Зерницкая Ольга Вадимовна : другие произведения.

Гроза

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:


Гроза

   Я завжди любила грозу... З її ледь солодким духом, з блискавицями, що розривають сталеве небо і пухкою ковдрою грому, що накочується на тебе, ніби передчуваючи ті потоки, що хлинуть буквально через одну мить... Гроза завжди захоплювала мене і повністю заволодівала моєю увагою, малюючи дивовижні картини... Мабуть, це захоплення пов'язане з тим, що в дитинстві я разом з родиною завжди полюбляла дивитись на те, як повільно підступають хмари, відвойовуючи кожен сантиметр безкрайнього неба, набирають своєї сили, стягуються, немов військо перед походом, і затримуються на мить, в передчутті грози, і... летить блискавиця б'ється об цю грішну землю, і прокочується стогін-ковдра грому, яка пронизує тебе до самого серця і спрямовує на тебе цілий вир емоцій... Гроза! Така нестримна і палка, така необачна і справедлива, безкінечна і непередбачувана, така як моє життя... Чого воно варте без цієї грози?! Без грози його просто не існує...
   Гроза - це моє продовження, моя мить, моя чистота і гріховність, смуток і радощі, шаленість... Одним словом гроза!
   А, що буває, коли хтось намагається приручити, спинити, затримати грозу?.. Зрозуміло, що нічого хорошого, тому що вона повинна бути вільною, а будь-яке насилля, хоч і з доброю метою здатне тільки розгнівати її, так як і мене. Тому на спроби моєї матері скувати мою душу, швирганути мене із тонкого грозового світу в буденність, наштовхнулись лише на ворожість і шаленство...
   І я пішла, кудись туди куди навіть і не зрозуміла, що туди, де розривали небо блискавиці, але це я зрозуміла лише тепер, а тоді, я йшла світ за очі, де немає нічого і нікого... Не знаю спочатку я здається йшла по полям, не пам'ятаю... для мене вони злилися в одну сіру пляму в якій немає ні радощів, ні яскравих барв, тільки відчуття безмежної скорботи, що здається застигло на всьому живому. Далі був ліс, без жодного проблиску сонячного проміння, як моє життя без жодного проблиску надії. Я йшла,а скрізь поруч зі мною були лише сірість та скорбота, без жодного натяку на зміну...
   Мене охопила безнадія, хоч як я намагалась помітити хоч щось світле і приємне в лісі, але натикалась на буденність і без чуттєвість, а в мою душу почали закрадуватись думки на кшталт, що мама була права і від буденності, сірості і рутини не можливо сховатись, але я ж і не бажала ховатись... просто хотіла бути собою, а не вивернутою безцільною билиною в якої немає власної думки, а є лише призначення. Людиною... Мої нерви на мить натяглись, як струни, а душі здійнявся протест. НЕ ВІРЮ!!!
   Легка ковдра торкнулась мого тіла і огорнула серце, здіймаючи вир... я піднімаю очі і застигаю в німому захопленні, тому що без захоплення на це взагалі не можливо дивитись. Прямо переді мною небо затягували сталеві хмари, воно клекотіли і стугоніли, стягувались розривались... вони просто існували і були такими живими, що з ними не могло порівнятись все живе на землі. Я чекаю ще мить і скрізь проривається золота красуня, блискавиця, вона летить кудись по небу навіть не торкаючись землі. На мить моє серце завмирає, а в свідомості пролітає думка: " Невже по мене?". Ні... пролетіла і десь там за межами цілого світу ласкаво торкнулася землі, не знаю, чомусь мені здалося, що саме ласкаво... за нею у слід потягнулася тепла стогін-ковдра, що знову огорнула мене і ласкаво доторкнулась до моєї душі. Вітер підхопив моє волосся і здійняв його просто як хмарину, що плинула там, у вишині. Я очікую на дощ, йому потрібна лише мить, щоб зрозуміти чи хоче він летіти до низу, чи і далі будуть миттєвості. І от перша краплина зривається з неба, летить і торкається листочка, що висить на дереві. І цілий світ зменшується до розміру цієї краплини, до її прозорості і чистоти, що здатна змити весь бруд, що зібрався на листку і хоч на деякий час очистити і змінити його. Вона повільно скочується до кінчика листочка, зависає на ньому, ніби задумавшись, чи слід їй летіти на цю грішну землю, і чи здатна вона одна, якось допомогти їй очиститись... ще мить і вона приймає рішення і безстрашно зривається вниз, вона добре знає, що як долетить до землі, то розіб'ється і не зможе нічого зробити, але вона віддає всю себе в цей останній політ і в цю шалену надію, на те що вона положить початок для того, щоб щось змінити. Життя за одну надію...
   Але з неба починають зриватись ще краплини і вони також б'ються об землю в німій надії на чудо, тому що в їх розумінні це виходить так: " Якщо не я, то хто?". Вже через мить з сталевих хмар об землю б'ють тугі струмені, що очищують, напувають, заспокоюють розпечену землю, якій здавалось, що кінця і краю не буде її стражданням. Вона теж звільняється від своєї буденності і щиро радіє грозі, її чистоті і чутливості...
   Гроза очищає і мою душу, а я навіть не помічаю, як потоки дощу на моєму обличчі стають солоними, змішуючись з сльозами, що безконтрольно стікають по-ньому. Я починаю розуміти, що щоб не сталося я завжди можу бути вільною, такою ж як і ця гроза, і що я ніколи вже не зможу забути ласкавої блискавиці, того першого грому, що сколихнув мою душу і самопожертву однієї маленької краплинки, яка змогла щось змінити для цієї землі... І я розумію, що мені слід повернутись і навчити, чи хоча б спробувати навчити скидати ті пута, що тягнуть нас до долу і стати тією краплиною, яка змінила цілий світ спочатку для листочка, а потім і для землі, але вона б не змогла цього зробити без того свого дому, без хмаринки і без цієї грози, в якої теж є дім - небо, а в нього цілий світ. Тому я спочатку повернусь у свій світ...
   Гроза повільно припинилась... І остання краплина, яка трохи відбилась від своїх сестер безстрашно полетіла на цю землю, втамовувати чиїсь болі та муки. Лишилась лише мить до її фінального КАП! І її не стане... об землю вже впали сльози грози і неба... залишилась лише вона, яка зависла в просторі, і летить , хоч їй здається і повільно, але поки вона летить, вона змінює світ, а з останнім кап змінить остаточно... з моїх щік зриваються солоні краплини. І вона вже летить не одна їй вже не так страшно... а моє серце і душа чують ті три маленькі сполохи... Кап - кап - кап ...
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"