Аннотация: Аннотация к статье: автор прослеживает процесс формирования идеализированного образа женщины-казачки в народном сознании и его последующее влияние на современную женщину. Ключевые слова: женщина-казачка, народное творчество, народное сознание.
УДК 94(477) 396.6
Образ жiнки-козачки в народнiй свiдомостi
"Жiнка-мати", "жiнка-дружина", "жiнка-берегиня", як часто ми чуємо такi слова? Кожен з нас в своєму життi хоч раз зустрiчав з подiбнi вислови, якi пiдносять в наших очах жiнку та ставлять її на незримий п"єдестал. Так склалося iсторично, що жiнка впливає на всi соцiально-полiтичнi процеси в країнi навiть, якщо це не одразу помiтно. М. Богачевська-Хомяк пiдкреслює таку незриму присутнiсть жiнки в iсторичному процесi порiвнюючи її вклад з полтавською вишивкою "бiлим по бiлому", яка з першого погляду є ледь помiтною. Образ сучасної жiнки формувався поступово, в кожному столiттi були свої iдеали жiночностi, саме тому мета цiєї статтi полягає в розкриттi багатогранностi образу жiнки-козачки в народнiй свiдомостi, що вiдображалася через народну творчiсть.
Iснує багато документiв, що свiдчать про те, що жiнки заможних козакiв, полкової старшини, у час довгої вiдсутностi своїх чоловiкiв у справах служби неодноразово брали у свої владнi руки велике i складне господарство. Ще бiльшi сiмейнi та господарськi обов"язки лягали на плечi простих жiнок, думки i клопоти яких залишилися поза iсторичними документами, проте збереглися у народнiй творчостi.
Одним з найпоширенiших видiв народної творчостi є народнi прислiв"я та приказки. Iнколи в них вiдображалися не лише буденнi речi, а й певнi iсторичнi реалiї. Для прикладу можна навести таке прислiв"я: "Iван носить плахту, Настя - булаву", в ньому вiддзеркалюється особистiсть Анастасiї Маркович та її вклад в розвиток полiтичної та соцiальної ситуацiї в Гетьманськiй Українi. Проаналiзувавши прислiв"я, можна дiйти до висновку, що Анастасiя Маркiвна мала великий вплив на свого чоловiка, а через нього i на полiтичну ситуацiю в країнi також вона стала прообразом першої ледi.
В українських народних прислiв"ях та приказках про добру, вiрну дружину зафiксовано повагу до жiнки, її розуму, визнання її особливого становища в українськiй сiм"ї: "Найкраща i найлiпша спiлка - то муж i жiнка" [59, c. 44]. "З доброю дружиною горе - не горе, а щастя - вдвоє" [59, c. 43], "Нiхто так не догляне, як вiрна дружина" [59, c. 42], "Нема лiпшого друга, як вiрна супруга" [59, c. 45], "Нема цвiту бiлiшого за ожиноньку, нема роду милiшого над дружиноньку" [59, c. 42], "Без жiнки так, як без ума" [48, c. 43], "Без жiнки - як без рук" [59, c. 43], "Все тiльки до часу, а жiнка до смертi" [59, c. 42], "В хатi жiнка три кути держить, муж четвертий" [59, c. 45]. Саме такi гармонiйнi стосунки мiж чоловiком та жiнкою, завжди були в пошанi та були iдеалом для громадської думки. I навпаки, горе тiй сiм"ї, чоловiковi, котрий "попався в лихi руки невiрнiй дружинi"[40, c. 78]. В перiод з XVI - XVIII ст. на жiночi плечi лягала велика вiдповiдальнiсть так як за умов майже постiйної вiдсутностi чоловiка, що зумовлювалось зовнiшньополiтичним фактором, жiнка була не лише дружиною, сестрою чи матiр"ю, а й господинею в широкому розумiннi цього слова.
Крiм прислiв"їв, жiночий образ виринає i в народних пiснях, де вiн хоч i iдеалiзується, проте, водночас, вказує на специфiку суспiльного статусу жiнки. Так, невiдомий автор у своїх вiршах передає цей образ iдеальної жiнки:
"Красная богине
I панi княгине...
Годна, щоби єї кохати,
Хоч би за тоє нагороди i не мати,
Нi подякування.
I вся тоненька,
I вся хорошейка,
Я ея люблю...
Бачу, не покину,
Хiба, що згину" [59, c. 123].
Досить часто, в цих пiснях жiнка зображується сумною i викривається тяжкiсть її долi дочекатися з вiйни чи то чоловiка, чи сина, чи нареченого. Прикладом такої пiснi може бути "Їхав козак за Дунай":
"Бiлих ручок не ламай,
Ясних очок не стирай,
Мене з вiйни зо славою
К собi дожидай" [59, c. 45].
Реалiї з якими стикалась жiнки-козачки були тяжкими, трагiчними й страшними, витримати це могли тiльки загартованi боротьбою з лихом i тяжкою працею люди. Напади ворогiв, воєннi походи козакiв, чумакування, прощання й розлука, невiдомiсть тай загибель.
"У недiленьку та ранесенько
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славнi компанiйцi
До схiд сонечка рушали.
Випроводжала вдова свого сина.
Ту єдиную дитину.
Випроводжала сестра свого брата,
А сiрому сиротина Випроводжала:
коня напувала
До зiрницi iз криницi.
Виносила збрую - шаблю золотую
I рушницю-гакiвницю..."
В життi української жiнки було все: i радощi, i прикрощi, i щире кохання, i життя з нелюбом. Всi цi аспекти висвiтлювалися i в народнiй творчостi. Простежуються це i в творчостi Г. Левицького, який у своєму вiршi подає нам тему нещасного кохання. Вiрш передає переживання дiвчини, яка скаржиться на свою нещасливу долю у разi шлюбу iз нелюбом:
"Я з нелюбом лiта свої згублю,
Як того обачу, що я його люблю,
То ревне заплачу" [59, c. 67].
Невiдомий автор пiд впливом жiночих чар зiзнається у своїх почуттях коханiй дiвчинi, сподiваючись на взаємнiсть:
"Як рибi без води трудно,
Так менi без тебе нудно!
Гди би я мав орловiї крила,
Лiтав би до тебе, мила.
Упав би я на твоїм дворi,
Аби тебе обачив вскорi
Дiвчинонько, моя голубонько!" [59, c. 89]
Багату гаму почуттiв до коханої дiвчини висловив у поетичному творi "Пiснь свiтова" Якiв Семержинський. Тут i кохання, i нiжнiсть, i захоплення жiночою красою, i вiдчай з приводу наявностi перешкод на шляху до союзу закоханих:
"Кара з неба, серце моє, як згадаю,
Трудно взяти возлюблену, хоч кохаю.
Ах, я не знаю, что мнi дiяти,
Что не позволяють мнi тебе взяти.
Очi мої каренькiї, чорнi брови
Ах, я не знаю, что б за них дати,
Чтоб iз них можна користовати.
Ой, хоч би мав воли, конi позбувати,
Аби менi позволили тебя взяти.
Ах, як же нам позволить сам Бог з неба,
Любiмося, кохаймося, бо так треба.
Ах, я тебе поцiлую, бо сь ти того годна,
Щоб моя душенька не була голодна!" [59, c. 74]
Слiд зазначити, що це погляд з чоловiчої точки зору. Українки завжди були сильними та волелюбними, тому й не дивно, що в деяких українських пiснях наводяться особливостi жiночого ставлення до ситуацiї. На пiдтвердження цього звернемось до слiв Гiйома де Боплана, який описуючи українок згадує жартiвливу українську пiсню :
"Сама рова викопала,
Сама висипала,
Сама хлопця полюбила,
Сама висватала.
Сама коня запряжу,
Сама собi їду.
Сама хлопця полюбила,
То за нього й пiду"[16, c. 21].
В українському фольклорi та лiтературi iснує образ не лише лагiдної та дбайливої жiнки, а й образ "Одарки", волелюбної сильної жiнки, яку поважає, та часом боїться її чоловiк-козак. В пiснях яскраво репрезентується ситуацiя про недбайливого господаря, якого провчає iнколи навiть фiзично карає дружина i чоловiк має перепрошувати за свою поведiнку.
"Ой кобила воду пила,
Тай лiд проломила,
Нещаслива годинице,
Жона газду била.
"Не гнiвайся, моя жоно,
Куплю я ти пива,
Аби ти ся не гнiвила,
Що ти мене била"[16, с. 21].
Аналiзуючи цю пiсню можна зробити висновок, що на жiночих плечах трималося не лише родина, а й господарство i дружина, звикнувши за вiдсутностi чоловiка самостiйно вирiшувати всi проблеми, не вбачає за необхiдне поступатися йому цим в подальшому. Це вказує на гендерну рiвнiсть.
В будь-яку епоху iдеалом був шлюб за коханням, але не можна вiдкидати i шлюб за домовленiстю. Не рiдко такi шлюби були не щасливими i жiнка не поважала та iнколи вiдкрито ненавидiла свого чоловiка, щоправда, без поважної причини шлюбу не розривала. В фольклорi збереглися згадки про не дуже чемне поводження з нелюбими чоловiком, якого мати наказувала шанувати, перед замiжжям.
"А я його шаную,
Як собаку рудую:
До прикорня припинаю,
Помоями напуваю"[16, c. 21-22].
В уснiй народнiй творчостi зустрiчається також iдеалiзоване ставлення до шлюбу та родини. Порозумiння мiж чоловiком та дружиною, завжди було важливим i попри вiдносну рiвнiсть положення жiнки та чоловiка слiд пам"ятати, що родина була патрiархальною. Родиннi стосунки що перебувають в гармонiї завжди були актуальними.
"Нагородi вишня ягiдками рясна,
А я в свого миленького дiточками красна.
На городi вишня корою облита,
Гарна жiнка Iванова ще й разу не бита" [16, c. 22].
Гiперболiзована iдеальна гармонiя щасливої сiм"ї як найвищий вияв довершеностi взаємин вiддзеркалена, також у численних колядках та щедрiвках.
"... Ясен мiсяць - пан господар,
Красне сонце - жiнка його
Дрiбнi зiрки його дiти..."[16, c. 22]
Отже, iдеальний жiночий образ, що постає в народнiй свiдомостi, має такi риси: вродлива, вiрна i любляча дружина, подруга та порадниця чоловiковi, добра господиня. Слушно було б зауважити, що i в наш час такi жiночi риси вважаються привабливими та iдеалiзованими. В народнiй творчостi одночасно з таким iдеалом iснує i образ бунтарної та сильної жiнки-козачки, яка здатна самостiйно вирiшувати свою долю та прогинати свiт пiд себе, та свої потреби.
В наш час до сучасної жiнки ставлять дуже багато вимог i вона, намагаючись виконувати їх на гiдному рiвнi, повертається до тiєї далекої, але зрозумiлої жiнки-козачки, на плечах якої лежала велика вiдповiдальнiсть. Жiнки, яку з тугою згадували воїни, ту заради якої жили та вмирали. "Українську Роксолану", яка змогла поставити навколiшки iмперiю, вiдлуння цiєї далекої та сильної жiнки живе в кожному наступному поколiннi. Сучаснi жiнки змушенi бути сильними, гнучкими та рiшучими, так як суспiльство кидає їм виклик, на який необхiдно обов"язково дати вiдповiдь.
Анотацiя до статтi: автор простежує процес формування iдеалiзованого образу жiнки-козачки в народнiй свiдомостi, та його подальший вплив на сучасну жiнку.
Ключовi слова: жiнка-козачка, народна творчiсть, народна свiдомiсть.
Аннотация к статье: автор прослеживает процесс формирования идеализированного образа женщины-казачки в народном сознании и его последующее влияние на современную женщину.
Annotation: the author traces the process of forming the idealized image of Cossacks women in the national consciousness, and its further impact on the modern woman.
Key words: Cossacks women, folk art, national consciousness.
1. Богачевська-Хомяк, Марта.Бiлим по бiлому. Жiнки в громадському життi України: 1884-1939 / Марта Богачевська-Хомяк . - Київ : Либiдь, 1995 . - 423 с. : iл. - На укр. яз. - ISBN 5-325-00527-8 .
2. Борисенко В. Побут i дозвiлля українки в традицiйнiй етнокультурнi / В. Борисенко // Українки в iсторiї. - К. , 2005. - С. 18-26.
3. Борисенко В. Побут i дозвiлля українки в традицiйнiй етнокультурi / В. Борисенко // Українки в iсторiї. - К. , 2005. - С. 21-45.
4. Грушевський, М. С. Духовна Україна [Текст] : Збiрка творiв / М. С. Грушевський ; Упоряд. та дод. I. Гирича , О. Дзюби, В. Ульяновського. - К. : Либiдь, 1994. - 560с. - (Пам`ятки iсторичної думки України). - ISBN: 5-325-00168-Х
5. Гуржiй О. "Iван носить плахту, а Настя - булаву?" Суспiльно-полiтичний портрет елiтної жiнки першої третини XVIII ст. / О. Гуржiй // СОЦIУМ. Альманах соцiальної iсторiї - 2002. - Љ1. - С. 219-230.
6. Кашуба М. В. Давньоруськi традицiї трактування образу жiнки та їх продовження на Українi / М. В. Кашуба // Київська Русь: культура, традицiї. - К. : Наукова думка, 1982. - С. 84 - 88.
7. Козуля О. Жiнки в iсторiї України / О. Козуля - К. : Український центр духовної культури, 1993. - 240 c. - ISBN: 5-7770-0579-9
8. Струни: антольогiя української поезiї : вiд найдавнiщих до нинiшних часiв: для вжитку школи й хати. Ч.2 / Влаштував Б. Лепкий. - Берлiн : Українське слово-Укр. народня бiблiотека, 1922. - 297 с.
9. Українська лiтература XVII ст. [Текст] : синкретична писемнiсть, поезiя, драматургiя, белетристика. - К. : Наукова думка, 1987. - 608 с. - (Бiблiотека української лiтератури. Дожовтнева українська лiтература). - 4-00.
10. Українська лiтература XVIII ст. [Текст] : поетичнi, драматичнi, прозовi твори. - К. : Наукова думка, 1983. - 693 с. - (Бiблiотека української лiтератури. Дожовтнева українська лiтература). - 4-60.
11. Українки в iсторiї / [Борисенко В. , Головащенко М. , Кривоший О. та iн. ]; пiд ред В. Борисенко. - [1-е вид. ]. - К. : Либiдь, 2004. - 332 с. : iл. , табл. . - Бiблiогр. : с. 326 - 328. - ISBN: 966- 06-0361-4