Сушенi яблука i меду глек -
Це все, що залишило лiтнє
Яскраве сонячне промiння:
У кожному плодi й краплинi
Шматочок теплої пори.
Я конденсую жменьку слiв,
Щоб не висiти їм в повiтрi
I щоб не класти на папiр.
Я випускаю тi слова у двiр,
Де можна злитись з спiвом вiтру
Пiд голос сiрих зграй птахiв.
Далеко в небi сонце сяде
За обрiй сiро-золотий,
Лишивши шлейф червоних фарб.
I тiнi зграйками примар
Повзтимуть вiд будинкiв тихо,
Немов тiкаючи вiд лиха.
Та хто б вiд сонця не ховав,
Воно їх перетворить в пар -
Цей жар пiднiме їх у небо,
Останнє лiтнє небо року,
I понесе кудись у даль,
Не давши вiдступить i кроку,
Щоб загасити хмар печаль...
За ними й я лечу в ту даль,
Щоб вiдшукати подих лiта -
Вiн мов загублена медаль
I в ньому криється палiтра...
Тож, знаєш, дуже-дуже жаль.
Так жаль, що вже й давно не лiто,
Вже осiнь мимо промайнула,
Пройшовши всi дороги тихо,
Вiддавши всi свої дари,
Як знак найвищої пошани
В долонi сiрi й непривiтнi
Морозно-бiлої пори...
Ну що ж, чекаєм знов весни!