Аннотация: Роман находится на стадии создания. Пишется на украинском языке. Есл ивам понравилось мое творение, прошу оставлять коменты,буду выкладывать продолжение!
Прокинувся я вiд того, що наснилося менi нiби стою я в одних трусах, ну звичайно своїх улюблених, в стодоларовi купюри, на вершинi Евересту, i потихеньку перетворююсь в протеже Ленiна в мавзолеї. Як би не прокинувся, вiдмерзло б напевно все, що могло б вiдмерзнути. Ну ви звичайно розумiєте. Прокидаюсь я i бачу, що моя кохана свiтиться, немов лампочка Iллiча. Нi ви зрозумiйте правильно, в прямому розумiннi цього слова свiтиться. В мене волосся на головi повiльно почало перетворюватися на iрокез, пiсля прийому ванни з напругою в двiстi двадцять вольт. Свiтиться, свiтиться, а в мене в головi думки як блохи скачуть, що робити не знаю. Напевно така форма лунатизму, а лунатикiв будити не можна. От сiв бiля неї та й думаю. I дивитися страшно, i не дивитися також не можу. Ще вчора все було добре. В цьому я вас авторитетно можу запевнити. А в нас на стiнi висить таке здоровенне дзеркало, от через це дзеркало i дивлюсь, коли раз, i в кiмнатi стало темно. Не бачу нiчого. Ну взагалi нiчого. Кладу руку на свою Наталю, але замiсть неї натикаюсь на повiтря. Зникла, куди. Пiдриваюся, вмикаю свiтло. Нема нiкого. Тiльки зiм'яте простирадло, та ковдра, яка ще зберегла форму людини, яка недавно пiд нею лежала. Блiн, вилiтаю на кухню, по дорозi вмикаю свiтло, де тiльки можна. Пiдбiгаю до телефону, набираю сто два, чую в трубцi заспаний голос: - Оболонський рай вiддiл мiлiцiї слухає, тут чую голос за спиною,
--
I що ти їм скажеш, що с тебе з лiжка зникла дружина. Так вони тебе засмiють. В мене волосся почало пiднiматися з новою силою.
--
Це хто?
--
Це я.
--
А я це хто. Все завтра iду до психотерапевта.
--
Ти краще до церкви сходив би, можливо з того користь якась була б.
--
Ти, ти чуєш мене, поверни Наталю де взяв. А то я тобi зараз, оцiєю сковорiдкою
--
Ага сковорiдкою повiтря порiвняєш. I Наталю я не брав. Вона сама.взялася.
--
То б то як це сама, моя кохана дружина, сама, по своїй волi, о другiй годинi ночi, чорт його знає яким чином зникла невiдомо куди? Так виходить?
--
Ну ти його не згадуй, думаю скоро сам сюди навiдається. А ти краще сядь, завари собi чаю, заспокойся.
--
Та не хочу я того чаю. I ти взагалi хто? Я з повiтрям не звик розмовляти. Хоча уже хвилин з п'ять цим займаюсь.
--
Ну не п'ять, а три хвилини i двадцять шiсть секунд. Ну а бачити мене тобi не обов'язково, хоча якщо хочеш, можемо влаштувати. Пiсля цих слiв, затарабанило за холодильником, i звiдти вийшов старенький дiдок. З елегантно пiдстриженою борiдкою, в чорному смокiнзi, i з годинничком на ланцюжку, який вiн тримав у руцi. А я собi i думаю, оце життя, замiсть того щоб обiйняти кохану людину, спати та бачити десятий сон, о другiй годинi абсолютно не естетично в одних трусах, сиджу на кухнi, i розмовляю з якимось дiдком, зростом до колiна менi. Так без пляшки тут не розберешся. Дiду, як там вас звуть?
--
- Ну моє iм'я надто довге, вiдразу не запам'ятаєш, називай мене просто Нiк.
--
Так Нiк, давай-но по п'ятдесят, бо бачу що не просто так ти сюди приплив. Iду до холодильника, дiстаю пляшку колекцiйного коньяку, наливаю по чарчинi, ставлю на стiл ковбасу та хлiб, ну як то мовиться чим багатi тим i радi. Випили ми по першiй, по другiй, i за третьою дiло також не стало, як я зрозумiв, дiдок за звичай стiльки не вживав, бачу що язик у нього по тихеньку розв'язується. Нiк, скажiть будь-ласка що це все таке?
--
Андрiiiю, ой Андрiюююю. Та я за цим гадом вже третє тисячолiття ганяюсь. I нiяк зловити його не можу. Ооойй. Гик. Дiстав вiн мене. Розумiєш дiстав. Ну от не може вiн жити по людськи. Ну не може. Гик.
Пiсля цього гик дiдок потух. Ну що робити, iду до вiтальнi, розкладаю крiсло, стелю йому постiль, беру i несу його, а дiдок то не промах, зросту з кулак. А важить як добрий мiшок картоплi. Вклав його, сам пiшов на кухню, розсандалив до кiнця свiй коньяк, бачу що в мене нi в одному оцi, виходжу на балкон, беру з собою пачку сигарет, i починаю курити, одну за одною.
В спальнi пусто, нi не можу я сам без неї. Постiль холодна, i лiжко жорстке, i подушка збилася. Так до ранку я не змикну оком. Зранку прокинувся, пiшов на кухню, стою готую омлет, бiльше просто нiчого не вмiю, чую стогоне, здається комусь зараз навiть дуже не завадив би холодненький розсiл.
--
Дiду, а дiду. Он в холодильнику стоїть трилiтрова банка з розсолом, iдiть жахнiть, легше стане.
--
Оой! Не хороша ти людина Андрiю, я стiльки вже столiття три не пив. А тут наклався, ой не по людськи це все, не по людськи.
--
А по людськи що моя дружина зникає о другiй годинi ночi, оце по людськи. Так дiду сiдайте за стiл, жуйте омлет, i коли ваша ласка. Пояснiть менi що в чорта лисого це все значить?
--
Не згадуй, казав що сам ще прийде. А тут Андрiю нiчого не сталося, не ти перший i не ти останнiй, таких як ти багато, вони змирилися i ти змиришся !
--
Як це зрозумiти змиришся. що б я її комусь вiддав. Та я краще з балкону стрибну.
--
Стрибай. Ти все одно на другому поверсi живеш. Довго звичайно не полiтаєш, але смак асфальту, скуштувати встигнеш.
--
Та нехай стрибає!
--
О, принесла нечиста на мою голову. Iди звiдси, ну тебе хтось сюди кликав?
--
Кликав, оно сидить. Вже разiв зо два кликав. Ну а я що. Робота така. Мне кличуть а вже тут.
--
Та тебе де не посiй там ти зiйдеш. Цирик. Давай уже вилазь, та сiдай снiдати.
Вiд такого повороту. В мене аж мову вiдiбрало. Передi мною, невiдомо звiдки. Як i попередня персона, матерiалiзовується, червоненька людинка, також в чорному смокiнгу, але хiба що з рiжками та хвостиком.
--
Так Никодиме, поїхали, досить жерти.
--
Куди поїхали-и-и?
--
Та нiкуди вже приїхали. Повнi штанi не наклав. Молодець, мужик.
А Нiк, сидить як нi в чому не бувало, i рже зараза така. Тут в людини горе, а вiн ще й смiється. Поки я прийшов до тями. Пiсля такого повороту, встигнув оглянути мiсце куди ми перенеслись, при чому перенеслись проти моєї волi. Кiмнатка приблизно чотири на чотири, рiзьблений стiл, чотири стiльцi, на двох з яких сидять оцi, незнаю навiть як їх назвати.
--
Ну що Андрiю, хочеш повернути дружину?
--
Тобто як це хочеш, Цирику чи як там тебе, що за дурню ти питаєш?
--
Ну от! А тепер я тобi поясню, що вчора сталося. Твоя кохана дружина, як виявляється не зовсiм та. За кого вона себе виставляла. Розумiєш Андрiю, навколо вашого свiту, є ще iншi свiти, фантастику дивився, думаю зрозумiєш. Ну от iнодi деякi гостi, переїжджають на пмж, до паралельного свiту. До речi каву будеш? Ну не хочеш, як хочеш. Розумiєш в кожному свiтi дiють свої закони.
--
Якi закони, Цирику? Ти менi баки не забивай, а давай викладуй все як є.
--
Добренько, добренько. Тiльки ти присядь, присядь. А то ще впадеш ненароком. Ну так от Андрiйку, як ти вже зрозумiв ми тут не Дiди морози, i не добрi ельфи. Твоя кохана дружина, декiлька десятилiть тому втекла з паралельного свiту. В тому свiтi живуть такi створiння як Фейрi. Таки навiть дуже привабливi, можуть закрутити голову за декiлька секунд. Так що друже ти дiйсно залiз в дуже глибоку яму. Подробиць я тобi не розповiм, тому що i сам не знаю. Але ти друже також цiкавиш паралельнi свiти, от тiльки не можу зрозумiти, в честь чого тобi таке благо. Ну щоб далеко не братися, твiй найкращий друг - вампiр.
--
Сашко вампiр. Цир. Ти що взагалi, тебе що мiшком iз за рогу огрiли? Який ще до чорта вампiр? Вiн же зi мною пiд сонцем гуляв, загоряли разом на пляжi. Та я його знаю вже не один рiк.
--
Андрiю, вiн вампiр!
--
Цить Цирику, замовч. Андрiю, Саня точно вампiр. Розумiєш є паралельний свiт в якому в достатку та мирi жили собi зубастики, нiкого не чiпали, i їх нiхто не чiпав. Ну скажи кому хочеться стати вечерею якогось iдiота? Нiкому. Ну от. I було їх там багацько таки. Кланiв було штук з п'ятдесят. Але були два найсильнiшi, Джованнi та Носферату. Джованнi жили на поверхнi а Носферату, щось там хiмiчили в недрах землi, ну i нахiмiчились до того, що подумали нiби вони царi всього свiту. Та й почали собi бикувати. Ну подробицi це нехай тобi Сашко розповiсть, але результат один, вiн останнiй з клану Джованнi. Доречi вiн уже скоро буде тут.
Тут передi мною з'являється мiй найкращий друг. В якомусь чорному балахонi. Я було кинувся до нього, та помiтив на його обличчi таки не двозначну хижу посмiшку, з двома зубчиками, якi трiшки вирiзнялися на його обличчi. Вiд несподiванки я повалився назад на стiлець. Оце так феєрiя вiдчуттiв. Та такого я навiть уявити собi не мiг. Так що там далi? Хто там на черзi, мої батьки, а можливо мої однокласники?
--
Нiк, ну йо мА йо, поясни менi будь-ласка що це все таке.
--
- а що тобi пояснювати? Менi здається тут i так все абсолютно ясно. Ти друже в великiй, ну ти зрозумiв в чому. Так, ви тут по спiлкуйтесь, а ми з Цириком матнемось в розвiдку. Скоро будемо.
--
2.
Цi двоє зникли, так швидко як i з'явилися. Дивлюсь. А мiй друг закадиш ний, стоїть як вкопаний, i посмiхається на всi 32.
--
Сашко, ну давай, моя мiнлива сущнiсть потребує пояснень. Давай викладай. I перестань посмiхатись, а то в мене вiдчуття що ти хочеш по вечеряти мною. Вiдразу кажу, не дамся.
--
Та заспокойся ти. Вас людей їсти, це самого себе не поважати. Ви ж себе напичкуєте всiляким гiмном типу ГМО, пестициди, нiтрити. Одним словом в вас не кров а вся таблиця Менделєєва. Та заспокойся ти. Кажу ж людей не їм. Взагалi не їм. I кровi не п'ю. це ваша мiфологiя зробила нас безжальними вбивцями. А знаєш як було боляче, коли тебе звинувачують в тому чого ти не робив. А я тонка душевна натура.
--
Ну вибач, вибач. Чесно я ж не знав. А зубки тодi для чого?
--
Ну як тобi сказати, побiчний ефект пiд час iнiцiалiзацiї. Розумiєш, це добре що тiльки зубки виросли, он у Цирика взагалi рiжки i шматок хвоста. До речi, зараз у нас будуть гостi. Вже винюхали що я тут. Та ще й ти. Вiд такого улову, вони точно не вiдмовляться.
Зненацька перед нами матерiалiзувалися три персони, в чорному лахмiттi, та ще й з капюшонами на головi. Цi три таємничi персони, хриплими голосами, на якiйсь невiдомiй менi мовi перекинулись парою слiв, i стали в бойовi стiйки. Саня також приготувався до бою, куди притулити себе, я звичайно не знав. Зненацька та особа яка стояла злiва вiд мене, дiстала якийсь флакончик та кинула менi пiд ноги. Вiдчуваю що я потихеньку сповзаю на пiдлогу. Що там вiдбувалося далi не знаю. Опритомнiв я вiд того що, на мене вилили, по ходу не одне вiдро води. Вiдкриваю очi. I бачу шикарну картину. Я в якiйсь хрущовцi, з подертими шпалерами, передi мною стiл, на столi пляшка горiлки, розрiзана на четверо цибулина. Стоять два гранчаки, в яких налито грам по 150. Сидить якийсь чоловiк, в майцi, спортивних штанях, неголений, на головi зачiска типу, "я злетiла з самохвалу, гальмувала головою", ну i взагалi, все це якось дивно.
--
Ну що навпiл будеш? Хоча чому я питаю, звичайно будеш, нiби в тебе вибiр є.
--
Ну проти навпiл я нiчого не маю, але яким чином менi її пити, якщо в мене руки зв'язанi?
--
Ой, вибачте, за негостиннiсть! Ось так краще.
Я вже звик до несподiванок, тому коли в мене мотузки самi з повзли та впали на пiдлогу, я навiть не звернув на це уваги, а от коли до мене пiдлетiла горiлка, зi шматком сала на скибцi хлiба, це таки здивувало.
--
Ну що Андрiйку, ти мене не впiзнаєш?
--
Нi а що повинен?
--
А ти добренько придивись, можливо щось згадаєш!
--
Дядь Коля?
--
Нi, Наполеон в кедах.
--
А ви тут яким боком?
--
Розумiєш Андрiйку, я вже давненько тиняюся свiтом, настiльки давно, що якщо щось, Десь затiвається то пройти мимо I зробити вигляд що нiчого не помiтив, просто не можу. А тим паче, якщо справа стосується мого рiдного племiнника, ну тут вже вибачай.
--
А як ви оце, з горiлкою? I чому про вас вже рокiв з п'ятнадцять, нiчого чути не було? Я вже думав що ви того, ну як то мовиться ласти склеїли!
--
Я, ласти! Ой Андрiю, я вже стiльки пережив, що досить на десять життiв, а з горiлкою це досить просто, нiчого складного не має. Якщо захочеш i сам такого навчишся. Тут розумiєш така справа. Що ми з тобою як би мовити останнi нащадки великих магiв. Не перебивай. А твоя кохана Навка, чи то Фейрi, називай як хочеш, злиняла зi свого свiту, який там розвивається паралельно нашому. Ну вона ж не знала що ти маг. Та ти i сам не знав.
--
Дядь Коль, i що ж робити. Те що я якийсь там маг, цьому я вже не дивуюся, враховуючи Цирика, Нiка та Сашка. До речi твої бики що з Сашком зробили?
--
Та нiчого не зробили, живий твiй зубастик, не вхопила його нiяка мама! Посидить, очухається, подумає над своєю поведiнкою, i знову повернеться. До речi, я так зрозумiв що ти збираєшся таки повернути Наталю?
--
Нi блiн, я як законний чоловiк, незрозумiло кого, залишу її незрозумiло кому. Звичайно збираюсь! Їй ще треба мiзки на мiсце вправити, а то здається розхиталися трiшки.
--
Нi ну правду кажуть, всi вiйни через жiнок. Так от синку, треба тобi гоп бригаду зiбрати. Сам ти там нiчого не вдiєш. Вона ж злиняла не просто так. А злиняла з покоїв царського синочка. Той iще гiвнюк. Так що тут вже дiло серйозне. Просто так вони тобi її не вiддадуть, а сам ти проти них навiть пукнути не встигнеш, як тебе загребуть. Повiр менi , суд у них не настiльки гуманний як у нас! Ну те що є Сашко це навiть дуже добре, джованнi хорошi бiйцi, i маги не поганi, коротше кажучи окультисти те що треба, а що стосується тих двох остолопiв, то вони тiльки по триндiти мастаки. Чортяка звичайно має козирi в рукавi, але щоб вiн цi козирi вiддав тобi, його потрiбно добренько розкрутити. А Нiк, у нiка колись дружину також спiонерили, ну от бiгає щоб помститися. Колись був навiть дуже хорошим елементалистои, а зараз, йому вже здається i по цимбалах, а би на мiсцi не сидiти. Що стосується мене, то я вже не боєць. Тебе звичайно пiдтягнути в магiчних науках зможу, але в бiйку лiзти не буду. Звичайно в мене збереглися зв'язки з потрiбними людьми, чим зможу тим допоможу. Що стосується твого друга. Йому Носферату спокою не дадуть, i зрозумiло по голiвцi не погладять, тож потрiбно спочатку їм по шапцi надавати, а потiм уже i за царського синочка братися. А коли Носферату знову закопаються в своїх норах, тодi iншi клани знову почнуть процвiтати, i про тебе iншi свiти почують, по тихеньку бригаду i назбираєш.
--
Дядь Коль, а яким же боком, я цих Носферату приручати буду? В мене ж окрiм мобiльного телефону в карманi нiчого немає.
--
Я ж тобi казав, що пiдтягну тебе в магiчних науках, ти що глухий? Якщо недочуваєш, тодi вуха динамiтом прочищай, по три рази на день. Андрiю ти син великого мага. В тобi тече кров яка тисячi рокiв зберiгала в собi таємницi свiту. Тобi просто потрiбно дати копняка пiд зад, i полетиш як той гордий птах що їжаком зветься! Ну те що полетиш це я тобi гарантiю даю.
--
Так у мене часу немає, навчатися. На це потрiбен не один рiк, а за цей час, моя кохана дружина встигне не тiльки з царським синочком, а ще й з половиною палацу.
--
Ну чого ти кипiшуєш? Я тебе по пришвидшенiй програмi навчу. Тут роки не потрiбнi, правда є iмовiрнiсть того, що ти злетиш з котушок, але вона дуже маленька. Ходiмо зi мною.
Дядя Коля пiднявся зi стiльця i помаленьку поковиляв до ледь помiтних дверцят навпроти столу. Заходжу до кiмнати, Ну нiфiга собi хрущовочка, щоб менi так обладнати квартирку з моєю зарплатнею потрiбно рочкiв з двадцять. По серед кiмнати стояла якась посудина з якоюсь рiдиною, яка свiтилась блакитним кольором. Дядь коля покликав мене до себе, i сказав щоб я нахилився над цiєю чашою, а потiм ця скотина вхопила мене за шию i давай головою в цю жижу, яка по консистенцiї нагадувала кисiль. Ну чи не падлюка, без всiляких попереджень. Так головне тут не дихати. А то потiм i в швидкiй не вiдкачають, вiдчуваю що втрачаю свiдомiсть. Потух! зненацька через мене немовби хтось двiстi двадцять пропустив, розплющую очi, а вони не розплющуються, до закуткiв мозку потихеньку починає доходити що я ще в жижi. Вириваюсь з його цупких лапищ, i чимось як шарахнув дядька, що вiн вiдлетiв аж до стiни!
--
Ти що з дуба рухнув, в тебе взагалi мiзки є, як би трiшки сильнiше то мене б по частинах збирали.
--
Дядь Коль та ви скотина. Ну попередили хоча би. А як би захлинувся.
--
Та не вхопило тебе ж нiчого! Ну що як почуваєшся?
--
Як почуваюсь, як равлик в акварiумi. Нормально! Це що таке було?
--
Це, це був пришвидшений курс, все що знав я, тепер знаєш i ти! Є тiльки одна умова, знання до тебе прийдуть тiльки коли вони будуть потрiбнi, а то без ментального блоку, валив би ти зараз до наполеонiв та македонських в дурку. Так що не ображайся. Зараз прилетить Сашко, та i ЦИр з Нiком пiдтягнуться, потулите в зброярню, потрiбно тебе при одiти по людськи, а то дресс-код не в тему! Великий маг, а ходиш в лахмiттi! До речi ходiмо замочимо твою iнiцiалiзацiю, на голову трiшки легше буде.
Заходимо в попередню обдерту кiмнату, бучу Сашко вже стоїть як штик, коронна посмiшка на обличчi, нiби нiчого i не сталося. Йому також запропонували по 50, але вiн чомусь вiдмовився. Ми з Миколою хильнули по чарчинi, закусили українським снiкерсом, тут i Нiк з Циром пiдтягнулися.
--
Коля ти шо вже взагалi з котушок злетiв вiд своєї горiлки? Ти що витворяєш? Ми вже думали що Андрiя Фейрi зловили!
--
Мого племiнника Фейрi? Та вiн їх однiєю лiвою, якщо захоче звичайно. Так остолопи, давайте Андрiя пiд руки, та в зброярню, при одiньте його, зброю видайте, коротше кажучи зробiть з нього людину.
--
Так вiн твiй племiнник, тепер все зрозумiло, так що ти Цирику не помилився стосовно того що вiн маг! Ну що Андрiю понеслася, а то ще роботи багато.
--
Нiк, стосовно роботи, а що я на своїй роботi скажу, поки я тут вашi кучi смiття розгрiбати буду, мене ж звiльнять!
--
Ображаєш друже, ображаєш! Вже все зам'яли, оно Цирик постарався, йому спасибi i скажеш! Ти на лiкарняному, ще два тижнi. Тож давай поїхали, час на мiсцi не стоїть!
3.
Пiд зброярню в них було велике складське примiщення, залишене з часiв СССР, в якому всього було навалом! З початку мене вирiшили при одiти, в костюмернiй, варiантiв було багато, я вибрав собi бiлий балахон. З якоюсь цiкавою вишивкою золотими нитками. Ну в моїй уявi, саме так повинен виглядати маг. Потiм взяв такий же бiлий плащ, з незрозумiлої тканини, та бiлi чоботи, нiколи б не подумав що буду ходити в чоботах, хоча i шкiряних. Але не дивлячись на цей середньовiчний прикид, ходити в ньому було навiть дуже зручно. Сашко нарештi зняв собi шкiряний доспiх, типу жилетки як я зрозумiв. Щоб вiн не заважав рухатись. Потiм менi зробили iнструктаж по технiцi безпеки що до використання холодної зброї. Потiм пiшли до кузнi, не знаю чомусь менi приглянувся посох, пiсля мого вибору, Нiк менi пояснив, що посох не зовсiм звичайний, якщо посерединi палицi обома руками повернути в рiзнi боки, то з обох кiнцiв посохи з'являються два обсидiановi ножi, таки достатньо грiзна зброя. Сашко вибрав для себе Велику обсидiанову катану, здається японського виробництва, пiсля повного обмундирування пiдiйшли до дзеркала та оглянули себе, ну прямо як в лiнiйцi, гра така! А далi пiшли випробовувати нову зброю, полiгон знаходився в цьому самому складському примiщеннi. Окрема кiмнатка, розмiром метрiв десять на п'ять, посеред кiмнати стояв манекен, з мечем в руцi, першим пiшов випробовувати долю Сашко. Такої швидкостi я ще не бачив нiколи, манекен навiть не встиг поворухнутися, як наш любий вампiрчик обчухрав його з усiх сторiн, як позаторiшню ялинку, прилетiв до мене стоїть тай посмiхається, ну моя черга як я зрозумiв. А що я можу зробити. Як що бойовий посох в руках я тримаю другий раз в життi, бачу бойовий противник вже повнiстю вiдновив сили, навiть руки якi вiдтяв йому Сашко приросли назад. Але замiсть меча в руках в нього з'явився посох дуже схожий на мiй. Що стосується моєї зброї то палиця в висоту десь метр п'ятдесят, а в нього значно бiльша. Саме в той момент коли я обдумував що менi робити, куди притулити свою палку, вiд якої в кривих руках користi як з козла молока, зi мною сталася якась чортiвня типу гiпнозу. Не розумiючи, що я роблю, вихоплюю з за спини свiй посох, беру його в обидвi руки та на рiвнi паралельно поверхнi пiдлоги, прокручуючи основу посоха, щось там про муркотав собi пiд нiс, пiсля чого мiй посох включаючи обсидiановi ножi починає свiтитися фiолетовим кольором. Не повiрите я вiдчув посох немов би частиною себе, частиною без якої я навiть не знаю як жив, швидко прокручуючи посох навколо свого тiла, та виробляючи ним пiруети в повiтрi, пiдлетiв до манекена, та розпиляв його навпiл одним тiльки ударом. У всi присутнiх щелепи вiдвисали аж до пiдлоги. Коронна посмiшка Сашка зникла невiдомо куди. Пiсля цiєї процедури я склав посох, та закрiпив його за спину, пiдiйшовши спитав що вони думають з цього приводу. Першим почав Нiк.
--
Андрiю, ти звичайно молодець, але якого бена потрiбно було перерубувати наш манекен, хто його ремонтувати буде, як що вiн звичайно пiдлягає ремонту, а новий грошей котує.
--
Нiкодиме, та я не хотiв. В мене немовби пелена на очi впала. А потiм вiн вже , ну ти зрозумiв, навпiл.
--
Агась, зрозумiло! Виходить Микола тобi ментальний блок встановив, щоб ти з дуру не повбивав нiкого. Запам'ятовуй те що вiдбувається з тобою, щоб повторити змiг.
--
Нi ну що стосується посоху я то запам'ятав, а от закляття яке я муркотiв собi пiд нiс не дуже. Це ж навiть не мова, а набiр звукiв.
--
А запам'ятовувати їх i не потрiбно, вони все одно в тебе в головi, коли потрiбно буде, самi згадаються. Так що у нас там далi за планом? Потрiбно йти Носферату поганяти трiшки.
--
Яких Носферату, десята година вечора, давайте краще вiдпочинемо, по вечеряємо, а взавтра пiдемо Кровососiв ганяти, вибач Олександре, звичка! Я думаю ви заперечувати не будете, якщо скажу. Що сьогоднi день був дiйсно насичуй, хоча б для мене. Давайте вiдпочива-а-а-ти. Нiкодим твою дивiзiю, ще раз так зробиш, я тебе на бiфштекси пошинкую. Зрозумiв?
--
Та зрозумiв, зрозумiв! Заспокойся!
--
Ну звичайно заспокоюсь, коли ви перестанете мене тягати невiдомо куди, при чому без моєї згоди! Гади, притягнули невiдомо куди. Якого чорта ми сюди прилетiли? Тiльки не кажи менi що ми будемо ночувати посеред лiсу?
--
Звичайно будемо, зараз Цир палатку органiзує, а Сашко їжi притягне. Правда Сашко?
--
Угу!
I Сашко знову кудись злиняв. Дивлюся а Цир вже хiмiчить щось з палаткою. Звiдки вiн її взяв не знаю. Але через пiв години старань, та якогось дивного белькотiння палатка стояла як вкопана. Заходимо. Оце точно красота. Стоять лiжка, бiленька постiль, навiть телевiзор є. посеред палатки здоровенний кальян. Подивився на нього i згадав що сьогоднi цiлий день нi каплi нiкотину в ротi не мав. Блiн як же захотiлося палити! Вуха скрутися в трубочку. Хоч би самосаду якогось, чого завгодно. Я навiть чаю згоден покурити. Тут прилетiв Сашко. Кидає менi на стiл пачку Мальборо, зi словами: На травись, та не кричи. А то пориви твоєї душi за кiлометр почути можна! Це було просто божественно, вiдчувати смак сигаретного диму. Насмалившись в волю, сiли вечеряти. Вечеря в нас була банальна та холостяцька, курка гриль, смажена картопля, яку Сашко притягнув з якоїсь забiгайлiвки, салат з помiдорiв. Наївшись вирiшили лягати спати. Менi дiсталось лiжко бiля вiкна. Лежу дивлюсь на зорi. I чомусь згадав Наталю. Не хвилюйся Сонечко, я вже близенько. Скоро будемо разом, з цими думками я i заснув.
Прокинувся я вiд того, що якась зараза тягала кальян. При чому робили вона це без мене. Що абсолютно протирiчило моїм поняттям про дружбу. Вiдкриваю очi, бачу що Нiкодим, Цирик та Олександр схилившись над столом про щось сперечалися, при цьому не забували смачно затягуватися кальяном.
--
Нi хлопцi, ну це вже точно якось не по людськи! Самi тут насолоджуєтесь, а менi нi чичiрик.
--
Ну по перше ми не насолоджуємось. А розроблюємо стратегiю,що нам з Носферату робити. Точнiше що робити ми знаємо, а от звiдки почати, це вже iнше питання.
--
Ну менi здається нашу присутнiсть їм вже вiдомо. Тож нам залишається тiльки виступити першими.
--
Сашко, а скiльки їх тут?
--
Ну тисяч зо три! Розумiєш якщо ми захопимо назад тронну залу, в них не залишиться iншого виходу як здатися!
--
Ви що з глузду з'їхали? Четверо на три тисячi! Я тут подихати не збираюсь!
--
Не пiсяй Каштанка. Все пiд контролем.
--
Так хлопцi давайте снiдати. А то живiт до хребта присохне!
--
Тебе що годуй , що голодним залишай одна стаття. На столi снiданок, iди перекуси, та будемо мати рух. Он Цирик з Сашком мапу розмалювали, поснiдаєш, подивишся.
Пiсля легкого снiданку, який задовольнив невелику частину мого апетиту, роздивився мапу як сказав Нiк. Виходить, що з вампiрами воювати нам доведеться пiд стiнами замку. Облога точно вiдпадає, тож залишається вiдкритий бiй. Через годину ми зiбралися, Цир згорнув палатку, причому куди вiн її заховав я знову не вглянув. Ще через пiв години ми вийшли з лiсу. На вiдстанi метрiв двiстi на нас уже чекали. Персон з двадцять одягнутi в чорне лахмiття i в кожного в руках меч. Сашко напружив обличчя, i декiлька вампiрiв звалилися в конвульсiях.
--
Зараз ми їм мiзки пiд корегуємо. Андрiю дай-но менi пiдкачку.
--
Яку ще пiдкачку?
--
Мальовану, руку дай, та подiлись силою. Не жлобись. Нiк постав ментальний блок, а то i вам прожарку зроблю.
Пiсля цих слiв, Олександр взяв мене за руку, i почав щось мудрувати. Я вiдчув що до мене в голову хтось пролазить. Пiдводжу очi, i бачу що вампiрчики падають як мухи вiд дихлофосу. Секунд через тридцять всi вже лежали покотом i навiть лапками нiхто не смикав. Пiсля не дуже приємної процедури, на обличчя Сашка повернулася весела посмiшка. Ще й приколюватись почав:
--
Шановнi гостi, запрошуємо вас до святкового столу! В нашому меню вампiрячi лапки середньої та сильної прожарки.
--
Саш, iди ти в дупу. А то побачиш чим я снiдав.
--
А що? "Вампирчики это не только ценный мех, а ещё три четыри килограмма диетического, легко усвояемого сала!"
--
Саня, ну не доводь до грiха, а то я тебе на хутро пущу!
--
Все, все мовчу - моргаю! Ходiмо, нам iще три години ходу до замкової стiни
--
А чому не можна просто перенестись, наваляти їм по самi помiдори, i спокiйно поїхати далi.
--
Андрiю, ну от скажи, а що ти будеш робити без голови, нiг, вух, ну тобто взагалi без тiла? Ну от i я кажу нiчого. Тому пiшли пiшки, якщо не хочеш щоб над твоєю енергетичною частиною Носферату експерименти ставили. Там сторожове закляття накладене, розраховане до речi, на непроханих гостей, саме на таких як ми.
По дорозi нiчого незвичайного я не побачив. Безкрайнє поле, по якому вже давно висохла трава вiд спеки. Хоча на небi було хмарно. Незрозумiлий факт, спитав у Олександра в чому тут причина, отримав вiдповiдь. Виходить Носферату для своєї магiї викачали всi соки iз землi. Та за таке їх потрiбно на паски почикрижити. Я хоч i не iз Грiнпiсу, але так знущатися над природою - це вже звiрство. Так пiд мої роздуми, потихеньку ми дiйшли до замкової стiни. Бiля якої вже вишикувалася цiла армiя. Напевно всiх стягнули кого могли. Вiд чорних балахонiв, землi видно не було. Вiд такої картини, в мене почали труситися колiна. Та вони ж нас одними шапками закидають, їм разом плюнути, так нас навiть Ноєв ковчег не врятує.
--
Сашко давай-но їх ментальним ударом?
--
Ну-ну, я завалю ну максимум штук п'ятдесят, i то це з твоєю допомогою, а вони нас чотирьох, спокiйно прожарять. Тож ставимо ментальнi блоки. По моїх розрахунках, нам їх повинно вистачити хвилин на тридцять, потiм обновимо!
--
Ну добре!
Я починаю вiдчувати, що мої колiна вже не трусяться. А мiзки не шукають вихiд iз ситуацiї. Рука сама по собi полiзла за посохом. Та моє тiло повторило все по вище загнанiй в мою голову програмi. В цей момент па лавах противника прокотилася хвиля, вони поспiшно розходилися. Я точно пам'ятаю що почув барабанний дрiб, коли вiдчинилася брама, барабанний дрiб, перерiс в ритмiчний гуркiт литаврi. Дiстаючи катану, Олександр перекрикуючи литаври:
--
Зараз дворняжок спустять.
--
Яких ще в бiса дворняжок?
Через браму, перевалюючись з ноги на ногу, почали пролазити велетенськi створiння, якi формою тiла нагадували собак. З тою вiдмiннiстю, що шерсть клубками звисала з їхнiх тiл, очi свiтилися якимось чорним свiтлом, а по велетенських iклах стiкали потоки темно-зеленої пiни. Ну нiфiга собi дворняжки, i таких дворняжок я нарахував чотири штуки. Вiдчуваючи, що поки їх стримує ментальний блок, нiчого поганого не буде, я трiшки розслабився. Виходить на кожного з нас по одному. Не хочуть Носферату грати по правилах, не замазавши рук хочуть вийти переможцями. А не вийде!
--
Алекс, а чому вони нас не закидають результатами своїх дослiдiв? Нас же спокiйно можна в жаб перетворити!
--
Вони бояться! Думають що ми зможемо вiдкинути їх назад! I тодi їм потрiбно буде тiкати! Ти ж у нас маг? Чи пiнокiо?
--
Та маг, маг! Правда з мене користi нуль!
--
Це ми подивимось потiм яка з тебе користь! А зараз готуй вазилiн, бо вiдчуваю що зараз буде махач!
Бачу, чотирьох собачок вже спустили з повiдкiв. I з шаленою швидкiстю вони наближаються до нас. Алекс кинувся вперед. Десь метрiв за два до першої собачки, вiн пiдстрибнув, та одним ударом вiдтяв голову, як вiн сам висловлювався дворняжцi, по лефректорнiй пям'ятi , ця iстота встала на заднi лапи, та з розгону прочирила по землi! Наступнiй пощастило менше, їй Сашко спочатку розрiзав сухожилля на переднiх лапах, а вже потiм проткнув її своєю катаною в областi шиї. Виходить все-таки вiн хорошу зброю вибрав! А в його руках це було навiть краще нiж автомат Калашникова! Згадавши про автомат, я почав ритися в своїй головi для того щоб знайти там закляття щоб матерiалiзувати хоч якусь сучасну зброю. Ментальний блок зараза, спочатку не пiддавався
Продовження вiд 10.08.2014
Ментальний блок зараза,я дядь Колi ще згадаю. А казав що закляття самi будуть в моїй головi спливати. Не спливають. Тут бачу на перед вийшов Цир, та почав пiдкидати якусь монетку, коли монетка пiдлетiла на висоту десь з метр, очi менi заслiпило якимось свiтлом, а вуха оглушило вибухом вiд ядерної боєголовки. Твою дивiзiю, думаю все абзац прийшов, технократiю ще нiхто не вiдмiняв, бамбонули нас як синкiв, i зараз будуть на шашлик рiзати. Нарештi очi прийшли до тями, бачу стоїть передi мною бичара. Причому бичара в прямому сенсi цього слова, здоровенне, метри пiд три в висоту, i стiльки ж в ширину, ввесь палає червоним полум*ям, i дихає тяжко та надривисто, нiби блок прими київської викурив. Не встиг я його обдивитись, як бичара зiрвалася з мiсця, i полетiла на зустрiч з носферату. Не знаю як, але руки самi почали виводити паси, а язик белькотiти незрозумiлi букви, але все навкруги почало просвiчуватися блакитним сяйвом. Цир, який вже розiгнався до швидкостi свiтла, та розмахуючи своїми граблями, летiв на зустрiч кровососам, зненацька почав гальмувати, та з усiєї сили врiзався в невидиму стiну, i розтiкся по нiй як желе по дивану.
- iдiот, ти що наробив, - чую крик Цира. Iмбецила кусок, маг недоучка, я тобi руки по вiдриваю з корiнням, щоб фiгнею не займалися, - i ще багато не цензурної лексики.
- Цир, та я що, я нiчого. Воно саме. - виправдовуюся я.
- Зараз це саме тебе накриє. Дай-но я тiльки дорвуся до тебе.
- Цир не кипiшуй, зараз знову щось буде. - кричу я йому.
Сашко i Нiк, якi застигли в незрозумiлих позах, почали вiдходити вiд побаченої картини. А мої руки знову почали щось там витворяти, незалежно вiд мого розуму. Окреме життя мого тiла, вiдверто починало мене дiставати до ручки. Той самий контур, вiд якого тiльки що вiдклеївся Цир, почав свiтитися та вiбрувати, вiн огорнув все поле бою. Армiя Носферату зупинилась, та в здивуваннi дивилася на те що вiдбувалося навколо їх. Заднi ряди, вже кинулися до замку, але також в пилялися в бар*єр, якиж вже набирав видимi контури. Я б дуже хотiв подивитися на вирази їхнiх облич, але вони були обмотанi, якимись чорними бинтами, немов мумiї, та ще й в капюшонах. Контур замкнувся. Утворивши величезне коло, в якому товпилися три тисячi вампiрчикiв, не знаючих що їм робити.
Цир, в якого по ходу дах зовсiм зiрвало, обминув коло бар*єру, та на швидкостi свiтла, знiс головну браму, та вломившись за стiни цитаделi, почав наводити там свої порядки. Наскiльки я зрозумiв, те що вiдбувалося там, жителям цитаделi, подобалося аж до самих печiнок, а декому до зубiв, коротше кажучи до чого встиг дотягнутися.
Я з хлопцями вирiшив не стовбичити на мiсцi i також пiшли до замку. По маленьку, на повному розслабонi. Все ж-таки добре бути магом. I не напрягався, i битву виграв. Поряд iде Сашко зубоскалить. Нiк щось бурмоче собi пiд нiс. По його розчарованому погляду бачу що вiн не задоволений.
- Андрiю, ти знаєш хто ти? - роздратовано питає Нiк.
- Нi не знаю.
- Ти великий щур, такий махач зiрвав. Я вже бiльше трьох сотень рокiв не розминався, а ти... ти. Коротше кажучи, при першiй можливостi, я тобi голову вiдкручу. - пообiцяв менi Никодим, i як менi здається, вiд щирого серця.
4.
До замку ми дiсталися без проблем. Тим паче, що Цир там вже по працював. Пройшовшись торнадо по цитаделi. Коли ми увiйшли в браму, то побачили пустоту. Звичайно цитадель вражала уяву. Предки Олександра по працювали на славу. Перша захисна стiна була заввишки метрiв шiсть, друга метрiв чотири, i третя метрiв три, при чому кожна з них не менше двох метрiв завширшки. В такiй хатинцi i я б заночував. За стiнами були жилi будинки, в яких вже давно нiхто не жив, зi слiв Сашка я зрозумiв, що Носферату людей обернули в свою вiру.
Про петлявши по вуличках, завбачливо розширених нашим чортиком, обходячи уламки конструкцiй якi колись називалися будинками, десь через пiв години ми дiйшли до замку.
Ну сказати що замок був красивий, це нiчого не сказати, вiн був просто офiгенський. Палац британської королеви поряд з ним , був як гном з Алан де Лоном . Гiгантськi колонади, неймовiрної краси арки. Одна тронна зала, по земним мiркам потягнула б на мiльярдiв 10.
- нехило, твої предки розкошелились, в захватi звертаюсь я до Сашка.
- А вони i не розкошелювались, вони твоєму дiду життя продовжили на 500 рокiв, а вiн їм за це замок на магiчив. От так.
Нi ну просто чума, думаю я собi, мої предки тут цiлi цитаделi будують , а я не можу курку гриль матерiалiзувати. Хоч бери тай стрiляйся.
- слухай Сань, а шо з цими чуриками робити?
- З якими чуриками?
- Ну з носферату тоб-то. Не будуть вони ж сидiти за бар*єром все життя.
- Ну.....
- Шо ти нукаєш. Давай шось робити з ними. В мене сили не вiчнi, починаю нервувати я, хоча хто його знає може i вiчнi. Тому що запасу манни я не вiдчував, здавалося що я можу всю планету перевернути, от тiльки руки не з того мiсця виросли, а так здається все нормально.
- Андрюха, що ти сциш в кампот, хай посидять трохи, подумають, - промямлив Нiк, залiзаючи на трон. - Царь, очень приятно, здравствуйте, Царь. А ну кальянчику менi, промовив Нiк.
- Я тобi зараз такого кальянчику дам, що шкурка завернеться по самi помiдори, злазь давай поки лiтати не навчив. Соколику ясний, - почав наступати Олександр.
Нiк зрозумiвши що дiло пахне керосином, швиденько вхопивши руки в ноги i зпетляв з козирного мiсця. Зупинився вiн тiльки коли опинився на безпечнiй вiдстанi вiд Сашка. Хоча як менi здається, вiдстань для нього не грала абсолютно нiякого значення. Сашко посмiхнувся своєю козирною посмiшкою, вiд якої в мене мурахи по спинi влаштували марафон.
Так, щось вже починає вимальовуватися, Команду я зiбрав, Носферату ми вiдмете лили, а я про свою кохану нi словом нi духом. Чорт забирай, та я з цими їхнiми баталiями зовсiм про Наталю забув. От що значить чоловiк. От не повiрите, завжди був миролюбивою людиною, якщо можна так мене назвати, хоча зараз я в цьому дуже сильно сумнiваюся. Нi ну скажiть менi що за свинство, не життя а просто кака якась.
Поки я собi роздумував, з насолодою затягуючись кальянчиком, Цир з Нiком, десь нарили ще одного зубастика, який в свою чергу виявився якимось там генералом Носферату, чесно вам скажу в їхнiй iєрархiї я шарю, як гiпопотам в олiв*є. але суть не в тому, в результатi їхнiх переговорiв, носфератики поклялися на кровi, що бiльше нiколи не будуть посягати на землi Сашка, в обмiн на капiтуляцiю їхньої армiї, без кровопролиття з нашої сторони. Мене дуже ласкаво i аргументовано попросили звiльнити зубастикiв, що я i зробив, не вiдволiкаючись вiд солодкого затягування кальяну. В ту ж мить ця пародiя на мумiю, оббиваючи головою кахель зникла в дверному пройомi.
До кiнця дня несподiванок бiльше не було. Носферату розповзлися по своїх норах, i як пiдказує менi моє сумлiння, сидiтимуть вони там ще довго. До Сашка прилiтали посли iнших кланiв, встановили мир у всьому 'мирi', iнодi менi здавалося що вони готовi пролiзти у найпотаємнiшi закутки Сашкової персони, причому без дозволу, та без мила. Але то якось i не важливо. День закiнчився. Всi вкладалися спати. Лягати в окремих кiмнатах бажання якось само собою вiдпало, пiсля того, як Нiка прилiпило до стiни, на кшталт фрески: фас, профiль, фас, бейсбольною битою, яка спокiйнiсiнько лiтала собi в однiй з кiмнат палацу. Пiсля того як ми всiєю дружною компанiєю, вiдiдрали Нiка вiд стiнки, хоча зафарбувати його було легше, всi дружно прийняли єдино-вiрне рiшення: розбити палатку посеред тронної зали. Бiльшого iдiотизму я ще не бачив, але отримати в бубон сковорiдкою, чи ще якоюсь мамою, бажання в принципi не виникало. Тож всi розляглися по своїх лiжечках, i спокiйно почали дрихнути.
5.
Сниться менi моя краса, руса коса. В повнiй бойовiй готовностi, вiд якої моїй бойовiй готовностi позаздрили б навiть генерали. Сниться вона менi i манить i манить, а я як салабон останнiй, як чiхуа-хуа на заднiх лапках, як бик на червоне, коротше кажучи лечу на крилах кохання, а кругом, ромашки цвiтуть. Ну лечу я до неї, i вже здається як догнав, от-от зловлю, спотикаюсь i мордою в мiнне поле. Прокидаюся, намагаюсь продерти очi, мацаю бачу шо очей нема. Як виявилося, цi iгуанодонти, десь нарили протигаз, натягнули менi його на фейс, а в клапан впихнули Мальборосину та пiдпалили. Поки я розчохлився, поки чехол скинув, то думав що ластами хлопцям помахаю. А цi дiти Чорнобиля сидять i ржуть. Ну от скажiть менi як це все назавається...
- О, прокинуся, ти коли спиш, то хоча би затички в вуха людям роздай, а то твоїх еротичних фантазiй морда пухне а вуха закладає, Андестенд? - Сказав Нiк пiднiмаючись iз за столу.
- Андестенд! Тiльки є одне питання, де ви тут людей побачили?
- А ти маєш щось проти?
- Та нi все нормально, от тiльки вiд ваших жартiв, я майже копита вiдкинув!
- Оце тiльки непотрiбно расової дискримiнацiї, - Сказав Цир, i почесав копитом за вухом, солодко прихрюкуючи.
- Ти сам одна дискримiнацiя. Дружина зникла, з дому витягнули, мiзки прокомпостували, далi продовжувати? - переходячи на крик, починаю читати нотацiї. - ви не компанiя, а зборище помилок природи. Мало того що не я вам допомагати повинен, а ви менi, так ще й знущаються олухи нещаснi. А ти Сашко, а ще кращий друг називається, все, замок вiдвоювали, i в кущi, i нахiба тобi тепер я. Та пiшли ви всi.
- Ого. Оце нотацiя. На Нобель не тягне, i драматургiя слабувата, коротше заспокоївся? Молоток. Ну по перше6 тебе кидати нiхто не збирався, по друге: я твоїм другом як був так i залишуся, по третє: закiнчуй бикувати, гребiнещь пригладь, пiвень Гамбурзький, мало того що ти нас не вислухав, а вже репетуєш, як баран недорiзаний. А в нас до речi новини є! - закiнчив промову вiдповiдь Сашко, i посмiхнувся своєю коронною хижою посмiшкою.
Не знаю що зi мною сталося, але дикої реакцiї на зубоскалення мого найкращого друга, не послiдувало. А це вже про щось говорить! Росту сам над собою.
I так з докладу iн форм. Бюро, у виглядi рогатої голови Цирика, нам стало вiдомо, що У Фей рикiв зараз карантин, крок в лiво, крок в право розстрiл на мiсцi. Моя кохана в них, це стовiдсоткова iнформацiя, а те що вона поки що тримається, i не пiддається на провокацiї її колишнього нареченого, iнформацiя не перевiрена, але мене вона надихнула на подвиги. Все ж таки кохає! Хоча i тут як виявилося не все просто, у цих iстот мiфологоподiбних, є один такий не штатний закон, дружину iншого, нiхто не має права примусити бути з iншим, але має право використовуючи всi можливi способи, цьому сприяти. От така ото демагогiя виходить. Тоб-то якщо перекласти цю iнформацiю на звичайну людську мову, якщо вона не схоче, то вiн не вскоче. Це просто не могло не радувати. Але тут же на думку приходило i iнше питаннячко, а якщо схоче? Ну i на фiга я тодi, як баран, бiгаю по свiтах за своєю коханою вiвцею?
Вiд даних роздумiв вуха в мене послiдовно задимiлися, а потiм скрутилися в трубочки, просили сигарету, нi би то їм в ранцi було мало.
Смачно затягнувшись, я поринув у роздуми, 'Ляпота', як казав Iван Васильович. Але на душi кошаки, з таким же задоволенням як я затягувався сигаретою, загрiбали каку, в темнi вугли мого благочестивого сумлiння. Хлопцi розбiглися чорт його знає куди, вранiшня демагогiя сама собою розсмокталася, залишивши в середенi солодкий присмак чорної дiри, яка зараза, потребувала продовження. А на мене нахлинула ностальгiя. Хоч бери тай вiшайся.
Декiлька годин я тинявся по замку, не знаючи куди себе приткнути. Мертва тиша, яка панувала у всьому мiстi, намагалася проникнути у пiдсвiдомiсть, при чому смачно там на гадивши злиняти невiдомо куди. Єдине заняття яке я собi знайшов, було: марафонський бiг вiд славнозвiсної бити, на яку я наткнувся в однiй з кiмнат, чи то вона наткнулася на мене? Часу на роздуми не було, тому я петляв, так що п*ятами шлiфував вуха, абсолютно не дивлячись собi пiд ноги. За що i по платився в результатi, коли летiв з третього поверху, смачно перераховуючи кiлькiсть схiдцiв, аж до першого. Звичайно не могло радувати те, що десь на вiсiмнадцятому приземленнi, моя свiдомiсть помахала менi па-па, ще й язик показала, а я потух.
Прийшовши до тями, розтуливши одне око, спостерiгаю вельми файну картину, навколо мене стоять хлопцi i ржуть, а я лежу в обнiмку з битою. I тiльки хтось намагався наблизитись до мене ближче нiж на один крок, як бита починала ричати, та погрозливо постукувати по пiдлозi. Звичайно, що отримати в бубон, нiхто не хотiв, всi прекрасно пам*ятали вчорашнi походеньки Нiка. I звичайно залишалася ще одна загадка : звiдки взялася бита? На це питання конкретно вiдповiсти так нiхто i не змiг.
Продерши очi, та порахувавши всi синцi та гулi, врегулювавши нашi тiснi взаємовiдносини з даним сюрпризом Сашкового палацу, я звичайно висловив своєму найкращому другу ноту протесту, яка включала в себе вiдшкодування моральної та матерiальної шкоди, у розмiрi курки гриль - одна штука; мальборо - блок, думаю вистачить; коньяк колекцiйний - один ящик. Пiсля виголошеної мною промови, Сашко матерiалiзував все вище сказана, за що вранцi вiн дуже сильно пошкодував. Тому що, з усього що вiн принiс залишилось хiба що мальборо.
6.
Наталя, вона ж Навка, вона ж Фейрi, вона ж моя дружина i за сумiсництвом наречена якогось задрипаного царського синочка.
Коротше кажучи, точно пам*ятаю що, в вечерi, лягала я в лiжко до свого коханого чоловiка. Прокидаюсь в ранцi. Вiдчуваю обнiмає, притиснув до себе так нiби рiк не бачилися. От думаю зараз виберуся. Та як поцiлую, шо б знав наших. Повертаюсь, i бачу картину, лежить. Посмiхається.! Воно! Ну я звичайно швидко щелепу пiдiбрала, пiдскакую на лiжку, хватаю перше що попалося пiд руку, як виявилося вазу з розкiшними трояндами, i з усього розмаху запускаю в оце, тобто оцього. Влучила прямiсiнько в голову, потiм дуже жалiла що не проломала. Тут ця пародiя на чоловiка пiдскакує, i давай на мене перти. А я що, а я нiчого! Взяла за шкiрку та й викинула його з кiмнати, залишивши йому на пам*ять про себе гербарiй на головi.
Ну все думаю попала пiд роздачу. Буду тут я кукувати аж поки не по сивiю. А моє Сонечко там зараз мiсця собi не знаходить. От зарази i на землi знайшли. Тут чую в дверi хтось стукає. Ну думаю все, хана, зараз я йому голову вiдкручу, рильце я йому на полiрую. Вiдкриваю дверi, i тут я в друге пiдiбрала свою щелепу, стоять у мене на порозi: маман i папан власною персоною.
- Ну чого стоїте, жметесь як капцi не розношенi, заходьте. Гостями будете. Ви ж мене давно не бачили. Хоча навiщо вам мене бачити. Вам головне щоб ваша донька замiж вийшла за цього тиранозавра в засушеному виглядi. А про власне щастя дочки ви ж взагалi не пiклуєтесь, - вичитую їм нотацiї, батьки в цей час заходять до кiмнати, та сiдають на лiжко.
- Ну доню, ми ж тебе любимо, - ласкаво починає батько,
- Так Петрович тобi слова взагалi нiхто не давав, сидиш собi, от i сиди тихенько. Ну що ви мамо домоглися свого, витягнули мене? Знайшли мене, вiдкопали? А те що мене витягнули з лiжка вiд коханого i законного чоловiка, то ви ложили на це? Я правильно зрозумiла?
- Доню, ну чому ти так. Ми ж тобi тiльки добра бажаємо. А за нашими законами, вiн тобi навiть не чоловiк, - почала глаголити моя маман.
- Та як ви не розумiєте, я за це чмо, не те що замiж, я з ним на одному квадратному кiлометрi в туалет не сходжу. А свого чоловiка я кохаю, так що можете пiти i головою об стiнку по битися, можливо легше стане.
- Так я сказала, - почала настовбурчувати пiр*я моя мамуля.
- Менi до одного мiсця те що ти сказала, оно Петровичу кажи. А менi потрiбно було казати коли менi рокiв десять було. А зараз я сама вирiшувати буду.
- Ти вже на вирiшувалася. Ти розумiєш що якщо вiн захоче... - почала переходити на крик, - то ти i твiй коханий в кутузцi згниєте. Буде вам замiсть котеджу однокiмнатний пiдвал, а замiсть шлюбного ложе, нари з соломою, ти мене зрозумiла доню?
- Мамулю, iдiть ви зi своїм зятьком недопеченим, на всi чотири сторони, а мене залиште! - в iстерицi викрикую я. - зiбрали манатки i злиняли.
Маман i папан, похнюпивши носи, встали та потопали до дверей. Не знаю як але запущенi за ними в слiд дверi, їх не дiстали. Пощастило значить. Ну от що тепер робити?
День за днем пролiтали як равлики по обочинi. Тиняючись з одного кутка в iнший, потiм з iншого в ще один. Добре хоч їсти приносили. От що а годували як на убiй, хоча морально десь так воно i було. Деньок на третiй, вiдчуваю, що менi чогось хочеться, а от чого не знаю. Тiльки за Андрiя хвилююсь як вiн там. Менi то нiчого не буде, а вiн бiдненький, Котенятко моє, хвилюється там, думає що втекла я вiд нього. Ех, як би вiн знав...