Волошин Андрiй Вiталiйович : другие произведения.

Нехай Насниться Найкраща

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:


   Ніч На Небі
   Неначе Наступила Ностальгія
   Нічого Нарешті Немає
   Настрій Народив Нісенітницю
   Народ Не Нап'ється
   Нація Не Настане
   Ніхто Не Наважиться
   Навіки Ніч Накриває
   NNN
  
   ***

НЕХАЙ НАСНИТЬСЯ НАЙКРАЩА

  
   ПИСЬМЕННИК.
   N. постійно в моїх думках. Ви не знаєте, що таке N. ? Я й не зможу вам пояснити. Навіть не тому, що це важко передати словами, а тому, що ми мислимо різними категоріями. А хто знає - той давно мене зрозумів.
  
   МУЗИКАНТ.
   Кажуть, що я пишу чудову музику. Я з цим згоден. Я люблю мати багато прихильників, гроші та славу. Але насправді, весь мій талант - не мій. Не було б нічого, якби я Її не знав. Вся моя музика створене для Неї. І хіба я знав, що вона так сподобається людям? Але якщо подобається - значить це справді чудова музика.
  
   ЮРИСТ.
   Я не можу жити так, як я жив до цього. З кожним днем, з кожним тижнем я це розумію все краще і краще. В житті я вигравав багато справ, але не можу виграти свою. Я захищав бандитів, вбивць і шахраїв, але хто тепер захистить мене?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ.
   Я помітив, що останнім часом не керуюсь своїми думками. Те, що я міг робити раніше в лічені хвилини видається мені занадто важким. Я віддав би усе, що маю за те, щоб знову спати спокійно як в дитинстві. Чомусь я не можу виконувати завдань, які на мене покладені. Старішаю? Або починаю розуміти...
  

1

  
   ЮРИСТ. - Пробачте, можна у вас забрати дві хвилини?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Забрати - ні. Але розділити з вами я їх можу.
  
   ЮРИСТ. - Я слухав ваші вірші на цьому вечорі, вони мені дуже сподобались. Чи не маєте ви своєї збірки? Я б залюбки її придбав. Як ваше прізвище? На жаль я його не запам'ятав.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Не жартуйте. Як вам могли сподобатись мої вірші? Вони ж жахливі. Я їх не друкував і не буду друкувати. Вони просто жалюгідні. А прізвище моє вам нічого не скаже.
  
   ЮРИСТ. - О ні, ні. Чи справді творчі люди так себе недооцінюють? Мені справді сподобались ваші вірші. Хоча, чесно кажучи, я не сильно розбираюсь в поезії.
  
   ПИСЬМЕННИК. - А що в ній розбиратися? Подобається - значить добре, якщо ні - погано.
  
   ЮРИСТ. - Ну якщо все так просто, то запевняю вас, що вони мені сподобались.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ну що я можу сказати? Мені моя поезія теж колись подобалась. Але її оцінили негативно. Вона сказала, що в ній нічого особливого. Примітив якийсь.
  
   ЮРИСТ. - Хто вона?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Це довга історія.
  
   ЮРИСТ. - А я не поспішаю...
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я майже нікому про неї не розповідав. Не думаю, що і вам варто про це знати. Ну от, ми вже дійшли до метро. Прощавайте!
  
   ЮРИСТ. - Зачекайте! Я можу вас підвезти. Вам куди?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Сумніваюсь, що нам по дорозі.
  
   ЮРИСТ. - Так ви скажіть. Я не поспішаю і підвезу вас туди, куди вам потрібно.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Туди куди мені потрібно машини не їздять, літаки не літають та човни не плавають.
  
   ЮРИСТ. - Але ж і метро туди навряд чи їде? (сміється) - Ви ж не хочете сказати, що мешкаєте в метро? Так де ж ваш дім, чи це службова таємниця? (посміхаючись)
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я не їду додому.
  
   ЮРИСТ. - Ваше діло. Я і не випитую куди ви їдете. Просто хочу вас підвезти, зробити невеличку послугу для вас. Час-то вже пізній. За цей час поки ми говоримо, ми могли б вже їхати кудись. То куди ви зараз збираєтесь?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Чесно кажучи, ви мене дивуєте! Я і гадки не маю куди збираюсь зараз. А який сьогодні взагалі день?
  
   ЮРИСТ. - (здивовано) Субота.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Субота?? Ви не хочете спуститись два квартали в один затишний бар та випити по кілька бокалів пива?
  
   ЮРИСТ. - (здивовано) - Але я ж-то за кермом.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Байдуже. Візьмете таксі. А якщо ви так боїтесь за свою машину - можете пити сік. Ви ж, здається, хотіли зі мною поспілкуватись?
  
   ЮРИСТ. - Ходімо.
  

2

   (Йде банкет в ресторані. Після завершення музичного фестивалю, музиканти та почесні гості відмічають вдалі гастролі)
  
   МІНІСТР. - І останній тост я хочу підняти за нашого чарівного піаніста! Вип'ю за те, щоб завжди у вас було творче натхнення, гарний настрій та багато-багато прихильників. Ви - той, хто несе нашу славу в інші держави, ви той хто творить історію!
  
   МУЗИКАНТ. - Спасибі, спасибі. Ви теж той, хто творить історію. (Випивають, обіймаються)
  
   (Міністр з частиною гостей уходять, святкування продовжується в менш офіційній атмосфері. Серійний вбивця сидить один біля бару і скоса поглядає на основну компанію. До нього підходить Музикант.)
  
   МУЗИКАНТ. - Здравствуйте! Ви з оркестру пана Творговського?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ні, я не з оркестру.
  
   (Музикант представився, вони потиснули один одному руки).
  
   МУЗИКАНТ. - А що то за інструмент стоїть позаду вас?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Це не музичний інструмент. А якщо ви вже підійшли, мені варто дещо вам сказати. (Озирнувся по сторонам, та понизив голос): Вам загрожує небезпека.
  
   МУЗИКАНТ. - (сміючись) Яка небезпека? Що ви маєте на увазі? Ви натякаєте на те, що я сьогодні переп'ю? Не хвилюйтесь, я знаю свою норму.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Вас хочуть вбити. Більше я нічого вам сказати не можу. (Виходить)
  
   МУЗИКАНТ. - Дивні люди ці гітаристи, я чомусь переконаний, що він гітарист.
   (до компанії) - Ніхто не знає цього чоловіка, який щойно вийшов? Він звідки?
  
  -- Ні
  -- Ні
  -- Не знаємо
  -- А це не охоронець міністра?
  -- По-вигляду схожий
  -- Так, вигляд у нього специфічний
  -- А що таке?
  -- Він щось вам не те сказав?
  
   МУЗИКАНТ. - Та ні, просто він і справді якийсь дивний.
  
  

3

   ЮРИСТ. - Гарно посиділи, ви неначе відкрили мені світ поезії
  
   ПИСЬМЕННИК. - Так, гарно. Шкода, що цей бар працює тільки до дванадцятої. Я пропоную піти.. через дорогу, за поворотом є цілодобовий ресторан.
  
   ЮРИСТ. - О, ні, вибачте, в мене завтра засідання. Треба готуватися до судового процесу, якби не це - я б не відмовився піти. Ось вам моя візитка, якщо потрібна буде юридична допомога - звертайтесь. Я сподіваюсь ми ще побачимось.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Обов'язково! Знаєте, до нашої зустрічі я вважав юристів тупими збірками норм, законів та підзаконних актів, (сміється)
  
   ЮРИСТ. - (сміючись) - От бачите, що це не так. А я до недавнього часу вважав всіх поетів, письменників, філософів, митців, - людьми, не потрібними для суспільства. Ви не знаєте ніякого номеру таксі?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ні. Ходімо, перейдемо на ту сторону, там вони часто зупиняються.
  
   (Вони переходять, раптом з правої сторони вилітає машина та різко гальмує перед ними. Письменник і юрист шарахнулись в обидва боки).
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ти, придурок! Ти ледве нас не збив! І як таким довбням права видають!
  
   (Двері відкриваються, з відти виходить кремезний чоловік (СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ), в шкіряній куртці, з бритою головою та в руці тримає бейсбольну биту. Подивившись на письменника і юриста кидає биту назад в авто). : - Зараз я тобі покажу хто тут придурок!
  
   ЮРИСТ. - (Письменнику) - Навіщо нам зайві проблеми?
   (Серійному вбивці) - Чекайте! Ми справді переходили вулицю на червоне світло, але і ви могли їхати не так швидко. По місту не дозволяється їхати на швидкості 100 кілометрів, чи на якій ви там їхали.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - 150. А якщо ти такий розумний, то скажи своєму другу, щоб був обережніше зі словами, а то я йому швидко мозок відіб'ю. Я й загальмував лише тому, що не хотів псувати свою нову машину.
  
   ЮРИСТ, - Так, машинка й справді класна. (підкурює цигарку) - (Серійному вбивці) - Закурите?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ - Не відмовлюсь, сьогодні був тяжкий день.
  
   ПИСЬМЕННИК - Так ми так і будемо стояти на дорозі? Зараз ще хтось буде їхати на такій швидкості. (Серійному вбивці) - Ти вибачай друже за слова, я ще випивши, день також був тяжким. А ти не Оболонь їдеш?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ - А якщо й так - то що?
  
   ЮРИСТ. - Мені на Оболонь потрібно. А таксі щось не видно. Мабуть тому що літо, всі відпочивають.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Вулиця яка?
  
   ЮРИСТ. - Маршала Тимошенко
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ну сідай (про себе: останнім часом я роблю багато добрих справ..)
  
   (Юрист і письменник прощаються, письменник переходить дорогу і прямує до ресторану).
  

4

   (Письменник підходить до ресторану, але там зачинено. Видно, що світло горить, видно тіні людей, але зачинено. Письменник сильно стукає, відчиняються двері):
  
   ОХОРОНЕЦЬ. - У нас зачинено.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Але ви ж працюєте цілодобовою
  
   ОХОРОНЕЦЬ. - Сьогодні у нас ресторан зарезервований на весь вечір та ніч. До побачення. (Намагається закрити двері, але їх притримав письменник).
  
   ПИСЬМЕННИК. - Але я у вас постійний відвідувач! Дайте мені зайти. Я нікому не буду заважати. Не тягніть час, а то я поскаржусь вашому менеджеру.
  
   ОХОРОНЕЦЬ. - Це ви тягнете час. Я вам вже все сказав.
  
   (Охоронець знову намагається закрити двері, але письменник відштовхує його, і проходить в середину. Тільки перейшовши поріг на зустріч йому йде ще один охоронець з словами: "Що там таке?", а перший охоронець ззаду заламує руки).
  
   МУЗИКАНТ. - Що там відбувається? Чим він завинив? Такі силові методи не характерні нашому демократичному суспільству.
  
   ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ. - Він намагався пройти в ресторан, попри те, що я його попередив, що у нас замовлений банкет і увійти від не може.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я завжди ходив сюди, без всяких реєстрацій-резервацій. Відпусти мене (охоронцю).
  
   МУЗИКАНТ. - Відпустіть його. Хай лишається з нами. У маестро Швидкого, дві хвилини тому впав ніж і ми знали, що прийде хто незваний. (сміється) Випивку та закуску за наш рахунок цьому джентльмену!
  

5

   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ - Не люблю приїжджати додому. Тут ніхто і ніщо мене не чекає. Спогади лише. Тут пройшло все моє дитинство, саме тому я не міняю квартиру. А може і через Неї... Матері купив дачу за Києвом, сестрі допоміг поступити в університет у Франції. Не такий я вже й поганий чоловік. Особливо останнім часом. І це мене бентежить. Поїхати б кудись у відпустку... я то багато мандрував, але все по роботі. Це не те, зовсім не те. І квартира ця не та. Дорогі меблі, дорога апаратура, дороге життя.. От точно що дороге, але не цінне. (Дзвінок по мобільному) Я навіть знаю наперед, хто може турбувати мене о такій порі. - Алло.
  
   ГОЛОС: - Ти зробив це?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Ні
  
   ГОЛОС: - Чому? Коли зробиш? Клієнт просив не затягувати з цим.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Я не буду цього робити. І вам раджу відмовитись від цієї справи.
  
   ГОЛОС: - Не можемо. Тим паче і ціна адекватна. Ну чому ти так нас підставляєш?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Я ж казав тобі, що хочу відійти від справ. Поїхати у відпустку.
  
   ГОЛОС: - Добре. Але заверши це діло!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я сказав остаточне "ні". А ви відмовитесь від цієї справи?
  
   ГОЛОС: - Ні. Доведеться передоручити іншому. Але ти би впорався краще. Ти вмієш виходити сухим з води.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Але вода ця має пекельну температуру. Наступні пару тижнів я проведу в відпустці. Бувай.
  
   ГОЛОС: - На все добре. Гарного тобі відпочинку.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ (вимикає розмову) - Ох ну і подонок же цей замовник! Я не жалкую, що не виконав задачі. Може й справді відійти від справ? А, що? Гроші є, можна вже бізнес якийсь починати. Ніколи не кажи ніколи. Скільки разів я вже казав собі: "відхожу", і чим більше - тим ширшою ставала прірва між моїм теперішнім життям і тим, яким би я хотів жити.
  

6

   (У ресторані триває банкет. Письменник виявився палким шанувальником класичної музики і дискутував про це з Музикантом)
  
   ПИСЬМЕННИК. - Це все мине, ці джази, репи, рок-н-роли, метали та шансони. І тільки класика залишиться вічною. Підсвідомо люди розуміють її зміст, але під впливом так званої моди віддають перевагу примітивнішим стилям. От погляньмо, що становить основну кількість мобільних дзвінків? Класика! То хоч би у такому примітивному варіанті люди все-одно слухають Моцарта, Баха, Бетховена, Вагнера...
  
   МУЗИКАНТ. - Я розумію вашу точку зору, але я вважаю, що в кожному стилі є щось особливе. І будь-який твір, який унікальний а може навіть геніальний - може з часом стати класикою. Скажімо, Beatles, зараз для багатьох це класика.
  
   ПИСЬМЕННИК. - А я цього не розумію, та й гурт цей мені не подобається.
  
   МУЗИКАНТ. - Просто ви, як я зрозумів любите академічну музику, а класика це все те, що перевірено часом.
  
   ПИСЬМЕННИК. - А що вас спонукало присвятити життя музиці та саме фортепіанній музиці?
  
   (Але не встиг Музикант відповісти на це питання. Можливо не встигнув навіть замислитись бо в цей час перша куля розбила вікно, друга пройшла в декількох міліметрах від його скроні. Письменник повалив музиканта на підлогу, прикривши його та в цей час третя куля увіп'ялась йому в плече. Здійнялась паніка, всі попадали на підлогу, дехто сховався на кухні, бармен викликав міліцію. Але вистріли більше не повторилися.)
  

7

   (Єгипет. Готель. Вечір. Серійний вбивця сидить за столиком в барі з якоюсь дівчиною та розмовляє. Заходить Юрист, реєструється, а потім помічає серійного вбивцю. Підходить. )
  
   ЮРИСТ. - Щойно приїхав у Єгипет і одразу бачу українця. Вітаю шановного пана! Ви давно тут?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Вітаю. Я тут вже три дні і планую пробути довго. Мене теж приємно здивувала наша зустріч. А ви надовго?
  
   ЮРИСТ. - На тиждень, напевне.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ - А я взагалі не планую повертатись на Україну. Якщо у вас немає планів на вечір, можемо пройтись, тут неподалеку є гарний ресторан, там до речі є й українська кухня.
  
   ЮРИСТ. - Добре, тоді до вечора, тим паче в мене є що розповісти, трапилась одна надзвичайно цікава історія.
  

8

(Палата лікарні, де лежить Письменник, заходить Музикант)

  
   МУЗИКАНТ. - Здоров мій друже! Як самопочуття?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Вже значно краще. Добре, що клята куля увійшла в ліве плече і я можу писати. Знаєш, я навіть трохи радий тому що трапилось. Як би інакше я завів таке цікаве знайомство?.. А тут нормально, тиша і стабільність дає можливість порозмислити.
  
   МУЗИКАНТ. - Я вже потурбувався і Фонд видасть тобі премію за твій героїчний вчинок.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Дякую, але це було зайвим.
  
   МУЗИКАНТ. - Для творчих людей гроші зайвими не бувають. Ти ж знаєш, що в нашій країни що музика, що література знаходяться... е... трошки в занепаді.
  
   ПИСЬМЕННИК. - В принципі це так. А як просувається розкриття справи?
  
   МУЗИКАНТ. - Поки що ніяк. Я і сам не збагну... це вже трапилось набагато пізніше ніж пішов міністр з урядовцями. Я в політику не влажу та й у мене немає ворогів, як і в інших музикантів що були присутні.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Але якщо це не замовлене вбивство, то що?
  
   МУЗИКАНТ. - Не знаю, але облишимо цю справу міліції. Я вчора бачився зі своєю, так би мовити музою, вона вже чула про ту ситуацію з новин і дуже хвилювалася. Також вона хотіла побачити мого рятівника. Ти не проти?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Звісно ні. А що за муза?
  
   МУЗИКАНТ. - Ми познайомились на фортепіанному фестивалі, там приймала участь і її подруга. Я побачив їх, підійшов, познайомився, виявляється їй дуже сподобалась моя гра. У нас тоді довга була розмова і власне після цього я почав творити. Ми спілкуємось доволі часто, вона для мене як натхнення, як ковток свіжого повітря в цьому урбанізованому світі. У мене було і є багато дівчат та шанувальниць, але нікого з них не можу назвати музою. Вона взагалі заміжня, але настільки тонкої, духовної та творчої особистості, як у неї я не бачив.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Що ж, цікаво буде поглянути на музу такого видатного композитора.
  
   МУЗИКАНТ. - Добре, тоді завтра або післязавтра ми завітаємо до тебе. Щасливо! (підходить і прощається за руку)
  

9

(Ресторан, в якому сидять Юрист та серійний вбивця.)

  
   ЮРИСТ. - Так от яка історія трапилась. Пам'ятаєш, ти нас ледве не збив на машині?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ну?
  
   ЮРИСТ. - Мій товариш тоді потрапив на якийсь банкет музикантів. І того ж вечора, або точніше сказати - ночі, той ресторан обстріляли, невідомо по якій причині.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Музикантів, кажеш? Банкет? Того ж вечора?
  
   ЮРИСТ. - Так, ти про це вже чув? Це показували в новинах та й в пресі писали.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я не дивлюсь телебачення.
  
   ЮРИСТ. - Так от того мого приятеля поранили в плече, зараз він в лікарні, але рана незначна й до того ж його лікують кращі лікарі. Але дивна сама ситуація, прокурор, який веде цю справу - мій гарний знайомий і поки що ні на крок не підступив до розв'язання справи.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Цікаво...ну давай вип'ємо!
  
   (Випивають, потім Серійний вбивця, не закусуючи дістає папірець та пише щось на ньому).
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ - Ось (простягає папірець) - прізвище, ім'я, адреса й телефон замовника. Не питай звідки я знаю, але інформація достовірна. Твій прокурор знайде докази, якщо він не бовдур.
  
   ЮРИСТ. (Здивовано) - Дякую... а...
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (Перебиває) - що, хочеш взнати звідки я взнав? Бо я його мав убити! Так, я кілєр, але в мене чиста репутація і завтра ввечері я буду вже в Європі. Але я відмовився. Бо той подонок, дані якого в твоїх руках, нічого не вартий, окрім тюрми чи смерті. Сподіваюсь, ви його засадите за ґрати.
  
   ЮРИСТ. - Ясно... (розгортає цей папірець) - Але мені знайоме це прізвище та й адреса!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Звідки???
  
   ЮРИСТ. - Два тижні тому до мене прийшла дівчина з таким же прізвищем, проконсультуватись з приводу розлучення. І адреса, якщо я не помиляюсь, була та ж сама.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Можеш розказати детальніше? Як вона виглядала, який був привід розлучення?
  
   ЮРИСТ. - Зросту вона вище середнього, дуже красиве обличчя з правильними рисами, прямий ніс, тонкі вуста. Волосся каштанове, довжиною до грудей. Красива фігура.... і ще - зелені очі.
  
   СЕРІЙИЙ ВБИВЦЯ. - Це Вона!
  
   ЮРИСТ. - Хто вона?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ти що ще до сих пір не зрозумів? Це її чоловік замовив вбивство, я просто знаю, знаю...
  
   ЮРИСТ. - Тоді він сидітиме за ґратами! Такий янгол не може жити з тією паскудою. Ми його посадимо, посадимо. Я в боргу перед тобою!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ще не відомо хто в кого в боргу. Але ти ж зробиш так, щоб ніяка тінь не впала на неї?
  
   ЮРИСТ. - Ну звичайно ж! Вона мені сподобалась настільки, що я не хотів брати з неї грошей, але вона настояла. Вона настільки делікатна, добра та вразлива душа, що навіть вагалась, запитувала як це зробити так, щоб мінімально засмутити чоловіка. Уявляєш, такий янгол та такий скот! Всі його ревнощі виссані з пальця та є наслідком атрофованих почуттів та надмірного відчуття права власності. А власне майнова сторона її не цікавила абсолютно, що я бачу вперше. Одружені вони не довго, дітей не мають та вона була б згодна задовольнити усі його матеріальні претензії. Але він ще не знає. Вона до останнього моменту намагатиметься знайти з ним спільну мову...
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Але чому ж тоді він замовив вбивство? Це ревнощі. Він якось взнав та рішився...
  
   ЮРИСТ. - Так, напевне. А ти, ти навіть не уявляєш, як допоміг мені!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Це призведе до твого професійного зросту?
  
   ЮРИСТ. - Не професійного, а особистого! Все життя мені не щастило з жінками, в університеті я бачив в основному мажорок, так званих "пафосних сучєк", я був цілеспрямовано націлений на навчання. Потім на роботу, кар'єру, а більшість жінок, яких я бачив, цікавив розмір мого гаманця. Навіть не члена, а гаманця! Я часто знімав повій, вони принаймні не мають претензій і не намагаються розвести тебе на бабки. Але раптом... я побачив янгола, настільки чистого і неземного, що з таким янголом мені нічого не страшно, мені нічого не бракуватиме. Одразу, як вони розлучаться, я зроблю їй пропозицію. А розлучатись треба негайно, бо цього придурка скоро посадять.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Он воно як... хм, ну давай обміняємось усіма можливими координатами, мені цікаво чим закінчиться ця історія.
  
   ЮРИСТ. - Так, записуй...
  

10

(Лікарня. Письменник пише)

  
   ПИСЬМЕННИК. - 15 Хвилин тому я бачив Її! Вона зайшла разом з музикантом і я одразу впізнав її. І вона, я впевнений, що впізнала мене, але не подала виду. Але я бачив, я бачив в її очах, в її зелених, незмінних очах, що вона згадала хто я. Минулі враження, почуття, ідеї навалилися на мене і я ледве зміг вимовити кілька слів. Вона сказала, що прийде ще. Вона сказала щиро чи просто з чемності? Вона ніколи не каже неправди. Вона змінилась, трохи зовнішньо... але я бачу, що це та сама N., яку я так колись любив! Ми вчились в одному університеті, в різних групах, але я періодично бачив її. Спочатку не звертав уваги, вона красива, але багато красивих дівчат було в нашому корпусі. Але раптом вона почала мені снитися. Чому? До сих пір не знаю! Я не знав нічого про неї, навіть імені. І вона не бувала в тих місцях де тусувались наші студенти. Зі мною часто трапляються дивні ситуації, тому я сприйняв ці сни як їх частку. Але на останньому курсі її перевели в нашу групу. Тоді, знаходячись разом в одній аудиторії я не міг відірвати від неї погляду. Я почав божеволіти і знову повірив в богів та Долю. А вона не помічала моєї уваги та складалось враження, що зовнішній світ її не дуже цікавить. Наче вона спустилась з неба. Як би це не було мені важко, я познайомився з нею. Я відчував, що ніхто мене не розуміє так, як вона, і мене більш ніхто не цікавив у світі. Як би нам не було добре вдвох, я бачив що вона ставить межі та відмовляється від спілкування зі мною поза межами університету. Виявилось, що в неї є хлопець, з яким вона збирається прожити все своє життя. Попри мої жалюгідні спроби довести, що я і є той, хто їй потрібен, я виставив собі пріоритет - її щастя. Ми почали спілкуватися все рідше й рідше, а про суїцид думав все частіше й частіше. Я часто бував на березі Дніпра, і взимку і навесні й восени. Я думав, я думав про те, щоб покінчити з життям, бо без неї воно не мало сенсу. Але і смерть моя не мала сенсу. Батьки, друзі та й вона тільки б засмутилися від цього. А може й в мене забракло сміливості для суїциду... Після закінчення університету ми перестали спілкуватись. Я дзвонив і писав їй кілька раз, але вона ніколи мені не дзвонила. Я знав, що наше спілкування беззмістовне і для неї - лише зайвий тягар. Потім я намагався забути її, з часом забув, бо всі ми ходимо під Часом і Час керує всім. Але через три роки, коли я побачив її у такий дивний момент, все повернулось! Наче й не проходило. Ні, я вже не вірю у богів та долю, але я вдячний музиканту, я вдячний і тому типу, який стріляв. Хоча ніколи не висловлю подяки. І чи наважусь їй сказати?...
  

11

(Письменник виписується з лікарні, до нього підходить Юрист)

  
   ЮРИСТ. - Вітаю з остаточним одужанням!
  
   ПИСЬМЕННИК. - Дякую. І тебе вітаю, я чув що цю справу з замовленим вбивством розкрили не без твоєї допомоги.
  
   ЮРИСТ. - Ну звичайно ж! Колишня жінка того подонка приходила до мене на консультацію з приводу розлучення. Кому, як не чоловіку, щоб запобігти розлученню, замовляти вбивство? Це одразу спало мені на думку і я почав проводити паралельне дослідження. Коли я мав достатньо доказів - я передав їх тому, кому слід. Я ніколи не мітив в прокурори, я зробив це заради, так би мовити, спортивного інтересу. А також - щоб знайти винного в пораненні мого друга.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ну дякую... Ти справжній Шерлок Холмс.
  
   ЮРИСТ. (про себе) - скоріше Доктор Ватсон
  
   ЮРИСТ. - Ти йдеш на той концерт, який влаштовує твій друг музикант перед своїм від'їздом в Японію?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Звичайно, як я можу його пропустити...
  
   ЮРИСТ. - Ти б не міг попросити у нього запрошення для мене? А то сьогодні дивився в касах - всі квитки розкуплені.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я навіть і не подумав що ти можеш захотіти піти на концерт класичної музики. Знаєш, можна навіть не запитувати, у мене запрошення на двох осіб, я якраз думав з ким би піти...
  
   ЮРИСТ. - От і добре! Може ти мене ще познайомиш з ним?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Звісно познайомлю.
  
   ЮРИСТ. - Тоді більше не смію тебе затримувати. До зустрічі! (простягає руку) - Зідзвонимось!
  
   ПИСЬМЕННИК - Щасливо!
  

12

   (Фойє Національної Опери України, Музикант стоїть з групою людей, входить Письменник)
  
   МУЗИКАНТ. - Мій любий друже! Як я радий, що ти прийшов раніше!
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я-то знаю, що після концерту до тебе не підступишся. Але ж ми підемо потім кудись?
  
   МУЗИКАНТ. - Звичайно!
   Давай прогуляємось цими коридорами, я розкажу свою нову ідею-фікс.
   (до людей) - Я повернусь через 10-15 хвилин.
  
   МУЗИКАНТ. - Перш за все, я хочу тебе запитати, як тобі моя муза? Не дивуйся будь-ласка спонтанності цього питання, мене просто цікавить твоя думка.
   ПИСЬМЕННИК. - (закашлявся) - Дуже... дуже... непогано...
  
   МУЗИКАНТ. - Ти ж знаєш, я від'їжджаю в Японію і пробуду там як мінімум тиждень та й потім навряд чи одразу повернусь в Україну.
  
   Моя муза... муза... як я її люблю! Але от чи я люблю її лише як музу? Я хотів би щоб вона була завжди поруч, супроводжувала мене в моїх турне, жила зі мною! Я зрозумів, що не тільки люблю її, але і хочу! Як жінку. Я хочу кожного дня засипати та прокидатись поруч з нею! Що скажеш?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Хм... що я можу тут сказати...
  
   МУЗИКАНТ. - Я тільки нещодавно збагнув це. Раніше вона була одружена, але раптом такий казус - її чоловік замовляє моє вбивство! Його викрито і швидке розлучення - кращий вихід. Ні про яку вірність мова вже не йде! А любов якщо й була - то давно розвіяна вітрами. Раніше, ми спілкувались не так часто... раніше... раніше й думки в мене й не могло виникнути. Але скажи, як ти думаєш, якщо той чоловік настільки ревнував, він певне мав на то підстави?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Певне, що мав... якщо зважився на таке підступне діло.
  
   МУЗИКАНТ. - Я не впевнений, які у неї почуття, але вони є! Я вирішив сказати їй перед від'їздом. Бо інакше - я не зможу лишатись спокійним... Вона снитиметься мені не тільки вночі, а ще й вдень! О, я бачу в снах її ледве не щоночі...
  
   ПИСЬМЕННИК. - (про себе) - як це знайомо...
  
   МУЗИКАНТ. - І навіть в цьому, трагічному випадку я бачу посмішку Долі. Точніше не трагічному... Ти мене врятував мій друже, на щастя й сам не сильно постраждав. То може й треба було цьому трапитись?... Ми стали друзями, винного покарано і завдяки цьому я став ще ближчим до своєї музи. Я згодний, муза має бути далекою та недоступною... так має бути завжди. Але, якщо вона, скажімо, одружившись зі мною перестане бути музою - не біда. Хай навіть я більше ніколи нічого не напишу! Мене не лякає ніщо, тільки перспектива її втратити наводить жах... Ні слава, ні гроші, ні жодне з мистецтв не замінять Її! Тому все це - другорядне та не являє для мене цінності. Все це я вже досягнув. А от чи досягнув я її серця? Це стане ясно сьогодні ввечері. Я вирішив, по завершенні концерту вийти на сцену та заявити про це! Перед усіма слухачами, перед усіма телекамерами. Та хоч би й перед всім світом! Перед Богом! Ну як?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Доволі оригінально! Може й справді Доля вибрала вас, щоб бути разом...
   (про себе) - а зі мною Доля грає злі жарти...
  
   МУЗИКАНТ. - Я бачу публіка вже починає збиратися. Ходімо, я познайомлю тебе з відомими людьми.
  

13

   (Антракт. Музикант, N., Письменник, Юрист та ще кілька осіб стоять біля столику з бокалами вина)
  
   ПИСЬМЕННИК. - А у другому відділенні що ви будете виконувати? Шопена, Бетховена, Рахманінова, Ліста?
  
   МУЗИКАНТ. - Ні-ні-ні. У другому відділенні я гратиму лише своє. Як і зазначено в програмці, спочатку буде хор, потім я зіграю свої твори, серед яких багато нових, я спеціально не хотів вказувати назви. Потім буде капела бандуристів, ну а в самому кінці - невеликий сюрприз.
  
   ВСІ - О....
  
   ГОЛОСА. - А що за сюрприз? Що за сюрприз! Скажіть?
  
   МУЗИКАНТ. - Моя перша симфонічна поема, завершена напередодні. Може дехто вже знає, що я почав тяготіти до симфонічної, оркестрової музики...
  
   ЯКАСЬ ДАМА. - І хто буде диригент?
  
   МУЗИКАНТ. - (посміхаючись) - Маестро власною персоною!
   (допиваючи вино) - Я б іще випив вина.
  
   ЮРИСТ. - Не турбуйтесь, я принесу, в мене якраз теж закінчилось. Вам те ж саме, червоне?
  
   МУЗИКАНТ. - Так, дуже вам вдячний.
  
   (Як закінчується антракт, хор співає три пісні. Потім, похитуючись, виходить Музикант, тримаючись за живіт. Грає не так, як в першому відділенні, збиваючись та зупиняючись. Публіка шепотить, лунають думки, що музикант геть п'яний. Музикант бере мінорний акорд та падає головою на ноти, потім падає вбік, тримаючись за живіт та потроху смикається, наче в конвульсіях.)
  

14

   (Париж. Кафе у центрі міста. В кафе сидять Серійний вбивця та Юрист)
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Дякую, що не відмовився зі мною зустрітися. Мене дуже цікавлять вісті з України. А ти надовго в Парижі?
  
   ЮРИСТ. - Ні, я тут проїздом, а взагалі-то прямую в Страсбург, в Європейський парламент, ознайомлюватись з європейським законодавством та законотворчістю.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - По телефону ти казав, що все з тією справою вийшло добре, того придурка посадили. Розкажи детальніше.
  
   ЮРИСТ. - Скоро буде суд, він приречений. Я не пригадую, щоб у нас останнім часом розслідувались вбивства на замовлення. В таких випадках в основному знаходять виконавця, а тут впіймали замовника!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ти ж не сказав, звідки в тебе інформація?
  
   ЮРИСТ. - Звісно ні, як і домовлялись.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А що з тією дівчиною? Як, у тебе вийшло щось з нею...
  
   ЮРИСТ. - (ніяковіючи) - А... вона в порядку. Я зробив так, щоб процес розлучення пройшов якомога швидше і коли його затримали, він вже не являвся її чоловіком.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А як ваші особисті відносини? Ти ж збирався одружуватись з нею...
  
   ЮРИСТ. - А тут, на жаль, не вийшло, вона мені відмовила. Але і в цьому вона проявила максимальну люб'язність. Вона відповідала так, наче завинила переді мною. Але я не відступлюсь від своєї мети! Я буду їі завойовувати.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Давай розплатимось та підемо прогулятися, зараз гарна погода. Можна піти на узбережжя Сени.
  
   ЮРИСТ. - Так, давай. А то, просидівши цілий день в приміщенні, можна так і не побачити Парижу. (Залишають гроші в рахунку, виходять)
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - І ти справді думаєш, що її любиш?
  
   ЮРИСТ. - Я не думаю, я знаю!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Добре. Але скажи чесно, ти думаєш що вартий її?
  
   ЮРИСТ. Так. Дивне питання. Я забезпечений, їй ніколи не доведеться працювати, я її забезпечу всім, чим вона забажає, зі мною вона буде щаслива.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (витримавши 5-хвилинну паузу) - ну і покидьок ти все-таки!
  
   ЮРИСТ. - Що значить покидьок? Що ти таке кажеш??? Як це розуміти?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Так і розумій! Ти це вже давно розумієш! Що ти падло, подонок, справжній ґандон!
  
   ЮРИСТ. - (роздратовано) - Якщо ти негайно ж не вибачишся - я просто піду, плюнувши на тебе! В тебе не вийде вивести мене з себе, а ти це й намагаєшся зробити.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ти можеш виходити з себе скільки завгодно! Ти думаєш, знаходячись тут, я не знаю що відбувається в Києві? Думаєш, я не бачу тебе наскрізь? Думаєш, я не знаю, що це ти отруїв музиканта?
  
   ЮРИСТ. - (приголомшено) -А звідки ти знаєш???
   (раптово) - Нічого ви не зможете довести! Це абсурд! Спиратися на мої уявні мотиви-почуття! Щоб ти там не вигадував, я тебе не боюсь!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Мене ти можеш не боятись, але совість! Від совісті ти не втечеш!
  
   ЮРИСТ. - Хто б мені казав про совість! У кого, у кого, а у кілєра її точно немає!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - У мене совісті більше ніж в тебе якщо на те пішло. Ти не знаєш, яким було моє життя! Воно було не таким легким і безхмарним як твоє. Мені було 6 років, коли мій батько покинув матір та злиняв невідомо куди. Матері доводилось багато працювати щоб прогодувати мене і сестру. Я погано вчився, я зв'язався зі шпаною, займався гоп-стопом, я працював на багатьох брудних роботах, мене вигнали з технікуму, я займався аферами та кидав людей. Так, все це було! Моя совість не чиста, вона брудна як шахта. Але і я жив в шахті. І я доклав всіх зусиль, щоб з неї вибратись. Я не підсів на наркотики, я не витрачав всі гроші на себе. Я мав підтримати матір, щоб вона не працювала, бо в неї почались проблеми зі здоров'ям та сестру, щоб вона поступила в університет і не шукала роботи. Завдяки своєму авторитету у кримінальному світі на мене вийшли солідні люди і запропонували працювати на них. Я багато вбив, але я вбивав подонків, в кримінальних розборках там немає чистих людей. Як і взагалі немає чистих людей в цьому світі. Я знаю лише одну... Та й ти її знаєш. Ти тим паче не заслуговуєш на неї...
  
   ЮРИСТ. - Щось я не зрозумів при чому тут вона?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А при тому, що про неї я знаю набагато більше ніж ти! Я знаю її з дитинства. Я жив недалеко від неї. Ми навіть вчились в одному класі. Але вона була така правильна, така розумна, відмінно вчилась. Явно не пара такому хулігану, як я. Дитинство... який далекий період... Вона подобалась мені як ніхто! Я завжди захищав її, бо краса і розум визивали заздрість. Я давав стусанів та нещадно бив хлопців, варто було їм лише натякнути щось погане про неї. Ми спілкувались, потім її батьки заборонили їй спілкуватись зі мною. Але ми все-таки спілкувались, в школі на перервах, іноді я проводжав її, але не під будинок, де нас могли побачити. Моя компанія, шпана, не розуміли що я в ній знайшов. Та і я, якщо чесно, теж не розумів. Але мене тягнуло до неї як магнітом. Не думаю, що вона могла закохатись в мене тоді, але вона цінувала мою увагу і навіть нехтувала забороною батьків. Потім, як тільки почали відкриватися гімназії та ліцеї, вона перейшла в якусь гімназію, яка знаходилась не в нашому районі, а десь в центрі. Ми почали бачитись дуже рідко, в основному коли зустрічались - просто вітались, тим паче я в основному був зі своїми хлопцями. Але всі ці роки її образ не зникав з моєї голови. Я мріяв, коли стану на ноги, приїду до неї на білому Мерседесі, батьки побачать, що з цим чоловіком її можна відпускати та благословлять нас. А потім, коли вона вже вчилась в університеті у неї з'явився цей козел. Він завоював її не стільки своїми якостями, навіть і не шармом, а настирливістю. Батьки до нього ставились прихильно, він був рівним для них та підходящим зятем. Я міг вже тоді його укокошити, але не сприймав його як загрозу. Був би не він - був би хтось інший. Я сприймав його як тимчасового залицяльника. До того ж тоді я погрянув по вуха в бандитських справах. Я знав, що про мене ходили чутки, знав що вона напевне їх знає. Тому часто й не вітався на вулиці, вдавав, що не бачу, або не впізнаю. Коли я почав працювати на цю контору, я планував заробити на подальше життя та зав'язати. І тільки тоді - підходити до неї. Я хочу бути чистим в її очах. Є багато грошей - це факт! А як вони зароблені - несуттєво. Можна починати все спочатку. Я народився в лайні та жив в лайні, але тепер в мене буде інше життя, де не буде місця бруду.
   Я планував зав'язати пізніше, десь через півроку. Але раптом нам поступає замовлення від її, вже чоловіка, бо вони одружились півроку тому, але я і в одруженні не бачив великої проблеми. Я взнав про замовлення, бо я в курсі всіх справ, до того ж це діло доручили мені, а оплата там була немаленька, вдвічі більша ніж та, яку платять в основному. За таку суму можна було б купити десять таких дипломів, як у тебе! Я відмовився, інші боялись братися за це, бо на банкеті були високопосадовці. Я був там, бачив цього музиканта. Не скажу, що він мені сподобався, але таких людей я не вбиваю. Тим паче на замовлення таких подонків.
  
   ЮРИСТ. - Тепер ясно, звідки в тебе була така достовірна інформація. Ясно і те, що ти мав тут свій інтерес.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Не заперечую. Тепер ти знаєш мою ціль.
  
   ЮРИСТ. - Так, і що я тобі скажу, раз так - то бери її собі. (подумки: Я зараз не хочу зайвих проблем. Потім я зможу з ним розправитись, думаю, що вдасться його запроторити за ґрати). Своя шкура дорожче! Ха-ха
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ха! Тільки не подумай, що я тобі погрожую. Я просто хотів тобі пояснити, що ти не вартий її! Я може теж не вартий, але подивитись на вас: тебе, того бовдура що зараз за ґратами, легкомисленого музиканта. Ні, ви точно не зробили би її щасливою.
  
   ЮРИСТ. - Я знаю, чого я вартий, так що не треба...
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ - Ні, це я ЗНАЮ! Я дуже добре знаю таку породу, до якої ти належиш! Ви навіть чимось схожі, ти і її колишній! Діти багатих батьків, яким ні про що не треба було хвилюватися, не треба було думати про завтрашній день. Поки ви відпочивали в нічних клубах, я кидав таких як ви! Ви думаєте, ви кращі? Ні в якому разі! Красиво вдягнуті, охайні, виховані, з посмішками на обличчях. Але в душі! В душі ви ладні погубити один одного, заради власної вигоди, грошей, амбіцій. І ви зневажаєте тих, хто не такий подонок, як ви. Я не одноразово ставив таких на місце, поставлю і тебе, запевняю.
  
   ЮРИСТ. - Ну постав! Постав! Ти здоровань, ти сильніший за мене, бандюк. Але не кожну силу знайдеться більша сила. Я можу опустити тебе на дно, нижче ніж ти був. Ти не знаєш, які в мене зв'язки! І не тільки в офіційній сфері.
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (Розмова вже йде на березі Сени. Темно і навколо не видно людей) - Опустити мене? Спробуй!
   (Б'є Юриста в обличчя, не сильно, але розбиває ніс)
  
   ЮРИСТ. - Ах ти сука!
   (відступає назад) - Так нечесно!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Будеш тут мені казки про чесність розповідати... ти мене дістав. Ти будеш останнім кого я вб'ю!
   (Дістає пістолет, накручує глушник та двічі стріляє в район серця, Юрист падає. Серійний вбивця нахиляється: "Мертвий")
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Одні негідники прагнуть забрати мою N. ... Я мушу повернутись в Україну та забрати її, я впевнений, вона погодиться...
  

15

   (Київ. Серійний вбивця заходить в свою квартиру. Заходить в свою кімнату і бачить, що там сплять два мужика, один на кріслі, сидячи, другий розтягнувся на дивані.)
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (достає пістолет) Що ви тут робити недоумки??
   (Не встиг він почути відповідь, як ззаду крикнув голос: "Кинь ствол!" Серійний вбивця обернувся і побачив спрямоване на нього дуло автомату. Обережно поклав пістолет на землю.)
  
   ГОЛОС. - Посадіть його на стілець, зав'яжіть руки. Саня, (сказав він комусь, обернувшись), подзвони шефу.
  
   (Через півгодини приїхав Шеф)
  
   ШЕФ. - Яка зустріч! А ми думали, ти вже не повернешся...
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А чому б мені не повернутись в мою квартиру?...
  
   ШЕФ. - Квартира-то твоя, але не забувай тих, завдяки кому ти став тим ким є зараз. (підкурює сигару)
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я і не забуваю, але я сказав, що хочу відійти...
  
   ШЕФ. - Відійти це по-твоєму - зрадити?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ні
  
   ШЕФ. - Але навіщо ти нас здав?
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я вас не здавав.
  
   ШЕФ. - Ти здав замовника мусорам! І через це у нас почались неприємності. І тільки не треба нічого вигадувати!
  
   СЕРІЙНИЙ ВБИВЦЯ. - У мене з тим покидьком свої рахунки.
  
   ШЕФ. - Це мене не стосується. Вирішив би їх без нашої участі. Ти навіть не запитав мене. Знаєш, за таке тебе треба було вбити (в цей час два калаша, які цілили Серійному вбивці прямо в груди, зняли з блокування), але ти був членом нашої сім'ї, ти так багато зробив...
   (Серійний вбивця мовчав.)
  
   ШЕФ. - Шкода тебе вбивати... такий професіонал. Я ще подумаю, вирішу по ходу розмови. А поки що (наблизився, затягнувся та випустив дим Серійному вбивці в обличчя). Поки що я я ставлю тобі це клеймо.
   (Затушив сигару Серійному вбивці на лобі. Серійний вбився напружився, чи то від болі чи то від злості та розірвав зав'язку рук. Піднявся та з усієї сили двинув Шефа кулаком в скроню. Шеф звалився замертво. Але кулеметні черги пронизали Серійного вбивця і він жив не довше...)
  

16

(Київ. Письменник гуляє сам по Подолу)

  
   ПИСЬМЕННИК. - Дивні все-таки у долі жарти... ніколи не знаєш як вона себе поведе. Музиканта нема в живих... йому лишалось дві години до щастя! Що таке дві години? Дріб'язок. Юриста вбито десь у Франції за невідомих обставин... Чоловік N. за ґратами. Той, через якого я мав відмовитись від неї в університеті. Я нікого не звинувачую, якщо проблема є - вона в мені. Проблеми в кожному з нас. Чому я не кращий? Я все життя працюю над собою, щоб стати кращим, але нічого не вдається. Я часто опиняюсь не в той час і не в тому місці. В решті-решт, я прийшов до висновку, що я все-таки не той, хто їй потрібен, Може і Музикант був не той... може Доля це відчула... а інші? Я не знаю, скільки було і є інших. Двоє, як мінімум. Музиканту вона снилась. Я з самого початку думав що якщо вона сниться мені, то вона може снитись й іншим. Це не магія, це всього-на-всього логіка.
   В той роковий для Музиканта день я зустрів свою колишню одногрупницю. Вона одна з не багатьох, кому я розповідав про свої почуття. Я не міг їй не розказати, бо через неї мав познайомитись. Ця одногрупниця зробила собі блискучу кар'єру, цілеспрямованість багато значить. Наш діалог був таким:
  
   ВОНА. - А як ти? Де ти зараз працюєш?
  
   Я. - Зараз ніде. За чай час я поміняв багато робіт, але ніде мені сильно не подобалось. Вони крали у мене свободу.
  
   ВОНА. - Але десь треба ж працювати рано чи пізно... Треба знайти себе, до чого є здібності та до чого лежить душа.
  
   Я. - Для мене - це література, я давно зрозумів.
  
   ВОНА. - Але ти ж знаєш, що ніхто не читає твоїх книг... Я колись купила одну, просто бо побачила, що автор мій друг. Але щоб бути відвертою, я не прочитала і десяти сторінок
  
   Я. - Але якщо їх видають, значить вони комусь потрібні.
  
   ВОНА. - Можливо...
  
   О! Я тут бачила, N., цікаво твої почуття збереглись? Ти казав що це навічно...
  
   Я. - Ні-ні, вже все не те...
  
   ВОНА. - Але я ж бачила, як ти на неї дивився.
  
   Я. - Справді? Тоді ти вгадала!
  
   ВОНА. - Ах, як романтично! Але ти ж знаєш, вам ніколи не бути разом. Їй потрібен не письменник, а серйозний чоловік. Ти для неї не більше ніж знайомий. Ти завжди таким був!
  
   Я звісно розумію, що вона мала рацію. А ще що я міг зробити, якщо мій друг планував їй освідчитись в той же день... Лізти поперед батька в пекло? Я ніколи так не вчиняю... А зараз? Йти по трупам що запропонувати своє ніщо? А що? Вона має кинутись мені в обійми? Ні... безглуздо їй розповідати. Безглуздо жити і вмирати! О, я вийшов на набережну! Люблю це місце. Люблю Дніпро. Пам'ятаю, як щодня я їздив з лівого берегу на правий у метро. Я був притиснутий до дверей і споглядав воду через скло. Як я хотів уплисти кудись далеко, на Північ наприклад, або на Чорне море... Тепер я вже нікуди не попливу... Хіба що... вглибину! Допливу до середини, а там наковтаюсь води. Якщо з берега хто і помітить, то не кинеться рятувати. Як казав Ніцше, існує таке право по якому можна забрати життя, але смерть забирати неможна. Пливу, не знявши одяг. Так легше упізнають тіло. Пливу, не лишивши ні записки ні заповіту. Я не збирався вмирати. Але сьогодні гарний день, щоб померти - субота. Сонце сідає за обрій, яка краса на небі! Ніколи не бачив такої! Може вже сьогодні я буду там? Навряд чи ... скоріше я спатиму вічним сном. Кого я бачитиму? Звісно її! Розум та мистецтво не тільки створює, а й руйнує. Але я вірю, що краса врятує світ! Ковтаю воду... як ковтав ліки в дитинстві. Мені не страшно вмирати, бо я знаю, що йду, щоб навіки бути з нею. І останні три слова я кажу, як настанову, як одвічний заповіт: Нехай насниться найкраща...

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"