***
Твоя уява щодо мене досить дивна,
Твоя надiя щодо нас, таки сумна...
Час вiтром лине, нас як квiтки зiрве
Й покине в павутиннi мiста без тепла.

Холоднi вечори, самотнiми дощами
Тебе й мене роз"єднують щодня...
Чи виннi ми, що днi зробили з нами?
Чи, може, винна в тому я сама?

Нiхто не розумiв мо§й породи
Й ти першим розумiючим не став...
Я починаю всiх вас не любити
Та, майже, ненавидiти вас пiд час.

Чим можу я зарадити уявi?
Чим можу я допомогти думкам?
В мо§м життi переперченiй стравi
Ти сам переперченим став.

Що можу я тво§й душi сказати?
Твоя надiя щодо нас, таки, сумна...
Все, що могла б, тобi не зможу дати
Я бiльше не хочу цього сама...

Чом ти мене дурив увесь цей час?
Навiщо не сказав усе одразу?
Тобi я не пробачу цих образ
Та згадувати буду §х щоразу...

Чим винна я у тiм, що не така я,
Якою мене всi вважають?
Я потребую як усi тепла
Та як усi самотнiстю страждаю...

Твоя уява щодо мене досить дивна
Твоя надiя щодо нас, таки сумна...
Час вiтром лине, нас як квiтки зiрве
Й покине в павутиннi мiста без тепла.
20-22.06.1997