Як кум став поетом.

Надумав  стати кум поетом.
На теренах Iнтернету
Вiн знайшов в собi талан.
Походив по рiзним сайтам.
Каже: - Так i я писати
Можу, як що менi дати
Оковитої стакан.
Нi! Стакану буде мало.
Два. Чи три.
  П,ять не мiшало б.
Або бiльше.
Бо тверезим не напишеш.
Мабуть, треба i вiдро.
Та ще й золоте перо.
А тут золота немає.
Баба є, та вже воняє.
Та i , як на зло, на свято
Зарубав i  гусака.
Творча нiби - то рука,
Та на старiсть покрутило.
Й праву,  й лiву...
                              Таке дiло.
Треба пальцi те ж  культурнi
Щоб були - лiтературнi.
Тут -  плескатi, як у дурня.
Але справдi таке саме 
Можна було б i ногами 
Написати. 
                               Але й ноги
Те ж  покорчило...  Їй богу.                     
Ох - зiткнув кум,-  що казати? 
 I поетом тяжко стати,
Як нi рук, нi нiг не мати.
А то би  й насправдi став.
Бабi оду написав.
Нi, не бабi. Бабi нащо?
Для куми. Бо вона краще.
Виглядає, наче пава.
Те ж грудаста та бiлява.
I хоч  груди  те ж   висять,
 Нiби - то,  молодша трохи.
Рокiв десь на п"ятдесят,
Як  таранить  гарно  очi,
Коли дивиться й  щось хоче .
 Роззявляє дивно губи .
Правда , рот в куми беззубий .
Й нiс такий , як в порося.
Та на животi  висять 
Складки десь штук п"ятдесят.
Краканата  та прищ ата ,
Навiть , трохи волохата 
На ногах i скрiзь пiдряд.
До уваги це узяти ,
То вони, як  тi близнята.
Як , прикиньте , не писати 
Куми любої портрет?
Не схотiлося втрачати 
Куму свiй авторитет .
Туалетний папiр взяв,-
В нього iншого немає,-
Й кумi оду написав.
Каже: - Вiднесу на днях.
Нехай носить на руках
Свого кума.
                  Хто б подумав?
Вже i кум тепер - поет!
Хай шанує 
                   Мою вроду!
Хай читає
                            Оту оду!
Покажу всьому народу!
Потiм скину в Iнтернет!