх була стара козацька пiсня "Гей у полi там женцi жнуть, а попiд горою - козаки йдуть".
   Слухаючи її у виконаннi моїх родичiв, я уявляв собi мужнi обличчя гетьманiв Дорошенка, Сагайдачного, образи рядових козакiв, якi проливали кров за волю свого народу. Вечорами моя покiйна бабуся Хроня тихенько розповiдала менi iсторiю нашої родини. I я з її вуст вперше почув, що коренi нашого роду йдуть вiд пра-прадiда Павла, батько якого - дiд Iван був кошовим отаманом, козаки якого прикривали пiвденний кордон з Турцiєю, який проходив тодi в районi колишнього села Калнiболото, пiзнiше перейменованого Катериною II в Катеринопiль. Цьому сприяла зухвала вилазка козакiв на територiю, зайняту турками в селi П'ята рота.
   Пiсля розгону Катериною II Сiчi i "упразднення" козацтва, дiд Iван iз сином Павлом став чумаком i на волах возив сiль з Криму. Згодом вже у Павла чумацьке господарство складало близько 600 волiв. I сiллю вони забезпечували мало не всю Україну. Пiсля Павла були спадковими чумаками його син Iван, потiм онук Сергiй. Але всi вони вважали себе потомками козацької родини пра-прадiда Iвана. I найулюбленiшою пiснею залишалась "Гей у полi там женцi жнуть", яка завжди лунала при далеких подорожах в Крим по сiль. Мабуть, слухаючи бабусинi розповiдi, я ще малим для себе вибрав професiю вiйськового, щоб бути схожим на своїх предкiв.
   Чим далi, тим розповiдi були сумнiшими. З приходом Радянської влади заможну родину розкулачили й вислали до Сибiру. Батька моєї бабусi Хронi, щоб заволодiти парою коней, просто розстрiляли в лiсi, залишивши 8-рiчну дiвчинку без батька й матерi. З 8 рокiв вона працювала в колгоспi...
   Я все бiльше й бiльше цiкавився iсторiєю свого краю, своєї родини, своєї Батькiвщини. I любов до неї змусила мене залишитись пiсля служби в армiї на рiднiй землi, хоча була можливiсть проживати за її межами.
   Звiльнився з армiї я в 1998 роцi у вiйськовому званнi пiдполковник з посади начальника штабу вiйськової частини. У жовтнi цього ж року на Покрова Св. Богородицi вступив до лав Українського Чорноморського Козацтва. З 2001 року - осавул Буджацького Сiчового козацького вiйська, полковник УК.
   Вважаю для себе головним завданням виховання пiдростаючого поколiння в дусi патрiотизму, любовi до своєї землi, гордостi за свою державу. Маю 2-х доньок, якi вчителюють в однiй iз сiльських шкiл i проводять в життя батькiвськi погляди, подiляють мою любов до Батькiвщини. Слава Українi!
  
  

ВОРОБЙОВ В'ЯЧЕСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Воробйов В'ячеслав Миколайович народився у м. Челябiнську у 1942 роцi. У 1960 роцi закiнчив середню школу. У 1962 роцi закiнчив технiкум залiзничного транспорту. Iз 1962 рiк по 1972 рiк служив у Збройних Силах СРСР.У 1975 роцi закiнчив заочно iнститут залiзничного транспорту. Iз 1972 року по 1977 рiк працював помiчником машинiста електровозу, потiм викладачем технiкуму залiзничного транспорту.
   У 1972 роцi закiнчив заочно курси "iн яз" (нiмецька мова).
   У 1977 роцi закiнчив заочно Одеський технiкум вимiрювань. Iз 1977 року по теперiшнiй час працює метрологом i начальником штабу ЦО на Бiлгород-Днiстровському КП "Молоко".
   Пiсля виходу Указу Президента України про вiдродження Українського козацтва у 1998 роцi вступив до лав Бiлгород-Днiстровського козацького кошу. Спочатку був помiчником кошового Отамана з пропаганди iдей козацтва, потiм його було обрано на посаду кошового писаря та скарбника.
   У теперiшнiй час пiсля реєстрацiї Буджацького сiчового козацького вiйська є сiчовим писарем.
   "У зв'язку iз претворенням у життя Указу Президента України про вiдродження козацтва, вважаю, що iсторичнi традицiї козацтва, козацька культура повиннi увiйти в життя на сучасному етапi утвердження України як Держави демократичної. В.Воробйов".
  
  

СКИБА МИКОЛА ЄФРЕМОВИЧ

  
   Народився Скиба Микола Єфремович 20 грудня 1945 року в селi Сария (тепер Пiвденне) Одеської областi в родинi сiльського тракториста.
   Дитинство та юнацькi роки пройшли в селi, де я закiнчив 8 класiв сiльської школи.
   Вiд учителiв часто чув розповiдi про нашу Україну та про українське козацтво.
   З 1964 року служив в Радянськiй Армiї - Вiйськово-Морському флотi - КДБ. Закiнчив службу головним старшиною.
   У 1967 роцi повернувся до рiдного краю. Закiнчив Бiлгород-Днiстровський сiльськогосподарський технiкум. Працював агрономом. Але цього було мало. Закiнчив Одеський сiльськогосподарський iнститут, працював головним iнженером, головним механiком. Тепер працюю заступником головного лiкаря райепiдсанстанцiї.
   Коли у Приднiстров'ї була "заваруха", я довго не мiг визначитись - пiти в козацтво, чи нi...
   Коли я прочитав Статут Українського козацтва - вирiшив - у козаки прийду.
   03.07.1996 року я написав заяву про вступ у Бiлгород-Днiстровське козацьке товариство.
   Старшинська рада призначила мене наказним курiнним отаманом - готовити громадян до вступу у козацьке товариство та iншими справами пiклуватися. Потiм мене обрали на посаду осавула Кошу, полку...
  
  

ГОРЛАЧОВ В'ЯЧЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ

  
   Народився 20.11.1948 року в селi Глибоке Глибоцького району Черновицької областi.
   Батько - Єрофєєв Петро Васильович - працював у вiддiлi зв'язку експедитором.
   Мати - Горлачова Олена Климентiївна - працювала в кооперацiї, в школi, в колгоспi.
   Закiнчив Широкiвську СШ Бiлгород-Днiстровського району в 1963 роцi.
   Навчався в Овiдiопольському СПТУ-10 на газоелектрозварювальника.
   В 1967-1969 роках служив у Радянськiй Армiї. Демобiлiзувався i робив у Великiй Долинi Овiдiопольського району до 1970 року.
   Повернувся до Широкого. Там працював газоелектрозварювальником, оператором зважувального комплексу.
   У 1972 роцi переїхав до Бiлгорода-Днiстровського. Працював газоелектрозварювальником, експедитором на Шабськiй мiжрайбазi Одеського облпотрiбсоюзу, в Сергiївцi оператором з озеленення, далi знову в Бiлгородi-Днiстровському - у МХАТО експедитором. Зараз - пенсiонер.
   Вступив в Українське козацтво пiсля зустрiчi з Черв'яком О.О. в 1994 роцi. Осавул УК з 2000 року.
   Прадiд його - Яковенко Сергiй Васильович - був козаком, охороняв кордони вiд туркiв, їздив на бiлому конi...
   В'ячеслав Петрович - осавул з культурно-освiтньої роботи в Сiчi. Активний учасник козацької художньої самодiяльностi.
   Спiває в козацькому хорi пiд проводом керiвника Зорило I.С., виступає з сольними номерами - вiн чудовий розказчик-пародист, слухачi вiд нього завжди в захватi!
  
  

ЧЕРВ'ЯК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  
   Я, Черв'як Олександр Олександрович, народився 5 червня 1952 року в селi Хмельове Хмелiвського району Кiровоградської областi, де в 1959 роцi пiшов в 1 клас Хмелiвської СШ N1.
   В 1964 роцi, в зв'язку з переїздом батькiв прибув до мiста Бiлгорода-Днiстровського Одеської областi. В цьому роцi пiшов в 6 клас Бiлгород-Днiстровської СШ N4, яку закiнчив в 1969 роцi. Пiсля закiнчення школи працював в ПМК-3 муляром до призова в Радянську Армiю 14 травня 1971 року. Службу проходив: з травня по листопад 1971 року в Ленiнградському вiйськовому окрузi; з листопада 1971 року по травень 1973 року в Центральнiй групi вiйськ (Чехословаччина).
   Пiсля звiльнення з лав Радянської Армiї працював з вересня 1973 року по квiтень 1975 року в Мiжколгоспдорбудi села Салгани. В 1973 роцi поступив на заочне вiддiлення Бiлгород-Днiстровського сiльськогосподарського технiкуму, який i закiнчив в 1976 роцi по спецiальностi технiк-гiдротехнiк.
   В квiтнi 1975 року поступив на роботу в МПМК "Одесрибаковгоспспiлки" на посаду старшого геодезиста ПМК, де i працював до призова в армiю на надстрокову службу на посаду прапорщика.
   З 1978 року надстрокову службу проходив: в Одеському вiйськовому окрузi до вересня 1985 року. В 1985 роцi був переведений для подальшого проходження служби в Забайкальський вiйськовий округ, де служив до 1992 року.
   З 1992 року службу проходив в Українськiй армiї в мiстi Бiлгородi-Днiстровському до 1996 року, в якому був звiльнений на пенсiю. Пiсля звiльнення працював в Бiлгород-Днiстровському водоканалi на посадi iнженера цивiльної оборони до 2002 року. В 2002 роцi працював в Одеськiй облдержадмiнiстрацiї на посадi спецiалiста I категорiї, звiдкiля був звiльнений в зв'язку iз скороченням штатiв в 2004 роцi. З 2004 року по теперiшнiй час працюю в Бiлгород-Днiстровськiй центральнiй районнiй лiкарнi на посадi начальника штабу Цивiльної оборони.
   В Українському козацтвi з початку його зародження в Бiлгород-Днiстровському районi (з 1994 року): був начальником штабу Буджацької Сiчi, Бiлгород-Днiстровського Кошу, Окремого полку iм. П.Орлика. Делегат багатьох Великих Рад, маю козацькi ордени.
   Вважає, що роль козацтва на Українi в майбутньому має посилитись, особливо в зв'язку зi скороченням Збройних Сил i переходу до професiйної армiї. Велика кiлькiсть офiцерiв, звiльнених в запас, може поповнити ряди козацтва. А це вимагатиме також i належної нормативно-правової бази.
   Спроба сучасних реформаторiв побудувати нове суспiльство з орiєнтацiєю лише на економiчнi, ринковi розрахунки, неминуче провалиться. Суспiльство засновується лише на iдеї моральностi й цементується духовними прагненнями народу. Iдеологiя козацтва фундується на таких засадах. Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в органiзацiї свого життя й на усвiдомлення святого свого обов'язку - захищати рiдну українську землю й українську державнiсть. Це стало в перебiгу вiкiв свого роду генетичною особливiстю козацького характеру. Й в сучасному суспiльствi, коли значний вiдсоток населення України розгубив, не мав або розмiняв свої iдеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбiльш стiйким носiєм нацiонально-iсторичних традицiй українського народу, здатне зiграти роль свого роду каталiзатора громадської самосвiдомостi, очолити всенародний рух за вiдродження України-Батькiвщини.
  
  

ЛЕЛЕЧЕНКО IГОР АЛЬБЕРТОВИЧ

  
   Я, Лелеченко Iгор Альбертович, народився 4 лютого 1963 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. З 1970 року по 1980 рiк навчався у СШ N3.
   Зразу ж пiсля закiнчення школи мене "запросили" до шостого вiддiлення КДБ для "бесiди". Там менi дали почитати показання викладачiв i заявили, що всi мої "висказиванiя" пiдпадають пiд статтю "антисоветська агiтацiя i пропаганда". Зробили "внушенiє", що другої бесiди не буде.
   Але, не зважаючи на це, я продовжував виражати свої погляди на "существующiй строй", недiєздатнiсть якого на той час все бiльше проявлялася.
   У Радянськiй Армiї я не служив за станом здоров'я (порок серця).
   На всiх посадах, де я працював, я продовжував висказувати свої погляди на "существующiй строй", що визивало невдоволення керiвникiв.
   Iз 1990 року я став активним членом РУХу. Приймав участь в органiзацiї та проведеннi всiх мiтингiв та демонстрацiй демократичних сил у нашому мiстi. Iз 1996 року вступив до лав Українського козацтва, бо вважаю, що сьогоднi ця органiзацiя може захищати демократичнi засади у нашої молодої сувереннiй державi, а також приймає активну участь у господарському та економiчному вiдродженнi нашого багатiшого краю, реально допомагає всiм малозабезпеченим та пенсiонерам нашого мiста.
  
  

ПАВЛЮК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Я, Павлюк Василь Васильович, народився 10 лютого 1962 року на Гуцульщинi в мiстi Яремча Iвано-Франкiвської областi в родинi робiтникiв.
   Батько - Василь Федорович - тривалий час працював на шахтах Донбасу, потiм охоронцем Львiвської залiзної дороги.
   Мати - Параска Семенiвна - домогосподарка, так як у нас в сiм'ї семеро дiтей: 4 брати i 3 сестри.
   В дитинствi мене дуже вразив фiльм "Олекса Довбуш". Дуже був вражений цим фiльмом, а також в той ж час гордiсть за свiй народ та Україну. Батьки, а також мiй дiдусь та бабця розказували рiзнi легенди нашого краю. Приймав участь у рiзноманiтних заходах в школi, любив мандрувати. Найбiльше враження в моєму життi - це поїздка до столицi нашої України - мiсто Київ. Мрiя стати офiцером-танкiстом, до 8 класу знав повнiстю всю конструкцiю танка.
   Пiсля закiнчення Яремчанської середньої школи в 1979 роцi поступив до Одеського морехiдного училища. Закiнчив училище з червоним дипломом i пiшов на практику в Чорноморське промислове об'єднання "Антарктика" на флотилiю "Восток". Поступав в Одеське вище морехiдне училище, але менi сказали, що "бандеровцям" немає мiсця на флотi.
   З 1982 по 1984 роки служба в армiї.
   В 1985 роцi поступив на роботу в ЧМП матросом 1 кл.-мотористом 2 кл. Вiв активну роботу за кордоном, а саме зустрiчався з українською дiаспорою, розказував правду про Україну.
   В 1989 роцi поступив до Українського Народного Руху (за перебудову); один iз засновникiв НРУ на Бессарабiї; сприяв розвитку козацтва на територiї Пiвдня України, а також Мiжнародне товариство прав людини, Мiжнародна спiлка морякiв та iнше. Ставши за права українським морякiв, змушений був зiйти на берег i з грудня 1999 року приватний пiдприємець. Люди нашого краю узнали, що найкращий виробник є український, а найкращим товаром України - "Оболонь".
   Учасник Помаранчевої революцiї; голова Бiлгород-Днiстровської мiської та районної органiзацiї Української Народної Партiї.
   Одружений. Дружина - Павлюк Людмила Володимирiвна - домогосподарка.
   Син - Павлюк Олег Васильович - студент Одеського Державного Педагогiчного Унiверситету iм. К.Д.Ушинського.
  
  

ЦАРЕНКОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

  
   Я, Царенков Олександр Петрович, народився 14 листопада 1949 року в мiстi Алма-Ата Казахської РСР в родинi службовцiв. Батьки померли, похованi в мiстi Алма-Ата. Маю двох братiв та двох сестер.
   У 1964 роцi поступив у Алма-Атинський енергобудiвельний технiкум, який закiнчив у 1969 роцi i за розподiлом поїхав працювати у м. Астрахань. Працював мастером на будiвництвi Астраханського вододелителя. У 1969 роцi мене було призвано до лав Радянської Армiї, де я служив на посадах рядового та сержантського складiв до 1971 року. У 1971 роцi я повернувся до Алма-Ати, де працював мастером у трестах "Алма-Атажилбуд" та "Алма-Атапромбудматерiали".
   У 1973 роцi я знову пiшов служити у Радянську Армiю, у якої прослужив на рiзних командних та iнженерних посадах. Громадянин України. Освiта - вища. Закiнчив Ленiнградське вище iнженерно-будiвельне училище iм. генерала армiї Комаровського. З 1991 року по 1999 рiк я обiймав посаду начальника Бiлгород-Днiстровської КЕЧ району. У 1997 роцi менi було присвоєно почесне звання "Заслужений працiвник сфери послуг України". У теперiшнiй час працюю начальником Бiлгород-Днiстровського вiйськторгу N624.
   Приймаю участь у роботi Бiлгород-Днiстровського козацтва. Був отаманом Бiлгород-Днiстровського Окружного полку iм. П.Орлика.
   Одружений. Маю двох дорослих синiв та чотирьох онукiв, якi мешкають у мiстi Бiлгород-Днiстровський.
  
  

ОЛЕНЄВ IГОР ПАВЛОВИЧ

  
   Оленєв Iгор Павлович, осавул УКЧКВ i Бiлгород-Днiстровського козацького полку iм. П.Орлика, народився 15 червня 1948 року у мiстi Сторожинецьк Чернiвецької областi у сiм'ї службовцiв-фiнансистiв. Батько був керiвником райфiнвiддiлу, а мати - держбанку. У 1954 роцi у зв'язку з переводом батьки переїхали на Одещину.
   Проживали i в Березiно, i в Тарутiно, i в Тузлах, i в Арцизi (все районнi центри). Запам'ятався з дитинства чiтко епiзод, коли в дитячому садку вихователька показувала портрет i говорила, щоб ми плакали, бо помер батько народiв - Сталiн. А я не хотiв, бо це не був мiй батько, а хтось вусатий.
   Навчався в СШ N1 м. Арциза. А коли закiнчив 8 класiв, поступив у Рибинський лiсничий технiкум.
   В цей час в країнi була "хрущовська вiдлига", ми активно почали цiкавитись полiтикою, подiями в життi, багато дискутували, читали книги, передаючи один одному їх з рук в руки. Хотiлось якнайбiльше знати. Багато чого довiдався про тоталiтаризм вiд матерi, яка на собi вiдчула дiяльнiсть НКВД i МПБ, проживаючи на територiї Захiдної України. У зв'язку з тим, що батьки мали службову зброю при собi, їх змушували приймати участь в облавах на так званих українських нацiоналiстiв, бо вони намагалися протистояти тоталiтаризму. Їх розповiдi мене так вразили, що i до сьогоднi їх пам'ятаю. З часом їх розповiдi пiдтвердилися. I сьогоднi ми вже знаємо багато про те, що вiдбувалося, але в той час замовчувалося.
   Серце моє так i залишилось непримиренним до всякого насилля, безчестя, облуди. З виникненням полiтичного руху "РУХ", я став його членом. Коли ж побачив, як деякi почали ставати агiтаторами-прихватизаторами, використовуючи для цього службове становище, порвав з ними. Згодом у мiстi Бiлгородi-Днiстровському почав вiдроджуватися козацький рух. Вiн менi став близьким i по совiстi i по духу.
   Зароджувалася сила, яка б змогла об'єднати однодумцiв, повести боротьбу з ганебною несправедливiстю, з безчинствами.
   Так багато людей потребували допомоги, пiдтримки, а козацтво завжди стояло на сторожi iнтересiв людей. Я став активним членом нового руху. Виникло бажання органiзувати щось дiєве. Хоч були люди рiзного вiку, рiзних професiй, але всiх об'єднувало бажання приносити користь iншим. Стiльки було ентузiазму. Органiзовувалися суботники. Запущенi, занедбалi примiщення вiдремонтовували, пристосовували для робочих мiсць. Так з'явилися майстернi по ремонту взуття, хiмчистка, майстернi по ремонту побутової технiки i т. д. Активними учасниками були Скляренко М.П., Горлачов В.П., Царенков О.П., Городниченко П.М., Лелеченко I.А....
  
  
  

КОВАЛIВ СТЕПАН ДМИТРОВИЧ

01.01.1934 - 19.03.2003

  
   Ковалiв Степан Дмитрович народився 01.01.1934 року у Дрогобичi Захiдної України. Закiнчив середню школу, потiм вiйськове училище авiацiї. Служив в Ленiнградi. Отримав травму, був демобiлiзований з вiйськ. Працював старшим технiком Бiлгород-Днiстровської мiжколгоспної райзаготконтори, 10 рокiв - директором бази вiдпочинку "Карпати" (Затока) до виходу на пенсiю за вiком (1994).
   В Українське козацтво вступив у 1994 роцi. Був обозним Бiлгород-Днiстровської паланки, Бiлгород-Днiстровського Кошу, делегатом Великих Рад УК 1994, 1995, 1996, 1997, 1999, 2000, 2002 рокiв. Помер 19.03.2003 року.
  
  

ВРУБЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Врублевський Микола Васильович народився 19 червня 1945 року в селi Грабина Ярмоленецького району Хмельницької областi, в робiтничiй багатодiтної сiм'ї.
   Освiта вища, юрист.
   В 1961 роцi почав трудову дiяльнiсть в якостi електрика Гiндештського цукрового заводу Молдови. З 1962 року по 1966 рiк працював електриком Одеського авто збирального заводу. З 1966 року по 1968 рiк служба у Збройних Силах Одеського вiйськового округу. В 1978 роцi закiнчив Київську Вищу школу МВД. З т1968 року по 1998 рiк служив в МВС на рiзних посадах. З 1998 року пенсiонер МВС. З квiтня 2001 року очолює громадську органiзацiю, є отаманом 1-го Бiлгород-Днiстровського козацького полку iм. П.Орлика.
   Безпартiйний. Одружений. Має двох дорослих дiтей.
  
  

ДЕЙНА МИКОЛА КИРИЛОВИЧ

  
   Народився 24 лютого 1938 року в селi Олександрiвка 1 Ширяївського району Одеської областi; громадянин України.
   Освiта вища юридична.
   У 1956 роцi закiнчив Затишанську СШ. У 1957 роцi закiнчив технiчне училище N1 мiста Одеса.У 1964 роцi закiнчив Свердловське пожежно-технiчне училище. У 1977 роцi закiнчив Київську Вищу школу МВС СРСР.
   У 1957 роцi пiсля закiнчення училища був направлений на завод фрезерних станкiв мiста Одеса. З 1957 року по 1960 рiк служив у лавах Радянської Армiї в Нiмеччинi в бронетанкових вiйськах. У 1960 роцi пiсля звiльнення з армiї по комсомольськiй путiвцi був направлений на Урал у "Уралтяжтруббуд". З 1960 року по 1961 рiк працював у Ключевському будiвельному управлiннi мiста Сисерть Свердловської областi. З 1961 року по 1969 рiк працював у Сисертському райвiддiлi мiлiцiї УВС Свердловської областi. У 1969 роцi переводом був направлений на Україну в управлiння внутрiшнiх справ Одеської областi. З 1969 року по 1970 рiк працював iнспектором карного розшуку Овiдiопольського РО МВС Одеської областi. З 1970 року по 1985 рiк працював на рiзних посадах в Бiлгород-Днiстровському МВ УМВС України Одеської областi та навчався у Київськiй Вищiй школi МВС СРСР, яку закiнчив у 1977 роцi. З 1977 року по 1985 рiкпрацював заступником керiвника Бiлгород-Днiстровського МВ УМВС України в Одеськiй областi. У 1985 роцi звiльнився з мiлiцiї у зв'язку з виходом на пенсiю.
   З 1985 року по 1999 рiк, будучи на пенсiї, працював юрисконсультом у ОАО "ЕЗяБиИ" мiста Бiлгород-Днiстровський.
   Виконую громадськi обов'язки: з 1996 року реєстровий козак Українського козацтва - суддя, голова поважних козакiв мiського козацького товариства. З 2000 року голова Ради старiйшин Чорноморського козацького вiйська Українського козацтва. Полковник УК. З 2001 року голова спостережної Ради ОАО "ЕЗяБиИ".
   Безпартiйний, одружений, не судимий, проживаю в Українi з 1969 року.
  
  

ЄРЕМЄЄВ ВIКТОР IЛЛIЧ

  
   Єремєєв Вiктор Iллiч народився 08.07.1950 року в Росiї.
   Батько - Iлля, 1920 року народження - вiйськовий, артилерист, полковник, перед виходом в запас служив в Олексiївцi. Мати - Анастасiя Степанiвна (1925 року народження). Брат - Iван.
   Разом з батьком кочували по Союзу: Тюмень, Одеса, Олексiївка (з 1968 року). Закiнчив в Тюменi середню школу, ПТУ-10 (тракторист-машинiст). Служив в радянськiй Армiї на Українi: П'ятихатки, Знаменка, Жовтi Води). Пiсля служби (з 1971 року) - Якутiя, Бiлгород-Днiстровський - АТП-15073, "Iсток".
   Дружина - Валентина Iванiвна (1952 року народження) - працює на "Iстокє". Дiти: Вiталiк (1971 року народження), Сергiй (1973 року народження), Iрина (1980 року народження). Є онуки: Алiса, Лiна, Антон, Денис, Валентин, Глорiя.
   В Українському козацтвi з 1993 року - був скарбником, начальником охоронної служби, начальником кадрової служби полку iм. П.Орлика.
   Вважає, що тiльки тi козацькi з'єднання мають майбутнє, якi можуть забезпечити потреби не тiльки своїх сiмей, а й забезпечити добробут вiйська в цiлому та створити належнi умови для виконання козаками своїх обов'язкiв. Тому необхiдно братися спочатку за облаштування козацьких станиць, хуторiв, вiйськових земель iз квiтучими садами, млинами, греблями, церквою та школою при нiй - надбанням не тiльки попереднiх поколiнь, а й найближче майбутнє. Козакам необхiдно мати самодостатнє господарство.
  
  

ХОМЕНКО IВАН ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Я, Хоменко Iван Васильович, народився 13 червня 1950 року в сiм'ї колгоспникiв, в селi Молога Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi, де й проживаю.
   Батько - Хоменко Василь Нiкiфорович (1914), мати - Хоменко (Колiсниченко) Марина Мойсеївна (1919).
   В сiм'ї нас виросло четверо; я - третiй.
   Мiй прапрадiд - Хоменко Григорiй Терентiйович народився в 1848 роцi в сiм'ї втiкачiв з крiпацтва. Його батьки (тато - Павук) тiкали вiд пана разом з крiпаком, який виведений в лiтературi пiд iм'ям Миколи Джерi. Прапрадiд мав сина - Никифора (1879 року народження, учасник Першої свiтової вiйни), доньку Мотрю. Дружина прадiда - донька Полiтовченка Романа Iллiча (учасник росiйсько-турецької вiйни; батько його був вiйськовий).
   По лiнiї матерi - Древа Петро (учасник росiйсько-турецької вiйни, отримав надiл землi в Салганах; мав дiтей Марiю, Євгеру, Аврама). Євгена вийшла замiж за Комiсаренко Мойсея Самiйловича у Випасне...
   В 1957 роцi пiшов до школи, яку закiнчив в 1968 роцi, одержавши середню освiту.
   Того ж року був призваний до лав Червоної Армiї. Служив в ракетних вiйськах стратегiчного призначення. Звiльнився з лав Червоної Армiї у 1970 роцi.
   Вивчився на водiя. Працював на цiй посадi в Чорноморськiй геофiзичнiй експедицiї. Здобув професiю бурового майстра. А в 1977 роцi одержав посвiдчення машинiста автомобiльного крана (пiсля звернення робiт в нашому регiонi).
   Перейшов працювати в Мiнпродбуд. Приймав участь в будiвництвi заводiв МIЗ, Медвиробiв, Опорiв ("Сопротивления") в Бiлгородi-Днiстровському, в Iллiчiвську - "Квант". Будував житло в Одесi, Бiлгородi-Днiстровському, Житомирськiй областi для чорнобильцiв.
   Пiсля реорганiзацiї Мiнпродбуду перейшов працювати до Одеського вiддiлення залiзничних дорiг (станцiя Бiлгород-Днiстровський - колiйна частина N4).
   Приймав активну участь у будiвництвi житла постраждалим вiд повiнi в Закарпаттi.
   Зараз працюю в колiйнiй частинi N4 машинiстом автомобiльного крану.
   Є депутатом Бiлгород-Днiстровської районної ради. В Українському козацтвi з 1994 року. Був в старшинськiй Радi Сiчi, Кошу, Окремого Полку. Делегат багатьох Великих Рад. Маю козацькi вiдзнаки й нагороди.
  
  

ВIТРЯК БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Я, Вiтряк Борис Миколайович, народився в мiстi Бiлгородi-Днiстровському 23.07.1966 року в родинi iнтелiгентiв.
   Батько - Вiтряк Микола Кiндратович (17.03.1930) - гiрничий iнженер. Родом з козацької родини. Його пращур був посмертно нагороджений за боротьбу з турками за оборону Севастополя. Дiд розкулачений i пiдстрiлений, а батько пройшов табори ГУЛАГу з 1937 по 1956 роки. Сам все ж таки здобув вищу освiту. Але ж, як син ворога народу, працював спочатку в експедицiях Сибiру, потiм, оженившись, по мiстечках України пiдiймав колективи вiдстаючих шахт, пiдприємств. В Сибiру навiть трохи сидiв пiд слiдством у пiдозрi, як зв'язкiвець "гулагiвцiв" з "великою землею". Потiм за невиконання мiсячного плану (пiшов слiй породи) передовик соцiалiстичної працi за 1972 та 1973 роки Вiтряк М.К. був звiльнений з керiвної посади. Пiсля чого за власним бажанням пiшов з лав КПРС й пiшов працювати на пiдприємство звичайним робiтником, з яким й по сьогодення спiлкуються посадовцi - колись директори пiдприємств та iншi начальники.
   Батько - учасник ВВВ, почесний й поважний козак; заступник голови старiйшин регiонального козацтва Одещини. До 2000 року включно ще й сплачував податки, як приватний пiдприємець.
   Мати - Вiтряк Дiна Максимiвна, 14.06.1937 р. н., - викладач бiологiї. З iнтелiгенцiї. Батько її - iнженер, мати - врач-гiнеколог. Ветеран працi.
   Брат - Вiтряк Микола Миколайович, 05.09.1957 р. н. - лiкар швидкої допомоги, вища освiта.
   Я з 1973 по 1983 рр. навчався в Бiлгород-Днiстровськiй СШN2 в математичному класi (середнiй бал 4,8). Паралельно - музична школа по класу скрипки, один семестр музичного училища. Участь в самодiяльностi. Запис з ансамблем "Днєстр" неодноразово на телебаченнi. З 1983 по 1984 рр. працював слюсарем 3 р. на МIЗє. З1984 по 1985 - служба в Севастопольськiй водолазнiй школi. Навчання на водолаза-iнструктора. 1985-1987 рр. - служба на атомному ракетному крейсерi "Фрунзе". Був на переходi з Североморська до Владивостока. Закiнчив службу на мiчманськiй посадi - старшина водолазної команди. З 20-ти рокiв член КПРС та секретар комсомольської органiзацiї БЧ-5(електромеханiчної та руху на крейсерi з ядерним двигуном-2 атомних реакторiв). З 1987 по 1988 рр. працював слюсарем 3 р. експериментальної дiльницi Бiлгород-Днiстровського заводу медичних виробiв з полiматерiалiв. З 1988 по 1992 рр. студент Одеського медичного iнституту, староста 2-го лiкувального курсу. Вчився на 4. В 1989 р. пiшов з КПРС. В 1990 р. - зi старост, а в 1992 р. з ОМI за власним бажанням. З 1991 р. по т. ч. - приватний пiдприємець.
   В 1991 р. був делегатом 2-го з'їзду Конгресу українських нацiоналiстiв. Спiлкувався за перспективи української молодi з провiдницею i керiвницею на той час проводу КУНа Славою Стецько. В 1992 р. на Великому колi Українського козацтва був делегатом вiд Бiлгород-Днiстровського Коша.
   З 1993 по 1994 рр. жив i працював в Грецiї.
   05.03.1994 р. народився син - Борис Борисович Вiтряк.
   З 1994 по 1999 рр. - студент Одеського державного унiверситету. В 1995-1996 рр. працював в Бiлгород-Днiстровськiй СШN4. Викладав ботанiку та анатомiю. В 1996 р. вiдкрив спортивно-технiчний клуб водних видiв спорту. З 1999 р. спонсував та приймав участь у козацьких справах та iнших патрiотичних органiзацiй. З 2001 по 2002 рр. працював матросом на балкерi. З лiта 2002 поставив на ринку ст. Лиманська кiоск "Iнформацiйна служба" - курортний сервiс. З грудня 2002 р. зробив базову цiлорiчну точку "Iнформацiйна служба", щоб розшири коло та час дiяльностi, козацьку майстерню побутової технiки, козацьку газету. I почав зi злободенних тематик на Дошцi оголошень, яку зробив при входi. Про склад комунальних платежiв i їх тарифiкацiю, змiст та якiсть обслуги, видiлення на це коштiв та пенсiї. З iншого боку, про змiст та склад договорiв оренди, змiну складу власностi пiдприємств, їх "прихватизацiю". Як "Сiльгосптехнiка", "Автопарк". Там же почала збиратись рада старiйшин Бiлгород-Днiстровського Коша...
   Першi два тури виборiв - спостерiгач вiд В.А.Ющенка. 21.12.2004 р. - член виборчої комiсiї.
   Сподiваюсь, що настануть кращi часи для нашої Неньки-України, для її народу!
  
  

СМАКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

  
   Я, Смаковський Володимир Миколайович, українець, народився в 1951 роцi в селi Вiльхiвцi Борщiвського району Тернопiльської областi в сiм'ї службовцiв.
   Батько Смаковський Микола Васильович, 1920 року народження, українець, лiкар-терапевт, учасник ВВВ з 1940 по 1947 роки, кавалер бойових нагород, дбайлива, мудра, поважна людина, був порадником та опорою для мене на протязi всього свого життя.
   Мати Надiя Олексiївна, 1926 року народження, українка, вчитель, викладач української мови, лiтератури та iсторiї, все життя вiддала нацiонально-патрiотичному вихованню своїх двох синiв та немiрянiй кiлькостi учнiв на протязi всiєї своєї педагогiчної дiяльностi.
   Моє дитинство проходило в прекрасних мiсцях нашої неньки України - це заповiднi подiльськi товтри по лiвому узбережжю Днiстра з його багатою природою i животворящими джерелами, iсторичними мiсцями.
   Я рiс мiцним спортивним козачком, вбираючи в себе, "як губка", Українськi традицiї, пiснi, прислiв'я, iсторiї про подiї та борцiв за незалежнiсть України. Знаходячи зi своїми товаришами предмети iсторiї та давнини, ми, пiд керiвництвом моєї мами, створили при своїй школi iсторико-краєзнавчий музей, а деякi експонати, знайденi нами, поповнили експозицiю iсторичного музею Кам'янець-Подiльської фортецi.
   Навчаючись в школi, маючи здiбностi до фiзики, математики, музики, захоплювався радiоконструюванням, приймав активну участь в художнiй самодiяльностi, оволодiв вмiнням грати на музичних iнструментах баянi та гiтарi, що дало можливiсть бути душею в моїх товариствах та бути на "ти" з технiкою.
   Пiсля успiшного закiнчення Китайгородської середньої школи поступив до Тернопiльського державного медичного iнституту.
   Освоюючи медицину, паралельно досить серйозно захопився стрiлецьким спортом, захищаючи честь iнституту, пiзнiше честь областi, виконав норматив кандидата в майстри спорту по кульовiй стрiльбi i, починаючи з 3-го курсу iнституту, паралельно з навчанням працював тренером обласної збiрної студентського спортивного товариства "Буревiсник". Неодноразово мене, як граючому тренеру, i нашiй командi вдавалося виборювати призовi мiсця та перемоги, здобуваючи спортивнi нагороди на рiзноманiтних спортивних змаганнях. Не чужi були i iншi види спорту: волейбол, тенiс, боротьба, спелеологiя,, туризм (на честь свого 20-ти рiччя пiдкорив найвищу вершину України в Карпатах - Говерлу).
   По закiнченнi Тернопiльського державного медичного iнституту та iнтернатури на базi Горькiвської медичної академiї iм. Кiрова, оволодiвши професiєю акушера-гiнеколога хiрурга, в 1977 роцi був направлений в залiзничношляхову лiкарню Iжевського вiддiлення Горькiвської залiзницi. Ви запитаєте, чому так далеко? На той час iснувала таємна постанова ЦК КПРС про народорозселення з територiй, на яких прогресують нацiонально визвольнi рухи i у всiх учбових закладах Захiдної України iснував так званий союзний розподiл. Бiльшiсть випускникiв були направленi на роботу за межами України. Багато моїх "однокашникiв" i я мусили вiдпрацювати мiнiмум три роки навiть на Далекому Сходi, а частина їх там залишалася постiйно, не маючи змоги повернутись на Україну.
   В 1978 роцi я одружився. Моя дружина Вiра Павлiвна, 1955 року народження, закiнчила Московський iнститут iнженерiв залiзничного транспорту i працює iнженером з експлуатацiї залiзничних шляхiв i "трохи мене".
   В нашiй сiм'ї народилося два сини (Леонiд - 1979 року народження, українець, закiнчив Одеський полiтехнiчний унiверситет; Сергiй - 1986 року народження, українець, студент Одеської академiї холоду).
   В 1982 роцi я повернувся на Україну в мiсто Бiлгород-Днiстровський Одеської областi де й проживаю. Працював лiкарем спочатку в районнiй лiкарнi, а з 1983 року в мiському пологовому будинку. Побудував з допомогою сiм'ї власний будинок, посадив сад.
   Маючи нацiонально-патрiотичнi впевнення, завжди щиро пiдтримую i приймаю участь в боротьбi за незалежну, заможну, цiлiсну, самостiйну, цивiлiзовану Україну. Будучи офiцером медичної служби в запасi, з великою вiрою, надiєю, любов'ю до неньки України прийняв посвяту Українського козацтва з готовнiстю в його лавах служити Українi до кiнця своїх днiв.
  
  

ЛУКАШЕВСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

  
   Лукашевський В'ячеслав Васильович народився 29.06.1948 року в мiстi Ульянiвка Кiровоградської областi.
   Його прадiда в свiй час було репресовано як куркуля. Батько - Василь Iванович (народився в хуторi Жеребному Мартиновського району Ростовської областi - рiчка Сал, 15.05.1920 року), служив в кавалерiї, пiсля вiйни працював водiєм. Мати - Людмила Мефодiївна. Батьки переїхали в Кiровоградську область, потiм в мiсто Бiлгород-Днiстровський в 1950 роцi. В'ячеслав закiнчив СШN2, потiм Одеське морехiдне училище (судмех), ходив по морях, працював водiєм, такелажником (мiсто Iллiчiвськ), мастером з добування золота (мiсто Алдан, Якутiя) й вже 15 рокiв - налагоджував автоматичної лiнiї на АО"Гемопласт".
   Дружина - Галина Анатолiївна (1949 року народження) - начальник ОТК АО "Гемопласт". Син - Володимир (1973) та невiстка - Вiкторiя Леонiдiвна працюють в Одесi. Є внучка - Марiя.
   В'ячеслав Васильович в козацтвi з 1996 року. Курiнний Українського козацтва, активний учасник його вiдродження. Має козацькi вiдзнаки, делегат РАД УК. Вважає, що справжнє вiдродження козацтва на Українi почнеться тодi, коли теперiшнi козаченьки усвiдомлять, що по них судять про все козацтво, вiдмовляться вiд користолюбивих цiлей i на перше мiсце поставлять служiння народу, Українi.
  
  

ЛАБУНЕЦЬ ПЕТРО ЯКИМОВИЧ

  
   Лабунець Петро Якимович народився у 1958 роцi в селi Крива Балка Саратського району Одеської областi в родинi хлiборобiв. Батько та мати вiруючи люди. Петро Якимович - православний, українець.
   Закiнчив 8 класiв, далi вчився на курсах водiїв, служив у лавах Радянської Армiї.
   Пiсля армiї працював водiєм в автопарку мiста Бiлгорода-Днiстровського (як водiй, мав всi категорiї - АВСD).
   Дружина - Люба, донька - Альона.
   В Українському козацтвi з 1996 року. Був заступником курiнного Скиби М.Є. (писарем куреня), в останнiй час працював курiнним отаманом Переможненського (Папушойського ) куреню.
   Помер пiсля тяжкої хвороби у 2004 роцi.
  
  

ГОРОДНИЧЕНКО ПЕТРО МАКСИМОВИЧ

  
   Городниченко Петро Максимович народився 23.02.1942 року. В 1958 роцi закiнчив школу (в мiстi Кишинiв).
   Пiсля школи працював н 4 хлiбозаводi (помiчником кочегара), на ЗЗБВ (бульдозеристом).
   За комсомольською путiвкою працював у Казахстанi - Схiдно-Казахська область, село Зевакiно.
   Закiнчив сiльськогосподарський технiкум (факультет сiльгоспмеханiзацiї), отримав диплом механiка.
   У 1961 роцi Петра Максимовича було призвано до лав Радянської Армiї. Служив у Латвiї (Рига): навчався у школi молодших командирiв. Потiм служба у Калiнiнградськiй областi - мiсто Гвардiйськ, в,ч 61905 12-й гвардiйський орденiв Ленiна, Суворова, Червоного Прапора мотострiлецький полк. Лiжко Максимовича стояло поруч iз лiжком солдата Олександра Шевченка, який повторив подвиг Олександра Матросова. О.Шевченко посмертно нагороджений Золотою Зiркою Героя Радянського Союзу.
   У 1964 роцi Петра Максимовича було демобiлiзовано.
   До 1970 року вiн працював у Кишиневi командиром ДНД Жовтневого району мiста Кишинiв. Iз 1970 року служив спочатку у Кишиневi у лавах Радянської Армiї, потiм його було переведено в 180-ту дивiзiю на посаду командира взводу, там служив до 1975 року. Далi - механiк комунального пiдприємства Затока, завiдуючий гаражем мехколони N26, механiк ДЕУ, iз 1980 року - головний механiк заводу продтоварiв, iз 1990 року IТД. На пенсiї з 2002 року.
   В Українському козацтвi з 1991 року, починав цю справу разом iз Городецьким Л.Г. Петро Максимович - делегат Великих Рад УК 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 рр....
  
  

СОКОРЄВ ЮРIЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  
   Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, народився 6 лютого 1953 року в мiстi Львiв в родинi вiйськовослужбовця.
   У тому ж роцi моя родина переїхала до мiста Бiлгорода-Днiстровського.
   У 1060 я пiшов до першого класу загальноосвiтньої середньої школи N3 в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. У 1970 роцi закiнчив 10 класiв цiєї ж школи i в 1971 роцi мене було призвано до лав армiї.
   У 1993 роцi був демобiлiзований з армiї i приїхав до мiсця постiйного проживання до мiста Бiлгорода-Днiстровського. В цьому ж роцi поступив на роботу до Бiлгород-Днiстровського заводу опорiв. Проробив на цьому заводi слюсарем-налагоджувальником до 1977 року. У цьому ж роцi звiльнився з заводу i поступив на службу в армiю.
   У 1978 роцi звiльнився з армiї за станом здоровэя у званнi прапорщика. З 1978 року по 1996 рiк працював на Бiлгород-Днiстровському заводi "Тiра". У 1996 роцi був звiльнений з заводу по скороченню штатiв.
   З 1996 року i по теперiшнiй час працюю адмiнiстратором комп'ютерного залу.
   Склад сiм'ї:
   Батько - Сокорєв Олександр Моїсеєвич, 1924 року народження, уродженець хутору Калинiвка Ростовської областi, учасник Великої вiтчизняної вiйни, помер у 1974 роцi.
   Мати - Сокорєва (Яшко) Тамара Андрiївна, 1931 року народження, уродженка мiста Акерман (Бiлгород-Днiстровський), пенсiонерка.
   Жiнка - Сокорєва (Косi нова) Лариса Iванiвна, 1958 року народження, уродженка мiста Ренi, померла у 1983 роцi за причиною хвороби.
   Син - Сокорєв Олег Юрiйович, 1979 року народження, уродженець мiста Бiлгород-Днiстровський, працює на Бiлгород-Днiстровському заводi "Тiра".
   За вiросповiданням я православний християнин, хрещений був у 1953 роцi, безпартiйний, в Українському козацтвi з 1997 року.
   Я, Сокорєв Юрiй Олександрович, рiшив вступити до лав Українського козацтва за такою причиною:
   Україна завжди була козацькою державою. За роки панування радянської влади, тобто з жовтня 1917 року, козацтво в Українi, а також i в Росiї було знищено як клас. Україна перетворилась в аграрний придаток Росiйської тоталiтарної держави, але не дивлячись на це, як говорять - козацькому роду нема переводу. I я хотiв би прийняти активну участь у справi вiдродження нашого славного Українського козацтва. Рахую для себе великою честю приймати участь у вiдновленнi iсторичної справедливостi - Українське козацтво, як клас, треба вiдродити. У козацтвi могутнiсть i сила нашої неньки України.
  
  

СОКОРЄВ ОЛЕГ ЮРIЙОВИЧ

  
   Я. Сокорєв Олег Юрiйович, народився 15 серпня 1979 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському в родинi робiтникiв.
   У 1986 роцi я пiшов до першого класу Бiлгород-Днiстровської середньої школи N5, яку закiнчив у 1994 роцi. У цьому ж роцi поступив до Бiлгород-Днiстровського лiцею економiки i бiзнесу, закiнчив його у 1996 роцi. З 1990 по 1995 роки навчався у музичнiй школi, яку успiшно закiнчив за класом "гiтара".
   У 1996 роцi поступив до Одеської Державної Академiї Харчових Технологiй (ОДАХ) на факультет "Автоматизацiя технологiчних процесiв".
   У 2000 роцi отримав базову вищу освiту за фахом "Автоматизацiя i комп'ютерно-iнтегрованi технологiї" з квалiфiкацiйною степеню "бакалавр".
   У 2001 роцi закiнчив навчання у ОДАХ i отримав повну вищу освiту за фахом "Автоматизоване керiвництво технологiчними процесами i агрегатами" з квалiфiкацiйною степеню "спецiалiст".
   За роки навчання у академiї приймав активну участь у роботi Нацiонально-демократичної лiги молодi.
   Свою трудову дiяльнiсть почав у серпнi 2001 року на ВАТ "Завод Тiра" за фахом iнженера КВПтА, де i працюю по теперiшнiй час.
   Моя родина:
   Батько - Сокорєв Юрiй Олександрович, 1953 року народження, уродженець мiста Львiв. Працював слюсарем-налагоджувачем технологiчного обладнання на заводi "Тiра". В теперiшнiй час працює адмiнiстратором комп'ютерного залу.
   Мати - Сокорєва Лариса Iванiвна, 1958 року народження, уродженка мiста Ренi. Працювала лiнотипiстом в мiськiй типографiї, пiзнiше - контролером ОТК на заводi "Тiра". Померла у 1983 роцi за причиною хвороби.
   Я завжди був i є громадянином України, безпартiйний, не одружений, судимостей не маю.
   За вiросповiданням я православний християнин, хрещений був у м1979 роцi, в Українському козацтвi з 2001 року.
   Iсторично склалося так, що Україна завжди прагнула бути вiльною та незалежною державою. Але незалежнiсть вона здобула тiльки в нашi часи, пiсля розпаду Радянського Союзу. Ця незалежнiсть є формальною. Фактично ми маємо державу, яка має великi внутрiшнi та зовнiшнi борги, поруйнованi пiдприємства, дуже слабку економiку, великi податки, небоєздатну армiю та корумповану державну систему.
   Козацтво - це нацiональний рух, який завжди, у всi часи боровся за волю та самостiйнiсть Української держави. Козаки - це простi українськi люди, якi самi здобували для себе нормальне життя, права, i самi вирiшували свою долю. Я також дотримуюся думки, що кожен сам коваль свого щастя, кожен сам повинен боротися за свої права, за благополуччя своєї Держави. Але один в полi не воїн. Тому я знайшов однодумцiв, якi зiбралися пiд чесним стягом Українського козацтва. Я дуже бажаю нормально жити i працювати саме у своїй державi, у своїй Батькiвщинi, i вважаю, що дiяльнiсть нашого козацького братства з часом вплине на ситуацiю в Українi та змiнить наше з вами життя на краще.
  
  

ОТЕЦЬ МИКОЛАЙ ГЕОРГIЙОВИЧ ГРИГОРАШЕНКО

  
   Отець Миколай Григорашенко, iєрей Української православної церкви Київського патрiархату. Народився у 1975 роцi. Закiнчив 4 курси Одеського iнституту сухопутних вiйськ, Одеську духовну семiнарiю, вчиться в Київськiй духовнiй академiї.
   Один iз засновникiв Iверського монастирю (Одеса), має церковнi нагороди.
   У серпнi 2002 року пiдготував пакет документiв для реєстрацiї Свято-Казанської церковної громади села Адамiвка та згодився бути її духовним пастирем. Примiщенням церкви тимчасово слугував пришкiльний iнтернат; священик жив при церквi. Проводилися богослужiння, просвiтницька робота - отець Миколай проводив заняття з учителями, школярами, жителями села. Готувалися документи для збудування церкви...
   Дiакон Миколай Григорашенко рукоположений у сан священика був у п'ятницю 7 лютого 1997 року в Свято-Григоро-Богословському храмi мiста Одеси мiтрополiтом Одеським та Iзмаїльським Агафангелом.
   Служив настоятелем в храмах Свято-Успенському мiста Анан'їва (1997), Свято-Iоанно-Богословському села Жеребково (1997 - там створив парафiю), Свято-Рождества-Богородичного села Байтали (1997), Свято-Казанського села Тимково (1998 - там створив парафiю), Святих Мучениць Вiри, Надiї, Любовi та матерi їх Софiї села Кiрове (2000), Св. Димитрiя Солунського села Новоградiвка (2000), Свято-Михайлiвського села Ленiно (2001), Святого рiвноапостольного князя Володимира мiста Бiлгорода-Днiстровського (2002). Був призначений Благочинним Бiлгород-Днiстровського округу Одеської областi Української православної церкви Київського патрiархату з правом вiдкриття парафiй та нагляду за ними (2002). У 2003 роцi переїхав до Одеси. В теперiшнiй час - Благочинний Савранського округу Одеської областi.
   До Адамiвської шкiльної газети "Рiч про Адамiвську Сiч" отець Миколай у жовтнi 2002 року писав: "Першочерговим завданням держави, школи i батькiв являється виховання морально i фiзично здорового поколiння, тому що вiд цього залежить майбутнє нашої нацiї. Яке насiння в дiтях буде посiяне зараз, такi виростуть i плоди, як написано в Бiблiї: "Бо що тiльки людина посiє, те саме й пожне!" (Гал. 6:7).
   Протягом багатовiкової iсторiї людства були вiдпрацьованi певнi норми поведiнки людини у суспiльствi, якi закладенi Богом-Творцем у її совiстi...
   ... Дiтей треба вчити добру, стримувати в них вияв жорстокостi i агресiї, прищеплювати любов до працi, шанувати батькiв, бути милосердними i спiвчутливими, вихованими, дружелюбними i не егоїстичними, допомагати один одному i бути завжди вдячними, бо вдячнiсть - це плiд високої культури. На жаль, багато дiтей не навченi навiть елементарним нормам поведiнки у суспiльствi.
   Життя за заповiдями любовi Iсуса Христа приносить людинi внутрiшнiй мир i душевний спокiй, вiдводить почуття страху i неспокою, якi стають причиною багатьох хвороб, що пiдтверджують i лiкарi-психiатри.
   Навколишнє середовище формує характер дитини, i її треба навчити розпiзнавати добро i зло, протистояти злу, дотримуючись бiблiйних наставлень, щоб уникнути морального падiння. Бiблiя вчить: "... утiкаючи вiд пожадливого свiтового тлiння, докладiть до цього всю пильнiсть i покажiть у вашiй вiрi чесноту, а в чеснотi - пiзнання, а в пiзнаннi - стриманiсть, а в стриманнi - терпеливiсть, а в терпеливостi - благочестя, а в благочестi - братерство, а в братерствi - любов" (2 Петр. 1:4-7)...
   ... Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвiтаючою в усiх сферах життя, то молоде поколiння треба виховувати в дусi християнської моралi..."
  
  

ВОЗНИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ

  
   Возний Микола Михайлович народився 28.02.1941 року в селi Литвинiвка Вишгородського району Київської областi.
   В 1966 роцi закiнчив Литвинiвську СШ й поступив до Харкiвського гвардiйського вищого танкового командного училища iм.. Верховної Ради УРСР. У 1979 роцi закiнчив Академiю броньотанкових вiйськ iм. маршала Малиновського.
   В Збройних Силах СРСР проходив службу на рiзних командних посадах: вiд командира танкового взводу до заступника начальника штабу мотострiлецької дивiзiї. Службу закiнчив на посадi радника начальника штабу Пiвнiчного фронту Збройних Сил Демократичної Республiки Афганiстан.
   Полковник, учасник бойових дiй. Одружений. На теперiшнiй час - пенсiонер. Є син - Руслан.
   В Запорозькому козацтвi - з часу його вiдродження. Очолює мiсцевий осередок (Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького). Полковник козацтва, має козацькi нагороди.
   Працює в напрямку змiцнення лав козацтва України, пiдвищення ефективностi його роботи. Член Координацiйної Ради Заднiстрового козацтва.
  
  

ЖУКОВСЬКИЙ ВIКТОР КОСТЯНТИНОВИЧ

  
   Жуковський Вiктор Костянтинович народився 22.12.1965 року в мiстi Козятин Вiнницької областi. Батьки переїхали до мiста Бiлгорода-Днiстровського.
   В червнi 1981 року закiнчив ВШ N5, з 1981 року по 1984 рiк навчався в Бiлгород-Днiстровському ПТУ-10. Закiнчив Християнський гуманiтарно-економiчний унiверситет (за фахом - юрист).
   У 1984 роцi був призваний на дiйсну вiйськову службу, пiсля закiнчення якої залишився у 1986 роцi на зверх строкову. З 1987 року по 1988 рiк проходив службу в Афганiстанi. За бойовi операцiї нагороджений орденом "Червоної Зiрки", медалями "Заслуги в вiйськовiй службi" III степеня, "За громадську мужнiсть", грамотою Президента Радянського Союзу. У 1989 роцi став пенсiонером Мiнiстерства Оборони (за iнвалiднiстю).
   З 1990 року по 1993 рiк працював на БДЗМВ. З 1994 року по 1997 рiк - вiдповiдальний секретар Спiлки ветеранiв Афганiстану (мiськвиконком). З 1997 року - головний спецiалiст виконавчого комiтету мiської ради, з 1998 року - головний спецiалiст мiської ради.
   З 2000 року уповноважений представник Державного Комiтету України у справах ветеранiв по мiсту Бiлгороду-Днiстровському (на громадських засадах).
   Одружений, є син та донька. У козацтвi з кiнця ХХ ст. Кандидат у народнi депутати України 2002 року.
  
  

ЛЕСIН ВIТАЛIЙ ПЕТРОВИЧ

  
   Лесiн Вiталiй Петрович народився 12.12.1941 року в селi Шалби Олексiївського району Татарської АРСР.
   У 1960 роцi закiнчив 10 класiв й поступив до Тамбовського артилерiйського училища. У 1961 роцi був переведений до Сумського артилерiйського училища, яке закiнчив у 1963 роцi.
   Пiсля училища проходив службу в м. Кременчук (до 1966 року). У 1966 роцi разом з вiйськовою частиною Вiталiя Петровича було переведено в Одеський вiйськовий округ в село Шабо Бiлгород-Днiстровського району, де служив до 1969 року. У цьому ж роцi його було переведено до нового мiсця служби - до мiста Бiлгорода-Днiстровського, де служив до 1988 року на рiзних командних посадах. Звiльнений в запас за вислугою рокiв у 1988 роцi.
   З 1988 року по 1994 рiк працював автомеханiком в автоколоннi автобуду. З 1995 року по теперiшнiй час - викладач ДПЮ мiського лiцею.
   Одружений. Дружина - Лесiна Алевтина Iванiвна, пенсiонерка. Дiти: донька - Свiтлана, 1965 року народження; син - Костянтин, 1969 року народження.
   У козацтвi з кiнця ХХ столiття. Осавул козацтва, має козацькi нагороди.
  
  
  
  
  

ТКАЧЕНКО ВАЛЕРIЙ ПАВЛОВИЧ

  
   Я. Ткаченко Валерiй Павлович народився 03 липня 1955 року в селi Монашi Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi .
   Мати була учителем, батько - держслужбовцем.
   Я - громадянин України, за нацiональнiстю - українець.
   В 1962 роцi пiшов до першого класу Монашiвської загальноосвiтньої школи, яку закiнчив у 1970 роцi. Спроба поступити до Одеської середньої морехiдки закiнчилась не вдало. Медицина не дала менi можливостi зв'язати своє життя з морем - за станом здоров'я не допустили мене до навчання. Не бажаючи тратити марно часу, пiшов учитись до Бiлгород-Днiстровського професiйно-технiчного училища N10, де до армiї отримав середню освiту та спецiальнiсть - будiвельника. У 1973 роцi пiшов служити до Збройних Сил колишнього СРСР. Що цiкаво? Закiнчив Миколаївську спецiальну школу зв'язку ВМФ, був направлений до Пiвнiчного флоту, де пройшов усi медичнi комiсiї щодо плав составу i два з половиною роки на великому противочовновому (БПК) кораблi "Бойкий" пройшов понад 75000 миль водами Атлантики. Потiм ще постiйно залучався до навчальних зборiв як на сторожовi катера Дунайської флотилiї, так i до пiдводних човнiв м. Балаклава Чорноморського флоту. Ось такий парадокс.
   Був за кордоном: в Сполучених Штатах Америки - м. Бостон, Норвегiї - м. Осло, Кубi - м. Сендуегос.
   В 1976 роцi повернувся додому, а в 1977 роцi одружився. Вiйськова спецiальнiсть докорiнно змiнила подальше моє життя. Почав я з учня регулювальника електро-радiо апаратури на Бiлгород-Днiстровському колишньому заводi резисторiв (Об'єднання "Орiон"), закiнчив в спецiальному конструкторському бюро при заводi медичних виробiв - монтажником електричних машин та систем. Маю вищу, шосту квалiфiкацiю. Загальний трудовий стаж 36 рокiв. Освiта середня спецiальна.
   З 2000 року депутат Монашiвської сiльської ради. Голова депутатської комiсiї з законностi, правопорядку, регуляторної та депутатської дiяльностi, керiвник загону охорони громадського порядку, голова адмiнiстративної комiсiї з питань адмiнiстративних порушень.
   В 2004 роцi зареєстрував козацьку структуру, де на даний час займаю посаду отамана, козацьке звання - сотник.
   Одружений. Маю доньку 1977 року народження, яка одружена та має свою сiм'ю. Син 1980 року народження - кадровий вiйськовий, неодружений.
   З 2005 року член партiї Народний Союз Наша Україна. Брав активну участь в виборах 2004 року, будучи заступником та секретарем дiльничної комiсiї. В виборах 2006 року зареєстрований кандидатом на посаду сiльського голови с. Монашi. Час покаже, чим будемо займатись пiсля 26 березня.
  
  

ПАРПАЛАК ВОЛОДИМИР ЯКОВИЧ

  
   Я, Парпалак Володимир Якович, народився 5 вересня 1961 року в м. Арцизi Одеської областi.
   В 1968 роцi пiшов в перший клас Долинської ВШ Саратського району. В 1978 роцi закiнчив 10 класiв Саратської СШ.
   В 1978 роцi поступив i в 1979 роцi закiнчив Овiдiопольське СПТУ за спецiальнiстю газоелектрозварювальник.
   В 1979 роцi мене було призвано до лав Радянської Армiї на дiйсну строкову службу, яку проходив у складi групи радянських вiйськ у Нiмеччинi.
   З 1981 року по 1986 рiк проходив надстрокову службу в лавах Радянської Армiї на посадi старшини роти, вiйськове звання прапорщик.
   З березня мiсяця 1987 року поступив на службу до органiв внутрiшнiх справ, де служив на посадах мiлiцiонера ППС, помiчника чергового Бiлгород-Днiстровського мiського вiддiлу внутрiшнiх справ, дiльничним iнспектором, оперуповноваженим карного розписку Бiлгород-Днiстровського районного вiддiлу внутрiшнiх справ.
   В 1994 роцi закiнчив Одеську школу мiлiцiї за спецiальнiстю правознавство.
   В 1999 роцi звiльнився з органiв внутрiшнiх справ на пенсiю за вислугою рокiв в званнi старшого лейтенанта.
   В теперiшнiй час працюю старшим змiнного наряду охорони 5 дiльницi Бiлгород-Днiстровського КХП.
   Одружений. Дружина - Парпалак Галина Пилипiвна.
   Син - Парпалак Вiталiй Володимирович, 1985 року народження, студент Київської академiї будiвництва та архiтектури.
   Донька - Парпалак Ольга Володимирiвна, 1989 року народження, студентка Бiлгород-Днiстровського кооперативного технiкуму.
   Проживаю в селi Монашi Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   В козацтво вступив, усвiдомлюючи необхiднiсть активної боротьби за розбудову незалежної держави Україна, боротьби iз негативними проявами за свiтле майбутнє моїх дiтей, онукiв.
  
  

БIЛОУС ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ

  
   Бiлоус Володимир Петрович народився в селi чернече Балтського району Одеської областi 16 червня 1951 року.
   В 1968 роцi закiнчив середню школу с. Чернече i в тому ж роцi поступив до Одеського культурно-освiтнього училища. В 1969 роцi був призваний до лав Радянської Армiї; службу проходив в НДР (група Радянських вiйськ в Нiмеччинi). Брав участь в лiквiдацiї локальних конфлiктiв в Європi, маю державнi нагороди (орден "Червоної Зiрки", медалi).
   Мiй батько - Бiлоус Петро Маркович - учасник ВВВ, пройшов з боями вiд Сталiнграда до Вiдня. Мати - Бiлоус Нiна Костянтинiвна - робiтниця радгоспу. Обоє померли.
   В 1972 роцi закiнчив училище i працював в Будинку культури с. Чернече на посадах художнього керiвника та директора.
   В 1975 роцi змiнюю мiсце мешкання та поступаю на роботу в органи внутрiшнiх справ, де працюю мiлiцiонером, спiвробiтником карного розшуку, старшим оперуповноваженим УБОЗ - пiдполковник мiлiцiї, пенсiонер МВС з 1996 року.
   Одружений, маю двох дiтей, двох онукiв.
   Мої дiди та прадiди мешкали на територiї Балтського району i були селянами.
   Володимир Петрович вважає, що у козацтвi є декiлька основних проблем:
   - лiдерства (специфiка громадської органiзацiї визначає особливi вимоги до її лiдера; керiвник громадської органiзацiї не має таких важелiв впливу на її членiв, як матерiальне заохочення, трудова книжка; громадська органiзацiя - це добровiльне об'єднання, до якого можна вступити i яке можна легко покинути; громадська органiзацiя дiє ефективнiше за умови, коли лiдер сам робить бiльше, нiж вiн вимагає вiд iнших; це правило необхiдно засвоїти кожному претенденту на отаманську булаву;
   - чисельностi козацьких осередкiв (невiдповiднiсть реєстрiв фактичнiй чисельностi козакiв; доводиться спостерiгати, коли на звiтно-виборчi радi з'являються люди, яких протягом року нiхто не бачив; отамана обирають стороннi люди);
   - демократизацiї (новообраний отаман дивує козакiв незнанням козацьких звичаїв).
  
  

ГОРЛАЧОВА ЛАРИСА ЯКIВНА

  
   Горлачова Лариса Якiвна народилася в мiстi Бiлгородi-Днiстровському 23.03.1952 року в родинi робiтникiв.
   Батько - Осадчук Якiв Йосипович та мати - Болотiна Марiя Костянтинiвна працювали на Бiлгород-Днiстровському хлiбозаводi.
   Лариса Якiвна закiнчила школу-iнтернат мiста Кiлiя в 1969 роцi. Працювала в мiстi Бiлгородi-Днiстровському на хлiбозаводi, заводi електронних виробiв (опорiв), механiком з обслуговування лiфтiв.
   Вступила в жiночу громаду Українського козацтва в 1998 роцi; на теперiшнiй час є її керiвником; хорунжа Українського козацтва.
   Ларися Якiвна вважає, що основними напрямками роботи жiночої громади у теперiшнiй час є: вiдродження Православної Вiри та обрядностi, iсторичних та сучасних свят, традицiй; виховання молодi на iсторичних традицiях козаччини; вiдродження духовностi, культурно-iсторичних традицiй української козацької жiночостi.
  
  

ТОМА ТЕТЯНА IВАНIВНА

  
   Я, Тома Тетяна Iванiвна, народилася 15 липня 1962 року неподалiк залiзничної станцiї Роздiльна, в мальовничому селi Маркiвка Роздiльнянського району Одеської областi.
   Мiй батько, Соловйов Iван Гаврилович, працював водiєм, а мати, Соловйова Свiтлана Семенiвна, вже 40 рокiв вчить дiток читати, писати, малювати, любити рiдний край в Маркiвськiй ЗОШ I-II ступенiв.
   З дитинства я цiкавилася багатющою творчiстю українського народу: пiснями, казками, легендами. Щодня чула чимало казок, повiр'їв, легенд, пiсень вiд бабусi. На все життя запам'яталися її розповiдi про козакiв, чумакiв, якi добре володiти зброєю, не розгублювалися в скрутну хвилину.
   Найулюбнiшими книжками пiд час навчання в школi з 1969 року по 1977 рiк були "Кобзар" Тараса Григоровича Шевченка, оповiдання Марко Вовчок, байки Глiбова, спiвомовки Степана Руданського.
   Пiд час навчання в Бiлгород-Днiстровському педучилищi з 1977 року по 1981 рiк була старостою групи, приймала активну участь у спортивному життi училища. Захищала честь училища з гандболу. Надовго залишилися у пам'ятi першi уроки в Бiлгород-Днiстровськiй школi N4, збiр винограду, екскурсiї групи до Москви.
   У Бiлгород-Днiстровському педучилищi був органiзований гурток юних фiлологiв. Часто на засiданнях на задану тему писали творi, зачитували i обговорювали їх. Ця робота збагачувала кругозiр i визначила подальшу мою долю.
   У серпнi 1982 року вступила на фiлологiчний факультет Одеського державного унiверситету iменi I.I.Мечнiкова за спецiальнiстю українська мова i лiтература, який закiнчила у червнi 1988 року, одержавши диплом фiлолога, викладача української мови та лiтератури.
   Зустрiч з прекрасними людьми в унiверситетi надихнула на органiзацiю в школi кiмнати-музею "Хата моїх предкiв", яка згодом виросла до музею села i школи. Я тодi (з серпня 1981 року по вересень 1995 року) працювала вчителем української мови та лiтератури, а з 1995 року працюю директором школи.
   У життi я досягла чималих успiхiв, бо поруч був прекрасний друг, порадник - мiй чоловiк, Тома Вiктор Якович, 1954 року народження, заступник начальника управлiння сiльського господарства райдержадмiнiстрацiї.
   Мої доньки завжди надихають мене на щось нове. Тома Iрина Володимирiвна, 1983 року народження, студентка 5 курсу фiлологiчного факультету Пiвденноукраїнського державного унiверситету iменi К.Д.Ушинського; Тома Юлiя Вiкторiвна, 1991 року народження, учениця 8 класу Долинiвської ЗОШ I-II ступенiв.
   У 1995 роцi виникла думка про створення в школi нової органiзацiї - козацької паланки. Цю iнiцiативу пiдтримали педагог-органiзатор Молчанова Тетяна Iванiвна, завуч школи Долгошеєнко Марiя Iванiвна.
   На виховних годинах почали знайомити учнiв з козацтвом, що виникло в ХУ-ХУI ст. та життям козакiв. Кожен клас обирав прiзвище козака, яке мав носити їх загiн.
   З особливим хвилюванням та захопленням дiти перечитували гоголiвського "Тараса Бульбу", полонилися героїкою запорожцiв, їх славетними подвигами.
   19 травня у школi вирiшили проводити традицiйне свято "Козацькому роду нема переводу". В цей день учнi 4 класу складають символiчний iспит на право називатися козачатами - нащадками славного лицарства Запорозького, присягають на вiрнiсть козацьким звичаям, традицiям. Пiсля святкової лiнiйки приймають участь у виставi, грають ролi Сагайдачного, Тараса Бульби, його синiв, Андрiя i Остапа, писаря. Проводять один день на Запорозькiй Сiчi.
   Дуже подобається козачатам конкурсна програма "Супер-козак", де проводяться iгри "Хто швидше спорожнить свої миски", конкурси знавцiв козацької термiнологiї, прислiв'їв та приказок, кмiтливих, "П'ю i не нап'юся", умiльцiв, "Оселедь", "Втеча з полону", перетягування канату i т. д.
   Козачата показують свою силу, спритнiсть i вiдвагу у козацькiй естафетi, яку органiзовує вчитель фiзвиховання Касаткiн Олександр Леонович. У супроводi музичного iнструменту пiд керiвництвом вчителя музики Новохатської Тетяни Олексiївни виконують пiснi "Ой на горi та женцi жнуть", "Їхав козак за Дунай", "При долинi кущ калини", "Запорозька похiдна". Звучать гуморески, народнi анекдоти про козакiв.
   Народнi перекази стверджують, що прийнятих на Запорозьку Сiч буцiмто пiддавали особливому випробуванню. Накажуть, наприклад, варити кашу. Нашi кашовари готують теж українську козацьку страву: зварене пшоно, галушки, кулiш iз сала i т. д.
   Журi пiдводить пiдсумки, де враховується i дисциплiна, i явка учнiв на свято. Переможцям свята вручається кубок "Козацькому роду нема переводу". Свято закiнчується запалюванням вогнища; учнi спiвають пiснi:

Гей, ви запорожцi, -

Вiтер в чистiм полi,

Научiть нащадкiв

Так любити волю.

  
  

ДОЛГОШЕЄНКО МАРIЯ IВАНIВНА

  
   Я, Долгошеєнко Марiя Iванiвна, народилася 20 липня 1961 року , в сiм'ї колгоспникiв, в селi Широке Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   Батько, Деревенча Iван Iванович, 1941 року народження, пенсiонер. До пенсiї працював у колгоспi "Прогрес" трактористом
   Мати, Деревенча Лiдiя Василiвна, 1938 року народження, пенсiонерка. Працювала спочатку в польовiй бригадi колгоспу, а потiм останнi 10 рокiв технiчкою в Широкiвськiй школi.
   В 1968 роцi вступила до 1 класу Широкiвської СШ. В 1975 роцi стала членом ВЛКСМ. В школi була членом комсомольського комiтету школи, завiдувала учбовим сектором. В 1978 роцi закiнчила середню школу i в цьому ж самому роцi вступила до Одеського державного педагогiчного iнституту iменi К.Д.Ушинського на фiзико-математичний факультет. Закiнчила його в 1983 роцi.
   В 1982 роцi вийшла замiж. Чоловiк, Долгошеєнко Олександр Федорович, 1960 року народження, працює шофером в КСП "Долинiвський". Старша донька, Долгошеєнко Тетяна Олександрiвна, 1984 року народження, закiнчила Бiлгород-Днiстровський рибопромисловий технiкум, спецiальнiсть - бухгалтерський облiк i в даний момент працює в КСП "Долинiвський" облiковцем. Менша донька, Долгошеєнко Iрина Олександрiвна, 1988 року народження, навчається в Бiлгород-Днiстровському педучилищi на 2 курсi, спецiальнiсть "вчитель початкових класiв".
   З 1983 року працювала вчителем математики i фiзики Долинiвської НСШ, де i працюю по сьогоднiшнiй день. З 1991 року - заступник директора по навчально-виховнiй роботi.
  
  

МОЛЧАНОВА ТЕТЯНА IВАНIВНА

  
   Я, Молчанова Тетяна Iванiвна, народилась в селi Широке Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi 27 березня 1961 року.
   У 1978 роцi закiнчила Широкiвську середню школу i вступила до Бiлгород-Днiстровського педучилища на дошкiльне вiддiлення.
   У 1980 роцi закiнчила педучилище i була направлена на роботу в Долинiвську школу вихователем ГПД.
   З 1983 року працювала завiдуючою дитячим садком "Казка" в с. Долинiвка.
   У 1955 роцi переведена на посаду педагога-органiзатора в Долинiвську ЗОШ I-II ступеня.
   У 2000 роцi здобула вищу освiту в Пiвденноукраїнському державному унiверситетi iменi К.Д.Ушинського i отримала квалiфiкацiю викладача дошкiльної педагогiки, вихователя дiтей дошкiльного вiку.
   Чоловiк, Молчанов Петро Степанович, 1957 року народження, пiдприємець. Син, Молчанов Володимир Петрович, 1981 року народження, iнвалiд дитинства. Донька, Мол чанова Наталiя Петрiвна, 1986 року народження, студентка музичного вiддiлення Бiлгород-Днiстровського педучилища.
  
  

НОВОХАТСЬКА ТЕТЯНА ОЛЕКСIЇВНА

  
   Я, Новохатська Тетяна Олексiївна, народилася 14 травня 1983 року в селi Долинiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   У 1989 роцi була зарахована до складу учнiв 1 класу Долинiвської школи; закiнчила 9 класiв в 1998 роцi.
   З 1998 року по 2002 рiк навчалася в Бiлгород-Днiстровському педагогiчному училищi на шкiльному вiддiленнi з музичним нахилом.
   У 2002 роцi поступила в Iзмаїльський гуманiтарний унiверситет за спецiальнiстю "Початкове навчання".
   Моя мама - Новохатська Євгенiя, працювала довгий час завгоспом у дитячому садку.
   Мiй батько - Новохатський Олексiй Дмитрович, працював трактористом у радгоспi "Долинiвський"
   Маю двох старших братiв Юрiя та Вiталiя.
   У 2005 роцi Тетяна Олексiївна переїхала до села Щербанка Роздiльнянського району, де працює шкiльним бiблiотекарем.
  
  

ЛIСIЦИН IГОР МИХАЙЛОВИЧ

  
   Лiсiцин Iгор Михайлович народився 16 листопада 1952 року в Грузiї (в мiстi Тбiлiсi) в родинi службовцiв.
   Батько - Михайло Андрiйович - працював прорабом на будiвництвi.
   Мати - Кенкишвилi Нiна Iванiвна - працювала учителем iсторiї, секретарем мiськвиконкому.
   Дитинство пройшло в мiстi Руставi. Разом iз матiр'ю Iгор бував в багатьох iсторичних мiсцях Грузiї.
   В 1958 роцi Iгор почав вчитися в школi. Навчався в музичнiй школi по класу скрипки; виступав з сольними концертами. З сьомого класу грав в шкiльному духовому оркестрi на трубi. Мрiяв стати моряком; займався легкою атлетикою, радiо спортом, працював на колективнiй радiостанцiї; зiбрав свiй радiопередавач.
   Закiнчивши 10 класiв середньої школи в мiстi Руставi, Iгор Михайлович поступає в Тбiлiське вище вiйськове артилерiйське училище, яке закiнчив в 1973 роцi. В училищi служив у ротi почесного караулу Тбiлiського гарнiзону; рота вiдкривала паради в Тбiлiсi, зустрiчала на аеродромi почесних гостей.
   В 1973 роцi почалася його служба в якостi командира взводу протитанкових керованих ракет повiтрянодесантних вiйськ в мiстi Кiровабадi в Азербайджанi.
   Далi служив командиром взводу розвiдки; має 357 стрибкiв з парашутом. Взвод, яким командував Iгор Михайлович, неодноразово був кращим в ВВВ; постiйно на навчаннях перевиконував нормативи.
   У 1975 роцi за зразкове виконання службових обов'язкiв на вiйськових тактичних навчаннях "Кiровабад-75", Лiсiцина I.М. було представлено до нагородження Орденом Червоної Зiрки.
   У десантних вiйськах Iгор Михайлович прослужив десять рокiв. Оженився. Дружина - Олена. Далi була служба у Кутаїсi. Тут народилися його дiти - Славик (1980), Денис (1982), Наташа (1985).
   Пiсля Кутаїсi служба у Нiмеччинi у складi огранiченого контингенту радянських вiйськ (мiстечко Штатс, далi - мiсто Потсдам). Службу проходив в вiйськах ПВО в той час, коли проходило об'єднання ФРН та ГДР, коли було зруйновано Берлiнську стiну.
   Вiйськова частина, в якiй служив майор Лiсiцин I.М., в повному складi було переведено в село Старокозаче Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi. У 2004 роцi цю частину було розформовано.
   В 1992 роцi Iгор Михайлович звiльняється з лав армiї й отримує "вихiднi" грошi, на якi купує собi велосипед та мiхову шапку. Два роки не може знайти роботу. У 1994 роцi його приймають на роботу завгоспом на Старокозацький племптахрадгосп. Пiшли економiчнi реформи - птахрадгосп розвалився. Михайловича запрошують працювати директором Старокозацького ринку.
   Дiти його пiдросли й вже не хтять грати в пiгромушки. Лiсiцин I.М. знайомиться iз Городецьким Л.Г. й органiзовує молодiжну козацьку органiзацiю, яка в 1997 роцi налiчувала вже 295 дiтей та пiдлiткiв. Багато в чому допомогла йому Кузаконь Т.П. (тодi вона працювала начальником вiддiлу райдержадмiнiстрацiї по роботi з молоддю).
   Виникла iдея створення школи джур; з цiєю iдеєю Лiсiцин I.М. їздив до Мiнiстра оборони, але допомоги не отримав. В дитячiй козацькiй органiзацiї йшли заняття з iсторiї рiдного краю, ходили в наряд разом iз прикордонниками, ходили в походи, органiзовували свята, вiдроджували старi традицiї та iн. У козачат був однострiй (допомiг Городецький Л.Г.).
   На Покрову 1997 роцi їздили джури на Велику Раду Українського козацтва. На Радi виступили iз концертом.
   У 2001 роцi Iгор Михайлович iз сiм'єю переїхав до Мологи; в Молозькiй школi теж займався джурами; потiм виїхав на заробiтки до Сибiру (там спiвробiтничав iз козаками й теж вiв лiтню школу джур). Рiк (2004) працював завiдуючим складом готової продукцiї Моложського винзаводу.
   З 2005 року Iгор Михайлович веде школу здорового способу життя.
  
  

ГАВРИЛЕНКО ВАЛЕРIЙ ОЛЕКСIЙОВИЧ

  
   Я, Гавриленко Валерiй Олексiйович (формально Горовий Валерiй В'ячеславович), народився в селi Руська Поляна, Чигиринського району, на славнiй Черкащинi - батькiвщинi Великого Тараса, героїчного Богдана, вiдважного Максима Залiзняка, трагiчного Гонти, нерозгаданої Трипiльщини, прекрасної Софiї Уманської, на землi, яка густо полита кров'ю за двi свiтовi вiйни, де можливо i загинув мiй дiд - Слюсар Омелян.
   У мого дiда ( командира зенiтної батареї в 1941 роцi) було три дочки - як пропав безвiсти на вiйнi в 1943 - му, так баба їх сама i пiднiмала. Я був сином найменшої, самої романтичної, "несерйозної", артистки, вiд якої я, в два моїх роки, фактично, поїхав жити до старшої - моєї бездiтної та заможної тiтки. Так i жив, маючи велику рiдню - обох мамами називав. Дякувати Боговi, що так вийшло, а то б невiдомо що з мене вийшло.
   Спогади дитинства пов'язанi з тiєю вiйною - що розповiдi баби про дiда - красного командира та евакуацiю 1941-го, що рiдної матерi про голод воєнний та бiднiсть повоєнну, що названої матерi - про Велику вiйну, Родiну i Сталiна, яких вони захищали. А мати моя названа, Нiна - знала вiйну мабуть краще всiх: вiд Москви 1941 -го, до Будапешту 1945 - го вона i проїхала i пройшла ногами. Так i зростав я в сiм'ї, яка про захист Вiтчизни знала не з книжок, шкiльних урокiв, та кiно "про нємцiв". А баба моя Анастасiя, себе називала - "донская казачка", та розказувала, як вона на конi по селу скакала, а ми з братом, у своїх 5-7 рокiв все смiялись, не могли уявити як це наша баба, та на конi скаче. Для нас вона завжди бабою старою була, от i реготали ми на печi в хатi, в Руськiй Полянi.
   Таким чином доля моя була передбачена - став i я Вiтчизнi служити. I не де небуть - а в горезвiсних вiйськах - "стройбат". I не ким не будь, а замполiтом. Хто про цi вiйська знає по анекдотам - той може смiятись, а хто там був, той може дивуватись. Звичайно нiчого романтичного та героїчного, але яка школа життєвої мудростi та вивчення доль людських, правди i кривди, честi i безчестя, вивчення психологiї та етнологiї, такого не кожен моряк i льотчик розкаже. Робота моя пов'язана була з вихованням у солдат не скiльки комунiстичної iдеологiї, як вiйськової, i можливо комунiстичної дисциплiни. Бо для радянської батькiвщини потрiбнi були низькозатратнi, згуртованi, дисциплiнованi мiлiтаризованi будiвельники, якi б будували Байконур i Капустiн Яр, спецобєкти та житло радянському народу. I в умовах недалеко кращих за ГУЛАГ. Для себе, я через два лейтенантськi роки визначив головну задачу : боротись за гiднiсть людини - солдата i офiцера, викорiнювати хамство, дiдiвщину та знущання, вiд яких не один повiсився i не один став калiкою. Взагалi нахаб, агресивних чванливих молодикiв ненавиджу з дитинства, i в отримавши на службi певну владу, я втручався де тiльки мiг в принципи та правила вулично-зековської фiлософiї, якими просякнутi цi горезвiснi вiйська. Проте я не знав, до якого розмаху аморальностi, низькопробностi та дикостi дiйде потiм пострадянське суспiльство, особливо шкiльне виховання, молодiжна псевдокультура та фiлософiя, яка соцiальна психотравма чекала молодь 90-х рокiв. Ця проблематика була i залишається головною домiнантою в моїх iнiцiативах в козацькому русi.
   А тодi в стройбатi я вивчав нацiональнi особливостi майже всiх нацiй великої iмперiї, керував категорiями людей, яких не брали до збройного вiйська чи то за олiгофренiю, чи то за надлишок вищої освiти вiд МГУ при допризовному контролi КГБ. I це при комплектуваннi мiнiмум 30 % судимих, чи пiсля вiдстрочки призову 26 - лiтнiми сiмейними хлопцями. Ось така збiрна солянка в кiлькостi близько сотнi молодикiв i була об'єктом виховання i управлiння. Це не те, що управляти вихованими, освiченими, наївними 18- рiчними юнаками в доблесних вiйськах, заступаючи черговим офiцером зi зброєю. I при всiй своїй офiцерськiй самоповазi, кожен хоч солдат, хоч прапорщик, хоч офiцер буде вартий лише того, чого вiн вартує. Потiм, вже рокiв через 10, вивчавши, аналiзуючи i спiвставляючи принципи та систему взаємин в збройних формуваннях рiзних часiв та народiв, дiйшов висновку про ганебнiсть та згубнiсть репресивних, антагонiстичних, авторитарних стосункiв у рекрутизованих пiдроздiлах, особливо iмперських армiях. Коли "господiна офiцера" треба поважати i пiдкорятись, тому що вiн "голубая кровь". Їх характернi риси можна помiтити при описуваннi взаємин начальникiв та пiдлеглих царської армiї у творах Тараса Шевченка. Це зовсiм протилежний погляд на положення людини у формi, не як у Л.Толстого "Вiйна i мир". Вся ця муштра, стройова стiйка, затягнутi мундири, бездумна покора, "чинопочитанiє", i сам принцип рекрутизацiї, чи то призову, пiд загрозою покарання, викривався i ганьбився всiма гуманiстами та вiльнодумцями, в т. ч. росiйськими.( "Служить би рад..." ). Проте, заганяти до вiйська "гарматне м'ясо" в традицiях всiх iмперiй - i росiйської i британської, i нiмецької, i японської.
   Ось тут ми дiйшли до головного - сутностi та вiдмiнностi козацької системи вiйськового товариства вiд iмперської авторитарної системи вiйськової школи.
   Там, на далекосхiдних, традицiйно "ссильних" краях, i сформувались мої життєвi цiнностi, зневага до бiдлабузництва, чинопочитання, кар'єризму та певний бунтарський дух, який в тих краях культивувався серед всiх категорiй населення, i вiйськових також.
   Через 6 рокiв, в 1992-му, з великими труднощами перейшов на службу в Збройнi Сили України. Вже рiк як Україна стала незалежною, вже рокiв п'ять, як український соцiум переварював питання нацiоналiзму i патрiотизму, вiдродження iсторiї та культури, двомовностi та Чорнобиля, бандерiвщини та скарбiв Полуботка, а я з Далекого Сходу (м. Хабаровськ ) прибув на службу в рiдну Україну. Ось тут я i почав розумiти сутнiсть нацiональної гордостi "великоросiв", та холуйської сутi "хохляцької" меншовартостi. Ось тут i проявилось моє далекосхiдне "дальше Кушки не пошлють!", i самоповага офiцера, який з великими труднощами репатрiював на Батькiвщину, i побачив старших "сотоварищей", вже зайнявших вищi посади, якi не виїхали до Росiї, а сяк-так змирившись з фактом "хахляцкой армiї", вирiшили служити далi. На "Украiнє". А не Украiнї. Деякi сьогоднi, дослужили, як i я, до пенсiї, i зараз продовжують хаяти "ето государство", добросовiсно отримуючи по 1-2 тис. гривень пенсiї. А деякi "незаменiмиє" спецiалiсти щось там, десь там, комусь служать, важко мучачись iз своїми панськими пузами в Збройних Силах 2006 року.
   Вже в 1994 - му через рiк служби в Збройних Силах, я чiтко мав друзiв, або принаймнi лояльних однодумцiв в питаннях боротьби з великодержавним "держимордиєм", що тиснуло на молодих офiцерiв, i недругiв, тих хто знав мене як нацiоналiста, "нацiка", як казав спiвслужбовець мiй Юра I. В тих роках я керував гуманiтарною пiдготовкою своєї роти i фанатично проводив заняття навiть тодi, коли мав би вiдпочивати черговим частини - бо знав, що нiхто не буде пропагувати Українських Сiчових Стрiльцiв, Галицьку Армiю, Iвана Мазепу та всю попередню iсторiю України. Мабуть у нас в народознавчiй свiтлицi в ремонтному батальйонi, єдиного принаймнi в мiстi, мiстi проросiйсько- прорадянської орiєнтацiї, була iнформацiю про роль УПА, та картина на всю стiну "Зустрiч Iвана Мазепи з Костем Гордiєнком". Якщо текст про УПА за наказом генерал-майора Бондаренка прийшлось замiнити (i це в 1994 роцi!), то про картину, навiть генерал не зрозумiв, що воно за козаки там зустрiлись.
   В цi роки сильний поштовх менi дали двомiсячнi курси пiдвищення квалiфiкацiї в Києвi, де я остаточно оформився як нацiонально свiдомий (так i хочеться сказати - елемент). Весною я прочитав в газетi, що для школярiв Криму надсилають безкоштовно брошуру - коротку iсторiю України, з мiста Бережани. Я написав i отримав 30 штук, якi i принiс до бiблiотеки в свою рiдну школу. Це зараз нiяких проблем з пiдручниками iсторiї, а тодi ще не було в школах лiтератури з малюнками про С.Петлюру та А.Шептицького. Я був гордий своєї ролi i внеску. Лiтом того ж 1994 - го я привiз iз Києва штук 300 українських аудiокасет i їх бiльшiсть було розповсюджено за демпiнговими цiнами на цьому русофiльському ринку, бо це була для мене особиста боротьба за українську пiсню, а по одному екземпляровi я залишив собi. Але не це головне - головне те, що я вiдкрив для себе свiт сучасної української музики i навiть органiзував з допомогою патрiотичних вчителiв у Випаснеськiй школi N1 мабуть, що першу, i мабуть що на сьогоднi єдину, українську дискотеку в нашому Заднiстров'ї. Це треба було бачити, який психологiчний спротив, скепсис, i смiх спочатку викликало подiбне явище, але перемога була за нами! Все таки нашi пiдлiтки - українцi Бесарабiї проявили цiкавiсть i може вiдчули себе трошки українцями.
   Зараз, дехто з моїх колишнiх спiвслужбовцiв може посмiхатись, мовляв, що - тобi не було чим займатись , ти ж офiцер а не культ-просвiтпрацiвник? Тодi спочатку нехай згадають де те все, над чим вони "упорно" працювали день та нiч - де та технiка, документацiя, ремонт паркiв та казарм ? А потiм, вони забувають, в яких чинах служили Лермонтов, Грибоєдов, Котляревський та iншi офiцери. А деяких, читаючих це, буде дратувати. Навiть Росiя, i та є Росiя двох Муравйових: декабриста i карателя. Так i для мене завжди були офiцери i "офiцерйо", солдати i "солдафони", люди думаючi та люди - слiпi виконавцi, люди якi служили i якi вислужувались. I саме ця iдея - iдея свободи духу, волi людини, є провiдною. Вона провiдна i для тих, хто скепсує i пасує перед реалiями життя, вони цього лише не визнають. Прiоритет iдей гуманiзму, свободи особистостi, справедливостi, честi i правди - ось те що об'єднувало людей, якi звались козаками. I якi хочуть сьогоднi зватись козаками. I якi через 100 лiт будуть зватись козаками.
   Таким чином, переживаючи внутрiшнє формування нацiонального самоусвiдомлення, вивчаючи iсторiю, дискутуючи з ортодоксами та пофiгiстами, захоплюючись то анархiстами, то бандерiвцями, то сучасними УНА-УНСОвцями, я десь в кiнцi 1996 - го познайомився з Бiлгород - Днiстровськими козаками - пасiчниками, i був урочисто посвячений в козаки отаманом Городецьким. До Григоровича в мене завжди були претензiї як до органiзатора, проте на той час, та його робота була прогресивною. Особливо в такому далеко не українiзованому краї, як Бесарабiя, чи то Бiлгород -Днiстровщина. Мої зустрiчi, участь в деяких козацьких заходах привели мене до бажання бiльш радикально та реально реалiзовувати в життi вiдродження козацької iдеї. Тим паче, що з преси надходила iнформацiя про розвиток козацьких товариств i на Запорiжжi, i в Галичинi, i в Надднiпрянськiй Українi. Тодi ж, i почав я складати проект вiйськово - спортивного клубу, як органiзацiї патрiотiв та людей спроможних захищати себе, свою родину, власний свiтогляд та нацiональну iдею. Десь тi записи є i зараз, проте вони вже неактуальнi, зараз подiбнi органiзацiї розвинутi по всiй Українi, i половина на облiку в СБУ. Десь влiтку 1997 - го я побачив фотографiї , та самвидав "Молодої Сiчi" з с. Старокозаче, якою керував В.Лiсiцин. Я з ним познайомився, послухав про його плани i досягнення i це наштовхнуло на думку про створення аналогiчного клубу. Восени цього ж року я привiз до своєї рiдної школи N1 у Випасному штук 30 протигазiв, для урокiв допризовної пiдготовки, їх списали майже новi i начхiм полку видавав їх на розтопку котельної. Не мало не багато 1550 штук - завдяки чиємусь головотяпству . Там дiзнався, що керiвник ДПЮ звiльняється i менi запропонували працювати в школi вчителем ДПЮ. Що я й зробив, на той час держава Кучми затримувала зарплатню, i я подумав про додатковий заробiток для сiм'ї, та й самореалiзацiю iнших творчих iдей.
   Тодi ж зрозумiв, що вихованням хлопцiв з 14-15 рокiв вже займається соцiум, в першу чергу - її величнiсть Вулиця. Тому щось радикально змiнювати у вихованнi юнака можна з рокiв 10-12. Так як менi потрiбно для пiвставки ще 4 години, я мав узяти на себе вiйськово - патрiотичну роботу. Вона i вилилась у створення "Молодої Сiчi"
   Вiдповiдно до законiв, я створив i зареєстрував при сiльрадi молодiжну громадську органiзацiю, зi статутом та програмою заходiв. Як завжди початок був хаотичним: по суботам хлопцi 5-7 класiв приходили на годину в спортзал, де я їх вчив елементарним гiмнастичним вправам, та загальнофiзичному розвитку, а потiм обладнуючи кiмнату, видiлену для молодих сiчовикiв, ловив їх по всiй школi, щоб направити на ремонт примiщення. Так - сяк, за мiсяця два, ми створили деякi клейноди - хоругву, шеврон-емблему, барабан, i половина хлопцiв вже виготовила форму. До весни я вже навчив сiчовикiв марширувати з пiснею, та перейшов до виготовлення i стрiльби з козацьких лукiв. Потiм в травнi почались заняття iх самостраховки при падiннях та найпростiшi прийоми самозахисту, стрiльби з пневмогвинтiвки. Паралельно видавав для вивчення лiтературу про козакiв Б.Лепкого, В.Будзиновського, О.Пахучого читав всiй групi по 20-30 хвилин i Яворницького та iнших. Найбiльше захопився лiтературою Олег Молоквас, хлопець перечитав мабуть все що в мене було, а це значить, прочитав бiльше вiд мене.
   В травнi "Молода Сiч" почала готуватись до районного фестивалю дитячої творчостi: з допомогою вчителiв музики i математики, якi i мене ще вчили, ми репетирували козацькi пiснi, та шили форму на свято. Взагалi велику роль зiграли в сприяннi розвитку "Молодої сiчi", як сама директор школи - Тетяна Олександрiвна, так i класний керiвник - Валентина Анатолiївна. I самий такий показовий момент був тодi, коли все для форми козачат вiднайшли : червону матерiю на шаровари, та китицi, емблему та унiформу, а от на справжнi козацькi шапки хутра не було. Нас врятувала Лiдiя Анатолiївна - в клас де сiчовики готували форму для параду, вона заходить (у травнi мiсяцi !) в цегейковiй шубi. Пiсля короткого здивування прийшло почуття трiумфу - так! У наших козачат будуть справжнi козацькi шапки! Лiдiя Анатолiївна пожертвувала для сiчовикiв свою шубу. Гарнi вийшли шапки - нашi козачата виглядали на парадi i на посвятi в джури ефектно i по-українськи !
   Я взагалi намагався завжди, в життi, службi, i в "Молодiй Сiчi" творити з максимальним вiдчуттям реальностi i мiнiмум формалiзму. I вiрив, що життя може стати схожим на ту фантазiю, яку ми собi уявимо, проте бiльшiсть людей, наших людей, надто заклопотанi , щоб змiнювати i змiнюватись. "Треба лiс валити, нiколи вдосконалювати" - вiдповiли лiсоруби на пропозицiю зупинитись та нагострити сокири. Зараз я думаю, що їм не треба заважати; такi люди завжди були, i в козацькi часи i зараз - просто "нашi люди", але потрiбнi i козаки. I вони є, - просто деякi з них ще цього не знають...
  
  

ФОМЕНЧУК ВАЛЕНТИНА АНАТОЛIЇВНА

  
   Я, Фоменчук Валентина Анатолiївна ("Вiдмiнник освiти", учитель вищої категорiї) народилася в 1949 роцi на Вiнниччинi в с. Снiжна Погребищенського району. Але дитячi та шкiльнi роки пройшли на Київщинi, в Сквирському районi, в тому чарiвному куточку України, де неподалiк протiкає рiчка Роставиця, яка з такою любов'ю описана Н.Левицьким в повiстi "Микола Джеря". Жили спочатку в Орiхiвцях, потiм в Мовчанiвцi, звiдки родом був батько. Навчалася в школi, мрiяла про вчительську професiю, ким i стала згодом.
   Спочатку закiнчила Переяслав-Хмельницьке педагогiчне училище iм. Г.Сковороди, а вже згодом Херсонський педiн. 19-тирiчною дiвчиною приїхала по направленню на Одещину в с. Миколаївка-Новоросiйська Саратського району. Робота була менi до душi, бо змалечку любила дiтей. Так трапилось, що взявши дiтей в першому класi, пройшла з ними поруч всi 10 рокiв. Це була чи не єдина випадковiсть в роботi вчителя,, що почав роботу вихователем групи продовженого дня в 12 класi i став класним керiвником 10 класу.
   Всього було зо 10 рокiв. Звиклись так, що пiсля рiдних батькiв я була їм другою матiр'ю. I до сьогоднi вони по можливостi провiдують, завжди вiтають i не забувають. Я чи не най щаслива людина, що мала таке щастя - вчити дiтей, робити справу, яка була до душi. За 30 рокiв роботи в школi нi разу не пошкодувала, що обрала саме цю професiю. Вдячна долi, що поруч зi мною були справжнi патрiоти своєї справи, люди великої душi: Товсто лик Нiна Савiвна - учитель української мови та лiтератури, мiй наставник; Скалозуб Микола Олександрович - директор школи, який зумiв пiдтримати у скрутну хвилину, дати мудру пораду.
   I до сьогоднi незабутнiм для мене є такий випадок: плачучи, я прийшла в кабiнет директора i сказала, що не буду вчителем, що не получається в мене. Гiрко плакала, а вiн мовчав. А коли менi вже забракло сил плакати i я замовкла, вiн лише сказав: "Плачеш - дiло буде". I я, мовчки розвернувшись, пiшла в клас. Бiльше нiколи в життi я не дозволяла собi зiрватись i вийти з класу.
   Вдячна долi, що поруч були хорошi люди. Будучи учителем лiтератури, я вивчала iсторiю. Iсторичнi подiї i художнi твори тiсно переплiтались на уроках. Коли вивчали народну творчiсть, то на уроках i спiвали, i драми розiгрували. А на зимовi свята колядували. Спiваючи колядки, щедрiвки, вивчаючи побажання господарям, вчила дiтей любити i шанувати кожну людину, берегти кожну рослиночку.
   Нас чекали, запрошували до хати, i стiльки було щастя на обличчях дiтей, що приходилося про власну сiм'ю забувати, аби вiдчути, що ти робиш щось корисне.
   Про роботу вчителя можна розповiдати безконечно. Але найбiльш вразливо запам'яталися уроки народознавства. Я закохалася в цей предмет. У мене було таке вiдчуття, що саме цього ще не хватало менi для повноти дiй. Знати iсторiю краю, в якому живеш, не по книгам, а узнавати його по документам, спогадам старожилiв, робити власнi висновки - що могло бути захоплюючишим i цiкавiшим?!
   А iсторiя Миколаївки-Новоросiйської багата i цiкава. На мiсцi невеличкого поселення козаки миколаївськi з Новоросiї заснували мiстечко. Тут був розташований штаб. В 1856 роцi козаками була збудована церква святого Миколая. Старожили згадували, що її з моря, яке знаходиться за 40 км, було видно. I служила вона морякам в морi за маяк. Багато залишилося доказiв, документiв про перебування в селi козакiв. Ось так i зародилось бажання вiдродити славну минувшину.
   В 1996 роцi ввели такий предмет, як народознавство. Почали знайомство з народними традицiями, промислами, iсторiєю рiдного краю i села зокрема. Навiть за дозволом РОНО мною була складена iндивiдуальна програма вивчення народознавства в школi.
   Познайомившись з iсторiєю козацтва глибше, вивчивши iсторичне минуле села, вирiшили в школi органiзувати козацьку республiку. Спочатку йшов конкурс на найкращу назву, потiм девiз пiдбирали, боролися за право бути обраним отаманом i т.д. Кожний клас став куренем.
   Поступово, набираючись досвiду, йшли до того, щоб в школi була створена козацька республiка.
   Велику допомогу надавали нам козаки Бiлгород-Днiстровського козачого полку Українського Чорноморського козацтва iм. П.Орлика.
  
  

НАСТАЧЕНКО ГАЛИНА МИХАЙЛIВНА

  
   Я, Настаченко Галина Михайлiвна (учитель I категорiї), народилася в 1967 роцi 23 травня в с. Вiзирка Комiнтерновського району. Тут пройшли дитинство i юнiсть.
   Закiнчивши школу, поступила до Одеського педiнституту в 1985 роцi. З дитячих рокiв запала в душу батькова наука: "Живи так, щоб нам за тебе не було соромно". Нiколи не будь байдужою до чужої бiди. Самi батьки були для мене взiрцем.
   Закiнчивши педiнститут в 1990 роцi, не довго працювала в школi, так як стала дружиною вiйськовослужбовця i приходилося часто переїзд жати з одного мiсця на друге. Побували вiд Уралу до Нiмеччини. Останнi роки служби чоловiка проходили в Арцизi, що в Одеськiй областi.
   Пiсля закiнчення його служби поселилися в с. Миколаївка-Новоросiйська, де жили батьки чоловiка. Я пiшла працювати в школу. Будучи органiзатором позашкiльної та позакласної роботи, приходилося багато часу проводити з дiтьми, так сказати, в неформальнiй обстановцi. Дiти зовсiм по iншому розкриваються; бачиш те, чого не побачиш на уроцi. Кожна дитина - iндивiдуум, але всiх їх об'єднує бажання бути помiченим, щоб їх любили, довiряли.
   Коли органiзувалися якись заходи, я завжди опиралася на дiтей, давала можливiсть проявити себе, вiдчути вiдповiдальнiсть. Поступово вивчались нахили дiтей, їх здiбностi. I ми поступово згуртувались.
   Так через деякий час виникла думка про єдину органiзацiю, яка б об'єднувала всiх. Допомогли уроки народознавства, класнi години. В школi виникла козацька республiка, якiй дали назву "Мрiя". З її виникнення появилося багато проблем: як органiзувати керiвництво? Якi пiдiбрати дiтям девiзи? Символи?
   Фантазiї дiтей не мали кiнця. Треба було самому багато знати. На допомогу приходили козаки Бiлгород-Днiстровського району, згодом i отаман Саратського району пiдключився активно. Це був Iванов Сергiй. Нам дуже важлива була їх порада i пiдтримка. Зав Роно Олiйниченко Олена Савелiївна, директор школи Безотосна Марiя Григорiвна безвiдмовно надавали допомогу. Я вивчала досвiд iнших. Зокрема роботу в Балтському районi. Важливо було мати пiдтримку всього колективу. I вона була.
   Думаю, що важливу роль у вiдродженнi козацтва мало те, що iсторiя села була багата i цiкава, тiсно пов'язана з козацтвом. Тут був осередок козацького вiйська. Дiти активно розпочали розшуки документiв, спогадiв. На цвинтарi збереглися козацькi могили з хрестами. Ми їх прибрали, побiлили, що не слiд було робити, як дiзналися пiзнiше. До нас приїжджали з Одеського унiверситету викладачi (Бачинська Олена Анатолiївна)...
   Я щаслива, що залишила свiй слiд в життi; що не соромно за мене моїм батькам i дiтям...
  
  

БIЛЕНКО ВАЛЕНТИН ЮЛIАНОВИЧ

  
   Я, Бiленко Валентин Юлiанович, народився в мiстi Бiлгородi-Днiстровському Одеської областi 02.08.1936 року в родинi дрiбних пiдприємцiв.
   Батько - Бiленко Юлiан Степанович мав свою перукарню, де працював з моєю матiр'ю Бiленко Валентиною Семенiвною. Освiта в них була початкова, як на цей час.
   Батько в 1941 роцi пiшов на вiйну, де i загинув. Я виховувався пiд впливом моєї матiр'ї i бабусь. Ще в дитинствi я знав про те, що прадiд мiй з маминого боку був козаком Задунайської Сiчi. Коли з-за Дунаю повернувся на Україну, отримав 12 десятин землi i оселився в селi Байрамча. Помер вiн в грозу вiд удару блискавки, коли ховався в куренi на 102 роцi життя.
   Бабуся i мама багато розповiдали про їхнє подружнє життя, спiвали пiсень, розповiдали вiршi Т. Шевченка (як я зрозумiв пiзнiше).
   Бабка казала, що в байрамчанськiй церквi знаходились козацькi клейноди: бунчук, прапор, але не могла пригадати, де вони дiлись. Я мрiяв, коли виросту, буду шукати i обов'язково знайду цi клейноди, або хоча їхнiй слiд.
   Дiд мiй був волосним писарем, набрався революцiйних iдей i в 1918 роцi, взявши трьох своїх синiв саме перед приходом румунiв, поїхав в Україну робити революцiю. Бачив я його одного разу, коли вiн повернувся майже слiпий у 1940 роцi з радянськими вiйськами. Прожив недовго, з початком вiйни виїхав i десь загинув.
   В 1954 роцi я закiнчив СШ N1 м. Бiлгорода-Днiстровського.
   В шкiльний перiод я бiльше спiлкувався з другою частиною своєї родини - батьковою. Знав, що дiда мого називали "хохлом", але не розумiв чому, до поки вiн не сказав, що вони козацького роду i приїхали сюди з України.
   В 1955 роцi я пiшов служити до вiйська i попав у повiтрянодесантнi вiйська. В 1958 роцi прямо з армiї поступив до Псковського педагогiчного iнституту на iсторико-фiлологiчний факультет. I не мрiяв жити десь поза своєї Батькiвщини, тому в 1961 роцi повернувся до м. Бiлгорода-Днiстровського i почав педагогiчну дiяльнiсть в школах району i мiста (Шабо, Бiленьке, Вигiн, НСШ N5, СШ N11, СШ N4).
   В 1993 роцi був призначений директором Вигiнської школи. В цей час саме почалося вiдродження українського козацтва. Для мене як українця, вчителя, директора школи стало ясно, що необхiдно створювати дитячу органiзацiю. I головне, щоб це була патрiотична органiзацiя, в якiй головним питанням було виховання патрiотичної молодi. В цей перехiдний час нашої iсторiї тiльки патрiотична дитяча органiзацiя може i повинна заволодiти серцями i душами нашої молодi.
   За допомогою талановитого отамана Леонiда Городецького та iнших козакiв-однодумцiв у Вигiнськiй школi в 1997 роцi було створено Кiш джур з учнiв 4-9 класiв - 69 чоловiк. Разом iз мною працював з джурами вчитель фiзичної культури моєї школи Берлiзов А.М.
   В 1999 роцi я вийшов на пенсiю, але через рiк пiшов знов працювати до ЗОШ N4 м. Бiлгорода-Днiстровського.
   В 2004 роцi через далеких родичiв дiзнався про свою тiтку, що живе в м. Києвi, яку я не бачив 50 рокiв. Про неї можна було б не говорити, та саме вiд неї я дiзнався, що мiй прадiд з батькового боку був родом з Полтавської губернiї Кременчугського уїзду с. Вiльне (це мiсце зараз вкрите водою водосховища). Пiсля розвалу Запорозької Сiчi мої предки Бiленко Артем з родиною приїхали до Новоросiйського краю i оселилися в рiзних мiсцях: Бiлгород-Днiстровський, Одеса, Київ. Доля розкидала родину. Але залишилася пам'ять, що i сприяло моєму бажанню вступити змолоду до лав козацьких i тягнути за собою молодь.
  
  

ТОДОРОВА ТЕТЯНА ПЕТРIВНА

  
   "...Ще з дитинства пам'ятаю розповiдi своїх батькiв про те, як вони побралися, як у 1972 роцi переїхали жити з Саратського району у сусiднiй Бiлгород-Днiстровський, у село з дивною назвою Турлаки. Батько поїхав на цiлий мiсяць у вiдрядження, а матiр залишилася сама у старенькiй хатинцi, яку з вулицi не було видно iз-за височезних бур'янiв. За тиждень пiсля переїзду 22 липня 1972 року народилася я.
   У дитинствi вiдвiдувала дитячий садок нашого села, але згодом випала чудова нагода i кiлька рокiв я жила у бабусi в селi Крива Балка Саратського району, де також вiдвiдувала разом iз ровесниками дитсадок. А ще пам'ятаю, як тато брав мене з собою на роботу, оскiльки не було з ким залишити вдома. Вiн працював водiєм автобусу у ПМК-241 (села Бритiвка). I, звичайно, разом з ним я їздила зранку до вечора та була забавлянкою для працiвникiв пiдприємства, якi завжди жартували зi мною та пригощали солодощами.
   У 1979 роцi мама привела мене до школи, де нас зустрiла наша перша вчителька, Тараннiк Олександра Дмитрiвна, дуже лагiдна i спокiйна жiнка. Саме вона навчила нас читати, писати, рахувати, з повагою ставитись до оточуючих людей, любити батькiв, рiдну землю.
   В кiнцi лютого 1890 року у нашiй сiм'ї сталося незвичайна подiя - народився братик Сергiй, для якого я стала нянькою i весь вiльний час проводила з ним.
   У 1982 роцi ми перейшли до 4 класу, де нам передавали свої знання вчителi-предметники, цей рiк запам'ятався менi обласними змаганнями з мотокросу, якi проводилися на пагорбах за селом. Вчитель фiзичного виховання Георгiй Степанович подарував нам чудову можливiсть на уроцi фiзкультури поспостерiгати за ходом змагань.
   У груднi 182 року сталася ще одна радiсна подiя: ми перейшли до нової двоповерхової школи. До цього вчилися у трьох корпусах з пiчним опаленням, з дерев'яними партами та лавками. Звичайно, спочатку все було дивним, цiкавим; планували, навiть, по школi ходити у змiнному взуттi. А потiм звикли i лише зрiдка згадували про минуле. Протягом навчання у 5-8 класах я мрiяла стати в майбутньому лiкарем, вчителем, агрономом. I все-таки, пiсля отримання свiдоцтва про освiту, за пропозицiєю батькiв вступила до Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища на шкiльне вiддiлення.
   Незабутнi студентськi роки пригадуються менi наполегливим навчанням, оскiльки дуже хотiлося в майбутньому стати справжнiм спецiалiстом, цiкавими вечорами, якi органiзовувала для нас наша класний керiвник Даценко Раїса Павлiвна, трудовими досягненнями курсу на виноградниках села Абрикосове та у радгоспi iменнi 28 Червня (на заробленi кошти була органiзована узимку поїздка до славного мiста-героя Ленiнграду, а також до мiста Одеси - екскурсiя по мiсцям бойової слави (катакомби с. Нерубайського)...
   ...У 1991 роцi, пiсля закiнчення Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища, я приїхала працювати до невеличкого села з ласкавою назвою - Бiленьке, про iснування якого навiть не здогадувалася. Село розмiстилося по обидва береги лиману, якi з`єднувалися дерев'яним мiсточком.
   Директор школи, Глибишин Володимир Денисович, привiтно мене зустрiв, розказав про село, про його жителiв-трударiв, показав мiй класний кабiнет, в якому я мала починати свою педагогiчну дiяльнiсть. Мене дуже вразило примiщення школи з просторими свiтлими класами, великим спортивним залом. Згодом я познайомилась зi своїми колегами, мудрими досвiдченими вчителями, що вже не один рiк працювали у школi, в якiй склались свої незвичайнi традицiї, яких дотримувались протягом багатьох рокiв. Звичайно, я з цiкавiстю вивчала досвiд своїх колег, з повагою вiдносилась до правил, установлених у школi ранiше, але менi дуже хотiлося спрямувати свою роботу в якомусь оригiнальному напрямку, зацiкавити моїх другокласникiв, залучити до роботи батькiв.
   Саме в цей час у Радянському Союзi вiдбулися полiтичнi змiни, а 24 серпня Україна стала незалежною державою. Змiни вiдбувалися не тiльки в полiтицi, а й у свiдомостi, свiтоглядi людей. Поступово почали придiляти бiльше уваги iсторiї України, вивченню звичаїв українського народу.
   За багаторiчною радянською традицiєю 23 лютого вiдзначали День Радянської Армiї. У школi в цей день дiвчатка вiтали хлопчикiв. Я вирiшила для своїх другокласникiв влаштувати свято "Козацькi забави". На той час майже не було сценарiїв, присвячених саме цiй тематицi. Тому необхiдно було працювати масу лiтератури, батькам виготовити козацькi костюми, дiтям пiдготуватись, щоб влаштувати справжнє свято.
   I ось довгоочiкуваний день настав. До святково оформленої класної кiмнати завiтали батьки, старшi та молодшi братики i сестрички, друзi. Спочатку другокласники розказували про iсторiю Запорiзької Сiчi, про славних козакiв. Потiм хлопчики змагались у швидкостi чищення картоплi, перетягуваннi мотузки, вiджимання вiд пiдлоги; стрибали у мiшках, намагались якнайбiльше назвати українських мiст, виявляли свої мовленнi здiбностi, складали вiтальнi листiвки, якi вручали дiвчаткам разом з квiтами. Пробували якнайшвидше випити через соломину сiк iз склянки, iз зав'язаними руками спiймати i з'їсти цукерку, що висiла над їх головою. Присутнiм було дуже цiкаво та весело.
   Всi хлопчики пройшли випробування i були прийнятi до козацького загону. Переможець змагань став їх ватажком...
   Саме завдяки проведенню таких свят ми прищеплюємо дiтям любов до Батькiвщини, формуємо пiзнавальний iнтерес до iсторичного минулого українського народу...
   Тi два роки, якi я пропрацювала у Бiленькому, залишили у пам'ятi приємнi спогади про моїх справжнiх перших учнiв, про досвiдчений педагогiчний колектив, про гостинних бiленкiвцiв, а бiльше - про цiкаво проведену юнiсть та щирих друзiв...
   У 1993 роцi за сiмейними обставинами я переїхала у своє рiдне село Турлаки i почала працювати вихователем групи продовженого дня, одночасно вчилася на другому курсi фiлологiчного факультету Одеського державного унiверситету iменi I.I.Мечнiкова на заочному вiддiленнi. Через пiвроку менi запропонували 2 клас, оскiльки їх класовод Яценко Н.О. пiшла в декретну вiдпустку. З цими дiтьми ми мандрували по Країнi Знань аж до 8 класу й продовжували займатися козацькими справами. За цей час я встигла закiнчити у 1998 роцi унiверситет, стати вчителем української мови та лiтератури...
   А потiм менi випала нагода попрацювати пiвроку у Бiлявїцi. Там удвiчi бiльша школа, iншi учнi, новий педагогiчний колектив, подолання труднощiв перiоду адаптацiї. Але водночас було дуже цiкаво. Менi доручили класне керiвництво та викладання української мови та лiтератури у 5,8 i 9 класах.
   Ностальгiя за рiдним селом змусила мене повернутися у Турлаки, хоча директор Бiляївської загальноосвiтньої школи I-III ступенiв Мiхєєва Лариса Iванiвна довго вмовляла мене залишитися. Я дуже вдячна цiй людинi за розумiння i пiдтримку. Не забували про мене мої п'ятикласники. Протягом кiлькох рокiв ми листувалися, їздили в гостi.
   З радiстю я взялась до роботи у рiднiй школi, хоча тижневе навантаження було лише 10 годин української мови та лiтератури. Та поступово вихор шкiльного життя пiдхопив мене, вже не вистачало часу для нудьги. У червнi 2001 року дев'ятикласники запросили мене на випускний. Це тi учнi, у яких я була класним керiвником з 2 по 8 клас. Спогади про те свято залишуться у моїй пам'ятi назавжди. Ця подiя була водночас приємною i сумною. Я бачила перед собою вже не хлопчикiв та дiвчаток, а змужнiлих юнакiв та чарiвних красунь. Кожен з них обрав свою життєву стежку. I куди вона їх виведе: чи на широкий шлях, чи на вузеньку дорiжку - залежало вiд самих випускникiв. I саме це турбувало, хвилювання викликала i думка про те, що рiдко будемо бачитись, адже розлетяться нашi пташки по рiзним мiстам i селам. А збиратиме їх разом школа через 10, 15, 20 ... рокiв.
   А восени я прийняла пiд свою опiку 5-Б клас. Почався новий навчальний рiк. Знову завирувало шкiльне життя: уроки, виховнi заходи, щоденнi зустрiчi з дiтьми. Та все це проходило вже без нашого директора Мостепаненка Петра Лаврентiйовича. Важка хвороба змусила його залишити школу...
   У лютому 2002 року мене призначили директором Випаснянської загальноосвiтньої школи I-II ступенiв.
   Час летить... Життя iде... Що далi буде, згодом побачимо..."
   Мабуть, є в тому, що Тодорова Т.П. звернула увагу на патрiотичне виховання дiтей (у формi козацько-лицарського), закономiрнiсть - козацтво, як якiсть менталiтету українця, притягує до себе юнi, незiпсованi душi - романтикою звитяги, побратимства, всiм тим, що ми називаємо польотом душi.
  
  

ЧУМАЧЕНКО ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

  
   Народилась я 23 квiтня 1967 року в селi Михайлiвка Саратського району Одеської областi. Коли було менi два роки - помер батько. Матiр зi мною переїжджає до Турлак. Але з малою дитиною на руках їй важко було влаштувати своє життя i вона мене здає до Бiлгород-Днiстровського Дитячого будинку.
   Коли менi було п'ять рокiв, мене звiдти мати забирає до "сiм'ї". Вiтчим був фронтовиком i тому як тiльки вип'є, то так i ганяє нас з матiр'ю.
   У 1974 роцi я вступила до школи (Випаснянська середня школа N1). Але взимку матiр захворiла запаленням легенiв i померла. Я залишилася круглою сиротою. Ось таким обездоленим було моє дитинство.
   Але, як кажуть в народi: "Свiт не без добрих людей". Так i менi допомогли дуже добрi люди, якi на той час працювали в школi. Це директор школи Тимошенко Олександр Олександрович i техпрацiвник Безкостенко Єфросинiя Степанiвна, яка стала менi другою матiр'ю, а директор школи - опiкуном.
   Друга мама була жiнкою самотньою, жила разом з бабусею. На вихiднi днi ходила до церкви i водила мене. Я з дитинства знала духовнi пiснi, молитви, що на той час дуже заборонялось.
   В 1982 роцi закiнчила Випаснянську восьмирiчну школу i поступила до Бiлгород-Днiстровського педучилища. В 1986 роцi закiнчила його i прийшла працювати у Випаснянську неповну середню школу с. Турлаки.
   В 1985 роцi вийшла замiж i через рiк народився в нас синок. Жили всi сiм'єю бiля моєї другої мами. Чоловiк працював в мiстi, я в школi, а наша бабуся глядiла дiтей.
   Сiмейне життя i до сьогоднiшнього дня дуже бурхливе. Як кажуть: "Нема щастя змалку - не буде i до останку". Це про мене.
   Але я щаслива iншим i дякую Боговi за те, що маю 2-х дiток: сина - Чумаченко Романа Володимировича, який вчиться в Бiлгород-Днiстровському аграрному технiкумi, та доньку - Чумаченко Тетяну Володимирiвну, яка вчиться в школi в 6 класi, є кращою ученицею школи.
   Я щаслива тим, що працюю Вчителем, маю дiток, до яких бiжу кожного ранку, якi мене люблять, а я їх. Дуже жаль менi дивитись на тих дiтей, де батьки пиячуть. Дивлячись на них, я бачу своє дитинство.
   На свята та на вихiднi ходжу до церкви. Помолюсь, подякую Боговi за все, поплачу, душевно вiдпочину i знову в своє бурхливе життя...
   Працюючи в школi з дiтками, намагаюся їм дати бiльше знань про минуле наших предкiв, про iсторiю свого народу, свого села...
   ...Працюючи в школi 17 рокiв, я весь час намагаюся на уроках читання i рiдної мови дати бiльше знань дiтям про минуле наших предкiв. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнiв з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в iсторiї українського народу, виховувати в учнiв любов до рiдного краю, бажання бути гiдними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними i цим створювати дружний колектив учнiв.
   I ось в 1998 роцi я набрала клас з 20 учнiв. Батьки цього класу, як i дiти, були дуже дружними i в усьому менi допомагали. I спало менi на думку, чому б в селi Турлаки не заснувати Козацький осередок. На протязi 3-х рокiв я працювала над тим, щоб дати дiтям знання в iсторiї Батькiвщини: про Запорозьку Сiч, про її засновникiв та славетних людей України.
   Коли вже побачили, що дiти майже готовi, то ми з батьками вирiшили провести свято Збройних Сил України на козацькiй тематицi 6 грудня. На батькiвських зборах класу була обрана (серед батькiв) козацька рада. I коли настав день прийняття дiтей в козачата, то дiти дiйсно повiрили, що вони є нащадками тих Запорозьких козакiв минулого. Пiсля свята проведено було змагання мiж хлопчиками для обрання козацькою радою отаману класу. Кошовий Коваленко Олександр передав отаману свою шаблю. Вибраний отаман прийняв присягу на вiрнiсть Українi i народу.
   Потiм дiвчата пригостили хлопчикiв та гостей i батькiв українськими стравами: сало i часник, вареники, пшоняна каша, млинцi, коровай. Всi були дуже задоволенi.
   I так до кiнця року я працювала над цiєю темою. Кожного мiсяця в нас були засiдання ради, на якiй розбирали поведiнку хлопчикiв.
   В кiнцi року я давала вiдкритий урок з читання (позакласне) на тему: "Легендарнi iмена жiнок в часи Козацтва". Всi тi набутi знання дiти показали на уроцi. Готуючись до уроку, дiти самi писали реферати з рiзних збiрок, газет, журналiв про видатних людей Козаччини: "Роксолану" Марiю Богуславку, Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного...
   Я надiюсь на те, що цi мої дiти виростуть справжнiми громадянами нашої неньки - України. Знаючи її минувшину, славнi бойовi традицiї козакiв, вони будуть будувати незалежну державу, в якiй все робиться на благо людини...
  
  

ТИМОФЄЄВА СВIТЛАНА ВАЛЕРIЇВНА

  
   Тимофєєва Свiтлана Валерiївна народилася 12 червня 1979 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi в родинi педагогiв. Батько - Валерiй Якович (01.05.1952 року народження) працював учителем музики, бiологiї та хiмiї, завучем, директором школи, головою сiльради, головним спецiалiстом, начальником вiддiлу Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї. Мати - Свiтлана Семенiвна (28.12.1948 року народження) працювала учителем математики, завучем, директором школи. Брати - Павло (механiзатор-землероб, 12.09.1971 року народження) та Валерiй (мореплавець, 07.05.1975 року народження).
   Свiтлана Валерiївна закiнчила з вiдзнакою 9 класiв Адамiвської школи, Муравлiвську середню школу Iзмаїльського району, iсторичний факультет Одеського нацiонального унiверситету iм. I.I.Мечнiкова, навчається на художньо-графiчному факультетi Пiвденноукраїнського педагогiчного унiверситету iм. К.Д.Ушинського, в аспiрантурi Одеського нацiонального унiверситету (кафедра iсторiї України iсторичного факультету; керiвник к.i.н. Гончарук Т.Г.). Тема кандидатської дисертацiї "Українське Вiдродження кiнця ХХ - початку ХХI столiть на Одещинi".
   Працювала учителем образотворчого мистецтва, iсторiї України Адамiвської школи; має творчi доробки: нею створена джерельна база iсторiї сучасного козацтва Заднiстров'я - "Архiви козаччини Заднiстров'я" у 11 томах, надрукована книга "Сучасне козацтво Пiвдня Одещини" (2005), готується до друку книга "Козацтво Заднiстрове" (частина 1).
  
  

ТИМОФЄЄВ ВАЛЕРIЙ ЯКОВИЧ

   Народився Тимофєєв Валерiй Якович 01.05.1952 року в родинi сiльських вчителiв. Закiнчив з вiдзнакою Муравлiвську середню школу, декiлька технiкумiв та вузiв. Перепробував багато професiй. Багатий життєвий досвiд та ґрунтовнi знання допомагають йому ефективно будувати колектив й взаємини в ньому.
   Валерiй Якович за роки роботи на посадi директора школи показав себе грамотним та iнiцiативним фахiвцем-управлiнцем.
   Згiдно з посадовим сертифiкатом на високому рiвнi вирiшує науковi, навчально-методичнi, адмiнiстративнi, фiнансовi, господарськi та iншi питання, що виникають в процесi дiяльностi школи. Органiзовує роботу iз створення та забезпечення умов проведення освiтнього процесу вiдповiдно до чинного законодавства.
   Досвiд роботи Адамiвської ЗОШ I-II ст. та її директора щодо створення цiлiсної системи виховної роботи вивчався Бiлгород-Днiстровським районним вiддiлом освiти та Одеським обласним управлiнням освiти протягом 2000-2002 рр. (є публiкацiї про цей досвiд у науково-педагогiчному виданнi "Наша школа" N5-6 за 2000 р. та N1 за 2002 р.).
   Педагогiчний колектив школи на чолi з її директором працює над проблемою "Школа козацько-лицарського виховання - гуманiстична основа становлення особистостi (особистiсне зорiєнтоване навчання та виховання у сiльськiй українськiй школi-родинi)". Тимофєєв В.Я. виступав в центральнiй пресi з досвiдом роботи (зокрема статтi в науково-педагогiчному виданнi "Освiта" N52 за 2002 р.).
   Валерiй Якович нагороджений iменним годинником вiд Президента України Л.Кучми, козацькими орденами, Грамотами Мiнiстерства освiти та науки України; в 2002 роцi був признаний кращим освiтянином України в номiнацiї "Народе мiй завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання.
   У Адамiвськiй школi розумiють: школа - соцiальний iнститут, але специфiчний - вiн єдиний, який, виховуючи учнiв сьогоднi, "працює" на перспективу. У школi зростає i розвивається майбутнє.
   Продуктом творчого пошуку директора-новатора, який очолює яскравий, iнтелiгентний педагогiчний колектив, є iдея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадицiйного навчання i виховання дiтей. Нiщо не повертається в традицiйних формах: час диктує своє. Не всi форми козацької педагогiки вiдповiдають сучасностi. Нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Тому директор i педагогiчний колектив в пошуках форм, методiв прогресивних випереджальних iдей формування творчої особистостi.
   Любов до сiм'ї, роду i нацiї, до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства i волелюбностi та побратимства; дух особистiсної нацiональної самосвiдомостi, гiдностi i честi - весь виховний процес у його багатоаспектному вимiрi ґрунтується в школi на нацiональному вихованнi i спрямований на формування у дiтей i молодi свiдомостi, iдей, поглядiв, переконань, iдеалiв, традицiй, звичаїв i вiрувань українського народу як корiнного етносу Української держави.
   Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та пiдтриманий педагогiчним колективом i соцiальним довкiллям - козацьким формуванням Адамiвської сiльської ради, йде корiнням у нацiональний грунт (сiм'я - родина - клас - школа - Україна) i кожний педагог черпає звiдти життєдайну силу для розв'язання всiєї низки складних проблем сучасного життя.
   Керуючись змiстом роздiлу "Нацiональне виховання" Державної нацiональної освiтньої програми "Освiта України ХХI столiття", Тимофєєв В.Я. та педагогiчний колектив школи допомагають учням самовизначитися, самореалiзуватися у соцiально-культурному середовищу, вiдповiдати потребам соцiально-економiчного та полiтичного розвитку суспiльства. Як це робиться - описано директором в посiбниках "Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання" (2004), "Козацька педагогiка - сучасна освiта" (2005), "Козацька освiта. Сучасний стан" (2006)...
  
  

ЛАВРИНЕНКО ПАВЛIНА МИХАЙЛIВНА

  
   Лавриненко Павлiна Михайлiвна народилася 1 сiчня 1960 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району в сiм'ї Червiнських. Росла дiвчинка розумною, доброю, хоча дитинство було нелегким (рано втратила батька). Добре закiнчила школу.
   Пролетiли лiта i повернулась в село тендiтна красуня, але вже Павлiною Михайлiвною, вчителькою росiйської мови та лiтератури. I ось уже багато рокiв працює завучем Адамiвської школи.
   Найбiльше притягує вона людей своєю щирiстю. Навiть коли вперше бачиш її, то вiдчуваєш, як вся вона випромiнює людське тепло, доброту, увагу.
   Павлiна Михайлiвна вiрна, надiйна подруга. Їй можна довiрити найпотаємнiшi думки, подiлившись радiстю i болем. Вона терпляче вислухає, добрим словом, мудрою порадою i навiть кусочком хлiба подiлиться з людиною.
   Славна господиня наша Павлiна Михайлiвна. Як в народi кажуть, що хата в неї як у вiнку. Вiд ранньої весни до пiзньої осенi квiтнуть у садочку тюльпани, жоржини i, особливо, багато троянд. А як гарно лунає пiсня в цiй домiвцi. Павлiна Михайлiвна разом з своїм чоловiком, Олександром Володимировичем, спiвають i на сiмейних святах, i на сценi Будинку культури, i на вiдпочинку на природi. I хочеться слухать ще i ще раз.
   Павлiна Михайлiвна не тiльки вчитель, щира людина, але й турботлива, нiжна й ласкава матiр. Вона разом з чоловiком виховує двох гарних синiв - Сергiя та Вiталiя, якi вiдповiдають їй любов'ю та повагою.
   Завдання пiдтримувати компетентнiсть кадрiв на рiвнi сучасних вимог у Адамiвськiй школi Павлiна Михайлiвна вирiшує через систему методичної роботи. З її iнiцiативи i при безпосереднiй участi в школi створено методичний кабiнет, який став центром педагогiчної думки. Це справжня лабораторiя педагогiчної творчостi, без якої вчителi не уявляють сучасну школу. У методкабiнетi зiбрано матерiали з досвiду роботи учителiв. Тут можна одержати допомогу в роботi з батьками. П.М.Лавриненко систематично добирає щось нове, зокрема з педагогiки особистiсне орiєнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити i спробувати застосувати у своїй практицi.
   Великого значення Павлiна Михайлiвна надає систематичному, цiлеспрямованому, всебiчному i поглибленому контролю. Лише такий контроль, вважає завуч, допомагає творчому зростанню вчителiв, виявляє недолiки в навчально-виховному процесi i дає змогу своєчасно їх усунути.
   Лавриненко П.М. разом iз Гриценко В.Н. та Тимофєєвим В.Я. є спiвзасновницею Адамiвського куреня дитячої та юнацької органiзацiї "Молода Сiч" Українського козацтва, яка дiє на територiї Адамiвської сiльської ради; мета дiяльностi "Молодої Сiчi" - формування в родинi, школi, громадському життi творчої особистостi козака-лицаря, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i характером, високою мораллю i духовнiстю; виховання всебiчно розвиненої особистостi українця (нацiональне виховання у формi козацько-лицарського).
  
  

ГРИЦЕНКО ВАЛЕНТИНА НИКИФОРIВНА

  
   Гриценко Валентина Никифорiвна народилася 4 листопада 1953 року в селi Адамiвка Бiлгород-Днiстровського району. Закiнчила Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище, фiлологiчний факультет Душанбiнського державного педагогiчного iнституту. Вона - вихователь вищої категорiї. Разом iз Лавриненко П.М. та Тимофєєвим В.Я. є спiвзасновницею Адамiвського куреня дитячої та юнацької органiзацiї "Молода Сiч" Українського козацтва, мета дiяльностi якої - виховання всебiчно розвиненої особистостi українця (нацiональне виховання в формi козацько-лицарського).
   Валентина Никифорiвна працює педагогом-органiзатором. Вона людина серйозна, може навiть видатися строгою на перший погляд; з дiтьми не заграє i не сюсюкає, але й не командує. Говорить, як рiвна з рiвними, витримано i небагатослiвно (як зi своїми трьома рiдними, вона завжди з дiтьми; не над, а з ними. Так i має бути. Адже позакласна робота - не продовження уроку, класної години. I взагалi учнiвське життя - не тiльки оцiнки в журналi, успiхi з предметiв. Це i спорт, i музика, i веселi iскристi розваги, i серйознi справи. Це життя, соцiальне становлення дитини в колективi.
   Як учитель Валентина Никифорiвна викладає нiмецьку мову. Досвiдчений педагог знає як зацiкавити кожного iз своїх учнiв. На початковому i середньому етапах навчання прагне вона закрiпити iнтерес до нiмецької мови, а наприкiнцi середнього i в старших класах створює всi умови, щоб перетворити його в пiзнавальний, щоб вiн набув особистiсного значення для кожного вихованця.
   Нерiдко кажуть, що вчитель повинен мати щось вiд актора - вмiння перевтiлюватися i проживати iз своїми вихованцями їхнє життя, конструювати душi - це високе мистецтво. Валентина Никифорiвна не виробляла спецiально цi прийоми, вони народжуються вiд любовi до дiтей, до своєї педагогiчної справи, вiд пристрасного бажання вiддати себе цим допитливим, чутливим серцям. Iз самозабуттям поринула вона у цiкавий, трохи фантастичний, героїчний свiт учнiвської юнi.
   Демократизацiя шкiльного, учнiвського життя. Ще кiлька рокiв тому важко було б уявити, що може iснувати таке поєднання слiв, а сьогоднi - це реальна перспектива. У школi цiкаво проводяться днi учнiвського самоврядування. I велика заслуга в органiзацiї цих днiв педагога-органiзатора.
   Валентина Никифорiвна - друг, порадник, утаємнича у дитячi секрети, а нерiдко й у секрети їхнiх батькiв - одне слово, Вихователь.
   Прожити з дiтьми щасливий козачатський вiк, сказати б, на рiвних, зробити його школою громадянського виховання - ось як їй бачиться основне завдання педагога на цьому етапi. А треба ж тiльки викресати iскорку, запалити i дiтей, i батькiв, i колег на тi буденнi i разом з тим романтичнi справи, до яких кличуть козацькi литаври i якi допомагають виховати i смiливiсть, i вiдповiдальнiсть, i гуманiзм, так потрiбнi в майбутньому дорослому життi.
  
  

ГРАЖДАН КАТЕРИНА МИХАЙЛIВНА

  
   Граждан (дiвоче прiзвище - Коваль) Катерина Михайлiвна народилася 10 березня 1957 року в селi Авидiвка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   Мрiяла стати вчителькою ще з шкiльної лави: закiнчила Адамiвську школу, Одеський державний унiверситет iменi I.I.Мечнiкова (фiлологiчний факультет). Працювала в Козацькiй, Адамiвськiй школах: старшою пiонерською вожатою, директором школи, учителем української мови та лiтератури. Катерина Михайлiвна - учитель вищої категорiї.
   Вона керує практикою студентiв, якi навчаються за фахом "учитель української мови та лiтератури" (практику у неї проходили учителi Антонiна Ткаченко, Євгенiя Нестерюк).
   Разом з чоловiком В'ячеславом Григоровичем виховали трьох дiтей: Оксану, Тетяну, Євгена; знають її в селi як добру господиню - встигає i хлiб спекти, i зошитiв чималу купу перевiрити, i з онуком побавитись.
   Багато рокiв поспiль готує Катерина Михайлiвна святкування Шевченкiвських днiв, урочисте вiдкриття яких вiдбувається у погруддя Великого Кобзаря, яке з 70-х рокiв минулого столiття стоїть у центрi Адамiвки.
   Не цурається Катерина Михайлiвна й наукових розвiдок iз козацької тематики: у п'ятiй книжцi обласного науково-педагогiчного видання "Наша школа" за 2000 рiк надрукована її розробка усного журналу "Згадаймо праведних гетьманiв, що Україну боронили"; збирає матерiал до курсу "Українська козацька культура", який ми вводимо до шкiльного компоненту; опрацювавши масу джерел з iсторiї козацтва, довела, що у 40-х роках ХIХ столiття Тарас Шевченко був курiнним отаманом Петербургського козацького кошу.
   Фундамент громадянськостi в своєму класi вона закладає добрий: дiти знають нацiональну символiку, не соромляться спiвати Гiмн України, приклавши правицю до серця (знають його!); з великим бажанням вивчають курс "Iсторiя українського козацтва". Коли розроблялися принципи, за якими має працювати школа козацько-лицарського виховання, саме Катерина Михайлiвна наполягла на вихованнi козачат на позитивних прикладах. Ми назвали його принципом iдеалiзацiї - формування в молодi iдеалiв - одних iз найважливiших компонентiв духовностi як кожної особистостi, так i всього народу...
  
  

ГАЛИЦЬКА НАТАЛIЯ ПАВЛIВНА

  
   Галицька Наталiя Павлiвна народилася 7 вересня 1957 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. Закiнчила Одеський педагогiчний iнститут (факультет фiзичного виховання). Депутат Бiлгород-Днiстровської районної ради двох скликань. Працювала учителем фiзкультури Адамiвської школи. Разом з чоловiком - Галицьким Сергiєм Павловичем - виховали двох дiток: Євгена та Лiлiю. На теперiшнiй час учителька на пенсiї за вислугою рокiв
   Наталiя Павлiвна в рамках концепцiї школи козацько-лицарського виховання розробила Положення про козацьке таборування. Воно в Адамiвськiй школi є складовою частиною фiзкультурно-оздоровчої роботи, пiдсумком чергового етапу фiзичного розвитку козачат. Проводиться таборування взимку (взяття снiгової фортецi), восени та навеснi (змагання з основних туристських навичок), влiтку (кiлькадобовий похiд на море з ночiвлею).
   Творчих доробок у Галицької Н.П. багато: це i туристичний гурток iз традицiйним лiтнiм таборуванням, i спортивнi секцiї, i танцювальний колектив (дипломант обласного конкурсу "Таланти твої, Україно", i двi збiрнi команди з баскетболу - учнiвська та учительська.
   Багато рокiв вчителька керує переддипломною практикою студентiв Бiлгород-Днiстровського педучилища та Iзмаїльського педiнституту, якi отримують додаткову спецiальнiсть "учитель фiзкультури"; веде факультатив "Козацьке тiловиховання" i спецкурс "Козацьке загартування" в рамках курсу "Валеологiя".
   Засобами козацької педагогiки Наталiя Павлiвна формує у козачат "командний" дух: наша Молода Сiч - наша школа - наше село - наша Україна; виховує козака, для якого "найперше - воля, найперше - честь!"
  
  

БУРАВИЦЬКА РАЇСА МИКОЛАЇВНА

  
   Буравицька Раїса Миколаївна народилася 10 лютого 1945 року в селi Благодатне Бiлгород-Днiстровського району. Освiта - вища, закiнчила iсторичний факультет Кишинiвського державного унiверситету. Працює учителем iсторiї та правознавства Адамiвської школи. Учитель вищої категорiї, учитель-методист.
   Розробила та впровадила в практику роботи школи курс "Iсторiя українського козацтва" для учнiв 7,8 класiв, веде його за власним пiдручником.
   Раїса Михайлiвна є координатором роботи школи з виховання громадянськостi. Вона вважає, що випускниковi не вiдводиться якогось перехiдного перiоду для адаптацiї до дорослого життя. Тому вона допомагає школярам робити вибiр, вирiшувати життєвi проблеми , розв'язання яких потребує умiння i навичок комплексного використання усiх знань, а не тiльки суспiльство значних дисциплiн.
   Буравицька Р.М. працює скромно, просто, над малими речами, а досягає великих результатiв. Сiм випускiв зробила вона як класний керiвник. Серед її вихованцiв багато знаних у районi та шановних людей. Двох синiв виростила разом iз чоловiком Iваном Антоновичем - Сергiя та Володимира.
   Корiння її авторитету у тому, ясному та незгасному, мабуть, зростаючому з роками бажаннi знати нове i навчатися та заражати цим бажанням iнших. ЇЇ авторитет - це авторитет живої робочої людини, яка ґрунтовно та всебiчно знає свою справу.
   Атмосфера напруженої роботи над собою, яка почувається навколо Раїси Миколаївни, створює в оточуючих стiйкий iнтерес до справи. Вона вчиться не тiльки вiд книг, журналiв, статей, а й вiд живих людей, якi приходять до неї самої вчитися. I ось молодь вiдчуває iнтерес до себе, до своїх думок та справ з боку досвiдченого, авторитетного педагога i стає справжнiм учнем, вивчаючи те, як треба працювати.
   Зовнiшня стриманiсть, сухуватись, iнодi холоднуватiсть i внутрiшня теплота вiдносин, яка виникає у багатьох дiтей, пiдлiткiв, молодi, дорослих, що знають її. Головну роль у цьому вiдiграє її вiдвертiсть та бажання з'ясувати до кiнця усiляку дiлову та розумову плутанину. Її iнтерес до кожної особистостi i готовнiсть завжди потратити на людину свiй час. Велику роль вiдiграє взагалi властивий Раїсi Миколаївнi широкий погляд на життя та її терпимiсть по вiдношеннi до людей...
  
  

КОРЖЕНКО IННА IВАНIВНА

  
   Корженко Iнна Iванiвна народилася 7 серпня 1968 року в селi Благодатне Бiлгород-Днiстровського району. Освiта вища, закiнчила Iзмаїльський державний педагогiчний iнститут. Працює учителем початкових класiв Адамiвської школи.
   Разом iз чоловiком - Сергiєм Миколайовичем - виховує чотирьох дiток.
   Теоретично добре пiдготовлена, володiє сучасною методикою викладання. Сумлiнно готується до кожного уроку, здiйснює iндивiдуальний пiдхiд до учнiв, придiляє достатню увагу розвиваючому навчанню. Посилює iнтерес учнiв до знань, показує необхiднiсть їх набуття i засвоєння. На уроках читання, математики, мови проводить дидактичнi iгри, загадки, придiляє багато уваги розвитку зв'язного мовлення учнiв. За час роботи в школi виготовила багато роздаткового матерiалу i наочних посiбникiв, якi використовує на уроках. Це все дає змогу учням логiчно мислити, працювати творчо. Пiдбирає вiдповiднi вправи розвиваючого характеру, використовує графiки, таблицi, якi допомагають вiд учнiв використання набутих знань. Багато працює над створенням мiцного дитячого колективу. Веде велику роботу з батьками по вихованню учнiв, часто вiдвiдує їх дома.
  
  
  

ВРОНСЬКА ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

  
   Вронська Валентина Миколаївна народилася 25 квiтня 1961 року в селi Вищий Ольчедаїв Вiнницької областi. Освiта вища. Закiнчила бiологiчний факультет Одеського державного унiверситету. Працювала вихователем пришкiльного iнтернату, учителем бiологiї та хiмiї, з грудня 2003 року працює директором Адамiвської школи. Є класним керiвником першого випуску Адамiвської школи козацько-лицарського виховання (2001 рiк). Разом iз чоловiком - керiвником СК "Едем" Вiктором Мiлентiйовичом виховали двох дочок - Мар'яну та Вiкторiю.
   Валентина Миколаївна добре пiдготовлена теоретично i методично, знає сучасний стан хiмiчної i бiологiчної науки i перспективи їх розвитку. Вмiло здiйснює мiж предметнi зв'язки на уроках, по'язуючи навчальний матерiал з життям, широко використовує на уроках i в позакласний час державнi документи з питань виховання i навчання. ЇЇ уроки сприяють засвоєнню учнями основних хiмiчних i бiологiчних понять, наукових фактiв, законiв, теорiй. Чiтке планування навчального i виховного матерiалу, його систематичне повторення, використання умов кабiнету, облiк iндивiдуальних особливостей учнiв, вмiння доступно викладати матерiал, органiзовувати колективну, самостiйну та iндивiдуальну роботу, створити проблему, рацiонально використовувати наочнiсть, технiчнi засоби навчання, дають їй можливiсть прививати учня мiцнi знання з предмету.Її урокам характерна чiтка логiчна послiдовнiсть, оптимальний вiдбiр змiсту, рiзноманiтнi прийоми роботи.
  
  

НIКIРУЙ МИХАЙЛО IВАНОВИЧ

  
   Мабуть твердження, що творчою людиною не стають, а народжуються, є вiрним. Доказом цього є життя особистостей, якi своїм творчим шляхом являють приклад для iнших людей.
   Такою Людиною (з великої букви) є викладач Бiлгород-Днiстровського училища Пiвденноукраїнського педагогiчного унiверситету iм. К.Д.Ушинського, керiвник ансамблю народної пiснi "Веселка" Михайло Iванович Нiкiруй.
   Народився вiн в 1941 роцi в селищi Кирилiвка, в минулому - родове помiстя графiв Потоцьких. Нинi - це територiя Польщi, але, як вiдомо, з давнiх часiв цi землi були колискою української етнокультури. В дiда Михайла Iвановича було вiсiм дiтей, всi були хлопцями. Пiсля того, як в кiнцi дев'ятнадцятого столiття дiд Нiкiруй приїхав зi Сполучених Штатiв, де був на заробiтках, вiн побудував кузню. Всi його сини i вiн сам були ковалями. Окрiм звичайних побутових замовлень, вони створювали справжнi витвори мистецтва. Творчiстю родина Нiкiруй займалася далеко не тiльки в примiщеннi своєї кузнi... Наприклад, батько Михайла Iвановича, окрiм того, що робив брички для селян, був регентом Православної церкви, керiвником сiльського та церковного хору. Ще вiн сам робив скрипки, якi у свiй час користувалися досить великим попитом.
   Любов до народної музики в Михайла Нiкiруя народилася ще у дитинствi, адже вся його рiдня складала сiмейний оркестр народної української музики. Дядьки грали на скрипках, цимбалах, гармошцi, кларнетi, сопiлках...
   Родина Нiкiруєв через свою високо духовнiсть шанувалась далеко за межами рiдного селища.
   Але пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, навеснi 1945 року, ця родина була вивезена з вже польських земель i розкидана по всiй Українi.
   Михайло Iванович закiнчив на Тернопiльщинi школу та педагогiчне училище (з вiдзнакою). По закiнченнi вiн працював два роки в Путивльському педагогiчному училищi та в загальноосвiтнiй школi. За роки його вчителювання школа займала першi мiсця в усiх мiських конкурсах самодiяльностi. Безлiч музичних колективiв, якi створював та очолював Михайло Iванович, завжди визначалися високим рiвнем професiйностi виконання, мали українську народну спрямованiсть репертуару.
   В 1964 роцi Михайло Iванович заочно вступив до Київського державного унiверситету iм. Т.Г.Шевченка на iсторичний факультет. Треба сказати, що у тi часи цей унiверситет єдиний мав такий високий статус на територiї України, i вступити туди з конкурсом в чотирнадцять чоловiк на одне мiсце було досить важко.
   В Бiлгород-Днiстровський вiн потрапив за досить несподiваних обставин: Михайло Iванович просто почув про наше мiсто та написав листа в Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище. Вiдповiдь прийшла вiдразу. Михайла Нiкiруя запросили викладати у нас. Вiн просто забрав речi i приїхав. Це сталося в 1965 роцi. Саме тут вiн i зустрiв студентку, а сьогоднi свою дружину, Валентину Нiкiруй, яка є його вiрною супутницею та найкращим другом.
   Приблизно в 1969 роцi Михайло Нiкiруй разом з ще двома викладачами органiзували вокально-iнструментальний ансамбль, який пiзнiше отримав назву "Веселка". Спочатку учасники ансамблю грали виключно для свого задоволення, але пiзнiше Михайло Нiкiруй вирiшив розширити репертуар виконання, збагативши його народними пiснями. Певний поштовх до цього дав приїзд в наше мiсто справжнього бандуриста, як то кажуть, з народу, Олександра Сергiйовича Чуприни. Це була людина, яка сама собою являла унiкальнiсть глибинної народної культури, не залишаючи жодної байдужої людини.
   На базi своєї групи, де Михайло Iванович був класним керiвником, у 1971 роцi вiн i створив свiй видатний ансамбль народної музики...
   Наснажена робота дала вагомi результати вже у 1976 роцi, коли ансамбль "Веселка" представляв увесь СРСР на мiжнародному фестивалi. Пiсля цього i почалися поїздки по рiзноманiтних фестивалях, конкурсах, якi вiдбувалися на територiї всiєї України i не тiльки...
   Загальновiдомо, що у "Веселки" є безлiч друзiв з багатьох європейських держав. А почалося це в 1999 роцi. Спочатку це були фестивалi у схiдноєвропейських державах (Польща, Угорщина, Югославiя). Пiзнiше були тури i в Германiї, Францiї, Великобританiї...
   Визначальну роль у цьому зiграли органiзаторськi якостi Михайла Iвановича Нiкiруя (треба враховувати, що нiхто не спонсорував i не спонсорує усi потреби колективу). Але окрiм цього, учасники "Веселки" у всi часи вiдчували якесь високе духовне начало, яке виховувалося керiвниками ансамблю.
   Серед шанованих українських колективiв, якi є друзями "Веселки", можна вiдмiтити, наприклад, такi, як Нацiональний оркестр народних iнструментiв України (пiд керiвництвом В.О.Гуцала), Державна хорова школа i капела хлопчикiв i юнакiв "Дударик", Державний хор iм. Г.Верьовки, Державний фольклорний ансамбль "Берегиня" i багато iнших. Ансамбль "Веселка" є лауреатом конкурсiв "Козацька пiсня". Отаман Одеського козацтва - щирий друг Михайла Iвановича...
   Всiх заслуг не перерахувати. Можна ще пiдмiтити, що Михайло Iванович розписав для ансамблю партитури бiльш нiж сто творiв народної та авторської творчостi. А це дуже виснажлива та кропiтка робота.
   У Михайла Iвановича є син Богдан та донька Зоряна та троє онукiв. Зберiгаючи вiрнiсть давнiм традицiям, в сiм'ї Нiкiруй усi вiдносини будуються на високодуховних культурних iдеалах. Усi родичi грають на музичних iнструментах, спiвають народнi пiснi, спiлкуються українською мовою.
   На думку Михайла Нiкiруя, вiдданiсть рiдним народним традицiям та повага до iнших культур виховує благородну, високодуховну особистiсть. Як на мене, саме над цим треба частiше замислюватися нам сьогоднi, у переломнi часи самовизначення людства.
  
  

РАДЧЕНКО СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ

  
   Радченко Степан Федорович народився в селi Безименка Тузлiвського району Одеської областi в козацькiй родинi - 29.12.1941 року.
   Батько - Радченко Федiр Петрович, 1915 року народження - коваль, учасник вiйни (кавалерист).
   Мати - Марiя Сергiївна, 1918 року народження - домогосподарка.
   У 1950 роцi переїхали до мiста Бiлгорода-Днiстровського; Степан закiнчив Переможненську школу (1960), далi - служба в армiї (1962-1965) - Забайкальє, керував духовим оркестром, грав на трубi.
   Пiсля армiї закiнчив Одеське музичне училище по класу баяна (1970), далi працював в музичних школах мiста Бiлгород-Днiстровського, села Старокозачого, керував оркестрами в селах Красна Коса, Козацьке.
   З 1985 року працює в мiстi Бiлгородi-Днiстровському кульпрацiвником, керiвником оркестру, баянiстом народного хору, керiвником духового оркестру при фольклорному центрi.
   Жiнка - Любов Дмитрiвна(1945 року народження) - викладач iноземної мови.
   Сини - Сергiй, Володимир (вiйськовий музикант, служив в Боснiї, Африцi).
   Степан Федорович разом iз Лiсовим Анатолiєм створив козацький духовий оркестр й був його керiвником (з 1996 року). Оркестр обслуговував козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи...
  
  

ЗОРИЛО IВАН СЕРГIЙОВИЧ

  
   Зорило Iван Сергiйович народився в селi Фараонiвка Саратського району Одеської областi 27.07.1957 року.
   Батько - Сергiй Iванович, 1921 року народження, з села Бессарабка.
   Мати - Дар'я Євдокимiвна, 1916 року народження, з села Фараонiвка.
   Iван Сергiйович в 1974 роцi закiнчив Фараонiвську середню школу. В 1975 роцi його було призвано до лав Радянської Армiї. В 1978 роцi Зорило I.С. поступає до Одеського культурно-освiтнього училища на хормейстерське вiддiлення, закiнчивши яке, отримав спецiальнiсть - керiвник хорового колективу.
   В 1981-1985 роках працював в Бiлгород-Днiстровському Палацi культури керiвником вокального ансамблю.
   В 1985-1987 роках працював директором БК села Молога Бiлгород-Днiстровського району.
   В 1987 роцi створив хоровий колектив з учителiв Випаснянських СШ при Випаснянському БК.
   З 1988 року працював в Бiлгород-Днiстровському районному БК керiвником хорового колективу, який створив з працiвникiв дитячого садку, птахофабрики, службовцiв колгоспу iм. Кутузова.
   В 1989 роцi перейшов на роботу до заводу медичних виробiв художнiм керiвником українського народного хору "Мрiя". В 1992 роцi колектив отримав звання народного.
   Далi працював директором Бiлгород-Днiстровського мiського Палацу культури iм. Т.Г.Шевченка, заступником директора педагогiчного училища, на теперiшнiй час працює завгоспом Бiлгород-Днiстровського мiського пологового будинку й керує українським народним козацьким колективом "Мрiя" вже 16-рiк.
   Iван Сергiйович має велику родину, виховав трьох дiтей...
  
  

НIКIРУЙ БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ

  
   Я, Богдан Михайлович Нiкiруй народився в 1971 роцi 13 червня в мiстi Бiлгородi-Днiстровському в сiм'ї вчителiв.
   Батьки працюють на музичному вiддiленнi Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища, тому наша сiм'я тiсно пов'язана з музикою, концертами, виступами, поїздками. З дитинства, скiльки себе пам'ятаю, був оточений народною пiснею, українським костюмом, нацiональними iнструментами, тим збудженим настроєм вiд незвичної атмосфери творчостi. Частi поїздки, концерти, репетицiї вплинули на подальше формування мого свiтосприйняття.
   В 1986 роцi закiнчив 8 класiв загальної середньої школи N 1 в мiстi Бiлгородi-Днiстровському. В 1990 роцi закiнчив Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
   Зi школи найсильнiшi спогади - це вулички та квартали старого мiста, по яким ходив до свого класу. Предмети, якi подобались найбiльше - це iсторiя та лiтература.
   В педучилищi - яскравим враженням є постать директора С.Б.Балана, на жаль, якого вже нема. Завжди суворий й вимогливий, був розумною i вiдповiдальною людиною, органiзатором, керiвником.
   Пiсля складання державних iспитiв та отримання диплому пiшов працювати у СШ N2 вчителем музики. Емоцiйно робота подобалась, але хотiлось бiльшої реалiзацiї i свободи дiяльностi.
   Початок 90-х рокiв - бурний розвиток iндивiдуального пiдприємництва та кооперацiї. З головою поринувши в море купiвельно-торгiвельних вiдносин, ледве не захлинувшись, не бачачи перспективи, а саме головне, порядностi людей, став перед вибором. Результат один - продовження сiмейної педагогiчної династiї, можливiсть не дати загубитися в життєвому океанi пiдростаючому поколiнню.
   Дуже багато пишуть, розказують, пiдказують, диктують з теле та радiопередач, з мiнiстерств та вiдомств про проблеми виховання та шляхи їх вирiшення. Як те робити, та хто буде робити, й що це таке. А все дуже просто. Традицiї, мова, звичаї, українська наша пiсня, колорит, iсторiя українського народу. Багатство незрiвняне наших предкiв. Не дати цьому зникнути, не пройти мимо цього. Простi, а водночас складнi речi. Знищенi часом, природними катаклiзмами свiдки iсторичних змагань народу, вимирання сiл, фiзiологiчний вiдхiд носiїв народного живого епосу, самоiдентифiкацiї. Злочини полiтичних систем, якi в рiзнi iсторичнi перiоди виходили на арену Української держави. Але зараз, в наш час, дивлячись по нашому Одеському регiону, м'яко кажучи, мало робиться, аби зберегти те, що не втрачене, або ще гiрше, руйнується свiдомо ради сьогоднiшнього меркантильного рефлексу (Олександрiвськi казарми). Людська байдужiсть, снобiзм та лицемiрство переповнюють спiльноту, люди отруєнi тваринним iнстинктом споживання.
   Я з моїм другом Iларiоном Лебедєвим ходимо час вiд часу до ЗОШ N2 i проводимо на класних годинах просвiтницькi бесiди з грою на музичних iнструментах, спiвом, розповiдями з артистичного життя, iсторiй про видатних людей i коли заходиш в 7-9 класи й бачиш склянi очi у молодих людей, їх апатiю, низький освiтнiй рiвень, все в серединi опускається, бо тi духовнi зерна не знають, чи знайдуть вони тут пiдходящий грунт. Але треба цим займатися. Бо втрачаємо майбутнє, нацiю, громадян. Ми незадоволенi нашим життям, так оце все, що навкруги, це все в наших душах. Кожному треба починати з себе. Треба перейти вiд постсовєтського синдрому мислення й буття. На дворi ХХI столiття! 1. Нiхто нiкому нiчого не дасть! 2. Працюй, домагайся, старайся, все маєш зробити сам! 3. Якого ти роду. Поважай країну, батькiв; предкiв знай, вчи! 4. Забудь принцип "моя хата с краю"; будь iнiцiативним-активним громадянином!
  
  
  
  
  
  
  

МИЦА ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ

   Мица Олександр Дмитрович народився 02.05.1951 року в селi Нова Царичанка Бiлгород-Днiстровського району Одеської областi.
   В 1966 роцi закiнчив Новоцаричанську восьмирiчну школу i поступив до Одеського вiйськово-морського медичного училища для здiйснення мрiї дитинства - стати медичним працiвником, але по династiї, оскiльки дiд по батьковi був офiцером царської армiї ( загинув у першу свiтову вiйну - його портрет завжди висiв над моїм дитячим лiжком) i обов'язково хотiв бути вiйськовим. По закiнченню училища, яке пiд час навчання перевели на цивiльне навчання, з 1969 року проходив службу в повiтряно-десантних вiйськах на посадах вiйськового медика. Закiнчив Запорiзький державний медичний iнститут i з 1976 року до 1991 року продовжив службу в Радянськiй Армiї на посадах офiцера-медика вiд начальника вiддiлу до командира медичної установи (за другим штатом). В 1977 роцi виконував iнтернацiональний обов'язок по медичному забезпеченню в Ефiопiї. З 1991 року по 2001 рiк проходив службу в Збройних Силах України на посадi командира медичної установи.
   Нагороджений медалями: "За вiйськову звитягу", "Заслуги в вiйськовiй службi 2 i 3 ступеня" та iншими.
   В теперiшнiй час воєнний пенсiонер. Одружений, має доньку i сина.
   З 2001 року викладач допризовної пiдготовки юнакiв Бiлгород-Днiстровського училища Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету iм. К.Д. Ушинського. Вiйськово-спортивна команда училища пiд його керiвництвом перемагала тричi на мiськiй спартакiадi допризовної молодi, тричi ставала чемпiоном Одеської областi та двiчi чемпiоном України. З 2002 року iнструктор по повiтряно - десантнiй, медико-санiтарнiй та вогневiй пiдготовках Молодiжного вiйськово-патрiотичного клубу "Десантник" (продовжує стрибки з парашутом).
   В козацтвi з 2002 року. Працює в напрямку розвитку, вiдродження та єдностi Українського козацтва, патрiотичного виховання молодi в козацтвi. Полковник Українського козацтва, нагороджений орденом Українського козацтва IУ ступеня "Вiра".
  
  
  

ЛIТЕРАТУРА

  
  
   Преса.
  
   1. Статут Українського козацтва. Свобода слова/
   2. Iван Мамота. Звичаєве, модернове.//Українська культура.-1998. -N3.-с.19.
   3. Тарас Чухлiб. Поки кожний козак нестиме в собi такi чесноти, як свобода i честь - Україна буде жити./Свобода слова. -2003. - с.6 - с.8.
   4. Свобода слова. -2003. - N6. - с.3.
   5. Свобода слова. -2003. - N7. - с.3.
   6. Гетьман України Iван Бiлас. Українське козацтво єдине, як єдина Україна i єдиний Бог. // Свобода слова. - 2003. - N7. - 2с.
   7. Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992.- 15 жовтня.
   8. Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   9. Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня.
   10.I нформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України.-1991.- N6.
   11. Указ президента -уточнити
   12. Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. - 1995. - N11. - 28 с.
   13. Указ Президента України вiд 7 серпня 1999 року (уточнити)
   14. Указ президента -уточнити
   15. Нацiональна программа-уточнити
   16. Директива -уточнити
   17. Указ Президента України N916/2005 вiд 04.06.2005 року "Про Раду Українського козацтва".
   18. Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992.- 15 жовтня.
   19. Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   20. Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня
   21. Советское Приднестровье. Все на праздник. 11.08.1998.
   22. Торнадо. Праздник казаков, пчеловодов и всего народа. 13.08.1998.
   23. Освiта. Кращi освiтяни року. N1. 2003. - 4 с.
   24. Советское Приднестровье. День Белого города. Сентябрь 2003.
   25. Одесские известия. Варшавяне аплодируют "Веселке". 1999. - 19 травня.
   26. Советское Приднестровье. Нас знает мир! 2002, - 18 июля.
   27. Советское Приднестровье. Не торопя удачу. 2001. - 29 ноября.
   28. Освiта. Українська козацька педагогiка. - 1992. - 1 вересня.
   29. Освiта. Нацiональне виховання. Яким йому бути? - 1996. - 7 серпня.
   30. Iнформацiйний збiрник Мiнiстерства освiти України. 1995. N11. - 28 с.
   31. Освiта. Програма "Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей i юнацтва України". 24 вересня - 1 жовтня 1997.
   32. Одеские вести. Наследники.1999. - 18 березня.
   33. Одеськi вiстi. Присягаю на вiрнiсть Українi. 2000. - 19 грудня.
   34. Б. Устименко. Мої улюбленi слова: Вiтчизна, Незалежнiсть, Воля. Одеськi вiстi. - 1999. - 18 грудня.
   35. Громадсько-полiтичний тижневик "Освiта" (Київ) - N1 (1-8 сiчня 2003).
   36. Джура та Дана. - 1998 - 2000.
   37. Рiч про Адамiвську Сiч. - 2001-2003.
   38. Тимофєєв В.Я. Народе, виховуй сина! Советское Приднестровье. - 2002. - 18 липня.
   39. Тимофєєв В.Я. Органiзацiя учнiвського самоврядування в школi
   козацько-лицарського виховання. Наша школа. - 2002. - N2. - 12-18 с.
   40. Тимофєєв В.Я. Сiльська школа на зламi епох. Советское Приднестровье. - 2000. - 14 серпня; 2000. - 28 серпня.
   41.Тимофєєв В.Я. Школа козацько-лицарського виховання. Наша школа. - 2000. - N5-6. с. 11-21.
  
  
   Iнтернетсайти.
  
   42. Задунайський В.В. Родовi козаки i сучасне вiдродження української
   козацької спадщини. www.cossaks.org.ua.
  
  
   Лiтература.
  
   43. Запорожцi. Київ. "Мистецтво", 1993. - с.60.
   44. Вiталiй Щербак . Українське козацтво: формування соцiального стану (друга пол.. XV - сер. XVII ст.) Київ, 2000. - с.27.
   45. Хаджибей - Одеса та українське козацтво. Т. 3. Одеса. 1999. - с.10.
   46. Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк".2000. - с.3 - 56.
   47.Гончарук Т.Г.Вiйськовi операцiї на територiї Одещини. Одеса,2002.с.10-26.
   48.О.Янчук. Український вiйськовий рух на Одещинi в першiй половинi XX ст.. Одеса, Український Чорноморський iнститут iм.. Юрiя Липи. 1998. - с. 8.
   49. Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса. "Словянiя-ХХI". 2000.- с.93.
   50. Одеса козацька. Одеса. 2000. - с.131.
   51. Козацтво, народжене на Одещинi. Одеса, 2001. - с. 63.
   52. Тимофєєв В. Я.. Адамiвська Сiч-школа козацько-лицарського виховання. ПП "Петрекс". Бiлгород-Днiстровський. 2004.
   53. Плохiй с. Покрова Богородиця в Українi.// Пам'ятки України. 1991. - N5. - с.32 - 39.
   54. I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с.16.
   55. Яворницький Д. I. Iсторiя Запорозьких козакiв. - К.: Наукова думка, 1990. - Т.1. - 592 с.
   56. Мiжконфесiйнi взаємини на пiвднi України. XVIII - XX столiття. Запорiжжя. 1999. - 70 ст.
   57. I. В. Сапожников. Кам'янi хрести степової України (XVIII - перша половина XIX ст.). - Одеса, 1997. - 103 - 105 ст.
   58. Запорожцi. Київ - "Мистецтво", 1993. - с. 26.
  
  
  
  
  
   Архiв автора.
  
   59. Регiональна програма вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002 - 2005 роки.
   60. Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї. 10.05.2000.
   61. Координацiйна рада з питань розвитку УК на Одещинi.
   62. Розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї N771/А-2005 вiд 29.12.2005 року "Про раду козацьких отаманiв при головi Одеської обласної державної адмiнiстрацiї".
   63. Тимофєєв В.Я. Спомини.
   64. Унiверсал Гетьмана УК вiд 28.08.2000.
   65. Концепцiя Українського козацтва.2000.
   66. Козацький роз'їзд БСКВ.
   67. Установчий договiр кооперативу "Козацька застава" при козацтвi
   БСКВ.
   68. Скляренко М. П. Бiографiя.
   69. Протокол Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 01.03.1998.
   70. Унiверсал Головного отамана Чорноморського козацтва вiд 14.10.2001.
   71. Устименко Б.I. Автобiографiя.
   72. Зуев Олег Iванович. Бiографiя.
   73. Воробйов В. М. Бiографiя.
   74. Бойчев В. В. Бiографiя.
   75. Доручення-дозвiл УЧПГК вiд 28.01.1995.
   76. Довiдка Генеральної канцелярiї УК вiд 15.10.1996.
   77. Довiдка Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 02.09.1996.
   78. Заява Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства вiд4.02.1999.
   79. Статут Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникв.1995.
   80. Чисельний реєстр Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства станом на 2000 рiк.
   81. Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства.
   82. Характеристика Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства.
   83. Витяг з положення про козацькi вiйськовi звання вiд 25.06.1998.
   84. Виборча програма Бiлгород-Днiстровської мiської органiзацiї УК.
   85. Протокол зборiв козацького круга Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства пасiчникiв вiд 08.01.1998.
   86. Контракт Бiлгород-Днiстровської фiлiї "Сiч". 1998.
   87. Прохання Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 21.09.1998.
   87. Звiт отамана Л.Городецького за 1998 рiк.
   88. Заява Бiлгород-Днiстровського козацького товариства пасiчникiв вiд 19.06.1998.
   89. Заключення зав. вiддiлом археологiї Пiвнiчно-Захiдного Причорномор'я iнституту археологiї НАНУ.
   90. Вiдповiдь отаману Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 28.09.1998.
   91. Заключення Iнституту археологiї НАНУ.
   92. Запрошення Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства на свято медового Спаса. План проведення урочистостей святкових дат на 23.08.1998.
   93. Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського Коша вiд 28.05.1999.
   94. Лист Л.Городецького головi колгоспу "Вiльне козацтво".
   95. Спiльний меморандум Бiлгород-Днiстровської органiзацiї КУНу та Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникiв. 1999.
   96. Меморандум органiзацiй нацiонально-державницького спрямування м. Бiлгорода-Днiстровського вiд 28.02.2000.
   97. Програма дiяльностi Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 26.02.2001.
   98. Городецький Л.Г. Автобiографiя.
   99. Якименко В.М. Бiографiя.
   100. Майстро А.I. Бiографiя.
   101. Статут Адамiвського куреня вiд 15.06.1998.
   102. Лист голови Бiлгород-Днiстровської районної ради Адамiвському куреню вiд 04.08.1998.
   103. Список козакiв Адамiвського куреня вiд 23.08.1998.
   104. Тимофєєв В.Я. Бiографiя.
   105. Редько А.I. Бiографiя.
   106. Маринеску М.К. Бiографiя.
   107. Рибальченко В.П. Бiографiя.
   108. Куликов Р.К. Бiографiя.
   109. Кульчицький Анатолiй Олексiйович. Бiографiя.
   110. Чеботюк Олександр Миколайович. Бiографiя.
   111. Одорожа Iгор Федорович. Бiографiя.
   112. Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв вiд 03.1997.
   113. Свiдоцтво про реєстрацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу.
   114. Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу вiд 01.03.1998.
   115. Скляренко М.П. Бiографiя.
   116. Статут Бiлгород-Днiстровського Коша.
   117. Протокол зборiв старшинської ради Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 12.07.1998.
   118. Звернення отамана Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства.
   119. Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003.
   120. Клопотання кооператива "Козацька застава".
   121. Звернення старшини Бiлгород-Днiстровського Коша.
   122. Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003.
   123. Звернення старшинської ради Бiлгород-Днiстровського Кошу вiд 05.11.2001.
   124. Подання про присвоєння козацького звання Черв'яку О.О.
   125. Вiтряк М.К. Бiографiя.
   126. Царенков О.П. Автобiографiя.
   127. Характеристика Царенкова О.П.
   128. Подання до нагороди Царенкова О.П.
   129. Ковалiв С.Д. Бiографiя.
   130. Скиба М.Є. Бiографiя.
   131. Лелеченко I.А. Бiографiя.
   132. Характеристика Бойчева В.В.
   133. Характеристика Горлачова С.П.
   134. Характеристика Дейни М.К.
   135. Сокорєв Ю.О. Автобiографiя.
   136. Сокорєв О.Ю. Автобiографiя.
   137. Наказ N18 вiд 25.04.2000 крайового отамана УЧПГК.
   138. Наказ N19 крайового отамана УЧПГК.
   139. Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 10.06.2000.
   140. Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 30.09.2000.
   141. Список засновникiв 1-го Бiлгород-Днiстровського окружного полку iм. П.Орлика.
   142. Реєстр козакiв полку iм. П.Орлика.
   143. Оленiв I.П. Автобiографiя.
   144. Протокол козацького кола козацького куреня окружного полку iм. П.Орлика вiд 04.05.2002.
   145. Протокол полку iм. П.Орлика вiд 20.05.2002.
   146. Статут окремого козацького куреня ЧКВ.
   147. Довiдка N08 Одеського обласного управлiння статистики вiд 08.08.2002.
   148. Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 22.02.2004.
   149. Наказ отамана куреня iм. С. Бiлого вiд 23.02.2004.
   150. Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 26.02.2004.
   151. Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2002.
   152. Протокол N2 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 20.05.2002.
   153. Реєстр особового складу куреня iм. С.Бiлого. 2002.
   154. Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2003.
   155. Тимофєєв В.Я. Довiдка про Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького.
   156. Реєстр козацької жiночої громади станом на 01.10.2003.
   157. Бiлоус В. П. Характеристика товариства. Рiч про Буджацьку Сiч, грудень 2005 року.
   158. Павлюк Василь Васильович. Бiографiя.
   159. Смаковський Володимир Миколайович. Бiографiя.
   160. Розпорядження Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 01.06.2000.
   161. Склад Координацiйної ради Бiлгород-Днiстровського району.
   162. Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   163. План щодо реалiзацiї Нацiональної програми розвитку козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   164. Звiт щодо реалiзацiї програми розвитку козацтва в Бiлгород- Днiстровському районi.
   165. Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001.
   166. Заходи Одеської облдержадмiнiстрацiї щодо виконання Нацiональної програми вiдродження Українського козацтва.
   167. Наказ вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 22.10.2002. Заходи щодо виконання Програми.
   168. Перелiк заходiв управлiння освiти i науки облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002.
   169. Наказ Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 18.02.2002.
   170. Звiт координатора дiяльностi козацьких осередкiв.
   171. Звiт про роботу українського козацького народного хору "Мрiя".
   172. Козацький духовий оркестр. Характеристика.
   173. Хор української народної пiснi "Мрiя".Характеристика.
   174. Нiкiруй М.I. Перелiк виступiв ансамблю.
   175. Нiкiруй М.I. Бiографiя.
   176. Ансамбль української народної музики "Гроно". Характеристика.
   177. Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   178. Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї.
   179. Звiт Бiлгород-Днiстровського вiддiлу освiти РДА.
   180. Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 04.2002.
   181. Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 22.10.2002.
   182. Заходи вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї щодо вiдзначення Переяславської Ради.
   183. Наказ державного управлiння екологiї та природних ресурсiв в Одеськiй областi вiд 29.12.2003.
   184. Звiт про роботу координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-Днiстровському районi.
   185. Звiт про стан виконання Нацiональної програми.
   186. Наказ по Бiлгород-Днiстровському райво вiд 11.02.2004.
   187. Звiт Бiлгород-Днiстровського райво. 2004.
   188. Звiт про виконання розпорядження голови Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001.
   189. Статут козацької республiки "Мрiя".
   190. Статут Молодої Сiчi.
   191. Виступ на Великiй Радi Ук 17.10.1997.
   192. Заява курiнного отамана Старокозацького куреню.
   193. Довiдка про перевiрку i атестацiю Старокозацької ЗОШ вiд 15.11.2000.
   194. Довiдка про стан виховної роботи Випаснянської ЗОШ. Грудень 1999.
   195. Акт проведення атестацiї Вигiнської ЗОШ. Жовтень 1998.
   196. Довiдка про перевiрку й атестацiю Долинiвської ЗОШ. Жовтень 1999.
   197. Подання директора Адамiвської школи вiд 11.05.1992.
   198. Статут органiзацiї "Джура" Адамiвського козацького осередку.
   199. Програма дiяльностi "Джура" Адамiвського козацького осередку.
   200. Вiдповiдь Адамiвської сiльської ради вiд 25.06.1992.
   201. Рiшення N1 ХVII сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 21.08.1992.
   202. Рiшення N 3 ХХIV сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 14.02.1993.
   203. Свiдоцтво про реєстрацiю дитячої органiзацiї "Сiч" вiд 23.03.1995.
   204. Програма мiжнародної науково-практичної конференцiї "Дитина в сучасному суспiльствi". Одеса. 2000.
   205. Посвiдчення автора вiд 17.05.2003.
   206. Посвята до козацтва Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства.
  
  
  
  
   Вступ
  
   Роздiл 1. Сучасне Українське козацтво.
   1.1. Вiдродження козацтва.
   1.2. Дiяльнiсть Українського козацтва.
   1.3. Статут Українського козацтва.
   1.4. Iсторичнi витоки та особливостi розвитку козацтва на Одещинi.
   1.5. Iсторiя виникнення, дiяльнiсть козацьких обласних органiзацiй Одещини.
   1.5.1. Чорноморське козацтво.
   1.5.2. Одеська обласна органiзацiя українських козакiв "Одеська Сiч".
   1.5.3. Козацька асоцiацiя пасiчникiв Одещини.
   1.5.4. Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпiльське Козацтво.
   1.5.5. Чорноморське Козацьке Вiйсько.
   1.5.6. Українське Чорноморське козацтво.
   1.5.7. Буджацька Сiч.
   1.5.8. Дiяльнiсть Бiлгород-Днiстровських козацьких товариств.
   1.5.9. Заднiстрове козацьке земляцтво.
   1.5.10. Бiлгород-Днiстровське паланкове козацьке товариство.
   1.5.11. Буджацьке сiчове козацьке вiйсько.
   1.5.12. Адамiвський курiнь Українського козацтва.
   1.5.13. Бiлгород-Днiстровський мiський козацький Кiш.
   1.5.14. Бiлгород-Днiстровський мiський Окружний полк iм. П.Орлика.
   1.5.15. Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького України.
   1.5.16. Жiноча громада Українського козацтва.
   1.5.17. Бiлгород-Днiстровське районове товариство Українського козацького з'єднання.
   1.5.18 Заднiстровська Сiч.
   1.5.19. Дитячо - юнацькi органiзацiї "Молода Сiч".
  
   Роздiл 2 Українська козацька духовнiсть: педагогiка, культура,
   духовний свiт козацтва.
   2.1. Козацтво як культурно-iсторичний феномен.
   2.2. Сутнiсть й особливостi козацької педагогiки.
   2.3. Формування в молодi козацької духовностi.
   2.4. Виховання фiзичної i психофiзичної культури.
   2.5. Сучасне козацько-лицарське виховання дiтей та юнацтва.
   2.6. Козацько-лицарське виховання у школах пiвдня Одещини.
   2.6.1. Бiлгоро-Днiстровське педагогiчне училище.
   2.6.2. Миколаївсько-Новоросiйська школа Саратського району.
   2.6.3. Старокозацька та Молозька школи Бiлгород-Днiстровського району.
   2.6.4. Випаснянська N1 школа Бiлгород-Днiстровського району.
   2.6.5. Вигiнська школа Бiлгород-Днiстровського району.
   2.6.6. Долинiвська школа Бiлгород-Днiстровського району.
   2.6.7. Турлацька школа Бiлгород-Днiстровського району.
   2.6.8. Адамiвська школа Бiлгород-Днiстровського району.
   2.7. Козацьке мистецтво.
   2.7.1. Козацький духовий оркестр.
   2.7.2. Хор української пiснi "Мрiя".
   2.7.3. Ансамбль української народної музики "Веселка".
   2.7.4. Ансамбль української народної музики "Гроно".
   2.7.5. Старокозацький хор.
   2.7.6. Козацький художнiй колектив "Русичи".
   2.8. Духовний свiт українського козацтва.
  
   Роздiл 3 Лiдери Українського козацтва
  
   Висновок
  
   Лiтература
  
   Додатки. Лiдери козацтва Заднiстров'я.
  
  
   Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. - Одеса, "Слов'янiя - ХХI", - 92 с.
   Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.7. 2003. - 1с.
   Одеса козацька. - Одеса, 2000. - 127с.
   Указ президента України. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 3с., 12с.
   Директива Мiноборони України. Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 14с.
  
   Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.4. 2003.- 309 с.
   Архiви козаччини Заднiстров'я. У 9 т. / Упоряд.: С.В.Тимофєєва, В.Я.Тимофєєв. Т.2. 2003. - 18с.
  
  
   Запорожцi. Київ, "Мистецтво", 1993. - С.60 .
   Там само. - С.62 .
   Вiталiй Щербак . Українське козацтво: формування соцiального стану (друга пол.. XV - сер.
   XVII ст.). Київ, 2000. - 21 с.
  
   Там само. - 27 с.
   Там само. - 30 с.
   Там само. - 41 с.
   Там само. - 58 с.
   Хаджибей - Одеса та українське козацтво. Одеса, 1999. - 10 с.
   Бачинська О.А. Козацтво на пiвднi України. Одеса, "Маяк". 2000. - с. 3 - 15.
  
   Там само. - 16 - 39с.
  
   Там само. - 46 - 55 с.
  
   Гончарук Т.Г. Вiйськовi операцiї на територiї Одещини. Одеса, 2002. - 10 - 26 с.
   Там само. - 36 с.
   Там само. - 29 с.
   Бачинська О. А. Вказана праця. - С.55 .
   Козацтво, народжене на Одещинi. Одеса, 2001. - 54 с.
   О.Янчук. Український вiйськовий рух на Одещинi в першiй половинi XX ст.. Одеса,
   Український Чорноморський iнститут iм.. Юрiя Липи, 1998. - 8 с.
   Там само . - С.55 .
   Вiйськове законодавство України. Київ, "Атiка", 1999. - 8 с.
   О.Янчук. Вказана праця . - 59 с.
   Задунайський В.В. Родовi козаки i сучасне вiдродження української козацької спадщини.
   www. cossacks. info/
   Богдан Сушинський. Лицарi Причорноморського степу. Одеса, "Словянiя-ХХI", 2000. -
   С.93 .
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Одеса козацька. Одеса, 2000. - 131 с.
   Козацтво, народжене на Одещинi. Одеса, 2001. - С.63 .
   Одеса козацька. Одеса, 2000. - С.132 .
   Склад Координацiйної ради Бiлгород-Днiстровського району. Архiв автора.
   Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-
   Днiстровському районi. Архiв автора.
  
   Розпорядження Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 01.06.2000. Архiв автора.
   Склад Координацiйної ради Бiлгород-Днiстровського району. Архiв автора.
   Завдання Координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-
   Днiстровському районi. Архiв автора.
   План щодо реалiзацiї Нацiональної програми розвитку козацтва в Бiлгород-Днiстровському
   районi. Архiв автора.
   Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї вiд 28.12.2001. Архiв автора.
  
   Наказ вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 22.10.2002. Заходи
   щодо виконання Програми. Архiв автора.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Довiдка про пiдсумки проведення вiйськово-спортивної гри "Патрiот", "Сокiл". Травень 2005 року.
   Звiт координатора дiяльностi козацьких осередкiв. Архiв автора.
   Звiт координатора дiяльностi козацьких осередкiв. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Рiч про Буджацьку Сiч. М. Бiлгород-Днiстровський. 2006.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Хронiка помаранчевої революцiї. Лютий 2005 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Гарячий подих грудня. Грудень 2004 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Третiй гетьманат. Сiчень 2005 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Наказ N 51 вiд 10.02.2005 р. вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської
   РДА "Про пiдготовку та проведення в загальноосвiтнiх школах I -II ст. району Всеукраїнської вiйськово- патрiотичної гри Патрiот", Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород- Днiстровської райдержадмiнiстрацiї N 144 вiд 22.04.2005 року "Про виконання програми допризовної пiдготовки юнакiв у 2005 роцi".Травень 2005 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Довiдка про пiдсумки проведення вiйськово-спортивної гри "Патрiот". Травень 2005 року.
   Аккерманские вести. Казачий "слет". 15 - 21 сентября 2006 года.
   Рiч про Буджацьку Сiч. 1-й районний збiр Козацької молодi. Вересень 2006 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Козацька педагогiчна конференцiя. Квiтень 2005 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Концепцiя державної програми розвитку Українського Козацтва на
   2006 - 2010 роки. Грудень 2006 року.
   Голос України. Козаки: стiнка на стiнку? 1992. - 15 жовтня.
   Юг. Казаки возвращаются. 1992. - 20 листопада.
   Правда. Неужели опять геноцид? 1992. - 20 вересня.
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Городецький Л. Спомини. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Спомини. Архiв автора.
   Козацький роз'їзд БСКВ. Архiв автора.
   Доручення-дозвiл УЧПГК вiд 28.01.1995. Архiв автора.
   Статут Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного товариства пасiчникв.1995. Архiв автора.
   Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства. Архiв автора.
   Довiдка Генеральної канцелярiї УК вiд 15.10.1996. Архiв автора.
   Витяг з положення про козацькi вiйськовi звання вiд 25.06.1998. Архiв автора.
   Довiдка Бiлгород-Днiстровської райдержадмiнiстрацiї вiд 02.09.1996. Архiв автора. Заява Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства вiд 23.02.1999. Архiв автора.
   Чисельний реєстр Бiлгород-Днiстровського паланкового козацького товариства станом на
   2000 рiк. Архiв автора.
   Виборча програма Бiлгород-Днiстровської мiської органiзацiї УК. Архiв автора
  
   Протокол зборiв козацького круга Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького
   товариства пасiчникiв вiд 08.01.1998. Архiв автора.
   Контракт Бiлгород-Днiстровської фiлiї "Сiч". 1998. Архiв автора.
   Прохання Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд 21.09.1998.
   Архiв автора.
  
   Звiт отамана Л.Городецького за 1998 рiк. Архiв автора.
   Заява Бiлгород-Днiстровського козацького товариства пасiчникiв вiд 19.06.1998. Архiв
   автора.
   Заключення зав. вiддiлом археологiї Пiвнiчно-Захiдного Причорномор'я iнституту
   археологiї НАНУ. Архiв автора.
   Вiдповiдь отаману Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 28.09.1998. Архiв
   автора.
   Заключення Iнституту археологiї НАНУ. Архiв автора.
   Запрошення Бiлгород-Днiстровського паланкового товариства на свято медового Спаса.
   План проведення урочистостей святкових дат на 23.08.1998. Архiв автора.
   Советское Приднестровье. Все на праздник. 11.08.1998.
   Торнадо. Праздник казаков, пчеловодов и всего народа. 13.08.1998.
  
   Звiт Л.Городецького за 1998 рiк. Архiв автора
   Звiт Л.Городецького за 1998 рiк. Архiв автора
   Довiдка отамана Бiлгород-Днiстровського Коша вiд 28.05.1999. Лист Л.Городецького головi
   колгоспу "Вiльне козацтво". Архiв автора.
   Програма дiяльностi Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства вiд
   26.02.2001. Архiв автора.
   Список козакiв Адамiвського куреня вiд 23.08.1998. Архiв автора.
   Громадсько-полiтичний тижневик "Освiта" (Київ) - N1 (1-8 сiчня 2003). Посвiдчення автора вiд 17.05.2003. Архiв автора. Освiта України. Виховуємо лицарiв - державотворцiв.
   2 серпня 2005 року.
   Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiжрайонового козацького товариства пасiчникiв вiд 03.1997. Архiв автора.
  
   Свiдоцтво про реєстрацiю Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу. Архiв
   автора.
   Протокол козацького кола Бiлгород-Днiстровського мiського козацького Кошу вiд
   01.03.1998. Архiв автора.
   Статут Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   Протокол зборiв старшинської ради Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд
   12.07.1998. Архiв автора.
   Звернення отамана Бiлгород-Днiстровського мiжрайонного козацького товариства. Архiв
   автора.
   Резолюцiя форуму демократичних сил Одеської областi. 04.10.2003. Архiв автора.
   Советское Приднестровье. День Белого города. Сентябрь 2003.
   Клопотання кооператива "Козацька застава". Архiв автора.
   Звернення старшини Бiлгород-Днiстровського Коша. Архiв автора.
   Протокол козацького кола козацького куреня окружного полку iм. П.Орлика вiд
   04.05.2002. Архiв автора.
   Протокол полку iм. П.Орлика вiд 20.05.2002. Архiв автора.
   Статут окремого козацького куреня ЧКВ. Архiв автора.
   Довiдка N08 Одеського обласного управлiння статистики вiд 08.08.2002. Архiв автора.
   Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2002. Архiв автора.
   Реєстр куреня iм. С.Бiлого. 2003. Архiв автора.
   Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 22.02.2004. Архiв автора.
   Наказ отамана куреня iм. С. Бiлого вiд 23.02.2004. Архiв автора.
   Протокол N6 козацького кола куреня iм. С.Бiлого вiд 26.02.2004. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Довiдка про Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького. Архiв
   автора.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького. Грудень 2005
   року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Жiноча громада Українського Козацтва. Липень 2005 року.
   Тимофєєв В.Я. Довiдка про Бiлгород-Днiстровський курiнь Вiйська Запорозького. Архiв
   автора.
   Реєстр козацької жiночої громади станом на 01.10.2003. Архiв автора.
   Рiч про Буджацьку Рiч. ЧКЗ. Грудень 2005 року.
   Бiлоус В. П. Характеристика товариства. Рiч про Буджацьку Сiч, грудень 2005 року. Архiв
   автора.
   Тимофєєв В.Я. Рiч про Буджацьку Сiч. Сотня с.Монашi. Грудень 2005 року.
   Наказ N19 крайового отамана УЧПГК. Архiв автора.
   Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 10.06.2000.
   Архiв автора.
   Протокол Установчої ради Бiлгород-Днiстровського полку iм. П.Орлика вiд 30.09.2000.
   Архiв автора.
   Список засновникiв 1-го Бiлгород-Днiстровського окружного полку iм. П.Орлика. Архiв
   автора.
   Наказ N19 крайового отамана УЧПГК вiд 20.05.2000. Архiв автора.
   Реєстр козакiв полку iм. П.Орлика. Архiв автора.
   Наказ по вiддiлу освiти Бiлгород-Днiстровської РДА вiд 04.2002. Архiв автора.
  
   Розпорядження Одеської облдержадмiнiстрацiї. Звiт Бiлгород-
   Днiстровського вiддiлу освiти РДА. Архiв автора.
   Розпорядження Одеської обласної державної адмiнiстрацiї N18/А-2004 вiд 16 сiчня 2004
   року "Про вiдзначення 85-ї рiчницi проголошення Акта злуки навчально-виховними
   закладами Бiлгород-Днiстровського району".
  
   Звiт про стан виконання Нацiональної програми. Архiв автора.
   Наказ державного управлiння екологiї та природних ресурсiв в Одеськiй областi вiд
   29.12.2003. Архiв автора.
  
   Звiт про стан виконання Нацiональної програми. Архiв автора.
   Наказ по Бiлгород-Днiстровському райво вiд 11.02.2004. Архiв автора.
   Звiт Бiлгород-Днiстровського райво. 2004. Архiв автора.
   Звiт про роботу координацiйної ради з питань розвитку Українського козацтва в Бiлгород-
   Днiстровському районi. Архiв автора.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Сучасне козацтво пiвденноукраїнського Заднiстров'я. Жовтень 2005 року.
   Статут козацької республiки "Мрiя". Архiв автора.
  
   Б. Устименко. Мої улюбленi слова: Вiтчизна, Незалежнiсть, Воля. Одеськi вiстi. - 1999. -
   18 березня.
   Б. Устименко. Присягаю на вiрнiсть Українi. Одеськi вiстi. - 2000. - 19 грудня.
   Статут Молодої Сiчi. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Рiч про Буджацьку Сiч. Спомини Лiсi цина I.М. Грудень 2005 року.
   Тимофєєв В.Я. Рiч про Буджацьку Сiч. Спомини Лiсi цина I.М. Грудень 2005 року.
   Виступ на Великiй Радi Ук 17.10.1997. Архiв автора.
   Заява курiнного отамана Старокозацького куреню. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Рiч про Буджацьку Сiч. Спомини Лiсi цина I.М. Грудень 2005 року.
   Довiдка про стан виховної роботи Випаснянської ЗОШ. Грудень 1999. Архiв автора.
   Подання директора Адамiвської школи вiд 11.05.1992. Архiв автора.
   Статут органiзацiї "Джура" Адамiвського козацького осередку. Архiв автора.
   Програма дiяльностi "Джура" Адамiвського козацького осередку. Архiв автора.
   Вiдповiдь Адамiвської сiльської ради вiд 25.06.1992.
   Рiшення N1 ХУII сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 21.08.1992.
   Рiшення N1 ХУII сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 21.08.1992. Архiв
   автора.
   Рiшення N 3 ХХIУ сесiї Адамiвської сiльської ради ХХI скликання вiд 14.02.1993.
   Свiдоцтво про реєстрацiю дитячої органiзацiї "Сiч" вiд 23.03.1995.
   Програма мiжнародної науково-практичної конференцiї "Дитина в сучасному суспiльствi".
   Одеса. 2000.
   Газета "Будьте с нами" (Бiлгород-Днiстровський) - N35 (23.08.2001), N36 (30.08.2001). Газета "Советское Приднестровье" (Бiлгород-Днiстровський) - N12 (15.02.2000), N24 (28.03.2000), N34 (05.05.2000), N40 (23.05.2000), N42 (02.06.2000), N50 (29.06.2000), N59 (31.07.2000), N63 (14.08.2000), N67 (28.08.2000), N68 (31.08.2000), N72 (14.09.2000), N84 (26.10.2000), N89 (13.11.2000). N94 (30.11.2000), N6 (22.01.2001), N9 (01.02.2001), N17 (01.03.2001), N21 (15.03.2001), N24 (26.03.2002), N44 (11.06.2001), N49 (28.06.2001), N56 (26.07.2001), N57 (30.07.2001), N75 (04.10.2001), N84 (05.11.2001), N8 (31.01.2002), N12 (14.02.2002), N36 (16.05.2002), N38 (23.05.2002), N42 (06.06.2002), N54 (18.07.2002), N77 (07.10.2002), N101 (13.08.2003), N103 (15.08.2003), N104 (16.08.2003), N106 (20.08.2003), N115 (02.09.2003), N165 (11.11.2004).
   Газета "Одеськi вiстi" (Одеса) - N93 (23.05.2000), N95 (27.05.2000).
   Газета "Чорноморськi новини" (Одеса) - N44 (08.07.2000), N52 (23.08.2000), N3 (11.01.2001), N35 (24.05.2001), N55 (16.08.2001), N74 (09.10.2003), N78 (23.10.2003).
   Газета "Сiльська школа" (Київ) - N5 (20.09.2000).
   Журнал "Наша школа" (Одеса) - N4(2000), N5-6 (2000), N1 (2002), N2 (2002), N2 (2003).
   Громадсько-полiтичний тижневик "Освiта" (Київ) - N1 (1-8 сiчня 2003).
   Посвiдчення автора вiд 17.05.2003. Архiв автора.
   Тимофєєв В. Я.. Адамiвська Сiч - школа козацько-лицарського виховання. Бiлгород - Днiстровський. 2006. - ...с.
   Тимофєєв В. Я.. Адамiвська Сiч-школа козацько-лицарського виховання. 2006.- с.38.
  
   Корнiй Л. Iсторiя української музики. Київ, видавництво М.П.Коць?, 1996. - 15 - 52 с.
   Софiя Грица. Трансмiсiя фольклорної традицiї. - 41 с.
   Корнiй Л. Iсторiя української музики. Київ, видавництво М.П.Коць, 1996. - 177 - 203 с.
  
   Козацький духовий оркестр. Характеристика. Архiв автора.
   Хор української народної пiснi "Мрiя".Характеристика. Архiв автора.
  
   Звiт про роботу українського козацького народного хору "Мрiя". Архiв автора.
   Олесские известия. Варшавяне аплодируют "Веселке". 1999. - 19 травня.
   Советское Приднестровье. Нас знает мир! 2002. - 18 июля.
   Нiкiруй М.I. Перелiк виступiв ансамблю. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Рiч про Буджацьку Сiч. Ансамбль української народної музики "Гроно".
   Характеристика. Грудень 2005 року.
  
  
   Рiч про Буджацьку Сiч. Старокозацький хор. Серпень 2006 року.
   Рiч про Буджацьку Сiч. Козацькiий художнiй колектив "Русичи". Вересень 2006 року.
   Плохiй С. Покрова Богородиця в Українi.// Пам'ятки України. 1991. - N5. - с.32 - 39.
   I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с.16.
   Яворницький Д. I. Iсторiя Запорозьких козакiв. - К.: Наукова думка, 1990. - Т.1. - 592 с.
   Мiжконфесiйнi взаємини на пiвднi України. XVIII - XX столiття. Запорiжжя. 1999. - 70 ст.
   Мiжконфесiйнi взаємини на пiвднi України. XVIII - XX столiття. Запорiжжя. 1999. - 70 ст.
   I. В. Сапожников. Кам'янi хрести степової України (XVIII - перша половина XIX ст.). - Одеса, 1997. - 103 - 105 ст.
   I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с. 9.
   I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с. 15.
   Плохiй с. Покрова Богородиця в Українi.// Пам'ятки України. 1991. - N5. - 37 с.
   I. I. Лиман. Церква в духовному свiтi Запорозького козацтва. -Запорiжжя, 1997. - с.22.
   Запорожцi. Київ - "Мистецтво", 1993. - с. 26.
   Скляренко М. П. Бiографiя. Архiв автора.
   Протокол Бiлгород-Днiстровського козацького товариства вiд 01.03.1998. Архiв автора.
   Унiверсал Головного отамана Чорноморського козацтва вiд 14.10.2001. Архiв автора.
   Устименко Б.I. Автобiографiя. Архiв автора.
   Зуев Олег Iванович. Бiографiя. Архiв автора.
  
   Воробйов В. М. Бiографiя. Архiв автора.
   Бойчев В. В. Бiографiя. Архiв автора.
   Городецький Л.Г. Автобiографiя. Архiв автора.
   Городецький Л.Г. Автобiографiя. Архiв автора.
   Якименко В.М. Бiографiя. Архiв автора.
   Майстро А.I. Бiографiя. Архiв автора.
  
   Тимофєєв В.Я. Бiографiя. Архiв автора.
   Тимофєєв В.Я. Бiографiя. Архiв автора.
   Освiта. Кращi освiтяни року. N1. 2003. - 4 с.
   Редько А.I. Бiографiя. Архiв автора.
   Маринеску М.К. Бiографiя. Архiв автора.
   Рибальченко В.П. Бiографiя. Архiв автора.
  
   Куликов Р.К. Бiографiя. Архiв автора.
   Кульчицький Анатолiй Олексiйович.Бiографiя. Архiв автора.
   Чеботюк Олександр Миколайович.Бiографiя. Архiв автора.
  
   Одорожа Iгор Федорович.Бiографiя. Архiв автора.
  
   Подання про присвоєння козацького звання Черв'яку О.О. Архiв автора.
   Вiтряк М.К. Бiографiя. Архив автора.
   Царенков О.П. Автобiографiя. Архiв автора.
   Характеристика Царенкова О.П. Архiв автора.
   Подання до нагороди Царенкова О.П. Архiв автора.
   Ковалiв С.Д. Бiографiя. Архiв автора.
   Скиба М.Є. Бiографiя. Архiв автора.
   Лелеченко I.А. Бiографiя. Архiв автора.
   Характеристика Бойчева В.В. Архiв автора.
  
   Характеристика Горлачова С.П. Архiв автора.
  
   Характеристика Дейни М.К. Архiв автора.
   Сокорєв Ю.О. Автобiографiя. Архiв автора.
  
   Сокорєв О.Ю. Автобiографiя. Архiв автора.
  
   Оленiв I.П. Автобiографiя. Архiв автора.
  
   Павлюк Василь Васильович.Бiографiя. Архiв автора.
   Смаковський Володимир Миколайович. Бiографiя. Архiв автора.
   Нiкiруй М.I. Бiографiя. Архiв автора.
   Советское Приднестровье. Не торопя удачу. 2001. - 29 ноября.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   335
  
  
  
  
Оценка: 5.17*5  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"