Аннотация: Из жизни... Текст на украинском! (Написано давно, даже не перечитывал)
No Володимир Татищо
Iсторiя кобили
В одному князiвствi, в тричортовому королiвствi на самiсiнькому краю Землi, жив був поважний кiнь. I звали того коня Огир Гнiдович Сiменний. Був вiн дуже поважним паном iз багатого та шляхетного роду. Мав величеньке хазяйство зi слугами, чималу родину нахлiбникiв, що користали iз панської ласки та трошки нещастя у життi мирському. Вже як десять лiт, покинула його дружина кохана, заради степового розбiйника Мустанга. I подалася вона iз ним у лiсостеповi смуги шукати щастя. I вже от десять рокiв намагався зрозумiти шляхетний огир, якого ж щастя бракло колишнiй дружинi у його оточеннi.
Залишила бридка екс-кохана жiночка Огиру пiсля себе противнi спогади, бiль у серцi та рiдню, що не те, що й пальцем не ворушила, а, навiть, i дихала через раз. Бо лiньки було... А не проганяв пан отих тiток та дядьок жиром затрушених, бо стерегли вони його найцiннiший скарб. Було у пана Огира три дочки. Саме їх лелiяв та берiг Сiменний. Вiд палючого сонця i вiд сильного вiтру. Вiд холодної ранкової роси та вiд огаркiв багаття. Вiд людських плiток та ласих поглядiв молодих коникiв.
Старша та середульша дочки були всi цiлком у тата: красивi, норовистi, не позбавленi вишуканої ґрацiї. Тiльки старша була мудра, а середульша - гарна. Отак вони i дiлили мiж собою посаду улюбленої татової доцi.
Молодша сестра ж, до правди сказати, нi на сестер, нi на батька схожа не була. I мудрiстю не хвалилася, а життєвим досвiдом, i красою не пишалася, а майстрами лiпосекцiї. Ба, навiть, на матiр свою вона тiльки здалека схожою здавалась. Не раз закрадалася до пана Огира пiдозра, що до дiтородильної працi доклав свою брудну руку вище згадуваний Мустанг. Та закривав очi шляхтич на вiдмiннiсть дочки, бо вважав її своєю i в усьому догоджав, як iншим.
Пройшло сiм рокiв пiсля пропажi дружини i дочки пановi дозрiли до "женячки". Не будемо душею кривити й казати, що до цього часу вони були незайманками. Де там, ну ж бо спробуйте знайдiть серед нашого свiту котру дiвку, до якої в сiмнадцять рокiв пiд хвiст нi один лобуряка не заглядав. Як би не берiг пан дiвчат своїх, як би не зачиняв по коморах, та, як в народi кажуть, "замкова щiлина для щiлки не проблема".
Навiть у залицяльних справах сестри мiж собою вiдрiзнялися. Обидвi старшi дивилися поглядом на гарних та сильних конiв, хто згодом змiг би дати їм та батьковi потомство. Молодша ж навiть не думала про сiм'ю. Днями й ночами швендяла вона по ночах з забрiдлими музиками жирафами i тiшилась життям iз заморськими студентами макаками з сусiдньої держави. Любила вона скакати пiд нiчним небом, голосно ржучи i вихиляючи задом до пiвп'ятої ранку. Любила голоснi забави, танцi голяком серед нетоптаного жита i мiцну бражку. Признаки справжнього батька-розбiйника давалися взнаки. Та особливо любила вона багатеньких вiслюкiв, синiв Iзраїлю, i парувалася вона скiльки завгодно, часто вiдмовляючи як в коханнi, так i в шлюбних поривах молодих коней. I любов її росла не вiд гарного личка, сильної статури, чи величини дiтородного органу, а вiд повного кошеля грошей. Чужi грошi вабили її, як муху на гiвняшки i линула вона до них, немов скалiчена лебiдь до стоматолога (чи не сильна гiпербола?). Та бiльш за все, любила вона, як робили їй подарунки. Ось нова попона, ось уздечка, вкрита брильянтами. Про вишукану фiру з дзвiночками у ярмi просто промовчимо. Скiльки не вмовляли її батько, сестри та тлуста родина прийти молодицю до тями, не слухала вона їх та робила що заманеться.
Гасала наймолодша дочка, гасала, як нарештi батьковi урвався терпець. Урвався вiн тодi, як слуги донесли до нього, що весь кабiнет його загиджений тхорицями, кращими подругами доцi. I вигнав Огир наймолодшу кровинку iз хати i пiшла вона по руках, ратицях, щупальцях та копитах. Одне радує - не по бiдних. Та була вона завжди весела i життєрадiсна, хоча й любила пожалiтися пасiям на похмуре життя. Це, звичайно нiяк не перешкоджало їй отримувати вiд життя, читай - вiд хахалiв, що хотiла.
Одного разу зустрiла вона гарного коника. Звернула вона увагу на нього, звичайно, через грошi та кiлька великих полiв соковитої конюшини. А попався їй, як виняток iз усiх ослiв та жирафiв, на диво приємний та терпеливий кiнь. Та й того покинула вона, зрадивши йому iз царським мулом. Можливо, то був королiвський пiнгвiн, але так давно це було, що й не пригадаєш. I розбила вона серце молодому плодовитому коню. Ще й слiд залишила йому в душi на все життя: коли йшла вiд нього, а вiн хотiв її зупинити, вдарила його важким копитом. I не в голову, а прямо в душу.
Розгнiвався на неї Бог. А був вiн у тi часи набагато ближчим до iстот, бо менше грiшили вони, нiж теперiшнi гiєни. I послав Бог на неї прокляття страшенне. Вдарила її сила невiдома по хребтi. I вiдлетiли вiд неї всi подарунки i милостi. Навiть багатi осли вiдвернулися вiд молодої кобили. Бо вирiс у неї на спинi величезний волохатий горб, а за ним iще один. I залишилася вона блукати по пустелi, паруючись iз такими ж за подобою. I блукає там донинi, проклинаючи важку долю. Бо той хто довго грає, колись дограється.
Так з'явилися на цiй землi верблюди. I п'ють вони так мало, бо напила за своє життя та коняка, ой напила...