У неі бездонні очі,
що бачили так багато,
і плечі тонкі, дівочі,
закутані в чорні шати.

У неі холодні пальці,
на них ні прикрас, ні перснів,
легенько вона торкається
лиш тих, кого час увести.

Хтось прагне іі позбутись,
хтось потай бажає іншим,
а хтось у хвилини скрути
навмисно до себе кличе.

Чи другом, чи лютим катом,
та прийде вона за кожним...
бо, як іі не назвати,
уникнути лиш не можна.