Возняк Ореста Тарасвна. Пасат

ПАСАТ

* * *

"Ангел и кукла: вот и представленье."

Дуинские элегии.4.

Р.-М. Рильке.

I вишикуються раптом

Янголи в ряд -

їм треба спочинку вiд нас.

Їх непочутi кроки -

Нескоренi слова... -

Залишаться позаду нас.

Час трохи побоюється

вiчностi:

Ми не встигли їх навiть

Вiдчути у собi.

* * *

Хотiти сонця

Не так вже й банально.

Холоднi лиця

Вже просто набридли.

Сам на сам

Згортаєшся в морок -

може, людству

потрiбно спочити?

I тiнi стають

Значно бiльшими.

Нiч дарує їм слово...

* * *

Затягування петельок

на свiтовiй душi

нагадує лови на попелястого кота

в абстракцiї сiрого часу.

Хтось дарував землi душу

як захист i оберiг вiд порожнечi,

а сьогоднi ти влучно помiчаєш,

як вона схожа на дорогi панчохи:

так само, думаєш, що ж робити

з вишуканiстю, яку пошкоджено.

11.09.2001.

I падає свiт навколiшки

горiлими рештками цивiлiзацiї,

здригається нерв iсторiї,

i шепiт смертей та жаху

завмирає на обличчi планети.

Не так вже й далеко

i зовсiм неблизько, у душах,

можна вiдчути те саме.

I ще один розпач думок:

стiльки болю там,

де реально нiчого не сталось!..

А мiж цими свiтами

показове спiвчуття

стає пустими кiвшами

для iнформацiї -

майже гра, щоб

завтра її занести

в мережу "Internet".

* * *

Хто бачив тебе справжню?

I звiдки ця нав'язлива насиченiсть

кольорiв у дзеркалi?

Розчиняюсь у вiдблисках свiтла...

Роздумую...

Так, плани де-факто -

все одно, що пустослiв'я,

випите в вiршах

на брудершафт iз собою.

...Нiхто ж i не скаже,

якого кольору душi...

* * *

Можна просто втомитись,

Закрити всi дверi

до себе

i слухати шелест паперу.

Ненаписане схоже

на завтра -

тиша в бокалах

iз планiв роботи,

подiї принишкли в годинниках -

година вперед -

все має прокинутись швидше.

* * *

Пiсочнi годинники

стали iншими:

час засмiчений нами.

То вiн кволо спускається

стiнками корпусу (свiту),

то падає каменем на дно,

струсивши нашу свiдомiсть

питаннями:

Звiдки?

Для чого?

Що буде з тим,

хто любить?..

...I врештi здаєшся:

шукаєш у згорнутих клубками бажаннях

початок свого особистого.

...Мить!

Просто

Коли погляд

Схожий на твiст на дахiвцi

Багатоповерхового будинку,

Просто не дивишся вниз ... i чекаєш.

Коли слова

Схожi на осiннє листя

Розлюченого вiтру,

Просто ховаєш обличчя

За комiр... i мрiєш.

Та, коли бажання

Схожi на чийсь

Покинутий недопалок

Вчорашнього божевiлля,

Просто повертаєшся

До реальностi... i живеш,

I байдуже,

На що та реальнiсть

схожа.

Повертатимеш...

Ти завжди повертатимеш...

I коли ти дивитимешся

в очi часу,

вони здаватимуться

зеленими.

Тебе збентежить цей спокiй.

Ти завжди повертатимеш...

I коли ти захочеш

дiзнатись про Сфiнксове

серце,

Воно здасться знайомим.

Ти втечеш вiд видiння.

Ти завжди повертатимеш...

I коли ти ховатимешся

в розпеченому пiску,

вiн нагадає про снiг,

i ти зрозумiєш:

це знову початок.

Пасат.

Погляд -

пасатний вiтер,

його не може бути

вдосталь...

Принаймнi, для мене.

Усмiшка -

подих з пiвнiчного сходу.

Вона нiколи не смiється

повнiстю...

Принаймнi, для мене.

I, врештi, кохання -

багрянi вiтрила -

та пасат нiколи

їх не торкнеться...

Принаймнi, для мене.

* * *

Крики свiтла

Пронизують серце болем.

Ти бачив там

Щирiсть розп`яту?

Я крила любовi

Так довго вимолювала,

А свiт їх так

Легко шматує!

I страх викидає

Мене iз реальностi.

Хаос...

Шепiт темряви

Жахає самотнiстю.

***

Хочеться взяти у руки

транспаранта з написом

"Я самотня"

i вийти на площу безлюддя.

Але де є двоє

жiнцi не личить таке говорити;

та й нащо йти

через простiр-пустку

у час всезагальної вiдсутностi?

Зрештою, вийшовши так

двi хвилини по пiвночi

свого щастя,

ризикую побачити

такi ж неоригiнальнi написи.

6-7.04.2006.

Покаранi

Покаранi мрiями,

Загубленi

Пiд пiдошвами часу,

Невдалi вiршi

Шукають рятунку...

(I це про мене?)

Покаранi щастям,

Забутi реальнiстю

Твого життя,

Серйознi слова

Шукають натхнення...

(I це про мене?)

Покаранi сповненням

Дитячих бажань,

Загубленi у вчорашнiх

Думках,

Напiвсвятi почуття

Шукають кохання...

(I це про мене?)

* * *

Сiроко тривог

Розгойдує мою крону,

А було так близько

до Сонця.

Гуде.

Не залишилось тишi

Й на йоту!

Все клекоче напругою,

Серце б'ється рибиною

В долонях гарячого тiла,

Заплющуєш очi - бiло.

Ой!

Хоч би зросив

Бiлу посуху вiрш!

* * *

"Минувшее посеяно в тебя,

чтоб из тебя возникло небылое!"

Р.М. Рiльке.

Бiльше сну -

Повнi жменi

Пережитої втоми.

Глибший погляд -

Бiльше зiр,

Що розкрились для мене.

Вищiсть себе самої -

Неправдивiсть мiзерностi

В дзеркалi.

Все зростається з силою -

Зерно виростає не з себе!

* * *

Знову сни надокучливi

Смiялись над зрадами.

Снилося...

I приходили звiстки -

Обличчя свiтилося

Сонцем.

Усе вже колишеться

вiтром

i кличе весняною свiжiстю.

Просто люди

зустрiлись у снах

i не знали ще,

хто вони.

Оставить комментарий © Copyright Возняк Ореста Тарасвна (oresta.voznyak@gmail.com) Размещен: 05/02/2010, изменен: 05/02/2010. 20k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия		Ваша оценка:

Возняк Ореста Тарасвна : другие произведения.

Пасат