"Вам нiхто не потрiбен" - шепотiли сторiчнi сосни, котрi звикли до цих нещодавно прибувших прибульцiв. Вони нiколи не бачили нiкого... Вони не хотiли бачити нiкого. Вони так думали. Вони були правi у своїх думках. Вони не хотiли нiкого бачити. Але новоприбулi не бачили i їх.
- Ми обманули всiх..?
--
Ми обманули себе...
--
Нас обдурили..?
--
Ми обдурили...
Дуби їх не розумiли... Вони звикли до свого шелестiння. Вони їх просто не розумiли.
--
Ми подолали смерть?
--
Ми подолали короткотривалiсть життя...
--
Ми не помремо..?
--
Нi... Ми просто не перестанемо жити...
--
Чому..?
--
Тому, що ми житимемо вiчно..
--
Як дуби
--
Нi... Як сосни...
--
Вiчно, до кiнця свiту?
--
Нi до власного кiнця...
--
Вiн прийде скоро..?
--
Вiн прийде тодi коли ми того забажаємо...
Небо. Вiчне небо висiло над ними. Воно не мiнялося. Воно - вiчне.
--
Чому небо вiчне...?
--
Тому що воно не знає часу...
--
Ми теж не знаємо часу..?
--
Ми не знаємо як його вимiрювати...
--
Час - це лише наш вимiр його..?
--
Нi, наш вимiр - це лише один з його проявiв.
--
Ми залишили годинники...
--
Так... Для нас час - це лише схiд сонця. Для нас час - це тривалiсть дощу, i змiна фаз мiсяця. Для нас час, такий самий як i для решти у цьому вiчному лiсi. Для нас час заключається у нас самих. Час - це наш час. I ми його вимiрюємо...
--
Але дощ iде годину, чи десять...
--
Для когось так. Для нас вiн iде мить чи вiчнiсть. Для нас кожен день свiтить повний мiсяць. Чи молодий серп. День для нас заключається в рамках наших свiтоглядiв. День може бути коротшим за мить, якщо вiн нам не подобається... День може бути довшим за рiк, якщо нам добре у ньому... День - це сьогоднi... А сьогоднi - це те у чому ми живемо, не важливо чи темне воно чи...
--
Для нас вiчнiсть - одна мить?
--
Для нас життя - це безлiч вiчностей, i все життя - це одна вiчнiсть... Вiчнiсть вiчностей, що йдуть у неiснуюче вiчне минуле, продукуючи вiчнiсть майбутнього.
--
Вiчнiсть не знає минулого i майбутнього...
--
Для них...так... Для нас...
--
Для нас..?
--
Минуле - вiчнiсть... Вiчнiсть минулих митей, що рвуться до нашої свiдомостi, прагнучи бути незабутими... Майбутнє - вiчнiсть миттєвостей, що прагнуть бути помiченими...
--
Ми їх пам'ятаємо..?
--
Ми їх помiчаємо... i пам'ятаємо... Ми їх любимо... Вони прагнуть до нас, як дiвчина прагне того, хто її кохає...
--
У нас є безлiч миттєвостей i в результатi одна велика вiчнiсть маленьких миттєвостей.
--
У нас є те, що ми цiнимо. Доти, доки ми цiнуватимемо цi всi маленькi вiчностi нашого життя, доти життя складатиметься iз цих маленьких вiчностей.
--
Ми не помремо..?
--
У вiчностi є лише iснування. У вiчностi немає змiн... Нам добре разом, отже ми житимемо разом, аж доки не захочемо iншого...
--
Чому iншi цього не розумiють?
--
У них немає тебе...
--
Нi... Вони не знають тебе...
--
Вони не "бачать" одне одного... Вони замикаються..?
--
Вони замикаються у вимiрi свого годинника. Вони говорять, що однаково все зiйдеться до одного, чи ти пан, чи ти жебрак... Народжуючись вони починають чекати на смерть. Вони замикають себе у короткотривалостi СВОГО iснування... Вони бачать свiт своїми очима... Вони вимiрюють все своїм годинником, котрий зламаний самим фактом його iснування...
--
Вони не бачать альтернатив?
--
Вони просто не допускають можливостi їх iснування...
--
Вони не хочуть жити вiчно..?
--
Вони бояться вiчностi, бо замкнутi у своїх обмеженнях...
--
У них нiкого немає..?
--
Вони себе переконують, що це не так... Але в результатi божеволiють вiд самотностi, i тому i помира...
--
Чому вони не бачать вiчностi iснування одне з одним...
--
Вони iзолюють тих хто це бачить...
--
Вони дурнi..?
--
Нi... Вони просто боягузи, котрi допомогли нам знайти i зрозумiти одне одного...
--
Допоможемо їм..?
--
Нам доведеться допомагати вiчнiсть...
--
У НАС вона є...
--
Так...
--
Вони зрозумiють?
--
Нi...
--
Але ми спробуємо..?
--
Так... Ми спробуємо показати тим якими ми були те, якими ми стали, але вони не зрозумiють