Вознюк Владислав Виталийович
Мiнiмум для себе 1.0

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Типография Новый формат: Издать свою книгу
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ось за декiлька годин, накидав декiлька сторiнок тексту. Залишайте коменти, буду продовжувати. Шановнi читачi, вiд всього серця прошу вибачення за помилки зробленi у текстi, в процесi написання я їх виправлю! Я думаю ви самi розумiєте, що коли приходить "Мисля" то тодi за помилками не дивишся! Дякую за розумiння.
  Наш свiт змiнився. В одну мить все що для нас було нормою життя, зрушило з мiсця та почало не направлений рух в невiдомому напрямку. I змiнило наш свiт одне лише слово - "Магiя". Магiя проникла в наш свiт, заполонила нашу свiдомiсть.
   Спочатку все було як звичайно. Звичайний ранок, звичайного дня. Але щось змушувало мене поглянути на звичайнi речi по iншому. Здається снiговi замети iскрилися в холодному зимовому сонцi як i ранiше. I похмурi чорнi дерева, стояли немов вартовi з яких зима висмоктала все життя. Все як завжди. Тi ж люди, якi кожного ранку поспiшають на роботу, тi ж маршрутки по самi дахи облiпленi снiгом, але щось змiнилося. Змiнилося у поглядах людей, у сонячному свiтлi. Цi тривожнi роздуми доводили мене до психiчного розладу. У мене по тихеньку зносило дах. Що, що, що? Це питання не давало менi життя.
   Iдучи в ранцi на роботу. Я не помiчав перед собою людей, не помiчав взагалi нiчого, окрiм дивних змiн. Ще й це питання, яке надоїдливим черв"яком постiйно крутилося в моїй головi. Я вирiшив не звертати на це уваги, а то ще не приведи боже шизофренiю отримаю. Iдучи по тротуарi я зненацька отримав снiжком по головi. Цей смiх. Який я нiколи i нi з чим не переплутаю, такий дзвiнкий, веселий, живий, справжнiй.
  - Ти чого такий замучений? - чую за спиною веселий голос, - нiби нiч не спав, чи що?
  - Та нормальний я! Слухай в мене якесь дивне вiдчуття! Не можу зрозумiти що це?
  - Бодун це! - смiшки вiдповiла Аня. Вчорашнiй корпоратив тобi боком вилазить!
  - Сама ти бодун! Я взагалi-то не вживаю!
  - Ну чого ти? Я ж по жартувала!
  - Жартуй з iншими, - знехотя вiдповiв я.
  Аня - це дiвчина яку я вже дано кохаю. Але сказати менi якось сили духу не вистачає. Весела, при цьому дуже гарна. За звичай у неї вiд кавалерiв вiдбою нема, i кавалери скажу я вам не рiвня менi. А так хочеться хоча би взяти її за руку. Так Владе стоп! Потрiбно притримати коней. Блiн яка ж вона гарна. Їй так пасує її чорне пальто. Волосся яке каштановими хвилями спадає на її плечi. Мрiї -мрiї. Але повернемось до реальностi. Треба пиляти на роботу. Вiд зустрiчi з Анею в мене трiшечки пiднявся настрiй, i моя шизофренiя вирiшила взяти вiдпочинок до вечора. Це добре, а то в мене вiдчуття що сьогоднi в офiсi буде чоловiк десять з повного штату в тридцять. Тому що гульнули вчора не по дитячому. В офiсi ми ще декiлька разiв зустрiчалися поглядами, якi супроводжувалися посмiшкою, яка поза моєю волею розтягувалася на обличчi.
  Пiсля роботи, по тихеньку iду до дому. Нав"язливе питання знову не дає життя. та що за чортiвня? Бiля свого пiд"їзду в мене все ж таки зiрвало дах, i на ввесь голос кричу:
  - Ну що? Що?? Що???
  Зненацька порив вiтру зiрвав хмарку снiгу, та швиргнув менi в обличчя, i я почув вiдповiдь - "Магiя". Тут мене нiби хтось збиває з нiг, вiдчуваю що лечу i бiльше нiчого не пам"ятаю! Отямився я в своїй квартирi.
  - Ну нарештi, - почув стривожений голос Анi, -а то я вже думала що до ранку не отямишся.
  - Слухай а ти як суди потрапила? - прошепотiв я, я спробував пiднятися, дуже болiла голова.
  - Ключi в тебе в карманi знайшла, отак i потрапила, - вже веселiше вiдповiла, - iду в магазин що напроти твого будинку, чую ти кричиш на все горло, коли раз замовк. Бачу вже лежиш. Ну я пiдбiгла, спробувала вiдкачати, тут сусiд твiй проходив, от ми вдвох тебе i затягнули. А ти до речi не легенький.
  - Дякую Анюто! - хрипло вiдповiдаю я, i знову потух.
  З ранку прокинувся нiби нiчого i не було. Голова нiби не болить. Провiв рукою по потилицi, вiдчуваю шишак чималенького розмiру. Так вечiр вдався на славу. Бачу Анюта закуталась в мiй плєд в клiтинку, i мирненько спить на диванi. Тихенько зачовгав на кухню,дивлюсь на годинник восьма ранку.
  - Чорт на роботу. Тут до мене дiйшло, - на яку роботу, сьогоднi субота.
  Ви рiшив зробити Анi сюрприз. Зварив кави, поставив на тацю чашку, при чому уточню свою улюблену. От що значить для коханої людини нiчого не шкода. Полiз на поличку, пiсля декiлькох хвилин знайшов цукерки та печиво, якi заничкував на чорний день. Виклав все гарненько на вазочку, та пiшов будити кохану.
  - Аню, Аню,- майже пошепки промовляю я.
  - Ммммм.
  - Аню прокидайся!
  - Угу, - сонно промурликала вона. Та солодко потягнулася, - що вже? Чуєш, дай поспати.
  - Ну Аню, вставай соня, а то ввесь день проспиш. Боже яка ж вона гарна. Так i хочеться провести рукою по її волоссю, поцiлувати її. - я тобi каву зварив! Яку каву. Що я верзу? - подумки вилаяв себе.
  Бачу Аня по тихеньку приходить до тями. Вiдчувши аромат кави, вона потягнулася до тацi,
  - Ммм, смачна кава, - таким же сонним голосом, зробивши ще один ковток, - слухай ти вибач, я тут в тебе безпардонно розляглася.
  - Та нiчого, все нормально,- тривожно вiдповiв. - чорт голос тремтить, та зберись ти розмазня, ще хвилину i по пливеш! - про себе знову вилаявся
  - Ти як до речi? - вже веселiшим голосом.
  - Та нормально. Жити буду! При чому завдяки тобi.
  - Ой, не потрiбно оце цього! - з ноткою злостi вiдповiла Аня.
  - Добре - добре. Мовчу! - А в самого думки як блохи скачуть, туди сюди, ще й розподiл на два фланги зробили. Один кричить: - ну ти їй скажеш? - А другий, - мовчи, потрiбен ти їй як позаторiшнiй снiг!
  - Так хворий, у вас сьогоднi лежачий режим, так що марш до себе в лiжко, - наказала менi Аня. А що менi залишається? Тiльки пiдкоритися. От я по тихеньку i почовгав до себе в кiмнату. Сiв та й думаю. - оце так пiдфартило.
  - Влад, ти омлет будеш? - чую голос з кухнi.
  - Буду!
  Все ж таки не витримую, iду на кухню. Бачу кохана моя порається бiля плити. Бачу щось у неї не дуже виходить.
  - Так, майстер шеф, сiдай вiдпочинь, а я буду снiданок готувати, - беру Аню за плечi та вiдводжу до стiльця, - на кухнi повиннi працювати справжнi чоловiки.
  - Ага, тiльки чомусь ви кажете що мiсце жiнки на кухнi! - смiшки вiдповiла Аня.
  - Так говорять тiльки тi, хто не знає що з вами робити в лiжку, - пiдтримуючи розмову промовив я. - А готувати я умiю, тож не хвилюйся.
  - Та я i не хвилююсь!
  Через пiвгодини мороки, на столi стояв запашний омлет прикрашений зеленню, котлети по Київськи, салат Цезар та запашна кава. Розставляючи столовi прибори, якось так вийшло, що я опинився позаду Анi, i поклав на стiл їй виделку, нахилився... Чорт вiд цього аромату в мене запаморочилося в головi. Дах зiрвало остаточно. Беру Аню за плечi, та повертаю її обличчям до себе, подумки ще раз подякував Боговi, що надоумив мене взяти стiльцi з гвинтовим механiзмом, офiсного типу. Беру її за руки,
  - Сонце, я тебе кохаю. Кохаю вже давно. I знаю що в принципi я тобi не потрiбен, але мовчати бiльше немає сил. Знаєш нiяк не мiг насмiлитись тобi це сказати, а потiм вирiшив, що потрiбно лишень двадцять секунд справжньої смiлостi, а потiм хоч згорiти вiд сорому, але вже не шкода...
  - Я тебе згорю! - зi смiхом вiдповiдає Аня. - Я тебе як згорю, то тобi мало буде. Димiти за тобою дорога буде.
  Кладе менi руки на шию, нахилилася i, i по цiлувала. Я мало на пiдлогу не звалився вiд такої несподiванки. Оце справжня "Магiя". Вiд такої магiї я нiзащо в свiтi не вiдмовлюся. А цей поцiлунок, це було щось, щось неймовiрне. Щось солодке, але в той же час терпке, серце шалено калатає в грудях, хоче проломити грудну клiтину, i вискочити, вискочити до неї, щоб завжди бути поряд.
  Протягом снiданку я не зводив з неї погляд. Та i пiсля снiданку також. Всi вихiднi ми провели разом. Дивились телевiзор, валялися в лiжку до одинадцятої ранку. Коротше кажучи, це були найкращi вихiднi в моєму життi.
  2.
  Будинок 78, кв. 105
  - Сергiю, Сергiю, покинь комп"ютер , та iди сюди. - прозвучав голос iз сусiдньої кiмнати, - Слухай ну и мене уже хронiчно дiстав, скiльки можна. Тут у нас справи якi потребують вирiшення, а вiн сидить задродить.
  - Та iду, iду! Ну дав би хоч награтися. - нервово вiдповiдаю.
  - Награєшся ще. Часу вдосталь буде. За декiлька тисячолiть тобi ще набридне.
  - Ну от сам говориш, за декiлька тисячолiть. А мене ганяєш зараз.
  - Слухай, це ти босу розкажеш, - надоїдливим голосом продовжував Андрiй.
  
  - А ти вже вiзьми та й поскаржся на мене, - заходячи в кiмнату вiдповiдаю я. - Бос, бос! Скiльки можна мене їм жахати, колись Бабаєм шугали, зараз босом, а на пенсiї ревматизмом будеш. Набридло! Все звiльняюсь! - нервово викрикую, - дiстали!!!
  - Та хто тебе дiстав, - з посмiшкою на обличчi продовжує Андрiй, - Кому ти потрiбен шановний мiй колега. Тобi ж ясно поставили завдання?
  - Ну ясно, - пробурчав я. - А що ж тут не ясного, звичайна робота. За певний промiжок часу, поставити людство перед фактом.
  - Воно то так, - продовжував Андрiй, - Тут головне завдання полягає в тому яким чином, нам це зробити. Ну не пiдiйдемо ж ми до першого перехожого, i не запитаємо: - "Шановний а ви вiрите в магiю! Хоча нас вiдповiдь i не цiкавить. Тому що магiя вже тут"
  - А чом би i нi! - вiдповiдаю роздратовано, - Хоч би раз спростили собi завдання! А то вигадуємо постiйно всiлякi ситуацiї. Ну от скiльки ми вже працюємо?
  - Ну рокiв десь три тисячi, плюс мiнус декiлька сотень, - мляво вiдповiв Андрiй. - А що?
  - Та нiчого, за цi три тисячi рокiв, ми стобою навернули в магiю десять свiтiв. Дали босу мiльйони клiєнтiв. - продовжуючи стояти на своєму продовжую я, - а нам що з того?
  - Ну нiчого, шана та дяка. Ну iще вiдпустка свiтить, за успiшне виконання мiсiї!
  - Вiдпустка, а ти Марс згадай. Ото була вiдпустка! Тiльки зараз там пустка, жодної живої душi нема, хто по працював? Ну звичайно ж бригада Ух!
  - Ну ми ж не думали, що вiд магiї в них дах зiрве!? - нiби виправдовуючись промовив Андрiй. - То була не наша вина.
  - Авжеж не наша! То вони самi виннi, що ми не догледiли! I до речi саме через нас ввели чотирнадцятий параграф.
  А подумки про себе згадую, Марс. Ну якщо не брати до уваги що на партачили ми трiшки, то в принципi можна вважати що операцiя була вдалою. Але вiд рiзкої змiни навколишнього оточення, та вiд безмежної влади, щось у них там не зрослося. Але це вже розслiдували не ми. Планета Марс, пiдлягала повному знищенню! Як би цього не сталося, сонячна система взагалi б перестала iснувати. Ну а так обiйшлося.
  - Чуєш Андрiю, а як там наш новоспечений пiдопiчний? Не перегнули ми палицю? - тривожно запитую, ну дiйсно хвилююся. Здається толковий хлопець.
  - Та нормально! Я за ним спостереження встановив. - гордо вiдповiв Андрiй, - Вiн там з коханою розважається. I до речi, не без нашої допомоги.
  - Тобто? - здивувався я.
  - Ну що тобто? Як би ти не пiдставив йому пiднiжку, то була б вона його коханою мрiєю, а так, уже абсолютно точно власноручно зроблена пара!
  Так пiдопiчного, для початку втiлення нашого задуму, ми вибрали вдало! Абсолютно розчарований в життi хлопець, з купою комплексiв. Я про таких кажу Альфонс в кедах. Але нiчого ми ще з нього зробимо людину.
  - Значить так Коллєга, я пiшов пограюсь за комп"ютером, мене не турбувати до понедiлка. Нехай вiдпочивають. Все ж таки дружини в нас також є, i я думаю тобi було б не дуже приємно, якби тебе витягували з сiмейного ложа?
  - Ну добре, добре! Iди задроть. А я поки що до шефа матнусь, може щось новеньке з"явилося, пiдберу щось для цiєї планети. - незадоволено про каркав Андрiй, i розтанув у повiтрi.
  Ну от i добре. Тиша, боже як я її обожнюю! Але її так мало. Все комп"ютер чекає! От я нiколи не думав, що так пiдсяду на комп"ютернi iгри. Це ж таке блаженство. Ну прямо як у нас вдома. I менi здається, впровадити магiю в життя, буде набагато легше, саме через комп"ютери. Але, напарник у мене консерватор, тому вирiшили пiти протоптаними стежинами. Не експериментувати, в i без того нестабiльному свiтi. Та i часу в нас не так багато, суспiльство тут розвивається з надзвичайною швидкiстю, але i розвалюється воно ще швидше! Тому час має дуже велике значення. Але декiлька вiльних годинок в мене є! так... продовжити гру... поїхали!
  
  
  3.
  Влад. 7 ранку
  Моя кохана з самого ранку поспiшила до себе до дому. Спiльним рiшенням ми вирiшили не агiтувати нашi вiдносини в офiсi. Тож на роботу як завжди ми йшли окремо. Йдучи по дорозi на роботу до мене пiдiйшли двоє чоловiкiв.
  - Доброго дня шановний, - промовив перший, - Як ваше самопочуття?
  - Вибачте звичайно, але ми знайомi?- здивовано вiдповiдаю.
  - Нi ми не знайомi, але доведеться познайомитись, - вiдповiв другий.
  - Вибачте, але в мене немає часу, я поспiшаю на роботу! - намагаючись вiдмазатися, вiд неприємної компанiї продовжую свiй рух по тротуарi.
  - Шановний Владиславе, ви просто не зрозумiли саму концепцiю питання...
  - Якого ще питання, - вiдрiзав я, - що вам взагалi потрiбно? Здається ми не знайомi, i скажу чесно знайомитися в мене бажання немає. I звiдки ви знаєте моє iм"я?
  - Ми, ми не знаємо нiчого! А от вона знає все. - пiднесено продовжував незнайомий чоловiк, - Магiя шановний, магiя. Ну хiба вам не здається що щось не так? Хiба ваш мозок не тривожать незрозумiлi питання? Хiба вам не хочеться зробити щось таке, ну коротше кажучи, незрозумiло що?
  - Ну здається, - здивувався я. Щось я починаю вiрити цим людям. Не знаю чому, але вiрю.
  - Ну от, давайте ми з вами пройдемо до кав"ярнi, i за чашечкою ароматної кави обговоримо наше питання, ви згоднi? - з посмiшкою на обличчi, запитав мене другий чоловiк.
  Не знаю чому, але я погодився. Забув навiть про роботу. По дорозi в кав"ярню, я ще раз впевнився в вiрностi слiв випадкових перехожих. Ну просто вони привели менi докази, якi навiть я не змiг спростувати. Але про це пiзнiше. Тепер все почало ставати на свої мiсця. Через метрiв п"ятсот, ми надибали в принципi пристойне кафе. На порозi кафетерiю я посковзнувся, та зловив пристойного зайця, на вечерю.
  В кафе не було жодної душi. Ну це в принципi було i зрозумiло, тому що годинник на стiнi показував о пiв на дев"яту ранку. Ми пройшли до столика що знаходився в самому кiнцi залу, не встигли роздягнутися, як до нас пiдскочив всюди сущий офiцiант:
  - Доброго ранку, що бажаєте? - прозвучали двi улесливi фрази.
  - Три кави, одну з вершками будь ласка, - вiдповiв один з моїх недавнiх знайомих. Iмен яких до речi я ще не знав.
  - Ну що розпочнемо пiзнавальний екскурс в поняття Магiя. До поки готується кава, ми будемо вводити тебе в курс справи.
  Сiвши за стiл, я спочатку розгледiв своїх супутникiв. Одягнутi в принципi пристойно. В обох довгi пальта, таки не дешевi костюми, було видно по тканинi. Як менi здалося, навiть дуже пристойнi люди, але уточнюю як менi здалося.
  - Ну що Владиславе розпочнемо? - серйозним тоном промовив той що сидiв з лiва вiд мене. До речi вибач нас за не компетентнiсть, забули представитись. Мене звати Сергiй, а мого товариша Андрiй.
  - Дуже приємно, моє iм"я ви вже знаєте, тож називати його вам сенсу не має.
  - Ти вже вибач нас, що ми як снiг на голову. За роботу можеш не хвилюватися, сьогоднi ти на лiкарняному. В тебе легенький струс мозку. Все вже залагоджено, - спокiйно промовив той другий, Андрiй здається.
  - Тобто на лiкарняному? - здивувався я, - в мене ж немає нiякого струсу мозку.
  - Так, шановний закрили тему, - роздратовано прорипiв Сергiй, - в тебе сьогоднi iншi справи. I повiр менi, не менш важливi нiж твоя робота! Робота не втече, а от ми можемо i втекти.
  - Сергiю, не грузи хлопця, бачиш вiн i так розгублений. Ти себе згадай! - став на мiй захист Андрiй.
  Наш офiцiант знову намалювався на горизонтi, гордо несучи тацю поперед себе, вiн зненацька перечепився через стiлець, та полетiв на пiдлогу, спочатку вiн, а потiм на нього приземлилася таця з кавою. Я пiдхопився, та почав допомагати бiдоласi, який в свою чергу виказав менi тисячу вибачень, за свою халатнiсть. Забравши тацю вiн швиденько зник i з такою ж швидкiстю з"явився знову, та почав витирати пiдлогу. Закiнчивши прибирання. Ще раз попросив у нас вибачення, i знову зник. Через хвилину, у нас на столi все-таки стояла кава. Аромат якої по тихеньку наповнював безлюдну кав"ярню. Розмову почав Сергiй, елегантно перекинувши одну ногу на iншу:
  - Тож Владиславе, можливо почнемо?
  - Так звичайно! - спокiйно вiдповiв я, вiдпивши ковток кави з вершками. Скажу вам чесно, кава була вiдмiнною.
  - Отже, - продовжував Сергiй, - так вийшло, що ми з колегою знаходимось на планетi Земля, з певною мiсiєю. Мiсiя важлива. Не дивуйтесь шановний, ми не з цiєї планети, але суть не в цьому. Суть нашого вiзиту, полягає в тому,що ми маємо впровадити магiю в побут землян. Ну от уяви собi, наскiльки це облегшить життя на вашiй планетi.
  - Тобто як це? - здивувався я, - магiя. Як менi здається на нашiй планетi її нiколи не було. Ви її що в карманi принесли?
  - Та не в карманi, - продовжив розмову Андрiй. - ну для того щоб ти зрозумiв, я спробую тобi пояснити таким чином. От у вас Землян, є всесвiтня мережа Iнтернет. I для пiдключення до неї, тобi потрiбно провести кабель, або придбати модем. От i уяви магiю, як всесвiтню мережу Iнтернет, а планету Земля своїм будинком, до якого пiдключили всесвiтню павутину. Таким чином, виходить що магiя уже в вашому свiтi. Планета земля вже пiдключена, але покриття поки що не стабiльне, i розповсюджується тiльки на декiлька держав, якщо бути конкретним то на Україну, Бiлорусiю та частину Росiї. I тобi випала честь бути першим користувачем мережi Iнтернет, яка дiйсно є всесвiтньою. I до речi дає майже необмеженi можливостi. Ну за винятком параграфу чотирнадцятого.
  - I що ж менi буде коштувати пiдключення до магiї? - промовив я. в той же час мiй мозок нервово продовжував обробляти iнформацiю, якої з кожною хвилиною ставало ще бiльше.
  - Абсолютно нiчого? - з посмiшкою вiдповiв Сергiй. Ну хiба що за винятком твого життя. ну коротше кажучи, абонемент користування магiєю на мiсяць коштує одну годину твого життя. влаштовують такi умови? - хитро посмiхаючись продовжував пити свою каву Сергiй.
  - Так Аболтус не лякай хлопця. Розумiєш користуватися магiєю можуть не всi. Але користуватись продуктами виробництва з допомогою магiї все людство. А стосовно життя Сергiй пожартував. Не хвилюйся, магiя є абсолютно безкоштовною. Так вже вийшло що наш Бос не потребує нiякої плати, в нього просто все є.
  Почувши про оплату цiною в годину життя, я трiшечки задумався, а чи потрiбно воно менi взагалi. Менi i без магiї живеться не погано. Ну якщо казати вiдверто. Є люди яким живеться набагато гiрше нiж менi. А що я? в мене є кохана людина, i бiльше менi нiчого не потрiбно. Але не знаю чому, в кровi закрутився азарт, от i вихопилось в мене:
  - I як же користуватись оцiєю магiєю? Ви менi що чарiвну паличку Гаррi Поттера вручите, чи що?
  - Ну i як ти це собi уявляєш? - смiючись прогикав Сергiй, су перськi закляття, якi потрiбно буде вчити, а може товстелезний том книги заклинань. Нi всього цього не буде. Та воно i не потрiбно...
  - Так, воно тобi абсолютно не потрiбно, - перебив свого спiвбесiдника Андрiй, - пам"ятаєш я до Боса матався, так от у них там новий гаджет з"явився, розроблений спецiально для планети Земля. Новенький смартфон, з функцiєю магiї. А ще в ньому є штучний iнтелект, функцiя одного власника та проти викрадальний пристрiй. Ось тобi, користуйся! - i протягнув менi коробочку з картинкою смартфона. Виглядом вiн нiчим не вiдрiзнявся вiд звичайного телефону, але це тiльки на малюнку.
  - Дякуємо тобi Владиславе за плiдну бесiду, в нас iще справи. А ти тули до дому i розбирайся зi своїм новеньким смартом, - сказав Андрiй, подаючи Сергiю пальто.
  Пiсля цього вони вийшли з кафе, та пройшлися мимо вiкна, настовбурчуючи вороти на своїх пальтах. А я як законослухняний громадянин розрахувався за каву, та й пiшов до себе додому, розгрiбати отриману iнформацiю, та освоювати новi iнформацiйнi простори.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"