Варлампфий Жужелица : другие произведения.

Heaven is H-word

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

   - І давно ти так...хм... Замкнувся?
   - Досить.
   - І обов"язково потрібно було... - хлопчик обвів рукою довкола, вказуючи на дошки, котрими було забито всі вікна в кімнаті. - ...Аж так категорично замикатись?
  Чоловік, котрий до того нерухомо сидів посеред кімнати втупившись в підлогу, підняв голову і подивився на співрозмовника. Маленьке хлоп"я, років п"яти. Нечесане, здається світле, волосся, вдягнений у сарафан. Розгледіти деталі було доволі тяжко - світло ледь-ледь пробивалося крізь забиті дошками вікна.
  - Бувають такі ситуації.
  Кожне слово він мовби пережовував перед тим як виговорити, в той час, як його очі уважно слідкували за хлопчиком. Але малюк не знітився і продовжив:
  - Ти ховаєшся? Від кого?
  Чоловік поблажливо посміхнувся, з таким виглядом, наче вже давно звик відповідати на дурні дитячі питання:
  - Чому ти думаєш, що я від когось ховаюсь? Ці всі дошки потрібні лише для того, щоб не бачити довколишнього світу.
  - Ховаєш голову в пісок?
  - Наче так.
  Хлопчик зітхнув та підійшов до одного із забитих вікон. Він спробував заглянути в одну із щілин, але світло за ними було настільки сліпучим, що розібрати хоча б щось було марно.
  - Двері теж забиті? Всю квартиру... Ізольовано?
  - Так.
  - І як же я сюди потрапив?
  Чоловік знову при підняв голову і, здавалось, призадумався. Як мінімум, чоло його зморщилось в очах промайнуло щось схоже на свідомість.
  - Я вже давно сиджу сам. Їжа вже закінчилась, а вода... Ніколи не п"ю воду з-під крану. І мінералки теж уже немає. Відчуваю я себе далеко не найкращим чином. Певне ти моя галюцинація.
  Після цих слів від засміявся та знову почав вивчати підлогу. Хлопчик кілька хвилин мовчки спостерігав за цим і вийшов з кімнати. Через кілька хвилин з кухні донісся характерний звук посуду, котрий хтось перебирав. Ще через мить він стих і хлопчик повернувся до кімнати. Тільки тепер в його руках був гострий ніж. Він підійшов до чоловіка і став поруч, піднявши ліву руку над його головою. Правою малюк повільно зробив акуратний надріз на зап"ястку.
  Тепла кров маленькими потічками закапала на волосся чоловіка. Вперше він здригнувся та почав виглядати майже здивованим.
  - У галюцинацій немає крові? - Хлопчик спокійно дивився на свою порізану руку і, час-від-часу, стискав та розтискав маленького кулачка, аби кров текла швидше.
  - Важко сказати... Власне, я не думаю, що тут можна твердо відповісти.
  - Ну що ж... Добре, що ти хоча б трохи сконцентрувався. Ти дійсно хочеш померти? Більше того - ти дійсно хочеш померти ось ТАК? - Після останнього слова хлопчик з серйозним виглядом взявся руками в боки та підняв брови. Зі сторони це виглядало досить смішно.
  - Мені байдуже. - Чоловік нахилився назад і, коли його спина була на відстані кількох сантиметрів до долівки, застиг. - Мене вигнали з роботи. Дружина кинула і забрала усі гроші. Усе, що в мене залишилось - ця квартира.
  - Але ж у багатьох є ще менше і живуть таки!
  - Мені байдуже. Слухай, надокучлива галюцинаціє, дай мені спокійно вмерти. Я вже не відчуваю болі в шлунку, та й спрага припинила нагадувати про себе. Я нарешті отримав спокій, свій затишний куточок в світі, де немає тієї рудої суки, тупого начальника і придуркуватих копів.
  - Копи? Проблеми з поліцією?
  - Так. Були... Соромно признаватись, особливо такій...хм... Галюцинації. Мене колись звинуватили в надмірній любові до маленьких діточок.
  Повисла незручна пауза під час якої хлопчик кілька разів лизнув свою ранку і та припинила кровоточити. Чоловік все так же продовжувати напівлежати на підлозі.
  - То ти ще й педофіл?
  - Вони так нічого й не змогли довести.
  - Це повинно втішати?
  - А ти боїшся? - Після цих слів він нестримно зареготав, смішно, навіть майже конвульсивно, смикаючи кінцівками вже повністю розлігшись на паркеті. - Ти - найдивніша з усіх бачених мною галюцинацій!
  - Це буде тяжко...
  Ще якийсь час чоловік продовжував сміятись. Аж поки сміх не перетворився в хрип а сам він обезсилено розклався на підлозі.
  - Тобі вже не багато залишилось.
  - Тобі також. Як тільки-но я вмру, тобі буде більше нікому ввижатись.
  - Аби все було так просто. Слухай, а ось уяви собі - якщо б тобі все повернулось: робота, дружина. Наче нічого не трапилось. Передумав би ти вмирати?
  - І що ж, продовжувати жити з тим брехливим стервом? А я ж її любив... Знаєш, ще зі школи. Три роки бігав наче прив"язаний, а потім вона таки зробила ласку поглянути на мене. Сука! Знаєш - я ж навіть колись заповів їй цю квартиру.
  - Ну так зміни заповіт.
  - Нецікаво. До-того ж, кажуть, трупний сморід неможливо вивітрити до кінця.
  Хлопчик скривив своє миле личко в гримасі відрази:
  - Ти повний мудак. Навіть не знаю, чому я тебе ще вмовляю. Напевне, краще б до тебе пішов Абаддона.
  - Що? - Чоловік знайшов в собі сил підвестись, втримуючись на лікті. - Ще одна галюцинація?
  - Абадонна - мій братик. Молодший. Повний псих. - Покрутивши біля виска, додав хлопчик. - Якось, я бачив, як він розпотрошив пекінеса однієї бабусі прямо у неї на очах. У старенької було три інфаркти, але він постійно її повертав до життя.
  - Абадонна... Знайоме ім"я... Абадонна... О, згадав! У "Майстері та Маргариті" був такий демон у Воланда!
  - Читав Булгакова? - У відповідь чоловік невиразно кивнув. - Ну власне він не демон, а, скоріше, янгол. Хоча, судячи з деяких його вибриків, люди дійсно можуть його так називати.
  - Янгол? Твій братик - янгол? Ну а ти тоді хто? Святий Гавриїл? Чи може сам Христос?
  - Ні. Мене звуть - Азраїл. Янгол Смерті.
  - Ти таки дійсно дуже дивна галюцинація. Маленький хлопчик, котрий ріже собі руки і стверджує, що він янгол смерті.
  - Ну, в основному, перед смертними я з"являюсь в такому вигляді, котрий для них, підсвідомо, є найбажанішим. Так що даремно тебе тоді не посадили...
  Не встиг чоловік відповісти на цю фразу, як раптом Азраїл підняв догори свого маленького вказівного пальця:
  - Чуєш? Хоча ні, навряд. Це Абадонна. Йому нудно. Знаєш, напевно нехай він тебе проводить до того світу. Тим більше, що ти так хочеш напаскудити своїй дружині, а віддирати тельбухи від стін ще тяжче ні вивітрювати сморід.
  І хлопчик зник. Ніж, котрий він тримав в руці, встромився в підлогу. Чоловік залишився сам в кімнаті із забитими вікнами. Але ненадовго.
  - Йой, як тут тьмяно! - Почувся тоненький голосок за спиною. Мешканець квартири оглянувся та побачив маленьку дівчинку в білому платтячку з зеленим горошком.
  - Ти братик Азраїла?
  - Пане, чи ви не бачите, що я дівчинка? - Після цих слів вона дзвінко засміялась і підбігла до вікна. Зупинившись біля нього, маленькими рученятами доторкнулась до грубиш дощок та, чомусь, принюхалась. Потім обернулась до чоловіка. Її оченята запалали коли вона помітила ножа, що стирчав з паркету. Ще мить і дівчинка тримала його в руках прискіпливо вглядаючись в лезо.
  - Поганенько... Таким хіба ковбасу різати. Кровостоків зовсім немає. Але що ж - в цьому є свій шарм. Пане, чи ви знаєте щось про пекінесів?
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"